РОЛЬ ДІАЛЕКТИЧНОГО ТА ІСТОРИЧНОГО МАТЕРІАЛІЗМУ У ГЕНЕЗИСІ Й СТРУКТУРІ МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ В СРСР: ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ НАРАТИВІВ В УКРАЇНІ Текст научной статьи по специальности «История и археология»

PHILOSOPHICAL SCIENCES

РОЛЬ Д1АЛЕКТИЧНОГО ТА 1СТОРИЧНОГО МАТЕР1АЛ1ЗМУ У ГЕНЕЗИС Й СТРУКТУР1 МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНШСЬКО! ФШОСОФП В СРСР: ОСОБЛИВОСТ1 ОСНОВНИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ НАРАТИВ1В В УКРА1Н1

Втков В.Ю.

кандидат философских наук, доцент, старший научный сотрудник философского факультета Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, Украина

https://orcid.org/0000-0002-3542-0756

THE ROLE OF DIALECTICAL AND HISTORICAL MATERIALISM IN THE STRUCTURE AND GENESIS OF MARXIST-LENINIST PHILOSOPHY IN THE USSR: SPECIFICS OF THE MAIN

POST-SOVIET NARRATIVES IN UKRAINE

Vilkov V.

PhD (Philosophy), Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv Senior staff scientist at Faculty of Philosophy https://orcid.org/0000-0002-3542-0756

АНОТАЦ1Я

У статп завдяки ан^зу велико! кшькосл публжацш укранських дослвднишв шнця ХХ - перших двох десятирiч ХХ1 столитя, на 0CH0Bi теоретико-методолопчних iMneparaBiB сучасного сщентизму сис-тематизовано й детально охарактеризовано сутшсть i особливостi парадигмальних пострадянських нара-тивiв генезису марксистсько! фшософп в СРСР. Розкрито позитивш та негативш теоретико-методологiчнi й iдеологiчнi aтрибутивнi ознаки, притaмaннi таким моделям теоретичних реконструкцш юторп марксизму-ленiнiзму, оцiнкaм статусу й ролi в них дiaлектичного та iсторичного мaтерiaлiзму, як системотворчих елеменпв у системi фiлософського й суспшьно-полггачного знання та пiзнaння, яка юнувала за чaсiв па-нування в Радянському Союзi компартп, слугувала iдейним i науковим фундаментом li полггако-щеолоп-чно! доктрини. Мaтерiaл статп висвiтлюe хaрaктернi для творцiв i aдептiв домiнaнтних в укра!нському фшософському середовищi доби незaлежностi способiв аргументацп, розкривае специфiку суб'ективних чинник1в, яш нередко впливають на aдеквaтнiсть i aнгaжовaнiсть оцiнок рiзномaнiтних aспектiв генезису радянського марксизму, визначають мiру !х нaуковостi, а нередко призводять до мiфотворчостi в сучасних iсторико-фiлософських розввдках, iдеологiзують !х.

Основними методами в запропонованому в стaтi дослiдженнi поширених у пострадянському юто-рико-фiлософському дискурс парадигмальних пiдходiв, вaрiaнтiв теоретичного моделювання феномену «радянська фiлософiя», а також оцiнок сутностi й значения в мaрксизмi-ленiнiзмi дiaлектичного та ютори-чного мaтерiaлiзму е системний, компаративний, дискурсивний та контент-aнaлiз, приписи сцieнтизму й принципу ^торизму.

Особливу aктуaльнiсть мaтерiaл стaтi може мати для науково виваженого, iдеологiчно неангажова-ного, адекватного осмислення процесiв розвитку фшософсько! й сустльно-полпично! думки як у Радянському Союз^ так i в Укршт доби незaлежностi.

ABSTRACT

The article, being based on the analysis of a large number of publications by Ukrainian researchers of the late 20th - first two decades of the 21st century, on the basis of theoretical and methodological imperatives of modern scientism, systematizes and describes in detail the essence and features of paradigmatic post-Soviet narratives of the genesis of Marxist philosophy in the USSR. It reveals positive and negative theoretical, methodological and ideological attributes inherent in such models of theoretical reconstructions of the history of Marxism-Leninism, as well as assessments of the status and role of dialectical and historical materialism, as system-forming elements of the system of philosophical, social and political knowledge and learning that existed during the rule of the Communist Party in the Soviet Union, and served as the ideological and scientific foundation of its political and ideological doctrine. The article sheds light on the methods of argumentation characteristic of creators and adherents, dominant in the Ukrainian philosophical environment of the independence period. Moreover, it features the specifics of subjective factors that often affect the adequacy and bias of assessments of various aspects of the genesis of Soviet Marxism, determine the measure of their scientific nature, and often lead to myth-making in modern historical and philosophical research, ideologize them.

The main methods of the study of paradigmatic approaches common in the post-Soviet historical and philosophical discourse, variants of theoretical modeling of the phenomenon of "Soviet philosophy", as well as assessments of the essence and significance in Marxism-Leninism of dialectical and historical materialism are systematic, comparative, discursive and content analysis, prescriptions of scientism and the principle of historicism.

The material of the article may be particularly relevant for a scientifically balanced, ideologically unbiased, adequate understanding of the processes of development of philosophical, social and political thought both in the Soviet Union and in Ukraine since independence.

Ключовi слова: радянська фшософш, марксизм-лешшзм, дiалектичний матерiалiзм, юторичний ма-терiалiзм, парадигмальш пострадянсьш наративи генезису марксистсько! фшософп, В. Ленш, Й. Сталiн

Keywords: Soviet philosophy, Marxism-Leninism, dialectical materialism, historical materialism, paradigmatic post-Soviet narratives of the genesis of Marxist philosophy, V. Lenin, J. Stalin

Вступ. Для представнишв професшних фшо-софських стльнот незалежних держав, яш ранiше включно з УРСР утворювали Радянський Союз, найактуальнiшим, таким, що став фактично визна-чальним в умовах докорiнного реформування сис-теми фiлософського знання й тзнання як процесу переходу вiд и державно-iнституцiоналiзованоi, ортодоксально!, комунiстично-iдеологiзованоi моделi радянського марксизму (марксизму-ленiнiзму) до дешеолопзованого, рацiонально-критичного способу теоретичного мислення й концептуалiзацiй, якi вiдповiдали б класичним завданням i критерiям свггово! й захiдноeвропейськоi' фiлософськоi' традиций, виявився комплекс проблем, без виршення яких радикальне оновлення типу й цшей фшософ-ських та сощально-полгтичних розвiдок (у тому чи-сл й так звана декомунiзацiя) було б неможливим.

До базових, суперечливих питань, якi стали ви-хщними при створеннi системи координат, вдейно! платформи в розвитку фiлософii, сощально-полгти-чних дослiджень, теоретично! соцiологii, антропологи, культурологи, гстори фшософп тощо, в Укра-пiсля 1991 року можна вiднести тi, як стосу-ються насамперед того, чи була власне фiлософiя в умовах радянсько! соцiально-полiтичноi системи. Вiдповiдно виникають i актуалiзуються питания про те, якою вона була. Чи можна и вважати само-достатнiм феноменом iз власним предметним полем, методолопею, джерелом саморозвитку, неза-лежно вiд аксiоматики з праць класишв марксизму (цiеi серцевини чи кредо офщшно1' радянсько1', мар-ксистсько-леншсько1' фшософп) i диктатури форма-льних та неформальних «керiвних вказiвок», суку-пносл всiх тих iнститутiв, принаймнi у межах ака-демiчноi науки й вишив у Радянському Союзi, що И розробляли, модершзували, унiфiкували, запрова-джували, поширювали, iдеологiчно контролювали.

Також нагадаемо, що для сучасних укрансь-ких науковцiв серед численних проблем аналiзу складно1' логiки генезису фшософп в СРСР одним iз ключових е i питання про виокремлення основних етапiв И розвитку. I насамперед - визначення конк-ретних суспшьно-полп'ичних умов, а водночас i ча-сових рамок появи феномену «радянська фшосо-фiя» як комплексу суто фшософських розвiдок (i сщентистського, i свiтоглядного спрямування). Фактично це питання сконцентровано у вшповщ на те, чи юнувала коли-небудь протягом радянсько1' ю-торii фiлософiя як така самодостатня галузь знання, тзнання, тип свобшного критичного рефлективного мислення iз власною мовою тощо, яка ввдповь дала б класичним стандартам i призначенню фшо-

софських теорш, рiвню новацiйностi й метафiзич-ностi концепцiй, фундаментальностi шей (ввд анти-чностi до постмодершзму), а не лише виконувала б функци теоретичного пiдrрунтя, рiзновиду псевдо-фiлософського вчення, створеного виключно за-ради демонстрацii нiбито науковостi вдеолопчно1' доктрини компартшно1' влади, вдосконалення апологи и полiтичних рiшень i дiй, пропаганди прогре-сивностi радянсько1' сусшльно-полп'ично!' системи порiвняно з уйма шшими.

До сказаного вище необхщно додати й те, що (як довела iсторiя трьох пострадянських десятирiч), найбiльшого значення й гостроти набули тi пробле-мнi питання, яш пов'язанi з переоцiнкою сутностi, сустльно-полгтично1' й теоретично1' ролi марксист-сько-леншсько1' спадщини. Тобто ключових iдей, методолопчних установок, загальних фшософсь-ких та полгтико-фшософських постулатiв, сформу-льованих К. Марксом i Ф. Енгельсом. А головне -критичного переосмислення специфiки й наслiдкiв подальшого розвитку вчення основоположникiв марксизму такими його росшсько-радянськими по-слiдовниками, як В.1. Ленш та Й.В. Сталш. Адже саме !хш штерпретацп базових постулатiв iз праць Маркса й Енгельса, а також власш вдейно-теорети-чнi новацп перетворилися для контрольовано1' державою науково1' дiяльностi фiлософськоi спiльноти в СРСР на каношчш, абсолютно вiрнi, системотво-рчi й безсумнiвнi як релггтнг догмати. Загалом такi, яш можна назвати метапарадигмальними. Протягом багатьох десятирiч саме вони iмперати-вно жорстко визначали концептуальнi й методоло-гiчнi засади, iдеологiчнi завдання й свгтоглядш цш-ностi, слугували абсолютним критерiем iстинностi фiлософських iдей та узагальнень, змiстовно й структурно забезпечували функцiонування вйе1' системи науки, освгти й полiтичноi пропаганди в Радянському Союзi й навиъ частково вплинули на ро-звиток фшософсько1' думки вже в незалежшй Укра-iнi [див. зокрема: 3, с. 22; 8, с. 131; 24, с. 213-226; 20, с. 554-555, 566; 21, с. 26-28; 23, с. 29-30; 30, с. 38].

I. Особливосл перетворення марксистсько-леншськоТ фшософп на догматичне вчення

Що стосуеться сутносп та спрямованосп тра-нсформаци революцшного фiлософського й соща-льно-полiтичного вчення, яке створили К. Маркс i Ф. Енгельс, у догматичну, схоластично-схематичну й формально несуперечливу теоретико-шеолопчну фiлософську конструкцiю, яка почала будуватися в СРСР напришнщ 1920-х рокiв, а панувати - з шнця 1930-х, досить слушно висловилася украшська до-слiдниця Н.Я. Арестова10. Порiвнюючи природу й

10 Зазначимо, що ii головна аналпична установка ло-калiзована у припиа: «,..1деолопя може бути науковою

лише на теоретичному ршш, а на рiвнi повсякденно1 ма-сово1 свщомоста вона обов'язково спрощуеться, набувае

генезис марксизму й релтйних доктрин (на прик-ладi свггових релiгiй), вона зазначила: «Засновник вчення - завжди творча особистiсть, вш не може бути догматиком. Це пророк, нонконформют. I його вчення в первюному вигляд^ звичайно, мае ввдб-лиск його особистостi. Його слова яскрав^ могутнi, але вони не утворюють лопчно чгтко! непротирiч-ливо! догматично! системи. Це слова того, хто мае духовну владу над людьми, а не „книжника" й „фарисея"... Засновник1в марксизму це стосуеться та-кож. К. Маркс, Ф. Енгельс були живими людьми з сильною творчою думкою, !х переповнювала прис-трасть, яка вплювалася в яскравих пророчих образах. Зрозумшо, що чимало положень !х численних робiт протирiчать мiж собою, дуже багато положень пускають рiзнi тлумачення. У цьому багатствi думки - !х сила, але саме це багатство - те, що мае бути вiдкинутим i втраченим, воно не потрiбне до-гматичнш системi. А потрiбен схожий на катехизис „пiдручник з iсторi! ВКП(б)" або цитатник голови Мао». Проте, пише Арестова, «свобода й сила думки Маркса i Енгельса викликала вiру серед !хнiх послвдовнишв, але вiра цю саму свободу i силу думки знищуе. Вiра передбачае, що iстина - лише одна, що творець вчення осягнув !! в повному обсязi й тому вiра не припускае думки, що можуть мати мюце протирiччя, бо ж iстина сама собi не протирь чить. Таким чином, в1ра поступово перетворюе т-тущт засновника на чтку, ясну, без будь-яких тлумачень догму, яка повинна будуватися на основI його слгв» [2, с. 174-175].

Що ж стосуеться саме Маркса i Енгельса, твердить Н.Я. Арестова, «завдання ускладнювалося тим, що вони - творщ сощальних теорш, що з необ-хвдшстю передбачають розвиток i верифiкацiю. Тому процес догматизацi! не усвщомлюеться, догма не повинна вщверто називатися догмою. Проте ще за життя засновнишв цей процес починае набу-вати поширення, що викликае жах !х самих перед послвдовниками, якi добросовюно намагалися зве-сти все багатство !хньо! думки до чiтких i однозна-чних формулювань. Так вгд творгв Маркса I Енгельса починаеться шлях до тдручнитв з дгамату та Iстмату» [2, с. 175].

А загалом в гстори радянського марксизму, цього неминучого й навiть цiлеспрямованого про-цесу перетворення революцшного, радикально-критичного по ввдношенню до минуло! духовно! спадщини (фiлософських, суспiльно-полiтичних, полiтико-фiлософських, полiтико-економiчних, ю-торiософських тощо концепцiй) фшософського вчення й полiтично! теорi! К. Маркса i Ф. Енгельса

на державно--офщшну, тому догматичну, подiбну до будь-яко! релiгiйно! доктрини, консервативну, iдеологiзовану систему iдей-приписiв та цшностей (проголошену суто науковою й утверсальною), -яка обов'язково повинна мати «сво!м джерелом священне писання», чим для не! стали «твори Маркса i Енгельса», що «сприймалися як сакральш й безпомилковi, непогрiшимi й абсолютно ютинш», -закономiрним виявилося те, що в Радянському Со-юзi спочатку додатковим складником «цього Писания стають твори Ленiна, попм Сталiна, а пiсля XX з'!зду» ще й «рiшення з'!здiв, партконферен-щй» [2, с. 181].

Для осмислення парадигми, а точнiше метана-раци11, чим за своею суттю й функцiями був радян-ський марксизм (марксизм-лешшзм) як симбiоз фь лософського та соцiально-полiтичного вчення, а та-кож офiцiйно! партiйно-державно! щеологп, якi у сво!й едностi утворювали головш сенси-значення свiтоглядних установок i суспiльно-полiтичних цiнностей у Кра!нi Рад, ввдтворювалися в основному завдяки вiрi в !хню абсолютну ютиншсть i здатнiсть реал1зувати проект найб№ш доскона-лого, гуманного, демократичного та справедливого суспiльного устрою не лише в СРСР, а й у всьому свт, особливий iнтерес становить стаття директора 1нституту регюнальних проблем (РФ) Д.А. Журавльова «Розплата за могутшсть: внесок Суслова у повалення СРСР не менший, н1ж Горбачова» (2020 р.). У нш (на вiдмiну вiд бшьшосл пострадян-ських публiкацiй, що, як правило, обмежуються лише загальними декларащями й заявами предста-вник1в фшософсько! спiльноти) детально й аргуме-нтовано розкриваеться саме вторична конкретика того, коли, за яких умов, для чого й персонально «завдяки» кому з вищого партшного керiвництва КПРС марксистсько-ленiнська фiлософська теорiя та вдеолопчна доктрина почали iнтенсивно стагну-вати, догматизуватися, отримали сво! головш атри-бутивнi ознаки «атегстичног полтико-фшософсь-ког рел1ги».

Серед багатьох неординарних вдей росiйського досл1дника, як1 пояснюють полiтичну й iсторичну логiку цшеспрямованого, свiдомого перетворення марксистського революцшного фшософського й сощально-полггачного вчення та вдеологи на дог-матичне й консервативне вiровчення для населення Радянського Союзу, як i для само! компартп, можна видiлити такi.

По-перше, Д.А. Журавльов зазначае, що тсля грандюзно! перемоги у Другiй свiтовiй вшш (над

вигляду схеми, сукупностi аксюм, яким не треба нiяких доведень i обгрунтувань» [2, е. 177].

11 Вона ж, як вщомо, е не просто парадигмою чи визна-ною едино правильною багатьма науковцями теоретичною моделлю, а, з одного боку, концепщею, «яка претен-дуе на ушверсальшсть, домшування в культурi й „лепти-муе" знання, рiзнi соцiальнi шститути, певний спосiб мислення», з шшого - вдеолопею, яка «нав'язуе суспшь-ству й культурi загалом комплекс щей», «обмежуючи, упорядковуючи та контролюючи, як зрештою i „здшсню-ючи" насильство над людиною та и свщомютю» [12, с.

459]. До реч^ iронiя дiалектики розвитку цившзаци у нашi часи - як свiдчить багато аналiтичних матерiалiв за-хщних науковцiв, полiтичних експертiв та публщистш -виявляеться в тому, що щось симптоматично тздбне ста-лося наприкшщ ХХ - на початку XIX столптя з лiбералi-змом (як симбюзом полгшчно! щеологи та фшософй, а також приписiв еконмчно! теорп), яскравим машфес-том якого стала всесвiтньо вiдома програмна праця Фре-нсiса Фукуями «Юнець юторй?», опублiкована у США в 1989 рощ й менше нiж за рж видана у перекладi в СРСР.

Шмеччиною, ii численними европейськими сатель тами, а також Япошею), пiсля перетворення з початку 1950-х рошв СРСР «з першо! сощалютично! держави на другу наддержаву» було «потрiбне яш-сне перетворення щеологи» [9].

«Перший» етап тако! фундаментально! транс-формацii, пише дослщник, «здшснив Жданов, який вивiв велич СРСР з величi Роси». Однак, робить вiн висновок, цього для очшувань i настро!в радянсь-кого сусшльства, сформованих еднiстю «волi Ста-лiна» i «запитом суспiльства», породженим, насам-перед ввдчуттям i усвщомленням «народом-пере-можцем власно! величi», було недостатньо. I тому новий сусшльний запит «повинен був бути ввдобра-женим» у оновленiй вдеологи. Тобто, шдкреслив росiйський науковець, оск1льки «радянська вдеоло-пя - це релшя», то «необхiдний був другий етап пе-ретворень. 1шлося про вписування ново! вдеологи у вiчний i незмiнний марксистський контекст». Проте вже не загальноросшський, а iмперський [9].

Водночас, зазначае вш, «зв'язати комунiзм i iмперську iдеологiю воедино - завдання нетривiа-льне й важке». А впорався з ним, здшснив вирь шення ще! вкрай складно! проблеми головним чином А.М. Суслов. Ощнюючи особистiсть цього партшного функцiонера вищого рангу вщповвдаль-ного у держпартiйному апаратi з 1948 року за «вде-олопю» (був включений до складу Президи ЦК КПРС на XIX з'вд у 1950 рощ), Д.А. Журавльов пише: «Головною ввдмшшстю Суслова була щира й абсолютна вiра в марксизм-лешшзм. Причому вiн розглядав марксизм не як шструмент побудови ко-мунiстичного суспiльства, а як суму постулапв, ко-жен iз яких несе в собi абсолютну iстину. Суслов ставився до марксизму як до релш!. Саме така лю-дина була необхiдна Сталшу в ролi iдеолога, бо йому потрiбна була „червона релшя". Потребу в нш у пiслявоенний перюд часу пiдсилювало й те, що «прозахвдш настро! охопили частину елтш й ш-тел^енци. I це потрiбно було припинити» [2]12.

Пояснюючи природу ново!, вже «амперсько! червоно! релт!», смисли та завдання «яшсного» перетворення радянського марксизму на «другому emani», росшський дослiдник стверджуе: «iмперiя е абсолютною державою, а тому вс !! iдеологiчнi по-стулати теж абсолютнi, тобто релiгiйнi»; <ампер-ська iдеологiя завжди складна i рядовими шдда-ними споживаеться у виглядi абсолютних постула-тiв, а не теорем, яш потрiбно доводити», та й «для розумiння доказiв цих теорем у просто! людини не вистачить нi часу, m бажання, нi освiти». До того ж:

12 Детально характеризуючи персональну роль Суслова, специфiку його характеру як визначального суб'ектного чинника в об'ективно-юторичнш логiцi перетворення радянського марксизму, насамперед марксистсько-леншсь-ко! вдеологй на феномен, аналогiчний релгги, засновано! винятково на вiрi, Журавльов наполягае, що той у цьому процеа «був незамшним». I «головною тут» була його власна «вiра», «працьовипсть, сисгемагичнiсгь i в'щли-вiсгь (увага до дрiбниць)», без яких неможливо створити й пiдтримуваги систему, яка базуеться на «викорисганнi як еталону тексту» (у даному випадку класикв маркси-зму-ленiнiзму). Роз'яснюючи головний, психолопчний та фшософський аспект свое! теоретично! реконструкцп,

«Iдеологiя радянсько! iмперi! ще складнiша, оскь льки це сплав iмперськоi iдеологi! й марксизму, яш не дуже-то сполучаються один iз одним». I «простiй людинi це поеднання ще складнiше зрозумiти». Тому, робить висновок Журавльов, таку щеолопю проста радянська людина «може споживати тiльки у формi релiгiйних постулапв» [2].

Шсля смертi Й.В. Сталша в 1953 роцi, апарат-них воен, вщставок i нових призначень у вищих органах партшно-державно! влади Радянського Союзу А.М. Суслов (як i, наприклад, Л1. Брежнев) «позбавляеться свое! посади». Але «через певний час» рiшенням Хрущова «повертаеться до керiвни-цтва кра!ною». Тим часом останнш, активно взявшись за часто непродуману, спонтанну, волюнтари-стську й непослiдовну модернiзацiю СРСР i сумбу-рну зовнiшню полiтику, все ж «розумiв, що iдеологiчну конструкцш неможливо побудувати з одних шновацш. Iдеологiя, особливо релiгiя, три-маеться на традици. А тому хранитель традицш не-обхвдний. Шукати нового було важко. Та й навряд чи така людина взагалi була в хрущовському ото-ченнi. Тому Суслову не було альтернативи. Особливо це стало очевидним шсля угорських подш, коли Хрущов зрозумiв: якщо iдеологiчних новацiй, навiть нешквдливих, буде занадто багато, вони мо-жуть призвести до краху сощалютичного ладу. Тому noTpi6eH був не просто хранитель традицш, а «вдеолопчний дщ мороз», який 3Mir би шдмо-рожувати iдеологiчний потiк, щоб той не вирва-вся з-пщ контролю (виокремлено нами. - В. В.). А на цю роль Суслов був единим кандидатом. Тож Суслов потрiбен був Хрущову. А ось Хрущов Суслову - ш». До того ж останнш «бачив у хрущов-ських шноващях небезпеку для еталону, який вш зберiгав. Саме тому хранитель узяв участь у переворот^ що для нього було абсолютно неприрод-ним». Навiть бшьше, «Суслов не просто взяв участь у переворота Саме вiн виступив зi звинувачуваль-ною доповвддю проти Хрущова на пленумi» (у жо-втнi 1964 року), але вщмовився вiд вищо! влади в КПРС на користь Брежнева. Замють цього Суслов отримав «статус не просто головного, а верховного щеолога, чий iдеологiчний авторитет був незапере-чним i абсолютним», i для нього «ввдновився „золо-тий вш", який обiрвався в 1953 рощ» [9].

Упм, Д.А. Журавльов пвдкреслюе: «Внаслвдок свое! щеолопчно! позицi! вiра в комунiстичний текст як в вдеал» породила «абсолютний консерватизм i безжалiснiсть до всього, що не вщповвдае еталону», а «через сво! особистiснi риси Суслов

до^дник стверджуе: «Те, що нову релтю несе людина, яка сама в не! вiригь, робить цю релiгiю живою й оргаш-чною. З iншого боку, вiра робить його непридатним бор-цем проти будь-яких iдеологiчних вiдхилень. Вш щиро вiригь, що будь-яка щея повинна вдаоввдати стандарту. Причому еталон - це сума висловлювань Маркса, Енге-льса й Ленiна. Тобто не думка, а текст е крит^ем ютини. I все, що не збнаеться з цим еталоном, тдлягае зни-щенню». Загалом, у такий спосiб стверджуе дослщник, «марксизм остаточно перетворюеться на релiгiю. А Суслов - на «первосвященника», який збернае еталон, тому й мае останне слово при оцшюванш будь-яко! ще! (виокремлено нами. - В. В.)» [2].

створив в щеологи сталiнську атмосферу жорст-кого контролю й безжалюних покарань» [9].

По-друге, дiалектика полiтично! iсторi! (як зав-жди) проявилася i в тому, що «в могутносл Сусловая» i в «жаху, який вiн вселяв», особливо в тих чиновнишв, яш з ним працювали, «розслабившись при правлшш Брежнева», полягала i «головна сла-бк1сть» самого «первосвященника «червоно! рель гi!»» (цього радянського «вдеолопчного дiда морозам») i результата його дiяльностi. «Саме те, що Суслов вiв роботу з позици 1950-х, - пiдсумовуе росiйський дослщник, - згубило радянську вдео-лопю». «Рятуючи iдеологiю, Суслов убив и, а таким чином - i СРСР. Тому вiн такий самий могильник радянськоТ влади, як i Михайло Горба-чов (виокремлено нами. - В. В.)» [9].

Причому «величезний внесок у крах радянсь-ко! вдеологп», зазначае Д. Журавльов, вш «вшс тими методами, якими намагався Г! врятувати. I в цьому е логiка юторп й певна розплата Суслова за його могутшсть». З точки ж зору етапносп й ролi Суслова у творенш логiки iсторií радянсько! марк-систсько-ленiнсько! метаиарацi! вона полягала в тому, що, «якщо в 1950-му» сусловська «фанатична вiра робила щеолопчну конструкцш живою, то в 1964-1981 рр. ввдтворення iдеологiчно! конструкци зразка 1950 року робило щеологш мертвою, ство-рюючи вбивчий дисонанс м1ж iдеологiею i жит-тям». Таким чином, «заморожуючи iдеологiю, Суслов виморожував з не! життя, створюючи мертву схему. А мертва схема не може шкого переконати, особливо в такш освiченiй кра!ш, як СРСР того пе-рiоду (друго! половини XX столптя. - В. В.)».

Таким чином, тдсумовуе свiй юторичний ана-л1з росiйський вчений, вийшло так: «Пщходи, ефе-ктивш в 1950-тц уже в 1960 роки викликали по-див, в 1970-т - смiх, а на початку 1980-х - вщразу (виокремлено нами. - В. В.)» [9].

II. Основш пщходи до штерпретацп статусу дiалектичного та iсторичного матерiалiзму в до-слiдженнях украТнських ф1лософ1в пострадян-ського перiоду

Для пострадянських укра!нських юторико-фь лософських досл1джень феномену марксистсько-ленiнсько! (або радянсько!) фiлософií чпким, майже унгверсальним критергем при визначенш специфiки авторських iдеологiчних передбачень, мiри ангажованостi, характеру полiтичних симпа-тш та антипатiй нинi стали штерпретацп структури й генезису фiлософського та сустльно-полпичного знання й пiзнаиня в СРСР через призму оцшки ролi в них «далектичного та вторичного матерiалi-зму». Насамперед пояснення: iсторi! !х створення, статусу в марксизмьлешшзм^ мiри впливу на весь комплекс фшософських розввдок, гуманiтарну освпу й формування свiтоглядних уявлень грома-дян i, особливо, зв'язк1в iз пол1тичною iдеологiею правлячо! в Радянському Союзi компартi!. А як свь дчить наявний масив сучасно! лператури, стандартною схемою, типовим лекалом для реконструкцИ укра!нським науковцем такого багатовимiрного явища, як радянська фiлософiя, слугуе зазвичай си-мбiоз установок та iмперативiв, вiдповiдно до яких

цей тип фшософування чи фшософсько! теоретично! моделi не повинен був давати «можливосп ми-слити», оск1льки був пiдмiною «фiлософi! вдеологь чно-номенклатурним „катехiзисом" радянського марксизму, базованого на двох „китах" - ,ДстматГ та „даамап"» [23, с. 31].

У контексп зазначеного шдкреслимо, що за чаСв незалежиостi серед професiоналiв-фiлософiв i суспiльствознавцiв у ходi формування i впрова-дження нових духовно-культурних та сощально-фь лософських парадигм для розумшня, идейного й ментального забезпечення побудови нового контрсо-щалютичного суспiльно-економiчного ладу (так звано! ринково! економiки) та демократичного по-лиико-правового режиму найбiльш суперечливо й гостро у ходi ревiзi! радянського марксистсько-ле-нiнського минулого (шляхом розробки наративiв для тлумачення його сутностi, еволюцп, ролi в роз-витку системи фшософсько! науки та освии в СРСР рiзних перiодiв, а також формування i впрова-дження у масову свщомють i гумаиiтарнi науки щейних, гносеологiчних, цiннiсних тощо установок або припиСв) постала проблема того, насшльки критично, з фатальною неминучютю базовi, хоча й нечисленнi, фшософсьш працi стовпiв радянського режиму й офщшно! державно! iдеологi! (В.1. Ленша та Й.В. Сталiна), так само як i сконструйоваиi ними для мас модел1 свiтогляду, зумовили процес ввдтво-рення й еволюцi! фшософсько! думки/науки в Радянському Союзг

Центральною у цьому плаш ^ як це не парадоксально, знову-таки iдеологiзованою iдейною платформою для осмислення радянського фшософсь-кого минулого й подальшо! «десоветизацi!» чи де-комунiзацi! галузi фiлософського та суспшьно-полп'ичного тзнання) постала проблема: чи була за своею суттю марксистсько-леншська фiлософiя, публiчна фiлософiя в СРСР в рiзнi iсторичнi перь оди !! розвитку лише квалiфiкованим коментатор-ством, професiйним та шституцюнально-полпично стимульованим популяризаторством постула-тiв/iдей праць двох вищезгаданих щеолопв-теоре-тикiв марксизму й лiдерiв росiйсько! сощал-демок-рати (РСДРП(б), згодом ВКП(б), потiм КПРС як во-лодаря держави). Та, навпаки, чи був увесь розвиток нестандартно!, неортодоксально! й контр-компартшно! думки (i в структурах шституцюнал1-зовано! фiлософсько! науки, i в межах дисидентсь-кого руху) проявом боротьби проти диктатури дог-матгв марксистсько-лентськог вгри (насамперед багатофункцюнально! аксiоматики дiамату та ют-мату - традицiйнi, загальновизнаш радянсьш ско-роченi назви), сформульованих у «священних» фь лософських текстах В.1. Ленiна та Й.В. Сталша.

Тут зазначимо, що за останш 30 рокiв сформу-валися декшька основних точок зору на феномен радянсько! фшософп i вiдповiдно - штерпретацш значення творiв В.1. Ленша та Й.В. Сталша в стано-вленш i тривалому розвитку фшософсько! й сусш-льно-полiтично! думки в СРСР. Причому, як сввд-чить аналiз багатьох публiкацiй провiдних укра!н-ських iсторикiв фiлософi! доби незалежносп, !хиi

теоретичш розвщки й висновки зазвичай локалiзо-вано навколо розумшня й нещадно! критики лише таких фшософських праць «anосmолiв» радянсь-кого марксизму, як «Матерiалiзм i емтрюкрити-цизм» Ленiна (писалася наприкiнцi 1908 - на початку 1909 року) i параграфа «Про дiалектичний та ю-торичний матерiалiзм», написаного Сталiним, який увiйшов до четверто! глави «Короткого курсу юто-рп ВКП (б)» (перше видання цього фшософського нарису було в 1938 рощ).

Отже, по-перше, у пострадянському юторико-фiлософському дискурсi фактично пануе наратив, що В.I. Ленiн i особливо Й.В. Сталiн (як фшософи, як1, до речi, ними себе не вважали й публiчно не по-зицiонували) е чи не головними винуватцями того, що за радянських чайв фiлософська наука й освиа перебували в iдейно-теоретичних та методолопч-них кайданах, як1 не давали !м нiяко! можливостi бути не ортодоксальними, не канонiчно-примiтив-ними, не щеолопчно упередженими. I взагал^ не дозволяли не бути служницями единовiрно! партш-но! iдеологi! й умовно народно! державно! влади. По суп, тим, що в пострадянськш Укра!ш предста-вники фiлософсько! сшльноти й полiтологи стали iменувати «вдеокрапею».

Навiть бiльше, згаданi вище основш працi Ле-нiна i Сталша, що мали фшософський характер, проголошуються багатьма представниками сучас-ного укра!нського фiлософського спiвтовариства головними идейно-теоретичними та полггако-щео-логiчними причинами всiх вад i недолiкiв фiлософi! в Радянському Союзi, а саме: !! «догматичносп», «антифiлософськостi», «псевдофiлософськостi», «вульгарного схематизму» «класово-партшного примiтивiзму», «схоластичного теоретизування», «нездатностi до творчого розвитку», «iдеологiчно! ангажованостi». Або в шших термiнах - «квазiмис-лення», «антимислення», головними функцiями якого були: «охоронно-репресивна», «структуру-вання пошрливого свiтогляду», легiтимацiя будь-яких проявiв компартiйного тоталiтаризму в Кра!нi Рад i т.п. Наприклад, як лакошчно висловився ввдо-мий укра!нський юторик фiлософi! А.М. Лой, хара-ктеризуючи сутшсть радянсько! фiлософi!, вона «була наскрiзь iдеологiчна та примiтивна у сво!х основах. Ленiнсько-сталiнськi засади були, по суп, антифшософськими». А тому, щдсумував науко-вець: «Ми цшковито можемо говорити про феномен «не-фшософи», «що зображував себе у виглядi фiлософi!» [22, с. 115]. Або шший майстер укра!н-ського iсторико-фiлософського цеху, В.I. Гусев, ощнюючи недiездатнiсть фiлософi! в СРСР, !!, образно кажучи, «родову травму», заявляе, що «перше, що впадае у вiчi, це подiбнiсть „радянсько! фь лософii", тобто фiлософi!, властиво! комушстич-ному суспiльству, будь-як1й шшш фiлософi!, що виникае за умов несвободи, у межах теократично! або, краще казати, щеократично! полiтично! сис-теми. За таких умов фiлософiя, як ввдомо, втрачае самостiйне значения (вона тут вщграе роль служ-ницi) й позбавляеться iмпульсiв творчого розвитку». До того ж, твердить дослвдник, «Коли вдеться

про «радянську фшософто», «то тут треба говорити не просто про «вдеолопчну заангажова-нiсть», а про примусову шдпорядковашсть пев-ним полiтичним цiлям та умовам». Та i взагалi твердить вш, «радянська фiлософiя» «мала вс ознаки середньовiчноТ схоластики: це i залеж-нiсть вiд релМТ (партшноТ щеологп), i комента-торський характер фшософствування, i схи-ляння перед авторитетами, коли найголовш-шим аргументом у дискурсу вважалося посилання на класишв марксизму-ленiнiзму, i вiдiрванiсть ввд життя (у нашому випадку ввд свiтового контексту) (виокремлено нами. - В. В.)» [7, 9, с. 17]. В. В.

На нефшософськосп марксистсько-леншсько! фiлософi!, яка шбито е закономiрним насл1дком !! формування на початку ХХ столiття виключно з по-лiтико-iдеологiчними цiлями ще В.! Леншим, на-полягае Г.£. Аляев. Розглядаючи феномен, якому дав назву саме «радянська фшософ1я», вш зазначив, що насамперед «ТТ середнш р1вемь, ортодоксальна форма, зразком для яко! став саме „Mamepiani3M i емmрюкритицизм,,, - формувалась вщ початку, власне, не як професшна ф1лософ1я, а як пар-тшна iдеологiя, покликана теоретично обгрунту-вати пролетарський свггогляд i забезпечити перемогу марксизму та комушзму (виокремлено нами. - В. В.). Вона «не щкавилась суто спещаль-ними, «схоластично-метафiзичними» пошуками новiтнiх фiлософських напрямiв, записуючи !х усiх до розряду «реакцiйно! буржуазно! фiлософi!». I! дратувала лише «зрада матерiалiзму» тих чи шших марксистiв-«ревiзiонiстiв», як1 вiдповiдно отриму-вали порц1ю значно бiльш нестримано! критики, нiж вiдвертi класовi вороги» [1, с. 50].

Другою базовою щеею, яка утворюе атрибу-тивну ознаку пострадянського наративу лопки ю-торi! фiлософсько! думки в СРСР i УРСР (а iнодi взагалi - i появу в них самого феномену «фшосо-ф1я», яка отримала можливють обмеженого, але все ж певного творчого, вшьного розвитку), пашвна бi-льшiсть представник1в укра!нського фiлософського спiвтовариства безпосередньо пов'язуе головним чином iз перiодом «хрущовсько! вщлиги», страте-гiею й суттю яко! вважаеться десталшзащя.

Зокрема А.М. Лой констатуе: «Радянська фi-лософiя» виникла як суспшьне явище доволi ш-зно, коли сталiнська модель за доби „хрущовськоТ вiдлиги" явно втратила свою мiць, стала об'ектом критики, нехай навiть палiативно!, яку могла допу-стити iснуюча система. До цього вдеолопчна система обходилась примггивною псевдофiлосо-фieю, а точшше антифiлософieю, що була части-ною поливиховання. Догматичнi положення, якi були вписаш Ленiним у „Матерiалiзм та емпрюк-ритицзм" або Сталiним до „Короткого курсу юторп ВКП (б)», належало сприймати як священш тек-сти» [21, с. 25]. Дал^ роз'яснюючи суть i спрямова-шсть цього визволення фiлософсько! думки у дру-гiй половинi ХХ столптя в СРСР, вiн п1дкреслюе: «По суп радянська фiлософiя у щ роки (початок 1960-х - В. В.) пережила прихований розрив з по-передньою iдеологiчною ленiнсько-сталiнською

псевдофилософieю. Сталiн залишився «поза бортом» офщшно! догматики, хоча його тези з „Короткого курсу юторп ВКП (б)" ще довго вщтворювали у загальних навчальних курсах та тдручниках. Ле-нiн залишався беззаперечним авторитетом, до його догматики фiлософiя була прикута мiцним вде-ологiчним ланцюгом. Але класики радянськоТ фЬ лософи шiстдесятих здiйснили тут феноменаль-ний кульбiт, який можна вважати непересiчним прецедентом „хитрощiв розуму". Саме у цей пе-рюд на гребiнь фшософського загалу шдшмають „Фiлософськi зошити" Ленiна, що являють собою конспекти рiзних мислителiв, передуСм Гегеля (ви-окремлено нами. - В. В.)» [21, с. 25].

Порiвняно iз Лоевою та подiбними до не!, юто-рично масштабшша й розгорнутiша, науково вива-жена й вдеолопчно помiркована оцiнка значення чинника «хрущовськог вгдлиги» у межах домшант-ного пострадянського наративу розвитку марксист-сько-ленiнсько! фiлософi! була висловлена ще на-прикiнцi 1990-х у колективнш працi працiвникiв кафедри фшософи гумаиiтарних факультетiв КНУ iменi Тараса Шевченка «Фiлософiя: навчальний по-Сбник» (за редакцiею проф. 1.Ф. Надольного). Його автори зазначили: «Пiсля смерп В.1. Ленiна у Радя-нському Союзi вiдбуваеться догматизацiя i канош-зацiя положень марксистсько-ленiнсько! фiлософi!. Леншське трактування марксизму проголошуеться iстиною в останнш iнстаицi!, найвищим рiвнем ро-звитку фiлософсько! та соцiально-полiтично! думки. З часом лешшзм було шдмшено сталiнiзмом. Пiсля виходу друком у 1938 р. нарису Й.В. Сталша (1879-1953 рр.) «Про дiалектичний та iсторичний матерiалiзм» бiдь-яка справдi фiлософська твор-чiсть, пов'язана з самостшним, неупередженим, вiльним вiд щеолопчних шор осмислення дшсно-стi, в СРСР надовго стае неможливою. О^м перь оду «iдеологiчно! вiдлиги», що мав мюце у зв'язку з критикою культу особи Сталша, по суп, лише в шнщ 80-х рошв у Радянському Союзi фiлософiя була звiльнена ввд iдеологiчних обмежень i дiстала можливiсть творчо розвиватися, критично ощню-вати дiйснiсть та свое власне мюце» [29, с. 119-120].

По-трете, повертаючись до проблеми виник-нення, сутностi, функцiй i статусу дiалектичного та iсторичного матерiалiзму, розумiния й оцiнок су-часними укра!нськими дослвдниками ролi праць Ленша i Сталiна у перетвореннi !х на базовi скла-довi, щейний та теоретико-методологiчний фундамент радянсько! фiлософi! як науки й загальноосвь тньо! дисциплiни, зазначимо, що в пострадянсь-кому наративi не юнуе единого концептуального подходу чи теоретично! модел1 iсторi! фiлософi! в СРСР. У лiтературi зустрiчаються навiть альтерна-тивнi точки зору. Та й самi дослiдницькi оцiнки ве-льми рiзноплановi, а нерiдко й декларативш та фра-гментарнi.

Так, В.1. Гусев, не посилаючись на факти, тобто леншсьш тексти, заявив, що «В. Ленш оголо-сив, що фiлософieю марксизму е дiалектичний та кторичний матерiалiзм (виокремлено нами. -В. В.). З цього, власне, й почалася iсторiя «радянсь-

ко! фшософи», у цьому й полягае суть цього ютори-чного феномену» [7, с. 20]. Роз'яснюючи власну точку зору на сутнють i функцi! радянсько! фiлософi!, В. Гусев пише: «Iнодi доводиться чути, що для ба-гатьох фiлософiв радянсько! доби дiалектичний та юторичний матерiалiзм був лише ширмою, за якою тд марксистською зовнiшнiстю приховувалися и розвивалися певнi напрямки тогочасно! свiтово! фь лософi!. Примiром, говорять про так зваш червоний позитивiзм або червоний екзистенцiалiзм. У таких твердженнях е певний сенс, але вони лише тдтвер-джують ту ютину, що «радянська фiлософiя» була позбавлена внутрiшнiх iмпульсiв розвитку, що як-усь змiстовнiсть вона отримувала або з минулого (з юторп фiлософi!), або iз зовнiшнього «ворожого оточення»» [7, с. 18-19]. У цшому, за Гусевим, ви-ходило так, що в наслвдок того, що «багатьом тала-новитим людям «пощастило» жити та працювати за чаСв тотального домiнування дiалектичного та кторичного матерiалiзму» «вибiр тем наукових дослщжень для них жорстко полягав десь мiж критерiями «розвиненого соцiалiзму» та еднiстю логiки, дiалектики та теорп пiзнання у «Ф1ло-софських зошитах» В. Ленiна» (виокремлено нами. - В. В.)» [7, с. 17-18].

1нший впливовий укра!нський юторик фiлосо-фi!, В.С. Лiсовий, в аспекп, окресленому Гусевим, стверджуе коректшше: «У багатьох текстах 60-80-х рошв з проблематики дiалектичного та юторич-ного матерiалiзму !х „творчий розвиток" здавався творчим лише автору. В обговоренш проблем соцi-ально!, пол1тично! фiлософi! (тексти з юторичного матерiалiзму, полiтекономi! соцiалiзму, наукового комушзму) iдеологiчнi обмеження були» неймовi-рно сильними та тотальними, «оск1льки йшлося про щеологш i практику «побудови комунiзму». «Од-нак, - наполягае Люовий, - у великий кшькосп за-iдеологiзовано! писанини все-таки наявш тексти iн-шо! якостi. Тому необхщно вiдрiзняти те, що було наслщком iдеологiчного тиску, в1д обмежень го-ризонтiв мислення ф1лософа, спричинених iзо-ляцiею в1д захiдно■i фшософськоТ традицi■i (виокремлено нами. - В. В.)» [20, с. 570].

Серед багатьох бшьш-менш коректних оцшок i iнтерпретацiй того, чим i якими були дiамат та ю-тмат у системi iнституцiоналiзованого фшософсь-кого пiзнаиия в Радянському Союз^ зустрiчаються несподiваио радикальнi. Зокрема, фшософ (але не за освiтою) О.В. Бший висловив iдею, що може стати чинником мiфотворчостi в галузi iсторико-фi-лософсько! науки, оскiльки декларуе схематично-спрощене бачення структури, рiвнiв, ролi, а також нiбито наявшсть яко!сь пiдпорядковаиостi i привi-лейованосп складников чи галузей у комплекс фь лософського знання (марксизмi-ленiнiзмi) в СРСР. Така реконструкщя може стати й тдгрунтям для iлюзорних уявлень про те, що в радянському ств-товариствi фiлософiв iснували (за сферами досл1-дження чи дисциплшами) якiсь особливi (окрiм академiчних) статуси. «У структурi гумаиiтарних наук, - категорично заявив вш, - фiлософiя посi-дала особливе упривiлейоване мюце. I! представ-

ники мали статус, який можна порiвияти iз статусом жерщв у Стародавньому Gгиптi або iз статусом середньовiчних теологiв. По-перше, вони отриму-вали право на доступ до сакрального знання, яким вважали будь-як1 фiлософськi проблеми, по-друге, право на !хню штерпретацш. Своею чергою, у самому фшософському цеху впродовж тривалого часу кнував внутрiшнiй подiл на цеховi касти. Вищою серед них вважали касту, яку уособлю-вали дос. мдник'и, приписан до таких напрямкiв, як дiалектичний та кторичний матерiалiзм (ви-окремлено нами. - В. В.). Саме вони здебшьшого виробляли так звану методологiчну базу досль джень, формули партшно! полiтики тощо» [3, с. 21].

А взагал^ як це не парадоксально, атрибути-вний фтософський статус за дiаматом та ютма-том ниш визнають п неаигажованi укра!нськ1 дос-л1дники, хто завжди був переконаним опонентом i радикальним критиком марксистсько-ленiнсько! фшософп й партшно! iдеологi!. Зокрема, той самий В.С. Лiсовий зробив такий висновок: «Д!алектич-ний матерiалiзм як теоретична основа марксист-сько-леншськоТ фшософп дае змогу виявити фу-ндаментальнi засади, як! характеризують спойб фшософського мислення, репрезентований «ма-рксистсько-леншською фшософкю». Такими засадами е: а) метаф!зичнкть; б) спекулятивно-ш-туТтивний спойб мислення, поеднаний з есеща-л!змом; в) субстанцшнкть онтологп i пов'язаний з цим натурал!зм (виокремлено нами. - В. В.)». По-яснюючи ж деяш базовi сенси-значения свого уза-гальнення й лексики теоретично! реконструкцп фь лософi! марксизму-ленiнiзму, вiн серед шшого за-значив: «Ддалектичний матерiалiзм перейняв абсолютизм гегелiвського мислення, але посилив ознаки його метафiзики як субстанцшно! онтологi!, в як1й заметь духовно! субстанцi! за першооснову було взято тшесну - матерiю (з цим поеднуеться теза про матерiальну еднiсть свiту). Хоча дiалекти-чний матерiалiзм претендував на статус «науково! фiлософi!», але водночас вiн мктив ознаки спеку-лятивно-iнту!тивного мислення, успадкованого вiд Гегеля. Термiном «спекулятивнiсть» позначають

спосiб мислення, що полягае у наданш переваги ап-рiорному та шту!тивному способу мислення, здат-ному ввдкрити засадничi сутностi» [20, с. 562-563].

Узагальнено ж характеризуючи «особливосп iсторичного матерiалiзму як застосування закошв дiалектики для тлумачення суспiльства (сощальна фiлософiя) i „законiв iсторичного розвитку" (фшо-софiя iсторi!)», укра!нський дослвдник оцiнюе ют-мат як рiзновид фiлософського вчення про соцiум i його iсторiю.

Суть iстмату, його «основш характеристики» як соцiально! фшософп та фiлософi! iсторi! В.С. Ль совий концентровано й лаконiчно визначив так: «а) Економ!чний редукщошзм (поведшку людей, установи, форми суспшьноТ сввдомост пояснюють шляхом Тх зведення до суспшьно-економ!чних ввдносин; б) еволюцшний прогресивiзм i пов'язаний з ним унiверсалiзм (усi суспiльства долають од-наковi стадi! розвитку - суспiльно-економiчнi фор-мацi!); в) невиршенкть питання м1ж суспшьно-кторичною зумовлешстю людськоТ д!яльност i вшьним вибором напрямшв кторичного розвитку, творенням кторп; г) волюнтаризм у практищ (виокремлено нами. - В. В.)»13. На основi ж такого розумшня марксистсько! фiлософсько! концепцi! суспiльства й лопки його багатовимiрно! iсторi! (економiчноi, полiтично!, культурно!, духовно! тощо) укра!нський фiлософ висунув радянському марксизмовi головне (але, на нашу думку, перебшь-шене) полггако-шеолопчне i свiтоглядне звинува-чення. «Фактично марксистсько-ленiнська фшосо-ф1я, - заявив вiн, - стала обгрунтуванням морального, правового, полггачного нiгiлiзму, що е найгiршим успадком у колективнiй ментальностi пострадянських сусшльств)» [20, с. 565-566].

Водночас, на ввдшну ввд бiльшостi представ-нишв фiлософського спiвтовариства доби укра!нсь-ко! незалежиостi, вдею тотального домiнувания дiа-лектичного та iсторичного матерiалiзму в шститу-цiональному, структурному та теоретико-методологiчному планах, так само як мiфи про те, що вони виключно негативно вплинули на весь ро-звиток фшософсько! думки в СРСР i особливо в

13 Улм, вищеиаведеиа штерпретацш Шсового все ж зали-шае поза увагою гi приициповi марксистсью посгулаги, якими ще иавiгь його засновники пiдкреслювали активну роль свщомосп людей, ii рiзиих форм у суспшьно-юто-ричних процесах, у реалiзацii об'ективних закоиомiриос-тей (геидеицiй) розвитку суспшьства. Саме останне, на-гадаемо, особливо намагався обгрунтувати Ф. Енгельс, виступаючи проти звинувачень марксизму в тотальному «економ1чному детермшзмЬ» (п'ять вiдомих його «Листав про юторичний матерiалiзм» 1890-1894 рокв, напи-саних К. ШМдту, Й. Блоху, Ф. Мершгу, В. Боргiусу та опублжованих у 37 та 39 томах зiбрання «Творгв» К. Маркса i Ф. Енгельса). Аигиредукцiоиiсгською, такою, яка переконливо доводить, що марксистська теор1я суст-льио-iсторичиого розвитку не зводить його тшьки до дц об'ективних чиииикiв i закоиомiриостей, незалежних ввд волi та усвiдомлеиих iитересiв окремих особистостей i спiльиот, можна визнати й широковщому на початку ХХ столптя статтю «батька» росшського марксизму та со-цiал-демократичиого руху Г.В. Плеханова «До питання

про роль особистосл в юторп» (перша ii публжаця - у 1898 рощ). Те саме стосуеться i, наприклад, таких його грунтовних праць, як «Дещо про юторта (П. Лакомб. Со-цiологiчиi основи гстори)», «Про матерiалiстичне розу-мшня гстори», «Про „еконмчний фактор". Остаточна редакцiя» [див.: 25, с. 195-334], яю значною мiрою впли-нули иаприкiицi ХК - на початку ХХ столптя на форму-вання теоретичних поглядгв як захiдноевропейських, так i росшських марксистiв, визначили характер i спрямова-иiсть вдейно! полемжи мiж рiзними й численними !хшми теч1ями й представниками. Хоча, незважаючи на твер-дження-гасло В.I. Лешна (1921 р.), що «неможливо стати сввдомим, справжнм комушстом без того, щоб вивчати - саме вивчати - усе, що написано Плехановим iз фшософп, бо це найкраще в усш мiжиароднiй лiтературi марксизму», в СРСР навив бiльшiсть професшних фшософ1в не були хоча б частково зиайомi з працями та щеями Г.В. Плеханова [цит. за: 31, с. 28].

УРСР в другiй половинi XX столитя, оск1льки нi-бито були непереборною системною концептуальною перешкодою та щеолопчним цербером, розвь нчують так1 авторитетнi й компетентнi украшсьш дослiдники, працiвники 1нституту фiлософií АН Укра!ни, як П.Ф. Йолон та В.Г. Табачковський.

Так, П.Ф. Йолон, описуючи функцюнування вище згадано! проввдно! структури в системi фшо-софських дослiджень в УРСР середини минулого столiття пiдкреслив, що «прийнявши важку спад-щину» наприкiнцi 1962 року в 1нституп фiлософi! УРСР П.В. Копнш «розпочав з того, що скасував ввддши дiалектичного та юторичного матерiалiзму, офщшно мотивуючи свое ршення тим, що дiа-лектичний та кторичний матерiалiзм е навчаль-ними дисциплшами, тому розвивати Тх - за-вдання вузiвських ф1. юсофш (виокремлено нами. - В. В.). Насправд !х скасування дало новому дире-кторовi змогу зменшити питому вагу кон'юнктур-но! тематики у наукових планах, розв'язати кадровi питання, вив№нити фiнаисовi та штатнi ресурси й спрямувати !х на змiцнения шших, повноцiнних, а головне - нових дослвдницьких напрямк1в. Це було нелегке ршення, прийняття якого за тих умов ви-магало чимало мужносп. Щоб якось урiвноважити ситуацш, Копнш створив ввддш фiлософських пи-тань будiвництва комунiзму. Це мудре ршення стало пречудовим контраргументом проти щеолоп-чних нападок i дало можливють працевлаштувати тих наукових спiвробiтникiв, яш спецiалiзувалися на суспiльно-полiтичнiй проблематицi» [10, с. 60].

Про радикальш змши в першi роки 1960-х в УРСР характеру та напрямшв фшософських досль джень, що, посутньо, виявилися ревiзiею поперед-ньо! марксистсько-ленiнсько! ортодокси та радян-сько! компартiйно-фiлософськоí догматики (появу та першооснову яко! багато хто з проввдних укра!н-ських фiлософiв нинi пов'язуе, як правило, лише зi стал1нським «Коротим курсом юторп ВКП(б)»), не-передбачувано стимулювали та всебiчно ресурсно забезпечили початок проривного етапу в розвитку фiлософськоí думки в радянськш Украíнi, детермь нували утворення власно! впливово! в СРСР фшо-софсько! (так звано! «Ки!всько!») «свiтоглядно! школи» (з и нестандартною щейно-теоретичною, логiко-методологiчною та гуманiстичною платформою i приписами), а на перетиш тисячолiть вико-нали для галузi фiлософського пiзнания в незалеж-нiй Украíнi роль системних засад, провщних напря-мк1в, концептуально-змiстовних першооснов, а також сформованого та перспективного предметно-тематичного поля, iсторико-фiлософських традицш та iмперативiв культури наукових розвщок, аргуме-нтовано та детально розповщае у киизi «У пошуках невтраченого часу: нариси про творчу спадщину укра!нських фiлософiв-шiстдесятникiв» (2002 р.) видатний юторик фiлософií В.Г. Табачковський.

Зокрема, акцентуючи увагу на тих грунтовних та неординарних новащях, що вiдбулися з початком пращ П.В. Копнша на чолi 1нституту фiлософi! АН УРСР, вш п1дкреслив, що, по-перше, його прихщ на цю посаду «ознаменовано лшыдащею традицiйних вiддiлiв дiалектичного й юторичного матерiалiзму

та появою пвдроздшв з логiки й методологií науки, конкретно-соцюлопчних досл1джень, створенням групи задля вивчення фiлософсько! спадщини Ки-ево-Могилянсько! академi!». А «зразу по вщТзд П. Копнiна до Москви його наступник на директорсь-кому посту (В.1. Шинкарук. - В. В.), - нагадав В.Г. Табачковський, - формуе колектив дослiдникiв свi-тоглядно-антрополопчно! проблематики» [28, с. 40-41]. По-друге, пiдкреслюе науковець роль П. Копнша, його однодумщв та послщовнишв з середини 1960-х у системi iнституцiоналiзованоí фiлософi! в УРСР виявилася в тому, що «на противагу застиг-лш «катех1зиснт» структурI офщтног фшософсь-ког доктрини в1н зтщював тлька нетрадицшних напрямшв фшософування, евристичну продуктив-нгсть яких важко переоцгнити». «Зашсть «кондово!» дихотоми <^амат - ютмат»», зазначив В.Г. Табачковський, вш вдався «до бшьш динамiчно!: фь лософiя як наука - в якосп дiалектики як логiки, та фiлософiя як форма сусшльно! свiдомостi - в якосп свггогляду». «У перспективi кожна» зi «згаданих смислових стратегiй означала нацшешсть» на пере-творення «ритуально! формальносп» радянського марксизму - «^алектики», а разом iз нею й «фшо-софi! загалом», «з вдеолопчного «наглядача» над спецiальними науками у заСб найiнтенсивнiшого осмислення !х новгтшх здобутк1в»; на змiну предмету дiамату, традицiйно орiентованого на «пи-тання природознавства^>, на iнший - «культуролоп-зований», у тому чи^ цiннiсно досл!джуючий «людину та розма!ття способiв !! свiтосприй-мання». Усе це також передбачало i вело до: «пере-осмислення марксистсько! дiалектики п1д кутом зору спiввiднесения и класичних та посткласичних рiзновиявiв; переосмислення традицiйних уявлень про дiалектичну та формальну логiки п1д кутом зору лопки й методологi! сучасно! науки, зокрема, розма!ття сучасних формальних логщ переосмислення усталеного погляду на свггогляд як «систему загальних поглядiв» п1д кутом зору смислозначу-щосп свiтогляду для людського самовизначення (та ввдповщне спiввiднесення свiтогляду i фшосо-фц)» [28, с. 34, 39-40, 48].

Причому, робить висновок укра!нський iсто-рик фiлософi!, «окреслений стратепчний обшир пе-редбачав також немислиме для тодшнього фiло-софського офщюзу занурення в iсторико-фiлософ-ську та юторико-культурну традиц1ю (як свiтову, так i нацiональну). Передбачав вiн i подолання ву-льгарно-соцiологiчного схематику (ютмату. - В. В.) ретельним вивченням реального способу соцiаль-ного життя». Крiм того, i таке теж можна визнати не менш значущим, «це був, фактично, вiдхiд вщ примiтивного «класово-партiйного» погляду на фшософто», оск1льки !! (у межах, з одного боку, сщентистсько!, а з шшого - комунiстично-iдеологi-зовано!, марксистсько-леншсько! парадигми) наре-штi «почали розглядати як „живу душу культури" (красивий, але забутий послвдовниками вираз молодого К. Маркса)» [28, с. 40].

У контексп вищесказаного треба особливо шдкреслити, що примггазована або часто-густо по-

милково зрозумша вдея «партшностЬ» марксист-сько!, особливо радянсько! фшософи, чiтко сфор-мульована ще Ф. Енгельсом i акцентована у працях В.I. Ленiна, стала в штерпретащях укра1нських фь лософiв доби незалежносп чи не головним аргументом для доказу того, що вона, по-перше, не була самодостатшм феноменом духовно! культури, не е фiлософiею в класичному !! розумiннi, а по-друге, була абсолютно заiдеологiзоваиою, примусово тд-порядкованою певним полiтичним щлям i повнiстю залежала (у змютовному й iнституцiйному планах) вiд полггачного режиму в СРСР, вiд вдеолопчно! доктрини КПРС, тобто вiд так звано! шеократи й слугувала виключно !й.

Вiдповiдно, на думку пашвно! бiльшостi пред-ставнишв сучасного укра!нського фiлософського спiвтовариства, як i адептiв радикально! неолiбера-льно! гумаиiтарно! iнтелiгенцi! в пострадянських кра!нах, така атрибутивна специфiка марксизму-ле-шшзму - «лентський принцип парттностЬ» - i «визначила», як заявляе, наприклад, Г.£. Аляев, що «радянська фiлософiя» отримала «зовсiм iншу, ввд-носно практично всiе! фiлософi! ХХ столитя, ор-бiту розвитку» [1, с. 50], стала головною перешкодою для прогресу марксистсько! фшософи радянсь-кого типу, зробила i! маргiнальною вiдносно сучасно! свiтово! фшософсько! думки. Зокрема, детально характеризуючи сутнiсть принципу «пар-ттностЬ» як дослвдницького iмперативу i стрижня марксистсько-ленiнського фiлософського подходу, особливо впливу В.! Ленша на формування станда-ртiв «публiчного фiлософського мислення» в СРСР, а також на появу пашвного способу аргументацi! й доказу для всього загалу радянських фiлософiв, вiн пише: «Власне, вся система Леншово! аргументацi! побудована на викритп того чи iншого фiлософа як вдеалюта - i „нiякi викрути, шяш софiзми" у виглядi тих чи шших фiлософсько-термiнологiчних нова-цш не могли зупинити цiе! своервдно! процедури фiлософсько-партiйно! iдентифiкацi!. "Хлоп'яцт-вом було б, справд^ думати, що вигаданням нового слiвця можна вшмогтися ввд основних фшософсь-ких напрямiв» [Ленiн, т. 18, с. 46]"». Тодi як сам «принцип партшносп фiлософi!, зi всiею наочнiстю проведений» у леншському «Матерiалiзмi й емшрь окритицизмi», проглядаеться не тiльки в чгткому розподiлi всiх фiлософiв (минулого так само, як i сучасносп) на два табори - матерiалiстiв та шеаль стiв, а також марксиста та аитимарксистiв (буржу-азних шдлабузнишв та ревiзiонiстiв), - а й у безпо-середнiй шентифшацп тих чи iнших фiлософських конструкцш - не тiльки, скаж1мо, сощально-фшо-софських, а й онтологiчно-гносеологiчних, - з ввд-повiдними класовими штересами ("тенденц1ями й iдеологiею ворожих клайв сучасного суспшьства" [Ленiн, т. 18, с. 351])"» [1, с. 47-48].

До реч^ подiбну оцiнку висловлюе також i В.С. Лiсовий. Вш пiдкреслюе: «Основну роль у тлума-ченнi дiалектичного матерiалiзму вiдiграв В. Ленш, який наголосив на ролi практики як критерiю ю-тини, трансформував принцип класовосл у принцип партшносп. Загалом вiн поеднав елеме-нти догматизму з релятивiзмом, а також кон'юнк-турним i цишчним практицизмом. В1дх!д в1д принципу партшносп кв&шфшували як „протягу-вання" !деал!зму, „поп!вщини", зраду „!нтерес!в пролетар!ату" (виокремлено нами. - В. В.)» [20, с. 561-562]».

А загалом, орiентуючись на таш iнтерпретацi! сутносп та функцiй марксистсько-ленiнського «принципу naрmiйносmi у фшософи», нинi у фшо-софському середовищi й формуеться стшке уяв-лення, що радянський марксизм не був фiлософiею, а виконував лише функц1ю iдейного iнструмента шеолопчно! боротьби компартiйно! влади проти вах !! опонентiв чи ворогiв у сферi теоретичного моделювання реальностi (сощально!, полiтично!, духовно! тощо).

Зi свого боку пояснимо, що бшьшють тих су-часних укра!нських iсторикiв фшософи, хто абсо-лютизуе iдеологiчну ангажовашсть чи заявляе про «заiдеологiзованiсть радянсько! фшософи», тдкре-слюе i! самовщдане служiния «iдеалам партi! кому-шспв», ототожнюе марксизм-ленiнiзм iз ^деоло-пею КПРС, не пам'ятають або не знайомi з базо-вими сенсами-значеннями й розумшням засновниками марксизму та його радянськими пос-л^довниками «принципу naрmiйносmi фшософи», суть i вимоги якого чгтко прописано в працях Ф. Ен-гельса i В.I. Ленша.

Тому особливо тдкреслимо, що принцип партшносп фшософи - це не ввдкрита чи прихована !! iдеологiзованiсть, ^дейне служiния вузькопартiй-ним штересам лiбералiв, соцiалiстiв, комунiстiв, на-цiоналiстiв, монархiстiв, консерваторiв тощо. Адже «парттнкть» марксистського подходу у фшософи - це насамперед безкомпромюний подш усiх фiло-софських учень i вiдповiдно фiлософiв на прихиль-нишв «матерiалiзму» та «iдеалiзму», а також чикий наголос на тому, що будь-яке фшософське вчення, концепцiя, теоретичне моделювання буття й свiдо-мосп так чи iнакше виражають i захищають iнте-реси суспiльних клайв i груп, слугують фундаментом !хшх полiтичних, економiчних, правових тощо шеологем та мiфологем. За марксизмом, фiлософiя, фiлософське вчення не може бути «чистим мислен-ням», абсолютно незалежним в^д запитiв конкре-тно-юторично! суспiльно-економiчно! та полiтич-но! доби, об'ективних тенденцш !! розвитку, а отже, ввд потреб, як1 виникають у певних умовах та вш-пов^дають цiлям акторiв/суб'ектiв14. I якщо в публi-кацiях результатiв розвшок радянських iсторикiв

14 Згiдно з аксюматикою фглософсько! теорii марксизму-лешшзму, який е не просто «матерiалiзмом», а матерiалi-змом дiалектичиим i «застосовуе матерiалiстичиу фiлосо-ф1ю до T^^i iсторii, до галузi суспшьних наук» [16, с. 418], «партшшсть фiлософii» або, ще в одному леншському формулюванш, «боротьба партш у фiлософii», е иi-

чим 1ншим, як традицiйиою боротьбою мiж матерiалiз-мом та iдеалiзмом (незалежно вiд кiлькостi й специфгки шкш, пiдходiв, учень, коицепцiй тощо, яю входять до цих двох i иайбiльш загальних фiлософських иапрямiв). Таке протистояння, пiдкреслював Ленгн, виникло ще «дт ти-сячi рокгв тому» i стало однiею з форм i способом класо-

фшософсько! думки вiн обов'язково застосовувався для загально! характеристики, вих1дного позицю-нування, критики-маркування, позитивно! або негативно! оцшки поглядiв i концепцш фiлософiв мину-лого чи сучасносп, то в межах загально!, абстрактно! або, навпаки, вкрай спецiалiзовано! тематики фiлософських дослвджень в СРСР цей принцип не вщгравав визначально! ролi.

Безумовно, за радянських чаСв у публiкацiях матерiалiв бiльшостi з таких дослщжень звинува-чення мислителiв в iдеалiзмi були. Проте це були не бiльше нж «стандартш ремарки», лаконiчнi конс-татацi! для проформи, щось на кшталт своерщного «ритуального радянського марксистсько-леншсь-кого дизайну текспв для офiцiйного вживання». Вони були абсолютно типовими. I !м шхто з фах1в-цiв (о^м ортодоксiв ще «сталiнського гарту») т-коли не надавав нiякого значення, не звертав уваги (як, наприклад, на шрифт публiкацi!).

Отже, шдсумовуючи розгляд сутностi i специ-фши поширених i популярних в пострадянському укра!нському iсторико-фiлософському дискурсi не-гативютських та, як правило, невiдповiдних реаль-нiй iсторi! фiлософсько! науки в СРСР та УРСР чи-сленних наративiв або оцiнок, що твердять про над-мiрний вплив, особливо, сталшського нарису «Про дiалектичний i iсторичний матерiалiзм», можемо впевнено заявити, що альтернативним !м, найбiльш точним i iсторично виваженим е той висновок, який

во! боротьби, який «виражае тенде^й й iдеологiю воро-жих класгв» [Див.: 14, с. 380]. У Росшськш iмперil у дру-гiй половииi XIX - на початку XX столптя така боротьба заявила про себе як вдейно оформлений (сощально-фшо-софськi, полпико-фшософсью, полiтичиi, культурологь чиi, iсторiософськi теоретичш моделi, концепцп, рель гiйиi вчення i т. iи.) вияв конфлжту насамперед класових iитересiв. З одного боку, наполягали марксисти, реакцш-но! й консервативно! буржуазй та помщиюв, а з iншого - революцшних класiв - пролетарiату й селянства. Щодо особливостей iстмату (як симбюзу тонально! фь лософй, фшософй гсторй та полiтичиоl фшософй), то за-гальним теоретичним та iдеологiчиим, iмперативним сенсом-значенням марксистсько-леиiиського принципу партiйиостi можна визнати висловлювання В.I. Леиiиа, що ««неупереджено!» тонально! науки не може бути в суспшьстш, побудованому на класовш боротьбi. Так чи шакше, але вся казенна й лiберальна наука захищае наймам рабство, а марксизм оголосив нещадну вшну цьому рабству. Очiкувати неупереджено! науки в суспiльствi найманого рабства - така ж дурненька на^шсть, як очь кувати иеупереджеиостi фабрикаитiв у питанш про те, чи варто збшьшити плату робiтиикам, зменшивши прибуток капталу» [18, с. 303]. Адже, нагадував нерщко Ленгн, абсолютно очевидно, як це «проголошуе ввдомий вислгв», «що, якби геометричиi аксюми зачшали iитереси людей, то вони напевно спростовувалися б» [15, с. 27]. При цьому для типового марксистського аналiзу вдеалю-тичних концепцш методолопчно ефективною служила дослщницька установка Ф. Енгельса, який тдкреслював, що головна помилка iдеалiзму у «фшософй гсторп, права, релггй i т.д. полягала в тому», що «мюце дiйсиого зв'язку, який треба виявити в подiях, займав зв'язок, вигаданий фшософами», або «на мiсце дшсного ще не вiдомого зв'язку ставився», «якийсь новий, безсвщомий», стави-лося якесь «таемниче провидюня», що тдсввдомо або по-ступово досягае сввдомосп». А по-сутi, адепти вдеалгсти-

зробив видатний укра!нський фiлософ М.В. Попович. Вш абсолютно справедливо констатував: «Сталш написав знаменитий четвертий роздш «Короткого курсу iсторi! ВКП(б)» («Про дiалектичний та iсторичний матерiалiзм») i зобов'язав ставитися до нього як до символу вiри, але ця праця через ТТ жахливу иоршнино з «першоджерелами» бана-льнiсть не могла слугувати марксистським фь лософським богослов'ям i була негайно забута шсля смертi «класика». Марксистська фшосо-фiя повернулася до стану пошушв «символу вiри», i з'явилися рпш верси, якi негайно набу-вали iндивiдуального авторського характеру й нашть не претендували на сакралiзацiю та офь ц1йний статус. Виникла невизначешсть: треба було чи то приймати фшософсьш рiзночитання як належне, чи то офiцiйно затвердити певний новий символ вiри. Новий «символ вiри» не було прийнято - не та, що 1937 року, була загальна обстановка (виокремлено нами. - В. В.)» [26, с. 8].

О^м усього сказаного вище, додатково необ-хвдно зазначити, що пвд час аналiзу пострадянських юторико-фшософських наративiв вже з точки зору оцшки статусу дiамату та ютмату в галузях фшо-софського й сусшльно-полггачного знання й пi-знання в СРСР складаеться враження, що молода генеращя укра!нських фiлософiв не знае, а предста-вники того поколiния, яке отримало професiйну освiту й працювало ще за радянських часiв, свщомо

чно! моделi суспiльио-iсторичиого процесу, твердить Ен-гельс, «на iсторiю, - i в и цшому, i в окремих частинах, -дивилися як на поступове здiйсиеиия щей, ^ до того ж, зрозумшо, завжди тшьки улюблених iдей кожного даного фiлософа. Таким чином, виходило, що iсторiя пiдсвiдомо, але необхщно працювала на здiйсиеиия певш^ заздале-пдь поставлено! Сально! мети... (виокремлено нами. -В. В.)» [32, с. 305].

Крiм класового сенсу боротьби мiж матерiалiзмом та вде-алiзмом на рiвиi абстракцш, теоретичних моделей суст-льного життя, додатковий наголос у розумiииi партгйно-сп, iдеологiчиоl аигажоваиостi фшософй вже В.! Ленш робив на тому, що дослщник суспiльиого i полiтичиого життя, гсторй фшософсько! або полiтичиоl думки, особливо марксист, не повинен i не може приховувати сво! полiтичиi симпатл. Вiи зобов'язаний вщкрито захищати штереси прогресивного в ту або шшу епоху класу. Розк-риваючи суть тако! установки, вш тдкреслював, що «об'ективют говорить про необхщтсть даного гсторич-ного процесу; матерiалiст констатуе з точиiстю дану сус-пiльио-екоиомiчиу формацiю й антагошстичш стосунки, що породжуються нею. Об'ективют, доводячи необхщ-иiсть даного ряду факт!в, завжди ризикуе збитися на думку апологета цих фактгв; матерiалiст розкривае класовi суперечиостi i тим самим визначае свою точку зору... З шшого боку, матерiалiзм включае в себе, так би мовити, партшшсть, зобов'язавши при всякш оцiицi подil прямо i вiдкрито ставати на точку зору певноl суспiльиоl групи (виокремлено нами. - В. В.)» [19, с. 418-419]. Щодо партшносп фшософй у працях В.! Лешна зустрi-чаються i рiзкiшi iдеологiчиi ремарки, шж иаведеиi вище загальиi фiлософськi й полгшчш оцгнки. Наприклад: «Безпартiйиiсть е щея буржуазна. Партiйиiсть е вдея со-цiалiстичиа» [17, с. 138]. Або ж, за Летним, (всупереч уявленням представиикiв «буржуазно! професорсько! „науки"» як заявив вш): «Безпартiйиi люди в фшософй -таю ж безнадшш телепш, як i в полггащ...» [14, с. 303].

не згaдyють aбо зaлишaють позa yвaгою те, що в Pa-дянському Cоюзi в системy подготовки фaxiвцiв-фi-лософiв курс «дiaдектичного тa iсторичного мaтерi-aдiзмy» включaвся не стшьки для ïxньоï фaxовоï освгги, скiльки для мaйбyтньоï педaгогiчноï ^a^15, тобто як своeрiднi «лекцiйнi тa семiнaрськi зрaзки» нормaтивниx кyрсiв для стyдентiв yсix вищиx нaв-чaльниx зaкдaдiв CPCP. Безyмовно, кaфедри <^ia-мaтy» тa «iстмaтy» нa фшософськт фaкyльтетax 6ули. Проте як стaндaртнi нормaтивнi (з фiксовa-ною кшьшстю годин) вiдповiднi «мaтерiaлiзми» ïx прaцiвники читaди нa iншиx фaкyльтетax ушверси-тетiв. Cтyдентaм же зa спецiaлiзaцieю «фiлософiя» aбо «нayковий комyнiзм» виклaдaли велику кшь-шсть фiлософськиx тa сyспiльно-полiтичниx дисци-плiн (a для фiлософiв - ще й декшьга бaзовиx при-родничиx: фiзикy, бюлопю, xiмiю, фiзiологiю, вищу мaтемaтикy i тлн.). Bодночaс одним iз нaйвa-жливiшиx елементiв системи фaxовоï подготовки нa фiлософськомy фaкyльтетi стaвaли численш курси й спецкурси16, якi зa своeю темaтикою оxоплювaли широкий спектр фшософського й полiтологiчного знaнкя. ïx готyвaли й викдaдaди не лише ^a^-ники кaфедр «дiaдектичного» тa «iсторичного мa-терiaдiзмy», a й сшвробггаики спецiaдiзовaкиx га-федр («ютори фiлософiï», «нayкового aтеïзмy», «логiки», «етики», «естетики», «нayкового комуш-зму» i тлн.). Усе це, безумовно, зaлежaло ввд сга-тусу й кaдровиx ресyрсiв yнiверситетiв у CPCP, ïx-нix фшософськм фaкyльтетiв. Зокремa, у другш половинi XX столiття ресурсш мождивостi фшо-софськм фaкyльтетiв M(nY iменi M.B. Ломоно-совa, ЛДУ iменi A.O. Ждaновa aбо Кшвського дер-жaвного yнiверситетy iм. TX. Шевченкa не були од-нaковими. Що мiг структурно створити й ди^и^^рно зaбезпечити один yнiверситет, його фшософський фaкyльтет i тi фaxiвцi, якиx зaпрошy-вaли для виклaдaння з aкaдемiчниx структур (як прaвило, Iнститyтiв фiлософiï), не був здaтний - зa об'eктивниx чи суб^от^нт умов - iнший17.

15 У цьому нлaкi, кaнрикдaд, нокaзово зaзнaчив y^arn^-к1й фшософ P. Кобець: «Шшльш темaтикa дiaдектичкого xa юторичного мaтерiaдiзмy, викдaдaти яку кaс готyвaли кa фшософському фaкyльxеxi (Kиïвського держaвного yкiверсиxеxy. - В. В.)...» [11, с. 24)]. Подвшний (викдaдaцькiй тa кayковий) сxaxyс офщшно-кормaxивко познaчaвся кaвixь кa фaxовiй снецiaдiзaцiï, яга фiксyвaдaся в диплом1 нро вищу освiтy. Haнрикдaд, у нершш половит 1980-x рокш у диплом винускнига фь лософського фaкyльxеxy ЫДУ (снецiaдькiсxь фiдософiя) робився xaкий зaнис нро квaлiфiкaцiю: «фшософ, викдa-

дaч фшософи». У диплом1 зa снецiaдькiсxю «туковий комутзм» (що ноxiм нереxворили m снецiaдiзaцiю «но-лГтолог1я») зaнис нро квaлiфiкaцiю бyлa кaсxyнкою. Зa нaкaзом 1976 року - «Bиклaдaч тукового комутзму». У нерiод 1978-1980 рр. з'явився xaкий сxaкдaрx: «нрисвою-

exься квaдiфiкaцiя зa снецiaдькiсxю кayковий комутзм».

З 1981 i до 1987 року: - «Фшософ, викдaдaч тукового комутзму». Дaлi: «Фшософ, викдaдaч соцiaдько-нолixи-чкиx дисцинлiк». У 1990 рощ вщ квaдiфiкaцiï «туковий комyкiзм» остaточно вiдмовляюxься i зaнровaджyюxь:

«Фшософ, виклaдaч соцiaдько-нолixичкиx дисцинлш».

Ha нaшy думку, одним iз переконливиx фaктiв того, що мaрксистсько-ленiнськy, рaдянськy фшо-софш (a концептyaльно прaвильнiше - фшософш в CPCP) неприпустимо ототожкювaти з тaкими ïï, xaM i бaзовими, скдaдникaми, як «дiaдектичний тa юторичний мaтерiaлiзм», e й те, що протягом друго1' половини XX столитя в Paдянськомy Cоюзi поряд iз вишiвською нayкою (системa вiдтворенкя тa чaс-тково розвитку фiлософського знaння й пiзнaнкя) фyнкцiонyвaдa доволi впливовa й розгaдyженa сис-темa aкaдемiчноï нayки. Haсaмперед це Iнститyти фшософи, Aкaдемiя сyспiльниx нayк при ЦК KПPC18, Iнститyт сyспiльниx нayк при ЦК KПPC19, Bищi пaртiйнi школи рiзного aдмiнiстрaтивного пiдпорядкyвaнкя (респyблiкaнського тa зaгaльносо-юзного). ïxкя темaтикa, проблемaтикa й нaпрями дослiдженкя aж шяк не вмiщyвaдися в обмеженi, фiксовaнi предметнi меж1 двоx згaдaниx вище «мa-терiaлiзмiв». Haвiть бiльше, у деякиx фiлософськиx нayково-дослiдниx yстaковax для нт нaвiть не iс-нyвaло окремиx спецiaдiзовaниx зa темaтикою тa проблемaтикою структур (вiддiлiв, секторiв, о-федр i т.iн.).

Виcновки

Отже, в укрш'нському пострaдянськомy спiвто-вaриствi фiлософiв i дослiдникiв соцiaдьно- й поль тико-фiлософськоï думки XX столитя e два оcнов-них icторико-фiлоcофcьких наративи. Проте зa «фaктологiчною бaзою», aргyментaцieю й xaрaкте-ром шеолопчно1' aнгaжовaкостi вoни дoвoлi 4imKo npедcтaвленi тpьoмa гpуnaми нaукoвцiв, яш (поси-лaючись нa «переконливi», «безсyмнiвнi» для нт «фaкти») зaпропонyвaди особливi способи побу-дови теоретично1' реконстрyкцiï феномену «рaдян-ськa^> чи «мaрксистсько-ленiнськa^> фiлософiя, по-рiзномy доводять iстиннiсть свого тлyмaчення стa-тусу в нш (aксiомaтики, теоретико-методологiчниx приписiв, визнaчaдьниx функцш, змiстовного пере-плетення з офщшною iдеологieю й комyнiстичним свiтогдядом тощо) дiaлектичного тa iсторичного мaтерiaлiзмy, деклaрyють несyмiснi однa з одною

16 Про структуру фaxовоï освixи зa снецiaдькiсxю «кayко-вий комyкiзм», необxiдний для не1 комплекс обов'язко-вж кyрсiв xa снецкурс1в, меxодичке зaбезпечення у дру-гiй ноловикi 1980-x m фшософському фaкyльxегi Ки1в-ського держaвного yкiверсиxеxy див., зокремa: 4, с. 6973; 5, с. 29-48; 6, с. 81-85; 33, с. 51-53.

17 Для приклaдy, m m^a^y 1980-x m фшософському фa-кyльxеxi Kиïвського держaвкого yкiверсиxеxy було лише двi кaфедри «тукового комутзму». ïxm снiвробixники як зaбезпечyвaли нiдгоxовкy фaxiвцiв зa вiдновiдною спе-цiaдiзaцieю, xaк i викдaдaди кормaxивкий курс кa всix гн-шж фaкyльxеxax yкiверсиxеxy. У той же перюд кa ф1ло-софському фaкyльтетi MДУ iмекi M.B. Ломокосовa не тшьки фyккцiокyвaдо вiддiлеккя кayкового комутзму, a й тдготовку кa ньому зaбезнечyвaди в рГзнГ нерiоди п'ять-ам окремиx снецiaдiзовaкиx кaфедр.

18 У нш викдaдaди чимaдо рaдякськиx aкaдемiкiв у гaдyзi фГлософГ1 xa сyснiдько-нолixичкиx кayк, бyлa й aснiрaк-гyрa.

19 Це був не лише вищий кaвчaдький зaклaд для шозем-киx нaрxiйкиx д1яч1в, a й туково-до^даий центр, де нрaцювaди, у тому числГ, xaкi видaxкi для рaдянськоï фГ-лософсько1 xa гyмaкixaркоï кayки носxaxi, як H.B. Mотро-шиловa, M.K. Maмaрдaшвiлi, I.C. Кон тa гншГ.

ощнки ролi у !х розробцi й системовореннi в СРСР iнституцiоналiзовано! моделi вiдтворения й розви-тку фiлософського знаиия та газнання праць В.I. Ленiна (головним чином «Матерiалiзм i емпрюк-ритицизм») та нарису Й.В. Статна «Про дГалекти-чний i iсторичний матерiалiзм», який, нагадаемо, було включено як параграф у четверту главу «Короткого курсу ютори ВКП (б)».

Серед виокремлених груп насамперед треба згадати двi найбiльш впливовi в сучасному укра!н-ському iсторико-фiлософському дискурсi, але альтернативы концептуальнi позицi!, точки зору, рГз-новиди теоретично! реконструкци генезису галузi фiлософського й сусшльно-полп'ичного знання в Радянському Союзi, автори та адепти яких для де-монстрацi! науково! переконливостi сво!х версш чи наративiв, для доведення правильносп власних ви-сновк1в та оцшок наводять у публiкацiях ряд доволi типових аргументiв, що, на нашу думку, е як вщпо-вщними, так i, навпаки, не зовСм або навiть повш-стю неадекватними колишнiм радянським реалiям. Проблемними у даному випадку стають питання щодо: прюритетносп авторства класик1в марксизму (особливо В.! Ленша та Й.В. Сталша) в розро-бцi «дiалектичного та вторичного матерiалiзму»; з'ясувания структурно-функцiонального значення в марксизмi-ленiнiзмi цих двох його базових скла-дових частин; запобтання упередженостi в баченнi iсторi! !х взаемозв'язку, а також з'ясуваиия сту-пеню !х впливу на весь комплекс фшософських, су-спiльно-полiтичних та гумангтарних наук i навчаль-них дисциплш для всiе! вищо!, а також суто партш-но!-пол1тично! освгга (зокрема, «партiйних шил», рiзномаиiтних «ушверситетГв марксизму-лешш-зму», призначених для теоретично! й вдеолопчно! пгдготовки партiйних функцiонерiв та активiстiв). Особливо гостро в межах пострадянського юто-рико-фГлософського дискурсу постало питання ро-зумiния й штерпретаци залежиостi радянсько! фь лософи взагалГ, дГамату та Гстмату зокрема вщ офь цГйно! щеологи ВКП (б) - КПРС як правлячо!, керГвно! в СРСР парти, що мала в ньому абсолютну державну владу, використовувала марксистсьш Где!, гдеолопчш та свГтогляднГ Гмперативи для по-ширення, популяризаци й легiтимацi! власно! рево-люцГйно! доктрини докорГнного перетворення соць уму, для апологi! цшей, завдань г засобiв внутрш-ньо! та зовнГшньо! полГтики, для розробки стратеги спГвробГтництва або конфронтаци з полггачними режимами й лгдерами в рГзних кра!нах (каштал1сти-чних, сощалютичних, третього свГту - АзГя, Африка, Латинська Америка).

Як показуе проведений аналГз, альтернатив-тсть двох парадигмальних пгдходГв до розумшня, пояснення й оцГнки коректностГ оцГнок сутностГ, а також багатовимГрного значення дГамату та Гстмату зумовлена своерщними вковими вiдмiнностями й тституцтною приналежтстю (основне мГсце професГйно! дГяльносп) !х творцГв й прихильнишв. Фактично саме вони виявилися нестандартним, але дГевим Г Гнтегративним критерГем. УтГм, тут маеться на увазГ не просто вж укра!нського Гсторика фшо-

софи, а те, коли вГн отримував професГйну фшософ-ську освГту (шнець 1950-х - перша половина 1960-х, тобто часи «хрущовсько! вщлиги», чи перГод 1970-х - перша половина 1980-х, який вважаеться добою «брежневського застою»); коли й де вш зде-бГльшого працював за фахом (викладач вишу, ком-партшного навчального закладу чи спГвробГтник науково-дослвдного Гнституту). Так1 «вiковi» й «н-ституцтнЬ» чинники зумовлюють стушнь обГзна-ностГ радянсько-пострадянського дослгдника зГ справжиьою - а не переказаною кимось чи штерп-ретованою на власний розсуд - ГсторГею радянсько! фшософи, «Гсторичною конкретикою» !! розвитку, з умовами, цшями й завданнями дГяльностГ освГтнГх чи науково-дослгдних структур в Укра!ш. Адже все це неодмшно, нерГдко незалежно вГд благих намГрГв Гсторика фшософи, Гз самого початку: визначае ло-гГку селекци ним необхГдно! й достатньо! шформа-ци, що береться за «доказову базу»; зумовлюе його систему аналггачних координат Г цГннГсних прюри-тетГв бачення й концептуалiзоваиого пояснення того, чим за !х науковим, гдеолопчним, суспшьно-полГтичним статусом Г значенням були тексти основоположников марксизму--лешшзму, постулати, ме-тодологГчнГ установки, свГтогляднГ й щеолопчш приписи дГалектичного та Гсторичного матерГалГзму як шейного й теоретико-методолопчного фундаменту, а також засобГв пiзнаиня й обгрунтуваиия у ба-гаторГвневГй Г розгалуженш фГлософськГй та суст-льно-полГтичнГй наущ в Радянському СоюзГ, що, хоча й певною мГрою, та все ж вщиравала немало-важну роль Г при формуванш переконань громадян СРСР, Г при розробцГ програмних документГв Г стратеги ВКП (б) - КПРС.

Безумовно, позитивш чи негативш, адекватнГ чи надмГрно iдеологiзоваиi (ангажованГ, а то й мь фотворчГ) ГнтерпретацГ! пострадянським дослгдни-ком того, чим та яким за фшософською суттю, науковим та щеолопчним призначенням був дГалекти-чний та Гсторичний матерГалГзм, прямо залежать вш розумшня ним природи й функцГй не лише радянсько! фшософи, а й фшософи загалом. КрГм того, авторсьш оцшки часто виявляються заручниками свГтоглядних та щеолопчних уподобань науковця, залежать вш його ставлення до сустльно-економь чного ладу й полггачного режиму в СРСР. НерГдко впливовим чинником при проведены анал1зу й фо-рмулюванш висновшв стае ступГнь коректностГ по-рiвияния, з одного боку, усього радянського, насам-перед досягнень фшософсько! думки в КраМ Рад Г умов и розвитку, а з Гншого - бачення плюсГв та мь нусГв тих демократГй, яш Гснують як в Укра!ш, так Г у свт на початку XXI столптя.

Не повторюючи лакошчно змГст тексту статтГ, !! основш Где! й виходячи з виявленого у ходГ ана-лГзу численних публжацш своерГдного комплексного «вкового» й «тституцюнального» критерГю, який значною мГрою став причиною появи двох альтернативних Гсторико-фГлософських реконстру-кцГй, можна визнати, що до першог групи, як правило, належать «патрГархи», тобто представники старшого поколшня в сучасному укра!нському фь лософському спГвтовариствГ. А з !х числа найбГльш

вшомими в кра1ш та за ïï межами, квалiфiкованими, до дрiбниць знайомими з предметом дослщження, з полiтичною iсторieю СРСР i характерними для нього духовно-культурними процесами е такi сшв-робiтники 1нституту фiлософiï АН Украши (при-чому i за радянських часiв його дiяльностi, i в пе-рюд украïнськоï незалежностi), як П.Ф. Йолон, М.В. Попович, В.Г. Табачковський.

Повшстю протилежне, по сутi обструкцюшст-ське, частково мiфологiзоване й iдеологiзоване тлу-мачення чи наратив генезису фшософп в СРСР, вш-повiдно - штерпретащю статусу «дОалектичного та юторичного матерОал1зму», намагаються обгрунту-вати й поширити в професiйному середовищi ri, хто став наступним поколiнням юторишв фiлософiï. Вони отримали професiйну освггу в постхрущов-ську добу, тривалий час працювали (деяк1 ще й ниш працюють), здебiльшого у вищих навчальних закладах, а тепер зайняли лiдерськi позицй' в украш-ськ1й фiлософськiй спiльнотi вже в незалежнш Ук-раïнi. Серед них - як найбшьш публiчно активних i вiдомих сво1'м негативним, вкрай критичним став-ленням до феномену «радянська фшософОя» i, зро-зумшо, до «дiамату та Остмату» - можна згадати Г.е. Аляева, О.В. Бшого, В.1. Гусева, А.М. Лоя, С.В. Пролеева.

Ощнюючи масив публiкацiй украшських вче-них, треба зазначити, що м1ж першою та другою групами промiжну, помiрковану, неупереджену, значною мiрою адекватну науковим i сустльно-по-лггичним радянським реалiям концептуальну пози-щю в аспектi теоретично1' реконструкцiï лопки ю-торико-фiлософського процесу в СРСР займае та-кий видатний украшський фiлософ, як В.С. Лiсовий.

Нарешп третю, велику, але поки ще мало впливову групу утворюють ri представники нишш-ньо1' фiлософськоï спшьноти в Украïнi (наводити перелiк 1'х iмен не мае сенсу), хто отримав освiту за фiлософською профейею чи сферою дослiджень або в останш роки iснування СРСР, або виключно у пострадянський перiод, почав працювати в добу укра1'нсько1' незалежносл й, звичайно, вщчув на собi вплив ïï полiтико-iдеологiчних i домшантних ментальних чинник1в. Як правило, ця генерацiя ю-торик1в фiлософiï фрагментарно, поверхнево, якщо й знайома зi справжнiми революцшними для фшософп та суспiльно-полiтичних учень Х1Х-ХХ сто-лггтя iдеями стовпiв свiтового й радянського марксизму (тобто з предметом ï'хнього дослiдження), то системно й ретельно не вивчала пращ класишв ма-рксистського вчення, а тим бшьше публiкацiï (монографий статтi, подручники, навчальнi посiбники, словники i т.п.) радянських науковщв. Як наслшок абсолютна бшьштсть тих, хто належить до остан-ньо'1 генерацИ' науковщв, погано уявляе собО суть марксистських фшософських i суспшьно-полггич-них постулайв, структурно особливост й системот-ворчу аксюматику, гносеолопчш функцiï й шеоло-пчне призначення марксизму взагалО й марксист-сько-ленiнськоï фiлософiï' зокрема. Зазвичай ï\ шформацшно-аналогичною базою слугують публь

кацп, наративи й оцшки, як1 запропонованi й поши-рилися у межах штелектуального простору лише завдяки публiкацiям тимчасових лiдерiв думки в сучасному укра!нському фiлософському сшвтова-риствi. До того ж значну роль у формуваинi негативного й професшно упереджено-неадекватного ста-влення цього наймолодшого поколшня фiлософiв чи дослшнишв полiтики в Украш до радянського марксизму, до з'ясування суй й статусу в ньому дь амату та iстмату грае непродуктивна для наукових розводок i узагальнень !х свОдома чи несвiдома ше-ологiчна й свiтоглядна аигажованiсть анти- або контрмарксизмом (нацiоналiстична - рОзн ii варОа-цп, соцiал-демократична - у сучасному захвдно-европейському варiантi, глобалютично-неолОбера-льна - майже неотроцьшстська i т. он.), а також па-нiвна в кран «десоветизаторська» чи декомушзаторська парадигма як актуалОзований i акцептований укра!нською владою, ЗМ!, деякими сощальними групами, науковим ствтовариством i значною частиною гуманитарно! штетгенци «поль тико-вдеолопчний запит». Все це, зрозумшо (про що свОдчать публшацп), призводить до того, що нове пострадянське поколшня, не знаючи зовам марксизму та марксизму--лешшзму, часто шейно живиться лише позбавленими грунтовно! науково! аргументацп (або суб'ективно, вибОрково пщбра-ним фактажем) наративами метрОв Оз другого виок-ремленого нами табору юторишв фшософп. Таким чином, навпъ копiюваиия Одей i ощнок авторитетОв сьогодення стае причиною того, що яшсть розвшок тОе! генерацп укра!нських фшософОв, яка з'явилася за чайв незалежностО, попршуеться. А !хш досль дження здебшьшого перетворюються на поверх-невО, науково некоректш, неадекватш справжшм реалОям процесу генезису фшософсько! й суст-льно-полОтично! думки в СРСР (i не лише маркси-стсько-леншсько!), поповнюють численн мОфоло-геми й шеологеми на потребу «дня насущного».

Лггература

1. Аляев Г. Бшя виток1в радянсько! фшософп'. Богданов contra Ленш: наука проти вОри? // Фшо-софська думка, 2009. - № 3. - С. 40-52.

2. Арестова Н. Марксизм: вдеолопя versus ре-лшя // Шзнш радянськш марксизм та сьогодення: Фшософсько-антрополопчш студО!'. - К.: «Сти-лос», 2003. - С. 171-182.

3. Бший О. Самоцензура i фшософський дискурс // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 20-22.

4. Вшков В. Ю., Руденко С. В. Запровадження «наукового комушзму» в СРСР як визначальний чинник створення системи спещалОзовано! полгго-лопчно! освгга i напряму наукових дослОджень поливки в Ки!вському унОверситетО // Wspolpraca Europejska, Warszawa, Polska, Wydawca - Consilium Sp. z o'o., 2017. - № 5 (24). - С. 52-73.

5. Вшков В. Ю., Руденко С. В. Особливосй створення системи полгголопчно1 освОти i науки в Ки!вському нацОональному ушверситетО ОменО Тараса Шевченка ушверситетО // Wspolpraca Europejska, Warszawa, Polska, Wydawca - Consilium Sp. z o'o., 2017. - № 6 (25). - С. 29-48.

6. ВОлков В.Ю., Руденко С.В., Ярмолщька Н.В., Соболевський Я.А. Методолопчш засади мо-дершзацп фшософсько1' та полгголопчно1' освгги i науки Украши: МонографОя. - К.: Видавничо-поль графОчний центр «Кшвський ушверситет», 2017. -175 с.

7. Гусев В. Ув'язнена фшософОя: дОамат та ю-тмат vs червоний позитивОзм та червоний екзистен-щалОзм // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 1620.

8. Ермоленко А. Шзнш марксизм - фшософОя цишчного розуму // Шзнш радянськш марксизм та сьогодення: Фшософсько-антрополопчш студй''. -К.: «Стилос», 2003. - С. 131-141.

9. Журавлев Д.А. Розплата за могутшсть: вне-сок Суслова у повалення СРСР не менший, шж Гор-бачова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://realtribune.ru/news/author-ity/4597?utm_source=politobzor. net

10. Йолон П. Павло Копнш та украшська фшо-софська думка // Фшософська думка, 2009. - № 3. -С. 53-70.

11. Кобець Р. Геть вод марксизму, або Досввд заперечення радянсько1' фшософп // Фшософська думка, 2009. - № 3. - с. 22-24.

12. Коротченко Е.П. Метанаррация // Постмодернизм. Энциклопедия. Минск: Интерпрессервис, 2001. С. 459-461.

13. Ленин В.И. Карл Марс // Полн. собр. соч., 5 изд.- Т. 26. - М.: Издательство политической литературы, 1977. - С. 415-426.

14. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 18. - М.: Политиздат, 1961. - С. 7-384.

15. Ленин В. И. Марксизм и ревизионизм // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 24. - М.: Политиздат, 1967. - С. 15-26.

16. Ленин В. И. Об отношении рабочей партии к религии // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 17. М.: Издательство политической литературы, 1980. - С. 415-426.

17. Ленин В. И. Социалистическая партия и беспартийная революционность // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 12. - М.: Издательство политической литературы, 1979. - С. 133-141.

18. Ленин В. И. Три источника и три составных части марксизма // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 23. - М.: Политиздат, 1960. - С. 40-48.

19. Ленин В. И. Экономическое содержание народничества и критика его в книге г. Струве // Полн. собр. соч., 5 изд. - Т. 1. - М.: Издательство политической литературы, 1979. - С. 347-534.

20. Люовий В.С. Украшська фшософська думка 60-80-х рошв ХХ ст. // кторОя украшсько! фь лософп: Шдручник. - К.: Академвидав, 2008. - С. 548-578.

21. Лой А. «ФшософОя-покруч» // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 25-29.

22. Лой А. ФшософОя та свггогляд у шзньому марксизмО // Шзнш радянськш марксизм та сьогодення: Фшософсько-антрополопчш студО!'. - К.: «Стилос», 2003. - С. 103-130.

23. Лютий Т. Кому потрОбна «радянська фшо-софОя»? // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 2832.

24. Мшаков М. Невловима впливовОсть тоталь таризму: радянська фшософОя i сучасний штелекту-альний ландшафт // Укра!на модерна, 2009. - №3 (14). - С. 207-227.

25. Плеханов Г.В. Избранные философские произведения. - Т. 2. - М.: Государственное издание политической литературы, 1956. - 824 с.

26. Попович М. Про фшософську культуру кра!ни на Ом'я «СРСР» // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 5-15.

27. Пролеев С. Мысль и страх: советская философия как ситуация мышления // Шзнш радянськш марксизм та сьогодення: Фшософсько-антрополопчш студО!'. - К.: «Стилос», 2003. - С. 28-41.

28. Табачковский В.Г. У пошуках невтраче-ного часу: нариси про творчу спадщину украшських фшософОв-шютдесятнишв. - К.: Вид. «Пара-пан», 2002. - 300 с.

29. ФшософОя: Навчальний поабник. - К.: Вь кар, 1999. - 524 с.

30. Хома О. кторОя зарубОжно! фшософп в су-часнш Укра!ш: радянська «рОзома» // Фшософська думка, 2009. - № 3. - С. 32-39.

31. Чагин Б.А. Защита и обоснование Г.В. Плехановым диалектического и исторического материализма в борьбе против ревизионизма (Вступительная статья) // Плеханов Г.В. Избранные философские произведения. - Т. 2. - М.: Государственное издание политической литературы, 1956.- С. 5-28.

32. Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. - Маркс К., Энгельс Ф. - Сочинения. Т. 21. - М.: Государственное издание политической литературы, 1961. - С. 269-317.

33. Vilkov V. "Scientific Communism" and the Modern Political Science in Ukraine // Ukrainian Policymaker, Vol. 2. - 2018. - рр. 48-55. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByF ileId/3 81503.pdf