CC BY
12
PLACE AND ROLE MODERN MAN IN PLANETARY EXISTENCE: BIOPOLITICAL INTERPRETATION
Sergiy Kostyuchkov - PhD, Associate Professor, Kherson State University (Kherson,
Ukraine) E-mail: [email protected]
The article presents the views of some human studies, given its complex, biosocial nature; states that the process of human being in the world is characterized by ambiguity, stochasticity and eventuality; being determines the nature of man, his nature as universal and at the same time — the particular substance. The role of biology which takes continuous features not only the natural sciences but also socio-humanitarian knowledge. Emphasized that bivalent of human nature, caused by contradictions between the biological and the social, physical and mental, universal and particular, rational and emotional, sacred and profane — in a new type of civilization is certainly relevant. We give an overview of modern approaches to the treatment of biopolitics, which establishes the necessary common, essential interactive communications between people, including its biosocial nature, and structural elements are constructed of a political design. The tendencies of the modern world, given that the post-industrial society individual who professes utilitarian, consumer values, no longer able to adequately respond to the challenges dictated by the realities of the twenty-first century; concluded that humanity must appeal to the eternal spiritual values, understand themselves an integral part of nature and part of Space, formulate environmental and cosmic consciousness in order to get out of the trap of global conflicts, prevent moral degradation and avoid self-destruction.
Keywords: person, individual, globalization, world outlook paradigm, biopolitics, human nature, biotechnology civilization.
М1СЦЕ I РОЛЬ СУЧАСНО1 ЛЮДИНИ У ПЛАНЕТАРНОМУ БУТТ1: Б1ОПОЛ1ТИЧНА 1НТЕРПРЕТАЦ1Я
С. К. Костючков — к. полгг. н., доцент, Херсонський державний утверситет (м. Херсон, Украша)
У cmammi викладено OKpeMi ракурси долдження людини, враховуючи ii складну, бюсо- щальну природу; стверджуеться, що процес людського буття в ceimi характеризуеться неоднозначтстю, стохастичтстю та евентуальшстю; буття визначае суттсть люди- ни, ii природу як утверсальну й водночас — партикулярну субстанцю. Розглядаеться роль бюлоги, яка неупинно набувае ознак не тыьки природознавчоi, але й cоцiогуманimарноi галузi знань. Пiдкреcлено, що бiваленmнicmь людcькоi природи, зумовлена контрадикщею мiж бiологiчним i сощальним, соматичним i псих1чним, утверсальним i партикулярним, рацюнальним i емощональним, сакральним i профанним — в умовах нового типу цивШзаци е безумовно актуальною. Даеться огляд сучасних пiдходiв до трактування бюполтики, яка встановлюе необхгдт, загальт, cуmнicнi Ытерактивш зв'язки мiж людиною, врахову- ючи ii бюсощальну природу, та структурними елементами, з яких побудована полтична
© Kostyuchkov Sergiy, 2016
конструкщя. Виявлено тенденци розвитку сучасного свту з урахуванням того, що в по-сттдустр1аяъному сустлъств1 Ыдив1д, який спов1дуе утиттарт, споживацът цтност1, вже не в змоз1 адекватно реагувати на виклики, продиктован. реал1ями ХХ1 столття; зроблено висновок про те, що людство повинно звернутисъ до вгчних духовных цтностей, усвгдомити себе оргатчною частиною природи й елементом Космосу, сформулювати еко- логхчну й космхчну св1дом1стъ для того, щоб вийти з пастки глобалъних протир1ч, запоб1г- ти моралънш деградацИ й уникнути самознищення.
Ключов1 слова: людина, Ыдив1д, глобал1защя, свтоглядна парадигма, бюполгтика, люд- съка природа, бютехнологп, цивьтзащя.
Практично ва перюди розвитку цивмзаци ознаменован спробами людства знайти вщповвд на питання про мгсце та роль людини в свт, и Генези, кто- рично! рол^ планетарно! мга!, мети гснування; про те, яю аспекти минулого, тепершнього та майбутнього зумовлюють характеристики буття людини, ха- рактер и взаeмопов'язаностi з оточуючим свiтом та межi и особиспсно! свободи. Рiзноплановiсть, багатограннiсть та полiаспектнiсть феномена людини-особи- стостi зумовлюють мiждисциплiнарний характер розв'язання проблем и буття, розвитку й можливих трансформацiй у дослвдницькому полi фiлософГi, а також сощальних i бiологiчних наук.
1ндивщ, особиспсть та iндивiдуальнiсть — це, фактично, рiзнi ракурси досль дження людини, реалiзованi в бюгенетичному, соцiологiчному й персоналiст- ському тдходах. Багатовимiрнiсть поняття «особиспсть» актуалiзувала антаго- тзм контрадикторних орieнтацiй — як матерiалiстичноi так i вдеалгстично!, в руст яких мислител! рiзних епох та наукових напрямiв виокремлювали один iз реальних компонентiв людського буття, в той час як iншi складовi особистiсного життя або опинялися поза увагою пiзнання, або не зазнавали належного iнтере- су, а в деяких випадках — експлщитно i як здавалося, назавжди заперечувалися науковою спiльнотою.
Вiтчизнянi дослщники О. Базалук i I. Владленова зазначають, що свiто- сприйняття людини, Землi i Космосу — свiтоглядна парадигма — з XV сголитя до наших дшв пройшла три основних етапи:
1. Превалювання щи гелюцентризму, що зародилася ще в Стародавнш Гре- цп, як продукт наукових зусиль Аристарха Самоського, але набула статусу спй- ко! свтоглядно! парадигми в епоху Вщродження. Перiод домшування iдей ге- оцентризму з кшця XV — до середини XVIII столитя: вiд Миколи Кузанського, Региомонтана до Коперника, Галшея й Кеплера.
2. Переважання космоготчно! гiпотези Канта-Лапласа, в якш вперше була зроблена спроба осягнути картину походження Сонячно! системи з науково! точки зору. Перюд переважання iдей космогонii Канта-Лапласа: середина XVIII столитя — вiд Сведенборга 1 Канта до Лапласа i Рошу, до початку ХХ столитя — до щей Ч. Дарвша, А. Ейнштейна, А. Фрiдмана та шших.
3. Домiнування iдей нестащонарних моделей Всесвiгу, в тому чист, ще! ево- люцп людини, Землi й Всесвiгу. Iсгорiя створення космолопчних моделей почи- наеться з модел1 (теори) А. Фрiдмана на початку ХХ столитя та нараховуе бшьше 10 моделей, ям продовжують розвиватися — створюватися й розпадатися — до наших дтв [Базалук, Владленова, 2013].
Необхщно тдкреслити, що сучасна цив1л1зац1я р1шуче трансформуе меха- н1зм взаемов1дносин людини i природи, яка в сустльнш св1домост1 набувае утил1тарно-прагматичних ознак ресурсно-рекреацшно! реальност1. Загалом ка- жучи, в ютори цив1л1зацп вперше склалася ситуащя, коли в1д того, наск1льки картина свиу в св1домост1 людей буде об^рунтованою в еколог1чному сенс1, в значнш м1р1 залежить 1снування людини, як бюлопчного виду, на планет! Зем- ля. Для модертзовано! картини св1ту характерним е розум1ння суб'екта тзнан- ня з урахуванням його природного тд^рунтя, у фокус уваги потрапляе досяг- нення 1нтерес1в людини через рацюнальне збереження природного середовища ii 1снування.
В1дпов1дно, зм1нюеться модус людського буття в екосоц1альному простор1, екстремальними пунктами якого е консенсус 1 конфл1кт. Процес людського бут- тя у свт характеризуеться неоднозначтстю, стохастичтстю та евентуальтстю; буття визначае суттсть людини, ii природу як утверсальну й водночас — пар- тикулярну субстанцда. Вказаний процес визначаеться 1 як такий, в якому кон- кретно-емп1ричний досв1д здобуваеться в тзнант людсько! сутносп: суб'ектив- н1сть життевого св1ту трансформуеться в особистюну сферу сустльства шляхом 1нтернал1зацГ1 сусп1льних цшностей та механ1зм1в суб'ективаци й суб'ектив1за- ци. Людина перетворюеться на повноцшну громадянську особистють, коли вона стае повноправним 1 автономним суб'ектом власного життя, особою, котра несе в1дпов1дальн1сть не т1льки за себе, а за 1нших людей, за навколишн1й св1т.
Акс1оматичним сприймаеться твердження стосовно того, що XXI столигя по праву вважаеться стол1ттям бюлоги, яка неупинно набувае ознак не т1льки природознавчо!, але й соцюгуматтарно! галуз1 знань. Б1олог1чн1 знання стають безумовно необх1дними в процеа вир1шення проблем у таких галузях знань як еколог1я, етика, естетика, к1бернетика, психолог1я, 1стор1я, пол1толог1я, л1нгв1- стика, астроном1я тощо. Науков1 результати у сфер1 бюлоги мають вир1шальне значення для розробки тактичних 1 стратег1чних план1в пол1тичного, економ1ч- ного й культурного розвитку не т1льки сусп1льства взагал1, але й конкретно! осо- бистосп зокрема.
Б1олог1чна ор1ентац1я досл1дження особистосп репрезентуе людину як 1нди- в1да, котрий волод1е певними антропогенетичними якостями, такими як гене- тично зумовлен1 задатки, темперамент, антропометричт дан1, статев1 ознаки, нейропсих1чн1 параметри тощо, як1 проходять р1зн1 стади формування в процес1 реал1зац11 ф1логенетично! програми виду в онтогенез1 — вщповщно до основ- ного бюгенетичного закону Ф. Мюллера — Е. Геккеля [Мюллер, Геккель, 1940]. Надзвичайно широкий д1апазон характеристик та визначень людини, що сформувалися протягом ХХ — XXI столиъ, таких як «одном1рна людина», «лю-дина-споживач», «людина збанкрупла», «людина, котра грае», homo digitalis, «людина вщпочиваюча», «людина, котра б1жить», «постлюдина» тощо, сл1д вважати когттивним в1дображенням антропокультурного процесу виникнен- ня нових рис сучасно! людини. Такого роду дефшщи розглядаються як реакщя на докор1нн1 зм1ни в економ1чному, пол1тичному й соц1альному житп, в сучас- н1й культур1 взагал1, в пер1од, коли модерн1зуються й трансформуються житте- в1 сценарП, стратеги 1 тактики 1ндив1дуально! та сустльно! повед1нки, рел1г1йн1 норми, ц1нн1сн1 ор1ентири, програми пол1тичних парт1й, доктрини державних
дiячiв, eKOHOMÏ4HÎ преференцИ, способи й засоби мiжособистiсноï комунiкацiï тощо [Барт,
1989].
Слщ пiдкреслити: бiвалентнiсть людськоï природи, зумовлена контрадикцi- ею мiж бюлопчним i соцiальним, соматичним й псинчним, унiверсальним та партикулярним, рацiональним i емощональним, сакральним i профанним — в умовах нового типу цивмзацп е безумовно актуальною. Нова цивтзащя несе з собою не ильки новий свiтогляд i способи життя, iншу економiку, новi полiтичнi зггкнення, але й модернiзоване розумiння статусу людського життя. Про дина- мiчнiсть та мiнливiсть людсько'1 природи писав М. Бердяев, що пов'язано, на його думку, зi свободою, яка набута людиною, котра гуманiзуе природне середо- вище. «Розгадка буття для людини схована в людит, осюльки вона i предмет т-знання, i той, хто пiзнае ... що мае не т1льки гносеолопчне, але й антропологiчне значення» [Бердяев, 1971: с. 60].
Про невщворотну трансформацiю людсько'1 природи засобами сучасноï по- лiтики (бiополiтики) та за допомогою бiотехнологiй, якi дедалi частше вико- ристовуються як (бiо-)полiтичнi технологи, попереджають сучаснi науковцi рiзних напрямiв. З найбiльш вiдомих аналiзiв впливу б^ехнологш на людську природу можемо згадати li, що представленi, зокрема, в працях Ю. Габерма- са. У пращ «Майбутне людськоï природи» Ю. Габермас звертае увагу на те, що медична наука, генна iнженерiя, фармаколопя та полiтика об'еднуються для практичного вирiшення питання усунення недолiкiв людськоï природи через прагнення знайти можливiсть втручання в людський геном. У цьому контекст тмецький фшософ аналiзуе такi найбiльш вiдомi феномени, як передiмпланта- цiйна дiагностика та дослiдження стволових клiтин, саме щ феномени свiдчать про перспективу самоiнструменталiзацiï та самоудосконалення людини. Крiм цього, Ю. Габермас наголошуе: «Чим бiльш нестримним стае проникнення в структуру людського геному, тим бшьш клiнiчний стиль поводження з пащен- том починае бути схожим на бютехнолопчний стиль втручання в природу, зво- дячи нанiвець iнтуïтивне розрiзнення мiж тим, що виросло, й тим, що зроблене, мiж суб'ективним i об'ективним...» [ Хабермас, 2002: с. 60].
Визначити статус людського життя — це, на наш погляд, означае виявити й артикулювати засадничi принципи, якими керуеться сустльство в своему став- леннi до людини в такш мiрi, якою воно усвщомлюе себе як сустльство вщпо- вiдного рiвня розвитку. Ушверсальним, трансiсторичним принципом суспiль- ного ставлення до людського життя е визначення його безумовно'1 щнност у рiзних вимiрах — релiгiйному, фiлософському, науковому. Релiгiйний, зокрема, бiблiйний погляд фокусуе увагу на тому, що щнтсть людського життя випкае з вщчуття власноï гiдностi людини, створено'1 по Божому образу, розумноï iстоти, котра приходить на Землю, як, у певному сена, представник Бога.
У науковому аспект щнтсть людського життя визначаеться тдходом, який зумовлюе погляд на статус людського життя в сустльста та на саме поняття
«право на життя»: iндивiд стае одним iз визначальних об'екпв сустльно'1 ре- альностi. Подiбний аспект трансформуе право людини на життя вщ категорй суб'ективно-онтологiчноï до об'ективно-праксеологiчноï, тобто вiд бiологiчноï до соцiально-полiтичноï сутност й змiсту самого поняття «право на життя». Вщтак, сучасний статус людського життя зумовлюеться беззаперечною само-
щнтстю людини, як 0pram4H0Ï частини природи й елементу Космосу, для яко1 характерними е автокаталiтичнiсть саморозвитку й самовдосконалення, двоюта асиметрична детермiнацiя — бюлопчна й соцiальна.
Не викликае сумнiвiв та заперечень той факт, що сучасна людина iснуе в рiз- них сучасностях, намагаеться знайти в них вузловi точки, вщшукати та реалiзу- вати власне «Я». Iï iдентичнiсть формуеться пiд впливом трьох сил:
а) глобальних факторiв, якi спричиняють деiндивiдуалiзуючий, «усередню- ючий» вплив на людину;
б) локальних факторiв, до яких слiд вщнести соцiокультурний контекст, в який iндивiд е iнтегрованим;
в) особистiсних якостей людини.
Сукупний вплив цих факторiв визначае, в найбiльш загальному вигляд^ що являе собою сучасна людина. Спроби детермiнувати сучасну людину через будь-яку одну суттсну ознаку, наспльки ж неможливi, наскiльки вони безре- зультатт у спробах «змалювати» таким чином сустльство. «Для традицiйного сустльства й модерна характерно прагнення щентифшувати людину через його приналежнiсть до певно'1 культурноï, сощально! або професiйноï групи. В основi його лежало уявлення про людину як ютотг, «чия самiсть детермiнуеться соцi- ально-культурним контекстом, який йому предзаданий. Конфiгурацiя та розмiр цих соцiальних та культурних рамок рiзна, однак вимоги обов'язково'1 включе-ност iндивiда в ту або шшу форму суспiльноï едносп, е загальним для класич- них теорiй людини» [Гражданское общество, 2011: с. 102].
ДискусИ навколо бiополiтики, як нового наукового напряму, свщчать про ïï актуальнiсть в умовах сьогодення, незважаючи на вщсуттсть належного кон- цептуального оформлення, необхвдного рiвня теорй, що забезпечуе продуку- вання принципiв, у вiдповiдностi до яких можливе гармонiйне функцiонуван- ня метасистеми Природа — Суспiльство — Людина. Бiополiтика в умовах сьо- годення мае не ильки теоретичне, але й суто практичне значення, виходячи з усвiдомлення на початку 60-х рокiв ХХ столiття того факту, що велика юльюсть полгтичних проблем мають чiтко виражену бюлопчну складову. Даний перiод актуалiзував певний комплекс стохастичних процесiв планетарного масштабу, таких як стрiмке зростання й вщносне старiння населення свiту, розвиток ген- ноï iнженерiï та бюмедицини, прояви застосування збро'1 масового ураження — ядерноï, хiмiчноï, бiологiчноï, широке впровадження ядерно'1 енергетики, за- бруднення лгтосфери, гiдросфери, атмосфери, деградацiя бюсфери, насування глобальноï екологiчноï катастрофи.
Таким чином, у планетарному вимiрi роль бюполгтики полягае ще й у боротьбi з екологiчною кризою, реальт обриси яко'1 вже вийшли за межi апокалштично! риторики та сприймаються людством як невiдворотна данина техногеннш цивi- лiзацiï. Даний аспект визначае конгетальтсть дослiдницькоï сфери бiополiтики з аналопчними галузями наукових розробок рiзноманiтних напрямiв екологiï. Рушiйною силою сощально-полгтично"! iсторiï та бiосоцiальноï еволюцй в умовах XXI столгття, серед шших сил, впливаючих на розвиток цивмзащ!, невiдворотно постае бiополiтика в уах ïï теоретичних аспектах i практичних виявах.
Сучасний свiт характеризуеться надзвичайно гострими проявами сощаль- них i полiтичних конфлштгв, зокрема, етнiчних. Саме бiополiтика, як наукова
галузь, здатна виявити й проаналiзувати причини, що зумовлюють розвиток етнополiтичних конфлГкпв, виявити роль етнiчностi, що розглядаеться як по- хiдна бiосоцiального чинника, стан Гсторично! спiльностi людей конкретно! ой- кумени: мови, культури, менталГтету, свiтогляду. Бiополiтика, крiм дослiджен- ня етнополгтчних конфлiктiв, вiдкривае можливостi вивчення проявiв масово! поведiнки людей.
Необхщно пiдкреслити, що термiн «бюполитика» використовуеться в сучас- ному науковому дискурс в декiлькох вiдмiнних, хоча й близьких одне до одного значеннях. Бiополiтика мае певну змiстову щнтсть на рiвнi полiтичноi фiло- софГ!, до яко! цiлком органiчно штегруються бiополiтичнi ще! «едносп у рiзно- маттп», коеволюцГ!, стрибкоподiбного розвитку, взаемодоповнюваносп регiо- нГв та етносiв, як сощокультурних аналогiв 6ГологГчних видГв в екосистемах. У сферi полггологи релевантними е бюполгтчт концепцГ! лiдерства, зовтшньо! та внутрГшньо! агресГ!, iерархiчних i мережевих структур, домiнування — пщко- рення, формування образу ворога, шстинктивно! агресивносп тощо. В царинi практично! полиики, де бiополiтика може слугувати базою для продукування комплексу сощальних i полГтичних технологiй — й одночасно як зааб корекцп, контролю та конверсГ! тих технологiй, яю вже впровадженi в суспГльно-полГтич- ному просторГ вГдповГдно до ГнтенцГй тих чи шших полГтичних сил.
Слщ звернути увагу на те, що у найбГльш загальному виглядГ процеси бю- полГтичного пГзнання, його стратепчт напрями й основнГ методи дослщження аналогГчнГ тим, як1 застосовуються у будь-яких Гнших сферах наукового тзнан- ня. Виникае необхГднГсть знаходження причин дослщжуваних явищ, в макси- мально точному, глибокому й всебГчному !х трактуваннГ, що створюе теоретичнГ передумови для впливу на бГосоцГальну природу людини з метою гармотзаци стосунюв у системГ Людина — Природа — Сустльство. ВтГм наукове роз'яснення дослГджуваних явищ передбачае не т1льки констатацГю факту наявностГ комп- лексу причин, що активують данГ явища, але й артикуляцГ! базових засад, сут- нГсних зв'язкГв та вщносин, виявлення вихГдних причин та встановлення уза-гальнюючих закономГрностей.
Не викликае сумнГвГв той факт, що феномен бюполгтки тюно пов'язаний Гз сучасним становищем людини. ФГлософи та антропологи все бГльше зверта- ють увагу на те, що бГотехнологГ! втручаються в людську природу, змГнюючи ii кардинально. Критики бГополГтики переконують, що вона матпулюе людською природою, породжуючи спотворен1 форми буття bios politikos. Про вплив бГо- полГтики на людську природу свщчать сучасн1 дослщження людського генома, розвиток реатматологй, фармакологи, дГетологГ!, прагнення покращити люд- ське ттло за допомогою хГрургГчних або косметолопчних засобГв тощо. СучаснГ засоби масово! ГнформацГ! наполегливо пропагандують образ людського ттла, який несе утотчт риси досконалостГ. Варто згадати й про те, що щентичтсть людини сьогодт часто пов'язуеться з бюметричними даними — вГдбитками пальцГв, райдужною оболонкою очей тощо. ЗрозумГло, що таю дослщження ма- ють не тГльки бюлопчт, але й етичт та полГтичнГ наслГдки [Шевчук, 2010].
Французький дослщник М. Фуко пропонуе оригГнальну ГнтерпретацГю бГо- полГтики — як сукупносп полГтичних заходГв впливу на бюлопчне («життеве») начало в людит й контроль за ним заради сустльно значущих цГлей. Суттсть
концепцй М. Фуко полягае в тому, що iмплiкацiя бюлопчного життя людини (zoe) i полiтичноï сфери (polis), тобто полiтизацiя життя як такого, е виршаль- ним процесом сучасносп. Саме з партикуляризацiею цих явищ у сустльнш свiдомостi, на думку ггалшського фiлософа Дж. Агамбена, пов'язаний певний занепад сучасно'1 полiтики. Bti полiтичнi проблеми сьогодення можливо вирь шити ильки на бiополiтичному ^руни, який, власне, 1х i сформував. Тiльки у бiополiтичнiй перспективi можливо виршити, чи будуть поняття, на опозицй яких базуеться сучасна полггика — праве/лiве, приватне/публiчне, демократся/ абсолютизм тощо, прогресуюча дивергенцiя яких е процесом актуальним, втра-чати нагальтсть, чи вони зможуть знову набути значущосп, виходячи з т1е1 пер- спективи, в якш вони ïï втратили [Агамбен, 2011].
Цiкавим вбачаеться погляд на суттсть бiополiгики росшського фiлософа Р. С. Карпiнськоï, яка наголошувала на тому, що в кшцевому рахунку, бiополiги- ка — це приведення гехнiки до <^ри життя», «мiри людини». Це передбачае орiентацiю на альгернагивнi, природозберiгаючi, аверсивш в бiк людини тех- нологй, контроль та обмеження на застосування таких iндустрiальних техноло- гiй, яю безумовно стимулюють дисбаланс у систем Природа — Людина. Замiсть сподiвань на ноосферу, яка мае керувати процесами в атмосферi, лiгосферi, гщ- росферi, бiосферi бiополiгика передбачае iмплiцитне керування самою ноосфе- рою. Саме для цього й важливо збериати «людський вимiр» розуму, без чого для людства вш здатен трансформуватись у щось не гiльки нерозумне, але над- звичайно небезпечне, розум може стати ворогом людини. Розум в «людському вимiрi» — це Дух, який розглядаеться не ильки як штелект, але й як здатшстъ вiрити, сподiвагися й любити. Отже, глобальна проблема збереження природ- ного середовища й виживання людини в ньому може успiшно виршуватися гiльки за умови збереження нашо'1 духовностi [Философия биологии, 1996].
Зазначена Картнською гегерогеннiстъ бiологiï, що виявляеться особливо яскраво у бiополiтицi, исно взаемопов'язана з гегерогеннiстю свiгу як онтоло- гiчною проблемою iснування рiзноманiтних сфер буття, якi iмплiкованi один iз одним у межах одного й того ж самого реального свиу.
Бюполгтика зосереджуе увагу на властивостях живих органiзмiв та 1хшх груп, як1 найбiльш исно пов'язат з проблемами полгтчно! науки. Вона включае ряд конкретних напрямкiв:
1. Дослщження еволюцшно-бюлопчних коренiв людського сустльства й державних утворень.
2. Аналiз бiосоцiального пiдfрунтя полiгичноï поведiнки людей у неординар- них ситуащях — пщ час заколоту, вулично'1 ходи, акцш масовоï непокори, вибор- чо'1 кампанiï, проявiв етнiчного конфлiкгу тощо.
3. Дослщження впливу на людину соматичних факторiв, таких як голод, вто- ма, хвороба, дiя зовтштх збудникiв або лiкарських засобiв, стрес тощо.
4. Розробка конкретних полгтичних прогнозiв, експертних оцiнок i практич- них рекомендацш.
Бiополiгика вт1люе в собi гетерогеннiсгъ, зазначену Карпiнською, як власти- в^ь, iманенгну наукам про живе взагал^ вона також вщображае багаторiвне- ву структуру живого. В полiтичнiй поведiнцi людей акгуалiзуються й перети- наються рiзнорiвневi складовi: мова йде про детермшащ! полiтичного процесу,
як склaдовоï частини бюсощальних iнтеракдiй у сощуш, вiтальними потребами людей.
Бiополiтика мае на мет враховувати як вщносну автономнiсть бiосоцiально- го рiвня, реалiзовану в певних матерiальних i нематерiальних структурах, так i детермшацда його iншими рiвнями. Фiлософський пщхщ, що дозволяе ви- рiшувати обидва завдання, визначаеться як гуманiстика й спираеться на iдею спорiдненостi й кореальносп людини з усiма живими ютотами. Подiбний пiдхiд дозволяе розглядати ва форми життя на планет! Земля — вщ одноклгтинних до людини — в принципово единих категорiях. Людина i все живе розглядаються як багаторiвневi структури в дiапазонi вiд фiзичного до духовного рiвня, тому компаративний розгляд проявiв поведiнки людей i тварин можливий не тiльки на бiосоцiальному, але й на бшьш високих рiвнях. Дане положення не е контра- дикщею тому факту, що юнують субстантивнi вiдмiнностi у ступенi актуалiзацiï ментального i духовного мiж Людиною, як видом та шшими елементами бiо- су — всього живого в планетарному масштабi [Философия биологии, 1996].
Як тдкреслюють сучаснi дослщники, полiтичнi проблеми виникали, ви- никають i будуть виникати надалi там i тод^ де й коли сощокультурний вплив на психосоматичне буття людини виявиться диференцiйованим у вщношент рiзного роду соцiальних утворень. Поняття сощально! спiльностi за змiстом е бшьш рiзноманiтнiшим у порiвняннi з поняттями раси, нац11 або етносу. А вщ- так, бiополiтика не може бути редукованою до еттчного, расового або гене- тичного компонента, вщповщно — таке спрощення не може виправдовуватись iдеологiчними резонами, тим бiльше — використовуватись у полiтичних цiлях [Чешко, Кулиниченко, 2004].
В умовах сьогодення, коли критичний рiвень екологiчного стану планети став прюритетною проблемою людства, коли окремi аспекти бiологiчних дослi- джень, таких як генна тератя, клонування тварин, корекщя соцiальноï пове- дiнки людини нейрохiмiчними засобами, суспiльно-полiтичне значення бiоло- riï безумовно пiдсилюеться. Визначальною рисою бюлогИ слiд вважати певну гетерогеннiсть об'екпв ïï дослiдження, паралельне iснування рiзних способiв пiзнання, вiдмiнних мiж собою образiв бiологiчноï реальность
Концепцй та факти сучасно'1 бiологiï, на думку О. Олескша, дозволяють по-новому поглянути на питання щодо мiсця й ролi людини в планетарному рiзноманiттi усього живого — бiосу, на норми та межi ïï припустимоï поведiнки по вiдношенню до усього живого, на подiбнiсть людини до шших форм живох природи в сена поведшки, потреб, соцiaльних вщносин i структур, але в той же час — на ушкальшсть людини, ïï мюця й ролi на плaнетi. Бiологiчнi знання до- помагають людству в продукувaннi новоï системи етичних i полiтичних щей та щнностей, застосування яких мае сприяти подоланню iдеологичного вакууму й полiтичноï апатИ [Олескин, 2001].
Сучасне суспiльство — це високотехнологiзовaне середовище, в якому жор- стко детермшована структура ставлення до природи, як до об'екта технологiч- ного впливу й ресурсного споживання, до сустльства — як до системи, керо- вaноï елементами програм сощального, економiчного й полгтичного розвитку, до людини — як до продукту впливу технолопзащ! суспiльноï дiяльностi, по- буту, дозвшля, комунiкaцiй й, нaрештi, до самого себе, як до шдивщуального
вираження загальноï особистосп, котра модифiкуеться в наслщок прогресуючо! технологiзованосгi ïï духовного й культурного свиу. Сучаст технолог!!, зокрема, бюлопчт, що розробляються та удосконалюються на ^рунт фундаментальных теоретичних дослщжень, е iнсгрументами для продукування щё технологiзова- но'1 реальност1, як штучного середовища людсько'1 жигтедiяльносгi.
Показовими в цьому вщношент е можливосп новiтньоï бiотехнологiï, в рам- ках яко'1 розробляетъся методологiя, що дозволяе вщповщно до певного плану змшювати жив1 органiзми з метою надання '1м нових якостей i властивостей. Технологiчнi можливосп сучасно'1 бiогехнологiï е дшсно фантастичними, втш цей факт не акгуалiзуе презумпцiю неконтрольованого втручання в бюлогда людини. Прогресуючi темпи розвитку класичних галузей бюлог11, формування сучасних наукових напрямiв та дисциплш, таких як бiонiка, бiофiзика, молеку- лярна бюлопя, бiокiбернегика, космобюлопя, генна iнженерiя, молекулярна генетика тощо, забезпечують поглиблене дослiдження живоï матерИ, уможлив-люють амплiфiкацiю сфери наукових знань про бютичш та абiотичнi компонен- ти природного свиу. Практичт досягнення сучасноï науки про життя знаходять реальне вiдображення в нових положеннях та концепщях бiологiчноï науки, наполегливо вимагають оптимiзацiï форм здобуття, накопичення й трансляцИ шформацй, використання ïï в осв1тн1х процесах, ураховуючи актуальтсть, на- укове й практичне значення конкретних аспекпв бюлопчного знання й, зага- лом — нового свпогляду.
Як тдкреслюють сучаснi дослщники, зокрема Дж. Кентон, в двадцять пер- шому столит надзвичайно актуальним е дослщницький 1нтерес в1дносно м1ж- народно-полпичних 1 сощально-культурних аспекпв розвитку б1отехнолог1й. Не дивлячись на широке використання нових технологш у виробництта товар1в та послуг, у сусп1льн1й свщомосп немае ч1ткого розум1ння потенцшних ризи- к1в, виникаючих в результат застосування б1отехнолог1й. Це, безумовно, ризи- ки, пов'язат з1 здоров'ям людини, еколог1чною безпекою, зм1нами соц1альних структур, етичт ризики. Вказан1 ризики зд1йснюють вплив на систему безпеки та 1мпл1цитно вимагають нових механ1зм1в керування цими ризиками на локальному та глобальному р1внях.
Вщповщно актуальтстъ дослщження сощально-полпичних аспекпв про- блеми зазначених ризик1в викликана такими чинниками:
1) Сучаст досягнення в сфер1 б1отехнолог1й можуть бути використан1 для створення нових вид1в озброення, що призведе фактично до появи принципово нового типу насилля — бюнасилля.
2) Боротьба з м1жнародним тероризмом визнаеться в умовах нового тися- чолитя одним 1з прюритетних напрям1в пол1тики нацiональноï безпеки прак- тично вс1х держав свиу; сл1д також враховувати, що ризик використання теро- ристичними злочинними орган1зац1ями досягнень у галуз1 сучасних технологш, зокрема б1олог1чних, е достатньо високим.
3) Застосування сучасних бютехнологш у перспектив! може призвести до сут- тевих зм1н у свиовш демограф1чн1й ситуацй, зм1нити тривал1сть i як1сть життя населення в р1зних рег1онах планети. Як наслщок, це призведе до суттевих змш у структур! та характер! полиичноь зокрема, електорально"! повед1нки [Canton, 1999].
Даний контекст зумовлюе можливють припущення, вщповщно до якого новi бiологiчнi знання й пов'язат з ними технологи iнспiрують суспiльну свiдомiсть на продукування принципово нових або модернiзовaних полгтичних iдей. У широкому сенсi пщ полiтичною iдеею слiд розумiти збуджувальний iмпульс не т1льки теоретичного тзнання полiтичноï реaльностi, але й практичного, в ш- тересах суспiльствa або його патвних верств, ïï перетворення. Полiтичнi щи е активуючими мисленневими моделями облаштування свiту, але не утверсаль- ними для всiх епох i нaродiв. Полiтичнa iдея акумулюе в собi як бажаний, ще- альний стан об'екта, так i шляхи, методи й характеристику необхщних ресурсiв для ïï реaлiзaцiï.
В умовах першоï чверт ХХ1 столгття прaктичнi успiхи бiологiчноï науки дають деяким представникам нaуковоï спiльноти пщстави стверджувати, що вплив сучасних бюлопчних знань на формування мaйбутньоï регiонaльноï та свiтовоï полiтики буде неупинно зростати. Ф. Фукуяма, автор книги «Наше по- стлюдське майбутне», стверджуе: « ^ми стшмо на старт перiоду, небаченого в юторИ прогресу технолоп'!. Бiотехнологiя та бiльш глибоке розумшня наукою людського мозку матимуть суттевi полiтичнi нaслiдки — вони заново вщкрива- ють можливостi соцiaльноï iнженерiï, вiд яко1 вiдмовились сустльства, яю воло- дiли технологiями двадцятого столiття» [Фукуяма, 2004].
Все, що сьогодт переживае людство — це не просто технолопчна революцiя, прояви яко1 фiксуються у розшифровцi ДНК та матпулювант ïï структурою, але й детермшована цими процесами револющя сaмоï бiологiï, як науки. Подiб- нi нaуковi новацИ потенцюють вщкриття в сумiжних галузях: крiм молекулярное бiологiï, це й когнiтивнa невролопя, популяцiйнa генетика, еволюцiйнa бiологiя, нейрофармаколопя, соцiaльнa бiологiя тощо. На нашу думку, науковий прогрес вказаних наук мае в перспективi рiзного ступеню й глибини полiтичнi нaслiдки, осюльки прогрес бiологiчних наук iмплiцитно розширюе сферу наукових знань стосовно вишд! нервовоï дiяльностi людини. Аксiомaтичне положення про те, що головний мозок е регулятором людсько1 поведшки, робить можливим утвер- дження факту кореляц11 мiж пiзнaнням процесiв мозково1 дiяльностi людини та можливостями керувати цими процесами, а отже — людською поведшкою.
У сучасному, постiндустрiaльному сустльстта iндивiд, який сповiдуе утилi- тарт, споживaцькi цiнностi, вже не в змозi адекватно реагувати на виклики, продиктован1 реaлiями ХХ1 столiття. На змiну суспiльству споживання (societe de consommation) йде суспiльство постутилiтaрне, в якому цшносп трaдицiйнi зaмiнюються на духовт, iмaнентнi оновленiй системi iдеaлiв, тобто уявлень про те, якими мають бути людина та свгт, що ïï оточуе. Трaдицiйнi в умовах рин- ку цшносп не вщповщають певним тенденщям розвитку сучасного свiту, серед яких слiд видшити:
- зростання/розширення сфери послуг сощокультурного спрямування, орi- ентованих, у першу чергу, на освiту, медичне забезпечення, духовний розвиток населення крайни;
- шформатизацда суспiльствa, в основi я^ — можливiсть для кожноï люди- ни вчасно отримувати точну, правдиву й рiзномaнiтну iнформaцiю;
- пщвищення рiвня iмплiкaцiï рiзномaнiтних культур iз подальшою гомоге- нiзaцiею культурного середовища;
- тдсилення «мережепод1бносп» сустльства, в основ1 яко! — конструктивна сп1вв1дношення твердост й гнучкост1, субординац1йних та координацшних про- цес1в, переважання динам1чност1 над статичтстю, моб1льност1 над 1нертн1стю.
Розглядаючи людську особиспсть у взаемозв'язку з сустльством, сл1д пам'я- тати, що вона несе в соб1 як позитивний, так i негативний потенщал, зумовле- ний б1осоц1альною природою людини; стимулювати реал1зац1ю позитивних потенц1й та редукувати прояви негативних — ось основна проблема, яка стать перед сустльством та особиспстю, 1нтегрованою в це сустльство. В перел1ку основних досл1дницьких напрям1в б1опол1тики природа людини посщае ч1льне м1сце, оск1льки даний аспект мае превалююче значення в умовах формування як1сно ново! политично! конф1гуращ1 св1тоустрою, котрий ^рунтуетъся на загаль- них, детермшованих 1сторичними умовами принципах. Питання про природу людини псно пов'язане з проблемою ïï ф1лософських засад.
Специф1ка б1опол1тики полягае в тому, що вона розглядае людину як бюсо- ц1альну 1стоту, п1дкреслюючи приналежтстъ ïï одночасно до двох сфер буття — природно-бiологiчноï та сощально'!, котра мае квал1ф1кац1йну визначен1сть, а життю ïï притаманна двохста асиметрична детерм1нац1я — бюлопчна й соц1аль- на. Б1опол1тика встановлюе необх1дн1, загальн1, сутн1сн1 1нтерактивн1 зв'язки м1ж людиною, враховуючи ïï бюсощальну природу, та структурними елемента- ми, з яких побудована полиична конструкция. Важливим е уточнення, що функ- ц1онувати под1бна система зв'язк1в мае не т1льки в 1нтересах полиично! ел1ти, але задля збереження миру й екологiчноï р1вноваги на Земл1, всеб1чного розвит- ку кожноï людини на планет!, захисту ïï прав, свобод та штереав.
Головним завданням сучасних пол1толог1чних й, зокрема, бюполиичних дослвджень постае, на нашу думку, звернення до переосмислення полиично! картини св1ту з метою прогнозування розвитку нового порядку або нового ха- осу. Таким чином, усвщомлення формування нового загальноцивмзацшного свиобачення являе собою сьогодт одну з найб1льш важливих проблем, котра найт1сн1шим образом пов'язана з найголовтшою проблемою сучасного свиу — задачею збереження життя на Земл1 [Костючков, 2014].
А. Печче1, засновник Римського клубу, ще у середин 70-х рок1в ХХ столитя прийшов до висновку, що настае епоха необхщносп докорiнноï трансформацй людсь^ особистост1, тобто, в загальному розумшт — справжньо! людсько! ре- волюцй. В минулому, на думку Печче1, поняття людського розвитку було пов'я- зано з концепщею потреб та 1х задоволення, 1ншими словами — з суто б1олог1ч- ною складовою людського життя; в нов1тн1й час треба сконцентрувати увагу на повному розкритт1 можливостей та зд1бностей людсько! особистост1. «Або ми опинимось на висоп положення, — пише А. Печче1, — й зможемо так розвивати власт екзистенц1йн1 якост1, щоб вони гармотзували з викликаними нами ж са- мими кумулятивними змшами, що стосуються як ус1х нас, так i оточуючого нас свиу, або, ввдчужет й вит1снен1 продуктами власного генда, будемо поступово сповзати в напряму до всезагально^ кумулятивноï катастрофи» [Печчеи, 1985: с. 206].
Сучасна цив1л1зац1я, генерал1зована принципом егоцентризму, партикуляр1- зувала людину в1д ÏÏ головного багатства — закладених природою механ1зм1в гармон1йного сп1в1снування з оточуючим св1том. Сусп1льство на своему ни-
тшньому етат довершуе перетворення людини на одномiрну iстоту — Homo œnsumer (Людину споживаючу), мiж тим як сучастсть висувае людству новi юторичт завдання. Людство повинно звернутись до вiчних духовних цiнностей, усвiдомити себе оргашчною частиною природи й елементом Космосу, сфор- мулювати екологiчну й космiчну свiдомiсть для того, щоб вийти з пастки гло- бальних протирiч, зaпобiгти морaльнiй деградацй й уникнути самознищення. Розум, як автокаталгтичний продукт людськоï природи, не мае вже домiнуючо- го значення, акцент змiщуеться на духовнiсть, яка розглядаеться не т1льки сут-нiсною силою людини, але як важливий цивмзуючий потенцiaл, необхiдний для вирiшення не т1льки актуальних, але й прогнозовано прийдештх проблем глобального масштабу.
&
References
Агамбен Дж. Homo sacer. Суверенная власть и голая жизнь / Дж. Агамбен. — М.: Издательство «Европа», 2011. — 256 с.
Базалук О. А., Владленова И. В. Философские проблемы космологии: моногра- фия / О. Базалук, И. Владленова. — Харьков: НТУ «ХП1», 2013. — 190 с.
Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Разделение языков / Р. Барт; [пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. Г. К. Косикова]. — М.: Прогресс, 1989. — 616 с.
Бердяев Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. — Париж: Современные записки, 1931. — 318 с.
Гражданское общество в эпоху тотальной глобализации / Научн. ред. проф. И. И. Кальной, доц. А. В. Горбань. — Симферополь: ИТ «АРИАЛ», 2011. — 648 с.
Костючков С.К. Структурно-функц1ональн1 особливост1 системи м1жнародних в1дносин у перш1й декад1 ХХ1 столигя / С. К. Костючков // Науков1 пращ МАУП. — 2014. — Випуск 2 (41). — С. 39-44.
Мюллер Ф. Основной биогенетический закон. Избранные работы / Ф. Мюллер, Э. Геккель. — М.: Издательство Академии наук СССР, 1940. — 296 с.
Олескин А. В. Биополитика. Политический потенциал современной биологии: философские, политологические и практические аспекты / А. В. Оле- скин. — М.: Институт философии РАН, 2001. — 432 с.
Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. — М.: Прогресс, 1985. — 312 с. Философия
биологии: вчера, сегодня, завтра. Памяти Регины Семеновны Карпинской. — М.: ИФРАН, 1996. — 300 с.
Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции / Ф. Фукуяма; [пер. с англ. М. Б. Левина]. — М.: ООО «Изда- тельство ACT»: ОАО «ЛЮКС», 2004. — 349 с.; [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://alt-future.narod.ru/Future/Fnpb/fukunpb.htm.
Хабермас Ю. Будущее человеческой природы / Ю. Хабермас. — М.: «Весь мир», 2002. — 144 с.
Чешко В., Кулиниченко В. Биовласть и биополитика в постсоветском социопо- литическом контексте / В. Чешко, В. Кулиниченко // Сучасна украшська пол1тика. Пол1тики 1 пол1тологи про не!. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 109-118.
ffleB^yK fl. Biono.niTHKa hk napagurMa po3yMÏHHH ^eHOMeHy no^ÏTHMHoro B cy^ac- mn ^iroco^iï / fl. ffleB^yK // HayKOBi 3anucKH Ha^OHa.nbHoro ymBepcMiery
«Ocipo3bKa aKageMrn». Cepifl «Oiroco^ifl». — 2010. — Bun.7. — C. 59-70. Canton J. The Social Impact of Nanotechnology: A Vision to the Future // NSTC- IWGN (ed.): Nanotechnology Research Directions: Workshop Report, The National Science and Technology Council's Interagency Working Group on Nano Science, Engineering, and Technology, workshop on January 27-29, 1999, pp. 178- 180.
&
References
Agamben Dzh. Homo sacer. Suverennaya vlast i golaya zhizn [Homo sacer. Sovereign power and bare life] / Dzh. Agamben. — M.: Izdatelstvo «Evropa», 2011. — 256 s.
Bazaluk O. A., Vladlenova I. V. Filosofskie problemyi kosmologii: monografiya [Philosophical problems of cosmology: a monograph] / O. Bazaluk, I. Vladlenova. — Harkov: NTU «HPI», 2013. — 190 s.
Bart R. Izbrannyie rabotyi: Semiotika. Poetika. Razdelenie yazyikov [Selected Works: Semiotics. Poetics. Separation of languages] / R. Bart; [per. s fr., sost., obsch. red. i vstup. G. K. Kosikova]. — M.: Progress, 1989. — 616 s.
Berdyaev N. A. O naznachenii cheloveka [The Destiny of Man] / N. A. Berdyaev. — Parizh: Sovremennyie zapiski, 1931. — 318 s.
Grazhdanskoe obschestvo v epohu totalnoy globalizatsii [Civil society in the era of total globalization]/ Nauchn. red. prof. I. I. Kalnoy, dots. A. V. Gorban. — Simferopol: IT «ARIAL», 2011. — 648 s.
Kostiuchkov S.K. Strukturno-funktsionalni osoblyvosti systemy mizhnarodnykh vidnosyn u pershii dekadi XXI stolittia [Structural and functional features of the system of international relations in the first decade of the XXI century] /
S. K. Kostiuchkov // Naukovi pratsi MAUP. — 2014. — Vypusk 2 (41). — S. 39-44. Myuller F.
Osnovnoy biogeneticheskiy zakon. Izbrannyie rabotyi [The basic biogenetic law. Selected works] /
F. Myuller, E. Gekkel. — M.: Izdatelstvo Akademii nauk
SSSR, 1940. — 296 s.
Oleskin A. V. Biopolitika. Politicheskiy potentsial sovremennoy biologii: filosofskie, politologicheskie i prakticheskie aspektyi [Biopolitics. The political potential of modern biology: the philosophical, political and practical aspects] / A. V. Oleskin. — M.: Institut filosofii RAN, 2001. — 432 s. Pechchei A.
Chelovecheskie kachestva [Human qualities] / A. Pechchei. — M.: Progress, 1985. — 312 s.
Filosofiya biologii: vchera, segodnya, zavtra. Pamyati Reginyi Semenovnyi Karpinskoy [Philosophy of Biology: yesterday, today and tomorrow. Memory Regina Semyonovna Karpinskaya]. — M.: IFRAN, 1996. — 300 s.
Fukuyama F. Nashe postchelovecheskoe buduschee: Posledstviya biotehnologicheskoy revolyutsii [Our Posthuman Future: Consequences of the Biotechnology Revolution] / F. Fukuyama; [per. s angl. M. B. Levina]. — M.: OOO «Izdatelstvo ACT»: OAO «LYuKS», 2004. — 349 s.; [Elektronnyiy resurs]. — Rezhim dostupa:
http://alt-future.narod.ru/Future/Fnpb/fukunpb.htm.
Habermas Yu. Buduschee chelovecheskoy prirodyi [The future of human nature] / Yu. Habermas.
— M.: «Ves mir», 2002. — 144 s. Cheshko V., Kulinichenko V. Biovlastibiopolitikavpostsovetskomsotsiopoliticheskom kontekste [Biopower and biopolitics in the post-Soviet socio political context] /
V. Cheshko, V. Kulinichenko // Suchasna ukraYinska polltika. Polltiki I polltologi pro neYi. — K., 2004. — Vip. 5. — S. 109-118. Shevchuk D. Biopolityka yak paradyhma rozuminnia fenomenu politychnoho v suchasnii filosofii [Biopolitics as a paradigm of understanding the political phenomenon in modern philosophy] / D. Shevchuk // Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Filosofiia». — 2010. — Vyp.7. — S. 59-70. Canton, 1999 — Canton J. The Social Impact of Nanotechnology: A Vision to the Future // NSTC-IWGN (ed.): Nanotechnology Research Directions: Workshop Report, The National Science and Technology Council's Interagency Working Group on Nano Science, Engineering, and Technology, workshop on January 27-29, 1999, pp. 178- 180.
