CC BY
20
УДК 111:504.7
Костенко В. Г., доктор фшософи, професор Федишин Я. I., доктор фшософи, професор© Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт Iм. С. З. Гжицького
ПРОБЛЕМА ВЗАСМИН В СИСТЕМ1 „ЛЮДИНА-ПРИРОДА-СУСПШЬСТВО"
Проблема езаемин „Людина-Природа-Сустльстео" - одна з „егчних" фтософських проблем. Будучи неегд'емною частиною Природи, Людстео у сеогх стосунках з нею пройшло детлька етате: е1д поеного поклошння природним силам до ¡дег абсолютног елади над нею. Катастроф1чш наслгдки останньог ми поеною мгрою егдчуеаемо сьогодт. Стосунки Людини I Природи е ХХ ст. стали сеоергдним центром, е якому сходяться е один еузол р1зт аспекти економгчного, культурного та громадського життя людини.
Ключовi слова: людина, природа, сустльстео, еколог1я, сучасна еколог1чна криза.
Природа i суспшьство завжди знаходяться в едноси, в якш вони залишаються доти, поки буде кнувати Земля i Людина. I в цьому зв'язку природи i сустльства навколишне середовище школи не залишалось тшьки пасивною стороною, що вщчувае постшний вплив з боку сустльства. Воно завжди впливало i буде впливати певним чином на вс сторони нашо! дiяльностi, на сам процес громадського життя, на сощальний прогрес взагал^ прискорюючи або сповшьнюючи його. Так, на зорi розвитку цившзаци, коли кожен задовольняеться привласненням готових продукив, суспiльство перебувало в абсолютнiй залежност вiд навколишнього середовища. Подiбно стаду тварин, первкт люди пiсля виснаження харчових ресурЫв в одному мющ перемiщались в iнше, де було достатньо природних засобiв для кнування. Згодом, у зв'язку з розвитком продуктивних сил, залежнiсть суспiльства вщ природи поступово зменшувалась, людина все бшьше i бiльше виходила з-тд влади стихiйних сил. Але ця залежтсть людини вiд природи виявилась iлюзiею, оскiльки iнтенсивний вплив на довкшля призвiв до рiзкого попршення умов И iснування. Цiкаво, що в процес вiдокремлення людини вщ природи залежнiсть И вiд не! не слабшала, а навпаки зростала, оскiльки соцiальний прогрес здiйснювався лише завдяки невпинному використанню природних ресурЫв. Однак дiалектика взаемин суспiльства i природи виявляеться i в тому, що не тшьки навколишне середовище впливае на громадськкть, але i людина в процесi життедiяльностi накладае вiдбиток на довкiлля. Але важливо зазначити, що з визнанням нерозривно! едностi суспiльства та природи не варто робити висновок про !х рiвнозначнiсть. Суспiльство е невiд'емною частиною
© Костенко В. Г., Федишин Я. I., 2009
390
навколишнього середовища, оскшьки воно може юнувати лише в певних досить вузьких рамках стану довюлля, в той час як природа цшком може обштися без нього.
Можна видшити наступи етапи взаемин людини i природи:
- доюторичний (доцивiлiзацiйний) - коли мае мкце несвiдома спiвпраця;
- юторичний (цивiлiзацiйний, сучасний) - зростання антагошстичних вiдносин мiж природою i суспшьством; виробнича дiяльнiсть, що веде до знищення природних умов життя;
- посткторичний (постцивiлiзацiйний, майбутнiй) - пропонуе альтерна-тиву: або екологiчна катастрофа планетного масштабу, або повна перебудова фшософсько! основи взаемин Природи i Людини.
Ще зачасiв античностi i середньовiччя вплив суспiльства на довкшля був iстотним, що приводило до часткових, локальних екологiчних криз, таких, що з ними i !х наслiдками могла справлятися сама природа. Частковими щ кризи були тому, що, як правило, стосувалися виснаження якогось одного природного ресурсу (зменшення поголiв'я тварин, на яких полювали, виснаження rрунтiв, на яких вирощували культурнi рослини, спадання продуктивностi пасовищ тощо), а локальними - через те, що поширювалися на невелик площi, тiльки на певнi регюни. Достатньо пригадати сумний досвiд Греци, де пасовища були вибитi худобою, або землi Лiвану, де виникнення пустель було зумовлене вирубкою лiванського кедра. Але в такi кризовi перiоди досить було навчитися виживати певний час без виснаженого ресурсу, i вш вiдновлювався в тому ж мкщ й у таких самих, як доЫ, обсягах. Вщносними антропогеннi екологiчнi кризи минулого робила тривала мало- чисельнiсть населення планети i те, що незачеплених людською дiяльнiстю просторiв було досить, щоб, покинувши один регiон, люди мали можливiсть знайти все необхiдне для продовження традицшного способу життя й форм природокористування в шшому регюш. Але до ХХ ст. на Землi не стикалися з такими змшами, внаслiдок яких природа опинялась би в сташ нестшко! рiвноваги, а люди - перед вибором мiж загибеллю i принципово шшим способом буття. Проте часи, коли людство залишало за собою тшьки малопомiтнi стежки на поверхнi планети, минули. Суттевi й радикальнi змши в навколишньому середовищi за останш сто рокiв привели до того, що з початку 50-х роюв ХХ ст. змши в довкiллi все частше характеризують як прояви загально! еколопчно! кризи i навт розглядають як пролог до еколопчно! й гумаштарно! катастрофи. Сучасна еколопчна криза, крiм того, що е здебшьшого антропогенною (вiд стихiйних природних катаклiзмiв ми й тепер цшком не застрахован^, вже не е бшьше частковою й локальною. В ХХ ст. еколопчш проблеми переросли в загальну екологiчну кризу планетного масштабу багато в чому „завдяки" тому, що людина стала активною стороною взаемоди в системi „людина-природа" i сво!ми непродуманими вчинками рiзко порушила баланс екологiчноl рiвноваги. В цшому до ХХ ст. активною стороною взаемоди була, як правило, природа. Змши ^мату, природш ката^зми бiльше впливали на життя людей, шж життедiяльнiсть останнiх на природу. З того часу, як людина „порушила" закон
391
еволюци, вийшла i3 його тдпорядкування, знайшла шлях розвитку, вiдмiнний вiд шляху розвитку шших живих opraHÎ3MÎB, розпочинаеться iсторiя взаемин двох належних систем: суспiльства i природи.
1з зародженням промислово! революци сформувалися вiдповiднi уявлення про мкце i роль кожного з нас в природi i суспiльствi: Людина в бшьшосп розглядаеться як позаприродний об'ект, Природа - як бездушний склад ресурЫв i багатств, яю можна i треба використовувати вщповщно з нашою волею i бажанням. 1ншими словами, паралельно посиленню тиску на природне середовище йшло формування вiдповiдноï фiлософiï пiдкорення природи. Вважаеться якби само собою зрозумшим, що людина - „цар природи" i може змшювати навколишне середовище, як ш заманеться. Iлюзiя, що врешт>решт поталанить досягти повноï перемоги над природою, можлива лише при забутп того факту, що сама людина - ïï невiд'емна частина, i знищення останньоï означае духовну i фiзичну загибель людства. Адже людина, будучи ктотою тiлесною, також е природою, i ïï панування над вам живим означае i панування над людиною, спершу над шшою, а згодом i над собою.
Дисгармошя стосунюв мiж Людиною i Природою частково зумовлена наркоподiбною звичкою використовувати все бшьше i бшьше природних ресурсiв, сьогоднi проявилась в сери криз, кожна з яких характеризуеться все бшьш руйшвними з^кненнями суспiльства i природи. Ранiше вс загрози довкiллю мали, як правило, локальний i регiональний характер, а сьогодш вони набули стратегiчного розмаху. Зменшення озонового шару на вЫх широтах i озонова дiра над Антарктидою, парниковий ефект, а також можливе знищення того ^матичного балансу, який робить нашу Землю придатною для життя -все це говорить про те, що безодня мiж природою i суспшьством стае все глибшою. Люди не можуть припинити змшювати природу, але вони можуть i повинш перестати змшювати ïï необдумано та безвщповщально, не враховуючи вимоги еколопчних закошв. Тшьки в тому випадку, якщо дiяльнiсть людей буде вщповщати об'ективним вимогам цих закошв, а не i™ всупереч 1'м, змiна довкiлля людиною стане способом його збереження, а не руйнування. Невиправдане змщення фшософських акценив в системi „Людина-Природа" призводить до того, що створюючи останню, людина спотворюе i власну людську природу. Зараз вже зрозумшо, що споЫб життя, який вимагае все бiльшоï кiлькостi ресурсiв планети, що не вщновлюються, безперспективний; що руйнування навколишнього середовища веде за собою деградащю людини, як фiзичну, так i духовну, зумовлюе незворотш змши в ïï генотит. Сучасна еколопчна ситуацiя сформувалась в ходi дiяльностi людини, спрямованоï на задоволення ïï зростаючих потреб. Зрештою, трапилось наступне: прагнучи досягнення власних цшей, людина в результат отримала наслiдки, яю не бажала i якi часом дiаметрально протилежнi очiкуваним i здатш перекреслити всi досягнутi позитивнi результати. Загроза глобальноï екологiчноï кризи свщчить про вичерпання можливостей саморегуляцiï бюсфери в умовах зростання iнтенсивностi промисловоï дiяльностi. Землю не можна розглядати як щось вщокремлене вiд людсь^' цивiлiзацiï. Людство - лише частина цшого;
392
звертаючи свш погляд на природу, ми звертаемо його на самих себе. I якщо ми не зрозумiемо, що людина, будучи частиною природи, мае на весь навколишнш CBiT могутнш i зростаючий вплив, що людина, така ж природна сила, як в^ри i припливи, ми не зможемо побачити i усвiдомити вае! небезпеки наших дш.
Роздуми про день наступний стають нагальною потребою сустльства. Технократична цившзащя опинилася на роздорiжжi, i передбачуваний вибiр не можна назвати багатим: або подальше проходження шляхом дестабшзаци i руйнування до глобально! еколопчно! катастрофи, або принципово новий шлях розвитку, заснований на абсолютно шших етично-фшософських принципах, на ще! повноправного спiвiснування Людини i Природи.
Л1тература
1. Канак Ф. М. Практична еколопя: коло завдань i можливостей // Практична фiлософiя. - 2000. - №1.
2. Кулмченко В. Фiлософсько-свiтогляднi засади бшетики // Практична фiлософiя. - 2000.- №3.
3. Кундiев Ю., Дембновецький О., Чашин М., Рудий Р. Бшетика - новий ступiнь штеграци природничих i гуманiтарних наук //Шсник. - 2002. -№11.
4. Лщинська-Милян O.I. Фiлософськi та прикладнi аспекти бюлопчно! етики. - Л.: Видавничий центр ЛНУ iм. I. Франка, 2004.
5. Толстоухов В. А.Фшософсько-свггоглядт засади оптимального управлшня екологiчною ситуащею в Укра!нi. - К., 1999.
Summary Kostenko V. G., Fedyshun Y. I.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named
after S. Z. Gzhytskyj THE PROBLEM TO THE COMPLICATED „HUMAN - NATURE -
SOCIETY"
The problems due to the complicated relations „Human-Nature-Society" and the necessity of their rational decision in the conditions of modern economical crisis.
Стаття надшшла до редакцИ 3.09.2009
393
