CC BY
14
передуЫм за рахунок стьськог молоЫ, мобшзовано'г до шк1л ФЗН. Натом1сть сшьська м1сцев1сть, поруч 1з м1стами, стала м1сцем ос1дку амтстованих.
Ключовi слова: сшьське населення, Донецька область, мырацп, статевовтова структура, поточний обл1к населення.
УДК 32.019.51: 94(477)
В.М. Яблонський
ОСОБЛИВОСТ1 СПРИЙНЯТТЯ УНР В УКРА1Н1 П1СЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТ1
У статт1 розглядаються проблеми спадкоемност1 Украгнськог Народног Республжи та сучасног Украгнськог держави через призму д1яльност1 та передачi повноважень Державним центром УНР в екзилi.
Наголошуеться на важливостi Акту передачi повноважень у процеЫ творення сучасног украгнськог iдентичностi. Представники ДЦ УНР, складаючи свог повноваження тдкреслили, що проголошена 24 серпня i утверджена 1 грудня 1991 року народом Украгни Украгнська держава продовжуе державно-нацюнальт традицгг УНР i е правонаступницею Украгнськог Народног Республти.
Аналiзуються основт причини того, чому украгнськ держава та сустльство практично зинорували цей тторичний шанс, який вiдкривав можливостi быьш швидкого переходу вiд пострадянського стану до вiдкритого демократичного сустльства з ринковою економтою.
Стаття написана з використанням результатiв нацюнальних щорiчних соцiологiчних монторингових опитувань, як1 проводилися у 1992-2015 роках.
Ключовi слова: Украгнська Народна Республта (УНР), Державний центр УНР в екзилi, украгнська iдентичнiсть, вторична спадкоемтсть
Лшвщащя Укра!нсько! Народно! Республжи на початку 1920 рр., вимушена емжращя законно! влади, подальша окупащя Укра!ни бшьшовицькою Роаею призвели до втрати укра!нцями власно! держави на амдесят роюв. Разом i3 державшстю була заборонена укра!нська iсторiя, зазнавали утисюв мова i культура, укра!нський народ фактично отримав статус «молодшого» у державi де ус суб'екти мали «рiвний статус». Тому сприйняття украшцями певних сторшок власно! юторп можна зрозум^и, але через чверть столбя тсля здобуття незалежносп, навряд чи можна назвати задовшьним. Особливе мюце тут посщае тема Укра!нсько! Народно! Республжи, яка е досить втзнаваною серед широкого загалу, але навряд чи знання переачного укра!нця йдуть далi утворення Центрально! Ради та проголошення незалежностi у сiчнi 1918 року. З огляду на це не випадае говорити про тюний зв'язок мiж УНР i сучасною укра!нською державою. Важливим доробком для розумшня цих питань е роботи очшьниюв ДЦ УНР в екзилi - С.Петлюри, М. Лiвицького, М. Плав'юка, О. Шульгина та iнших, присвячених проблемам державного будiвництва, щеологл та соборносп Укра!ни [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8]. Метою дано! статп е аналiз спадкоемносп мiж двома державами - Укра!нською Народною Республiкою та сучасною Укра!ною.
Лiдери Державного центру УНР на ем^ацп здавали собi справу в тому, що тсля лшвщацп СРСР нова незалежна Укра!на навряд чи буде творитися за лекалами Центрально! Ради чи Директора. З огляду на вщсутшсть досвiду державотворення, взiрцi були далеко небездоганними. Однак, вони сподiвалися на затребуванiсть у
процесi творення ново! держави щеологп незалежностi, яка була присутня у перюд Укра!нсько! революци. 1ншими словами, як iдеологiя Першо! республши (Центрально! Ради) та Друго! республши (Директорп) буде втiлена в щеолопю державотворення ново! Укра!ни (умовно ми можемо и назвати Четвертою республшою). Третьою республiкою, очевидно, можна вважати УСРР/УРСР, яка за формальними ознаками також була укра!нською державою з республшанською формою правлшня та обмеженим суверештетом.
Принагщно треба нагадати, що бiльшовики певний час використовували також i назву УНР, але згодом були змушеш вiдмовитися вiд не!. Це сталося, головним чином, через щеолопчт та формальт причини: бшьшовицька «УНР» програвала за упiзнаванiстю та популяршстю правдивiй УНР. Можна стверджувати, що такий прийом був одним iз елемешив «гибридно!» вiйни Росп проти Укра!ни наприкiнцi 10-х рр. ХХ столггтя. Гiбридна складова тсе! вiйни була значно меншою у порiвняннi iз сучасним збройним конфлштом. Але i спосiб встановлення влади «фейкових» республiк - у великому промисловому та культурному цен^ Укра!ни на меж з Роаею; подiбнi до УНР сучаснi назви («ДНР», «ЛНР» а також назви «народних республiк», якi не вщбулися - Харкiв, Одеса та ш.) свiдчать про те, що сценарп вторгнення в 2014 р. багато в чому повторюють подп майже стштньо! давнини. Теперiшнi «сценаристи» просто не врахували новий внутршнш та мiжнародний контекст, за якого Укра!на е бiльш потужною державою iз сильними зовнiшньополiтичними союзниками, нiж це було у 1917-1921 рр.
Повертаючись до заявлено! теми слщ наголосити, що лщери УНР на емграцп розраховували, що на момент вщновлення незалежностi буде збережена iсторична, суспшьна пам'ять, а отже, укра!нська нацюнальна iдентичнiсть на територп Укра!ни. Про те що стало цьому на завадi буде йтися дещо згодом.
Ноаями щеологп УНР, щеологп незалежност були полiтики, представники державно! влади, вшськов^ частина iнтелiгенцi!, студентства, представники професшних спiлок, iншими словами - активне громадянство, а також селяни. У силу вщомих причин, найбшьш активна частина прихильниюв ще! самостшносп Укра!ни була витiснена за !! межт
Люди, якi вийшли на ем^ащю, зумiли створити феномен держави у вигнанш попри цькування i терор бiльшовицьких спецслужб, протидiю учорашшх союзникiв, iнколи невелику прихильнiсть влади кра!н перебування та iн. Вони не просто «бавилися у державу», як це намагалися представити опоненти упродовж !х понад семидесятилiтню дiяльнiсть, вони зберiгали iнституцiйну пам'ять (державы шституци - президент, парламент, уряд, армiя, суд), iсторичну пам'ять (дослщницью установи, центри, iз великим науковим доробком), збер^али народнi традицГ!, власну церкву, просували свою щеолопю через ем^ацты украшаю та закордоннi ЗМ1, мiжнароднi заходи та ГншГ дискусшш майданчики. Без здо6уткГв ДЦ УНР в екзилi важко було б уявити процеси осмислення власно! штори та розумГння напрямiв руху сучасного укра!нського суспiльства.
Бiльша частина адешив УНР, яка залишилася в Укршш змушена була перейти у пГдпГлля, або з часом прийняти щеолопю переможця. Збройний отр окупантам у 1920-х рр., коли вш виникав, був досить яскравим i безкомпромiсним, але в силу вщомих причин - нетривалим у чаа.
Кожне наступне, пГсля визвольних змагань 1917-1921 рр. десятилггтя робило свш «внесок» у нищення носпв щеологп УНР: процес СВУ, колективiзацiя, Голодомор, велим репресп 1930-х, друга св^ова вiйна та новий голод 40-х, добровшьш та примусовГ переселення з Укра!ни, мiграцiя до Укра!ни представниюв Гнших народiв
СРСР, насамперед росГян, новГ т. зв. «м'якГ» репресГ!, природнш процес змГни поколГнь у наступш десятилГття.
Все це пГдсилювалося впливом радянсько! пропагандистсько! машини. Цей вплив був тотальним i рГзноплановим. Якщо йшлося про пересГчних громадян, то тема була для них табуйована. Не заохочувалися та заборонялися навГть згадки про щ подГ!.
На рГвш масово! свГдомостГ вдалося практично змаргшалГзувати подГ! в Укра!т 1917-1921 рр., а особливо тогочасних укра!нських лГдерГв. Тема визвольних змагань практично не висвГтлювалася в шкГльнГй та ушверситетськш програмах. Так, наприклад, у 80-тГ роки минулого столГття на юторичному факультетГ столичного унГверситету студенти не отримували скшьки-небудь повного курсу ГсторГ! Укра!ни, слухаючи окремГ лекцГ! з найменш проблемних питань укра!нсько! ГсторГ!. НатомГсть досить грунтовно вивчалися юторГя Росшсько! ГмперГ! та СРСР.
Говорити про добу 1917-1921 i про емГгращю можна було лише невеликому колу перевГрених «ГдеологГчних бшщв» т. зв. «антифальсифГкаторського фронту». Перша категорГя це були партГйнГ функцюнери, якГ задавали тон, друга - юторики, викладачГ суспГльних наук, третя - письменники, кГнематографГсти, наступна - пращвники ЗМ1 та журналГсти. Останш з цього перелГку, хто мав доступ до закритих архГвГв - пращвники спецслужб, КДБ. Але вони, зрозумшо, бГльше боролися Гз можливим витоком шформацп, нГж !! розповсюдженням.
Таким чином, влада створювала вакуум в юторичшй пам'ятГ Гз подальшим його заповненням знаннями далекими вщ правдиво! ГсторГ!. Зупинило цей процес ослаблення i подальший розпад радянсько! ГмперГ!, який супроводжувався небувало високим рГвнем защкавленосп Гсторичними знаннями у другш половинГ 80-х рокГв. Правда i цей процес мав сво! особливостГ. 1нформацГя була досить дозованою i стосувалася бГльше спшьно! радянсько! ГсторГ!, а все що проливало свГтло на укра!нське минуле i надалГ залишалося пГд забороною.
Виникае запитання де взялися, чи чим керувалися прихильники укра!нсько! незалежносп коли голосували на грудневому референдумГ 1991 року? ВГдповГдь досить проза!чна. БГльша частина суспГльства вбачала вщокремлення вГд РосГ! насамперед, як можливють, як шанс зберегти досить високий (як уявлялося тодГ) сощально-економГчний рГвень життя. Мотивами Гдейного патрютизму керувалася лише незначна частина суспГльства, у бшьшосп громадян вони вщступали на заднГй план, поступаючись вищезгаданим соцГальним очГкуванням. Цим скористалася тодГшня елГта, Гнтереси яко! спГвпали Гз самостшницьким трендом активно! частини суспГльства.
Промовистою шюстращею уявлень тодГшнГх керГвникГв держави про Укра!нську революцГю 1917-1921 рр. став процес передачГ повноважень вГд Державного центру УНР новообранш ки!вськГй владГ. ПринагГдно треба зауважити, що спогади про це е лише в одше! сторони процесу президента УНР в екзилГ Миколи Плав'юка. 1нша сторона - тодГшнш президент Укра!ни та його оточення зберГгае мовчання.
ПГсля вГдновлення незалежносп Укра!ни постало питання щодо передачГ повноважень Державного центру УНР новостворенш укра!нськш державГ. З подачГ президента М. Плав'юка, тсля певних дискусш щодо доцГльностГ такого кроку в емГграцшному середовищГ, справа перейшла у конкретну площину. Саме президент УНР в екзилГ через депутата Верховно! Ради, автора Акту про незалежшсть Укра!ни, Л. Лук'яненка запропонував президентовГ Л. Кравчуку передати, згГдно рГшень Конгресу Трудового Народу вГд сГчня 1919 р., державнГ повноваження, яю мав Державний центр Укра!нсько! Народно! РеспублГки в екзилГ.
З щею метою 17 сГчня 1992 р. М. Плав'юк прибув до Киева. Для тдсилення символГчносп моменту планувалося здшснити передачу повноважень 22 сГчня у 73 -тю
рiчницю Злуки УНР i ЗУНР. Проте Л.Лук'яненко зауважив, що Кравчук «Людина, яка, добре не обмiркувавши, нiколи не поспiшаe. Навряд чи йому вистачить трьох дтв» [8].
Уже за два дш вщбулася зустрiч двох президентiв. Розмова йшла про те, що зпдно i3 рiшенням Конгресу Трудового Народу, тсля вщновлення незалежно'1' укра'1нсько'1 держави - Державний центр Украшсько!' Народно! Республши мае припинити свою дiяльнiсть, а президент УНР в екзилi мае передати сво! повноваження першому всенародно обраному президентовi Укра'1нсько'1 держави. У цш зустрiчi брали участь депутати Верховно! Ради Д. Павличко та Л. Лук'яненко.
Позищя ДЦ УНР в екзил^ яку озвучив М. Плав'юк полягала в тому, що, подiбно до того як i iншi шоземт екзильнi центри, ДЦ УНР готовий передати свш мандат урядовi суверенно! держави украшського народу, i висловив свою готовтсть здiйснити це 22 сiчня в день проголошення Четвертого Унiверсалу Украшсько! Центрально! Ради, за яким Украша була проголошена самостшною державою. Однак Л. Кравчук завагався, посилаючись на те, що Украша до цього ще не готова. Тодi М. Плавюк запропонував iншу дату - 17 березня 1992 р. - рiчницю створення Украшсько! Центрально! Ради. У вщповщь на це Л.Кравчук заявив, що нехай держава змщнить сувереттет, а по^м повернемося до цього питання [8].
У ходi переговорiв пропонувалися й iншi дати для передачi повноважень. На думку Д. Павличка, могли б об'еднати украшську дiаспору 29 квiтня - встановлення Гетьманату в 1918 р, чи 30 червня - Акт вщновлення Украшсько! Державносп у 1941 р. На що М. Плав'юк вiдповiв, що вш представляе штереси Державного центру, легитимного органу i на щ дати не може пристати. Наприкшщ дискусп президент Украши погодився, що передача повноважень мае бути тшьки з рук представниюв ДЦ УНР i була прийнята компромюна дата - 24 серпня 1992 р., перша рiчниця проголошення незалежносп Украши. Суть ще1' дискусп промовисто свщчить про рiвень обiзнаностi з проблемою навiть серед державницьки налаштованих народних депутатiв, не кажучи вже про колишню компартiйну ел^у.
Пiсля цього принципового рiшення розпочалася пщготовча робота до процесу передачi повноважень. Була узгоджена участь представниюв Верховно'1' Ради на сесп УНРади, яка вiдбулася 14-15 березня 1992 р в Баунд-Бруку. На цю Надзвичайну сесiю прибули народнi депутати Украши Л. Скорик та М. Гришко. На Сесп ухвалене ршення про передачу повноважень, затверджено ус необхiднi документи та склад делегацп Державного центру.
З украшського боку вирiшення оргатзацшних питань щодо пiдготовки до передачi повноважень було покладено на керiвника юридичного управлiння адмiнiстрацГï президента I. Тимченка. В ходi гадготовчох' роботи виникали проблеми, якг потребували принципових пщходГв та нестандартних правових i полГтичних рiшень. Першою постала процедура само'1' передачi повноважень. З правового боку для тодГшньо'1' укра!нсько! влади це була проблема, оскшьки краша жила за модифiкованою Конституцiею УРСР, яка звичайно ж, подГ6них речей не передбачала. I коли з того приводу виникла дискуая, то М. Плав'юк заявив: «Постановою Трудового Конгресу 1919 року, яка була пщписана Головою Директорп, виразно сказано про припинення дГяльносп Державного Центру УНР в разi проголошення незалежносп Укра!нсько! Держави. Так що ми здшснимо цю Постанову незалежно вщ Вашого рiшення. Але в якому Ви опинитеся становищi в разi зволiкання цiе! справи, то вже самi думайте» [8].
Ще одтею проблемою сподiвано стало несприйняття украшською владою постатi С. Петлюри. Ид час погоджувальних засiдань лунали пропозицп вилучити прiзвище Симона Петлюри з уах документiв. М. Плав'юк з цим категорично не погодився i заявив, що дГяльшсть Уряду УНР базувалася на ршеннях Трудового Конгресу, який давав повноваження Уряду схвалювати рГзнГ законодавчi акти. Однак щ документи
набирали чинност лише за тдписом Голови Директора С. Петлюри. Таким чином, на переконання Плав'юка, про^норувавши Петлюру, ми б пвдрвали б легiтимнiсть всього акту. Представники адмшстрацп президента, пiсля проведення додаткових консультацш з iсториками визнали слушшсть аргументiв президента УНР в екзилГ
Невизначешсть, яка супроводжувала цi перемовини породжували рiзноманiтнi чутки, наприклад, про те, що шбито прем'eр-мiнiстр В. Фокш рекомендував Президентовi Л. Кравчуку взагалi не брати участi в тш церемонп передачi повноважень [8]. Складалося враження, що украшсью можновладщ не знали що робити, а то i просто боялися отримати повноваження вщ Державного центру. Не в останню чергу через острах бути обвинуваченими у спiвпрацi з нащоналютами та можливого невдоволення з боку Росп. Свою роль з^ала i полiтична приналежнiсть останнього президента УНР - Оргашзащя украшських нащоналютсв, яка довгий час в Укршш була спозицiонована, як ворожа структура. Однак, саме ч^ка, виважена позищя М. Плав'юка привела до того, що була розроблена процедура i вщбулася сама передача.
Урочистим складенням повноважень Державного Центру Украшсько"1 Народноï Республши до рук Президента Украши Л. Кравчука в присутностi Голови i депутатсв Верховноï Ради та Уряду Украши завершилася 22 серпня 1992 р. сiмдесятидворiчна дiяльнiсть ДЦ УНР в екзил^ початок я^ датуеться кiнцем 1920 р, коли Голова Директора УНР С. Петлюра й уряд були змушенi залишити украшсью землi, щоб поза 1хшми межами продовжувати боротьбу за державну незалежшсть.
Очевидцями iсторичного акту складання повноважень, що вщбувся пiд час урочистого засщання Верховно'' Ради Украши та ïï уряду в Палащ культури «Украша» в Киевi для вщзначення першо'' рiчницi проголошення незалежносп Украши, була присутня чисельна делегащя ДЦ УНР та бiльше 2000 делегатсв i гостей Всесвiтнього Форуму Украшщв, якi зiбралися в столищ Украши з уах ïï земель i двадцяти шести кра'н св^у.
Промову Президента УНР в екзилi М. Плав'юка про те, що «проголошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року народом Украши Украшська Держава продовжуе нащонально-державш традицп УНР i е правонаступницею Украшсько"1 Народньоï Республши», всi присутш зустрiли овацiею. В кiнцi своеï промови президент проголосив:
«Пане Президенте! Складаю на Вашi руки цей юторичний документ, Грамоту, схвалену Украшською Нащональною Радою, i бажаю Вам найкращих успiхiв у закрiпленнi i розбудовi незалежно"1, демократичноï соборноï Украши.
Всьому народовi Украши бажаю, щоб вш, як Суверен своеï держави, як джерело ïï влади, стояв на сторож ïï незалежности i щоб уже школи не було потреби, щоб Президент чи Уряд Украши були змушеш дiяти у вигнанш, але щоб устшно i на благо украшського народу кермували нею в столищ вiльноï Украши - Киев^ Щасти Вам Боже! Слава Укршш!» [9, с. 203].
Цього ж дня Президент Кравчук прийняв у Марпнському палацi повну делегащю ДЦ УНР у складi близько сорока оаб. Президентовi Украши Л. Кравчуку i прем'ер-мiнiстровi В. Фокшу були переданi прапор ДЦ УНР, державна печатка та книги. Дякуючи представникам Державного центру за 1хню багаторiчну плiдну дiяльнiсть щодо украшського нащонального визволення Л. Кравчук зазначив «Так уже склалося, а надто в останш 70 з лишком роюв, що вах, хто боровся за самостшну Украину, називали ïï ворогами. В цьому зв'язку я хочу особисто вщзначити; Уряд та Президент УНР в екзил^ кращi представники украшсько"1 громади, полишивши рiдну землю через полiтичнi мотиви, продовжували боротьбу за нашу незалежну державу. I та ниточка, що зв'язувала дiаспору з Украшою, ш на мить не розривалася» [9, с. 211-212].
У силу практично повно'' вГдсутностГ в укра'нському сустльсга в 1991 роцГ розумГння важливосп передачi повноважень вГд ДЦ УНР лептимнш владi незалежно'1' Украши, ця подГя пройшла попри усГ урочистосп майже непомiченою для суспiльства. Переважна бшьшГсть суспiльства не розумiла про що йдеться i вона не сприйняла цей юторичний факт належним чином. МеседжТ, яю посилали учасники цього заходу мали мiзерну кшьюсть адресатiв поза стiнами палацу «Украша». Бшьше того, можна стверджувати, що вони не уйма сприймалися i у самому залГ
Не буде перебшьшенням сказати, що ця подГя, як це не виглядае контроверсшно, випередила свГй час. РеконструкцГя юторичних подГй 1917-1920 рр. у пересГчно'' людини яка цГкавилася цГею добою, переважним чином вщбувалася за допомогою спогадГв В.Винниченка [10]. Книга, яка завбачливо була видана «ПолГтвидавом Украши» ще 1990 року грГшила тенденцшшстю i однобокГстю висвГтлення подГй, факпв та оцГнки персоналГй. Вона толерувала лГвГ комунГстичнГ гасла, якГ сповщував автор та нищила його опонентГв. З цих спогадГв формувався образ Симона Петлюри -такого собГ претендента на роль новГтнього Наполеона, на тлГ «попГвщини та отаманщини», лише на яких нГби-то спирався Головний отаман. Доповнював загальну картину образ С. Петлюри як «щеолога» еврейських погромГв в Укрш'ш над яким до того попрацювали бшьшовицью спецслужби. З таким штучно створеним бекграундом дуже важко посюти достойне мюце у пантеонГ укра'нських геро'в.
ГсторГя не мае умовного способу. Не мае сенсу говорити про те, щоб було, якби украшщ 1991 року обрали менш компшментарний шлях стосовно РосГ' i визнали як факт окупащю УНР бшьшовицькою РосГею, Гз усГма вГдповГдними наслщками. ТодГшня елГта обрала пострадянський статус новопостало'' держави, лише на словах визнаючи взаемозв'язок i спадковють з укра'нською ГсторГею i традицГями. Для творення нових державотворчих щеологем вщбиралося все те, що не несло кровГ, або рани вже були «загоеш»: «спГльна колиска» Ки'вська Русь, перюд Козаччини i т. ш. Г надалГ акценти часто розставлялися суголосно до росшсько'' оф^йно'' юторюграфп: трактування минулого практично завжди йшло на користь Росп, навГть якщо це шкодило стосункам з шшими державами.
У виборГ «ким вважати Украшу - пострадянською чи постколошальною» i укра'нське суспГльство i правлячий клас обрали перший варГант. Вш давав ефемернГ надп на якийсь вищий статус: потужний промисловий та аграрний потенщал, ядерна зброя та велика армГя, очГкування на активи СРСР, неконфронтацшш стосунки Гз РФ, завищена самоощнка соцГальних вГдносин створювали шюзГю виграшно'' стартово'' позицй у порГвнянш Гз постколонГальним статусом. У цю парадигму практично не вписувалися отримаш повноваження вГд УНР - держави, яка воювала з РосГею, обстоюючи свою незалежшсть.
Подальший перебГг подГй свГдчить про те, що все, чи майже все було втрачено: i економГчний потенщал, i ядерна зброя, i армГя, i активи, i «дружба» з РосГею. Вщповщно був втрачений i вщносно високий рГвень сощального забезпечення людей. Пострадянський статус як вектор розвитку мав абсолютно провальш наслщки.
Набуття постколонГального статусу вГдкривало ГншГ перспективи, включно Гз висуненням певних претензш за перюд окупацп. Обрання тако'' полГтики виглядало малоймовГрним з огляду на вже зазначеш причини.
За останню чверть столГття картина Гз сприйняттям Гсторй Украхнсько'' революцй 1917-1921 рр., у порГвнянш з 1991 роком, суттево змшилася. Почалося викладання юторп Укра'ни у школах та вишах, з'явилися науковГ та публщистичш публГкацй, почали вГдкриватися архГви (хоча архГв ДЦ УНР простояв десять роюв не розпакований i не опрацьований у Центральному архГвГ вищих оргашв влади та управлГння Украши) i т. ш. Але прориву не сталося. Чому? Попршилася загальна яюсть освГти в Укра'нГ,
вГдбувалося постГйне скорочення годин викладання Гсторичних дисциплГн у вишах, влада демонструвала свою незащкавлешсть гумаштарною проблематикою, часто вГддаючи !! на вГдкуп проросГйським агентам впливу.
Здобутки влади i суспГльства у цш царинГ вГдображають опитування в довоеннш i цГлГснГй Укра!т (до 2014 року) проведет 1нститутом сощологГ! НАНУ [11]. На запитання «Яю з нижче перерахованих Гсторичних подш Ви оцГнюете найбГльш позитивно в Гсторп Укра!ни?», серед Гнших, були отримаш такГ вГдповГдГ: Проголошення Укра!нсько! Народно! РеспублГки в 1917 рощ - 7,7%, створення УРСР у ХарковГ у 1917 роцГ 5,5%, проголошення незалежносп Укра!ни - 36,7%; На запитання «ЯкГ з нижче перерахованих Гсторичних подш Ви оцГнюете найбГльш негативно в Гсторп Укра!ни?», серед Гнших були отримаш такГ вщповвд: Проголошення Укра!нсько! Народно! РеспублГки в 1917 рощ - 0,9%, створення УРСР у ХарковГ у 1917 рощ 3,7%, проголошення незалежносп Укра!ни - 2,5%.
«Кого з нижчеперерахованих Гсторичних дГячГв Ви оцГнюете найбГльш позитивно?», серед Гнших були отримаш таю вщповщГ Михайло Грушевський - 21,4%, Симон Петлюра - 2,6%, Володимир Ленш - 3,8%; Негативно: Михайло Грушевський -0,3%, Симон Петлюра - 6,1%, Володимир Ленш - 18,9%;
Регюнальт моделГ Гсторично! пам'ятГ: [12, с. 129-130]
Регюн Дуже позитивне ставлення Дуже негативне ставлення
1. Захщ Б. Хмельницький, М. Грушевський, B. Чорновш, I. Мазепа, C. Бандера И. Сталш, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ленш
2 Центр Б. Хмельницький, М. Грушевський, В. Чорновш, Петро I Л. Кучма, И. Сталш, Л. Кравчук,
3 Швдень та Схщ (ДнГпропетровська, ЗапорГзька, Микола!вська, Одеська, Херсон-ська та ХаркГвська) Б. Хмельницький, Петро I, Л. Брежнев, М. Хрущов, М. Грушевський, Л. Кучма, С. Бандера, С. Петлюра, М. Горбачов
4 Донбас та Крим Петро I, Б. Хмельницький, Л. Брежнев С. Бандера, С. Петлюра, Л. Кучма, М. Горбачов
Якщо говорити про ставлення до Симона Петлюри, то ми бачимо, що серед «дуже позитивного» ставлення цього юторичного персонажу немае, а зате вш присутнш у «дуже негативному ставленш» - на Швдш, Сход^ Донбасi та Криму. Присутнш певний парадокс, коли не юнуе дзеркального ставлення у рiзних регюнах кра!ни. На Пiвднi та Сходi вiн серед дуже «негативных персонажiв», але вiн не сприймаеться там де е симпатп до УНР. Тут його «заступае» Михайло Грушевський. Таким чином, ми спостер^аемо явш деформащ! у суспiльнiй свiдомостi у сприйнятп подiй укра!нсько! юторп, i зокрема, револющ! 1917-1921 рр. Негатив який формувався упродовж семи десятилт радянсько! влади щодо Симона Петлюри до сих тр не вдалося подолати.
У кожного свiй шлях до об'ективно! i правдиво! юторп - хтось це зробив ще за комунiстичного режиму, хтось сприйняв це досить швидко наприкiнцi 80 - початку 90-х, комусь цей процес дався важче, хтось i зараз розриваеться мiж двома
паралельними сюжетами та щентичностями - росiйсько-радянською i украшською. Було б ншвним вважати, що розставання з пострадянським мисленням буде даватися легко i швидко. Якась частина мешканщв Украши навряд чи сприйме украшську iсторiю без iдеологiчних нашарувань.
Бiльшостi громадян Украши знадобилося чверть стшття, три революцп i вшна з Росieю, щоб лише почати сприймати Украшську револющю 1917-1921 рр., як не вщсторонеш поди, а як частку свое'1 невигадано'1 нащонально'1 ютори i цей процес ще далекий вщ свого завершення. Очевидно, що важливими i безпрецедентними на цьому шляху е i Указ президента Украши, i Розпорядження Кабшету Мiнiстрiв Украши щодо заходiв з вщзначення на державному рiвнi 100^ччя подiй Украшсько'1 революцп 1917 -1921 роюв.
Чи е сенс у поверненш до питання справжнього правонаступництва вщ УНР до сучасно'1 Украши? На це запитання складно вщповюти однозначно. З одного боку, пройшло досить багато часу з моменту передачi повноважень вiд ДЦ, укладено кiлька договорiв з Роаею, якi формально закрiплюють рiвноправний статус екс-колонп i екс-метрополп. З шшого боку, фактична полiтика Росшсько'1 Федерацп щодо Украши до 2014 року та односторонне порушення твшчним сусiдом усiх мiжнародних зобов'язань i двостороннiх угод, створюе сприятливий грунт для повернення до цього питання. У будь-якому раз^ це питання потребуе додаткового вивчення як з точки зору юторичного процесу, так i можливостей мiжнародного права.
Список використано1 л1тератури
1. Петлюра С. Статтi. Листи. Документи / С. Петлюра. - Нью-Йорк : УВАН, 1956.
- Т. I. - 480 с. ; Petliura S. Statti. Lysty. Dokumenty / S. Petliura. - New York: UVAN, 1956.
- T.1. - 480 s.
2. Петлюра С. Статп. Листи. Документи / С. Петлюра. - Нью-Йорк, 1979. - Т. II. -519 с. ; Petliura S. Statti. Lysty. Dokumenty / S. Petliura. - New York, 1979. - T.II. - 519 s.
3. Прокопович В. Свято незалежности / В. Прокопович // Тризуб. - 1931. - Ч.4 (262). - С. 4-8 ; Prokopovych V. Sviato nezalezhnosty / V.Prokopovych // Tryzub. - 1931 -Ch.4 (262). - S. 4-8.
4. Лотоцький О. Симон Петлюра / О. Лотоцький. - Б.м., 1936. - 118 с. ; Lototskyi O. Symon Petliura / O. Lototskyi. - B.m., 1936. - 118 s.
5. Шульгин О. Без територп. 1деолопя та чин Уряду УНР на чужиш / О. Шульгин / вщп. ред. Г. Й. Удовенко; упорядн. : Г. В. Стрельський, I. Д. Шевченко. - Автентич. вщтворення вид. 1934 р. - Кшв : Юршком !нтер, 1998. - 352 с. ; Shulhyn O. Bez terytorii. Ideolohiia ta chyn Uriadu UNR na chuzhyni / O. Shulhyn / vidp. red. H. Y. Udovenko; uporiadn. : H. V. Strelskyi, I. D. Shevchenko. - Avtentych. vidtvorennia vyd. 1934 r. - Kyiv : Yurinkom Inter, 1998. - 352 s.
6. Лiвицький М. А. Проблеми украшсько'1 визвольно'1 пол^ики / М. А. Лiвицький // Вщносини Захщ-Схщ i проблеми поневолених Москвою нацш. - Мюнхен : Вид. Укр. шформацшного бюро: Коштом Г. Лiвицькоi, 1975. - 409 с. ; Livytskyi M. A. Problemy ukrainskoi vyzvolnoi polityky / M. A. Livytskyi // Vidnosyny Zakhid-Skhid i problemy ponevolenykh Moskvoiu natsii. - Miunkhen : Vyd. Ukr. informatsiinoho biuro: Koshtom H. Livytskoi, 1975. - 409 s.
7. Степан Витвицький - Президент Украшсько'1 Народно'1 Республiки в екзилi : документи i матерiали / упоряд. О. Кучерук. - Кшв : Видавництво iменi Олени Тел^и, 2007. - 248 с. ; Livytskyi M. A. Problemy ukrainskoi vyzvolnoi polityky / M. A. Livytskyi // Vidnosyny Zakhid-Skhid i problemy ponevolenykh Moskvoiu natsii. - Miunkhen : Vyd. Ukr. informatsiinoho biuro: Koshtom H. Livytskoi, 1975. - 409 s.
8. Плав'юк М. Украша життя мое. Вщ селянського сина до Державника. Повернення [Електронний ресурс] / М. Плав'юк // Украшське життя в Севастополь —
Режим доступу : http://ukrlife.org/main/evshan/plaviuk2.htm ; Plaviuk M. Ukraina zhyttia moie. Vid selianskoho syna do Derzhavnyka. Povernennia [Elektronnyi resurs] / M. Plaviuk // Ukrainske zhyttia v Sevastopoli. — Rezhym dostupu : http://ukrlife.org/main/evshan/plaviuk2.htm
9. Державний Центр Украшсько! Народно! Республши в екзилi : статп i матерiяли / зредаг. Л. Р. Винар, Н. Пазуняк. - Фшадельфiя-Киiв-Вашiнrтон : Фундащя iM. С.Петлюри, Веселка, Фундацiя Родини Фещенко-Чотвських, 1993. - 494 с. : ш.; Derzhavnyi Tsentr Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v ekzyli : statti i materiialy / zredah. L.R. Vynar, N. Pazuniak. - Filadelfiia-Kyiv-Vashington : Fundatsiia im. S.Petliury, Veselka, Fundatsiia Rodyny Feshchenko-Chopivskykh, 1993. - 494 s.
10. Винниченко В. Вщродження нацп (Iсторiя украшсько! революцп: марець 1917 р. - грудень 1919 р.) / В. Винниченко. - Ки!в : Вид-во полгтично! лiтератури Украши, 1990. - 797 с. ; Vynnychenko V. Vidrodzhennia natsii (Istoriia ukrainskoi revoliutsii: marets 1917 r. - hruden 1919 r.) / V. Vynnychenko. - Kyiv : Vyd-vo politychnoi literatury Ukrainy, 1990. - 797 s.
11. Украшське суспшьство: монiторинг сощальних змiн : зб. наук. праць / НАН Украши, 1нститут сощологп/ гол. ред. В.Ворона. - К., 2015. - Вип. 2(16). -652 с.; Ukrainske suspilstvo: monitoring socialnyh zmin : zb. nauk. prats / NAN Ukrainy, Instytut sotsiolohii / hol. red. V. Vorona - K., 2015. - Vyp. 2(16). - 652 c.
12. Вишняк О. Моделi юторично! пам'ятг репональш особливосп / O. Вишняк // Украшське суспшьство: мониторинг сощальних змш. - 2015. - Вип. 2(16). - С. 124-132 ; Vyshniak O. Modeli istorychnoi pamiati: rehionalni osoblyvosti / O. Vyshniak // Ukrainske suspilstvo: monitorynh sotsialnykh zmin. - 2015. - Vyp. 2(16). - S. 124-132/
Стаття надшшла до редакцп 08.12.2017 р.
V. Yablonskyi
THE PECULIARITIES OF PERCEPTION OF THE UNR IN UKRAINE AFTER THE DECLARATION OF INDEPENDANCE
The article dwells on the problem of the succession of the National Ukrainian Republic and modern Ukrainian state in the light of the activity and transferring power by the State center of the UNR in exile.
The accent is made on the importance of the Act of transferring power in the process of formation of the modern Ukrainian identity. The Representatives of the State Center of the UNR abdicating their powers stressed on the point that the declared on the 24th of August and approved on the 1st of December 1991 the Ukrainian nation Ukrainian State proceeds state and national traditions of the UNR and is the successor of the Ukrainian National Republic.
Analyzing basic reasons why the Ukrainian state and society practically ignored the historical chance which gave possibilities to much more quick transference from post-soviet state to open democratic society with market economy.
The article is written with the usage of the results of the national annual sociological monitoring surveys that were conducted in 1992-2015. There considered the differences of the regional models of the historical memory as for the perception and succession of the Ukrainian National Republic in modern Ukraine.
Keywords: Ukrainian National Republic (The UNR), State center of the UNR in exile, Ukrainian identity, Historical succession.
