CC BY
34Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 163 -167.
АКТУАЛЬШ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВА
УДК 821.161.2-09
ОСОБЛИВОСТ1 ХУДОЖНЬОГО ПСИХОЛОГ1ЗМУ В ПРОЗ1 ТА ДРАМАТУРГИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (НА МАТЕР1АЛ1 П'еСИ "БРЕХНЯ" ТА ОПОВ1ДАННЯ "ДР1БНИЦЯ")
Алексеенко Н. М.
Кременчуцький ушверситет. економжи, тформацшних технологш I управлшня, м. Кременчук,
Украгна
Авторка статт розглядае особливосп художнього осягнення психолопчинх мотивiв у п'eсi В. Винниченка "Брехня" та оповщанш "Дрiбниця". Ключов1 слова: драма, епос, оповщання, художнш мотив.
Основна увага Винниченка-митця завжди була зосереджена на психологи людини. Тому переважна бшьшють твор1в письменника (1 драматурпчних, { прозових) може бути визначена як психолопчш студи. Психолопчш студи, функцюнальною ознакою яких е показ конкретно! ситуацн у ракурс демонстрацн найдр1бшших змш у психщ1 геро!в, мотивацн вчинюв, вир1зняються психолопзмом або штелектуатзмом. На це звертае увагу дослщник драматурпчно! творчост письменника В. Гуменюк, визначаючи п'еси митця як штелектуальш драми, яким притаманний "новий р1вень психолопзму (пильна увага до шдсвщомих чинниюв людсько! поведшки, до И ф1зюлопчного шдгрунтя), ушверсальна метафоричнють провщного образу" [3, с. 87].
Завданням психолопчних студш е осмислення сенсу буття. Винниченко у сво!й творчш лабораторн моделюе своерщний психолопчний експеримент; насамперед його хвилюють питання життя та смерт1, вщчуття людини, розчаровано!, знев1рено!, готово! залишити цей свгг. На екзистенщальну проблематику твор1в Винниченка звертають увагу чимало дослщниюв його творчосп. "Художник ставив перед собою завдання, вельми схож з науковими. Його щкавила роль шстинкпв - { вш влаштовував сво!м героям випробовування, ставлячи !х у певш ситуацн, щоб прийти до тзнання законом1рностей" [8, с. 15]. Екзистенщальна фшософ1я передбачае "заглиблення в людське життя, в людсью почуття, страждання. Кожен митець повинен глибше розумгги процеси вибору шдивщом свого "Я", вибору м1ж добром { злом, правдою 1 брехнею, допомогти людиш знайти ютини, не просто близью { зрозумш, але й невщдшьш вщ не!" [6, с. 77]. Роздуми про сутшсть екзистенщатзму як нове учення, фшософ1ю життя, "пророком { апостолом яко! е письменник", знаходимо й у щоденниках письменника [1, с. 81].
Алексеенко Н. М.
Одшею з нових штенцш, що проявляються у творах Винниченка, е iнтерес до табуйованих у класичнш лiтературi аспектiв життя. мВiн бачив життя в усш повнотi його суперечностей i неоднозначностей вираження, сам переживав багато драматичних ситуацiй i вiдтворював 1х емоцшно, гостро, правдиво... Емоцiйний i безкомпромюний, вiн бере з життя таю характери й дол^ такi колiзil та конфлiкти, якi укра1нська лтература не освоювала. Для Винниченка не юнуе заборонених, психологiчно "непосильних тем i проблем". Зрада, компромiси, ренегатство, груб^ неупокоренi прагнення, сексуальнi проблеми, iмпульсивно вибухаючi, темнi, прихованi в глибинах шдсвщомост iнстинкти, добро, "чеснють з собою" - все це е об'ектом посиленого защкавлення письменника" [5, с. 253].
Втiлення ще1 проблематики у драматургiчних та прозових творах мае деякi спiльнi та вщмшш риси, якi можна видшити, порiвнюючи драму "Брехня" та оповщання "Дрiбниця".
Поглиблений психологiзм драми "Брехня", де дiя пiдкорена не стшьки зовнiшнiм обставинам, скiльки внутрiшнiй боротьбi почувань i переживань, засвiдчуе увагу Володимира Винниченка до проблем самотносп людини в оточеннi людей начебто близьких i рiдних, навiть коханих. Наталя Павлiвна колись вирiшила, що для щастя досить, щоб 11 вiддано кохали, а все шше влаштуеться так, як треба. Зовш iдеальне, спокiйне, але нещире, показне, шюзорне, злагоджене сiмейне життя з некоханим чоловшом не може задовольнити неперешчну особистiсть. Спроба вдовольнитися молодим коханцем тшить тiло i душу геро!ш уявною гармонiею почуттiв, але розум не дае спокою. Самообман гштить 11 душу. Жагуче бажання бути щасливою, поеднати, нарештi, роздвоене свое кохання i реалiзувати його з людиною розумною, рiвною 1й за силою характеру наштовхуеться на нерозумшня (чи небажання розумiти) справжшх життевих цiнностей геро1ш, 11 вщвертих зiзнань, щирих почуттiв i призводить до трагеди. Останнiм доказом правдивост слiв i чуттiв е смерть Наталi Павлiвни.
Письменник крок за кроком показуе, як рушиться в свщомосп геро1ш ретельно вибудуваний св^ уявного, брехливого щастя. Виявляеться, не можна замшити справжне почуття, справжне кохання нiякими хитросплетiннями розуму, найточшшими розрахунками, вивiреними теорiями чи чуттевими насолодами. Все це iлюзiя, точшше, звичайна брехня. На жаль, розумiе це геро1ня запiзно, коли вже шчого не можна змiнити чи виправити. Брехня засмоктала 11 в свое болото i не вщпускае: свято вiрить в 11 любов до нього чоловiк, бажае палкого чуттевого кохання полюбовник, i жодному 11 слову не вiрить 1ван Стратонович, якого вона покохала вшм серцем i з яким справдi могла б бути щасливою. Красень i розумник 1ван Стратонович не кохае 11, бо якби кохав, то повiрив би, зрозумiв i простив. Вона покохала людину не пдну 11 кохання. Справжне почуття, яке нарешт прийшло в 11 душу, виявилося iлюзiею, тобто знову брехнею. Переосмислення життевих цiнностей зумовлюе невщворотшсть страшно1 розв'язки. Геро1ня розумiе, що вже нiколи i ш за яких обставин вона не буде щасливою, i ця чеснють з собою вимагае смертi геро1ш.
У оповiданнi "1Дрiбниця" Винниченко теж дослщжуе людину на порозi смерт^ коли рушиться система цiнностей, "коли людина починае розум^и, що
Особливост'1 художнього психологiзму в проз'! та драматурги'
повсякденшсть - це iлюзiя i брехня" [11, с. 28]. Твiр мае шдзаголовок "Мое останне слово", тобто е своерщним запов^ом, спробою осмислити сенс буття. Винниченка цiкавлять пограничнi стани душi, межовi моменти життя. "Винниченко проблему зв'язку загальнолюдських норм iз окремим шдивщом розглядае зсередини, з погляду людського "я". Вш осмислюе це в зовшм iнших категорiях, зокрема сумюносп людини з самою собою" [9, с. 57]. Герой твору самотнш i не може реалiзувати особисте буття у свт, вiн вщчувае дрiб'язковiсть iснування, його нiкчемнiсть, пустоту.
Доводять героя до смерт не трапчш життевi обставини, втрата кохання чи близько1 людини, а переосмислення життевих цiнностей, екзистенцiальна фрустрацiя, втрата сенсу буття. Винниченко як мислитель екзистенщального спрямування детально змальовуе драму людського юнування, коли людина стае заручником сво1х думок i вчинюв.
"Брехня" i "Дрiбниця" мають змiстовi паралелi, поеднуються близькiстю центральних образiв. Геро1 творiв окутанi брехнею i страждають вiд дрiб'язковостi. Трансформаций яких зазнало укра1нське суспiльство наприкiнцi Х1Х ст., зумовили змiни концепци людини у лтератур^ Саме Винниченко створив образ ново! людини, яка е не ланкою родинного ланцюга, а окремим атомом. Ця людина, з одного боку, самодостатня i автономна, з шшого - самотня i беззахисна. Герой творiв Винниченка фактично "випадае" з усiх можливих варiантiв прикрiплення у соцiумi. Втрачаеться щирють стосункiв, кохання iз площини високих почуттiв переходить у сферу рацюнального та фiзiологiчного; немае можливостi або бажання для професшно! самореалiзацil. Разом з тим "руйнуеться традицiйна християнська етика, пiддаються запереченню сакральнi заповда, якi ранiше були орiентирами життя кожно! людини" [2, с. 120]. Винниченювський герой позбавлений опори, вш втратив усi якорi, що тримають людину в життi. Звiдси лабшьшсть психiки, часом навiть 11 надламашсть, нестiйкiсть, схильнiсть до безупинного самоаналiзу, самокопання. "В душi геро1в проникае смутне i глухе вiдчуття ненадшносп життя, почуття вiдсутностi субстанцшно! основи, вщчуття вiдносностi всього" [7, с. 68].
Схожими е також назви творiв, у яких закодована негативна характеристика дшсностк i брехня, i дрiбниця е симптомами вiдчуття втрати гармони зi свiтом. Назва твору е одним з найважливших елеменпв оргашзаци художнього тексту, i у нш зосередженi сутнiснi, концептуальнi, щейно-фшософсью засади лiтературного напряму, вона концентруе в собi властивостi окремого слова i вбирае в узагальненому виглядi те, що потiм знаходить свое втшення в усiй художнiй система Заголовок (назва) твору завжди мютить у собi iдею твору, несе шформащю про художнiй вмiст. Назва е ключем до штерпретаци твору. Щцвищена експресивнiсть назв творiв е проявом модершстських iнтенцiй.
Органiзацiя мовлення у "Дрiбницi" мае драматургiчнi ознаки. "Дрiбниця", стилiзована пiд останнiй, передсмертний лист, е потоком свщомосп оповщача, "_iстоти, яка випала з повсякденносп, що викликае в не1 нудьгу, вщразу та iншi форми заперечення" [10, с. 35].
Мовлення персонажа не е монолопчним, герой постшно звертаеться до людей, якi його оточують. Це напружений дiалог з уявними опонентами, фшософсью
Алексеенко H. M.
poздyми, crora^ ^o piзнi епiзoди з життя, пcиxoлoгiчний caмoaнaлiз, вiдвеpтi (завдяки cитyaцiï, толи немае пoтpеби щocь пpиxoвyвaти) зiзнaння з демoнcтpaтивнoю бaйдyжicтю дo чyжoï думки, але з вiдчaйдyшнoю навдею на те, щo йoгo зpoзyмiють i пpocтять. Твip не мае hítcoí' кoмпoзицiï, на перший гогляд, вiн пoбyдoвaний xaoтичнo, але нacпpaвдi цей xaoc е cиcтемoю: тожний епiзoд кpoк за кpoкoм вжв^люе етапи зневipення геpoя. У п'еш "Бpеxня" напружений дiaлoг набувае дoмiнyючoгo xapaктеpy, "вiдпoвiднo дo завдань штиблетого пcиxoлoгiзмy змiнюeтьcя i вcя структура п'еот: ycyвaютьcя шиpoкi мoнoлoги, як i мoнoлoги-cпoвiдi чи poзпoвiдi пpo пoдiï минyлoгo життя repoli, превалюе дiaлoг як фopмa бшьш динaмiчнa, щo cпpияe вoднoчac пеpедaчi пеpебiгy й змiни пoчyвaнь. Biдкидaютьcя ефекти мелoдpaмaтичнi..., нaтoмicть шт^люст^я передача внyтpiшнix нacтpoïв, пcиxoлoгiчниx тонфл^пв, пpoтиcтoянь i ефектiв. Пеpcпективa ди збеpiгaeтьcя, i "зaвica" oпaдae в ту мить, толи драматична кoлiзiя дocягae нaйвищoгo cтyпеня" [4, c. 231].
Biдмiннocтi мiж твopaми (^лад^ша cюжетнicть "Бpеxнi", жiнoчий oбpaз у ^rnpi п'ecи i чoлoвiчий у oпoвiдaннi) зyмoвленi вимoгaми cцени, ocoбливocтями глядaцькoï ayдитopiï тoгo чacy, щo бажала бачити на cценi яотраву жiнoчy пocтaть i цiкaвy штригу. "B ocнoвi дpaмaтypгiчнoï cтpyктypи твopy лежить виразна мелoдpaмaтичнa iнтpигa з xapaктеpними мoтивaми любoвi, зради, пiдcтyпнocтi, пoмcти, cмеpтi, з кoлiзiями таемш! змoви, викpaдениx лиcтiв, чyдеcнoгo винaxoдy тoщo. Але в лoнi пpoйнятoï витoнченими пcиxoлoгiчним нюaнcyвaнням нaтypaлicтичнo дiткливoï житейcькoï дocтoвipнocтi, яка набувае oбpиciв незглибимoï cимвoлiки зoкpемa завдяки cвoepiднoмy перегуку епiчниx та лipичниx аопекпв дpaмaтичнoï oбpaзнocтi, цей мелoдpaмaтизм пiднocитьcя дo мoдеpнoгo миcтецькoгo iнтелектyaлiзмy, дo xyдoжньoгo ocягнення фiлocoфcькиx пpoблем" [3, c. 163].
Для того, щoб гоказати людину на пopoзi cмеpтi, Bинниченкo для cцени oдягaв ïï у cyкню i занурював у любoвнi пpигoди та переживання, у пpoзi зoвнiшня атрибутика не така важлива, caме тoмy у "Дpiбницi" ми бaчимo пpocтo людину, не ззoвнi, а зcеpедини. Але i в "Бpеxнi", i в "Дpiбницi" пиcьменникoм мaйcтеpнo змaльoвyeтьcя пocтyпoвa втрата зв'язюв геpoïв з життям. Якщo людина зaплyтaлacь у пaвyтиннi бpеxнi, втратила етичнi й мopaльнi opieнтиpи, не cпpиймae cебе як частку великoгo poдиннoгo i нaцioнaльнoгo opгaнiзмy, вoнa oбoв'язкoвo вiдчyвae cебе томаштою, зaгyбленoю у Bcеcвiтi, i кpoк за кpoкoм йде дo caмoзнищення.
Список лiтератури
1. Bинниченкoвi щoденники (1926-1951) - чеcнicть 1з chítoi^ i caмим coбoю // ^oßo i чac. - 2000. -№ 7. - С. S0-S1.
2. Гаврик B. Biдчyдження у ^a^max пoвcякдення: Mapкyзiвcькa пpoекцiя (на матер1ал1 мaлoï пpoзи B. Bинниченкa) // Bинниченкoзнaвчi зoшити. - Кжин, 2007. - Bипycк 3. - С.14-120.
3. Гуменюк B. Сила краж Пpoблеми пoетики драматурги Boлoдимиpa Bинниченкa. Moнoгpaфiя. -Сiмфеpoпoль, 2001. - 340 c.
4. Дем^шв^ка Л. Драматурпя // Icтopiя y^amc^o! л1тератури. Юнець XIX - пoчaтoк XX ci.: У 2 кн. / За ред. пpoф. О.Д. Гшдан. - К.: Лийдь, 2006. - Кн. 2. - С. 22S-245.
5. Жулин^^й М. Boлoдимиp Bинниченкo // Icтopiя yкpaïнcькoï л1тератури XX cтoлiття / За редакщею чл.-кop. НАН Укpaïни B.Г. Дoнчикa: У 2 кн. - К.: Либщь, 199S. - Кн. 1. - С. 252-262.
Особливост'1 художнього психологiзму в прозi та драматурги'
6. Лагода Г.Ю. Твори В. Винниченка та Л. Леонова в екзистенщалютському дискура // Науков1 записки Харювського национального педагопчного ушверситету 1м. Г.С. Сковороди. Сер1я: л1тературознавство. - Харюв: Нове слово, 2007. - Вип. 2 (50). - Частина перша. - С. 77-82.
7. Михальчук Н. Цишчний розум як чинник трансформацп буттево1 сфери у малш проз1 В. Винниченка // Винниченкознавч1 зошити. - Кжин, 2007. - Випуск 3. - С. 52-76.
8. Панченко В. Творчють Володимира Винниченка 1902-1920 рр. та художш течп початку ХХ ст. // Слово 1 час, 2000. - № 7. - С. 9-17.
9. Попович М. «Я роблю так 1 шакше робити не можу...» // Слово 1 час. - 2000. - № 7. - С. 57-58.
10. Сиваченко Г. «Конкордизм» Володимира Винниченка в екзистенщалютському дискурс // Слово 1 час. - 2001. - № 9. - С. 33-39.
11. Хархун В. Студн над Винниченковими експериментами // Слово 1 час. - 2003. - № 7. - С. 89-90.
Алексеенко Н.М. Особенности художественного психологизма в прозе и драматургии В. Винниченко (на материале пьесы "Ложь" и рассказа "Мелочь")/Н.М.Алексеенко// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 165-169
Автор статьи рассматривает общность мотивов в двух произведениях В. Винниченко - пьесе "Ложь" и рассказе "Мелочь".
Ключевые слова: драма, эпос, рассказ, художественный мотив, психологизм.
Alexeyenko N.M. Psychological studies in V. Vynnychenko's prose and dramaturgy (on the material of drama "The Lie" and short story "The Trifle") / N.M. Alexeynko // Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications.- 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 165-169
The author of the article investigates the common motives in V. Vynnychenko's drama "The Lie" and short story "The Trifle").
Key words:drama, epos, short story, art motive.
Стаття надшшла до редакцп 30 вересня 2010року
