CC BY
84
УДК 616.379-008.64-085+616.441-002-085 ЮЗВЕНКО Т.Ю.
Укра!нський науково-практичний центр ендокринно!xipypnl трансплантат! ендокринних opraHiB i тканин МОЗ Укра!ни, м. Ки!в
ОСОБЛИВОСТ ПЕРЕБ^У ЦУКРОВОГО ДiАБЕТУ 2-го ТИПУ У ПОеДНАНЫ З ППОТИРЕОЗОМ
Резюме. Вступ. Останнi десятил^я характеризуются значним збльшенням частоти захворювань органiв ендокринноI системи з/ змною структури, насамперед випадюв полiендокринопатiй, особливе мсце серед якихзаймають поеднання цукрового д'шбету (ЦД) / тиреопатй. Збльшення частоти поеднан-ня ЦД 2-го типу з ппотиреозом впливае на особливост клiнiчного перебiгу тако1 патологи, залишаеть-ся актуальною проблемою сучасно'1' медично1 науки. Мета до^дження: вивчення частоти ппотиреозу у хворих на ЦД 2-го типу та встановлення клiнiчних особливостей перебiгу ЦД 2-го типу у поеднаннi з ппотиреозом. Матерiали i методи. Проведено обстеження 179 хворих на ЦД у поеднаннi з первинним ппотиреозом, у тому числ': 64 хворих на ЦД 1-го типу /115хворих на ЦД 2-го типу. Групу порiвняння стано-вили 62хвор/ на ЦД без ппотиреозу(з них 27 — iз ЦД 1-го типу, 35 — iз ЦД 2-го типу). Функцональний стан щитопо^бно!' залози (ЩЗ) о^нювали за допомогою визначення базальних концентра^й тиреотропного гормона / вльноI фракци тироксину. Результати. Встановлено, що па^енти iз ЦД 2-го типу та ппотиреозом належали до бльш старшоI вковоI категори, нж паценти з ЦД 1-го типу та ппотиреозом. Так, вк па^енлв у груп хворих на ЦД 1-го типу з ппотиреозом становив 35,3 ± 9,5 року та у групi хворих на ЦД 2-го типу з ппотиреозом — 47,6 ± 11,0 року. В уах групаххворих в'щсотокжiнок був значно вищим за чо-ловiкiв. Виявлено вiрогiднi вiдмiнностi щодо показника ампл'иуди глiкемiI — його збльшення у хворих на ЦД 1-го типу з ппотиреозом. При поеднаннi ЦД 2-го типу з ппотиреозом показники лiпiдного обману були вищими, нж при ЦД 2-го типу без тирео1дно1 патологи. Це п'щтверджуе вплив ппотиреозу на лтдний обмiн та обумовлюе пщвищення ризику прогресування серцево-судинних ускладнень за наявност двох захворювань. Висновки. Серед обстежениххворихппотиреоз траплявся у 2,4 раза часлше при ЦД 2-го типу, нж при ЦД 1-го типу, що св'щчить про бльше число чинниюв ризику розвитку супутньоI автоiмунноI патологи за умов метаболiчних порушень при ЦД 2-го типу. lнсулiнорезистентнiсть та гiперiнсулiнемiя, що в'щзначаються при ЦД 2-го типу, сприяють пролiферативним процесам, у тому числ/ й у тканинi ЩЗ, а бльш старший вк хворих на ЦД 2-го типу сприяе прогресуванню iнволютивних змн i подальшому розвитку ппофункци ЩЗ. Рекомендуеться обов'язкове комплексне обстеження хворих на ЦД 2-го типу щодо наявност супутньо)' тирео дноI патологи.
Ключовi слова: цукровий д1абет, ппотиреоз, поширенють, особливост перебiгу.
о Fl pi ® Оригинальные исследования
/Original Researches/
International journal of endocrinology
Вступ
Останш десятилптя характеризуются значним збтьшенням частоти захворювань оргашв ендокринно! системи 3i змшою структури i насамперед випадыв полiендокринопатiй, особливе мюце серед яких займають поеднання цукрового дiабету (ЦД) i тиреопатш [1].
Важливою медико-сощальною проблемою сучас-ного сусптьства е пандемiя ЦД 2-го типу, значне збть-шення частоти ожиршня та автоiмунних захворювань. Поряд iз ЦД захворювання щитоподiбноl залози (ЩЗ) мають високу поширенють i тенденцш до збтьшен-ня захворюваность Так, поширенють машфестного ппотиреозу, за даними рiзних етдемюлопчних досль джень, становить вщ 0,2 до 4 %, субктшчного ппоти-
реозу — до 7—9,5 % [2]. Частота ппотиреозу у хворих на ЦД значно вища, шж у загальнш популяци, i становить, за даними рiзних авторiв, вщ 6,9 до 31,4 % [3]. Вщомо, що наявнють супутнього ппотиреозу попршуе показники лшдного спектра, сприячи прогресуванню судинних ускладнень ЦД [4].
При лшуванш пащенпв iз ЦД 2-го типу постае низка проблем, пов'язана з наявнютю поеднано! патологи
Адреса для листування з автором: Юзвенко Т.Ю. E-mail: [email protected]
© Юзвенко Т.Ю., 2015
© «М1жнародний ендокринолопчний журнал», 2015 © Заславський О.Ю., 2015
з хрошчним перебиом захворювань i частими заго-стреннями. При цьому поеднанню ЦД 2-го типу та п-потиреозу притаманна вiкова вибiрковiсть [5]. ЦД 2-го типу та гшотиреоз частше трапляються у жiнок стар-шо! вшово! групи, що пов'язано зi зменшеною дiею статевих гормошв, зниженням активностi цитотоксич-них лiмфоцитiв i пiдвищенням чутливостi органiзму до автоiмуногенних чинниюв [6]. У груш жшок середньо-го та старшого вшу поширенють усiх форм гшотиреозу може досягати 12 % [7]. Щ данi дозволяють вважати, що гшотиреоз е одним iз найпоширешших ендокрин-них захворювань серед людей похилого вiку.
На сьогоднi опублшоваш дослщження стосовно оцiнки поширеностi порушень тирео!дно! функци у хво-рих на ЦД 2-го типу. Але вш щ дослiдження вiдрiзняють-ся за дизайном та проведет у рiзних етшчних групах. Усi дослщники дiйшли одного загального висновку: поширенють гшотиреозу у хворих на ЦД 2-го типу вiрогiдно вища, н1ж у загальнiй популяци [8].
Збтьшення частоти поеднання ЦД 2-го типу з гшо-тиреозом впливае на особливостi клiнiчного перебiгу тако! патологи, залишаеться актуальною проблемою сучасно! медично! науки. Разом iз тим у лiтературi трапляються поодиною данi щодо взаемного впливу на кшшчний перебiг поеднано! патологи, що мютить ЦД i гiпотиреоз [9].
Особливютю клiнiчного розвитку ЦД 2-го типу е тривалий безсимптомний переби захворювання. Дово-лi часто ЦД 2-го типу виявляеться при зверненш хворого до кардюлога або при наданш екстрено! медично! допомоги в стацюнарь Тривалий безсимптомний пере-бiг ЦД призводить до того, що понад 50 % пащентав на момент встановлення дiагнозу вже мають рiзнi усклад-нення [10].
Останшми роками спостерiгаеться також зростан-ня латентних форм патологи ЩЗ на тлi ЦД 2-го типу, при яких клшчш прояви гшотиреозу можуть бути не-вираженими, а на перше мюце виступають ознаки по-рушення вуглеводного обмiну [11]. Ведомо, що навiть незначне порушення вмюту тирео!дних гормонiв в ор-ганiзмi посилюе патологiю серцево-судинно! системи, особливо при ЦД 2-го типу.
Отже, актуальнють проблеми обумовлена трудно-щами дiагностики синдрому гiпотиреозу при мало-симптомному чи атиповому його перебиу у хворих на ЦД 2-го типу, осюльки обидвi хвороби мають подiбну симптоматику. Враховуючи високу поширенiсть ЦД 2-го типу та гшотиреозу в популяци, вивчення зв'язку цих захворювань е актуальним iз метою полiпшення дiагностики та своечасного л^вання.
Робота виконана вiдповiдно до плану науково-до-слщно! роботи Украшського науково-практичного центру ендокринно! хiрургií, трансплантаци ендо-кринних органiв i тканин МОЗ Укра!ни i е фрагментом НДР «Дослщження пухлин щитоподiбноí залози у хворих на цукровий д1абет» (№ державно! реестраци 0113и006386).
Мета досл1дження: вивчення частоти гшотиреозу у хворих на ЦД 2-го типу та встановлення кшшчних осо-
бливостей nepe6iry ЦД 2-го типу у поеднанш з гшоти-реозом.
Матерiали i методи
Робота виконана на 6a3i вiддiлу профiлактики та лшування цукрового дiабету Укра!нського науково-практичного центру ендокринно! хiрургi!, трансплантаци ендокринних органiв i тканин МОЗ Укра!ни.
Нами проведено обстеження 179 хворих на ЦД у поеднанш з первинним гшотиреозом, у тому числГ 64 хворих на ЦД 1-го типу i 115 хворих на ЦД 2-го типу. Групу порiвняння становили 62 хворi на ЦД без гшотиреозу (з них 27 — iз ЦД 1-го типу, 35 — iз ЦД 2-го типу).
Тривалють перебиу ЦД та гшотиреозу оцшювали за даними анамнезу життя та захворювання, а також зпд-но з даними амбулаторних юторш хвороб пашентав. Дь агноз ЦД був встановлений за критерiями Всесвiтньо! оргашзацГ! охорони здоров'я (1999). Оцiнка функцю-нального стану ЩЗ проводилась за клЩчними даними та даними гормонального обстеження.
Встановлено, що пащенти iз ЦД 2-го типу та гшотиреозом належали до бтьш старшо! вiково! категорГ!, нiж пацiенти з ЦД 1-го типу та гшотиреозом. Так, вш пащенпв у груш хворих на ЦД 1-го типу з гшотиреозом становив вт 23,2 до 47,9 року (середнш вш — 35,3 ± 9,5) та у груп хворих на ЦД 2-го типу з гшотиреозом — вт 37,4 до 59,2 року (середнш вш — 47,6 ± 11,0). Тривалють ЦД у цих двох групах обстежених хворих була приблизно однаковою i становила вт 8,3 до 17 роив (середня тривалють ЦД 1-го типу — 11,6 ± 3,2 та ЦД 2-го типу — 13,7 ± 2,9).
Розподт за гендерною ознакою був таким: серед хворих на ЦД 2-го типу в поеднанш з гшотиреозом чоловтв було 26 (22,6 %), жшок — 89 (77,4 %); серед хворих на ЦД 1-го типу в поеднанш з гшотиреозом чо-ловшв було 23 (35,9 %), жшок — 41 (64,1 %).
У вшх групах хворих вщсоток жшок був значно ви-щим за чоловшв, що шдтверджуе даш лггератури стосовно бтьш значно! частоти гшотиреозу у жшок та пов'язано з вшовими змшами гормонально! експресГ! (естрогени, прогестерон), на xni яких розвиваються ав-тоГмунш порушення [12].
На вшх хворих були заповнеш розробленi в процесi дослiдження карти, в яких фшсувалося таке: паспорт-ш данi, скарги, анамнез життя i захворювання, антро-пометричнi даш (маса та рют на момент первинного огляду, шдекс маси тта (1МТ)), даш об'ективного дослщження, огляд вузьких фахгвщв (окулют, невролог, кардюлог), призначене лГкування, а також динамша клшчних симптомГв i лабораторних дослщжень.
Функцюнальний стан ЩЗ оцшювали за допомогою визначення базальних концентрацш тиреотропного гормона (ТТГ) i втьно! фракцГ! тироксину (вТ4) у сиро-ватщ кровГ Гмуноферментним методом за допомогою реактивГв фГрми DRG (Шмеччина) на автоматичному аналГзаторГ iEMS Reader MF фГрми ThermoLabsystems (ФшляндГя). Нормальш значення ТТГ вщповщали 0,23-4,0 мкМО/мл, вТ4 — 10,2-23,2 пмоль/л.
Проведено дослщження вуглеводного обмiну (гль кемiя натще i постпрандiальна, глiкований гемоглобш (НЬА1с)), лiпiдного обмiну — загальний холестерин (ЗХС), холестерин лшопротещв низько! щiльностi, холестерин лшопротещв високо! щтьноста, триглще-риди (ТГ) з розрахунком коефщента атерогенностi.
Статистичний аналiз включав дискриптивну статистику, перевiрку характеру розподту показникiв. Значу-щiсть вщмшностей оцiнювали за критерiем Стьюдента (1) для нормального розподту ознак. Кшшчно значущи-ми вважали вiдмiнностi з рiвнем вiрогiдностi менше нiж 0,05. Уш статистичнi розрахунки виконували при рiвнi значущостi 95 % (р = 0,05). За наявност розподту, вщ-мiнного вщ нормального, використовували непараме-тричний метод розрахунку — и-критерш Манна — Уíтнi для двох незалежних виборок. Отриманi дан в таблицях i текстi наведен як вiдноснi, величини — у %, а також як М ± т, де М — середне арифметичне значення, т — стандартна помилка середнього, Ме [25;75] (Ме — ме-дiана; 25-й i 75-й квартилi). Вiдмiнностi вважали за ста-тистично значущi при р < 0,05.
Результати дослщження
При вивченнi кдшчно! характеристики поеднаних форм ЦД з гiпотиреозом i без нього виявлено, що у хво-
рих як на ЦД, так i на тлi супутньо! патологи, вуглевод-ний обмш не перебував у сташ компенсаци (табл. 1).
Отримаш результати свiдчать про вщсутшсть ген-дерних вiдмiнностей стосовно показниюв вмiсту три-глiцеридiв у хворих на ЦД 1-го та 2-го титв i3 гшотирео-зом. Але у груш хворих на ЦД 2-го типу з гшотиреозом показники рiвнiв ЗХС вiрогiдно вищi (р < 0,01), нiж у хворих на ЦД 1-го типу з гшотиреозом.
Хворi на ЦД 2-го типу були старшi за вшом, шж хворi на ЦД 1-го типу, мали абдомiнальне ожиршня та пiдвищенi рiвнi ТГ, ЗХС порiвняно з хворими на ЦД
1-го типу. З вшом iмунна система зазнае функщональ-них змш, що слiд враховувати при вивченш впливу ме-таболiчних показникiв на iмунологiчнi у хворих на ЦД
2-го типу. Необхщно пiдкреслити, що при поеднанш ЦД 2-го типу з гшотиреозом показники лшщного обмь ну були вищими, нiж при ЦД 2-го типу без тиреощно! патологи. Це пщтверджуе вплив гшотиреозу на лшщ-ний обмiн та обумовлюе пiдвищення ризику прогресу-вання серцево-судинних ускладнень за наявностi двох захворювань.
ЦД 2-го типу та гшотиреоз, за нашими даними, час-тше трапляються у жшок, що пов'язано з ослабленням ди статевих гормошв, зниженням активностi цитоток-сичних лiмфоцитiв i пiдвищенням чутливостi орга-
Таблиця 1. Кл1н1чна характеристика обстежениххворих на ЦД (M ± m)
Показник Група та ктьюсть обстежених
ЦД 1-го типу (n = 27) ЦД 2-го типу (n = 35) ЦД 1-го типу + гшотиреоз (n = 64) ЦД 2-го типу + ппотиреоз (n = 115)
Вк, роки 31,4 ± 9,1 51,9 ± 9,0* 35,3 ± 9,5 47,6 ± 11,0**
Тривалють ппотиреозу, роки 6,7 ± 1,1 4,9 ± 0,7 8,2 ± 0,8 5,3 ± 1,4
Тривалють ЦД, роки 10,7 ± 2,1 11,9 ± 2,3 11,6 ± 3,2 13,7 ± 2,9
1МТ, кг/м2 23,7 ± 0,6 32,6 ± 0,5* 26,3 ± 0,7 33,4 ± 0,9**
Окружнють тали/окружнють стегон 0,820 ± 0,003 0,940 ± 0,003* 0,830 ± 0,003 0,950 ± 0,003**
ТГ, ммоль/л 1,7 ± 0,2 2,2 ± 0,7* 1,8 ± 0,2 2,7 ± 0,8**
ЗХС, ммоль/л 5,3 ± 0,2 6,7 ± 0,2* 5,6 ± 0,3 7,1 ± 0,2**
НЬА1с, % 8,7 ± 0,3 7,9 ± 0,2 8,3 ± 0,3 8,2 ± 0,2
Примтки: * — значущсть вщм1нностей показниюв м 'ж групами хворих на ЦД 2-го типу та ЦД 1-го типу за t-критерieм Стьюдента (р < 0,05); ** — значущсть в 'щм 'нностей показниюв м 'ж групами хворих на ЦД 2-го типу з гшотиреозом та ЦД 1-го типу з ппотиреозом за икритер '!ем Стьюдента (р < 0,05).
Таблиця 2. Показники лiпiдного обмну у хворих на ЦД 1-го та 2-го титв у поеднанн1 з ппотиреозом
залежно в 'щ стат (М ± m)
Показник Група та кшькють обстежених
ЦД 1-го типу + ппотиреоз ЦД 2-го типу + ппотиреоз
Жшки (n = 41) Чолов^и (n = 23) Усього (n = 64) Жшки (n = 89) Чолов^и (n = 26) Усього (n = 115)
ЗХС, ммоль/л 5,8 ± 0,3 5,2 ± 0,2 5,6 ± 0,3 7,3 ± 0,4 6,9 ± 0,6 7,1 ± 0,2*
ТГ, ммоль/л 1,7 ± 0,1 1,9 ± 0,2 1,8 ± 0,2 2,8 ± 0,7 2,6 ± 0,5 2,7 ± 0,8
Примтка: * — в1рогщн1сть вщмнностей показниюв м 'ж групами хворих на ЦД 1-го типу з ппотиреозом та ЦД 2-го типу з ппотиреозом за икритер'!ем Стьюдента.
шзму до автоiмуногенних факторiв. Гiпотиреоз також значно частше спостерiгався у хворих на ЦД 2-го типу, що також пояснюеться вiковими особливостями та ме-таболiчними зсувами.
Обговорення
За результатами ретроспективного ан^зу вiдiбранi хвор^ якi страждали вiд поеднано! ендокринно! патологи у виглядi ЦД та гшотиреозу. Виявлено, що серед обстежених хворих гшотиреоз траплявся у 2,4 раза час-тiше при ЦД 2-го типу, шж при ЦД 1-го типу, що свт-чить про бтьшу наявнiсть чинниыв ризику розвитку супутньо! автоiмунно! патологи за умов метаболiчних порушень при ЦД 2-го типу. Встановлено, що у хворих на ЦД 2-го типу при супутньому гiпотиреозi значно частше виявлялися дифузш змiни та вузловi утворення в структурi тканини ЩЗ. Вищезазначенi факти свiдчать про то, що шсулшорезистентшсть та гiперiнсулiнемiя, що вiдзначаються при ЦД 2-го типу, сприяють проль феративним процесам, у тому чи^ й у тканиш ЩЗ, а бiльш старший вш хворих на ЦД 2-го типу сприяе про-гресуванню шволютивних змiн i подальшому розвитку гшофункци ЩЗ.
При аналiзi стану вуглеводного обмiну всi пащен-ти перебували в станi суб- i декомпенсаций Також слiд вiдзначити, що при ЦД 2-го типу спостериалися бтьш вираженi змiни лiпiдного обмiну, рiвнi ЗХС, ТГ були значимо вищ^ нiж при ЦД 1-го типу. Вщомо, що мета-болiчнi порушення посилюють утворення вiльного радикалу оксиду азоту, який бере участь у деструктивному апоптозi клiтин при запуску i пролонгаци автоiмунно! агреси [4, 7]. Нами також було визначено показники втношення окружшсть тали /окружнiсть стегон (озна-ки наявностi iнсулiнорезистентностi), який у груш хворих на ЦД 2-го типу становив 0,99 ± 0,02.
Необхтно втзначити, що хворi на ЦД 2-го типу належали до бтьш старшо! вшэво! групи, тому необ-хiдно враховувати вiковi особливостi функцiонування органiзму. Вiдомо, що у похилому вiцi вибiрково вщ-буваеться пришвидшене зниження функци одше! iз субпопуляци лiмфоцитiв при зберианш шшо! функци [8]. Таким чином, при старшш розвиваеться дисбаланс показниыв Т-елггинно! ланки iмунно! системи та ци-токiнiв, що проявляеться дефщитом Т-супресорiв/ цитотоксикiв i пiдвищенням рiвнiв лептину та штер-лейкiну-6. За умов бтьш виражених метаболiчних порушень при ЦД 2-го типу, а також враховуючи вiковi змши в iмуннiй системi, у хворих на ЦД 2-го типу пе-редбачаються вагомi фактори ризику виникнення ав-тоiмунних процесiв.
З урахуванням значно1 поширеностi ЦД, особливо 2-го типу, а також автоiмунних захворювань останнiми десятирiччя в популяци, тенденци до старiння населен-ня у свт досить часто трапляеться поеднання ЦД 2-го типу з гшотиреозом. Важливим е й те, що мехашзми, що беруть участь в ушкодженш органiв i тканин у хворих на ЦД 2-го типу, досить складш, але в !х основi спо-стерiгаються як метаболiчнi, так i iмунологiчнi змши. За умов гшерглшеми активуються багато чинниюв, що
в HopMi регулюють тканинний гомеостаз. Слiд пдкрес-лити, що зазначеш порушення не е специфiчними для ЦД, оскiльки часто виявляються при рiзноманiтних ушкодженнях запального i дегенеративного характеру. У хворих на ЦД ш порушення ускладнюються гшергль кемiею, а також шшими бiохiмiчними розладами, що виникають на u xni. Значення гшерглшеми як одного i3 факторiв ризику розвитку автоiмунних порушень у хворих на ЦД показано у багатьох дослщженнях, яы показали, що пiдтримка жорсткого метаболiчного контролю дозволяе нормалiзувати iмунологiчнi змiни
[3, 11].
У результата проведено! роботи рекомендуеться обов'язкове комплексне обстеження хворих на ЦД 2-го типу щодо наявноста супутньо! тирео!дно! патологй'.
Висновки
1. Встановлено, що пащенти iз ЦД 2-го типу та гшотиреозом належать до бтьш старшо! вшово! категори, шж пацiенти з ЦД 1-го типу та гшотиреозом. Так, вш пащенпв у групi хворих на ЦД 1-го типу з гшотиреозом становив 35,3 ± 9,5 року та у груш хворих на ЦД 2-го типу з гшотиреозом — 47,6 ± 11,0 року.
2. Виявлено вiрогiднi втмшноста щодо показни-ка амплiтуди глiкемii — його збтьшення у хворих на ЦД 1-го типу з гшотиреозом (втхилення глшеми про-тягом доби становило 6,1 ± 0,7 ммоль/л). Це свтчить про бiльш значнi коливання вмюту глюкози, а отже, про бтьш лабтьний перебiг ЦД 1-го типу, поеднаного з гшотиреозом.
3. При поеднанш ЦД 2-го типу з гшотиреозом показники лштного обмшу були вищими, нiж при ЦД 2-го типу без тирео!дно! патологй'. Це шдтверджуе вплив гшотиреозу на лштний обмiн та обумовлюе пiдвищення ризику прогресування серцево-судинних ускладнень за наявностi двох захворювань.
Автор декларуе eidcymHicmb конфлкту штереав при проведенш до^дження.
Список лператури
1. Ashrafazzaman S.M., Taib A.N., Rahman R., Latif Z.A. Prevalence of diabetes among hypothyroid subjects//Mymensingh. Med. J. - 2012. - Vol. 21(1). - P. 129-132.
2. Fleiner H.F., Bjoro T, Midthjell K.. et al. Prevalence of thyroid dysfunction in autoimmune and type 2 diabetes. The population-based HUNT Study in Norway // J. Clin. Endocrinol. Metab. - 2015 Nov. 19. - jc20153235.
3. Han C, He X., Xia X. et al. Subclinical Hypothyroidism and Type 2 Diabetes: A Systematic Review and Meta-Analysis // PLoS One. - 2015. - Vol. 10(8).
4. Surks M.I., Ortiz E, Daniels G.H. et al. Subclinical thyroid disease: scientific review and guidelines for diagnosis and management// JAMA. - 2004. - Vol. 291(2). - P. 228-238.
5. Sawin C.T., Castelli W.P., Hershman J.M. et al. The aging thyroid. Thyroid deficiency in the Framingham Study // Arch. Intern. Med. - 1985. - Vol. 145(8). - P. 1386-1388.
6. Distiller L.A., Polakow E.S., Joffe B.I. Type 2 diabetes mellitus and hypothyroidism: the possible influence of metformin therapy // Diabet. Med. - 2014. - Vol. 31(2). - P. 172-175.
7. Pearce S.H., Brabant G., Duntas L.H. et al. 2013 ETA Guideline: Management of Subclinical Hypothyroidism // Eur. Thyroid. J. - 2013. - Vol. 2(4). - P. 215-228.
8. Garber J.R., Cobin R.H., Gharib H. et al. Clinical practice guidelines for hypothyroidism in adults: cosponsored by the American Association of Clinical Endocrinologists and the American Thyroid Association //Thyroid. - 2012. - Vol. 22(12). - P. 1200-1235.
9. Zhao W, Han C, Shi X. et al. Prevalence of goiter and thyroid nodules before and after implementation of the universal salt iodization program in mainland China from 1985 to 2014: a systematic review and meta-analysis // PLoS One. — 2014. — Vol. 9(10).
Юзвенко Т.Ю.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев
ОСОБЕННОСТИ ТЕЧЕНИЯ САХАРНОГО ДИАБЕТА 2-го ТИПА В СОЧЕТАНИИ С ГИПОТИРЕОЗОМ
Резюме. Актуальность. Последние десятилетия характеризуются значительным увеличением частоты заболеваний органов эндокринной системы с изменением структуры, в первую очередь случаев полиэндокринопатий, особое место среди которых занимают сочетания сахарного диабета (СД) и тиреопатий. Увеличение частоты сочетания СД 2-го типа с гипотиреозом влияет на особенности клинического течения такой патологии, остается актуальной проблемой современной медицинской науки. Цель исследования: изучение частоты гипотиреоза у больных СД 2-го типа, установление клинических особенностей течения СД 2-го типа в сочетании с гипотиреозом. Материалы и методы. Проведено обследование 179 больных СД в сочетании с первичным гипотиреозом, в том числе 64 больных СД 1-го типа и 115 больных СД 2-го типа. Группы сравнения составили 62 больных СД без гипотиреоза (из них 27 — СД 1-го типа, 35 — СД 2-го типа). Функциональное состояние щитовидной железы (ЩЖ) оценивали с помощью определения базальных концентраций тиреотропного гормона и свободной фракции тироксина. Результаты. Установлено, что пациенты с СД 2-го типа и гипотиреозом принадлежали к более старшей возрастной категории, чем пациенты с СД
1-го типа и гипотиреозом. Возраст пациентов в группе больных СД 1-го типа с гипотиреозом составлял 35,3 ± 9,5 года и в группе больных СД 2-го типа с гипотиреозом — 47,6 ± 11,0 года. Во всех группах больных процент женщин был значительно выше, чем мужчин. Выявлены достоверные отличия относительно показателя амплитуды гликемии, а именно — его увеличение у больных СД 1-го типа с гипотиреозом. При сочетании СД 2-го типа с гипотиреозом показатели липидного обмена были выше, чем при СД 2-го типа без тиреоидной патологии. Это подтверждает влияние гипотиреоза на липидный обмен и обусловливает повышение риска прогрессирования сердечно-сосудистых осложнений при наличии двух заболеваний. Выводы. Среди обследованных больных гипотиреоз встречался в 2,4 раза чаще при СД 2-го типа, чем при СД 1-го типа, что свидетельствует о наличии факторов риска развития сопутствующей аутоиммунной патологии при условиях метаболических нарушений при СД 2-го типа. Инсулинорези-стентность и гиперинсулинемия, которые наблюдаются при СД
2-го типа, способствуют пролиферативным процессам, в том числе и в ткани ЩЖ, а более старший возраст больных СД 2-го типа способствует прогрессированию инволютивных изменений и дальнейшему развитию гипофункции ЩЖ. Рекомендуется обязательное комплексное обследование больных СД 2-го типа относительно наличия сопутствующей тиреоидной патологии.
Ключевые слова: сахарный диабет, гипотиреоз, распространенность, особенности течения.
10. Liu W, Yang J., Yu M, Pan S. Screening for subclinical hypothyroidism in type 2 diabetes mellitus patients in Beijing (Article in Chinese) // Clinical. Focus. — 2007. — Vol. 22(21). — P. 1558-1560.
11. Zhang N, Tang W, Lu W. et al. Study on type 2 diabetes mellitus with subclinical hypothyroidism in Jiangsu (Article in Chinese) // Chinese Journal of Practical Internal Medicine. — 2009. — Vol. 29(12). — P. 1106-1108.
12. Diez, J.J., Sanchez, P., Iglesias P. Prevalence of thyroid dysfunction in patients with type 2 diabetes//Exp. Clin. Endocrinol. Diabetes. — 2011. — Vol. 119(4). — P. 201-207.
OmpuMaHO 09.10.15 M
Yuzvenko T. Yu.
Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine
FEATURES OF TYPE 2 DIABETES MELLITUS IN COMBINATION WITH HYPOTHYROIDISM
Summary. Background. The last decades are characterized by the considerable increase in the prevalence of endocrine disorders with the change of the structure, and first of all cases of polyendo-crinopathy, the special place among which is occupied by combination of diabetes mellitus (DM) and thyroid diseases. Increase in the incidence of DM type 2 associated with hypothyroidism affects the clinical course of this pathology, remains topical problem of modern medical science. The objective: to study the prevalence of hypothy-roidism in patients with type 2 DM and to establish clinical features of DM type 2 in combination with hypothyroidism. Materials and methods. We have examined 179 patients with DM associated with primary hypothyroidism, including 64 patients with DM type 1 and 115 patients with type 2 DM. Comparison group consisted of 62 patients with DM without hypothyroidism (27 of them — with DM type 1, 35 — with DM type 2). Thyroid function was assessed by determining the basal concentrations of thyroid stimulating hormone and free thyroxine fraction. Results. It was found that patients with DM type 2 and hypothyroidism belonged to an older age group than patients with DM type 1 and hypothyroidism. Thus, the age of patients with DM type 1 and hypothyroidism was 35.3 ± 9.5 years, and in patients with type 2 DM and hypothyroidism — 47.6 ± 11.0 years. In all groups of patients, the percentage of women was much higher than men. The significant differences were detected in terms of the amplitude of glycemic index, namely its increase in patients with DM type 1 and hypothyroidism. When DM type 2 was combined with hypothyroidism, lipid metabolism indices were higher than in DM type 2 without thyroid disease. This confirms the effect of hypothyroidism on lipid metabolism and causes increased risk of progression of cardiovascular events at the presence of two diseases. Conclusions. Among examined patients, hypothyroidism occurred 2.4 times more often in DM type 2, than in DM type 1, indicating a greater presence of risk factors of concomitant autoimmune pathology in conditions of metabolic disorders at DM type 2. Insulin resistance and hyperinsulinemia, which are marked with DM type 2, promote proliferative processes, in particular in thyroid tissue, and older age of patients with type 2 DM contributes to the progression of involutional changes and further development of hypothyroidism. Obligatory comprehensive examination of patients with type 2 DM is recommended in the presence of concomitant thyroid pathology.
Key words: diabetes mellitus, hypothyroidism, prevalence, features of the course.
