CC BY
28
Гольонко Руслан Анатолшович,
старший викладач кафедри еколог'Иi права Чернвецького факультету НТУ «ХП1», здобувач кафедри еколог'чного права, Нацональний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харк/в e-mail: [email protected] ORCID 0000-0001-5950-9985
doi: 10.21564/2414-990x.134.76643 УДК 349.6:502.211(1-751.3)
ОСОБЛИВОСТ1 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО Б1ОСФЕРН1 ЗАПОВ1ДНИКИ
Проанал1зовано кторичж умови формування idei охорони природи й системы законодавства про заповiдну справу. Виокремлено кторичж етапи становлення та розвитку законодавства про бюсферж заповiдники як особливi природоохоронж науково-до^дж установи мiжнародного зна-чення. Охарактеризовано особливостi правовоi регламентацп статусу бюсферних заповiдникiв у рiзнi кторичж перюди та тенденцй розвитку нацюнального законодавства про бюсферж запо-вiдники в сучасних умовах.
Ключовi слова: бюсферний заповiдник; заповiдна справа; охорона природи; природно-заповгдний фонд.
Голенко Р. А., старший преподаватель кафедры экологии и права Черновецкого факультета НТУ «ХПИ», соискатель кафедры экологического права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-5950-9985
Особенности становления и развития законодательства о биосферных заповедниках
Проанализированы исторические условия формирования идеи охраны природы и системы законодательства о заповедном деле. Выделены исторические этапы становления и развития законодательства о биосферных заповедниках как особых природоохранных научно-исследовательских учреждениях международного значения. Охарактеризованы особенности правовой регламентации статуса биосферных заповедников в разные исторические периоды и тенденции развития национального законодательства о биосферных заповедниках в современных условиях.
Ключевые слова: биосферный заповедник; заповедное дело; охрана природы; природно-заповедный фонд.
Постановка проблемы. Збереження багатства i рiзноманiтностi природно! спадщини та невиснажливе використання природних ресурсiв е для Укра!-ни одним Í3 прюритеив державно! полынки у сферi природокористування,
еколопчно! безпеки та охорони довкшля, невщ'емною умовою полiпшення його стану й еколопчно збалансованого соцiально-економiчного розвитку. Одним iз напрямiв вирiшення проблем охорони природних багатств, невиснажливого !х використання е розбудова нацiонально! екологiчно! мережi, розширення системи територiй з природним станом ландшафту та шших природних компле^в i унiкальних територiй, створення на !х основi природних об'ектiв, що пiдлягають особливiй охоронi, а також удосконалення вщповщного правового регулювання охорони природи та ш.
Актуальтсть теми. Важливе значення у збереженш природних багатств i дотримання принципу збалансованого використання природних ресурсiв вiдiграють бюсферш заповiдники, що мають статус природоохоронних, науково-дослiдних установ мiжнародного значення i забезпечують виконання таких завдань, як збереження в природному сташ найбыьш типових природних комплексiв бюсфери, здiйснення фонового екологiчного монiторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змш пiд дiею антропогенних факторiв. Бюсферний заповiдник е порiвняно новою категорiею в системi територiй та об'екив природно-заповiдного фонду Укра!ни, оскiльки його закршлення в нацiональному законодавствi е наслщком усвiдомлення мiжнародною спiльнотою необхщноси створення науково! основи для полшшення взаемодп людини i навколишнього середовища. Оскшьки бiосфернi заповiдники е невщ'емною складовою природно-заповiдного фонду Укра!ни, вивчення передумов i закономiрностей становлення та розвитку законодавства про охорону природи мае важливе значення для з'ясування завдань, основ функщонування бiосферних заповвдниюв, а також шляхiв удосконалення правово! регламентащ! органiзацГí, використання та охорони вказаних об'екпв природно-заповiдного фонду Укра!ни.
Аналiз остантх дослiджень i публжацш. Питання використання та правово! охорони природних ресурсiв загалом вивчали так учеш-правознавщ у галузi екологiчного права, як: В. I. Андрейцев, В. В. Петров, А. П. Гетьман, В. М. Комарницький, В. Л. Мунтян та ш. Дослщжували проблеми охорони природно-заповщного фонду 6. Г. бмельянова [10], О. С. Колбасов, Н. Ф. Реймерс [19], Ф. Р. Штильмарк [19; 24], Д. К. Соловйов [20]. Серед сучасних укра!нських правниыв, яы аналiзують розглядуваш аспекти варто назвати: В. О. Герасименко, А. П. Гетьмана, О. О. Даниляка, В. I. Лозо, В. М. Бевзенко [11], О. М. Ковтун [13], М. О.Товкун [22] та ш. Функщонуванню бюсферних заповвдниыв Укра!ни та збереженню бiорiзноманiття придшено значну увагу у працях учених-еколопв О. О. Кагала, Ю. Р. Шеляг-Сосонка [16; 18] та ш.
Слiд вказати, що питання правового режиму, охорони та правово! регламентащ! розвитку i функщонування саме бюсферних заповвдниюв комплексного дослщження не отримали.
Мета статтi. Метою ще! статтi е вивчення становлення й розвитку правових засад охорони природи, зокрема особливостей формування
законодавства про бюсферш заповедники та ix значення у сферi захисту й збереження бiорiзноманiття в УкраМ, починаючи вiд IX ст. i дотепер. Таке доследження е важливим для полiпшення практичноi' значущостi бiосферниx заповiдникiв та вироблення шляxiв забезпечення виконання останнiми сво'1'х функцiй i завдань.
Виклад основного матерiалу. У становленш й розвитку законодавства про бюсферш заповедники вважаемо дощльним виокремити два xронологiчнi перюди. Перший з них включае розвиток законодавства про охорону щнних природних об'екпв i територiй та науковi роботи, виконанi в перiод феодального, раннього кашталютичного розвитку й початку радянського перюду (вiд IX ст. до 50-х роюв XX ст.); другий перюд - завершення радянського перюду та сучасний етап становлення законодавства щодо бюсферних заповедниыв (50-и роки XX ст. - до ниш). Учеш-юристи та дослiдники юторп заповiдноi справи загалом пропонують шшу перiодизацiю розвитку заповiдноi справи, виокремлюють три чи бiльше перiоди, проте ми вважаемо, що процес поступового становлення законодавства саме щодо бюсферних заповедниюв якнайкраще вiдображають запропонованi нами етапи, що пояснюеться появою еде'1" бiосферниx резерватiв як природоохоронних територш мiжнародного значення лише в другш половинi XX ст.
Слiд погодитися з О. М. Ковтун, яка зазначае, що першими джерелами писаного права в Укра'1Ш, що мютили норми природоохоронного спрямування, можна вважати «Руську Правду» Ярослава Мудрого (XI ст.), хоча самi природоохоронш звича1 та традицп, якi в подальшому стали правовими, виникли значно рашше. Так, вказаний нормативний акт Кшвсько'1" Русi передбачав ведповедальшсть за незаконний вiдстрiл бобрiв, деяких рiдкiсниx видiв птаxiв [13, с. 21]. Ю. Р. Шеляг-Сосонко також вказуе, що за часiв Кшвсько'1" Русi вже iснували заказники, проте здебшьшого для полювання [18, с. 203].
Безумовно, що першi юридичш документи Кшвсько'1" Русi регламентували використання угедь чи окремих видiв тварин не з природоохоронною метою, а з метою захисту власносп. Статут Великого князя Ярослава Володимировича «Про суди» мав окремий роздш «Про бобрiв» i встановлював покарання за самовшьне добування цього звiра [11, с. 9].
У Статут Великого Князiвства Литовського 1529 р., зокрема, у IX роздт «Про лови, про пушд, про бортне дерево» також регламентувалися полювання, рибальство, використання вод, плата за користування об'ектами природи (1-12 артикули роздшу IX). У Статуи Великого Князiвства Литовського 1566 р. передбачено природоохоронш норми, зокрема, артикул 40 «Про виловлювання риби» (X роздш). Статут Великого Князiвства Литовського 1588 р. мютить норми про охорону природи, викладеш в роздШ X (1- 18 артикули) [21]. Положення про охорону лiсiв також передбачено у Люовому Статуи 1567 р. Великого Князiвства Литовського [14, с. 134].
Досить поширена у и часи була едея про взяття шд особливу охорону унiкальниx ландшафпв та природних комплексiв як нацюнальних релiквiй,
встановлення на таких територiях абсолютно заповвдного режиму i3 заборо-ною будь-яко1 дiяльностi. У разi порушення iснуючих заборон винш жорстоко каралися.
Реймерс М. Ф, Штильмарк Ф. Р. вщзначають, що «активний рух за створення заповщниюв розгорнувся на початку XX ст. у зв'язку з дiяльнiстю ряду наукових товариств, яы ставили œ6i за мету не тшьки вивчення, але й охорону природи. У 1908 р. голова Товариства аклiматизацiï тварин i рослин проф. Г. А. Кожевников виступив на ювшейному аклiматизацiйному з'ïздi з доповвддю «Про необхiднiсть облаштування заповiдних дшянок для охорони росiйськоï природи». Поряд з виступами академжа I. П. Бородша вона стала свого роду програмою створення заповвдниюв» [19, с. 15].
За ш^ативою багатьох учених почалося створення щло'1 мережi заповвдниюв, якi утримувалися громадським коштом. Першу в центральнш Украïнi громадську природоохоронну оргашзащю «Хортицьке товариство охоронцiв природи» було засновано у 1910 р. вчителем природознавства П. Ц. Бузуком у с. Верхня Хортиця Катеринославсько1 губернп (ниш Запорiзька область).
На початок ХХ ст. на територп Украши склалась досить рiзноманiтна сукупшсть заповiдних територiй, що вiдрiзнялися за формами власност та режимом охорони природи. При цьому, в кшщ XIX на початку ХХ ст. велику роль у збереженш природи вщгравали вчеш та науковi товариства, яю активно вiдстоювали iдею створення заповщних територiй не лише для вивчення, а й охорони природи, та утримували деяю заповщш територп громадським коштом.
Одним iз перших нормативних акив початку ХХ ст., спрямованих на закршлення порядку створення i функщонування заповщних територш, був спещальний закон «Про встановлення правил про мисливсьы заповедники», прийнятий Урядом за поданням Департаменту землеробства i опублшований 30 жовтня 1916 р. Так, зпдно з цим Законом «... мшютру землеробства надаеться право утворювати на землях единого володшня скарбницi заповiдники для заощадження i розмноження мисливських i промислових звiрiв i птахiв ... в межах видшених заповiдникiв забороняеться полювання всякими способами на всякого роду звiрiв i птах!в... виннi в порушенш цiеï заборони пiддаються: арешту вщ п'ятнадцяти днiв до трьох мкящв або грошовому стягненню вiд двадцяти до трьохсот рубл!в... виявлена у правопорушниюв зброя або знаряддя лову вщбираеться... нагляд за виконанням правил про мисливсью заповiдники покладаеться на чишв корпусу лiсничих i казенно!" лiсовоï варти... » [20, с. 45].
Слщ зазначити, що першi згадки про необхiднiсть органiзацiï заповщниюв, охорони рiдкiсних пам'яток природи, садiв, паркiв, що мають наукове i культурне значення, розвиток ще'1 ращонального природокористування з'являються в декретах про люи, землi, охорони окремих видiв тварин, курортних мiсцевостей, якими закладеш основи для подальших заходiв у сферi охорони природи.
Перший радянський проект Декрету Ради Народних Комiсарiв «Про державне заповщання з науковою чи художньою метою дiлянок суш^ вод i надр
землЬ», розроблений в cÏ4hî 1919 р., визначав науковий заповедник, як «огорожу дшянок незаймано'1 природи вед будь-якого втручання з боку людини». Цей проект, хоча i не був офщшно оприлюднений, проте по суп заклав юридичш основи створення заповедниыв. Так, п. 3 закршлював: «Створення кожного заповедника проводиться владою Ради Народних Комiсарiв в кожному окремому випадку». Це положення знайшло свое ведображення в рядi законодавчих положень, i у подальшому постанову про органiзацiю заповедниыв приймають вищi органи влади союзних республiк [17, с. 36-37].
У листопадi 1919 р. був виданий циркуляр Центрального люового вiддiлу Народного комiсарiату землеробства СРСР (Наркомзему), в якому наголошу-валося на неприпустимост рубки лiсових масивiв, що становлять особливу щншсть, у тому чи^ вказанi були «площi майбутнiх нащональних паркiв i пам'ятникiв природи». Губернськ органи лiсового господарства повиннi були надати пропозицп «про видiлення та створення нащональних парыв i державних заповедниыв» [23, с. 95].
Радянський декрет «Про охорону пам'яток природи, садiв i паршв» вiд 16.09.1921 р. також трактуе заповедники як недоторканш територп. Згiдно з постановою Всеросiйського центрального виконавчого комiтету (ВЦВК) i Ради Народних Комiсарiв (РНК) РРФСР «Про охорону дшянок природи i ïï окремих витворiв...» (1925 р.), особливо цiннi природнi дшянки могли бути взятi пiд охорону «або з обмеженням ïx використання, або з залишенням у недоторканому виглядп З цiею метою 1м може бути присвоений статус заповедних. При цьому вказаною постановою надаеться визначення категорп «повнi заповiдники», як становлять собою «дiлянки природи, щодо яких забороняеться господарське використання i порушення ïx природного стану з метою збереження можливост вивчення в них закошв розвитку природи» [24]. Також передбачалося, що «бшьш значш за площею дiлянки природи, ведзначеш сво1ми пам'ятниками, оголошуються заповiдниками та нащональними парками. Сади i парки кторико-художнього значення, створенi за завданням художньо-паркового мистецтва або пов'язаш з арxiтектурними спорудами, що складають з ними одне художне щле, можуть бути оголошеш Народним комiсарiатом освiти за угодою з защкавленими вiдомствами недоторканними пам'ятками садово-парково1 культури музейно-академiчного значення» [12].
Значення цього декрету полягае насамперед у тому, що вш заклав педвалини класифжацп охоронюваних природних нацiональниx парыв, недоторканних пам'яток природи, садiв i парыв iсторико-xудожнього значення. На пiдставi цього декрету була розгорнута серйозна робота з виявлення особливо щнних об'екпв природи для подальшого ïx збереження.
Уперше на теренах колишнього СРСР у 1929 р. приймаеться Типове положення про заповедники [5]. Як указуе О. М. Товкун, «на "1хнш територп заборонялася будь-яка господарська дiяльнiсть, а тому природний стан «повного заповедника» не мп зазнавати втручання людсько'1 дiяльностi в бюлопчш процеси. Дозволялася виключно наукова або природоохоронна дiяльнiсть,
яка не суперечила його щльовому призначенню. Разом iз тим цей правовий документ передбачае можливють оргашзацп й проведення екскурсш по територп' заповiдника, що суперечило науково-доследницькш i природоохороннiй дiяльностi, а також цiлям створення заповеднишв» [22, с. 96].
Так, у затвердженому 22 лютого 1929 р. Народним комiсарiатом просвгги РРФСР Типовому положенш про заповiдники [5] говорилося, що «повним заповiдником» визнаеться дшянка земельно!" або водно!" площi, який з усiма що знаходяться на ньому i в ньому витворами природи (рослинами, тваринами, Грунтами, гiрськими породами, мшералами т.д.) назавжди зберiгаеться в недоторканому вигляд^ внаслiдок чого природний стан повного заповедника не може бути порушений впливом людини на природу, а також не допускаеться господарське використання заповедно!" територй". Вплив людини на природу повного заповедника дозволяеться лише в тш мiрi, в якш це необхедно для досягнення поставлених перед заповедником щлей наукового доследження i охорони».
У прийнятiй 20 червня 1930 р. Постановi ВЦВК РНК РРФСР «Про охорону i розвиток природних багатств РРФСР» [5], яке вже поширювалося на всi без винятку росшсью заповiдники, в п. 6 роздшу II «Про заповiдники» було сказано наступне: «Повними заповiдниками оголошуються дшянки природи, в яких забороняеться загалом !'х господарське використання i будь-яке порушення ix природного стану. При повному заповеднику може бути утворено охоронну зону, завданням яко! е створення природно! огорожi для повного заповедника. Питання про охоронну зону дозволяеться виршувати в кожному випадку тим органом, який засновуе заповедник (ст. 11). Згедно з п. 13 ще! Постанови щодо повних заповедниюв забороняеться всяке !'х використання i порушення ix природного стану. Винятки з цього правила допускаються з особливих розпоряджень оргашв, у веданш яких заповiдники знаходяться, лише в тих випадках, коли стихшш лиха або iншi обставини загрожують руйнуванням заповеднику або його охоронним районам, або коли цього вимагають штереси охорони заповеднишв».
У 1934 р. було затверджено нове Типове положення про заповедники, ведповедно до якого заповедш територй' повшстю або частково вилучалися з господарського використання [9].
Шсля Друго! свпово! вiйни в УкраТш починае активно проводитися природоохоронна дiяльнiсть. 24 травня 1944 р. в УкраТш вiдновлюе свою дiяльнiсть Головне управлшня в справах заповiдникiв, зоопарыв та зоосадiв. 26 липня 1946 р. Рада Мiнiстрiв УРСР затвердила Положення про державш заповiдники та пам'ятки природи на територй' УРСР [8], яке чпко визначило, що всi новi заповiдники затверджуються Радою Мiнiстрiв УРСР за пропозицiею Головного управлшня в справах заповедниюв та перебувають у педпорядкуванш цього Управлшня. Заповедники м^цевого значення затверджуються облвиконкомами i проходять реестращю в Управлшш. Як зауважують В. М. Бевзенко, М. О. Товкун, це Положення порiвняно з попередшм помiтно
змшило правовий статус заповщниыв, стало одним iз перших впчизняних нормативних акпв щодо заповвдних територiй, вiдповiдно до якого вперше було передбачено на законодавчому рiвнi, що заповедники - науково-дослiднi установи, територiя яких становить особливий державний заповщний фонд виключений iз загально!' господарсько! експлуатацп [11, с. 13; 22, с. 97].
Таким чином, у перюди входження украшських земель до складу Речi Посполито!', Росшсько1 й Австро-Угорсько! iмперiй i поширення на них дп польського, росшського та австрiйського права охорона природних ресурсiв здiйснювалася насамперед через захист прав власносп, економiчниx, вiйськовиx та шших iнтересiв держави.
Велику роль у збереженш природи вщгравали громадсью товариства, орга-нiзацiï та науковщ, якi активно створювали природооxороннi об'екти, утриму-вали ïx за рахунок громадських кошпв та вiдстоювали i розвивали щею охорони цiнниx природних ландшафпв, видiв тварин i рослин.
З другоТ половини ХХ ст. розпочалося формування еколопчно1 (бiосферноï) концепцп охорони навколишнього середовища. Так, цей перюд характеризуеться орiентацiею суспiльства на штегральний пiдxiд до розв'язання проблеми збереження бюсфери, активним мiжнародним сшвробггництвом у сферi забезпечення бiорiзноманiття та створення свггово1 мережi бiосферниx заповвдниюв.
Наступний етап розвитку законодавства про заповщники, пам'ятки природи, оxоронюванi ландшафти, що мають наукове, культурне, оздоровче значення, почався в кшщ 50-х роив у зв'язку з прийняттям в 1957- 1963 рр. Верховними Радами союзних республж закошв про охорону природи. Видання таких закошв було викликано прагненням зберегти для майбутшх поколшь зразки незаймано!" природи i мальовничi мюцевосп, типовi ландшафти, рщюсш пам'ятки природи.
Згiдно зi ст. 8 Закону РРФСР «Про охорону природи» 1960 р., охороня-лися типовi ландшафти, рщысш та визначнi об'екти живо!" i неживо'1' природи, як характерш або як унiкальнi приклади природних руслових окремих зон i фiзико-географiчниx областей, цшш в науковому, культурно-шзнавальному i оздоровчому вiдношеннi.
Такi природш комплекси i об'екти природи, з урахуванням ïx значення охоронялися шляхом оргашзацп: «заповщниюв на територп, де треба зберегти весь природний комплекс; заказнишв на територй", де необхщно зберегти частину природного комплексу; природних нащональних парюв на територп, де слвд зберегти i покращити весь природний комплекс для вщпочинку трудящих; пам'ятнишв природи, яш видiляються для збереження рщшсних, цiнниx у науковому, культурному ввдношенш об'ектiв i територш, а також мiсць, пов'язаних з кторичними подiями» [10, с. 6].
Ввдповвдно до ст. 23 Закону «Про охорону природи Украшсько1 РСР» 1960 р. [6] i Постанови Ради Мiнiстрiв «Про затвердження Положення про державш природi заповiдники Украшсько! РСР» вiд 5 жовтня 1962 р. дер-
жавними заповедниками е «окремi люов^ земельш й водш простори, природнi багатства яких мають особливу наукову, юторичну або народногосподарську щншсть з точки зору збереження на них первозданно! фауни i флори або мають водоохоронне, протиерозшне, клiматичне, оздоровче, геолопчне чи шше науково-дослiдницьке й культурно-виховне значення» [4].
Шсля прийняття 30 червня 1960 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про охорону природи УРСР» [6] регулярно розширюеться мережа заповедних територш. У 1968 р. оргашзовано Карпатський, Полкький, Кашвський та Луганський заповедники, у 1972 р. - Ялтинський та Мис Мартьян у Криму.
Про те, що необхедшсть охорони природних об'екпв знову привертала увагу держави та сусшльства, в щлому сведчить також прийняття у 1958 р. сшльно! Постанови ЦК КПУ i Ради Мiнiстрiв УРСР «Про заходи з полшшення охорони природи Украшсько! РСР». Як пише у сво!'х працях I. Г. Пiдоплiчко, у постановi зазначалося: «Вважати, що охорона природи i ведтворення природних багатств республiки, як важлива загальнодержавна справа, повинш стати предметом постшного пiклування всix партiйниx, радянських, профсшлкових, комсомольських, господарських, наукових, громадських оргашзацш i всього населення» [15].
Постановою Ради Мiнiстрiв УРСР № 43 вед 1972 р. «Про заходи щодо розширення мережi державних заповедниыв i полiпшення заповедно! справи» було затверджено «Класифжащю заповiдниx та шших територiй УРСР, що охороняються державою», згедно iз якою передбачалося п'ять категорш заповiдниx територiй - заповедники, заказники, природш парки, пам'ятки природи, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва [2]. Однак класифжацшною системою не враховувалися ще багато не менш важливих категорiй природоохоронних територш в Укра!ш. Вiдповiдно до постанови уряд мав право створювати заповедники, заказники, природш парки, пам'ятки природи республжанського значення. Облвиконкоми приймали ршення про створення пам'яток природи та парыв-пам'яток садово-паркового мистецтва мкцевого значення. Держкомприроди УРСР ведповедно - парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республжанського значення.
21 квмя 1981 р. постановою №77/106 Держкомнауки СРСР i Держплану СРСР було затверджено Типове положення про державш заповедники [3]. Метою створення останшх було збереження в природному сташ природних компле^в з усiею сукупшстю ïx компонента, яю вилучаються з господарсько1 експлуатацй".
Головними завданнями заповеднишв визначалися: охорона територп, проведення наукових доследжень, пропаганда основ заповедно! справи, сприяння в педготовщ наукових кадрiв. На ïxнiй територп заборонялися в^ форми вiдпочинку населення, шша дiяльнiсть, яка негативно впливае на природш комплекси; про1зд, прохед стороннix осiб по землях заповедниыв, за винятком дорiг загального користування. Таким чином, у зазначеному положенш були сформоваш головнi принципи заповедання [22, с. 97].
Поняття бюсферного заповедника (резервата) було запроваджено в 1971 р. мiжурядовою науковою програмою ЮНЕСКО «Людина i бюсфера» (МАБ), завдання яко1 з самого початку ïï здшснення полягало в створенш науково1 основи для полшшення взаемодп людини i навколишнього середовища. Вказана програма була сприйнята УРСР та в подальшому була розвинута у незалежнш Украшь
Постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вед 22.07.1983 р. № 311 «Про кла-сифшащю i мережу територш та об'екта природно-заповiдного фонду Украшсько1 РСР» було доповнено перелж охоронних об'ектiв новими на той час категорiями - державний зоолопчний парк, державний дендрологiчний парк, державне заповедне урочище, державний ботанiчний сад. Проте бюсферш заповедники як особливi полiфункцiональнi форми охоронних територш закршлеш на законодавчому рiвнi не були, незважаючи на сприйняття СРСР концепцп бюсферних резервата та активну наукову i громадську дiяльнiсть щодо принцишв розташування бюсферних заповедниыв i оргашзацп мережi створення бiосферниx заповедниюв. На той час функцп бюсферних заповедниюв виконували iснуючi в державi заповiдники, на територп яких були оргашзоваш станцп наукових спостережень за основними характеристиками навколишнього середовища.
Першими бюсферними заповедниками на територй' сучасно!" Украши стали Чорноморський та «Асканiя-Нова», створеш у 1982 р. на базi вiдповiдно Чорноморського державного природного заповедника та державного заповедника «Аскашя-Нова». Так, у 1983 р. Президiя Академп наук УРСР постановою № 538 надала Чорноморському державному заповеднику статус бюсферного. У 1985 р. Чорноморський бюсферний заповедник отримав сертифшат ЮНЕСКО, тобто був включений до св^ово1 мережi бюсферних резервата. 13 кв^ня 1983 р. постановою Президп Швденного вiддiлення Всесоюзно!" академп сiльськогосподарськиx наук iм. В. I. Ленiна статус державного заповедника «Аскашя-Нова» змшено на бюсферний. У грудш 1984 р. на VIII сесп Бюро Мiжнародноï координацiйноï ради з програми ЮНЕСКО «Людина i бюсфера» його включено до мiжнародноï мережi бiосферниx резервата (Сертифжат ЮНЕСКО вiд 1985 р.).
След ведзначити, що вказанi бюсферш заповедники отримали визнання на мiжнародному рiвнi, проте в нацiональному законодавствi не було закрiплено тако1 форми заповедних територш, як «бюсферш заповедники». Тому лише з прийняттям 16 червня 1992 р. Закону Украши «Про природно-заповедний фонд Украши» [1], який визначив бюсферний заповедник як природоохоронну науково-доследну установу мiжнародного значення iз власними завданнями, на законодавчому рiвнi було закршлено бюсферний статус уже функцюнуючих в УкраТш бюсферних заповедниыв. Цей нормативний акт заклав основи для розвитку мережi бюсферних заповедниыв зокрема та заповедно1 справи загалом. Шзшше було розроблено та прийнято низку програмних документа розвитку заповедно1 справи, розбудови нацюнально1 еколопчно1 мережi, що визначали напрями державно! полггики у вказанiй сферi.
Висновки. Тривалий кторичний процес становлення та розвитку законодавства про бюсферш заповедники мае два хронолопчш перюди. Перший з них - розвиток законодавства про охорону щнних природних об'екпв i територш та дослiдження, виконанi в перюд феодального, ран-нього кашталютичного розвитку й початку радянського перюду (вiд 1Х ст. до 50-х роюв ХХ ст.); другий перюд - завершення радянського перюду та сучасний етап становлення законодавства щодо бюсферних заповедниыв (50-т роки ХХ ст. - до наших дшв). Така перюдизащя пояснюеться тим, що бюсферш заповедники як окремi особливi категорп заповiдниx територiй з'являються лише в другш половинi ХХ ст.
У часи входження украшських земель до складу Речi Посполито1, Росшсько1 й Австро-Угорсько1 iмперiй i поширення на них дп польського, росiйського та австрiйського права охорона природних ресурсiв здiйснювалася насамперед шляхом захисту прав власносп, економiчниx, вiйськовиx та шших iнтересiв держави.
З друго1 половини ХХ ст. розпочалося формування еколопчно1 (бюсферно']") концепцп' охорони навколишнього середовища. Цей перюд характеризуеться орiентацiею сусшльства на iнтегральний пiдxiд до розв'язання проблеми збереження бюсфери, активним мiжнародним сшвробпництвом у сферi забезпечення бiорiзноманiття та створення свiтовоï мережi бюсферних заповедниюв.
Лише з прийняттям 16 червня 1992 р. Закону Украши «Про природно-заповiдний фонд Украши» на законодавчому рiвнi було закршлено бiосферний статус вже функцiонуючиx в УкраТш бюсферних заповедниыв. Тож бюсферш заповедники порiвняно з iншими категорiями природно-заповiдного фонду е новою окремою формою охорони ушкальних ландшафтiв, ведтак актуалiзуеться системне дослiдження особливостей ïx функщонування, вивчення шоземного досвiду правово!" регламентацп та розроблення шляxiв розвитку нацюнального законодавства щодо вказаних об'екпв природно-заповiдного фонду.
Список лiтератури:
1. Про природно-заповвдний фонд Украши [Електронний ресурс] : Закон Украши ввд 16.06.1992 р. № 2456-XII. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-12.
2. О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела: пост. СМ УССР от 28.01.1972 г. // СП УССР. -1972. - № 2. - Ст. 11.
3. Об утверждении Типового положения о государственных заповедниках: пост. Госплана СССР и Госкомнауки СССР № 77/106 от 27.04.1981 г. // Бюллетень норм. актов министерств и ведомств СССР. - 1982. - № 12. - Ст. 7.
4. Об утверждении Положения о государственных заповедниках Украинской ССР : пост. СМ УССР от 05.10.1962 г. // СП УССР. - 1962. - № 10. - Ст. 141.
5. Типовое Положение о заповедниках в ведении Наркомпроса // Еженедельник Народного Комиссариата просвещения РСФСР. - 1929. - № 14. - С. 33-37.
6. Про охорону природи Украшсько1 РСР: Закон УРСР ввд 30 червня 1960 р. // Ввдом. Верхов. Ради УРСР. - 1960. - № 23. - Ст. 175.
7. Об охране и развитии природных богатств РСФСР: пост. ВЦИК и СНК РСФСР // Охрана природы. - 1930. - № 6. - С. 150-152.
8. Положення про державт заповедники та пам'ятки природи на територп УРСР : пост. Ради Мiнiстрiв УРСР №1273 ввд 26.07.1946 р. // Збiрник постанов Уряду УРСР. -1946. - №1314. - Ст. 110.
9. СУ РСФСР. - 1934. - № 15. - Ст. 98.
10. Емельянова В. Г. Охрана заповедников, заказников, памятников природы. - Москва : Юрид. лит., 1975. - 65 с.
11. Бевзенко В. М. Управлшня природно-заповвдним фондом Украши : (органiзац.-правовi питання) : монографiя / В. М. Бевзенко. - Херсон : Айлант, 2005. - 268 с.
12. Васильковский А. П. Перечень участков и отдельных объектов природы, заслуживающих охраны / А. П. Васильковский // Краеведение. - Т. VI. - 1929. - № 6. - С. 362-368.
13. Ковтун О. М. Законодавство Украши про охорону природно-заповвдного фонду: становлення, сучасний стан, проблеми реформування / О. М. Ковтун // Адвокат. - 2008. -№ 2. - С. 21-24.
14. Пичета В. И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовском государстве / В. И. Пичета. - Москва : изд-во АН СССР, 1958. - 546 с.
15. Пiдоплiчко I. Г. Заповщш скарби / I. Г. Пiдоплiчко, О. К. Ющенко. - Ктв, 1976. - 144 с.
16. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Акад. наук УССР, Ин-т ботаники им. Н. Г. Холодного ; под общ. ред. чл.-кор. АН УССР Ю. Р. Шеляга-Сосонко. - Киев : Наук. думка, 1987. - 290 с.
17. Подъяпольский Н. Н. Владимир Ильич Ленин и охрана природы / Н. Н. Подъяпольский // Охрана природы. -1929. - № 2. - С. 36-37.
18. Природа Украинской ССР / Акад. наук УССР ; редкол.: К. М. Сытник (пред.) [и др.]. -Киев : Наук. думка, 1984. - [Т. 4] : Растительный мир / отв. ред. тома Ю. Р. Шеляг-Сосонко. -1986. - 208 с.
19. Реймерс Н. Ф. Особо охраняемые природные территории / Н. Ф. Реймерс, Ф. Р. Штильмарк. - Москва : МГУ,1978. - 295 с.
20. Соловьев Д. К. Типы организаций, способствующих охране природы / Д. К. Соловьев. - Петроград, 1918. - 45 с.
21. Статути Великого князiвства Литовського : у 3 т. / за ред. С. Ювалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса : Юрид. л-ра, 2002-2004.
22. Товкун М. О. Правовi засади заповвдно1 справи в Укра'М / М. О. Товкун // Проблеми законность - 2008. - Вип. 93. - С. 96- 100.
23. Шапошников Л. К. Первые мероприятия Советского государства по охране природы / Л. К. Шапошников, В. А. Борисов // Охрана природы и заповедное дело в СССР. - Москва, 1958. - Вып. 3. - С. 93-98.
24. Штильмарк Ф. Р. Историография российских заповедников (1895-1995) / Ф. Р. Штильмарк. - Москва : Логата, 1996. - 340 с.
References:
1. Pro pryrodno-zapovidnyi fond Ukrainy Zakon Ukrainy vid 16.06.1992 r. № 2456-XII.(1992). zakon4.rada.gov.ua. Retrieved from: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-12 [in Ukrainian].
2. O merah po rasshireniju seti gosudarstvennyh zapovednikov i uluchsheniju zapovednogo dela. Рost. SM USSR ot 28.01.1972 g. (1972). SP USSR, 2, article 11 [in Russian],
3. Ob utverzhdenii Tipovogo polozhenija o gosudarstvennyh zapovednikah. Рost. Gosplana SSSR i Goskomnauki SSSR № 77/106 ot 27.04.1981 g. (1982). Bjul. norm. aktov ministerstv i vedomstv SSSR, 12, article 7 [in Russian],
4. Ob utverzhdenii Polozhenija o gosudarstvennyh zapovednikah Ukrainskoj SSR. Рost. SM USSR ot 05.10.1962 g. (1962). SP USSR, 10, article 141 [in Russian],
5. Tipovoe Polozhenie o zapovednikah v vedenii Narkomprosa. (1929). Ezhenedel'nik Narodnogo Komissariata prosveshhenija RSFSR, 14, 33-37 [in Russian].
6. Pro okhoronu pryrody Ukrainskoi RSR: Zakon URSR vid 30.06.1960 r. (1960). Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 23, article175[in Ukrainian].
7. Postanovlenie VCIK i SNK RSFSR «Ob ohrane i razvitii prirodnyh bagatstv RSFSR». (1930). Ohrana prirody 6, 150-152 [in Russian].
8. Polozhennia pro derzhavni zapovidnyky ta pam'iatky pryrody na terytorii URSR : Post. Rady Ministriv URSR №1273 vid 26.07.1946 r. (1946). Zbirn. post. Uriadu URSR, 13-14, article110 [in Ukrainian].
9. SU RSFSR. 1934, 15, article 98. [in Russian].
10. Emel'janova, V.G. (1975). Ohrana zapovednikov, zakaznikov, pamjatnikov prirody Moscow., Jurid.lit. [in Russian].
11. Bevzenko, V.M. (2005). Upravlinnia pryrodno-zapovidnym fondom Ukrainy : (orhanizats.-pravovi pytannia). Kherson : Ailant [in Ukrainian].
12. Vasil'kovskij, A.P. (1929). Perechen' uchastkov i otdel'nyh ob#ektov prirody, zasluzhivajushhih ohrany. Kraevedenie. Vol. VI, 6, 362-368. [in Russian].
13. Kovtun, O.M. (2008). Zakonodavstvo Ukrainy pro okhoronu pryrodno-zapovidnoho fondu: stanovlennia, suchasnyi stan, problemy reformuvannia Advokat, 2, 21-24 [in Ukrainain].
14. Picheta, V.I. (1958). Agrarnaja reforma Sigizmunda-Avgusta v Litovskom gosudarstve. Moscow : izd-vo AN SSSR [in Russian].
15. Pidoplichko, I.H., Yushchenko, O.K. (1976). Zapovidni skarby. Kyiv [in Ukrainian].
16. Sheljag-Sosonko Ju. R. (Ed.) (1987). Perspektivnaja set'zapovednyh obektov Ukrainy Akad. nauk USSR, In-t botaniki im. N. G. Holodnogo. Kyev : Nauk.dumka [in Russian].
17. Podjapol'skij, N.N. (1929). Vladimir Il'ich Lenin i ohrana prirody. Ohrana prirody, 2, 36-37 [in Russian] .
18. Sytnik, K.M. (Ed.) (1986). Priroda Ukrainskoj SSR. Akad. nauk USSR; Kiev: Nauk.dumka, 1984.[Vol. 4]. Sheljag-Sosonko Ju. R. (Ed.) Rastitel'nyj mir [in Russian].
19. Rejmers, N.F., Shtil'mark, F.R. (1978). Osobo ohranjaemye prirodnye territorii. Moscow : MGU [in Russian].
20. Solov'ev, D.K. (1918). Tipy organizacij, sposobstvujushhih ohrane prirody Petrograd [in Russian].
21. Kivalov, S., Muzychenko, P., Pankov, A. (Ed.). (2002-2004). Statuty Velykoho kniazivstva Lytovskoho. (Vols. 1-3). Odesa : Iuryd. l-ra [in Ukrainian].
22. Tovkun, M.O. (2008). Pravovi zasady zapovidnoi spravy v Ukraini. Problemy zakonnosti. Issue 93, 96-100 [in Ukrainian].
23. Shaposhnikov, L.K., Borisov, V.A. (1958). Pervye meroprijatija Sovetskogo gosudarstva po ohrane prirody Ohrana prirody i zapovednoe delo v SSSR. Moscow, issue 3, 93-98 [in Russian].
24. Shtil'mark, F.R. (1996). Istoriografija rossijskih zapovednikov (1895-1995). Moscow: Logata [in Russian] .
Holonko R. A., Senior Professor of Ecology and Law Department of Chernivtsi faculty of National technical university «KhPI», researcher of the Department of Environmental Law of Yaro-slav Mudryi National Law University, Chernovtsy.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-5950-9985
Features of formation and development of legislation on biosphere reserves
The purpose of the article is to study the formation and development of the legal framework for the conservation of nature, in particular features of formation of the legislation on biosphere reserves and their importance in the field of protection and conservation of biodiversity in Ukraine, starting from the IX century up to present time. The study is important to improve the practical relevance of biosphere reserves and to develop ways to implement its functions and objectives.
A long historical process of formation and development of legislation on biosphere reserves should be divided into two chronological periods. The first one includes the development of legislation on the protection of valuable natural objects and territories and the scientific work performed in the period of feudal, early capitalist development and the beginning of the soviet period (from the ninth century till the
50-ies of the XX century); the second period refers to the end of the soviet period and modern stage of development of the legislation concerning biosphere reserves (from 50-ies of the XX century till the modern times). This periodization is due to the fact that the biosphere reserve as a separate special category of protected areas appears only in the second half of the twentieth century.
The concept of biosphere reserve was introduced in 1971 by the intergovernmental scientific program of UNESCO «Man and biosphere» (MAB), whose mission from the very beginning of the transaction was to create a scientific basis to improve the interaction between man and environment. The program was perceived by the Ukrainian SSR and was further developed in Ukraine.
Only with the adoption on June 16 1992 of law of Ukraine «On nature reserve fund of Ukraine», which defined the biosphere reserve as an environmental research institution of international significance with its own task, the biosphere status was enshrined at the legislative level for the biosphere reserves which are already functioning in Ukraine. Therefore, biosphere reserves than other categories of natural reserve fund is a new separate form of protection of unique landscapes, considering that it is necessary the further study of the peculiarities of their functioning, the study of foreign experience of legal regulation of biosphere reserves and the development of ways of development of national legislation in relation to the objects of natural reserve fund.
Keywords: biosphere reserve; nature conservation; nature protection; nature reserve fund.
Hadiumna do pedKomzii 30.08.2016 p.
