CC BY
6
ТЕОР1Я ТА Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340.12
Михайло Кельман
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального унiверситету ^bBÎBCb^ полггехшка», проф. кафедри теорiï та фшософп права, д-р юрид. наук, проф.
ОСМИСЛЕННЯ МЕТОДОЛОГ1ЧНИХ П1ДХОД1В У СУЧАСНОМУ ПРАВОЗНАВСТВ1
© Кельман М., 2018
Висвгглено методологiчну ситуацiю у сучасному правознавств^ основною особливiстю яко'1 е перехщ вщ монiстичноï методологи до фiлософсько-методологiчного плюралiзму. Ключовi слова: право; методолопя; правознавство;наука; философия.
Михаил Кельман
ОСМЫСЛЕНИЕ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИХ ПОДХОДОВ В СОВРЕМЕННОМ ПРАВОВЕДЕНИЕ
Освещено методологическую ситуацию в современном правоведении, основной особенностью которой является переход от монистической методологии к философско-методологическому плюрализму.
Ключевые слова: право; методология; правоведение; наука; философия.
Mykhailo Kelman
Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Theory and Philosophy of Law,
Sc. D., Prof.
ASSESSMENT OF METHODOLOGICAL APPROACHES
IN MODERN LAW
Methodological situation in the modern jurisprudence, the main peculiarity of which there is transition from monistic methodology to philosophical and methodological pluralism, is described in the article.
Key words: law; methodology; jurisprudence; science; philosophy.
Постановка проблеми. Методолопю юридичноï науки розглядають як складне за своею структурою, внутршньо диференцшоване багаторiвневе утворення; розкривають сучасш методо-лопчш уявлення щодо правовоï проблематики. Особливу увагу звертають на дискуси перспектив у
сучасному правознавсга гносеологiчного i методологiчного плюралiзму. Звернено увагу у сучасних дослщженнях на два пiдходи методолопчно1 проблематики (генетичний, системний пiдходи).
Аналiз дослщження проблеми. Для сьогодшшньо1 ситуаци характерна не вщсутнють альтернативних марксизмовi фшософсько-методолопчних концепцiй, а ступiнь дослщницько1 активносп у цiй сферi юридично1 науки, - зазначае професор М. Козюбра. Проте розгляд методо-логiчних питань сьогодш помiтно поширюеться. На монографiчному рiвнi ця проблематика представлена перш за все працями Д. Керiмова, А. Шабалша, А. Васильева, В. Сирих, та шшими, але 1хнш змiст i форма зводяться до коментування розробок марксистсько! фшософи. Серед вггчизняних правознавцiв цiею проблематикою займаються М. Козюбра, П. Рабiнович, О. Тихомиров та шш^ методолопчна увага у цих дослiдженнях уже помггно змiнюеться у сферу цшнюно-свiтогляднихаспектiв правознавства.
Виклад основного матерiалу. Аналiз ситуаци у пострадянському фундаментальному за-гальнотеоретичному правознавствi дае значш пiдстави стверджувати про глибоку кризу, що И переживае ця галузь правового знання. Такий висновок зроблено на основi таких обставин. По-перше, доводиться констатувати фактичну вщсутнють видань перекладiв праць сучасних постра-дянських теоретикiв права на европейсью мови, що свiдчить про брак оригшальних креативних iдей, i яю б зацiкавили iноземцiв до украшських концепцiй. По-друге, вiтчизняна загальнотео-ретична юридична наука ще досi базуеться на старому предметному пол^ По-трете, практично в украшському науковому середовищi не iнiцiюються широкi дискуси з фундаментальних правових проблем (про сутнють права, методологiю юридично1 науки, праворозумшня, юридичну мову та аргументацiю, правозастосування тощо). По-четверте, за роки незалежносп надто кволо здшсню-ються послщовш правовi реформи, орiентованi на якнайповшше втiлення у нацiональну правову систему загальнолюдських i европейських цiнностей, що пояснюеться браком належно1 волi до таких реформ у вищих ешелонах влади, iнертнiстю доктринального мислення тощо. Крiм того, на наш погляд, причин ще декшька. Перш за все, йдеться про якють професшних знань i навичок випускникiв навчальних закладiв, адже фахова пiдготовка неминуче зводиться до проблеми форму-вання освггшх стандартiв та контролю за !х дотриманням. У сферi фундаментального правознавства така ситуащя може призвести до втрати методолопчних основ для створення власних оригшальних концепцш праворозумшня. До цього слщ додати тотальну правову неосвiченiсть. Бiльшiсть дослщ-ниюв у сферi теори права мае доволi поверхневе уявлення про стан правового дискурсу друго1 по-ловини XX ст. i перш за все про феноменолопю i фундаментальну онтолопю права, постмодернiзм, комунiкативну i гендерну теорiю права, найновiшi модершзаци правового позитивiзму тощо. Усе це поглиблюеться доволi низьким рiвнем володшня вiтчизняними науковцями iноземними мовами, через що бшьшють з них позбавлена можливосп самостiйного звернення до першоджерел (а це необхiдно для формування вщповщного рiвня правово1 культури). Зазначимо, що за останш роки з'явилася низка позитивних момента. Зокрема, нашi науковщ взяли участь у конгресах 1УЯ (Пекiн, 2009, Франкфурт, 2011), створено робочi групи з проблем феноменологи, герменевтики, фшософп права. Чимало зроблено для з перекладу i видання фундаментальних фiлософсько-правових творiв, видатних зарубiжних учених (Х. Л. Харта, Л. Фуллера, В. Майхофера, А. Кауфмана, Р. Алекс^ М. Ван Хука, Г. Гуссерля, О. Ерлiха, Г. Радбруха та ш.). У цьому заслуга М. Антонова, С. Касат-кша, В. Бiгуна, В. Архипова, С. Максимова [1, с. 6-9]. На факультет правничих наук Нащональ-ного ушверситету «Киево-Могилянська академiя» пiдготовлено оригiнальний пiдручник «Загальна теорiя права» за редакцiею професора М. I. Козюбри.
Однак це лише незначна частка того, що слщ зробити для виходу вггчизняного правознавства з описано1 вище фундаментальное' кризи. Зрештою, погоджуемося з думкою професора М. Козюбри, що слщ говорити не про кризу вггчизняно1 теоретично1 правосвщомосп й загальнотеоретичного правознавства, а про «хвороби його зростання», точшше - модернiзацil. Усвiдомлюемо, що оста-точне звiльнення вiд попереднiх догматичних уявлень - це справа, очевидно, не одного поколшня правниюв.
Дослщницью тдходи у сучаснiй юриспруденци належать до наукових проблем i традицшно визначаються як методологiчнi. Вони виникають на межi рiзних наукових дисциплш i вщобража-ють iнтегративнi тенденци в розвитку правово! науки. Об'екти, якi вивчають з !х допомогою, дають можливiсть отримати нове знання. Щцходи вiдрiзняються вiд методiв, бо завдяки !х застосуванню оптимiзуeться шлях до наукового тзнання дослiджуваних об'екпв, визначаеться динамiка розвитку правових явищ,право вченого на вибiр методологи. Це пояснюеться насамперед тим, що сьогодт юридична практика потребуе вiд загальнотеоретично! юридично! науки постiйного вдосконалення, аналiзу пiдходiв, методiв, методики i методологи. Пошук ново! методологи у сучаснш юриспруденци безперечно актуальний, оскшьки ця проблема не може вичерпуватися захистом кшькох ди-сертацiй чи навггь публiкацiею монографiй. Бiльшiсть дослщниюв розглядають методологiю як все, що завгодно, тшьки не вчення, свггогляд, теорiю. До друго! половини XX ст. дискуси не могли похитнути розумшня побудови абсолютно iстинних пiдходiв до праворозумiння. Власне, мономето-долопчний пiдхiд, а саме пiдхiд до тзнання в юридичнш науцi з позици «матерiалiстично!» дiалек-тики безвихщний, оскiльки, як зазначае професор М. Костицький, немае ш матерiалiстично!, ш щеалютично! дiалектики, а е дiалектика як фiлософська концептуалiзацiя розвитку усвщомленого в онтологiчному, «буттевому» i в лопко-понятшному сенсi, яка е вченням, теорiею, методологiею, методом [2, с. 4].
Як бачимо, традицшт тдходи, що !х використовували у шзнант правових явищ, уже бiльше не вщповщають потребам сьогодення, тобто постшдус^ального суспiльства. На наше переконан-ня, тепер претендувати на абсолюттсть й ютинтсть не можуть нi юридичний позитивiзм, нi кон-цепцiя юснатуралiзму, нi iсторична школа, нi соцюлопя права. Усi вони можуть мати тшьки вщ-носну iстиннiсть. Новi методологiчнi пiдходи дають можливiсть адекваттше пiдiйти до розумiння таких явищ, як справедливють, верховенство права, свобода, рiвнiсть тощо.
Загальносвiтову тенденцiю популяризаци нових пiдходiв у юриспруденци тдтримують вiтчизнянi та зарубiжнi вченi-правники. Зазначимо лише те, що вщкриття, застосування та опис будь-якого нового тдходу, методу, прийому, способу, яю вiдомi iншим наукам, проте в юриспру-денцil й досi не застосовувалися (назвемо це порiвняно новим), усе це само по собi становить елемент науково! новизни в методологи юриспруденции Але використання нових та порiвняно нових пiдходiв, методiв, методик може i повинно привести до вщкриття нових властивостей, рис, значущосп державно-правових явищ, 1хньо1 цiнностi для суспшьства. У цьому практицизм методологи, що тим бшьше посилиться, якщо вiдкриття буде втiлено у практику, реалiзоване в життя суспшьства i сприятиме його прогресу.
Вщкриття принципово нових пiдходiв, методiв у сферi юриспруденцil доволi складний про-цес. Позитивним е те, що у сво!х працях вiтчизнянi правники звертаються до питань методологи i пропонують порiвняно новi пiдходи, прийоми, методи, способи дослщження. Доробок, представлений працями М. Козюбри, акцентуе увагу на винайдент нових методiв i пiдходiв для дослiдження об'екта загальнотеоретично! науки. «Загальнотеоретична юриспруденцiя за таких обставин мае не лише методолопчно переозброюватися чи доозброюватися, а й повертатися до переусвщомлення, або ж принаймт до уточнення, свого предмета», - зазначае цей учений [3, с. 7].
Професор М. Костицький зауважуе, що абсолютизащя будь-якого тдходу призводить до перетворення гшотези чи теори на догму. Тому вчений вщстоюе штегральний пiдхiд як синтез со-цiологiчного, соцiокультурного, економiчного, природного та психологiчного пiдходiв. З огляду на це штегральна юриспруденщя ставить собi за мету насамперед синтезувати три напрями (теорiя природного права, правового позитивiзму, iсторичноl школи права). У такому разi мае бути «вщ-критiсть» юридично! догматики та правово! теори щодо дослщжень динамши суспiльно-правово! реальностi та цштсних вимiрiв права.
Вiдомий вiтчизняний дослщник фiлософi! права С. Максимов зауважуе, що визнання дуально! природи права не е визнанням дуалiзму права, тобто юнування двох самостшних реальностей (природного i позитивного права), а становить визнання двох вимiрiв единого феномена права. О^м того, вш акцентуе увагу на поеднант позитивних рис природного i позитивного права або на !х розглядi як рiзних утворень; на необхщносп вiдмови вiд протиставлення природного й позитивного
права, оскшьки будь-яке право за своею природою е позитивним. Синтез рiзних позицш виражений в штегральнш концепци структури правово1 реальностi, в межах яко! природне право i позитивне право сшввщносяться як сутнiсть i iснування права [5, с. 82].
Академш НАПрН Укра1ни П. Рабшович констатуе подолання укра1нською юриспруденцiею свггоглядно-фшософського монiзму, притаманного адмiнiстративно-команднiй системi радянського перюду, вiдхiд вiд низки положень единодозволено1 на той час iсторико-матерiалiстичноl парадиг-ми, якi не виправдали себе повнютю навiть у тодшнш практицi, та запровадження у дослщницью пошуки, спираючись на дорадянський i зарубiжний досвiд, таких фiлософсько-правових пiдходiв, котрi ранiше розглядалися як об'ект нищiвноl критики з огляду на !х суб'ективно чи об'ективно-щеалютичне пiдrрунтя. Учений наголошуе, що саме завдяки таким процесам вщбулася плюралiза-цiя фiлософсько-правових пiдходiв i концепцш [6, с. 38-39], що тепер е необхщною передумовою об'ективностi тзнання державно-правових явищ, поступального розвитку юридично1 науки, свободи науково1 творчостi [6, с. 82].
Професор А. Заець зазначае, що завдяки зусиллям вггчизняних вчених (М. Козюбра, М. Кос-тицький, Л. Луць, О. Тихомиров, А. Козловський, С. Максимов, О. Стовба та ш.) впроваджуеться плюралiзм у тдходах до розумшня права, до того ж формуються поряд з нормативютським учен-ням, iншi правовi течи [7, с. 235]. Акцентуючи увагу на активiзацil правових дослщжень, плюра-лiзмi iдей, змшах у пiдходах до осмислення дшсносп, якi впливають на поняття права, визначення джерел i сутностi останнього, французький фшософ Поль-Мiшель Фуко видшяе серед найголов-нiших i правовi школи, що розвиваються з них, нормативну, соцюлопчну (на базi феноменологи), природно-правову [8, с. 232-234].
Евристичною метою дослщження е шюстращя наукознавчого доробку, що е методолопчним фундаментом для формування нових, вiдмiнних вщ традицiйних, дослiдницьких пiдходiв у сучаснш юриспруденци й доведення факту зародження щей про нове бачення правово1 картини свггу не тiльки на прикладах, що мютяться вiдповiдно до хронолопчно1 послiдовностi в римському прав^ правi часiв Середньовiччя, захiдноевропейському прав^ а й за допомогою звернення до прикладiв вггчизняно1 ютори (насамперед йдеться про пам'ятки Ки1всько1 Рус^, оригшально1 спадщини залишено1 нам правниками Галичини.
Зазначимо, що ми тотально обкрадеш у свош духовнiй спадщиш, зараз гiрко й захоплено наново вщкриваемо И для себе. Тож доводиться надолужувати. Саме тепер нам у великш потребi рада й порада незаангажованих учених, котрi заглядають у саму суть сощальних феномешв, усе-бiчно дослiджують право, вщносини держави i особистостi. Власне, крах тоталггаризму з великою силою сколихнув штерес до вiдкинутоl ним духовно1 спадщини (лiтератури, фiлософськоl, релiгiй-но!, економiчноl, полiтологiчноl думки). Але думка правнича, щея дослiдницьких пiдходiв за сумм-ною вiтчизняною традицiею так i залишилися на узбiччi обновних штерешв. Немае належно1 поваги до права, в ньому не вбачають цшносп, з ушх культурних цшностей право в найбiльшому загонi як наголошував ще у свш час один iз незаангажованих учених Б. Кютяювський, видатна постать у европейському вимiрi. Його працi - класика фшософсько-правово1 i соцiологiчноl думки, а !х три-вале забуття - типове в сустльста, де право вважають за вiдносну вартiсть, де гору бере право сили. Цшком слушною i тепер е думка Б. Кютяювського про те, що несправедливо звинувачувати нашу штел^енщю в немiчностi правосвiдомостi, бо в цьому винна не вона, а зовшшш умови - те безправ'я, яке пануе у житп. Тому сьогодш як школи потрiбно напружити вш сили думки i волi, аби вившьнити свою свiдомiсть вiд згубного впливу несприятливих умов.
На трансформаци дослщницьких пiдходiв, новiй методолог^ в юриспруденци наголошував й вiдомий шведський учений Е. Аннерс. Вш намагався видшити характернi риси права родового ладу захщноевропейського права в перюди Раннього i Пiзнього середньовiччя та за чашв доби Просвiт-ництва. Аналiзуючи право первiсного ладу, вчений вщзначав зацiкавленiсть племен у встановленш миру мiж родовими групами, оскшьки внутршш вiйни тiльки послаблювали силу племеш, що сприяло легкому завоюванню племеш зовшшшми ворогами [9, с. 14].
Римське право традицшно розглядали як найбшьш досконалий тип права, який базувався на приватнiй власносп. Але якщо, скориставшись порадою, пщходом Декарта, поглянути на проблему
(у природному i чистому свгтш дня), то можна легко вщшукати достеменну основу римського права -античну релтю, яка зрештою i гарантувала визнану усiма найвищу досконалiсть. Кожен римський громадянин вщчував законну гордють вiд усвiдомлення свого нерозривного зв'язку релш! зi сiм'ею, родом, життя якого полягало насамперед у служшш державi. Закони XII таблиць тд-тверджують факт оро - акустичного початку судового мовлення. У цей перюд був дуже показовим пщхщ щодо виклику до суду, тобто покладалися на силу слова. Слово, звичайне слово, виявлялося сильшшим вщ збро! [9, с. 73].
На початку XIX ст. наукове знання переживало глибоку кризу. Тодi йшлося про «банкрутст-во» науки. Ентузiазм у ставленнi до наукового знання, змшився на похолодання й деяку байдужють до науки. Натомiсть у правовш сферi чимраз частiше доводиться стикатися з розчаруванням у наущ, безнадшним ставленням до не!. [9, с. 322-323]. У цьому контексп варто згадати вщомого американського правника Л. Фрщмена, який за найкращий приклад цього занепадницького ставлен-ня до наукового знання згадував прагматизм [10, с. 236]. Прагматизм засво!в багато положень, вста-новлених гносеолопчним аналiзом наукового знання в сучаснш критичнiй фiлософi! [10, с. 210]. У ру^ згаданих реформацiй це не означае, що основний акцент вчений робить на примусовш характеристик права. Вщповщно до цього Фрщмен зауважував, що «...прагматизм понижуе наукову ютину й наукове знання до рiвня гiпотез...» [10, с. 8], оскшьки теорiя пiзнання прагматиспв знещ-нюе наукове знання [10, с. 8]. Водночас треба зазначити, що вчений значну увагу звертав на характеристику принцитв прагматизму [10, с. 24-25, 63-64]. Кожна iз перелiчених шстанцш сама наголошуе про зневiру прагматизму в силу науки i невдоволенiсть здобутими нею результатами [10, с. 25]. Та насамкшець прагматизм знецшюе наукову iстину, о^м цього доводить релiгiйну вiру до рiвня невiрогiдного знання [10, с. 25]. Дат вчений вказував на невдоволеносп мислителiв, котрi перекинулися до мютицизму [10, с. 64]. Отже, всю цю побудову позначае лише невдово-лешсть науковим знанням, але !й бракуе розумiння його справжнього значення [10, с. 191]. Отже, перед нами увiч серйозна й повсюдна наукова криза [10, с. 60].
Та хоч би яку силу мала ця криза, вона не е такою небезпечною, як може здатися з першого погляду. Насамперед вона зовшм не стосуеться природознавства в його суто науковому значенш. Тим-то й сучасна криза е не так суто наукова, як гносеолопчна [10, с. 143-144].
Тут одразу ж варто зазначити, що змют згаданих концептуальних пiдходiв дос неоднозначно тлумачиться в сучаснш юридичнш лггератург На нашу думку, тд метафiзичним тдходом до права слщ мати на уваз^ що розгляд права слщ сприймати як феномен, що юнуе в суспiльствi, однак не залежить вщ нього (концепцiя природного права). Це шлях, що веде до самосвщомосп науки. А самосвщомють не лише у людей, а й у наук породжуе самоповагу.
У^м, Г. Дж. Берман вказуе на необхщност вщходу вiд полiтично! та аналггично! юриспру-денцi! («позитивiзм») або винятково фшософсько! i морально! юриспруденци («теорiя природного права»), чи тшьки iсторично! й соцiоекономiчно! юриспруденцi! («юторична школа права», «соцiальна теорiя права») [11, с. 16-17]. У разi визначення права учений наполягае на необхщносп розглядати його у взаемоди духу i матерi!, оскiльки традицшне розумiння права не узгоджуеться з дослщженням транснацiонально! правово! культури. З огляду на це говорити про захщну традищю права означае визнавати поняття права не як корпусу правил, а як процесу, в якому правила мають змiст тiльки у контексп iнститутiв i процедур. 1накше кажучи, саме в такому праворозумшш, на думку Г. Дж. Бермана, полягае криза, яку переживае захщна традищя права. Сутнiсть !! можна простежити у таких напрямках. Так, починаючи з XX ст., все бшьше вщносин регулюеться поло-женнями адмшстративного права, не залишаючи майже шчого iндивiдуальному (договiрному) ре-гулюванню. Наприклад, договiрне право, яке у вшх захiдних правових системах вважалося зводом правил для виконання добровшьних угод згiдно з намiрами сторш, у XX ст. адаптуеться до нових реалш життя, вiдповiдно до яких детальш умови найважливiших видiв договорiв спецiально визна-чаються у законодавсга чи перераховуються у стандартних формах, що пропонуються великими компашями без будь-яких переговорiв щодо !хньо! змiни [11, с. 49]. Крiм того, утверджуеться думка про те, що право, вщмшне вiд держави, починае звшьняти мiсце уявленню про право як про шструмент держави, тобто зашб виконання волi тих, хто володiе полiтичною владою [11, с. 52]. На
пiдставi цього учений висловлюе свое занепокоення з приводу того, що вс щ радикальш змiни становлять значний виклик традицшним захiдним установкам, процедурам, цшностям, поняттям i способу мислення. Вони загрожують об'ективност права через те, що держава стае невидимою стороною ушх суспшьних вiдносин, навпъ тодi, коли И участь у цьому не потрiбна [11, с. 51].
Вивчаючи стан дослщжувано1 проблеми, ми враховували, що вона передуем е правовою реальнютю. Власне це дало змогу реалiзувати визначенi евристичш завдання та пiдвести деякi тдсумки. Перш за все встановлено факт виникнення методолопчних передумов формування нових пiдходiв до розумiння права ще за чашв античностi (ми переконаш, що правова матерiя мае глибою корiння у релМ, що дала життя праву). По-друге, передумови, що викликають до життя нове бачення права, обумовили становлення його спочатку в теори захщноевропейського права. Потрете, перюд транзици, який переживае ниш Украша, сприяе трансформацiям у правовому житп нашо1 держави та пояснюе змши в методологiях праворозумшня, оскiльки, як зазначено вище, традицшне праворозумiння все бiльше не вщповщае умовам i потребам сьогодення, адже вщбу-ваеться перехiд людства в яюсно iнший стан, що часто називають постшдус^альним суспшьст-вом. По-четверте, критика радянського й пострадянського пiдходiв до праворозумшня тдтверджуе, що воно не тшьки е своерiдним вщлунням традицшно1 правосвiдомостi, а й спонукае до визнання низки наслщюв, як тепер сприймати неможливо. По-п'яте, через складшсть юриспруденци як багатодисциплшарно1 науки тд час И дослiдження можливi рiзноманiтнi дослiдницькi пiдходи.
Попри широке використання поняття «пiдхiд» у юриспруденции немае конкретного визначен-ня його змюту та меж застосування; зважаючи на це, пропонуеться визначати шдхщ. У широкому розумшш методологiчний шдхщ - це комплекс концептуальних, тактичних та методолопчних аспекта. У вузькому розумшш цей термш застосовують до будь-якого з аспекта, що вщповщають практищ вживання його у науковому середовищг
Той, хто трохи вникае у ситуащю, легко зрозумiе, що дослщницький пiдхiд - не гаранта успiху, адже пiдходiв багато, але головне - досягти мети. Ось тут-то i з'ясовуеться роль знання, так би мовити, знайомства зi встановленим (у шдход^ предметом. Таке знання не може бути повним: не можна знати все i про все. Але знання повинне бути достатшм, щоб, по-перше, зютавити предмет з потрiбним, тобто вщнайти можливють згадуваного перетворення, а по-друге, забезпечити правильний напрям подальшого пошуку.
Зазначимо, що одним з головних методолопчних правил наукового пошуку е множиннють пiдходiв. Така установка е необхщною в умовах шформацшно1 та методолопчно1 невизначеносп, у якш, як правило, перебувае будь-який дослщник, який намагаеться вирiшити неординарну проблему. Така установка е гаранпею усшху пошуково1 дiяльностi. Якщо це не тд силу виршити одному вченому, то його зрештою реалiзуе колективний iнтелект. Проте знання особливостей реалiзацil цього правила в ютори пiзнання допомагае кожному вченому ефектившше користуватися ним.
Рiзноманiтнiсть пiдходiв допомагае отримати знання про рiзнi сторони явища або про ту саму сторону, але у рiзних ракурсах. Це передбачае обов'язковють наступно1 операц^ синтезу, об'еднан-ня окремих результата у цшсний, для чого необхщний единий принцип, що об'еднуе, чим дося-гаеться або надання гомогенносп когерентностi рiзним вiдображенням того чи шшого явища, або И сторони. Синтез дае змогу скоригувати недолши результата рiзних пiдходiв, зокрема позбутися протилежностей, навггь, тих, яю протилежних один одному несумiсних явищ, дати !м едине пояснення або тлумачення. У результат цiеl операци вдаеться визначити роль i значущють кожного з пiдходiв i тим самим зупинити протистояння, що виникае на стади рiзнобiчностi використання рiзних пiдходiв [12, с. 35-47].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Некласическая философия права: вопросы и ответы. Харьков: СПД ФО Тарасенко В. П., 2013. 253 с. 2. Костицький М. В. Деяю питання методологИ' юридичног науки. Науковий в1сник Нащональног академИ' внутр1тх справ, 2013. № 1. С. 3-10. 3. Козюбра М. I. Загальнотеоретична юриспруденщя: радянська традищя та европейська перспектива. Укр. Право, 2005. № 1. С. 7-21. 4. Цв1к М. В. Сучасне праворозум1ння - методолог1чна основа правовог науки. Матер1али м1жнар.
наук. конф., 13-14 груд. 2002 р. / упоряд.: М. I. Панов, Ю. М. Грошевий. Х. : Право, 2003. С. 88-91. 5. Максимов С. I. Природне i позитивне право як елементи правовог реальност1. В1сн. Акад. прав. наук Украгни, 2002. № 1. С. 82-92. 6. Рабтович П. М. Методологiя правознавства проблеми плюралiзацiг. Biсн. Акад. прав. наук Украгни, 1995. № 3. С. 81-88. 7. Теорiя держави i права. Акад. курс: тдруч. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Онщенко. К.: Юртком 1нтер, 2006. 688 с. 8. Фуко М. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступления и интервью. Ч. 2 / М. Фуко; пер. с франц. И. Окуневой ; под общ. ред. Б. Н. Скуратова. М.: Праксис, 2005. 320 с. 9. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.). Ин-т Европы. М.: Наука, 1994. 397 с. 10. Фридмэн Л. Ведение в американское право (пер. с англ.) / ред. М. Калантаровой. М.: Изд. группа «Прогресс-Универс», 1993. 286 с. 11.Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования (пер. с англ.). 2-е изд. М.: Изд-во МГУ; Изд. группа ИНФРА М - Норма, 1998. 624 с. 12. Антонов М. В. Методы теоретического правоведения в контексте глобализации. Труды Института государства и права РАН. 2017. Т.12. № 4. С. 35-57.
REFERENCES
1. Neklasycheskaia fylosofyia prava: voprosu y otvetbi. [Non-Clasic Philosophy of Law: Questions and Answers.] Kharkov: SPD FO Tarasenko V. P., 2013. 253 s. 2. Kostytskyi M. V. Deiaki pytannia metodolohii yurydychnoi nauky. [Some questions in the methodology of legal science.] Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrinikh sprav, 2013. No. 1. S. 3-10. 3. Koziubra M. I. Zahalnoteoretychna yurysprudentsiia: radianska tradytsiia ta yevropeiska perspektyva. [General theoretical jurisprudence: Soviet tradition and European perspective.] Ukr. Pravo, 2005. No. 1. S. 7-21. 4. Tsvik M. V. Suchasne pravorozuminnia - metodolohichna osnova pravovoi nauky. [Modern legal thinking is the methodological basis of legal science] Materialy mizhnar. nauk. konf., 13-14 hrud. 2002 r. / uporiad.: M. I. Panov, Yu. M. Hroshevyi. Kh.: Pravo, 2003. S. 88-91. 5. Maksymov S. I. Pryrodne ipozytyvnepravo yak elementy pravovoi realnosti. [Natural and positive law as elements of legal reality] Visn. Akad. prav. nauk Ukrainy, 2002. No. 1. S. 82-92. 6. Rabinovych P. M. Metodolohiia pravoznavstva problemy pliuralizatsii. [The methodology of jurisprudence is the problem of pluralization] Visn. Akad. prav. nauk Ukrainy, 1995. No. 3. S. 81-88. 7. Teoriia derzhavy iprava. Akad. kurs:pidruch. [Theory of state and law. Acad course: tutorial] / za red. O. V. Zaichuka, N. M.Onishchenko. K.: Yurinkom Inter, 2006. 688 s. 8. Fuko M. Yntellektualbi y vlast: Yzbrannue polytycheskye staty, vbistuplenyia y ynterviu. [Intellectuals and power: Selected political articles, speeches and interviews.] Ch. 2 / M. Fuko; per. s frants. Y. Okunevoi; pod obshch. red. B. N. Skuratova. M. : Praksys, 2005. 320 s. 9. Anners E. Ystoryia evropeiskohoprava (per. so shved.). [The history of European law] Yn-t Evropy. M.: Nauka, 1994. 397 s. 10. Frydmen L. Vedenye v amerykanskoe pravo (per. s anhl.) [Doing American Law] / red. M. Kalantarovoi. M.: Yzd. hruppa «Prohress-Unyvers», 1993. 286 s. 11. Berman H. Dzh. Zapadnaia tradytsyia prava: 3pokha formyrovanyia (per. s anhl.). [Western tradition of law: the era of formation] 2-e yzd. M.: Yzd.-vo MHU; Yzd. hruppa YNFRA M - Norma, 1998. 624 s. 12. Antonov M. V. Metody teoretycheskoho pravovedenyia v kontekste hlobalyzatsyy. [Methods of theoretical law in the context of globalization] Trudy Ynstytuta hosudarstva y prava RAN. 2017. T. 12. No. 4. S. 35-57.
Дата надходження: 16.04.2018р.
