CC BY
57
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 1, 2020
УДК 340.1
Михайло Кельман
Навчально-науковий шститут права, психологи
та шновацшно! освгги Нацiонального ушверситету "Львiвська полггехшка", професор кафедри теори, юторп та фшософи права
д-р юрид. наук, професор
МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ЗАСАДИ ЮРИДИЧНО1 НАУКИ
http://doi.org/10.23939/law2020.25.037
© Кельман М., 2020
Розглянуто у науковому i концептуальному розумшш методологiчнi засади в юридичнш науцi. Критика стану методолопчних дослiджень у наш1й наущ, виходячи з мети, формування в Укратш громадянського суспiльства, побудови демократично! правовот держави, ринковот економiки е цiлком виправданою. Лише за характером проблем, що виникають у юридичнш наущ у зв'язку iз зазначеними щлями, а також за масштабом дослщницьких завдань, насамперед методологiя постае одшею з найменш розроблених галузей нашот науки i загальнот теорн права. Причина цього, на перший погляд, майже банальна i пов'язуеться, головним чином, з двома обставинами: об'ек-тивно зумовленою деактуалiзацiею марксистських гносеолопчних установок у сучаснiй укратнськш юридичнiй науцi та вiдсутнiстю при цьому сформованих фшософсько-методологiчних пiдходiв, альтернативних марксизмовi.
Ключовi слова: методолопя, пiдхiд, правознавство, юридична наука.
Постановка проблеми. Будь-яка виконувана людиною справа матерiалiзуeться шляхом вiдповiдних дiй, що виконуються за допомогою вiдповiдних прийомiв, способiв i засобiв. Коли ж йдеться про науковi дослiдження, то такий систематизованш спосiб досягнення теоретичного чи практичного результату отримав назву шдхщ, метод (у перекладi з грецько! е "шлях дослiдження, теорiя, вчення").
У науковiй роботi важливо не тшьки визначити предмет дослщження, а необхiдно обов'язково з'ясувати, як засоби необхiдно використати для виршення наукового завдання, тобто визначити тдходи, методи наукового пiзнання. Така необхщнють пов'язана з вимогою не просто представити науковш спiльнотi отриманi тд час дослiдження новi науковi результата, а й вико-нати, насамперед, головний обов'язок дослщника - обгрунтувати достовiрнiсть цих пiзнавальних результатiв. Об'ективний доказ новизни наукових досягнень фактично не можливий без чггкого зазначення, яким чином, за допомогою яких пiдходiв, методiв, прийомiв, способiв i засобiв отримано новi знання про предмет, що вивчаеться.
Поява тдходу в правознавсга iнiцiйована методологiчними штенщями, що мали iсторична школа в правознавсга та юридична компаративiстика.
Аналiз дослщження проблеми. Проблема методологи юридично! науки, починае ютитуаль зуватися лише за умови досягнення певно! зрiлостi, як правознавства, так i його внутршньо! методолопчно! рефлекси. Ствердження у юриспруденци принципу наукового плюралiзму та вiдмова вiд етатистських традици зумовили доцiльнiсть нових поглядiв на види, цiннiсть, страте-пю, тактику, якiсть та аспекти методолопчних пiдходiв. Сучасна теоретико-правова лiтература з питань дослщжуваного процесу, враховуючи мiждисциплiнарний характер 11 проблематики, е рiзноманiтною вiдповiдно до поставлених дослiдниками тзнавальних завдань та практичних проблем, що вирiшуються за допомогою рiзноманiтних дослщницьких пiдходiв. Властиво це, сприяло залученню потенцiалу фахiвцiв не тiльки юридично! науки, але й шших галузей знань.
Суттевий вплив на формування результата дослщження справили пращ представниюв дореволюцшного правознавства, зокрема таких, як С. Днютрянський, Б. Кiстякiвський, Л. Петра-жицький.
Метою статт е дослщження методолопчних засад юридично! науки.
Виклад основного матерiалу. Критика стану методолопчних дослщжень у нашiй науцi, виходячи з мети, формування в Укра!ш громадянського суспшьства, побудови демократично! правово! держави, ринково! економiки е цшком виправданою. Лише за характером проблем, що виникають у правознавствi у зв'язку iз зазначеними цiлями, а також за масштабом дослщницьких завдань насамперед методолопя постае одшею з найменш розроблених галузей нашо! науки i насамперед загально! теорi! права. Причина цього, на перший погляд, майже банальна i пов'язу-еться, головним чином, з двома обставинами: об'ективно зумовленою деактуалiзацiею марксист-ських гносеолопчних установок у сучаснiй укра!нськш юридичнiй науцi та вiдсутнiстю при цьому сформованих фшософсько-методолопчних пiдходiв, альтернативних марксизмовi [1, с. 4]. У явному або прихованому сташ саме щ обставини е основою i визначають сьогоднi пафос критичних оцшок щодо стану укра!нсько! юридично! науки [2, с. 38].
Загалом таке бачення цшком зрозумше i мае сво! резони. Разом з тим, на певному етат дослщжень суть юнуючо! нинi у нашш науцi методологiчно! ситуацi! визначаеться, мабуть, не стшьки деактуалiзацiею марксистських гносеолопчних установок, а скшьки процесом звернення юриспв до iнших, немарксистських фшософських методологiчних традицiй. Вiдсутнiсть у сучаснш юридичнiй науцi фiлософсько-методологiчних концепцiй, альтернативних марксизмов^ не тiльки за свггоглядними основами, але й за рiвнем теоретично! розробленостi та масштабами реалiзацi! у дослiдницькiй практицi е цшком природною. С очевидним той факт, що в радянський перюд вони не могли виникнути в принцит, а для !х появи у пострадянськш юриспруденци вимагаеться iнший перюд часу та шший масштаб зусиль наукового ствтовариства. Тому для розумшня сучасно! ситуацi! в методологi! правознавства важливо фшсувати не вiдсутнiсть альтернативних марксизмовi фiлософсько-методологiчних пiдходiв до права, а стутнь дослiдницько! активностi у цш сферi юридично! науки.
Що стосуеться впливу офщшного марксизму на формування сучасно! ситуацп в галузi методологi! правознавства, то вiн е винятково важливим незалежно вщ оцшки iсторично! долi марксистського вчення. Це зумовлено вже самим фактом багаторiчного юнування нашо! юридично! науки у межах офщшно! доктрини марксизму. Пщ впливом марксизму склалися понятiйний апарат, мова юриспруденци, численш теоретичнi конструкци, дослiдницькi норми i, можливо, найголов-нiше - вiдповiдний стереотип методолопчного мислення юристiв.
Суть цього стереотипу полягае у тому, що протягом багатьох десятилггь через офщшне панування у кра!ш марксистського вчення вггчизняна наукова юридична свiдомiсть належала до методологи правово! науки майже виключно нормативно, а не рефлексивно.
Теоретична правосвщомють, що склалась за цих умов, може бути охарактеризована з двох
боюв.
Методологiчнi засади юридично! науки
З одного боку, можна стверджувати, що для радянських юриста марксистська методолопя була своерщним "символом вiри", унiфiкованим набором закошв i категорiй, "методолопчних формул", що беззастережно застосовувались у !хнш науковш дiяльностi, щоправда, iз застере-женням "вiдповiдно до специфiки дослщжуваних об'екта" [3, с.14].
I з другого боку, не торкаючись юторично! виправданостi пануючих фiлософських постулатiв i евристично! виправданостi загальноприйнятих методологiчних засобiв, слiд визнати, що радянське правознавство по суп виступало однiею з найбшьш методологiзованих наукових традицiй як у плаш осмислення фiлософських засад i фундаментальних принципiв дослiдження, так i за характером вщношення до ще! проблематики. 1нша рiч, що у змiстовому планi методолопзованють ця вже розглядаеться як незадовшьна щодо реалiй сьогоднiшнього дня, суспшьних цiнностей, якi формуються, та найбшьш актуальних у сучасних умовах дослщницьких завдань. Що ж стосуеться практично! вщсутносп у радянськiй юридичнiй наущ рефлексивно-проблематизуючого способу методолопчно! роботи, що призводить до критики й фшософських засад, створення альтернативних онтологп права та гносеолопчних установок правознавства, то для юнуючо! у той перюд, як здавалось, едино правильно! i унiверсально! дослiдницько! традицi! вiн (цей спошб) був просто не потрiбний [4, с. 474-475].
Ця ощнка, з огляду на !! важливють для розумiння подальшого викладу й позицп автора, потребуе деяких пояснень.
Кажучи про "непотрiбнiсть" у радянський перюд критичного ставлення правово! науки до власних фшософських засад, гносеолопчних установок !хньо! проблематизацп, ми маемо на увазi як iснуючi тодi соцiально-полiтичнi умови, так i характер науково! правосвiдомостi, який був оргашчним для тотально iдеологiзованого iнтелектуального простору нашого суспiльства. Критика iдеологiзованостi, полггично! ангажованостi радянсько! правово! науки сьогодш наявна практично у будь-якому фшософському, iсторичному або теоретичному дослiдженнi, але нам важливше звернути увагу на шший аспект питання. Наявнi сьогодш твердження про те, що марксизм у Радянському Союзi перетворився на щеолопю та догму, а теорiя права, заснована на його постулатах, фактично припинила бути наукою, мають сво! тдстави. Однак в який би спошб сьогодш не ощнювався марксизм щодо iдеалiв та цшностей або теоретично! виправданостi вш продовжуе залишатися однiею з найпотужшших iнтелектуальних традицiй. I в цьому сенс (безвiдносно до змiстово! ощнки, тобто формально) радянське правознавство "в особi марксизму" мало фундамен-тальне методолопчне забезпечення, цiлком адекватне сформованому у цей перюд розумшню цшей та завдань юридичних дослiджень.
Другий аспект стосуеться розумiння змiсту твердження про формальне, декларативне ставлення радянських дослщниюв права до методолопчних постулата марксизму. Йдеться про те, що в бшьшосп окремо узятих наукових праць того часу дотримання марксистсько! щеологи обмежувалось декларацiею марксистсько-ленiнського вчення як методолопчно! основи дослiд-ження i вiдтворенням низки "пiдтверджувальних" цитат iз праць класикiв марксизму-ленiнiзму та документа партп. Натомiсть професiональний змют дослiдницьких праць, особливо присвячених традицшнш юридичнiй проблематицi, будувався радже на усталених правових уявленнях, що походять ще вщ римського права, класично! юридично! догми, цивiлiстики що здебшьшого збереглась. Отже, змiстовнi результати радянського позитивного правознавства далеко не завжди однозначно сшввщносились з марксистськими методолопчними "проголошеннями". Саме тому численнi досягнення нашо! юридично! думки, зокрема i в галузi загально! теорi! права, зберегли свою вагу i в сучасних умовах.
Таке становище тдштовхуе до висновку про юнування у радянськш юридичнiй науцi галузей дослщження, що розвинулися на основi власних багатовшових традицiй правознавства i е вщносно емансипованими вiд безпосереднього методолопчного диктату офiцiйно! марксистсько! фiлософi!.
Щодо погляду на низку традицшних загальнотеоретичних питань, видаеться досить схожим, щоправда з дещо шшим ощночним ставленням, спостереження В. М. Сирих. "У радянському
варiантi загально! теорi! права, - зазначае дослщник, - вплив марксизму бшьш або менш явно вщчувався тiльки за тлумачення питань, пов'язаних з причинами i закономiрностями виникнення права, його iсторичним розвитком, типолопею i класовою природою. Решта проблем загально! теорi! права (джерела, система права, правовщносини, реалiзацiя права, правопорушення, юридична вiдповiдальнiсть тощо) штерпретувались iз традицiйних позитивiстських позицiй, заснованих на головному постулат позитивiзму, що позитивний закон i е дшсне, едино можливе реальне право" [4, с. 17]. 1з методологiчних позицiй ця констатацiя привертае увагу ще й тим, що слугуе приводом для ощнки марксизму i позитивiзму як гносеологiчних установок правово! науки, що протистоять одна однш, е конкуруючими пiдходами до права, несумюними у рамках однiе! теоретично! дисцип-лiни. "Але чи можливо, - ставиться у зв'язку з цим риторичне питання, - таке еклектичне поеднан-ня марксизму з позитивiзмом, конгломерат принципово протилежних правових вчень сприймати всерйоз i видавати за справжню науку, за систему об'ективних, справдi наукових знань про предмет загально! теори права? Радянсью автори не тшьки вважали, що можна, але й беззастережно вiрили в це" [4, с. 17]. Стосовно наведеного розумшня позитивютських прiоритетiв радянсько! теорi! права у галузi спещально-юридично! проблематики, питання про методологiчну конкуренщю позитивiзму i марксизму необхiдними е, на наш погляд, принциповi уточнення. Зокрема необхщно уточнити розумiння позитивiзму юридично! науки i можливостi його сшвюнування з марксистським вченням про право.
Виразна присутнють у нашш науцi позитивiстсько! традицi!, як i всiе! европейсько! правово! думки, е безумовною.
Загалом така диференщащя мiж методологiчним позитивiзмом науки права i позитивiзмом у юридичнш професi!, яка виникае значно рашше вiд першого i до наукового тзнання права, точно кажучи, не стосуеться до дано! теми.
Звернення до такого розмежування у рамках обговорення гносеолопчних проблем юридично! науки зус^чаються, наприклад, у росшських юриспв початку ХХ ст. Зокрема схожа постановка цього питання е наявною у знаного правника Ф. В. Тарановського, який, характеризуючи становлення позитивно! юридично! науки в душ Огюста Конта, вважае за принципове вiдрiзняти !! вщ позитивно! догматично! юриспруденции Звертаючи увагу на неоднозначне вживання у сферi юриспруденции термшу "позитивний" ("грунтовний"), дослщник зауважуе, що поруч з його новим гносеолопчним i методолопчним змiстом "у юристiв здавна юнувало свое професiональне поняття позитивносп" Насамперед, цим термiном юристи вщ початку протиставляли право офiцiйно вста-новлене, чинне у межах конкретно! держави, "праву природному, як не чинному, не встановленому i не визнаному державною владою, яке постулюеться (висуваеться у якосп вимоги) розумом". Таке професiйно-юридичне розумшня "позитивносп", зазначае автор, ще з XVII ст. було присутшм в юриспруденции "яка займалася розробкою чинного права для цшей його практичного застосування у сущ" та протиставляла себе школi природного права. Отже, позитивна юриспруденцiя протиставляе себе школi природного права як прикладну, суто професшну дiяльнiсть юридичного мислення, що безпосередньо забезпечуе юридичну практику. Сам Ф. В. Тарановський цшком однозначний стосовно визначеного розмежування. "Позитивна юриспруденщя, - пише вш, - не дослщжуе правових явищ у науковому розумшш; вона лише пристосовуе наявний матерiал чинного права шляхом ви тлумачення i систематизаци для практичного його застосування. Позитивна наука про право робить позитивне право предметом свого дослщження, з'ясовуе його походження й зв'язок з ушма шшими сторонами суспшьного життя. Позитивна догматична юриспруденщя слугуе для науки про право тшьки як матерiал, але не е тотожна !й" [5].
Неважко помггити, що, роблячи таке розмежування, Ф. В. Тарановський головним чином пере-слщуе мету - показати усвщомлення юристами свое! науки в душ наукового позитивiзму як юторичний етап становлення теоретично! юриспруденции пов'язаний з фiлософсько-методологiчними розробками О. Конта, щоби застерегти сучасниюв в1д застарiлого розумiння гносеологiчних завдань правознавства. Проте його значення, на наш погляд, цим не обмежуеться. Вщмшшсть позитивiзму як спрямованостi
Методологiчнi засади юридичног науки
професшно! юридично! свщомосп на прикладнi розробки практики офщшно чинного в кра!ш права, що забезпечують !! функцiонування, i як гносеологiчно! установки юридично! науки - методу шзнання права - дае для методолопчного дослiдження досить сулеи додатковi можливостi. Зокрема таке розме-жування дозволяе бiльш визначено розглянути риси правознавства, властивi будь-якш науцi, науковому пiзнанню, а отже, повнiше виявити i його гносеолопчш риси, методологiчнi характеристики. Крiм того, воно дае додаткову шдставу для окремих дослiджень, яю були сформоваш у тисячолiтнiй iсторi! права i беруть свiй початок ще вщ римсько! юриспруденцi! власно! дiяльностi юриспв як професiйно! юридично! культури, як способу структурування правового досвiду сусшльства i сфери юридичного мислення.
Заради справедливосп треба вiдзначити, що позитивiстська методолога повинна сшввщноситись у правовiй наущ не тiльки з традицiею юридичного позитивiзму. Фактично прямою реалiзацiею щей О. Конта, який розглядав юридичну науку в рамках соцiологi!, став так званий "юридичний соцюлопзм" Характеризуючи його становлення, Н. Н. Алексеев писав, що юридичний соцюлопзм як науковий метод перетворюеться на фшософда шляхом пщнесення висновку, що стверджуе простий дослiдний зв'язок м1ж правом i суспiльством, на ступiнь ютини, який стверджуе, що у зв'язку з цим виявляеться якась вища лопчна необхiднiсть. Соцiологи, якi фшософствують, схильнi стверджувати, що зв'язок мгж правом i суспiльством е зв'язок ейдетичний, що право не можна розумiти без суспiльства, що сутшсть права визначаеться його соцiальною природою. Характеристика, до реч^ цiлком сшввщносна з мето-дологiчними уявленнями радянського правознавства.
Про "методологiчну конкуренщю" марксизму i позитивiзму в теоретичних дослщженнях радянського правознавства спецiально! юридично! проблематики складно говорити через таку причину. Як вщомо, фшософсько-методолопчним антиподом юридичного позитивiзму е природно-правова доктрина. Саме !хне протистояння виршальним чином впливало на розвиток правово! думки кiлька столiть. Марксизм же однаково "скасовуе" обидва цi тдходи i формуе у межах стверджувано! фiлософсько! картини свiту й гносеолопчно! установки цiлковито iнше ставлення до права, що базуеться на методолопчнш опозици вiдносин базису i надбудови, ще! економiчного детермiнiзму i розумшня права як класового, а отже, полггичного за своею природою шституту. Такий пiдхiд, як вiдомо, виявився достатшм пiдгрунтям для розвитку у радянськш юриспруденцi! iдей етатизму, адекватних тоталитаризму, який стверджувався. У зв'язку з цим, бачити причини нехтування радянською теорiею права, наприклад, правами людини або правовою державою тшьки в юридичному позитивiзмi означае як мшмум висувати претензи не зовшм за тiею адресою, оскiльки така постановка питання просто не допускалась !! фшософсько-методолопчними засадами.
Висновок. Отже, все викладене дозволяе вважати виправданими таю значущi в методолог-пчному планi твердження.
Радянське правознавство, що реалiзувало у сво!й предметностi марксистську дiалектику, було цiлком методологiзованою дослщницькою традицiею як з формального погляду, так i з урахуван-ням завдань, яю перед ним стояли. Бшьшють принципових теоретичних уявлень радянсько! юриспруденцi! сформувалася вiдповiдно до фундаментальних положень марксистського вчення i розвивалася у його межах.
Враховуючи можливють впливу методологiчних iдей на хщ i змiст наукових дослщжень через теорi!-зразки, можна стверджувати, що офщшш марксистськi фiлософсько-методологiчнi установки здшснювали "методологiчне управлiння" досл1дницькою практикою радянсько! юридично! науки незалежно вiд мiри !х усвiдомлення й цiльового застосування кожним конкретним дослiдником. Бiльш того, у перюд, який розглядаеться, теорп-зразки, особливо у суспiльних науках, як вщомо, не виникали випадково, але ретельно "селекцiонувалися" партiйною елiтою вщповщно до полiтичних цiлей держави, а неухильне !хне дотримання мало загальновiдомi механiзми стимулювання.
Отже, була сформована вщносно замкнена теоретична система, захищена вiд зовнiшнього впливу полiтичним режимом, самодостатня методолопчна i така, що не потребуе принципово! критики сво!х фiлософських засад i методологiчних установок.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. М. С. Кельман, О. С. Котуха, I. М. Коваль. Загальна теорГя держави i права: тдручник/ за заг. ред. доктора юридичних наук, професора М. С. Кельмана. Тернотль, 2018. 804 с. 2. Загальна теорГя права: тд-ручник / за заг. ред. М. I. Козюбри. К.: Вагге, 2015. 391 с. 3. Лакотос Имре. История науки и ее рациональные реконструкции // Кун Томн. Структура научных революций. М., 2001. С. 474-475. 4. Сырых В. М. Логические основания общей теории права. В двух томах. Т. 1. Элементный состав. М., 2000. 250 с. 5. Тарановский Ф. В. Юридический метод в государственной науке. Очерк развития его в Германии: Историко-методологическое исследование. Варшава: Типография Варшавского учебного округа, 1904.
REFERENCES
1. M. S. Kelman, O. S. Kotukha, I. M. Koval. Zahalna teoriia derzhavy i prava: pidruchnyk/ za zah. red. doktora yurydychnykh nauk, profesora M. S. Kelmana Ternopil, 2018. 804 s. 2. Zahalna teoriia prava: Pidruchnyk / Za zah. red. M. I. Koziubry, K.: Vaite, 2015. 391 s. 3. Lakotos Ymre. Ystoryia nauky y ee ratsyonalnbie rekonstruktsyy // Kun Tomn. Struktura nauchnbikh revoliutsyi. M., 2001. S. 474-475. 4. Sbirbikh V.M. Lohycheskye osnovanyia obshchei teoryy prava. V dvukh tomakh. T.1. Эlementnыi sostav. M., 2000. 250 s. 5. Taranovskyi F. V. Yurydycheskyi metod v hosudarstvennoi nauke. Ocherk razvytyia eho v Hermanyy: Ystoryko-metodolohycheskoe yssledovanye. Varshava: Typohrafyia Varshavskoho uchebnoho okruha, 1904.
Дата надходження: 15.01.2020р.
Михаил Кельман
МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ЮРИДИЧЕСКОЙ НАУКИ
В научном и концептуальном понимании рассмотрены методологические основы в юридической науке. Критика состояния методологических исследований в нашей науке, исходя из цели, формирование в Украине гражданского общества, построения демократического правового государства, рыночной экономики является вполне оправданной. Только по характеру проблем, возникающих в юридической науке в связи с указанными целями, а также по масштабу исследовательских задач прежде всего методология возникает одной из наименее разработанных отраслей нашей науки и прежде всего общей теории права. Причина этого, на первый взгляд, почти банальная и связывается, главным образом, с двумя обстоятельствами: объективно обусловленной деактуализацией марксистских гносеологических установок в современной украинской юридической науке и отсутствием при этом сложившихся философско-методологических подходов, альтернативных марксизму.
Ключевые слова: методология, подход, правоведение, юридическая наука.
Mуhауlо Kelman
Educational and Scientific Institute of Law, Psychology and Innovative Education
Lviv Polytechnic National University d. Prof. ca. theory, history and philosophy of law
METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF LEGAL SCIENCE
Methodological foundations in legal science are considered in scientific and conceptual understanding. The criticism of the state of methodological research in our science, based on the goal, the formation of a civil society in Ukraine, the construction of a democratic rule of law, market economy is quite justified. Only by the nature of the problems that arise in legal science in relation to these goals, and the scale of the research objectives, does methodology become one of the least developed areas of our science and, above all, the general theory of law. The reason for this, at first glance, is almost banal and is related mainly to two circumstances: objectively caused by the de-actualization of Marxist epistemological installations in modern Ukrainian legal science and the absence of the philosophical and methodological approaches formed there, alternatively.
Key words: methodology, approach, jurisprudence, legal science.
