Орфанні захворювання: синдром Сотоса з розладом аутистичного спектра Текст научной статьи по специальности «Клиническая медицина»

М1ЖНАРОДНИЙ НЕВРОЛОГ1ЧНИЙ ЖУРНАЛ

INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL |

МЕЖДУНАРОДНЫЙ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ ОРФАНШ ХВОРОБИ /ORPHAN DISEASES/

УДК 616.89-008.45

КИРИЛОВАЛ.Г., ТКАЧУКЛ.1., М1РОШНИКОВ О.О., ЮЗВА О.О. ДУ «1нститутпедатрИ акушерства i пнекологИНАМН Укра'ни», м. Ки/в

OPOAHHi ЗАХВОРЮВАННЯ: СИНДРОМ СОТОСА 3 РОЗЛАДОМ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА

Резюме. Стаття присвячена nроблемi орфанних (рдтсних) захворюваньу нейропедiатричнiй практик, а саме синдрому Сотоса. На пiдставiанализу сучасно! лтератури подано детальний опис клтчно'1 картини, пiдходiв до дiагностики i лкування цього захворювання. Особливу увагу в статтi придлено питанню поеднання синдрому Сотоса 1з розладами аутистичного спектра в дтей. У наш час ця проблема мало представлена как у зарубiжнiй, так i у втчизнянш лiтературi. При обстежент пацiентiв 1з розладами аутистичного спектра або затримкою психомовленневого розвитку у спецiалiстiв повинна бути насторожешсть щодо генетичних синдромiв, як можуть лежати в основi захворювання.

Ключовг слова: синдром Сотоса, церебральний гкантизм, орфанш захворювання, розлади аутистичного спектра.

Вступ

Провщним напрямком науково! та кшшчно! робо-ти вщдтення психоневролоп! ДУ «1нститут педiатрif, акушерства i гшеколоп! НАМН Укра!ни» завжди були i залишаються проблеми перинатально! невролоп!. Серед них одшею з прюритетних е проблема вивчення рщысних (раритетних), або так званих орфанних (си-ргтських), захворювань. У 1983 р. уперше був уведений термш «орфаннi хвороби», що охоплюе захворювання, частота яких не перевищуе 5 випадыв на 10 тис. ошб. У США орфанним визнають захворювання, на яке хворiе 1 людина з 1500, в Японif — 1 з 2500, у Роси — 10 зi 100 000 [1].

Сьогоднi проблема орфанних захворювань в Укра!ш та свiтi е надзвичайно актуальною. В Укра!ш законодавчо затверджено термiн «орфанне захворювання» з 15 кштня 2014 р., коли було ухвалено Закон Укра!ни № 1213-УП «Про внесення змiн до Основ законодавства Укра!ни про охорону здоров'я щодо забезпечення профилактики та л^вання рiдкiсних (орфанних) захворювань», зпдно з яким рiдкiсне (орфанне) захворювання визначаеться як таке, що загрожуе життю людини, хронiчно прогресуе, призводить до скорочення тривалост життя громадя-нина або до його швалщноста, поширенiсть якого серед населення не частше нiж 1 : 2000 [2].

Зважаючи на високий рiвень поширеностi орфанних захворювань нервово! системи в Укра!ни та високу сощальну важливiсть надання допомоги пащентам,

яы страждають вiд них, у 2014 р. вщдшення дитячо! психоневрологи ДУ «Шститут педiатрii, акушерства i ri-некологи НАМН Украши» змшило назву на «вiддiлеиия психоневрологи для дггей i3 перинатальною патологieю та орфанними захворюваннями».

За даними бвропейського комiтету експертiв з рiдкiсних захворювань (EUCERD), загальна кiлькiсть рiзних орфанних хвороб досягае 8 тисяч. Встановлено, що 80 % рщысних захворювань обумовлеш генетичними причинами [3].

Особливо актуальною проблема рГдыших хвороб е для педiатрii та клИчно! генетики дитячого вку, тому що, за даними бвропейсько! органiзацii хворих iз ргд-кiсними захворюваннями (EURORDIS), 75 % рГдыших захворювань проявляються у ранньому дитячому вщ, в 65 % випадыв вони мають тяжкий швалгдизуючий перебiг, а в 50 % — несприятливий прогноз для життя. Крiм того, в 35 % випадыв вони е причиною смерт дггей

Адреса для листування з авторами: Кирилова Людмила ГригорГвга

04050, м. Кив, вул. Платона Майбороди (Ману1льського), 8 ДУ «1нститут иедаатри, акушерства i гшекологи НАМН Украши», вiддiлеиня психоневрологи для датей з перинатальною патолопею та орфанними захворюваннями E-mail: [email protected]

© Кирилова Л.Г., Ткачук Л.1., МГрошников О.О.,

Юзва О.О., 2016 © «МГжнародаий иеврологiчиий журнал», 2016 © Заславський О.Ю., 2016

на першому роцi життя. Майже половина хворих дiтей Í3 рiдкiсними спадковими хворобами страждае вiд за-тримки нервово-психiчного розвитку [4].

У кпiнiцi дитячо! психоневрологй' ДУ «1ПАГ НАМН Украши» дiти, яы мають затримку психоемоцшного та мовленневого розвитку або розлад аутистичного спектра (РАС) у поеднанш з генетичною патологiею, проходять всебiчне неврологiчне обстеження, дiагностику iз засто-суванням магштно-резонансно! томографй' головного мозку, електроенцефалографй' (ЕЕГ) (за потреби — вь део-ЕЕГ-монiторингу), бiохiмiчних i молекулярно-ге-нетичних дослiджень.

У цiй публшацп ми звертаемо увагу на синдром Сотоса — рщысне непрогресуюче генетичне захворю-вання, що характеризуеться прискоренням соматич-ного розвитку (гiгантизмом) i затримкою формування мовлення та штелекту. У лiтературi, присвяченiй даному синдрому, зазначаеться, що когштивна недостатнiсть, затримка розвитку мовлення, порушення поведiнки е обов'язковими симптомами захворювання [5]. Однак юнуе лише кiлька описаних випадыв поеднання синдрому Сотоса з РАС [6]. У стати ми наводимо клшчний випадок поеднання синдрому Сотоса з РАС.

Ьторична доводка

Синдром Сотоса був уперше описаний в 1964 р. у стати, опублшованш Juan F. Sotos та ствавторами у New England Journal of Medicine. Повщомлялося про групу з 5 дiтей, у яких спостериались особливi клiнiчнi ознаки, що поеднувались у синдром: прискорений соматичний розвиток, акромегало!дш риси обличчя та непрогре-суюча розумова вiдсталiсть [7]. У першi роки синдром переважно називався «церебральний гiгантизм», однак шзшше ця назва була витiснена «синдромом Сотоса».

У 1992 р. Cole and Hughes в огляд^ що базувався на спостереженш 79 пащенпв вшом вiд 1 до 6 роыв, за-пропонували такi критери захворювання: специфiчний фенотип обличчя, прискорений соматичний розвиток, прискорений ыстковий вш, затримка iнтелектуального розвитку [8].

Значний вклад у встановленш критерй'в дiагностики синдрому Сотоса внесла група дослщниыв iз Велико! Британй' та Япони, якими у 2002 р. було виявлено етю-логiчний фактор захворювання — мутацш гена NSD1. До цього часу дiагноз синдрому Сотоса встановлювався лише клшчно. Загалом, починаючи з 1980 р., опублтэ-вано близько 500 випадтв синдрому Сотоса [9].

Kaíhíhhí ознаки

Синдром Сотоса (синдром церебрального пган-тизму) — це рщысне генетичне, в бшьшосл випадкiв спорадичне (описанi сiмейнi випадки захворювання з аутосомно-домшантним типом успадкування) захворювання, що характеризуеться надмiрним збтьшенням показникiв соматичного розвитку протягом перших 2—3 роыв життя, специфiчними рисами обличчя та затрим-

кою психомовленневого розвитку. Поеднання даних ознак у дитини дозволяе встановити кшшчний дiагноз синдрому Сотоса [10].

На пгдставГ аналiзу бгльше нiж 500 пацiентiв iз ве-рифiкованою мутацiею гена N801 було показано, що поеднання трьох кардинальних ознак захворювання спостерГгаеться принаймнi в 90 % носив патолопчного гена [11].

Показники поширеностi серед новонароджених, за даними рiзних дослiджень, знаходяться в дiапазонi вiд 1 : 10 000 до 1 : 50 000 [12].

ДГти з синдромом Сотоса зазвичай мають бгльший зрют, масу тша (макросомiю) та розмiри голови (ма-кроцефалш) при народженш, нiж 1х однолiтки. Через характерш розмiри i форму голови синдром Сотоса iнодi називають синдромом церебрального пгантиз-му. Фенотиповi ознаки синдрому можуть варiювати у рiзних пацiентiв i включають непропорцiйно великий округлий череп (макроцефалш) з випнутим чолом та сплюснутими скронями, велит руки i ноги. Обличчя в перюд вiд 1 до 6 роыв характеризуеться наявшстю високого широкого чола (голова нагадуе перегорну-ту грушу — долГхоцефалгя), можуть бути залисини у лобно-тiм'яних дiлянках, гшеремгя шкiри на вилицях, антимонголо1дний розрiз очей, загострене пiдборiддя, збiльшенi щелепи, гiпертелоризм (аномально збiльшена вiдстань мiж очима), гiпофорiя (вертикальний страбiзм, спрямований донизу), високе «готичне» пiднебiння. У деяких дГтей може бути незвичний фенотип, напри-клад монголо!дний розрiз очей або ненормальний рiст волосся (гшертрихоз). У юнацькому та шыльному вiцi специфiчнi риси обличчя стають менш помiтними, хоча звертае на себе увагу шдборщдя, що випинае. Близько 90 % дггей мають окружшсть голови бтьше 2 стандарт-них вгдхилень (8Б) [5, 10, 11].

Характерною е виражена гшотошя при народженш, завдяки чому дитина мае вигляд «ляльки з ганчГр'я», тобто мае мюце синдром мляво! дитини. Можуть тривало зберiгатися проблеми з вигодовуванням, ослаблений смоктальний рефлекс, що може вимагати годування дитини через зонд, часп зригування. Близько 70 % дгтей Гз синдромом Сотоса переносять жовтяницю у неонатальний перюд. Незважаючи на швидкий прирют фГзичних показниыв, захворювання супроводжуеться затримкою рухового розвитку. Д1ти з синдромом Сотоса шзшше починають утримувати голову, сидГти та ходити, що вгдбуваеться внаслгдок низького м'язового тонусу. Також вгдзначаеться моторна незграбшсть, невпевнена хода. Антропометричш показники продовжують значно випереджати вГковГ норми (наприклад, у 6-мюячних да-тей розмГр голови може бути таким, як у 18-мюячно1 дитини). Синдром Сотоса характеризуеться прискоренням росту ысток Г ысткового вку у 75 % дГтей. Ендокринний статус зазвичай залишаеться не порушеним [5, 10, 13].

Також психолопчний розвиток пащентав характеризуеться затримкою мовленневого, когштивного та

соцiального розвитку. Синдром може супроводжуватися легкою або помiрною штелектуальною недостатшстю, РАС, гiперактивнiстю з дефiцитом уваги, агресившстю, пiдвищеною дратiвливiстю, обсесiями та компульсшми, фобiями, iстериками та iмпульсивною поведiнкою. Майже завжди е проблеми з розвитком мовлення. У пащенпв часто наявш порушення фонацй', може бути за!кання, монотонний голос [6, 14, 15].

У дослщженш Sarimski (2003) повiдомляеться про те, що у дiтей iз синдромом Сотоса мае мюце переважно м'яка штелектуальна недостатнiсть (59 %) порiвняно з середшми показниками в популяцй' [15].

П'ять дослщжень описують особливостi аугистично! поведiнки серед хворих iз синдромом Сотоса. Два до-слiдження повщомляють про наявнiсть ознак РАС у 46 % пащентав [17, 18]. Основш ознаки РАС включають в себе: порушення комушкативних функцiй та сощально! вза-емодй', стереотипну поведшку, обмеженiсть або однома-нiтнiсть штересш. Iншi два досл1дження описують хворих з «аутистичною поведшкою», хоча вони не описаш до-кладно [19, 20]. Останне досл1дження Finnegan et al. (1994) свщчить про те, що в деяких дiтей, яких обстежували з приводу синдрому Сотоса, була подiбна поведiнка, як у дтей iз синдромом Аспергера. Однак це був суб'ективний висновок автора, що не мав шякого дiагностичного пщ-твердження [21]. У цлому, хоча «аутистична поведшка» була зареестрована в невелитй кiлькостi дослiджень, стандартизована оцшка з використанням встановлених даагностичних критерй'в не проводилася. У зв'язку з цим данi щодо поширеносл РАС серед пацiентiв iз синдромом Сотоса натепер вщсутш

У перюд старшого дитинства поступово зникають вщмшносп мiж здоровими дiтьми та пашентами з синдромом Сотоса. М'язовий тонус поступово тдви-щуеться, у деяких випадках вщбуваеться полiпшення розвитку мовлення. Темпи прискореного соматичного росту уповшьнюються у перюд до початку пубертату, тому пилики та доросл^ як стражждають вiд синдрому Сотоса, вщповщають за антропометричними показниками здоровим однолпхам. У багатьох дорослих iз синдромом Сотоса дiагностичнi показники можуть вщповщати нормi за iнтелектом та фiзичним розвитком.

Описанi випадки розвитку злоятсних пухлин у да-тей iз синдромом Сотоса, але жоден вид онколопчних захворювань не е асоцшованим iз цим захворюванням. Пухлини зустрiчаються приблизно в 3 % ошб iз синдромом Сотоса i включають крижово-куприкову тератому, нейробластому, пресакральш та ретросакральнi ганглю-нейроми, гострий лiмфобластний лейкоз i дрiбноклiтин-ний рак легенiв [22, 23]. Скриншг на пухлину Вiльямса вважаеться недоцтьним. У наш час немае достатньо доказiв того, що дни з синдромом Сотоса мають значно бтьший ризик розвитку онколопчно! патологи порiв-няно iз загальною популящею.

Додатковi критерй' синдрому можуть бути наявш у бтьше н1ж 15 % пащенпв. До таких кшшчних ознак на-

лежать: прискорений тстковий вщ аномалй' головного мозку, що виявляються при КТ- або МРТ-обстеженш; проблеми з годуванням у ранньому вщ; жовтяниця та гiпотонiя у неонатальний перiод; епiлептичнi напади; сколiоз; аномалй' серця та нирок; прееклампшя у матерi в анамнезi; гiпермобiльнiсть суглобiв; плоскостопiсть та iншi [13].

Етюлопя

Етiологiя синдрому Сотоса була встановлена у 2002 р., коли вперше було виявлено мутацш гена NSD1, який кодуе пстонову метилтрансферазу — фермент, що бере участь у регуляци функцш хроматину. При цш мутаци також виникае порушення кодування ядерного рецепторного бiлка, який бере участь у регуляци нормального росту i розвитку [24]. Було встановлено, що до розвитку синдрому може призводити транслокац1я t(5; 8) (q35; q 24.1), що викликае гаплонедостатшсть (неповне домiнування) гена NSD1 (ядерний рецептор SET-домену синтезу бтка людини). Пiзнiше було встановлено, що у бтьше шж 90 % випадтв за розвиток синдрому вщпо-вiдае внутрiшньогенна мутацiя у NSD1 та мшроделещя в регiонi 5q35. Зокрема, внутрiшньогенна мутацiя була виявлена у 80—85 % хворих серед европейсько! популяцй', тодi як мкроделещя в регiонi 5q35 — лише у 10 % [9]. Отже, верифкащя мутаци гена NSD1 е вiрогiдним методом шдтвердження дiагнозу синдрому Сотоса, оскiльки зусщчаеться лише при цьому захворюваннi серед хворих iз даним синдромом. Особливо це було п1дтверджено у хворих японсько! популяцй'. Незрозумiло, як зменшен-ня кiлькостi цього бiлка в процеш розвитку призводить до затримки психiчного розвитку, гiгантизму та шших патологiчних змiн, що характернi для синдрому Сотоса.

Близько 95 % випадтв синдрому Сотоса виникають спорадично. Бтьшють iз цих випадтв е результатом мутацш de novo, пов'язаних iз геном NSD1. Було описано тлька шмейних випадтв, вивчення яких допомогло до-слщникам встановити, що синдром Сотоса може мати аутосомно-домшантний тип спадкування [9].

Доктор Тревор Коул i його колеги з Великобритани при вивченш пацiентiв iз синдромом Сотоса i членiв !х сiмей виявили такi закономiрностi:

— у 90 % пащентав, ят чiтко вiдповiдали критерiям синдрому Сотоса, було виявлено мутаци гена NSD1;

— близько 10 % дгтей iз фенотипом, що нагадував синдром Сотоса, або з сумшвним дiагнозом мали му-тацй' гена NSD1. Майже вш пацiенти цiеl групи мали класичний зовнiшнiй вигляд обличчя i велику голову, але мали менший зрют та кiстковий вщ

— у пацiентiв, в яких були вщсутш фенотиповi риси обличчя для синдрому Сотоса, не було виявлено мутаци гена NSD1;

— у батьтв дггей, ят мали мутаци гена NSD1, також були фенотиповi особливосп синдрому Сотоса [9].

Мутащя гена NSD1 не виявлена при шших вщомих генетичних захворюваннях, що супроводжуються мега-

Рисунок2. Патент Г., 4 роки. Синдром Сотоса. Себорейний невус шюри голови

Рисунок 3. Патент Г., 4 роки. Синдром Сотоса

Рисунок 1. Пац'ентГ., 4роки. Синдром Сотоса. Пiгментний невус стегна правоI к1нц1вки

лоцефалieю, таких як синдром Беквгг — Вщемана i синдром У!вер. Але, як вважають дослщники, за наявност як мшмум трьох клiнiчних ознак синдрому Сотоса про-ведення молекулярного аналiзу не е обов'язковим [5].

Лкування

На сьогоднi етiологiчного та патогенетичного лшу-вання синдрому Сотоса не розроблено. За необхщносл застосовуеться симптоматичне лшування (протисудом-на, депдратацшна терапiя). Рекомендовано застосову-вати трудову терапiю та реабiлiтацiю для вироблення правильних стереотипних рухiв, навичок самообслуго-вування, уникнути формування шкiдливих стереотипних рухiв i патолопчно! постави. Також рекомендована психолого-педагопчна та логопедична корекщя.

Прогноз

Синдром Сотоса не вважаеться загрозливим для життя захворюванням, загальна тривалiсть життя по-рiвнянна iз загальною популяцieю. Ранне втручання, психолого-педагогiчна корекцiя та iнклюзiя дитини у сощум дозволяють значно покращити якiсть и життя. Однак координаторш порушення можуть зберiгатися i в зрглому вiцi в поeднаннi з соматичними чи психiчними вiдхиленнями.

КлЫчний випадок

Хлопчик Р., 4 роки, нaдiйшов до вiддiлення дитячо! психоневрологи ДУ «1нститут педiaтрil, акушерства i гiнекологií НАМН Украши» зi скаргами мaтерi на на-явнiсть у дитини затримки психомовленневого розвитку (говорить лише окремi слова, вимовляе нечгтко). Спо-стерiгaються порушення поведiнки у виглядi гшерактив-ностi, епiзодiв агреси (може кусатися). Не використовуе вкaзiвний жест. З анамнезу вiдомо, що дитина народи-

лась вiд 3-1 ваптносп (1-ша вaгiтнiсть завмерла на 12-му тижш; вiд 2-1 ваптносл хлопчик 7 рокiв страждае вщ виразкового колiту). Вaгiтнiсть мала переби на фонi за-грози переривання на 5-6-му тижнi, фетоплацентарно! недостатность Пологи в термiнi 40 тижшв, усклaдненi слaбкiстю пологово! дiяльностi, навколоплщш води зеленого кольору. Маса тгла при нaродженнi 3900 г, до-вжина тiлa 56 см (+2 8Б), закричав слабо. Окружнiсть голови при народженш 36,8 см, окружнють грудно! клiтки 37 см. За шкалою Апгар отримав 7—8 бaлiв. Ви-писаний з пологового будинку на 3-тю добу.

Розвивався до 1 року iз затримкою, була помiрнa гiпотонiя кiнцiвок. Голову почав тримати у 4 мiс., сидь ти — з 8 мiс., пiшов пiсля 1 року, невпевнено, хитко. В 6 мю. обстежений у генетика у медико-генетичному центрi «ОХМАДИТ», спадково! патологи не виявлено. За даними НСГ, у 1 р. 2 мiс. виявлено ознаки порожнини Верге. У березнi 2015 р. на фош гостро! ресшраторно-вь русно! шфекци з гiпертермieю до 40 °С вперше в житт був епiзод судом у вигляд! клон1чних скорочень верхнiх инщвок, тривалютю до 1 хв. Омейний анамнез: у тихи за лiнieю батька був синдром Дауна, померла у вщ1 40 роив.

При огляд1 соматичний статус дитини не порушений. На шк1р1 правого стегна пляма кольору кави з молоком 6 х 8 см (рис. 1). На шк1р1 сщниць 2 «монгольськ1» плями, невус на волосистш чaстинi голови розм1ром 2 х 2 см (рис. 2). Окружнють голови 56 см (+2 8Б). Голова макроцефально! форми, чоло широке, шдборщдя вузьке. Ппертелоризм, епiкaнт, «готичне» тднебшня. Ппертрихоз шири плечей, вух. Зрют 109,5 см. Маса тiлa 20 кг. Контакт !з дитиною ускладнений. Не завжди реагуе на власне 1м'я. Виконуе команди ви61рково. Показуе на прохання частини обличчя, кольори. Говорить близько 10 сл1в, мовлення нечгже. Поведшка гiперaктивнa, увага нестшка. Фотореaкцiя жива, симетрична. Функци че-

Рисунок 4. МРТ патента ¡з синдромом Сотоса. Ознаки порожнини Верге. Т2-зважеш знмки в акс'альнй та саптальнй проекц1ях

репних нервГв без патологи. Хода не порушена. М'язовГ тонус та сила у кшщвках помГрно знижеш, Б = 8. Сухо-жилковГ рефлекси живГ, Б = 8. Черевш рефлекси жив! Розлади координацГ!, патолопчш рефлекси вгдсутш. Порушення функцГй тазових органГв вгдсутш.

ПГд час перебування у клшщ проведено загальний г 6ГохГмГчний аналГзи кровГ, загальний аналГз сечГ, пато-логГчних вГдхилень не виявлено. За даними обстеження внутршшх органГв виявлено ознаки реактивних змш пгдшлунково! залози, збГльшення мезентерГальних лГм-фатичних вузлГв. За даними УЗД щитоподГбно! залози, виявлено УЗ-ознаки дифузного зоба 2-го ст. Визначення маркерГв патологГ! щитоподГбно! залози (Т3, Т4, ТТГ) у кровГ показало зниження рГвня тиреотропного гормона, наявнГсть пГдвищення рГвня антитгл до тиреоперокси-дази та тиреоглобулшу. Дитина консультована дитячим ендокринологом, встановлено дГагноз: хронГчний ау-тоГмунний тирео!дит, гГпертрофГчна форма, еутиреоз.

За даними ЕКГ виявлено синусовий ритм, ЧСС 112 уд/хв, порушення провгдностГ по правш нгжш пучка ГГса. ЕЕГ без патолопчних змГн. МРТ головного мозку: МР-ознаки кГсти прозоро! перегородки (рис. 4). Висно-вок генетика: синдром церебрального гГгантизму асо-цшований Гз дисплазГею сполучно! тканини. Висновок псииатра: наслщки органГчного порушення Г дисфункци головного мозку з порушенням психологГчного розвитку, з недостатнГстю формування функци мовлення. Висновок психолога: первазивний розлад розвитку з помГрною ште-лектуальною недостатнГстю та порушенням формування мовлення. Висновок логопеда: загальне недорозвинення мовлення 1-го рГвня. Висновок дерматолога: себорейний невус волосисто! частини голови. Шгментний невус стегна право! кшщвки. «Монгольська» пляма сГдницГ. Висновок окулюта: мГопГя слабкого ступеня обох очей. Висновок ЛОР: хронГчний аденотонзилГт.

Отже, беручи до уваги данГ анамнезу (збГльшений зрГст; маса тГла; окружнють голови при народженнГ; затримка розвитку статокшетичних навичок протягом першого року життя, що супроводжувалась м'язовою гшотошею; особливостГ клГнГчного огляду та шструментального об-

стеження), можна встановити дiагноз: синдром Сотоса i3 затримкою психомовленневого розвитку та РАС. Хронч-ний ауто1мунний тиреощщ гiпертрофiчна форма, еутиреоз.

Висновки

Значною проблемою сучасно! нейропед1атри е збть-шення частоти випадк1в РАС у дтей. Нер1дко п!д маскою РАС може бути прихований шший патолопчний стан, якому автоматично присвоюеться д1агноз «аутизм». З метою встановлення правильного д1агнозу кожна дитина з тдозрою на РАС повинна бути оглянута дитячим неврологом, за необх1дност1 мають бути проведен1 додатков1 лабораторн1 та 1нструментальн1 обстеження.

Синдром Сотоса е одним 1з патолопчних сташв 1з генетичною ет1олог1ею, в клшчнш картин1 якого можуть спостериатися порушення повед1нки р1зного характеру та затримка психомовленневого розвитку, в тому числ1 симптомокомплекс РАС. Золотим стандартом д1агнос-тики цього захворювання е молекулярно-д1агностичне досл1дження з виявленням мутаци гена NSD1. Однак за в!дсутност1 можливост1 провести такий анал1з д!а-гноз може бути встановлений на п!дстав1 типово! тр1ади симптом1в: 1) макросом!« (г1гантизм); 2) специф1чний фенотип (риси обличчя); 3) затримка когштивного та мовленневого розвитку.

Переби синдрому Сотоса е непрогресуючим. Ранне л1кування та психолого-педагопчна реабшташя датей-пац1ент1в дозволяе досягти покращення когн1тивних, соц1альних та мовленневих функцш.

В1тчизнян1 фах1вц1 з дитячо! психоневролог!! по-винн1 бути мотивоваш на пошук можливо! ет1олог1! у кожно! дитини з РАС. Адекватно встановлений д1агноз дозволяе розпочати комплекс шдивщуально розробле-них л1кувально-реаб1л1тац1йних заход1в, який у багатьох випадках здатний суттево пол1пшити як!сть життя пащ-ент1в i р1вень соц1ального функщонування, попередити !х !нвал1дизац1ю.

Список лператури

1. McCabe C., Claxton K, Tsuchiya A. Orphan drugs and the NHS: should we value rarity?// BMJ. — 2005 Oct 29. — Vol. 331(7523). — P. 1016-9.

2. Закон Украгни «Про внесения змт до Основ законодавства Украгни про охорону здоров'я щодо забезпечення профыактики та лкування рiдкiсних (орфанних) захворювань» № 1213-VII^id 15 квтня 2014року // Вiдомостi Верховног Ради. — 2014. — № 26. — С. 894.

3. Puiu M, Dorica D. Rare diseases, from European resolutions and recommendations to actual measures and strategies // Maedica (Buchar). — 2010Apr. — Vol. 5(2). — P. 128-131.

4. Stewart S., Peers K. Rare diseases: what do you need to know?//Nursing Times. — 2013. — Vol. 45. — P. 12-14.

5. Tatton-Brown K, Rahman N. Sotos Syndrome//European Journal of Human Genetics. — 2007. — Vol. 15. — P. 264-271.

6. Hyland S. Toward a behavioural phenotype for Sotos syndrome // Clin. Psy. D. Thesis. — University of Birmingham, 2011.

7. Sotos J., Dodge P. et al. Gigantism in childhood. A syndrome of excessively rapid growth and acromegalic features and a nonprogressive neurologic disorder// N. Engl. J. Med. — 1964 Jul 16. — Vol. 271. — P. 109-116.

8. Cole T.R.P., Hughes H.E. et al. Small cell lung carcinoma in a patient with Sotos syndrome: are genes at 3p21 involved in both conditions?// J. Med. Genet. — 1992. — Vol. 29. — P. 338-341.

9. Kurotaki N., Imaizumi K. et al. Haploinsufficiency of NSD1 causes Sotos syndrome//Nat. Genet. — 2002Apr. — Vol. 30(4). — P. 365-6. Epub 2002 Mar 18.

10. Tatton-Brown K., Douglas J. Genotype-phenotype associations in Sotos syndrome: an analysis of266 individuals with NSD1 aberrations //Am. J. Hum. Genet. — 2005b. — Vol. 77. — P. 193-204.

11. Sotos J.F. Overgrowth //Clin. Pediatr. — 1997. — Vol. 36. — P. 89-103.

12. Tatton-Brown K., Rahman N. Clinical features of NSD1-positive Sotos syndrome// Clin. Dysmorphol. — 2004. — Vol. 13. — P. 199-204.

13. Baujat G., Cormier-Daire V. Sotos syndrome Orphanet// J. Rare Dis. — 2007Sep 7. — Vol. 2. — P. 36.

14. Sotos Syndrome: A Handbook for Families by Rebecca Rae Anderson, J.D., M.S., Bruce A. Buehler, M.D., G. Bradley Schaefer, M.D. (third edition, 2005).

15. Compton M., Celentana M. et al. A case of Sotos syndrome (cerebral gigantism) and psychosis//Psychopathology. — 2004Jul-Aug. — Vol. 37(4). — P. 190-3. Epub 2004 Jul 2.

16. Sarimski K. Behavioral and emotional characteristics in children with Sotos syndrome and learning disabilities// Developmental Medicine and Child Neurology. — 2003. — Vol. 45. — P. 172-178.

17. Morrow J. et al. Autistic disorder in Sotos syndrome // Eur. J. Pediatr. — 1990. — Vol. 149. — P. 567-569.

18. Zapella M. Autistic features in children affected by cerebral gigantism // Brain Dysfunction 01/1970. — 1990. — Vol. 3. — P. 241-244.

19. Leventopoulos G., Kitsiou-Tzeli S. et al. A clinical study of Sotos syndrome patients with review of the literature // Pediatr. Neurol. — 2009. — Vol. 40. — P. 357-64.

20. Mouridsen S, Hansen M. Neuropsychiatric aspects of Sotos syndrome. A review and two case illustrations//Eur. ChildAdolesc. Psychiatry. — 2002 Feb. — Vol. 11(1). — P. 43-8.

21. Finegan J., Cole T. Language and Behaviour in children with Sotos Syndrome // Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. — 1994. — Vol. 33(9). — P. 1307-15.

22. Hersh J., Cole T. et al. Risk of malignancy in Sotos syndrome // J. Pediatr. — 1992. — Vol. 120. — P. 572-4.

23. Tatton-Brown K., Rahman N. Clinical features of NSD1-positive Sotos syndrome// Clin. Dysmorphol. — 2004. — Vol. 13. — P. 199-204.

24. Wang X., Yeh S. et al. Identification and characterization ofa novel androgen receptor coregulator ARA267-alpha in prostate cancer cells// J. Biol. Chem. — 2001. — Vol. 276. — P. 40417-40423.

OmpuMaHO 03.09.15 M

Кирилова Л.Г., ТкачукЛ.И., Мирошников A.A., Юзва A.A.

ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины», г. Киев

ОРФАННЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ: СИНДРОМ СОТОСА С РАССТРОЙСТВОМ АУТИСТИЧЕСКОГО СПЕКТРА

Резюме. Статья посвящена проблеме орфанных (редких) заболеваний в нейропедиатрической практике, а именно синдрому Сотоса. На основании анализа современнойлитературы представлено детальное описание клинической картины, подходов к диагностике и лечению данного заболевания. Особое внимание в статье уделено вопросу сочетания синдрома Сотоса с расстройствами аутистического спектра у детей. В настоящее время данная проблема мало представлена как в зарубежной, так и в отечественной литературе. При обследовании пациентов с расстройствами аутистического спектра или задержкой психоречевого развития у специалистов должна быть настороженность в отношении генетических синдромов, которые могут лежать в основе заболевания.

Ключевые слова: синдром Сотоса, церебральный гигантизм, орфанные заболевания, расстройства аутистического спектра.

Kyrylova L.H., TkachukL.I., MiroshnykovO.O., Yuzva O.O.

State Institution «Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology of National Academy of Medical Sciences of Ukraine», Kyiv, Ukraine

ORPHAN DISEASES: SOTOS SYNDROME WITH AUTISM SPECTRUM DISORDERS Summary. The article deals with the problem of orphan (rare) diseases in neuropediatric practice, namely Sotos syndrome. Based on the analysis of contemporary literature, a detailed description of the clinical picture, approaches to the diagnosis and treatment of this disease are presented. Special attention is paid to the combination of Sotos syndrome with autism spectrum disorders in children. At present, this problem is poorly represented in both foreign and domestic literature. During the examination of patients with autism spectrum disorders or delayed psycho-speech development, experts to be cautious about genetic syndromes that may underlie the disease.

Key words: Sotos syndrome, cerebral gigantism, orphan diseases, autism spectrum disorders.