CC BY
8
УДК 94(477.85) UDC
DOI: 10.17223/18572685/68/2
Охорона публiчноi безпеки та боротьба з правопорушеннями у Чернiвецькiй, Сучавськ1й та Хотинськ1й волостях Молдавськоi землi i Хотинськiй райi Османськоi iмперii
М.К. Чучко
Чершвецький нацiональний унiверситет iM. Ю. Федьковича УкраУна, 58012, м. Чершвщ, вул. Коцюбинського, 2 E-mail: m.chuchko@chnu.edu.ua
Авторское резюме
Стаття присвячена малодослщжений проблемi охорони публiчноi безпеки та бо-ротьби i3 правопорушеннями на територи мiж Верхшм Оретом, Середнiм Днiстром та Сучавою, яка з середины XIV до останньо|' чверт XVIII ст. входила до складу Мол-давсько'|' держави, складаючи Цецинську (з середини XV ст. Чершвецьку), Сучавську та Хотинську волосп Молдави, i була населена переважно православними русинами i волохами.
На основi аналiзу письмових джерел та науково]' лiтepатуpи, автор констатуе, що упродовж всього молдавського володарювання у Чершвецькш (до середини XV ст. Цецинськш), Сучавськiй та Хотинськiй волостях (цинутах) спeцiальниx полiцiйниx оpганiв, у ]'х сучасному pозумiннi, не було. До останньо'] чвepтi XVIII ст. функци з охорони публiчноi безпеки тут виконувалися молдавськими урядниками, куртенами та piзними катeгоpiями служилих людей - служитоpiв. Справа оргашзаци забезпечення правопорядку i, особливо, боротьби з розбшництвом на пpикоpдоннi, покладалася, насамперед, на старост- пиpкeлабiв, яю у XVIII ст. стали називатися оравниками. 1м допомогали кepiвники о^в, ветави мiст, вeликi пpикоpдоннi капггани, аги, полковники, аpмашi, апроди та rn^erni ]м куртени i служитори цинутiв (калаpашi, арнаути, бираншв, стражери, панцири, доробани), а також найман бeшлii. На piвнi стьських громад правопорядок пiдтpимувався двipниками та ватаманами села.
Поя прилученням Хотинщини до iмпepii османiв, охорону публiчноi безпеки в цiй новоствоpeнiй турецькш раж було покладено на яничаpiв хотинського гаршзо-ну, а за порядок в селах Хотинсько'] наxiе вiдповiдали командири османських вшсь-кових пщроздЫв - алайбе1
Ключовi слова: Молдавська держава, Османська iмперiя, русини, волохи, волость, райя, Цецин, Чершвщ, Сучава, Хотин, оравник, куртени, служитори, яничари.
Охрана публичной безопасности и борьба с правонарушениями в Черновицкой, Сучавской и Хотинской волостях Молдавской земли и Хотинской райе Османской империи
М.К. Чучко
Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича Украина, 58012, г. Черновцы, ул. Коцюбинского, 2 E-mail: m.chuchko@chnu.edu.ua
Авторское резюме
Статья посвящена малоисследованной проблеме охраны публичной безопасности и борьбы с правонарушениями на территории между Верхним Сиретом, Средним Днестром и Сучавой, которая с середины XIV до последней четверти XVIII в. входила в состав Молдавского государства, образуя Цецинскую (с середины XV в. Черновицкую), Сучавскую и Хотинскую волости Молдавии, и была населена преимущественно православными русинами и волохами.
На основе анализа письменных источников и научной литературы автор констатирует, что на протяжении всего молдавского правления в Черновицкой (до середины XV в. в Цецинской), Сучавской и Хотинской волостях (цинутах) специальных полицейских органов, в их современном понимании, не было. До последней четверти XVIII в. функции по охране публичной безопасности здесь выполнялись молдавскими чиновниками, куртенами и разными категориями служилых людей - служи-торов. Дело организации обеспечения правопорядка и особенно борьбы с разбоем на пограничье, возлагалось, прежде всего, на старост-пиркелабов, которые в XVIII в. стали называться исправниками. Им помогали околаши, ветвы городов, великие пограничные капитаны, аги, полковники, армаши, апроды и подчиненные им куртены и служиторы цинутов (калараши, арнауты, быране, стражеры, панцыри, дорабаны), а также наемные бешлии. На уровне сельских общин правопорядок поддерживался дворниками и ватаманами сел. После присоединения Хотинщины к Османской империи охрана публичной безопасности в этой новой турецкой райе была возложена на янычар хотинского гарнизона, а за порядок в селах Хотинской нахие отвечали командиры османских военных подразделений - алайбеи.
Ключевые слова: Молдавское государство, Османская империя, русины, волохи, волость, райя, Цецин, Черновцы, Сучава, Хотин, исправник, куртены, служиторы, янычары.
Public security and prevention of offenses in Chernivtsi, Suceava and Khotyn volosts of Moldavia and Khotyn raiyah of the Ottoman
Empire
M.K. Chuchko
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University 2 Kotsyubynskiy Street, Chernivtsi, 58012, Ukraine E-mail: m.chuchko@chnu.edu.ua
Abstract
The article focuses on the understudied problem of public security and prevention of offenses in the territory between the Upper Siret, the Middle Dniester and Suceava, which from the middle of the 14th to the last quarter of the 18th century was part of Moldova and formed Tsetsin (from the middle of the 15th century Chernivtsi), Suceava and Khotyn volosts of Moldova, mainly inhabited by Orthodox Rusins and Vlakhs. Having analysed written sources and scholarly literature, the author states that throughout the entire Moldavian rule in Chernivtsi (until the middle of the 15th century in Tsetsin), Suceava and Khotin volosts (tinut) there were no special police agencies in the modern sense. Until the last quarter of the 18th century, public security was ensured by Moldovan officials, curteni and various categories of service people - slujitors. Ensuring law and order and fighting against robbery on the border was assigned, mainly, to the elders-pircalabs, who in the 18th century began to be called ispravniki.They were assisted by volost elders (okolashi), vetavs of the cities, great border captains, aghas, colonels, armashes, aprods and their subordinate curteni and tinut slujitors (calarasi, arnauts, byrans, guards, armored warriors, dorobanii), as well as hired beshlis. The law and order in rural communities was maintained by dvornikis and vatamans (village elder). After the accession of the Khotyn region to the Ottoman Empire, the public security in this new Turkish raiyah was entrusted to the Janissaries of the Khotyn garrison; the commanders of the Ottoman military units - alai beys - were responsible for order in the villages of the Khotin nahiye.
Keywords: Moldavian state, Ottoman Empire, Rusins, Vlachs, volost (tinut), raiyah, Tsetsin, Chernivtsi, Suceava, Khotyn, ispravnik, curteni, slujitors, Janissaries.
Охорона публiчноí безпеки була i залишаеться невiд'eмною функ-щею державноí влади, яка виступае гарантом здшснення права. У модерному суспшьсв охорону громадського порядку i функцт боротьби з правопорушеннями покладено на органи внутршшх справ, зокрема на полщш. У перiод середньовiччя i ранньомодерну добi окремих полiцейських оргашв у сучасному розумiннi ще не було, як i бракувало писаного права, керуючись у присудах за злочини звичаевим правом. Але вже тодЬ зокрема й на теренах мiж Верхшм Оретом, Середшм Дшстром та Сучавою, якi з середини XIV ст. стали частиною новопостало)' Молдавськоí землi, з'явилася система дер-жавних органiв, на якi бтьшою чи меншою мiрою покладалися зав-дання збереження внутрiшнього порядку, тобто полщшш функцií [11: 157-231; 26: 31, 57, 60, 71; 32: 120-124, 152-160; 34: 29-31, 33-34].
Варто вщзначити, що проблема правоохоронно' дiяльностi в Мол-давськiй державi перiоду середньовiччя та раннього нового часу дослдаена недостатньо. Особливо це стосуеться територií и пiвнiчних волостей - Чернiвецькоí, Хотинськоí та Сучавсько(, населених пере-важно православними русинами i волохами [26: 30; 62: 28]. У рiзнi часи дослщники рiзних краíн лише побiжно торкалися цього питання, головним чином при вивченш проблем, що стосувалися державного устрою, адмшстрування, сощальних рухiв, права та вшськово( справи Молдавськоí землi в серединi XIV - початку XIX ст. [3-5; 8; 9; 11; 15-19; 24-26; 32-34; 36-38; 41; 49-51; 53-60]. Зважаючи на це, варто зупинитися на окресленш проблемi у пропонованш статт бтьш докладно, спираючись на широке коло джерел - лггопиав, описiв, докуменлв, щоденникiв та спогадiв [1; 7; 12-14; 20-23; 28-31; 39; 40; 42-48; 52; 61; 62], а також на науковий доробок вггчизняних та зарубiжних дослщниюв-науковщв.
Наявн джерела засвщчують, що вже з XV ст. вищий нагляд за вну-трiшнiм порядком, публiчною безпекою, охороною мiст, охороною кордонiв та товарiв першопочатково покладався на теренах Молдави на великого ворника, який командував вшськом. Але вже з першо( половини XVI ст. ворник почав дтити командування збройними силами з портарем Сучави, який став хатманом та пиркелабом. Саме хатман тзшше замшив ворника у керiвництвi молдавським вшськом. Спочатку сучавський портар, якого можна вважати «першим полЬ цейським Сучави», включно до XVIII ст. стежив за охороною кордошв та пщтримував порядок у столиц [2: 22; 9: 77-78; 12: 130-131; 24: 160-161; 29: 124; 40: 94; 41: 68; 51: 271-272; 56: 39-40; 62: 31].
Вищим урядовцям господаря у справi оргашзаци та забезпечен-ня публiчноí безпеки i внутршнього спокою допомагали на мкцях старости-пиркелаби волостей-цинупв (тзшше кправники цинупв),
голови околiв, великi ветави мiст та кордошв (згодом великi капгга-ни), аги, полковники, армашЬ апроди, а також контингенти куртеыв та служт^в цинутiв [32: 122-148, 150-162; 38: 11, 21, 60, 62; 39: 342; 53: 33, 37, 39-40; 56: 39-40; 62: 31-32].
З молдавських хрошк i докуметтв вщомо, що у 30-х рр. XV - на початку XVI ст., внаслщок тривалих прикордонних сутичок мiж Поль-щею i Молдавiею, на пiвночi кражи панувала тодi жахлива анархiя. Життя i майно жителiв не було в безпецi, а села Хотинського та Чершвецького цинупв МолдавськоУ землi були охопленi «розбоем» [29: 31-33, 54, 66, 73, 79, 84, 120, 122; 53: 28-29]. Тому тсля певноУ стабшзацп ситуацií, входi укладення 1457 року молдавсько-польськоУ угоди про спiльну боротьбу проти «лиходшщв» на кордонi, господар Молдавп Петру Арон призначив «на границ - у Хотинi i в Чершвсь-кiй волостi - двох пашв справедливих i знатних, яких мають <...> вибирати мiж нашими молдавськими панами, щоб один був нам старостою хотинським, а другий поставлений чершвецьким, аби вже т нашi пани пiдтримували справедливкть з ними з обох сторж, аби вже вони мали Ух застер^ати вiд усiх кривд, як самих себе, а вони теж мали б остер^ати наших паыв й охороняти, як самих себе, аби ж все могли л двi землi держати з обох сторш однаково в мирЬ в ласц й справедливостi, щоб каралися лихi люди з обох сторш, а чесы могли б бути в спокоУ з обох сторш» [16: 142-143; 17: 32].
При укладанн мирних договорiв мiж Польщею та Молдавiею 1499 та 1510 рр. також були визначен умови пщтримання порядку [16: 68, 71, 143]. 1519 року польський король Сипзмунд був змушений разом з молдавським воеводою Штефаном Молодим заснувати змЬ шаний суд, який би складався з молдаван та поляюв i в якому мали розглядати злочини, скоен в прикордонних землях, бо жителям цих територш дошкуляли крадiжки, зГвалтування та викрадення жшок, убивства тощо. З молдавського боку за суадв були призначенi управителi двох пiвнiчних цинутiв Молдавií, а саме: Хотинський та Чершвецький старости [16: 73, 144; 38: 65]. Було також створено прикордонну охорону. Положення про цей прикордонний суд були знову пщтверджеы 1527 року при поновленш мирного договору мiж польським королем Сипзмундом та воеводою Петром Рарешом, який щф саме поав молдавський престол [16: 145]. Керiвникiв СучавськоУ1 та ХотинськоУ волостей, з огляду на розташування Ух адмшктративних центрiв у фортецях, називали пиркелабами (начальниками замюв). Проте у польських документах хотинського пиркелаба досить часто називали також старостою, подiбно як i очтьника Чернiвецького цинуту, адмiнiстративний центр якого - м^ечко Чернiвцi, був однак неукрiплений. Хоча попередники чершвецьких старост - старости
цецинсьм, мали свш осiдок у замку Цецин - укртленому центрi «Цецинсько[ держави», розташованому на захщ вiд Чернiвцiв [16: 74-75; 37: 114, 102-103; 41: 70; 45: 85; 46: 625; 48: 19, 25; 49: 264; 51: 287-288; 53: 33].
До повноважень старост-пиркелабiв, ^м суто вшськово-ад-м^стративних i фккальних, належали також судовi функцп та збере-ження публiчноí безпеки в цинут [50: 37, 44-45; 53: 29]. Зокрема, на таких повноваженнях хотинського пиркелаба наголошував лггописець XVII ст. Г. Уреке, констатуючи: «Хотинський пиркелаб бтя того кордону поблизу Лядсько( i Козацькоí ЗемлЬ суддя всiх того цинуту» [62: 31].
Проте, траплялися випадки, коли самi старости, замкть того, щоби бути збер^ачем правопорядку у своему цинуту ставали на зло-чинний шлях, особливо у сферi фшансових зловживань. Найбiльш показовим прикладом е випадок з черывецьким старостою великим баном Д. Макр^ який у 1729 р. вдався до шахрайства - привласнив собi частину грошей зiбраного в його цинутi векарггу (податку на худобу). За це воевода Гр^оре II Г1ка велiв, щоб ватаг пажiв закував його в кайдани, доставив з Черывщв у Ясси та кинув до в'язницк Вш мусив повернути вкрадеш грошi та ще, крiм того, виплатити п'ять гамаыв штрафу [53: 34].
Пиркелаб також муав турбуватися про оборону краю у разi вторг-нення iноземних вiйськ, оргашзовувати боротьбу з мародерами [33: 9]. Так, наприклад, коли передовi польськ загони на початку серпня 1621 р. стали табором пщ Хотином, хотинський пиркелаб Мирон Барновський, уродженець с. Топорiвцi Черывецько[ волостi, який, вщ-повiдно до своíх функцюнальних обовязкiв мав пильнувати безпеку молдавського прикордоння, не маючи достатшх сил, щоб затримати чисельно переважаючого противника, спираючись, очевидно, на мкцевих служиторiв, вдався до партизансько[ тактики боротьби з ним [16: 100]. Зокрема, учасник Хотинсько[ кампанп люблiнський воевода Якуб Собеський занотував у своему щоденнику, що 14 серпня «якийсь волох, Бернацький, ватажок згра[ розбшнимв, ховаючись в сусщшх лiсах, нападав iз засiдки на тих, ям там рубали дрова або пасли худобу, при чому захопив багато коней, возiв i людей, з яких 50 чоловк втекло.
Проти розбшнимв здiйснили похiд: Коначовський, людина за-повзятлива, сотник, який вщзначився пiд начальством Лiсовського в московських вшнах, i молдавський дворянин Бичек, ще раыше вiдомий як прихильник полямв» [20: 57-58].
Втiм, людям М. Барновського, що чинила отр полякам в околицях Хотина, вдалося уникнути розгрому вiд противника. Шзшше, разом з татарами мурзи Кантемiра, пиркелаб розгорнув пiд Хотином широко-
масштабну партизансько-диверайну дiяльнiсть на комуыкащях польсь-кого вiйська [20: 58, 63-64; 33: 9]. Лггописець Мирон Костш пише, що за це М. Барновський був вщ^чений «султаном за служби його при Хотиш, а тим паче татарськими беями, особливо Кантемiром» [13: 63].
У розпорядженш пиркелабiв i старост були куртени. Перепис-катастих 1591 року, засвщчив загальну кiлькiсть куртенiв в Молдавп - 4683 оаб, з них: У Чершвецькому цинут нaлiчувaлося 17 куртенiв, у Сучавському 181, а у Хотинському - 77 [47: 219].
В XV та XVI ст. куртени окрупв (цинупв) перебували пщ керiвницт-вом ворнимв i старост, а полм вaтaфiв i великих вaтaфiв земл^ якi командували стягом (полком) ще'У землi. У джерелах збереглися iменa окремих комaндирiв куртян, зокрема з швшчних цинутiв краУни. Так, у документах 70-х роюв XVI ст. ф^уруе великий сучавський ветав 1о-нашко, син великого ворника Горшньо'У землi Бiлея [59: 293-294]. У документ вiд 3 квiтня 1584 р. згадуеться Гр^оре Удря великий ветав Сучави, колишнш великий ветав Нямца [60: 238]. Деяк велик вета-ви ставали волосними старостами i навпаки. Примiром, Константин Рошка, що згадуеться 4 липня 1601 р. як великий ветав Хотина, у акт вщ 25 червня 1617 р. зазначений як хотинський пиркелаб. Натомкть, Ончул Юрашкович, який в документ вщ 15 серпня 1616 р. ф^уруе як черывецький староста, в aктi вiд 8 березня 1620 р. згадуеться як великий ветав в Сучaвi [60: 240]. На великих ветaвiв покладалося забезпечення служби внутршньо'У «полщп», захоплення злочинщв, охорона порядку, пiклувaння про повернення боярам б^лих селян та виконання судових ршень в цинутах [60: 236, 239].
Згодом, в середин XVII ст., великi ветави цинупв зникли. 1'х замЬ нили пщпорядковаы старостам великi кaпiтaни, пщ командуванням яких знаходилися вiддaли куртешв та служиторiв [37: 38; 54: 185; 60: 243-245]. Примiром, з документу вщ 28 липня 1714 р. довщуе-мося про призначення молдавським воеводою Н. Маврокордатом великим каштаном Чершвщв Д. Калмуцького. Господар вказував, що вс каштани i кaлaрaшi «в стягах цього цинуту» мали слухатися його [60: 255-256]. Саме на великого каштана та його людей покладалося безпосередне забезпечення порядку в регюш та ловля злочинщв. Проте через розорення служиторiв i куртешв Ух ктьмсть в останнш чвертi XVII ст. значно скоротилася. Зокрема, пщ час третього прав-лiння господаря Молдaвií Георпя Дуки (1678-1683), через великi податки багато куртян i служиторiв залишили своУх бaтькiв i брaтiв, збщшвши, вони пiшли в iншi краУни, а деяк стали поганими людьми i розбiйникaми [60: 35].
Для охорони в Хотинi у 1656 р. стояв запн доробaнцiв-пiхотинцiв на чолi з агою [60: 205-206]
Влада волосних старост-пиркелабiв та (х^х уряднимв не поши-рювалися на окремi населенi пункти, власники яких отримували вщ воевод iмунiтет щодо агетчв держави - аналог вiзантiйськоí ескусií [35: 15, 20-24]. До таких поселень, наприклад, належало село «Борхи-нешти» (Багринешть) Сучавськоí волосл. У грамотi господаря Штефана Великого монастирю Молдавиця вщ 31 серпня 1458 р. зазначалося, що жителi згаданогомонастирського села отримали «слобозию» i через це, «да не ходят у тум сели ни глобници от Сочавя <...> ни слид злодейских да не гонят у село том хотару» [21: 148-149].
Такий самий iмунiтет щодо агетчв влади мало село «Великий Коцмань» з пристками, яке належало Радiвецькому епископству. У грамотi вiд 30 серпня 1479 р. стосовно жителiв цього епископського поселення воевода Штефан Великий так само застер^ав, щоби «ни един наш боярин, ани староста от Цьцина, ани глобнищ, ани переруби, ни судити их, ани глобу узети от них не за великое дило, ани за малое дило, ни за душогубство, ни за волочение дивку, шо сь там у Коцмани будет учинит, але щоби их судили наши епискупи или дворниц их, яко више пишем». 23 серпня 1481 р. господар видав повторну iмунiтетну грамоту що епископських вотчинах в Кщмаш i Радiвцях [45: 256].
Аналопчним iмунiтетом щодо волосноС адм^страцп користувалося також село Топорiвцi, пожертвуване 9 грудня 1627 р. воеводою М. Барновським-Могилою монастиревi Успення Пресвятое Богородиц в Яссах, що був приклонений храму Воскресшня Господнього в £руса-лимк У грамот воевода застер^ав волосних службовщв вщ будь-якого втручання в справи села, зокрема i в спавi злочишв: «ни глобници ни дешюгубинари да не имают тръбу таму аще сьлучится нъкаа мертва за чоловими да не имает тръбу рабити велици с ворникци или глоабе вьзимает от того село не а имают вьзъти калугери от свътаа монастир еж господства ми сьздахом в трог Яскому да сьбирает тях всях да посилает до калугери еже пръбивают до Иерусалимскаго церква». 1633 року воевода Мокей Могила та 1705 року господар Антюх Кантемир пщтвердили наданий монастирю iмунiтет щодо с. Топорiвцi. Зокрема, у останшй грамот воевода ще раз нагадував Чершвецькому старост та волосним урядникам, що [м забороняеться втручатися у справи села Топорiвцi, а судовим чиновникам не дозволялося ш штрафувати людей з цього поселення, н виносити який-небудь вирок, бо ттьки настоятель Барновського монастиря в Яссах мае право в Топорiвцях займатися судочинством, карати винних та накладати грошовi штрафи [44: 104, 158-159].
У перюди нестабтьносп в Молдавп ширилося сощальне розби-шацтво, представлене гайдуками та опришками. У XV-XVШ ст. маемо
факти розповсюдження цього явища на niBH04i краУни та боротьби з ним силових структур молдавськоУ влади, зокрема у Сучавськш, Чернiвецькiй та Хотинськш волостях. До прикладу, у 1457 рр. тут дiяв озброений загш «злодпв» якогось Лева, який чинив напади й на сусщш польськ територií [25: 56]. Про боротьбу з ним йдеться у грамот молдавського господаря Петру Арона: «Ми, Петру воевода... повщомляемо цим листом про те, що прийшли нашi улюблен при-ятелi - пан Мужило Бучацький, снятинський, коломейський та коро-пецький староста, i пан Бартош i3 Язловця, староста Подтьський, i поскаржилися нам про свое лихо та загибель У'хшх д^ей та Ух братiв i про збитки, завдан запроданцями та лиходiями, а саме якимсь Льовом та його сптьниками, якi, дiставшись до королiвськоí фортецi Снятина, учинили Ум те горе i той збиток, а звщти повернулися до нашоУ краУни, до Молдавií, з тими лиходiями. I ми, бачачи Ухню скаргу i справедливе прохання, визнали разом iз нашими панами Ухню правоту i вислали Ум того зрадника Леу та його сптьнимв, i вони за своУм правом учинили Ум вщплату» [16: 142].
У Сучавськш волост в 1622 р. гайдуки напали на монастир Путна i «забрали все, що було подаровано старими господарями, i ... 33 кош i грошi i килими i все, що знайшли». 1629 року на Путнянський монастир знов напав загiн гайдумв у кiлькостi з 50 чоловк. Того самого року розбшники розгромили монастирi Сучевиця та Воронець. Влада намагалася Ух переслщувати, але тим вдалося втекти. Воевода сусщньо'У Транстьванп на початку XVII ст. навггь розпорядився за-крити кордон з боку Молдавп, бо звщти до його краУни проникали розбшники. Вш вимагавзаборонити перехiд кордону для бщнямв, якi йдуть з Молдавп з «краденою худобою» [8: 16].
Купцям з Польшу, ям Ухали через Молдавт у торгiвельних справах до Аккерману, щоби не постраждати вщ розбшнимв, наказувалося Уздити «лише такими гостинцями, як Чершвецький, Хотинський i Со-роцький. У грамот молдавського воеводи Штефана IX Томшi вiд 10 рудня 1614 р. зазначалося, що за умови слщування цими гостинцями купц можуть звертатися, посилаючись на цей акт, до мкцевих старост з питань безпеки особи та товарiв [6: 17; 18: 74].
Мкцева влада не завжди могла дати раду з розбшниками наявними в УУ розпорядженн силами i господар допомагав служилими людьми. Так сталося, примiром, в середин 50-х рокiв XVII ст., коли на пiвночi Молдавií з'явився розбшник Дитинка, який, за словами лтописця М. Костiна, «на виду вах явно без перешкоди ходив по Хотинському i Чернiвецькому цинутах i управляв селянами. Воевода Штефан послав стольника Бучока з багатьма служилими людьми, ям розгромили його i всiх його людей розаяли» [13: 140].
Подiбним чином, влада змушена була боротися з опришками i в першiй половинi XVIII ст., надаючи мiсцевiй адмiнiстрацiï допомогу служиторами з центру. Так, вщомо, що на початку XVIII ст. молдавсь-кий воевода М^ай Раковiце навггь досяг в боротьбi з розбшниками певних успiхiв, очистивши вiд них прську мiсцевiсть. Але тi пере-базувалися у вiддаленi карпатськi лiсовi масиви бiля перевалiв на молдавсько-трансильванському прикордонш, мiж м. Кимпулунг в Молдавп та Боршею в Марамурешк Про це, зокрема, повiдомляв у своему подорожньому щоденнику суперiнтендант (епископ) лютеран-ськоï Церкви Верхньоï Угорщини, словак за походженням, Данiель Крман, який разом зi шведським генерал-майором Маерфельтом прямував у серпш 1709 р. зi ставки короля шведiв Кала XII в Бенде-рах до Угорщини, прямуючи через Ясси, Сучаву та Кимпулунг, за яким починалися повш небезпек високопры лiсовi масиви. За словами Д. Крмана, у Яссах, куди вони дкталися 22 серпня, до придтеного бендерським пашою для безпеки подорожшх «одного турецького каштана, званого аг'а», який роздобував для них в дорозi по селах «|'жу, пиття i свiжих коней». господар також надав !'м для супроводу «двох кашташв з двадцятьма чотирма вояками i переказав, що нема вже шяко!' небезпеки, бо ж вш недавно вичистив молдавськ гори вiд розбшниюв». Подальшу подорож з Сучави до Кимпулунга i далi до пських перевалiв, що вели в Марамуреш, Д. Крман в щоденнику опи-сував так 25 добрались до Сучави, вщдалено!' майже на п'ятнадцять миль (вщ Ясс. - М.Ч.) (...).
З Сучави ми вирушили на КiмполюнГ i дшшли туди наступного дня 26 серпня. Це м^о розташоване у пiднiжжi молдавських вершин, якi починаються в Угорщиш i тягнуться до Чорного моря, де вони не е там висою, як тут (...).
Коли тепер нарештi зiйшлось уах двадцять шiсть осiб, даних нам на супровщ, i турецький аГа наказав привезти з юмполюнГських полонин свiжих коней, щоб змiнити попередшх, рушаемо в дальшу дорогу. В цш дорозi мусимо переходити через рку Молдаву багато разiв бтьше, нiж учора, коли ми були мiж Сучавою й КiмполюнГом, де цю рiку треба було десять разiв переходити. Щоб не наштовхуватись на бистрини, обрали ми дорiжки й стежки, протоптан через ст^мкий верх бтьше козами, шж кшьми (...).
Крiм безперестанноï зливи приходять iншi турботи. Там, де гори були найвищЬ ми побоювались розбшнимв, про яких було вiдомо, що |'х вiдлякувала велика кiлькiсть мандрiвникiв та що вони вiдiйшли до темшших гiр. В деяких мкцях !'х помiтила наша передня сторожа. На цих високих вершинах наша дорога була загороджена поваленими високими зрубаними деревами, щоб затримати наступ воропв...
На гребенях цих пр ми зустрти кiлькоx куруцiв, якi були вислан до молдавського господаря. Вони нам сказали про стан справ удома.
Нам довелося спускатись до марамороських долин iз такою ст^м-кiстю, наче збiгали по даху будь-якого будинку» [14: 130-133].
Чергове посилення в Молдавп воеводами-фанарютами у 40-х роках XVIII ст. податкового тиску на служиторiв, вело до зменшення !'х чисельносп, перетворення на селян. А тим часом на польсько-мол-давському прикордонш, особливо в долин Черемошу, активiзуеться розбiйництво [4: 55-57]. Зокрема, сюди заходять, рятуючись вiд пе-реслiдування з боку польсько!' влади опришки з Галичини. Так, взимку 1742 р. у межах Молдавськоï землЬ в с. Ростоки Русько-Кимпулунзь-кого околу, з'явився вщомий галицький опришок Олексiй Добощук (Довбуш), який втк сюди, рятуючись вщ збройних загонiв польського старости ^воковського. Останнiй поiнформував про це господаря Молдавп Костянтина Маврокордата, прохаючи допомогти його впш-мати. Реагуючи на прохання польського старости, воевода доручив Чершвецькому кправнику, надклавш йому на допомогу служилих людей пщ проводом Дшу Армаша, щоби вш схопив розбiйника для подальшоï його передачi польськiй сторонi. Проте Довбушу вдалося втекти, бо певна частина мкцевих жителiв йому симпатизувала. Тому Чершвецький iсправник наказав арештувати тих жителiв з Ростокiв, у кого переховувався ватажок опришмв та забрати ïxне майно [58: 38-39].
Зважаючи на зростання розбишацтва, особливо в прськш мкце-востi i задля посилення там охорони публiчноï безпеки, воевода К. Маврокордат навесш 1742 р. навггь видав хризов, яким уповноважив Чершвецького кправника оголосити «тим в Руському Кимпулунз^ якi жили в цш мiсцевостi, до 300 людей, щоб виконували охоронну службу» [58: 38].
Варто вщзначити, що у XVIII стол^т молдавськ господарi нама-галися впорядкувати мкцевий державний апарат, щоб пщвищити його ефективнiсть. У результатi запроваджених 1741 року в Молдавп реформ господаря К. Маврокордата старост i пиркелабiв стали називали кправниками (суддями). Вщповщно, Чернiвецького старосту та Сучавського портаря так само стали офщшно величати кправниками. Разом з повноваженнями керувати ваею адмiнiстрацiею на мкцях, воевода також надав (м координацiйнi повноваження полiцiï [4: 56, 58].
Згщно «Статуту» К. Маврокордата (1741 р.), у волосп призначалися по два старости - кправники. Функцп останнix були чiтко регламен-тованг Зокрема, iсправникам вказувалося, що вони мають чинити суд, але не повинш брати жодних штрафiв, данин, вщробгткових днiв, за
винятком штрафiв 3i злодпв, ям вони можуть отримувати. Вони також не повинт мати «жодних намiсникiв у волостях, але caMi мають бути суддями». Без вщома волосного icпрaвникa, «жоднiй урядовiй лю-динi з наказами по волосп не ходити, i нiкому не дозволено чинити сваволю». Упiймaних злодпв повинн icпрaвники лише допитати i дiзнaтиcя кого i нacкiльки пограбували, а вщтак негайно вiдпрaвити ïx в Диван, повiдомляючи при тому письмово про шкоду, яку т завда-ли. 1справники повиннi наглядати у сво'|'х волостях за священиками, iподияконaми та iншими людьми, позбавленими дару й таких, що носять духовну одежу, i не карати таких людей, але давати |'м печатки.
1справники не мали права збирати додаткових податей i давати служителям жалування, бо десятину, яку збирали злотaшi слщ було доправляти у скарбницю. Також слуги стьського голови, якщо де не будь зайдуть жшок i дiвчaт гулящих, не повины брати тчого н вiд тaкоï жiнки, як i вщ чоловiкa, який мав з нею справу, без суду волосного кправника. «А за намовою людей i бездоказово, не можна було звинувачувати будь-яку жшку чи дiвчину, am обручати ïx» [31: 492, 494, 496-498; 57: 562].
У другш половит XVIII ст. кправник мав чималий виконавчий апарат. Наприклад, у Черывцях в розпорядження кправника було 40 бираыв (тших судових виконaвцiв) на чолi з капгганом, 30 умблaторiв (кiнниx слуг) на чолi з ватагом та 10 aрнaутiв (оxоронцi порядку) на чолi з чаушем. А пщ орудою великого кaпiтaнa Кiцмaня i 4 каштажв знаходилися кiннa прикордонна сторожа - кaлaрaшi чиcельнicтю понад 100 оаб [30: 36-37]. Перепист вiдомоcтi 1774 року конста-тують наявтсть кaлaрaшiв не лише в Черывецькому, але й у рядi ciл Хотинського цинуту, який на певний час росшська окупaцiйнa вшськова aдмiнicтрaцiя повернула до складу Молдавп [23: 173-174].
Господар К. Маврокордат суттево обмежив силу влади великих капггатв, пщпорядкувавши |'х волосним кправникам. Зокрема, у 1742 р. воевода наказував чертвецькому cтaроcтi, щоб капгган з Кiцмaня слухався його як старшого за вком боярина i як старосту [60: 251].
Починаючи з перших десятилггь XVIII ст. в Чертвцях також послу-говувалися «бешлiями» - вояками турецькоï полщп, яких використо-вували в Молдавп. 1'х юриcдикцiя поширювалася на турмв, зокрема, на турецьких торговцiв [53: 39].
Жителi окремих ciл, розташованих поблизу державного кордону, несли стражу, зокрема вщ проникнення розбiйникiв. У привте)' стра-жерам з Опришан, наданому господарем Eремiею Могилою в жовтт 1604 р., зазначено: «Дали есми сес лист господства ми стрьжаром от Опришани на то они да имают дрижати страж якож бив обичаи з давна, а на ловитв да не имают ходити николиже токмо да имают
пазити страж» [44: 91]. Кимполунзьк стражери комплектувалися мкцевими плаешами. У 1769 р. ворник Кимпулунгу доносив, що там е порядна стража [60: 155].
Переписи населення Молдавп 1772 та 1774 рр. вже не згадують cтрaжерiв. Очевидно, ця кaтегорiя cлужиторiв злилася з панцира-ми - новим формуванням, створеним при воеводi Гр^оре II Гш (1726-1733 рр.) для охорони порядку [60: 216]. Панцири набиралися з мкцевих жителiв i були розподтеы по волостях. Командували ними каттани цинупв. Першi згадки про пaнцирiв в швшчних волостях Молдaвcькоï землi зус^чаються у 40-х роках XVIII ст. Так, у акт вiд 15 ачня 1748 р., виданому господарем Гр^оре II Гiкою та адресо-ваному боярину Лефтеру, великому каштану в РопчЬ йдеться про пaнцирiв з с. Тереблече (вотчини монастиря Путна), яких з огляду на (хню службу звiльнили вiд биру [42: 52]. Переписи 1772 та 1774 рр. фксують пaнцирiв в прських та передгiрниx селах Чернiвецькоï та Сучaвcькоï волостей [2: 34; 22: 53-54, 336-338, 342, 343, 345, 346]. На комaндирiв пaнцирiв покладався також обов'язок слщкували за належним виконанням селянами повинностей. Так, у 1767 р. воевода Молдавп Гр^оре !он Кaллiмaxi наказував Андрт, кaпiтaну з Ропчi, щоби вш простежив за тим, аби селяни з Багринешть вчасно давали дижму [43: 28].
Старостичсправники цинутiв використовував згаданих вище служ-бовцiв для служби безпеки та при рiзниx правових справах. Ще раш-ше, коли староста не мав у своему розпорядженж достатньо[ кiлькоcтi судових службовщв, вони мали також переслщувати розбiйникiв та виконувати iншi служби [32: 162; 50: 37, 44-45].
За cвiдченням Г. Спленi, перелiченi волоcнi чиновники та службов-ц молдавського воеводи не отримували якокь точно вcтaновленоï плaтнi [30: 35-37]. Ттьки арнаути одержували у другш половин XVIII ст. щомкячно по 5 фл.; платили також турецьким бешлiям [30: 36].
На додаток до адмшктративно-полщмних функцiй у цинуп, старости, зокрема Чернiвецькi, також мали стежити за проведенням ш^ч-них ярмaркiв та порядком при здшсненж ярмаркових оперaцiй, але про саытарну i пожежну справу тощо, якi належати тодi до полщшно( сфери, констатував Г. Спленi, не дбали взaгaлi [30: 37-38]. Також вш вiдзнaчaв, що в поселеннях «вулиц ночами не охоронялися»... Часто ширилися чутки про грабунки та вбивства на дорогах» [30: 38].
Для тримання злочинщв у Черывцях була темниця (в'язниця): у пер-шi десятилггтя XVIII cтолiття вона знаходилася в ценр мicтa. Вщомо, що у XVIII ст. якогось Георпя, начальника в'язницi, нaвiть призначили черывецьким старостою. Смертнi вироки виносили ттьки при дворi молдавського господаря [19: 48; 53: 35].
ЧершвцЬ Хотин та Сучава розташовувалися на землях, котрi вва-жалися державною власшстю й перебували пщ юрисдикцiею мол-давського господаря. Там, ^м волосноУ aдмiнiстрaцií, кнували органи мiського самоврядування (мiськa рада, що складалася з «шолтуза» або «вшта» та «пиргaрiв» або таршшин), якi нaдiлялися судовими функцiями [17: 34; 32: 166-168; 51: 315, 322; 55: 71, 74].
У селах керували «двiрник» (суддя) i вщ одного до трьох «вата-машв» (пiдсудки, помiчники). Вони залагоджували дрiбнi суперечки мiж селянами [5: 188-189; 22: 21-22; 30: 36; 51: 326]. У важливших справах селян судив представник господаря. У важливших справах селян судив представник господаря - ворник, паркалаб або староста [5: 180; 26: 44-45; 32: 152; 55: 71]. У карних справах за вбивство, коли жертвою була звичайна особа, не шляхетного походження, право сатисфакцп належало членам родини вбитого.
Традицшно, селяни, ^м шших повинностей, мали виконувати сторожову службу та розшукувати злочинщв (провадити «гоншня слщу» в межах громади). 1снувала вщповщальшсть села за вбивство людини. На територп села Альботени знайдено труп убитого грека. Не виявлено злочинця. Староста м. Черывщв заплатив грекам за «ду-шогубство» (дав 158 волiв i коров, 20 коней i 600 овець), а господар Богдан документом вщ 1570 р. визнав втьне село власыстю старости, зробивши втьних селян залежними [26: 65].
Коли на левадах, що належали до мкта Чершвщ, було знайдено два трупи замордованих полямв, мкто вщмовилося вщ цих левад, ям лежали по другий бк рiки Пруту - очевидно не будучи спромож-ним знайти злочинщв, aнi «вщвести слiди» вiд своеУ влaсностi. Тод боярин Матеяш Гaврiлaш заплатив душогубство, а господар Молдавп Мирон Барновський-Могила визнав за ним у власысть згaдaнi левади й подарував грамотою вщ 8 квiтня 1627 р. присток Денисiвку цьому бояриновi. ^зшше, в часи прaвлiння господаря Ваале Лупу керiв-ники мiстa Чершвф пробував вiдсудити згaдaнi левади, але воевода присудив вщмовити Ум у позову зaкрiпивши свое рiшення у грамот вщ 30 вересня 1635 р. [19: 37-39; 53: 44-45].
Схожi випадки передaчi частини поселення у власшсть того, хто заплатив за «за людиногубство» на його територп зафксовано й у грамотах що стосувалися територп Хотинського цинуту. Так, у пщтвер-джувaльнiй грамол господаря Георгiя Штефана своему слузi Дaрiю Стирче на двi частини села Хриманкауць в Хотинськш волосп вiд 8 березня 1654 (7162) року, зазначено, що шшу частину села вш при-дбав заплативши «викуп за людиногубство,що було скоене на хотaрi Хриманкауць, разом з Куличинами i з Димидянами, i з Трибисеуцами, i з Бричанами, i з Васкауцами, ще в дш Олександра 1лляша воеводи».
Згадка про цю подт також мiститься у грамот господаря Ваале Лупу вщ 1644 року, якою вш пщтверджуе колишньому вiстiернику Йор-даыю Бухушу, великому спaтaревi Егору, Дарт та Костянтину Стирчам та Драгушескулу село Гриманкауць у Хотинськш волосп, де мовиться, що вони заплатили встановлений штраф за знайдене на територп ГриманкауцькоУ садиби тто вбитоУ людини i зверх того втратили амнадцять волiв, з приводу вищезгаданого смертовбивства [15: 277].
Наведет вище приклади засвщчують присутшсть у звичаевому прaвi МолдавськоУ землi принципу колективноУ вiдповiдaльностi за вбивство, в основi якого лежить не кровна спорщнешсть, а те-риторiaльне сусiдство, общинш зв'язки мешкaнцiв одного села або громади, ям мали спiльно платити за вбивство, скоене на У'хнш територп. У випадку, якщо громада або землевласник були не в змозi знайти винного або сплатити штраф за знайдений на Ух територп труп, то земля вщбиралася в господарський домен. Якщо сам власник або громада не могли заплатити судовий штраф за знайдений на територп громади труп, його м^ внести хтось шший. Проте, у такому випадку вш набував прав власносп над фею землею. Натомкть, коли тто було знайдено на пустщ, штрафу не було, але той, хто його сплатив, отримував право власносп на цю землю. Тому виявивши на своУй територп труп, громада була змушена розшукати i представити на суд вбивцю, щоб уникнути штрафу, який збирали глобыки [4: 30].
Пкля того як в 1715 р. Хотинський цинут було вщторгнуто вщ Мол-давп i перетворено в турецьку райю (мтггаризовану зону), тамтешню османську адм^страцт очолював мухaфiз - комендант фортец Хо-тин [44: 100-101; 56: 142-145]. Публiчну безпеку охороняли яничари гарызону, а за порядок в селах ХотинськоУ райУ вщповщали коман-дири османських вшськових пiдроздiлiв - алайбеУ [10: 183; 27: 103].
Розповщаючи про полщшы функцií хотинських яничар, секретар арсеналу ХотинськоУ фортеф у 1718-1728 рр. османський географ |брапм Хaмдi-ефендi у своУх записках про Валахт i Молдaвiю 1740 року констатував, що «на твычний зaхiд вщ Хотина, через дорогу вiд колишнього Сванека (Жванця. - М.Ч.), у мкцевосл, звaнiй Атак, хотинський дефтердар (фшансовий чиновник. - М.Ч.) Мустафа-ага заснував ярмарок i збудував для цього на березi Днiстрa великий караван-сарай, нав^и для торговцiв, стайы для коней бaришникiв. Там було 50 корчмiв, в яких проживали музиканти-поляки та тары дiвчaтa. Двадцять яничaрiв охороняють там порядок. Ярмарок оргашзовують сiм рaзiв на рк» [7: 140].
Автохтонному населенню ХотинськоУ райУ османська влада за-лишала певну адмшктративну й релiгiйну автономт. Мешкaнцi сiл обирали свого вшта-ворника, який репрезентував населення перед
османською адмшктращею, а також виконував над автохтонами су-довi функцп. У правовому вiдношеннi мiсцеве населення - руснаки i молдавани керувалося переважно власними звичаями [26: 78].
Про правовщносини в Xотинськiй раж кшця XVIII - початку Х!Х ст. залишив записи, зробленi на основi спогадiв старожилiв-русинiв перед 1861 роком, росшський публiцист i етнограф О. Афанасьев-Чужбинський. У своíх «Нарисах Днiстра» вiн 1х описував так: «Власне, наша Буковина, або, краще сказати, майже весь Хотинський повгт -це Райя, колишне володшня хотинського паш^ через що i тутешнi мешканцi дотепер називаються райянами. Звичайно, тут уже не ли-шилося сл^в турецького панування, але подекуди ще збереглися чуо^ турецьк сади i фонтани та де-не-де (у Клишмвцях, Рухотинi тощо) знайдеться ктька старих, якi ще служили у турмв. Вони роз-повiдають про життя за колишшх часiв - втрачене для нас через вщсутысть писемних пам'яток, проте цкаве. З íхнiх оповiдок можна зробити висновок, що селянам тодi жилося добре, i вони не зазна-вали жодних утискiв, за винятком одного: ан вродливоí жшки, анi гарненькоí доньки несила було втримати вдома - турки неодмшно IX переманювали й навертали у магометанство. У Райí жили помщики, якi сплачували пашi певну суму, i жили вони патрiархально. Якщо ж з'являлися солдати з хотинського гаршзону, то не обходилося без на-сильства. Воно, утiм, не минало безкарно, позаяк помщик не мирився iз втратою селянина, а !хав до Хотина i домагався у пашi сатисфакцií. Та якщо пршздив якийсь чиновник iз Константинополя i якщо цей чиновник бешкетував - на це вже не було ради, i на його пустоши дивилися ^зь пальцi. Без сумшву, такi чиновники приíздили рщко, й життя райян минало доволi мирно.
£дине, за що турки переслщували та жорстоко карали, - це крадiж-ки i злодш, впiйманий на мiсцi злочину, неминуче потрапляв на шибе-ницю, яка постшно стояла у хотинськiй фортецк Один дiдусь, в якого я мешкав у Клишмвцях, розповiдав, що його родич якось поцупив на базарi просту глиняну люльку, i як не клопоталися за нього рщы, як не просив сам власник вкраденоí люльки - винуватця повкили. "Так-таки, хоч би вкрав цибулину, то одвезуть до Хотиня й завкять", -пщсумував дщусь i, махнувши рукою, пожалкував, що тепер не вЬ шають злодпв i що нинi обiкрасти людину не вважаеться за грiх. У Хотиы в той час жили евреí, якi займалися торгiвлею й не славилися доброчесшстю у цш справi. Щойно хтось зайшов до еврейськоí крам-нички - а турок вже чатуе на покупця бтя виходу. Довщавшись, що й сктьки куплено, турок iде до крамнички турецькоí та переважуе товар: якщо все вщпущено як слщ, еврея не чiпають, але якщо покупця обважили, еврея забирають Ь залежно вщ обставин, накладають
пеню або б'ють по п'ятах; та якщо еврей попадеться вдруге - ведуть на шибеницю» [1: 3-4].
Пкля прилучення Xотинськоï раж до Росiйськоï iмперiï в 1812 р., росшська влада певний час збер^ала на новонабутiй територп, яку офщшно назвали Бессарабiею, старi порядки, що були характерними для доби молдавського правлшня [3: 113-115; 28: 271, 280, 283].
Отже, у пщсумку можна констатувати, що на теренах мiж Верхшм □ ретом, Середшм Днiстром та Сучавою, якi з середини XIV ст. увшш-ли до складу новоствореноï Молдавськоï держави, упродовж всього молдавського володарювання у Чершвецькш (до середини XV ст. Цецинськш), Сучавськм та Xотинськiй волостях (цинутах) спецiальниx полiцiйниx органiв, у ïx сучасному розумiннi, не було. До останньоï чвертi XVIII ст. функцп з охорони публiчноï безпеки тут виконувалися молдавськими урядниками, куртенами та рiзними категорiями служи-лих людей - служиторiв. Спершу найвищим урядником з полщшними функцiями були командувачi вiйська - великий ворык, а вiдтак портар Сучавою, який з кшця XvI ст. став називатися хатманом. На мкцях, у цинутах Молдавськоï землi, зокрема, Чершвецькому, Сучавському та Хотинському, справа оргашзацп забезпечення правопорядку i, особливо, боротьби з розбшництвом на прикордоннi, покладалася, насамперед, на старост- пиркелабiв, ям у XVIII ст. стали називатися кправниками, керiвникiв околiв, ветавiв мкт, великих прикордонних капiтанiв, агiв, полковнимв, армашiв, апродiв та пiдлеглиx ïм кур-тенiв i служиторiв цинупв (каларашiв, арнаутiв, биранiв, стражерiв, панцирiв, доробанiв), а також найманих бешлпв. На рiвнi сiльськиx громад правопорядок пщтримувався двiрниками та ватаманами села. До обов'язмв громади входила також повиншсть «гонiння eni-ду» злочинця в межах ïï «хотаря». Деяк села, зокрема монастирськi, користувалися щодо цiеï повинностi iмунiтетом, як i вщ втручання у справу розслщування i суду урядникiв молдавського господаря -глобнимв i душигубiнарiв.
Пкля прилученням Хотинщини до iмперiï осмашв, охорону пу-блiчноï безпеки в новостворенш турецькiй райï було покладено на яничарiв хотинського гарнiзону, а за порядок в селах Хотин^^ наxiе вiдповiдали командири османських вшськових пiдроздiлiв - алайбеï.
Прим|'тки
1. Пиркелаб «стольного града» Сучавського спершу носив звання двiрника, вщтак портаря, а тзыше хатмана та кправника [12: 95-96; 43: 37, 195; 52: 65; 9: 78].
ЛIТЕРАТУРА
1.Афанасьевъ-ЧужбинсюйА.С. Поъздка въ Южную Росаю. Очерки Днъстра / [соч.] А. Афанасьева-Чужбинскаго. СПб., 1893. Т. VIII.
2. Бакалов С. Молдавские казаки. Происхождение, эволюция и организационная структура (XVI-XIX вв.) // Со^альна iсторiя: Науковий збiрник / за ред. проф. Г.Д. Казьмирчука. Киев, 2012. Вип. VIII. С. 14-35.
3. Бессараб':я / подъ ред. П.А. Крушевана. М., 1903.
4. Буковина: iсторичний нарис / за заг. ред. В.М. Ботушанського. Чершвш, 1998.
5. Галбен А.И. Из истории феодального права Молдовы XVIII-XIX вв. (турецко-фанариотский период). Кишинэу, 1998.
6. Грябан В., Чучко М. Ринки та ярмарки буковинськоУ столицк науково-популярний нарис. Чершвц^ 2009.
7. Губоглу М. Турецкий источник 1740 г. о Валахии, Молдавии и Украине // Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы. М., 1964. С. 131-161.
8. ДрагневД.М. Гайдуки - народные мстители: Очерк истории героической борьбы молдавских гайдуков против местных и иноземных угнетателей. Кишинев, 1962.
9. Жуковський А. 1стс^я Буковини. Чершвш, 1991. Ч. 1.
10. История Османского государства, общества и цивилизации: в 2 т. / под ред. Э. Исханоглу; Исслед. центр исламской истории, искусства и культуры (IRCICA); пер. с тур. В.Б. Феоновой; под ред. М.С. Мейера. М., 2006. Т. 1.
11. История Румынии / И. Болован, И.-А. Поп (координаторы) и др. М., 2006.
12. Кантемир Д. Описание Молдавии. Кишинев, 1973.
13. Костин М. Летопись земли Молдавской / пер. летописи с молд. М. Лупашко. Кишинев: Б.и., 2014.
14. КрманД. Подорожай щоденник (Itinerarium 1708-1709). Киев, 1999.
15. МандзякА.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / авт. и сост. А.С. Мандзяк. Сокирянщина, 2015.
16. Масан О.М. Буковина як об'ект мiжнародних вщносин з давшх чаав до 1774 р. // Буковина в контекст европейських мiжнародних вщносин (з давшх чаав до середини XX ст.) / В.М. Ботушанський, С.М. Гакман, Ю.1. Макар та ш; за заг. ред. В.М. Ботушанського. Чершвш, 2005. С. 9-168.
17. Масан О. Градъ на Днъстръ Хотънь // Буковинський iсторико-етногра-фiчний вкник. Чершвш, 1996. С. 31-37.
18. Масан О. Помiж вшськових лихолпъ (з ^ори м^а й околиць у XVI-XVII ст.) // Буковинський журнал. 2007. Ч. 4. С. 72-83.
19. Масан О. Чершвц в другш половит XIV-XVIII ст. (до 1775 р.) // Чершвцк !стс^я i сучасшсть / за заг. ред. В. Ботушанського. Чершвц^ 2009. С. 23-74.
20. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. II (перв. половина XVII ст.) / Ф. Евлашевский, Я. Собеский, С. Окольский, Г Боплан. Освобождение невольников. Б. Машкевич; пер. К. Мельник (под редакциею В. Антоновича). Киев, 1896.
21. Молдавия в эпоху феодализма: Славяно-молдавские грамоты. XV-XVI вв. Кишинев, 1978. Т. II.
22. Молдавия в эпоху феодализма: Переписи населения Молдавии в 1772-1773 и 1774 гг. Кишинев, 1975. Т. VII, ч. 1.
23. Молдавия в эпоху феодализма: Переписи населения Молдавии в 1772-1773 и 1774 гг. Кишинев, 1975. Т. VII, ч. 2.
24. Мохов Н.А. Молдавия епохи феодализма (от древнейших времен до начала XIX века). Кишинев, 1964.
25. Нариси з ^орп ^вшчноТ Буковини / редкол.: Ф.П. Шевченко (вщп. ред.) та ш. Киев, 1980.
26. HoeociecbKuü I. Нарис ^орп права Буковини i Басарабп // Наукове товариство iменi Шевченка. Записки. Нью-Йорк, 1986. Т. 199.
27. Петросян И.П. Янычары в Османской империи. Государство и войны (XV - начало XVII в.). СПб., 2019.
28. Свиньин П. Описание Бессарабской области, в 1816 г. // Записки им-ператорскаго Одесскаго общества исторш и древностей. Одесса, 1867. Т. VI. С. 175-320.
29. Славяно-молдавские летописи XV-XVI вв. / Ф.А. Грекул. М., 1976.
30. Сnленi f. фон. Опис Буковини / пер. з шм., передмова i коментар О.Д. Огуя, М.М. Сайка. Чершвш, 1995.
31. Уставъ Молдавш 1741 года, изданный !о Константиномъ Николаемъ Велъ Воеводою, Божiею милослю Господаремъ земли Молдавской // Записки императорскаго Одесскаго общества исторш и древностей. Одесса, 1877. Т. X. С. 492-498.
32. Чучко М. Молдавське урядування на територп ЦецинськоТ/Чершвець-коТ, СучавськоТ та Хотинсь^ волостей // ктс^я розвитку оргашв влади на територп ЧершвецькоТ область Монографiя / С.М. Гакман, О.В. Добржанський, Т.В. Долинянська, А.М. Круглашов, Я.С. Мельничук, I.A. Пщдубний, А.В. Федорук, В.Ф. Холодницький, М.К. Чучко, М.В. Ярмистий; за заг. ред. О.В. Добржанського, А.М. Круглашова, М.В. Ярмистого. Чершвш, 2014. С. 106-187.
33. Чучко М. Хотинська вшна 1621 року i придунайськ князiвства: военний та дипломатичний аспекти учасп Молдавп i Валахп у польсько-османському конфлкт // XIII Буковинська мiжнародна iсторико-краезнавча конференция, присвячена 400^ччю XотинськоТ вшни: тези доповщей. Чершвш, 22-23 жовтня 2021 р. / наук. ред. О.В. Добржанський. Чершвш, 2021. С. 9-11.
34. Чучко М., Пивоваров С. Образование Земли Молдавской и формирование ее северных границ во второй половине XIV - начале XVI в. в свете
письменных источников и археологических материалов // Русин. 2010. № 4. С. 28-38.
35 .Яковенко П.А. Къ исторш иммунитета въ Византш. Юрьевъ, 1908.
36. Basarabia. Monografie sub îngrijirea Lui Stefan Ciobanu. Chisinau. 1926.
37. Balan T. Vornicia in Moldova. CernâuÇi, 1931.
38. Brezoianu I. VechiLe institutiuni aLe României: (1327-1866): cu un appendice estras din mai muLt de ua suta chrisobuLi, spre Limpedzirea chronoLogiei a domnitoriLor Terrei-românesci, pe secoLii XIV, XV si XVI. Bucure§ti, 1882.
39. CaLatori straini despre JariLe Române. Bucure§ti, 1983. VoL. VIII.
40. Costin N. LetopiseÇuL Jarii MoLdovei de La zidirea Lumini pîna La 1601 §i de La 1709 La 1711. Ia§i, 1976.
41. Curpan Vf-S. Istoria dreptuLui românesc. Iasi, 2014.
42. Documente bucovinene / Teodor BaLan. CernâuÇi, 1939. VoL. V.
43. Documente bucovinene / Teodor BaLan. Bucure§ti, 1942. VoL. VI.
44. Documente bucovinene / Teodor BaLan. Ia§i, 2005. VoL. VII.
45. DocumenteLe moLdovene§ti înainte de §tefan ceL Mare / PubLicate de Mihai Costachescu. Ia§i, 1931. VoL. I.
46. DocumenteLe moLdovene§ti înainte de §tefan ceL Mare / PubLicate de Mihai Costachescu. Ia§i, 1932. VoL. II.
47. Documente privitire La istoria RomâniLor urmare La coLectiunea Lui Eu-doxiu de Hurmuzaki / PubLicate de loan Bogdan. Bucure§ti, 1900. VoL. XI.
48. Documenta Romaniae Historica. Seria A. MoLdova. Bucure§ti, 1975. VoL. 1.
49. Esanu A, Esanu V. Epoca Lui Stefan ceL Mare. Oameni, destine si fapte. Bucuresti, 2004.
50. FilittiI.C. Despre vecea organizare administrative a principateLor Romane. Bucureçti, 1935.
51. Giurescu C.C. Istoria româniLor. Bucure§ti, 2003. VoL. II.
52. lorga N. Studii §i documente cu privire La istoria româniLor. Bucure§ti, 1904. VoL. VI. Partea II.
53. Kaindl R.F. Geschichte von Czernowitz=Кайндль Р.Ф. 1стс^я Чершв^в. Чершвш, 2005.
54. Mareci H. Din arhiva Lui Teodor BaLan (III) [BaLan T. CaLara§i de CoÇmani] // CodruL CosminuLui. 2005. № 11. Р. 183-200.
55. Negru I. Istoria dreptuLui Românesc. Nagard Lugoj, 2014.
56. Nistor I. Istoria Basarabiei. Bucureçti, 1991.
57. Nistor I. Istoria româniLor. Bucure§ti, 2002. VoL. 1.
58. Nistor I. Români §i ruteni în Bucovina. Bucure§ti, 1915.
59. Stoicescu N. DicÇionar aL mariLor dregatori din Jara Româneasca §i MoLdova sec. XIV-XVII. Bucureçti, 1971.
60. Stoicescu N. Curteni §i sLujitori. Contribu^ii La istoria armatei române. Bucureçti, 1968.
61. Suceava. Fila de istorie. Documente privitoare La istoria ora§ului 13881918. Bucure§ti, 1989. Vol. 1.
62.Ureche G., Costin M., Neculce I. Letopisetul Jarii Moldovei...: Cronici / Ingr. Textelor, glosar §i indici de Tatiana Celac. Chi§ineu, 1990.
REFERENCES
1. Afanasiev-Chuzhbinskiy, A.S. (1893) Poezdka v Yuzhnuyu Rossiyu. Ocherki Dnestra [Journey to South Russia. Essays on the Dniester]. Vol. VIII. St. Petersburg: [The Maritime Ministry].
2. Bakalov, S. (2012) Moldavskie kazaki. Proiskhozhdenie, evolyutsiya i orga-nizatsionnaya struktura (XVI-XIX vv.) [Moldavian Cossacks. Origin, evolution and organizational structure (the 16th - 20th centuries)]. In: Kazmirchuk, G.D. (ed.) Sotsial'na istoriya [Social History]. Vol. VIII. Kyiv: [s.n.]. pp. 14-35.
3. Krushevan, P.A. (ed.) (1903) Bessarabiya [Bessarabia]. Moscow: [s.n.].
4. Botushansky, V.M. (ed.) (1998) Bukovina: istorichniy naris [Bukovina: a historical essay]. Chernivtsi: Zelena Bukovina.
5. Galben, A.I. (1998) Iz istorii feodal'nogo prava Moldovy XVIII-XIX vvv (turetsko-fanariotskiyperiod) [From the history of the feudal law of Moldova in the 18th - 19th centuries. (Turkish-Phanariot period)]. Chisinau: [s.n.].
6. Gryaban, V. & Chuchko, M. (2009) Rinki ta yarmarki bukovins'koï stolitsi: naukovo-populyarniy naris [Markets and fairs of the Bukovina capital: a nonfic-tion essay]. Chernivtsi: Poligraf-servis.
7. Guboglu, M. (1964) Turetskiy istochnik 1740 g. o Valakhii, Moldavii i Ukraine [A Turkish source from 1740 about Wallachia, Moldavia, and Ukraine]. In: Tveritinova, A.S. (ed.) Vostochnye istochnikipo istorii narodov Yugo-Vostochnoy i Tsentral'noy Evropy [Oriental sources on the history of the peoples of SouthEastern and Central Europe]. Vol. 1. Moscow: Nauka. pp. 131-161.
8. Dragnev, D. M. (1991) Gayduki - narodnye mstiteli: Ocherk istorii geroi-cheskoy bor'by moldavskikh gaydukovprotiv mestnykh i inozemnykh ugnetateley [Haiduks - People's Avengers: An Essay on the History of the Heroic Struggle of Moldavian Haiduks against Local and Foreign Oppressors]. Chisinau: Stiinta.
9. Zhukovsky, A. (1991) Istoriya Bukovini [History of Bukovina]. Vol. 1. Chernivtsi: Redaktsiyno-vidavnichiy viddil oblpoligrafvidavu.
10. Iskhanoglu, E. (ed.) (2006) Istoriya Osmanskogo gosudarstva, obshchestva i tsivilizatsii [History of the Ottoman State, Society, and Civilization]. Vol. 1. Translated from Turkish by V.B. Feonova. Moscow: Vostochnaya literatura.
11. Bolovan, I., Pop, I.-A. et al. (2006) Istoriya Rumynii [History of Romania]. Translated from Romanian. Moscow: Ves' mir.
12. Kantemir, D. (1973) Opisanie Moldavii [Description of Moldova]. Chisinau: [s.n.].
13. Costin, M. (2014) Letopis'zemli Moldavskoy [Chronicle of the Moldavian Land]. Translated from Moldavian by M. Lupashko. Chisinau: [s.n.].
14. Krman, D. (1999) Podorozhniyshchodennik(Itinerarium 1708-1709) [Travel Diary (Itinerarium 1708-1709)]. Kyiv: [s.n.].
15. Mandzyak, A.S. (2015) Istoriya Sokiryanshchiny v dokumentakh i mate-rialakh: Ot pervykh upominaniy do 1812 goda [History of Sokyryanschina in documents and materials: From the first mentions to 1812]. Online: Website "Sokiryanshchina".
16. Masan, O.M. (2005) Bukovina yak ob'ekt mizhnarodnikh vidnosin z davnikh chasiv do 1774 r. [Bukovyna as an object of international relations from ancient times to 1774]. In: Botushansky, V.M. (ed.) Bukovina v konteksti evropeys'kikh mizhnarodnikh vidnosin (z davnikh chasiv do seredini XX st.). Chernivtsi: Ruta. pp. 9-168.
17. Masan, O. (1996) Grad na Dnestre Khotyn [Khotyn - a city on the Dnister]. Bukovins'kiy istoriko-etnografichniy visnik. pp. 31-37.
18. Masan, O. (2007) Pomizh viys'kovikh likholit' (z istoriï mista y okolits' u XVI-XVII st.) [Between military troubles (from the history of the city and its environs in the 16th - 17th centuries)]. Bukovins'kiyzhurnal. 4. pp. 72-83.
19. Masan, O. (2009) Chernivtsi v drugiy polovini XIV-XVIII st. (do 1775 r.) [Chernivtsi in the second half of 14th - 18th centuries (until 1775)]. In: Botushansky, V. (ed.) Chernivtsi: Istoriya i suchasnist'. Chernivtsi: Zelena Bukovina. pp. 23-74.
20. Evlashevsky, F. et al. (1896) Memuary, otnosyashchiesya k istorii Yuzhnoy Rusi [Memoirs relating to the history of Southern Russia.]. Vol. II. Kyiv: Korchak-Novitsky.
21. Dmitriev, P.G. et al. (1978) Moldaviya v epokhu feodalizma: Slavyano-mol-davskie gramoty.XV-XVI vv [Moldova in the era of feudalism: Slavic-Moldovan letters. 15th-16th centuries]. Vol. 2. Chisinau: Stiinca.
22. Dmitriev, P.G. et al. (1975a) Moldaviya v epokhu feodalizma: Perepisi nasele-niyaMoldavii v 1772-1773i 1774gg. [Moldavia in the Age of Feudalism: Population Censuses of Moldavia in 1772-1773 and 1774.]. Vol. 7(1). Chisinau: Stiinca.
23. Dmitriev, P.G. et al. (1975b) Moldaviya v epokhu feodalizma: Perepisi nas-eleniya Moldavii v 1772-1773 i 1774 gg. [Moldavia in the Age of Feudalism: Population Censuses of Moldavia in 1772-1773 and 1774.]. Vol. 7(2). Chisinau: Stiinca.
24. Mokhov, N.A. (1964) Moldaviya epokhi feodalizma (ot drevneyshikh vremen do nachala XIX veka) [Feudal Moldavia (from ancient times to the early 19th century)]. Chisinau: [s.n.].
25. Shevchenko, F.P. et al. (eds) (1980) Narisi z istoriïPivnichnoïBukovini [Essays on the History of Northern Bukovina]. Kyiv: [s.n.].
26. Novosivskiy, I. (1986) Naris istoriïprava Bukovini i Basarabiï [Essay on the history of law in Bukovina and Bessarabia]. New York: [s.n.].
27. Petrosyan, I.P. (2019) Yanychary v Osmanskoy imperii. Gosudarstvo i voyny (XV - nachalo XVII v.) [Janissaries in the Ottoman Empire. State and wars (the 15th - early 17th century)]. St. Petersburg: Nauka.
28. Svinin, P. (1867) Opisanie Bessarabskoy oblasti, v 1816 g. [Description of the Bessarabian region in 1816]. Zapiski imperatorskago Odesskago obshchestva istorii i drevnostey. 6. pp. 175-320
29. Grekul, F.A. (1976) Slavyano-moldavskie letopisi XV-XVI vv [Slavic-Mol-dovan chronicles of the 15th - 16th centuries]. Moscow: Nauka.
30. Spleni, G. von (1995) Opis Bukoviny [Description of Bukovina]. Translated from German by O.D. Oguy, M.M. Sayko. Chernivtsi: Ruta.
31. Moldova. (1877) Ustav Moldavii 1741 goda, izdannyy lo Konstantinom Nikolaem Vel Voevodoyu, Bozhieyu milostiyu Gospodarem zemli Moldavskoy [The Charter of Moldova of 1741, issued by Io Konstantin Nikolai Vel Voevoda, by the grace of God Lord of the land of Moldavia]. Zapiski imperatorskago Odesskago obshchestva istorii i drevnostey. 10. pp. 492-498.
32. Chuchko, M. (2014) Moldavs'ke uryaduvannya na teritoriï Tsetsins'koï/ Chernivets'koï, Suchavs'koï ta Khotins'koi volostey [Moldovan government in the territory of Tsetsin / Chernivtsi, Suceava and Khotyn counties]. In: Dobrzhansky, O.V., Kruglashov, A.M. & Yarmisty, M.V. (eds) Istoriya rozvitku organiv vladi na teritorii Chernivec'koi oblasti. Chernivtsi: [s.n.]. pp. 106-187.
33. Chuchko, M. (2021) Khotins'ka viyna 1621 roku i pridunays'ki knyazivstva: voenniy ta dipLomatichniy aspekti uchasti Moldaviï i Valakhiï u poL's'ko-osmans'komu konflikti [The Khotyn War of 1621 and the Danube Principalities: Military and Diplomatic Aspects of the Participation of Moldavia and Wallachia in the Polish-Ottoman Conflict]. XIII Bukovins'ka mizhnarodna istoriko-kraeznavcha konferentsiya, prisvyachena 400-richchyu Khotins'koï viyni. Proc. of the Conference. Chernivtsi, 22 - 23 October, 2021. Chernivtsi. pp. 9-11.
34. Chuchko, M. & Pivovarov, S. (2010) Obrazovanie Zemli Moldavskoj i formirovanie ee severnyh granic vo vtoroj polovine XIV nachale XVI v. v svete pis'mennyh istochnikov i arheologicheskih materialov [The formation of the Moldavian Land and its northern borders in the second half of the 14th - early 16th century according to written sources and archaeological materials]. Rusin. 4. pp. 28-38.
35.Yakovenko, P.A. (1908) K istorii immuniteta v Vizantii [On the history of immunity in Byzantium]. Yuriev: [s.n.].
36. Ciobanu, S. (ed.) (1926) Basarabia [Bessarabia]. Chisinau: [s.n.].
37. Balan, T. (1931) Vornicia in Moldova [Vornicia in Moldova]. CernâuÇi: [s.n.].
38. Brezoianu, I. (1882) Vechile institutiuni ale României: (1327-1866): cu un appendice estras din mai mult de ua suta chrisobuli, spre limpedzirea chronologiei a domnitorilor Terrei-românesci, pe secolii XIV, XVsi XVI [The old institutions of Romania: (1327-1866): with an appendix extracted from more than one hun-
dred chrisobuLi, to clarify the chronology of the rulers of the Romanian-Earth, on the 14th, 15th and 16th centuries]. Bucure§ti: [s.n.].
39. Holban, M. et al. (1983) Calatori straini despre Jarile Române [Foreign travelers about the Romanian Lands]. Vol. 8. Bucure§ti: Editura ÇtiinÇificâ §i Enciclopedica : Editura Academiei Române.
40. Costin, N. (1976) Letopiseful Jarii Moldovei de la zidirea lumini pîna la 1601 §i de la 1709 la 1711 [The Chronicle of the Land of Moldavia from the Building of the Lights to 1601 and from 1709 to 1711]. Ia§i: [s.n.].
41. Curpan, V.-S. (2014) Istoria dreptului românesc [The history of Romanian law]. Iasi: [s.n.].
42. Balan, T. (ed.) (1939) Documente bucovinene [Bukovinian documents]. Vol. V. CernâuÇi: [s.n.].
43. Balan, T. (ed.) (1942) Documente bucovinene [Bukovinian documents]. Vol. VI. Bucure§ti: [s.n.].
44. Balan, T. (ed.) (2005) Documente bucovinene [Bukovinian documents]. Vol. VII. Iasi: [s.n.].
45. Costachescu, M. (ed.) (1931) Documentele moldoveneçti înainte de §tefan cel Mare [Moldovan documents before Stephen the Great]. Vol. I. Iasi: [s.n.].
46. Costachescu, M. (ed.) (1932) Documentele moldoveneçti înainte de §tefan cel Mare [Moldovan documents before Stephen the Great]. Vol. II. Iasi: [s.n.].
47. Bogdan, I. (ed.) (1900) Documente privitire la istoria Românilor urmare la colectiunea lui Eudoxiu de Hurmuzaki [Documents regarding the history of the Romanians following the collection of Eudoxiu de Hurmuzaki]. Vol. XI. Bucure§ti: [s.n.].
48. OÇetea, A. (ed.) (1975) Documenta Romaniae Historica [Documenta Romaniae Historica]. Seria A. Moldova. Vol.1. Bucure§ti: Academia Republicii Socialiste România.
49. Esanu, A. & Esanu, V. (2004) Epoca lui Stefan cel Mare. Oameni, destine si fapte [The age of Stephen the Great. People, destinies and deeds]. Bucuresti: Editura Institutului Cultural Român.
50. Filitti, I.C. (1935) Despre vecea organizare administrative a principatelor Române [About the old administrative organization of the Romanian principalities]. Bucuresti: [s.n.].
51. Giurescu, C.C. (2003) Istoria românilor [The history of the Romanians]. Vol. II. Bucuresti: [s.n.].
52. Iorga, N. (1904) Studii §i documente cu privire la istoria românilor [Studies and documents on the history of Romanians]. Vol. VI(2). Bucuresti: [s.n.].
53. Kaindl, R.F. (2005J Geschichte von Czernowitz von den altesten Zeit bis zu Gegenwart. Chernivtsi: [s.n.]
54. Mareci, H. (2005) Din arhiva lui Teodor Balan (III) [Balan T. Calaraçi de CoÇmani] [From the archive of Teodor Balan (III) [Balan T. Calaraçi de CoÇmani]. Codrul Cosminului. 11. pp. 183-200.
55. Negru, I. (2014) Istoria dreptului Românesc [The history of Romanian Law]. Nagard Lugoj.
56. Nistor, I. (1991) Istoria Basarabiei [History of Bessarabia]. Bucuresti: Humanitas.
57. Nistor, I. (2002) Istoria românilor [The history of the Romanians]. VoL. 1. Bucuresti: BibLioteca BucurestiLor.
58. Nistor, I. (1915) Români §i ruteni în Bucovina [Romanians and Rusins in Bukovina]. Bucuresti: [s.n.].
59. Stoicescu, N. (1971J Dicponar al marilor dregatori din Jara Româneasca §i Moldova sec.XIV-XVII [Dictionary of the great rulers of WaLLachia and Moldova in 14th - 17th centuries]. Bucuresti: [s.n.].
60. Stoicescu, N. (1968) Curteni §i slujitori. Contribuai la istoria armatei române [Courtiers and sLujitors. Contributions to the history of the Romanian army]. Bucuresti: [s.n.].
61. Miron, V. & Irimescu, G. (eds) (1989) Suceava. Fila de istorie. Documente privitoare la istoria oraçului 1388-1918 [Suceava. History. Documents on the history of the city 1388-1918]. VoL. 1. Bucure§ti: [s.n.].
62. Ureche, G., Costin, M. & NecuLce, I. (1990) Letopisetul Jarii Moldovei [The ChronicLe of the Country of MoLdova]. Chisinau: Hyperion.
Чучко Михайло Костянтинович - доктор iсторичних наук, професор кафедри всесвгтньо? io^il факультету io^il, политологи та мiжнародних вщносин Черш-вецького нацюнального ушверситету iM. Ю. Федьковича (УкраТна).
Чучко Михаил Константинович - доктор исторических наук, профессор кафедры всемирной истории факультета истории, политологии и международных отношений Черновицкого национального университета им. Ю. Федьковича (Украина).
Mykhaylo Chuchko - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Ukraine).
E-mail: m.chuchko@chnu.edu.ua
