CC BY
131УДК 82.091:316.343.652
А. М. Меншш
(Миколатв)
к.ф.н., доцент кафедри слов 'янсько1 фшологп Миколшвського нацiонального унiверситегу iMeHi В.О. Сухомлинського
Образ 1нтел1гента у творчосп М. Коцюбинського та А. Чехова
М. Коцюбинський та А. Чехов - визначш постатi украшсько! та рос-шсько1 культур юнця Х1Х - початку ХХ ст. 1хш лiтерагурнi бюграфп пов'я-заш з найважливiшими хуцожнiми пошуками ще! доби. Саме цi письмен-ники завершили процес формування стилiстичних тенденцш к1нця Х1Х ст., знайшли орипнальш форми оповщно1 прози, окреслили шляхи розвитку лiтератури ХХ ст.
Украшська культура означеного перiоду розвивалася в найпсшшому контакгi з росiйською, сшвюнуючи з нею в однiй держаы. Ввдтак творчiсть А. Чехова, як вершинне досягнення росiйського письменства та театру, одразу ж стала предметом захоплення й наслiдування украшщв: iсторiя украшомовних видань чи театральних постановок творiв письменника в Укра1т багата яскравими гоздями та iменами. Проте, дошукуючись причин особливого ставлення украшщв до А. Чехова, слад наголосити, що ро-сiйський митець неодноразово засввдчував сво1 симпатп до цього краю i народу. Тривалий час вш залишався одним iз найбiльш впливових росшсь-ких письменнишв в Укра1т, а його громадянську позицiю, естетичнi й етичнi щеали подiляли провiднi митцi та переачш читачi. У пресi, листу-ванш того часу багато сперечалися щодо суспiльного та загальнолгтера-турного значения його творчосп. Не виняток i М. Коцюбинський. Поза тим, що украшському та росшському письменникам не вдалося познайо-митися особисто, на початку 90х рр. Х1Х ст. автор «Intermezzo» був при-четний до виходу друком у Львовi укра1нських перекладiв оповiдань рос-шського колеги, уважно стежив за його творчютю. Прiзвище А. Чехова раз у раз зринало в листах, адресованих М. Коцюбинському. Так М. Вороний, аналiзуючи сучаснi йому напрямки й стилi, апелював i до авторитету рос-iйського митця [9, с. 170]. Обговорюючи програму запланованих «Про-свгтою» культурних заходiв у Чертгста, О. Стешенко згадала про можливють постановки водевiлю А. Чехова «Ведмвдь» в укра1нському перекладi, здшсненому Б. Чайк1вським й опублiкованому в 1907 р. у газеп «Буковина» [10, с. 155]. В. Тхорина подякувала М. Коцюбинському за пораду пере-класти укра1нською мовою, ^м iнших вiдомих сучасних росшських © Меншш А. М.
aBTopiB, твори А. Чехова: «Пращ я не боюся i з охотою вiзьмуся за дiло, котре пришлось меш по душ» [10, с. 185]. До реч^ сестра М. Коцюбинсь-кого Лiдiя переклала укранською мовою оповвдання «1васик».
У зарубiжнiй перiодицi ще за життя украшського класика його доро-бок порiвнювали i3 творчiстю автора «1онича» та «Людини в футлярЬ» Показовою е стаття польського критика А. Гжимала-Седлецького «М. Коцюбинський», опублгована у журнал «Swiet Slowianski» (1907. — .№35. — Т. 2.): «Якщо шукати в Коцюбинського спорiдненостi з росшською лгтера-турою, то знайти li можна в Чехова... Як Чехов - так i Коцюбинський мае дар видобування поезп з моменпв найзвичайнiших, часто найменш оч^-ваних...» [Цит. за 4, с. 99]. До реч^ примiрник журналу належав самому письменников^ збереглися тдкреслення його рукою.
Паралелi мiж творами росiйського та украшського митцiв виразно простежуються на тематичному та стилютичному рiвнях. Так новела А. Чехова «Вщ нiчого робити» i образок М. Коцюбинського «Поединок» об-'еднують теми аморалiзму та адюльтеру Свого часу М. Зеров уважав «Поединок» прямим наслщуванням чеховського твору. Але ця думка вченого не тдтверджуеться подальшими дослвдженнями. У даному випадку е тдста-ви говорити не про впливи, а про типолопчний збiг. Натомiсть очевидним е зв'язок етюду «Лялечка» та новели «На тдводЬ» Через илька рошв пiсля прем'ери «Чайки» М. Коцюбинський написав гоздбний за змютом, а по-декуди навiть i за формою монолог письменника: йдеться про етюд «Цвiт яблунi», який часто порiвнювали з монологом Тригорша. Як зауважив сучасний дослвдник, всю свою увагу М. Коцюбинський зосередив на своему «ТригоршЬ» «внаслщок чого етюд-монолог тяж1е до психолопчно! новели, персонаж яко! несгоздвано „прозрiвае", аналiзуючи усе свое життя у тяжкий момент його...» [4, с. 62]. Новелу «Сон» за принципом протистав-лення висот щеалу болоту життево! пошлостi можна вважати найбшьш чеховською у творчосп М. Коцюбинського.
Певнi паралелi мiж своею творчiстю i доробком росшського митця проводив i сам М. Коцюбинський. У 1907 р. в розмовi з М. Чернявським письменник говорив про свою епопею «Fata morgana»: «Не знаю, що ро-бити з сво!ми „Мужиками"... Н1як не можу ск1нчити !х» [12, с. 65]. Пишучи згаданих М. Коцюбинським «мужиков» у лапках i з велико! лiтери, мемуарист досить виразно натякав на вплив однойменного твору росшського письменника на формування та реалiзацiю задуму украшського колеги. Проте, слушною видаеться думка Я. Полiщука, який зауважив, що у зршй творчостi М. Коцюбинського даремно шукати «впливiв», з^авляючи його з iншими майстрами: «В нш немае безпосереднiх запозичень, проте е чис-леннi iнтертекстуальнi паралел^ варп глибших i спецiальних дослщжень» [11, с. 166].
Вплив А. Чехова на М. Коцюбинського не мiг бути взаемним, адже до 1903 р. укра!нський новелют, лише на чотири роки молодший вiд свого росiйського колеги, видрукував набагато менше в!д нього, i то переважно у галицьк1й перюдищ, майже недостуинш у Росiйськiй ¡мпери. I тiльки вже в останнiй рiк життя А. Чехова М. Коцюбинський дiстав змогу надiслати йому першу книжку сво!х оповiдань.
I укра!нського, i росiйського митц1в об 'еднував iнтерес до теми штель генцп. Лiкарi, вчителi, юристи, митщ, чиновники рiзних рiвнiв - незмiннi персонаж! !хтх творiв. Це законом!рно, оск1льки iнтелiгенцiя завжди знахо-дилася у центр! уваги суспiльства, виконувала роль ноая справедливостi, уособлювала сумлшня епохи, була голосом народу, представником при-нижених та пригноблених. М. Коцюбинський та А. Чехов мали достатньо повне уявлення про штелтенцш, вщтак, !хне ставлення було далеко нео-днозначним: в листуванш та художшх творах обох митщв ввднаходимо як позитивт, так ! негативт характеристики.
Саме звернення до ще! теми сввдчить про значим!сть категорп «штель гентшсть» для обох письменнишв. Кр!м того, укра!нський письменник повсякчас наголошував на важливосп розширення тематичних горизонпв, акцентував увагу на необхвдносп появи твор!в для штелгентного читача: «Вихований на кращих зразках сучасно! европейсько! лгтератури, тако! ба-гато! не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжепв, наш !нте-лтентний читач мае право спод!ватися й од рщно! лгтератури ширшого поля обсервацп, в!рного малюнку р!зних сторш життя уах, а не одно! яко! верстви сустльносп...» [7, с. 283].
Творчють укра!нського та росшського митщв грунтовно вивчена, але й доа окрем! аспекти викликають р!зш тлумачення та полемшу, або ж вза-гал! залишилися поза увагою дослщнишв. Особливо це стосуеться по-р!вняльних студш. У зв'язку з цим, проблеми, вербал!зоваш у розвщщ, ви-даються актуальними. Метою статп е анал!з основних аспекпв художньо! реал!заци образу штелтента у творчосп М. Коцюбинського та А. Чехова. Для досягнення поставлено! мети проанал!зовано роботи вчених, окресле-но особливосп ввдображення образ!в телтетгв у творах митщв. Про ак-туальтсть теми свщчить ! незм!нний штерес науковщв до поетики А. Чехова зокрема, образу чеховського штелиента. Так, у травт 2012 р. в м. Су-ми устшно пройшли перш! м!жнародт Чеховськ1 читання «Образ и судьба „чеховского интеллигента" в мировой литературе XIX - XXI вв.».
Питання «М. Коцюбинський та А. Чехов» мае поважну гсторгю, пред-ставлену передуам !менами ввдомих вичизняних вчених. Одним !з перших до не! звернувся С. Сфремов у монограф!! «Михайло Коцюбинський». Вивчаючи впливи росшських письменник1в на творчють М. Коцюбинського, А. Лебщь, услад за С. Сфремовим, перш за все назвав А. Чехова [8,
с. 87]. Грунтовтстю i вдумливiстю спостережень ввдзначаеться стаття М. -Зерова «Коцюбинський i Чехов». Будуючи сво! дослвдження на основi вис-ловлювань О. Грушевського, С. Ефремова, А. Лебедя та А. Шамрая сто-совно «ново! манери» М. Коцюбинського, М. Зеров пiдвiв пiдсумки здо-бутк1в лгтературознавчо1 думки в дослвджент стильових особливостей письменника i подав ретельний текстуальний аналiз «Лялечки» М. Коцюбинського та «Мужишв» i «На щдвод» А. Чехова. Зокрема дослвдник виокремив спiльнi риси на композицшному, синтаксичному, образному та лексико-фонетичному рiвнях. Науковець прийшов до висновку, що впливи А. Чехова обмежуються саме «Лялечкою» i частково «Поединком» та «Цвттом яблунi» [2, с. 735], що стилютичт тенденци А. Чехова виявилися для М. Коцюбинського не цвдком прийнятними i явили собою лише «скоромину-щий слвд» у рiчищi власних стильових пошук1в письменника [2, с. 737]. Серед дослвдниюв, яю акцентували на близькост художнiх структур М. Коцюбинського та А. Чехова виокремлюються iмена П. Колесника, Н. Калени-ченко, Ю. Кузнецова, О. Черненко. Ввддали належне темi «М. Коцюбинський та А. Чехов» таю дослвдники, як Я. Полщук, Т. Саятна, К. Хаддад.
На окрему розмову заслуговуе грунтовне дослвдження В. Звиняцковсь-кого «Новелiстика А. Чехова i М. Коцюбинського». Украшський дослвдник зосередився на проблемах спадкоемносп «чеховського жанру» у твор-чостi М. Коцюбинського. Зокрема вш зазначив, що актуалiзовану проблему не можна зводити лише до того, що М. Коцюбинський брав «чеховсью» форми у «готовому» виглядi i пристосовував цi форми для розвитку свое! национально! прози. Дослвдник наголосив, що Коцюбинський-художник не любив ходити второваними шляхами i додав: «Вiн був письменник-рефор-матор чеховського плану, в центрi уваги якого знаходилась проста людина i глобальнi проблеми часу» [4, с. 8].
Нове дослвдження В. Звиняцковського «Аксиография Чехова: система ценностей „чеховского интеллигента" в жизни и творчестве писателя, в современном мире и в школьном изучении» [3] - це перше вагоме осмис-лення iерархi! цшностей «чеховського штелтента». Автор послвдовно вiдстоюе думку про те, що росшський митець сввдомо виробив i наполег-ливо пропагував власну систему цiнностей, сшвввдносну з вдеалами хрис-тиянства.
Для телненпв М. Коцюбинського та А. Чехова характерна деяка опо-зищйшсть до влади, критичнi випади на адресу режиму, особливо це справедливо по ввдношенню до украшського митця. Очевидно далися взнаки юторичш реалп, вiдгомiн подiй першо! росшсько! революцп. Показовими у творчостi А. Чехова е повюп «Розповiдь неввдомо! людини» та «Мое життя». Проте лакей Степан, як згодом дiзнаемося дворянин Володимир 1ванович, який, виконуючи завдання, вступив на службу до Орлова, щоб
стежити за його батьком, ввдмовляеться ввд свое! мети. Bíh щиро закохуеть-ся в Зшащу Федорiвну i переймаеться долею И осиротшо! доньки. Мисаш Полознев не приймае цшностей суспiльства, в якому змушений жити, його погляди, життева позицiя дисонують i3 загальноприйнятими нормами та правилами. Однак геро! обох творiв, хоч i висловлюються негативно на адресу рiзних державних iнституцiй, викривають вади та недол1ки суспшь-ного життя, не вдаються до рiшучих дш.
Геро! М. Коцюбинського значно радикальшшт Можна помiтити деяку градацiю. Протаготст «Intermezzo», ставши сводном людського горя, готуе себе до подальшо! боротьби: «Иду помiж люди. Душа готова, струни туп, наладжеш, вона вже грае...» [5, с. 309]. Дiяльнiсть адвоката Чубинського («Смiх») обмежуеться винятково палкими промовами: «Иому вдалось так просто й яскраво змалювати протилежшсть iнтересiв тих, хто дае роботу, i тих, що мусять Tí брати, що навiть самому ся рiч стала яснiшою. I коли йому плескали, вiн знав, що то б'е в долош розбуджена сввдомють...» [5, с. 238]. Для «товариша Кирила», героя новели «В дорозЬ», життя - це винятково боротьба: «Цший ряд жертв, загин благородних, найближчих, чад кровi i танець смерп, гарячий ворожий вщдих, що припадае до сладу, й те вiчне „мусиш", що гнало зв'язувать там, де розiрвали, розжевргти те, що пригасало» [5, с. 283]. Етюдом на тему чеховсько! повiстi «Розповiдь неведомо! людини» можна вважати i новелу «Невщомий», головний герой яко! в iм'я вищо! справедливостi здiйснюе терористичний акт. Поштовхом до написания твору стала гоздя, яка вщбулася в Чернiговi на початку 1906 р. Збе-реглася справа прокурора Кшвсько! судово! палати «О покушении на убийство Черниговского губернатора Хвостова (начало 10 января 1906 г., окончено 1 февраля 1906 г.)». У цш справ привертае увагу така деталь: iменi й щизвища терориста не встановлено, у слвдчих документах вiн значиться як „невщомий". Використовуючи прийом «потоку свщомосп» М. Коцю-бинський розкривае т внутрiшнi чинники, як1 змусили протаготста здшсни-ти кривавий злочин, що сприймаеться ним винятково як акт покарання, адже його жертва - це той, «... за ким курились села, за ким люди, як цьковат звiрi, спкали кров'ю» [5, с. 259 — 260].
I М. Коцюбинський, i А. Чехов, вiдомi естети та прибiчники високо! культури у тому чи^ й побутово!, розкривають малопривабливi аспекти життя сво!х персонаж1в. Антш, герой новели «Сон», випускник ушверси-тету, викладач гiмназií чи не щодня «пив чай нашвидку за столом, заслвдже-ним кришками, денцями мокрих склянок та посудою, що лишилась тсля вечерь..» [6, с. 155]. Брудно i в помешкант колиштх переконаних борцiв: 1вана та Мари, геро!в новели «В дорозi»: «... с^зь - ай, яю непорядки!» [5, с. 292]. Попри прогресивну налаштованiсть пана Чубинського («Смiх») i репутацiю лiберала, його служниця, «справжнiй друг», живе i працюе на
кухш, в «синьому чаду», спить на твердш лавi «пом1ж помий, бруду й чаду». I тiльки тсля вибуху «непереможного, п'янкого» смiху Варвари адвокат помнив те, до чого впродовж чотирьох рок1в ставився цшком бай-дуже: «... босi ноги, холодш, червонi, бруцнi й порепаш... як у тварини. Дранку на плечах, що не давала тепла. Землистий колр обличчя... синцi шд очима... <...>. Сумне, каламутне життя, вiк у ярмь.. Вiк без просвгтку, вiк без надо... робота. робота. робота» [5, с. 245].
Кухня у новелi А. Чехова «Наречена» теж вражае своею неохайтстю i брудом: «... четверо служниць сплять просто долi, лiжок нема, заметь постелi лахмiгтя, сморiд, блошищ, таргани...» [13, с. 163], - на цьому ак-центуе Саша, додаючи: «Нi водопроводу, нi каналiзацil! Я 1сти за обiдом гидую: на кухнi бруд неймовiрний...» [13, с. 168]. Однак i в його шмнап «... було накурено, напльовано; на столi бiля прохололого самовара лежала розбита таршка з темним папiрцем, i на стсш, i на пiдлозi було безлiч мертвих мух» [13, с. 174]. Саша влаштовував свое життя неохайно, жив як доведеться, з щлковитою зневагою до вигод. Промовистим е його зовнiшнiй вигляд: «На ньому був тепер застебнутий сюртук i поношенi парусиновi брюки, стоптат внизу. I сорочка була непрасована , i увесь вiн мав якийсь несв1жий вигляд» [13, с. 162].
Ще одн1ею характерною рисою iнтелiгентiв украшського та росшсько-го митщв е неробство, небажання брати на себе будь-яку вiдповiдальнiсть. Однак i тут помiчаемо певну диференщацш. Саша, герой новели «Наречена», справедливо звинувачуе iнших геро1в у неробствг «.. .шхто нiчого не робить. Мамаша цшсшький день тiльки гуляе, мов герцогиня якась, бабуня теж тчого не робить, ви - теж. I жених, Андрш Андршович, теж нiчого не робить» [13, с. 163]. Про Ан^я Андршовича в текстi сказано небагато: «Вш десять рок1в тому закончив в ушверситеп фiлологiчний факультет, але н1де не служив, певного дша не мав i тiльки коли-не-коли брав участь у концертах з благодшною метою; i в мгсп називали його артистом» [13, с. 164]. А. Чехов лише илька разiв надае слово Андрш Андршо-вичу, який на адресу свого батька говорить: «Славний старик. Добрий старик» [13, с. 164]. Промовистими е слова цього героя: «Я шчого не роб-лю й не можу робити. <...>. Чому мен1 така огидна навгть думка про те, що я коли-небудь почеплю на лоба кокарду й тду служити?» [13, с. 170].
«Дивним» виглядае i позитивний чеховський герой. У ситуацп зламу та вiдсутностi чiтких орiентирiв вш постiйно невдоволений i не може знай-ти себе. Його називали «ниючим i сумуючим», однак важко не погодитися iз Н. Абабшою, яка схарактеризувала чеховського героя як «людину, що замислюеться» i «людину розгублену» [1, с. 9]. Художник («Будинок з ме-зонiном») ввдверто повiдомляе про себе: «Приречений долею на постшну бездiяльнiсть, я не робив анiчогiсiнько» [13, с. 84]. Його знайомий, помiщик
Белокуров, молодий чоловж, який вставав дуже рано, ходив у пiддьовцi, вечорами пив пиво, постшно скаржився, що вiн нiде i hí в кому не знахо-дить ствчуття: «... найважче за все те, що працюеш i hí в кого не зустрь чаеш ствчуття. Шяшсшького ствчуття!» [13, с. 87]. Bíh багато говорить про зразкове господарство, зайнятiсть важливими справами, щиро захоп-люеться iнтелiгентною родиною Волчашнових, однак далi розмов справа не йде. Ще за студентських чаав у нього виробилася звичка всяку розмову перетворювати на суперечку, говорив вш нудно, мляво i довго, виразно демонструючи прагнення здаватися розумною i передовою людиною
Лiдiя Волчанiнова, на перший погляд, тип прогресивного земського дiяча. Вона працюе вчителькою, щиро вболiвае за справи земства, нама-гаеться переконати свого суода Белокурова у необхвдносп служiння: «Треба боротися. Молодь повинна скласти з себе мщну партш...» [13, с. 86]. Лщя приймае хворих, роздае книжки i часто ходить у село, а увечерi голосно говорить про земство та школи. До героя-оповщача вона ввдчувае деяку антипатiю. Причину цього художник вбачае в тому, що у сво1х картинах вш не зображував народного лиха i, як 1й здавалося, був байдужим до того, у що вона так твердо вiрила. Проте Лщя не приймала i не сприймала шшо! думки, не реагувала на зауваження з приводу того, що «шкувати селян, не будучи лтарем, значить обманювати 1х i що легко бути благодшником, коли маеш двi тисячi селян» [13, с. 88].
Протагошсти М. Коцюбинського дещо вiдрiзняються ввд чеховських геро1в, однак ввднаходимо i схожих типiв: генерала Малину та його доньку Лщу («Конi не виннi»). Iншi геро!, як-от геро! новели «Intermezzo», «В до-розi» та циклу поезш у прозi «З глибини», до якого входять мiнiатюри «Хмари», «Утома», «Самотнiй», «Сон», жодним чином не зржаються свое! справи, вони лише потребують короткого перепочинку, можливостi зiбратися з думками, накреслити план дш i наполегливо рухаються далi. У мiнiатюрi «Хмари» письменник передае широку гаму почуттiв художника, малюе внутрiшнiй портрет митця-громадянина. Темпераментнi обри-си хмар, накресленi персонiфiкацiями, яскраво вщтворюють глибину i щирiсть почутпв чесного митця. З глибини поетових переживань виникли мотиви перевтоми («Утома»): «Душа моя втомлена - i навгть той жаль, що почуваю, нагадуе лиш усмiх, застиглий на обличчi мерця...» [5, с. 178]. Трагедш самотностi громадянсько! людини iлюструе поезiя «Самотнiй». Найiнтимнiший, найглибший мотив звучить у поезп «Сон». Сумшви, ва-гання, болiсний пошук вщчай i розчарування наповнюють внутрiшнiй свгт протагонiста.
До негативних рис штетгенпв М. Коцюбинського та А. Чехова слщ вщнести доктринерство та нездаттсть до рiшучих дш. Лшар з новели «Смiх» наполегливо закликае пана Чубинського до ршучого збройного спротиву,
однак не знаходить щдтримки i приходить до закожмрного висновку: «То ми вмieмо тальки промови говорити, а як прийде що до чого... Не-е, голубчики, так не можна. Сид1ть же ot6í тут, поки не накриють, як курку решетом, а я щду...» [5, с. 243].
У гротескному клкта змальовано образи штелгенпв у новелi А. Чехова «Маска». Геро! новели «сидiли в читальш за великим столом i, уткнувши носи i бороди в газети, читали, куняли i, за висловом мюцевого корес-пондента столичних газет, дуже лiберального пана, - „мислили"» [13, с. 21]. Справедливо обурившись через нахабство чоловжа в масцi, який вимагав звшьнити примiщення, вони спробували покарати його. Незабаром супе-речка набрала оберпв. Iнтелiгенти голосно кричали, запросили представ-ник1в влади, навiть склали протокол. Коли у бешкетниковi впiзнали мюце-вого мiльйонера i фабриканта П'ятигорова: «Ва iнтелiгенти розгублено переглянулись i зблщли, деяк1 почухали потилицi» [13, с. 24]. Вони пово-дяться як люди, як1 вчинили дурницю, не вдовольнивши забаганку замож-ного дурисвгта: «Iнтелiгенти почали ходити по клубу похмур^ розгубленi, винуватi, шепочучись i наче передчуваючи щось недобре...» [13, с. 24]. I лише провiвши П'ятигорова до карети i переконавшись, що той не гтваеться, полегшено зiтхнули i тдсумували: «Негодник, падла людина, але ж - благо-д1йник! Не можна!..» [13, с. 25].
Герой «Наречено!» Саша наполегливо переконуе не лише Надю, а й дружину свого приятеля залишити родину i вчитися в столищ: «... все шдбиваю !!, умовляю, щоб вона вчитися тшла. Хочу, щоб життя свое перевернула» [13, с. 175]. Водночас Андрш Андршович, продовжуючи жити у свiтi iлюзiй, запрошуе свою наречену до своерадто! спiвтворчостi: «... пде-мо разом на село, люба моя, будемо там працювати! Ми купимо собi невеличкий клаптик землi з садом, рiчкою, будемо трудитися, спостерiгати життя. О, як це буде хороше!» [13, с. 170].
Дещо осторонь сто!ть герой новели «Кот не винт» «демократ» i «друг народу» генерал Малина. В кот свое! родини «шберальний» помщик виго-лошуе палк1 промови, обстоюючи право селян на землю: «Мужики мають право на землю. Не ми обробляемо землю, а вони. Ну, от. Я i кажу се оддав-на...» [6, с. 260]. Коли прийшов час ршучих дй, вiн ввдчув нерозривний зв'я-зок iз землею i усввдомив, що нiколи не зможе вщдати Г! добровшьно.Прихвд козаюв у село, як гарантiя недоторканосп панського майна, повернув йому усввдомлення радост буття i, як завжди в цi хвилини, вiн ввдчув голод: «Вiн дивився на сонце, на сво! ниви, на масу нiг, к1нських й козацьких, що однако-во сильно тупали в землю, вбирав у себе гашр пташок, фиркання коней, грубi лайки войовнишв i раптом ввдчув, що вш голоден» [6, с. 273].
Становления штелтента у творчостi М. Коцюбинського та А. Чехова нерозривно пов'язане з щеями служ1ння народу. Так Лщя Волчанiнова
(«Будинок з мезоншом») не вiдходить вщ обраного шляху: працюе у земсга, лжуе селян, домагаеться вщкриття нових лiкарень та шк1л. Натомiсть тд впливом життевих обставин геро1ня М. Коцюбинського Ра!са Левицька («Лялечкам») певною мiрою еволюцiонуе. На початку свое! життево! дороги Ра!са ще жила у свiтi iлюзiй: «Вона уважала себе за щось вище од сво!х подруг та й од тих людей, що були навкруги, в грудях у не! радкно билась хвиля ново! сили. Вона рвалась iз шк1льних стш на волю, на службу „наро-довГ'» [5, с. 67]. Згодом наступае прозрiння: «Тринадцять лiт вчителькою! Тринадцять лiт вона сохла, як яблуко у сушнi. Спочатку хоч потшала себе думкою, що вона не зайва на свт, що вона служить високш справi, але ся теорiя з кожним роком блщла, половiла i з часом зовам загинула. Життя, таке одномангтне, таке безбарвне, текло вузьким коритом i нiчого не давало для особистого щастя; вироблялись однобiчнi, професiональнi штере-си, поза якими вона почувала себе мухою восени» [5, с. 67]. Так само неза-доволена своею працею i геро!ня новели А. Чехова «На пвдвода»: бруд, холод, нерозумiння, низька заробгтна платня, вiдсутнiсть iнтелiгентного товариства i жодно! надi!' на особисте щастя.
Крiм окреслених вище рис М. Коцюбинський та А. Чехов говорять про особисту незршсть сучасного !м iнтелiгента, що виявляеться в неспро-можностi створити родину, налагодити взаемини мiж чоловiком та дружиною. А. Чехов глибоко препаруе подружне життя сво!х персонаж1в. Йдеть-ся про так1 його твори, як «Вирогонка», «Будинок з мезоншом», «Дама з собачкою», «Мое життя», «Три роки», «Дружина» та iншi. Помщик Белокуров нездатний створити здорову родину. Заметь того, щоб закохатися в одну iз сестер Волчаншових, вiн потрапив у цшковиту залежнiсть вiд стар-шо! за себе на 10 рошв Любовi Iванiвни, а вiдлучаючись з дому, повинен був просити у не! дозволу. Оповiдач характеризуе !! так: «... ця дама, дуже повна, пухла, поважна, схожа на вщгодовану гуску, гуляла по саду в рос-iйському костюмi з намистом, завжди пiд парасолькою, i слуги раз у раз запрошували и або !сти, або чай пити» [13, с. 91]. Лiдiя Волчатнова зосере-дилася винятково на громадськш роботт «Школа, аптечки, книжки - все це добре, але навщо крайносп? Адже !й уже двадцять четвертий рiк, пора про себе серйозно подумати. Отак за книжками й аптечками i не побачиш, як життя зб1житъ. Зам1ж треба», - хвилюеться Катерина Павлiвна [13, с. 91].
Антш, герой новели М. Коцюбинського «Сон», слухаючи свою дружину, занурену в буденш побутовi справи, з подивом розмiрковуе: «Чи сподiвалися ми, що за дванадцять лiт по шлюбi не знайдемо iнших тем до розмови, що мiж нас будуть падать слова, наче грузи ру!ни на зелену траву?» [6, с. 158]. Вш прагне знищити «мертвий спок1й калюж1», що панува-ли i в !хн1х душах. Вщчуття неспокою передалося й дружини, вона почала уперто й затаено ревнувати свого чоловжа до всiх i всього: «Тепер мiж
ними часто була незгода. Дик1, пристраст сварки, як злива, розсiкали !хне життя, досi таке спок1йне, одномангтне, „щасливе", як ще недавно думала Марта» [6, с. 177]. Шсля кожно! сварки, вони почувалися молодими i щас-ливими саме через те, що 1м вдалося, бодай на мить, порозумгтися один з одним.
Отже, образи iнтелiгентiв вщграють першорядну роль у творчосп М. -Коцюбинського та А. Чехова. Митщ не тiльки схарактеризували сучасних !м iнтелirентiв, а й визначили причини 1хшх хвороб, котрi вони вбачали не лише в зовнiшнiх умовах, а й в особистiй недосконалосп. Письменник1в, насамперед, цiкавили геро!, яш втратили душевну рiвноваrу. Йдеться про психолопчну незрiлiсть, схильнiсть до доктринерства, нервовють, нест1йк1сть смак1в, максимал1зм в бажаннях, апатш, пасивнiсть, нездатнiсть ввдповща-ти на суспiльнi виклики, вщсуттсть вол1, небажання займатися серйозни-ми справами. Головш риси, що об'еднують iнтелirентiв М. Коцюбинського та А. Чехова - це втома, байдужють, почуття провини й самотнють.
Проте, поруч iз негативом письменникам вдалося показати й пози-тивт риси: тонк1 душевнi порухи, честсть, дiловi якосп i високий освгтнш рiвень та професiоналiзм, виважена громадянська позицiя, прагнення вiдстояти демократичнi свободи. М. Коцюбинський, один i з перших в ук-рашськш лттерату^ писав про iнтелirентiв i для штели'енпв, розширивши тематичнi горизонти та коло обсервацп.
Сподiваeмось, результати дослвдження допоможуть об'ективному вис-вiтленню творчого доробку письменнишв, сприятимуть подальшому звшьненню вiд спрощених оцiнок, стануть корисним матерiалом для по-глибленого розумшня лiтературноrо процесу к1н Х1Х - поч. ХХ ст., а зап-ропонована модель iнтерпретацil образу iнтелirентiв дозволить глибше з'я-сувати особливосп художнього свiту митцiв.
Список використано1 л1тератури
1. Абабiна Н. Проза А. Чехова, I. Бунiна, О. Купрша у лiтературно-художнiх шуканнях перехiдноrо перiоду (к1нець XIX - початок XX ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшол. наук : спец. 10.01.02 «Росшська лiтература» / Н. Абабша. — Херсон, 2009. — 20 с.
2. Зеров М. Коцюбинський i Чехов // Зеров М. Украшське письмен-ство / М. Зеров / Упоряд. М. Сулима ; Шслям. М. Москаленка. — К. : Вид-во Соломи Павличко «Основи», 2002. — С. 708 — 737.
3. Звиняцковский В. Аксиография Чехова : система ценностей «чеховского интеллигента» в жизни и творчестве писателя, в современном мире и в школьном изучении : пособие для учителя / В. Я. Звиняцковский. — Винница : Нова Книга, 2012. — 410 с.
4. Звиняцковський В. Новелiстика Чехова й Коцюбинського / В. Зви-няцковський. — К. : Наукова думка, 1987. — 107 с.
5. Коцюбинський М. Твори : В 7 т. Т. 2 : Повюл, оповвдання (1897 — 1908) / М. Коцюбинський. — К. : Наук. думка, 1974. — 383 с.
6. Коцюбинський М. Твори : В 7 т. Т. 3 : Оповвдання. Повюл (1908 — 1913) / М. Коцюбинський. — К. : Наук. думка, 1974. — 432 с.
7. Коцюбинський М. Твори : В 7 т. Т. 5 : Листи (1886 — 1904) / М. Коцюбинський. — К. : Наук. думка, 1974. — 432 с.
8. Лебщь А. Дорогою шукання : Нотатки // Життя й револющя. — 1928. — №№5. — С. 81—94.
9. Листи до Михайла Коцюбинського. У 4 т. Т. 1. — К. : Украшсьш протле!, 2002. — 368 с.
10. Листи до Михайла Коцюбинського. У 4 т. Т. 3. — Черншв : КП «Ви-давництво „Черншвсью обереги"», 2002. — 480 с.
11. Полщук Я. I ката, i героя вш любив... : Михайло Коцюбинський : лгтературний портрет / Я. Полшук. — К. : ВЦ «Акаде!^», 2010. — 304 с.
12. Чернявський М. Червона лшея. Спогади про Михайла Коцюбинського / М. Чернявський // Спогади про Михайла Коцюбинського / Упоряд., тслямова та прим. М. М. Потупейка. — 2 вид., доп. — К. : Дншро, 1989. — С. 51 — 66.
13. Чехов А. Вибраш твори / А. Чехов. — Перекл. з рос. ; Вст. ст. В. -Положiя. — К. : Дншро, 1981. — 404 с.
