CC BY
35
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 4 (32), 2021
УДК 340.137
Анастаая Баран
Нацюнальний унiверситет "Львiвськa полтехшка", 1ститут права, психологи та шновацшно! осв^и, асистент кафедри кримiнaльнoгo права i процесу, кандидат юридичних наук, ORCID: 0000-0001-9334-2760
НОРМОТВОРЕННЯ I ПРАВОТВОРЕННЯ: СП1ВВ1ДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ТА ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ
http: //doi.org/10.23939/law2021.32.175 © Баран А., 2021
У статл дослщжуеться поняття, змкт H0pM0TB0p40CTi та TT cпiввiдношення i3 спо-рiдненими категорiями.
Наголошуеться, що правотворчicть i нормотворчicть дещо зб^аються, однак не е абсолютно тотожними, швидше нормотворчicть входить до структури правотворчосл. Нормотворчicть вiдрiзняетьcя вiд законотворчосл, адже законотворчicть здiйcнюе лише законодавчий орган держави, коло ж суб'еклв нормотворчосл набагато ширше. Головним призначенням нормотворчосл е створення нових правових норм, а змша чи скасування наявних е похщними TT функщями. У правов1й науцi немае единого пщходу до виокрем-лення стадш нi правотворчого, нi нормотворчого процесу. Коло суб'екпв нормотворчого процесу визначають його види i для яккного нормотворчого процесу украТ'нське cуcпiльcтво повинно запозичувати передовий досвщ пров1дних свлових краТн, особливо тих, котрi належать до романо-германського типу правовоТ системи.
Процес нормотворчосл вiдповiдае певним загальнодемократичним принципам, як збiгаютьcя з принципами правотворчого процесу. Тому основними принципами нормотворчосл та правотворчосл е демократизм, законшсть, гуманiзм, вiдкритicть, суборди-нац1йн1сть, колегiальнicть, наукова обrрунтованicть, профеciоналiзм, оперативнicть, си-cтемнicть, узгодженicть, наступшсть, cвоечаcнicть, планування, прогнозування, викори-стання правового досвщу, юридично-технiчна доcконалicть.
Ключовi слова: нормотворчicть, правотворчicть, правотворча дiяльнicть, правотвор-чий процес, нормотворча дiяльнicть, законодавча дiяльнicть, законодавчий процес.
Постановка проблеми. Серед багатьох проблем, що негативно впливають на становлення правово! держави в Укрaiнi, важливе мюце пoсiдaють проблеми прaвoтвoрчoстi, зaкoнoтвoрчoстi, нормотворчосл.
Тeрмiни "правотворчють", "правотворча дiяльнiсть", "правотворчий процес", "нормотвор-чють" у теорн права мають неоднозначне розумшня. Так, oднi автори зводять правотворчють до процедури i правил створення правових аклв. Iншi розглядають це поняття ширше, вважаючи, що правотворчють, на вщмшу вiд тлумачення, пов'язана 3i створенням права. Трeтi вважають, що прaвoтвoрчiсть - це процес тзнання та oцiнки правових потреб суспшьства i держави, формування i прийняття правових aктiв уповноваженими суб'ектами в рамках вiдпoвiдниx процедур.
Якщо з метою ранжування властивостей категорш вказаного понятiйного апарату побудувати термшолопчний ряд, то отримаемо таку послiдовнiсть, в якiй обсяг кожного наступного термша охоплюеться змютом попереднього: "правотворення", "правотворчють / правотворча дiяльшсть", "правотворчий процес", "законодавча дiяльшсть", "законодавчий процес", "нормотворчють / нор-мотворча дiяльшсть".
Аналiз дослiдження проблеми. У втизнянш i зарубiжнiй науковш лiтературi проблемам нормотворення та правотворення присвячено чимало дослiджень. Iз-помiж них особливо потрiбно виокремити працi Ю. Арзамасова, О. Дзюбенка, Л. Заморсько!, П. Кондика, С. Михайлюка, М. Петришина, В. Плавича, З. Погорелова, Г. Шевченка, Ю. Шпак, О. Ющика.
Мета дослiдження полягае в тому, щоб проаналiзувати та теоретично обгрунтувати спiввiд-ношення понять нормотворення та правотворення.
Виклад основного матерiалу. Розпочнiмо з аналiзу найширшого поняття правотворчостi.
У вiтчизнянiй i зарубiжнiй науковiй лiтературi проблемам правотворчостi присвячено чимало дослщжень. На думку одних правниюв, остання виступае як перюдично оформлена процедура дiяльностi з формування й закрiплення волi класу (народу) у правових актах щодо змши, замiни чи скасування цих акпв. Позицiя iнших полягае в широкому розумшш поняття "правотворчють", що спрямована на досягнення цiлей суспiльства, оргашзацшно оформлену дiяльнiсть держави з вияв-лення потреб у нормативному правовому регулюванш суспiльних вiдносин щодо створення вщпо-вiдно до виявлених потреб нових правових форм, замши i скасування наявних [13, с. 211].
Правотворчють е найважливiшим засобом управлшня суспiльством i безпосередньо пов'язана з типом держави, И формою, мехашзмом i функцiями. Шляхом правотворчостi норма природного права набувае форми нормативно-правових акпв та стае позитивним правом, яке юнуе у виглядi за-конодавства. Процедура введення у закон норм i принципiв природного права, сощальних потреб та iнтересiв громадян становить змiст правотворчостi [10, с. 13].
Правотворчють - найбшьш загальне поняття, яке тлумачиться як весь комплекс шститу^в, норм i вцщв дiяльностi з розробки, прийняття, оформлення нормативно-правових акпв (й iнших джерел права), !х введення в дда, змiни та скасування [4, с. 28].
На думку О. Скрипнюка, "категорiя "правотворчють" е узагальнюючою щодо визначення щ-леспрямовано! юридично! дiяльностi всiх суб'ектiв правотворчостi щодо створення норм права та наповнення !х реальним правовим змiстом. При цьому правотворчють як вид юридично! дiяльностi характеризуемся широким колом суб'ектiв правотворчосп, юридичних процедур та форм (джерел) об'ективацп норм права" [14, с. 172].
Правотворчють - це дiяльнiсть уповноважених суб'ектiв щодо "творення права", яке зовш ви-ражаеться в об'ективiзованих формах. Однак у кра!нах-представниках романо-германського права основним джерелом права е нормативно-правовий акт. У зв'язку iз цим правотворчють у контексп континентального права означае "творення" нормативно-правових акпв. Такий шдсумок дае шд-стави розглядати правотворчiсть у континентальному правi в широкому значеннi, тобто як дiяль-нiсть щодо творення вшх форм права та, вщповщно, у вузькому - як дiяльнiсть щодо творення нормативно-правових акпв [17, с. 147, 148].
1снують й iншi визначення правотворчостi, в яких традицiйно обстоюеться виключна монопо-лiя держави в особi !! уповноважених органiв влади на утвердження чи санкщонування норм права [14, с. 170].
Правотворчий процес визначаеться в лiтературi як специфiчна дiяльнiсть уповноважених органiв держави, громадських оргашзацш, !х посадових осiб, що передбачае систему дш з пiдготовки, затвердження та офiцiйного оголошення нормативно-правових акпв. Вона мае на меп створення й тдтримання системи права в належному станi, яка вiдповiла б потребам правового регулювання на тому чи шшому етат розвитку суспшьства [18, с. 31].
1з одного боку, чинне законодавство не мютить такого законодавчого акта, який регламенту-вав би бодай основш положення (процедури) правотворчого процесу, загальнi для вше! системи цих органiв, а з шшого - останнi доволi часто самостшно встановлюють для себе правила розробки i прийняття правових акпв управлiння [13, с. 212].
У теори права вирiзняють такi форми участ держави у правотворчостi:
а) безпосередня правотворчють держави - основна, яка полягае у виробленш та прийнятп но-вих правових акпв;
б)санкцiонована участь - полягае у затвердженш актiв, прийнятих органiзацiями громадянсь-кого суспiльства (парти, профспiлки тощо);
в)спiльна правотворчiсть - спiльне прийняття нормативного акта (нормативно! угоди) на га-лузевому, професiйному i мюцевому, територiальному рiвнях (спiльнi акти державних органiв i громадських об'еднань (профспшки), мiсцевих органiв виконавчо! i представницько! влади, двох i бiльше оргашв виконавчо! влади);
г) делегована правотворчють - делегування правотворчих повноважень вищого органу держави нижчому або окремим громадським об'еднанням (наприклад, передання профспшкам функцiй соцiального страхування) зi збереженням певно! системи контролю за реалiзацiею делегованих повноважень [11, с. 111].
У юридичнш лiтературi вчеш неодноразово наголошували, що процес правотворення, надше-ний власними особливостями у кожнш правовiй системi, врештi й визначае особливосп суб'ектiв правотворення, а ще бiльше - способи закршлення та iснування норм права. Залежно вiд способу закрiплення та юнування правових норм прийнято виокремлювати таю джерела права, як правовий звичай, нормативний договiр, нормативний акт i юридичний прецедент. Тобто за джерелами права можна диференщювати: 1)звичаеву правотворчють, яка мае свое практичне значення i для сучасно-го укра!нського правотворення; 2) договiрну правотворчiсть; 3) правотворчють, яка мае сво!м результатом нормативно-правовi акти; 4) прецедентну (адмшютративну та судову) правотворчiсть [14, с. 174].
Чимало науковцiв вважае, що правотворчий процес складаеться з двох основних стадiй, якi охоплюють низку етапiв (дiй). Науковцi по^зному називають цi стадi!, але приходять до однозначного !х розумшня. Так, на думку С. Комарова, такими "стащями е пiдготовка та прийняття акпв", О. Зайчук та Н. Онщенко називають "формування державно! волi та безпосередне прийняття нормативно-правових акпв", М. Кельман та О. Мурашин вважають, що "першою стадiею е попередне формування проекту, а другою - офщшне надання юридично! сили правовим актам", В. Бабаев бшьш спрощено називае щ стадi! - офiцiйна та неофщшна тощо. Такий подiл правотворчого процесу на стади здiйснюеться для розмежування стадш на ненормативну (неофщшну) частину та нор-мативну (офщшну), у межах яко! нормативний акт набувае юридично! сили [3, с. 13].
Отже, стащями правотворчого процесу е система хоч i окремих, але взаемопов'язаних еташв дiяльностi уповноважених суб'ектiв задля оформления державно-владно! волi у виглядi правово! норми, що мае загальнообов'язкове значення.
Важливо проаналiзувати й дискусiйне питання щодо сшввщношення таких базових категорiй, як "нормотворчють" та "правотворчiсть". Досить довгий перюд цi поняття ототожнювалися й означали дiяльнiсть держави, що спрямована на створення системи законодавства у виглядi норматив-но-правових актiв.
Так, наприклад, С. Алексеев, вирiзняючи правотворчють як завершальну та конститутивну стадш формування права (правоутворення), вважае "цей вид юридично! дiяльностi державною дiяльнiстю, в результатi яко! воля правлячого класу возвеличуеться до закону, юридично! норми" [1, с. 226].
В. 1ванов також ототожнюе цi поняття. Вш вважае, що "за сво!м фактичним змiстом правотвор-чiсть являе собою систему оргашзащйно- процесуальних дш суб'ектiв права (державних i недержав-них), спрямовану на встановлення (створення, змiну, скасування) правових норм" [6, с. 87-88].
Справд^ багато авторiв використовуе поняття "нормотворчiсть" як синошм термiна "право-творчiсть", не пояснюючи необхщност вживання двох термiнiв однакового значення.
На мою думку, немае тдстав для таких тверджень. Ототожнення зазначених вище понять можливе лише у класовому суспшьств^ котре ф^уруе у працях радянсько! та пострадянсько! (ро-сшсько!) доби.
Уже у другш половинi XX ст., спочатку в Захвднш Gвропi, а надалi i в iнших державах св^у, стала утверджуватися думка, що держава е важливим, але не единим суб'ектом правотворчость Спочатку мислителi, а надалi й законодавцi визнали i конституювали суб'ектом правотворчостi народ i територiальнi громади (комуни), зокрема через надшення !х правом приймати на загальнодер-жавному, мiсцевому референдумах вщповщно до свое! компетенцi!' правовi акти. До того ж у бшь-шостi держав-учасниць СС конституци та конституцiйнi акти закрiплюють право громадян та тери-торiальних громад (комун) виступати суб'ектами законодавчо! шщативи як через реалiзацiю процедури народно! шщативи (Австрiя, Iспанiя, Латвiя, Литва, Польща, Португалiя, Словенiя), так i надаючи вiдповiднi права автономiям чи самоврядним адмiнiстративно-територiальним одиницям i !хшм представництвам (Iспанiя, Iталiя, Чехiя) [14, с. 172].
В Укра!ш, як вщомо, суб'ектами законодавчо! iнiцiативи е Верховна Рада, Кабшет Мiнiстрiв, Президент та Нацюнальний банк.
На сьогодш в Укра!нi, як i в бшьшост кра!н свiту, первинним суб'ектом нормотворчост е народ. Стаття 5 Конституци Укра!ни декларуе: "Носiем суверештету i единим джерелом влади в Укра!ш е народ. Народ здшснюе владу безпосередньо i через органи державно! влади та органи мюцевого самоврядування. Право визначати i змшювати конституцiйний лад в Укра!нi нале-жить виключно народовi i не може бути узурповане державою, !! органами або посадовими особами" [5, с. 5].
У теори права юнують рiзнi пiдходи i щодо диференцiацi! видiв правотворчостi. Як правило, правотворчу дiяльнiсть подiляють на: а)безпосередню державну правотворчiсть; б) референдумну правотворчiсть; в) санкцiоновану недержавну правотворчють; г) спшьну правотворчiсть державних i недержавних суб'ектiв. Результатом правотворчо! дiяльностi е право як таке, виражене не тiльки в законодавчих актах, а й у формi будь-якого джерела права. Саме тому розумшня правотворчост як дiяльностi зi створення лише закошв не можна вважати прийнятним [8, с. 193-194].
Т. Кашанша виокремлюе: а) правотворчiсть народу; б) правотворчють державних оргашв; в) корпоративну правотворчiсть, яка е найбшьш масовою у шдприемницьких корпорацiях (оргаш-зацiях, заснованих на об'еднаних кашталах) [14, с. 170-171].
1з огляду на це, коло суб'екпв правотворчост можна розглядати у вузькому та широкому розумшш. У вузькому розумшш до суб'екпв правотворчост вщносять тiльки державнi органи влади, яю надiленi правоустановчими повноваженнями, а також судовi органи, якщо йдеться про судовi прецеденти як джерело права, у широкому - на необмежене коло суб'екпв, до якого, крiм названих вище, можуть бути зараховаш будь-яю фiзичнi та юридичнi особи, що представляють громадянське суспiльство. Якщо об'ектом вважатимемо вщповщний вид нормативно-правового акта, що входить у правове поле держави внаслщок правотворчостi, то з ще! точки зору видшяють законотворчу дiяльнiсть та дiяльнiсть зi створення пiдзаконних актiв, яку прийнято називати пiдзаконною право-творчiстю, або нормотворчютю. Остання подiляеться на центральну i мiсцеву, загальну i вщомчу (галузеву) тощо [8, с. 194].
Отже, правотворчють, правотворча дiяльнiсть, правотворчий процес займають вагому шшу в побудовi правово! системи кожно! держави. Правотворчють не можна зютавляти з нормотворчютю, адже остання е лише складовим елементом першо!.
Здiйснюючи аналiз поняття "нормотворчостi", потрiбно зауважити, що важливе значення мае використання зарубiжного i вiтчизняного досвiду, результатiв громадських слухань, соцiологiчних та iнших дослщжень, участь у розробцi актiв квалiфiкованих фахiвцiв, представникiв рiзних галузей науки, вчених-юриспв [9, с. 329].
Аналiзуючи походження категорi! "нормотворчiсть", Ю. Арзамасов пише, що "це слово скла-даеться з двох ключових ^в - "норма" та "творчють". Перше iз них за своею сутнютю визначае напрям (мету) нормотворчо! дiяльностi - створення норм права. Друге слово передбачае усвщомле-
ну творчу дiяльнiсть вщповщних суб'екпв". Водночас "творчо створеним акт можна назвати лише тод^ коли норми його ддать реально, а не залишаються на папер^ ефективно регулюють мiцно утвepджeнi або ж таю, що виникли нещодавно, суспшьш вiдносини". Вpeштi, Ю. Арзамасов дшшов висновку, що "нормотворчють - це насамперед певна форма державно! дiяльностi, спрямована на створення, доповнення та скасування норм права, хоча ноpмотвоpчi функци здiйснюють i органи мюцевого самоврядування, а також piзнi установи й оргашзаци". Однак головною функщею ноpмотвоpчостi е створення нормативних акпв. Iншi функци - скасування, змша дiючих актiв -мають, як правило, допомiжний характер [2, с. 31-34].
Нормотворчють - це одна з форм державного управлшня сустльством. Як будь-який со-щальний процес - це усвiдомлeна, цшеспрямована дiяльнiсть, що здiйснюеться через право i пpавовi норми. Ноpмотвоpчiсть як явище не обмежуеться лише виданням закошв та iнших нормативних акпв. Вона охоплюе бiльш широке коло пpоцeсiв: виявлення потреб у правовому ре-гулюваннi тих чи шших правоутворювальних суспiльних вiдносин, визначення характеру правового регулювання, тдготовка проекту нормативного акта. До питань, як вивчае нормотвор-чiсть, належить i сукупнють фактоpiв, що впливають на формування нормативних актiв, передують створенню закону [12, с. 64].
Нормотворчютю е дiяльнiсть уповноважених державних та недержавних оpганiв, якi в межах свое! компетенци видають шдзаконш акти, спpямованi на регулювання певного кола суспшьних вiдносин [3, с. 12].
Нормотворчють не можна зводити до законотворчосп, остання е виключною монополiею Верховно! Ради Укра!ни як вищого представницького органу держави. Нормотворчою дiяльнiстю е i дiяльнiсть з розроблення, прийняття, скасування пiдзаконних нормативно-правових актiв, i дiяль-нiсть з розроблення проекпв законiв. Зокрема законопроекта, що вносяться в порядку законодавчо! шщативи Кабшетом Мiнiстpiв на розгляд Верховно! Ради, готуються Мшютерством юстици, ш-шими центральними органами виконавчо! влади, а також Нацiональним банком. Встановлення но-вих правових норм е головним призначенням нормотворчосп, змша i скасування застарших норм сприяе затвердженню нових, а отже, вони входять до складу нормотворчосп як ïï допомiжнi прояви [16, с. 62].
Проводячи паралель iз правотворчою дiяльнiстю, процедура ноpмотвоpчостi, логiчно повинна peалiзовуватися в пpоцeсi певних стадш.
Визначити одноманiтну модель eтапiв нормотворчого процесу майже неможливо. Це зумов-лено, з одного боку, piзноманiтнiстю правових актiв, що приймаються piзними компетентними суб'ектами, а з шшого - ïx подiлом на законодавчi й пiдзаконнi пpавовi акти. Тим бшьше, не можна застосовувати однакову процедуру щодо прийняття нормативних акпв й акпв iндивiдуального характеру. Тому, говорячи про стадшнють цього процесу, варто наголосити, що юнують вщповщш загальш стадп, якi його характеризують, але ïx пepeлiк i змютове наповнення може змiнюватися за-лежно вiд того, який акт i яким суб'ектом приймаеться в конкретному випадку [13, с. 214].
Вичизняш та заpубiжнi науковцi i минулого, i сучасност так i не дшшли згоди щодо единого перелшу стадiй нормотворчого процесу. У наукових джерелах iснують piзноманiтнi погляди на те, як стадiï нормотворчого процесу слщ виpiзняти. Однi автори дeталiзують цей процес, iншi - навпа-ки згруповують стадiï в кшька загальних.
Зpозумiло, що державна правова нормотворчють може здшснюватися piзними способами, за-лежно вiд того, з якою з трьох загальних функцш держави ця нормотворчють пов'язана. Зокрема, законодавча функщя передбачае, умовно кажучи, «законну» нормотворчють, адмшютративнш функци держави вщповщае пiдзаконна ноpмотвоpчiсть, а ïï правоохороннш функцiï - "судово-прецедентна" ноpмотвоpчiсть (у тих правових системах, де остання мае мюце) [18, с. 35-37].
Виокремимо найпошиpeнiшi види нормотворчосп в Укpаïнi.
Державш органи виконавчоï влади в межах своеï компeтeнцiï видають пiдзаконнi акти, яю за-лежно вiд ix мiсця в апаpатi держави та юpидичноï сили подiляються на загальш, вщомч^ мiсцeвi та локальнi. Враховуючи класифшащю оpганiв виконавчоï влади за 1'х мiсцeм в апаpатi держави та,
вщповщно, класифшащю пiдзаконних акпв за ïx юридичною силою, виникае потреба в подiлi нормотворчосл на таю pÎBHÎ: нормотворчють вищих оргашв вик0навч0ï влади, нормотворчють центральних оргашв виконавчоï влади (вiдомча нормотворчiсть), нормотворчють мiсцевиx органiв виконавчоï влади (мюцева нормотворчiсть) та нормотворчiсть керiвникiв шдприемств, установ, органiзацiй (локальна нормотворчiсть) [3, с. 12].
Зазначимо, що нормотворчють оргашв мюцевого самоврядування (вщомча, локальна, мунщи-пальна) посiдае особливе мюце серед видiв нормотворчостi, адже саме завдяки ш найчастiше виникае, змшюеться чи скасовуеться правова норма.
Як i будь-яка шша дiяльнiсть у сферi державного управлiння, процес нормотворчосл вщпов> дае певним загальнодемократичним принципам. Проаналiзувавши низку праць у цш науковiй сфе-рi, можна дшти висновку, що в бшьшосл принципи нормотворчого процесу збiгаються з принципами правотворчого процесу.
Отже, основними принципами нормотворчосл та правотворчостi е демократизм, законнють, гуманiзм, вiдкритiсть, субординацiйнiсть, колегiальнiсть, наукова обгрунтованють, професiоналiзм, оперативнiсть, системнiсть, узгодженють, наступнiсть, своечаснiсть, планування та прогнозування, використання правового досвiду, юридично-теxнiчна досконалють.
У мiжнароднiй практицi, зокрема в практищ нормопроектування законiв держав-членiв €С, а також законодавства Свропейського Союзу в цшому, склалися единi вимоги до шдготовки законо-давчих акпв, якi умовно можна назвати правилами нормопроектування. Так, при проектуванш нормативно-правових акпв рекомендуеться дотримуватися певних правил, що стосуються: 1) назви, преамбули та понятшного апарату; 2) структури нормативно-правового акта; 3) посилань; 4) назв статей; 5) додатюв [7, с. 39].
Також варто назвати правила впчизняного нормотворення, опираючись в основному на реко-мендацiï з шдготовки законодавчих актiв, вироблених в апарал Верxовноï Ради Украïни. Перш шж приступити до написання проекту закону, слщ визначитись з тими питаннями, яю вiн регулювати-ме. Питання, що регулюються виключно законами, визначено ст. 92 Конституцп Украши. Структура законопроекту мае забезпечувати послщовне логiчне викладення нормативного матерiалу, його доступнiсть для огляду i тим самим сприяти його правильному розумшню, а отже i застосуванню. Внутршня структура проекту мае залежати вiд його обсягу i змюту. Текст проекту викладаеться стисло, простою лпературною мовою, по змозi короткими фразами. Нормативш положення не мають бути занадто деталiзованими [7, с. 39, 40].
Отож, конституцшно-правова нормотворчють - це насамперед дiяльнiсть уповноважених органiв щодо створення, прийняття Основного закону держави, а також внесення змш до нього.
Також погоджуюсь iз думкою В. Шаповала, котрий стверджуе, що "конституцшно -правова нормотворчють - це не тшьки конституцшна нормотворчють". Зазначене поняття охоплюе офщшну дiяльнiсть уповноважених Основним законом оргашв державно1' влади, насамперед Верховно!' Ради, щодо формування шших джерел конституцшного права, передовым конституцшно-правового законодавства. Застерiгаючись вiдносно тавтолопчносл цього термiна, потрiбно зазна-чити, що конституцшно-правове законодавство е сукупнютю вiдповiдниx нормативно-правових актiв Верxовноï Ради, яю регулюють державно-полiтичнi вiдносини владарювання. Можливе й ширше трактування цього термша, але при цьому слщ пам'ятати, що пiдзаконнi акти е нетиповими засобами конституцшно -правового регулювання суспшьних вiдносин [15, с. 25-26].
Висновок. Проаналiзувавши поняття, змiст нормотворчосл та ïï спiввiдношення iз спорщне-ними категорiями, доходимо таких висновюв: по-перше, правотворчiсть i нормотворчiсть дещо збiгаються, однак не е абсолютно тотожними, швидше нормотворчiсть входить до структури правотворчосл; по-друге нормотворчють вiдрiзняеться вщ законотворчостi, адже законотворчiсть здшснюе лише законодавчий орган держави, коло ж суб'еклв нормотворчостi набагато ширше; по-трете, головним призначення нормотворчостi е створення нових правових норм, а змша чи ска-сування наявних е похщними ïï функцiями; по-четверте, у правовш науцi немае единого шдходу до
виокремлення стадш ш правотворчого, ш нормотворчого процесу; по-п'яте, коло суб'екпв нормотворчого процесу визначають його види; i нарешт останне, для яюсного нормотворчого процесу украшське суспшьство повинно запозичувати передовий досвщ провiдниx свiтовиx краш, особливо тих, котрi належать до романо-германського типу правовоï системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев С. С. Общая теория права: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Велби; Проспект, 2008. 576 с.
2. Арзамасова Ю. Г. (2007). Теория и методология нормотворчества: учеб.-метод. пособие. Москва. 560 с.
3. Дзюбенко О. Л. Теоретичний аспект ввдомчо1 нормотворчосп. Право i суспшьство. 2009. № 4. С. 12-16.
4. Дутко А. О. Юридична техшка: види та змют. Науковий вюникЛДУВС. 2009. № 3(31). С. 25-33.
5. Заморська Л. I. (2010). Конституцшно-правов1 норми як специф1чний вид правових норм у сучаснш теори права. Держава i право. № 48. С. 3-9.
6. Иванов В. В. К вопросу о теории нормативного договора. Журнал российского права. 2000. № 7. С. 87-88.
7. Кондик П. (2003). Питания вдосконалення нормотворчо1 дгяльносп оргашв державно1 влади в контекст! адаптаци законодавства Украши до законодавства £С. Юридичний журнал. № 3. С. 52-55.
8. Михалюк С. Правотворчють як складова державного управлшня. Вiсник Нацiональноï академИ' державного управлiння при Президентовi Украши. 2009. № 1. С. 191-197.
9. Петришина М. Загальна характеристика нормотворчого процесу в органах мюцевого самоврядуван-ня в Украшг Право Украти. 2010. № 4. С. 329-335.
10. Плавич В. П. Феномен нормотворчосл та його сшввщношення 1з сум1жними категориями: правотворчють, законотворчють; правотворчий та законотворчий процеси. Право i держава. 2013. Вип. 62. С. 11-16.
11. Плавич С. В. Окрем1 аспекти змюту правотворчих повноважень суб'екпв правотворчосп. Держава i право. 2007. № 38. С. 109-116.
12. Погорелова З. О. Поняття законодавчого процесу та його ввдмежування ввд спорвднених понять. Вкник Запорiзького юридичного iнституту. 2001. № 4. С. 63-72.
13. Прищепа I. О. Проблематика процедури прийняття правових акпв управлшня. Проблеми законности 2009. № 101. С. 209-215.
14. Скрипнюк О., Федоренко В. Правотворчють Президента Украши та ïï нормопроектне забезпечення: питання теори i практики. Право Украши. 2011. № 2. С. 168-179.
15. Шаповал В. (1998). Становлення конституцюнал1зму в Укршш: проблеми теори. Право Украши. 1998. № 5. С. 25-29.
16. Шевченко Г. Проблеми нормотворчо1 даяльносп суб'екпв нормотворення. Юридичний журнал. 2008. № 3. С. 62-68.
17. Шпак Ю. А. Методолопчш шдходи до визначення поняття нормотворчосп оргашв мюцевого само-врядування. Науковий вкник Львiвського державного }miверситету внутрштх справ. Серiя юридична. 2013. № 2. С. 145-152.
18. Ющик О. I. Законотворчють у систем1 правово1 нормотворчосп. Правова держава. 2004. № 15. С. 31-43.
REFERENCES
1. Alekseev S. S. (2008). Obshchaya teoryya prava: uchebnyk. 2-e yzd., pererab. y dop. Moskva: Velby; Prospekt. 576 p. [in Russian].
2. Arzamasova YU. H. (2007). Teoryya y metodolohyya normotvorchestva: ucheb.-metod. posobye. Moskva. 560 p. [in Russian].
3. Dzyubenko O. L. (2009). Teoretychnyy aspekt vidomchoyi normotvorchosti. Pravo i suspil'stvo. No. 4. S. 12-16 [in Ukrainian].
4. Dutko A. O. (2009). Yurydychna tekhnika: vydy ta zmist. Naukovyy visnyk LDUVS. No. 3(31). S. 25-33 [in Ukrainian].
5. Zamors'ka L. I. (2010). Konstytutsiyno-pravovi normy yak spetsyfichnyy vyd pravovykh norm u suchasniy teoriyi prava. Derzhava i pravo. No. 48. S. 3-9 [in Ukrainian].
6. Yvanov V. V. (2000). K voprosu o teoryy normatyvnoho dohovora. Zhurnal rossyyskoho prava. No. 7. S. 87-88 [in Russian].
7. Kondyk P. (2003). Pytannya vdoskonalennya normotvorchoyi diyal'nosti orhaniv derzhavnoyi vlady v konteksti adaptatsiyi zakonodavstva Ukrayiny do zakonodavstva YES. Yurydychnyyzhurnal. No. 3. S. 52-55 [in Ukrainian].
8. Mykhalyuk S. (2009). Pravotvorchist' yak skladova derzhavnoho upravlinnya. Visnyk Natsional'noyi akademiyi derzhavnoho upravlinnya pry Prezydentovi Ukrayiny. No. 1. S. 191-197.
9. Petryshyna M. (2010). Zahal'na kharakterystyka normotvorchoho protsesu v orhanakh mistsevoho samovryaduvannya v Ukrayini. Pravo Ukrayiny. No. 4. S. 329-335.
10. Plavych V. P. (2013). Fenomen normotvorchosti ta yoho spivvidnoshennya iz sumizhnymy katehoriyamy: pravotvorchist', zakonotvorchist'; pravotvorchyy ta zakonotvorchyy protsesy. Pravo i derzhava. Vyp. 62. S. 11-16 [in Ukrainian].
11. Plavych S. V. (2007). Okremi aspekty zmistu pravotvorchykh povnovazhen' sub'yektiv pravotvorchosti. Derzhava ipravo. No. 38. S. 109-116.
12. Pohoryelova Z. O. (2001). Ponyattya zakonodavchoho protsesu ta yoho vidmezhuvannya vid sporidnenykh ponyat'. VisnykZaporiz'kohoyurydychnoho instytutu. No. 4. S. 63-72 [in Ukrainian].
13. Pryshchepa I. O. (2009). Problematyka protsedury pryynyattya pravovykh aktiv upravlinnya. Problemy zakonnosti. No. 101. S. 209-215 [in Ukrainian].
14. Skrypnyuk O., Fedorenko V. (2011). Pravotvorchist' Prezydenta Ukrayiny ta yiyi normoproektne zabezpechennya: pytannya teoriyi i praktyky. Pravo Ukrayiny. No. 2. S. 168-179 [in Ukrainian].
15. Shapoval V. (1998). Stanovlennya konstytutsionalizmu v Ukrayini: problemy teoriyi. Pravo Ukrayiny. No. 5. S. 25-29.
16. Shevchenko H. (2008). Problemy normotvorchoyi diyal'nosti sub'yektiv normotvorennya. Yurydychnyy zhurnal. No. 3. S. 62-68 [in Ukrainian].
17. Shpak YU. A. (2013). Metodolohichni pidkhody do vyznachennya ponyattya normotvorchosti orhaniv mistsevoho samovryaduvannya. Naukovyy visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriia yurydychna. No. 2. S. 145-152.
18. Yushchyk O. I. (2004). Zakonotvorchist' u systemi pravovoyi normotvorchosti. Pravova derzhava. No. 15. S. 31-43.
Дата надходження: 24.11.2021 р.
Anastasiia Baran
Lviv Polytechnic National University, Education and Scientific Institute of Law,
Psychology and Innovative Education Assistant of the Department of Criminal Law and Procedure ORCID: 0000-0001-9334-2760
RULES-MAKING AND LAW-MAKING: THE RELATIONSHIP BETWEEN CONCEPTS AND
THEORETICAL SUBSTANCE
The article investigates the concept, content of rule-making and its relationship with related categories.
It is noted that lawmaking and rulemaking are somewhat the same, but are not completely identical, rather rulemaking is part of the structure of lawmaking, rulemaking is different from lawmaking, because lawmaking is carried out only by the state legislature, the range of rulemaking legal norms, and the change or abolition of existing are its derivative functions, in legal science there is no single approach to the separation of stages of either law-making or rule-making process, the range of subjects of the rule-making process determines its types and for a quality rule-making process Ukrainian society must borrow the best practices of the world's leading countries, especially those that belong to the Romano-Germanic type of legal system.
The rule-making process corresponds to certain general democratic principles, which coincide with the principles of the law-making process. Therefore, the main principles of rule-making and law-making are democracy, legality, humanism, openness, subordination, collegiality, scientific validity, professionalism, efficiency, systemicity, consistency, continuity, timeliness, planning, forecasting, use of legal experience, legal and technical perfection.
Keywords:rule-making, law-making, law-making activity, law-making process, rule-making activity, legislative activity, legislative process.
