CC BY
37Нормативне забезпечення «дисциплінарних стимулів» (друга половина ХІХ ст.)
Ткаченко О.Г.
Київський національний університет імені Т.Г. Шевченко
Анотації:
Висвітлено питання нормативного забезпечення «дисциплінарних стимулів» у другій половині ХІХ століття. Проаналізовано й узагальнено значення нормативних документів (циркулярних розпоряджень, розпоряджень Міністерства народної освіти, звітів і доповідей різних відомств освіти, інструкцій, правил тощо) в процесі стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середньої школи. Визначено особливості застосування офіційними установами засобів стимулювання, які були пов'язані з вирішенням дисциплінарних питань. Виявлено, що у досліджуваний період існував широкий спектр різноманітних заохочувальних і караючих засобів.
Ключові слова:
стимул, навчання, метод, нормативні документи, дисципліна, розпорядження, правила, інструкція.
Ткаченко Е.Г. Нормативное обеспечение «дисциплинарных стимулов » (вторая половина XIX века).
Проанализированы и обобщены значения нормативных документов (циркулярных распоряжений, предписаний Министерства народного образования, отчетов и докладов различных ведомств образования, инструкций, правил и т.д.) в процессе стимулирования учебно-познавательной деятельности учащихся средней школы. Определены особенности применения официальными учреждениями средств стимулирования, которые были связаны с решением дисциплинарных вопросов. Обнаружено, что в исследуемый период существовал широкий спектр разнообразных поощрительных и карающих средств.
стимул, обучение, метод, нормативные документы, дисциплина, распоряжения, правила, инструкции.
Tkachenko O.G. Guideline of «disciplinary incentives» (second half of the XIX century.) Based on analysis of historical and educational literature, archival documents were analyzed and summarized the value of legal documents (circular orders, orders of the Ministry of Education, reports, and reports of various departments of education, instructions, rules, etc.) in stimulating teaching and learning of secondary school pupils. The article outlines the features of the application of measures to promote the official agencies, which have been associated with the solution of disciplinary problems. After analyzing legal documents revealed that the investigated period there was a wide range of promotional and punishing agents.
incentive, training, technique, regulations, discipline, order, rules, instructions.
Вступ.
Сучасна педагогічна наука України знаходиться в пошуках такої системи освіти, яка б відповідала певним соціально-економічним умовам та потребам суспільства, держави, особистості. Національна доктрина розвитку освіти в Україні, державні програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Вчитель», «Концепція розвитку загальної середньої освіти» поставили завдання забезпечити розвиток людини як найвищої цінності, найповнішого розкриття її здібностей. Прагнення України стати членом Європейського союзу вимагає вдосконалення «дисциплінарних стимулів», розробки сучасних підходів щодо конструювання, визначення критеріїв та принципів їх відбору, створення нового нормативного та навчально-методичного забезпечення для середньої і вищої шкіл.
Організація стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів тісно пов’язана з вітчизняними традиціями шкільництва, з розвитком педагогічної думки. Вивчення історичного аспекту проблеми стимулювання школярів середніх навчальних закладів до навчання, дослідження цієї проблеми на різних етапах розвитку суспільства дозволить розширити спектр засобів, форм, методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності і запровадити їх у сучасну практику основної школи.
Аналіз стану розробки проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді сучасними психологами і педагогами (А.Алексюк, Ю.Бабанський, В.Бондар, Б.Коротяєв, І.Лернер, В.Лозова, Н.Маркова, О.Савченко, В.Сухомлинський, ТШамова, Г.Шукіна та інші) засвідчує її надзвичайну актуальність.
Питання сутності дефініції «стимулювання», «стимул», форм, видів, методів, прийомів © Ткаченко О.Г., 2011
стимулювання знайшли відбиття і в історико-педагогічних працях Л.Березівської, Л.Ваховського, О.Іонової, С.Золотухіної, З.Палюх, Н.Побірченко, О.Попової, О.Сухомлинської та інших, але в іншому часовому просторі. Крім того, окремі аспекти проблеми стимулювання висвітлено в працях О.Кін, Л.Зеленської, І.Репко, С.Рукасової, О.Пташного у контексті дослідження окремих персоналій, зокрема М.Сумцова, С.Миропольського, К.Ушинського, Б.Грінченка, М.Пирогова та інших. Вивчення монографічних, дисертаційних робіт свідчить, що проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів висвітлювалася переважно аспектно, в контексті інших питань і на сьогодні відсутнє цілісне її дослідження у конкретний історичний період.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - схарактеризувати нормативне забезпечення «дисциплінарних стимулів» і розкрити шляхи їх реалізації в практиці середньої школи у другій половині ХІХ ст.
Результати дослідження.
Аналіз історико-педагогічної літератури [2 - 6] архівних документів свідчить, що проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності школярів знайшла своє відображення в офіційно-нормативних документах (статутах, розпорядженнях Міністерства народної освіти, циркулярах, інструкціях, правилах тощо).
Вивчення архівних документів [3 - 5] (циркулярних розпоряджень, розпоряджень Міністерства народної освіти, звітів і доповідей різних відомств освіти, інструкцій, правил тощо), дозволило встановити, що в різні періоди другої половини XIX століття при вирішенні головних завдань тогочасної середньої школи прагнули використовувати різноманітні методи навчання, які стимулювали б пізнавальну діяльність школярів. Наприклад, Статут Гімназій і Прогімназій
проблеми фізичного виховання і спорту № 7 / 2011
1864-го року зазначав, що головне завдання викладання в середніх навчальних закладах полягає «не в безглуздому зубрінні, а в пробудженні розумової діяльності та впливі на моральне виховання учня». Іншими словами вимагалось будувати навчально-пізнавальну діяльність школярів так, щоб їм було цікаво, а не змушувати їх механічно запам’ятовувати навчальний матеріал [3, с. 99].
Як свідчить проведене дослідження, офіційними установами пропонувалися засоби стимулювання, які були пов’язані з вирішенням дисциплінарних питань. Сюди слід віднести засоби заохочення та покарання. У результаті аналізу нормативних документів було виявлено, що у досліджуваний нами період існував широкий спектр різноманітних заохочувальних і караючих засобів. У цих документах давалася повна інструкція коли, як, які саме засоби використовувати. Звернемо увагу на те, що дуже часто викладачі призначали однакові покарання та заохочення і за погану або добру поведінку, і за старанність й успіхи, або їхню відсутність. Тому дисциплінарні засоби стимулювання також використовувались і для впливу на навчально-пізнавальну діяльність школярів.
Аналіз архівних матеріалів [3 - 6] довів, що у другій половині ХІХ століття реалізація засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів здійснювалася: а) «приватно», коли вчитель або директор навчального закладу наодинці намагалися вплинути на успіхи учнів вимовами, проханнями, наказами, схваленнями тощо. Зазвичай це використовувалося для покарання школярів; б) прилюдно, коли на зібранні всієї школи або на педагогічних зборах учня хвалили або карали. Він найчастіше використовувався для нагородження учнів.
Про це свідчить аналіз Статуту 1864 року, в якому в §§ 50 і 65 зазначалося, що кожен рік після закінчення навчання в гімназіях і прогімназіях мали проходити публічні збори всіх учнів і працівників навчальних закладів, на яких повинні проголошуватися імена найкращих учнів, роздаватися атестати, свідоцтва про закінчення навчання та нагороди найуспішнішим вихованцям. Саме це підтверджує шкільна практика: учні, що закінчили повний курс гімназії з успіхом отримували атестат з підписами всіх членів педагогічної ради, більш того відмінні учні нагороджувалися медалями золотими і срібними, похвальними листами, книгами тощо.
Отже, самі по собі різні види заохочень і покарань справляли значний вплив на успішність учнів, а прилюдне визнання учня найкращим або найгіршим посилювало цей вплив. Так, з одного боку, прилюдне нагородження, як свідчить проведене дослідження, було найкращою пошаною для учня, визнання його можливостей, здібностей, високих результатів, а прилюдне покарання - найбільшим соромом. З іншого - саме через це воно й не справляло потрібний ефект. Але обидва засоби стимулювання визнавалися дієвими та рекомендувалися для використання Міністерством народної освіти аж до кінця XIX століття.
У ході наукового пошуку встановлено ставлення до засобів заохочення та покарання з боку офіційних кіл протягом другої половини XIX століття було неоднорідним. Так, Міністерство народної освіти, яке запропонувало і запровадило у життя Статут 1864 року, намагалося зменшити кількість покарань, обмежити видачу нагород. Таку позицію воно обґрунтовувало тим, що це штучні засоби впливу на успішність дітей і тому пропонувалось вчителям діяти на учнів правильною організацією навчально-виховного процесу, своїм особистим прикладом, способами викладання тощо. Саме для цього й було внесено певні зміни в навчально-виховний процес. І саме цим документом повністю заборонено використання тілесних покарань проти учнів (§38).
Зовсім по-іншому ставилися до цих засобів стимулювання автори Статуту 1871 року. По-перше, вони поновили використання фізичних покарань, хоча й обмежили права вчителя в їхньому призначенні. Подруге, міністром народної освіти було затверджено ще два нових документи, в яких висвітлювалося це питання: «Правила для учнів» і «Правила про стягнення» (1874 рік).
До заохочувальних засобів стимулювання, дозволених офіційними освітніми установами держави та закріпленими в Статутах від 1864 (§65) та 1871 років (§36) і «Циркулярній пропозиції про гімнастичні атестати» (1865 р.) відносилася видача золотих і срібних медалей. Цей вид стимулювання застосовувався лише до школярів, які вже закінчили гімназичний курс навчання.
Діти не тільки отримували моральне задоволення від здобуття медалей, а й користувалися особливими правами при вступі як до вищих навчальних закладів, а так і на службу. Так, їм надавали перевагу при вступі до університету, навіть, іноді без складання іспитів, вступаючи на службу такі учні одразу отримували перший класний чин - 14 за табелем рангів, що існував. Це давало змогу їм продовжити навчання або отримувати добру заробітну платню.
У подальшому, як свідчить проведене дослідження, конкретизувалися вимоги до отримання медалей. Так, у пояснювальній записці до Статуту, 1871 року говорилося, що рішення про нагородження випускників золотими та срібними медалями приймає педагогічна рада навчального закладу на основі аналізу «поведінки, старанності, допитливості учнів». Згідно цього документу золоті медалі могли отримати учні, які мали відмітку «5» з обох давніх мов і математики, а також середня оцінка за всі предмети та іспити мала бути більше чотирьох з половиною. Для отримання срібної медалі учень мав одержати «5» з двох головних предметів (давні мови, математика) та мати в загальній сумі середній бал більше чотирьох [220].
Аналіз архівних документів [3 - 6]дозволив встановити, що вже у 60-х роках XIX століття Міністерство народної освіти виділяло такі річні суми на нагороди учням: у гімназіях 60 карбованців сріблом; у повітових училищах від 20 до 40 карбованців сріблом; у приходських училищах 14 карбованців сріблом.
Так, у 1861 році в Харкові було відкрито особливе чотирьохкласне училище при 1-й гімназії, в якому на нагороди учням було виділено 100 карбованців.
Згідно розпоряджень Міністерства Освіти у 1874 році всі нагороди, що видавалися найкращим учням по закінченні навчального року, розподілялися на дві групи. До першої групи належали похвальні листи, вони видавалися школярам з добрими відмітками та поведінкою. Другу групу складали книги, інші навчальні посібники та похвальні листи, які видавалися всі разом найкращим вихованцям [7, с. 616].
Вирішення проблеми нагород було повністю підпорядковано Міністерству народної освіти. Кожен рік цією установою складався бюджет, в якому окремою статтею була визначена сума на нагороди учням. При цьому книга вважалася не тільки заохочувальним навчальним засобом, а й зразком наукового класичного підручника, посібника. Так, бралися до уваги зміст, ціна книги, якість її видання. У цій же статті бюджету було заплановано кошти на виготовлення похвальних листів, а також на золоті та срібні медалі для найкращих школярів.
Серед засобів заохочення, що були рекомендовані Статутом 1871 року, привертає увагу й такий засіб, як використання золотих дошок для запису імен і прізвищ відмінників. Саме в часи перебування Толстого Д. О. на посаді міністра народної освіти цей вид нагород було узаконено (1872 рік). Зауважимо, що існувала навіть певна інструкція застосування цього виду нагород, яку подано у пояснювальній записці згаданого статуту. Так, у документі зазначалося, що «учні, які протягом двох звітних частин року отримували перший розряд, записувалися на класну дошку, про що повідомлялися батьки й всі учні закладу. Ті, хто залишився в першому розряді протягом цілого навчального року записувалися на тимчасову золоту дошку всього закладу» [7, с. 616]. Найвищою нагородою для школярів мав слугувати запис на постійну золоту дошку навчального закладу. Таку честь мали лише учні, які «закінчили повний курс гімназії з золотою медаллю і, при тому, під час перебування свого в останніх трьох класах не скоїли протиправних дій... і подавали значні надії відносно своїх подальших успіхів в науках» [7, с. 612].
Отже, цей засіб стимулювання мав заохотити дітей краще вчитися. Але в шкільній практиці спостерігалися і негативні наслідки його застосування: прагнення не до отримання знань, а нагород.
У ході аналізу нормативних документів другої половини ХІХ століття було виявлено цілу низку і різних караючих засобів, які мали на меті стимулювати
навчально-пізнавальну діяльність учнів. Особливу увагу на сутність і технологію їх застосування приділено у статуті 1871 року та «Правилах про стягнення». Згідно цих документів всі караючі засоби було розділено на дві групи: покарання словом і покарання дією.
Як свідчить проведене дослідження, в офіційно-нормативних документах знайшов відображення значний спектр засобів заохочення та покарання, які могли використовувати вчителі, класні наставники, вихователі, директори та педагогічні ради навчальних закладів. Деякі з цих засобів біли досить суворі та навіть шкідливі для здоров'я дитини (наприклад, заточення до карцеру).
Поява та широке застосування різних покарань і нагород з часу введення в дію Уставу 1871 року була обумовлена важкою для дітей учбовою програмою. Висновки.
Таким чином, питання підвищення мотивації навчання школярів займало одне з головних місць у освітній політиці держави. Його вирішення проходило в досліджуваний період у контексті розвитку дидактичної думки, напрямів офіційної політики з урахуванням основних тенденцій її проведення, що й зумовило специфіку вибору засобів навчання й стимулювання.
Література:
1. Правила об испытаниях учеников гимназии и прогимназий Министерства народного просвещения. 8 декабря 1872г. // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. -СПб: тип. В.С. Балашева, 1881. - Т.5. - С. 837-839.
2. Статьи учителей гимназий и училищ о преподавании учебных предметов и воспитании учащихся. - ЦДІА України, ф. 707, оп. ЗЗ, спр. № 57 - 1863. - 260 арк.
3. Устав гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения. 19 Ноября 1864г. // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - СПб: Тип.импер. акад.наук, 1865. - Т.З. - С. 1301 -1325; Приложение. - С. 19120.
4. Циркуляр Министерства народного просвещения». - ДАХО, ф. 265, оп. 1, спр. № 173 - 1893. - 5 арк.
5. Циркулярное предложение начальствам учебных округов о принятии мер к ограничению числа учеников в классах гимназии определенной нормой и об открытии параллельных отделений. 29 Января 1871г. // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - СПб: тип. В. С. Балашева, 1881. - Т.5.
- С. 12.
6. Циркулярное предложение начальствам учебных округов относительно правил, коими следует руководствоваться при освобождении от оплати за учение учеников в уездных училищах. 28 Июля 1868г. // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - СПб: Тип. импер. акад. наук, 1874.
- Т.4. - С. 581.
7. Шмидт Е. История средних учебных заведений в России. - Спб: тип. В. С. Балашева, 1878. - 684 с.
Надійшла до редакції 26.05.2011 р. Ткаченко Олена Геннадіївна [email protected]
