CC BY
16
УДК 821.161.2-32 UDC
DOI: 10.17223/18572685/67/17
Нацюнальна своерщнкть потрактування образу землi в украТнських народних думах та творчост Василя Стефаника: психологiчний аспект
Ж.О. Янковська1, М.М. Набок2
1 Нацюнальний унiверситет «Острозька академiя» УкраТна, 35800, Острог, вул. Семшарська, 2 E-mail: [email protected] 2 Сумський державний ушверситет УкраТна, 40007, Суми, вул. Римського-Корсакова, 2 E-mail: [email protected]
Авторське резюме
Стаття присвячена з'ясуванню своерщносп психолопзму у noTpaKTyBaHHi образу землi в украТнських народних думах i новелах В. Стефаника, який був одним i3 пред-ставникiв «покутськоТ тршщ» (Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина). На основi порiвняльного методу, семантико-когштивного аналiзу та концепт-аналiзу визначаються нацiональнi особливостi свiтосприйняття, свiторозумiння героТв цих творiв, роль авторського начала, трансформаци мовних знакiв нацiонально марко-ваноТ лексики, що е виразом особливостей свiтогляду етнокультурних груп Галичи-ни, Покуття i СтеповоТ УкраТни у Тх дiалектичнiй едностi. У статт наголошено, що символiка землi в украТнських народних думах та новелах В. Стефаника виражена у парадиз понять «земля - годувальниця», «земля - рщ», «земля - воля», «земля - слава», «земля - життя». Зазначено, що для галицьких селян земля становила най-бтьшу цiннiсть i святiсть та найчаслше виражалась в образi «землкодувальнищ», тодi як для героТв украТнських народних дум земля - символ свободи. Наголошено на своерщносп зас^в поетичного мовлення, що увиразнюють Тх змiст, розкривають нацiональнi особливостi характеротворення героТв. Таке порiвняльне дослщжен-ня проводиться вперше, що становить його новизну, актуальшсть та в подальшому розширить напрями вивчення фольклористичних та лгтературознавчих студiй.
Ключовi слова: архетип, образ, символ, земля, дума, новела, психолопзм, нацю-нальне свiтосприйняття, поетика.
Национальное своеобразие образа земли в украинских народных думах и творчестве Василия Стефаника: психологический аспект
Ж.А. Янковская1, М.Н. Набок2
1 Национальный университет «Острожская академия» Украина, 35800, Острог, ул. Семинарская, 2
E-mail: [email protected] 2 Сумский государственный университет Украина, 40007, Сумы, ул. Римского-Корсакова, 2 E-mail: [email protected]
Авторское резюме
Исследуется своеобразие психологизма в трактовке образа земли в украинских народных думах и новеллах В. Стефаника, который был одним из представителей «покутской троицы» (Василий Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина). На основе сравнительного метода, семантико-когнитивного анализа и концепт-анализа определяются национальные особенности мировосприятия героев этих произведений, роль авторского начала, трансформации языковых знаков национально маркированной лексики, что является выражением особенностей мировоззрения этнокультурных групп Галичины, Покутья и Степной Украины в их диалектическом единстве. Отмечено, что символика земли в украинских народных думах и новеллах В. Стефаника выражена в парадигме понятий «земля - кормилица», «земля - род», «земля - воля», «земля - слава», «земля - жизнь». Отмечено, что для галицких крестьян земля представляла наибольшую ценность и святость и чаще всего выражалась в образе «земли-кормилицы», тогда как для героев украинских народных дум земля - это символ свободы. Отмечено своеобразие средств поэтической речи, которые выражают их содержание, раскрывают национальные особенности формирования характеров героев. Такое сравнительное исследование проводится впервые, что составляет его новизну, актуальность и в дальнейшем послужит более широкому изучению фольклористических и литературоведческих студий.
Ключевые слова: архетип, образ, символ, земля, дума, новелла, психологизм, национальное мировосприятие, поэтика.
National originality of the land image in Ukrainian folk dumas and the works by Vasyl Stefanyk: a psychological aspect
Z.O. Yankovska1, M.M. Nabok2
1 National University of Ostroh Academy 2 Seminarska Street, Ostrog, 35800, Ukraine E-mail: [email protected] 2 Sumy State University 2 Rimsky-Korsakov Street, Sumy, 40007, Ukraine E-mail: [email protected]
Abstract
The article studies the original psychologism in the interpretation of the land image in Ukrainian folk dumas and short stories by Vasyl Stefanyk, who was a representatives of the "Pokutia triad" (Vasyl Stefanyk, Les Martovych, Marko Cheremshyna). Using the comparative method, the semantic-cognitive and the concept-analysis, the authors determine the national peculiarities of worldview of the heroes, the role of the author's principle, the transformation of linguistic signs of nationally marked lexes, expressing the worldview of ethnocultural groups of Galicia, Pokuttya and Steppe Ukraine in their dialectical unity. The article emphasizes that the symbolism of the land in Ukrainian folk dumas and short stories by Stefanyk is expressed in the paradigm of the concepts "land - breadwinner", "land - family", "land - will", "land - glory", "land - life". It is noted that for the Galician peasants the land was of the greatest value and holiness, which is most often expressed in the image of "land - breadwinner", while for the heroes of Ukrainian folk dumas, the land is a symbol of freedom. The focus on the originality of the poetic means, which reveal the national characteristics of the heroes. Such a comparative research has been conducted for the first time to be further expanded in future in the folklore and literary studies.
Keywords: archetype, image, symbol, land, folk duma, short story, psychologism, national worldview, poetics.
Основоположн пщстави психолопчного аналiзу художшх творiв започаткував О. Потебня, поеднавши його i3 лшгвктичним, що дало вагомi результати й мае продовження в наукових працях дослщни-юв до сьогодш. Осмислення щеТ теми важливе для концептуального аналiзу творiв усноТ народноТ творчости та писемноТ л^ератури, вивчення питань нацюнального свггогляду, психологи, етики, естетики
i т. д., осктьки воно ставить на перший план проблему походження ^в та понять на рiвнi архетипу, символу й звуковоТ структури.
Саме ц конотацiТ образу землi, психолопчш ознаки його вщтво-рення та сприйняття стали предметом нашого дослщження. На рiвнi одного жанру порiвняння зазначеного образу в рiзному обсязi уже здiйснювалися. Тому об'ектом студтвання обрано рiзножанровi епiчнi твори усноТ словесносп (украТнськi народнi думи) та авторська проза (новели В. Стефаника). Очевидно, що архетипы риси, притаманн образу землi, зумовлюють наскрiзнiсть його використання, значення й символiки в украТнському епосi. З'ясування цих сми^в видаеться надзвичайно цiнним, спричиняеться до шшого прочитання вщпо-вiдних творiв, що побутують на рiзних територiях УкраТни - Галичинi та Схщнш частинi СтеповоТ УкраТни. У мiждисциплiнарнiй взаемодiТ (фольклор, лiтература, етнопсихологiя, етнолшгвктика) та Тх порiв-няльному аспект архетипний образ землi ще не дослщжувався.
Особливiсть украТнських народних дум полягае у Тх жанровш своерщносп, формi та способi виконання (речитатив). Думи - жанр украТнськоТ народноТ поетичноТ творчостi. Це лiро-епiчнi твори про ^оричы чи соцiально-побутовi поди в УкраТы. Вони як жанр повыстю сформувалися у ХV-ХVI столггтях, але як феномен украТнськоТ ешчноТ творчостi своТми коренями сягають ще чаав КиТвськоТ Русi, а, можливо, й ранiших. Оскiльки думи - жанр етчний, то роль оповщача у них виконуе кобзар, бандурист, часто слтий. Осмисленню образу такого оповщача, творця i виконавця думи, його виконавства, взаемодп зi слухачем присвяченi працi Ф. Колесси, П. Мартиновича, К. ГрушевськоТ, М. Гримич, О. Вер™, В. Мiшалова, К. Черемського, М. Набок та ш. Про неабияке зацкавлення зарубiжних вчених украТнськими народними думами, кобзарським мистецтвом загалом, йдеться у дослщженнях Г. Нудьги [16; 17], наукових розвщках, енциклопедiх, в яких думи й народы шсш украТнцiв постають «найкращим художнiм надбанням слов'ян» [15].
Прикметно, що в новелах В. Стефаника зауважуемо трапчний психолопзм та одночасно незвичайний оптимiзм його творiв, що дае нам пщстави розглядати зображен ним образи в дiалектичнiй едностi глибокого психологiзму, драматизму i естетичного чуття письменника. «Стефаник - суцтьна душевна рана. Глибока, невигоена, ясна. Ттьки вдивляючись у його творчкть через цю призму, можна доходити до його психологи творчосп, виявити джерела стоТчного оптимiзму» [5: 211-212], - так В. 1ванишин осмислюе iдейну спрямованiсть творчостi В. Стефаника.
На сьогодш проблема вщображення архетипних i символiчних ознак i образiв фольклорних творiв мало дослiджена i розглядаеться
переважно ^зь призму ритуалу, мiфу, обряду та в межах з'ясування функцп символу як стилктичноТ категорií, художнього засобу (М. Дми-тренко, В. Давидюк, Н. Пастух, О. Бриняк, Л. Пикалюк). Зокрема, ет-нолшгвктичний пiдхiд до аналiзу традицiйних уявлень про вестьну пiсеннообрядовiсть у мiжетнiчному середовищi присвячена праця Т. Саварин та Н. Федчишин «Веальна лемювська пiсня (украТнська, польська, словацька): специфка та використання» [22]. Питання психолопзму, зображення та вираження образу землi в украТнських народних думах майже не доЫджено, з'являються лише поодинок науковi розвiдки М. Набок [14].
У лiтературознавствi психологiчнi принципи тлумачення тексту розглядаються вченими з урахуванням нацюнальних особливостей сприйняття дiй, вчинюв героТв, спiввiдношення «свщомих i несвщо-мих процесiв формування й становлення образу автора твору» [28: 225], як сукупшсть символiв, знакiв, що «формують текст, пiдтекст, iнтертекст та метатекст» [6: 44]; «архетипних щей», що уподiбнюють Тх до тих мотивiв, образiв, сюжетiв, якi походять вщ мiфiв, ритуалiв [27: 145]; як «лггературш архетипи в штертекстуальних зв'язках» у письменникiв рiзних поколшь [8: 153]; як основа «несвщомих мовних кодiв» [1: 213]. Назван принципи типологiчно нацiонально маркованi та осмислюються в тiсному поeднаннi з народною мораллю, етикою, естетикою, фiлософieю, нацiональним свiтовiдчуттям, свiтобаченням, свiторозумiнням в цтому. Зокрема, Г. Клочек писав, що «саме естетика е властиво наука почування, спещально про вщчування артистичноТ краси, - значить, е частиною психологiТ. А в тамм разi й основана на нш критика мусить бути психолопчною...» [7: 53]. На сучасному етап дослщженню образу землi в лiтературних творах присвячено науковi працi Ж. ЯнковськоТ [32], А. Гурдуза [2], I. Кушшр [11] та iн. Скажiмо, у порiвняльно-типологiчному аспектi А. Гурдуз розглядае мiфопоетику украТнськоТ й загальноевропейськоТ «прози про землю». На матерiалi творiв М. Коцюбинського, О. КобилянськоТ, В. Стефаника, К. Гамсуна, Т. ГардЬ Д.Г. Лоуренса та ш., дослiдник простежуе образ землi в сим-волiчному вираженнi «земля-мати», «земля-годувальниця», «земля-жiнка», «земля-дружина», «земля-стихiя», «земля-рай». Проблеми, поставлен в наукових розвщках цих та iнших вчених зумовлюють подальше розв'язання питань, пов'язаних з нацюнальною особливою потрактування образу землi у фольклорнiй та авторськiй творчосп.
Тому, мета нашого дослiдження полягае у з'ясуванш й порiвняннi архетипно-символiчних ознак образу земл/ в украТнських народних думах та новелах В. Стефаника, засвщчуючи таким чином тяглкть традицп вiд народноТ до авторськоТ словесностi, навiть якщо гово-рити про рiзножанровi твори; визначенш ролi авторського начала у
зображенш землi (вербальний та невербальний piBHi); доЫдженш трансформацií нацiонально маркованих мовних знаюв, що е виразом особливостей свггогляду двох етнокультурних груп; розширити межi дослiдження архетипiв на рiвнi нацiональноí словесноí культури украíнцiв.
Архетип i символ виникають несвiдомо, проте архетип бтьш глибинний, первинний та «спроектований i в минуле, i в сучасне, рухаючись у просторi й часi, а символ може втрачати свою актуаль-нiсть залежно вщ iсторичних умов» [20: 64]. У художньому текст архетипи вщображаються в архетипних образах. Архетипний образ - це конкретний прояв етшчно маркованого архетипу у виглядi предметно-буттевих, особистiсних, просторових, часових чи абстракт-но-персонiфiкованих реалiй, якi викликають в уявi стiйкi асоцiацií з художньо-естетичним мисленням народу. Натомiсть символ володiе здатнiстю до розширення прямоí, а ще бтьше - метафоричноí семантики образу, або поняття. К. ЮнГ, як основоположник теорп архетипу, наголошував, що символом е «термш, назва або навiть образ, що володiе окрiм свого загальновживаного ще й особливим додатковим значенням, яке несе щось невиразне (не зовам усвщомлене. - Ж.Я., М.Н.), невщоме» [30:15]. Оскiльки кaтегорií архетипного образу та образу-символу перетинаються, то вчений пщкреслив, що «сим-волiчним е таке слово чи образ, значення якого виходить за рамки прямого i не пщдаеться точному визначенню чи поясненню» [30: 15]. С. Кримський розглядае символ не просто «алегоричним шшовира-зом», «рiзновидом метафори», «горизонтальним порiвнянням мовних чи предметних одиниць», а як знак з «безконечним смислом», що вкорiнений у семантичне поле культури й традицп народу.
У нацюнальному буттi украшав, у фольклорi, а також (як наслЬ док) в aвторськiй творчосп таким архетипним образом i одночасно символом постае образ землi. Виходячи з основоположних пщстав М. ГайдеГГера та Г. Гачева, С. Кримський вперше простудтвав явища укрaíнськоí культури, залучаючи до aнaлiзу також фольклорш й лгге-рaтурнi твори iз застосуванням унiверсaльного смислового концепту <^м - Поле - Храм», який вщображае топоси «дiйсного буття люди-ни». Образ-символ «земля» в межах цього концепту тяжiе до двох перших топоав - «^м» i «Поле». Топос «Дiм» мае ктька значень. Це не ттьки оселя, де проживае людина, що е и iндивiдуaльним простором, який вона влаштовуе сама i де проходить и фiзичне життя й духовне зростання, але й населений пункт, держава (Украша), «рiднa земля», що у словеснш творчостi породжуе духовш прояви пaтрiотизму i пов'язана з и захистом, а отже - звитягою, нaвiть героíзмом. Водно-час образ землi повшстю мислиться як семантична складова топосу
«Поле», яка за своею природою е бшарна. Щодо цього С. Кримський писав: «Земля отримуе в традицшнш украшськш свiдомостi подвiйне тлумачення: як оброблене селянське поле, що освячене працею та хлiборобськими обрядами, i як "Дике поле" - степовий край загрозли-вих навал, смертно!' темряви вторгнень нехристиянських сил» [9: 430].
Глибинний змкт образу землi властивий украшським народним думам та новелам В. Стефаника: у думах земля постае в опозицп «рщна земля» - «Дике поле» (як топоси буття «свого» й «чужого», в межах яких pidHy землю та свш народ потрiбно боронити вщ воро-гiв); у новелах В. Стефаника земля представлена семантикою «pidHoï земл'1» (Украши), а також землi як фунту, ниви, надту - «букати поля», до яко'| було прив'язане все життя галицького селянина.
У новелах В. Стефаника, порiвняно з думами, образ землi бтьше тяжiе до архетипного (хоч i позначений деякими символiчними рисами, адже ця взаемодiя неминуча) i пов'язаний саме з глибоким психолопзмом, душевними переживаннями персонажiв. Водночас вiн взаемодiе iз поняттям «художнш образ», який пов'язуе об'ективне й суб'ективне свггосприйняття, виражаючи певний ступшь узагальнення, естетичного iдеалу автора та суспшьно!' тенденцп', втiлюючи не ттьки iндивiдуальнi риси першообразу, а й пщымаючись до образу-типу, навггь «нацiонального мегаобразу», що виражае «народний дух» [34: 131]. В украшських народних думах, незважаючи на первиншсть цих текстiв, образ землi, у порiвняннi з творами В. Стефаника, уособлюе бiльш символiчне значення стосовно згаданих вище конотацiй (хоча й не позбавлений у свош основi генетично арха'|'чних первнiв), особливо це стосуеться поняття «pidHa земля» (очевидно, через поетичну форму цих творiв). Разом з тим, символ землi в думах, як i у новелах В. Стефаника, - це уыверсальна категорiя тзнання духовного ества людини. Через пiзнання таких архетитв, утiлених в архетипних образах, можемо розкодовувати смисли нацюнального свiтогляду. При-нагiдно варто згадати, що так само психолопчно глибоко писав про землю ще один захщноукрашський новелiст В. Ткачук. За способом та глибиною письма цих двох галицьких новелк^в часто порiвню-ють, бо саме образ землi у В. Ткачука е також «нас^зним художнiм образом з архетипними ознаками та символiчним наповненням» [32: 300]. М. Дмитренко слушно назвав архетипи «психолопчними релiктами». Вчений, послуговуючись дослiдженням I. Пасько писав про те, що ця «арх^ектошка давнього духу ыкуди не зникла i не вмерла, вона вттила себе в етногенетичних парадигмах кторично!' пам'ят i соцiальних iмперативiв» [3: 11].
Глибокий символiзм, вкорiнений в основи народного свггогляду, естетичну природу кобзарсько^рницько!' традицп', зауважуемо i в
o6pa3i творця, оповщача i виконавця дум. Так, пщ час виконання думи в ^creMi «виконавець-слухач» на перший план виходить образ кобзаря, який намагаеться якнайглибше передати емоцт стосовно оствуваних геро1в, образiв, патрiотичнi почуття, переживання, зм^, вербальну та невербальну сутысть творiв, у яких земля постае уосо-блення Батькiвщини. У процес творчоï сшвдм виникае cвоерiдний зв'язок, духовна едшсть мiж виконавцем та слухачем в якш кобзар спрямовуе його увагу на «шдивщуально-авторську картину свггу, в якiй герой думи постае як символ наци', надлюдина» [12: 204]. Вист-ванi бандуристом образи пробуджують у слухача архетипну пам'ять, образи, сюжети. Вони виносять кобзаря та слухача за межi звичного сприйняття життя та наближають до духовного, морального, етичного як цшностей, спонукають до глибинного осмислення дшсносп й себе в нш. Тому образ землi в украшських народних думах - це вираження самозаглибленосп, фiлоcофiчноcтi у cприйняттi свггу, неперервносп зв'язкiв мiж минулим та сучасним, укоршення iдейноcтi як питомо нацюнального прояву характеротворення геро!^ дум.
Жанрово не менш експресивними й емоцшними е й пcихологiчнi новели В. Стефаника. Звичайно, ця емощя по вщношенню до образу земл'/ дещо iнша, проте не менш глибока. Образ землi у новелах В. Стефаника - це вираження шдивщуально авторського сприйняття та розумшня св^у. За силою психолопзму зображуваних геро!^ та явищ йому немае рiвних в украшськш лггератург Д. Донцов писав про те, чим була земля для письменника як представника свого народу, якщо сприймати цей образ ^зь призму його перcонажiв: «Наша земля, вона-земля - ось було джерело його фшософм, холодно!', як cрiбло, й горячо!', як смола, що палила його» [4: 176]. Стефаниюв психолопзм був наспльки вiдмiнним, що у ньому вбачаемо як шлях до iндивiдуалiзацiï образiв, так i до |'х титзацп, де cпiльним знамен-ником життя галицького селянина виступае «поле». Це та земля, яка дшсно годуе, «родить», тому антропоморфiзуетьcя, викликаючи у селян найглибшi почуття.
Психолопчно-фтософського звучання набувае образ землi у новелах «Озимина», де початок та кшець буття ыби зiйшлиcя докупи, та «Межа», в якш ще бтьше загострюеться трапчшсть акту завершення життя й вщчуття «свое' землi». Ставлення геро'в новел до землi зобра-жено ^зь призму «фiлоcофiï серця» [31], «ще'| серця», категорiï «цiн-ноcтi» i «значущосп». Так, у новелi «Межа», старий Семен, помираючи, перебуваючи «на межЬ> в агонiï, безпам'ятcтвi, «правуеться» з Богом через землю, яка йому дорожча за все й уах, бо вш за неï боровся, за неï згрiшив - убив багача, який хотв у нього в^брати ниву, але не розкаюеться у цьому. Господар за свш вчинок «вiдcидiв у мурах»,
але його «туск за землею не заржавiв». Повернувшись додому, вш «обшмав своТ ниви», ревно доглядав Тх, розмовляв iз землею: «Та як вона засне змордована, як та мама, що нагодувала дгги та вкрилася б'лими пеленами,як лебiдь крилом, то я грiхувався прокидати сн'г,аби не змерзла i не пробудилася. Земля - твоя донька, i ти повинен мен простити»; «МоТ ниви на весну зелеш,iз вiтром шепчуть. А я прилягаю на ниву i декую вiтровi, що вiн е на землi, i землЬ що вона родить. А розмова Тх обоТх родила в мене молитву до тебе, боже, таку, що ти школи не чув, i за цю молитву то ти повинен мен дарувати» [24: 125].
Рiвень цiнностi та значущосп землi для персонажа новели - це своерщний «вiдступ у себе», в якому поедналося минуле й теперш-не, любов й ненависть, побожнггь й грiховнiсть. Герой фтософствуе, пропускае крiзь себе вже пережите, але незмшним залишаеться лише його неперервний зв'язок iз землею. Сакралiзацiя такого зв'язку В. Сте-фаником передаеться не лише порiвнянням землi з матiр'ю, донькою, але й пщсилюеться кольористикою бiлiпелени,лебiдь, снг. Первкно слово «бiлий» означало «блискучий, прозорий, невидимий», а тзшше - «чистий та свiтлий». Тобто, це символ свггла, сонця, життя, вiчности, святости, божества [23: 24]. Лебщь для украТнцiв - символ бопв, цнотливоТ наготи та незаплямованоТ бiлизни; повноти задоволення бажань; вщродження; самотности; смерти; краси; вiрного кохання [23: 134-135]. Вщтак, у новелi «Межа» вивершуеться архетипний нас^з-ний образ свiтла, як вiчности i святости буття людини на своТй землi. Цей образ протиставляеться скоеному грiховi Семена, вивершуючи цим вщдашсть персонажа землi-годувальницi. У беззастережнiй лю-бовi до своеТ землi, вш навiть перед смертю певен, що Бог «повинен дарувати» йому цей грiх, хоч зовам у ньому не розкаюеться Ь якби знову зчинилося таке, то зробив би те саме: «^х грiхом, а я землi i тепер не дам ...Та я коло неТ працюю, та я з каждого боку поглядаю. А де будяки, та згинаюся i виполюю. Хребет трккае, руки горять вщ будямв. А я вночi не годен розправитися та язиком вилизати руки, як собака рану» [24: 125]. Емоцшна дiеслiвна лексика працюю, поглядаю, згинаюся, виполюю, хребет трккае, руки горять показуе силу й водночас трапчшсть буття покутського селянина.
Земля-мати в давшх вiруваннях украТнщв - це образ-тотем, якому поклонялися та дякували за родючу ниву. У новелi «Межа» цей образ розширено до рiвня земля-донька, що обумовлено свтоглядом автора, особливктю етшчного характеру. Поетичне стввщношення Бог - зелен ниви - св'1тло - леб'дь увиразнюе сприйняття образiв земля-мати й земля-донька. В осмисленш й формуваны природовщ-повiдности цих поетичних образiв важливу роль в^грае принцип категорiального спорiднення - теолопчний, астральний, орнiтологiч-
ний, зоолопчний, боташчний. Тобто, навколишнш cвiт не е хаотичним i довтьно поеднаним, а стае впорядкованим, наповненим смислом, живим. Вш «говорить» з людиною сво1ми ритмами, способом кну-вання. Водночас, людина теж говорить зi свггом «своею мовою», яку В. Стефаник виносить за межi повсякденного буття й трансформуе в екзиcтенцiйну площину, де одним з важливих чиннимв формування нацiонального характеру була свобода вибору й вщповщальшсть за результат свого вибору. У цьому простежуемо нацюнальну самобут-нicть пcихологiзму зображуваних образiв новели «Межа».
У нов^ «Озимина» трагiчнicть виражаеться у важкш, непоcильнiй працi на землi, нездатносп ïï обробляти. Персонаж новели - старенький дщ, який просить смерть прийти до нього, бо немае вже сили працювати на землi та пщтримувати ïï красу. Дивлячись на зелену озимину, вш роздумуе: «Земля все молода, вона як дiвка, свето е - то вбереси, будний день - то вона по-будному вбрана, а все дiвочить - вщколи свгта та сонця» [24: 94]. У новелi ставлення до 3eMni знаходить свое вттенння в образах гарно вбраноï die4UHU, зеленоïниви, св'тла й сонця, що е символами зародження нового й вiчного. Разом з тим, зелену житню ниву зображено у протиставленш до образу «блого, як молоко» дща, який просить смерти. Такий контраст не випадковий - так cимволiчно вщображаеться часопроспр буття людини, ïï зв'язок з минулим (важка робота на землЬ радicть життя на нш, захоплення ïï красою) i тепершшм (бте обличчя дща, як символ вщходу «за межу», смерть). Художньо-семантична стввщнесешсть образiв неба (св™о сонця) i землi (зелена нива) гармошзуе, упорядковуе два свгти, естетично вивершуючи людину та ïï дiяльнicть на землi. Тому для персонажа твору земля олюднюеться i постае в образi молодоï дiвчини, що е символом не лише краси, але й неперервносл роду. Нав^ь перед вiдходом у той св^, старенький бачить красу cвоеï землi й милуеться нею. Для нього ïï природна краса вiчна, як вiчнi е cвiтло i сонце. Вщтак, образ землi у художньому чаcопроcторi новели зображено ^зь призму нерозривного зв'язку людини i природи (анте1зм), вираженого в нацюнально маркова-них cимволах-iдеалах як земля-дiвчина, земля^нка, земля-життя, земля-краса, що е одним з виявiв нацiональноï своерщносп потрак-тування цього образу.
Якщо у новелах В. Стефаника галицьм селяни перед смертю звертаються до землi як годувальнищ, роздумують про життя на нш, емоцiйно-цiннicно пропускають ^зь серце почуття любовi до не^ то для перcонажiв украшських народних дум «Три брати самарсьм», «Смерть козака на долиш КодимЬ», «Хведiр Безрiдний» земля уосо-блюеться як цшшсть свободи, волелюбства, за неï вони борються i
вмирають у стражданнях. У новелах письменника художньо вивер-шуеться культ землi та культ господаря. Геро'' вщвойовують землю у пр, кривдникiв та злодпв, кревно обер^ають ïï, як годувальницю. У думах земля бтьше мае конотацiю рщного краю, батькiвщини. Саме у жанрi дум вивершуеться культ вона й землi, де звеличуеться звитяга, геро'зм, козацька слава у боротьбi за рщну землю. Зокрема, лежачи постреляним i порубаним, вмираючи вщ смертельних ран, герой думи «Смерть козака на долин КодимЬ> проклинае долину Ко-диму за те, що вже не зможе прославляти козацьку славу, виконувати мiсiю во'на-захисника: «Бодай ты, долино Кодимо, мхами, болотами западала, / Щобъ у весну Божу нЪколи не зоряла не позоряла» [25: 147]. Звернення до долини Кодими як до живо' ктоти - це вщгомш давшх вiрувань украшщв, що вщображали високий рiвень естетизму у сприйнятп навколишнього свiту. За такого фтософсько-релтйного вчення бог ототожнювався з природою. Обожнювалися ва явища природи, небесш свiтила, дерева, рiчки, долини. У думi «Смерть козака на долиш КодимЬ» герой проклинае землю, щоб вона «мхами, болотами западала», «не зоряла, не позоряла» та одночасно прагне бути похованим на цш же землi за козацькими звичаями. У такому символiчному рядi подвшного потрактування образу землi у думi виражаеться траг'чнкть та геро'/ка буття украшав.
У думах чггко простежуеться протиставлення в опозицп «свш - чу-жий»: символами свого стали образи в'рного товариша, коня, батька отамана, кошового,за наказом яких козаки «тто молодецьке знахо-дили <...> й славу учинили». Чужими постають турки-яничарами, що е уособленням тяжко' неволi на чужиы, тому для геро'в дум краще померти вiд ран та «орливъ чорнокрыльцивъ», нiж жити у неволi на чужiй землг Важливою складовою сюжету дум е його емоцшна ба-гатомiрнiсть, в якш народжуеться iдейно-моральна, естетична ктина. Значну роль вiдiграе й образ оповщача, творця i виконавця народних дум, емоцшний темпоритм, що об'еднуе почуттеву, конкретно-образну, ритмiчну, звукову складову художнього твору. Вщчуття героями са-кральностi свого простору породжуе непокору чужому навггь перед смертю. Важливу роль у передачi такого внутршнього психологiзму геро'в вiдiграють i невербальш засоби спiлкування кобзаря зi слу-хачем. Зокрема, за допомогою кшематичних засобiв спiлкування, що пов'язанi з мовою тта (мiмiка, пози, погляди, рухи), виконавець думи невимушено збуджував уяву аудиторп', «розблоковував базовi духовш та моральнi установки» [29: 82]. Навггь чужоземы студенти, серед яких було проведене соцюлопчне опитування про сприйняття дум у виконавськш манерi кобзаря вiдчули «потужний потiк енергп'», генетичний зв'язок зi своею землею [13: 6].
Архетип землi як Батьювщини, рiдноï землi, Украïни, а вщповщ-но - й боротьби за ïï свободу постае й у новелах В. Стефаника «Дщ Гриць» та «Сини». У першш дщ Гриць розповщае, як провiв уciх сво1х онукiв у cвiт боронити землю та його «святих» - Шевченка i Франка: «Внуки тшли, а я ще i внуку втровадив, аби в шпиталях ходила за хворими. Аш одно не вернуло. Стара здурта, мене лихословила, Украшу проклинала» [24: 122]. У думi «1ван Коновченко» мати також проклинала полковника Филоненка за смерть единого сина, який тшов воювати й «славы й рыцарства козацькому вшську достава-ты». Образ землi у цих творах постае як цшысть свободи, волi, що вкоршена у pid. У родовiй пам'ят вiдтворенi життедайнi основи буття украшщв, де земля уособлювала життя, що несе безсмертя. Тому смерть перcонажiв дум i новел зображено ^зь призму ци^чносп буття, родовоï пам'ятк Зокрема у думi «1ван Коновченко» це вттено в художнiх образах похорону-вестля: «О тепери козаки, Панове мо-лодци, пiйте / да гуляйте, / Разомъ похоронъ и веселья отправляйте!» [26: 33]. Цей психолопчно й етычно глибокий момент cимволiзуе ^щацшну повноту й завершешсть життя людини на землi, адже саме ^щацшш обряди допомагали й допомагають людин «уcвiдомити свою долю» та виконати свое «родове призначення», пройшовши уci цикли cоцiалiзацiï земного буття [33: 92].
^зь призму родовоï пам'ятi зображено архетип землi й у новелi «Сини». Вщчуття причетноcтi до землi вкоршено у життя роду старого Максима. За словами В. 1ванишина, це була «та земля, що постшно сприймалася свщомктю, як начало уах начал, як бiологiчний органiзм свого живого кореня», але це була ще й «та земля, що виховувала в людях почуття, сильна вщ смерл, коли в часи трапчних лихолiть хоч п'ядь ïï залишалась незвiльненою» [5: 213]. Тож, коли старший син йде воювати за Батьювщину, батько не вагаючись проводжае на ïï захист i молодшого. «Оце Украша, а тут, - i справив шаблев у груди, - отут ïï кров; землю нашу щем вщ ворога вщбирати. Дайте мен блу сорочку, дайте чистоï води, аби-м обмивси, та й бувайте здоро-вЬ» [24: 123], - такими були слова Андрiя, старшого сина Максима. Образ кровi cимволiчно вивершуе ix pid у боротьбi за свою землю. У новелi немае жодного наркання батька на вчинок сишв. Натомicть художньо довершеним звучить мотив роду i землi, заснований на свггоглядних основах сприйняття украшцями землi як життедайноï цiнноcтi, за яку потрiбно боротися. Лексеми «кров», «шабля», «бла сорочка», «чиста вода» мають тут не ттьки пряме, але й cимволiчне значення i е яскравим художшм вттенням ще! вiчноcтi буття роду на свош землi. Образи блоï сорочки та чистоï води тут набувають якicноï характеристики з проекщею у ментальну сферу. Пщсилюе цей зв'язок
порiвняння землi з м'якою колискою: «Максимовi ноги чули пiд собою м'ямсть <...> земля дае йому ту м'яккть, i зате вш ТТ так любить. I як вш викидав жменею зерно, то приповщав: "Колисочку я вам постелив м'якеньку, роспть до неба"» [24: 144].
Вiчнiсть буття роду на своТй земл/ у новелi «Камiнний хрест» символiчно зображено в образi хреста, який поставив 1ван Дiдух на горбi. Хрест - не символ смерти а символ 1ванового життя, про яке просить односельщв не забувати, коли вони святитимуть своТ ниви у «св^у недiлю». Хрест е з'еднуючою ланкою в розiрваному ланцюгу ¡ванового роду: «Камшний хрест - символ щеТ iсторичноТ цiльностi роду, шанованого персонажами Стефаника понад усе. Невелике по-легшення проймае ¡вана Дiдуха, коли вш бачить увiковiченим себе на Батьмвщиш: «"Видиш, стара, наш хрестик? Там е вщбито i твое намено. Не бки, е i мое, i твое..."» [5: 219]. За цього образ землi Сте-фаник подае не лише як землЬгодувальницЬ на якiй герой «стратив» свою силу, а значно розширюе межi ТТ сприйняття, бо рщна земля - це i село, гори, рщний край.
Образи землi як родовоI пам'ят/, слави, вол'1 поглиблюють iдейний та художньо-естетичний змiст украТнських народних дум «¡ван Ко-новченко», «Сiрчиха i Сiрченки». Герой думи «¡ван Коновченко» за обов'язок вважае залишити тихе життя хлiбороба та пiти на Черкень долину «Славы рыцарства козацькому вшску доставаты», де й гине, а вдова Орчиха втрачае чоловка та двох синiв на вшш. Поряд з глибо-кими переживаннями матерiв через втрату синiв, вивершуеться мотив украТнського Роду, Слави i Волi. Неперервнiсть родинних традицiй у ставлены до земл/ подано у взаемодiТ внутр'шнього i зовншнього як етнопсихолопчних констант. Пiд внутрiшнiм розумiемо душев-ний стан, свщом^ь, пам'ять героТв. Вони згадують героТчне минуле своТх предкiв, яке пробуджуе у них почуття обов'язку перед собою, родиною, УкраТною й спонукае до змши простору Дому на проспр «степу», «дiброви», «Черкень-долини», «славного города Корсуня», «зелених байракв», «козацького куреня»,«зброI», «славного козацького вiйська», «славноI Украши»: «Таки пщу с козаками погуляти, / Щоби отцевскую славу не утирати!» [26: 33]; «И дивиться, что есть на стен молодецькш / богатырская зброя, / Ен шш з стени здимае, / Правою рукою хватае, / На бшиш плечi складае, / Из дому виходжае» [26: 39]. Там етычно маркованi символи боротьби за свш проспр протистав-ляються гречкос'шству, плугу, р'шл'г. «Будуть минЬ козаки, прозванiе прокладати / Гречкосъемъ, положаемъ называти; / Не хочется минЬ, мати, по ролп>спотикати, / За плугомъ спини ломати, / Жовтого сафьяну коляти, / Червоннаго едеману пиломъ набивати; / Хочется, мати, пойти, на долину Черкень погуляти, / Звычая козацького набрати, /
Слави рыцарства достати [26: 30]. Одним з факторiв, що вплинув на формування таких етнопсихолопчних рис украТнщв у сприйнятт землi, був степ. В украТнськш психiцi вiдкритий простiр степу породив вшьнолюбство, вiдчуттяр'шноправност'! у взаеминах з шшими, степ був чинником «певноТ селекцп» (пасивна частина суспiльности зберiгалася вiд нападiв втечею, пасивнiстю, що й передавала нащад-кам, натомiсть активна частина чинила спротив та гинула)» [18: 167]. Тож, символка понять «земля - pid», «земля - слава», «земля - воля» розширюе потрактування образiв степу, дому. У думi вони насичен героТко-моральним iмперативом вщданосп iдеТ родовоТ боротьби за землю без страху смерт та обумлеш нацiональною своерiднiстю свiтосприйняття i свгторозумшня персонажiв дум.
В основу художньо-естетичного змiсту думи «Сокт» й новели В. Стефаника «Вона - земля» покладено переживання персонажiв через втрату свого простору, а, отже, свободи й волк Оповщач, тво-рець i виконавець думи та автор новели вводять слухача i читача у внутршнш свгт персонажа, роблять Тх причетними до глибинного процесу народження i прояву думки, дм, св^у внутрiшньоТ природи «я» героТв творiв. Так, старий сокiл «жалiбненько квилить, прокви-ляе» через втрату свого дитяти-соколяти, якого забирали у неволю. В алегоричнш формi «своя» земля, а це козацьк звича/, славна Украна протиставляеться «чуж'ш» землЬ бо вона - «серебрен пути» панських звичок, «жемчег» панськоТ розкоши. Образ сокола у думi - вщгомш давнiх вiрувань украТнцiв, згщно яких «сокiл уособлював у собi Першобога Свiту, Першоптаха, птицю-тотема. Зпдно з легендою вш перевтiлювався в Рода (Першобог давньоукраТнськоТ мiфологiТ, зачинатель усього живого, "Господар Свггу")» [21: 46]. Вщтак, архетипний образ Сокола постае символом еднання Роду, непокори, волЬ свободи, морально-етичних принцитв: «Ей, соколя, мое, бездольне безродне! / Лучче ми будемо по полю лгтати / Та собi живности доставати, / А шж у тяжкш неволi / У пашв проживати» [25: 32]. Образ недол'1 у думi декодуеться як ознака недосконалосп внутрiшнього свiту людини по вщношенню до зовнiшнього i це спонукае до пошуку справжносп буття, яке можливе бути лише на рщнш Земл'1, бо вона - це Воля i саме Життя. Тому поетичний образ бездольного соколяти в неволе тсля порятунку трансформуеться в образ ясного сокола.
^зь призму понять Земля - Воля, Земля -Життя зображено й персонажiв новели В. Стефаника «Вона - земля». Данило, лкаючи вщ вшни, щоб дiтей «на наругу не подати», зркся своеТ землi «та й кров свою наклав на кован вози, аби ыхто еТ не споганив» [24: 109]. Втрата землi у новелi вивершуеться до екзистенцiйного рiвня. Ставлення галичан до себе, життя, своеТ долi визначаеться рiвнем вкорiнення
|'х у свою землю, а втрата ïï прирiвнюеться до втрати життя. Про-мовисто тут звучить мотив «нiмоти», коли дружина Данила втратила мову через вщ'|'зд з дому. Не допомагали 'й i молитви перед конами у Семеновш хат^ де подорожш зупинилися на ночiвлю. Единим по-рятунком вщ нiмоти були слова чоловiка про повернення на свою землю. Художньо-естетично' значимосл образу землi у новелi надае протиставлення нiмоти лексемi тсня, що слугуе звуковим тлом для вивершення мотиву повернення покутських селян додому: «I пили оба дщи, та й стара баба з ними, та ствали. Баба сидта в середиш, та кртко обшмала обох руками, та провадила niœi <...> Та так вони ствали до зорiв, а на зорях кован вози заклекотiли, i Данило вертав додому» [24: 110]. Вщтак, для персонажiв укра'нських народних дум та новел В. Стефаника повернення на рщну землю е невщ'емною складовою |'х нацiонального свiтосприйняття i свторозумшня, в основу якого покладено розумшня землi як життя (земля - життя).
Отже, образ землi в укра'нських народних думах та новелах В. Стефаника наспльки значимий, глибоко символiчний, що у сво'й семантицi сягае рис архетипного. Перебуваючи в «межовш ситуацiï» -загрози втрати земл^ волi, свободи, життя, героТ проявляють безумовну рiшучiсть дiяти, ризикувати життям. За цього 'х ставлення до землi набувае сакрального змкту, iдеалiзуеться, стае уособленням непере-рвностi традицiй, родовоТ пам'ятi. У результат семантико-когнiтивного аналiзу та концепт-аналiзу з'ясовано рiвень спiввiдношення семантики мови та концептосфери людини, що обумовлюються особливктю свггосприйняття, свiторозумiння i свтовираження персонажiв творiв у ставлены до землi та життя в цтому. Вiдтак наголошено, що образ землi у художнiх творах набувае символiчних форм, виражених у ^CT^i Земля - Pid, Земля - Життя, Земля - Воля, Земля - Слава. Зображально-виражальш нацюнально-марковаш лексеми дум i новел увиразнюють змкт цих символiв, вказують на рiвень художнього осмислення, узагальнення та сприйняття дшсносп творцем, оповiда-чем i виконавцем думи та автором новел. Завдяки порiвняльному методу доЫдження з'ясовано особливосп нацiонального психоло-пзму рiзних етнокультурних регiонiв Укра'ни - Галичини (Покуття) i Степово' Укра'ни (Слобожанщина). Зокрема вказано, що важливим чинником формування етнопсихологiчних рис персонажiв дум був степ, безмежний проспр якого породив у характерi втьнолюбство, нехтування небезпекою, несприйняття «гречкосiйства» i, як результат, усвщомлений вибiр йти «звича'в козацьких набирати» й «слави-ли-царства доставати». Степ, як домшуючий чинник у думовому епосi, був як феноменом естетичним, так i тим елементом, що постшно тримав людину у фiзичнiй i психiчнiй напрузк Тому геро' дум зали-
шають тихе xлiборобcьке життя та йдуть боротися за свою землю, яка уособлювалася в образах «степу», «байраку», «долини», «козацьких звичаïв», «козацького куреня», «славного козацького вiйcька», «шаблi булатноï», «пещалi cемип'ядноï», «cлавноï Украши», що й визначае нацiональну своерщшсть потрактування образу землi в украшських народних думах.
Коли героï дум постшно борються, помирають й удостоюються козацькоï чеcтi й слави, то персонажам новел В. Стефаника, ям на-родилися у гiрcькiй мкцевосп й перебували пiд «опiкою» i захистом пр вiд зовнiшнix нападiв, все ж доводиться вiдвойовувати землю, «дукату поля» у цих пр, i ця боротьба фiзична, духовна, психолопчна. Земля виховувала у цих людей почуття, сильна cмертi й це часто змушувало ïx звертатися до Бога, навпъ проклинати його. ^зь призму архетипу землi як годувальниц яскраво виражено такi нацюнальш прикмети украïнcького характеру як штровертизм, емоцiйнicть, чут-ливicть, кордоцентризм, лiризм, що поглиблюють в украïнця екзистен-цiйно-межове cвiтобачення, фiлоcофiчнicть та сприяють формуванню нацюнального характеру.
Незмiнним як для перcонажiв дум, так i новел В. Стефаника зали-шаеться любов до землЬ вiдданicть, самопожертва заради не^ бо саме iз землею перcонажi творiв пов'язують cвоï надiï, мрiï, cподiвання, бiль, страждання - усе свое життя; вони народжувалися, радти, тужили й умирали з думкою про неï, ставлячи й по-своему розв'язуючи питання про сенс власного буття, вксю якого була ïx земля. У зв'язку з цим, постае питання подальшого декодування таких образiв-cимволiв, як Дiм, Шлях, Храм, ïx художньо-естетичного вираження у фольклорних та лггературних творах, а це дае можливкть на значно ширшому рiвнi дослщити основи внутршнього свгту перcонажiв, поетики характе-ротворення, образу автора в художых творах.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бедл1нський О., Набок М. У пошуках сакральних мовних щшв за-гальнолюдських цшностей (на матерiалаx запозичень роciйcькоï, украТнськоТ та руcинcькоï лексики) // Русин. 2020. № 60. С. 213-226. DOI: 10.17223/18572685/60/13
2. ГурдузА. Мiфопоетична парадигма в украшськм та захщноевропейськш «прозi про землю» кшця Х1Х - першоТ третини ХХ ст. Мигала^^: МДГУ iм. Петра Могили, 2008. 281 с.
3. Дмитренко М. Символи украинского фольклору. К.: УЦКД, 2011. 400 с.
4. Донцов Д. Поет твердоï душi (В. Стефаник) // ЛЬературна еcеТcтика. Дрогобич: Вiдродження, 2010. С. 174-186.
5. ванишин В. Син зем^ (Есе про творч^ть Василя Стефаника) // Василь Стефаник - художник слова. 1вано-Франювськ: Плай, 1996. С. 210-227.
6. Иванов Н. Интертекст - метатекст: культура, дискурс, язык // Языковые контексты: структура, коммуникация, дискурс. М.: Книга и бизнес, 2007. С. 43-50.
7. Клочек Г. Поетика i психолопя. К.: Знання, 1990. 48 с.
8. Козлов А. Духовшсть як лЬературознавча категс^я. К.: Акцент, 2005. 272 с.
9. Кримський С. Дiм - Поле - Храм // Про софшшсть, правду, смисли людського буття. К.: 1ФНАНУ, 2010. С. 426-439.
10. Кримський С. Софшш символи буття // Пщ сигнатурою Софи. К.: Киево-Могилянська академiя, 2008. С. 21-29.
11. Кушнiр I. Символ землi у творенн нацiональноí картини свпу (на при-кладi франкомовноí лтератури) // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя iноземнi мови. 2012. Вип. 20. Ч. 1. С. 205-212.
12. NabokM. Ukrainian National Dumas: National Perceptions in the Process of Intercultural Communication // Psycholinguistics. 2018. № 24 (2). Р. 198-217. DOI: 10.31470/2309-1797-2018-24-2-198-217
13. NabokM. Teaching Ukrainian folk dumas at University: analysis in context of intercultural communication // Advanced Education. 2020. № 1б. Р. 4-8. DOI: 10.20535/2410-8286.184554
14. НабокМ. Укра'(нсью народш думи: особливосп нацюнального характеру i типолопя героя. Тернопть: Пщручники i поабники, 2014. 176 с.
15. Набок М. «Укра'нська фольклористична енциклопедiя» у колi мiжна-родних студiй // Slavica Slovaca. 2021. Vol. 56, № 3. С. 478-481.
16. Нудьга Г. Укра'нська дума i шсня в свiтi. Львiв: 1н-т народознавства НАН Укра'ни, 1997. Кн. 1. 421 с.; Кн. 2. 509 с.
17. Нудьга Г. У колi свЬово!' культури. Львiв: ЛНУ iм. I. Франка, 2006. 440 с.
18. Набитович I. Етнопсихолопя укра(ншв у лiтературно-критичнiй рецеп-цп Дарií Вiконськоí // Формування нацюнальних основоположних пiдстав сучасного укра'нського народознавства та лЬературознавства. К.: Укра'нська лЬературна газета, 2018. Вип. I. С. 163-176.
19. ПотебняА. Мысль и язык. Одесса: Изд-во Украины, 1926. 205 с.
20. ПроцикI. Поняття архетипу в науковш лтературк генетико-теоретич-ний аспект // Вкник Запорiзького нацюнального ушверситету. Ф^олопчш науки. 2009. № 2. С. 56-67.
21. Плачинда С. Словник давньоукра'нсько'' мiфологií. К.: Укра'нський письменник, 1993. 63 с.
22. Саварин Н.О. Федчишин Т.В. Вeciльна леммвська шсня (укра(нська, польська, словацька): специфка та використання // Русин. 2021. № 65. С. 277-295. DOI: 10.17223/18572685/65/15
23. Словник символiв культури Укра(ни / За заг. ред. В.П. Коцура, O.I. По-тапенка, М.К. Дмитренка. К.: Мтешум, 2002. 260 с.
24. Стефаник В. Вечiрня година. Новели. Ужгород: Карпати, 1987. 141 с.
25. Укра(нсью народш думи. Том перший корпусу. Тексти № 1-13 i вступ Катерини Грушевськок Харюв: Державне видавництво Укра(ни, 1927. 166 с.
26. УкраТнськ народн думи. Том другий корпусу. Тексти № 14-33 i вступ Катерини ГрушевськоТ. Харкiв; КиТв: Пролетар, 1931. 304 с.
27. Фрай Н. Архетипний аналiз: теорiя мтв // Антологiя свiтовоТ лЬера-турно-критичноТ думки ХХ ст. Львiв: Лтопис, 1996. С. 109-135.
28. Франко I. Зiбрання творiв: у 50 т. Т. 31. К.: Наукова думка, 1981. 596 с.
29. Черемський К. «Вустинський проспр» украТнських традицшних сшв-цiв-музикантiв // Кобзарсько^рницька епiчна традицiя. Харкiв; КиТв: НЦНК Музей 1вана Гончара, 2019. С. 77-90.
30. Юнг К. Человек и его символы. М.: Университетская книга, 1997. 368 с.
31. Юркевич П. Философские произведения. М.: Правда, 1990. 670 с.
32. ЯнковськаЖ., Рарицький О., МарчукО. Вщображення архетипного образу землi у новелах Василя Ткачука (за збiркою «Син чiчки») // SLavica SLo-vaca. 2020. № 55 (2). С. 296-306.
33. Yankovska Z, Sorochuk L., Anthropocentric Dimensions of Ukrainian Culture (In The Context of the Archetype of the Wise OLd Man) // Anthropological Measurements of Philosophical Research. 2020. № 18. Р. 87-101. DOI: 10.15802/ampr.v0i18.221383
34. Yankovska Z.O, Sorochuk L.V. Anthropological Dimension of the Philosophical «Literature-Centric» Model of Ukrainian Romanticism // Anthropological Measurements of Philosophical Research. 2021. № 19. Р. 127-137. DOI: 10.15802/ampr.v0i19.236062
REFERENCES
1. BedLinskyj, O. & Nabok, M. (2020) In search of sacral Language codes of oommon human values (on Loanwords of Russian, Ukrainian and Rusinian Lexis). Rusin. 60. pp. 213-226 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/60/13
2. Gurduz, A. (2008) Mifopoetichna paradigma v ukrains'kiy ta zakhidnoevropeys'kiy "proziprozemlyu"kintsyaXIX-pershoi tretiniXXst. [The mythopoetic paradigm in Ukrainian and Western European "prose about the Land" in the Land 19th -first third of the 20th century]. MikoLaiv: MDGU im. Petra MogiLi.
3. Dmytrenko, M. (2011) Simvoli ukrains'kogo fol'kloru [SymboLs of Ukrainian foLkLore]. Kiev: UTsKD.
4. Dontsov, D. (2010) Poet tverdoi dushi (V. Stefanik) [The poet of a firm souL (V. Stefanyk)]. In: Literaturna eseistyka. Drogobych: Vidrodzhennja. pp. 174-186.
5. Ivanyshyn, V. (1996) Sin zemLi (Ese pro tvorchist' VasiLya Stefanika) [The son of the Land (An essay on the work of VasyL Stefanyk)]. In: Greshchuk, V.V., Kononenko, V.l. & Khorob, S.I. (eds) Vasil' Stefanik - khudozhnik slova [VasyL Stefanyk - an artist of the word]. Ivano-Frankivsk: PLay. pp. 210-227.
6. Ivanov, N. (2007) Intertekst - metatekst: kuL'tura, diskurs, yazyk [Intertext -metatext: cuLture, discourse, Language]. In: Yazykovye konteksty:struktura, kom-munikatsiya, diskurs [Language Contexts: Structure, Communication, Discourse]. Moscow: Kniga i biznes. pp. 43-50.
7. KLochek, G. (1990) Poetika i psikhologiya [Poetics and PsychoLogy]. Kiev: Znannya.
8. KozLov, A. (2005) Dukhovnist'yak literaturoznavcha kategoriya [Spirituality as a Literary Category]. Kiev: Aktsent.
9. Krimskiy, S. (2010) Pro sofiynist, pravdu, smisli lyuds'kogo buttya [About Sophistry, Truth, and Meanings of Human Existence]. Kiev: IFNANU. pp. 426-439.
10. Krimskiy, S. (2008) Pid signaturoyu Sofii [Under the Signature of Sophia]. Kiev: Kievo-Mogilyans'ka akademiya. pp. 21-29.
11. Kushnir, I. (2012) Simvol zemli u tvorenni natsional'noi kartini svitu (na prikladi frankomovnoi literaturi) [The symbol of the land in the national picture of the world (a case study of French-language literature)]. Visnik L'vivs'kogo universitetu. Seriya inozemni movi. 20(1). pp. 205-212.
12. Nabok, M. (2018) Ukrainian National Dumas: National Perceptions in the Process of Intercultural Communication. Psycholinguistics. 24(2). pp. 198-217. DOI: https://doi.org/10.31470/2309-1797-2018-24-2-198-217
13. Nabok, M. (2020) Teaching Ukrainian folk dumas at University: analysis in context of intercultural communication. Advanced Education. 16. pp. 4-8. DOI: 10.20535/2410-8286.184554
14. Nabok, M. (2014) Ukrains'ki narodni dumi: osoblivosti natsional'nogo khara-kteru i tipologiyageroya [Ukrainian Folklore Dumas: the national character and typology of the hero]. Ternopil: Pidruchniki i posibniki.
15. Nabok, M. (2021) "Ukrai'ns'ka fol'kloristichna entsiklopediya" u koli mizhnarodnikh studiy ["Ukrainian Folklore Encyclopedia" in the circle of international studies]. Slavica Slovaca. 56(3). pp. 478-481.
16. Nudga, G. (1997) Ukrai'ns'ka duma i pisnya v sviti [Ukrainian Dumas and Song in the World]. Lviv: NAS of Ukraine.
17. Nudga, G. (2006) U koli svitovoi kul'turi [In the circle of world culture]. Lviv: The I. Franko LNU.
18. Nabytovych, I. (2018) Etnopsikhologiya ukral'ntsiv u literaturno-kritichniy retseptsil' Darn Vikons'koi [Ethnopsychology of Ukrainians in the literary-critical reception of Daria Vikonska]. In: Formuvannya natsional'nikh osnovopolozhnikh pidstavsuchasnogo ukrains'kogo narodoznavstva ta literaturoznavstva [Formation of the national fundamental principles of the modern Ukrainian folklore and literary knowledge]. Kiev: Ukrai'ns'ka literaturna gazeta. pp. 163-176.
19. Potebnya, A. (1926) Mysl' i yazyk [Thought and Language]. Odessa: Izdatel'stvo Ukrainy.
20. Procyk, I. (2009) Ponyattya arkhetipu v naukoviy literaturi: genetiko-teoretichniy aspekt [Understanding the archetype in the scholarly literature: a genetic-theoretical aspect]. Visnik Zaporiz'kogo natsional'nogo universitetu. Filologichni nauki. 2. pp. 56-67.
21. Plachynda, S. (1993) Slovnik davn'oukrains'koi mifologii [The Dictionary of Old Ukrainian mythology]. Kiev: Ukral'ns'kiy pis'mennik.
22. Savaryn, N. & Fedchyshyn, T. (2021) The Lemko Wedding Song (Ukrainian, Polish, Slovak): Peculiarity and Usage. Rusin. 65. pp. 277-295 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/65/15
23. Kotsur, V. Potapeo, O.I. & Dmitrenko, M.K. (eds) (2002) Slovnik simvoliv kul'turi Ukraini [Dictionary of Symbols of Ukrainian Culture]. Kiev: Milenium.
24. Stefanyk, V. (1987) Vechirnya godina [The evening time. Novels]. Uzh-horod: Karpati.
25. Anon. (1927) Ukrains'ki narodni dumi [Ukrainian National Dumas]. Vol. 1. Kharkiv: Derzhavne vidavnitstvo Ukraini.
26. Anon. (1931) Ukrains'ki narodni dumi [Ukrainian National Dumas]. Vol. 2. Kharkiv; Kiev: Proletar.
27. Fraj, N. (1996) Arkhetipniy analiz: teoriya mitiv [The archetypal analysis: the theory of myths]. In: Zebritska, M. (ed.) Antologiya svitovoi literaturno-kritichnoi dumki KhKh st. [Anthology of World Literary and Critical Thought of the Twentieth Century]. Lviv: Litopis. pp. 109-135.
28. Franko, I. (1981) Zibrannya tvoriv: u 50 t. [Collected Works: in 50 vols]. Vol. 31. Kiev: Naukova dumka.
29. Cheremskyj, K. (2019) "Vustins'kiy prostir" ukrains'kikh traditsiynikh spivtsiv-muzikantiv [The "Vustinsky space" of Ukrainian traditional singer-musicians]. In: Kobzars'ko-lirnits'ka epichna traditsiya [The Kobzar-lyric epic tradition]. Kharkiv; Kiev: NTsNK Muzey Ivana Gonchara. pp. 77-90.
30. Jung, K. (1997J Chelovek i ego simvoly [Man and His Symbols]. Moscow: Universitetskaya kniga.
31. Yurkevich, P. (1990) Filosofskie proizvedeniya [Philosophical Works]. Moscow: Pravda.
32. Yankovska, Zh., Raritskiy, O. & Marchuk, O. (2020) Vidobrazhennya arkhetipnogo obrazu zemli u novelakh Vasilya Tkachuka (za zbirkoyu "Sini chichki") [Reflection of the archetypal image of the land in the short stories of Vasyl Tkachuk (according to the collection "Blue Chichki")]. Slavica Slovaca. 55(2). pp. 296-306.
33. Yankovska, Zh. & Sorochuk, L. (2020) Anthropocentric Dimensions of Ukrainian Culture (in the Context of the Archetype of the Wise Old Man). Anthropological Measurements of Philosophical Research. 18. pp. 87-101. DOI: 10.15802/ampr.v0i18.221383
34. Yankovska, Zh.O. & Sorochuk, L.V. (2021) Anthropological Dimension of the Philosophical "Literature-Centric" Model of Ukrainian Romanticism. Anthropological Measurements of Philosophical Research. 19. pp. 127-137. DOI: 10.15802/ampr.v0i19.236062
Жанна Олександрiвна Янковська - доктор фтолопчних наук, професор кафе-дри фтософи та культурного менеджменту Нацюнального ушверситету «Острозька академiя» (УкраТна).
Жанна Александровна Янковская - доктор филологических наук, профессор кафедры философии и культурного менеджмента Национального университета «Острожская академия» (Украина).
Zhanna O. Yankovska - National University of Ostroh Academy (Ukraine).
E-mail: [email protected]
Набок Марина МиколаУвна - кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри мов-ноТ пiдготовки iноземних громадян Сумського державного унiверситету (УкраТна).
Набок Марина Николаевна - кандидат филологических наук, доцент кафедры языковой подготовки иностранных граждан Сумского государственного университета (Украина).
Marina N. Nabok - Sumy State University (Ukraine).
E-mail: [email protected]
