Наследственные, семейные болезни и аномалии почек в детском возрасте Текст научной статьи по специальности «Клиническая медицина»

Випадок ¡з практики / Case Report

УДК 616.61-007-053.1-091/-092-07-08 DOI: 10.22141/2224-0551.12.8.2017.119255

Сорокман Т.В., Остапчук В.Г., Макарова О.В.

Вищий державний навчальний заклад Укра!ни «Буковинський державний медичний унверситет», м. Чернвц, Укра/на

^^ Я Я W ■ ■■■■

CnaAKOBi, амеиы хвороби та аномали нирок

у дитячому в!ц!

For cite: Zdorov'ye Rebenka. 2017;12(8):952-956. doi: 10.22141/2224-0551.12.8.2017.119255

Резюме. У статт1 наведений анаяЬз даних лтератури щодо частоти та особливостей переб1гу спадко-виххвороб нирок. За даними Всесвтньог орган1заци охорони здоров'я, частота спадковиххвороб ; анома-лш нирок становить 2,5—3 % у новонароджених, близько 1 % власного вкладу становлять гент хвороби, 0,5 % — хромосомы та в середньому 1,5—2 % припадав на частку вроджених вад розвитку, зумовлених дгею несприятливих екзогенних ; ендогенних фактор1в. У наш час вгдомо близько 50 генетично детерм1-нованих хвороб нирок ; сечових шлях1в. Для деяких вар1ант1в патологи (дисплазЬя нирок, тубулопати, нирковий амыоШоз) характерне формування нирково'1 недостатност1 вже в дитячому вщй Описаний випадок хвороби тонких базальних мембран (генетично детермшована не1мунна гломерулопатя, що залежить вгд мутаци гешв колагену IV типу СО!,4А4/СО£4А3) у 9-р1чно'( дитини. Кл1тчний випадок являв штерес з точки зору машфестаци та перебгу хвороби, оскшьки на тл1 хвороби тонких базальних мембран розвинувся Iмунний гломерулонефрит I, можливо, провокуючим чинником стали част1 гостр1 рестраторт ¡нфекцИ. Генетичт досл1дження амей 1з под1бними кл1шчними фенотипами повинн бути прюритетом для нефролог1в.

Ключовi слова: дти; спадков1 хвороби й аномали розвитку нирок; кл1шчний випадок хвороби тонких базальних мембран

За даними Всесвггньо! оргашзаци охорони здоров'я, частота спадкових хвороб i аномалш нирок становить 2,5—3 % у новонароджених, близько 1 % власного вкладу становлять генш хвороби, 0,5 % — хромосомш та в середньому 1,5—2 % припа-дае на частку вроджених вад розвитку, зумовлених дieю несприятливих екзогенних i ендогенних фак-торiв [1].

У наш час вщомо близько 50 генетично детермь нованих хвороб нирок i сечових шляхiв [2]. Про 1х-нш патогенез вгдомо мало, i спроби класифжувати щ захворювання залишають бажати кращого. Сто-совно деяких хвороб ще тривае дискуй, а окремi питання обговорюються в шших роздшах [4]. Май-же у 10 % оаб вщзначаються аномали розвитку нирок i сечових шляхiв. У поодиноких випадках вони не мають клшчного значення, в шших становлять

небезпеку для здоров'я. Загалом у 45 % дггей 1х вва-жають причиною хрошчно! нирково! недостатнос-тц нерщко вони мають спадковий характер i поед-нуються з аномалiями розвитку шших оргашв [5]. Прогноз попршуеться через те, що !х не виявляють в ранньому дитинствь

Часто аномали розвитку нирки поеднуеться iз позанирковими вродженими дефектами [6]. До них належать вади розвитку серця (дефект м1жшлуноч-ково! перегородки), нервово! системи (меншгомь елоцеле), шлунково-кишкового тракту (звуження, атрезiя стравоходу, трахеостравохiднi норицi, вщ-сутнiсть анального отвору), скелета (деформац1я хребта, пальщв, трубчастих кiсток, ребер), статевих оргашв (однорогова матка, вщсутшсть матково! труби, вщсутшсть або гiпоплазiя яечок). На сто-ронi вщсутньо! нирки може вщзначатися анома-

© «Здоров'я дитини», 2017 © «Child's Health», 2017

© Видавець Заславський О.Ю., 2017 © Publisher Zaslavsky O.Yu., 2017

Для кореспонденци: Сорокман Тамта Василтна, доктор медичних наук, професор, кафедра педетри та медично!' генетики, Вищий державний навчальний заклад Укра'ни «Буковинський державний медичний ушверситет», пл. Театральна, 2, м. ЧернВД, 58002, Укра'на; е-mail: [email protected]

For correspondence: Tamila V. Sorokman, MD. PhD, Professor, Department of pediatrics and medical genetics, Higher State Education Institution of Ukraine "Bukovinian State Medical University', Theatralna sq., 2, Chernivtsi, 58002, Ukraine; е-mail: [email protected]

лiя форми 1 розташування вушних раковин. бдина нормально функц1онуюча нирка тсля народження дитини зб1льшуеться в розм1р1 внасл1док компенсаторно! ппертрофп 1 через к1лька рок1в може у 2 рази перевищити норму.

До спадкових хвороб, що супроводжуються симптоматикою з боку нирок, 1 вроджених аномал1й належать [4—10]:

1. Захворювання, основним проявом яких е зни-ження швидкост1 клубочково! фшьтраци, гемато- 1 проте!нур1я, гiпертензiя:

— синдром Альпорта (спадковий нефрит iз при-глухуватiстю);

— доброякiсна амейна гематурiя;

— нефронофтиз (кiстозне захворювання, амей-ний ювенiльний нефронофтиз);

— дитячий (автосомно-рецесивний) тип полЫс-тозу нирок iз ворiтною дисплазiею;

— дорослий (автосомно-домшантний) тип поль юстозу нирок;

— природжений нефротичний синдром (фш-ський тип);

— сiмейний нефротичний синдром iз мiнiмаль-ними проявами;

— дифузний мезанпальний склероз у дiтей ран-нього вжу;

— сiмейна нирково-ретинальна дистрофiя;

— сiмейний гемолiтико-уремiчний синдром;

— спадковi тромбоцитопен1я, приглухуватiсть i хвороба нирок.

2. Захворювання, при яких основний дефект по-лягае в ушкодженш ниркових канальцiв:

— нирковий канальцевий ацидоз;

— нефрогенний нецукровий дiабет;

— псевдоппопаратиреоз;

— ниркова глюкозур1я;

— гiпофосфатемiчний рахiт (сiмейний вггамш-D-резистентний рахiт iз гiпофосфатемiею);

— щюпатичний синдром Фанконi з дисфункщ-ею проксимальних канальцiв;

— сiмейна гiперглiцинурiя;

— есенцiальна пентозурiя;

— хвороба Хартнупа;

— синдром Лщдла (псевдопперальдостерошзм);

— псевдогiпоальдостеронiзм;

— цистинур1я.

3. Хвороби, що можуть зумовити ураження ни-рок:

— цистиноз;

— хвороба Фабрi (дефщит церамщтригексозидази);

— оксалоз;

— лiподистрофiя;

— амейна середземноморська лихоманка з амь ло!дозом;

— хвороба Вiльсона;

— глжогеноз;

— подагра;

— цукровий дiабет;

— тирозинемiя;

— галактоземiя;

— ксантинурiя;

— спадкова непереносимiсть фруктози;

— депдрокааденшур1я.

4. Синдроми:

— синдром котячого ока;

— синдром Рубшштейна — Тейбц

— синдром Коккейна;

— синдром Лоренса — Муна — Бщля;

— синдром Фанкош з множинними вродженими аномалiями й апластичною анемieю;

— синдром Лоу (окулоцереброренальний);

— синдром Дi Георга;

— синдром Цельвегера (цереброгепатореналь-ний);

— туберозний склероз;

— синдром nail-patella (спадкова ошхоостеодис-плазiя);

— синдром орально-фацiально-руховий;

— синдром Меккеля (дизенцефальний сплан-хнокiстоз);

— аномалiя головного мозку Дендi — Уокера;

— автосомна трисомiя D i Е;

— хвороба Гшпеля — Лiндау;

— асфiксична дистрофiя грудно! клiтки (Jeune);

— синдром гамартоми, нефробластоматозу;

— синдром фетального пгантизму та гшоглжемщ

— алiмфоплазiя вилочково! залози;

— нанiзм Рассела — Сшьвера;

— синдром Беквгга — Вiдемана;

— синдром Елерса — Данлоса;

— синдром Коккейна;

— синдром Prune — Belly;

— дисплазiя брахюренальна;

— синдром цереброокулофасщоскелетний;

— амейна дизавтономiя.

5. Змшанк

— сiмейна сечокам'яна хвороба з гшеркальщурь ею або без нец

— сiмейний вiтамiн-D-залежний рахтг (пору-шення ниркового 1-гщроксилювання 25-оксихоле-кальциферолу);

— серпоподiбно-клiтинна анемiя;

— гiперурикемiя, ниркова недостатнiсть, атакс1я i глухота;

— спадковий дефщит одного з компоненпв комплементу (С1г, iнгiбiтора Cls, С4, С7, С2) з гло-мерулонефритом.

6. Структурш аномалИ розвитку i пухлини сечо-вих шляхiв:

— гiпоплазiя;

— додаткова нирка;

— аномалИ форми i локалiзацiï нирок;

— злиття (пiдковоподiбна нирка);

— дисплазiя з утворенням кiст або без них;

— юстозна нирка;

— нефробластоматоз;

— гшернефрома;

— саркома нирки;

— одностороннiй гiдронефроз;

— вроджений мегалоуретер;

— вроджеш аномалИ нирок i вуха;

— сiмейна агенезiя або гiпоплазiя нирки (одно-або двостороння);

— амейна дисплазiя нирок;

— ектоп^я нирок;

— сiмейна дисплазiя нирок i3 слiпотою;

— дитячий (автосомно-рецесивний) тип полЫс-тозу нирок i3 уродженою дисплазieю;

— дорослий (автосомно-домшантний) тип поль кiстозу нирок;

— синдром LEOPARD;

— гемiгiпертрофiя з нефробластозом або пухли-ною Вшьмса;

— необструктивний мiхурово-сечовiдний реф-люкс i3 рубцюванням нирки;

— вроджеш аномалИ розвитку нирок i вух;

— сiмейна дисплазiя нирок i3 розвитком слiпоти;

— спадковий остеолiз iз нефропатieю;

— VATER-симптомокомплекс;

— псевдогермафродитизм;

— аномалИ збирально! системи, сечового мiхура i/або сечiвника;

— гщронефроз внаслiдок обструкций мисково-се-човiдного зчленування;

— гiдро- i мегауретер;

— мiхурово-сечовiдний рефлюкс;

— уретероцеле;

— подвоення нирки i збирально! системи;

— змщення мiсця впадання сечоводiв;

— епiспадiя;

— гiпоспадiя;

— екстрофiя сечового мкура;

— заднш клапан уретри;

— iншi аномалИ розвитку уретри.

Спадковi нефропатИ — захворювання нирок, пов'язаш з мутащею одного (моногенне спадкуван-ня) або декшькох (полiгенне спадкування) генiв. Не вс1 спадковi нефропатИ в клшчному розумiннi е вродженими. Спадковi нефропатИ можна умовно роздiлити на 3 групи:

1. Моногенно успадкованi, при яких прояв мута-Ц11 гена не залежить вiд факторiв зовшшнього сере-довища. Вплив середовища позначаеться тшьки на ступенi вираженостi симптомiв захворювання. До цiеï групи належать: спадковий нефрит, включаючи синдром Альпорта, рiзнi варiанти ниркових тубуло-патш (синдром Фанконi, фосфат-дiабет, первинна оксалур^я), спадковi аномалИ органiв сечовоï системи, полЫстозна хвороба.

2. Спадковi захворювання нирок, при яких мутация залишаеться етiологiчним фактором, однак для пенетрантносп патологИ необхiднi несприятливi дИ зовнiшнього середовища. До них можуть бути вщне-сенi дизметаболiчнi нефропатИ, пов'язанi з патоло-пею щавлево'ï кислоти, пуринiв, обмiну триптофану тощо. Розвиваються вони при неправильному хар-чуваннi, обмеженнi рiдини, повторних шфекцшних захворюваннях, токсичних, алергiчних впливах.

3. Захворювання, при яких етюлопчними факторами е зовшшш впливи (мiкроорганiзми, токсини),

але реалiзацiя '][х впливу вщбуваеться в iндивiдуумiв iз генетичною схильнiстю. Гломерулонефрит у ам!, де е iмунодефiцитнi стани, може бути розщнений як патологiя, що розвиваеться за наявност схильностi.

Особливу групу захворювань нирок становлять нефро- i уропатИ, що розвиваються при хромосом-них хворобах, пов'язаних iз хромосомною мутацiею. Хромосомнi хвороби, зазвичай, у спадок не переда-ються i характеризуються множинними вадами р1з-них органiв, у тому числ1 сечовоï системи. Спадковi нефропатïï не завжди мають сiмейний характер. Це пов'язано з можливютю первинноï мутацИ у дано-го iндивiдуума. З генетичноï точки зору спадковi нефропатИ подiляються на групи залежно вщ типу передачi захворювання. До автосомно-домшантних належать дорослий тип полiкiстозноï хвороби, дис-тальний тип нирково-тубулярного ацидозу, спадко-вi аномалiï нирок. Автосомно-рецесивним шляхом успадковуються: дитячий тип полiкiстозноï хвороби, хвороба де Тош-Дебре — Фанконi, нефронофтиз Фанкош, фшський тип уродженого нефротич-ного синдрому. До спадкових нефропатш, при яких генш мутацИ зчепленi з Х-хромосомою, вщносяться спадковий нефрит, фосфат^абет.

Для спадкових нефропатiй, незважаючи на '][хшй нозологiчний полiморфiзм, характерний ряд загаль-них клiнiчних ознак. По-перше, наявнiсть однотип-них захворювань у ам!, що чiтко проявляеться при порiвняннi родоводiв; по-друге, тривалий латент-ний перебiг, нерiдко з iзольованим сечовим синдромом, що частше розцiнюеться як одна з форм латентного гломерулонефриту, якщо е гематурiя i протеïнурiя, або латентного телонефриту за наяв-ностi лейкоцитурïï. Хворим зi спадковими нефро-патiями властивi множиннi зовнiшнi та соматичнi стигми дизембрюгенезу. Нарештi, вщзначаеться ранне зниження ниркових функцiй, зазвичай, за тубулярним типом. Для деяких варiантiв патологИ (дисплазiя нирок, тубулопатiï, нирковий амшощоз) характерне формування нирковоï недостатностi вже в дитячому вщ1.

Нашу увагу привернула хвороба тонких базаль-них мембран. У нормi товщина базальних мембран клубочкових капiлярiв знаходиться в межах 321 ± 56 нм. У хворих iз хворобою тонких базальних мембран вщзначаеться виражений дизморфiзм еритроцитiв, для проходження яких через тонку базальну мембрану необхщна величина пор у межах 2,25 нм, причому деформований еритроцит шби угвинчуеться в базальну мембрану.

Пд нашим наглядом перебувае 9^чна дитина з дiагнозом «амейна доброяк1сна гематурия». Анамнез: хлопчик в1д другоï вагiтностi, перших полопв, народився в термiн 1з масою тша 3200 г; оцiнка за шкалою Апгар — 8 бал!в. Вагiтнiсть i пологи вщбува-лися без патолопчних вiдхилень за винятком того, що у матер! виставлено д!агноз сечокам'яноï хвороби. Упродовж перших п'яти роюв життя хлопчик ргс i розвивався в1дпов1дно до вжу. У п'ятир1чному в1ц1 тсля перенесеноï гостроï респiраторноï вiрусноï ш-

фекцИ в загальному aHani3i ce4i виявлено мжрогема-туpiю, що персистувала та pi3Ko пiдвищувaлaся пiсля перенесених peспipaтopних iнфeкцiй. Через piK mc-ля того, коли вперше була виявлена мiкpoгeмaтуpiя, пicля чepгoвoï застуди з'явилася пастозшсть пoвiк, що швидко зникла. У вiцi 8 роюв пicля rape^ceroï кaтapaльнoï aнгiни з'явилася пастозшсть повж, об-личчя i гoмiлoк. В aнaлiзi ceчi — гематур1я, бшок — 0,187 г/л, що було розцшено як ускладнення пicля rope^ceroï aнгiни, встановлено дiaгнoз «гострий пicляcтpeптoкoкoвий гломерулонефрит». Проведено л^вання вiдпoвiднo до протоколу з використан-ням пpeднiзoлoну в дoзi 1 мг/кг маси тiлa, тонзилек-тoмiю. Динaмiкa захворювання була позитивною (зникли пacтoзнicть i пpoтeïнуpiя), однак гeмaтуpiя збepiгaлacя. При вщмш предшзолону стан дитини дещо пoгipшивcя. Хлопчик став втрачати масу тiлa, вщчував загальну cлaбкicть. При ретельному oглядi та за результатами лaбopaтopнo-iнcтpумeнтaльнoгo дослщження було виявлено oкpeмi стигми дизембрь огенезу (дeфopмoвaнi вушнi раковини, плоске пере-нiccя, гiпepтeлopизм, пролапс морального клапана, гiпoплaзiя яечок), apтepiaльну гшертензш. Пiд час oглядiв вузьких спещалюпв, у тому чиcлi сурдолога, патологИ не виявлено, у кpoвi — пщвищений piвeнь циркулюючих iмунних комплекав, фiбpинoгeну, зниження piвня гeмoглoбiну та еритроципв; шкту-piя, у ce4i — мaкpoгeмaтуpiя, бiлoк — 0,089 г/л; при ультразвуковому дослщженш — дифузш змiни нир-кoвoï пapeнхiми. Поступово наростала пpoтeïнуpiя, збepiгaлacя apтepiaльнa гiпepтeнзiя. Було проведено бioпciю нирок, за результатами я^ встановлено мeзaнгioпpoлiфepaтивний гломерулонефрит. При eлeктpoннiй мiкpocкoпïï — дифузне витончення базальних мембран, подоцити й ендотелюцити на-бpяклi, вaкуoлiзoвaнi. У пpocвiтaх кaпiляpiв значна юльюсть epитpoцитiв. Дiaгнoз: хвороба тонких ба-зальних мембран.

Хворому призначено рамшрил у початковш дoзi 2,5 мг один раз на добу з поступовим пщвищенням дози до 7,5 мг. На rai ^eï терапИ через 3 мгсящ про-тeïнуpiя не визначалася, пастозшсть на oбличчi та гомшках зникла. Однак гiпepтeнзiя та гeмaтуpiя утримувалися. Лiкувaння було продовжено ще на 3 мicяцi, пicля чого нopмaлiзувaвcя apтepiaльний тиск i хлопчик був переведений на тдтримувальну дозу 2,5 мг/добу, однак мiкpoгeмaтуpiя зберпалася.

Отже, у цього пaцieнтa на rai хвороби тонких базальних мембран розвинувся iмунний гломерулонефрит, i, можливо, провокуючим чинником стали часп гocтpi pecпipaтopнi iнфeкцiï.

На сьогодш хвороба тонких базальних мембран — генетично детермшована нeiмуннa гломеру-лoпaтiя, що залежить вiд мутацИ гeнiв колагену IV типу COL4A4/COL4A3, яка проявляеться гематурь ею та не мае схильност до прогресування, тому ïï ще називають амейною дoбpoякicнoю гeмaтуpieю.

У зв'язку з тим, що хвороба тонких базальних мембран пов'язана з мутащею гешв COL4A4/ COL4A3, патогенез захворювання близький до та-

кого, що спостерпаеться при cиндpoмi Альпорта. Однак ознаки дизембрюгенезу базальних мембран обмежуються тiльки к витонченням. За даними [11], у пащенпв, якi мають мутацИ COL4A4, зазви-чай виявляють синдром Альпорта [12] та тонкоба-зальну мембранну нeйpoпaтiю або амейну гемату-piю. Авторами пpoaнaлiзoвaнo результати скриншгу на 18 генних мутацш (нефрин, пiдкoцин, асоцшова-ний iз CD2 бiлoк, фocфoлiпaзa Ce, актинш а4, тран-зиторний рецепторний катюнний канал пiдpoдини C елемент 6, швертований форман, FH2 та WH2 домен, що мютять вipуc Wilms 1, LIM-homeobox тpaнcкpипцiйний фактор 1ß, лaмiнiн субодиниця ß2, лaбiльнa субодиниця ß3, галактозида а, iнтeгpин субодиниця ß4, рецептор розщеплення класу В2, коензим Q2, субодиниця 2 декапрешлдифосфат-синтази, мiтoхoндpiaльну tRNA-лейцин 1 (UUA/G; TRNL1) та пов'язаний iз SWI/SNF з матриксом ак-тин-залежний регулятор хроматину, пщамейство пoдiбнo до 1) за допомогою лaзepнoï десорбцИ/юш-зацИ. Пoтiм у двох пpoбaндiв проводили всю секвен-цiю екзону (WES), щоб з'ясувати, чи icнують iншi вiдoмi або нeвiдoмi мутацИ гешв, яю вiдpiзняютьcя вiд цieï хвороби. Використовуючи технолопю масо-вих мacивiв, виявили гомозиготну мутaцiю TRNL1 (м. 3290T > С). Кpiм того, щентифжовано мультива-лентну мутaцiю COL4A4 с. 4195А > T (pp. M1399L) в гетерозиготному вapiaнтi. Жодного з цих вapiaнтiв не було виявлено у кшх батьюв. У даному досль джeннi запропоновано скриншг для мутaцiй COL4A у хворих iз ciмeйнoю гeмaтуpieю. Нами також запропоновано ам! пaцieнтa, який перебував пщ нашим спостереженням, здшснити генетичний cкpинiнг на мутaцiю COL4A4.

Висновок

У 45 % дггей причиною хpoнiчнoï ниpкoвoï не-достатносп е cпaдкoвi хвороби та аномалИ розвитку нирок, якi нepiдкo поеднуються з aнoмaлiями розвитку шших оргашв. Хвороба тонких базальних мембран — генетично детермшована нeiмуннa гломеру-лопатя, що залежить вщ мутaцïï гeнiв колагену IV типу COL4A4/COL4A3 та клтчно проявляеться мь кpoгeмaтуpieю. Патогенез захворювання близький до того, що спостерпаеться при cиндpoмi Альпорта. Однак ознаки дизeмбpioгeнeзу базальних мембран обмежуються тшьки ЗСх витонченням. Генетичш до-слщження ciмeй iз пoдiбними клiнiчними фенотипами повинш бути пpiopитeтoм для нeфpoлoгiв.

Конфлжт штереав. Автори заявляють про вщсут-нicть кoнфлiкту iнтepeciв при пщготовщ дaнoï cтaттi.

References

1. Kryganova TA, Dlin VV. The rate of urinary tract abnormalities and the functional state of kidneys in relation to the degree of connective tissue dysplasia in children. Rossiyskiy Vestnik Perinatologii i Pediatrii. 2016;61(3):81-86. doi:10.21508/1027-4065-2016-61-3-81-86. (in Russian).

2. Ignatova MS. CAKUT syndrome in children. Pediatria. Journal named after G.N.Speransky. 2012;91(6):141-144. (in Russian).

3. De Rechter S, Kringen J, Janssens P, et al. Clinicians ' attitude towards family planning and timing of diagnosis in autosomal dominant polycystic kidney diseas. PLoS One. 2017 Sep 29;12(9):e0185779. doi: 10.1371/journal.pone.0185779.

4. Chebib FT, Torres VE. Autosomal Dominant Polycystic Kidney Disease: Core Curriculum 2016. Am J Kidney Dis. 2016 May;67(5):792-810. doi: 10.1053/j.ajkd.2015.07.037.

5. Klingbeil KD, Greenland CM, Arslan S, et al. Novel EYA1 variants causing Branchio-oto-renal syndrome. Int J Pediatr Otorhi-nolaryngol. 2017Jul;98:59-63. doi: 10.1016/j.ijporl.2017.04.037.

6. Judge PK, Harper CHS, Storey BCJ, et al. Biliary Tract and Liver Complications in Polycystic Kidney Disease. J Am Soc Nephrol. 2017Sep;28(9):2738-2748. doi: 10.1681/ASN.2017010084.

7. Deltas C, Gale D, Cook T, Voskarides K, Athanasiou Y, Pierides A. C3 Glomerulonephritis/ CFHR5 Nephropathy Is an Endemic Disease in Cyprus: Clinical and Molecular Findings in 21 Families. Adv Exp Med Biol. 2013;735:189-96. PMID: 23402027.

8. Li Y, Wang Y, He Q, et al. Genetic mutational testing of Chinese children with familial hematuria with biopsy proven FSGS. Mol Med Rep. 2018 Jan;17(1):1513-1526. doi: 10.3892/mmr.2017.8023.

9. Bhattar R, Maheshwari A, Tomar V, Yadav SS. Crossed Fused Ectopic Kidney: A Case Report. J Clin Diagn Res. 2017 Aug;11(8):PD11-PD12. doi: 10.7860/JCDR/2017/26944.10434.

10. Ristoska-Bojkovska N. Congenital Anomalies of the Kidney and Urinary Tract (CAKUT). Pril (Makedon Akad Nauk Umet Odd Med Nauki). 2017 Mar 1;38(1):59-62. doi: 10.1515/ prilozi-2017-0008.

11. Deltas C, Pierides A, Voskarides K. The role of molecular genetics in diagnosing familial hematuria(s). Pediatr Nephrol. 2012 Aug;27(8):1221-31. doi: 10.1007/s00467-011-1935-5.

12. Rheault MN. Women and Alport syndrome. Pediatr Nephrol. 2012 Jan;27(1):41-6. doi: 10.1007/s00467-011-1836-7.

OTpuMaHO 01.11.2017 ■

Сорокман Т.В., Остапчук В.Г,, Макарова Е.В.

ВГУЗ Украины «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина

Наследственные, семейные болезни

Резюме. В статье приведен анализ данных литературы о частоте и особенностях течения наследственных болезней почек. По данным Всемирной организации здравоохранения, частота наследственных болезней и аномалий почек составляет 2,5—3 % у новорожденных, около 1 % собственного вклада составляют генные болезни, 0,5 % — хромосомные и в среднем 1,5—2 % приходится на долю врожденных пороков развития, обусловленных действием неблагоприятных экзогенных и эндогенных факторов. В настоящее время известно около 50 генетически детерминированных болезней почек и мочевых путей. Для некоторых вариантов патологии (дисплазия почек, тубуло-патии, почечный амилоидоз) характерно формирование почечной недостаточности уже в детском возрасте. Опи-

и аномалии почек в детском возрасте

сан случай болезни тонких базальных мембран (генетически детерминированная неиммунная гломерулопатия, зависящая от мутации генов коллагена IV типа COL4A4/ COL4A3) у 9-летнего ребенка. Клинический случай представляет интерес с точки зрения манифестации и течения болезни, поскольку на фоне болезни тонких базальных мембран развился иммунный гломерулонефрит, и, возможно, провоцирующим фактором стали частые острые респираторные инфекции. Генетические исследования семей с подобными клиническими фенотипами должны быть приоритетом для нефрологов.

Ключевые слова: дети; наследственные болезни и аномалии развития почек; клинический случай болезни тонких базальных мембран

T.V. Sorokman, V.G. Ostapchuk, O.V. Makarova

Higher State Education Institution of Ukraine "Bukovinian State Medical University", Chernivtsi, Ukraine

Hereditary and familial diseases and malformations of kidneys in childhood

Abstract. The article presents the results of a review on the incidence and characteristics of the course of hereditary kidney diseases. According to the World Health Organization, the incidence of hereditary diseases and kidney anomalies is 2.5—3 % in newborns, about 1 % are gene diseases, 0.5 % — chromosomal and an average of 1.5—2 % falls on the congenital malformations caused by unfavorable exogenous and endogenous factors. Currently, about 50 genetically determined diseases of the kidneys and urinary tracts are known. For some variants of pathology (kidney dysplasia, tubulopathy, renal amyloidosis), the formation of renal failure is already characteristic for childhood. A clinical case is described of thin basement

membrane disease (genetically determined non-immune glomerulopathy, which depends on the mutation of the collagen genes IV type COL4A4/COL4A3) in a 9-year-old child. This case is of interest from the point of view of the manifestation and course of the disease, as against the background of thin basement membrane disease, immune glomerulonephritis has developed and, possibly, frequent acute respiratory infections have become the predisposing factor. Genetic studies of families with similar clinical phenotypes should be a priority for nephrologists.

Keywords: children; hereditary diseases and kidney abnormalities; clinical case of thin basement membrane disease