CC BY
23
HayKoBun BicHHK ^BBiBctKoro HanjoHantHoro ymBepcureTy BeTepHHapHoi MegunuHH Ta GioTexHonorifi iMeHi C.3. IxuntKoro Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies
ISSN 2519-2701 print ISSN 2518-1327 online
http://nvlvet.com.ua/
УДК 930.1.092
М. Хвильовий. Шкщи до портрета
П.Г. Берко, М.М. Дзера [email protected]
Львiвський нацюнальний унiверситет ветеринарной медицини та бютехнологт iменi С.З. Гжицького,
вул. Пекарська, 50, Львiв, 79010, Украша
Хвильовий Микола Григорович(13.12.1893-12.05.1933) - письменник, ¡сторюсоф,видатний дгяч украшського вгдроджен-ня 20-хроюв, оргашзатор г активний учасник лтературних оргашзацш «Гарт», ВАПЛ1ТЕ, «Пролтфроту».
Особливо цжава на нашу думку, його ¡сторгософська концепця. М. Хвильовий переосмислив где1 цих концепцш розвитку людства г культури (М. Данилевський, О. Шпенглер) г оголосив початок «четвертого вгдродження людства - пролетарсь-кого типу культури. Людство пройшло: перший етап - патргархальний культурний цикл (Азгя); другий - феодальний г буржуазний (Свропа). На четвертому етат знову черга народгв Азп («азгатський ренесанс», оазою якого належить стати Укратг, що розташована на межг двох цивтзацш г здатна сполучити потенцгал обох.
З цими ¡сторюсофськими побудовами пов 'язана проголошена М. Хвильовим гдея активного романтизму (вталгзму), що мае стати стилем нацюнально-державного вгдродження. Його тщюе г вгдроджуе творча елта нацп - справжнш носш культурноI традицп. 1нтелггенщя зможе виконати свою мгсгю, коли позбудеться просвтянського народництва, ототож-нюваного М. Хвильовим з провтцгалгзмом, «малоросшщиною», переоргентуеться на психологгчну Свропу. Тгльки творче поеднання внутргшнього потенцгалу укратськоI культури з духовним потенцгалом культури европейськоI надасть питомш культург тге! енергп розвитку, яка дае змогу адекватно реагувати на змти г сприймати тноваци, дозволить сподгватися на самобутнш внесок до свтовоI культури.
«Поктчити з контрреволюцшною (по сутг) думкою будувати на Укратг росшську культуру» можна буде ттьки тодг, коли Украта перейде той «природний стан, який Захгдна Свропа пройшла в часи оформлення нацюнальних держав». От-же, нацюнально-культурш перспективи М. Хвильовий пов 'язував з актуальною донинг проблемою формування г розвитку укратськоI полтичноI нацп.
Ключовi слова: свтогляд, елта, «Свразгя», пролетарське мистецтво, культура, вталгзм.
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С.З. Гжицкого,
ул. Пекарская, 50, г. Львов, 79010, Украина;
Хвилевой Николай Григорьевич (13.12.1893 - 13.5.1933) - украинский прозаик, поэт, публицист, один из основоположников течения активного романтизма и пролетарской поэзии.
Сквозная тема Н. Хвилевого, обеспечивающая единство его творчества и общественной деятельности от начала и до конца - это клятва на верность начала истории как принцип творческого спора, поступка, выбора. Так он оспаривал исторический детерминизм марксистов-социалистов конца 19 века, считавших пролетарскую революцию неизбежной. Н. Хвилевой настаивает на необходимости политической работы и действия для изменения положения вещей и возможности «гегемонии пролетариата». Это понятие подчеркивает, что интеллектуальное руководство, связанное с созданием новой культуры и новой морали, гораздо важнее, чем насильственная функция государства. (см. более конкретно «Камо грядеши» (1925) с. 403).
Для достижения полноценного развития писатель считает необходима элита, т. е. одаренные от природы люди. При этом Н. Хвилевой был сторонником индивидуализма - такого направления мыслей, чувств и желаний, которое расценивает жизнь отдельного человека как более важную, чем жизнь больших ассоциаций и общества в целом. Современное общество, все более и более разнообразное, должно примирить в себе индивидуальное различие и общественный успех.
Citation:
Berko, P.G., Dzera, M.M. (2017). M. Hvyljovyj. Sketches to the portrait. Scientific Messenger LNUVMB, 19(81), 145-152.
Н. Хвыльовый. Эскизы к портрету
П.Г. Бэрко, М.М. Дзера [email protected], [email protected]
По нашему мнению, заслуживает рассуждение Н. Хвилевого о том, что украинской нации свойственный витализм (от лат. Vitalis - жизненный) - взгляд, согласно которому в характере имеется особенная сила, которая позволяет преодолеть все проявления жизни.
В условиях страшной советской действительности Н. Хвилевой оставался романтиком-мечтателем. И именно отсюда идут поиски самого себя. Например, любовь к Украине и «Загирноi Комуни». Но очень скоро исключительная цепкость, с которой его ум прослеживается, не отпуская одну и ту же мысль, уходящую на глубину, то выступающую на поверхность осознает, что компромисс с совестью приводит к вырождению и руйнации личности. Силой нельзя осчастливить мир, побороть зло и насилие (См. более конкретно «Я романтика (1924)).
Поэтому Н. Хвилевого так заманчиво изучать и понимать - и так трудно толковать.
Ключевые слова: мировоззрение, элита, «Евразия», пролетарское искусство, культура.
M. Hvyljovyj. Sketches to the portrait
P.G. Berko, MM. Dzera [email protected]
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies Lviv, Pekarska Str., 50, Lviv, 79010, Ukraine
Mykola Hvyljovyj - writer, historiographer, prominent future in the Ukrainian revival, and active percipient of literary organizations.
Expecially interesting, in our opinion, his historico-philosopnical concept. M. Hvyljovyj reconsidered the ideas of the development of mankind and culture and announced the beginning of the fourth revival of mankind - proletarian type of culture ( mankind passed the first stage of the patriarchal culture (Asia), the second phase of the feudal and bourgeois (Europe)). At the second time of the people of Asia (the Asian Renaissance, whose oasis is to become Ukrainian, which is located of the verge of two civilizations, and is able to combine the potential of both.
We these historiosophical construction, the proclaimed M. Hvyljovyj of the idea of active romanticism (vitalism), whith should become the style of the era of national-state revival. It is initiated and organized by the creative elita of the nation the true bearer of cultural tradition. The intellectuals will be able to fulfill their mission, when they lose their enlightenment populism, identified with provincialism, «littlerussia», reorientated to psychological Europe. Only a creative combination of the internal potential of Ukrainian culture with the spiritual potential of European culture, will provide a specific culture of the energy, that allows it to respond adequately to change and perceive innovation will hope for a unique contribution to world culture. «To put an end to the counterrevolutionary (in essence) thought to build Russian culture in Ukrainian it will be only when Ukraine passed that natural state, what Western Europe was in the times of designing national states. Consequently, the national-cultural respectives of the M. Hvyljovyj were tightened with the current of the formation and development of the Ukrainian political nation.
Key words: ideology, elite, Eurasia, proletarian art, culture, vitalism.
Хвильовий (Фтльов) Микола Григорович, iншi псевдошми - Юлш Уманець, Стефан Кароль. - укра!-нський поет, проза!к, фшософ, культуролог, щеолог укра!нського Ввдродження 1920-х рр., оргашзатор низки мистецьких угруповань народився 13 грудня 1893р. в с. Тростянець на Харшвщиш (тепер Сумсько! обласп) в родиш робггаика. Навчався в початковш школi Богодухiвсько! пмназп. Проте знання здобував здебшьшого самоосвгтою.
З виходом першо! поетично! книги в 1921р. пос-тать Хвильового вщразу привернула до себе увагу. Ерудищя i вроджений талант лщера притягували до Миколи Хвильового сучаснишв. Вш оргашзував най-потужншу лггературну структуру - ВАПЛ1ТЕ, до яко! увшшли колишш члени «Гарту», «Жовтня», де-хто з «плужан». Керiвництво здшснювали М. Хвильовий, М. Яловий (президент) та О. Досвинш. ВАПЛ1-ТЕ об'еднала найталановитших митщв, яш тодi мешкали в Харковi (П. Тичина, Ю. Яновський, М. Кулш, М. Бажан, О. Довженко, М. Йогансен, О. Слюаренко, Ю. Смолич, Г. Етк, П. Панч та шш1).
Микола Хвильовий - одна iз найдраматичшших та найбшьш неоднозначних постатей укра!нсько! нацю-нально! культури ХХ столитя, сновш його твори: новела «Я (Романтика)», роман «Вальдшнепи», збiрка оповщань «Сиш етюди», памфлети.
Сво! фшософсьш, полггичш погляди Хвильовий розвивав у художшх творах i публщистищ тд маскою державно! комушстично! вдеологи за допомогою при-йомiв, названих ним «сввдоме парикмахерство», «запах слова» та шших езотвських кодiв, спираючись на близьш йому висловлювання офщшних вдеолопв. Основною щеао публицистики Хвильового була вiзiя азiатського ренесансу i пов'язана з нею концепщя культурно! революцi! в Укра!нi. Вш був переконаний у тому, що Укра!на, завдяки сво!й специфiцi европей-сько! колонi! евразiйсько! iмперi!, може i повинна стати промоутером ренесансу Азп. Задля цього вона сама повинна вийти iз стану провшцшного «Сонгоро-ду».
Iронiчно перефразовуючи революцшш гасла на зразок «Дайош £вропу», Хвильовий сформулював гасла «Дойош iнтелiгенцiю, робiтничий клас, £вро-пу», «Геть вiд Москви» тощо, якими закликав до пле-кання власно! штелн'енщ! i залучення !! до державного будiвництва, укра!'нiзацi! робiтництва та його спш-ки iз селянством, шдйому рiвня мас до рiвня культурно! елiти, пiднесення рiвня само! елiти до кращих взiрцiв европейсько! культури, вироблення за допомогою ще! елiти психологiчного типу укра!нсько! «фау-стiвсько!» людини. Цш концепцi! протистояла сталiн-сько-зiнов'евська концепцiя вiдродження велико! iмперi!, творення автарксичного господарства, що
базуеться на централГзованш експлуатацп мас, керо-ваних новою провiдною верствою. Отже, концепщя культурно! революцi! М. Хвильового протистояла пролеткультiвськiй i сталшськш концепцiям, як1 були спрямованi на швелювання культури до рiвня маску-льтури та на звуження культури до техшчних нави-чок.
В основi iсторiософi! та культурологi! Хвильового закладена циклiчна модель еволюцi!, що була близь-кою до моделей «евразшщв». Але, якщо евразiйцi спиралися на циктчш моделi Данилевського, Шпенглера, Леонтьева, на солвдаризм Муссолiнi та сощал-дарвiнiзм Нiцше, то Хвильовий вщштовхувався вiд iдей Сковороди, Юркевича, Соловйова. Вiн зближу-еться з антропософiею фiлософа-мiстика Штайнера. Символiкою штайнерiвсько! циклiчно! моделi еволю-цi! людини до перевтiлення !! в духа Свободи просяк-нута вся апокалштика Хвильового. Але в штайнерГв-ську вiзiю майбутньо! культури «народу Христа» (£вразiя) Хвильовий внiс iдею специфiчно! мiсi! укра-!нського народу в духовно-матерiальнiй еволюцi! людства.
Зрозумiло, що бшьшовицький режим не змiг бути толерантним до тако! позицi! укра!нського дiяча i постiйно переслгдував його, що довело його до само-губства.
Автори пращ бГльш конкретно зосереджують ува-гу на процесi становлення свггоглядних засад та скла-днiй життевш позицi! М. Хвильового. У першу чергу це стосуеться його фшософсько-мистецьких пошук1в в аспектi марксистсько-ленiнсько! естетики.
Але вже скоро М. Хвильовий зрозумiв небезпеку такого подходу, адже контроль над розвитком мистец-тва з боку партшних органiв суперечить природi вшь-ного демократичного сустльства, тому що «письмен-ник - це не американська машинка, а твори його - не полтавсьш галушки» (КЬуу1оуу^ 1990). Такий контроль посилить небезпеку створення лiтератури «пГд замовлення», i, як наслiдок, натовпи митцiв-бездарiв iз «пролетарською пропискою».
М. Хвильовий iз жахом ввдчув небезпеку тотального державного контролю над лггературним проце-сом. Вiн писав: «Вся трагедiя в тому, що !хш органь зацi! претендують не на звичайш культурно-освiтнi функцi!, де контроль над вдеолопею проводиться порiвняно дуже легко, а на керiвництво мистецьким рухом того класу, який веде за собою 30 мГльйошв населення» (Khvylovyi, 1990). Вiн розумiе те, що для розвитку та розквпу духовних сил пролетарiату необ-хiдним е саме як1сне, а не «корявое» мистецтво й неминучють власне культурницького наступництва в процес навчання пролетарських письменникiв навiть у сво!х класових ворогiв. «Пролеткульт» в розвитку лггератури повинен займатися передуам тдвищен-ням загального культурного рiвня пролетарiату, але аж нiяк не прагнути до створення кращих зразшв красного письменства. Його мiсiя i мета - своерГдне продовження й поглиблення загальнодержавно! <шк-непiвсько! лши». Хвильовий заявляе: «Не треба плу-тати понять: одна справа лшнеп, а друга - мистецтво» (Khvylovyi, 1990).
Небезпекою е не лише контроль партшного керГв-ництва над лггературно-культурними процесами в суспiльствi, але й опосередкований вплив на його розвиток через рiзноманiтнi форми так званого меценатства. Тобто политика протекцюшзму лiтератури iз грифом «пролетарська» в концевому результатi шко-дитиме !й самiй. Адже вiдсутнiсть здорово! конкурен-цi! не лише не сприятиме пГдвищенню загального рiвня литературного продукту, але й створюватиме повну гегемонiю для пролетарсько!, проте, на жаль, низькопробно! культури: «Меценатство в мистещта мислимо як допомогу окремим iндивiдуальностям. Меценатство над групою можна взяти тiльки тодi, коли ця група складаеться з високопробних художни-к1в» (Khvylovyi, 1990).
Для М. Хвильового були достатньо зрозумшими вiдсутнiсть фахово-освiтнiх тдстав появи пролетарських письменник1в, !х загальний надзвичайно низь-кий рiвень i що нiяке «годування» марксистською литературою тут не допоможе. Том вш був досить жорстким i безкомпромiсним у ставленнi до таких лiтераторiв. Хвильовий усвГдомлював необхiднiсть тдвищення не лише загального культурного рiвня пролетарiату, але також i культурно-освггаього рiвня самих пролетарських письменникiв: «Мандруй до книгозбiрнi, дiставай вiдповiдну лггературу й вивчай цю галузь. Бо для мистецтва писарiв не треба» (КЪуу1оуу^ 1990). Укра!нський мислитель не лише вiрив, цiлком у романтично-революцшному дусi, в наявнiсть умов для створення пролетарсько! культури, вш щиро вiрив у те, що ще «школи не було спль-ки можливостей для розвитку укра!нсько! пролетар-сько! лiтератури i взагалi лггератури, як тепер, у нас, в республщ комун» (Khvylovyi, 1990).
На думку М. Хвильового, творцем «ново! лггератури» мае стати, без сумшву, авангард революцшного руху, тобто робггаики та селянство. «Нове мистецтво утворюють робггаики й селянство. Тшьки з умовою: вони мусять бути штелтентно розвиненими, талано-витими, гешальними людьми». Нам особливо до впо-доби те, що письменник глибоко розумiе ментальнiсть укра!нського народу г вГрить у його не знищувану культуру, життеву фГлософГю.
Для М. Хвильового пролетарське мистецтво мае право на Гснування, вГн дае йому визначення: «проле-тарським мистецтвом називаеться сума рГзних гуртко-вих мистецтв, часто плутають з ГдеологГею, що в них так чи шакше виявляються Где! епохи, Где! молодого класу, який виходить на юторичну арену». Тобто пролетарське мистецтво Гснувало тодГ як еклектичне утворення, цГлком правильно шщативне, але без будь-яко!, як би це парадоксально не звучало, чпжо! Гдеологи. Так, були наявш загальнГ фрази-орГентири партГйного характеру, та вони не змогли створити власне мистецтва.
Для укра!нського фшософа очевидною була вигода ототожнення понять «пролетарський письменник^» Г «хороший письменник»: «зробить жовтенят квалГфь кованими письменниками Г буде мати гарний гешефт. Вш усвГдомлював той факт, що маси, перебуваючи в сташ революцГйно! ейфорГ!, в очГкуванш ново! лГтера-тури, ново! дшсносп загалом, бГльш н1ж прихильно
поставиться до культурных об'екпв, створених вихГд-цями з робиничо-селянського класу. Небезпека «ма-сов1зму» за таких умов постае особливо гостро. Влас-не саме тому «нове мистецтво загартовуеться в лабо-раторГях. Масовють роботи митщв виявляеться за дешлька рок1в, коли !х твори розповсюджуються в мшьйонах екземплярГв».
Чита усвГдомлювалася М. Хвильовим необхГд-шсть дотримання принцитв спадковосп л1тератури. Вш писав про те, що «письменник мусить знати всю розумну лиературу, хай вона буде й реакцшною». У сво!х супротивник1в необхщно вчитися, навиъ якщо це й небезпечно. У кшцевому результат це приведе до користг «для пролетарсько! художньо! лггератури, без всякого сумшву, корисшший, - гшербол1чно, - в мшьйон раз1в радянський штел1гент Зеров... шж сотш просвгтян». Цим самим, фактично, М. Хвильовий показуе себе насамперед як глибоко нацюнальний мислитель.
Таким чином, проаналГзувавши фшософсько-мистецьш пошуки М. Хвильового в контексл маркси-стсько-леншсько! парадигми, можемо охарактеризу-вати основш аспекти розумшня ним рол1 i завдань мистецтва, його атрибутiв, функцiй i впливу на суспi-льство.
Так, мистецтво як i культура, виступае як самос-тiйнe й саморегульоване утворення, позбавлене будь-яко! внутрiшньо обумовлено! потреби до «насаджу-вання зверху», «...зрют мистецтва завжди носить стиxiйний характер, i насаджувати його зверху - це значить загубити його» (Khvylovyi, 1990).
Будучи справою високо розвинутих iндивiдiв, зда-тних зробити !! не лише надбанням одного класу, але не як «класу для класу», а як «класу для людства». Це його вторична мiсiя в класовому суспiлъствi. У цьому сeнсi воно i е «катeгорiею iдeологiчною», i тiльки в цьому. Тобто пролетарська культура просто зо-бов'язана вийти за рамки лише культури робиничого класу й стати домшантною культурою. Таким чином, залишаючись продуктом iдeологiчним, вона, майже за Г. Гегелем, додае собi свою iдeологiчнiсть i стае «над нею», перетворюючись на потужний шструмент впливу на «розвинутi штелекти» (Георг Вiльгeльм Фрiдрix Гегель (шм. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, 27 серпня 1770 - f14 листопада 1831) - шмецький фшо-соф 19 столптя, який створив найбшьш розгалужену в Гсторп фшософсько! думки дiалeктико-iдeалiстичну систему - як завершения захГдноевропейсько! класич-но! фшософп даного напрямку. Центральним li понят-тям е розвиток як характеристика дiяльностi светового духу, його рух у цариш чисто! думки у висхГдному ряду усе конкрeтнiшиx катeгорiй. Дiалeктика розгля-далася як протиставлення тези, антитези й синтезу, едностi i боротьби протирiч.).
I останне, мистецтво на думку М. Хвильового, - це явище глибоко нацюнальне, створене не лише в змю-товно-формальному нацiональному виявГ Тобто «на-цiональнe офарблення - це не що шше, як звичайне офарблення того чи шшого народу».
Нeобxiднiсть нацюнально! лiтeратури i мистецтва загалом чiтко звучить у памфлетах М. Хвильового. така позицiя мислителя викликала негативну позицш
представнишв офiцiйного кeрiвництва держави. На-приклад, у статтi «Лiтeратурна критика шдсоветсько! Укра!ни», в як1й li автор (Гординський В.), виступаю-чи в позi дослГдника творчостi письменника, пише: «Хоч Хвильовий торкаеться полiтичниx справ, все ж таки його памфлети були пльки «культурною рево-лющею», не полггачною... Що ж являють iз себе тi памфлети? Змютовно - це повний хаос думок найчас-тiшe не вик1нчених, недоговорених, i при тому химе-рно-мшливих, безтурботно-суперечливих... З науко-вою лопкою, що виводить висновки з попередшх ясних осудiв, тi памфлети мають небагато стального...» (Bezkhutryi, 2003). Ця цитата засвГдчуе, що великого патрюта не xотiли зрозумiти, упереджено ставилися до його роздумiв про перспективи розвитку Укра!ни. Правда, не завжди варто захоплюватися його мрiею про кра!ну щастя - «Запрну Комуну». Але переконавшись, що праця над рeалiзацiею «iдeалу» зовсiм не така як йому уявлялося, вш стае на позицiю московсько! тези про «гнилий ЗахГд».
Пошук нового Гдеалу, а особливо шляxiв його здшснення, привГв М. Хвильового до «вщродження азiйськиx народiв». ТодГ письменник ще був надто далекий вГд розумшня московсько! политики, !! спра-вжньо! мети та мюця Укра!ни в двобо! Москва-Заxiд. Московськш ще! «азiатського ренесансу» М. Хвильовий надае укра!нсько! сутносп. Вш каже: - не Москва, а Ки!в е центром ренесансу азшських народГв; не москвини, а укра!нщ е «авангардом азшських наро-дГв». Разом з тим, письменник не в змозГ вщрватися вГд московського впливу. Вш ще закоханий у росГян i найкраще для нього «слово на землг» - «чека». Хоч бачить вш вже й шше. Бачить, що «по арих завулках республши йшла глибока сГра осшь». Бачить, що просто i звичайно мюце на спш, де висГв портрет Олек-сандра II, Миколи II, зайняли Ленш, Троцький, К. Маркс. Бачить Хвильовий, що «романтиков» вики-дають з партп i переслщують.
Письменник ввдчув, що його «Гдеал», який не вирю з грунту реальносп, починае губити листя i пелюстки, починае в'янути. У Хвильового накопичуеться усе бГльше нерозв'язаних проблем, усе бшьше протирГч, як1 все бшьше загострюються з огляду на склад його натури. У встуш до «Сишх ЕтюдГв» вш пише: «Я пробачте за вольтерГанство(*авт.) - романтик! Саме вщси й Где розшарпанють i зворушливе шукання самого себе... Я до безумства люблю сине небо, траву, зорГ задушливГ вечори, шжш осшш ранки, коли ле-тять огнянноперГ вальдшнепи, все те, чим пахне су-мовитий край нашого строкатого життя... I ще люблю я до безумства наш украшсьш степи, де промчалась синя буря громадянсько! батали, люблю вишневГ садки i знаю, як пахнуть майбутш городи нашо! мирго-родсько! кра!ни».
Однак, письменник не усвщомлював, що не можна з одного боку любити Укра!ну, а з другого писати: «Я вГрю в «Запрну Комуну», вГрю так божевшьно, що можна вмерти... Я - мршник i з висоти свого незрГв-нянного нахабства плюю на слинявий скепсис нашого вГку». Звичайно, можна плювати на «скепсис» та не слад забувати про необхвдшсть вибрати предмети свое! вГри, як1 себе взаемно не виключають. Згодом, за
намагання з'еднати двГ любовГ Г двГ вГри Хвильовий заплатив сво!м життям.
Дшсшсть поставила людей перед дилемою: або -створити свою синтезу ¡з сво!х елеменпв, або - при-йняти чужу, яка з часом почне нищити все твое. Хви-льовий шту!тивно ввдчув цю загрозу, у вГдча! вш ставить питання: «Невже я зайвий чоловш тому, що я безумно люблю Украшу?».
Для поступу людства необхщна елтга. М. Хвильовий пише: «Не маса, що не оформлена ¡деолопчно буде задавати тон культурного ренесансу, а штелиен-цГя цГе! маси». Саме серед ще! категорп «живих людей» письменник вибирае «геро!в», визначш одинищ. Але щ геро! повинш мати нацюнальну самобутшсть, що е центром культури, джерелом могутносл.
Проте, Хвильовий усвщомлюе усю складшсть фо-рмування «власного Аттили» («Санаторна зона»). Одшею з перших е та, що, як стверджуе з жалем письменник, «нема у нас швшчно! жорстокосп, то! жор-стокосп, яка характерна росшському народов^» Хвильовий змушений визнати, що: «Укра!на буде доти плацдармом для контрреволюций, доки не прийде до природного стану, який ЗахГдна Свропа пройшла в часи оформлення нацюнальних держав... Оскшьки укра!нська нацГя калька столиъ шукала свого визво-лення, остшьки ми розщнюемо це як непереможне и бажання виявити Г вичерпати свое нацюнальне (не нащоналютичне) офарблення. Нацюнальне офарбленя це не що шше, як звичайне офарблення культури того чи ¡ншого народу». Так1 погляди завадили Хвильово-му прийти до розумшня нащонально! боротьби Г до визначення нащонально! Где!.
Хвильовий не приховував свого защкавлення ев-ропейськими процесами, перебував, як Г багато хто ¡з тогочасно! штелиенци, тд впливом пращ Освальда Шпенглера «Занепад £вропи». Саме вщ Шпенглера в памфлетах М. Хвильового таш образи-символи, як Фауст, цей чорнокнижник ¡з Вюртемберга, таемничий европейський штелиент, який бачить грандюзш пер-спективи розвитку европейсько! цившзацп, як М. Коперник, що уособлюе Свропу; ¡де!-провидшня, таш, скажГмо, як теорГя циктчносп, яку Хвильовий застосовуе до розвитку культури Г мистецтва, як тео-рГя меаанства, про те що ¡сторГя даруе нащям визво-лення вщ рабсько! залежносл. Свропа мислиться Хвильовим «як психолопчна категорГя, певний тип культурного фактора в ¡сторичному процеа» (Хвильовий М. Укра!на чи МалоросГя?... с. 610.). 1ншими словами, орГентащя на Свропу означае повернення до власних культурних джерел, вГдродження суто укра!-нсько! культури.
Необхщно позитивно ощнити думку М. Хвильово-го про те, що незважаючи на хворобливе походження укра!нського нацюналГзму, «молоде поколшня» не перетворилося на звичайне стадо барашв, кероване Кремлем. Чому так сталося? Причин багато. По-перше, !м бракувало, Г ниш нема, «доброго пастиря». По-друге, у них вгдсутня «широка ¡ндивщуальна шь щатива». По-трете, п ж, хто хоче бути проводником, школи не були стратегами великих операцш.
Але «молоде поколшня» палко прагнуло Г прагне знайти свш власний, оргашчний свиотляд, шукае Г
працюе над справжшм синтезом власних поглядГв. Воно повинно чгтко пам'ятати, що на Гдеолопчнш нивГ нема перемир'я, а завжди точиться гостра боро-тьба. I ще одне, може Г найбшьш важливе, молодГ необхГдно глибоко шзнати й усвщомити свое коршня, дотримуватися свое! ментальносп.
Нишшня посилена увага до ментальносп мае ажютажний характер, що веде до похапливосп, пове-рховосп, плоскосп думки. Тому в певних наукових колах, на жаль, проблематику, пов'язану з «флю!дами етноменталиету», вважають спекулятивною. Зрозумь ло, що проблеми етноментальносп не е вичерпаними, а взаемини ментальносп та культури належать до центральних у предмет культурософп.
Як сшввщносяться культура наци та !! менталитет в цшсносп нащонально! духовносп? Як позначаеться ментальшсть укра!нщв на сутшсних визначеннях нашо! нащонально! духовно! традици? Чи справд «нещаслива» наша ментальшсть Г чи позбавляе вона нас шансГв на повноцшне входження до свггово! культури? Чи здатен ментальний первень змшюватися ¡сторично Г тим самим спричиняти модифжаци у взае-минах культури Г ментальносп?
Слово «ментальшсть» пов'язане з такими його ла-тинськими аналогами як менталю, мене, менпс -розумовий, розум, думка або штелект. В англшськш мовГ слово менталт означае розум, штелект, розумовГ особливосп, стушнь ¡нтелектуально! енергл, напрям мислення, характер або спрямування ¡нтелекту. У бшьш наближеному розумГнш ментальшсть - спшьне психолопчне шдгрунтя представник1в певно! культури, що дае змогу безладний попк рГзномаштних вра-жень спрямувати сввдомютю Г душею у рГдне поле дГяльносп. ВГдтак, розумшчи менталитет як те, що утворюе особливу полтгако-психолопчну спшьшсть людей, можемо розглядати його як певну суму потен-цш, що зумовлюють неповторшсть, свггобачення Г життедГяльшсть певно! наци. Факт тривалого бездержавного ¡снування наци дае привГд думати про !! не-полГтичну, не державницьку сутшсть. На цГй пГдставГ деяк1 ¡сторюсофсьш теорГ! подГляють народи на дер-жавницьк1, ¡сторичнГ та поневоленГ - бездержавш. Але перш н1ж визначити фактори, як1 вплинули на формування нацГонально! едностГ та державницьких якостей укра!нського народу, спочатку слГд визначити природш Г споконвГчнГ, а потГм - набутГ в умовах политичного поневолення.
До перших, на наш погляд, можна вГднести крайнГй шдивщуалГзм, перевагу емоцГйного, почуттевого над штелектом Г волею та певнГ компоненти селянсько! психологГчно! настанови. ЦГ якосп укра!нсько! мента-льностГ в политичному життГ нацГ! проявилися в зверх-ностГ особистих ¡нтересГв над загальнонародними Г державними, небажаннГ пГдкорятися органам державно! влади, пГдозрГлостГ до !х змГцнення, схильностГ до малих форм оргашзаци, мГжусобнГй боротьбГ, перевазГ емоцГй над розумом Г волею при виршенш полГтич-них проблем, недостатньому розвитку вольових якостей та цшеспрямованосп, притупленнГ почуття громад-ського обов'язку. У другу групу ментальних настанов, спричинених столГттями шдневшьного стану Укра!ни, входять психологГчна мГмжрГя, формалГзм. У полГтич-
HayKoBun bîchhk .HHyBME iMeHi C.3. I®HuLKoro, 2017, T 19, № 81
Hin Kygbrypi ui ncuxiHHi aKocri npoaBHguca b noBepx-HeBOMy, ^OpMa^bHOMy CnpHHHHTTi nogiTHHHHx aBHm i npoueciB, HegoouiHeHi ïx aK BupimagbHHx ^aKTopiB HaqioHa^bHoro ®Hrra, HegocTaTHboMy ycBigoMgeHHi KopiHHHx norpe6 Ta iHTepeciB Hapogy, oco6gHBo norpe-6h y BgacHin gep®aBi, 3HeBipi b cugu BgacHoro Hapogy i noKgagaHHi HagTo BegHKux Hagin Ha 6e3KopucgHBy go-noMory iHmux gep®aB, Ta iHmi Hy®HHcbKi nogiTHHHi opieHTauiï. ^o uieï rpynu ncuxogoriHHHx hhhhhkïb cgig BigHecTH TaKo® MeuragbHy ^pameHrapHicrb cycnigbcr-Ba, nopog®eHy rpuBagoo HacugbHuubKoo po3ipBaHicro yKpaïHcbKoro Hapogy, noro TepuTopiï Mi® pi3HHMH gep-®aBaMH Ta uigecnpaMoBaHoo acuMigauieo. Pi3Hi Mema-gbHi HacTaHoBH ^opMyBagu i pi3Hi THnu nogiTHHHHx uiHHocren Ta igeagiB.
ÂHagi3 yKpaïHcbKoï MeHTagbHocTi noKgHKaHHn gono-bhhth 3HaHHa 6a3oBHx puc yKpaïHcbKoï BgaHi, npoguTH ®MyToK cBiTga Ha npo6geMy MicueBoro caMoBpagyBaH-Ha, gonoMorTH 36arHyTH, pa3oM 3 iHmuMH HHHHHKaMH, HanpaMKH cTBopeHHa MicueBHx $opM i HauioHagbHoï cucreMH caMoBpagyBaHHa. Â TaKo®, BigmToBXHyBmucb Big 6a3oBHx puc, cnpaara nomyKaM MicueBoï cneuu^iKH MeHTagbHoï HacTaHoBH yKpaïHcbKoro HacegeHHa mogo caMoBpagyBaHHa. ^ga cTBopeHHa BceoxongooHoï cuc-TeMH MicueBoro caMoBpagyBaHHa noTpi6Hi, nopag i3 npogoB®eHHaM BHBHeHHa icropHHHHx hhhhhkïb $opMy-BaHHa yKpaïHcbKoï MeHTagbHocTi, Bceoca®Hi, Ha piBHi perioHagbHHx i eraoHauioHagbHHx BigMiHHocren Micue-Boro xapaKTepy, gocgig®eHHa caMoBpagHHx noTeHuin i3 BpaxyBaHHaM HerarHBHHx HamapyBaHb b yKpaïHcbKin MeHTagbHocTi, oco6gHBo npHHeceHHx nonepegHiM ciM-gecaTugiTHiM nepiogoM icropHHHoro po3BHTKy yKpaïHu.
^ocgig®eHHa caMoBpagHHx noTeHuin, aK no3HTHBHo-ro cKgagHHKa yKpaïHcbKoï MeHTagbHocTi, me He o3HaHae, mo bohh «cnpauooTb» aK no3HTHBHi hhhhhkh b gep®a-BoTBopnoMy npoueci. Heo6xigHo naM'aTaTH, mo cTBopeHHa gieBoï cucTeMH MicueBoro caMoBpagyBaHHa 3age-®HTb He gume Big piBHa po3BHTKy caMoBpagHHx noTeHuin neBHoro Hapogy, a n Big $opMH gep®aBH Ta npuH-uuniB gep®aBoTBopeHHa. I aKmo mh HacnpaBgi nparae-mo gocarra piBHa rpoMagaHcbKoro cycnigbcTBa, npaBo-boï gep®aBH, HaM He cgig 3a6yBaTH, mo cTBopoBaTH cucreMy MicueBoro caMoBpagyBaHHa b yKpaïHi noTpi6Ho He gume «3ropu bhh3», a h «3HH3y Bropy». TigbKH TaKa cucTeMa opraHiHHo BignoBigaTHMe noTpe6aM yKpaïHcbKoro MeHTagiTeTy i HagacTb 3Mory peagi3yBaTH MoryTHi gyxoBHi Hag6aHHa yKpaïHcbKoro Hapogy, goci He peagi-3oBaHy cyKynHicTb caMoBpagHHx noTeHuin yKpaïHcbKoï MeHTagbHocTi.
HuHi ue noHaTTa, aK i BcaKe iHme, mo cTae MogHHM i npeTeHgye Ha neBHy igeogoriHHy hh h aKageMiHHy pec-neKTa6egbHicTb, onHHHgoca nig 3arpo3oo gucKpeguTa-uiï. B®HBaHe go peni h He go peni, 3aago®eHe me go Toro, aK BcTurgo peagi3yBaTH cBin eBpHcTHHHHH noTeH-uiag, noHaTTa Mo®e cTaTH ®epTBoo Hamoï MaaTHHKo boï HacTaHoBH, ma6goHiB i crepeoTHniB Hamoro MucgeHHa. â6h 3ano6irTH uboMy, Tpe6a nepegoBciM Hage®Ho yToH-hhth noro 3HaneHHa, MimMi3yMHH iHTyïTHBHo BigHaugern MoMeHTH Ha Kopucrb BgacHe KaTeropiagbHoro 3MicTy, cnpuaoHH noro nepexogy i3 cTaTycy KBa3HKaTeropiï y cnpaBgi KaTeropiagbHun cTaTyc.
-3k BigoMo, noHarra «MeHTagiTeT, MeHTagbHicTb» no-mupweTbca y cBiToBoMy ryMaHiTapHoMy 3HaHHi 3 npono-3uuiï icTopuKiB mKogu «ÂHHagiB» i $paHuy3bKHx ryMarn-TapiïB gpyroï nogoBHHH XX cTogirra nepeBa®Ho aK noHarra oco6guBoï, TaK 3BaHoï «MogeKygapHoï» KoHuenuiï icTopuHHoro npouecy - xoh i 6ygo Bnepme BUKopucraHe me P. EMepcoHoM y cepeguHi XIX cTogirra. npoTe cbo-rogHi ue noHaTTa B®HBgooeTbca b eTHogorimi, Kygbry-pogoriHHi, pegirie3HaBHi, couioncuxogoriHHi, icTopio-co^cbKi, couiogoriHHi noHaTinHo-cMucgoBi KoHTeKcTH. 06roBopooTb xpucTuaHcbKy i MycygbMaHcbKy, 6puTaH-cbKy Ta gaTHHoaMepuKaHcbKy, cepBigicTcbKy i narpHui-aHcbKy, cuieHTucTcbKy h 6oreMHy, ToTagirapHy i geMoK-paTHHHy, HoMeHKgaTypHo-6opoKpaTHHHy i «coBKoBy», nignpueMHHubKy i Ma^inHy MeHTagbHicTb, to6to ïï eTHi-HHi, pegirinHi, BiKoBi, cTaTeBi, couiagbHo-cTaTycHi, Ky-gbTypHi, oco6ucTicHi, rpynoBi, perioHagbHi Ta iHmi pi3-HoBHgu. 3MicT i cTaTyc «MeHTagbHocTi» noKH mo He Ha-crigbKH BH3HaneHi, a6u 3a6e3neHHTH uboMy noHarro Hage®Hy onepauioHagbHicTb i mo6u Mo®Ha 6ygo 3 neB-HicTO cygHTH, b aKoMy caMe noHaTinHo-cMucgoBoMy KoHTeKcTi noro 3MicT po3KpuBaeTbca ageKBarHime. Ockî-gbKH uen 3MicT TaK hh iHaKme cTocyeTbca rpaHHHHux nigcraB icTopuHHoro 6yrra cnigbHoT i gogen, aKi go hhx Hage®aTb, to HeMa cyMHiBy mogo KopeKTHocTi h gouigb-HocTi noro BHKopucTaHHa b icTopioco^iï Ta npu 3'acyBaHHi $igoco$cbKux acneKTiB KygbTypo- Ta eTHogo-riHHHx npo6geM.
go P. EMepcoHa geaKi ryMaHiTapiï XIX cTopinna KopucTyoTbca «MeHTagiTeToM» aK noHarraM-iHTyïuieo, 36gu®yBaHHM y pinumi pauioHagicTHHHoï Tpaguuiï Han-Hacrime i3 «cKgagoM gyMoK^> hh «cnoco6oM MucgeHHa», «aKicTO po3yMy», pigme - i3 «cTHgeM cBiToBignyBaHHa cnigbHoTH», a iHogi - y BgacHe MeTa$i3HHHHx MipKyBaH-Hax - 3 «gyxoM Hapogy». HuHi ue noHarra-o6pa3 y pi3-hhx KoHTeKcTax gemui^pyoTb i aK HauioHagbHun xapaK-Tep, ncuxiHHHn cKgag hh ncuxogoriHHHn Tun cnigbHoTH, HauioHagbHy ncuxocTpyKTypy, BHxigHy MaTpuuo cbîto-po3yMiHHa i cBiToBigHomeHHa Hapogy i b uboMy po3yMiH-Hi noro «gyx» a6o «gyma^»; i aK ncuxonoBegiHKoBi apxe-THnu cnigbHoTH, cTepeoTHnu ïï gyxoBHoï giagbHocTi; i aK KoHcTaHTH rpynoBoro cBiTo6aHeHHa i cBiropearyBaHHa, iHBapiaHTH cBiTocnpHnHarra i cBiTonepe®HBaHHa; i HaBiTb aK pogoBHn iHTepec cnigbHoTH b pogi ïï BH3HaHa-gbHoro uiHHicHo-cMucgoBoro ocepegga.
^ga uboro Koga hhhhhkîb nponoHyBagu TepMiH «Ha-pogHHn cBiTorgag». Horo He Mo®Ha BH3Haru gocTaTHbo KopeKTHHM, 6o cBiTorgag MicTHTb gy®e pi3HoaKicHi ma-pu - Big cBiTOBigHyrra i cBiTonepe®HBaHHa, 6ygemmx yaBgeHb npo Micue goguHH y cBiri go TeopeTHHHHx iH-TepnpeTauin rpaHHHHux npo6geM gogcbKoro 6yTTa, Big Mi^ogoriHHoro cBiToTgyMaHeHHa go KoHuenTyagbHHx $igoco$cbKux no6ygoB; MeHTagbHicTb ®e cKgagae ro-goBHHM hhhom ncuxogoriHHHn piBeHb gyxoBHocri gogu-hh - cucTeMy Hergu6oKo, HacTKoBo Bigpe^geKcoBaHux HacTaHoB giaTH, BignyBarH i MucguTH neBHHM hhhom. ToMy 3acgyroByoTb cnpocTyBaHHa cyHacHi cnpo6u pa-uioHagi3yBaTH MeHTagbHicTb, aK ue po6uTb, HanpuKgag, B. fli6poBa. Ma6yTb, nepeKoHgHBima no3uuia pegirie3-HaBuiB, aKi HarogomyoTb, mo pucu HauioHagbHoro xapaKTepy BHaBgaoTbca no3a cBigoMicTO goguHH. CnpaBgi, y MexaHi3Mi nopog®yoHoï giï MeHTagiTeTy - Ko®eH
знае це з досвГду - дискурс переважно вИдсутнИй; тут пануе спонтанно-безпосередне, глибинно-первИсне. Фундамент ментальностИ, Г! визначальну верству складають архетипи - тдсввдомИ визначники дш спИ-льноти; це позаИсторичний чи, як сказав би К. Ясперс, доИсторичний рИвень ментальносп.
Чи означае оте «позаИсторичне», що в ментальнос-тИ належить шукати власне природну, бюлопчну сторону Г зводити и до генотипу? У певнИй мИрИ... Але, радше може йти мова про певнИ виальш, природженИ задатки етнопсихИки, як1 розгортаються в як1сну ви-значешсть национально! ментальносп Из входженням ИндивИдИв у питому культуру. ТрансформованИ у духо-внИ феномени, цИ спадковИ передумови ментальносп -переважно Индивидуального характеру (наприклад, ознаки темпераменту в !х особливому, унИкальному поеднаннИ) - разом з архетипами на груповому, коле-ктивному рИвнИ, якИ формуються на початкових стадИях генезису культури, Г складають власне психолопч-ний шар ментальносп, вГдносно незмшний, статичний. Цю статичнють, «здатнИсть вистояти у всИх катастрофах Истори», як Г пов'язану з цим ввднесешсть до «сфери несвГдомого» (успадкованого, доИсторичного) Г наголошував К. Ясперс. Як «незмИнну глибинну пГд-валину социально! та Индивидуально! динамИки» харак-теризуе соцИальну психику О. Донченко. Але вона ж в Иншому мИсцИ не приймае спроб представити менталИтет як абсолютну данИсть Г мае для цього немало шдс-тав. Навиъ архетипи не можна визнавати «абсолютною данютю», бо, будучи статичними як фИксованИ праформи свгговвдношення спИльноти, вони й динамИч-нИ, розгортаючись у плинИ самовизначення Г самореалИ-заци наци в тих Историчних колИзИях, як1 випадають на !! долю. КоректнИше констатувати вГдносну статику менталитету, наявнИсть у ньому як ИнварИантного, так Г варИативного, але це тема окремо! розмови. Зазначимо тИльки, що ще романтики диференцИювали «субстан-цшш» та «прищепленИ» риси етнопсихИки.
Окреслений психологИчний шар не зводиться до власне емоцИйно! пИдсистеми, як здаеться деяким дос-лИдникам, бо до нього належить И атитюд як ментальна настанова, И рИвень пасюнарносп спИльноти, И гото-внИсть до певного модусу поведИнки, И шаблони очИку-вань, И автоматизм психИки, И стилИ взаемин тощо.
Над цим шаром вибудовуеться базовий етнокуль-турний код - культурно-Исторична верства, через яку И вИдбуваються головнИ змИни у змИстИ ментальносп, через яку передусИм менталитет взаемодИе з усИм маси-вом культури.
Отже, Исторюсофське поняття «менталитет» уза-гальнюе И генералИзуе партикулярний змИст, який несуть у собИ його релИгИйний, епохальний, етнИчний, соцИально-статусний, вИковий, полИтичний, культур-ний та ИншИ «рИзновиди», И виражае особливий духов-но-глибинний константний визначник поведИнки Ин-дивИдИв И груп. ВИн, по-перше, впливае не стИльки на змИст вчинку, скИльки на його характер, настрИй, устрш поведИнки. Тому в концепци О. Шпенглера та Инших «фИлософИв життя» наголошено, що цей «пра-феномен», унИкальна «душа культури» надае духов-ним спроможностям певно! визначено! форми. Такий духовний визначник, по-друге, лише частково усвИ-
домлюеться людиною, а формуе и модус взаемодИ! з довкИллям (природним И соцИокультурним) через не-усвИдомлюванИ коди, пИдсвИдомИ структури И механИз-ми. Саме локалИзацИя ментальних структур на перети-нИ несвИдомого, своерИдного суспИльного Воно (М), з усвИдомленням створюе додатковИ труднощИ в дослИ-дженнИ. В ментальносп перетинаються природна И культурно-Исторична зумовленИсть, рацИональне И чуттево-емоцИйне.
По-трете, менталитет бИльш-менш жорстко задае набИр варИантИв поведИнки людини, е мандруючою формою духовностИ, але не може бути витлумачений як стратегИя, тим бИльше як тактика поведИнки; скорИ-ше це загальна стИйка ИнтенцИя поведИнкових актИв, глибинна настанова на певний модус взаемоди з до-вкИллям. Тому в ментальносп присутнИ И спосИб збаг-нення цього довкИлля, И «рефлексИя» щодо сво!х мож-ливостей, перспектив И шансИв.
По-четверте, виконуючи Интегративну роль, забез-печуючи стИйку еднИсть певно! спИльноти, сама ментальшсть е цшсним, або Интегральним, феноменом. 1нтегруванню у нш пГдлягають загальнолюдськИ, унИ-версальнИ, а не тИльки ИндивИдуально-неповторнИ мо-менти И унИкальнИсть ментальностИ не стИльки в !! по-елементному змИстИ, скИльки у щоразу специфичному поеднаннИ елементИв.
Таким чином, поняття менталитету виражае стИй-кий модус входження спИльноти И належних до не! шдивщв у суспИльне И природне довкИлля, який коре-люе зИ своерГдною ИнтерпретацГею останнього, точнИ-ше - з певним свИтовИдчуванням спИльноти, И складае феномен мандруючий, базисний И не редукований, а отже - субстанцИйний.
Це, кажучи словами М. Бердяева, «неподИльний И невловимий залишок, в якому И мИститься вся та!на национально! Индивидуальности», адже, продовжуе вИн «нацИональнИсть таемнича, мИстична, ИррацИональна, як И всяке ИндивИдуальне буття». I це «ИррацИональне», як наголошуе Бердяев, стосуеться передовсИм ментально-стИ як душИ наци, хоч И не поширюеться на весь !! змИст. У нацюнальнш самосвГдомостИ цей «вИдносно елементарний И темний, ще стихИйний стан» трансфо-рмуеться в певним чином вИдрефлексовану причет-нИсть до нацИ! и культури.
Водночас М. Хвильовий застерИгае молодь, укра!н-ських письменникИв вГд скочування до рИвня «смерди-пупенкИв» та провИнцИйностИ загалом. Для укра!нсько-го мислителя здолання грИха культурно! обмеженостИ, хуторянства в найширшому розумшш цього слова е необхГдним моментом у становленнИ укра!нсько! культури як культури европейського рИвня: «В Свропу ми по!демо учитись, але з затаеною думкою - за кИлька рокИв горИти надзвичайним свитлом» (Khvylovyi, 1990).
У листИ з ВИдня до свого друга АркадИя Любченка вИн зразу повертаеться до цИе! проблеми: «За всяку цИну ми мусимо вивести нашу литературу на широку европейську арену. Словом, треба мужатись - наше впереди».
Микола Хвильовий бажае, щоб нацюнальне мистецтво не було мистецтвом пГдсобним, вИчно резерв-ним, а щоб воно досягло розквиу на рИвнИ свИтових мистецтв. ЗвГдси його заклик орИентуватися на «пси-
HayKoBHH BicHHK .HHyBME iMeHi C.3. T^untKoro, 2017, T 19, № 81
xogoriHHy GBpony», 3Bigcu noro Hagia Ha «a3iaTCbKHH peHeeaHe», 3Bigcu noro «poMaHTHKa Biragi3My» (Haryp-$igoco$CbKe BneHHa, aKe BuxoguTb 3 oco6gHBoi' ®Hrre-boi cugu aK BH3HanagbHoro nuHHHKa y po3yMiHHi $eHo-MeHa ®HTTa), 3Bigcu noro 3aKguK He opiemyBamca Ha girepaTypHy MocKBy. «Hama opieurania - Ha 3axigHo-eBponencbKe MucrenTBo, Ha noro cragb, Ha noro npuüo-mh» (Khvylovyi, 1986).
EiS^iorpa^inm iIOCII. lanim
Bezkhutryi, Yu. (2003). M. Khvylovyi : problemy inter-
pretatsii. Kharkiv: Folio (in Ukrainian). Visych, O.A. (2007). Polityko-literaturna matrytsia «khvylovizmu»: Sproba reinternatsii. Humanitarni nauky. 1, 63-68 (in Ukrainian). Yefremov, S. (1995). Istoriia ukrainskoho pysmenstva.
Kyiv: Femina, 669-682 (in Ukrainian). Lievina, V.H. (2004). Filosofiia ukrainskoi natsionalnoi idei ta yii transformatsiia u tvorchii spadshchyni M. Khvylovoho (seredyna KhIKh - 30-ti rr. KhKh
stolittia): avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filos. nauk : spets. 17.00.01. Kharkiv (in Ukrainian).
Khvylovyi, M. (1990). Ukraina chy Malorosiia? K.:
Dnipro. 2, 576-622 (in Ukrainian). Khvylovyi, M. (1990). Kamo hriadesh. Tvory u 2 t. K.:
Dnipro. 2, 390-444 (in Ukrainian). Khvylovyi, M. (1990). Dumky proty techii. Tvory u 2 t.
K.: Dnipro. 2, 444-515 (in Ukrainian). Khvylovyi, M. (1986). Tvory: v 5 t. Niu-York; Baltimor;
Toronto (in Ukrainian). Sherekh, Yu. (1991). Khvylovyi bez polityky. Berezil. 9
(in Ukrainian). Shumskyi, O. (1927). Ideolohichna borotba v ukrainskomu kulturnomu protsesi. Bilshovyk Ukrainy. 2, 11-26 (in Ukrainian).
Received 29.09.2017 Received in revised form 16.10.2017 Accepted 25.10.2017
