CC BY
34
environment or the use of aesthetic function; to show the invincible power of the human spirit or the realization of educational function; to understand the foundations of the universe and to understand the meaning of life or the use of ontological function.
Keywords: poem-landscape, poem-dialogue, transformation of lyric subject.
УДК 821.161.2 Зер (045)
Т. М. Грачова
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВГГНЬО1 УКРА1НСЬКО1 Л1ТЕРАТУРИ (на матер1ал1 критичних статей М. Зерова)
М. Зеров - знакова постать втчизняного лтературного дискурсу початку ХХ столття, активний учасник лтературног дискуси 1925-28 рр., що наочно декларуе свог естетичш переконання та громадянську позицт у концептуальнт полем1чнт статт1 «Свразтський ренесанс i пошехонськ сосни». Серед програмових концепт1в М. Зерова - декларащя векторiв розвитку новтнього втчизняного письменства, пошук ефективних шляхiв тдвищення рiвня профестно'г майстерностi письменниюв-початювщв.
Клю^о^^ слова: полемта, памфлет, лтературш угруповання, естетичш категорп, неокласицизм.
Активна «штературна боротьба», розпочата М. Хвильовим на сторшках перюдики 20-х рр. ХХ ст., захопила у полемiчний полон значну кшькють митщв, серед яких М. Зеров, чий внесок у лШературний дискурс доби важко переощнити. З цього приводу В. 1вашко слушно зауважив: «М. Зеров - одна з центральних постатей дискуси, як i великою мiрою тогочасного лШературного процесу. Дослщжувати численш його пращ цього перюду - означав проникати в саме осердя складних та заплутаних колiзiй тогочасного лШературного життя. Маймо до того ж на уваз^ що Зеров сам був схильний не роз'еднувати сво!, сказати б, академiчнi студп i пращ критичш, бо все написане в щ роки скорялося единш мет - сприяти розвою укра!нсько! лШератури, майбутне яко! вирiшувалось у дискусп» [1, с. 70]. Отже, активiзацiя питання впливу видатного поета i лiтературознавця М. Зерова на поточний лШературний процес та подальший розвиток вШчизняно! культури загалом i лiтератури зокрема е актуальною.
Починаючи з 90-х роюв ХХ ст., iнтерес до постат М. Зерова з боку лггературознавщв суттево пiдвищився, що обумовлено рядом об'ективних причин. Зеров «почуваеться оргашчним членом ново! хвилi, поколiння, яке прийшло у 20-х роках...» [5, с. 198].
Сучасна наука мае у своему арсеналi поважну кшьюсть наукових розвщок авторитетних вчених, що безпосередньо щкавилися постаттю М. Зерова у контекст доби, його лШературознавчою дiяльнiстю та творчiстю (В. Агеева, Б. Башмашвський, О. Баган, С. Бшокшь, Л. Бойко, В. Брюховецький, О. Гальчук, В. Дончик, М. Зубрицька, Ю. Ковалiв, А. Кравченко, В. Мельник, Л. Темченко тощо).
Метою дано! науково! розвiдки е критичне опанування лШературознавчо! спадщини М. Зерова, зокрема його статп «Свразшський ренесанс i пошехонськi сосни», з метою виявлення впливу митця на тогочасний лШературний процес та подальший розвиток новШньо! вШчизняно! лiтератури.
Завдання роботи - виявити концептуальш позицп М. Зерова з питань перспектив
розвитку украшсько! лiтератури початку ХХ столбя, шляхiв пiдвищення професiйного рiвня молодих укра!нських письменникiв.
Стаття «Свропа - Просвiта - Освiта - Лшнеп» е декларацieю громадянсько! та естетично! позици М. Зерова тд час л^ературно! полемiки 1925-28 рр. ХХ ст. у пщтримку концепцп М. Хвильового з ряду актуальних питань тодшнього укра!нського письменства, продемонстрованих у статтях «Про «сатану в бочщ», або про графоманiв, спекулянтсв та iнших «просвiтян» i «Про Коперника з Фрауенбурга». «Пролеткульту та його естетичних критерпв, приписiв, вимог Зеров шби не помiчае. Час вщ часу в його статтях вщчуваеться нота роздратування сучасними вимогами «машишзацп», «енергезацп» та iн. Тшьки у виступах у л^дискусп на пщтримку Хвильового вш вiддае обережну данину пашвному дискурсовi часу, згадуючи й Ленiна, й Маркса, й III 1нтернащонал, i навiть партшш резолюцп...» [5, с. 198].
У робот М.Зеров акцентуе увагу на великому пожвавленш у лiтературному середовищi з приводу «дороговказiв» «мистецьких прямувань» - концептiв М. Хвильового, що стали предметом активного обговорення i зазнали рiзного роду тлумачень - про «Свропу» i «Просвiту». З iронiею М. Зеров «винуватить» Хвильового у тому, що задеклароваш програмовi тези вiн не змiг достатньо повно розтлумачити, i це викликало хвилю непорозумiнь серед опонентiв. Позищя М. Зерова у цьому питанш вiдзначаеться прозорiстю та аргументованiстю - своею творчютю полемiст Хвильовий красномовно довiв, що вiн е репрезентантом пролетарського мистецтва, який принципово виступав проти халтури у л^ератур^ отже звинувачувати його у «попутництвЬ», «ненависп» до л^ературно! молодi - просто некоректно. Щодо «безоглядно!» любовi Хвильового до «Свропи», яка за глибоким переконанням С. Пилипенка та деяких «плужан» знаходиться у сташ глибокого «загнивання», стосовно «олiмпiйства» та «^атсько-пролетарського», «африкансько-пролетарського» ренесансiв М. Зеров висловлюеться досить емоцiйно: йому не вистачае свiжого «вiтру» та «сонця», що могли б розвiяти «поржавiлi упередження» та «дикi забобони», що панують у письменницькому середовищi. Зокрема, М. Зеров пщдае сумнiву саму щею остаточного занепаду Свропи, яка, на думку автора, не втратила свого потенщалу, джерел оновлення. «Ихто з неокласиюв, звичайно, нiколи не пщтримав офiцiйну iдею про те, що сучасна, тобто буржуазна, Свропа гние. Сперечатися з щею щеею було небезпечно, пщтримати - недопустимо вульгарно» [5, с. 199].
«Культурш набутки» Свропи повинш стати об'ектом ретельного вивчення, зауважуе теоретик «неокласиюв», декларуючи - «До джерел». «Упередження та забобони», вважае М. Зеров, стоять на перешкодi конструктивно! полемши. Автор статп справедливо обурюеться з приводу заяв С. Пилипенка, який безвщповщально чшляе на нього iдеологiчнi ярлики («непман», «кадет»), однак бiльше важить для авторитетного фахiвця той факт, що «етикетки» заважають його «спшкуванню» з початкуючими пролетарськими письменниками. Головну проблему М. Зеров бачить у вщсутносп «справжньо! культури», вiдповiдних теоретичних знань, професiональноi компетентностi, наслiдком чого е «фантастичш», «потворнi» уявлення про аксюматичш речi. Беззаперечним для досвщченого фахiвця е факт того, що «молодим паросткам л^ературним» не можна претендувати на широку читацьку аудитор^ до того часу, доки вони не стануть висококвалiфiкованими спецiалiстами у сво!й галузi. М. Зеров демонструе у статтi переконання стосовно того, як слщ «перебороти» Свропу (якщо у цьому е необхiднiсть) з розумних прогресивних культурних позицiй. З щею метою вш пропонуе згадати iмена корифе!в вiтчизняного письменства, що вдало опанувавши здобутки европейсько! культурно! традицп, можуть служити взiрцем для поколшня початкiвцiв. Пiдтримуючи М. Хвильового, М. Зеров тдсумовуе - позбутися комплексiв
меншовартосп i позадництва можливо единим шляхом - тзнати «культурне ество» европейсько! цившзаци, направити свою творчу енерпю «до джерел».
У полемiчнiй статтi «Свразiйський ренесанс i пошехонсью сосни» М. Зеров наголошуе на безумовнш актуальностi вирiшення проблем, що виникли у лiтературному середовищi 20-х роюв ХХ ст., i акцентуе увагу на тому, що у цьому питанш письменники радянсько! Укра!ни виявили одностайнiсть, не зважаючи на щеолопчш орiентири, естетичну платформу та мiжгруповi непорозумiння. З цього приводу М. Зеров натхненно занотовуе: «Не можна не назвати цього явища знаменним»
[2, с. 70].
Подаючи цитатний дискурс «дружшх» ощнок позицш Хвильового, що мали мюце у тогочасних перюдичних виданнях з приводу ощнки новггньо! укра!нсько! лiтератури i шляхiв !! розвитку, видатний неокласик стверджуе, що в основi громадянсько! й естетично! позицп М. Хвильового «турбота i тривога» за перспективи тодшнього письменства. I важко не пом^ити, зауважуе автор статтi, щиро! схвильованостi полемiста в особi Хвильового, що в бурхливу юторичну добу, епоху сощальних потрясiнь пропагуе щею культурного ренесансу. Симпатп Зерова, поза сумшвом, на боцi Хвильового, у якого «в1чна тривога думки плодить школи сумшви» [2, с. 70] на вщмшу вiд тих безапеляцшно налаштованих дiячiв, що орiентуються на вiчнi догми («катех1зу») та позбавлеш «сумнiвiв» i «шукань».
Безпiдставними вважае напади на свого однодумця Хвильового М. Зеров, бо переконаний, що «вс1 його сумшви аштрохи не захитують грунтовно! тдвалини наших революцшних угруповань л1тературних - !х в1ри в культурно-творчу потенщю нових суспшьних груп, що вже прийшли 1 мають ще розгорнутись» [2, с. 70].
На сторшках статтi Зеров продемонстрував розумшням з приводу втраченого Хвильовим оптимiзму, бо також скептично ощнив потенцii лiтературних угруповань з тодшшми методами роботи на фош тих складних завдань, що стояли перед тодшшм письменством.
М. Зеров, як завжди тактовно i помiрковано, щиро дивуеться з того, що позищя М. Хвильового тдлягае агресивнiй критищ з боку опонентiв, пояснюючи цей факт лише «заслшленням» i «непорозумшням» з !х боку [2, с. 71]. Сам автор лакошчно, однак достатньо точно сформулював позищю «европе!зацп» Хвильового, акцентуючи увагу на «ампресюшстичному» способi викладу полемiстом сво!х програмових констант, в основi яких - непереможне бажання тдвищити якiсть нов^нього укра!нського письменства за рахунок позитивного впливу найвагомших здобуткiв лiтератур шших кра!н свiту та вивчення i критичного опанування власного нацiонального класичного досвщу, щоб не залишитися «^чними учнями» з комплексом меншовартостi.
М. Зеров був одним з перших, хто адекватно, без щеолопчних чи пол^ичних нашарувань, розтлумачив концептуальш засади Хвильового, викладених у його перших памфлетах та проакцентованих у наступних, i тдтримав !х. С. Павличко слушно зауважуе: «Зеров просто не говорить речей, яю б примусили його кривити душею. Тому з того, що вш не говорить, можна малювати цшу картину його поглядiв на суспшьство, життя й лггературу» [5, с. 175]. Це не могло не викликати вщповщно! ощнки деяких реакцiйно налаштованих дiячiв мистецтва, що iронiзували (як т. Кияниця) з приводу щейно-естетичного дуета Зеров-Хвильовий, або вiдверто позицiонували свое неприйняття орiентацii Хвильового на Свропу (Дорошкевич). Зокрема, позищю О. Дорошкевича, яку автор задекларував у статп «Ще про Свропу», М. Зеров тддав об'ективнш критищ. Неокласик аргументовано доршае О. Дорошенку, який ^норуе «греко-римсью спадки», «вiдмовляеться вiд Свропи буржуазно! задля
пролетарсько! i застерiгаe проти психологичного прийняття першо!» [2, с. 71], брати до уваги об'ективний факт юнування певно! «людсько! созвучшсп», «чисто психолопчного спорiднення, що переступав сощальш перегородки i впливае незалежно вщ класово! фiзюномii творця» [2, с. 72]. Отже, уникати старо! психологично! Свропи чи навiть феодально! абсолютно не варто, бо вщмовляючись вщ «джерел», «кореня», вважае М. Зеров, е небезпека залишитися вiчним «провшщалом» [2, с. 72]. У зв'язку з цим автор статп накреслюе проблему шляхiв опанування лiтературного досвщу, письменницько! майстерностi. Зеров не пропонуе митцям ново! генерацп легких шляхiв «копiювання» чи «передражнювання» визнаних майс^в вШчизняно! та зарубiжноi лiтератури. Навпаки, вш заохочував молодих укра!нських письменниюв до вивчення методики роботи видатних митщв у планi «спостереження», узагальнення художнього матерiалу, щоб досвiд авторитетних попередниюв, що прагнули постiйного вдосконалення власних художшх творiв (як Флобер), надихнув молодь на адекватне пощнування власних мистецьких потенцiй («Студ1ювання великих майстр1в завжди переймае свщомютю власно! свое! малосп» [2, с. 72]).
М. Зеров, полемiзуючи з Щупаком, зауважуе, що рятуватися вiд «самозакоханосп» молодим митцям допоможе вiдмова вщ «штературного протекщошзму», в якому автор бачить реальну небезпеку для «культури майбутнього» [2, с. 73]. С.Павличко стверджуе, що «в критищ Зеров чШкий, жорстокий, безжально-iронiчний. Вш скептично ставиться до всiх догм, каношв, ритуалiв, мiфiв нащонально! лггератури. Першою основою його критичного методу були тверезють i скепсис. Другою основою став формальний аналiз» [5, с. 197]. Отже, Зеров чггко накреслюе основш вимоги до «справжнього i щирого учення» [2, с. 73], що матиме позитивш наслщки для долi пролетарського мистецтва загалом за умови «вибагливосп критикiв» до письменниюв-початювщв незалежно вiд !х групово! приналежностi, «п1двищення техн1чних вимог», «уважного перес1ювання поданого до друку матер1алу» [2, с. 73]. Автор статп, пiдсумовуючи, стверджуе, що лише таким шляхом можна «змщнити» укра!нську лШературу ново! доби.
Говорячи про лШературну конкуренцiю, Зеров коректно зауважуе, що у цьому питанш не повинно бути недомовленосп, однак т. Кияниця у сво!й статтi змiг «без найменших доказiв» з «порушеннями елементарно! етики» «кривотлумачити кожне слово» теоретика неокласицизму [2, с. 73]. У цьому М. Зеров побачив ^норування нормальних норм ствробШництва мiж репрезентантами рiзних лiтературних сил.
Щодо пщвищення вимог до лiтераторiв, що представляють нову укра!нську лiтературу, то Зеров вважае це обов'язковою умовою «в штересах пролетарсько! л1тератури» [2, с. 73]. Автор статп, опонуючи Киянищ, не даруе «неохайностi» у питаннях мистецтва шкому з молодих письменниюв (у тому числi й репрезентантам «Плугу» чи «Гарту», яю мають письменницький хист). Зеров спростовуе закиди Киянищ з приводу начебто «нечулого» ставлення неокласика до «масового письменника» i його переакцентацiю на письменника «гешального» (у Зерова i Хвильового йшлося про елементарну письменницьку «грамотшсть») [2, с. 74].
Кияниця, з обуренням, не спираючись на будь-яку аргументащю, констатуе, що М. Зеров, «закидае нам упереджену злобу й ворожють до пролетарського мистецтва» [2, с. 74]. Неокласик iронiчно ставиться до «манери читати в серцях» [2, с. 74], якою керуеться т. Кияниця у полемщ, що лопчно призводить до «курйозiв» i «казусiв» [2, с. 74], що у процеа конструктивно! дискусii е неприпустимим фактом. Зокрема, автор статт! вказуе на певний парадокс, коли неокласикам (Зерову, Могилянському, Филиповичу), незалежно вщ сутносп !х критичних зауважень з приводу творчосп «пролетарських письменниюв» все одно слiд виправдовуватися, доводячи свою
об'ектившсть.
Пiдводячи пiдсумки, М. Зеров ч^ко формулюе основнi завдання, що слщ виконати нацiональному письменству ново! доби найближчим часом з метою подальшого продуктивного розвитку. Зокрема, вщомий теоретик «неокласиюв» переконаний у необхщносп вивчення молодими вiтчизняними письменниками надбань яюсно! л^ературно! продукцп свiтового масштабу та цшеспрямовану «вперту» i «систематичну» [2, с. 74] перекладацьку роботу, що призведе, на думку М. Зерова, нарешт, до тдвищення якост художнiх текстiв укра!нських письменникiв-початкiвцiв. На позитивний варiант працюватиме й тдвищення техтчно! культури письменницько! молодi. Щодо нацюнально! традицГ! полемiст висловлюеться чггко i лаконiчно: !й слiд дати виважену та об'ективну оцшку.
Отже, важко не пом^ити виваженiсть та помiркованiсть М. Зерова у виршенш одного з принципових питань доби - перспектив реформування укра!нсько! л^ератури у новому iсторико-культурному контекстi. «1дейна основа, на якiй твердо сто!ть Зеров пiд час дискусп, - виплеканий у колисщ европейського Вщродження гуманiзм. Вiн (можливо, як шхто в укра!нськш культурi 20-30-х роюв) гостро вiдчував тонку нитку традицп, що ув'язувала сучасне з минулим, попри всю його ютотну яюсну неоднорщшсть...» [1, с. 82]. Саме глибока обiзнанiсть визнаного теоретика неокласиюв з питань юторп, св^ово! культури, фшософп дозволила йому коректно та аргументовано довести до вщома опоненпв домiнантнi концепти з вагомих загальнокультурних питань часу. Агресивна вульгарна критика була не в змозi авторитетно протистояти залiзнiй лопщ М. Зерова хоча активно i систематична вступала з ним у полемшу. В. Коряк вщзначав, що М. Зеров-поет розраховуе на ел^ного «специфiчного» читача, не пише для маси. З цим можна погодитися, адже штелект автора важко «замаскувати» ^ чи варто це робити?) у межах художнього тексту Критична спадщина М. Зерова також розрахована на вдумливого, небайдужого рецитента хоча стиль викладу матерiалу, лопка, авторськi приклади, мовно-стильове обрамлення статей дозволяють вповнi осягнути внутршню сутнiсть, змiст повiдомлення навт тим потенцiйним читачам, що не мають високого рiвня фiлологiчноi тдготовки. На жаль, напiвiнтелiгентнi та часто просто невиховаш опоненти М. Зерова не змогли рацюнально осво!ти лггературознавчу концепцiю автора, а отже виступили у вщверту опозицiю до не!. Я. Савченко, наприклад, 1923 року, оцшюючи неокласиюв рiзко негативно, помггив «елементи загнивання», «безсилого скиглiння», «дух смороду i смертi» у !х дiяльностi, однак не зауважив змютово! глибини, високо! iнтелектуальноi культура неокласиюв загалом i суспiльно активного литератора в особi М. Зерова зокрема. Показовим було те, що сво! переконання вщважний полемiст не приховував. Його погляд на ва актуальш (часом болючi) питання сучасного йому культурного життя був завжди прозорим i докладно аргументованим. Слiд зауважити, що iнодi блискучий оратор М. Зеров дозволяв собi темпераментнi коментарi щодо найбiльш вражаючих фактiв професшно! некомпетентностi письменникiв та лiтературних критимв. Наприклад, на диспутi 24 травня 1925 року полемют викликав оплески серед присутшх, коли зазначив, випадки «вотющого неуцтва» у середовищi лiтераторiв, якi перебуваючи на «аванпостах культурно! творчосп», не володiють елементарними знаннями щодо предмету свое! безпосередньо! дiяльностi, виходять на велику читацьку аудитор^ i вiдверто демонструють це. Однак М. Зеров при цьому школи не дозволяв собi (на вщмшу вiд його опонентiв) некоректних за змютом чи формою випадiв на адресу будь-кого з учасниюв дискусп.
Отже, участь М. Зерова у лгтературнш полемiцi 1925-28 рр. ХХ ст., безперечно,
була помiтною i вагомою. Можна стверджувати, що нацiональна загальнокультурна ситуацiя 30-х роюв ХХ ст. формувалася тд впливом неокласикiв загалом та М.Зерова зокрема. Донинi бiльшiсть концептiв статей «Свропа - Просвiта - ОсвШа - Лiкнеп» та «Gвразiйський ренесанс i пошехонськi сосни» не втратили свое! актуальность
Список використаноУ л1тератури
1. Двадцятi роки: лiтературнi дискусп, полемiки. Лiтературно-критичнi статтi. Упоряд. В. Г. Дончик. - К.: Дншро, 1991. - 366 с.
2. Зеров М. До джерел. ЛШературно-критичш статп / М. Зеров // Твори у 2 т. Т. 2. 1сторико-лггературш та лiтературознавчi пращ. - К.: Дншро, 1990. - 588 с.
3. Коряк В. ЛШературна дискуая / В. Коряк // Шляхи розвитку укра!нсько! пролетарсько! культури. ЛШературна дискусiя (1925-1928). - Харюв : Укр. робiтник, 1928.
4. Меженко Ю. Европа чи ПросвШа? / Ю. Меженко // Шляхи розвитку укра!нсько! пролетарсько! культури. ЛШературна дискусiя (1925-1928). - Харюв : Укр. робiтник, 1928. - С. 130-132.
5. Павличко Соломiя. Дискурс модершзму в укра!нськш лШератург Монографiя. -2-ге вид,, перероб. i доп. / С. Павличко. - К.: Либщь, 1999. - 447 с.
6. Шерех Ю. Хвильовий без полiтики / Ю. Шерех // Пороги i Запорiжжя. Лiтература. Мистецтво. 1деологп. В 3 т. / Харюв: Фолiо, 1998. Т.1. - С. 57-68.
7. Юринець В. З нагоди нашо! лШературно! дискусп / В. Юринець // Шляхи розвитку укра'!нсько! пролетарсько! культури. ЛШературна дискусiя (1925-1928). -Харюв: Укр. робiтник, 1928. - С. 185-193.
Стаття надiйшла до редакцп 28.03.2014 T. M. Grachova
WAYS OF DEVELOPING MODERN UKRAINIAN LITERATURE (based on
M. Zerov's critical essays)
M. Zerov is a landmark figure in the national literary discourse of the early twentieth century, an active participant of the literary discussions in the1925s-1928s, who clearly declares his aesthetic beliefs and civil viewpoint in the conceptual polemical article «Eurasian renaissance and the pines of Poshekhonye». Among the programmatic concepts of M. Zerov there are: declaration of the vectors of the modern national literature development, and the search of effective ways to improve the professional skills of the beginners at literature.
M. Zerov was one of the first to interpret adequately without any ideological or political layers the conceptual principles of Khvylovy. In particular , the famous artist is convinced of the necessity of the young native writers to examine the achievements of the world literary high-quality production and to do the purposeful systematic translation work , which will finally improve the quality of the texts of Ukrainian begginers in literature, according to M. Zerov's viewpoint. The polemicist supposes that the rise of technical culture of young writers will also work on the positive. As to the national tradition M. Zerov speaks clearly and solidly: it should be balancedly and objectively evaluated.
The critical heritage of M. Zerov is designed for thoughtful, not indifferent recipient, although the style of presentation, logic, original examples, linguistic and stylistic framing of the articles allow to understand completely the inner essence , the content of the message, even for those potential readers who do not have a high level of philological training.
Keywords: polemics, pamphlet, literary groups, aesthetic categories, neoclassicism.
