CC BY
28
залишасться чимало проблем, не врегульованих законодавчо; особливо це стосуеться законодавства у бюджетнш i податковш сферах, вiд чого прямо залежить фшансова ефективнiсть мiсцевого самоврядування, що вимагае реформацiйного вдосконалення. Представники ж вищих органiв державно! влади Украши до останнього часу перешкоджали процесу децентралiзащi влади i деконцентрацп ресурав, зберiгаючи у своему розпорядженнi най-важливiшi об'екти власностi. Держава мае гарантувати органам мюцевого самоврядування таку базу доходiв, що забезпечуе населення на рiвнi мшь мальних потреб. Однак останшми роками частка мюцевих податкiв i зборiв у доходах мюцевих бюджетiв по Укра'1ш складала не бшьш як 4%, тому щ бюджети лишалися дотацiйними. Св^овий досвiд свiдчить, що в рядi краш мiсцевi бюджети дотацiйнi, але не у такш пропорцп: так, у Японп за рахунок мюцевих податкiв i зборiв формуеться 35% доходу бюджету мюцевого самоврядування, у Великш Британп — 37%, у Имеччиш 46%, у США — 66%.
Процес подальшо'1 децентралiзацii влади у межах конституцшно'1 рефор-ми в Укра'1ш та розвитку мюцевого самоврядування потребуе розв'язання ще таких значних проблем, як формування цшсно'1 законодавчо'1 бази з ре-гламентацп мiсцевого самоврядування; бiльш ч^кого розмежування сфер впливу i функцш органiв державно'1 влади i мюцево'1 самоврядно'1; нагальне вдосконалення адмiнiстративно-територiального устрою краши, за умов анексп Криму та вшськово'1 агресп на Донбасс оперативно'1 взаемодп всiх рiвнiв влади з актуальних поточних проблем тощо.
Т. В. Панченко, доктор пол^ичних наук, доцент
МОЖЛИВОСТ1 ВПРОВАДЖЕННЯ «ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ» ДЛЯ ТЕРИТОР1Й ДОНБАСУ
Категорiя «територп з особливим статусом» е маловивченою в сучаснiй полiтичнiй наущ. Цей феномен е переважно об'ектом уваги мiжнародних органiзацiй, зокрема Ради Свропи, яка з 1999 р. розробляе рекомендацп з даного питання. Одшею з останнiх е Резолющя Конгресу регiональних та мiсцевих влад «Репони i територп' з особливим статусом у Сврот» вiд 30.10.2013 [1], де акцентуеться увага на 1'хшх можливостях як противазi сепаратизму.
Оскшьки iз впровадженням «територп з особливим статусом» пов'я-зуються перспективи виршення конфлiкту на частинi територп Лугансько'1 i Донецько'1 областей, ця проблематика заслуговуе уваги. Восени 2014 р. вщповщний закон було прийнято i скасовано, однак дебати про особливий
BicHUK Нацюнального утверситету «Юридична академiя Украши мет Ярослава Мудрого» № 3 (26) 2015
статус цих територш тривають. Зокрема, прийняття закошв про особливий статус окремих райошв Донбасу було одним Ï3 питань переговорiв у Мшську у лютому 2015 р.
Слщ звернути увагу, що категорiя «територп з особливим статусом» вживаеться для характеристики доволi рiзних суб'eктiв. Наприклад, згiдно з даним World Atlas станом на 2009 р. у свт юнувало 14 територш з особливим статусом (special status territories), ïx сукупне населення складало 18 млн чоловш, територiя — 600 тис. кв. км [1]. Цей ресурс розрiзняе статус цих територш: «у сецессп» — 9 територш, «автономiя» — 3, «територп збройного конфлшту» — 2. Yd щ територп (включаючи тi, якi названi авто-номiями) втратили контроль з боку «материнських» держав, але ще не на-були реального суверенiтету, а також е зонами чинних або «заморожених» конфлшпв (frozed conflicts). Останнiй термш застосовуеться переважно стосовно колишнix територп СРСР — Придшстров'я, Нагорного Карабаху, Абхазп та Швденно1 Осетп.
Зпдно з документами Ради Свропи територп з особливим статусом е територiями у складi держав, чия пол^ична, адмiнiстративна та фiнансова автономiя визначаеться двостороншм нормативно-правовим документом (тобто документом, що утверджений населенням або представницьким органом ще'1 територп та центральними органами влади держави) та вщ-рiзняеться вщ решти територп краши. Вони створюються з метою задово-лення конкретних потреб окремих територш, що пов'язаш з ïx iсторичною спадщиною, географiчним положенням, культурою або лiнгвiстичними особливостями [1].
Асиметричний розподш повноважень е ключовою властивютю держав, якi мають у своему складi вiдповiднi територп. Надання особливого статусу передбачае процедуру утвердження статуту або репонально!' конституцп, яка узгоджуеться державою. Нетдконтрольш державi колишш територп, що перебувають у сташ чинного або замороженого конфлiкту (фактично вс територп, згадуванi у World Atlas), зпдно з резолющями Ради Свропи не е територiями зi спецiальним статусом.
Документи Ради Свропи не мютять перелiку територiй з особливим статусом, однак окремi регюни згадуються в ïx текстах: Аландсью острови у Фшляндп, Гренландiя в Данп, Пiвденний Tiроль в 1талп, Больцано, Валле-д'Аоста, Азорсью островви i Мадейра в 1спанп, Гагаузiя в Молдовi, Нахь чевань в Азербайджан та iн. Вони е або ареалами проживання вщмшно1 вщ титульно1 нацп етшчно"1 групи, або вiдокремленi вiд «материнсько1» держави природними бар'ерами. Hi перше, ш друге невластиве для Донбасу. Однак не можна заперечувати, що окремi територп Донбасу мають особливi потреби, що частково пов'язаш з ïx юторичною спадщиною, географiчним
положенням та лшгвютичними особливостями. Бшьшою мiрою вони зумов-леш подiями нов^ньо'1 юторп й особливостями масово'1 свiдомостi, що формувалась як наслщок ix сприйняття. Утiм це е перешкодою для утвер-дження особливого статусу: «немае й не може бути едино'1' моделi територш з особливим статусом, оскiльки в кожному випадку ix поява спрямована на виршення своерщних потреб» [1].
Головним фактором у виршенш питання про утвердження особливо статусу для окремих територш Донбасу е пол^ична воля учасниюв кон-флiкту, 1'хня готовнiсть до компромiсу. На жаль, серед них, так само як i в зонах «заморожених» конфлш^в, з'явилися сили, зацiкавленi у збере-женнi статус-кво.
Данi соцiологiчниx дослщжень кiнця 2014 — початку 2015 р. демонстру-ють, що щею надання особливого статусу Донбасу потенцшно готова сприйняти значна частина населення Украши й переважна бшьшють на-селення пiдконтрольниx Укра'1'ш територiй Донбасу (даш про настро'1' решти населення Донбасу, на жаль, вщсутш). Однак затягування конфлшту спри-чиняе збшьшення кiлькостi тих, хто прагне вщокремлення Донбасу (усере-динi регiону i поза його межами).
Piшення про особливий статус окремих територш Донбасу може бути прийнято лише тсля досягнення перемир'я за умови тдтримки мюцевим населенням. Це питання потребуе публiчного обговорення на територп вае'1' краши, тд час якого варто запобiгати категорп «федералiзацiя», ви-користовуючи поняття «особливого статусу». Вiдповiдне ршення може бути лише двостороннiм ршенням населення регiону та вищих оргашв влади Украши.
Саме поняття «особливий статус» потребуе ч^кого визначення сфер пол^ично'1, адмшютративно'1' та фшансово'1' автономп регiону, а також роз'яснення можливих приводiв для втручання центрально'1 влади, яю мають бути визначенi з урахуванням принцитв субсидiарностi та пропорцшносп. Усi положення, що характеризують особливий статус територп, потребують закрiплення у вщповщному нормативно-правовому актi — регюнальнш конституцп або статутi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Regions and territories with special status in Europe: Resolution 261 Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe / 25th SESSION / 29 October 2013 / Bruno Marziano. -https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=2107887&Site=COE #P128_6478.
2. World Atlas - Special Status Territories in the world. -http://www.euratlas.net/geog-raphy/world/special_status/index.html.
