CC BY
12Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 27 (66). 2014. № 1-2. С. 63-68.
УДК 101.1
МОВА ЯК САМООРГАН1ЗУЮЧИЙ ФАКТОР МАТЕР1АЛЬНОГО I ДУХОВНОГО ПОЧАТК1В НООСФЕРИ
Москалюк В.М.
У статт1 досл1джуеться мова як найголовнший фактор формування здатност1 людини до мислення. Анал1зуеться взаемозв'язок 7 взаемозалежшсть мови / св1домост1, мови 7 мислення, котр1 складають основу ноосфери. Автором доводиться, що мова становить як основний зааб тзнання людиною св1ту, так 7 зааб його творення.
Ключовi слова: мова, ноосфера, людина, св1т, мислення, св1дом1сть.
Розумну людську дiяльнiсть, яка становить основу ноосфери, неможливо уявити без мови, котра займае у нш чшьне мюце. Можна сказати, що ноосфера, яка визначасться як сфера взаемоди суспшьства й природи, сфера, у якш дiяльнiсть людини виступае як визначальний фактор i яка е цшсним простором розумово!, штелектуально!', почуттево! дiяльностi людей, координуеться мовою, що е духовним первинним початком уше! людсько! дiяльностi по перетворенню оточуючого свпу.
Виникнення людини i людського свггу безпосереднiм чином пов'язане з мовою. Будь-який образ або символ, незважаючи на !хню складнiсть, ми наiменовуемо, називаемо. Саме тому цей образ або символ уже е словом. Образне, почуттеве сприйняття дiйсностi породжуе образи та символи, котрi називаються звичним для людини, рiдним словом. Людина почуттево й лопчно усвщомлюе навколишне, вiд зоряних свiтiв до мiкроорганiзмiв. Вона складае усi щ враження та уявлення у цшсш системи понять, котрi дають !й можливiсть осмислити власне екзистенцiйне поле, вирiзнити й збагнути найiстотнiше в ньому.
Отже, мова - це не просто система знаюв, що служить засобом спшкування людей, передач^ накопичування та збереження шформаци, вона е засобом формування здатносп до мислення, засобом «перекладу», «перетворення» розумово! дiяльностi людини на фiзичну матерда слова. Мову небезпiдставно можна вважати основним засобом перетворення мозку «долюдського» на мозок людський. Головною метою навчання мовi та мовленневш дiяльностi е формування здатностi до мислення. Видатний нiмецький фiлософ Мартш гайдеггер вiдзначав, що людина вiдрiзняеться вiд iнших iстот «розумiнням буття», частиною якого е свiдомiсть. [ 8, с.45-59] Таким чином, мову ми можемо розглядати як найсуттевший зашб iснування людини у свт, засiб пiзнання i творення цього свпу.
Взаемозв'язок i взаемообумовленiсть мови i свiдомостi, мови i мислення становило й становить одне з кардинальних питань фшософсько! думки. Ця
проблема розглядалась К. Бакрадзе, А. Бергсоном, Б. Больцано, Л. Виготським,
B. Вундтом, Е. Гартманом, Г. Гегелем, В. Гумбольдтом, Е. Гуссерлем, Р. Декартом, К. Жолем, I. Кантом, Г. Лейбнщем, Р. Лотце, М. Мамардашвш, Дж. Муром,
C. Прютом, О. П'ятигорським, М. Савельевою, Г. Тейхмюллером, та шшими.
Свщомють як риса високооргашзовано! матери не функцiонуе без свого мовного прояву. 1снуюча дiйснiсть не може сприйматись без способу и буття, однiею з головних засад якого е мова. Мова надае людському свiтовi предметностi, «мюця», полишае його «бездомносп». За допомогою мовно! дiяльностi створюеться та усвiдомлена реальшсть, котру ми називаемо людським св^ом.Самий факт «буття людиною», що постае перш за все у мов^ неможливо навт помислити без мовленнево! зверненостi до буття. Мова «виробляе» те свiтло, той свiт, за допомогою якого наша свщомють стае «зрячою». Неможливо уявити людину, людську цивiлiзацiю безсловесною: людина не може еволюцюнувати поза мовною реальнiстю, яка твориться словом. Г.-Г. Гадамер зауважуе: «Говорячи «слово» я маю на увазi не слово, множинним числом котрого е dieWoеrter у тому вигляд^ як вони представленi у словников^ Я не кажу також i про слово, множина котрого -dieWoеrter i котре разом з шшими словами утворюе контекст речення. Я маю на увазi слово... до когось звернене, кимось почуте, слово, «мовлене» у певнш життевш ситуацп i таке, що стае осмисленим завдяки цш ситуаци» [1, с.53]. Дозволимо собi припущення, що Г. Гадамер мае на увазi слово, спрямоване на перетворення людиною св^у. Скорiше за все, таке слово займае свое мюце у ряду феномешв, що не тддаються визначенню, так само, як ютина, любов, добро.
Ще раз звертаючись до гайдеггерiвського«мова е домом людського буття», ми схиляемось до думки про те, що наша присутшсть у цьому свт - це й е ми самь Людина являе собою чисту присутшсть, не наявнють чогось на зразок духовно-матерiальноl субстанци, а саму присутшсть як вщкритють усьому навколишньому, цiлiсному свiтовi. I слово людини е тим середовищем, у котрому тiльки й може iснувати людина як така. Самовизначення людини первюно вщбуваеться у словi, яке ви-значае мюце людини в iерархil св^ових та нацiональних цiнностей, по-значуе 11 позицiю вiдносно них. Визначаючи себе, суб'ект таким чином окреслюе власну життеву програму, розширюе кордони сво!х можливостей, якi спрямованi на реалiзацiю задумiв. Словом здiйснюеться рефле^я людсько! дiяльностi, надання 1й статусу «високого» призначення, котре органiчно поеднуеться з контекстом певно! нацюнально! культурно! традици. Саме у словi вiдбуваеться процес штенцюнально! спрямованостi до одвiчних смислiв, до сфери власного буття, де зшмаеться проблема вiдчуження людини вщ свiту, де вона самозреалiзовуеться, фундируе себе у буттi. У словах рщно! мови внутрiшньо-суб'ективний св^ ототожнюеться з зовнiшньо-об'ективним в щеальних ейдетичних сутностях. Тотожнiсть суб'ективного i об'ективного, котра здiйснюеться у мов^ е провiдником до свiту ейдошв, що мiстять як зовнiшнiй св^ буттевостi, так i внутрiшнiй св^ людини. Цей людський свiт, сповнений словом, е онтолопчним явищем, о-мовленим буттям людини i людства.
Одвiчна присутнiсть е головним сповiщенням людини про себе. Людська ютота вщ самого початку - значна, значуща i слово в самiй свош сутностi - це не розмшювання велично! значущостi на окремi, частковi значення. Людське слово е тим середовищем, у котрому чиста присутшсть може залишатись самототожньою.
Слово саме по собi вказуе на, можливо, едино значущу при-сут-шсть у свт людсько! iстоти i неперевершене значення слова полягае у тому, що воно вщкривае свiтовi саму можливють цiе! присутностi.
Слiд зауважити, що для Г. Гадамера у «медiумi омовленостi» мiститься саме розумiння мiж людьми [1, с.43]. Фiлософ акцентуе увагуна тому, що «процес розумшня взагалi являе собою подiю мови» [1, с.44]. До медiуму омовленосп вiдноситься i мислення (бесiда душi з самою собою), i «мовчазна згода» [1,с. 44]. Людина занурена у створену нею мовну реальшсть свiту, й знаходиться у постшному намаганнi збагнути усю невимiрнiсть середовища мови. Вiдчугтя власно! обмеженостi в осягненш мови спонукае !! до подальших дослiджень у цьому напрямку. Мiж тим, причина нашо! обмеженосп, згiдно з Г. Гадамером, полягае в тому, що: «У мовi мютиться схована i оберiгаюча сила, яка перешкоджае рефлексивному уловлюванню й шбито та, яка приховуе у безсвщомому все, що у мовi здiйснюеться» [1,с.60]. Сутнiсть мови е «приховано-вщкритою» [1,с.60], здатною до раптового «розгортання Буття», поставленням перед 1стиною через слово. Мова у широкому сми^ е буттям свiту, яке може бути зрозумшим.
Мова, слово - це завжди власне прочитування свiту, iнтерпретацiя його згiдно з власними установленнями (а iнтерпретацiя - це завжди ризик, бо ми упевнено знаемо точку вщлшу, вщ яко! стартуемо, проте нiколи не знаемо, що очшуе нас наприкшщ шляху). Наше буття постiйно перебувае шд знаком питання. В момент дiалогу людини i свiту мова, вщриваючись вiд усталених графiчних знаюв, починае виступати як мовлення, розкриваючи свш смисловий потенцiал, який знаходиться у прямш залежностi вiд культурного досвщу людини. Мовлення е «способом буття мови» [1, с. 58]. «Мова живе процесом мовлення, що обшмае собою усяке розумiння» (свиу - В. М.) [ 2, с. 375]. Мовлення (логос) «е ноаем iстини (i само собою псевдоютини)»[1, с. 58]. Образнокажучи, «мовлення - це така рша, що залучае нас до свого русла, котре нею ж i прокладене» [1, с. 59]. Полiфонiя значеньсвну, закладених у словi, становить основу, фундамент мови як тако!.
Отже, слово, що мовиться людиною, сто!ть за мовленням i е його витоком, тим щеальним смислом, котрий одна людина спрямовуе до шшо! через спшкування. За словом криеться «мова - едшсть думки ушх людей». Ця мова е самостшно дiючою силою, що встановлюе власш правила, вказуе на невiддiлиму вщ людського розуму «жагу буття» [1, с. 53]. Таким чином, мова як доступне розумшню свнове буття здшснюе себе у людському словь «Свiтло, яке дозволяе усьому ви-ступити так, що воно робиться само собою зрозумшим, е свнлом слова» [2, с. 446].Людина як духовна монада Лейбнщаонтолопчно знаходиться у постшному намаганш бшьш досконалого сприйняття оточуючого свиу тому, що такою вона створена. Саме людина як едине суще вщкривае i розумiе свщ народжуваний у словi. Слово дозволяе людиш орiентуватись у свiтi, усвщомлювати смисл свого iснування. Отже, мовою людина висловлюе тут-буття свiту.
Перевести образ явища, що почуттево споглядаеться, у форму мовлення, вислову, значить довести це явище, факт, подда до власно! свщомостг Важливим е те, що в образi споглядання, уявлення людина виявляе, виокремлюе п риси, котрi можливо передати за допомогою ^в, можна найменувати i потiм, у разi потреби, висловити шшому. Бiльше того, вимовлене слово змшюе самий простiр людського свиу, насичуе його новими iнтенцiональними смислами. Вщомий випадок, коли
одного разу Ншьс Бор привiв до ру!н стародавнього замку фiзика В. Гейзенберга i зауважив, що зараз вш вимовить слова, котрi не змiнять усього навколишнього, проте сприйняття В. Гейзенбергом цього мiсця стане зовшм iншим. Н. Бор промовив: «Це Ельсiнор. Тут жив Гамлет». I перед фiзиками постав уже новий, незнаний дос простiр [3, с. 181].
Процес стискання, упорядкування i кодифшаци знання людини про свгг - це, перш за все, проблема розумшня свiтового простору i часу, у тому числ^ i мовного простору. Феномен знаходження людини у мовному просторi, И положення у ньому i взаемодiя з ним полягае в тому, що людина е ношем i почуттевого сприйняття реальностi i розумового И сприйняття. Вона мютить у собi цi два первiснi початки людського ества, i слово, народжуване нею, i слово, що народжуе И, також вбирае цi початки олюдненого свггу. Без почуттевостi, яку мютить у собi людське слово, жоден предмет оточуючого св^у не був би нам даний, а без розуму, котрий це слово народив, не м^ бути мислимим. Синтез, поеднання у людськш ютот почуттевост i розумностi переходить у мовну реальнiсть свiту, ту ноосферу, яка твориться людиною .
Процедура осмислення виступае у мовi i як зашб привласнення свiту i як передумова ди, являючи собою процес конструювання св^у i засiб сощально-оргашзовано! дiяльностi. Людина, що творить мовну реальнють свiту i створюеться нею, у пориванш поза межi ще! реальностi, все ж нiколи не вившьниться вiд влади над собою ще! реальностi, влади мови й слова. Адже перед людиною завжди стоггь i буде стояти невиршуване питання: вона онтологiчно не в змозi прорватись до глибинно! сутносп речей, так само, як не в змозi дати 1м вiрне найменування. Людству просто бракуе шструмента для того й iншого. «Немае слова, немае найменування тому, що складае муку й солодощi мое! душ^ а також голод утроби мое!», - зауважуе Ф. Нщше. [7, с. 25]. У одвiчному пошуку того найточнiшого слова, котрим можна було б вимовити безмiр свiту, i перебувае людина. «Погляд мiй рине у височинь, а рука моя хотша б триматися й опиратись - на глибину» [7,с. 103]. Схожу тезу знаходимо у М.О. Некрасова: «Меш жаль мое! думки, так бщно я И спшмав словом»[ 6, с. 248].
Ми не можемо вщкидати те, що нестшка смислова матерiя, якою повниться слово, принципово не тддаеться остаточному i вичерпному описуванню у мовi через пливкiсть сми^в, мiнливiсть понять, у рештi решт - через вiдсутнiсть будь-яких ч^ко окреслених меж i поняттевих бар'ерiв.
I знов ми зустрiчаемось iз одвiчним протирiччям матерiального та позаматерiального у словi, його образно-метафоричною, символiчною органiзацiею, котра опираеться усшякому усталеному смислу, в тому чи^ й тому, що народжений самим словом.
Часто слово, котрим людина намагаеться вимовити власне буття, демонструе повну чи часткову цшнюно-смислову дезорiентацiю понять. Зiткнення рiзних контекстiв приводить до того, що перестае юнувати не лише опозищя як така, а i смисл слова загалом. У такому випадку слово вступае у дiалогiчне вщношення з тими мовними реалiями, де попередш значення слiв не тдлягали сумнiву, являючи собою усталенi поняття з певним теоретичним естетизмом i поняттевою словесною культурою. Саме таке руйнування зсередини, причому не шляхом прямого
заперечування, а шляхом принципово нового шдходу до можливостей словесного матерiалу, забезпечуе дiалектику мовно1' реальностi свiту та людини у нiй.
Сучасна людина як бюлопчний вид по латинi iменуeться Homosapiens, тобто людина розумна. Проте Homosapiens е водночас i Homologuens - людиною мовленневою, отже мова - це обов'язкова умова самого юнування людини, людства i ноосфери як 1'хнього творiння. «Людина виказуе себе як суще, котре говорить. Це означае не те, що 1'й властива можливють голосового озвучування, а що це суще юнуе засобом розкриття свiту i само! присутносп»[8, с. 165]. Отже, зпдно з Гайдеггером, самий свiт юнуе завдяки сво1'й омовленостi.
Свiт як цшюнють i кожна його частина, з яко1' ця цiлiснiсть складаеться, е осмисленим, мютить у ra6i власну iдею, власний сенс, котрий i намагаеться матерiалiзуватись у словь «Слово е... легким i невидимим пов^ряним органiзмом, який надiлений мапчною силою щось особливе означати, до якихось особливих глибин проникати i незримо творити величнi поди... Вони (слова - В.М.) пробиваються до глибин нашого мозку, виробляють там небуват реакци, i вже в одному цьому е щось мапчне у природi слова, навiть якщо розглядати його з боку лише фiзичноl енергеми» [4, с. 67-68]. Таким чином людина впливае на слово, котре сама творить, проте й слово дiе на людину. Виходячи з твердження про те, що «...свгг не в змозi повернутись до колишнього стану, i тому ми не можемо знати про те, яким вш був до того, як уже змшювався, уже сприймався, уже спостертався» [5,с.38] , - ми ще раз шдкреслюемо основоположну роль мови у позначенш й усталеннi цього св^у як свiту розумного, людського. Така думка спираеться на те, що мова е единим людським витвором, котрий певною мiрою здатен фшсувати цей св^ у просторi й чаш.
Список лггератури
1. Гадамер Г. Актуальность прекрасного / Ганс Георг Гадамер ; [пер. с нем. В. Бибихин] - М. : Искусство, 1991. - 368 с.
2. Гадамер Г. 1стина i метод / Ханс Георг Гадамер ; [пер. з тм.] - К. : Юшверс, 2000. - 457 с.
3. Гейзенберг В. Часть и целое / Вернер Гейзенберг ; [пер. с нем. В. Бибихин] // Физика и философия. Часть и целое. - М. : Наука, 1989. - С. 135- 360.
4. Лосев А.Ф. Философия имени / Алексей Фёдорович Лосев. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1990. - 270 с.
5. Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности / Мераб Константинович Мамардашвили. - М. : Лабиринт, 1994. - 81 с.
6. Некрасов Н.А. Язык как средство общения / Николай Александрович Некрасов // Русские писатели о языке. / под ред. А.М.Докусова. - Изд. 2-ое. - Л.: Госуд-ное учебно-педагогическое изд-во мин-ва просвещения РСФСР, 1955. - С. 248.
7. Ницше Ф. Так говорил Заратустра / Фридрих Ницше ; [пер. с нем. Ю. Антоновский] // Соч. в 2х т. - М. : Мысль, 1990. - Т. 2. - С. 6 - 23
8. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер ; [ пер. с немецк. В Бибихин]. - СПб.: Наука, 2002. - 451 с.
Москалюк В.М. Язык как самоорганизующий фактор материального и духовного начал ноосферы // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2014. - Т.27 (66). - № 1-2. - С. 6368.
В статье исследуется язик как важнейший фактор формирования способности человека к мышлению. Анализируется взаимосвязь и взаимозависимость языка и сознания, языка и мышления, которые составляют основу ноосферы. Автором доказывается, что язык представляет собой основное средство как познания человеком мира, так и его создания. Ключевые слова: язык, ноосфера, человек, мир, мышление, сознание.
Moskaliuk ^М. Languageas a self-organizing factor of material and spiritual principles of the noosphere // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2014.- Vol. 27 (66). - № 1-2. - P. 63-68. This article examines language as the most important factor of formation of the human capacity for thought. The relationship and interdependence of language and consciousness, language and thought, which form the basis of the noosphere are analysed in the article. The author proves that language isn't only one if the primary means of human cognition of the world, but it is also a resource of its creature. Keywords: language, noosphere, human being, world, thinking, consciousness.
