CC BY
33РАЗДЕЛ I
ФИЛОСОФИЯ
Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 26 (65). 2013. № 4. С. 3-8.
УДК: 141.32(430) "19"
ОСОБЛИВОСТ1 МИСЛЕННЯ МАРТ1НА ГАЙДЕГГЕРА
Возняк С.В.
У cmammi розкриваються характеры! особливостг стилю мислення М. Гайдеггера, якi в!дпов!дають його !деям стосовно icmomHOcmi мислення. Стверджуеться, що тмецький мислитель у свой творчостi гранично загострюе i доводить до нашстоттшог виразностi i ясносш! природу власне фтософського мислення як такого, його вiдверто запитувальний характер, його рух не навколо предмета, в у його сутностi, зсередини, захоплюючи цтковито того, хто мислить. Також споаб розгортання онтологiчноi тематики у фшософп М. Гайдеггера конституюеться як «мислення, що перебуваеу буттi». Окрема увага зосереджена на спрямуванш Гайдеггера на лiнгвiстичний аспект мовлення та мислення, i на внутрштй спiвмiрностi та зрощеностi лтгвттичного та онтологiчного вимiрiв.
Ключовi слова: мислення, запитування, буття, мова, слово, онтологiчна завантажетсть.
Об'ектом дослщження е специфша фшософського мислення М. Гайдеггера. Мета статп - характеризувати сутшсну специфшу мислення М. Гайдеггера у !! суголосносп i3 гайдеггерiвським розумшням мислення взагал^
В рамках сучасно! защкавленосп творчютю М. Гайдеггера одшею i3 найбшьш непрояснених та нерозкритих тем його фшософи постае проблема розумшня ним природи мислення. Проблематизуючи мислення у його онтолопчних вимiрах, Гайдеггер, тим не менше, не залишае тсля себе готово!, завершено!, цшсно! системи розумшня сутност мислення. З огляду на це актуальною постае проблема виявлення способу, у який тема мислення виростае iз головного запитання фшософи мислителя - питання про буття сущого. Концентруючись на способ^ методищ, методологи постановки питання про сутнють мислення, ми не можемо оминути важливють виявлення деяких вкрай ютотних особливостей мислення самого Мартша Гайдеггера.
Загалом, проблема особливостей, стилю, специфши М. Гайдеггера не е абсолютно недослщженою. Певна увага до ще! теми проглядаеться у вшх роботах бiографiчного характеру (Ж. Бофре, Р.Сафрансью, Х.-Г. Гадамер). Проте, системного аналiзу спорiдненостi стилю мислення М. Гайдеггера iз його iдеями
щодо природи мислення як такого зроблено так i не було. Бшьш поглиблений, теоретично-онтологiчний варiант аналiтики способу та особливостей мислення М. Гайдеггера е у роботах вже зазначених Ж. Бофре, Х.-Г. Гадамера, також - у текстах В. Бiбiхiна, В. Вiзгiна, Р. Карнапа, Ф. Херрманна, П.П. Гайденко.
Х.-Г. Гадамер називае Гайдеггера «майстром мислення, невщомого мистецтва мислення» [4, с. 73], вiдмiчаючи «пристрасну потужтсть гайдеггерiвського запитування i мислення» [4, с. 74 ]. Пюля лекцш та перших творiв Гайдеггера «вщчувався новий дiевий iмпульс, що перетворював все навколо: мислити з самого начала i вiд самих начал» [4, с. 75]. Це, так би мовити, емоцшш судження, дескрипщя власних вражень. А ось вже деяка аналггика: «... ми дiзнаемось, що мислення являе собою показування i до-сягнення само-показування. Це була та елементарна подiя, в результат котро! ... був зроблений крок вщ площинного характеру мислительного процесу до його трьохмiрного вимiру. ... вщниш той, хто мислить, завжди залишався перед ликом речi, тому що усякий поворот думки незмшно повертав його до одше! i тае! ж само! речi. Якщо звично в процесi мислення ми просуваемось вщ одше! думки до шшо!, то тут не вщривали очей вiд одше! i ^е! ж речЬ> [4, с. 73-74]. Цшавим, окрiм усього iншого, е фшсацш факту, що мислення самого Гайдеггера аж шяк не було площинним, не рухалося однiею колiею, а прагнуло цiлiсно охопити свш предмет. I охопити не просто поняттево, а якось iнакше.
Одшею з характерних особливостей гайдеггерiвського мислення була його, як зазначае Х.-Г. Гадамер, самовщдатсть i аж до те! межi, коли кожне сутшсне питання (або запитування сутнiсного) доводиться до запитування власного буття, коли тд запитання ставиться буття того, хто запитуе. I тшьки так можна, власне, суто по-фiлософськи запитувати. «Якщо запитуеться про 'буття', то немае тчого заздалегщь напередпокладеного, i 'ставити' питання про буття, скорше за все, значить ставити себе тд запитання, пiд запитання, завдяки котрому 'буття' взагалi е, i без котрого 'буття' - не бшьш, шж пустий словесний туман» [4, с. 76].
Сам Гайдеггер про це пише так, характеризуючи специфiку власне метафiзичного (у даному контекст - фiлософського) мислення i запитування на вiдмiну вiд мислення у звичайних (не гегелiвських) поняттях, що е рiзновидом представлення: «Метафiзика е запитуванням, у котрому ми намагаемося охопити сво!ми запитаннями сукупне цше сущого i запитуемо про нього так, що сам^ т1, хто запитуе, виявляемося поставленими тд запитання» [8, с. 333]. 1ншими словами, йдеться про доведення думки, що запитуе, до останньо! меж1. Габрiель Марсель цiкаво зауважуе стосовно стилю мислення Гайдеггера: «Акт фшософського мислення збертае у нього всю свою справжтсть» [цит. за: 3, с. 409]; правда, вш тут же зазначае, що Гайдеггер «вельми важко виходить iз свого внутршнього свiту, i у цьому саме i полягае межа його можливостей» [цит. за: 3, с. 409].
Що значить правильно, за Гайдеггером, поставити питання про буття сущого? Ось як про це говорить вш сам: «...ми, сьогодшшш, незважаючи на весь штерес до метафiзики i до онтологи, навряд чи спроможш хоча б навiть правильно поставити питання про буття сущого, тобто, так, щоб це запитування ставило тд запитання нашу ютоттсть, тим самим зробило И пдною запитування в И вщношенш до буття ^ таким чином, вщкритою для буття» [9, с. 133]. Отже, пдшсть запитування (у вщношенш до буття) напряму залежить вщ щиростi запитування (чи ставиться тд
запитування наша ютотшсть?), - i лише це робить нашу ютотнють вщкритою до буття.
У cboïx лекцiях «Що зветься мисленням?» Гайдеггер постiйно нагадуе cboïm слухачам, що питання «Що кличе нас думати?», «Що зветься мисленням?» повинно втягувати у себе самих тих, хто запитуе: «Ми бачимо самих себе поставленими у це питання, якщо ми його запитуемо i не тшьки виговорюемо» [9, с. 242], ми повинш «вщдати себе цьому запитанню». Питання «Що зветься мисленням?», - говорить М. Гайдеггер, - закликае нас у нашу ютотшсть. Завдяки цьому питанню людина ставить себе шд запитання. Втягування у запитуване того, хто запитуе - взагалi е характерною особливютю власне фшософського мислення. Фiлософiя не е просте об'ектне знання, об'ектне мислення, що жодним чином не зачшае самого суб'екта фшософствування. До речi, 1.Г. Фiхте наголошував на внутрiшньому зв'язку характеру фшософи i особистостi самого фшософа. У особi Мартiна Гайдеггера ця ютотна риса фiлософського мислення проступае найбшьш виразно, яскраво, гостро.
З цього приводу Г.-Х. Гадамер зауважуе, що Гайдеггер, «ставлячи питання про смисл буття, робив ïx своïми питаннями, <...> питання про смисл буття настшьки переповнювало його, що вже бшьше не було дистанци мiж тим, що вiн мислив i чому вчив, i тим, хто вш був сам по собЬ> [4, с. 78]. I ще вельми важливе зауваження: для Гайдеггера "мисль не е шструментом для досягнення цiлей, коли все зводиться до хисту, а то й всезнайства, але переживаеться як справжня пристрасть. <...> Зрозумiло, таке мислення зус^чаеться рiдко - i воно повинно прийняти дорiкання у суспiльнiй безвщповщальносп, оскiльки не приеднуеться до якоюь партiйноï позицiï, - проте в ньому е величш взiрцi i переконливi приклади» [4, с. 77]. Варто виокремити: мисль, думка, мислення не е простим шструментом для досягнення чогось, про що, до реч^ i вчив, наполягаючи на цьому, М. Гайдеггер.
Розглядаючи особливост гайдеггерiвського стилю мислення, не можна обшти питання про особливостi гайдеггерiвськоï мови, вiрнiше - гайдеггерiвськоï роботи з мовою, ще точнiше - роботи у мовь З «Листа про гумашзм» вiдомi слова Гайдеггера: «Мова е домiвкою буття», - не бшьше, але й не менше. Сам нiмецький фiлософ пише: «Мова не е лише полем виразу, i не е лише виразним засобом, анi тим аш другим разом. Поезiя i мислення школи не використовують мову лише як зашб свого виразу, але, як поезiя, так i мислення - це саме по собi одвiчне, сутнiсне i тому останне мовлення, котре говорить мовою через людину» [9, с. 153].
Зазвичай вважають, що слова - це шби вiдра i барила, з яких можна черпати смисл. Опираючись на таке представлення, судять по^м про дiï деякого мислення, яке вслуховуеться в слово. Тут слово - це просто слово, «найближчим чином». За Гайдеггером - все шакше: «Слова слова - це джерела, котрi промовляння розкопуе, джерела, котрi час вiд часу можуть находитися i розкопуватися, котрi легко засипаються, але iнодi несподiвано починають струмити» [9, с. 155]. Адже «мислення йде по тим борознам, котрi воно прокладае у мовЬ». Все це вiдповiдае гайдеггерiвському вщношенню до слова, оскiльки, стверджуе вш, буття споконвiчно вiддае себе у слово [див. : 10, с. 168].
Г.-Х. Гадамер називае мову субстратом гайдеггерiвського мислення, який випдно в^^зняе його вщ велико1' традици мислення метафiзики. Мова мислителя -найбшьш самоочевидне свiдоцтво самовiдданостi думки. Часто критикують Гайдеггера за свавшьнють його мови, але це i повинно бути так, тому що той, хто не
мислить разом i3 ним, не здатний зрозум^и одного, - у Гайдеггера "немае звично! коли мовних стиковок, котрими можна було б йти. Це i насправдi не мова для передачi шформаци» [4, с. 78]. I дат: «...Гайдеггер все глибше i глибше занурюеться у дослiдження самих основ мови i, немов би шукач скарбiв, вилучае з темних шахт дещо, що сяе i виблискуе» [4, с. 78].
В.П. Вiзгiн стверджуе, що Гайдеггер робить одним з ресуршв свого фiлософствування володшня «незрiвнянним почуттям мови» i фшолопчним даром; нiмецький фiлософ «не тшьки з легкiстю субстантивуе не-субстантиви мови, але й у випадку потреби ^есловуе' не-щеслова: 'свiт свiтствуе' або ^ч рiчуе' (рос. - 'мир мирствует', 'вещь веществует' (das Ding dingt))» [3, с. 410].
В. В. Бiбiхiн, вщомий мислитель i перекладач фiлософii Гайдеггера, чи! ще! стосовно мови i мовлення сформувалися пiд безсумнiвним впливом гайдеггерiвськоi фшософи, стверджуе, що мова не стшьки засiб, скiльки «саме те середовище, той розгорнутий подiею та вюткою про не! простiр, рух всередиш якого виявляеться непозбавленим смислу» [2, с. 16]. Говоршням ми захоплюемо простiр, вiдвойований мовчанням думки. Треба вдовольнятись простим знанням того, що «очшуване слово буде сказане в кшцевому рахунку». С цим перегукуеться таке мiркування Г.-Х. Гадамера: «... у словах фшософа не тшьки виконуеться саме мислення - в них думка засвщчуеться» [4, с. 79]. А стосовно слова як такого, то Гайдеггер, як вдало пiдмiчае В.В. Бiбiхiн, не хоче тюнитися всередиш тшьки звичного та стертого значення слова, яке звичайно бувае звуженим [1, с. 18].
Правда, Рудольф Карнап, вважаючи, що багато метафiзичних речень просто позбавлеш смислу, говорить про плутанину у метафiзицi, яка не дозволяе перекласти на «лопчно коректну мову», як це можливо з повсякденною мовою. Дiстаеться вiд нього i Гайдеггеру: «Псевдоречення цього виду найбiльш часто зус^чаються у Гегеля i Гайдеггера, який перейняв разом з багатьма особливостями гегелiвськоi форми мови i деяю ii логiчнi недолiки» [6, с. 56]. Безсумшвно, з точки зору лопчного позитивiзму (та й аналiтичноi фiлософii) мислення та й мовлення Гайдеггера будуть виглядати саме так, - але тшьки з тако1' точки бачення.
Поль Ршьор вiдмiчае «онтолопчну завантаженiсть мовленнево1' дiяльностi», на яку звертае увагу Гайдеггер, i не просто «бере до уваги», а повнiстю цiй завантаженосп вiддаеться: «Гайдеггер йде не шляхом сходження, як це робимо ми, послщовно переходячи вiд елементiв до структур, потм вiд структур - до процешв. Вiн йде зворотшм - для нього цiлковито законним - шляхом: виходячи з сущого, що говорить, з онтологiчноi завантаженост мовленнево1' дiяльностi, що склалася, якою е мовлення мислителя, поета чи проповщника» [7, с. 157].
Г.-Х. Гадамер пiдкреслюе характерну особливiсть гайдеггерiвського мислення: перебування у самому бутп. Гайдеггерiвське осмислення технiки i повороту було не мисленням про техшку чи про поворот, але «перебуванням у самому бутп, котре слщуе свош власнiй, нагальнiй внутрiшнiй потребi мислити. Вiн називае це 'сутшсним' мисленням, а також говорить про 'мислення в модус «iз...»' або про 'мислення у модус «до...»', бажаючи тим самим сказати, що це не схоплення думкою и не осягання чогось, але, скорше, дещо подiбне дозволу буттю штегруватися у наше мислення, нехай навт у самому радикальному виглядi - як повна його вщсутшсть» [4, с. 153].
Таким чином, маемо й характеристику того, що Гайдеггер iменуe «сутшсним мисленням»: не ми мислимо про щось власними зусиллями, використовуючи потужний методологiчний потенщал, а робимо щось таке, що дозволяе буттю увiйти у наше мислення (тут явною е неоднозначнють: ми дозволяемо буттю, чи саме буття дозволяе собi увiйти у мислення; ще одна неоднозначнiсть: буття дозволяе собi - чи дозволяе нам, тим, хто мислять буття?).
Г.-Х. Гадамер продовжуе далi, акцентуючи увагу на «мовнiй нуждЬ>, яка притаманна була усьому стилю мислення Гайдеггера: «Даремним було б акцентувати увагу на тому, що подiбне мислительне зусилля не може скористатися прийомами i поняттями, за допомогою котрих можна було б схопити предмети, осягнути !х i оволод^и ними. Тому таке мислення виявляеться у найбiльшiй мовнiй нуждi, адже мислення i мовлення, котрi тут апробуються, нiчого не виражають i не мiстять у собi жодних предмета, на котрi зусиллю, що мислить i розумiе себе, було б достатньо звернути увагу» [4, с. 154].
Стосовно гайдеггерiвського «перебування у самому буттi» у процес мислення, можна пригадати дивнi слова Г. В. Ф. Гегеля з «Передмови» до «Феноменологи духу»: лопчна необхщшсть полягае у тому, щоб «бути у своему буттi сво!м поняттям» [5, с. 30]. Звюно, У Гайдеггера не йдеться про лопчну необхiднiсть - у нього своерщне, вiдмiнне вiд Гегеля, вщношення до логiки i усього лопчного, тим бiльше - логiчно необхщного. Проте самий стиль гайдеггерiвського мислення досить добре тдпадае пiд гегелiвське формулювання - «бути у своему бутп сво!м поняттям», тобто не у поняттях схоплювати той чи шший предмет, не поняттями розповщати про те чи iнше, а в осереддi свого буття ставати, бути «поняттям», намагатися дютатися розумшня з середини, з осереддя самого буття, i розумiти (мислити) не штелектом тiльки, а усiм сво!м еством, усiею своею iстотою, - своею ютотшстю.
Висновки. Отже, що нового ми знаходимо у гайдеггерiвському стилi мислення? Безперечно, особливе - шанобливе, осмислене, глибоке, поважне i безмежно уважне - ставлення до слова. А стосовно новизни його мислення, варто нагадати слова самого Гайдеггера: «Сказавши це, я не сказав шчого нового, тай чи смiе мисляча людина шукати в^ху в тому, щоб сказати щось нове?» [10, с. 170]. Гайдеггер, на нашу думку, гранично загострюе i доводить до нашстотшшо! виразносп i ясносп специфiку власне фшософського мислення як такого, його вщверто запитувальний характер. Це - мислення вельми ризиковане, на меж1, на граш. I тим самим вш нам, як говорить В. В. Бiбiхiн, дае найголовнiше - школу чисто! мист [1, с. 21]. А стосовно питання про адекватшсть причитування, розумiння, тлумачення iдей та думок Гайдеггера, можна сказати лише одне: варто ^ мабуть, треба, здшснювати не просто теоретичну рефлексда над тим, що сказав шмецький фiлософ (принаймнi, не тiльки це), а здшснювати сутшсш розмисли, роздум, що осмислюе, разом iз ним, -мислити разом iз Мартшом Гайдеггером, намагаючись вчуватися в його думку.
Список лггератури
1. Бибихин В. В. Вместо предисловия / В. В. Бибихин // Хайдеггер М. Что такое метафизика? / М. Хайдеггер ; [пер. с нем. В. В. Бибихин]. - М. : Академический Проект, 2007. - С. 5-27. -(Философские технологии).
2. Бибихин В. В. Язык философии / В. В. Бибихин. - М. : Издательская группа "Прогресс", 1993. - 416 с.
3. Визгин В. П. Философия Габриэля Марселя: темы и вариации / В. П. Визгин. - СПб. : Изд. дом "Мръ", 2008. - 711 с.
4. Гадамер Х.-Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества / Ханс-Георг Гадамер ; [пер. с нем. А. В. Лаврухин]. - 2-е изд. - Мн. : Пропилеи, 2007. - 340 с.
5. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. с нем. Г. Г. Шлет] // Сочинения / Г. В .Ф. Гегель. - М. : Соцэкгиз, 1959. - Т. 4 - 440 с.
6. Карнап Рудольф. Преодоление метафизики логическим анализом языка ; [пер. А. В. Кезин] / Рудольф Карнап // Путь в философию. Антология. - М. : ПЭР СЭ; СПб. : Университетская книга, 2001. - (Humanitas). - С. 42-61.
7. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / П. Рикёр ; [пер. с фр., вступ.ст. и коммент. И. С. Вдовина]. - М. : Академический проект, 2008. - 695 с. - (Философские технологии).
8. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики / М. Хайдеггер ; [пер. с нем. В. В. Бибихин] // Время и бытие: Статьи и выступления / М. Хайдеггер. - М. : Республика, 1993. - (Мыслители ХХ века). - С. 327-344.
9. Хайдеггер М. Что зовется мышлением? / М. Хайдеггер ; [пер. с нем. Э. Сагетдинов] - М., Академический Проект, 2006. - 351 с. - (Философские технологии).
10. Хайдеггер Мартин. Парменид / Мартин Хайдеггер ; [пер. нем. А. П. Шурбелев]. - СПб. : Владимир Даль, 2009. - 283с.
Возняк С.В. Особенности мышления Мартина Хайдеггера // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2013. - Т.26 (65). - № 4. - С. 3-8.
У статп розкриваються характерш особливоси стилю мислення М. Гайдеггера, яю вщповщають його вдеям стосовно ютотносп мислення. Стверджуеться, що шмецький мислитель у свош творчосл гранично загострюе i доводить до нашстотшшо! виразносл i ясност природу власне фшософського мислення як такого, його вщверто запитувальний характер, його рух не навколо предмета, в у його сутносл, зсередини, захоплюючи цшковито того, хто мислить. Також споиб розгортання онтолопчно! тематики у фшософй М. Гайдеггера конституюеться як «мислення, що перебувае у бутп». Окрема увага зосереджена на спрямуванш Гайдеггера на лшгвютичний аспект мовлення та мислення, i на внутршнш спiвмiрностi та зрощеност лшгвютичного та онтолопчного вимiрiв.
Kro40Bi слова: мислення, запитування, буття, мова, слово, онтолопчна завантажешсть.
Voznyak S.V. Martin Heidegger's thinking peculiarity // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2013. - Vol. 26 (65). - № 4. - P. 3-8.
The article displays M. Heidegger's thinking style peculiarities which agree with his ideas about the thinking essence. The author states that the German philosopher extremely stresses the nature of the philosophical thinking, its asking character, its moving not around the subject but into the subject and total covering the thinker himself. Ontological theme in M. Heidegger's works is viewed as 'thinking which is situated in being'. Special attention is paid to Heidegger's study of the correlation of thought and language. Language is mainly regarded not as a means of thought but as a special surrounding in which ontological meaning develops. It is the language, that is viewed by Heidegger as the substratum of thought, and this aspect sets Heidegger apart from other classical metaphysicians. Key words: thinking, asking, being, language, word, ontological load.
