CC BY
29
УДК 347.12
А. С. Романова
доцент кафедри теори та фшософи права Навчально-наукового 1нститут права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
канд. юрид. наук, доцент
МОРАЛЬНО-ФЕНОМЕНОЛОГ1ЧНА СУТН1СТЬ ПРАВА
© Романова А. С., 2014
Висвгглено морально-феноменологiчну природу права як сощального явища, що виступае цшкним гармоншним утворенням, оскльки його надзавданням е скрiплювати i поеднувати Ti частини цiлiсного свiту соцiуму i людини, якi руйнуються.
За природно-правовим пщходом право аналiзуеться як справедливкть, довершенiсть, iстиннiсть.
Ключовi слова: право, мораль, ктина, справедливiсть, духовнiсть, сощальш цiнностi, морал ьн1 критери.
А. С. Романова
МОРАЛЬНО-ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ ПРАВА
Отслеживается морально-феноменологическая природа права как социального явления, которое выступает целостным гармоничным образованием, поскольку его сверхзаданием является скрепление и объединение тех частей целостного мира социума и человека, которые рушатся.
Ключевые слова: право, мораль, истина, справедливость, духовность, социальные ценности, моральные критерии.
А. Romanova
MORAL AND PHENOMENOLOGICAL CHARACTER NATURE OF LAW
The article deals with the moral nature of law as a social phenomenon that is a complete harmonious formation, because its most important task is to consolidate and combine those parts of the integrated world of the society and man which are being destroyed.
Under the natural and legal approach law is analyzed as justice, perfection, and truth. Key words: law, morality, truth, justice, spirituality, social values, moral criteria.
Постановка проблеми. Право здатне поеднувати в найрiзноманiтнiшi семантичш
смисли, школи вельми суперечливi i таю, що належать до рiзних рiвнiв i титв праворозумшня. Сощальний шститут права, поза всякими сумшвами, належить до регулятивно'' сфери життя суспшьства, бо головне його призначення - це регулювати i контролювати поведшку шдивдав, укладати цю поведiнку в певш межi, форми, прийнятнi для суспшьства загалом.
Право, безсумнiвно, е одним iз найважкодоступнiших об'ектiв пiзнання. Для його комплексного дослщження виникае потреба у фшософському вченнi, тобто з позицш i за допомогою шструментарто iснуючих фшософських дисциплiн - онтологй, гносеологii, аксiологii, антропологii об'ектом дослвдження яких виступатиме право як сощокультурний феномен.
Важливо вiдстежити процес досягнення гармоншно'' едностi високих моральних надбань у правк гуманiзму, милосердя, чесносл, справедливостi, охорона людсько'' гiдностi тощо. Водночас,
саме прагнення до дослвдження таких аспектов природного права, як духовшсть i моральнiсть та порiвняння 1х особливостями позитивного права сприяе виявленню характерних ознаки права як цшсного явища та осягненню його закономiрностей i особливостей.
Аналiз дослiджень дано! проблеми. В юридичнш науцi традицiйне уявлення про право переосмислюеться i переглядаеться. Важливе значення вiдводиться морально-духовному осмисленню процесу виникнення i розвитку права. Недостатня обгрунтовашсть таких пiдходiв випливае з невиправданого забуття фшософсько-правових дослщжень права в минулому. Однiею з найважливших проблем фiлософii е дослвдження морально!' природи права як сощально-культурного явища.
Слiд зазначити, що цiй проблемi придшяли значну увагу такi вчеш, як В. Андросюк, I. 1ль'н, О. Киричук, М. Колесн1ков, О. Колеснжова, В. Лозовой, С. Сливка, В. Соловйов, В. Шестаков та шш1
Однак, попри велику кшьюсть науково-дослiдницькоi лiтератури iз цiеi тематики, позначення вихвдного пункту розвитку уявлень про право i його природу все ж е доволi проблематичним. Незважаючи на публiкацii цих i багатьох iнших учених, проблема морально'' природи права залишаеться актуальною. В й структурi iснують такi не достатньо визначет питання, як оргашзацм i справедливiсть права, вiдмiннiсть мiж його духовним i моральним началом.
Мета статт зумовлюе необхiднiсть фшософсько-правового аналiзу широкого кола питань, що стосуються морально-феноменолопчно' сутностi права, зокрема, його цiннiсного аспекту.
Виклад основного матерiалу. Будь-яке вчення щодо належного стану суспшьства i механiзмiв його регулювання буде цшком релевантним щодо праворозумшня. Рiч у тому, що право, правоввдносини, правова дiяльнiсть природно впливають на сввдомкть людей у виглядi певних знань i ощнок, почуттiв i звичок, що сукупно утворюють особливу форму суспшьно' сввдомосл -правосвiдомiсть. У правi ввдображаються уявлення окремо' сощально' групи або конкретного шдиввда не тшьки про саме право, але й про шститути держави, що забезпечують юнування права: правосуддя, законностi тощо. При цьому стутнь розвиненостi правосвiдомостi е одним з найважливших показникiв загального правового стану суспшьства, його правово' культури загалом.
Етимологiчно поняття "право" визначаеться через позитивш цiнностi, якi юнують у менталiтетi людей рiзних юторико-культурних епох (право - справедливiсть, право - правда) [1, с. 103].
При всш очевидности функцiй i значення права в життi суспшьства його сутшсть, "природа" i змют досi е предметом дискусiй. Ниш обговорюють здебшьшого два пiдходи до розумшня сутностi права: традицiйний, "заборонно-примусовий", i лiберальний, що грунтуеться на вде' "природних", невiдчужуваних прав i свобод людини як особистостi у природно-правовому простора
Традицiйний пiдхiд, фактично, ототожнюе право iз законом, в результат чого воно постае у виглядi системи загальнообов'язкових норм (правил) поведшки людей, встановлюваних i пвдтримуваних державою. У принципi, це допустиме, так би мовити, життеве трактування права, коли воно сприймаеться як певний зввд заборон i каральних санкцш за 'х порушення. Суть такого праворозумшня зводиться до того, що заборонено все те, чого не дозволено.
Однак, як бачимо, у традицшному тлумаченш права на переднш план виходить його репресивна функцм. Його принципи i норми видаються "обмежувачами" для людей для 'хнього ж блага, коли людиш гарантуються вiдносна свобода i безпека, вихвд же за встановленi межi загрожуе позбавленням того й шшого [2, с. 211].
Принципово шший пiдхiд до розумiння сутностi права представлений у лiберальнiй концепцii. И прихильники враховують з переконання, що в правi первиннi не заборони i репресii, не обмеження поведшки людини, а, навпаки, й права i свободи. Отож, термiну "право" тби повертаеться його справжнiй змют, що вiдображае його природну сутшсть. Основою права, за щею теорiею, визнаються "природнi" права i свободи людини, яю повиннi дотримуватися категорично, незалежно ввд будь-яких, навiть найдоцшьшших вимог: н]яка державна заборона, i взагалi, н]який припис не може посягати на неввд'емш права i свободи iндивiда.
1сторичне шдгрунтя настшьки категорично!' вимоги цшком очевидне: у XVIII ст. прибiчники буржуазно-просвiтницькоi думки вели вiдчайдушну боротьбу iз деспотизмом феодально-абсолютистських держав, у яких право, по суп, було зведено в закон волею правителя. Природно, що в цих умовах процвггали свавшля i деспотизм. Якщо !'х щось i стримувало, то це суто фiзичнi кордони продуктивних здiбностей пiдданих i межi сили репресивного державного апарату [3, с. 85].
Основним покликанням права е регуляцм вiдносин у суспшьстш. Призначення права, за твердженням С. Сливки, чггко визначилося у процесi еволюцiйного розвитку людства, хоча його створення мало дещо революцiйний, насильницький характер. Тому, зазначае вчений, право навпъ може порушити певну гармотю у суспiльствi, через те, що багато його граней не вивчет до кшця [4, с. 162].
Право е за сво'м змютом i покликанням гармонiйним цшим, причому його гармоншшсть може бути наведена у таких аспектах: право як справедливють, право як зразок-довершетсть, право як координацм i правова технологи.
Право завжди асоцiювалося зi справедливим облаштуванням соцiального життя. При цьому прикметник "справедливе" означае не лише належне, яке ввдповвдае певним уявленням про уявний порядок, але i гармоншшсть. Цю особливiсть справедливостi-права помггили ще древнi римляни [2, с. 193]. Справедливють як один iз основоположних принципiв права зазвичай виступае еквiвалентом категорii мiри (певного сшввщношення елементiв i сторiн, якi протилежш у межах певно'' цiлiсностi). Тому право справедливе i красиве, оскшьки воно е конкретною мiрою рiзноманiття людських штереав. Навпаки, несправедливiсть мгстить неестетичнiсть: несправедливiсть завжди пов'язана з порушенням балансу протилежностей, втратою прийнятно'' соцiальноi рiвноваги, зникненням звично'' мiри позитивного i негативного в суспшьному життi.
Право як соцiальне явище виступае цiлiсним гармонiйним утворенням, оскшьки його надзавданням е скршлювати i поеднувати тi частини цiлiсного свггу соцiуму i людини, якi руйнуються. У цьому сенсi право ввдповвдальне за буття цивiлiзованих спшьнот як конкретних форм буття взагалi. Право постшно прагне утримувати !'х у сташ внутрiшньо врiвноважених цiлiсностей, яю мають все необхiдне для нормального юнування людини.
Праву завжди, починаючи з перших моменпв його вторичного iснування, була притаманна функцiональна доцшьшсть як здатнiсть прямо спiввiдноситися з цшями, що ставлять перед собою шдиввди i людськi спiвтовариства. Весь устрш систем звичаевого, природного i позитивного права, iхнiй змiст i функцii свiдчать про успiшний розвиток цившзованих спiвтовариств.
Людям властиво реалiзовуватися в рiзних напрямах: або вони сприяють своею активною сощальною творчютю пiдвищенню ступеня впорядкованостi i гармоншносп соцiального свiту, або своею репродуктивною активнiстю здатнi пiдтримувати соцiум у сташ динамiчноi рiвноваги, або ж сво'ми деструктивними, протиправними дмми призвести до розбалансування соцiального цшого. Право е практикою орiентування iндивiдiв на засвоення тих нормативно-щншсних структур, як забезпечують успiшну взаемну адаптацiю творчих штенцш людини i конструктивного потенщалу соцiальноi системи. Отже, право, охороняючи, регулюючи, контролюючи, мае справу з великою кшьюстю шдивдав, у кожного з яких е сво!' потреби, штереси, бажання, пристрастi. Всi вони змушеш спiвiснувати поряд, вступати у вщносини, враховувати взаемнi обов'язки i права. Тому мета системи права - урiвноважувати цi, дуже часто протилежш потреби та штереси, не дозволяти суперечностям мiж ними переростати в руйшвш конфлiкти, тобто встановлювати i пiдтримувати правопорядок, неухильно сприяючи сощальнш гармони [2, с. 176-178].
Гармошя у правi проявляеться через принцип координацй дш мiж рiзними елементами i структурними пiдроздiлами, як входять у суспшьну систему. Координацм у правi передбачае супiдряднiсть шституцшних рiвнiв, вiдношення дисциплiни, субординацii мiж пiдсистемами й елементами.
1накше кажучи, право е те, що покликане регулювати взаемовщносини людей, аби забезпечити громадський правопорядок. Ведомо, що право, правовщносини, правова дiяльнiсть тощо природно вщображаються у свiдомостi людей у виглядi певних знань й оцшок, почутпв i звичок, що сукупно утворюють особливу форму сусшльно!' свщомосп i правового простору - правосвщомють. У н1й вiдображенi уявлення якогсь окремоi сощвльно1' групи або конкретного шдивща не тшьки про саме право, але й про шститути, що забезпечують юнування права, а саме, державу, правосуддя, законнiсть. Тож
стушнь розвиненосп правосвiдомостi виступае одним з найважливших показниюв загального правового стану суспшьства, його правово' культури загалом.
Право чiтко проводить демаркацiйну лшто мiж належним i забороненим [5, с. 8]. Правова технологи - це сфера конструювання права у межах конкретного кторичного середовища, а ввдтак, i наявнiсть певного рiвня майстерностi щодо створення чинного права. Оргашзацм права мае часову прив'язашсть i просторову локалiзацiю, i вона часто пвдпорядковуеться досягненню конкретних цшей. Правова технологи як метод мютить селекцiйний момент: вiдбiр правових структур i засобiв, що сприяють ращональному, стiйкому розвитку суспшьства. Правова технологи характеризуеться наявнiстю основних принципiв формування права: це принцип активностi права, який закршлюе право у виглядi генетичного чинника соцiального конструювання, зтмае проблему пасивностi, жорстко' пiдпорядкованостi права полггищ, що, своею чергою, сприяе виходу суспшьства на правовi основи; i принцип безпосередньо' едностi суб'ективного й об'ективного, який дозволяе подолати гшертрофто абстрактних теоретичних схем i вводить нас у свгг наукових дискусiй, вибудуваних на аналiзi живих реалш; i принцип об'ективностi, тобто ввдповвдносл законiв до об'ективних потреб i закономiрностей суспшьного розвитку, шлях обмеження iррацiоналiзму, волюнтаризму i свавшля у формуваннi законiв i пвдзаконних актiв; це також принцип поетапносп - поступове удосконалення i змша правових структур, що дае змогу зняти iррацiональнiсть права, бо створюе громадянам умови для осмислення доцшьносл або недоцiльностi замiни тих чи шших правових iнститутiв, дозволяе сформувати впевненiсть у тому, що змши не принесуть небажаних наслiдкiв для кожно' людини [6, с. 448].
У правi в результатi суспшьних змiн вiдбуваються певнi процеси. Так уже на раншх стадмх розвитку людства правотворча дмльшсть зазнавала зле™ i падiнь, перетворюючись iз гуманно' i справедливо' на карально-репресивну i свавшьну, нехтуючи закони природного права. Маемо зазначити, що у позитивному правi критерiем виступае людина як суб'ект, на який спрямоваш норми права, а у природному правi таким критерiем постае сама культура не як породжений людством результат правоввдносин, а як першооснова творення права, його окультурення. Зрозумшо, що право i держава розвиваються ввдносно паралельно, оскшьки саме право регулюе п чи iншi новоутворенi суспшьш процеси.
С^ввадношення "позитивне право - природний закон" найбшьше вщображае правотворчу дiяльнiсть, тому що у позитивному правi повинен бути найповн1ше вщгворений дух природного закону. Кр]м того, частка норм природних закошв мае бути чи не найбшьшою у позитивному правг Адже кожна норма природного права оргатчно зм1цнюе позитивне право, робить його динамiчнiшим i стабшьшшим. У такому спiввiдношеннi гснуе чимало правових проблем, основною з яких е наявнiсть неузгодженостi одних позитивних закошв з 1ншими, !хня взаемна невiдповiднiсть [7, с. 16].
Саме розмежування права на природне i позитивне зорiентоване на пошук основ права у природному житп людини, "людсько' сутi 'хнього буття" [8, с. 52].
За тако' оцiнки природного права потрiбно враховувати, що ця категор!я у тих ознаках i характеристиках, у яких вона, починаючи з античносл, змальована в наущ, мае рiзноплановий характер, що випливае iз глибинностi природних закотв.
Позитивне право - це право чггкого виконання норм iз вiдносним коливанням, тобто, коли е правова норма, в нш чггко зазначено, як слiд чинити юристу в тому чи шшому випадку, i лише санкц]я статтi може передбачати "або те, або шше", а це означае, що внутршшм iмперативом юрист матиме змогу керуватися зовсiм незначною мiрою.
Щодо визначення, розумшня i спiввiдношення природного права з позитивним розрiзняють два пвдходи.
Вiдповiдно до першого пiдходу природне право розумiеться як сукупнiсть апрюрних моральних вимог, пропонованих позитивному праву, як критична шстанцм, що дае моральну оцшку позитивному праву з погляду його справедливости чи несправедливости Авторами i прихильниками такого розумшня природного права були Платон та I. Кант [9, с. 174].
З позицй другого тдходу природне право розумiеться як необхщна i незмiнна основа чинного законодавства, що не кнуе поза ним. Тобто, природт принципи шукались усерединi чинного права, що розумшося як реалiзуюча в iсторii надприродна iдея права. Такого тдходу дотримувалися Арiстотель i Гегель [9, с. 174].
Природне право - це право, що грунтуеться на законах природи, як е вдеальними. Щоб вiдчути красу правового явища, слвд поеднати позитивне i природне право. Пiзнання дшсносл буде повним i об'ективним лише у тому раз^ коли правник, хай подумки, зiставлятиме сво' дй, висновки i визначення iз законами природного права [7, с. 79].
Природне право, за О. Даншьяном, е сукупшстю об'ективних соцiальних цшностей i потреб людського буття (воля, рiвнiсть, справедливiсть тощо), а також ушверсальних норм i принципiв, що мютяться у фундаментi всiх правових систем свггово' цивiлiзацii [9, с. 175].
Природне право е вищим ввд духовних людських законiв, як за потреби можна змiнювати, якщо вони суперечать природному законовi та здоровому глузду людини. Природт закони - це стандарт, це життя у злагодi iз законами природи. Вш люди повиннi дотримуватися закону природи, який е мiрилом свободи i рабства, прав i обов'язюв, надае людинi можливостi користуватися правами в умовах зовнiшньоi i внутршньо' безпеки, адже дотримання законiв - це не обмеження, а запорука й умова справжньо' свободи. Якщо людину позбавити природних властивостей, то припиниться життя [7, с. 53].
Крiм того, багато хто з дослвдниюв, яю асоцiюють право зi свободою, дотримуються теорii вибору: носш права представлений тут у сво'й активнiй iпостасi, а не просто як той, хто використовуе обов'язок шшого. У зв'язку iз цим, вважають дослвдники, право не можна приписати тваринам чи ембрюнам, оскшьки це iстоти, не здатнi робити вибiр або потребувати свободи, а саме це i покликане захищати право [10, с. 296].
Свобода трактуеться як здатшсть людини бути собою i ввдкритою змiнам на основi знаходження особистiсноi едностi в й рiзних модусах: сутностi й юнування, духовностi й душевностi, цше покладання й цше реалiзацii, мислення i буття. Свобода в просторi свiту особистостi е внутрiшня свобода, втшюючись у реалмх життя, вона стае зовшшньою свободою.
В iдеалiзмi i персоналiзмi свобода трактуеться як особливе буття особистосл, що протисто'ть необхiдностi як способу буття природи.
Враховуючи цю позицiю, дехто з й прибiчникiв критично ставиться також до долучення у такi документи, як "Загальна декларацм прав людини", так званих "соцiально-економiчних" прав, зокрема права на сощальне забезпечення, на освггу, на працю (з оплачуваною вiдпусткою), на мiнiмальний рiвень охорони здоров'я тощо. Щ прагнення не настшьки утопiчнi - i це стосуеться бшьшосл кра'н, - але вони недостатньо пов'язаш з iдеею свободи, щоби бути удостоеними звання "права".
Висновки. Оскшьки феномену права завжди ввдводилося ютотне значення в контексл осмислення сощального буття, вiн просто не мк залишитися поза увагою фiлософiв права, цшком природно ставши предметом 'хньо' пильно' уваги i спещального розгляду. У пiдсумку - маемо рiзноманiтнi теоретичнi уявлення про природу права, його сутшсть i джерела, значення i мiсце в житп суспшьства. Усi цi класичнi концепцй е цiнним матерiалом в контексл нашого дослiдження, оскшьки, по-перше, дають змогу продемонструвати еволюцiю теоретичних уявлень щодо самого феномена права, а по-друге, - означити, наразi в найзагальшших ознаках, специфiчну картину взаемин, що складаються мiж людиною, державою i правом у межах природно-правового простору.
1. История политических и правовых учений / 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юрид. лит., 1988. - 815 с. 2. Кузнецов В. ФЫософгя права. ¡сторгя та сучастсть: Навч. посгб. - К.: Стглос; Фолгант, 2003. - 382 с. 3. Цалт С. Д. Принцип свободи волг в гсторп социально! фтософп та фтософи права. - Х.: Основа, 1998. - 329 с. 4. Сливка С. Правнича деонтология / С. Сливка. - К.: Атгка, 1999. - 336 с. 5. Бачинин В. Природа правовой реальности / В. Бачитн // Право и политика. -2004. - № 3. - С. 24-32. 6. Организация // Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1989. - 814 с. 7. Сливка С. Укралнська национальна фглософгя права: антологгчний ракурс / С. Сливка. -Львгв: Воля, 2001. -168 с. 8.1лын I. Шлях духовного вгдновлення /1. 1ль!н - М.: Основа, 1992. - 346 с. 9. ФЫософгя права / О. Датльян, Л. Байрачна, С. Максимов та 1н.; за заг. ред. О. Датльяна. - К.: Юртком 1нтер, 2002. - 272 с. 10. Хамтов Н, Крилова С. ФЫософський словник. Людина I свт / Н. Хамтов, С. Крилова - К.: КНТ, 2007. - 264 с.
