CC BY
12
УДК 340.12 Володимир Брездень
начальник слщчого управлшня прокуратури у Львiвськiй обласп, кандидат юридичних наук gal-volod@ukr.net
МЕТОДОЛОГ1ЧН1 П1ДХОДИ ДО РОЗКРИТТЯ ЕКСТРЕМУМ1В У ПРОФЕС1ЙН1Й Д1ЯЛЬНОСТ1 ЮРИСТА
© Брездень В., 2017
Багатовимiрнiсть дослiдницького процесу загалом виражаеться в наявностi багатьох напрямпв або лiнiй у дослiдженнi того або iншого явища дшсность Такi лшн е елементами сукупност творчого процесу, тобто такого, що здшснюеться, з-помiж iншого, шляхом анашзу системи знань, яка iснуе у певнш галузi науки.
Екстремуми у професшнш дiяльностi юриста належать до числа складних системних об'ектiв дослщження. 1хня складнiсть, багатоаспектнiсть i сощальний характер передбачають необхiднiсть комплексного, всебiчного вивчення. Дослiдницька стратегiя, покладена в основу комплексного пщходу, передусiм, грунтуеться на таких методологiчних принципах: формулювання загальноТ теоретично"! концепцп; розробка наскрiзних понять i категорiй, що забезпечують едшсть пiдходу до об'екта дослщження.
Ключовi слова: методологiя; ф1лософ1я права; юрист; деформащя професшноТ свiдомостi юриста; професшна дiяльнiсть юриста.
Владимир Брездень
МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К РАСКРЫТИЮ ЭКСТРЕМУМОВ В ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЮРИСТА
Многомерность исследовательского процесса в целом выражается в наличии многих направлений или линий в исследовании того или иного явления действительности. Такие линии являются элементами совокупности творческого процесса, то есть такого, которое осуществляется, среди прочего путем анализа системы знаний, которая существует в определенной области науки.
Экстремумы в профессиональной деятельности юриста относятся к числу сложных системних объектов исследования. Их сложность, многоаспектность и социальный характер предусматривают необходимость комплексного, всестороннего изучения. Исследовательская стратегия, положенная в основу комплексного подхода, прежде всего, основывается на таких методологических принципах: формулировка общей теоретической концепции; разработка сквозных понятий и категорий, которые обеспечивают единство подхода к объекту исследования.
Ключевые слова: методология; философия права; юрист; деформащя профессионального сознания юриста; профессиональная деятельность юриста.
Volodymyr Brezden'
Head Investigation Department the prosecutor's office in Lviv region
Ph.D.
METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE DISCLOSURE EXTREMES IN PROFESSIONAL LAWYER'S ACTIVITIES
The multidimensionality of the research process as a whole, expressed in the presence of many directions or lines in the research of that or other phenomenon of reality. These lines are part of the totality of creative process, is one that is carried out, among other things, by analyzing the system of knowledge that exists in a particular field of science.
Extremes in professional activities of a lawyer are among the complex system observations. Their complexity and multidimensional social nature requires an integrated, comprehensive study. The research strategy is the basis for a comprehensive approach, primarily based on the following methodological principles: the formulation of general theoretical conception; development of cross-cutting concepts and categories that provide unity of approach to the object of study.
Key words: methodology; philosophy of law; lawyer; deformation of professional lawyer's consciousness; professional activities of lawyer.
Постановка проблеми. На нашу думку, фшософсько-правове дослщження екстремушв у професшнш дшльносп юриста необхщно, передуем, проводити, спираючись на методологда фшософп права. Фшософш права вщображае феномени i реального, й щеального характеру, i тому методи i'l шзнання також можуть подшятися на щеальш й реальш. До щеальних належить фшософсько-правова рефлексш (грунтуеться на здатносп суб'екта правосвщомосп до фшософського самоаналiзу, до дослщження сво'х вщносин з правовою реальшстю). Зокрема, якщо сферу предмета фшософп коротко можна визначити термшом "пщстави", то сферу ii методу — саме термiном "рефлекая" або "критика". Рефлексiю в сучасному гуманiтарному знаннi розумiють як аналiз власних думок i переживань; мiркування, сповнене сумнiвiв. Окремi науки, також юриспруденщя, за сво!м методом догматичш, тобто не займаються критичною перевiркою сво'х основ, фiлософiя ж за своею природою критична, вона постшно ощнюе сво! пiдстави. Така ощнка i е фiлософською рефлексiею. Бшьше того, саме рефлексивний характер фшософп права зумовлюе те, що проблема i'i' предмета виявляеться одним iз центральних питань цiеi дисциплiни. Тому рефлексда можна назвати найважливiшою особливютю методу сучасно' фiлософii й фшософп права.
Аналiз дослiдження проблеми. Сьогодш в суспiльствi доволi гостро стогть питання реформування судовой правоохоронноi, правозахисноi систем, що е полем юридично' дiяльностi. З огляду на це осо6ливо' актуальностi набувае фiлософсько-правове дослщження екстремушв у професiйнiй дiяльностi юриста, що покликане з'ясувати глибинш причини, яю спонукають юриста перебувати в межах одного з екстремушв, адже вони, насамперед, криються в його особистосп.
Сощальним призначенням юристiв у суспшьсти займаються вченi у галузi права, держави, соцiологii, полiтологii, а також фшософп, зокрема фшософп права. Серед них С. С. Алексеев, В. С. Бабкш, Т. З. Гарасимiв, В. В. Головченко, А. А. Козловський, М. I. Козюбра, М. В. Костицький, В. Сокуренко, В. Горшеньов, С. Сливка, О. Скакун, С. Гусарев та шшг С достатня кшьюсть наукових статей, монографш та дисертацшних дослщжень.
Мета статп - з'ясувати методолопчш пщходи до розкриття екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста.
Виклад основного матерiалу. Кожен об'ект або явище володie цiлим комплексом категорiальних характеристик: якiстю, що виражаеться у його властивостях, кщькютю, складом, структурою, поведшкою, рiзноманiтними формами зовнiшнього прояву, тим або шшим способом взаемоди з iншими об'ектами або явищами, cпецифiчною для нього генезою тощо. Натомiсть, самi лши пошукового процесу становлять сукупнють пiзнавальних дiй, спрямованих на дослiдження будь-якого одного з цих аспектов, i результатiв цих дш. З огляду на це об'ект розгалужуеться рiзноманiтними лiнiями. Отже, сам дослщжуваний об'ект завдяки сво1й багатовимiрностi по сутi передбачае виникнення декщькох напрямiв його пiзнання, що стае передумовою розвитку дiалогу у тзнавальному процесi [5, с. 379] або своерщно! науково! дискуси.
Однак, на нашу думку, фщософсько-правове дослщження екстремумiв у професiйнiй дiяльностi юриста необхщно, передусiм, проводити, спираючись на методолопю фщософи права. Фiлософiя права вщображае феномени i реального, й щеального характеру, i тому методи 11 пiзнання також можуть подшятися на iдеальнi й реальнi. До щеальних належить фщософсько-правова рефлекая (грунтуеться на здатностi суб'екта правосвщомосто до фiлософського самоаналiзу, до дослщження сво!х вiдносин з правовою реальнютю). Наприклад, якщо сферу предмета фщософи коротко можна визначити термiном "пщстави", то сферу 11 методу — саме термшом "рефлексiя" або "критика". Рефлекшя в сучасному гуманiтарному знанш - аналiз власних думок i переживань; мiркування, сповнене сумнiвiв. Деяю науки, зокрема юриспруденцiя, за сво!м методом догматичнi, тобто не займаються критичною перевiркою сво!х основ, фiлософiя ж за своею природою критична, вона постшно оцiнюе сво! пщстави. Така оцшка i е фщософською рефлексiею. Бiльше того, саме рефлексивний характер фщософи права зумовлюе те, що проблема 11 предмета виявляеться одним iз центральних питань ще1 дисциплiни. Тому рефлексiю можна назвати найважлившою особливiстю методу сучасно1 фщософи й фщософи права.
Методологiя фщософи права - це систематизована сукупнють концептуальних щей, загальнонаукових, конкретно-наукових, спещально-юридичних методiв, парадигм дослiдження предмета фщософи права, а також теоретичний аналiз (рефлекая) закономiрностей застосування цих знань [1].
Очевидно, правова методолопя е не окремою наукою, а певною галуззю знання, що перебувае на перетиш методологи як науки про методи й юридичних наук, причому вона нерозривно пов'язана i з методолопею, i з юриспруденщею [3, с. 32-36].
Методолопя фщософи права е систематизованою сукупнють тзнавальних засобiв, що дають змогу дослщжувати багатогранну правову реальнють в 11 рiзноманiтних зв'язках з iншими сферами суспщьного життя, а також теоретичний аналiз цих засобiв. Узагальненим вираженням тако1 системи е рiзнi типи праворозумшня чи способи осмислення права, методолопчш парадигми, що володiють цiлiснiстю свггоглядно-смислового змiсту права i його обгрунтування. У такому пiдходi найбiльшою мiрою реалiзуеться методологiчна функцiя фiлософil права.
Отже, у межах методологи можна видщити два рiвнi: науковий (сукупнють методiв) i фiлософсько-правовий (е системою свггоглядно-методолопчних iдей i принципiв, яю об'ективуються в певному способi осмислення права (типи праворозумшня)).
Залежно вщ того, як фiлософiя права штерпретуе правову реальнiсть, видiляють такi фщософсью концепцil права:
а) фiлософсько-правовий iдеалiзм (представники ц1е1 концепцil вважають, що правова реальнють е породженням Духу (Ф. Аквшський, Г. Гегель);
б) фщософсько-правовий матерiалiзм (виражае протилежну точку зору й обгрунтовуе вториннiсть права як вщображених у суспiльнiй свщомосп матерiальних вiдносин мiж людьми (Ш. Монтеск'е, Т. Гоббс, К. Маркс));
в) фщософсько-правовий рацiоналiзм (обгрунтовуе положення про те, що знання е засадничою складовою правово1 реальносп й головною умовою юнування права (Сократ, Б. Стноза, I. Кант));
г) фщософсько-правовий iррацiоналiзм (вважае, що правова реальнють формуеться й юнуе на пiдставi дорацiональних феноменiв (Ф. Нщше, Е. Дюркгейм);
д) фшософсько-правовий позитивiзм (розглядае правову реальтсть як сукупнiсть одиничних фактiв, а право - як сукуптсть норм (О. Конт, Дж. Остiн, Г. Кельзен);
е) фшософсько-правовий лiбералiзм (проголошуе як основи права лiберальнi цшносп (Ж.-Ж. Руссо, Б. Н. Чичерш)).
Рiзноманiття фiлософсько-правових концепцiй зумовлене й рiзницею основних видiв права: природного, позитивного й гуматстичного. Зрештою, фшософський аналiз правово! реальностi розпочався з розмежування права на природне й позитивне.
Серед рiзних титв праворозумшня основними вважаються правовий позитивiзм (теори природного права) [20, с. 38-46].
Водночас, слщ зауважити, що складтсть, багатограннiсть i мiждисциплiнарний статус будь-яко! науково! проблеми призводять до необхщносп вивчення И у системi координат, що задаеться рiзними рiвнями методологи науки [21, с. 56].
Вщповщно до визначення, наведеного О. М. Новшовим та Д. О. Новшовим [13], методологiя - це вчення про органiзацiю дiяльностi. Якщо виходити iз класифшаци дiяльностi за цшьовою спрямованiстю: гра - вчення - труд [8], то, вщповщно, може йтися про:
- методологда прово! дiяльностi (маючи на уваз^ передусiм, дитячу гру);
- методологда навчально! дiяльностi;
- методологiю трудово!, професiйно! дiяльностi.
Своею чергою, професшну дiяльнiсть можна подiлити на:
- практичну дiяльнiсть, i в сферi матерiального, i в сферi духовного виробництва;
- специфiчнi форми професшно! дiяльностi: фiлософiя, наука, мистецтво, релшя [19]. Вiдповiдно це: фiлософська дiяльнiсть, наукова дiяльнiсть; художня дiяльнiсть, релпшна дiяльнiсть.
Сьогоднi в науковiй лiтературi порiвняно широко розглянута:
- методолопя науково! дiяльностi (методологiя наукового дослщження) [10];
- загальна методологiя практично! дiяльностi [13] i методологiя приватного виду практично! дiяльностi - управлшсько! (методологiя управлiння) [14]. В рамках пiдходiв загально! методологi! за аналопею з методологiею управлiнсько! дiяльностi можна вибудовувати методологда шших видiв практично! дiяльностi - педагогiчно!, медично!, юридично! тощо;
- методологiя навчально! дiяльностi [11], а також основи методологи художньо! дiяльностi [12] i методолопя прово! дiяльностi [9].
Саме поняття "методолопя" (вiд грец. це0о5о^ - правильний, вiрний шлях, шлях досль дження) неоднозначно розумiеться в сучаснш науцi.
У широкому розумiннi слова методолопя - це теорiя людсько! дiяльностi, "це дiяльнiсть пiзнання, мислення або, якщо говорити точтше, вся дiяльнiсть людства, включаючи сюди не лише власне тзнання, але й виробництво. Можна сказати, що методолопя ... е теорiя людсько! дiяльностi" [22, с. 6]. У вузькому розумшш слова пiд методологiею розумдать сукупнiсть методiв, прийомiв, процедур наукового дослщження [15, с. 5-6]. Саме таке ставлення до методологи переважае, наприклад, у зарубiжнiй (американськш i взагалi англомовнiй) науковiй лiтературi.
Своерщним компромiсом мiж надто широким i надто вузьким розумiнням методологi! як шляху тзнання виступае багаторiвневий пщхщ, коли розрiзняються: найзагальнiшi методи наукового тзнання - аналiз i синтез, сходження вщ абстрактного до конкретного тощо (фшософська методологiя); загальнi для багатьох наук, мiждисциплiнарнi методи тзнання -системний та органiзацiйний аналiз, кiбернетичний, синергетичний пiдходи тощо (загальнонаукова методолопя); теорiя i методи конкретно! науки, галузi знань; методика, сукуптсть операцiй i процедур, що застосовуються в конкретних дослщженнях [2, с. 40].
На нашу думку, будь-яка методолопя полягае в тому, щоб чггко визначити таю методи дослщження сощальних явищ, яю, по-перше, вщповщають самому об'екту дослщження, тобто адекватт природi самого дослiджуваного явища, а, по-друге, дають теоретичне уявлення про систему методiв дослiдження конкретного явища, що треба сприймати як теорда, звернену до практики дослщження. При цьому методологда не можна розглядати тшьки як науково-
дослщницький шструментарш. Методологiя - це, перш за все, теоретичне уявлення про саме явище й про можливосп його вивчення з метою практичного вдосконалення, без чого жодне практичне вдосконалення сощально1 практики не мае сенсу, а реформування буде щонайменше неефективним, якщо не шкщливим.
Методолопя - вчення про систему наукових принцитв, форм i способiв дослщницько1 дiяльностi - мае чотирирiвневу структуру. Ниш розрiзняють фундаментальнi, загальнонауковi принципи, що становлять власне методолопю, конкретнонауковi принципи, що лежать в основi теори тае1 чи шшо1 дисциплши або науково1 галузi, i систему конкретних методiв i технiк, що застосовуються для виршення спецiальних дослщницьких завдань.
Фiлософська, або фундаментальна, методолопя е вищим рiвнем методологи науки, що визна-чае загальну стратепю принципiв пiзнання особливостей явищ, процешв, сфер дiяльностi [21, с. 57].
Не заглиблюючись у розкриття поняття i предмета методологи, зазначимо однак деяю принципи наукового пiзнання, що, на нашу думку, е доволi суттевими чинниками для кращого розумшня фшософсько-правово1 природи екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста.
Фундаментальнi принципи грунтуються на узагальнюючих, фiлософських положеннях, що вщображають найсуттевiшi властивостi об'ективно1 дшсносп та свiдомостi з урахуванням досвщу, набутого в процесi тзнавально1' дiяльностi людини. До них, зокрема, належить принцип дiалектики, що вiдображае взаемозумовлений i суперечливий розвиток явищ дшсносп.
Дiалектична логiка пiзнання стала ушверсальним iнструментом для всiх наук, вивчаючи будь-якi проблеми пiзнання i практики.
Дiалектика як метод тзнання природи, суспiльства i мислення, розглянута в едносп з логiкою i теорiею пiзнання, е фундаментальним науковим принципом дослщження багатопланово1 та суперечливо1 дiйсностi в усiх 11 проявах. Дiалектичний пiдхiд дае змогу обгрунтувати причинно-наслiдковi зв'язки, процеси диференщацп та штеграцп, постiйну суперечливiсть мiж сутнiстю i явищем, змiстом i формою, дотримати об'ективнiсть при ощнюванш дiйсностi. Досвiд i факти виступають джерелом, основою тзнання дшсносп, а практика - критерiем iстинностi теори. Дiалектика як фундаментальний принцип i метод пiзнання мае величезну пояснювальну силу. Однак вона не шдмшюе конкретно науковi методи, пов'язанi зi специфiкою дослщжувано1 сфери. Дiалектика виявляеться в них i реалiзуеться через них вщповщно до вимог спадкоемносп та непротирiччя в методологи [21, с. 58].
Принцип ушверсальносп закошв свiтобудови. Розвиток науки загалом характеризуеться еднютю протилежних тенденцiй - диференщацп та штеграци наукових знань. Провщними на сучасному етапi виступають штеграцшш процеси, що передбачають необхiднiсть об'еднання дослщжень неживо1 i живо! природи та сусшльства, вивчення 1х з точки зору ушверсальних законiв свггобудови. При цьому основнi закономiрностi сощального буття (включаючи професiйну юридичну дiяльнiсть як соцiальний феномен) виступають як шобуття загальних закономiрностей саморуху (самооргашзацп) матерil, свiту, свiтобудови, як модифшащя 1х фундаментальних властивостей [7, с. 135-154]. Для екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста цей принцип означае необхщшсть поглянути на них iз бiльш широких позицiй, переборюючи антропоцентризм i аксiологiзм (цiннiсний пiдхiд щодо предмета дослщження).
Загальнонаукова методолопя використовуеться в ушх або в бшьшосп наук, оскшьки будь-яке наукове вщкриття мае не лише предметний, але й методолопчний змiст, спричиняе критичний перегляд прийнятого дош понятiйного апарату, чинниюв, передумов i пiдходiв щодо штерпретаци матерiалу, що вивчаеться [21, с. 59].
Принцип ушверсальносп загальнонаукових методiв пiзнання дiйсностi. На пiдставi принципу унiверсальностi законiв свiтобудови, можна припустити ушверсальнють загальнонаукових методiв тзнання дшсносп, включаючи професшну дiяльнiсть юриста.
Це означае можливють застосовувати тд час дослiдження екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста у фiлософсько-правовому вимiрi, не лише системного, iсторичного, термшолопчного, функцiонального, когнiтивного аналiзу, моделювання тощо, але й синергетики, теори хаосу, теори катастроф та iнших сучасних загальнонаукових концепцiй.
Принцип вщносносп знань (релятивiзм). Будь-яке знання про будь-який предмет дшсносп вщносне, неповне, обмежене.
Нiколи не можна досягти повного i кiнцевого знання про дослщжуваний об'ект. Це пов'язано, насамперед, iз тим, що вс об'екти дiйсностi перебувають у постшнш змiнi. I "фактично не юнуе нi пропозицiй, нi слiв зi значенням, котрi були б незалежш вiд обставин проголошення" [18, с. 321]. Вщомий учений К. Поппер з цього приводу зазначав, що "... науковi результати "вщносш" ... лише постшьки, поскiльки вони е результатами вщповщно! стадi! наукового розвитку i пiдлягають змiнi в ходi наукового прогресу" [16, с. 255-256].
Отже, зважаючи на викладене вище, можемо зазначити, що такий постулат: едшсть людини зi свггом е данютю, слiд сприймати як фшософську iстину. До того ж такою, що вщ не! не вдаеться вщволштися в межах будь-якого скшьки-небудь теоретично вивершеного i послiдовного розгляду людини чи свггу - онтолопчного, гносеологiчного, логiко-методологiчного чи антропологiчного. У кожному з означених аспектов вщношення "людина - свiт" сторони, яю задають одна одну. Тому людина постае шчим iншим, як людиною у свт (у природi, серед шших людей, у соцiумi), а свгг натомiсть отримуе свою визначенють у межах того, що i як робить чи може зробити людина у свт. Вона постае суверенною у сво!й самостшносто, лише визначившись вщносно свiту. А про свгг не можна сказати шчого конкретного поза межами того, наскшьки вiн "сприйнятий" людиною.
Будучи данютю, еднiсть людини зi свiтом - аксюма, тому дослiдження та анатз цiе! едностi мае на мет не !! встановлення чи обгрунтування, а хiба що поглиблення уявлень про не! (у нашому випадку, людину, яка обирае своею профешею юридичну дiяльнiсть). Йдеться про мiру фундаментальностi, !! прояви та еволющю в межах конкретних форм вщношення людини й свтоу -практичного, теоретичного, духовно-прагматичного тощо. Якраз одвiчнiсть, незумовленiсть, субстан-цiональнiсть едностi людини зi свiтом, згармонiзованiсть !! з оточенням дае змогу використовувати цю едшсть як принцип i основу, на яких вибудовуеться трактування численних гносеолопчних, логiко-методологiчних, соцiологiчних та шших проблем буття й дiяльностi людини.
Тож необхщним стае i звернення до екзистенцшних глибин людського буття, i до соцiокультурного поля, простору, в якому i на пщгрунп якого, це буття здiйснюеться. Як гстото духовнiй, людинi за !! природою властивi три основнi форми буття - дух (почуття), розум (мислення та штелект) i воля ^яння). Саме iнтелектуальнi здiбностi людини, форми !х представлення, основнi закономiрностi формування та функцiонування становлять у широкому сенс один iз проявiв духовно! культури, що охоплюе свто культури загалом, штучно створений, принципово вщмшний вiд свiту природи. Усе, що пов'язане з культурою, стосуеться сфери людського буття, оскшьки лише людина, маючи змогу втручатися в довкшля, використовуючи його, творить те, що змшюе свто, що стае цившзацшним поступом, стае так би мовити надбанням людства. Саме тому слщ визнати слушною фшософську дефшщда "культура - це система життевих сеншв суб'екта (особи, групи, спшьноти), що реалiзуеться у засобах i результатах його дiяльностi. У кожному акто та результатi людсько! дiяльностi, поряд з iншими, обов'язковим е культурний контекст" [6, с. 356].
Враховуючи це, будь-який сощальний феномен доцшьно розглядати, аналiзувати, оцiнювати в певному культурному простора адже культура за своею суттю метафiзична, тобто пов'язана зi свiтом вищих, абсолютних сми^в i сутностей. Також культура символiчна, оскiльки прагне доносити до людини щ абсолютнi смисли за допомогою зримих форм. Одшею з таких форм цшком можна вважати дослщжуваний сощально-культурний феномен. Саме в ньому виявляються в невичерпнш багатовимiрностi еднання людини зi свiтом, яке знайшло свое вщображення у декларуванш людини як вищо! соцiально! цшносп в iндивiдуальнiй та суспiльнiй правовш свiдомостi. Таке усвiдомлення здебiльшого залежить вщ того, що вкладаеться в поняття "цiннiсть", у чому його сутнють, значущiсть, якою можна вдовольнити уявлення про незмшне, iстотно-об'ективне значення, що мае абсолютну щентичшсть. У цьому контексп розглядаемо цшнють як суттеве, значуще для людини (сощально! спiльностi) явище у предметному та щеальному свiтi, якiсна характеристика якого визначаеться рiвнем задоволення потреб й штерешв людей.
Академiк права О. Д. Крупчан, посилаючись на фшософа К. Лисовенка, зазначае, що: "Цшнють - це поняття, що закршлюе в свщомосп суспiльно необхщний спосiб буття та виражае
позитивну значущють природних i соцiальних явищ для юнування та еволюцiйного розвитку суспшьства, об'ективно необхiдних для задоволення потреб i здiйснення функцiонування та дiяльностi кожно! людини" [4, с. 137]. В iерархil цiнностей, де розрiзняються вищий i нижчий рiвнi, саме до останнього можна вщнести, поряд iз значною кiлькiстю щнностей так званого повсякденного попиту i повсякденного побуту, що мають здебшьшого матерiально-речовий характер, i духовнi щнносп загальнонародного i загальнолюдського значення. 1хшм змiстовим наповненням i вираженням е уявлення про справедливють, свободу, про права та обов'язки людей, про дружбу, довiру, взаемодопомогу. У цих щнностях вщображаються самоствердження i самореалiзацiя iндивiдума, особистостi, гiднiсть, моральнiсть, особист якостi - чеснiсть, хоробрiсть, вiрнiсть, доброта тощо.
Визначаючи методологiчне тдгрунтя для дослiдження екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста, необхiдно звернути увагу на характеристику таких структурних елеменив професшно! дiяльностi юриста як: образне мислення юриста, "образ юриста" i його редукщонютсью напрями, модель юриста, особливосп формування професшно! культури та комушкативно! майбутнiх юристiв, особливостi дiяльностi юриста, розкрити поняття екстремумiв у професшнш дiяльностi юриста через його компоненти - граничш наслiдки, службова дiяльнiсть тощо.
У контекстi екстремумiв у професiйнiй дiяльностi юриста необхщно пам'ятати, що об'ектом дiяльностi представниюв юридично! професи е вiдносини мiж людьми, з !хшми проблемними штересами, потребами, правами та обов'язками. Доволi часто такий вид дiяльнiсть пов'язаний iз втручанням в особисте життя людини, а також з обмеженням !хшх прав, прийняттям рiшень, що мають вплив на подальшу долю людини.
Дiяльнiсть правознавцiв нерiдко здшснюеться в конфлiктних умовах, особливо коли це сшвробггники оперативно-розшукових пiдроздiлiв, слщч^ прокурори, суддi, адвокати та ш. Саме вони уповноваженi суспiльством вщповщно до законодавства на врегулювання сощальних та мiжособистiсних конфлiктiв (розгляд кримшальних справ, вирiшення майнових суперечностей та напружених шмейних вiдносин тощо).
Водночас, професшна дiяльнiсть юридичних консультантiв, нотарiусiв та адвокатiв е суспiльно необхщною, а дiяльнiсть суддiв, прокурорiв та слщчих мае державну значущiсть. Ц категори осiб як представники влади виконують владш повноваження з метою захисту прав та штереив громадян, суспшьства i держави вiд антисуспшьних дiй, а також урегулювання сощальних та мiжособистiсних конфлiктiв. Пiд час спшкування з iншими людьми вони уповноважеш представляти державну владу й уособлюють 11. Необхiднiсть надання представникам правових професш не лише юридично! та морально! санкцп для здшснення дiяльностi у сферi охорони й захисту прав людини та громадянина з використанням владних повноважень, покладае на них вщповщальнють за дотримання принципу законности меж допустимо! поведiнки, пов'язано1 з здшсненням службових обов'язкiв. У двох згаданих випадках маемо на увазi моральш вимоги до поведiнки цих ошб.
Закон у низцi випадюв прямо визначае державний характер ршень, якi приймають представники юридично1 професи. Передусiм, це норми процесуального характеру, зокрема кримiнально-процесуальнi, якi детально та послщовно визначають особливостi здiйснення службово1 дiяльностi суддiв, слiдчих, прокурорiв та шших працiвникiв правоохоронних органiв. Дiяльнiсть та рiшення цих осiб, за змютом та формою (буквою i духом) повиннi вiдповiдати законодавчим положенням та моральним вимогам суспшьства. Ди таких посадових осiб спрямованi на охорону авторитету державно1 влади, 11 органiв та lхнiх представникiв, яю мають уособлювати високу моральну й правову свщомють, бути взiрцем моральное' та позитивно! правово! поведiнки.
О^м того, сучасне укра1нське суспiльство переживае динамiчнi трансформацiйнi процеси, якi торкаються багатьох сфер людсько! дiяльностi, i правоохоронно!, i правозастосовно!. Iнтенсивнiсть модершзацшних процесiв iнколи мае конфлiктний характер, а нормативно-правова база (накази, розпорядження, шструкцп, статути тощо) в окремих випадках регулюе дiяльнiсть представниюв юридичних професш лише в загальних рисах. Трактування шдзаконних актiв доволi часто здшснюе безпосереднiй керiвник службового колективу, а iнодi i сам виконавець. Службово-
правовi документи в деяких випадках не передбачають чгтких визначених ршення для нестандартних ситуацш, подiй, а тим бшьше екстремальних, а лише визначають меж^ в яких цi дп мають виконуватись або прийматися вщповщш рiшення. Втiм, такi межi досить часто бувають надто широкими. За таких обставин, юристи змушеш дiяти, хоча й у межах передбачених законом, однак за власним переконаннями, розсудом або правилами "корпоративно!" поведшки. Прийняття оптимального ршення у певнш ситуаци залежить вiд рiвня моралi та професiйно! культури виконавця.
Особливо необхщно пiдкреслити, професiйнi екстремуми не повинш виходити за межi природного права та етшчних потреб, що здебшьшого вiдповiдае загальним вимогам чинного законодавства, позитивного права.
Використовуючи дослщження iнших науковцiв у галузi природного права, вважаемо, що природне право вщображае iнтереси суспiльства i задовольняе етнiчнi потреби, що вщповщае онтологiчним засадам. На нашу думку, етшчш потреби полягають у правовому захист свобiдно! волi людини. Етноспецифша цього захисту вимагае нацiональних штерешв у правовiй культурi юриста, його професшно! етики та поваги до нацюнального (позитивного) права. Етноспецифiка поведшки юриста в межах норм природного права дозволяе йому "утримувати" професшш екстремуми у правовому полi та устшно вирiшувати !х правовими засобами.
Тож джерела природного права е у самш природi, у природi людини, у людському суспiльствi. "Властивосп людсько! природи, - зазначае С. С. Сливка, - е виразниками природних законiв, якi накладають на людину обов'язки, визначають орiентири !! поведiнки, котрi можна назвати правомiрною поведiнкою у природно-правовому просторi. Через природне право людина усвщомлюе закони само! Природи, у яких приховано всю природну силу - гаранта ушверсального природного порядку. Природне право - це антропоцентрична частина закошв Всесвiту i тому збiгаегься з штересами людини" [17, с. 5]. Як головний суб'ект природного права, людина повинна дотримуватися його норм, адже покликана жити за законами природи. Тож, як вважае учений, "природний закон шби генетично закладений у людинi i пов'язаний з й природним... станом." [17, с. 6]. I тому саме "природне право вщповщае розумнш сутносп людини. Природне право - царина справедливости добра i правди, що визначають (повинш визначати) поведшку iндивiдiв" [17, с. 5].
Професшна дiяльнiсть представниюв правових професiй, передусiм, грунтуеться на загальноприйнятих моральних та морально-правових засадах, з-помiж яких гуманiзм, справедливiсть, законнють, патрiотизм, незалежнiсть, гласнiсть тощо. Моральш засади е свiтоглядними орiентирами морально! свщомосп, якi виражають !! вимоги в найзагальшшому сталому варiантi. Вони становлять основний змют морального аспекту дiяльностi та моральних вiдносин i е стратегiею морально! поведiнки людини та суспшьних груп. Моральнi засади об'еднали в собi моральнi положення у вщповщнш сферi життя суспшьства чи дiяльностi та формують основу стало! поведшки особи. Вони е загальними для усього суспшьства, а особливо важливими - для пращвниюв судоустрою, оргашв прокуратури, полщп, юстицп тощо.
У сучасних ринкових вщносин, демократично розвинутого суспiльства деонтологiчний пщхщ, включаючи його методологiчнi та теоретичш конструкцi!, не вiдповiдають вимогам сьогодення, особливостям трансформацп вiтчизняного суспiльства, практищ реформування судових та правоохоронних оргашв. Як вщомо, моральний аспект ринково! системи вiдносин обгрунтовано з урахуванням положень утилiтаристсько! етики з !! телеологiчною методологiею, у якiй моральна автономiя особистостi не заперечуеться, а тшьки дещо обмежена, виходячи з принцишв доцiльностi та корисностi. На цьому методолопчному пiдходi грунтуеться сучасна вiтчизняна етична та правнича наукова думка, яю передбачають вивчення етично! лiтературно! спадщини та сучасно! публщистики, конкретних юридичних справ, здiйснення соцюлопчних опитувань громадян та представникiв правоохоронних i правозастосовних органiв для аналiзу реально! практики ситуацi! у правничш сферi, тенденцiй ймовiрних деформацiй професшно! свщомосп працiвникiв юридично! дiяльностi.
У сучасному свiтi невпинно зростае кшьюсть правових спорiв, обумовлених конфлiктом штерешв людей, натомiсть саме юридична практика покликана виршувати цi конфлiктнi ситуаци.
У сво!й повсякденнш професiйнiй дiяльностi юристи мають справи з найважливiшими правами та штересами людей, !хшми благами, а iнодi й долями. У таких категорш правникiв, як: судд^ прокурори, слiдчi, адвокати та шших представникiв юридичного фаху все це породжуе виникнення морально! вiдповiдальностi за результати власно! дiяльностi, а також вимагае вщ них специфiчних моральних, психолопчних та вольових якостей. Необхщно враховувати також i той факт, що до правникiв, якi здшснюють правоохоронну та правозастосовну дiяльнiсть i надiленi владними повноваженнями, передбаченi висою моральнi вимоги як до представниюв держави, як носi!в владних повноважень та охоронщв закону.
Висновки. Законнють i правопорядок - це два основш надбання сучасного соцiуму, без яких вш не може ефективно функщонувати та розвиватися. У функщонуванш режиму законностi зацiкавленi всi учасники суспшьних вiдносин, однак вiдповiдальнiсть за дотримання високого рiвня законностi та правопорядку в державi несуть насамперед правоохоронщ. Норми моралi та високий рiвень культури для юриста мають провщне значення, адже з щею професiею пов'язанi уявлення про функщонування таких морально-правових принципiв, як справедливють, гуманiзм, об'ективнiсть, законнiсть тощо, без яких неможлива побудова демократичного, правового, гуманного та сощально орiентованого суспшьства.
Натомiсть iсторичний розвиток людства демонструе те, що права людини доволi часто зневажалися можновладцями, а закон та юристи школи були прислужниками влади. Крiм цього, iсторi! вiдомi факти, коли права людини були проголошеш, однак не дотримувалися, а то й нерщко порушувалися тими, хто повинен !х захищати. Навггь найсправедливiшi закони не можуть бути застосоваш автоматично. З огляду на це у вказанш сферi суспшьного життя багато що залежить вщ виконавцiв, тобто тих представникiв держави, яю повиннi стояти на сторош законностi та правопорядку, - правоохоронщв, якi зобов'язанi бути прикладом дотримання та виконання моральних й правових норм.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Бачинт В. А. Фыософ1я права: [тдручник для юридичних специальностей вищих навч. заклад1в освти] / В. А. Бачишн, М. I. Панов. - К.: Видавничий Д1м "1н Юре", 2002. - 472 с. 2. Гилинский Я. Девиантология : социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других "отклонений" / Яков Гилинский ; [2-е изд., испр. и доп.]. - СПб.: Изд-во Р. Асланова "Юридический цент Пресс", 2007. - 528 с. 3. Клименко К. 1сторико-фтософсью та правов1 основи методолога правового регулювання сустльних в1дносин / К. Клименко // Право Украгни. - 2007. - № 3. - С. 32-36. 4. Крупчан О. Д. Цивтьно-правовий статус людини як вищог сощальног ц1нност1 / О. Д. Крупчан // В1сник АкадемИ' правових наук Украгни. - 2009. - № 56. -С. 132-140. 5. Майданов А. С. Методология научного творчества / Анатолий Степанович Майданов ; [изд. 2-е]. - Москва: Книжный дом "ЛИБРОКОМ", 2012. - 512 с. 6. Макарчук В. С. Загальна iстор1я держави i права заруб1жних крагн: навч. поабник / В. С. Макарчук. - [5-те вид., доп. ]. - К.: Атжа, 2006. - 680 с. 7. Маркарян Э. С. Глобальное моделирование, интеграция наук и системный подход / Э. С. Маркарян // Системные исследования: методологические проблемы. Ежегодник. 1980 - М., 1981 - С. 135-154. 8. Немов Р. С. Психология: учебник / Р. С. Немов. -Москва: Высшее образование, 2008. - 639 с. 9. Новиков А. М. Введение в методологiю игровой деятельности / А. М. Новиков. - Москва: Эгвест, 2006. - 48 с. 10. Новиков А. М. Методология научного исследования / А. М. Новиков, Д. А. Новиков. - Москва: Книжный дом "ЛИБРОКОМ''/URSS, 2010. - 280 с. 11. Новиков А. М. Методология учебной деятельности / А. М. Новиков. - Москва: Эгвес, 2005. - 176 с. 12. Новиков А. М. Методология художественной деятельности / А. М. Новиков. - Москва: Эгвес, 2008. - 72 с. 13. Новиков А. М. Методология / А. М. Новиков, Д. А. Новиков. - Москва: СИН-ТЕГ, 2007. - 668 с. 14. Новиков Д. А. Методология управления / Д. А. Новиков. - Москва: Книжный дом "ЛИБРОКОМ''/URSS, 2011. - 128 с. 15. Попов Г. X. Проблемы теории управления / Гавриил Харитонович Попов. - Москва, 1970. - С. 5-6.
16. Поппер К. Открытое общество и его враги / Карл Поппер. - Москва, 1992. - Т. 2. - С. 255-256.
17. Сливка С. С. Природне та надприродне право : у 3-х ч. / С. С. Сливка. - К.: Атта, 2005. - Ч. 1.: Природне право: iсторико-фiлософський погляд. - 224 с. 18. Уайтхед А. Н. Избранные работы по
философии / Альфред Норт Уайтхед ; [пер. с англ. общ. ред. и вступ. ст. М. А. Кисселя]. - Москва: Прогресс, 1990. - С. 321. 19. Философский энциклопедический словарь. - Москва: Сов. Энциклопедия, 1983. - 840 с. 20. Фыософ1я права : навч.-метод. поаб. / О. О. Бандура, В. М. Вовк, М. В. Костицький та т. ; за заг. ред. М. В. Костицького. - К.: КНУВС, 2007. - 336 с. 21. Шейко В. М. Оргатзащя та методика науково-досл1дницьког д1яльност1: тдручник / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко; [5-те вид., стер.]. - К.: Знання, 2006. - 307 с. 22. Щедровицкий Г. П. Проблемы методологии системного исследования / Георгий Петрович Щедровицкий. - Москва, 1964. - 48 с.
REFERENCES
1. Bachynin V. A. Filosofiya prava [Philosophy of law] : [pidruchnyk dlya yurydychnykh spetsial'nostey vyshchykh navchal'nykh zakladiv osvity] / V. A. Bachynin, M. I. Panov. Kiev : Vydavnychyy Dim "In Yure" Publ, 2002. 472 p. 2. Gilinskij Ja. Deviantologija : sociologijaprestupnosti, narkotizma, prostitucii, samoubijstv i drugih "otklonenij" [Deviantology: sociology of crime, drug addiction, prostitution, suicides and other "deviations"] / Jakov Gilinskij ; [2-e izd., ispr. i dop.]. SPb. : Izd-vo R. Aslanova "Juridicheskij cent Press" Publ, 2007. 528 p. 3. Klymenko K. Istoryko-filosofs'ki ta pravovi osnovy metodolohiy Ipravovoho rehulyuvannya suspil'nykh vidnosyn [Historical, philosophical and legal bases of the methodology of legal regulation of social relations] / K. Klymenko // PravoUkrayiny.
2007. No 3. pp. 32-36. 4. Krupchan O. D. Tsyvil'no-pravovyy status lyudyny yak vyshchoyi sotsial'noyi tsinnosti [Civil rights and legal status as the highest social value] / O. D. Krupchan // Visnyk Akademiyi pravovykh nauk Ukrayiny. 2009. No 56. pp. 132-140. 5. Majdanov A.S. Metodologija nauchnogo tvorchestva [Methodology of scientific creativity] / Anatolij Stepanovich Majdanov ; [izd. 2-e]. M. : Knizhnyj dom "LIBROKOM", 2012. 512 p. 6. Makarchuk V. S. Zahal'na istoriya derzhavy i prava zarubizhnykh krayin [General history of state and law of foreign countries] : navch. posibnyk / V. S. Makarchuk. [5-te vyd., dop. ]. K. : Atika, 2006. 680 p. 7. MarkarjanJe. S. Global'noe modelirovanie, integracijanauk i sistemnyj podhod [Global modeling, integration of sciences and approach of the systems] / Je. S. Markarjan // Sistemnye issledovanija : metodologicheskie problemy. Ezhegodnik. 1980. Moskow, 1981. pp. 135-154. 8. Nemov R. S. Psihologija [Psychology] : uchebnik / R. S. Nemov. Moskow : Vysshee obrazovanie Publ,
2008. 639 p. 9. Novikov A. M. Vvedenie v metodologiju igrovoj dejatel'nosti [Introduction to metodolog game activity] / A. M. Novikov. Moskow : Jegvest Publ, 2006. 48 p. 10. Novikov A. M. Metodologija nauchnogo issledovanija [Methodology of scientific research] / A. M. Novikov, D. A. Novikov. Moskow : Knizhnyj dom "LIBROKOM"/URSS Publ, 2010. 280 p. 11. Novikov A. M. Metodologija uchebnoj dejatel'nosti [Methodology of educational activity] / A. M. Novikov. Moskow: Jegves Publ, 2005. 176 p. 12. Novikov A. M. Metodologija hudozhestvennoj dejatel'nosti [Methodology of artistic activity] / A. M. Novikov. Moskow : Jegves Publ, 2008. 72 p. 13. Novikov A. M. Metodologija [Methodology] / A. M. Novikov, D. A. Novikov. - Moskow: SIN-TEG Publ, 2007. 668 p. 14. Novikov D. A. Metodologija upravlenija [Management methodology] / D. A. Novikov. Moskow : Knizhnyj dom "LIBROKOM"/URSS Publ, 2011. 128 p. 15. Popov G. X. Problemy teoriiu pravlenija [Problems of management theory] / Gavriil Xaritonovich Popov. Moskow, 1970. pp. 5-6. 16. Popper K. Otkrytoe obshhestvo i ego vragi [Open society and Its enemies] / Karl Popper. Moskow, 1992. Vol. 2. pp. 255-256. 17. Slyvka S. S. Pryrodne ta nadpryrodne pravo [The natural and the supernatural right] : u 3-kh ch. / S. S. Slyvka. - K. : Atika Publ, 2005. - Ch. 1. : Pryrodne pravo : istoryko-filosofs'kyy pohlyad. 224 p. 18. Uajthed A. N. Izbrannye raboty po filosofii [Selected works on philosophy] / Al'fred Nort Uajthed ; [per. s angl. obshh. red. i vstup. st. M. A. Kisselja]. Moskow : Progress Publ, 1990. pp. 321. 19. Filosofskijj enciklopedicheskij slovar' [Philosophical Encyclopedic Dictionary]. Moskov : Sov. Jenciklopedija Publ, 1983. 840 p. 20. Filosofiya prava [Legal philosophy]: navchal'no-metodychnyj posibnyk / O. O. Bandura, V. M. Vovk, M. V. Kostyts'kyy ta in. ; zazah. red. M. V. Kostyts'koho. Kiev: KNUVS Publ, 2007. 336 p. 21. Sheyko V. M. Orhanizatsiya ta metodyka naukovo-doslidnyts'koyi diyal'nosti [The organization and methods of research activities] : pidruchnyk / V. M. Sheyko, N. M. Kushnarenko; [5-te vyd., ster.]. Kiev : Znannya Publ, 2006. 307 p. 22. Shhedrovickij G. P. Problemy metodologii sistemnogo issledovanija [Problems of methodology systems research] / Georgij Petrovich Shhedrovickij. Moskow, 1964. 48 p.
Дата надходження: 05.01.2017р.
