CC BY
34Використання танцювальних елементів (східні танці) замість виснажливих нахилів на м’язи черевного преса, талії вносити особливий емоційний настрій студенток на заняттях ритмічною гімнастикою. Ці вправи розвивають гнучкість, пластику Рухи тазом, стегнами, животом, які властиві тільки жінкам, додають упевненість дівчатам в оволодінні певними вправами. Жіночий танок живота, за даними одних з авторів, характеризувався граціозністю рухів, чергуванням ізольованих напружень й розслаблень м’язів живота, крутіння, ударів й трясіння стегон й живота, які виконувалися на затримці дихання, уміння сфокусувати увагу на внутрішньому стані. Багаторазові рухи не дають такої втоми, як нахили вліво і управо, вперед і назад, а ефект очевидний. Поєднання рухів стегнами, животом і тазом з пластичною роботою руками додає красу рухам. Танець виконується на емоційному піднесенні, що сприяє гарному набудую, прекрасному проведенню заняття, високому рівню працездатності жінок. У відповідності до свідчень образотворчих пам’яток культури вже у б тис. до н.е. танок був вагомим засобом психосоматичної регуляції народів Сходу.
За змістом й структурою давні психосоматичні танцювальні практики Сходу були як поза свідомою імпровізацією, яка залежала від строкових імпульсів, так й упорядкованою системою імпульсів із жорстко визначеними:
- філософсько-символічними значеннями пози, руху, танку в цілому, що впливало на духовний стан;
- виглядом, обсягом, послідовністю й ритмом рухів, статичних поз, жестів, що впливало на фізичний стан;
- техніками дихання, станом емоцій, розуму та свідомості, що впливало на психічно-емоційно-розумовий стан;
- кількістю учасників, схемою, музичним супроводом, спрямованістю дії на складові біоенергетичної системи, статевими, гігієнічними та геоаст-рологічними чинниками, що впливало на біоенергетичний стан [б].
Висновки.
Таким чином, слід використовувати елементи східних танців у процесі фізичного виховання студенток як засобу їх всебічного розвитку і удосконаленню.
Подальші дослідження вбачаємо у розробці оптимальних танцювальних програм для психосоматичної регуляції студенток засобами східних танців та шляхів їх впровадження в процес фізичного виховання.
Література
1. Твердохліб О. Історичні й філософські аспекти, зміст та структура древніх психосоматичних танцювальних практик Сходу // Теорія та методика фізичного виховання. - 2005. - №2(18). - С. 2-7.
2. http:// www. а dta.org/.
3. Ивлев С./ ww. guelman.ru http: // www.zhumayeva.ru.
4. Руднева С., Пасынкова Н. Опыт работы по развитию эстетической активности методом музыкального движения // Психологический журнал. - 1982. Т.З. - №3. -
С.84-92.
5. Пасынкова Н. Влияние музыкального движения на эмоциональную сферу личности // Психологический журнал. - 1993. Т.14. - №4. - С.142.
6. http:bellydance /hll.ru / - Восточные танцы.
Надійшла до редакції 22.05.2007р.
СВІТОГЛЯДНО-ДУХОВНЕ ПІДҐРУНТЯ У ВИРІШЕННІ ВИХОВНИХ ЗАВДАНЬ ФАХІВЦЕМ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Іващенко В. П., Безкопильний О.П., Чипиленко Л. І., Гречуха С.В., Хоменко І. М.
Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького
Анотація. Фахівець з фізичного виховання повинен не тільки вирішувати завдання фізичного вдосконалення людини, а й формувати громадянина-патріота, розуміти що таке духовність, як вона пов’язана з ідеологією, розуміти значення і глибинний зміст рідної мови.
Ключові слова: духовність, релігія, ідеологія, рідна мова.
Аннотация. Иващенко В.П., Безкопыльный А.П., Чипиленко Л.И., Гречуха С.В., Хоменко И.Н. Мировоз-ренческо-духовные основы в решении воспитательных задач специалистом по физическому воспитанию. Специалист по физическому воспитанию должен не только решать задачи физического совершенствования человека, а и формировать гражданина-патрио-та, понимать что такое духовность, как она связана с идеологией, понимать значение и глубину содержания родной речи.
Ключевые слова: духовность, религия, идеология, родная речь.
Annotation. Ivashenko V.P., Bezkopilniy A.P., Chipilenko L.I., Grechuha S.V., Homenko I.N. World view-spiritual bases in the decision of education tasks by a specialist on physical education. A specialist on physical education must not only decide the tasks of physical perfection of man, and form a citizen-patriot, to understand what spirituality, as it is related on the ideology, to understand the value and depth of maintenance of mother tongue.
Keywords: spirituality, religion, ideology, mother tongue.
Вступ.
У практиці фізичного виховання широкого вжитку набув вираз «в здоровому тілі здоровий дух». Вираз запозичений з латині, але, на жаль, є безграмотним перекладом. В латинському перекладі, як стверджує О. Братко-Кутинський [1], вжито не слово «дух», а слово «розум», «мислення». І справді, у хворої людини мислення зазнає більших чи менших впливів хвороби. Але не дух! Дух ніяк не залежить від тіла, він не буває хворим чи здоровим.
Також добре відомо, що в здоровому тілі далеко не завжди буває і здорове мислення. Яскравою ілюстрацією цього є сучасне життя. Прекрасну фізичну підготовленість, прекрасне здоров’я прагнуть мати люди, які готові нищити своїх співгромадян заради задоволення своїх жадань в зажерливості, властолюбстві, марнославстві і т. п.
Фахівець з фізичного виховання не повинен обмежуватись забезпеченням у своїх підопічних хо-
роших фізичних кондицій, а й плекати у них почуття, притаманні громадянам-патріотам у найкращому розумінні цього слова. Щоб успішно робити це, треба спробувати знайти відповіді на животрепетні питання сьогодення. Окреслимо ці питання.
Робота виконана за планом НДР Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Формулювання цілей роботи.
Мета статті - висвітлення проблеми вирішення виховних завдань, які базуються на світоглядно-духовному підґрунті фахівцем з фізичного виховання.
Результати дослідження.
Є загальновизнаною думка, що народ український не є народом лінивим. Така думка про українців, як людей працьовитих, панує і в діаспорі. Завдяки своїй працелюбності наші земляки добре живуть і в Канаді, і в Америці, і в Австралії і в Аргентині. Коли так, то виникає перше запитання: чому ж так бідно ми живемо на своїй рідній землі, чому, коли нарешті отримали змогу будувати свій рідний дім, свою державу, ми не починаємо стрімко рухатися до благополуччя, а тупцюємо на місці, чубимося між собою?
Від далеких предків нам дістався у спадок потужний генофонд, що забезпечує нам міцну тіло-будову. Не треба великих інтелектуальних зусиль, щоб в цьому переконатися. Достатньо хоча б проаналізувати склад збірних команд колишнього Радянського Союзу для участі в найкрупніших спортивних змаганнях (Олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи) на предмет наявності в них спортсменів з України. Земля, на якій жили наші пращури, була ласим шматком і вони всім бажаючим поласувати ним давали достойну відсіч. І звідси запитання друге: якщо ми сильний народ, то чому по нас ось уже 800 літ топчуться різні зайди?
1856 рік, 16 травня. Польські війська, очолені Станіславом Жолкевським, оточили українське народне військо біля річки Солуниці під Лубнами. Вимога поляків видати Наливайка і Шаулу, скласти зброю і козаків відпустять додому! Знаємо, що Наливайко був таким же видатним полководцем як і Богдан Хмельницький, та не було біля нього мудрого політичного порадника, людини, грамотної в питаннях ідеологічних. Цю роль виконував його брат священик Дем’ян. То ж і порада його була відповідною: Ісус Христос постраждав на Голготі за всіх людей, і ви з Шаулою повинні взяти це за приклад і постраждати за своїх людей. І козаки видали своїх ватажків в руки ворога і склали зброю. Тоді Жолкевський дав наказ рубати всіх і при цьому додав: рубайте це двоноге бидло, бо ті, що віддають своїх провідників у руки ворога ще недостойні називатися людьми.
І друга ситуація. 971 рік, 22 липня, Болгарія, Доростоль (тепер місто Силістрія). Цар Святослав оточений військами візантійського імператора Іоана Цимисхія. Літописець київський написав, що цар Святослав таке сказав воїнам у Доростолі: «Нема вже нам де подітися. Волею і неволею почнемо бій. Не
посоромимо землі України (Русі), а ляжемо кістьми. Мертві сорому не мають. Коли ж утечемо з поля брані, сором гнітитиме нас. Я буду попереду. Коли моя голова ляже, то тоді самі про себе думайте». І відповіли козаки: «Де твоя голова поляже, там і ми свої голови складемо». І вони билися як леви і перемогли в декілька разів переважаючу військову потугу ворога. Співставляючи ці два історичні приклади, задаємо третє запитання: з яких причин відбувся такий моральний занепад народу нашого?
В 1954 році під час розгортання «холодної війни» проти СРСР Аллен Даллес розробив доктрину: «Література, театри, кіно будуть прославляти нестримні почуття. Ми будемо всіма засобами підтримувати і підіймати так званих художників, які почнуть насаджувати і вдовбувати в людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрад - одним словом всілякої аморальності... Чесність і порядність будуть висміюватись і нікому не стануть потрібними, перетворяться на пережиток минулого... Нахабство і хамство, брехня і обман, п’янство і наркоманія, тваринний страх одного перед іншим... все це ми будемо спритно культивувати, все це розростеться буйним цвітом. І тільки деякі, їх дуже мало, будуть здогадуватись, або навіть уявляти , що відбувається. Та таких людей ми зробимо безпомічними, виставимо їх на посміховисько».
Така позиція Аллена Даллеса не викликає здивування і виглядає цілком природною, бо ж він був державним секретарем США, країни, що в ті часи була ворогом номер один для Радянського Союзу. Здивування викликає позиція нинішнього українського керівництва, яке так ревно старається, аби цей сатанинський задум Даллеса і сьогодні втілювався в життя на теренах нашої держави. І, таким чином, випливає питання четверте: чим пояснити таке бузувірство наших державних провідників?
На сьогодні все більше і більше людей не-упередженого мислення схиляються до думки, що окреслений вищенаведеними чотирма питаннями стан речей обумовлений тим, що між нами українцями немає єдності, ми розпорошені і неорганізовані. І дійсно, ми як народ не є монолітом, а скоріш сукупністю людей, у якій кожен живе сам по собі, мало турбуючись про долю інших співвітчизників і долю країни в цілому. Дехто каже, що така вже наша природа, що згідно з нею ми є народом не державним. Як свідчить історична наука, це не правда, не завжди так було.
Тоді в чому ж причина? Відповідь проста: причина в тому, що в нашого народу були підрізані або дуже ослаблені ті універсальні чинники, які об’єднують, згуртовують будь-який народ. Що ж це за чинники? Це рідна духовність; своя, не запозичена ідеологія і рідна мова.
Отже, що таке духовність? Духовність людини - це сукупність космогонічних, антропологічних та етичних ідей, в істинності яких людина переконана, а також її життєдіяльність і відповідності з етичними правилами і нормами. З таким визначенням духов-
ності не всі можуть погодитися. Є люди, які стверджують, що духовність походить від слова «дух». Аля як потрактувати цю похідну, що складає її зміст, цього вони не знають. Та й не можуть знати, бо це суто гіпотетичне уявлення про те, що існує багато досконаліша ніж інтелект сфера розуму. Людство повинно пройти ще довгий еволюційний шлях розвитку, поки досягне її, але вже сьогодні вона дає знати про себе у вигляді так званих прозрінь (інсайтів), коли істина осягається зразу, у всій її повноті, без попереднього подрібнення явища на окремі складові, як це характерно для роботи інтелекту. Цю найвищу сферу розуму називають по різному. В концепції індійського філософа Ауробіндо Г хоша [6] це суперрозум, а в роботах християнських богословів це дух.
Як працює дух, ми не знаємо. Більше того, Ауробіндо Гхош стверджує, що навіть коли окремі дуже обдаровані представники нинішнього людства, використовуючи методику йоги, і можуть долучитися до сфери суперрозуму, то розповісти про це, користуючись інтелектуальними засобами спілкування, вони не зможуть, бо це не можливо в принципі.
Таким чином, коли мова заходить про духовність, то цим самим підкреслюють, що мають на увазі ідеї, розуміння і сприйняття яких залежить не тільки від інтелекту, а сюди якоюсь мірою долучаються і вищі сфери розуму.
Духовність як сукупність основних космогонічних і етичних ідей, найбільш повно втілюється в тій рідній релігії, яку сповідує народ. Рідне світобачення, напрацьоване найталановитішими представниками народу і трансформоване в рідне богорозу-міння, на рівні побутової свідомості матеріалізується у вигляді свят, обрядів, звичаїв, етичних правил і норм і це народ об’єднує, зріднює, здружує, робить із нього моноліт, єдине ціле. Ось чому наймудріші представники народу завжди надавали такого великого значення залученню своїх громадян до рідної духовності. Саме цьому вважається, що людина народжується двічі: раз тілесно і другий раз духовно.
І тому, якщо національна святість заплямлена, значить народ утрачає маєстат, навколо якого він єднався: в народі постає зневіра, сварня, безавтори-тетність і роз’єднаність. Чужі святощі для народу не зрозумілі; між душею народу і чужими святощами немає єдності. Той хто перший в церкві чужовір’я проспівав «Боже, нам єдність подай!», спробував спрямувати мислення українців на шлях занепаду. Єдності ніхто ніколи не давав, не дає і не дасть. Її не можна вимолити, її не можна випросити, її не можна вижебрати. Єдність народжується сама собою, якщо народ творить свій самобутній, незалежний шлях життя, творить своє світобачення, своє богорозумін-ня, свої свята, обряди і звичаї.
Думка про те, що втрата рідної духовності стала головною причиною нашого занепаду, починає проникати в середовище нашої інтелігенції. Ось що пише, наприклад, дослідник-етнограф Г. Лозко: Християнство не принесло ні реального облагород-ження звичаїв, ні підвищення моральності й духов-
них якостей людей. Розходження між Заповідями божими і реальним життям людей призвело до втрати духовних орієнтирів, які стали причиною великих військових і соціальних потрясінь, втрати державності і чужоземного рабства. Не кожний українець нині готовий визнати цю причину нашого занепаду [3].
Ще сильніше в цьому контексті висловився Л.Т. Силенко: Народ який (з тих чи інших причин) не знає своєї рідної віри, нещасний. Він загубив свою метрику. Він не знає сам себе. Він не знає першоджерел своєї духовної культури. Хто не знає сам себе, той не має віри в себе. Хто не має віри в себе, той не має енергії відстояти себе [5].
Окрім духовності, як своєрідного регулятора життя спільноти, в кожному суспільстві є ще й ідеологія, яка теж виступає як своєрідний регулятор. Різниця між ними в тому, що духовність проектується на етнос в цілому, а ідеологія - на конкретно-історичний проміжок його існування. В ідеології філософські, правові, економічні і інші ідеї і поняття обігруються так, щоб підпорядкувати їх збереженню існуючого політичного ладу. Якщо суспільство розвивається природно, самобутньо, не орієнтуючись на чужих пророків і авторитетів, то духовність і ідеологія виявляються в ньому тісно пов’язаними між собою і в такому разі остання добре слугує об’єднанню суспільства. Зрозуміло, що в нашій державі такої ідеології ще немає.
Тепер трохи зупинимося на рідній мові як універсальному чинникові згуртування народу. Є твердження, що мова це душа народу. Дійсно, якщо ми спробуємо перекласти поезії Т.Г. Шевченка, скажемо, на російську мову, зберігши не тільки зміст, а й весь підтекст, то нам це не вдасться. І навпаки, ми не зможемо зробити цього ж самого з поезіями О.С. Пушкіна, переклавши їх на українську мову. В кожній мові є щось таке, невловиме, що ніякому перекладу не піддається.
Відомо, що немовлят, які тривалий час росли і розвивались серед тварин, неможливо повернути до людського стану. Вчені твердять в зв’язку з цим, що для включення розвитку дитини за людським сценарієм необхідно, щоб вона знаходилась в людському оточенні. Але ж людське оточення багатофактор-не і тому виникає питання: що саме із нього запускає розвиток дитини за людським сценарієм?
Вартий уваги такий історичний досвід. Хан Акбар (походив він з династії великих моголів), як втор-жник, ханствував у Індії в 1556-1605 роках. Йому браг-мани казали, що людина родиться розумною. Він відповідав: коли хочеш бути розумним, пануй, поневолений народ глупий, не має можливості свій розум розвивати. Хан Акбар узяв від матерів новонароджених дітей (китайських, індуських, бірманських, тібетських та інших) і тримав їх під опікою глухонімих няньок. І ключ від цього «дитячого садка» був у нього: діти не мали права чути людської мови. Коли пройшло десять літ, Акбар відчинив двері, щоб оглянути дітей і почути їхню мову.
І він, і мудреці, які прийшли з ним, здивува-
лись: у поводженні дітей не було нічого людського. Вони лазили, нагадуючи звірів. Вони не мали мови. Вони нявкали, ричали, шкірилися, дряпалися, клацали зубами. Акбар дав наказ випустити дітей з «дитячого садка» і почати робити їх людьми. Усі старання були даремними, дітей, які виросли в нелюдських умовах, не вдалося зробити людьми.
Цей досвід був задуманий з метою переконати брагманів, що неволя робить людей глупими, та він дозволяє зробити більш глибокий, фундаментальний висновок фактором, що включає розвиток дитини за людським сценарієм, є слово, тобто, слово творить людину, а українську людину творить українське слово.
Цей висновок прекрасно узгоджується із сучасними науковими даними. Видатний мовознавець Олександр Потебня стверджував, що мислення дитини повинне формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки остаточно не сформувався мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми іноді підсвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично, з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан [4] пише у своїй статті: «Мова це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... Мова це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись на зміні антропологічного типу. Зменшується об’єм пам’яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна - просто «сніг», і просто «крига», то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи іншого генотипу.»
Теза про існування двох “рідних мов” що насаджувалися всім поневоленим народам, за своєю сутністю є антилюдською і протиприродною. Двох рідних мов не існує як не існує двох рідних матерів. Отож, «не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації» [2].
Таким чином, якщо українець іде вулицею Києва і не говорить по-українському, то він цим демонструє перед світом, що є рабом у рідній столиці. Якщо українець не говорить українською мовою, значить він не думає по-українському. А коли він не думає по-українському, то може вважати себе католиком, православним, баптистом, буддистом, але він не може себе вважати повноцінною людиною, як англієць, німець, француз чи росіянин. Він не повноцінна людина тому, що не вміє думати по-рідному. Думаючи по-чужому, він чужий сам для себе, тобто він є людиною без національної моралі. А людина без національної моралі в усі часи і у всіх народів визначалася як раб.
Щоб дія названих універсальних чинників (рідної духовності, своєї національної ідеології, рідної мови) була дійсно ефективною, цьому повинна спри-
яти держава, а точніше еліта, яка здійснює владу в державі. Тут слід звернути увагу на один суттєвий нюанс. В свій час древні греки пустили в інтелектуальний обіг одну з найбільших побрехеньок будь-коли придуманих людиною. Вони створили термін «демократія» (влада народу). Справа в тому, що народ ніколи не здійснював, не здійснює і не буде здійснювати владу в суспільстві. Це робить еліта. А вона може бути трьох видів: справжня, псевдоеліта і ксеноеліта (керівна верхівка, що складається з ворожих корінному етносу чужинців).
Велике благо для суспільства, якщо владу в ньому здійснює справжня еліта, тобто та, яка здатна власні інтереси підпорядкувати інтересам народу. Як знайти таких людей, де взяти справжню еліту? Вона з’явиться тоді, коли наші вихованці будуть свідомі тих речей, про які говорилося вище, і не тільки свідомі, а переконані в їх істинності, що, в свою чергу, вимагає і систематичного самовдосконалення вихователів. Висновки.
Підсумовуючи, зазначимо, що тільки той фахівець з фізичного виховання здатний не тільки вирішувати завдання фізичного вдосконалення людини, але й разом з цим формувати громадянина-патріота, який добре розуміє, що таке духовність, як вона пов’язана з ідеологією, розуміє значення і глибинний зміст рідної мови і сам є людиною глибоких патріотичних почуттів.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем світоглядно-духовного підґрунтя у вирішенні виховних завдань фахівцем з фізичного виховання.
Література
1. Братко-Кутинський О. Феномен України. К., 1996. -С. 102-108.
2. Воловник Н.К., 1994. - С. 13.
3. Лозко Галина. Українське народознавство. К.: Зодіак-ЕКО, 1995. - С. 214.
4. Мовчан П. Мова явище космічне. Літературна Україна. 1989. - № 43, 48.
5. Силенко Л.Т. Мага Віра. Видання ОСІДУ РУН Віри, 1979. - С. 1309.
6. Шри Ауробиндо Гхош. Синтез йоги (перевод с английского). Санкт-Петербург: Алетейя, 1992. - 120 с.
Надійшла до редакції 22.05.2007р.
ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗМУ СПОРТСМЕНОК ПІД ВПЛИВОМ ТРЕНУВАНЬ, НАПРАВЛЕНИХ НА РОЗВИТОК ВИТРИВАЛОСТІ
Караулова С.І.
Запорізький національний університет
Анотація. У статті приведені експериментальні дані щодо особливостей функціонального стану і адаптивних можливостей організму спортсменок у віці від 12 до 23 років. Показано, що в цьому віці спостерігається поступова оптимізація функціонального стану апарату кровообігу і вища адаптованість їх організму до великого об’єму тренувальних і змагань навантажень.
Ключові слова: адаптивні можливості, серцево-судинна система, функціональна напруга, рівень ефективності функціонування системи кровообігу. Аннотация. Караулова С. И. Формирование функци-
