CC BY
156Духовно-моральне виховання молоді у спадщині Івана Огієнка
Ворожбіт В.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Анотації:
Узагальнено погляди Івана Огієнка на питання духовноморального виховання молоді. Розкрито основні суперечності, які впливають на виховання сучасної молоді. Доведено, що дУховно-моральне виховання особистості спрямоване на формування внутрішніх регуляторів поведінки, за І.Огієнком, це: стійка потреба у самовдосконаленні, самовихованні у розумінні внутрішньої організація всього життя людини, оптимальної самореалізації своїх здібностей, що впливає на стиль і зміст життя. Указано, що вирішенню їх сприятиме використання досвіду І. Огієнка щодо визначення принципів духовноморального виховання, використання слова, єдності взаємодії школи, родини і церкви у становленні системи цінностей людини.
Ключові слова:
духовні цінності, моральна поведінка, Огієнко.
Ворожбит В.В. Духовно-нравственное воспитание молодежи в наследии Ивана Огиенко. Обобщено взгляды Ивана Огиен-ко на вопросы духовно-нравственного воспитания молодежи. Выделены основные противоречия, которые влияют на воспитание современной молодежи. Доказано, что духовно-нравственное воспитание личности направлено на формирование внутренних регуляторов поведения, с точки зрения И.Огиенко, это: стойкая потребность в самосовершенствовании, самовоспитании в понимании внутренней организации всей жизни человека, оптимальной самореализации своих способностей, что влияет на стиль и содержание жизни. Указано, что решению их способствует использование педагогического опыта И. Огиенко в определении принципов духовно-нравственного воспитания, использования слова единства взаимодействия школы, семьи и церкви в становлении системы ценностей человека.
духовные ценности, нравственное поведение, Огиенко.
Vorozhbit V.V. Youth spiritual and moral education in the Ivan Ogienko’s heritage. Generalized Ivan Ogienko's views upon the spiritual and moral education of the youth are described in the article. The main contradictions influencing the modern youth education are discovered. It is proved that spiritual and moral upbringing of a personality is aimed to form internal behaviour regulators, as per I.Ogienko it is strong need of self-perfection, self-education, understanding of internal organization of whole human live, optimal self-realization of abilities which has impact on style and meaning of life. Determined that settling of these contradictions promotes the usage of I. Ogienko's experience applying to the determination of moral and spiritual education principles, the usage of a word, a unity of the cooperation of school, family and church in child's values system formation.
moral values, moral behavior, I. Ogienko.
Вступ.
Демократичні процеси розвитку освіти та інших соціально-культурних галузей життєдіяльності суспільства в Україні актуалізують утвердження загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних норм життя українського народу. Тому програмою «Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», затвердженою МОН України від 17.12.2007 р., мету сучасного освітнього процесу спрямовано не тільки на формування необхідних компетенцій, ґрунтовних знань з різних предметів, а й на формування духовно і морально зрілої особистості, готової протистояти викликам глобалізації життя [7, с. 2].
Вагоме значення для реалізації ключових позицій цієї програми має звернення до творчої спадщини видатного релігійного, громадського та державного діяча, педагога й богослова, первоієрарха українського православ’я Івана Івановича Огієнка (1882 - 1972). Осмислення його поглядів на сутність, принципи і зміст духовного становлення людини, організації морального виховання сприятиме послідовному втіленню мети духовно-морального виховання сучасної молоді.
Цінні фактичні матеріали про творчо-педагогічний доробок просвітника, його наукові праці проаналізовано у дослідженнях Н. Тимошика («Голгофа Івана Огієнка: Українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видавничій діяльності», 1997), А. Марушкевич («Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка», 1999), Г. Опанасюк («Виховання гуманної особистості школяра в педагогічній спадщині Івана Огієнка», 1996), І. Кучинської («Виховання духовних цінностей у молоді у творчості І. Огієнка», 2000).
© Ворожбіт В.В., 2011
Суттєву допомогу в процесі теоретичного осмислення новітніх тенденцій у теорії виховання надали роботи А. Алексюка, М. Богуславського, О. Ви-шневського, Б. Гершунського, М. Євтуха, В. Лозової, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, Г. Шевченко, М. Ярмаченка, В. Яковенка. Окремі аспекти духовноморального виховання особистості, формування духовних цінностей дітей та молоді у творчій спадщині видатних педагогів ставали предметом історико-педагогічних досліджень Л. Журенко, С. Золотухіної, Т. Ільїної, Н. Мещерякової, О. Неживого, З. Равкіна та інших.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Однак, незважаючи на значні праці, до цього часу достатньою мірою не розкрито проблему духовноморального виховання дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка через призму сучасного розуміння духовних і моральних цінностей і орієнтирів виховного процесу, що й визначено метою даної статті.
Результати дослідження.
Аналіз педагогічної літератури свідчить про те, що багато сучасних педагогів (О. Вишневський, Р. Бєла-нова, І. Климишин, М. Стельмахович, Б. Степанишин,
О. Сухомлинська) вважають доцільним відновлення духовного виховання на ґрунті християнської моралі, спрямованого на збереження духовної самобутності українського народу, формування у молоді високих моральних якостей [1; 10].
Проаналізовані праці учених Б. Ліхачова, О. Мар-тиненко, Ю. Руденко доводять, що переваги християнської педагогіки у порівнянні зі світською досить вагомі. Серед таких переваг варто наголосити на таких: одухотворення всіх виховних впливів (виховання
згідно з постулатами християнської педагогіки виникає з внутрішньої потреби покращення людського єства через наближення до священного); гуманістичне спрямування методів, засобів і форм релігійного виховання (словесні способи спонукання, приклад і авторитет людини, доброчинна діяльність, сумлінна праця, святкування релігійних свят за християнськими канонами, які органічно поєднуються з народними культурними традиціями); цілісність створюваного виховного середовища (християнська педагогіка не обмежується вимогами і порадам щодо моральної поведінки у конкретному соціальному середовищі, а спрямована, насамперед, на формування так званої екології душі, спонукає людину до самостійних логічних висновків) [3; 4; 9].
Разом з тим, в сучасній педагогічній практиці запровадження елементів християнської духовної педагогіки посилює низку суперечностей, а саме: між інтеграцією антропологічних знань і перенесенням природничо-наукових методів у педагогіку; між наявністю філософсько-освітніх ідей гуманізації та відсутністю концепцій духовного виховання; між широким упровадженням інноваційних педагогічних технологій і відсутністю їх експертизи щодо відповідності цілям духовно-морального виховання учнів; між значним обсягом вітчизняної і світової педагогічної спадщини й незатребуваністю цього потенціалу в практиці національної освіти [2; 10].
Розв’язанню цих суперечностей певною мірою сприяє ретельний педагогічний аналіз і сучасна імплементація здобутків відомого просвітника і церковного діяча І. Огієнка. Вартим уваги сучасників є розуміння ним християнства як неодмінного компоненту процесу формування свідомої української нації [5]. У визначенні рис, які характеризують українське православ’я, І. Огієнко принципово виділяв демократизм, соборноправність, євангелісткість, побутовість [5]. У його працях отримало обґрунтування питання ролі Церкви в культурному житті нації. Важливо відмітити прогресивну тенденцію сьогодення, яка позначилася підвищенням соціальної уваги до української церкви. Сьогодення можна охарактеризувати церковно-релігійним ренесансом, що характеризується відновленням роботи храмів, відкриттям недільних шкіл для дітей і дорослих, упровадженням вивчення в освітніх закладах християнської етики. Органи місцевої влади докладають зусиль щодо безперешкодного пересування прочан, здійснення хресних походів, масових молебнів на великі релігійні свята. Нині все більше українців переконуються в істинності позиції І. Огієнка про те, що духовність, як складна система, ґрунтується на утворенні свідомості й самосвідомості людини, де віддзеркалюються її найважливіші життєві потреби, погляди, інтереси, ставлення до навколишньої дійсності і до себе самої, як соціального індивіда.
У процесі дослідження установлено, що загально-наукові погляди І. Огієнка щодо сутності духовності особистості та чинників її виховання в юному віці формувалися, головним чином, під впливом класич-
ної грецької та філософії нових часів, хоча основним джерелом його світоглядних переконань є християнські релігійні уявлення. Зазначимо, релігію І. Огієн-ко розглядав як певну духовну діяльність людей, що відігравала важливу культурно-історичну роль, була засобом відродження національних цінностей народу, культурно-освітнього цивілізаційного поступу, джерелом розвитку національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, своєрідним способом соціального життя [5]. Адже з давніх давен церковна парафія формувалася за принципом братерства і сестринства, коли люди цінність своєї діяльності та духовну вартість особистості визначали мірою співчуття іншій людині, проявляли діяльну любов до інших, не чекаючи за це винагороди.
Повернення людей до вічних духовних цінностей, таких, як любов, віра, надія, правда, патріотизм, за глибоким переконанням І. Огієнка, є визначним критерієм духовної особистості. Сьогодення сучасних навчальних закладів усіх рівнів, інших соціокультурних установ зіткнулися з проблемою, яка полягає у формалізації цілей і завдань освіти, відсутності методичного інструментарію формування важливих життєвих ком-петенцій: уміння бути толерантним, дружити, любити і поважати одне одного. Розвиток інформаційних і комп’ютерних технологій призводить до відчуження людей, втрати досвіду соціальної комунікації. Все більше часу сучасна молодь проводить на самоті, або в системі заочного спілкування.
Християнська педагогіка містить багатющий досвід організації виховного процесу, спрямованого на формування перелічених життєвих компетенцій, дає приклад вдумливого особистісно цінного застосування слова як могутнього засобу виховного впливу, формування досвіду соціальної комунікації на засадах щирості і взаємної поваги. Наприклад, звернімося до правил формування текстів проповідей і молитов. Серед них вирізняється правило про неприпустимість вживати образливі, двозначні тлумачення і формулювання критичних висновків за аналогією вердикту [8, с. 45]. Справедливо наголосити на необхідності широкого використання правил церковної риторики в стінах навчальних закладах, оскільки інформатизація суспільства в цілому призвела до негативних змін: поверхневого ставлення до цінності слова, зменшення вимогливості правильного розуміння смислу висловленого, толерантності інтонування висловлювань тощо.
Встановлено, що саму категорію цінностей вчений розглядав як поняття, що виражає позитивну значимість природних, соціальних і духовних явищ для існування і розвитку суспільства, для потреб і діяльності кожної людини. Ось чому вчений вважав, що формування у дітей почуття любові до своєї держави, Бога, рідної землі, мови, культури народу сприяє більш ефективному вихованню у молоді соціальної активності, громадянської зрілості, системи активного дійового ставлення особистості до Батьківщини, суспільства, природи, до праці, до самого себе, а також прилучає дитину до національної культури свого
народу, його історії, розвиває почуття власної гідності, поваги духовної спадщини людства. Варто наголосити, на тлі прогресування особистісно орієнтованої педагогіки, гуманістичних концепцій, дитиноцентриз-му до цього часу не розроблено критеріїв експертизи тих чи інших технологій, освітніх моделей з огляду на позитивні зміни у структурі особистості. Адже кожна технологія, педагогічна новація має негативні риси, що посилюють педагогічні суперечності. Тому, уважаємо за необхідне під час розробки та упровадження освітніх моледей, концепцій, положень і методик керуватися пропозицією І. Огієнка щодо позитивної значимості їх для особистості кожного суб’єкта педагогічного процесу. Тоді освіта стане середовищем ціннісного самотворення особистості.
Аналіз творчості І. Огієнка доводить, що виховання розумілося ним як процес цілеспрямованого формування у людини певних якостей свідомості і характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку кожного окремого суспільства, етносу, соціального прошарку [5]. Обґрунтовані І.Огієнком принципи духовного виховання особистості (духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнському ідеалу, ідейності, корисності для суспільства, самовдосконалення особистості) відображають головні тенденції становлення особистості в дитячому і юнацькому віці. Провідними ідеями, на основі яких педагог пропонував будувати систему виховання, є: любов і повага до людей, рідної мови, віри, культурно-історичної спадщини рідного народу; ідейна переконаність, відданість духовним і національним ідеалам, громадянська активність у поєднанні із вимогливістю до себе, реалізація потреби у саморозвитку та самовдосконаленні [6].
Проведений аналіз праць просвітника дозволяє стверджувати, що християнська мораль, закладає основу духовної сутності особистості, яка включає в себе норми моральної поведінки, внутрішній стан людської душі, а саме чистота та цілісність самоусвідомлення людини. Ця мораль заперечує будь-який егоцентризм та закликає творити добро. Зазначимо, що погляди І. Огієнка на духовну сутність особистості з позиції християнської моралі знайшли своє висвітлення і обґрунтування у працях: «Живімо правдою!» (Холм, 1944), «Віра. Слово во врем’я лютее» (Холм, 1944), «Служити народові - то служити Богові» (Вінніпег, 1954), «Обоження людини - ціль людського життя» (Вінніпег, 1965), «Дохристиянські вірування українського народу» (Вінніпег, 1965) та ін.
Цікаво відзначити, що вчений, роблячи зноску на Біблію, наголошував на тому, що саме Бог висловлював і заповідав людям вихідні принципи моральної поведінки і постулати життя, обґрунтовані любов’ю до іншого, у десяти заповідях Мойсея, змісті Нагірної проповіді.
Оцінкові судження сучасних дослідників спадщини І.Огієнка, ведуть до висновку, що він докладав значних зусиль для організації української національної школи [6]. Так, вчений брав активну участь у розробці
і проведенні реформи української школи на початку ХХ століття. Актуальними залишаються основні положення його концепції розвитку національної школи: 1) державна українська школа повинна бути єдиною щодо доступності і наступності у навчанні; 2) головна мета школи - виховання патріотів, гідних громадян України; 3) активна українізація навчального процесу всіх типів навчальних закладів (наголосимо, що українізація передбачала не лише запровадження викладової української мови, але й уведення у зміст навчання вивчення історії і культури України, розробку навчальних програм дисциплін гуманітарного і природничо-наукового циклів за принципом визначення внеску представників української нації у розвиток наук і технологій); 4) виховання національно свідомих та соціально грамотних громадян (важливим видається впровадження правової просвіти населення, за яке ратував І. Огієнко); 5) духовне відродження особистості - шлях до гармонійно розвинутого суспільства (використання ціннісних орієнтирів, що їх пропагує християнство, для полодання соціального невдоволення, стихійних проявів гніву тощо).
Таким чином, І.Огієнко скеровував свої зусилля на духовний розвиток особистості, пропонуючи педагогічній громаді розглядати цей розвиток як процес індивідуально-особистісного прилучення до духовно-національної спадщини народу, опанування загальнолюдськими цінностями і соціокультурним досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності і самостійного творчого розвитку.
У своїй педагогічній практиці (1909 - 1921 рр.)
І. Огієнко звертав увагу на те, що позашкільна виховна робота з дітьми та молоддю є невід’ємним компонентом цілісного навчально-виховного процесу. При цьому вчений наголошував, що соціальне оточення по відношенню до особистості повинно виконувати наступні функції: єдність розвитку суспільства і особистості; забезпечення цілісності виховних впливів школи і соціального оточення; індивідуалізація навчання і виховання на широкій соціальній основі; розвиток творчих можливостей особистості в результаті активного пізнання і перетворення соціального оточення; включення молоді в продуктивну технічну, трудову, естетичну діяльність; можливість практики в моральній поведінці [5].
У процесі дослідження встановлено, що І.Огієнко наголошував на тому, що складовими національного виховання повинно бути родинне, шкільне і релігійне виховання [5]. Як бачимо, просвітник не ратував за упровадження обов’язкової релігійної освіти. Сьогодення освітньої практики часто штучно посилює протиріччя між законодавством освітньої галузі щодо світського характеру навчання і розробкою засад духовно-морального виховання.
Особливістю педагогічної спадщини І.Огієнка є те, що духовно-моральне виховання засобами християнської релігії він розглядав як елемент позашкільного виховання. Адже церква, її історія і традиції нерозривно пов’язані з українськими звичаями. У працях «Українська церква» (Київ, 1918), «Українська Церква
й наша культура» (Холм, 1942) та ін. І. Огієнко наголошував на тому, що церква зберігає не тільки духовні, національні, родинні цінності, а також захищає національні інтереси, дбаючи про соборність, демократичність, духовність і незалежність своєї Батьківщини.
Актуальними та своєчасними звучать сьогодні поради І. Огієнка стосовно основних завдань родинного виховання, спрямованого на розв’язання завдань духовно-морального зростання дитини. А саме: формування духовних цінностей з позицій добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності; створення сприятливої трудової атмосфери в сім’ї; залучення дітей до світу знань через народні казки, пісні, прислів’я, приказки, думи, лічилки, інший дитячий фольклор; піклування про розвиток відчуттів і доцільних сприймань дитини; турбота про інтелектуальний розвиток дитини; залучення дітей до активної участі в громадських заходах, які сприяють освоєнню народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання національної свідомості і характеру.
Зазначимо, що родинні цінності, на погляд І.Огієнка, є результатом життєвого відбору духовних і моральних законів існування сім’ї, які демонструють ставлення до довкілля. Відомо, що батьки не можуть скерувати життя і діяльність дитини повною мірою, вони можуть лише передати моральні орієнтири, які визначатимуть життєдіяльність дитини у дорослішанні. Родинне виховання сприяє становленню духовності особистості дитини через передачу досвіду попередніх поколінь, вироблення звички шанування предків, уміння взаємопідтримки і допомоги. У такий спосіб формується цінність єдності сім’ї, отже - громади, нації в цілому. Не можна обійти увагою той факт, що під впливом ціннісних орієнтацій сім’ї на особистісному рівні дитини відбувається відбір інших духовних цінностей. І. Огієнко слушно зауважував, що коли суспільні духовні цінності та ідеали суперечать особистим, сформованим під впливом родини, відбувається відторгнення частини або руйнація всієї ціннісної системи дитини, що призводить до духовної кризи, яка проявляється, передусім, у дезорієнтації та моральній спустошеності. Такі приклади, на жаль, часті для сьогодення. Тим самим підтверджується значущість творчого використання педагогічного доробку відомого просвітника.
Результати аналізу літератури досліджуваного періоду свідчать про те, що І. Огієнко звертав увагу на те, що духовну кризу поглиблюють суперечності, які виникли на суспільному рівні і далі діють на родинному, освітньому і особистісному рівнях. Сюди педагог відносив: руйнацію старих суспільних ідеалів і невизначеність нових; вимоги суспільства виховати духовну особистість і непідготовленість сім’ї, школи й суспільства в цілому до здійснення такого виховання; суперечність між високими вимогами до педагогів у вихованні духовності в дітей і молоді і браком єдності педагогічного колективу та батьків; невідповідність слів батьків і вихователів їхній поведінці; суперечність між уявленнями підростаючої особистості про життя і самою життєвою реальністю [5].
Ці суперечності впливають на духовно-моральне виховання і сучасної молоді. Тому цінним уважаємо ідею про комплексність духовного виховання, яка бачилась І. Огієнку як побудова якісно нового змісту освіти, організація процесу навчання та виховання, сконцентрованого навколо формування духовно розвиненої особистості. У такій моделі компоненти педагогічного процесу розміщувались за принципом значущості у такій послідовності: школа - церква -родина (педагог, духовний наставник дитини, батьки).
У процесі реалізації цієї моделі формується, констатував І. Огієнко, така система основних компонентів духовного світу особистості: національна психологія, національний характер і темперамент, національний спосіб мислення, християнська етика, народна естетика, народна правосвідомість, національна філософія, національний світогляд і національна ідеологія.
Історико-логічний аналіз матеріалів з теми довів, що реалізувати програму виховання духовних цінностей вчений зміг в українському державному університеті в Кам’янець-Подільському (1918 - 1921 рр.). Особливо важливим є те, що Кам’янець-Подільський період педагогічної діяльності І. Огієнка співпадав з часом ректорства в університеті, виконанням повноважень міністра освіти та міністра віросповідань. Така багатоаспектна управлінська робота дала можливість вченому на практиці реалізувати власні духовні і національні ідеї. І. Огієнко був переконаний у тому, що релігійний світогляд не заважає розвиватись народним ідеалам, громадянським поглядам, переконанням, науковому світогляду. З цього приводу цікаво відмітити, що наявність богословського факультету в українських університетах І. Огієнко вважав корисним, необхідним явищем і пишався тим, що «вперше на сході слов’янства» з’явився такий факультет і у Кам’янець-Подільському (1918 р.).
З метою успішної реалізації змісту духовноморального виховання І. Огієнко рекомендував у зміст навчання увести роботу з вивчення родоводу, краєзнавства, національної міфологіі та фольклору, релігійних виховних традицій, родинно-побутової культури. Просвітиник радив піклуватися про створення шкільних і громадських бібліотек, які б дозволили організувати самонавчання, роботу з довіднико-вими виданнями, науковою періодикою.
Висновки.
Духовне виховання І. Огієнко розглядав, як процес цілеспрямованого формування у людини духовно-національних якостей свідомості й характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку суспільства. Процес духовно-морального виховання особистості закономірно спричиняє формування внутрішніх регуляторів поведінки, за І.Огієнком, це: стійка потреба в самовдосконаленні, самовихованні у розумінні внутрішньої організація всього життя людини, оптимальної самореалізації її здібностей, що впливає на стиль і зміст життя людини. Вчений-педагог ставив перед національною школою завдан-
ня формувати риси характеру українця: моральність, чуттєве ставлення до світу, національну гідність, шляхетність, силу волі, почуття обов’язку перед Батьківщиною. Можливість виховання духовних цінностей засобами національної культури та християнської етики І Огієнко продемонстрував у своїй педагогічній практиці, зокрема, у Кам’янець-Подільський період просвітницької діяльності, доводячи педагогічній та науковій громаді, що без духовних основ просвітительство ніколи не зможе стати на фундаментальну наукову базу. Вироблені І. Огієнком шляхи та засоби виховання духовних цінностей дітей і молоді можуть широко використовуватись у наш час: факультативні уроки; лекції, читання; організація лекторіїв для батьків з питань виховання.
Розробка відповідних робочих навчальних програм і методичних порадників є перспективним напрямом подальшої розробки теми.
Література:
1. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки [Текст]: навч. посіб. / О.І. Вишневський. - вид. 3-є, доопрац. і допов. - К.: Знання, 2008. - 566с.
2. Кафарська О. Формування духовності - актуальна проблема сьогодення / О. Кафарська // Збірник наукових записок Національного університету «Острозька академія» «Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячоліття».
- Острог, 2002. - С. 119-125.
3. Лихачев Б.Т. Философия воспитания: Специальный курс. Педагогическое наследие / Б.Т. Лихачев. - М.: Владос, 2010 - 335 с.
4. Мартиненко О. Аналіз наукових підходів щодо визначення поняття «духовна культура» / О. Мартиненко // Український соціум. - № 1(12). - 2006. - С.73-78.
5. Митрополит Іларіон. Книга нашого буття на чужині. Бережімо все своє рідне: Ідеологічно-історичні нариси. - Вінніпег, 1956.
- С 17 - 18.
6. Огієнко І.І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний катехізис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства / І. Огієнко. - Факс. Вид. - К., 1994. - С. 37 - 38.
7. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»: [Електронний ресурс]: Затверджено МОН України від 17.12.2007 р. - відкритий доступ : http:www.zakon.ua?
8. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. Колодного А., Лобовика Б. - Київ: Четверта хвиля,1996. - 392с.
9. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. - К.: В-во ім. О. Теліги, 2003. - 328с.
10. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи / О.В. Сухомлинська // Шлях освіти. - 1996. - № 1. - С. 24-27.
Надійшла до редакції 08.11.2010р.
Ворожбит Виктория Викторовна [email protected]
