CC BY
55Духовно-моральне виховання молоді у спадщині М.І. Пирогова
Ворожбіт В.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Анотації:
Проаналізовано цілі, зміст, форми духовно-морального виховання молоді у педагогічних працях М.І. Пирогова. Указано, що виховний ідеал учений бачив у щирій людині, яка готова віддано служити Батьківщині, усвідомлює власну гідність, приймає свободу як основний моральний імператив. Засобами духовно-морального виховання педагог визначав приклад вихователя, педагога, наставника. Зміст духовно-морального виховання бачив у єдності гуманітарних і природничих курсів. Основна форма - самопізнання. Чинником духовно-морального зростання молоді є натхнення. Указано, що успіх духовно-морального виховання залежить від уміння вихователя вивчати і розуміти спосіб життя, побут, прагнення молоді.
Ключові слова:
моральність, духовність, молодь, педагог, Пирогов, натхнення, громадянськість, віра.
Ворожбит В.В. Духовно-нравственное воспитание молодежи в наследии Н.И. Пирогова. Проанализировано цели, содержание, формы духовно-нравственного воспитания молодежи в педагогических произведениях Н.И. Пирогова. Указано, что воспитательный идеал ученый видел в искреннем человеке, который готов самоотверженно служить Родине, сознает свое достоинство, принимает свободу как основной нравственный императив. Средствами духовно-нравственного воспитания педагог выделил пример воспитателя, педагога, наставника. Содержание духовнонравственного воспитания видел в единстве гуманитарных и естественнонаучных курсов. Основная форма - самопознание. Условием духовно-нравственного воспитания молодежи является вдохновение. Указано, что успех духовно-нравственного воспитания зависит от умения воспитателя изучать и понимать способ жизни, быт, стремления молодежи.
моральность, духовность, молодежь, педагог, Пирогов, вдохновение, гражданственность, вера.
Vorozhbit V.V. Moral and spiritual education of the youth in the heritage of N. Pirigov. The article is devoted to the analyze of aims, content and forms of moral and spiritual education of the youth in N. Pirogov's pedagogical texts. It is stated that the ideal of educator the scientist discovered in the sincere person, who is ready for duty for the motherland, is self confident, sees the freedom as a basic moral imperative. As a means of moral and spiritual education the scientist pointed out the example of educator, pedagogue, tutor. The content of moral and spiritual education was seen in a unity of humanistic and scientific courses. The main form is self knowledge. The condition of the moral and spiritual bringing up is inspiration. It is stated that the success of moral and spiritual bringing up depends on the educator's ability to study everyday life and aspiration of the youth.
morality, spirituality, youth, Pirogov, inspiration, civicism.
Вступ.
Глобальні процеси демократизації, що відбуваються в нашій державі, зміна й визначення нових стратегічних і тактичних завдань, перегляд пріоритетів суспільного розвитку, суттєві трансформації в економічній, політичній, соціально-культурній сфері актуалізують звернення до питання виховного ідеалу, відродження духовних істин, утвердженні моральних імперативів у змісті виховного процесу на всіх рівнях освіти. У національній доповіді Президента України «Цілі розвитку Тисячоліття. Україна 2010», проголошеної на саміті ООН у вересні 2010 р. указано, що зміст освіти має забезпечити формування компетентностей для особистісного розвитку, участь кожної особистості у демократичних процедурах громадянського суспільства, адаптацію освітньої системи до ринку праці, навчання впродовж життя [9, с. 53].
Розв’язанню цих важливих завдань сприятиме аналітичне осмислення педагогічного доробку відомих просвітян, нове прочитання рекомендацій щодо цілей, змісту, форм і методів виховання молоді. Серед визначних педагогів, які уважали освіту і виховання дійовим засобом суспільних перетворень, почесне місце займає постать Миколи Івановича Пирогова.
Історіографія дослідження творчої спадщини М.І. Пирогова надзвичайно широка. Гуманістичну спрямованість педагогічної концепції ученого аналізували П.Ф. Каптерев, О.М. Острогорський, К.Д. Ушин-ський, В.Я Стоюнін. Внесок просвітника в розробку національного виховного ідеалу, теоретичне обґрунтування педагогом ідей громадянського виховання досліджували Е.Д. Днєпров, Г.Є. Жураківський, С.Г. Іванов. Релігійно-християнські засади морального виховання у спадщині М.І. Пирогова аналізувалися А.М. Бойко, Н.Н. Барковою, О.А. Горчаковою, Л.П. Шевченко.
© Ворожбіт В.В., 2010
Наукова спадщина М.І. Пирогова відноситься до різних галузей антропологічних наук. Незважаючи на понад вікову давнину, творчо-педагогічний доробок М.І. Пирогова залишається актуальним, вражає оригінальністю і глибиною думки.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою публікації є аналіз з позицій сьогодення основних аспектів духовно-морального виховання молоді у спадщині М.І. Пирогова.
Результати дослідження.
Активна просвітницька і педагогічна діяльність просвітителя-демократа, визначного теоретика у галузі педагогіки, організатора народної освіти М.І. Пирогова припала на 50 - 60-і роки ХІХ ст., коли в результаті економічних, політичних, соціальних змін в Російській імперії відбулася трансформація свідомості суспільства. Ця трансформація виявлялася у полеміці про сутність людського буття, можливості розвитку духовності і моральності особистості.
М.І. Пирогов привернув увагу педагогічної громадськості статтею «Питання життя» у журналі «Морской сборник». Нею він започаткував широкий суспільно-педагогічний рух ліберального напряму. У публікації просвітник висловив свої погляди на роль, значення та стан виховання [7]. Наголосив на тому, що вихованню належить вирішальна роль у житті суспільства в цілому, і кожної особистості зокрема. Учений аргументував тезу про те, що від виховання в значній мірі залежить майбутнє людини.
Із поширенням у сучасному освітньому середовищі однобічного розуміння ідей дитиноцентризму, пропагування серед педагогів позиції «невтручання» у природний особистісний розвиток дитини, втрата
ціннісних орієнтирів суспільного розвитку призводить до формалізації виховного процесу. Це, на думку М.І. Пирогова, змушує людину до духовного роздвоєння. Подолати цей руйнівний процес може система духовно-морального виховання.
Самовіддане служіння медицині (М.І. Пирогов був військовим хірургом під час Кримської військової кампанії; керував общиною сестер милосердя; організовував роботу шпиталів тощо), критико-аналітичний світогляд ученого і просвітнього діяча утворили міцний духовний фундамент його виховної концепції. У програмних документах (проект Положення про початкові народні училища, гімназії, статутів університетів) М.І. Пирогов пропагував у цілях самовіддане щиросердне служіння Батьківщині, яке починається з усвідомлення кожною особистістю почуття власної гідності, прийняття нею самоцінності свободи як основного морального імперативу. «Всі, хто готується стати корисними громадянами, — відзначав М.І. Пирогов, — повинні спочатку навчитися бути людьми» [1, с. 29-51].
Як свідчить проведене історико-педагогічне дослідження, просвітницька діяльність ученого припала на період релігійно-православного спрямування виховання. Уряд Російської імперії надавав православній церкві фактично необмежені права і засоби виховного впливу у закладах освіти. Найпоширенішими у той час були церковнопарафіяльні школи, єпархіальні училища, школи грамоти при церковних парафіях. Богослов’я було обов’язковим предметом курсу університетської освіти. Видавнича справа, дитяча література зокрема, підлягала жорсткій церковній цензурі. Однак, як доводить проведений аналіз праць просвітника, М.І. Пирогов та інші просвітники того часу відзначали надмірну політизацію духовно-морального виховання через релігійну освіту. Учений указував, що церква мала активно пропагувати офіційну ідеологію освіти (православ’я - самодержавство - народність) замість того, щоб духовно підтримувати учительство, яке пропагувало моральний виховний ідеал через образ Христа - досконалої Бога-людини, здатної до самопожертви, але скоромної, з високою мірою самодостатності й усвідомленням цінності почуття власної гідності. Сам М.І. Пирогов такий моральний ідеал ототожнював із поняттям гуманістичної особистості, громадянина. Завдання вихователя формулював таким чином: створення умов для становлення високо моральної особистості християнина, для якої громадянський обов’язок є особистісною цінністю і проявом моральності.
Як зазначила дослідниця М.Д. Прищак, моральність самого М.І. Пирогова формувалася на основі опанування християнського вчення, чому сприяла релігійність його сім'ї, традиції шанування церковних обрядів. Однак, за висловом самого просвітника, релігійно-моральні почуття у юнацькі роки були більше зовнішніми, без глибинних душевних поривань [5, с. 40].
Пройшовши довгий шлях випробувань, М.І. Пирогов прийшов до висновку про те, що матеріалізм, атеїзм не дають людині душевної твердості і спокою у складних життєвих ситуаціях [4, с. 208]. Життєві незго-
ди - тяжка хвороба у Дерпті, неможливість викладати у Московському університеті і жити разом з рідними, смерть першої дружини, тривога за долю дітей - усе це змусило педагога звернутися до Біблії, сприяло утвердженню у його світогляді євангельського підходу розуміння суті людського буття, і відповідно - розуміння програми духовно-морального виховання.
М.І Пирогов був першим з вітчизняних педагогів, хто в другій половині ХІХ століття загострив увагу на проблемі духовності як методологічної основи навчання та виховання. На думку К. Ушинського, у статтях М.І. Пирогова «показується весь той тісний зв’язок, що існує між вихованням і філософськими науками, якого у нас багато хто не хоче зрозуміти. М. І. Пирогов поглянув на справу виховання з філософського погляду і побачив у цьому не питання шкільної дисципліни, дидактики або правил фізичного виховання, а найглибше питання людського духу - «питання життя», і справді, це не тільки питання життя, а найбільше питання людського духу» [6, с. 180].
Установлено, що відомий педагог аналізував проблему духовно-морального виховання людини через смислові та цільові аспекти буття. Але практика суспільного життя доводить, що на шляху реалізації цілей буття людина зустрічає багато перешкод, однією з яких є матеріальні пріоритети розвитку самого суспільства [8, с. 21]. М.І. Пирогов з болем відзначав, що питання виховання не стали питаннями життя суспільства [7]. Тому намагався власній виховній концепції надати практичного спрямування. Вагомою його заслугою уважаємо той факт, що працюючи попечителем, М.І. Пирогову вдалося полеміку навколо проблем виховання вивести за межі бюрократичних суперечок і зробити їх актуальним предметом громадської дискусії. Наприклад, на сторінках «Одеського вісника» він ініціював обговорення проблем громадського, морального виховання, аналізу результатів діяльності гімназій, університетів.
Як відомо, сучасні міркування педагогічної громадськості спрямовані на визнання того факту, що ефективність освітньої системи країни слід розглядати на трьох рівнях: особи учня (мова йде про освіту упродовж усього життя, яка дає змогу вдосконалювати індивідуальні навички, стимулює процес саморозвитку особистості); способу організації (якість структури й ефективність функціонування); суспільства (кумулятивний ефект від об’єднання результатів навчання із визначенням перспектив у світі знань). Відповідну у історико-педагогічну паралель можна віднайти у поглядах М.І. Пирогова. Наприклад, педагог слушно зауважував про те, що ми звикли протиставляти життя школі і школу життю [7]. Значна частина людей і нині переконані, що навчання є лише підготовкою до справжнього життя. Як правило, починають вчитися і виховуватися у дитинстві, і поняття про виховання, навчання і школу зливаються з поняттям про дитячий вік людини. Відповідно формується хибний стереотип про те, що у виховному процесі не реалізуються потреби і прагнення дорослої людини. М.І. Пирогов стверджував, що і батьки, і суспільство, і держава по-
винні прагнути відновити смисл школи і її права, що витікають з самого життя [7]. Треба повернутися до прямого призначення школи - бути керівником життя на шляху до майбутнього. Цього можна досягнути, коли всі здібності людини, її шляхетні і високі прагнення знайдуть у школі засоби для всебічного розвитку. Ця висока місія школи залишається актуальною і в умовах сьогодення.
Вадою тогочасного виховання М.І. Пирогов уважав становість освіти та її залежність від матеріальних ресурсів, вважаючи цю перешкоду несправедливою, такою, яка не відповідає інтересам держави, педагогіки і моралі. Нахили людини і здібності до навчання, на його думку, повинні визначати фактичну можливість для кожного отримати освіту. Прикро констатувати, однак, матеріальний критерій досі залишається вагомим у диференціації і диверсифікації освіти.
Другою вадою М.Пирогов вважав вузькопрофесійну та кар’єристичну спрямованість виховання. Свою педагогіку він назвав «духовно-моральною», очевидно, через те, що захищав загальнолюдський характер виховання, де пріоритетними є цінності світової цивілізації. Щира віра у виховну силу науки актуалізувала проблему емоційної основи виховання і навчання. За М.І. Пироговим, вчитель так має викладати науку, щоб вона сприймалася не вустами, а серцем. У цьому першочергове значення має моральний авторитет наставника, який ґрунтується знову ж таки на самоусвідомленні особистісної ролі вихователя, почутті власної гідності. Сам учений був таким прикладом. Відомо, що керуючи численною групою молодих учених, відрядженої на стажування за кордон (серед них: І.І. Мечніков, О.О. Потебня, Ф.Ф. Фортунатов та ін..), М.І. Пирогов опікувався душевним комфортом вихованців, удосконаленням їхньої моральності. Підтвердженням цього є висловлювання вихованця Л.М. Модзалевського: «Це наш патріарх. Я ще не бачив людини більш людянішої... він такий простий і разом з тим - глибокий. Дивовижно, як людина такого віку і статусу могла зберегтися у свій чистоті.» [1, с. 16].
Вартим уваги є висловлювання М.І. Пирогова у доповіді під час відкриття Ришельєвського ліцею про те, що вже настав той час, коли всі усвідомлюють, що основою майбутнього добробуту нашого суспільства повинно бути виховання наших дітей і частково перевиховання нас самих. Тому кожен батько, віддаючи свою дитину в школу, повинен сказати: «Я всім жертвую заради моєї дитини і нічого іншого не вимагаю від вихователів, лише те, щоб вони зорієнтували мою дитину бути людиною» [2, с. 42].
Як підкреслював просвітник, ідеал виховання міститься в словах батька сину: «Шукай бути і будь людиною». В них виражається головне завдання виховання: «Навчити дітей з ранніх літ підпорядкувати матеріальний бік життя моральному і духовному» [3, с. 424]. Тільки це дасть змогу вивести людство з хибного і небезпечного стану, коли меркантильні, почуттєві, матеріальні інтереси домінують над духовними і коли людина живе у розладі з вічними істинами, з істинами святими, чистими, високими.
Вчений бачив три шляхи виходу з даної ситуації, це: 1) погодити морально-релігійні основи виховання з сучасним напрямом розвитку суспільства; 2) змінити напрям розвитку суспільства; 3) приготувати молодь вихованням до внутрішньої боротьби, давши їй всі способи і всю енергію витримати нерівний бій. На заваді першого шляху - неможливість зводити високе до низького і погоджувати вічні істини морально-релігійних начал з меркантильними і почуттєвими інтересами, які домінують у суспільстві. Змінити напрям розвитку суспільства не є справою педагогів. На думку М.І. Пирогова, залишається третій шлях. Він хоча й важкий, але можливий. І підготувати з молодих років людину до цієї боротьби, - це означає «зробити нас людьми» [1, с. 36], зробити істинними, справжніми людьми. Третій шлях - це становлення «внутрішньої людини». Педагог з пафосом закликав: «Дайте виробитися і розвинутися внутрішній людині! Дайте їй же і засоби підкорити собі зовнішню і у вас будуть і педагоги, і солдати, і моряки, і юристи, а головне - у вас будуть люди і громадяни» [3, с. 437].
«Внутрішня людина», що і є поєднанням в собі вічних світлих, чистих і високих істин, істин, які допоможуть їй вирішити конкретні, практичні, професійні, суспільні та інші проблеми життя. Будучи за формою релігійним, поняття духовність у М.І. Пирогова є результатом буттєвої повноти, цілісності як релігійного, так і секулятивного, як трансцендентного, так і технологічного, виховного. «Вічні істини», «авторитет», скоріше є свого роду регулятивними ідеями, чистою недосяжною формою.
У ході аналізу педагогічного доробку просвітника встановлено, що М.І. Пирогов виділяв рівні духовності залежно від релігійності світогляду людини. Перший рівень - раціональний, його утворюють інформаційна культура що ґрунтується на систематичному науковому пізнанні, діяльнісний природі поведінки людини, моральних складових (прийняття цінностей християнського вчення). Другий рівень - містичний, його формують сакральні дії, молитва, благоговіння перед священнодійством. Перший рівень впливає на розвиток культури загалом, і зокрема на становлення національного виховного ідеалу. Другий рівень акумулює історію культури і спонукає до життєтворчості.
М.І. Пирогов вважав, що природні задатки є «благими дарами творця». Але людські здібності, добрі нахили є тільки певними можливостями духовного, а для їх реалізації на раціональному рівні потрібна виховна умова, щоб не зробити обдарованих безглуздими прихильниками мертвої букви, завзятими супротивниками необхідного на землі авторитету, прихильниками грубого матеріалізму, захопленими марнотратцями почуття і волі і холодними адептами розуму, або ж навпаки - таємничими містиками, релігійними фанатами [1, с. 41].
Особливе значення просвітник приділяв мірі духовно-моральної вихованості серед науковців, перед якими часто поставала проблема визначення: чи узгоджуються переконання, досягнені науковим шляхом, з душевним імперативом? Залежно від релігій-
них переконань М.І Пирогов науковців поділяв на три групи: вчені - в науці скептики, щирі парафіяни; ті, хто прагне примирення віри і науки; ті, хто ні в що не вірить. Саме до третьої групи педагог відносив і молодь [4].
Виходячи з цього, за просвітник завдання вихователя вбачав у допомозі молодій людині щиросердно визначитися, у що вірити, що саме визнавати за ідеал. Рівень духовно-моральної вихованості визначається щирістю і правдивістю людини по відношенню до самої себе [1, с. 46].
М.І. Пирогов був переконаний, що спонукання людини до душевної щирості, підтримка шляхетного прагнення зберегти гуманне християнське в характері може попередити руйнацію суспільства, втрату громадського ідеалу.
Духовний зміст і моральні імперативи просвітник визначав широтою наукового світогляду. Будучи медиком, М.І. Пирогов доводив, що гуманітарні предмети в гімназії і університеті так само важливі, як і природничі цикли, оскільки це розкриває духовно-моральну сторону нашого життя. Із продовженням диференціації і спеціалізації наук значення гуманітарних знань як засобу підтримання моральності в суспільстві зростає. На думку ученого, тільки людина з високими моральними переконаннями здатна протистояти спокусам сучасного суспільства (кар’єризм, лицемірство, надмірна корисливість). Інакше збережеться роздвоєння особистості на «бути» і «здаватись», що є шкідливим для самої людини. Виховання щирості і відвертості душі і таке виховання душі, щоб вона, розвиваючись не роздвоювалась і не втрачала своєї щирості ось той критерій істинності змісту виховання, який обґрунтував просвітник.
М.І. Пирогов уважав, що найдійовішим засобом духовно-морального виховання є приклад вихователя, педагога, наставника. Велике значення надавав самостійній роботі вчителів над підвищенням рівня знань і над удосконаленням своєї майстерності. 3 цією метою запровадив взаємні відвідування уроків та обмін досвідом. Основою виховного впливу уважав шанобливе, щире ставлення до вихованця, що спирається на глибокі знання вікової психології та фізіології. Вищим проявом педагогічного гуманізму уважав здатність педагога «дивитися на духовну сторону життя юнака і дитяти, як на святий храм», самоцінний по суті [4, с. 181].
Цей храм треба берегти, вдосконалювати, зміцнювати, не дозволяти брехні і блюзнірству проникати в нього. Педагог був переконаний, що внутрішній світ людей різних за віком своєрідний завдяки уяві. Тому вихователь не повинен нав’язувати поняття і логіку «дорослого» життя, а намагатися зрозуміти уяву вихованця і допомогти прийти істини на основі уже сформованих моральних імперативів. Порівняння сприйняття світу в юному і зрілому віці сприяють рішенню ще одного завдання, що є необхідним для бачення цілісної картини світобудови - подолання однозначної лінійності часу.
Наставник, який хоче зробити людьми своїх вихо-
ванців, віддає перевагу духу над формою, живій думці над мертвою буквою. Він бачить в науці не тільки збірник знань, а й могутній засіб впливу на моральну сторону виховання. Реалізуючи виховну мету, вчитель не примусить дитину вивчати науку одними вустами, але направить її на розвиток тієї чи іншої душевної здібності.
Показовою у цьому ключі є промова педагога «Під час прощання зі студентами університету св. Володимира» 8 квітня 1861 р., яка є своєрідним закликом гуманно ставитися до кожної людини, до відкритості, довірливості, правдивості, чуйності та щирості в стосунках з підростаючим поколінням. «Я належу до тих щасливих людей, які добре пам’ятають свою молодість... Від цього я, старіючи, не втратив здатності розуміти й чужу молодість, любити її і, головне, поважити її... Між іншим, хто не забув своєї молодості та вивчив чужу, той не міг не розрізнити і в її захопленнях устремлінь високих і благородних, і не міг не відкривати і в її поривах явищ тієї грізної боротьби, яку потрібно вести людському духу за дороге йому устремління до істини та досконалості» [4, с. 433 - 434].
Кращі риси молодості в роздумах М.І. Пирогова постають першими фундаментальними основами для формування «внутрішньої людини» [4, с. 434]. Педагог ставив собі «головним завданням» підтримувати всіма силами те, що завжди любив і поважав в молодості.
Основною формою духовно-морального виховання просвітник визначав самопізнання. Рушійним чинником самопізнання і духовно-морального зростання є натхнення. Без натхнення, на думку вченого, немає волі, без волі немає боротьби, а без боротьби - ницість і свавілля. Без натхнення розум слабкий і короткозорий. Через натхнення людина проникає в глибину своєї душі й виносить переконання, що в ній існує щось заповітно-святе, відкриває таємниче джерело - дух. Світле й урочисте, воно робить розум сильним і далекозорим, як святковий одяг, обгортає дух, спрямовуючи його на небо.
У дореволюційній педагогічній літературі М.І. Пирогова не випадково іменували великим цілителем тіла і вихователем душі, а його роздуми про шляхи духовного вдосконалення - педагогічною проповіддю[1, 2].
Дослідження М.І. Пироговим внутрішнього побуту молодої людини і роль педагога в його формуванні актуальні і сьогодні. Людині необхідне позитивне прагнення (потреба в свободі і спасінні, в служінні і в жертовності) більше, ніж власне буденне існування. Однобічний утилітарний розвиток людини неминуче призводить до егоїстичної внутрішньої позиції, яка веде до роз'єднаності, роздвоєності, що, у свою чергу, загрожує людині і суспільству в цілому. Питання, що ведуть до подолання роз'єднаності, і постають основними «Питаннями життя» в педагогічних статтях і промовах вченого.
Висновки.
М.І. Пирогов, приділяючи велику увагу духовноморальному формуванні «внутрішньої людини», вихованні її готовності до боротьби духу з матеріаль-
ним, визначав найвартіснішим у людини прагнення до істини. Виховний ідеал учений бачив у щирій людині, яка готова віддано служити Батьківщині, усвідомлює власну гідність, приймає свободу як основний моральний імператив. Засобами духовно-морального виховання педагог визначав приклад вихователя. Зміст бачив у єдності гуманітарних і природничих курсів. Основною формою уважав самопізнання, рушійним чинником - натхнення. Справедливо указував, що без віри неможливо світогляд зробити впливовим у моральному побуті.
Дослідження М.І. Пироговим молодої людини і ролі педагога в його формуванні актуальні і сьогодні. Подальшого ретельного вивчення потребують питання способів актуалізації уваги громадськості до проблем духовно-морального виховання молоді, залучення до просвітництва науковців, урядовців.
Література:
1. Афонский А.П. Н.И. Пирогов, его жизнь и педагогическая проповедь / А. П. Афонский. - М., 1911. - С. 29-51.
2. Пирогов Н.И. Новоселье лицея. / Н.И. Пирогов // Собрание литературных статей. - Одесса: Городская типография, 1858. -С. 39 - 47.
3. Пирогов Н.И. Речи сказанные Н.И. Пироговым / Н.И. Пирогов // Сочинения в 2-х т. - СПб.: Тип. М.М. Столюсевича, 1900. - Т 1. - С. 427 - 445.
4. Пирогов Н.И. Школа и жизнь / Н.И. Пирогов // Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1985. - С. 12, 198 - 209.
5. Прищак М.Д. Генеза поняття духовності в педагогічній думці України (друга половина ХІХ - 20-ті роки ХХ століття): монографія / М.Д. Прищак. - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2008. - 172 с.
6. Ушинський К.Д. Педагогічні твори М. І. Пирогова / К.Д. Ушинський // Вибрані педагогічні твори в 2-х т. - К.: Рад. школа, 1983. - Т.1. - С. 134 - 181.
7. Пирогов Н.И. Вопросы жизни / Н.И. Пирогов / Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1985. - С. 29 - 51.
8. Сухомлинська О.В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді: загальні тенденції й індивідуальний пошук / О.В. Су-хомлинська. - К.: Всеукр. фонд „Добро”, 2006. - 43 с.
9. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна: Національна доповідь. - К.: Міністерство економіки України, 2010. - 108 с.
Надійшла до редакції 08.11.2010р.
Ворожбит Виктория Викторовна [email protected]
