CC BY
83онирует система, - и не более того. Система, организация в определении своем - мертвы, они не содержат в себе личности. Очевидно, что и закономерности, полагающиеся в основу существования системы, не могут пониматься иначе, как только определенные условия работы только лишь этой системы. При выходе за пределы системы и закономерности теряют всякий смысл. В основу школы полагались христианские лозунги, но поскольку школа являлась и является лишь мертвой (в смысле не-живой) системой, то и лозунги, полагающиеся в основу ее, воспринимаются лишь как мертвые, статические идеи, которые касаются каждого конкретного индивида лишь до тех пор, пока он является частью организации, системы. По выходе же из нее он вполне освобождается от каких бы то ни было обязательств закономерностей этих придерживаться. Может быть, поэтому школа не является для школьника школой быть человеком. Школа не воспитывает в школьнике понимания того, что в существовании человека значимо в высшей степени, а что является второстепенным. Иными словами, у школы не выходит быть родителем общественной морали, хотя никакая другая организация не сможет взять на себя подобной функции.
Очевидно, что, говоря об идеальном, предельном, так сказать, состоянии школы и педагогики вообще, к которому следует стремиться, следует иметь в виду не достижение какого-то одного свойства, какой-то одной характеристики, но сочетание, гармонию одновременно целого ряда свойств, характеристик. Великий русский педагог по этому поводу говорит: «В школе должна царствовать серьезность, допускающая шутку, но не превращающая всего дела в шутку, ласковость без приторности, справедливость без придирчивости, доброта без слабости, порядок без педантизма и, главное, постоянная разумная деятельность» [3].
Выводы.
Мы выделили одну из возможных первопричин всех существующих и потенциальных проблем педагогики - отсутствие разумной, здоровой идеи, способной объединить школьников в единый организм. В качестве альтернативы, очевидно, следует признать путь проповеди идей христианских, воспитания христианского сознания. С этим мнением можно согласиться или не согласиться, но только на уровне личной позиции: здесь даже и не идет речи, как именно, какими путями и средствами следует эту идею проповедовать. Между тем, актуальность формирования идеи - очевидна, ведь «мир управляется из детской» [4].
Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем роли идеологии в процессе обучения.
Литература
1. Магид М.Н. Тоталитаризм: темное прошлое или «светлое будущее». Источник в Internet: www. zhurnal. lib.ru.
2. Бердяев Н.А. Человек и машина. Источник в Internet: www. gumer. info.
3. Ушинский К.Д. Педагогика. - М.: Педагогика. - Т. 4. -1989. - 400c.
4. Ильин И.А.. Мир управляется из детской. Источник в Internet: www.vos.1september.ru.
5. В начале пути... - М.: Храм Трех Святителей на Кулиш-ках, 2002. - 320 с.
Поступила в редакцию 01.11.2007г.
РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ ШКОЛЯРІВ -НЕОБХІДНА ПОТРЕБА СЬОГОДЕННЯ
Отравенко О.В.
Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка
Анотація. У статті розглядається необхідність розвитку духовності школярів з позицій вчених - представників різних наук, звертається увага на взаємодію школи з батьками. Розглянуто духовний розвиток школярів з урахуванням їх вікових особливостей. Розглянуто наявність позитивного ідеалу, гуманістичних цінностей, працездатності. Представлено розвиток емоційно-вольової сфери учнів, формування морально-вольових якостей. Показана відповідальність за власні дії та вчинки. Ключові слова: духовність, духовний розвиток, школярі. Аннотация. Отравенко Е.В. Развитие духовности школьников
- необходимая потребность сегодняшнего дня. В статье рассматривается необходимость развития духовности школьников с позиций ученых - представителей разных наук, обращается внимание на взаимодействие школы с родителями. Рассмотрено духовное развитие школьников с учетом их возрастных особенностей. Рассмотрено наличие положительного идеала, гуманистических ценностей, работоспособности. Представлено развитие эмоционально-волевой сферы учеников, формирование нравственно-волевых качеств. Показана ответственность за собственные действия и поступки. Ключевые слова: духовность, духовное развитие, школьники. Annotation. Otravenko O. Development of pupils’ spirituality as a necessity of nowadays life. The article reveals the problem of development of pupils’ spirituality from the position of view of scientists of different sciences, it draws the attention to interaction of school and parents. Spiritual development of schoolboys with the count of their age features surveyed. Presence of a positive ideal, humanistic worth, work capacities surveyed. Development of emotional - strong-willed sphere of pupils, formation of moral - strong-willed qualities presented. The responsibility for natural actions and acts is shown.
Key words: spirituality, spiritual development, pupils.
Вступ.
В останні роки духовна криза українського суспільства є все більш загрозливою. Низький рівень життя в Україні, безробіття, інфляція, проституція, наркоманія, невизначеність моральних орієнтирів у політиці держави й повсякденному житті супроводжуються духовною деградацією. Школярі втратили духовно-моральні ідеали, що призвело до кардинальної зміни їх ціннісних орієнтацій. Засоби масової інформації мало часу приділяють даній проблемі. На екранах телебачення спостерігається насилля, зброя, сила та повне ігнорування національних традицій у вихованні й освіті підростаючого покоління. Усе це призвело до дискредитації споконвічних норм моралі й падіння рівня духовності молоді.
У системі освіти накопичилася низка протиріч, що ускладнює розв’язання обраної проблеми. Необхідно визначити та розробити теоретико-мето-дологічні засади, що сприятимуть духовній самореа-лізації особистості учня. Тому названа проблема сьогодні є надзвичайно актуальною.
Велику увагу проблемі духовності приділяли філософи сучасності: В. Баранівський, Л. Буєва, М. -Каган, С. Кримський, В. Мурашов [7; 10;].та ін. Розробку психологічних та соціологічних шляхів вирішення даної проблеми здійснювали І. Бех,
М. Боришевський, Д. Леонтьєв, Ж. Юзвак [4; 5; 8]. та ін. Серед сучасних педагогів аспект духовності, духовного розвитку знайшов своє втілення в дослідженнях: В. Горащука, І. Карпенка, В. Оржеховської, О. Су-хомлинської, Т. Ротерс, Г Шевченко, П. Щербаня [16; 11; 14; 2; 15; ].та ін.
В останні роки проблемою розвитку духовності учнівської молоді займалось багато науковців. У дисертаційних дослідженнях представлені різноманітні аспекти проблеми процесу розвитку духовності: молодших школярів -Г. Авдіянц та Н. Чернуха [1; 15]. Вихованню духовності підлітків у сім’ї присвячена робота К. Журби [6]. Проблему духовних цінностей старшокласників висвітлила С. Мукомел [9]. Вихованню духовного розвитку учнівської молоді в регіональному культурно-освітньому просторі присвячена робота О. Омельченка [12] та ін.
Результати вищезазначених досліджень дозволяють стверджувати, що єдиного визначення поняття духовності не існує. Досліджування в основному проводились у галузі мистецтва, літератури, музики й культури. Причому проблема формування духовності учнів у фізичному вихованні практично ще не розглядалася, тому необхідно більш уваги приділяти духовному саморозвитку й самопізнанню особистості у галузі фізичного виховання та залучати до співпраці батьків.
Робота виконана за планом НДР Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченко.
Формулювання цілей роботи.
Мета роботи - дати аналіз філософського, культурологічного, психологічного й педагогічного визначення поняття духовності та стану розвитку духовності школярів у взаємодії школи і сучасної сім’ї.
Результати досліджень.
Існує багато підходів до визначення феномену духовності, сутності духовного розвитку особистості сучасних філософів другої половини ХХ - початку ХХ1 століття: В. Барановського, Л. Буєвої, В. Мурашова, М. Кагана, С. Кримського та ін. Ми цілком підтримуємо В. Барановського та М. Кагана, які розуміють під поняттям духовність людську активність. З точки зору В. Мурашова, духовність -цілісність, гармонійна єдність теоретичного та практичного духу, що відповідає своєму поняттю: істинній думці, морально-естетичному почуттю й вільній волі, це єднання людини з собою, з іншою людиною, природою, суспільством і вищими силами [10].
С. Кримський базисним характером духовності вважав християнську триєдність Віра - Надія -Любов. Ми погоджуємося з філософом, що “духовність - це завжди ціннісне домобудівництво особистості, це той нескінченний шлях до формування свого внутрішнього світу, який дозволяє людині не залежати повністю від контексту зовнішнього життя, залишатися собі тотожнім. Справжня духовність -служити іншим людям” [7, с .18-19].
Продовжуючи аксіологічний підхід до визначення духовності, Л. Буєва розглядає духовність, як
усвідомлення змісту життєвих проблем.. Ми згідні з Л. Буєвою, що було б невірне ототожнювати духовність тільки з релігійним розумінням даного феномена, оскільки тоді ми б відлучили від духовного розвитку значну частину людського роду.
Для розуміння сутності духовності слід простежити за сучасними поглядами і позиціями вчених
- представників різних наук.
Дуже цікавим є пі дхі д до визначення духовності культурологів [3], які відзначають, що відмінними рисами духовності є:
• неутилітарність (спрямованість на радість духу людини: це краса, мудрість, знання, необхідні людині самі по собі);
• найбільша свобода творчості;
• особливий духовний світ, створений силою людської думки як результат творчої діяльності;
• особлива чутливість до зовнішніх впливів, спроможність уловлювати найменші зміни в житті людей і відгукатися на них.
У психологічному аспекті Ж. Юзвак розглядала поняття “духовність” на основі системного підходу як творчу здатність людини до самореалізації, формування духовних потреб, загальнолюдських етичних та естетичних цінностей, усвідомлення єдності себе та Всесвіту. Д. Леонтьєв також сприймає духовність як здібність людини орієнтуватися на цінності й визначатися стосовно них. Науковець розглядає духовність як ідеал і як реальний феномен, як найвищий рівень людської саморегуляції, де сенс й цінності стають основою виникнення особистісних структур, які зумовлюють новий тип поведінки людини. [8].
Звернемо увагу на те, що Мирослав Боришевський розглядає духовність “як ознаку довершеності особистості” . Вчений вважає, що “духовність - багатомір-на система, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, у яких віддзеркалюються її найактуальніші морально переважні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самих” [5, с. 3].
Але ґрунтовим у вирішенні проблеми формування духовності й морального досвіду молоді, на наш погляд, є особистісно-орієнтований підхід І. Беха, В. Рибалки, В. Сурикова, І. Якиманської та ін. Вчені вважають, що метою справжньої освіти мають стати моральне самоусвідомлення, виховання та розвиток духовних потреб. Кожній дитині слід прищепити “смак до духовної сторони життя” [4, с. 124]. Лише особис-тісно-орієнтована освіта може досягти цієї мети. Вона має будуватися на таких засадах:
• свобода, відповідальність справедливість, творчість, співпраця;
• дитяча самодіяльність, її активний характер;
• вільна творча продуктивна праця як базис виховання;
• розвиток творчої індивідуальності;
• виховна полі системність.
Отже, “особистісно-орієнтована освіта виходить із самоцінності особистості, її духовності й суверенності” [4, с. 125].
Сучасна педагогіка розглядає духовність як особливу характеристику особистості, яка містить її духовні потреби та інтереси. У духовності об’єднуються інтелектуальні й емоційні потенціали особистості, ціннісні орієнтації, моральні настанови, творча діяльність. Духовність розуміється як внутрішня сфера самовизначення людини, її морально-естетичний стан. В педагогічному аспекті духовність визначається як інтегрована властивість особистості, яка виявляється у потребі жити, творити у відповідності з ідеалами істини, добра, краси, як показник людських взаємовідносин, морально-естетичної та громадянської позиції, здібності до співчуття, співпереживання, милосердя [15; 16].
Цінним є тлумачення духовності Г. Шевченко, яка відзначає: “Духовність - це та категорія, без якої людське життя існувати не може. Виходячи з того, що найвищими духовними цінностями є життя й сама людина, духовність необхідно розглядати як цінність і як невід’ ємну ознаку людини”. Ми погоджуємося з Г. Шевченко, що “духовність - внутрішня енергетична сила особистості, стрижень життя, ієрархія загальнолюдських, національних цінностей, творчість за законами краси і краса вчинку. Духовність ґрунтується на триєдності Істини, Добра та Краси” [16, с. 3 - 15].
О. В. Сухомлинська проаналізувала творчість видатного педагога В.О.Сухомлинського і підкреслила: “Методологічну основу формування такої інтегрованої якості особистості як духовність у В. Сухом-линського складають: цілісність, системність, врахування вікових особливостей школярів, які завершуються діяльнісним підходом, спрямованим на самовираження і творчість” Нам імпонують наукові міркування О. Сухомлинської про те, що великий педагог запропонував “новий, внутрішній механізм ціннісної регуляції й саморегуляції дитини, її творчого розвитку, спрямованого на формування духовності” [13, с.19-21].
В свою чергу, П. Щербань духовність пов’язує з національним вихованням молоді. Вчений стверджує, що формування духовного розвитку особистості - це формування її свідомості, світогляду, прилучення до економічного, політичного й культурного життя народу; це уклад життя сім’ї, роду, народу, нації. Ми цілком погоджуємося з П. Щербанем, що головне - прищепити дитині доброту і чесність, здатність здійснювати благородні вчинки, вміння мислити й відстоювати свої переконання. А віра чи невірство - цей вибір має бути самоусві-домленим.
Науковий інтерес стосовно нашої проблеми викликали погляди В. Оржеховської, яка зазначила, що духовна людина - завжди особистість, індивідуальність, універсальність. Вчена виокремлює чотири ступені визначення духовності [11, с. 34]:
■ духовність - це цінності людського серця, спрямовані на зовнішний світ;
■ розуміння свого сенсу життя;
■ особиста відповідь на вічні запитання: що є
добро і зло, істина і краса;
■ розуміння унікальності внутрішнього світу людини.
У дослідженні О. Омельченка, духовний розвиток людини розглядається як аспект соціалізації особистості, поступове й мотивоване включення його в суспільне життя. Критеріями духовності науковець визначив [12, С. 90]:
■ наявність потреби пізнавати світ і себе в цьому світі;
■ активне прагнення сприймати і створювати
красу;
■ усвідомлювати явища життя як вищої цінності;
■ позитивні якісні зміни у системі ціннісних орієнтацій;
■ прагнення до самовдосконалення;
■ подолання суперечності між думками і почуттями;
■ створення індивідуальної програми духовного розвитку.
Але важливим чинником духовного розвитку підростаючого покоління повинна стати система фізичного виховання. Ми цілком погоджуємося з Т. -Ротерс, що основою духовності у фізичному вихованні виступає формування системи особистісних цінностей фізичної культури, визначення духовних потреб та сенсу занять фізичними вправами. Оскільки духовність виступає основою культури - у фізичній культурі велике значення набувають питання духовного розвитку, який надає можливість школяреві усвідомити важливість бути здоровим, красивим на рівні особистісних духовних цінностей. Пріоритетним стратегічним напрямком фізичного виховання постає створення мотивації в учнів на здоровий спосіб життя на рівні ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження й зміцнення здоров’я, створення умов для формування у дітей індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняття фізичними вправами. Тому основний шлях формування духовного розвитку, духовного здоров’я підростаючого покоління - вибір оптимальних технологій, пошук нових засобів, підходів до оновлення змісту фізичного виховання [2, с. 8-11].
Для нашого дослідження цінними є також погляди В. Горащука, який вважає що “духовне здоров’я розкриває систему цінностей і мотивів поведінки людини в її відносинах із зовнішнім світом. Характеризується наявністю свідомості й свободи, що дає можливість переробити примітивні інстинкти, нахили й егоїзм. Виражається у визнанні загальнолюдських і національних цінностей, у повазі до поглядів і результатів праці інших людей. Це норми спілкування й стосунків з оточенням. Це стратегія життя людини, зорієнтована на загальнолюдські й національні духовні цінності” [14, с. 229].
Зробивши аналіз різних поглядів авторів на поняття “духовність”, ми можемо дати своє визначення цьому поняттю.: Духовність -це гармонія душі та тіла, задоволення духовних потреб людини в соціо-
культурному розвитку суспільства. Тому необхідно навчити школярів усвідомлювати свої потреби, пізнавати світ, сенс життя, позитивно ставитись до внутрішнього світу інших людей, себе, активно сприймати красу, любити природу, Батьківщину.
Для того, щоб наші учні із задоволенням шли до школи, необхідно дарити дітям радість, навчити дітей спілкуватись, бути творчою особистістю. Тільки в щасливих сім’ях діти виростають духовно багатими, тому необхідно постійно школі взаємодіяти з сім’ями.
Ми провели анкетування з батьками. На запитання: “ Чи турбує Вас проблема зниження рівня духовності учнів?” - 100% респондентів відповіли - так. На запитання: “Де б ви хотіли отримати інформацію про духовне здоров’я?” - в школі -34 % відповідей, з телебачення - 27 %, зі спеціальної літератури - 39 %. Тому необхідно проводити освітню виховну роботу і серед батьків та залучати їх до різних виховних та оздоровчих заходів.
Духовний розвиток школярів не виокремлюється в якості самостійної мети цілісного навчально-виховного процесу. Тому планування духовного розвитку школярів повинно тісно пов’язуватися з віком, статтю, характером дитини, її фізичними й психологічними особливостями. Тобто особливе, індивідуальне повинно виступати основою розвитку духовності школярів.
Слід підкреслити, що духовний розвиток школярів передбачає досягнення мети бути духовно вихованим. Засвоюючи духовні цінності, молоде покоління перетворює їх в зміст власних поглядів, у свій духовний арсенал, виробляє свою власну систему цінностей, ідеалів, поглядів, принципів, норм, переконань. Тому відзначимо, що система оптимізації роботи з розвитку духовності учнів у сучасній школі потребує об’єднання зусиль усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, узгодження дій адміністрації, школи, класних керівників, вчителів-прикметників, вихователів груп подовженого дня, керівників секцій, клубів, медичних працівників, бібліотекарів, психолога, за підтримкою батьків. Потрібна мода на здоровий спосіб життя!
Висновки.
Таким чином, аналіз філософської, психологічної, культурологічної й педагогічної літератури дозволив нам зробити такі висновки:
- духовність - це внутрішній стан душі, свідоме ставлення до свого “я”,
- розуміння сенсу життя; оптимістичний настрій на орієнтацію творчої діяльності та певні ідеали, формування духовних потреб, де проявляються любов, повага, сердечність, доброта, совість;
- з точки зору цілісності особистості, ми роз-
глядаємо духовний розвиток школярів з урахуванням їх вікових особливостей, як: наявність позитивного ідеалу, гуманістичних цінностей,
працездатності; розвиток емоційно-вольової сфери учнів, формування морально-вольових якостей; відповідальність за власні дії та вчинки; почуття пре-
красного в житті, природі й мистецтві в усіх складових навчально-виховного процесу;
- сучасна школа повинна основну увагу спрямовувати на вибір напрямку
- духовного саморозвитку та самопізнання особистості у взаємодії з батьками;
- духовність виховується самодуховністю. Ми сприймаємо духовність як
- деякий результат і в знаннях, і в цінностях, і в діяльності. Але духовність - це процес руху, що не стоїть на місці і не має завершення.
Тому більш конкретного вивчення потребують визначення стану розробки проблеми формування духовності, духовного розвитку школярів у процесі фізичного виховання.
Література
1. Авдіянц Г. Г. Формування духовних потреб молодших школярів: Автореф. дис. канд. пед. наук. - Луганськ, 2001.
- 21 с.
2. Актуальні проблеми фізичного виховання в Україні: Матеріали Регіональної науково-практичної студентської конференції. - Зб.статей / Лисичанський пед. коледж Луг. нац. пед. ун-та імені Тараса Шевченка. За заг. ред. док. пед. наук Т. Т. Ротерс. - Лисичанськ: Знання, 2007. -224 с.
3. Афонін В. О., Афонін Ю. В. Культурологія: навчальний посібник для самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів. -Луганськ: Альма-матер, -2005. - 248 с.
4. Бех І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості. // Міжнародні науково-практичні читання . - Київ, 20-21 листопада 1996 - С. 124-125.
5. Боришевський М. Й. Духовність як ознака довершеності особи // Педагогічна газета № 1, січень 2006. - С. 3.
6. Журба К. О. Виховання духовності підлітків у сім’ї / Шкільний світ. - № 37 (213). - 2003. - С. 9-16.
7. Крымский С. Б. Принципы духовности ХХІ столетия // День. - 2002. - ноябрь № 210. - С. 18-19.
8. Леонтьєв Д. А. Духовность, саморегуляция и ценности \\ Гуманитарные проблемы современной психологии: Известия Таганрогского государственного радиотехнического ун-та. - 2005. - № 7. - С. 16-21.
9. Мукомел С. А. Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-вихованого середовища. -Дис. канд.. пед. наук: 13.00.05. - Черкаси, 2005. - 308 с.
10.Мурашов В. И. Духовность - принцип новой эпохи // Школа духовности. - 2001. -№ 1.
11.Навчально-методичний посібник / В. М. Оржеховська. -К.:2004. - 168 с.
12.Омельченко О. П. Духовний розвиток учнівської молоді в регіональному культурно-освітньому просторі. Дис. -канд. пед. наук. 13.00.07. -Луганськ. 2006. - 185 с.
13.Сухомлинська О. В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді: загальні тенденції й індивідуальний пошук. -Київ, 2006. С. 19-21.
14.Формування духовної культури учнівської молоді засобами мистецтва: монографія / Г. П. Шевченко, О. С. Бє-лих, Є. А. Зеленов, Т. Л. Антоненко, Н. В. Фунтікова, І. С. Котенєва, Л. Л. Бутенко, І. М. Карпенко, О. Г. Ігна-тович, В. П. Горащук. -Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - 256 с.
15.Чернуха Н. М. Духовний розвиток молодших школярів засобами національного мистецтва. - Автореф. дис. канд. пед. наук. - Луганськ, 1997. - 24 с.
16.Шевченко Г. П. Духовність і цінності життя / Духовність особистості: методологія, теорія і практика. Зб. наук. праць., Вип. 5. - С. 3 - 15.
Надійшла до редакції 01.11.2007р.
