CC BY
39ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГІЗАЦІЯ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ПЕДАГОГА - ОСНОВА СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА І ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
Пазиніч С.М.
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Анотація. У статті розглядається проблема всезагальної педагогізації всіх верств населення країни і в першу чергу батьків та їх дітей і особливо студентів - майбутніх батьків. Порушується питання поліпшення світоглядної і загальної культури сучасного педагога - лідера у формуванні та розвитку творчої, духовної особистості.
Ключові слова: педагогізація, креативність, Я-простір, категоричний імператив, Отчий край , майевтика, трансцинденентність, особистість.
Аннотация. Пазинич С.Н.. Общая педагогизация, профессионализм педагога - основа стабильности общества и всестороннего развития личности. В статье рассматривается проблема всеобщей педагогизации всех слоев населения страны и в первую очередь родителей и их детей и особенно студентов - будущихродителей Затрагивается вопрос улучшениямировоззренческой и общей культурысовременного педагога - лидера в формировании и развитии творческой, духовной личности.
Ключевые слова: педагогизация, креативность, Я-пространство, категорический императив, Отчий край, майевтика, трансцендентность, личность.
Annotation. Pazinich S.N. General pedagogization, professionalism of teacher as the basis of stability of society and comprehensive development of personality. In the article the problem of universal pedagogization is examined all layers of population of country and at first turn of parents and their children and special students -future parents. The question of improvement culture and world outlook view of modern teacher - leader in forming and development creative and spiritual personality.
Keywords: pedagogization, creative, I-space, categorical imperative, Paternal edge, mayevtika, transcendent, personality.
Вступ.
Зростання інтересу до проблем освіти, шляхів і визначальних світових тенденцій її розвитку значною мірою зумовлені тими істотними змінами, які переживають сьогодні суспільство та його основні сфери життєзабезпечення Тому сьогодні актуальною проблемою виступає формування нового підходу до проблем, повязаних з педагогізацією всіх верств населення країни. Педагогізації, як одного з найважливіших соціальних інститутів, присвячено, в тому чи іншому аспекті, немало робіт, що свідчить не тільки про інтерес дослідників до цієї порівняно нової сфери наукових знань, а й про безумовну актуальність проблеми
Це дає вагомі підстави вважати, що без глибокої філософської рефлексії сучасних проблем педагогізації, без дискурсу методологічних гносеологічних, історичних, аксіологічних та інших її аспектів неможливо чітко визначити нові цілі та зміст освіти, її раціональні форми і технології, які б максимальною мірою мали відповідати потребам новітньої економічної цивілізації і перспективам її всебічного розвитку. Отже, сучасна «світова освітня система перестала відповідати соціальним вимогам і потребам особистості, оскільки вона не встигає за динамічними змінами суспільного буття»[1, с.82].
Слід зазначити, що сьогодні не існує єдиного підходу до розуміння цієї нагальної проблеми сучасності Різні погляди на її предмет і дослідження окремих її напрямків містяться у роботах В.П. Андрущенка В.В. Бєлокурова, Л.П. Буєвої, В.А. Буравіхіна, Г.П. Васяновича, В.М. Волченка, Т.П.
Вороніної, О.Н. Голубєвої І.А. Зязюна, В.В. Ільїна, А.М. Кочергіна, В.Г. Кременя, В.А. Кудіна Н.Г. Ничкало, В.М. Пономарьова О.С., Розіна, В.А. Садовничого, Б.Ф. Сікорського А.М. Шиміної, Ю.А. Шрейдера та інших.
Відзначимо, що такий цілісний аналіз уявляється вкрай необхідним також і у зв'язку з реаліями українського суспільства, соціальними умовами і потребами його модернізації. У звязку з цим винятково цікавою є думка С.О. Сисоєвой про те, що «освіта виступає як засіб управління розвитком суспільства За таких умов процеси модернізації освіти вимагають пошуку нових шляхів розвитку освітніх систем, розробки і експериментальної перевірки моделей випереджувального розвитку навчальних закладів, відповідно до розвитку соціально орієнтованого постіндустріального суспільства, знаходження рівноваги, оптимального співвідношення між "ринковістю" освіти й її головним завданням - навчанням, вихованням, розвитком особистості, які неможливо, на нашу думку, вимірювати ринковими критеріями" [2, с. 39].
В педагогічній літературі сьогодні зустрічається багато публікацій, присвячених професійній освіті стосовно окремих її напрямів - інженерної, природничої, гуманітарної, медичної, мистецької, юридичної тощо. Ці проблеми висвітлюються у роботах Є.М. Бабосова, Є.І. Головахи І.Ф. Ісаєва, В.М. Лавриненка, В.О. Лозового, Л.С. Нечепоренко Ю.І. Палехи, О.С.Пономарьова, В.О. Сластьоніна та інших. Взагалі можна стверджувати, що сьогодні відбувається активний процес становлення і творчого розвитку філософського аспекта всезагальної педагогізації.
В той же час, поза межами досліджень залишаються невирішеними такі питання проблеми, як структура філософії процесу педагогізації, роль і місце окремих її складових в системі суспільного розвитку. Хоча слід зазначити, що власне професійна культурапедагога та окремі її аспекти проблеми формування
досліджуються Філософський же контекст педагогізації і особливо докорінні питання шляхів, напрямів і ефективних засобів її формування ще не знаходять належного відображення у педагогічних дослідженнях
Формулювання мети роботи і полягає у дослідженні проблем сутності самого феномену педагогізації, професійної культури фахівця, її аксіологічних аспектів та взаємозв'язку з рівнем його загальної культури, місця професійної педагогічної культуриу сучасній філософії освіти, шляхів і засобів її формування як важливого, нагального елемента професіоналізму педагога Оскільки саме від педагога-професіонала багато в чому залежить стабільний розвиток нашого суспільства, а якщо за великим рахунком, то цивілізації в цілому. Робота виконана згідно з індивідуальним планом, затвердженим кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Харківської державної академії дизайну і мистецтв
Результати дослідження.
Буття людей визначається їх вихованням, освітою, навчанням. Проте детермінуюча роль у вихованні, в свою чергу, залежить від того, як навчають, чому навчають, кого навчають і хто навчає. Цей ланцюжок можна було б продовжити Але справа в тім, що освіта, залежно від її структури і спрямованості, може бути не тільки корисною чи соціально індиферентною, але і одним з найшкідливіших і поганських акцій на світі. Ця стереотипна деструктивність особливо згубно позначається на розвитку інтелекту, свободі думки, а головне, вона перешкоджає всебічному розвитку і творчому самовираженню особистості.
Проте, це не означає, що необхідно закрити навчальні заклади, що застосовують застарілі освітні парадигми і програми. Суспільство на рівні категоричного імперативу зобов'язане надати право вибору цілей, характеру, форми й змісту навчання і не обмежувати свободу особистості у цих, конче важливих питаннях.
Слід зазначити, що все необхідне для прогресу в нинішньому світі є і в достатній кількості, а якщо так, то необхідно тільки безпомилково використовувати наявний потенціал і удосконалювати існуючі суспільні інститути. Г оловне в боротьбі нового зі застарілими елементами старої системи освіти повинно бути підпорядкованим, на наше глибоке переконання, еволюційним, соціально і духовно вивіреним формам трансформації суспільства.
Як свідчить історія людства, кардинальні нетрадиційні зміни в будь-якій соціальній або духовній структурі суспільства, вироблювані не еволюційним, а революційно-експериментальним, у переважній більшості авантюрним шляхом, здатні викликати важко виправимі наслідки в майбутньому Надзвичайно небезпечний і ризик невдач, від яких залежать долі багатьох людських поколінь Як стверджував свого часу
О.С.Пушкін, «кращі і найміцніші зміни суть ті, які походять від одного поліпшення вдач, без насильних потрясінь політичних, страшних для людства».
Сучасна, багато в чому, регламентована освіта, звичайна річ, вичерпає себе в своєму розвитку, тобто, залишить педагогічну нішу природним шляхом через розвиток світової культури Бо будь-яка війна або насильна революція, як свідчить історія, які намагаються «миттєво і масштабно» вирішити всі й для всіх нагальні проблеми не усувають зла, вони ще більш ускладнюють і здовжують його на невизначений термін.
Таким чином, сучасна світова освіта потребеє відповідності до тих нагальних потреб, які склалися з необхідністю у людей «нової економічної цивілізації двадцять першого сторіччя.» [3, с.542]. Це означає, що людина повинна дістати можливість розвивати свій етико-економічний потенціал, тобто розвивати природну світоглядну позицію; інтелектуальну одержимість, просочену індивідуальною гордістю і мужністю; розвивати естетичну насолоду від спілкування з природою і людьми; удосконалювати творче уміння, спрямоване на перетворення природного середовища згідно законам прекрасного й організацію соціального життя в гармонії з ним.
Молоде покоління завжди потребує компетентногокерівництва, толерантного і особливо тактовного. Найефективнішим інститутом керівництва в такі періоди розвитку молодої людини є сім'я. А якщо так, то нині конче назріла необхідність глобальної Освіти і Виховання Сім'ї, батьки, як неодноразово відзначали філософи епохи Відродження і Просвітництва, повинні уміти навчати своїх дітей, розвивати у них розум, коректність мислення, гармонію відчуттів, досвід і навички освоєння дійсності, гуманізм і патріотизм.
Було б доречним, щоб Президент саме нашої країни запропонував в ООН обговорити проблему батьківського всезагального педагогічного навчання в планетарному масштабі як однієї із кардинальних проблем розвитку сучасного людства. Зважуємося припустити, що ухвалення рішення в ООН і успішна реалізація програми загальної педагогізації всього населення планети усунуло б цілу низку проблем соціально-політичного, економічного та моральнісно-естетичного характеру Маємо надію передбачення що наслідком розв'язання цієї проблеми, була б, перш за все, ліквідація голоду, жебрацтва та убогості. Не важко екстраполювати цей процес в напрямку знищення соціального страху, ненависті і воєн. Як наслідок, інтенсивно і всебічно розвивалися б локальні та регіональні культури; і світова культура одержала б розкішні джерела свого багатогранного розвитку і соціально-політичного та національного, стабільного спокою.
Ця ідея про всепланетарний педагогічний всеобуч перекликається з поняттям Отчого краю, притаманного українській та російській ментальності. Адже нас завжди, особливо в зрілому віці, немов магічною силою, тягне до Отчого краю. Краю, де скоїлося велике чудо нашого народження, де пройшло наше дитинство, юність, де відкрився невідомий для нас світ, де вперше усвідомили своє «Я» і, нарешті, де вперше задали собі питання про світоустрій і його божественний початок Отчий край - це така унікальна точка на Землі і в Космосі, як і наш неповторний Я-простір в їх лоні. Саме в цьому куточку у людини в
середовищі сім'ї формується світле, джерельне відчуття духовності, істини, гідності, совісті і честі. Тому можна з аподиктичною упевненістю зтверджувати, що як мислить і що відчуває народ в конкретному соціально-етнічному просторі, так говорить і саме Буття цього простору. Отже, по праву логіки можемо назвати поняття Отчий край ядром, вихідною позицією філософських роздумів, в яких всіма важливими гранями відображаються сутнісні сторони Буття нації [4, с.68-75].
Безумовно, що доля людини майже цілком залежить від виховання Виховати людину це означає виростити її, восживити її, тобто живити фізично, живити духовно, давати повноцінну освіту, сприяти розвитку етичного і естетичного живлення. Іншими словами, живити з любов'ю до Отчого краю, до Батьківщини, до народу., але при цьому прагнути того, щоб абстрактною любов'ю не отруїти молоду джерельно довірливу людину. І живити до тих пір, поки «юний орел» не навчиться самостійно духовно і етично «харчуватися» і «літати» в соціальному просторі-часі. Таку школу, своєрідну майевтику ми постійно спостерігаємо в природі. А природа, як відомо, завжди була, і мабуть буде великим вчителем для людини, яка й сама є невід’ємною частиною великої природи .
Педагогові слід постійно культивувати у молоді здатність довіряти своєму власному досвіду, допомагати час від часу виходити з полону стереотипних догматичних рішень і знаходити свою унікальну стезю знань. Бо сучасна технологічність освіти, що призводить до стандартів знання і поведінки, позбавляє індивідуума трансцендентного сприйняття дійсності, що відбувається навколо нього. Як наслідок, він перестає усвідомлювати свою особисту відповідальність за все, що відбувається з ним і навколо нього. А головне, він виявляється не дієздатним адаптуватися до постійно змінних подій у суспільстві, як на мікро-, так і на макрорівні його розвитку.
Проблемні ситуації людини наздоганяють її буквально на кожному кроці в багатовекторній реальності, а тому вирішити їх раз і назавжди одним методичним інструментарієм нереально, а з погляду логіки - і зовсім некоректно Отже, людину треба навчити не тільки думати, але й логіці і методології мислення для збагнення самого себе, для розвитку свого духовного потенціалу.
Адже духовність - це атрибут, сутність кожного співтовариства й невід'ємна частина індивідуальної свідомості. Тому досвід духовного життя вкрай необхідний людині перш за все тому, що в ньому зосереджена креативна потенція й одночасно умова активної мобілізації суб'єкта до усвідомленої цілеспрямованої практичної дії. Без нього індивідуум не може здійснити повноцінного, всебічного освоєння навколишньої дійсності з метою адаптації до неї, і як наслідок, він буде мало спроможним у самопізнанні свого власного унікального Я-простору.
Саме такі аналітичні моменти виникають у житті людини, якій притаманний високий рівень духовної культури Це дає підставу аподиктично стверджувати що представник Homo Sapiens здатний не тільки пізнати екзистенціальні основи іманентного йому світу, але також сприймати реальну світобудову і здійснювати практично-перетворювальну діяльність на принципах духовної гармонії із зовнішнім світом, не порушуючиунікальну гармонію тотожності зі самим собою.
Треба відзначити, що для внутрішнього життя сучасної людини взагалі є типовими всі достоїнства й недоліки, які коли-небудь існували в історії людства Однак є одна характерна риса, яка явно дисгармонічна у відношенні до минулого і як би ми не намагалися її припасувати до історичного досвіду, вона все-таки перебуває у стані відчуження від нього. Мається на увазі риса, притаманна великому загалу сьогодення а саме - соціально поведінкова розгубленість втрата ціннісного моральністного орієнтиру в життєдіяльності людини Якщо бути ще більш точним, так це відсутність у значної частини людей, а в молоді особливо, моральних ціннісних, стабільних адаптаційних орієнтирів до сучасного досить динамічного і суперечливого у своєму розвитку соціуму.
Якщо ще зовсім не так давно життя людини вибудовувалосяза простою схемою - «Спершу думай про Батьківщину, а потім про себе», і цей принцип улаштовував більшість людей, то нині такий життєвий досвід, накопичений протягом декількох поколінь, у більшості випадків не спрацьовує І не спрацьовує переважно з однієї причини, а саме - два покоління людей не в змозі переорієнтуватися до нових «формул» соціального життя А саме ці покоління людей сьогодні значною мірою і виступають в ролі вихователей Ще більша суперечність виникає у вирішені адаптаційної проблеми в тім, що і самих «формул» стабільного життя фактично ще не існує. Нова «формула» соціально організованого життя ще тільки на стадії становлення. Отже в розумі й поведінці людей спостерігається якась моральна розгубленість і невпевненість у собі. А життя, як відомо, - це багаторольова гра, але будь-яка гра має бути успішною лише при наявності чітких й неодмінно прийнятних для всіх учасників правил гри. І не тільки правил, а насамперед морально-культурних постійно діючих стабільних світських традицій в суспільстві Тут інколи навіть закон поступається перед потужною силою традицій.
Саме на цьому соціальному і духовному роздоріжжі величезну виховну роль повинні відігравати батьки-педагоги, науковці вихователі Але домінантою цього вельми важливого і відповідального процесу, звичайно, має бути професійна діяльність фахівця-педагога і вихователя Вихователя вихователів, адже кожний, хто навчався в школі, інституті, університеті тощо, перш за все засвоював норми та різноманітні правила гри в суспільстві Саме через всю цю сукупність принципів, правил, норм людина успішно чи неуспішно адаптує себе в навколишнє соціально-культурнеі природне середовище.
Значить, почесна місія педагога полягає в тім, щоб допомогти ненав’язливо, емпатично спілкуючись з юною людиною, знайти, як то кажуть, її особисте «Я». Адже практика свідчить, що коли залишити без
педагогічної уваги молоду людину на духовно-моральнісному узбіччі, то вона майже закономірно стає світоглядно та соціально безпритульною
Спілкуючись зі студентами на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Академії дизайну і мистецтв, ми постійно наголошуємо на тому, що саме істинно освічена особистість з нездоланною силою прагне і досягає свободи. Однак свобода й освіченість - це не тільки особиста справа студента це не просто якийсь особистісний каприз. Воля й освіченість - це невід’ємний атрибут людського буття А якщо так, то освічена й вільна людина завжди отримує потужну владу над собою й своїм життям. В свою чергу, суспільство, що складається з таких особистостей, розбудовує свій соціальний простір неодмінно демократичним за змістом і прекрасним за формою шляхом Виникає дієва взаємодетермінація: суспільство-особистість, особистість-суспільство. Таким чином, воля, освіченість і влада грунтуються на цих важливих компонентах, і є вища моральність, що природно поєднується зі самосвідомістю людини, суспільством й людством в цілому. І навпаки, молода людина, яка живе всупереч духовно-моральнісному спектру особистості чи то завдячуючи неуцтву, чи то чванливості своїй, завжди конфліктує з товаришами, колективом і навіть зі своїм власним унікальним психосоматичним станом.
Отже, моральність жадає від сучасного студента освіченості, сили волі, одержимості, свободи, мужності бути самим собою, гармонії з собою й навколишнім світом. Саме моральний підхід до життя дозволяє молодій людині насолодитися щастям свободи, відчути красу любові до ближнього, усвідомити свою честь і достоїнство у спілкуванні на різних рівнях соціуму. Отже, якщо системно не займатися долею молодих людей, якщо їм дати самим по собі рости, немов дикій траві, то наше духовне поле заросте бур'яном, соціальним будякомнеуцтва й безкультуря.
Сьогодні студент одержує «урізану» інформацію в Інтернеті, на ТУ й інших ЗМІ. А інформаційні програми на всіх каналах як брати-близнюки складаються на 80-90% з катастроф, пограбувань потопів, тероризму, замахів, економічних крахів тощо. Створюється враження, що люди живуть у суцільному глобальному катаклізмові, і от-от наступить кінець світу. Студенту нав'язують, «продавлюють» готові сумнівної якості рецепти життя. Він навіть не встигає їх осмислити, проковтує цілком У результаті виходить, що світоглядна астенія приводить до того, що індивідуумів перетворюють на абстрактну, безлику людську масу, з якої можна ліпити що завгодно й скільки завгодно. Тому домінантою у вирішенні питань формування духовно-моральнісних якостей особистості студента на всіх її рівнях розвитку, безумовно, є професійна діяльність педагога.
Педагог на рівні категоричного імперативу зобов'язаний розкривати студентам те в подіях, що для багатьох покрите каузальною і детерміністською таємницею. І більш того, аналізуючи сучасний стан речей, коректно його екстраполювати в прийдешнє. Саме універсалізм, глибина знань та коректність мислення і є атрибутом сучасного викладача вищого навчального закладу. Оскільки часи, коли на цілі десятиліття педагогові вистачало обсягу знань, отриманих в університеті, поринули в Лету. Сьогодні життя, як ніколи раніше, жадає від викладача не стільки сумарного, метафізично цілеспрямованого знання, скільки його методологічної грамотності у відображенні дійсності. Митецьке, майстерне володіння понятійно-категоріальним апаратом науки дозволяє педагогові-дослідникові масштабно й глибоко пізнати явища й показати студентам на прикладах, що лише духовно-моральнісна людина спроможна ефективно керувати соціальними системами в інтересах кожного члена суспільства
Таким чином, педагог-дослідник, учитель, він же й вихователь, зобов'язаний бути інтелігентним і навіть певною мірою харизматичною особистістю. Безумовно, досягти ідеалу в цій непростій й досить складній справі досить важко. Бо у педагога на тернистому професійному шляху до цієї заповітної мети зустрічається багато зовнішніх і внутрішніх перешкод Однак, дорогу завжди, як відомо, здужає той, хто йде й одержимий ідеєю самовдосконалення й беззавітного служіння Батьківщині в справі виховання інтелектуальної моральної й духовної еліти нашого суспільства
Що робити? Парадоксально, але нам доведеться повернутися до основних принципів епохи Просвітництва А саме до формування культу знань, освіченості, культури справжнього мистецтва й патріотизму, тому що культура, як відомо, обумовлюється рівнем освіченості народу. Саме знання є підставою будь-якого світогляду. Але й культураразом з мистецтвом гуманізують будь-яке досягнення в галузі науки й техніки, задають їм певний ритм і соціальну спрямованість. Отже уже сьогодні необхідно значно підвищити освітній і культурний рівень, насамперед молодих людей, адже вони в основі своїй, майбутні батьки, від котрих буде залежати наше національне буття. Природно, в центрі всього цього процесу, як і в античному світі (до речі, у древній Греції, у місті-полісі педагога обирали загальними зборами) має бути культ педагога-професіонала. Таке поважне відношення до вчителя за всіх часів було виправдане, як і культ матері, оскільки від цих ключових постатей залежали і залежать майже всі, а може й дійсно всі основні параметри розвитку будь-якого суспільства Адже всі люди: лікарі, інженери, полководці і солдати, політики та й самі вчителі навчались в школах різного рівня. Через те і люди, в решті решт, відрізняються один від одного не тільки рівнем багатства, а й головне, рівнем освіти і культури
Треба особливо зауважити, що для розвитку сучасного суспільства і науки найбільш характерним є інтенсивний процес їх логізації, кібернетизації, формалізації. Тому важливу роль у процесі викладання навчальних дисциплін відіграє еротетична логіка. без оволодіння мистецтвом якої досить складно успішно працювати в галузі наукових досліджень, освіти та виховання. Але ще більше ускладнення виникає тоді, коли без еротетичного інструментарію впроваджуються в життя новітні технології викладання гуманітарних
дисциплін. Слід особливо наголосити ще й на тому, що еротетична культура дієво сприяє емпатичному слуханню і розумінню одним одного у спілкуванні У таких конкретних взаєминах «викладачÛ студент) ми маємо справу не з абстрактним об'єктом, а з реальною цілісною людиною, що має унікальний Я-простір. Викладач у таких ситуаціях здатний проникати у глибинні шари студентськоїдуші й інтелекту. Це сприяє тому, що весь потенціал Я-простору студента а не часткові його структурні елементи включаються у процес навчання й виховання Адже значна більшість студентськоїмолоді ніколи по-справжньому не відкривалися назустріч повному ризиків новому; вони позбавляли себе емпатичного чинника у розкритті свого неповторного від природи Я-простору А якщо так, то, за словами В.Г. Кременя, «кому потрібна дорога, яка не веде до храму, кому потрібне навчання, що не формує особистість) [5, с. 6].
Педагог - це своєрідний світський проповідник А якщо так, то він постійно перебуває в центрі уваги студентів не тільки в аудиторії' але й за її межами. Це гордість, але одночасно й колосальна моральна відповідальність. Отже, життя педагога, його цілісність як особистості повинна категорично відрізнятися непорочністю, розсудливістю, стриманістю, самоконтролем, організованістю й батьківським,
материнським наставництвом. Педагог, як ми розуміємо, повинен жити для студентів, заради позитивного впливу на їхні юні душі й долі. Подібно лікареві, що постійно думає про стан здоров'я своїх пацієнтів, педагог не мусить ділить години на робочі й вільні.
Одним із ключових прикладів для наслідування повинне бути вміння вчителя ВЧИТИСЯ Цим він надихає молодь на пошук вічної й нескінченної в просторі-часі філософської мудрості Своїм ставленням до світу знань він виховує в молоді щирі цінності; будить у їхних душах і розумі бачення й бажання позитивної, конструктивної зміни себе й навколишнього світу. Тому що останній є одночасно і лабораторією, і джерелом, і рушійною силою, і критерієм істинності наших знань. Подібно до того, як мати-рабиня може виховати тільки раба, так і вчитель може навчити студента тільки тому, що знає, чим і як досконало володіє Тому педагог приречений довічно вчитися Цей привілей - нагорода долі.
Таким чином, ми назвали лише декілька складників цілісної, всебічно розвиненої особистості педагога. У реальності їх незмірно більше - як і яскравих неповторних індивідуальностей. Однак і ці акценти говорять про те, що інноваційні технології не можуть існувати без обдарованих, одержимих, сумлінних, мудрих, прозорливих, безкорисливих педагогів. Для останніх навчальний заклад - це повноцінне, багатогранне за змістом і прекрасне за формой життя на благо майбутніх поколінь самодостатньої У країни
І на останок. Народ освічений ніколи не дозволить, щоб з ним поводилися як з упідлегливим, а якщо так то він обиратиме у владу тільки таких представників, якими можна було б пишатися і цінувати національну владу як самих себе. Сьогодні зворотного зв'язку відносно влади у громадян немає, влада відчужена А якщо так, то і ефективного соціального управління немає. А головне втрачається соціальний оптимізм у людей, як наслідок, гасне полум'я патріотичних відчуттів. Т ому патріотом нині може вважатися лише самодостатня особистість, яка невпинно укріплює словом і справою повноцінну духовність, моральність, культуру науку і віру в грядущий день. Саме такою постатю в сучасних умовах має бути педагог. Адже політики, як і сама політика, швидкоплинні. Вони відображають і захищають лише власні інтереси й інтереси незначної частки населення, в той час, як педагог - постать велична, моральнісно джерельна, виховує людину цілісну, з гуманістичним спрямуванням Якщо так, то ключовою особистістю сучасного інформаційно-культурногопростору доконечно повинен бути саме ПЕДАГОГ .
Результати виконаних досліджень дозволяють дійти таких висновків.
По-перше, в умовах формування новітньої економічної цивілізації і поступового входження У країни у світовий економічний і освітній простір істотно зростають роль професійної педагогічної культури фахівців та необхідність її формування в системі освітніх закладів.
По-друге, вимагають подальшого дослідження й уточнення сутність і зміст поняття всезагальної педагогізації та особливості його застосування при визначенні понять професійної культури стосовно кожної конкретної сфери людської діяльності і системи соціально комунікативнихзв’язків. У відповідності з цим мають розроблятись форми, методи і педагогічні технології формування професійної культурі, здійснюватись належні заходи по забезпеченню належної ефективності навчання, виховання всебічно розвинутих, творчих особистостей.
По-третє, педагогізація - це навчання самоповазі, самоорганізації і саморозвитку, самодетермінації, самоврядуванню, самоствердженню особистості. Отже, - це велике і відповідальне веління космічного простору-часу. А якщо так, то конче потрібне поліпшення світоглядної і загальної культури сучасного педагога - лідера у формуванні та розвитку творчої, духовної особистості
По-четверте, на наше глибоке переконання, формування загальної педагогічної культури як і загальної культуривиступає однією з обов'язкових передумов самої можливості соціально-економічногоі духовного інтенсивного розвитку України, а відтак і успішної інтеграції на паритетних відносинах у європейську і світову спільноту
Литература
1. Пономарьов О.С. Системність формування нової освітньої парадигми. // Проблеми та перспективи формування
національної гуманітарно-технічної еліти. - Вип. 17. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2008.
2. Сисоєва С.О. Освіта і особитість у швидкозміному світі // Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень і перспективи: Збірник наукових праць / За редакцією І.А. Зязюна і Н.Г. Ничкало. - К., 2003 - С. 39-50.
3. .Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. - К., 2007. -576 с.
4. Пазынич С.Н. Отчий край как основополагающее понятие в системе развития национальной философии // Новий колегіум - №3. - Харків, 2005.
5. Кремень В.Г. Якісна освіта як вимога XXI століття // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. - Вип. 15-16. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2007.
Надійшла до редакції 14.07.2008 р.
