CC BY
70стосування інформаційних технологій в тренуванні.
Оцінку професійного рівня проводили група незалежних експертів в складі трьох тренерів зі спортивних танців, які працюють на базі клубу «Су-паданс». При оцінюванні танцювального рівня, експертам не було надано інформації, щодо приналежності до тої чи іншої групи танцюристів, що підвищило об’єктивність оцінювання (рис. 4).
Приріст рівня танцювання після проведення експерименту в контрольній (3,6) та експериментальній (4,2) групах значно відрізняються, це підтвердив і розрахунок за критерієм Вілкоксона (різниця між вибірками статистично достовірна). Таким чином, в експериментальній групі в порівнянні з контрольною значно зріс рівень танцювання. Це свідчить про ефективність застосування електронного посібника в навчально-тренувальному процесі.
Висновки.
Провівши аналіз електронного довідника виявлено, що його будова, принципи дії базуються на основних дидактичних принципах навчання.
Аналіз літературних джерел показав, що інформаційні технології формують новий стиль роботи, який показує психологічно більш прийнятний, комфортним та мобілізуючим творчі можливості та інтелектуальний потенціал людини.
Отримані в ході досліджень результати вказує на ефективність застосування інформаційних технологій в навчально-тренувальному процесі в спортивному танці.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем використання інформаційних технологій в навчально-тренувальному процесі.
Литература
1. Ашанін В.С. Стан і перспективи інформації освіти у вузах фізичної культури. //Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта: Сб. науч. трудов. - Харьков, 2000. - № 19. - С. 2025.
2. Волков В.Ю. Компьютерные технологии в физической культуре, оздоровительной деятельности и образовательном процессе // Теория и практика физической культуры.
2001, № 4. - С. 20-24.
3. Волков В.Ю. Компьютерные технологии в физической культуре, оздоровительной деятельности и образовательном процессе // Теория и практика физической культуры. 2001, № 5. - С. 34-37.
4. Герасименко С .О., Бишевец Н.Г., Голованова Н.Л. Основы использования дистанционных технологий обучения в вузах физкультурного профиля //Педагогіка психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2006. - № 6. - С.13-16.
5. Козина Ж. Л. Методы применения современных информационных технологий для активизации образного восприятия занимающимися элементов техники и тактики в спортивных играх //Педагогіка психологія та медико-біо-логічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2006. - №
6. - С.73-76.
Надійшла до редакції 23.06.2007р.
ВИХОВАННЯ ТА ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК ШЛЯХИ ДО ДУХОВНОГО ОНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Гончаренко М. С., Кириленко С. В., Михайличенко М. В., Новикова В.Є., Карачинська Е .Т. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна
Анотація. В статті розкривається валеологічний підхід до визначення духовності, складові духовного здоров’я. Докладно наведені етапи виховання духовності. Підкреслено роль традицій української культури в забезпеченні духовного розвитку підростаючого покоління. Наголошено на важливості систематичної підготовки фахівців - валеологів для втілення в життя програми гуманізації освіти.
Ключові слова: валеологія, духовне здоров’я, гуманізація освіти.
Аннотация. Гончаренко М.С., Кириленко С. В., Михайличенко М.В., Новикова В.Е., Карачинская Е.Т. Воспитание и гуманизация образования как пути к духовному обновлению общества. В статье раскрывается валеологический подход к определению духовности , составу духовного здоровья. Подробно приведенные этапы воспитания духовности. Подчеркнута роль традиций украинской культуры в обеспечении духовного развития подрастающего поколения. Подчеркнута важность систематической подготовки специалистов-вале-ологов для воплощения в жизнь программы гуманизации образования.
Ключевые слова: валеология, духовное здоровье, гуманизация образования.
Annotation. Goncharenko M.S., Kirilenko S. V., Mihailichenko M.V., Novikova V.E., Karachinskaya E.T. Education and humanization education as pathes to spiritual innovation of company. In the article is uncovered valueology approach to definition of spirituality, structure of spiritual health. Explicitly the indicated stages of education spirituality. The role of traditions of the Ukrainian crop in maintenance of spiritual development of rising generation is underlined. Importance of systematic preparation of experts - valueology for an embodiment in life of the program humanization education is underlined. Keywords: valueology, spiritual health, humanization education.
Вступ.
Однією з першочергових задач соціально орієнтованої держави має бути сприяння розвиткові молодого покоління, задоволення його життєво важливих потреб для творчого розвитку. Воно передбачається Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей і Планом дій щодо їх виконання. Втілення в життя вимог цих документів потребує невідкладних дій, спрямованих на ефективне вирішення головної проблеми, пов’язаної з майбутнім України - проблеми забезпечення здоров’я дітей і молоді, що вмотивовано різким погіршенням стану їх фізичного, розумового і духовного розвитку.
Здоров’я людини можна охарактеризувати як динамічний стан організму, який відзначається повним фізичним, інтелектуальним, психічним, духовним і соціальним благополуччям і піддається впливові способу життя людини [1, 2]. Саме тому все істотніше відчувається гостра потреба у створенні системи формування здорового способу життя з орієнтацією на нове розуміння взаємозв’язків Людини та Природи, сенсу життя, долі людства, а також того, що ми впливаємо на оточення, і самі перебуваємо під впливом інших людей. Крім того, необхідно виробити у людей ставлення до власного здоров’я як до найбільшої цінності Це врешті-решт призведе до виховання творчої людини з новим світоглядом і профілактичною спрямованістю мислення, здатної вирішувати проблеми сьогодення [3 ;4].
Робота виконана за планом НДР Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Формулювання цілей роботи.
Сучасний період розвитку людства характеризується загостренням глобальних проблем, які значною мірою обумовлюються хибністю моральних і духовних орієнтирів людини — ціннісних, пізнавальних та діяльнісних. Це викликає нагальну потребу внесення докорінних змін до життєустрою людини та визначення нових духовних і моральних джерел і засад буття. Майбутнє людства залежить від вибору нової стратегії розвитку, яка здатна максимально розкрити моральний і духовний потенціал людини, її свідомої спрямованості на реалізацію найкращих внутрішніх рис особистості у гармонії з усіма формами життя. Вирішення проблем, пов’язаних із фор-
муванням духовного здоров’я, сприятиме не лише виживанню цивілізації, але й персонального існування особистості в соціумі. Адже духовне здоров’я - це здоров’я свідомості та процесів мислення людини, і саме його можна вважати запорукою покращення фізичного та психічного здоров’я.
Результати досліджень.
Ці проблеми покликана вирішити валеоло-гія. Специфіка валеологічного розуміння здоров’я полягає в тому, що вона розглядає його не лише в аспекті медико-біологічних чинників, але й з точки зору духовної та соціокультурної сутності: адже ми живемо у світі, де все взаємопов’язано. І щоб дійсно змінити себе, своє життя, слід змінити своє ставлення до життя, до інших людей, до самого себе. Інакше кажучи, в аспекті валеологічного підходу до поняття «здоров’я» воно трактується як система складових, найважливішими з яких є фізичне (тіло), соціальне (мораль), психічне (емоції) та духовне (внутрішній світ особистості) здоров’я. Ідеальною для здоров’я людини слід вважати гармонію вказаних складових.
Щодо поняття «духовність», то різні автори розуміють його по-різному. До недавнього часу воно пов’язувалося лише з релігією і з філософських позицій не розглядалося. Наразі з’ являються праці, котрі містять смислове визначення поняття «духовність», де обґрунтовується його філософський статус, доводиться значущість духовності та моральності як умови самозбереження та саморозвитку особистості, суспільства, цивілізації [5; 6].
Духовність можна вважати комплексом таких суттєвих якостей особистості, які відтворюють її мораль, естетичний і природозахисний зміст, спрямований на утвердження принципів гуманізму, а також подолання елементів бездуховності у світогляді та культурі. Базовими поняттями, які відповідають цим якостям, є такі: Віра, Надія і Любов, Мудрість, Краса, Гармонія, Милосердя тощо [7], тобто все те, що відрізняє людину як частину Природи і властиво лише їй. Отже, духовна сфера особистості, тобто індивідуальна система духовних якостей, понять і цінностей, являє собою синтез інтелектуальної та моральної сфери.
Духовне здоров’я визначається станом внут -рішнього світу людини, усвідомлення своєї ролі та місця в соціумі, бачення себе як частки (мікрокосму) цілого (макрокосму) [8]. З позицій валеології складовими духовного здоров’ я є: психічний стан людини, рівень сформованості її світогляду і свобода особистості.
Духовний аспект здоров’я почав досліджуватися з кінця ХХ ст. У східній медицині лікар розпочинає свою роботу з пацієнтом, як правило, з психічної сфери, а не з фізичного тіла, як це робиться у нас. На жаль, переважна більшість людей вважають, що з духовним здоров’ям у них все нормально, і всі свої негаразди пояснюють недоліками у роботі окремих органів організму (нирок, печінки тощо). Така точка зору свідчить про низький рівень знань. Праці
М.С. Гончаренко, В.П. Гоча, В.П. Жикаренцева, В. Казначеєва, Е. Кузнєцова, В.Л. Кулініченко, Е.О. Помиткіна, Л. Хей [6, 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15] та інших дослідників містять дані про нові закони та механізми взаємодії між фізичною та духовною складовими здоров’я.
Духовне здоров’я залежить від максимального розкриття морального і духовного потенціалу людини, її свідомої спрямованості на реалізацію найкращих внутрішніх властивостей особистості, залучення до культурних цінностей, накопичених людством [16].
Необхідними умовами формування і зміцнення духовного є впровадження програм і методик експертної оцінки особистості; розробка науково-методичних матеріалів для викладання валео-логії у сфері освіти, а також збалансованої валеоло-гізації навчального процесу; визначення духовноморального стану учнів і студентів; забезпечення духовно-етичної просвіти вчителів, вихователів і батьків; гармонізація внутрішнього світу особистості на засадах загальнолюдських гуманістичних морально-етичних цінностей (краси, віри й любові, доброти тощо), потреба в яких обумовлюється багатьма соціальними та біологічними чинниками і постає дуже гостро саме у період сьогодення; проведення моніторингу змін у духовному стані школярів і студентів, психологічного клімату у шкільних і студентських колективах, міжособистісних відносин, а також здійснення валеопросвітницької роботи, спрямованої на духовне оздоровлення.
Духовне здоров’я - це здоров’я свідомості та смислової сфери, а саме усвідомлення людиною цілі життя, свого місця та ролі у Бутті. Психічне здоров’ я являє собою стан емоцій, ступінь розвитку інтелекту, розуму (психологічне благополуччя, рівні тривожності та депресії, контроль емоцій і поведінки, пізнавальні функції) [17]. Це дозволяє розглядати духовний розвиток особистості, використовуючи, зокрема, розроблені принципи і методи психологічної діагностики [18;19].
Складовими духовного здоров’я, які потребують пріоритетної уваги особливо у дитячому віці, є: а) психічний стан особистості, б) рівень становлення її світогляду, свобода совісті. Для кожної з них формулюються цілі і конкретні методи впливу, зокрема:
а) ціль - зміцнення психічного здоров’я особистості. Методи впливу: бесіда, психологічне тестування, рухливі ігри, сюжетно-рольові ігри, читання відповідної літератури;
б) ціль - запобігання нанесенню шкоди індивідуальності та неповторності внутрішнього світу дитини; створення умов для формування і становлення її власного світогляду. Методи: індивідуальний підхід до особистості; цілеспрямовані тематичні заняття з дітьми у невеликих групах (3-5 чол.), тематичні бесіди з батьками;
в) ціль - виховання поваги до власних поглядів і віросповідання та до поглядів і віроспові-
дання інших людей. Методи: використання у повсякденній роботі притч і легенд різних народів із релігійним забарвленням; розповіді та історичні екскурси по релігіях світу; підтримання рівного ставлення до різних релігій [17].
В аспекті ціннісного підходу розрізняють такі рівні свідомості особистості, які пов’язані з її духовністю: 1) егоцентричної обмеженості, 2) родинних (сімейних) цінностей, 3) суспільних, громадянських, національних цінностей, 4) загальнолюдських цінностей, 5) духовної свідомості (космічних, або буттєвих цінностей).
Саме тому діяльність щодо розширення свідомості для відтворення динаміки цього процесу слід розпочинати з ембріонального періоду життя людини, який можна назвати періодом несвідомої єдності з Буттям, а, крім того, з організмом матері. В цей час організм матері відіграє для дитини роль своєрідного всесвіту, з яким вона перебуває у більшості випадків у відносинах повної гармонії та єдності.
Перший рівень - це переважаюча любов дитини до себе, тобто егоцентризм, який може залишитися назавжди, і така людина стає егоїстом.
На другому рівні пріоритетними стають потреби та цінності родини, тобто світогляд розширюється до сімейного кола.
На третьому рівні відбувається усвідомлення того, що життя родини пов’ язане з життям суспільства і нації, і це забезпечує перехід до громадянської активності, патріотизму, національної свідомості.
На четвертому рівні кожна особистість визнає право будь-якої людини на власні переконання, починає розуміти, що людство в цілому та конкретна особа являють собою єдиний організм і виконують свою важливу роль. Тут починає спрацьовувати так зване «золоте правило» Іісуса Христа: не роби іншим того, чого не бажаєш собі.
Найвищий рівень свідомості можна назвати «духовним рівнем». Він характеризується розум -інням того, що Всесвіт - це єдиний організм, а Земля з усіма істотами, що її населяють, - його невід’ємна частина. Це призводить до відповідного ставлення особистості до всіх живих істот Всесвіту як до самої себе.
Духовністю не можна оволодіти раз і назавжди. Процес самовдосконалення людини безперервний. Саме у межах освіти формується особистість, закладаються певні підґрунтя її світогляду та світосприйняття, які у подальшому допоможуть їй визначити свою самоцінність, розвивати творчі здібності, оволодівати мистецтвом жити. Не випадково модель школи ХХІ століття, яка розроблена ЮНЕСКО, передбачає розвиток творчого потенціалу людини. Отже, життєтворчість набуває характеру нової освітньої парадигми, яку слід запроваджувати до безперервної валеологічної освіти, що передбачає поетапне оволодіння принципами і методами здорового способу життя від дошкільного закладу до загальноосвітньої школи і вищого навчального
закладу.
Принциповими засадами валеологічного та психолого-педагогічного забезпечення духовного розвитку дітей і молоді є відродження існуючих традицій української культури. Вони передаються від покоління до покоління як загальноприйняті та загальнообов’язкові, забезпечують подальше існування і розвиток особи і народу, суспільства в цілому, об’єднують минуле і майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Ці традиції виявляють себе у любові до рідних, до свого дому, дбайливому ставленні до природи, збереженні рідної мови, вивченні свого родоводу, історії народу тощо).
За часів сьогодення, коли відбувається духовне оновлення суспільства, освітянські і виховні заклади мають скеровувати свої зусилля на формування гармонійно розвиненої особистості учня, який стає суб ’ єктом самоосвіти і самовиховання. Це потребує внесення відповідних змін до освітньої галузі, зокрема спрямованості діяльності педагогів на виховання учня як творчої особистості, зменшення інформаційного навантаження навчальних програм, вдосконалення методики викладання окремих предметів і змісту підручників тощо, а також урахування чинників впливу на духовне становлення дітей і молоді, а саме особливостей їхніх інтересів і вподобань, рівня родинного виховання тощо.
Е.О. Помиткіним розроблено психолого-педагогічну систему, яка передбачає активізацію духовного зростання дітей і молоді і будується на принципах духовної та соціальної спрямованості, безперервності та наступності, особистісної орієнтованості і врахування вікових особливостей розвитку особистості [18].
Принцип духовної та соціальної спрямованості знаходить свій прояв у підпорядкуванні діяльності педагогічного колективу розвитку духовного потенціалу особистості.
Реалізація принципу безперервності та наступності відбувається через послідовність і взаємозв’язок запроваджених у закладах шкільної та вищої професійної освіти спецкурсів і методик , які забезпечують відповідний вплив на учня протягом навчання.
Принцип особистісної орієнтованості реалізується завдяки використанню спеціальних моделей особистості (В. В. Рибалка, Е. О. По-миткін).
Принциповий підхід урахування вікових потреб розвитку особистості здійснюється на основі функціональних зв’язків між окремими періодами особистісного зростання.
Висновки.
Діагностика духовного розвитку, вихованості та культури здоров’я покликана визначити ефективність виховної роботи у сім’ї і навчальному закладі та керувати цими процесами. Використання найпростіших діагностичних методик у власній практиці та володіння ними, навики аналізу та уза-
гальнення одержаних даних збагатять людину, розширять діапазон її вмінь, а отже, забезпечать ефективність виховання і самовиховання, сприятиме процесу гуманізації і всебічному розвиткові особистості.
Наразі склалися сприятливі умови для втілення у життя такої програми. Спеціальність «ва-леологія» увійшла до «Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями», що дасть змогу розпочати планову систематичну підготовку фахівців-валеологів для навчальних і виховних закладів різного рівня.
Окреслені вище проблеми можна вирішити за умови вдосконалення гуманітарної освіти, знання критеріїв оцінки соціально-духовних рис особистості й оволодіння методичними підходами щодо діагностики його стану. У цій роботі узагальнюється досвід багатьох науковців, котрі працюють у зазначеному напрямі, містяться відомості про інструментарій, використання якого дає можливість оцінити не лише ставлення людини до самої себе як до особистості, але й і власних взаємовідносин з оточуючим світом.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем виховання та гуманізація освіти.
Література.
1. Агаджанян Н.А Экология человека / Н.А. Агаджанян, В.И. Трошин. М.,1994.- 255с.
2. Оржеховська В.М. Духовність - це здоров’я молодого покоління / В.М. Оржеховська Т.В. Тарасова. - Тернопіль, 2005. - 216 с.
3. Апанасенко Г.Л. Медицинская валеология / Г.Л. Апанасенко , Л.А. Попова. - Ростов н/Дону: Феликс, 2000. - 248 с.
4. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. / Г.Л. Апанасенко Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: Петрополис, 1992.
5. Бекк Р.М. Космическое сознание.- М.: Золотой век, 1994.100 с.
6. Помиткін, Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Навч.-метод. посібник / Е.О. Помиткін. -К., 1999. - 162 с.]
7. Бенедиктов Д. Д. Общественное здоровье: пути оценки и прогнозирования// Общественные науки и здравоохранение. - М., 1990.
8. Брехман И. И. Валеология -- наука о здоровье. - М.: Физ-культ. и спорт, 1990. — 207 с.
9. Гончаренко М.С. Этапы формирования духовности человека в учебно-воспитательном процессе. Теоретические и практические аспекты / М.С. Гончаренко, В.Г. Гончаренко, Н.В. Михайличенко // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку: Матер. З-ї між народ. наук.-практ. конф.: Т. 1, ч. 2. - Харків, 2005. - С. 6-12.
10. Гоч В.П. Духовные аспекты гармонизации человека / В.П. Гоч // Избранные труды школы «Причина и карма»: Сб. 1.
- Тюмень, Истина, 1998. - С. 3-11.
11. Жикаренцев В. Путь к свободе: Взгляд в себя / В. Жика-ренцев. - СПб: Золотой век; Диамант, 1997. - 272 с.
12. Казначеев В.П. Феномен человека: космические и земные истоки / В.П. Казначеев. - Новосибирск, 1999. - 128 с.
13. Кузнецов Е. Новая валеология нового времени / Е. Кузнецов. - Ростов н/Дону: Восхождение, 2000. - 240 с.
14. Кулиниченко В.Л. Современная медицина: Трансформация парадигм теории и практики В.Л. Кулиниченко. - К.: Центр практичної філософії, 2001. - 240 с.
ІЗ. Хей Л. Позитивный подход / Луиза Хей. - М.: Олма-Пресс,
1998. - 221
16. Буліч О. Г., Муравов І. В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. - Київ, 1997. — 224 с.
17. Гончаренко М.С. Валеологія в схемах: Навчальний посібник / М.С. Гончаренко. - Харків: «Бурун Книга», 200З -207 с.
1В. Помиткін Е.О. Психологія духовного розвитку особистості:
Монографія / Е.О. Помиткін. - К.: Наш час, 200З. - 280 с.
19. Практикум по психологии здоровья /Под ред. ГС. Ники-
форова. - М.; СПб; Н. Новгород и др., 200З. - ЗЗІ с.
Надійшла до редакції 0В.0З.2007р.
ІНТЕГРАЦІЯ МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Доброскок І.І.
Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»
Анотація. В даній статті порушено проблему інтеграції молоді з особливими потребами у сучасне українське суспільство. Розглянуто можливі шляхи і форми взаємодії суспільних інституцій у вирішенні проблеми. Вирішення соціальних проблем, реабілітації молоді з обмеженими функціональними можливостями можливе лише за умови взаємодії, координації зусиль державних інституцій (охорона здоров’я, освіта, соціальний захист) і соціуму (активне залучення населення, громадських, неформальних об’єднань, організацій, у тому числі інвалідів і їх родичів), що сприятиме самореалі-зації, інтеграції шляхом створення та поліпшення життєвих умов для забезпечення рівних можливостей участі у житті суспільства.
Ключові слова: молодь, інвалідність, соціально-педагогічний, реабілітація, інтеграція, суспільство, молодіжний, громадський, організація.
Аннотация. Доброскок И.И. Интеграция молодежи с особыми потребностями в современное украинское общество как социально-педагогическая проблема. В данной статье рассматривается проблема интеграции молодежи с особенными потребностями в современное украинское общество. Рассмотрены возможные пути и формы взаимодействия общественных институций в решении проблемы. Решение социальных проблем, реабилитации молодежи с ограниченными функциональными возможностями возможно лишь при условии взаимодействия, координации усилий государственных учреждений (здравоохранение, образование, социальная защита) и социума (активное привлечение населения, общественных, неформальных объединений, организаций, в том числе инвалидов и их родственников), что будет оказывать содействие самореализации, интеграции путем создания и улучшения жизненных условий для обеспечения равных возможностей участия в жизни общества.
Ключевые слова: молодежь, инвалидность, социальнопедагогическая, реабилитация, интеграция, общество, молодежная, общественная, организация.
Annotation. Dobroskok I.I. Integration of youth with the special needs for the modern Ukrainian society as a social
- pedagogical problem. In the given article the problem of integration of young people is broken with the special requirements in modern Ukrainian society. Possible ways and forms of co-operation of public institoutsiy are considered in the decision of the problem. The solution of social problems, aftertreatments of youth with restricted functionalities probably only under condition of interaction,
a coordination of gains of official bodies (public health services, formation, social protection) and society (the fissile engaging of the population, public, informal affiliations, the organizations, including invalids and their relatives), that will assist self-realization, integration by building and enriching of zoetic requirements for security of equal possibilities of participation in life of a society. Keywords: young people with the special necessities, disability, social-pedagogical rehabilitation, integration in society, youth public organization.
Вступ
В умовах соціально-економічного реформування, радикальної соціально-культурної трансформації суспільства надзвичайно важливим і актуальним завданням виховання особистості є розробка нових педагогічних підходів до соціальної підтримки та допомоги дітям і молоді з особливими потребами.
Особливої гостроти набуває проблема інтеграції молодих людей з різними формами інвалідності у соціум, що є вищої метою їх реабілітації[12].
Соціальна активність людей з особливими потребами, спрямована перш за все на самоствердження та покращення умов існування, активізує науковців, громадськість, державних діячів розширити пошук найефективніших форм та методів вирішення проблем інвалідності, побудови принципово інших, нових, науково-обґрунтованих моделей співпраці. Науковці розглядають соціальну реабілітацію інвалідів як цілісний, динамічний, безперервний процес розвитку особистості, що забезпечується відповідністю між наявним рівнем потреб і рівнем задоволення цих проблем, сприяє активній участі людини-інваліда в життєдіяльності суспільства. Вка -зують на обов’язковості послідовності дій з врахуванням всього спектру соціальних зв’язків і залежностей з їх прямим чи опосередкованим впливом на соціально-психологічний баланс у суспільстві, що уможливлює вирішення питань щодо соціальної адаптації інвалідів [4,5,9].
Нові підходи до соціальної роботи з дітьми-інвалідами досліджуються у працях американських і англійських авторів: М.Селіман, Р. Дарлінг (соціальна робота з сім’єю); Л.Шульман (розробка методів взаємодопомоги); Т.Гейбл, М.Гейбл (спілкування); Дж.Джонс, П.Свіфт (соціальна робота з людьми, в яких порушено здібності до навчання); Д.Тілбурі (соціальна робота з людьми, які страждають психічними захворюваннями); Дж.Треседер (організація реабілітаційної служби для людей з порушенням зору); Т.Райан, А.Уокер (збалансування інтересів клієнтів, їхніх сімей і спеціалістів соціальної сфери).
Проблема соціальної адаптації дітей-інвалідів привертає до себе увагу діячів різних галузей науки: філософів, соціологів, психологів, педагогів. Питання впливу соціокультурного оточення на психосоціальну ізоляцію фізично і психічно хворих людей розглядаються у працях філософів П. Со-рокіна, Е.Дюркгейма, М.Хальбвака, К.Цимермана. Різнобічні аспекти психічної деривації дітей, які мають вади фізичного та психічного розвитку, ши-
