CC BY
124
УДК 37.013
Г. І. Фінін, кандидат філософських наук, доцент СПЕЦИФІКА ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ КОЗАЧЧИНИ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
Досліджено специфіку військової освіти в Україні за часів козаччини. Розглянуто головні завдання козацької педагогіки; наведено ступеневість військової освіти у період козацтва; висвітлено особливості самоврядування у навчальних закладах козацької України; обговорено специфіку фізичного виховання козаків. Звернено увагу на єдність морального та фізичного виховання у системі військової освіти того часу.
Ключові слова: козак, військова освіта, навчальний план, фізичне виховання, моральне виховання, бойове мистецтво.
Актуальність проблеми. Український народ має власну систему освіти та виховання. У нашій державі було створено самобутні підходи до процесу навчання, підготування молоді до дорослого життя, формування патріотів власної землі, самовідданих захисників вітчизни, активних та свідомих громадян, працелюбних людей. Сьогодні під впливом глобалізаційних процесів спостерігається прискорене зближення української освіти зі світовими та європейськими зразками, впровадження досягнень теоретичної спадщини зарубіжних науковців. Тому тепер, як ніколи, прийшов час згадати здобутки національного навчання і виховання, що завжди вигідно відрізняли нас від інших народів. Історія свідчить про те, що педагогічна думка мала в Україні періоди як піднесення, так і певного занепаду. Однак є сенс згадати здобутки цього процесу, проаналізувати, які з них доцільно застосувати в наш час, зіставити з досягненнями світової філософської, педагогічної та військової думки.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблеми філософської, психологічної та педагогічної наук щодо вивчення історичних традицій
українського козацтва, його духовних джерел досліджували В. Антонович, О. Вишневський, М. Грушевський, О. Губко, П. Кононенко, М. Костомаров, В. Кузь, Ю. Руденко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, В. Шевчук, Д. Яворницький та ін. На сучасному етапі особистісно зорієнтований зміст національного виховання і освіти досліджують І. Бех, Ю. Завалевський, Л. Кацинська, В. Каюков, В. Лозова, І. Мартинюк, М. Нещадим, Г. Пустовіт, О. Савченко, С. Стефанюк, О. Сухомлинська, Г. Темко, В. Фарфоровський, К. Чорна та ін.
Разом із тим, незважаючи на наявність публікацій, дослідження специфіки військової освіти в Україні за часів козаччини та її впливу на процеси формування сучасної системи військової освіти держави не можна вважати вичерпаними.
Метою статті є спроба філософського аналізу специфіки військової освіти в Україні за часів козаччини та її впливу на процеси формування сучасної системи військової освіти держави.
Виклад основного матеріалу. Початок ХХІ ст. відзначився соціально-політичними та економічними змінами. Сучасне суспільство є свідком та активним учасником виникнення і становлення нових держав. Унаслідок цього процесу динамічно змінюється сталий баланс економічних і політичних інтересів між країнами, що століттями стояли «за спинами» «основних гравців світової історії». Етнологічні тенденції останнього десятиліття одержали стійку теоретико-методологічну базу, що стала для них цілком гарантованою умовою для збереження в майбутньому [1, с. 351]. Українське козацтво -гордість української нації, джерело духовної сили, шляхетності, що народжує безкорисну участь у загальній справі, виконання свого боргу, навіть якщо цей борг вимагав участі в заколоті. М. Г оголь в українських піснях віднайшов саме ці риси характеру українського народу: «скрізь видно ту силу, радість, могутність з якою козак кидає тишу і безтурботність життя домовитої, що податися у всю поезію битв, небезпек і розгульного бенкету. Ні чорнобрива подруга, що палає свіжістю с карими очима зі сліпучім блиском зубів, уся
віддана любові, що отримує за стреми коня його, ні стара мати, що розливається як струмок сльозами, всім існуванням якої заволоділо одне материнське почуття, - ніщо не в силах здержати його. Упертий, непохитний, він поспішає в степ у вольницю товаришів» [1, с. 354].
Виникнення і становлення українського війська відбувалися ще за часів Київської Русі. Проте цей процес не був рівномірним і безперервним. Найяскравішим періодом розвитку війська стала козацька доба. Козацтво - це джерело натхнення в боротьбі за свободу і незалежність, вершина військової майстерності, скарбниця високої духовності наших предків.
Сьогодні значну кількість наукових досліджень присвячено вивченню різних аспектів життя козаків: походження українського козацтва, виборення козаками права на власну державу, побут, традиції, звичаї Запорозької Січі, військова справ тощо. Не менш унікальним явищем стала козацька педагогіка, головними завданнями якої були [4]:
- формування національно свідомої та самовідданої особистості шляхом виховання українського характеру і світогляду;
- підготування фізично розвинених, загартованих воїнів-захисників своєї Батьківщини;
- виховання військової дисциплінованості;
- формування загальнолюдських моральних, високих лицарських та бойових якостей.
Освітньо-виховна система козацької доби була багаторівневою та передбачала такі щаблі:
- дошкільне родинне виховання;
- родинно-шкільне виховання;
- вища освіта;
- військове виховання.
Дошкільне родинне виховання ґрунтувалося на культі батька і матері, дідуся і бабусі, роду і народу. Сім’ї були притаманні демократизм, рівноправність чоловіка і жінки, висока духовність.
Виховні традиції козацької сім’ї продовжувалися в шкільному навчанні. Виникали і успішно функціонували різні типи навчальних закладів. Д. Яворницький поділяв запорозькі школи на церковно-парафіяльні, монастирські, січові [10].
Церковно-парафіяльні школи охоплювали запорозьких козаків, які проживали в паланках. У цих школах хлопчики навчалися музиці і співу. При школі існували групи лицедіїв, які ставили лялькові драми, організовували різні урочистості під час свят та після повернення з воєнного походу запорожців на Січ. При монастирях відкривалися монастирські школи, в яких діти козаків з паланочних населених пунктів навчалися грамоти, молитов, Закону Божого та письма.
Важливе місце серед навчальних закладів посідали сотенні і полкові школи, які мали загальноосвітній характер, де майбутні козаки опановували початкову освіту. Такі школи розміщувалися в церквах. Діти вчилися читати, писати, рахувати, водночас вивчали історію рідного краю, політичне і державне життя України та інших держав. Значна увага приділялася релігійному, морально-естетичному та військово-політичному вихованню.
У ХУІ-ХУШ століттях на Запоріжжі разом з означеними типами навчальних закладів існували січові школи, які на відміну від інших запорозьких шкіл розташовувалися в самій Січі. Тут викладалися такі предмети: читання, співи, письмо, лічба, Закон Божий, латинська мова, піїтика, риторика, геометрія, географія, астрономія, військова справа. Навчання в січовій школі ґрунтувалося на принципах козацької педагогіки.
Велика увага приділялася вивченню латинської мови, оскільки на Заході вона була міжнародною мовою науки, торгівлі, законодавства та дипломатичних зносин. Обов’язковим був курс військово-фізичного виховання, який передбачав підготування фізично загартованих, мужніх воїнів, захисників рідного краю. Освіта мала національний характер, козаки намагалися виховувати у школярів вірність рідній землі, любов до рідного
народу, його мови, культури, глибоку шану до християнської віри та народних звичаїв. Навчання здійснювалося рідною мовою.
До січових шкіл приймали хлопчиків дев’яти років, яких привозили заможні батьки, тих, що приходили на Січ самостійно, або тих, кого з різних причин усиновили. Головним учителем був ієромонах-установник, який, крім освітніх і виховних функцій, був наділений й батьківськими. Посади вчителів також посідали старші учні, які гарно навчалися. У січовій школі використовувалася й така форма навчання, як взаємне навчання на «артільних засадах». Учні, поступово засвоюючи шкільну науку, самі ставали вчителями і під наглядом «дидаскала» (головного майстра) навчали менших [8].
За зразком Війська Запорозького школа мала учнівське самоврядування. Із школярів щороку загалом обирали двох отаманів, одного - для старшокласників, а другого - для учнів молодшого віку. Шкільні отамани відали загальними грішми та щороку одержували певну частку від бойових запасів (свинець і порох). Аби стати справжнім козаком, необхідно було добре засвоїти січові правила, військову науку та три роки відслужити у старшого козака, будучи джурою (слугою). Із цією метою на Січі було організовано школи джур.
Наприкінці ХУШ ст. на Запоріжжі, крім загальноосвітніх, з’являються спеціальні школи з підготування військових фахівців, працівників адміністрації, дипломатів. Гетьман Яким Гнатович у 1754 р. засновує школу підвищеного типу. Ця школа займалася підготуванням старшинського складу, працівників козацької військової адміністрації, перекладачів [6]. З 1754 по 1768 р. існувала також Головна січова школа, яка за змістом та характером навчання прирівнювалася до кращих братських шкіл [6]. Подальше навчання козаків проходило у школах вищого типу - європейських університетах або вітчизняних, а саме в Острозькій та Києво-Могилянській академіях.
Деякий час вищу освіту українські юнаки могли здобути тільки за кордоном. У козацьких реєстрах, починаючи з XVI ст., зустрічаються записи, в яких, крім імені, прізвища, роду діяльності козака, є слово «бакалавр». Отже,
можна констатувати, що ці козаки набули вищої освіти в західноєвропейських навчальних закладах, після закінчення яких надавався вчений ступінь «бакалавр». Згодом виникають вітчизняні вищі навчальні заклади.
Острозька школа-академія була заснована 1576 р. князем Костянтином Острозьким, який самовіддано стояв на захисті православної віри і дбав про розвиток освіти рідного краю. У цій школі вивчали не тільки слов’янську, а й польську, грецьку, латинську мови. Саме тому її називали «тримовним ліцеєм» або слов’янсько-греко-латинською академією. Програмою передбачалося вивчення предметів, насамперед риторики, діалектики, астрономії. Вивчалися й вищі студії, які не входили до «семи вільних мистецтв», філософія і богослов’я. Велика увага приділялася вихованню патріотизму, любові до рідного краю. При Острозькій академії було створено видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров перевидав український «Буквар» та видав «Острозьку Біблію». В цій академії навчалися такі славетні діячі України, як Мелентій Смотрицький, автор слов’яноруської (слов’яноукраїнської) «Граматики» (1619), яка до середини XVIII ст. була єдиним підручником із граматики в Україні, Росії, Білорусії; Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман Запорозького війська, який доклав чимало зусиль щодо відновлення православної ієрархії на теренах України. Після смерті Костянтина Острозького академія поступово занепадає, а в 1636 р. припиняє своє існування.
Центром розвитку національної освіти, науки та культури стає Києво -Могилянська академія, створена 1632 р. Її опікуном став києво-печерський архімандрит Петро Могила. До навчання в академії приймали осіб різних станів і національностей: українців, росіян, білорусів, поляків, чехів, словен. Було вісім класів:
- у чотирьох нижчих класах вивчали читання, граматику,
арифметику, музику, катехізис;
- у двох середніх - риторику, поезію;
- у двох старших класах - філософію, богослов’я.
Серед випускників Києво-Могилянської академії були майбутні козацькі воєначальники: Іван Чернята, Федір Лобода, Тимофій Носач, Іван Кравченко, а також гетьмани України - Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький та Іван Самойлович [7].
Після закінчення того чи іншого вищого навчально-виховного закладу юнаків, як правило, направляли в козацьку науку, на Січ. Головними завданнями на цьому щаблі освіти були національно-патріотичне виховання, формування військової дисципліни, військовий вишкіл, фізичне загартування та емоційно-вольова стійкість.
Особливе місце у вихованні козаків посідало формування військової дисципліни, яка є необхідним інструментом будь-якого війська. Усілякий непослух щодо наказу, погане виконання службових обов’язків, низький моральний стан можуть мати важкі наслідки для всього війська. Військова дисципліна ґрунтувалася на національних традиціях і звичаях міжособистісних стосунків. За порушення дисципліни козак найбільше боявся осуду товаришів, земляків. Належна військова та цивільна дисципліна на Січі забезпечувалася високою вимогливістю командного складу і військової адміністрації та системою покарань, які визначали січовий та паланочні суди. Слід зазначити, що козаки під час воєнних дій підпорядковувалися жорстким законам. Найпоширенішими покараннями були смерть та побиття киями. Однак неправильно було б зводити козацьку дисципліну тільки до караності. Чимале значення для козацького війська мала ідеологія, сутність якої зводилася до того, що козацтво є оборонцем християнської віри. Під час війн із поляками до релігійних гасел на захист православ’я додалася ще й національна ідея - створення власної незалежної держави. Таке ідеологічне підґрунтя було серйозною опорою для військової дисципліни і порядку в козацькому середовищі.
В основі світогляду запорозьких козаків своєрідним ідеологічним фундаментом козацької держави були волелюбні і національно-релігійні засади. Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні
ознаки духовного життя Запорожжя. Досить сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Саме православ’я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, а матеріальні інтереси відходять на другий план. Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах Вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков [3].
Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів. Крім цього, існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти, яких навчали грамоти, співу та військового ремесла [4, с. 105-110].До січових шкіл хлопчиків приводили батьки. У таких школах на високому рівні навчали музики, співу та інших мистецтв. При них існував відділ співаків. З часом він виокремився у школу «вокальної музики та співу». Навчальний план шкіл також передбачав вивчення латини, піїтики, арифметики, риторики, геометрії, географії, астрономії, військової справи. Латину вивчали як мову міжнародних зносин, мову науки того часу. Користувалися латиною і в полеміці, в боротьбі проти окатоличення. З 1754 по 1768 р. існувала також Головна Січова школа, що за рівнем навчання прирівнювалася до кращих братських шкіл. У ній вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу [3].
Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі і виникла 1576 р. Тут молодь під керівництвом ієромонаха навчалася грамоти, молитов, Закону Божого та письма. Церковно-парафіяльні школи існували при приходських церквах і охоплювали запорізьких козаків, які жили в паланках по слободах, хуторах, зимівках. Деякі з таких шкіл культивували ще й вокальну музику та церковний спів. Подібні школи були на Січі та в паланках.
У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала власну нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько Підкова. Добре розвиненими фізично були Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Іван Свірчевський та ін. А про гетьмана Івана Мазепу французький дипломат Жан Балюз писав, що його тіло міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і всадник із нього знаменитий.
Як свідчать козацькі літописи, фізично недосконалу, слабку людину січове товариство ніколи не обирало у старшини. Вона відчувала свою нерівність і прагнула підвищити свою фізичну підготовку та виробити в собі емоційно-вольову стійкість. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань, козаки купалися в холодній воді, влітку спали просто неба. Під час тренувань вони билися наповненими соломою мішками, стоячи або сидячи на колоді. Аби «поставити» удар, шаблею рубали лозу. Практикувалися у фехтуванні із зав’язаними очима. Особливо дбали про набуття навичок орієнтування в сутінках та вночі.
Юнаки, продовжуючи традиції старших козаків, на свята у процесі ігор змагалися на силу, спритність, винахідливість, влучність. У дніпровських непрохідних плавнях молодь під наглядом досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала себе, училася володіти зброєю. Унаслідок цього вони мистецьки володіли усіма видами зброї - вогнепальною, холодною, луком, списом, арканом, могли навіть «кулею загасити свічку». Також проводилися ритуальні змагання козацької молоді - ініціації, або посвячення, мета яких -перевірити готовність юнака до військового життя, випробувати його чоловічі якості. Фізичні вправи проводилися не тільки з метою фізичного підготування, а й для духовного і естетичного виховання. Під час ігор діти повинні були виявляти витриманість, уважність у ставленні до слабших.
Козакам, які постійно займалися вдосконаленням способів і методів фізичного підготування та бойового мистецтва, вдалося виробити власну національну систему єдиноборств, яка була втілена в козацькому танці гопак. Цей танець складається з двох основних гармонійно поєднаних, істотно доповнюючих один одного компонентів: основ фізичного та основ психічного вишколу людини. Відмінною рисою гопака є те, що його основу становили складні елементи: акробатичні вправи, стрибки, розтяжки в повітрі, численні удари ногами і руками, які були складовими комплексу самозахисту в боротьбі з ворогом.
Інша система козацької боротьби - гойдок, яка була призначена для розвідників-пластунів. За цією системою козак під час сутички з ворогом повторював усі його рухи, а коли він припускався помилки, козак нападав на нього, знешкоджував чи брав у полон. Прийоми цього виду боротьби дозволяли козакам битися з ворогом навіть уночі.
Зустрічаються відомості про ще одну цікаву систему боротьби козаків -спас. Ця система мала суто оборонний характер. Для неї характерним є філігранне, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника. Вершиною бойового мистецтва вважалося козацьке характерництво. Козаки-характерники могли навіювати ворогові незвичайні речі про свою силу. Деяким козакам настільки вдавалося розвинути свої внутрішні сили, можливості свого організму, досягти надзвичайних успіхів у розвитку своїх здібностей, що чимало сучасних дослідників були переконані у тому, що в них «вселялися» якісь надприродні сили. Козаки-характерники могли впливати на психіку ворога, його «зачаровували», «заворожували» і в такий спосіб вивідували всі військові таємниці.
Енергію та силу характерництва козаки застосовували й у разі потреби в боротьбі з ворогами. Існує наукова інформація про те, що козацькі спеціальні вправи мали неймовірний ефект, коли «тіло грало» (больові удари супротивника в такому разі не відчувалися). Козаки миттєво концентрували внутрішню енергію свого тіла в тій частині, куди спрямовувався удар. Саме
такі явища, як зазначають дослідники, притаманні і східним системам боротьби, наприклад, «школі залізної сорочки» у кунг-фу та карате і мистецтву тибетських ченців.
Вороги нерідко вірили в те, що козаки могли оминати кулі, брати розпечені ядра голими руками. Подібні вміння приписували конкретним історичним особам, зокрема Івану Сірку, про якого говорили, що він міг ловити кулю на льоту і кидати її назад в дуло пістоля того, хто стріляв. Різні види козацької боротьби, оволодіння системами єдиноборств під час тренування ґрунтувалися на правилах і принципах народної моралі та етики, їх порушення було неприпустимим.
Українські козаки прославилися ще й морськими походами. Аби досягти успіхів у морській справі і стати неперевершеними воїнами на морі, їм необхідно було приділяти значну увагу формуванню вмінь веслувати, керувати човном, плавати. Ті, хто прагнули стати справжніми козаками, навчалися добре маскуватися в різних умовах, довго перебувати під водою з допомогою очеретини, брали активну участь і змаганнях з веслування поперек бурхливого Дніпра. Переможцем ставав той, чий човен фінішував на протилежному боці точно проти місця старту. Перед морськими походами козаки проходили суворий відбір, неспроможних витримати службу на чайці не брали. У походи щоразу брали певну кількість молодих козаків з метою призвичаїти їх до труднощів морської служби.
Розглянувши питання військової освіти за часів козаччини, можна сказати, що козацька система навчання і виховання гармонійно поєднала два культи: високу моральність та військово-фізичну досконалість. Це сприяло появі справжніх лицарів, еліти та гордості українського народу. Така єдність моральної довершеності і надзвичайної сили повинна обов’язково стати ідеалом сучасної системи національного виховання.
Нині активно відроджуються і діють громадські козацькі організації, які метою своєї діяльності вбачають виховання громадянина, патріота, гуманіста незалежної Української держави, вивчення і поширення козацько-лицарського
минулого народу, його традицій, звичаїв, культури та господарювання, формування здорової української нації
Висновки. Сучасна військова освіта в Україні має давні традиції і принципи, які сформувалися за часів Великокняжої України-Руси та розвинулися і набули нових форм за часів Козацької держави - це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язування до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти. У давній Україні було створено унікальну і самобутню вітчизняну, зокрема військову, освітньо-наукову систему, що увібрала у себе досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духовної, військової, світської, наукової еліти. Ця освітня система діяла ефективно, забезпечивши практично повну грамотність населення та потреби у військових фахівцях.
Козацька система навчання і виховання гармонійно поєднала два культи: високу моральність та військово-фізичну досконалість
ЛІТЕРАТУРА
1. Бухнієва, О. Ф. Українське козацтво - це минуле, сьогодення і майбутнє української нації / О. Ф. Бухніева // Збірник праць Науково-дослідного інституту українознавства 2005. - Т. У. - С. 351-357.
2. Гутник, І. Козацька педагогіка як складова системи національного виховання молоді / І. Гутник // Початкова школа. - 2003. - № 10. - С. 47-49.
3. Йовбак, В. Релігійні засади національно-патріотичного виховання у Запорозькій Січі /[Електронний ресурс] Василь Йовбак. - Режим доступу: http://www.bogoslov.org.ua/religiieni-zasadi-nacionalno-patriotichnogo-vixovannya-u-zaporozkiie-sichi
4. Левківський, М. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні...) / М. Левківський. - Х. : Основа, 2002. - 356 с.
5. Левківський, М. В. Історія педагогіки: підручник / М. В. Левківський. -К.: Центр навч. літ., 2003. - 359 с.
6. Медвідь, Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: навч. посібник / Л. А. Медвідь. - К.: Вікар, 2003. - 335 с.
7. Пуха, І. В. Про школи в Запорізькій Січі / І. В. Пуха // Укр. іст. журн. -1969. - № 3. - С. 100-106.
8. Руденко, Ю. Козацька педагогіка: історія, нинішній день та майбутнє / Ю. Руденко // Час. - 1997. - С. 14-20.
9. Українське козацтво: Мала енциклопедія / кер. авт. кол. Ф. Г. Турченко; відп. ред. С. Р. Лях. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. - 672 с.
10. Яворницький, Д. І. Історія запорізьких козаків / Д. І. Яворницький. - Львів, 1990. - Т. 1. - С. 451-453.
Специфика военного образования на Украине во времена казачества: философский анализ
Финин Г. И.
Исследовано военное образование в Украине во времена казачества. Представлены главные задачи казацкой педагогики; приведена ступенчатость военного образования во времена казачества; освещены особенности самоуправления в учебных заведениях казацкой Украины; обговорена специфика физического воспитания казаков. Уделено внимание единству морального и физического воспитания в системе военного образования того времени.
Ключевые слова: казак, военное образование, учебный план, физическое воспитание, моральное воспитание, боевое искусство.
Peculiarities of military education in Ukraine in times of cossacks: philosophical analysis
Finin G. I.
Military education in Ukraine in times of cossacks is examined; main tasks of cossack’s pedagogics are presented; levels of military educational in times of cossacks are shown; features of self-gouvernment in Ukrainian cossack’s educational establishments are illustrated; peculiarities of physical bringing-up of cossacks are discussed. Attention is paid to the unity of moral and physical bringig-up in the system of military education of that time.
Key words: cossack, military education, curriculum, physical bringig-up, moral bringing-up, martial art.
