CC BY
42
УДК 616-089+616.33-002.44+61(091) DOI: 10.22141/2308-2097.51.4.2017.119294
Шевченко Б.Ф., РатчикВ.М., Бабiй О.М., ПроломН.В., Тарабаров С.О.
ДУ «1нститутгастроэнтерологи' НАМН Укра'ни», м. Дн1про, Украна
Минуле, сучасне та майбутне xipypri4Horo лкування виразковоТ хвороби (50-piчний досвiд iнститyтy)
For cite: Hastroenterolohiya. 2017;51(4):281-286. doi: 10.22141/2308-2097.51.4.2017.119294
Резюме. У CTarri нaведенi дан лтератури та результати власнихдосл'щжень aBTopiB щодо розвитку х'рург'н виразково'1'хвороби в историчному аспектi. Показано, що еволюця знань про елопатогенез ви-разковоiхвороби впливала на розвиток методов х'рурпчних втручань при виразков'1й хворобi. Ви^лено основнi пер'юди розвитку хирурги виразковоiхвороби: перший перiод (1842-1881 рр.) — час зароджен-ня шлунковоi хирурги; другий перiод (80-90-тi роки XIX столття) — час становлення шлунково! хирурги як самостийно! клiнiчноi дисциплни; третй перiод (юнець XIX — 20-тi роки XX столття) — час розвитку хирурги виразковоi хвороби, коли методом вибору х'1рурпчного лiкyвання була гастроентеростомiя; четвертий перод (30-60-тi рр. XX столття) — час виникнення патогенетичних принципiв хирурги ви-разково'1'хвороби, коли методом вибору служила резекция шлунка; п'ятий, останнй перод (з 70-х ро-юв XX столбя i до сьогоднi) — час пдбивання пщсумюв 150-рiчноi ютори хирурги виразково'1' хвороби, коли лiкарi схиляються до консервативного лiкyвання цei складно'1' патологи, а xiрyргiчне втручання при виразковй хворобi направлене тльки на корекц'1ю ii ускладнень без руйнування органiв травлення. 1сторичний досв'щ лiкарiв, як пройшли тернистим шляхом надй i розчарувань у пошуках оптимального подходу до х'рурпчного лiкyвання виразково '1' хвороби, допоможе х'рургам, терапевтам, морфологам та фiзiологам у майбутньому.
K^40Bi слова: виразкова хвороба; ет'юпатогенез; iсторiя х'рурпчного лiкyвання; гастроентеросто-м'ю; резекщя шлунка; ваготом'т; дуоденопластика
Огляди та лекцм
Reviews and Lections
ГАСТРОЕНТЕРОЛОПЯ GASTROENTEROLOGY
За понад 150^чний перюд хiрургiя виразково! хвороби пройшла складний, суперечливий шлях. В ю-тори цього роздту мрурги видтяються основш перь оди, що розрiзняються за техшчними можливостями хiрургiчного л^вання i за завданнями, поставленими перед хирургами, залежно вщ поглядiв на етюлогш та патогенез виразково! хвороби, що панували на той час. З нашого погляду, основним критерieм перюдизаци ю-тори хiрургiчного л^вання виразково! хвороби е по-няття «метод вибору» операци. Метод вибору визнача-еться як система уявлень про мету л^вальних заходiв, етюлогш й патогенез захворювання, а також про види оперативних втручань, що повинш дати оптимальш результати.
Виходячи з ще! передумови, можна видтити основш перюди в ютори мрурпчного л^вання виразково! хвороби.
Перший перюд (1842—1881 рр.) — час зародження шлунково! мрурш, пов'язано! 3i створенням В.А. Басо-вим шлунково! фютули як основного методу експери-ментального дослщження функцш шлунка. У цей перiод починаеться застосування гастростомй' як лiкувального методу в клшчнш практицi. Уперше у свт гастростом1я застосована у Франц!! С.Е. Sedillot у 1849 р. Першу га-стростомiю в Рос!! виконав В.Ф. Снiгерьов у 1877 р.
Росшським хiрургом 1.Ф. Сабанеевим у 1893 р. була запропонована модифшащя гастростомй', що швелю-вала недолiки губоподiбноï норицi шляхом створен-ня гастростомй' на дренажнiй трубщ з конструкцiею замикаючого механiзму з м'язiв черевно! стiнки, що привело до бтьшого поширення операцй' гастростомй' в клшщь
Кiлькiсть оперативних втручань, що виконують-ся з приводу захворювань шлунка в цей перюд, була
© «Гастроентеролопя», 2017 © «Gastroenterology», 2017
© Видавець Заславський О.Ю., 2017 © Publisher Zaslavsky O.Yu., 2017
Для кореспонденцп': Бабш Олександр Михайлович, кандидат медичних наук, старший науковий ствробггник вiддiлу xipypriï opraHiB травлення, ДУ «1нститут гастроентерологй' НАМН УкраТни», пр. Слобожанський, 96, м. Днтро, 49074, УкраТна; e-mail: [email protected] For correspondence: O. Babiy, PhD, Senior Research Fellow at the Department of Digestive Surgery, State Institution "Institute of Gastroenterology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine", Slobozhanskii Avenue, 96, Dnipro, 49074, Ukraine; e-mail: [email protected]
незначною, вони були вимушеними та мали дослiдний характер, але в цей час утверджувалася сама можли-вють оперувати на шлунку.
Другий перюд (80—90-тi роки XIX столптя) — час становлення шлунково'1 хiрурriï як самостiйноï кш-нiчноï дисциплши, упровадження в клiнiчну практику основних оперативних методiв i виникнення загального уявлення про семiотику захворювання, час розвитку хiрургiï виразково'1 хвороби. Думка про можливють проведення хiрургiчного лiкування захво-рювань шлунка мщно вкорiнюeться серед хiрургiчноï спiльноти. Вщпрацьовуеться арсенал оперативно!' хiрургiï шлунка, вперше ставиться питання про ви-живання пащента як мету оперативного втручання. Упровадження методiв наркозу, асептики та антисептики стало важливою умовою розвитку шлунково'1 хь рургй' цього перюду.
Третiй перiод (кiнець XIX — 20-т роки XX столп"-тя) — час розвитку хiрургiï виразково'1 хвороби, коли методом вибору il лiкування служила гастроентеро-стомiя.
Гастроентеростомiя — це перше оперативне втручання, запропоноване австршськими хiрургами A. Wolfler i V.R. Hacker (1881 р.), яке вони почали систематично виконувати при виразковш хворобь Перша гастроентеростомiя була здшснена в Росй' 13 берез-ня 1882 р. Н.Д. Монастирським. Гастроентеростсмя була виконана хворому Ф. Петрову, 36 роив. Опе-ращя тривала 2 години, хворий помер через 7 годин тсля il закшчення. З приводу трагiчного закiнчення ще'1 операцй' Н.Д. Монастирський писав: «Моя спро-ба, на жаль, не увшчалася успiхом, але я глибоко пе-реконаний, що думка все ж таки вiрна i що при бiльш сприятливих умовах можна сподiватися на устх» [14]. У зв'язку з вщносно невеликою травматичнютю й простотою виконання ця операщя набула широкого роз-повсюдження. Саме про гастроентеростомiю видатний британський мрург B.G.A. Moynihan (1892 р.) сказав сакраментальну фразу: «Панове, нам шчого бiльше шукати». Однак згодом з'ясувалося, що сподiвання хiрургiв на суттеве зниження кислотностi шлунково-го вмюту за допомогою гастроентеростомй' виявилися марними. Навпъ такий вiдомий прихильник гастроентеростомй', як Я.О. Гальперин (1931 р.), вважав, що вона сама по собi виразку не лкуе [6].
За три перших десятилптя XX столптя клшщис-тами був накопичений досвт багатьох тисяч гастро-ентеростомiй, i на основi достатньо накопиченого статистично вiрогiдного матер1алу були виявленi il без-посередш та втдалеш негативнi наслiдки. Найбтьш тяжким ускладненням гастроентеростомй' виявилася пептична виразка сшвустя, клiнiчний перебiг захворювання ставав незрiвнянно тяжчим, шж до операцй'. I осктьки при щй операцй' виразка шлунка й дванад-цятипало'1 кишки не видаляеться, залишався ризик il малiгнiзацi'i, перфорацй', пенетрацй', кровотечi, стенозу кардй' та воротаря.
1нститут гастроентерологп' НАМН Украши м. Дш-пропетровська мае вагомий досвщ хiрургiчного лшу-
вання виразково'1 xвороби. У 60-80-x рокax минуло-го столiття в iнститyтi було виконано 5 повноцшнж нayково-дослiдниx робгг, присвячениx цiй проблемi. У дослiдженняx брали участь проф. O.P. Анaньeв, д.м.н. В.П. Спiвaк, проф. Я.С. Березницький, проф. Б.Ф. Шевченко. Розроблялися патогенетич-ш пiдxоди в удосконаленш теxнiки резекцй' шлунка, потiм — поeднaниx оперaцiй з включенням вагото-мй', вивчалися причини розвитку пострезекцiйниx i поствaготомiчниx ускладнень та шляxи зaпобiгaння 'im, способи корекцй'.
У 60-x рокax XX столiття в шституп гастроентерологй' виконано понад 150 оперативна втручань iз приводу пептично'1 виразки анастомозу пiсля гастроентеростомй'. Виконання вимушено'1 реконструктив-но'1 резекцй' щлунка в циx xвориx супроводжувало-ся летальними випадками у 4,7 %, а при ускладненш пептично'1 виразки шлунково-товстокишковою нори-цею — у 29,0 % випадтв. Лише пiсля впровадження в 70-x рокax стовбурово'1 ваготомй' та вГдмови вiд ре-конструктивно'1 резекцй' шлунка летальнють при xiрyр-гiчномy лГкуванш пептично'1 виразки пiсля гастроентеростомй', що зустрГчалася в 19,4 % випадыв, вдалося знизити до 1,4 % [1].
Четвертий перюд (30—60-ri рр. XX ст.) — час виникнення пaтогенетичниx принцишв xiрyргi'f виразково'1 xвороби, оптимiзaцiя xiрyргiчно'i тактики, мета оперативного втручання — повернення xворого до активного життя. Методом вибору лкування виразково'1 xворо-би в цей час CTae класична резекцiя шлунка.
У 1879 р. французький xiрyрг Пеан (Emile Pean), а у 1881 р. — шмецький xiрyрг Бгльрот (Theodor Billroth) зробили сво'1 першi резекцй' шлунка з накладенням га-стродуоденального анастомозу. Ця оперaцiя згодом стала вГдома як оперaцiя типу Бтьрот I. У 1885 р. Бтьрот запропонував резекцш шлунка з накладенням га-строентерального анастомозу, яка в даний час вГдома як Бтьрот II.
14 квггая 1888 р. Е.М. Гольденгорн i С.Н. Колачев-ський на зборax лiкaрiв Одесько'1 мiсько'i лiкaрнi повь домили про першу резекцiю шлунка, яку вони провели 10 квггая 1888 р. у тш же лкарш. Хворий був виписа-ний з лшарш 27 травня того ж року з дiaгнозом «цглком здоровий» [7].
Ще на рaннix етaпax розвитку шлунково'1 xiрyргi'i були нaмiченi основш критерй' обГрунтування пере-ваг резекцй' або гастроентеростомй'. Л. ФГдер у 1883 р. у дисертацй' «До вчення про операцй' на шлунку» писав: «Той чи шший образ дш, очевидно, обумовлкються тим, ят пaтологiчнi погляди панували в даний час i яы вийшли кiнцевi результати» [19].
Протистояння пржильнишв гастроентеростомй' з одного боку й пржильнишв резекцй' шлунка — з ш-шого особливо рГзко проявилося на XIX зЧздГ xiрyр-пв, на якому програмним було питання про повторш операцй' шсля гастроентеростомй'. Гостроту дискусп' про метод вибору на цьому зЧздГ xiрyргiв I.I. Греков порiвнювaв Гз суперечкою розкольниыв з пра-вославними. Хоча ктьысть приxильникiв резекцй'
й гастроентеростомй була приблизно однаковою (1 за кiлькiстю, i за науковим авторитетом), немае пiдстав вважати, що XIX з'!зд «був переломним щодо вибору методу операцй». Остаточною перемогою при-хильникiв резекцй шлунка стае XXIV з'!зд хiрургiв (Харкiв, 1938 р.), який висловився за резекцш як еть опатогенетично виправданий метод. Останшми де-сятилптями XIX столiття i протягом XX столптя при виразковш хворобi було виконано велику ктьысть резекцш шлунка за Бтьрот I або II та !х модифша-цш Про переважання резекцй шлунка в хiрургiчнiй практицi того часу можна судити за такими фактами. У 1913 р. в Росп було виконано всього 297 резекцш шлунка, у 1928 р. — 942, у 1937 р. — 951, у 1950 р. -25 821, а в 60-х роках щороку виконували близько 60 000 резекцш iз приводу виразково! хвороби [8, 12]. Становлення резекцй шлунка як методу вибору тю-но пов'язане з розумшням ролi рiзних вщдшв шлунка в секреци шлункового соку, i перш за все соляно! кислоти. Як втомо. 1.П. Павлов видiлив двi основнi фази секреторно! дiяльностi шлунка: перша — пси-хiчна, друга — хiмiчна. У 1906 р. Д. Едынс (J. Edkins) висунув iдею про те, що антральна частина шлунка виробляе гормон гастрин, який стимулюе секрецш соляно! кислоти. Функцiонування друго!, хiмiчноi', фази шлунково! секреци стали розглядати як само-стiйну ланку в цшсному процесi регуляци секреторно! дiяльностi шлунка.
У сороковi роки XX столiття виникли методики, за допомогою яких можна було визначати переваги одше! з двох фаз шлунково! секреци [4]. Усе це привело до того, що зусилля мрурпв зосередилися на при-гнiченнi саме друго! фази шлунково! секреци. На роль методу вибору при такому розумшш патогенезу виразково! хвороби претендувала тльки резекщя шлунка, що реально стала вщгравати цю роль у 30-60-х роках XX столiття. Перетворенню резекцй шлунка в метод вибору при лкуванш виразково! хвороби сприяли удо-сконалення методики операцй й загальний прогрес медицини — розвиток методiв наркозу та анестези, ге-мотрансфузи.
Мету, яку переслiдували хiрурги на четвертому етат iсторi! хiрургiчного л^вання виразково! хвороби, ха-рактеризуе чика настанова на активну хiрургiчну тактику, оптимiзацiю методiв резекцй, боротьбу з раншми та пiзнiми ускладненнями й за соцiальну реабiлiтацiю хворих тсля резекцй шлунка.
П'ятий, останнш перiод (iз 70-х роыв XX столптя i до сьогоднi) — час обГрунтованого вибору методу л^вання виразково! хвороби. У цей перюд торже-ствуе принцип «кожному хворому — своя операщя». На початку цей перюд характеризуеться поглибленим вивченням втдалених наслтыв резекцй шлунка та боротьбою з постгастрорезекцiйними синдромами, розробкою методiв !х хiрургiчно! корекци, бурхливим впровадженням ваготоми й розвитком органозберпа-ючих методiв х1рурпчного л^вання виразково! хвороби. На тлГ масового застосування резекцй шлунка стали частше звертати увагу на Г! негативш наслiдки.
Летальнiсть тсля резекцй шлунка в провтних клiнiках становила 2—4 %, у щлому по кра!ш вона трималася на ргвш 7—8 %. шсля резекцй хворг досить довго пере-бували в стацiонарi (15—18 дг6). Пiсляоперацiйна тим-часова непрацездатнiсть зберiгалася близько 5—6 мю. Показник iнвалiдностi становив 30,0 % у перший рк: шсля операцй та 10—15 % — у бтьш вiддаленi термiни. Були виявлеш специфiчнi наслiдки резекцй шлунка, так зваш пострезекцiйнi синдроми: пептична виразка анастомозу, демтнг-синдром, синдром привтно! пет-лг, гiпоглiкемiчний синдром, дiарея тощо, яы нерiдко робили яысть життя пашен™ пршою, шж до операцй [3, 10, 13, 21].
За нашими даними, пептична виразка анастомозу шсля резекцй шлунка за Бтьрот I зустрГчалася у 12,0 % випадыв, тсля резекцй шлунка за Бтьрот II — у 28,0 % випадыв [17]. Слд зазначити, що шсля резекцй з приводу виразково! хвороби шлунка пептична виразка анастомозу зустрГчалася лише в 0,1 % випадыв. У 86,7 % оперованих хворих пептична виразка анастомозу тсля резекцй шлунка з приводу дуоде-нально! виразки була ускладнена пенетратею, крово-течею, шлунково-тонко-товстокишковою норицею, стенозом анастомозу. Причинами пептично! виразки анастомозу тсля резекцй шлунка були: економна ре-зекшя шлунка (68,3 %), залишений антральний вщддл шлунка (8,3 %), шдвищений тонус блукаючого нерва (22,0 %) та синдром Золлшгера — Еллюона (1,4 %). Виконання резекцй шлунка на тлГ пептично! виразки супроводжувалося летальшстю в 13,6 %, резекцй шлунка з видаленням залишеного антрального вгддглу шлунка — у 20,0 %, резекцй шлунка й товсто! кишки при шлунково-товстокишковш нориш — у 28,0 % випадыв.
Демшнг-синдром, що вимагав х1рурпчно! корек-цГ!, за нашими даними, зустрГчався в 17,0 % випадыв шсля резекцй шлунка за Бтьрот I та у 83,0 % — шсля резекцй шлунка за Бтьрот II. Основш причини розвитку демшнг-синдрому, за даними дослГджень нау-ковшв Гнституту гастроентерологп, пов'язаш зГ схиль-нГстю хворого до демшнг-синдрому ще до операцй, порушенням нейрогуморально! регуляцi! органiв га-стродуоденально! зони внаслiдок перетинання веге-тативних нервiв при резекцй й виключення з пасажу !жг дванадцятипало! кишки — «головно! лабораторi! травних гормошв» (Рафес Ю.I., 1969) [16]. За нашими даними, летальшсть при хгрурпчному лiкуваннi демпiнг-синдрому становила: шсля пластики, що зву-жувала гастродуоденальний анастомоз, — 0,1 %; шсля реконструкци анастомозу Бтьрот II у Бтьрот I — 2,7 %; шсля гастроеюнодуоденопластики — 4,8 % випадыв [2].
Синдром привтно! тотлг ргзного ступеня тяжко-стг, за нашими даними, зус^чався в 15,5 % хворих шсля резекцй шлунка за Бтьрот II. Основш причини розвитку синдрому привтно! петлк довга привщ-на петля; коротка привтна петля з перегином бтя анастомозу; горизонтальне розташування анастомозу та його антиперистальтичне накладення. Летальностi
при xipypri4H0My л1куванш синдрому прив!дно! петлi, що зводилося до накладання брауновського спiвустя 3i стенозуванням прив!дно! петлi або без нього, не було, лише у випадку, коли синдром прив!дно! петл1 поеднувався з демшнг-синдромом (28 хворих), помер один хворий шсля гастроеюнодуоденопластики (3,5 %).
Як альтернативний резекци' метод ще у 20-х роках з'явилася ваготомiя. Починаючи iз середини 40-х ро-кiв ХХ ст. ваготомiя з органозберiгаючими операщ-ями стала швидко розвиватися i до кшця 60-х рокiв набула статусу методу вибору в хiрургiчному л1ку-ванш виразково! хвороби. Теоретичною та етико-деонтологiчною основою застосування ваготомй' для л1кування виразково! хвороби стали класичш роботи 1.П. Павлова з експериментально! ваготомй' на собаках [15]. Перш1 ваготомй' в кл1н1ц1 почали проводити в бврош у 20-х роках XX столптя. Пер-ш1 18 ваготомш зробив у 1924 р. Н.Г. Шдкамшський (м. Харкiв), який виконував ваготомш за методикою М. Латарже (Michel Latarjet) у поеднанш з гастро-ентеростомiею й отримував до6р1 результати. Але 1з середини 20-х роыв до середини 40-х роыв захiднi та радянськi х1рурги не використовували ваготомiю. З 1943 г. ваготомш проводить американський х1рург Л. Драгстедт (L. Dragstedt). У 40-х роках деяы х1рурги також застосовували ваготомiю при лiкуваннi виразково! хвороби, але вони використовували цей метод лише за дуже обмеженими показаннями або як до-помгжну операцш для профшактики пептичних виразок [22].
За цей час х1рургами США та Зах!дно! бвропи були розроблеш основн1 варiанти ваготомй', як! використовували й наш1 хирурги [12, 13, 21]. Ваготом!я стае методом вибору при л1куванш виразково! хвороби до кшця 60-х — початку 70-х рок1в, коли провщш х1рур-ги (М.1. Кузин, В.С. Маят, Ю.М. Панц1рев, О.О. Ша-л1мов та 1н.) починають широко пропагувати тезу за важлив1сть 1ндив1дуального вибору методу операци'. У цей перюд дискусй, пов'язаш з уточненням показань до того чи шшого виду оперативних втручань, активно точаться на сторшках спец1ал1зованих видань. Р1зн1 х1рурги вважають патоф1з1олог1чно обГрунтованими як радикальш резекцй, так й органозбер1гаюч1 операцй з ваготом1ею [5, 11, 12].
Упровадження ваготомй' як альтернативи резекц!! 2/3 шлунка при х1рург1чному л1куванш виразково! хвороби було, безумовно, явищем прогресивним. Багатьом пац1ентам ваготом!я збер1гала життя (тс-ляоперац1йна летальнють не перевищувала 0,3 %), на порядок знизилася кшьысть п1сляоперац1йних ускладнень та частота 1нвал1дизуючих випадк1в. Ва-готом1я при виразков1й хвороб1 шлунка не мала усш-ху й застосовувалася обмежено, основною операщ-ею при ц1й локал1заци' виразки залишилася резекц1я шлунка.
К1нець XX та початок XXI столптя характери-зувалися вивченням насл!дк!в ваготомй', боротьбою з постваготом1чними розладами. За нашими даними,
недолги ваготомй' пов'язанi: з порушенням парасим-патично! шнервацй головних травних залоз, недостат-шм та надмiрним дренуванням шлунка, неадекватним виконанням парасимпатично! денервац!! шлунка. Ко-рекцiя постваготомiчних розладiв включала ревагото-мiю при рецидивi виразки або реконструкцiю анастомозу.
В!ддаючи належне ваготомй', слiд констатувати, що цей етап у розвитку хiрурrii' виразково! хвороби завер-шився з упровадженням у клiнiчну практику ефектив-них медикаментозних засобiв, значним зменшенням планових хiрургiчних втручань, бурхливим розвитком нових методiв дiагностики та малошвазивно! х1рургй, як! визначають сучасний стан х^рурпчного л1кування виразково! хвороби.
Виходячи з нових знань про етюпатогенез виразково! хвороби, 1з 70-х роыв минулого столггтя на тл1 антисекреторно! та антихелгкобактерно! терапй стали виконувати тгльки палгативнг втручання, спрямованг на вгдновлення нормально! анатом!! дванадцятипало! кишки.
Першу радикальну дуоденопластику (з виведен-ням виразки за контур кишки) виконали E. Helwing та H. Heymann (1978). Значний внесок у розробку цге! методики зробили нашг спгввгтчизники з м. Харкова М.М. Велигоцький (1982) та В.Т. Зайцев (1985).
Досвгд гнституту показав, що в 75,0 % хворих може бути виконана гзольована дуоденопластика. Рецидив захворювання виник лише у 0,2 % хворих.
Останнгм часом в шституп гастроентеролог!! засто-совуеться та удосконалюеться ендоскошчна балонна дуоденопластика, що вперше була описана Benjamin Stanley у 1982 р. [23, 24]. При застосуванш балонно! пглородуоденопластики в 94,1 % випадкгв стенозу вдалося досягти вгдновлення нормального просвг-ту дванадцятипало! кишки й забезпечити ентеральне харчування. Лише в одному випадку в пацгента з де-компенсованим стенозом, незважаючи на вгдновлення просвгту дванадцятипало! кишки до 14—15 мм, збергга-лися симптоми гастростазу й хворий був оперований традицшним способом, виконана стовбурова вагото-м!я та гастроентеростомгя.
Отже, виразкова хвороба — це гетерогенне захворювання, етюпатогенез якого вимагае подальшого вивчення. Медицина сьогодення щодо лгкування виразково! хвороби сто!ть на позици консервативного лгкування цге! складно! патолог!!. Хгрурггчне втручання при виразковш хворобг направлене тгльки на корекцш ускладнень хвороби без руйнування органгв травлення.
Можна висловити надш, що 150-ргчний досвгд тернистого шляху надш i розчарувань, який пройшли лгкарг протягом XIX—XX столпъ у пошуках оптимального тдходу до оперативного л1кування виразково! хвороби, буде потр1бний хгрургам, терапевтам, морфологам та ф1зюлогам у майбутньому.
Конфлшт iHTepeciB. Автори заявляють про в!дсут-нгсть конфлгкту гнтересгв при шдготовцг дано! статтг.
References
1. Anan 'ev VG, Gadzhiev AS, Spivak VP, Tovstolytkin GE. Some questions of pathogenesis, clinics and treatment of peptic ulcers. Kh-irurgiia.1971;9:16-21. (in Russian).
2. Bereznitskii laS, Spivak VP, Shevchenko BF. Opyt primen-eniia rekonstruktivnykh operatsiipri bolezniakh operirovannogo zheludka: tezisy dokladov [Experience in the use of reconstructive surgeries in diseases of the operated stomach: theses of reports]. Tashkent; 1982. 141-142pp. (in Russian).
3. Berezov EL. Khirurgiia zheludka i dvenadtsatiperstnoi kishki [Surgery of the stomach and duodenum]. Gorky; 1950. 232 p. (in Russian).
4. Vasilenko VKh,Grebnev AL,Sheptulin AA. Iazvennaia bolezn':sovremennyepredstavleniia opatogeneze, diagnostike, lech-enii [Peptic ulcer: modern concepts of pathogenesis, diagnosis, treatment]. Moscow: Meditsina; 1987. 288p. (in Russian).
5. Gadzhiyev AS, Skukina VN. Choice of the method of stomach resection. Khirurgiia (Mosk). 1989 Apr;(4):6-10. PMID: 2739308. (in Russian).
6. Gal'perin IaO. To the 50th anniversary of resection of the stomach. Novyi khirurgicheskii arkhiv. 1931;22(88):447-455. (in Russian).
7. Gol'dengorn EM, Kolachevskii SI. Resection of the stomach by the method ofBillroth-1 with a successful outcome. Meditsinskoe oboz-renie. 1988;30( 4):93-103. (in Russian).
8. Gorbashko AI. The development of gastric surgery for 70years of Soviet authority. Vestnik khirurgii. 1987;12:8-15. (in Russian).
9. Grinberg AA. Vagotomy in emergency surgery of complicated duodenal ulcer. Khirurgiia (Mosk). 1990 Jul;(7):20-4. PMID: 2232577. (in Russian).
10. Zakharov EI, Zakharov AE. Tonkokishechnaia plastika pri gastrektomii i rezektsii zheludka [Small intestinal plastic with gastrec-tomy and gastrectomy]. Moscow: Medgiz; 1962. 198p. (in Russian).
11. Zubarev PN, Kochetkov A V. Combined vagotomy in the surgical treatment of patients with duodenal ulcer. Vestn Khir Im II Grek. 1999;158(4):25-8. PMID: 10533218. (in Russian).
12. Kuzin M.I. Surgery of peptic ulcer in the USSR. In: Proceeding of the All-Union Conference on organ-preserving surgeries (vagotomy) with peptic ulcer of the stomach and duodenum. 1978, Moscow. Moscow: Meditsina; 1978. 3-5pp. (in Russian).
13. Maiat VS, Pantsyrev IuM. About some discussion questions of surgery of peptic ulcer. Khirurgiia. 1971;9:3-8. (in Russian).
14. Monastyrskii ND. On the treatment of cicatricial narrowing of food pathways of toxic origin. Ezhenedel'naia klinicheskaia gaze-ta.1882;9:153. (in Russian).
15. Pavlov IP. On the survival of dogs with cut vagus nerves (1896). In: Pavlov IP. Polnoe sobranie sochinenii. 2-e izdanie dopol-nennoe. T1 [Complete Works. 2nd edition augmented. Vol 1]. Moscow-Leningrad: Publishing House of the USSR Academy of Sciences; 1951. 536-549 pp. (in Russian).
16. Rafes IuI. Digestive hormones and their role in the development of clinical gastroenterology. In: Voprosy profilaktiki, diagnostiki i lecheniia zabolevanii organov pishchevareniia [Questions of prevention, diagnosis and treatment of diseases of the digestive system]. Kuyv; Zdorov'ya; 1969. 139-141pp. (in Russian).
17. Spivak VP. Causes of postoperative complications and lethality in peptic ulcers. Klinicheskaia khirurgiia. 1976;4:19-24. (in Russian).
18. Terebinskii NP. K istorii rossiiskikh i vsesoiuznykh s»ezdov khirurgov [To the history of Russian and all-Union congresses of surgeons]. Moscow: Medgiz,; 1946.142p. (in Russian).
19. Fidler L. K ucheniiu ob operatsiiakh na zheludke: diss. dokt. med. nauk [To the doctrine of operations on the stomach: Dr. med. sci. diss ]. Saint-Petersburg: Publisher Stasiulevich MM; 1893. 232 p. (in Russian).
20. Filatov AN. The results of subdiaphragmatic vagotomy for peptic ulcer disease. Vestnik khirurgii. 1949;3:28-35. (in Russian).
21. Shalimov AA, Saenko VF. Khirurgiia zheludka i dvenadtsatiperstnoi kishki [Surgery of the stomach and duodenum]. Kuyv: Zdorov'ya; 1972. 356p. (in Russian).
22. Iudin SS. Etiudy zheludochnoi khirurgii [Studies of gastric surgery]. Moscow: Medgiz; 1955. 264 p. (in Russian).
23. Benjamin SB, Cattau EL, Glass RL. Balloon dilation of the pylorus: therapy for gastric outlet obstruction. Gastrointest Endosc. 1982 Nov;28(4):253-4. PMID: 7173580.
24. Benjamin SB, Glass RL, Cattau EL Jr, Miller WB. Preliminary experience with balloon dilation of the pylorus. Gastrointest En-dosc. 1984Apr;30(2):93-5. PMID: 6714610.
OTpuMaHO 23.11.2017 ■
Шевченко Б.Ф., РатчикВ.М., Бабий А.М., Пролом Н.В., Тарабаров С.А. ГУ «Институт гастроэнтерологии НАМН Украины», г. Днепр, Украина
Прошлое, настоящее и будущее хирургического лечения язвенной болезни
(50-летний опыт института)
Резюме. В статье представлены данные литературы и результаты собственных исследований авторов по развитию хирургии язвенной болезни в историческом аспекте. Показано, что эволюция знаний этиопатогенеза язвенной болезни влияла на развитие методов хирургических вмешательств. Выделены основные периоды развития хирургии язвенной болезни: первый период (1842—1881 гг.) — время зарождения желудочной хирургии; второй период (80-90-е годы XIX века) — время становления желудочной хирургии как самостоятельной клинической дисциплины; третий период (конец XIX — 20-е годы XX века) — время развития хирургии язвенной болезни, когда методом выбора хирургического лечения служила гастроэнтеростомия; четвертый период (30-60-е гг. XX века) — время возникновения патогенетических принципов хирургии язвенной
болезни, когда методом выбора служила резекция желудка; пятый, последний период (с 70-х годов XX века и по сегодняшний день) — время подведения итогов 150-летней истории хирургии язвенной болезни, когда врачи склоняются к консервативному лечению этой сложной патологии, а хирургическое вмешательство при язвенной болезни направлено только на коррекцию осложнений болезни без разрушения органов пищеварения. Исторический опыт врачей, прошедших по тернистому пути надежд и разочарований в поисках оптимального подхода к хирургическому лечению язвенной болезни, поможет хирургам, терапевтам, морфологам и физиологам в будущем. Ключевые слова: язвенная болезнь; этиопатогенез; история хирургического лечения; гастроэнтеростомия; резекция желудка; ваготомия; дуоденопластика
B.F. Shevchenko, V.M. Ratchick, A.M. Babii, N.V. Prolom, S.A. Tarabarov
State Institution "Dnipropetrovsk Medical Academy of Ministry of Health of Ukraine", Dnipro, Ukraine
Past, present and future of surgical treatment of peptic ulcer (50-year experience of the institute)
Abstract. The article presents the literature data and the results of the author's own research on the development of peptic ulcer surgery in the historical aspect. It is shown that the evolution of the knowledge about the etiopathogenesis of peptic ulcer influenced the development of methods for surgical interventions. The main periods of development of peptic ulcer surgery are identified: the first period (1842—1881) — the time of the formation of gastric surgery; the second period (1880—90s) — the time of gastric surgery becoming an independent clinical discipline; the third period (the end of the 19th century — 1920s) — the time of peptic ulcer surgery development, when gastroenterostomy was the method of choice in surgical treatment; the fourth period (1930—60s) — the time when the pathogenetic principles of peptic ulcer surgery appeared; gastric
resection served as a method of choice; the fifth (the final) period (1970—90s — present time) — the summing up of the 150-year history of ulcer surgery, when doctors tend to conservative treatment of this complex pathology, and surgical intervention in peptic ulcer is directed only to correction of disease complications, without destroying the digestive system. It is shown that the historical experience, the thorny path of hopes and disappointments that doctors have taken when searching an optimal approaches to the surgical treatment of peptic ulcer, will help surgeons, therapists, morpholo-gists and physiologists in the future.
Keywords: peptic ulcer disease; etiopathogenesis; history of surgical treatment; gastroenterostomy; resection of the stomach; va-gotomy; duodenoplasty
