CC BY
14
most interested in pursuing a differentiation states, but later was based on the principles that laid on the basis for universal international legal document - the UN Convention on the Sea Law 1982. In addition, the beginning of XXI century was marked by the appearance of specific phenomena - Appeal states the results of natural science research to justify their own position. We believe that in the development of the Arctic' infrastructure this trend will persist and spread. This makes it relevant to develop effective international legal measures to inadmissible dominance of the state in certain regions that are important for many countries which might be the direction of future research.
Keywords: Arctic, sector, the United Nations Convention on the Law of the Sea, shelf, natural resources.
УДК 342.7
В. Д. Шаповал
М1ЖНАРОДН1 СТАНДАРТИ РЕГЛАМЕНТАЦП ПРАВА ГРОМАДЯН НА
ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
У cmammi npoaHani3oeam icmomHi eidMinnocmi мiжнародних правових doKyMenmie у ¿any3i прав людини eid тших мiжнародних угод. Основним е те, що зобов'язання, що накладаються на держави, регулюють вiдносини не стыьки з iншими державами, скшьки мають на мeтi захистити права i свободи громадян саме ще'г держави. Однак, у багатьох кратах справи з розвитком конституцтного права, а головне з його виконанням знаходяться не в найкращому сташ.
Клю^о^^ слова: Генеральна Асамблея ООН, Конститущя Украгни, право громадян на правову допомогу, мiжнароднe ствтовариство.
Постановка проблеми. Актуальнють даного дослщження полягае в тому, що питання прав i свобод людини i громадянина на сьогодш е найважливГшою проблемою внутрГшньо'' та зовшшньо'' полГтики ycix держав свГтово'' спшьноти.
Аналiз остантх до^джень i публтацт. В статп проанашзоваш наyковi пращ по проблемi дослщження права громадян на правову допомогу i його забезпечення в Укра'ш вчених А. М. Баранова i П. Г. Марфщина, В. М. 1саково'' та шших вчених.
Саме стан справ у сферi забезпечення прав i свобод особи, 'х практично! реалГзацп е тим критерiем, за яким ощнюеться рiвень демократичного розвитку будь-яко'' держави i суспшьства в цшому.
Виклад основного матeрiалу. Держави-члени Свропейського Союзу, так i держави-члени СНД, як учасники Конвенци про правову допомогу i правовi вщносини у цившьних, амейних i кримшальних справах вщ 22 ачня 1993 року, iменованi далi Договiрнi Сторони, виходячи з прагнення забезпечити громадянам Договiрних Сторiн i особам, що проживають на 'х територiях, надання у всiх Договiрних Сторонах у щодо особистих i майнових прав такого ж правового захисту, як i власним громадянам, додаючи важливе значення розвитковi спiвробiтництва в галyзi надання установами юстици правово'' допомоги у цивiльних, сiмейних i кримiнальних правах [1].
Мiжнародне ствтовариство надае великого значення розвитку та забезпеченню прав людини. цг процеси набули особливо'' штенсивносп пгсля друго'' свГтово'' вгйни, чому, насамперед, сприяла загальна демократизащя мГжнародних вГдносин, створення Оргашзацп Об'еднаних НацГй, Гнших демократичних мГжнародних ГнституцГй.
Демократизацп процесу, пов'язаного з проголошенням i захистом прав людини, значною мГрою сприяло прийняття ряду мГжнародних документГв щодо закршлення,
правово! регламентацп та розробки механiзму мiжнародного захисту прав людини у державах, яю пiдписали вiдповiднi мiжнароднi документи.
Серед найважливiших загальних докумешив, з якими повнiстю узгоджуються положення Конституцп Украши, - Загальна декларащя прав людини (1948 р.) [2], Мiжнародний договiр про громадянськi та пол^ичш права (1966 р.)[3], Мiжнародний договiр про економiчнi, соцiальнi та культурш права (1966 р.) [4], Свропейська конвенцiя про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.) [5], Свропейський сощальний статут (1961 р.) [6], Заключний акт Наради з питань безпеки та ствроб^ництва в Сврот (1975 р.) [7], Пiдсумковий документ Вщенсько! зустрiчi представникiв держав-учасниць Наради з питань безпеки та ствробггництва в Сврот (1989 р.)[8].
Щоб мати уявлення про обсяги мiжнародноi дiяльностi, пов'язано! iз захистом прав людини, достатньо зазначити, що на початку 90-х роюв у цш сферi дiяли понад 60 рiзних мiжнародних форумiв, починаючи вiд Генерально! Асамбле! ООН i закiнчуючи Засщанням експертiв iз прав людини та Робочою групою з примусових i недобровiльних зникнень.
Украша, як суб'ект мiжнародного права, одна iз засновниць ООН, проводить активну роботу, спрямовану на використання не тшьки нащональних, а й мiжнародних iнститутiв захисту прав людини. Цьому сприяють положення Конституцп Украши, згiдно з якими «чинш мiжнароднi договори, згода на обов'язковють яких надана Верховною Радою Украши, е частиною нацiонального законодавства Украши» (ст. 9), а також визначення зовшшньо! пол^ично! дiяльностi Украши як тако!, що «спрямована на забезпечення !! нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаемовипдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права» (ст. 18)[9].
З огляду на подальшу демократизацiю в Укршш процесу захисту прав i свобод людини, у ст. 55 Конституцп записано, що кожен мае право тсля використання вах нащональних засобiв правового захисту звертатися за захистом сво!х прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вщповщних оргашв мiжнародних органiзацiй, членом або учасницею яких е Украша.
Такими органами е Ком^ет з прав людини ООН, Свропейський суд з прав людини, а також Свропейська комiсiя з прав людини. Склад i порядок дiяльностi вказаних судiв визначаються у роздшах II, III i IV Свропейсько! конвенци про захист прав та основних свобод людини[10].
Як зазначае В. М. 1сакова у науковш публшацп «Право на правову допомогу» в Укршш продовжуеться складний процес пошуку шляхiв будiвництва правово'1' держави, переосмислення цiнностей i значення багатьох правових iнститутiв i механiзмiв. Одним з основних орiентирiв розвитку в^чизняно! правово'1 системи проголошуеться прiоритет людсько! особистостi, п прав i свобод, який знайшов свое вщображення у ст. 2 Конституцп Украши. Цей фундаментальний принцип, який наразi прийшов на замiну сощалютичному принципу прiоритету суспiльних iнтересiв над особистими, сьогодш iстотно впливае на тенденци розвитку як конституцiйного, так i iнших галузей права [11, с. 337].
Ст. 59 Конституцп гарантуе право на правову допомогу кожному громадянину Украши. У випадках, передбачених законом, ця допомога надаеться безоплатно. Кожен е вшьним у виборi захисника сво'х прав.
Важливють i особлива соцiальна значущiсть права на правову допомогу полягае ще й у тому, що воно виступае своерщним посередником у реалiзацii особою шших прав. У деяких випадках особi важко повноцiнно реалiзувати гарантованi Конституцiею права, не скориставшись при цьому правом на правову допомогу, оскшьки
процесуальне законодавство Украши мае досить формалiзований характер.
1снуе необхiднiсть окремого дослщження питань про мiжнародно-правовi стандарти права особи на правову допомогу та 1'х спiввiдношення iз внутршньодержавними стандартами. Тiсний взаемозв'язок мiж ними е безумовним. Конституцшш норми визначають мiсце мiжнародно-правових актiв у системi права держави, регламентують право кожного звертатися до мiжнародних органiзацiй для захисту сво'х прав, визначають меж дп мiжнародно-правових гарантiй.
Зокрема, вщповщно до ст. 9 Конституцп Украши чинш мiжнароднi договори, згода на обов'язковють яких надаеться Верховною Радою Украши, е частиною нацiонального законодавства Украши. Ст. 55 Конституцп надае право кожному тсля використання уах нацiональних засобiв правового захисту звертатися за захистом сво'х прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних оргашв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких е Укра'на.
Право на правову допомогу, гарантоване п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенцп про захист прав i основних свобод людини, прийнято'1 11 кв^ня 1950 року Радою Свропи, ратифшовано'' Законом Украши № 475/97ВР вщ 17 липня 1997 року, передбачае, що кожен мае право «захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - якщо вш не мае достатшх кош^в для оплати правово'1 допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають штереси правосуддя» [5].
Практично Свропейський суд у цьому питанш дотримуеться ще1, що обвинувачений повинен мати можливють звернутися за допомогою до адвоката на власний вибiр, яка становить абсолютне право. Водночас, якщо обвинувачений не мае фшансово'' можливосп, вiн мае право захищати себе сам, якщо штереси правосуддя не вимагають тако'1 правово'1' допомоги.
Бшьше того, Суд неодноразово пщкреслював, що право на правову допомогу не обмежуеться лише допуском або призначенням адвоката для ведення справи, позаяк обвинувачений мае право саме на «практичну та ефективну» правову допомогу. Однак слщ зазначити, що держава не може нести вщповщальносп за процесуальш помилки в стратеги захисту. Втсм за наявносп об'ективно'1 неспроможностi призначеного захисника забезпечити ефективне представництво в кримшальному провадженш, нацiональнi органи мають вжити заходiв - або призначити iншого захисника, або вщкласти провадження, - щоб забезпечити ефективнiсть такого захисту [11, с. 338].
Таким чином, дане конституцшне право закршлюеться Свропейською Конвенщею як одне iз прав обвинуваченого у скоеш злочину.
Разом iз тим, дiя права на правову допомогу не обмежуеться тшьки сферою кримшального судочинства. Права, передбаченi ч. 3 статп 6 Свропейсько'1 конвенцп, е складеним елементом загального поняття справедливого судового розгляду, а воно охоплюе i випадки «визначення цившьних прав i обов'язкiв». Враховуючи це, Свропейський суд у рядi ршень викладае бiльш широке трактування прав на правову допомогу, шж у п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенцп.
Стаття 6 Конвенцп посщае значне мюце в системi гарантiй захисту прав людини, визначених конвенцiею. Тому й не дивно, що стшьки складних питань постало перед Свропейським Судом при 11' застосуванш. Бшьше того, можна з певшстю сказати, що з огляду на еволюцшний пщхщ Суду до 11' тлумачення та розвиток нащонального права в державах - членах Ради Свропи зарано вважати, що змют принцитв, на яких вона грунтуеться, остаточно визначений.
Основним елементом права на юридичну допомогу е право на вшьний вибiр захисника. Свропейський суд пщкреслюе, що обвинувачений мае право користуватися послугами захисника на свш вибiр, якщо вш мае достатнi для цього фiнансовi засоби.
У коментарях до Конвенцп зазначено, що право на вибiр адвоката юнуе тiльки у тих випадках, коли обвинувачений мае достатн кошти для оплати його послуг. Разом Ï3 тим, право на вибiр захисника не е абсолютним, оскшьки держава мае право регламентувати доступ адвокатсв до суду, а у рядi випадкiв забороняти це окремим особам.
Виходячи iз того, що Конвенщя про захист прав i основних свобод людини е частиною нацюнального законодавства Украши (Конвенцiю було ратифшовано вiдповiдно до Закону Украши «Про ратифшащю Конвенцп про захист прав i основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та прототшв N 2, 4, 7 та 11 до Конвенцп» вщ 17 липня 1997 року № 475/97), можна зробити висновок, що вщповщно до взятих мiжнародно-правових зобов'язань Украша повинна забезпечувати кожнш особi право на правову допомогу як тд час провадження у кримшальних справах, так i пiд час судового провадження щодо iнших категорш судових справ (адмiнiстративних, цивiльних, тощо).
Окрiм того, Украша повинна гарантувати дотримання конституцшного права на правовому допомогу з метою сприяння особi у реалiзацiï всього комплексу прав та свобод, визначених законодавством (як внутршньодержавним, так i мiжнародним) [12].
Пщсумовуючи зазначене, можна зробити висновок про те, що закршлення права громадян на правову допомогу в Конституцп Украши вщображае ïï орiентацiю на европейське та загальнолюдське бачення 1'х каталогу, змiсту i можливих обмежень.
У статтi 11 Загально'1 декларацп прав людини (1948) зазначено, що кожна людина, обвинувачена у вчиненн злочину, мае право вважатися невинною доти, поки ïï виншсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, тд час якого ш забезпечують ус можливостi для захисту [2]. Стаття 14 Мiжнародного пакту про громадянсью i полiтичнi права (1966) уточнюе це право обвинуваченого, яке передбачае право захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо вш не мае захисника, слщ повiдомити його про це право i призначити йому захисника в будь-якому раз^ коли того вимагають штереси правосуддя, безоплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немае достатньо кош^в для оплати цього захисника... В. Л. Федоренко визначае, що правова допомога покликана забезпечувати захист прав людини в судовому та шших процесах [13]. 1з цього визначення не зовам зрозумшо, чи можливо надавати правову допомогу поза межами «судового чи шшого» процесу.
А. М. Баранов i П. Г. Марфщин визначають юридичну допомогу як сприяння громадянам, посадовим i юридичним особам у виршенш питань, пов'язаних iз застосуванням норм права. Найбшьш поширешшою вважають юридичну допомогу, що надають адвокати: а) у кримшальному процес - захисник обвинуваченого (пщозрюваного), представник потерпiлого, цивiльного позивача або цившьного вiдповiдача; б) в цившьному процесi - представник позивача, вщповщача або третьо'1' особи; в) в господарському процеа - представник позивача або вщповщача; г) в адмшютративному процеа - представник громадянина в державних органах, надання консультацiй, довщок; д) iнша допомога - складання заяв, скарг та шших докумеш!в[14].
Як зазначае у свош статп «Застосування практики Свропейського суду з прав людини судовими органами Украши в забезпеченш права особи на правову допомогу» А. В. Коршенко - здобувач кафедри конституцшного та мiжнародного права Нацюнально'1' академп внутршшх справ, що Укра'1'на обравши шлях незалежного розвитку та закршивши це у Конституцп, пщтвердила свое прагнення будувати демократичну, сощальну i правову державу, змютом i спрямованiстю дiяльностi яко'1' визначено права i свободи людини та 1'х гарант11' [15, с. 1].
Наступним кроком на цьому шляху стало приеднання Украши до Конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року (далi - Конвенщя). З моменту ратифшацп 17 липня 1997 року цього документа Верховною Радою Украши вш став частиною нацiонального законодавства. З огляду на необхщшсть приведення украшського законодавства у вiдповiднiсть до нормам i принцитв мiжнародного права досить значущим е вивчення европейського законодавчого досвщу та европейсько1 правово'1 доктрини, розумшня змiсту Конвенцп 1950 року та основних механiзмiв реалiзацiï ïï норм.
З пiдвищенням значущостi захисту прав та штереав особи актуалiзуються набувають проблеми, пов'язанi зi сприйняттям i визнанням державою судових ршень мiжнародних судових iнстанцiй з проблематики забезпечення права на правову допомогу. Незважаючи на те, що кожна держава, як правило, установлюе та закршлюе у своему Основному Закон мiжнародний стандарт прав i свобод особи, сучасш демократичнi процеси у свт вимагають утвердження мiжнародних конвенцш як базових i невiд'емних елемешив правового поля демократичних краш. Свропейський суд з прав людини (далi - Свропейський суд) у даному разi певною мiрою е гарантом застосування Конвенцп 1950 року, однак наразi юнуе проблема виконання його ршень на територп Украши та подальшого ïx використання у втизнянш судовiй правозастосовнiй практицi як джерела права у забезпеченш права особи на правову допомогу.
Важливого значення у забезпеченш прав i свобод людини та громадянина Конститущя Украши надае праву особи на правову допомогу, що е невщ'емним правом кожного. Вщповщно до статп 59 Конституцп Украши, кожен мае право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надаеться безоплатно. Кожен е вшьним у виборi захисника сво1х прав. Для забезпечення права на захист вщ обвинувачення та надання правово1 допомоги при виршенш справ у судах та шших державних органах в Укршш дiе адвокатура. Крiм того, право на правову допомогу гарантуеться мiжнародно-правовими актами, важливе мюце серед яких посщають: Загальна декларащя прав людини 1948 року, Мiжнародний пакт про громадянсью i полiтичнi права 1966 року, Конвенщя про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року.
Вщповщно до статп 9 Конституцп Украши чинш мiжнароднi договори, згода на обов'язковють яких надана Верховною Радою Украши, е частиною нащонального законодавства Украши.
Таким чином, закршлення права на правову допомогу в Конституцп Украши е результатом iмплементацiï мiжнародно-правовиx норм, яю проголошеш в глобальних загальних та спецiальниx мiжнародниx актах.
Вщповщно до частини четверто1 статп 55 Конституцп Украши кожен мае право тсля використання вах нащональних засобiв правового захисту звертатися за захистом сво1х прав i свобод до вщповщних мiжнародниx судових установ чи до вщповщних органiв мiжнародниx органiзацiй, членом або учасником яких е Украша .
Отже, з вищевикладеного випливае те, що кожна людина, яка використала в Украïнi всi гарантованi вiтчизняним законодавством засоби судового захисту, може звертатися за захистом сво1х прав i свобод до Свропейського суду.
У рамках цiеï статп розглянуто лише положення Конвенцп як ушфшованого мiжнародно-правового акта щодо забезпечення права на правову допомогу, яким керуеться Свропейський суд з прав людини при прийнятп ршень.
Саме пункт 3 (с) статп 6 «Право на справедливий суд») Конвенцп, прийнято! 11 кв^ня 1950 року Радою Свропи i ратифiкованоï Законом Украши вщ 17 липня 1997 року № 475/97ВР, передбачае, що кожний обвинувачений у скоенш кримшального
злочину мае право захищати себе особисто або через обраного ним захисника, а якщо у нього немае достатшх кош^в для оплати послуг захисника, мати призначеного йому захисника безоплатно, коли цього вимагають штереси правосуддя [16].
Слщ ураховувати, що прецедентне право Свропейського суду обмежене рамками Конвенцп, засноване на штерпретацп ïï норм i використовуеться лише у зв'язку з ïx реалiзацiею. За роки продуктивно! правотворчо! дiяльностi Свропейський суд сформував дiеву систему захисту прав людини та ïï законних штереав, у тому чист й права на правову допомогу.
Так, важливi аспекти права на правову допомогу постали у справах про кримшальне обвинувачення «Пакеллi проти Имеччини» [17, с. 51], у цившьному судочинсга «Ейрi проти 1рландп» [18, с.139], про надання безоплатноï правовоï допомоги «Артiко проти !галп»[19, с.138], про отримання безоплатноï допомоги перекладача «Людiке, Белькасем, Коч проти Имеччини» [20, с. 52], про право на захист «Бендерський проти Украши» [21], та шших справах.
У ршенш Свропейського суду у справi «Пакеллi проти Имеччини» вiд 25 квiтня 1983 року Свропейський суд вщзначив, що положення Конвенцп гарантуе особ^ обвинуваченiй у скоенш кримiнального злочину, три права: захищати себе особисто; мати обраного ним самим представника i, за визначених умов, мати призначеного йому захисника безоплатно [22].
Разом з тим, дiя права на правову допомогу не обмежуеться тшьки сферою кримшального судочинства. Адже права, передбачеш пунктом 3 статп 6 Конвенцп, е складовим елементом загального поняття справедливого судового розгляду, що охоплюе i випадки здшснення цившьного судочинства.
Як зазначають автори довщника майбутнього адвоката, справа «Ейрi проти 1рландп» вщ 9 жовтня 1979 року передбачае, що повна вщсутнють правовоï допомоги позивачевi у поданнi позову може стати порушенням статп 6 Конвенцп, особливо у випадках складних позовiв та неможливостi для позивача постати перед судом особисто [23, с. 139].
У справi «Артшо проти Ггалп» вiд 13 травня 1980 року Свропейським судом було зазначено, що пункт 3 (с) статп 6 Конвенцп гарантуе право на адекватний захист у xодi судового розгляду, який здшснюеться як особисто, так i за допомогою адвоката; це право пщсилюеться обов'язком з боку держави надати в певних випадках безоплатну юридичну допомогу.
У справi «Людше, Белькасем, Коч проти Имеччини» вщ 28 листопада 1978 року покладення обов'язку на заявниюв щодо оплати послуг перекладача тсля ïx засудження було визнано Свропейським судом порушенням права заявниюв на отримання безоплатноï допомоги перекладача.
Отже, на особу, якш спочатку надано безоплатну допомогу, не може покладатися обов'язок вщшкодування державi витрат, пов'язаних з наданням та^ допомоги, пiсля ухвалення судового ршення у справi. Цей висновок цшком справедливо застосовувати i до правовоï допомоги захисника.
У справi «Бендерський проти Украши» вiд 15 листопада 2007 року Свропейський Суд зауважив, що право на захист випливае iз права на справедливий судовий розгляд. У цьому контекст право на захист можна розглядати як мехашзм отримання правовоï допомоги.
Важливою подiею у справi утвердження верховенства права та европейських пiдxодiв до розумшня прав людини в дiяльностi вiтчизняниx судiв стало прийняття Верховною Радою Украши Закону вщ 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання ршень та застосування практики Свропейського суду з прав людини», у статп 17 якого визначено обов'язок судiв Украши при розглядi справ застосовувати Конвенщю та
практику Свропейського суду як джерело права [24]. Цей Закон мае важливе значення для украхнськох правовох системи, бо, завдячуючи цьому, посилиться уже сформований мехашзм захисту права особи на правову допомогу.
Як зазначено у статп 129 Конституцп, суддi тд час здшснення правосуддя керуються лише законом. Серед втизняних юристiв тривае дискусiя, чи е достатш правовi пiдстави для того, щоб суддi обгрунтовували своï ршення безпосередньо правовими позицiями Свропейського суду. Адже судова практика, навт Свропейського суду, не е законом в Укршш [9, с. 55].
На думку О. В. Колюник, тд час здшснення судочинства нащональш суди повинш посилатися на висновки Свропейського суду як на безпосередне джерело права. Вони мають не тшьки керуватися формальним тлумаченням норм права, а й додержуватися притаманноï ршенням Свропейського суду ^ï справедливой й гуманносп i втшювати ïï у своïx ршеннях [25].
На думку сучасного укршнського дослiдника европейських стандартв у галузi прав людини та проблем конституцiйноï юстици С. В. Шевчука, права та свободи людини мають бути обов'язково зафшсоваш в конституцп з метою ïx юридичного захисту та гарантш, але змют цих прав (принаймш першого поколшня) не може визначатися лише в текстах закошв. Для ïx належноï гарантп найбiльш пристосована дiяльнiсть конституцшних судiв i мiжнародниx юрисдикцiйниx оргашв (Свропейського суду), яка сприяе всебiчному визнанню судового прецеденту джерелом права [26, с. 46].
На думку I. Ю. Дiра, нормативнi i процедурш правила, сформульованi у Конвенцп та протоколах до нй, в жодному випадку не можуть набути значення положень нащонального законодавства у сферi захисту прав людини. Однак вони визначеш як таю, що створюють додатковий, наднащональний зайб для забезпечення реалiзацiï та захисту прав людини, як надае людинi нащональне право. Все це свiдчить про субсидiарний характер бiльшостi положень Конвенцп [27, с. 12].
Висновки. Отже, слщ визнати, наявшсть рiзниx точок зору свщчить, що мiсце прецедешив Свропейського суду на нацiональному рiвнi чiтко не визначено. Вiдтак ми маемо велик сподiвання на те, що одним iз початкових завдань Украïнськоï держави стане розробка i запровадження конвенцп з прав людини не тшьки для Свропи, а й для Украши.
Список використаноУ лггератури
1. Конвенщя про правову допомогу i правовi вiдносини у цившьних, сiмейниx i кримiнальниx справах вщ 22 сiчня 1993 року № 997_009 [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/997_009
2. Загальна декларащя прав людини : мiжнародний документ вщ 10 грудня 1948 року // Офiцiйний вюник Украïни. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.
3. Мiжнародний пакт про громадянсью i пол^ичш права : Прийнято резолющею 2200 А (XXI) Генеральноï Асамблеï ООН вiд 16 грудня 1966 р. // Права людини : зб. док. / укл. В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ш. - Xаркiв : Ун-т внутр. справ, 1997. - С. 4-25.
4. Мiжнародний пакт про економiчнi, сощальш i культурш права вщ 16 грудня 1966 року № 995_042 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_042
5. Свропейська конвенщя про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами вщ 4 листопада 1950 р. // Международные акты о правах человека : сб. док. - Москва, 1999.
6. Свропейський сощальна хартия вщ 18 жовтня 1961 року [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://ukraine.uapravo.net/data/base66/ukr66104.htm
7. Заключний акт Наради з питань безпеки та ствроб^ництва в Сврот вщ 01 серпня 1975 року № 994_055 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_055
8. Пщсумковий документ Вщенсько1 зустрiчi представникiв держав-учасниць Наради з питань безпеки та ствробггництва в Сврот вiд 15 сiчня 1989 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.yur-info.org.ua/doc/1601663/Pidsumkovii-dokument-Videnskoi-zustrichi-1986-raku-predstavnikiv-derzhav-uchasnits-Naradi-z-pitan-bezpeki-i-spivrobitnitstva-v-Yevropi-shcho-vidbulasia-na-osnovi-polozhen-Pidsumkovogo-akta-iaki-vidnosiatsia-do-podalshikh-krokiv-pislia-naradi-vitiag
9. Конституцiя Украши // Офщшний вiсник Украши. - 2010. - № 72/1 Спещальний випуск. - Ст. 2598.
10. Особливосп мiжнародниx стандартiв щодо прав та свобод людини i громадянина [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://bibliofond.ru /view.aspx?id=439567.
11. 1сакова В. М. Право на правову допомогу в системi прав людини / В. М. 1сакова // Вюник Академп правових наук Украши : зб. наук. пр. - Харюв : Право, 2012. - № 4. -С. 337- 345.
12. Право на правову допомогу: мiжнароднi стандарти та перспективи реалiзацiï в Укршш // Збiрник тез доповщей та наукових повщомлень учасниюв всеукрашсько1 науково-практично1 конференцп молодих учених та здобувачiв 23 - 24 листоп. 2010 р. / за заг. ред. А. П. Гетьманаа. - Харюв : НЮАУ iм. Ярослава Мудрого. 2010. - 338 с.
13. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад.. Ю. С. Шемшученка. - Кшв : Юрид. думка, 2007 - 682 с.
14. Словарь основных уголовно-процессуальных понятий и терминов / А. М. Баранов, П. Г. Марфицин // «Правовые технологии» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.lawtech.agava. ru/ pub/buppdic/g0000313.htm
15. Коршенко А. В. Застосування практики Свропейського суду з прав людини судовими органами Украши в забезпеченш права особи на правову допомогу / А. В. Коршенко. - Харюв, 2005. - 200 с.
16. Конвенщя про захист прав людини i основоположних свобод // Офщшний вюник Украши. - 2006. - № 32. - С. 270
17. Ршення Свропейського суду у справi «Пакеллi проти Имеччини» вщ 25.04.1983.
18. Ршення Свропейського суду у справi «Ейрi проти 1рландп» вщ 09.10.1979.
19. Ршення Свропейського суду у справi «Артшо проти Ггалп» вщ 13.05.1980.
20. Ршення Свропейського суду у справi «Людше, Белькасем, Коч проти Имеччини» вщ 28.11.1978.
21. Ршення Свропейського суду у справi «Бендерський проти Украши» вщ 15.11.2007.
22. Банчук О. А. Вимоги статп 6 Конвенцп про захист прав людини та основних свобод до процедури здшснення судочинства / О. А. Банчук, Р. О. Куйбща. - Кшв : 1КЦ «Леста», 2005. - 116 с.
23. Довщник майбутнього адвоката / Т. В. Варфоломеева та ш; Акад. адвокатури Украши та ш. - Кшв : Прецедент, 2010. - С. 8-71.
24. Фурса С. Я. Науково-практичний коментар до Закону Украши «Про виконання ршень та застосування практики Свропейського суду з прав людини» / С. Я. Фурса, С. I. Фурса. - Кшв : Видавець Фурса С. Я., 2007. - 52с.
25. Колюник О. В. Удосконалення здшснення судочинства в Укршш в контексп практики Свропейського суду з прав людини / О. В. Колюник // Науковий вюник Чершвецького ушверситету: зб.ик наук. праць. - 2008. - Вип. 474. - С. 46-51.
26. Шевчук С. Порiвняльне прецедентне право з прав людини / С. Шевчук. - Кшв : Реферат, 2002. - 344 с.
27. Дiр I. Ю. Захист громадянських прав людини в Украш у рамках Ради Свропи : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. / 1гор Юршович Дiр; 1нститут законодавства Верховно! Ради Украши. - Кшв, 2010. - 20 с.
ISSN 2226-3047 BICHHK MAPIYnOnLOLKOrO ßEP^ABHOrO YfflBEPCHTETY
OEPLS: nPABO, 2015, BHn. 9-10
OraT-ra Hagmm.na go pega^n 20.05.2015 p.
V. D. Shapoval
INTERNATIONAL STANDARTS OF CITIZENS' RIGHTS REGULATIONS
FOR LEGAL AID
The significant difference of international legal instruments of human rights by other international agreements is that the obligations imposed on the state regulate relations not only with other states, but they also aim to protect the rights and freedoms of citizens of the particular state. However, in many countries issues with the development of constitutional law, and most of all its implementation are not in the best condition. To have an idea of the international activities relating to the protection of human rights, it is necessary to note that the basic acts regulating civil and political rights at the international level are the Universal Declaration of Human Rights of 10 December 1948, the Covenant on Civil and Political Rights of 19 December 1966, the Convention on the Prevention of Genocide and Punishment of 9 December 1948, the Convention for the Suppression of the Crime and Punishment of 30 November 1973, the Convention against torture and other cruel, inhuman or degrading dignity types of addressing and punishment of 10 December 1984, the European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms of 4 November 1950.
The European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms provides not only the most successful in the world system of international law to protect human rights, but it is also one of the most advanced forms of international legal procedures. For most people the Council of Europe is associated with human rights. Inspired by the provisions of the Universal Declaration, the Council of Europe adopted the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms - this is its full name. The document was opened for signature in 1950. The three main features make the Convention particular important:
the rights and freedoms of every person guaranteed by the parties, or as they are called in the international legal language, «Parties in the agreement»;
- for the first time in the international treaty on human rights the specific mechanism to protect them was established;
- Parliaments and judicial bodies obtained solid foundation in the field of human rights for making and interpreting laws.
In the recent years the last feature has been of particular importance with the accession of new democratic states of Central and Western Europe to the Council of Europe.
For Europeans who sought political unity, human rights have become an important priority. In May 1948, representatives of many organizations that sought to European integration, met in the Hague Conference on International Committee of movements for European Integration. In London On May 5, 1949 it was signed the Act according to which ten states formed the Council of Europe. There were high hopes that one of the primary tasks of the Council would be the development and implementation of Convention on Human Rights not only for Europe but for Ukraine as well.
Key words: United Nations General Assembly, the Constitution of Ukraine, citizens' right to legal assistance, the international community.
AKTYA^bHI nHTAHHfl nPABOOXOPOHHOI AM^bHOCTI, KPHMIHA^bHOrO ПРOЦЕCУ TА KPHMIHA^ICTHKH
Y^K 343.341(477):323.28(045)
