CC BY
132
о. Степан Кащук, парох храму Св. Тршщ м. Львова © Капелан Льегеського нацюнального утеерситету еетеринарног медицины та бютехнологт ¡мет С.З. Гжицького
ЛЮБОВ ДО Р1ДНО1 ЗЕМЛ1, МАТЕРИНСЬКО1 МОВИ, ГОРД1СТЬ ЗА СВОЮ В1ТЧИЗНУ, В1ДПОВ1ДАЛЬН1СТЬ ЗА II МАЙБУТНе
«Шануй свого батька i маир, i добре тобi буде i довго будеш жити на землЬ>
Цieю заповiддю Господь Бог велить нам не тшьки шанувати рщного батька i матiр, але також нашу спшьну матiр - рщну Батькiвщину - Украшу, И едину родину - укра!нський народ.
Маемо ми земну маир, що дала нам життя. Маемо духовну маир -Церкву, що зродила нас у св. Тайш Хрещення до вiчного життя.
Маемо ще маир - рiдну Батькiвщину, яка передала нам кров наших ддав i прадiдiв, мову, релiгiю, традицiю i славне минуле. Як мачуха школи не замiнить рщно! матерi, так i жодна iнша земля не заступить нам рщно! Батькiвщини - Укра!ни. «Нема на свiтi Укра!ни, немае другого Дншра», -застер^ае наш поет Тарас Шевченко. Про це нам добре пригадав у своему словi нинi Блаженний 1ван Павло II - Папа Римський десять роюв тому пiд час вщвщин нашо! держави i Церкви. Тому й ствають украшщ за кордоном: «Чужино, чужино, не замшиш менi Укра!ни».
Укра!на - це наша земля, на якш живемо, це И полили потом i сльозами та скропили кров'ю нашi дiди i прадiди. Тут вони зложили сво! костi i нам И заповши у спадщину. На цш землi ми живемо, вона нас кормить сво!ми плодами. На цш землi ми вперше побачили св^ i те що, найкраще у свiтi - очi рщно! матера лагiднi, добрi, радiснi. Тут колись по трудах покладуть наше тшо на спочинок. Сам Господь Бог вложив у серце кожно! людини любов до рщно! земл^ любов до свого народу, до його звича!в, традицiй, духовностi, до нашо! дивовижно! мови - генетичного коду нашо! душ^ нашо! художньо! лiтератури i загалом всього мистецтва, а особливо до святих чудотворних жон, котрих на украшськш землi е понад 250 найменувань.
Рщна Батькiвщина - це спiльна мова, духовна кров народу, якою говоримо, розмовляемо з Богом у молитву стваемо пiснi, чуемо голос предюв Вона нас огрiвае, оживляе мшьйони душ, гуртуе до купи. Знаемо, що слово «мова» - ушверсальний заЫб формування наци, роду,племенi,народностi. Через мову ми тзнаемо свiт i все, що е у свт, спiлкуемось iз рiдними та близькими. В кожного народу своя, надзвичайна, неповторна, мила рщна мова. II маемо берегти i шанувати, бо вона виходить з уст нашого народу. Мова, якою не спшкуються, стае мертвою, а народ, який втрачае свою мову зникае як нащя.
Письменниця О. Забужко пише: «Коли в народу ввдбрано юторичну пам'ять, коли порушено цшсшсть його середовища, коли тд загрозою сама плоть цього народу, бо його д^и повшьно конають пiд мурами АЕС i
© Степан Кащук, 2011
вшськових заходiв, тодi останню надш на виживання зберiгаe мова. Вона пам'ятае все. Вона усувае час, воднораз зливаючи в своему горнилi живi голоси десяткiв поколiнь. Вона огортае порiзнених людей незримо грозовою хмарою спiльного духу, даючи !м силу не просто iснувати - бути»
Повне функцiонування мови е тод^ коли вона використовуеться у сво!х сферах буття: науцi, виробництв^ технiцi, дiлових стосунках, освiтi, культура побутi, у художнiй лiтературi, преЫ, радiо та телебаченнi.
Завмирае мова - завмирае культура. У мовi виражаеться св^огляд народу, вона формуе духовний iнтелект наци. Мова - безсмертна душа народу -генетичний код наци, який об'еднуе минуле з тепершшм, i вiдкривае прийдешне. Щоб нацiя була сильна i здорова, вона обов'язково мае добре волод^и своею рiдною укра!нською мовою. Поет 1ван Багряний так чудово оствуе велич i силу рщно! мови у вiршi «Мово рщна» Мово ргдна!
Колискова. Материнська шжна мово! Мово сили й простоти, Гей, яка ж прекрасна Ти! Ти велична I проста. Ти стара I вгчно нова. Ти могутня Ргдна мово! Мово тсня колискова Мова - матер1 уста. Найбшьшим злочином щодо рщно! мови е ^х лихо^в'я, коли людина постшно уживае лайливих недоброзичливих ^в. Вийдiмо на вулицю чи пдамо на базар, прислухаймося до групки товариства - i за кожним словом чуеться суржик i страшна привичка лихо^в'я. Особливо грiшать т^ якi ображають ближнiх «маирними словами», а найкращу половину людства порiвнюють з нашими «найменшими друзями». Найбшьше зневаги i наруги зазнае рщна мати, це е словесне глумлення над святим станом материнства. Той, хто вживае нечист слова, порушуе Заповвд Божк «Шануй батька i матiр свою», або «нехай шяке гниле слово не виходить з уст ваших» /Ефес.4.29/.
1з досвщу вiдомо, що iснування законiв i заповiдей не гарантуе !х цшковитого виконання. Потрiбнi соцiальнi заходи, виховш чинники, караючi засоби, котрi б за розбещешсть i непристойнi вирази, особливо в присутност дiтей, жшок, молодi, любителiв лихослiв'я притягували до карно! вiдповiдальностi. Ми осуджуемо пияцтво, наркоманш, розпусту, а часто замовчуемо зло лихо^в'я. Тут добре було б на державному рiвнi ухвалити, щоб у всiх сферах народного виховання починаючи вщ дитячих садочюв, шкiл та вишiв у правовому полi захищали рiдну мову. Важливу роль у цiй вiдповiдальнiй справi могли б вiдiграти преса, радю i нацiональне телебачення разом з родиною i Церквою. Вiд лихо^в'я страждае моральна гiднiсть, чистота думки, засмiчуеться рiдна материнська мова, виявляеться низький рiвень виховання, затурканiсть i тупiсть.
«Устами гршниюв мюто занепадае» - каже книга Св. Письма /Прип. II.II/. Так через нечистих лихословiв руйнуються мюта i села. Лихословщ за «матiрне слово» позбавляються благодат i благословення Божого.
Бували випадки, коли Бог несподiвано карав шмотою, а навiть i смертю за ^х лихослов'я.
Папа Римський, Григорш Двоеслов оповiдае про випадок, який стався в м. Римi в 6-му ст., коли покарав Бог хлопчину за грiх лайки. Один мешканець м. Рима мав маленького сина, якого вш любив i дуже пестив. Пестощi батька довели хлопчика до того, що як тшьки йому щось не подобалось вiн починав лаятись. Дшшло до того, що хлопчина лайливими словами навт став ображати iм'я Боже, святi образи та iншi священнi речi. В цей час у Римi стався мор, i хлопчина побачив, як до нього тдступають бiси, щоб взяти його гршну душу. Побачивши !х, хлопчик закричав i став кликати батька, щоб вш вiдiгнав !х. Батько запитав сина: «Дитино моя, що ти бачиш?» Син вiдповiв: «Тут прийшли бiси i хочуть забрати мене». Вш став лаятися злими словами i в ту ж мить помер. Ось така кара за ^х лихо^в'я!
Вихованiй, культурнш людинi не личить лихослiв'я. С люди, яю не контролюють свое! мови i через кожне слово вживають слова паразити. Огидно е слухати лихо^в'я вiд молодих хлопщв, а багато разiв огиднiше коли !х вимовляють дiвчата.
Бiймося ^ха i перестаньмо оскверняти свою мову, уста i слух лихослiв'ям.
Пам'ятаймо, що за сво! дiяння, слова, думки, вчинки несемо вщповщальшсть не тшьки за себе, але й за майбутне свого народу, наци, роду, близьких i рщних.
А духовний гарт студенев приходить через любов до Бога, любов до рщно! мови i Батькiвщини!.
Розбещешсть, яка пануе в моральному i нацiональному життi народу -робить загибель наци неминучою!
I тому вища школа в контекст Болонського процесу на першому мющ у вихованш молодих фахiвцiв, студентсько! молодi, мае ставити: духовнiсть, патрютизм, любов до Бога i Батьювщини!
Батькiвщина - це народ, люди, д^и то! само! землицi. Вони нам дороп, близькi, бо народилися i виросли з кровi тих самих батьюв, дiдiв i праддав, що жили на цiй земл1 Що розмовляють i моляться тою самою мовою, що й ми. Наша доля - !хня доля. Наше щастя - !хне щастя. Ми повинш про це пам'ятати завжди.
Батьювщина - це релйя, наша свята вiра i наша Церква Схщного обряду. Хоронителька моральних засад, добра провщниця, порадниця в жита особистому, родинному, народному, громадському. Вона вчить нас любити Бога i ближнього, любити свш рiдний край i народ. Тож нашим обов'язком е бути добрими i ревними членами свое! Церкви, любити i цшити нашу св. Л^ургш i богослужiння. Будувати i вiдновлювати храми - духовнi кринищ нашого народу, напившись з яких не матимемо спраги повж.
Сам кус Христос любив свою земну батьювщину, св. Срусалим i затишний Назарет. А коли в день свого славного ви!зду до столищ бачив
майбутню ру!ну свого мкта Срусалиму, пророчим духом сказав i заплакав: «О, коли б ти хоч цього дня зрозумшо, що потрiбно для миру тобь.. та не зрозумшо ти часу вщвщин тво!х...» /Лк.19.41-44/. Вiн один може нам пiдказати, як найкраще присвятити свое серце для любовi Батькiвщини. Знаймо, що не любить Батьювщини той, хто не любить Бога - найвищого Добра, Правди i Краси. Патрют Батьювщини школи не буде ворогом рел^и i духовностi.
Любов до Батьювщини - це праця над самим собою, для добра свого народу, - сповнення обов'язюв свого стану, це бажання, щоб наш народ був сильним, здоровим, багатим i вшьним. Але не стане вш таким, якщо ти, брате i сестро, таким не станеш!
Не мислиме здобуття кращо! дол^ народно! вол^ коли молодь народу коротае свш вж як невшьники, раби марних забаганок, чужих звичок, тсень, облудiв, байдужост та пiдлого самолюбства. Лише внутршньо вiльний народ здатний жити вшьним життям. Кожен день про це думаймо, трудiмося, борiмося i осягаймо.
Жертовшсть заради свого народу i Батькiвщини - це жива мова любовi до них. «Немае бшьшо! любовi понад ту, хто життя свое кладе за друзiв сво!х» -каже Христос.
У кожнiй добi нашого народу ми мали завжди багато вщважних геро!в, якi з любовi до Батькiвщини i рiдного краю свою кров проливали i життя вщдавали. «Наша земля - це братня могила лицарiв, геро!в за волю Укра!ни». Це сiчовi стршьщ, во!ни УГА, УПА, во!ни Друго! свггово! вiйни. Хай буде !м безсмертна слава i вiчна пам'ять iз роду в рiд. Вони залишили гарний приклад для нацюнального виховання поколiнь.
Любов нашого народу до рщно! землi прекрасно змалював письменник Василь Стефаник у сво!й новелi «Сини», написанiй покутською говiркою, де оповiдаеться, як старий батько Максим говорить про свого найстаршого сина, що хоче йти боронити свш рщний край: «Послщнш раз прийшов Андрш: вш був у мене вчений. «Тату, - каже, - тепер йдемо воювати за Украшу!» - «За яку Украшу?» А вш тдоймив шаблев груди землi та й каже: «Оце Укра!на, а тут, - i справив шаблев у груди, - отут И кров; землю нашу щем вщ ворога вщбирати... Як та его шабля блиснула та й мене заслшила «Сину, - кажу, - та е ще в мене менший вщ тебе, 1ван; бери i его на це дшо; вiн дужий, най вас обох закопаю у цю нашу землю, аби ворог з цього коршня И не вщторгнув у свш бж». -«Добре», - каже, - тату, пщемо оба». Шзшм вечором, як Максим пообходив корови та кош та подо!в вiвцi, увшшов до хати... Поим прикляк до землi i молився: « А ти, Мати Божа, будь мойов газдинев; ти з сво!м сином посередиш, а коло тебе Андрш та 1ван по боках. Ти дала сина одного, а я двох».
Тшьки тодi буде Укра!на вiльна i сильна, коли всi украIнцi будуть тим щеалом жити, з'еднаються в спшьнш любовi до рiдного народу i краю, i будуть готовi навiть на жертву власного життя.
