CC BY
8
Вкник Нацюнального унiверситету «Льв1вська полггехшка». Серiя: «Юридичш науки» № 4(28), 2020
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ТА М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
УДК 340.12 В^алш Ковальчук
Нацiональний ушверситет «Львiвська полтохшка», Навчально-науковий пiдроздiл 1нституту права, психологи та шшвацшш! осв^и, завiдувач кафедри конституцiйного та мiжнародного права,
д-р юрид. наук, професор коуа1еЬук 1903@gmail.com https://orcid.org/0000-0002-7523-2098
ЛЕГ1ТИМН1СТЬ ВЛАДИ ЯК ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН ТА II ПРОЯВИ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНО! ТРАНСФОРМАЦ11
http://doi.org/10.23939/1aw2020.28.272
© Ковальчук В., 2020
У статп аналiзуeться питання правовоТ природи легiтимностi, яка е основною власти-вiстю публiчнот влади в процеа взаемодн з iнститутами громадянського суспшьства. Вона е необхiдною умовою функщонування публiчнот влади в умовах демократичнот трансформаций яка забезпечуе пол^ичну стабiльнiсть та правопорядок в державь
Легiтимнiсть включае в себе три базових елементи: справедливiсть, законнiсть та дощльшсть, якi тiсно взаемопов'язанi мiж собою. З погляду автора статл лептимшсть -це одна з фундаментальних властивостей державнот влади в демократичнш правов1й державi, яка проявляеться у визнанш громадян (пiдданих) порядку конституювання та функщонування чиннот влади справедливим, законним та доцшьним, що мае результатом тх готовшсть дiяти в1дпов1дно до конституци та закошв.
Автор статтi видiляе ряд ознак як наповнюють легiтимнiсть и правовою суттю. По-перше, легiтимнiсть знаходить свое вираження через щею права, справедливкть та iншi унiверсальнi щнность По-друге, легiтимнiсть мiстить нормативну складову, оскiльки вона спираеться на конститущю та законодавство. Тому виконання накалв чиннот влади у виглядi конкретних припис1в, чи загальних принцитв здiйснюеться як через внут-ршне переконання у справедливому характерi чиннот влади та тт закошв, так i через можливiсть застосування санкцн у разi порушення встановлених норм. По-трете, точкою вiдлiку для лептимно'т влади е конституцiя, яка втшюе в собi правовi щнносп та су-веренну волю народу. По-четверте, лептимшсть завжди передбачае визнання суспшьст-вом правомiрностi того типу панування та його методiв, яю характернi для цього пол^ тичного режиму в певних кторичних та сощальних обставинах. По-п'яте. застосування принципу «пол^ичнот доцшьностЬ» в процесi становлення демократичнот правовот дер-жави може посилювати лептимацшний потенцiал дiючоТ■ влади або навпаки дестабьшзу-вати систему пол^ичних в1дносин. Застосування цього принципу дозволяе виршити суспiльно-полiтичнi конфлiкти та вщновити (утвердити) демократичнi цiнностi, подола-
ти суспшьну кризу у тих випадках, коли мехашзми н вир1шення не зафжсоваш у дточо-му прав1.
Ключовi слова: лептимшсть, справедливiсть, законнiсть, доцiльнiсть, публiчна влада, демократична трансформацiя.
Постановка проблеми. Проблема лептимносп влади не втрачае свое! актуальностi впродовж багатьох столт. Визнання i пiдтримка народом правителя та його пол^ики були важливими навiть тодi, коли влада передавалася спадково в межах правлячо! династи. I тодi монархiв позбавляли влади, iнколи «вiдправляючи на гшьйотину», а народне обурення використовували з метою пова-лення законно! влади. Значимють легiтимностi рiзко зросла пiсля буржуазних революцiй, пiсля того як народ отримав можливють в тiй чи шшш формi впливати на тих хто здшснюе владарювання. Чим бшьшого розвитку набували iнститути народовладдя, тим бшьш важливiшими для суб'ектiв владних повноважень ставали визнання та шдтримка народу.
Легiтимнiсть державно! влади мае важливе значення для будь-яко! держави, яка намагаеться встановити стабiльнiсть у пол^ичному життi суспiльства, забезпечити законшсть та правопорядок, пiдвищити рiвень якост життя громадян. Коли ми говоримо «державна влада лептимна» чи «поль тичний режим легiтимний» - це означае не лише !х вщповщшсть конституцi!' та законам кра!ни, а й позитивну ощнку, визнання i прийняття державно! влади населенням кра!ни. Легальна з формаль-но-юридичного погляду державна влада чи один з !! ключових iнститутiв повнiстю чи частково може втратити довiру з боку громадян i бути нелептимним. Така ситуацiя склалась в Укра!ш пiд час Помаранчево! революцi! та Революци гiдностi, коли цiлком легальна державна влада втратила довiру серед громадян i через всенародне волевиявлення була замшена на шшу пол^ичну силу, яка, на переконання народу, була справедливою, а отже, лептимною.
Аналiз дослiдження проблеми. Важливий доробок у висв^ленш питания легiтимностi зроб-лений представниками захiдноевропейсько! та американсько! науки, серед яких якiсно вiдрiзияють-ся дослiджения Х. Арендт, Е. Арато, Р. Арона, П. Бурдье, I. Берлша, Р. Даля, Р. Дарендорфа, Д. Юна, Дж. Коена, Р.-Д. Патнема, П. Розанвалона, Д. Сартор^ Ч. Тейлора, С. Ханпхтона, М. Фуко, Л. Штрауса.Серед сучасних концепцiй, якi мають широку популяршсть як у кра!нах Захвдно! Свро-пи, так i в державах пострадянського простору, на увагу заслуговують комушкативна концепцiя право! легiтимностi К.-О. Апеля, Ю. Габермаса та штегративна модель правово! легiтимностi Д. Холла та Г.-Д. Бермана.
У впчизнянш юридичнiй лiтературi виник цiлий ряд праць iз проблем правово! держави, громадянського суспшьства, демократi! та прав людини, якi так чи шакше були дотичнi до питання лептимносп державно! влади. Зокрема, це монографи Р. Гринюка, А. Зайця, О. Скрип-нюка, В. Сiренка, С. Шевчука, В. Цветкова та ш. Ця тема стала предметом дослщження пред-ставникiв полiтично! науки В. Горбатенка, В. Журавського, Ф. Кирилюка, А. Колодiя, С. Рябова, О. Шуби та iн.
Мета статт - здiйснити комплексний аналiз легiтимностi як правового феномену i встановити його мiсце та роль в правовш системi держави, оргашзацп державно! влади, взаемодi! мiж гро-мадянським суспiльством та органами публiчно! влади в умовах демократично! трансформаци.
Виклад основного матерiалу. Лептимшсть як одна з фундаментальних властивостей публ> чно! влади, яка знаходить свое вираження в процес взаемоди мiж державою та суспiльством, за своею сутшстю е складним сощальним феноменом, який проявляеться як в сферi полiтичнiй, так i правовш. Коли ми говоримо про сутшсть того чи шшого явища, то маемо на уваз^ перш за все, те, що е суттевим для нього з моменту його виникнення, сукупшсть його характерних рис. Для початку з'ясуемо етимолопю (походження) поняття «легiтимнiсть».
Якщо звернутися до icTopiï використання поняття «лептимшсть», то треба вказати, що наближено до сучасного контексту воно вживасться в европейському полiтико-правовому дискурсi Нового часу й iмпульс для використання цього поняття дала Велика французька революцiя 1789 р. Появу поняття «лептимшсть» пов'язують насамперед i3 необхiднiстю виправдання принцишв вiдновлення династiï Бурбонiв у Франци на противагу революцiйному принципу народного сувере-нiтету. «Легiтимiстами» в цей перюд почали називати прихильникiв династп Бурбонiв, якi вважали, що лише ïx представники, з огляду на юторичш традицiï, володiють законними правами на монар-xiчну владу [1, с. 13]. Так, поняття «лептимють» у другому виданш «Тлумачного словника» (1881 р.) В. Даля трактуеться як прихильник законноï династiï [2].
Вичерпну iнформацiю про значення слова «лептимшсть» i спорiдненi йому слова в англшсь-кiй мовi наводить «The Oxford English Dictionary». «Лептимшсть» (legitimacy) в широкому значенш у ньому визначаеться як «факт, дшсшсть буття (being) лептимного (legitimate)». «Лептимне (-ий)» у свою чергу мае таю смисловi значення: 1) проголошуване (-ий) законним (lawful), таке, що слугуе причиною розгляду (шанування) як законного нащадка або результату (lawful of spring); 2) а) що вщповщае закону або правилу; санкщонований, уповноважений або дозволений законом або правом; законний; правильний, належний, вщповщний; b) нормальний, звичайний, систематичний; що вiдповiдае визнаному стандартному типу; с) вщносно права (title) суверена (правителя): що грунту-еться на суворому принцип спадкового права (hereditaryright). Отже, йдеться про суверена, правителя, королiвство тощо; d) санкщонований законами, висновками, аргументащями (reasoning); ло-гiчно прийнятний, допустимий як висновок [3, с.189].
Цiкаво зазначити, що слово «лептимшсть» i однокоршш з ним лексичш одиницi, вiдповiдно до «The Oxford English Dictionary», в англшськш мовi використовуються з XV ст. ïx використання характерне для таких англшських мислителiв, як Д. Дефо («Робшзон Крузо»), Т. Гобс («Левiафан чи Матерiя, форма та влада держави церковно1' i громадянсько1»), Д. Лок («Два трактати про держа-вне правлiння»). Як вказуе «Dictionnaire Etymologique du Francaispar Jacueline Picoche», у французь-кш мовi слова «легiтимний» (legitime), « легiтимiзувати» (legitimer) використовуються з XIII ст., тодi як слово «лептимшсть» (legitimite) з XVII ст. [4, с. 394].
Вщповщно до сучасно1' багатотомно1' шмецько1' енциклопедiï Ф. Брокгауза поняття «лептимшсть» (legitimitat) належить до сфери державного права i пол^ично1' науки i означае «виправдання держави, ïï сили панування i ïï дш уявленням про цiнностi та принципи, на вiдмiну вiд формально!' законност (легальностi) або чистого фактичного здшснення влади», тодi як словом лептимащя (legitimation) позначаеться i посвiдчення, i визнання (anerkennung), i доказ права на дда, i досягнен-ня позашлюбною дитиною правового статусу «подружжя» [5, с. 210].
Навiть виключно лiнгвiстичний аналiз поняття «легiтимнiсть» вказуе на його використання у правовш сферь На правовiй природi лептимносп акцентуе увагу П. Сорокiн, який вважае, що легiтимнiсть влади е визнанням ïï правового характеру. Будь-яка влада з кого б вона не складалася -е прямим породженням права. Як правове явище влада полягае у правовому переконанш, що певна особа чи група ошб мають право на владарювання у формi управлiння, законотворення, судочинст-ва, а громадяни - зобов'язаш пiдкорюватися наказам чи актам цих осiб [6, с. 121].
Лептимшсть влади завжди передбачае ïï правовий характер. Як слушно зазначае Д. Валадес: «Влада стае легiтимною через право, тодi як право стае ефективним через владу» [7, с. 44]. Тому лептимшсть можна розглядати як правомiрнiсть, але в тому сенс що «право» i «закон» не е тотож-ними поняттями. Право - це сукупнють норм, як сформувалися в процесi вщносин мiж людьми i якi стали загальновизнаними через те, що знайшли свое моральне виправдання в суспшьсга, а також формальне вираження через вольовi рiшення держави. Право стае дiевим не лише через застосування державного примусу, а й через визнання його в суспшьсга таким, що е справедливим i мютить у собi «моральний мiнiмум». Право - невщ'емна частина людського буття (дшсшсть), що набула реального втшення через суспшьш вiдносини i змют якоï полягае в тому, щоб служити правовiй цiнностi, iдеï права, яка, як зазначае Г. Радбрух, е шчим iншим, як справедливютю [8, с. 42].
Лептимшсть завжди передбачае наявшсть принаймш мшмального рiвня консенсусу мiж громадянським суспiльством i державою, основою якого е визнання спшьних правових цiнностей, вiдповiдно до яких формуються полiтичнi iнститути та здшснюються юридичнi процедури. У цьо-му сенс можна твердити, що лептимшсть завжди несе в собi аксюлопчну (цiннiсиу) основу. Вона може мати рацюнальний чи iррацiональний характер, в !! основi може бути покладено: iдеологiю, традицiю, релiгiйну доктрину, харизматичш якостi. Сформована у суспiльствi система цшностей, що iмплiцитно присутня на рiвнi правово! свiдомостi дае громадянам можливiсть оцiнювати держав-ну владу, а також моделювати свое ставлення до не! як до справедливо! чи несправедливо!, законно! чи незаконно!, доцшьно! чи недоцiльно!. Влада яка прагне бути легiтимною повинна вщповщати уявленню суспiльства про справедливiсть.
Говорячи про рiвень цiннiсного консенсусу шд час легiтимацi! державно! влади, треба наго-лосити на тому, що як такий вш мае не статичну, а динамiчиу структуру. Це означае, що держава повинна бути по можливосп максимально чутливою до тих суспшьних потреб та штерешв, яю в той чи шший момент е домiнуючими. Вiдповiдно до цього вона повинна шдтримувати т цiнностi, якi е найактуальнiшими для суспшьства. Говорячи про сучаснi пострадянсью суспiльства, доволi часто акцентують увагу на те, що сьогодш одшею з найважливiших цiнностей, якi сформован на загальносуспiльному рiвнi, е цшшсть соцiально! справедливостi [9, с.76].
У сучасному свт дедалi бiльше поширюеться уявлення про первиннiсть справедливостi серед ушх iнших властивостей сощальних iнститутiв: «Справедливiсть - це перша чеснота суспшьних шститупв, так само як ютина - перша чеснота системи думки» [10, с. 19]. Справедливють е моральною категорiею та цiннiстю, i при цьому вона постае основним критерiем лептимносп пол^ичних та правових iнститутiв. З огляду на це виникла теза про те, що закон е хорошим тому, що справед-ливий, а не вш справедливий тому, що хороший [11, с. 157]. Як слушно зазначае М. Максимов, у межах проблеми справедливосп виршуеться питання про умови та принципи лептимносп державно! влади [12, с. 283].
Через призму справедливосп розглядае лептимшсть шмецький фшософ права О. Хьоффе: «Лептимна не будь-яка держава, а тшьки держава справедлива» [13, с. 9]. На думку вченого, лише лептимнш державнш владi належить право на застосування примусу. Примус е справедливим, тобто лептимним, якщо вш приносить дистрибутивну користь кожнш конкретнш людинi. При цьому обов'язок шдкорення щодо державно! влади морально обгрунтовано лише в тш мiрi, в якiй пiд ним розумдать добровiльно прийняте окремою людиною зобов'язання. Це правило можна висловити таким конституцшним принципом: «Джерелом вше! влади е кожний окремий громадя-нин» [12, с. 283].
Лептимшсть порiвнюеться О. Хьоффе зi справедливютю суспiльного договору. Останнiй е своерщним унiверсальним консенсусом. Такий консенсус можливий лише за умови взаемно! вщмо-ви усiх його учасникiв вщ застосування насильства. Взаемна вiдмова е умовою можливосп вшьно дiяти. Такий аргумент на користь справедливого договору обгрунтовуе права людини як результат взаемного визнання права кожно! людини на !! свободу. Вш також легiтимiзуе державну владу як «меч справедливости» i розглядае шляхи взаемодп влади та суспiльства через морально -пол^ичш дискурси [14, с. 15].
Влада може мати i неправовий (несправедливий) характер, про що свщчать приклади новiтнiх авторитарних та тоталгарних режимiв. Однак у цьому випадку йдеться не про державу, а про тирашю, яка одноособово приймае i застосовуе закони в штересах тих, хто зосередив владу в сво!х руках. Полiтичний режим, який ототожнюе право та закон, i розглядае справедливють не як мету, а як зашб досягнення особисто! мети, приречений бути вiдповiдно до висловлювання Августина Блаженного «зграею розбшниюв». Такий режим приречений втрачати визнання та шдтримку народу, навт, якщо на якомусь етапi вш ними користувався.
Нелегiтимна влада спираеться на насильство чи iншi форми примусу, в тому чи^ й психiч-ний вплив. Однак лептимащю (процес набуття легiтимностi) не можна нав'язати людям ззовш,
наприклад за допомогою збро! чи октройовано! «хорошо!» конституцii монарха своему народу. Вона створюеться вщдашстю людей тому чи iншому пол^ичному режиму (iнколи окремiй особис-тосп), який виражають прийнятнi для них щнносп. В основi тако! вщданосп лежить вiра людей у те, що державна влада вщображае права та штереси народу.
Якщо громадяни усвiдомлять, що полiтичнi рiшення та закони чинно! влади е несправедли-вими щодо них, iдея справедливост може стати тiею силою, яка здатна призвести до змiни пол> тичного режиму. Так систематичне порушення принципу верховенства права, полiтична корупщя, соцiальне зубожiння стали причиною Помаранчево! революцii (листопад - грудень 2004 р.) та Революцп гiдностi (листопад 2013 - лютий 2014 рр.). Тому легiтимнiсть влади - це своерщний «кредит довiри та визнання» громадян чиннiй владi, який забезпечуе !й можливiсть дiяти на закон-них пiдставах у межах визначено! компетенцii, й мати право вимагати вщ тих, хто делегував !й сво! повноваження, виконання !! наказiв.
Таке розумiння легiтимностi влади е характерним для сучасно! полiтичноi та правово! науки. Так I. 1ль!н пише про визнання i повагу як одну iз аксiом влади [15, с. 286-302.]. В шдручнику з теорп держави i права за редакщею В. Корельського, лептимшсть - це прийняття влади населенням кра!ни, визнання и права керувати сощальними процесами, готовнiсть !й шдкорюватися [16, с.136]. В. Чиркiн осмислюе легiтимнiсть влади в термiнах «справедливость», «визнання i пiдтримки» державно! влади [17, с.65]. Укра!нський вчений правознавець В. Сiренко визначае легiтимнiсть як справедливють, правильнiсть, законнiсть, доцiльнiсть державно! влади як в очах окремих громадян, так i соцiальних груп, клашв, народу [18, с.13]. Лептимшсть також повинна передбачати мiжнарод-не визнання чинно! влади, - доповнюе попередне визначення О. Скакун [19, с. 120-121].
Ус наведеш визначення лептимност описуються через такi поняття, як «визнання», «виправдання», «шдтримка» державно! влади, «довiра» до влади, <жра» у справедливiсть, законнiсть та дощльшсть публiчноi влади. Легiтимнiсть визначаеться як результат взаемозв'язку мiж державою i суспiльством, яке визнае право влади здшснювати управлiння суспiльними справами через видання вiдповiдних наказiв, як мають виконуватися усiма членами сусшльства. Зважаючи на це, В. Цвiх наголошуе на тому, що саме громадянське суспiльство е тiею життедайною силою, яка не лише взаемодiе з державою, а й виступае основою !! легiтимностi [20, с. 104].
В теорн права i полiтологii поняття «легiтимнiсть» часто зютавляють iз близьким, але не то-тожнiм йому поняттям «легальнiсть» («законносп»). Як вище зазначалося легiтимнiсть та легаль-нiсть мають спiльну етимолопю, однак рiзне змiстовне навантаження. Формально-юридичне (нор-мативне) тлумачення легiтимностi, а по суп його ототожнення з легальшстю в науцi тривалий час було домшуючим. Започаткував таке розумшня нiмецький соцiолог М. Вебер, який в основу лептимного панування поклав принцип законность У зв'язку iз цим вчений запровадив поняття легального (ращонального) панування. На його думку, будь-яка легальна влада е водночас лептим-ною. Така ращональна лептимшсть притаманна нов^шм пол^ичним режимам початку ХХ столотя в яких вщбулася цiннiсна диференцiацiя i як подолали залежнiсть права вiд моралi та релiгii. 1дею рацiональноi лептимност розвинув у другiй половинi ХХ столотя спiввiтчизник М. Вебера, засно-вник нормативiстськоi теорii права К. Кельзен, який вважав, що будь-яка державна влада, яка набу-та в законний спошб е лептимною i виконуе сво! функцii представника держав, а не народу [21, с.342].
Таке розумiння легiтимностi влади суперечить !! правовiй природi, воно базуеться на ототож-неннi права та закону. Тому будь-яку владу, включаючи неправову (несправедливу) вважае лептимною. За такою лопкою нацистський режим в Шмеччиш (1930-1940 рр.), чи сталшський режим (1930-1950 рр.), як призвели до етнiчних та класових репресiй та вбивства сотш тисяч людей е легiтимними лише тому, що щ режими проводили свою дискримшащйну та екстремiстську пол^и-ку вiдповiдно до законiв, як самi i встановили. Це означае, що будь-яка держава е правовою, тобто законною, оскшьки не мае держави яка б здшснювала свое функщонування не застосовуючи кон-ститущю та закони як зашб владарювання.
Однак в умовах тоталпарних та авторитарних режимiв конститущя i закони е засобом легат-заци антинародно! влади. Вони можуть прийматися начебто у демократичний спошб (Установчi збори Верховно! Ради СРСР приймали Конституцiю СРСР в 1977 р.; на референдумi була прийнята Конституцiя Куби 1976 р.); вони навпь можуть мiстити демократичнi положення (Конститущя СРСР 1936 р. закршлювала широкий перелш соцiально-економiчних прав), при цьому залишатися фiктивними, тобто таким, що не вщповщають реальному стану речей. Адже в умовах тоталпарного (авторитарного) режиму вибори парламенту який приймае конституще чи референдум, який проводиться з метою затвердження основного закону, не можуть бути вшьними. Крiм цього i змют само! конституцi! часто не вщповщае правовим та демократичним цiнностям Так жодна Конститущя УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 рр.) не гарантувала особист права людини, полггичний плюралiзм, розподш влади на законодавчу, виконавчу та судову ь т. д. Неможливосп народу здiйснити свою установчу владу тд час прийняття конституци та невiдповiднiсть !! змiсту загальнолюдським щн-ностям призводить до того, що формальний (юридичний) закон не вщповщае iде! права, а легатза-цiя влади е iлюзорною та фштивною.
Забезпечення високого рiвня законност в державi ще не дае тдстави стверджувати, що влада в такш державi е легiтимною. Адже жодна законодавча система, навпь найдосконалша, не захищае суспiльство вiд сощальних конфлiктiв, полiтичних криз, юридичних казушв. Жодний юридичний закон не може бути щеальним, так само як не може бути однаково добрим для вшх члешв суспiльства. Через те, що позитивш закони е витвором доцшьно! законотворчо! дiяльностi, на вшх стадiях !хнього юнування (розроблення, прийняття, застосування, тлумачення) iснуе багато можли-востей для суб'ективного втручання, врахування мотивiв корпоративно! доцiльностi, тенденцшносп та упередженостi.
З огляду на це, постае питання сшввщношення лептимносп та легальность Як ми зазначали, вказаш категорп тiсно пов'язанi мiж собою, але водночас вони не можуть розглядатися як тотожш. В багатьох випадках ми стаемо свщками такого феномену, коли легiтимнiсть та легальшсть не спiвпадають, тобто коли легальна влада е нелептимною, чи навпаки, - коли нелегальна влада стае лептимною.
У першому випадку влада набута в законний спошб на виборах, через певний час тсля вибо-рiв може розчарувати громадян через невиконання передвиборчих общянок, вiдходу вiд попе-реднього пол^ичного курсу чи через його неефектившсть. Так Революцiя гiдностi в значнш мiрi була зумовлена тим, що пол^ичний режим екс-президента В. Януковича вiдмовився вiд попередньо задекларованого курсу Укра!ни на iнтеграцiю в европейський проспр. Легально обраний глава держави впродовж чотирьох рокiв проводив неефективну, антинародну полiтику, яка йшла у розрiз iз европейськими цiнностями, через що втратив свою лептимшсть i був усунутий громадянами у результат загальнонацiонально! акцi! громадянсько! непокори.
У другому випадку ситуащя може складатися повнiстю навпаки, коли нелегально здобута влада отримала пiдтримку серед громадян (тдданих). Показовий приклад можна знайти в росiйсь-кiй iсторi!, коли Катерина II позбавивши престолу та життя свого чоловша, законного наступника iмператорського титулу, i стала доволi успiшною iмператрицею. Одна з причин тако! легiтимацi! непопулярнiсть серед народу легального правителя. Це засвщчуе, що лептимшсть часто не мае вщношення до закону, а iнодi суперечить йому [22, с. 66].
Однак ситуащя незб^у лептимносп та легальной характерна лише для недемократич-них режимiв. За демократичних полiтичних режимiв така ситуацiя якщо й можлива, то лише в короткотривалш пол^ичнш перспективi, оскiльки громадянське суспiльство завжди мае гаран-тованi правом шституцшш можливостi змiнити нелегiтимну владу на лептимну, або принаймнi наближену до лептимно!, тобто таку, що заслуговуе на довiру бiльшостi членiв суспшьства. У правовш демократичнш державi лептимшсть влади може включати ^ як правило, включае !! легальнiсть [22, с. 70-71].
Саме через законодавство лептимшсть знаходить свое юридичне закршлення. Законнють за-безпечуе правову стабiльнiсть, встановлюе мир шд час боротьби свiтоглядiв i кладе край «вiйнi вшх проти всiх» [23, с. 99]. Престиж закошв, як зазначае М. Козюбра, падае разом iз престижем влади [24, с. 3]. Тому важливо, щоб змiст законiв та процедура !х прийняття, були визнанш суспiльством як справедливi. Це в свою чергу передбачае дотримання певних вимог. По-перше, всi закони пови-ннi вiдповiдати легiтимнiй конституцii, яка, у свою чергу е втшенням правових iдеалiв та суверенно! волi народу; 2) закони повинш мати обов'язкову силу як для тих хто надшений владними пов-новаженнями, так i для шдвладних; 3) закони повиннi прийматися вщповщно до встановлено! конституцiею процедури iз залученням до законодавчого процесу громадянського суспiльства. У такий спосiб витлумачена легальшсть постае як важливий i необхiдний крок конституювання леп-тимно! державно! влади.
Конституцiя е точкою вщлшу не лише легiтимностi закону, але державно! влади загалом. У демократичнш правовiй державi механiзм лептимацп державно! влади закладений в конституцп. Конституцiя не лише легалiзуе дiяльнiсть органiв влади, зокрема, встановлюе !х функцii та повно-важення, шляхи взаемодп мiж цими органами, процедуру набуття чинностi та припинення !х пов-новажень, а й легiтимiзуе !!, через те що визначае народ головним суб'ектом владарювання, меж дiяльностi державно! влади, форми контролю громадян за нею. Конститущя е основою лептимност чинно! влади в демократичнш правовш державi.
Конституцiя е результатом консенсусу мiж людьми. Консенсус - необхщна умова, без яко! легiтимацiя стае неможливою i залишаеться лише намiром та iдеею. У цьому контекст слушною е думка пол^олога Г. Оберойтера, який зазначае, що жити за конститущею - означае, насамперед, мати волю та здатшсть знаходити консенсус та проводити державну штегращю [25, с. 86]. У суспiльствi де юнуе багатокультуршсть або бiкультурнiсть, де iснують етшчш розбiжностi, де е нацiональнi меншини, що хочуть бути почутими та вимагають урахування !хньо! думки, ця воля до консенсусу мае виходити на перше мюце - як воля до конституцп. Актуальним сьогодш е пошук тако! органiзацii державного правлшня, яка б надала можливють брати участь у формуваннi та функцюнуванш публiчноi влади всiм юнуючим етносам. Яскравим прикладом е Бельпя, Канада, Швейцарiя, США, ФРН.
Державна влада, яка поважае та дотримуеться конституцп та розглядае и як установчий акт всього народу i при цьому перебувае тд пильним контролем як з боку оргашв конституцшно! юрисдикцii, так i громадянського сусшльства, мае вс пiдстави вважатися лептимною. I навпаки, влада, яка розглядае конститущю крiзь призму сво!х полiтичних iнтересiв, систематично порушуе !!, i залишаеться при цьому безконтрольною, приречена втратити свою легiтимнiсть ^ як наслiдок, бути усуненою.
Ще однiею складовою легiтимностi е доцшьшсть. На вiдмiну вiд справедливостi та законноси доцiльнiсть за природою е не стшьки правовим, скiльки пол^ичним феноменом. Доцiльнiсть не е постшною категорiею, в нiй закладена певна вщноснють. Вона може змiнюватися залежно вiд полiтичноi ситуацii яка склалася. Такий релятивiзм не характерний для права, яке, будучи регулятором суспшьних вщносин, не може бути поставлене в залежшсть вiд розбiжностей поглядiв та iнтересiв певних людей. Право мае бути единим порядком для ушх. Доцшьним часто е те, що супе-речить правовим нормам, оскшьки в !! основу покладений принцип, зпдно з яким мета виправдовуе засоби.
Доцшьшсть часто конфлштуе iз справедливiстю та законнiстю, що може призвести до дом> нування полiтики над правом. За тако! ситуацп право перетворюеться на простий засiб досягнення полiтичних цiлей. Це перший крок до побудови тоталгарних та авторитарних режимiв.
Водночас доцшьшсть може не порушувати основш принципи легiтимностi, а навпаки, поси-лювати лептимацшний потенцiал влади [26]. Так, якщо всередиш суспiльства чи всередиш влади
проявляються конфлшти, яю мають загрозливий характер i при цьому npaBOBi засоби ïx врегулю-вання себе вичерпали, вирiшення проблеми переходить i3 правовоï площини в пол^ичну. Це трап-ляеться в перюд суспiльниx потрясiнь, зокрема революцiй. Однак i шд час вирiшення таких питань прийнятп рiшення повиннi стати своерщною декларацieю про вiдмову застосовувати насильство та повагу до невщ'емних та невщчужуваних прав людини. Навнь i за цих умов полника повинна реалiзовуватися в межах принципу справедливост та iдеï права [27, с.126].
Така ситуацiя склалася 21-24 лютого 2014 року, в кульмшацшний момент Революцп гiдностi, коли Верховна Рада Украши ухвалила низку складних, але необхвдних полiтико-правовиx рiшень, що, в умовах загальнонащонального суспiльного потрясшня, були фактично безальтернативним варiантом поведшки единого на той час лептимного органу вищоï державноï влади [28, с. 58-66.]. Перше з таких ршень було прийняте у формi Закону Украши «Про вiдновлення дп окремих поло-жень Конституци Украши», який втшив одну з найвиразшших вимог Майдану про повернення до парламентсько-президентсько1' форми правлiння. 1ншим актом парламенту, який пов'язаний з попе-редшм, була постанова «Про самоусунення Президента Украши вщ виконання конституцшних повноважень та призначення позачергових виборiв Президента Украши» вiд 22 лютого 2014 року на основi яко1' В. Януковича було усунуто з поста Президента Украши та призначено позачерговi вибори, що стало лопчним завершениям революцп [29].
З погляду принципу законносп парламент вийшов за межi сво1' повноважень i порушив фор-мальну процедуру внесення змш до Конституци. якi передбачеш у XIII Роздiлi Основного Закону, а також статтю 111 Конституци (про iмпiчмент Президенту). Однак, в умовах революцп Верховна Рада Украши дiяла як орган установчо1' влади Украшського народу i сво1'ми дiями забезпечила його суверенне право на владу. З погляду принципу справедливосп та полнично1' доцiльностi такi дп парламенту були виправданим.
Висновки. Отже, легiтимнiсть можна визначити як певний баланс мiж правом та полникою, мiж законнiстю, справедливютю та доцiльнiстю. Монополiя одного з цих елеменпв е загрозливою для лептимносп. Вмiния уникати крайнощiв i знаходити компромюи мiж справедливiстю, законнютю та доцiльнiстю е ознакою державно].' влади, яка е легiтимною.
Виходячи з усього зазначеного вище, можна вказати на ряд ознак, яю конституюють поняття легiтимностi державно].' влади.
По-перше, легiтимнiсть - це одна з фундаментальних властивостей державно].' влади. яка мае правову сутнiсть i знаходить свое вираження через щею права, справедливiсть та iншi ушверсальш цiнностi.
По-друге, легiтимнiсть мiстить ^м цiннiсноï нормативну складову, оскiльки вона спираеться на конституцiю та законодавство. Тому виконання наказiв чинно].' влади у виглядi конкретних при-пишв, чи загальних принципiв здiйснюеться як через внутршне переконання у справедливому xарактерi чинно].' влади та ïï закошв, так i через можливють застосування санкцiï у разi порушення встановлених норм.
По-трете, точкою вщтку для легiтимноï влади е конститущя, яка втшюе в собi правовi щнно-стi та суверенну волю народу. I хоча гшотетично конститущя за змютом може бути нелептимною, з практичного погляду було б невиправданим розглядати верховенство конституци як щось вщокре-млене вiд верховенства права, а тим паче протиставляти ix одне одному
По-четверте, легiтимнiсть завжди передбачае визнання суспiльством правомiрностi того типу панування та його методiв, якi xарактернi для цього пол^ичного режиму в певних юторичних та соцiальниx обставинах. Легiтимнiсть передбачае тюний зв'язок мiж державною владою та грома-дянським суспiльством, який забезпечуе необхщний рiвень консенсусу мiж ними.
По-п'яте застосування принципу «полпично! доцшьност1» в процес становлення демократично! правово! держави може посилювати легiтимацiйний потенцiал дiючо! влади або навпаки дестабшзувати систему полiтичних вщносин. Застосування цього принципу дозволяе виршити суспiльно-полiтичнi конфлiкти та вiдновити (утвердити) демократичш цiнностi, подолати суспiльну кризу у тих випадках, коли мехашзми !! вирiшення не зафiксованi у ддачому правi.
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Дабиров А. (2007). Теория политической легитимности : курс лекцш. М.: Российская политическая энциклопедия, 2007. 272 с. 2. Даль В. (1991). Толковый словарь живого великорусского язика. М. : Русский язык, 1991. Т. 2. 3. The Oxford English Dictionary. (1970) Vol. VI (L - M). Oxford : At the Clarendon Press, 1970. 820 p. 4. Dictionnaire Etymologique du Francais par Jacueline Picoche (1983). Agregee de grammaire Docteur es letters. Paris: les usuels du Pobert, 1983. 830 p. 5. Brockhaus Enzuklopadie in vierundzwangig Banden (1990). Neunzehute, vollig new bearbeitite Auflage. Dreizehuter Band. Lah-Maf. Band 13. Hamburg F. A. Brockhaus Mannheim, 1990. 704 p. 6. Сорокин П. А. (1919). Элементарный учебник общей теории права в связи с теорией государства. Я., 1919. 325 с. 7. Валадес Д. (2006). Контроль над властью. М. : Идея-Пресс, 2006. 248 с. 8. Радбрух Г. (2004). Философия права. М., 2004. 240 с. 9. Волинець В. В. Лептимшсть влади як фактор полггачно! стабшьносп сусшльства : дис.. .. канд. полгг. наук : 23.00.02. Нац. ун-т «Одеська юридична академiя». Острог, 2008. 208 с. 10. Ролз Дж. (1995). Теория справедливости. Н. 1995. 536 с. 11. Харт Х. (1998). Концепщя права / пер з англ. Н. Комарова. К. : Сфера, 1998. 236 с. 12. Максимов С. И. (2002). Правовая реальность : опыт философского осмысления : монография. Х. : Право, 2002. -328 с. 13. Хеффе О. (1998). Справедливость : философское видение / пер. с нем. О. В. Кильдюшова ; под ред. Т. А. Дмитриева. М. : Праксин, 2007. 192 с. 14. Гьоффе О. (1998). Вибраш статп. К. 1998. 63 с. 15. Ильин В. В. (1999). Политология. М., 1999. 386 с. 16. Ильин И. А. (2003). О сущности правосознания // Теория государства и права / под ред. В. А. Томсинова. М. : Изд-во «Зерцало», 2003. С. 159-400. 17. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов и фак-тов / под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. М. : Издат. группа «НОРМА-ИНФРА-М», 1998. 570 с. 18. Чиркин В. Е. (1994). Элементы сравнительного государствоведения. М. : 1994. 212 с. 19. Оренко В. Ф. (2006). Про легальшсть та лептимшсть державно! влади. К. : Орiяни, 2006. 60 с. 20. Скакун О. Ф. (2009). Теорiя держави i права : тдручник. К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. 520 с. 21. Цвих В. Ф. (2001). Громадянське сустльство : сутшсть, еволющя та взаемодгя з державою. Полггачш обри : зб. наук. пр. / за ред. Ф. М. Кирилюка, М. I. Хилька. К. : УЦДК, 2001. С. 95-126. 22. Кельзен Г. (2004). Чисте Правознавство : з дод. : пробл. справедливосп / пер. з шм. О. Мокровольського. К. : Юшверс, 2004. 496 с. 23. Чиркин В. (1995). Легализация и легитимизация государственной власти // Государство и право. 1995. № 8. С. 65-73. 24. Козюбра М. (2006). Конституцшний iдеалiзм та конституцшний шгшзм як прояви дефщиту правово!' культури. // Науковi записки НаУКМА. Юридичш науки. 2006. Т. 53. С. 3-7. 25. Оберойтер Г. (2009). Що значить «жити за конститущею»? // Вибори та демократ. № 4 (22). С. 85-92. 26. Мануйлов В., Калшовський Ю. (2018). Вплив «полiтичноi доцшьносп» на буття правових норм та цшностей у сучасному вичизняному державотворенш URL: http: // fil.nlu.edu.ua / article / view / 123059. 27. Максимов С. И. (2006). Политика должна быть правовой : к проблеме взаимодействия политики и права в транзитивном обществе // Трансформащя полгшки в право : рiзнi традицп та досвщ : матер. мiжнар. наук. конф. / за ред. В. Я. Ташя. Х., 2006. С. 126. 28. Рiзник С. (2015). Про нез'ясоване питання конституцшносп акпв парламенту, прийнятих в умовах Революци Пдносп. // Вюник Конституцшного Суду Украши. 2015. № 6. С. 58-66. URL: http: // nbuv.gov.ua / UJRN / Vksu_2015_6_15 /. 29. Про ввдновлення до окремих положень Конституцп Украши : Закон Укра!ни ввд 21 лютого 2014 року № 742-VII // Ввдомосп Верховно! Ради Укра!ни. 2014. № 11. С. 730. 30. Постанова Верховно! Ради Украши ввд 22 лютого 2014 року № 750-VII // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. 2014. № 11. С. 151.
REFERENCES
1. Dabyrov A. (2007). Teoryia polytycheskoi lehytymnosty [The theory of political legitimacy]: kurs lektsii. Moscow: Rossyiskaia polytycheskaia entsyklopedyia, 2007. 272 p. [in Russian]. 2. Dal V. (1991). Tolkovyi slovar zhyvoho velykorusskoho yazyka. [Explanatory dictionary of the living Great Russian language.]. M. : Russkyi yazyk, 1991. T. 2 [in Russian]. 3. The Oxford English Dictionary. (1970) Vol. VI (L - M). Oxford : At the Clarendon
Press, 1970. 820 p. [in English]. 4. Dictionnaire Etymologique du Francais par Jacueline Picoche (1983). Agregee de grammaire Docteur es letters. Paris: les usuels du Pobert, 1983. 830 p. [in French]. 5. Brockhaus Enzuklopadie in vierundzwangig Banden (1990). Neunzehute, vollig new bearbeitite Auflage. Dreizehuter Band. Lah-Maf. Band 13. Hamburg F. A. Brockhaus Mannheim, 1990. 704 p. [in German]. 6. Sorokyn P. A. (1919). Elementarnyi uchebnyk obshchei teoryy prava v sviazy s teoryei hosudarstva. [An elementary textbook of the general theory of law in connection with the theory of the state.]. Yaroslavyvl, 1919. 325 p. [in Russian]. 7. Valades D. (2006). Kontrol nad vlastiu. [Control over power] Moscow : Ideia-Press, 2006. 248 p. [in Russian]. 8. Radbrukh H. (2004). Fylosofyia prava. [The philosophy of law]. M. : 2004. 240 p. [in Russian]. 9. Volynets V. V. (2008). Lehitymnist vlady yak faktor politychnoi stabilnosti suspilstva [Legitimacy of power as a factor of political stability of society]. Doctors thesis. Odesa. [in Ukrainian]. 10. Rolz Dzh. (1995). Teoryia spravedlyvosty. [The theory of justice] Novosibirsk 1995. 536 p. [in English]. 11. Hart H. (1998). The concept of law / English translation. N. Komarova. Kyiv: Sfera,
1998. 236 p. [in English]. 12. Maksymov S. Y. (2002). Pravovaia realnost : opyt fylosofskoho osmyslenyia [Legal reality: the experience of philosophical thinking]: monohrafyia. K. : Pravo, 2002. 28 p. [in Russian]. 13. Kheffe O. (1998). Spravedlyvost : fylosofskoe vydenye [The justice: a philosophical vision] / per. s nem. O. V. Kyldiushova ; pod red. T. A. Dmytryeva. Moscow : Praksyn, 2007. 192 p. [in German]. 14. Hoffe O. (1998). Vybrani statti. [Selected articles]. Kyiv. 1998. 63 p. [in Ukrainian]. 15. Ylyn V. V. (1999). Polytolohyia. [Politology]. Moscow.,
1999. 386 p. [in Russian]. 16. Ylyn Y. A. (2003). O sushchnosty pravosoznanyia. [The theory of legal awareness] // Teoryia hosudarstva y prava / pod red. V. A. Tomsynova. Moscow. : Yzd-vo «Zertsalo», 2003. Р. 159-400. [in Russian]. 17. Teoryia hosudarstva y prava : uchebnyk dlia yuryd. vuzov y fak-tov (1998). [The theory of state and law: a textbook for jurid. universities and facts] / pod red. V. M. Korelskoho y V. D. Perevalova. Moscow. : Yzdat. hruppa «NORMA-YNFRA-M», 1998. 570 p. [in Russian]. 18. Chyrkyn V. E. (1994). Elementy sravnytelnoho hosudarstvovedenyia. [Elements of comparative political science]. Moscow. : 1994. 212 p. [in Russian]. 19. Sirenko V. F. (2006). Pro lehalnist ta lehitymnist derzhavnoi vlady. [On the legality and legitimacy of state power]. Kyiv : Oriiany, 2006. 60 p. [in Ukrainian]. 20. Skakun O. F. (2009). Teoriia derzhavy i prava : pidruchnyk. [The theory of state and power]. Kyiv : Alerta ; KNT ; TsUL, 2009. 520 p. [in Ukrainian]. 21. Tsvykh V. F. (2001). Hromadianske suspilstvo : sutnist, evoliutsiia ta vzaiemodiia z derzhavoiu. [Civil society: essence, evolution and interaction with the state.]. Politychni obrii : zb. nauk. pr. / za red. F. M. Kyryliuka, M. I. Khylka. Kyiv. : UTsDK, 2001. P. 95-126. [in Ukrainian]. 22. Kelzen H. (2004). Chyste Pravoznavstvo [Pure Jurisprudence]: z dod. : probl. spravedlyvosti / per. z nim. O. Mokrovolskoho. Kharkiv : Yunivers, 2004. 496 p. [in Ukrainian]. 23. Chyrkyn V. (1995). Lehalyzatsyia y lehytymyzatsyia hosudarstvennoi vlasty [Legalization and legitimization of state power] // Hosudarstvo y pravo. 1995. No. 8. P. 65-73. [in Russian]. 24. Koziubra M. (2006). Konstytutsiinyi idealizm ta konstytutsiinyi nihilizm yak proiavy defitsytu pravovoi kultury. [Constitutional ideality and constitutional nihilism are so manifest a deficit of legal culture]. // Naukovi zapysky NaUKMA. Yurydychni nauky. 2006. T. 53. P. 3-7. [in Ukrainian]. 25. Oberoiter H. (2009). Shcho znachyt «zhyty za konstytutsiieiu»? [What does it mean «living for the constitution"?] // Vybory ta demokratiia. No. 4 (22). P. 85-92. 27. [in Ukrainian]. 26. Manuilov V., Kalinovskyi Yu. (2018). Vplyv «politychnoi dotsilnosti» na buttia pravovykh norm ta tsinnostei u suchasnomu vitchyznianomu derzhavotvorenni [Infusion of «political docility» on the being of legal norms and values in the current state of affairs]. Retrieved from: http: // fil.nlu.edu.ua / article / view / 123059. 27. Maksimov S. I. (2006). Politika dolzhna byt' pravovoj : k probleme vzaimodejstviya politiki i prava v tranzitivnom. [Politics must be legal: to the problem of interaction between politics and law in a transitional society]. Transformatsiya polityky v pravo: rizni tradytsiyi ta dosvid: Materialy mizhnar. nauk. konf. (9-12 lyst. 2005 r., Kyyiv-Kharkiv). Kharkiv : Pravo [in Ukrainian]. 28. Riznyk S. (2015). Pro neziasovane pytannia konstytutsiinosti aktiv parlamentu, pryiniatykh v umovakh Revoliutsii Hidnosti. [About the lack of nutrition of the constitutional acts to the parliament, adopted in the minds of the Revolutionary Government] // Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy. 2015. No. 6. P. 58-66. [in Ukrainian]. 29. Pro vidnovlennia dii okremykh polozhen Konstytutsii Ukrainy [The law of Ukraine on the resumption of certain provisions of the Constitution of Ukraine] : Zakon Ukrainy (2014, 21 February) No. 742-VII // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2014. No. 11. P. 730. 30. Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy [Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine of February] : (2014, 22 February) No. 750-VII // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2014. No. 11. S. 151.
Дата надходження: 21.09.2020р.
Vitaliy Kovalchuk
Doctor of Juridicial Sciences, professor Chair of the Department of Constitutional and International Law Educational and Scientific Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University kovalchyk1903@gmail.com https://orcid.org/0000-0002-7523-2098
LEGITIMACY OF POWER AS A LEGAL PHENOMENON AND ITS MANIFESTATIONS IN THE CONDITIONS OF DEMOCRATIC TRANSFORMATION
The article analyzes the issue of the legal nature of legitimacy, which is the main attribute of public authority in the process of interaction with civil society institutions. It is a necessary condition for the functioning of public power in a democratic transformation conditions that ensures political stability and law and order in the state.
Legitimacy includes three basic elements: justice, legality, and expediency, which are closely interrelated. From the point of view of the author of the article, legitimacy is one of the fundamental properties of state power in a democratic state governed by the rule of law, which is manifested in the recognition of citizens (subjects) the order of constitution and functioning of the current government as fair, lawful and expedient, which results in their readiness to act in accordance with the constitution and laws.
The author of the article identifies a number of features that fill the legitimacy of its legal essence. First, legitimacy finds its expression through the idea of law, justice, and other universal values. Second, legitimacy contains a normative component because it is based on the constitution and legislation.
Therefore, the execution of orders of the current government in the form of specific instructions or general principles is carried out both through internal conviction in the fairness of the current government and its laws, and through the possibility of sanction in case of violation. Third, the starting point for legitimate power is the constitution, which embodies the legal values and sovereign will of the people. Fourth, legitimacy always implies the recognition by society of the legitimacy of the type of domination and its methods that are characteristic of this political regime in certain historical and social circumstances. Fifth: the application of the principle of «political expediency»; in the process of formation of a democratic state governed by the rule of law can strengthen the legitimizing potential of the current government or, conversely, destabilize the system of political relations. The application of this principle allows to resolve socio-political conflicts and to restore (establish) democratic values, to overcome the social crisis in cases when the mechanisms for its resolution are not fixed in the current law.
Key words: legitimacy, justice, legality, expediency, public power, democratic transformation.
