CC BY
10
materialized. Moreover, the poets-symbolists of the revolutionary era identified Kitezh with the image of a bright communist future. Thus, the leading intent of the Russian vision was the path of looking for a fairytale Kingdom incarnated on the earth. Consequently, immaturity and infantilism are the leading characteristics of the so-called "Russian soul", which is reflected in the national vision of the world.
Key words: image of the world, mythologeme, Russia, sacred space, temple.
УДК 130.2(045)
А. С. Дорога
КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ ЕВОЛЮЦП 1СТОРИЧНО1 СВ1ДОМОСТ1
Стаття метить ретроспективу трансформацт вторично! свiдомостi тд кутом зору поеднання аналтики сощального i культурного. У статтi аналiзуються проблеми новтнього етапу розвитку вторично! свiдомостi. Окреслена перспектива синтезу ново! культурно! та ново! ттелектуально! юторп, що полягае у до^джент проблеми вторично! пам 'ятi, вторично! уяви та розробц концепци базового рiвня вторично! свiдомостi. Акцентуеться увага на проблемах спiввiдношення сощального i культурного розвитку, взаемовпливi загальнолюдського, особливого i уткального у розвитку культури. Основну увагу зосереджено на концепщях Гайдегера, Гегеля, Дшьтея, Дройзена, Колшгвуда, Конта.
Клю^о^^ слова: iсторiя, вторична свiдомiсть, вторична пам'ять, постмодертзм, методологiя вторичного тзнання.
Актуальнють обрано'1 теми зумовлена потребою поглибленого аналiзу буттево'1 своерщносп юторичного, встановлення його значущост для перспективи творення нових можливостей людського юнування шляхом вщновлення юторичних свтв. Крiм того, все актуальшшими стають проблеми стввщношення сощального i культурного поступу, загальнолюдського, особливого й ушкального у розвитку культури.
Мета статп - простежити розвиток культуролопчно'! складово'1 юторично'! свщомосп в контексп 11 юторичних трансформацш, виявити евристичш можливосп культуролопчного осягнення юторп.
Автор спираеться на засадничi принципи фшософсько'! теорп iсторичного процесу, окреслеш вiдомою дослiдницею фшософп юторп Т. I. Ящук. Ця теорiя виявляе природу, меж i можливостi юторичного пiзнання, визначае буттеву своерiднiсть юторичного, встановлюе найбiльш загальнi та фундаментальш структури, засновки та чинники ще'1 сфери, вказуе !'! смислове значення для людини. «1сторичне» автор розумiе як певну модальнiсть соцiального життя, що е культурним витвором i невiддiльне вiд юторично'! свiдомостi [19, с. 8-53]. Але такий стан справ - результат складного i суперечливого шляху змши рiзних св^оглядних форм осягненняюторп. Адже сам штерес до юторп е iсторичний.
Тшьки на етапi розкладу мiфолоriчноí форми сприйняття реальностi в нiй виявляеться процес поступового виокремлення власне юторичного св^у з свiту природного. Цефксуеться, звiсно, у «непрозорих», перетворених формах [15].
Iсторiя ж як особливий вид наукового знання була породженням антично'! цившзаци. Довготривала дiя щло'1 низки факторiв сприяла iнтересу суспшьства до
власно! юторп, пiдготувала грунт для виникнення правильного опису ютори i створила умови для переростання первюних на!вних iсторичних переказiв i записiв в особливий вид науково'! лiтератури. Античний свiт ще не знав загально!, ушверсально! юторп. Iсторiографiя на вагомiсть юторично! перспективи не претендувала. Йшлося про хронiку, фшсащю подiй, ведення лiтопису. Iсторизацiя культурно! свщомосп в специфiчному европейському сена вщбуваеться тiльки з утвердженням християнства.
Християнство базувалось на уявленнi про життя, спроектоване на iсторiю з характерною рисою пошуку колективно! вiри.сВажливим здобутком середньовiчноi версп iсторизму е вщхщ вiд мiфолоriзованоi ци^чно! схеми юторично! еволюци, надання юторп векторно! спрямованостi з виявом у модусах часу (минуле - тепершне -майбутне), замша мiфологiчного часу юторичним. Характерними рисами середньовiчного iсторизму е також формування ще! едностi всесвггньо! юторп як наслiдок единородностi людства, спiввiднесення реального суспiльного процесу зi Священним писанням, що е взiрцем для осягнення юторп земно!.
Головною ознакою юторично! свiдомостi доби Вщродження стало вiдкриття iсторичностi часу - вже не як сукупност дискретних моментiв абстрактного часу, а як атрибуту руху матери. Час став вщдзеркаленням динамши iсторичного розвитку. Св^оглядш змiни доби Ренесансу сприяли формуванню нового типу мислення, де в центрi уваги постало не стввщношення «людина - Бог», а стввщношення «людина -природа». Сама iсторiя в той час ще не здобула статусу науки. Процеси ж, що традицшно тлумачаться як «перетворення юторп в науку», вiдбувались у XVI-XVП столiттях. Саме натуралiстичний iсторизм XVII ст. лiг у тдгрунтя теоретичних пошукiв ново! картини юторп людства в епоху Просвiтництва.
До найвагомших здобуткiв фшософсько! думки тсе! доби слiд вiднести розробку ще! прогресу як поступального сходження вщ нижчих форм соцiально-iсторичного буття до вищих, актуалiзацiю проблем суб'екта юторичного процесу, надання юторп статусу науки. Системне ж теоретичне оформлення усвщомлення взаемопов'язаносп та взаемозумовленостi iсторичних подш i явищ отримае в рамках шмецько! класично! фшософп.
Фiлософiя юторп Гегеля е значним кроком вперед вщ субстанцiалiзму до iсторизму. Саме вш закрiпив новi значення понять «юторичного», «юторп». Питання про самоусвщомлення духу як плин юторп - один з найважливших аспектiв фшософп юторп Гегеля. Характеризуючи дух як субстанщю та всезагальний суб'ект, Гегель простежуе його розвиток та становлення в юторп, тим самим надаючи !й розумностi [5;
6; 7; 8].
Ушверсальш гегелiвськi принципи руху та розвитку, що реалiзують себе через внутршш суперечностi, були застосоваш Карлом Марксом до матерiальних систем.
Звшьнити iсторiю вiд теологiчних i метафiзичних впливiв, створити позитивну науку про суспшьство поставила собi за мету плеяда дослщниюв на чолi з Огюстом Контом, засновником сощологи та автором одше! з широковщомих версiй фшософп юторп. Заслугою Конта е передуам постановка завдання науково! побудови фшософп юторп.
До безперечних здобуткiв позитивiзму слiд вiднести реалютичний пiдхiд до юторп, опору на фактолопю й емпiрику, вiдмову вщ апрiорних схем розвитку. Але позитивютсью закони розвитку запозичуються переважно з сощологл та антропологи, знаходячись поза юторичною наукою.
Вiдтворенням ще! побудови нового культурного синтезу зайнялись представники так звано! прусько! школи, що всю увагу зосередила на реально-полггичнш та конституцшнш юторп. Найяскравiшим представником нового напряму став шмецький
iсторик Й. Г. Дройзен.
Особливютю свого iсторичного методу Дройзен вважае розробку мистецтва розумшня та тлумачення (штерпретаци) вольових дiй юторичних дiячiв та iсторичних процесiв. При цьому увага Дройзена переважно спрямована на галузь нацюнально! ютори. Цшком очевидна його схильнiсть до фактолопчносп та емпiричних деталей. Дiалектику св^ово! ютори, за Дройзеном, створюе безперервшсть зростання загального iсторичного смислу в процес юторично! естафети виступаючих один за одним народiв. Пiд дiалектикою розумiеться шту!тивний образ «буття, що постае» [12].
В. Дiльтей здшснив аналiз того особливого акту розумшня, який дозволяе iсториковi iнтерпретувати вс форми культурно! творчостi як вияв покладеного в тдгрунтя свiтогляду. Метод штерпретаци був названий герменевтикою. За Дшьтеем, зв'язнiсть духовного свiту зароджуеться в суб'ект!, вона вкладаеться в рус духу до визначення значеннево! основи зв'язностi цього свiту, що поеднуе окремi логiчнi процеси. З одного боку, духовний св^ - це витар суб'екта, що осягае, а з шшого - рух духу спрямований на те, щоб досягти в цьому свт об'ективного знання.
Iррацiональна концепцiя iсторицизму Дшьтея передбачае критику попередньо! аксiоми про закономiрнiсть iсторичного розвитку, прогресу та заперечення можливостi iсторичного передбачення. Вш розглядае iсторiю як iррацiональний потш, що формуе людську сутнiсть, визначаючи !! характернi риси та якосп. Для Дiльтея принцип едностi юторичного процесу втрачае свою значущiсть: вш принципово й наполегливо почав заперечувати конструювання едностi унiверсально-iсторичного смислу та цшсносп ютори. Дiльтей виступае критиком позитивютсько! редукци iсторичного свiту до природи за допомогою каузально-детермшютсько! схеми.
Розробляючи методолопчну проблематику iсторичного тзнання, Дiльтей на мiсце визначального гегелiвського розуму ставить життя в його цшсносп, переживаннi, розумiннi. 1сторичний життевий взаемозв'язок, iсторiя у Дiльтея виступае не iсторiею розуму, а iсторiею духу, дух же сам е продуктом юторично! дiяльностi. Головна характеристика дшьте!вського iсторизму - зведення осягнення ютори до «переживання» як единого шструменту iсторика. До мислителiв, що витлумачують юторш з духу та його ушверсально-юторичного руху, зарахував Дшьтея Трьольч [18, с. 411]. За Дшьтеем, св^ юторичного буття може бути схематизований i зрозумiлий тшьки з допомогою емпiрично обгрунтованих загальних понять [9].
Iсторико-фiлософська теорiя Дшьтея знайшла подальший розвиток в розробщ методологii iсторичного пiзнання представникiв Баденсько! школи неокантiанства В. Вiндельбанда та Г. Ркерта.
Вiндельбанд визначае юторичний розвиток як хаотичний, не де-термшований [4]. Вiн виключае закономiрнiсть як засадничий принцип з юторичного тзнання й заступив його пщведенням до класу цшностей.
Сдиним iстинним методом юторичного пiзнання для Рiкерта е iндивiдуалiзований метод, що характеризуе поодиноку юторичну подiю та виключае можливють пiдведення !! пiд поняття спшьного закону. Критерii для вiдбору факпв з iсторii людства - це етичт, естетичнi, релiгiйнi, логiчнi цшносп. Саме такi цiнностi, з точки зору Ршерта, роблять iсторiю ютинною наукою про дiйснiсть. Iсторiя виступае оргатзащею життевого руху навколо формування цшносп. Але в той же час, критичний метод мусить перетворитися на тотальну критику сущого, тобто ютори у свiтлi порiвняння емтрично сформованих iдеалiв iз принципом щеальносп [16].
Критична фiлософiя iсторii Дшьтея та представниюв Баденсько! школи неокашианства заклала основи для подальших теоретичних розробок.
З великою увагою ставиться до проблем методологи тзнання в царит юторично!
науки англiйський фiлософ-iдеалiст та юторик Р. Колiнrвуд. Науковець пропонуе наступну версш. Дослiджуючи подiю минулого, юторик розмежовуе зовнiшню та внутршню сторони поди, факт здiйснення певно'1 дп конкретною людиною й те, що може бути описане тшьки за допомогою категорiй думки, тобто те, що примусило !! вчинити дослщжувану дiю. При вивченнi природних явищ таке розмежування вiдсутне. Завдання ж iсторика - уявне проникнення в дiю, пiзнання думки того, хто вчинив цю д^.1сторичний процес е процес думок, i людина розглядаеться як единий суб'ект юторичного процесу тому, що саме !! поведшка визначаеться думкою. 1сторик повинен розглядати тшьки поди юторичногопроцесу, що е зовшшшм вираженням думки i настiльки, наскiльки вони виражають щ думки. «Природний процес - це процес подш, iсторичний процес - процес думок» [13, с. 289].
1сторичне знання, за Колiнrвудом, це не тшьки знання, а й вщтворення, увiчнення дiянь минулого в тепершньому. Тому об'ект iсторичного знання - це дiяльнiсть мислення, що може бути тзнаною тiльки за мiрою вiдтворення !! розумом i у такий спосiб усвiдомлення розумом себе.
Взаемопроникаючи, суб'ект i об'ект юторичного пiзнання створюють певне цше. Тому «для iсторика тi чинносп, iсторiю яких вiн вивчае, е не вистави для споглядання, а переживання досвщу, що !х належить пережити у власнш головi; вони е об'ективними, або ж знаними йому тшьки завдяки тому, що вони ж - i суб'ективш або власш його дiяння» [14, с. 293].
Принципово новий проект юторичносп буття представив нiмецький фшософ-екзистенцiалiст М. Гайдегер. У його фундаментальнш онтологи в коло категорiальних визначень юторп було внесене поняття юторично! сутностi людини. За Гайдегером, людина не входить в юторш, людина й iсторiя единi за своею онтолопчною основою. Ця еднють випливае з темпоральностi. Теза «тшьки людина мае юторш» спрямована проти класичного юторизму, що приписував юторичшсть загальному. Гайдегер же пов'язуе воедино людину, юторш та час. Iсторiя народжуеться таким типом буття, що володiе часовою екзистенцiальною визначенiстю. Тому онтологгчш пiдстави юторп можна прояснити через осмислення екзистенцiальних особливостей конститущювання цього типу буття.
Неоiсторизм в особi Гайдегера принципово переосмислюе бутт^ пiдстави юторп. Iсторiя вже перебувае не в минулому, вона народжуеться в ситуацп ршучосп, що е поставанням людини чи входженням !! в одну зi сво!х можливостей.
Поняття «рiшучiсть» Гайдегер вводить через поняття «заб^ання вперед» чи «заступання» i розiмкненiсть. Ршучють як сенс турботи являе нам нашу скшченшсть як «тимчасовiсть». Присутнють вiд початку розумiе себе в своему свт, налаштована на нього i мае справу з цiлiснiстю свiту в сво'!й «турботi» й «ршучосп» перед лицем смертi як можливосп безумовно'! неможливостi бути. Вщбуваеться звернення до буття, пов'язаного з конституюванням iсторií в людських вчинках.
На кшець XX ст. вщбуваеться глибока трансформащя iсторичноí свiдомостi, принциповi змiни в розумiннi природи та методiв iсторичного знання (а також форми його викладу та наступних штерпретацш юторичного тексту), предмету та способiв iсторичного пiзнання, починаеться штенсивне використання в iсторичних роботах джерел л^ературного походження завдяки запозиченим iз сучасного лiтературознавства теорiям i методам. Останне свщчить про принципову змшу розумiння характеру стосунку iсторика до джерела. Ця ситуащя характеризуеться як постмодершстська.
Сдиним механiзмом сполучення хаосу частинок у цше постмодершсти вважають комушкащю як засiб порозумiння, а не внутршню еднiсть на грун^ понад
особистiсного та понадчасового рацюнального колективного Я. Змiстовний дiалог мiж людьми рiзних культурних просторiв неможливий, пошук компромiсу вiдбуваеться не в рамках рацюнальносп, а мiж неоднаковими Я i вiдмiнними спiльнотами. В науковш картинi свiту на перший план вийшли мiкрорiвень, мiкропроцеси, вщцентроваш тенденцп, локалiзацiя, фрагментацiя, iндивiдуалiзацiя.
У постмодернiзмi вiдбувся рiшучий розрив з уама нормами та традицiями фшософп юторп. На мiсце единого юторичного процесу постмодернiсти поставили становлення як самодостатнш процес. Реальними е тшьки фрагменти (поди) юторп.
Визнаючи очевидн вади постмодернютсько! парадигми, водночас важко не погодитись з дослщниками, що вiдмiчають !! здобутки. I це стосуеться не вщмови вiд усталених фшософських категорiй, а звiльнення вщ навичок мислення з цими категорiями пов'язаних. Iсторiя в постмодерному розмисл постае не щаблями прогресивного розвитку людства, а зоною ризику. Красномовним свщченням цього слугують результати науково-техшчного прогресу. Постмодернiсти звертають увагу, що процеси, з яких складаеться iсторiя, можна визначити як ствробггництво, взаеморозумшня, узгодження зусиль i водночас як боротьбу, антагошзм i створення взаемних перешкод. Фiлософiя юторп стае не «сферою принципово! координацп (Т. Парсонс), а «сукупнютю шансiв» (З. Бауман), цшком невизначених i нiколи не детермшованих остаточно. Головною характеристикою юторп стае стратегiчна нестабiльнiсть. А фiлософiя юторп мусить дослiджувати альтернативнi шанси i можливостi, що з'являлись у минулому, як рiвнозначнi.
XVIII Мiжнародний конгрес iсторичних наук переконливо продемонстрував сформованють у новiтнiй юторюграфп тд впливом постмодернiстських тенденцiй принципово нових оригшальних течiй: нову культурну та нову штелектуальну iсторiю. Обидва напрями об'еднуе культуролопчне дослiдження юторп - визнання активно! ролi мови, тексту та наративних структур у творенн й опис юторично! реальностi.
Таким чином, нова культурна iсторiя акцентуе увагу на дискурсивному аспекп сощального досвiду в найширшому розумiннi. Вщбуваеться переорiентацiя соцiокультурноi iсторii «вiд сощально! iсторii культури до культурно! ютори соцiального), або «до культурно! ютори суспiльства», що припускае конструювання сощального буття за допомогою культурно! практики, можливосп яко! визначаються практикою повсякденних стосункiв. Завдання дослiдника, за визначенням Т. I. Ящук, полягае у з'ясуванш «мехашзму включення та дп суб'ективних думок, уявлень, здiбностей, намiрiв та прагнень iндивiдiв у просторi можливостей, обмеженому об'ективними, створеними попередньою культурною практикою колективними структурами, постшно перебуваючи тд iхнiм впливом» [19, с. 191].
Напрямок ново! штелектуально! юторп створено переважно зусиллями американських iсторикiв на чолi з лщером постмодернiстського теоретичного та методологiчного вщновлення iсторiографiчноi критики Г. Вайтом. Прихильники ще! течii основний наголос роблять на ютори суспiльноi, полiтичноi, фшософсько'!, науково! та iсторичноi думки. Вплив «лшгвютичного повороту» в iсторii вважають корисним, доки вш не сягае крайньо! меж1, за якою не розрiзняються факт i вигадка та заперечуеться вщмшна вiд лiтератури власне iсторiя.
Найсерьознiшу перспективу щодо плщного синтезу ново! культурно! та ново! штелектуально! юторп бiльшiсть дослiдникiв передбачають у дослщжент проблем iсторичноi свщомосп, iсторичноi пам'ятi, iсторичноi уяви та розробщ концепцii базового рiвня юторично! свiдомостi, що формуеться в процеа соцiалiзацii iндивiда як у первинних спшьнотах, так i нацiональними системами шкшьно! освiти.
Список використаноУ лiтератури
1. Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системы. Избранные труды / П. К.Анохин. - Москва : Шука, 1978. - С. 27-48 ; Anokhin P. K. Filosofskie aspekty teorii funktsionalnoy sistemy. Izbrannye trudy / P. K.Anokhin. -Moskva : Nauka, 1978. - S. 27-48
2. Виндельбанд В. Избранное : Дух и история : пер. с нем. / В. Виндельбанд. -Москва : Юрист, 1995. - 687 с. ; Vindelband V. Izbrannoe : Dukh i istoriya : per. s nem. / V. Vindelband. - Moskva : Yurist, 1995. - 687 s.
3. Виндельбанд В. О свободе воли / В. Виндельбанд. - Минск : Харвест ; Москва : АСТ, 2000. - 208 с. ; Vindelband V. O svobode voli / V. Vindelband. - Minsk : Kharvest ; Moskva : AST, 2000. - 208 s.
4. Виндельбанд В. Философия культуры: избранное / В. Виндельбанд. - Москва : PAH ИЖО^ 1994. - 350 с. ; Vindelband V. Filosofiya kultury: izbrannoe / V. Vindelband.
- Moskva : RAN INION, 1994. - 350 s.
5. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории / Г. В. Ф. Гегель. - Санкт-Петербург : Шука, 2000. - 477 с. ; Gegel G. V. F. Lektsii po filosofii istorii / G. V. F. Gegel. - Sankt-Peterburg : Nauka, 2000. - 477 s.
6. Гегель Г. В. Ф. №ука логики. Ч. 1. Объективная логика. Ч. 2. Субъективная логика / Г. В. Ф. Гегель. - Санкт-Петербург : Шука : Санкт-Петерб. изд. фирма, 1997. -799 с. ; Gegel G. V. F. Nauka logiki. Ch. 1. Obektivnaya logika. Ch. 2. Subektivnaya logika / G. V. F. Gegel. - Sankt-Peterburg : Nauka : Sankt-Peterb. izd. firma, 1997. - 799 s.
7. Гегель Г. В. Ф. Система наук / Г. В. Ф. Гегель. - Pепр. изд. 1959 г. -СанктПетербург : Шука, 1999. - Ч. 1 : Феноменология духа. - 438 c. ; Gegel G. V. F. Sistema nauk / G. V. F. Gegel. - Repr. izd. 1959 g. - SanktPeterburg : Nauka, 1999. - Ch. 1 : Fenomenologiya dukha. - 438 c.
8. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель. - Киев : Основи, 2004. -548 с. ; Gegel G. V. F. Fenomenologiya dukha / G. V. F. Gegel. - Kiev : Osnovi, 2004. -548 s.
9. Дильтей В. Категори жизни / В. Дильтей // Вопросы философии. - 1995. - № 10.
- С. 129- 143 ; Diltey V. Kategori zhizni / V. Diltey // Voprosy filosofii. - 1995. - № 10. -S. 129- 143
10. Дильтей В. Сброски к критике исторического разума / В. Дильтей // Вопросы философии. - 1988. - № 4. - С. 135-153 ; Diltey V. Nabroski k kritike istoricheskogo razuma / V. Diltey // Voprosy filosofii. - 1988. - № 4. - S. 135-153
11. Дильтей В. Описательная психология / В. Дильтей. - Санкт-Петербург : Алетейя, 1996. - 160 с. ; Diltey V. Opisatelnaya psikhologiya / V. Diltey. - SanktPeterburg : Aleteyya, 1996. - 160 s.
12. Дройзен И. История эллинизма в 3-х т. / И. Дройзен. - Pостов-на-Донy : Феникс, 1995. - Т. 2. - 543 с. ; Droyzen I. Istoriya ellinizma v 3-kh t. / I. Droyzen. -Rostov-na-Donu. : Feniks, 1995. - T. 2. - 543 s.
13. Коллшгвуд P. Дж. 1дея юторп / P. Дж. Коллшгвуд. - перегл. вид. - Кшв : Основи, 1997. - 615 с. ; Kollinhvud R. Dzh. Ideia istorii / R. Dzh. Kollinhvud. - perehl. vyd.
- Kyiv : Osnovy, 1997. - 615 s.
14. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2-е изд. - Москва : Изд. полит. лит., 1959. - Т. 13. - 770 с. ; Marks K. Sochineniya / K. Marks, F. Engels. - 2-e izd. -Moskva : Izd. polit. lit., 1959. - T. 13. - 770 s.
15. Шклюдов С. Ю. Оборотничество / С. Ю. Шклюдов // Мифы народов мира в 2-х т. / гл. ред. С. А. Токарев. - Москва : Советская энциклопедия , 1982. - Т. 2. -С. 235 ; Neklyudov S. Yu. Oborotnichestvo / S. Yu. Neklyudov // Mify narodov mira v 2-kh
t. / gl. red. S. A. Tokarev. - Moskva : Sovetskaya entsiklopediya , 1982. - T. 2. - S. 235
16. Риккерт Г. Философия истории // Риккерт Г. Философия жизни / Г. Риккерт. -Киев : Ника-Центр : Вист-С, 1998. - 144 с. ; Rikkert G. Filosofiya istorii // Rikkert G. Filosofiya zhizni / G. Rikkert. - Kiev : Nika-Tsentr : Vist-S, 1998. - 144 s.
17. Токарев С. А. Мифология / С. А. Токарев, В. М. Мелетинский // Мифы народов мира в 2-х т. / гл. ред. С. А. Токарев. - Москва : Советская энциклопедия, 1982. - Т. 1. - С. 12-20 ; Tokarev S. A. Mifologiya / S. A. Tokarev, V. M. Meletinskiy // Mify narodov mira v 2-kh t. / gl. red. S. A. Tokarev. - Moskva : Sovetskaya entsiklopediya, 1982. - T. 1. - S. 12-20
18. Трельч Э. Историзм и его проблемы / Э. Трельч. - Москва : Юрист, 1994. -719 с. ; Trelch E. Istorizm i ego problemy / E. Trelch. - Moskva : Yurist, 1994. - 719 s.
19. Ящук Т. I. Фiлософiя ютори : курс лекцш : навч. поаб. / Т. I. Ящук. - Кшв : Либщь, 2004. - 536 с. ; Yashchuk T. I. Filosofiia istorii : kurs lektsii : navch. posib. / T. I. Yashchuk. - Kyiv : Lybid, 2004. - 536 s.
Стаття надшшла до редакци 30.04.2017
A. Doroga
THE CULTURAL ASPECT OF THE EVOLUTION OF HISTORICAL CONSCIOUSNESS
The article includes a retrospective of the transformation of historical consciousness from the perspective of combining social and cultural analysts. The author analyzed the problems of the contemporary stage of development of historical consciousness.
An important achievement of the medieval version of historicism is a departure from the mythologized cyclic scheme of historical evolution, a history of vector direction, the replacement of mythological history.
The main characteristic of the historical consciousness of the Renaissance was the discovery of the historicity of time - not as a set of discrete points of abstract time and motion but as an attribute of matter. Time was a reflection of the dynamics of the historical development.
The philosophical changes of the Renaissance contributed to the formation of a new type of thinking, where the focus stood not in the ratio of "man - God" and the relation "man - nature". The story itself at that time had not yet acquired the status of a science. The process, traditionally interpreted as "the transformation of history into science" took place in the XVI-XVII centuries.
The naturalistic historicism of the XVII century formed the basis for theoretical searches for a new picture of human history in the age of Enlightenment. The most significant achievement of the theory of Education is the development of the idea of progress as a progressive ascent from the lower forms of socio-historical existence to the higher, the mainstreaming of the subject of the historical process, giving the history the status of a science.
A characteristic feature of the German classical philosophy is the recognition of substantial history. Continuing the educational tradition, Kant and Hegel, the fundamental basis of the historical process, postulated the mind, the rational ordering of history. Hegel's universal principles of movement and development, realizing itself through internal contradictions, were used by Karl Marx to material systems.
To free history from the theological and metaphysical influences, to create a positive science about society a goal group of researchers led by Auguste Comte, the founder of
sociology and the author of one of the widely known versions of the philosophy of history was set.
The representatives of the so-called Prussian school, playing the idea of building a new cultural synthesis, focused their attention on the actual political and constitutional history. The most prominent representative of the new direction was the German historian J.G. Droysen. Droysen considers the historical method as the development of arts of understanding and interpretation of the voluntary actions of the historical figures and the historical processes. The attention of Droysen was mainly aimed at the sector of the national history. It is quite obvious for his penchant for factual and experiential details. The dialectic of the world history, Droysen, creates a continuous growth of common historical meaning in the historical process of the relay exposed for each other peoples. The dialectic refers to the intuitive way "of being, that arises".
V. Dilthey carried out the analysis of this particular act of understanding that allows the historian to interpret all forms of cultural creativity as a manifestation form of the basis of ideology. The historical-philosophical theory of Dilthey found its further development in the development of the methodology of historical knowledge of the representatives of the Baden school of neo-kantianism W. Windelband and H. Rickert.
The critical philosophy of history of Dilthey and the representatives of the Baden school of neo-kantianism laid the foundation for further theoretical developments of the methodology of knowledge in the field of historical science (G. Collingwood).
In the fundamental ontology Heidegger, in a circle of categorical definitions of history, made the historical concept of human nature.
In postmodernism self-sufficient process came in the place of a single historical process.
New cultural history focuses on the discursive aspect of social experience in the broadest sense. The reorientation of social and cultural history, "social history of culture to cultural history of social".
The author outlined the prospect of a new cultural synthesis and a new intellectual history, which study the problem of historical memory, historical imagination and the development of the concept of a basic level of historical consciousness. Also we traced the development of a cultural component of historical consciousness in the context of its historical transformations, identifying the heuristic possibilities of cultural understanding of history.
Key words: historical consciousness, historical memory, history, methodology of historical knowledge, postmodernism.
УДК 008:316.422(477)
С. А. Куцак
СТРАТЕГИЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНО-ДОЗВШЛСВИХ ПРОГРАМ У КОНТЕКСТЕ ТРАНСФОРМАЦ1Й ДОЗВ1ЛЛСВИХ ПРАКТИК: ПРОБЛЕМИ I ПЕРСПЕКТИВИ
У cmammi проблеми моделювання культурно-дозвшлевих програм розглянуто Kpi3b призму сучасного розумтня феномену дозвшля й мюця в ньому культурно-дозвшлевоi дiяльностi. Виявлено, що nidxid до таког дiяльностi як важливого складника та тдикатора сустльного добробуту, поширений у розвинених кратах свту,
