CC BY
1312. Preparing our youth for an inclusive and sustainable world. The OECD PISA global competence framework 2018 // OECD [Електронний ресурс] URL: http://www.oecd.org/pisa/Handbook-PISA-2018-Global-Competence.pdf
13. Unesco (2015) Global Citizenship Education: Topics and learning objectives. URL:http://unesdoc.unesco.org/images/0023/002329/ 232993e.pdf
14. Unesco (2015a) Rethinking Education Towards a global common good? URL:http://unesdoc.unesco.org/images/0023/002325/ 232555e.pdf
15. Unesco (2017) Education for Sustainable Development Goals: Learning Objectives. Paris. URL:http://unesdoc .unesco.org/images/0024/002474/ 247444e.pdf
«КРИЗА КУЛЬТУРИ» У ФШОСОФСЬКИХ ДИСКУРСАХ ПЕР1ОДУ ПЕРШО1 СВ1ТОВО1 В1ЙНИ
(1914-1918)
Стельмах C.,
д-р icm. наук, професор, Кшвський нацюнальний унгверситет
¡мет Тараса Шевченка Котова С.
канд. icm. наук, Кшвський нацюнальний yniверситет
iмет Тараса Шевченка
«CRISIS OF CULTURE» IN THE PHILOSOPHICAL DISCOURSE DURING THE FIRST WORLD
WAR (1914-1918)
Stelmakh S.,
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv
Kotova S.
Kandidat of Historical Sciences (PhD), Taras Shevchenko National University of Kyiv
Анотащя
У статт розглянуто HayKOBi i публщистичш пращ англшських, шмецьких i росшських вчених-гу-маштарпв в роки Першо! свпово! вшни (1914-1918) присвячених «кризi культури». Протягом вiйни вони сприяли вкоршенню в громадянську свiдомiсть ворожого ставлення до противникiв, впливали на духов-ний стан aрмii й населения краши та налаштовували до дш. Спiльними зусиллями вони пропонували сус-пiльствy «образи минулого» у виглад «наративних шaблонiв» та сприяли формуванню стереотипiв масо-воi свiдомостi, яш були вигiдними в той момент державнш влaдi. Бритaнськi та росшсьш вченi покладали моральну вiдповiдaльнiсть за розв'язання вiйни та розвиток в Шмеччиш войовничого нaцiонaлiзмy i мштаризму на ii iдеaлiстичнy фiлософiю. Водночас, шмецьш фiлософи, намагалися, з одного боку, захи-стити iнтелектyaльнi здобутки в концепт «iдеaльноi £вропи», а з другого - розвивали вде1' «гермашзму», як поеднання кaтегорii «iндивiдyaлiзм» нiмецького Романтизму та iдеaлiзмy iз сучасним «особливим нiмецьким духом».
Abstract
The article examines the scientific and journalistic works of British, German and Russian humanities scholars during the First World War (1914-1918) on the «crisis of culture». They contributed civic consciousness rooted in hostility to opponents affected the spiritual condition of the army and people of the country and set up to action during the war. Society was offered «images of the past» as a «narrative template» and contributed to the formation of stereotypes of mass consciousness which were profitable at the moment to state authorities. British and Russian scholars placed moral responsibility for the outbreak of war and the development of militant nationalism and militarism in Germany on its idealist philosophy. At the same time, German philosophers tried, on the one hand, to defend intellectual achievements in the concept of «ideal Europe» and, on the other, to develop ideas of «German-ism» as a combination of «individualism» of German Romanticism and idealism with modern «special German spirit».
Ключов1 слова: Перша свгтова вшна, фшософський дискурс, «криза культури», «наративш шаб-лони», «образ ворога».
Keywords: The First World War, philosophical discourse, «crisis of culture», «narrative patterns», «the image of the enemy».
Постановка проблеми. Перша свгтова вшна стала «тотальною вшною», де вдеолопчш баталп набули не менш важливого значення, шж вiйськовi битви. В сучаснш юторюграфп зазначають, що
саме з цього часу бере сво! витоки феномен «шфор-мацшно! вшни» [11, c. 28; 28, c. 70]. Протягом вшни вчеш-гумаштарп та публщисти сприяли вкоршенню в громадянську свщомють ворожого ставлення до противнишв, впливали на духовний
стан армп й населения кра!ни та налаштовували до дш. Перюдична преса в роки вшни стала дом^ю-чим засобом масово! шформацп та продемон-струвала свое значення в справi формування «образу ворога» [12, р. 35; 17, р. 2; 26]. Сшльними зусиллями вони пропонували суспiльству «образи минулого» у виглядi «наративних шаблошв» та сприяли формуванню стереотипiв масово! свщо-мостi, як1 були випдними в той момент державнiй влащ [22, с. 62; 23, с. 17].
Мета статть На основi порiвняння публщи-стичних виступiв вчених-фiлософiв Велико! Бри-тани, Нiмеччини i Росй' визначити головнi про-блеми «кризи культури» i формування на цш основi «образу ворогам» в роки Першо! свiтово! вiйни (1914-1918).
Виклад основного матерiалу. Варварськ1 ме-тоди ведення вiйни, як1 культивували противники на полях вiйськових дш, зокрема, застосування збро! масового знищення, вбивства цивiльного населення i руйнащя пам'ятникiв iсторi! та культури вивели на порядок денний в штелектуальному дискурсi питання про «кризу культури». Знамени-тий драматург i письменник, лауреат Нобелiвсько! премй' 1912 р., Г. Гауптман у вересш 1914 р. опублшував статтю «Проти неправди», в як1й стверджував, що Нiмеччина веде «оборонну вiйну» («Verteidigungskrieg»). Цю вiйну розпочали не азiати, японцi, монголи i турки, котрi багато столiть вели вiйну проти европейсько! культури, а англiйцi, яш «з докторськими дипломами Оксфордського ушверситету» нинi називають нiмцiв варварами. «Вони називають варварським Веймар, де варвари Гете, ШШллер, Гердер, Вiлан та iншi працювали для гуманiзацi! свiту». Г. Гауптман тдкреслив тiсний зв'язок мiж нiмецькою та англiйською духовною культурою на приклащ Шекспiра i тривалих дина-стичних взаемин м1ж обома нащями, а «кривава дуель» може лише зруйнувати гуманiстичнi основи европейсько! культури. «Варварська Шмеччина», як !! почали називати з початком вшш в англiйськiй пресi, стверджував митець, була не лише кра!ною европейсько! культури, але й першою в £врош iз розгалуженими i дiевими iнститутами соцiального захисту. «Ми хочемо i будем краще залишатися шмецькими варварами, серед яких ж1нки i дiти наших противников щиро насолоджуються нашою гостиннiстю» [8].
До рiвня iнтелектуального обговорення це питання було тдняте нiмецьким соцiологом i фшосо-фом Г. Зiммелем у 1915 р. в його статп «1дея Европи». На його думку, одним iз найжахливiших наслiдкiв свггово! вiйни стало зруйнування «уштар-но! ментально! сутностi, яку ми називаемо "Европою"». Г. Зiммель був переконаний, що европе!зм не протисто!ть нацiоналiзму i не е штернацю-налiзмом, як цього побоюеться бшьшють нiмцiв, осшльки «идеальна» Европа е мiсцем духовних щн-ностей, як1 властивi кожнш культурнiй людинi, не-залежно ввд !! нацiональностi, а отже i Гете, Бетховен, Шопенгауер i Нiцше входять до кола Г! творщв. А тому i европе!зм не е лише зовнiшнiм доповнен-ням до германiзму, а е iil внутрiшньою духовною
складовою [20, s. 69]. По сутi це була спроба захи-стити шмецьку культуру ввд звинувачень, як1 поши-рювалися iнтелектуалами Велико! Британп та Росп, обгрунтувати думку про те, що без шмецько! культури XVIII-XIX ст. неможливо уявити европейсь-кий культурний простiр.
Ф. Ршгер переконував, що нiмецькi штелекту-али пiд час Першо! свiтово! вшни найбшьше нама-галися принизити устхи Англл, нiж Францп, до яко! вони ставились поблажливо, направляючи всю енерпю сво!х полемiчних випадiв проти англшщв. Частково це пояснювалося давнiм морським супер-ництво i тим, що Ангая була головним ворогом на фронп, однак корiння протистояння лежали глибше. «Аштя була головним прикладом високо iндустрiально! i полiтично розвинено! кра!ни, а англiйське суспiльство було саме таким, яким могла стати незабаром Шмеччина, як би мандарини не намагалися цьому завадити». Вони намагалися переконати насамперед власне шмецьке суспшь-ство в тому, що англшсьш концепцй' свободи неприйнятнi для шмецького традицiйного культурного iндивiдуалiзму, оск1льки сприяють розвитку споживацьких шстинкпв, почуттям протистояння державi; сила громадсько! думки пригнiчуе справжню iндивiдуальнiсть в культурному середо-вищi, залишаючи лише загальну посереднiсть, на фонi якого «торгашеське мислення» управляе iндивiдуальним та духовним життям [16, с. 224]. Г. Зiммель не випадково, пишучи про дiалектику нiмецького духу, порiвнюючи його з «безфор-менiстю росшсько! сутностi», практицизмом фран-цузiв та англшщв («грубють i нелюдськ1сть, яш вони проявили в цiй вшш»), твердив, що «iндивiдуалiзм... е нашою гордютю i багатством... який абсолютно неможливо вщокремити вiд нiмецько! природи» [21, s. 34-35]. Розмiрковуючи над проблемами «народно! психологи» («VölkerPsychologie»), яка визначае нацюнальний характер, учень Г. Шмоллера, професор Вищо! техшчно! школи в Аахенi Ф. Ойленбург визначав основну вiдмiннiсть нiмцiв ввд iнших европейських народiв в укоршеному в них «нiмецькому iдеалiзмi», в ос-новi якого лежали «готика i нiмецька мiстика, Романтика i нiмецька фiлософiя початку Х1Х столiття». Натомiсть «сходна душа» роаян визна-чаеться тисячолiтнiм домiнуванням «татарського крiпосного правам», яке пвдтримувала православна церква i царизм; англiйцi ж вiдрiзняються особливою рацiональнiстю i «схильнiстю до кашталютич-но! пвдприемливосп» [6].
Найбiльшою популярнiстю в шмецькому гу-манiтарному дискурсi та публiчному просторi ко-ристувалися образ «торпвця»-англшця i «героя»-нiмця, введений у знаменитому памфлет соцiолога i фшософа В. Зомбарта «Торговець i герой». «Тор-гашеський дух» проник у ва сфери життя Англи, де головним е iндивiдуалiзм, практична користь i ви-года - «користь, яку кожний розраховуе отримати в результат^ - це максимум багатства». I в так1й концепцй' життя найважливше мiсце займають ма-терiальнi блага, а повагою користуються лише еко-
HOMi4Ha дiяльнiсть, особливо торпвельна, i еко-номiчний штерес пронизуе Bei сфери життя, у тому чи^ й визначаючи практичну фшософш та утилiтарну науку. «Тваринний» вдеал утилiтаристiв - «комфорт i респектабельшсть: яблучний пирiг, недiльна служба, спокш, футбол, прибуткова справа i трохи ввдьного часу для хобЬ» Англшсьш концепцп свободи i держави, на думку В. Зомбарта, служать виключно комерцiалiзму та утилiтаризму («торгашеський свггогляд»), створюючи основу для торгiвельно! дiяльностi. I навiть вiйна також виключно комерцшна справа, а тому англшщ нiколи не втягуються у безнадшш битви, бо вони не знають, що таке геройм [24, s. 14-64]. 1де! В. Зомбарта були пвдхоплеш професором Вищо! торпвельно! школи у Кельнi А. Шреером в пам-флетi «До характеристики англшщв», де автор висмшвав егойм англiйцiв, 1хню подвiйну мораль, брехливють, поверхову релiгiйнiсть, практичнiсть у повсякденному життi, зверхне ставлення до сусщв, iзоляцiонiзм, войовничiсть тощо [19].
Ключовою фiлософською категорiею, яка обгрунтовувала вдею «нiмецько! свободи» на про-тивагу англiйськiй стало поняття «Германiзм» («Deutschtums»). Його осмислення нiмецькими фiлософами стало наслвдком впевненостi у су-часнш культурнiй кризi, до яко! спричинило усвiдомлення внутршньо!, духовно-штелектуаль-но! рiзницi в захвдноевропейських народах i оп-тимютично! впевненостi в об'еднуючi концепцп Захiдно! Свропи [10, s. 29-58]. Майбутш змiни в Gвропi будуть виходити i3 ще1 особливостi, «а тому нам необхвдно розглядати i визначати майбутне Нiмеччини виключно як шмецьке», переконував Е. Трельч. А для цього необхвдно глибше проникнути в нiмецьку iсторiю з особливим i продуктивним по-глядом на шмецьку державу як живу духовну еднiсть. «Тисячi сьогоднi розмiрковують i думають про природу германiзму. Ми повинш знати i ро-зумгга iсторiю, але вона сама школи не приводить нас до едносп i майбутнього. Вона може демон-струвати лише красиву i суперечливу реальнiсть, до того часу, поки вона залишаеться чистою iсторiею («Historie»). £дшсть - це вдеал i робота, творчi сили в напрямку едино1 мети («Zielrichtung»), тобто це масштабна вдея, яка ввд занурення в iсторичну пов-ноту нашого життя i наш нинiшнiй стан приводить до вдейно-формуючох штущп i може бути пвдтвер-джена лише Волею. Саме в цьому вдея германiзму, яка сьогоднi вiдроджуеться сильшше, шж коли-не-будь ранiше, об'еднуючи два основних напрямки кулътурно-фвдософсько! думки: юторично-емпiричне занурення i формування суверенного идеалу, якi витiкають з нашо1 впевненостi в гармонй' творчо1 свггово! вол1» [27, s. 46].
Ввдповвдь британських iнтелектуалiв не заба-рилась i вiдмiнностi в нащональному характерi англiйцiв та нiмцiв стала предметом популярного дискурсу в Англп. Так, англшський письменник i перекладач П. Метьюсон в брошурi «Нащональш вдеали» з iронiею писав, що шмщ переконують весь свiт, що вони е но^ми «культури», виступають в авангардi цившзацп, а !хш матерiальнi ресурси
настiльки гарно органiзованi, що вони, за прикладом давно! Греци, претендують бути школою £вропи. Не сперечаючись проти того, що шмецька органiзацiя науки е дiйсно передовою, автор переконував, що англшщ досягли вагомих успiхiв у природничих науках. Водночас, шмецька освгга яс-краво проявила себе на полях вшни, де шмецький солдат виявив себе безжалiсним до мирного населения. «Англшський солдат отримав освпу в сус-шльсга, де громадянськ1 права е вищою цiннiстю. Вiн знае, що несе вщповщальшсть за сво! дц перед цив№ною владою у мирний час, а його виховання навчило його тому, що пвд час вшни вш несе вiдповiдальнiсть перед слабими i беззахисними» [13, р.12]. Головними вдеалами для англiйцiв, на думку автора, е «свобода i справедливють», де свобода виступае в якосп iндивiдуальноl свободи i складае головний здобуток англiйцiв за всю юторш, сприяе духу п1дприемництва i п1двищення матерiального стану кожного, що забезпечуеться «справедливiстю», тобто правовою системою, яка надае всiм правову рiвнiсть. Слово «джентльмен», яке iронiчно i презирливо використовують нiмецькi автори, означае певш людськ1 якостi, як1 належать не класу, а нацц': «готовнють сприймати людей за заслугами, почуття честi i обов'язк1в соцiального становища, любов до правди i чесносл, увага до бiдних i слабких, дух товариства в небезпеках i труднощах, який сьогоднi, як i в багатьох минулих битвах, був життевою важливою силою британсь-кого флоту i армil» [13, р. 16].
Аморальшсть нiмецькоl зовнiшньоl полiтики i И армil у вiйнi для британських авторiв була св1д-ченням вiдмiнностi в полiтичних системах обох кра!н. Культ влади, який утвердився в Шмеччиш пiсля 1871 р. фактично придушив iндивiдуальну свободу, а совють нiмецького громадянина визна-чалася державними iнституцiями, в яких переваж-ала обгрунтована нiмецькими теоретиками вдея «сильно! держави», що спрямовувала сво! зусилля на територiальнi завоювання та поневолення iнших народiв. Не маючи можливостi здiйснити це мир-ним шляхом, Шмеччина намагаеться це зробити шляхом насилля. Натомiсть в Англп не розвива-ються абстрактнi полгтичш теорi!, а впровад-жуеться в практику вдея громадянсько! держави -незалежшсть i рiвнiсть громадян перед законом, громадянський вплив на полгтичш шститути i вибiр урядово! полггаки. «В так1й державi погляди, почуття i моральнi iде! окремих громадян значною мiрою впливають на и полiтику_» [14, р. 88-89].
У 1917 р., коли ще не можливо було передба-чити результати вшни, яка зайняла затяжний характер, але нiмецькi усшхи на фронтах вже виглядали сумшвними, тональнiсть публiцистичних виступiв британських iнтелектуалiв стае ще жорстк1шою. Полiтична доктрина «сильний завжди правий» пiд-даеться не просто критищ, але й отримуе в1дверто принижуючу нiмцiв конотащю. «На думку англiйцiв, нiмецька полгтична доктрина настiльки дурна, яку протягом довгих рок1в так докладно i ясно викладали авторитетнi в Шмецькш iмперi! мiнiстри, генерали i професори, що в Англi! навряд
чи знайдеться хто-небудь, який би сприймав И серйозно, крiм випарiв нав1жено! секти... Нiмцi взяли Антверпен; вони зможуть знищити британсь-кий флот, захопити Англiю i Францш, ввдштов-хнути Росш, утвердити себе в якосп диктаторiв £вропи - коротко, здшснити сво! мри. Що тодi? Цiною величезних людських страждань вони, як нам здаеться, досягнуть колосально! та болюно! невдачi. 1хня руйнiвна машина нiколи не послужить !м для створення чогось такого ж справедливого, як цившзащя Францп» [15, р. 5].
Росiйський штелектуальний дискурс «кризи культури» в цшому нагадував британський i вчеш-гумаштари вiдзначали вiдмiнностi в рiзних полггичних культурах (не критикуючи власну полггачну систему), ставлення до поняття iндивiду-ально! свободи, спiввiдношення м1ж «шдиввдуу-мом» i «державою» та ш. Однак, на вiдмiну вiд сво!х британських колег, з надмiрною гостротою критикували духовнi основи шмецько! культури, що було спричинено, на нашу думку, зверхшстю нiмецьких вчених i публiцистiв до «варварсько!» i «ввдстало!» Росп, а також потужним штелектуаль-ним впливом Нiмеччини на росшський штелекту-альний простiр, що в умовах вшни породжувало надмiрне бажання ввдгородитися ввд всього во-рожого. В публщистичних працях звучала юте-рична iдея повнiстю ввдмовитися ввд духовно! спад-щини Нiмеччини. Зокрема, в памфлет поета С. Соловьева «До вшни з Шмеччиною», автор переконував, що Нiмеччина ще задовго до вiйни почала духовно руйнувати Росiю, витравлюючи нацюнальну свiдомiсть освiтнiми прикладами, чис-ленними фшософськими, релiгiйними i сощаль-ними теорiями, поклонiнням перед кумирами Гете, Канта, Нщше i Вагнера. «Як би не завершилась нишшня вшна, ми вже позбавились вiд велико! за-грози: вiд духовного поневолення Шмеччиною. Звiр ввдкрив свое обличчя, i ми вже нiколи не забу-демо, що нiмець - це руйшвник i спустошувач хри-стиянських храмiв, кат беззахисних стариков i дiтей, варвар, який узурпував право називатися культур-ним народом» [25, с. 6].
Росшський фшософ С. Франк морально виправдовував вшну проти Нiмеччини як «бо-ротьбу зi злою волею» i, на ввдм^, вiд численних популярних в росшському суспiльствi на першому етат вiйни карикатурних зображень слабостi противника, пвдкреслював його силу, намагаючись зро-зумiти «сутнiсть нiмецького духу». Техшчна i вiйськова перевага шмщв, на його думку, полягала в !хнш «моральнiй сил1», оск1льки за столптя Нiмеччина «замiсть царства духу i свободи, про якi мрiяли Кант i Шiллер.., концевою метою тепер стала вшськова i господарська могутшсть», а нiмцi ро-звинули в собi практицизм. Причину цього фшософ вбачав в домшуванш в шмецькому суспiльствi «категоричного iмперативу» Канта, утилiтаризму, «державного холопства» i механiчно! дресури нiмецького народу з чаав Бiсмарка. Риси «державного холопства» росшський фшософ знаходив навиъ у теорп держави Гегеля i творчостi Гете.
«Все це, звичайно, так, i тiлъки цим щолопоклон-ством, цiею лакейською дресованiстю, можна пояс-нити, що навiть таш, здавалось би сприйнятливi до морально! сторони життя люди, як Гауптман, могли виступити захисниками шмецьких методiв вiйни» [7, с. 4, 8].
Фшософ i богослов С. Булгаков взагалi вважав неприйнятним для роаян «новоевропейський» свiтогляд, оск1льки визначав цю епоху «мiщансь-кою» (а Шмеччина серед всiх европейських кра!н найб№ше «насаджуе мiщанську культуру»), що стало наслвдком рiзних «феноменалiстичних» вчень ввд Канта до Конта, а «аморальний» еко-номiчний матерiалiзм, що «оголошуе унiверсаль-ним принципом життя боротьбу економiчних iнте-ресiв», спровокував економiчне суперництво Нiмеччини i Англi! i призвiв до вiйни. С. Булгаков переконував, що росшський народ «важко ци-вiлiзуеться в европейському розумшш цього слова, при всiй сво!й висок1й духовнiй культурностi та об-дарованостi, оск1льки чесноти мiщанства важко прививаються до його духовно! природи». Цьому сприяла важка трагiчна iсторiя i одвiчне християн-ство [4, с. 31].
1сторик, мистецтвознавець i впливовий дiяч кадетсько! партi! А. Дживелегов, намагаючись дати вiдповiдь росiйському суспшьству на питання «Чому висока культура виявилася маскою з-п;д яко! ниш дивиться на вах, скалячи зуби, первюне варварство?», бачив причину цього в «вакханали тверезого ("трезвенного") мщанства», що стало наслвдком вторичного i духовного розвитку Шмеч-чини з к1нця XVIII ст. Конфлжт мiж бюргерством i аристократичним абсолютизмом був подоланий шляхом двох реформ: переходом до конститу-цшного устрою iз забезпеченням рiвного права платникам податшв i полiтичним об'еднанням кра!ни, що одночасно сприяло подоланню митних кордонiв для бюргерства. Водночас, бюргерство зрадило демократичним идеалам 1848 р. заради власного статку i «пiшло п1д владу замаскованого прусського абсолютизму», а новостворена у 1871 р. Шмецька iмперiя в полггачному устро! являла собою «коалщш представникiв земельного i торгово-промислового капiталу», чи! економiчнi iнтереси захищав державний апарат. Це неминуче перетво-рювало Нiмеччина на мiлiтаристську державу, де сшвввдношення мiж «iндивiдуальною свободою» i «державою» визначалося iмперативом «самообме-ження i самопожертви з боку особи в iм'я вищих культурних завдань, для здшснення нацiоналъних завдань Шмеччини». Таким чином створювалася «бюргерська полгшчна iдеологiя_ фiлософiя бо-ротьби i перемоги», яка сприяла зародженню «культу сили». «Тверезий, суворий реал1зм, ште-реси дiйсностi - ось що стае в основi побудов. Романтизму оголошена вiйна не на життя, а на смерть». Фiлософiя сили, яка ототожнювалася автором з шмецьким нацiоналiзмом, вiдповiдала потребам шмецького суспiльства до об'еднання i непримиримого ставлення до його воропв. Зрештою, все це призвело до того, що «в шмецькому народi мах-ровим букетом зiбранi властивостi, характернi для
будь-яко! вискочки, parvenu: самовпевнешсть, грубють, нахабство, розв'язанiсть, безсердечнiсть, зарозумшсть, зневажливе ставлення до всього чужого, чванство сво!ми успiхами, тупа вiра в те, що майбутне не вiдважиться принести нiмцю розча-рування» [5, cc. 20, 25, 55, 57].
Росшсьш iнтелектуали в сво!х прогнозах для розвитку европейсько! культури пiсля «велико! европейсько! вшни» виключали Нiмеччину. На думку Г. Ландау, Европа «повернула» людству колишнi грандiознi культури 1ндй' та Китаю, «ввдкрила та зростила» Америку. «Через Захвдну Европу проля-гав для всiх народiв шлях до життя i творчостi; "Захщництво", - резюмуе Г.А. Ландау, - тобто власне европе!зац!я для всiх народiв була гаслом воскресiння до нового життя». Проте не варто брати приклад з Шмеччини, яка з друго! половини Х1Х ст. розцвша, змужнiла, але при цьому «всмок-тала чимало дурманно! отрути самозахоплення» [9, с. 29, 47]. На думку публщиста, «змiна столiття по-бачила небувале в iсторiï останшх столiть: перемоги позаевропейських держав над державами ев-ропейськими. Перемога Пiвнiчноï Америки над Iспанiею була пов'язана з виступом заатлантично! республiки на поле м1жнародно! полiтики, на шлях змагання в Кита!; зiткнення Японп з Росiею, за-крiпило появу ново! свггово! сили. Внутрiшньо ев-ропейська вiйна, яка веде до поразки Нiмеччини та Австри, йде з шшого боку назустрiч цьому про-цесу». Г.А. Ландау доходить висновку, що европей-ська культура може загинути в свiтовому змаганнi через власне духовне банкрутство.
Вiдомий лггературознавець К. Арабажин спро-бував охарактеризувати нацюнальш типи, тобто «продукти юторичних умов», слов'янсько! та гер-мансько! культури. На його думку: «вам вiдомi iсторичнi умови, в яких протжае життя тевтонiв. Завжди вшни, розбо!, грабеж!. Споконвiчний Drang nach Osten, куди войовнич! орди тевтошв йшли п!д прапором хреста, але несли пожеж!, смерть, крово-пролиття i насильство. Важко уявити соб! жахи цих навал, як! перетворювали кютуш кра!ни в одне суцшьне кладовище. Про це сввдчать шмецьш розповщ Граматика, Самсона, Гельмгорста та ш.» [1, с. 8, 9]. К. Арабажин дослщив етимологш де-яких шмецьких сл!в: «недарма саме слово Volk (ниш народ) означало те саме, що наше - полк; недарма в аристократ у шмщв видшялося все те, що вмшо грабувати: шмецьке слово-граф того ж ко-реня, що д!еслово greifen (грабувати, брати, ха-пати)». К. Арабажин шдкреслив, що вгамнадцять сучасних провшцш Прусс!! - це слов'янсько земл! Шмщ повшстю знищили деяк1 слов'янсьш племена, а шш гермашзували, ввдтак полаби на Ельб!, волоки на Одер!, венеди не припинили свое юнування в XIV-XV ст., а лише втратили свою мову та були поневолеш баронами-завойовниками.
Росшський фшософ М. Бердяева твердив, що пангермашзм - це в!чна загроза для слов'янства, для його юнування i майбутнього. Якщо в минул! столитя Роая ввдбивала татарське ярмо, напо-леошвську навалу, турецьк1 зв!рства, то тепер рос!яни мають консолщуватися, щоб протистояти
новому ворогу - прусському юнкеру, який насправдi е варваром пвд прикриттям зовнiшньо! цивiлiзацi! [3]. 1деологи гермашзму прагнуть утвер-дити панування шмецько! раси, яка йде на зм^ за-непадаючо! латинсько! раси, шмецьш iмперiалiсти хочуть матерiального панування Шмеччини, засно-ваного на мiлiтаризмi, адже вони силу ставлять вище права. М. Бердяев порiвняв новiтнiй час з епо-хою великого переселення народiв та наголосив на тому, що людство вступило в новий юторичний перiод. На його думку, проблема Сходу i Заходу по суп завжди була основною темою всесвггаьо! юторп, !! вiссю. Свропейська рiвновага була досить хитким явищем. Рос1я перебувала у центрi сходного i захвдного свiтiв, невипадково росшська думка протягом усього XIX ст. оберталася навколо супе-речок слов'янофшьства i захiдництва. Але в умовах сучасно! вiйни, Росiя мала б вийти iз замкненого кола, взявши на себе функцш духовного лщера [2]. З токи зору фшософа, нiмцi завжди були ма-терiалiстами, зввдси i з'явився зв'язок мiж «старою Нiмеччиною, - Нiмеччиною великих мислителiв, мiстикiв, поетiв, музикантiв, - i новою Шмеччи-ною, - Шмеччиною матерiалiстичною, мштарист-ською, iндустрiальною, iмперiалiстичною», зв'язок мiж «нiмцем - романтиком i мрiйником, i шмцем -насильником i завойовником» [3].
Висновки. Важливим тематичним блоком для формування «наративних шаблонiв» сприйняття суспшьством «образу ворога» був концепт «кризи культури» i моральна вiдповiдальнiсть шмецько! щеалютично! фiлософi! за розвиток в Шмеччиш войовничого нацiоналiзму i мштаризму, як1 росiйськi та бритаиськi автори часто ототож-нювали. Якщо в популярному викладi у Великий Британп i Росi! домiнувало негативне ставлення до шмецько! фшософп i культивувалася формула «Вiд Канта - до Круппа», яка означала еволюцiю гу-манiстично! фiлософi! ХУШ-Х1Х ст. в напрямок «фiлософi! сили», i вимоги повшстю ввдмовитися ввд !! духовно! спадщини, то в науковому дискурс спостерiгалося доволi обережиi оцiнки щодо шмецького iдеалiзму i навiть до фшософп Ф. Нщше. Водночас, в росшських фiлософських працях все бшьшого значення набувають слов'янофiльськi фiлософськi конструкцп i спроби духовного обгрунтування мюця Росi! в штелекту-альному розвитку Свропи. Аналогiчнi спроби здiйснювали i нiмецькi фiлософи, як1 намагалися, з одного боку, захистити штелектуальш здобутки в концептi «идеально! £вропи», а з iншого - розви-вали вде! «гермаиiзму», як поеднання категорп «iндивiдуалiзм» нiмецького Романтизму та вде-алiзму iз сучасним «особливим шмецьким духом».
Список лiтератури
1. Арабажин К.И. Две культуры // Голос жизни. 1914. № 1. С. 8-10.
2. Бердяев Н.А. Задачи творческой исторической мысли // Биржевые ведомости. 1915. 22 декабря. № 15285.
3. Бердяев Н.А. Религия германизма // Биржевые ведомости. 1916. 9 июня.
4. Булгаков С. Война и русское самосознание. Москва, 1915. 59 с.
5. Дживелегов А.К. Немецкая культура и война. М., 1915. 66 с.
6. Eulenburg F. Völker-Psychologie // Berliner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. 1917. 31. Juli. S. 3.
7. Франк С. О духовной сущности Германии // Русская мысль. Кн. Х. 1915. С. 1-18.
8. Hauptmann G. Gegen Unwahrheit. Berliner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. 1914. 10. September. S. 7. 52.
9. Ландау Г.А. Сумерки Европы // Северные записки. 1914. № 12. С. 28-54.
10. Lamprecht K. Krieg und Kultur. Drei vaterländische Vorträge. Leipzig, 1914. 96 s.
11. Lassuell G. Tehnika propagandyi v mirovoy voyne. / per. s angl. N.M. Potapova, M., L.: Izdatelstvo voennoy politicheskoy literaturyi, 1929. 212 s. [in Russian].
12. Mackenzie J.M. Propaganda and Empire. The Manipulation of British Public Opinion, 1880-1960. (Studies in Imperialism). Manchester: Manchester University Press, 1985.
13. Matheson P. E. National Ideals. London, Edinburg, 1915. 30 p.
14. N. A. British and German Ideals. The Meaning of the War. London, 1915. 119 p.
15. Raleigh W. Might is Right. Oxford: Oxford University Press, Humphrey Milford, 1915. 15 p.
16. Ringer F. Zakat nemetskih mandarinov: Akad-emicheskoe soobschestvo v Germanii, 1890-1933. / per. s angl. E. Kanischevoy i P. Goldina. Moskva: No-voe literaturnoe obozrenie, 2008. 645 s. [in Russian].
17. Sanders M.L. British Propaganda During the First World War, 1914-18. London: Macmillan, 1983. 320 p.
18. Schor R. La France dans la Première guerre mondial. Paris: Nathan, 1997. 128 p.
19. Schröer A. Zur Charakterisierung der Engländer. Bonn, 1915. 96 s.
20. Simmel G. Die Idee Europas // Simmel G. Der Krieg und die geistigen Entscheidungen: Reden und Aufsätze. München und Leipzig, 1917. S. 67-72.
21. Simmel G. Die Dialektik des deutschen Geistes // Simmel G. Der Krieg und die geistigen Entscheidungen: Reden und Aufsätze. München und Leipzig, 1917. S. 31-41.
22. Senyavskaya E.S. Protivniki Rossii v voynah XX veka: Evolyutsiya «obraza vraga» v soznanii armii i obschestva. M.: Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya, 2006. 288 s. [in Russian].
23. Senyavskaya E.S. Psihologiya voynyi v XX veke: istoricheskiy opyit Rossii. M.: Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya, 1999. 383 s. [in Russian].
24. Sombart W. Händler und Helden: Patriotische Besinnungen. München, 1915. 176 s.
25. Solovev S. K voyne s Germaniey. Moskva, 1914. 24 s. [in Russian].
26. Surzhik D.V. Anglo-germanskaya infor-matsionnaya voyna v SShA v godyi Pervoy mirovoy voyny // Mezhdistsiplinarnyiy nauchno-analiticheskiy i obrazovatelnyiy zhurnal Prostranstvo i vremya. 2013. № 1 (11). S. 88-93. [in Russian].
27. Troeltsch E. Über Maßstäbe zur Beurteilung Historischer Dinge // Historische Zeitschrift. 1916. 116 Bd. S. 1-47.
28. Volkovskiy N.L. Istoriya informatsionnyih voyn: v 2 ch. SPb.: Poligon, 2003. Ch. 2. 735 s. [in Russian].
