CC BY
23
3. Варналш З.С. Конкурентоспроможшсть нащо-нально! eKOHOMiKH! проблемы та прюритети шновацш-ного забезпечення / З. С. Варналш, О. П. Гарма-шова. — К.: Знання Укра!ни, 2013. — 387 с.
4. 1нновацшна Укра!на 2020: нацiональна допо-вiдь / за заг. ред. В.М. Гейця та ш.; НАН Укра!ни. — К., 2015. — 336 с.
5. Жалшо Я. А. Стратепя забезпечення економiч-но! безпеки Укра!ни. Прiоритети та проблеми !мптс-ментацй / Я.А. Жалело // Стратепя нацюнально! безпеки Укра!ни в контекстi досвiду св!тово1 спшьноти: зб. ст. за матер. м1жнар. конф. — К.: Сансанга, 2001. — С. 141-142.
6. Мазараю А. А. 1нновацшний потенцiал Украши: Монографiя / А. А. Мазараю, Т. М. Мельник, В.
B. Юхименко та ш.; за заг. ред. А. А. Мазараю. — К.: Ки'шський. нащональний торговельно-економiчний ушверситет, 2012. — 592 с.
7. Макогон Ю.В. Iнновацiйний розвиток кра!н як засiб забезпечення зростання глобально! економiчноí системи / Ю.В. Макогон, Т.С. Медведюн // Теорети-чш i практичнi аспекти економiки та штелектуально! власностi: зб. наук. пр. — Марiуполь: Вега-Принт, 2009. — С. 189—193.
8. Новжова О.Ф. Економiчна безпека: концепту-альне визначення та механiзм забезпечення: Моногра-фiя / О.Ф. Новiкова, Р.В. Покотиленко; НАН Украши, 1н-т економiки пром-стi. — Донецьк, 2006. — 408 с.
9. Федулова Л.1. Тенденци розвитку шновацшно! полiтики та 11 вплив на економiчне зростання / Л. I. Федулова // Економжа i прогнозування. — 2011. — № 2. — С. 63—81.
10. Денисов В.Т. Форсайт як формування загаль-нонацюнального середовища шновацшного стратепч-ного розвитку / В.Т. Денисов, О. С. Авдеева // Вюник економiчноl науки Укра!ни. — 2014. — № 3(27). —
C. 20—23.
11. ХаразшвЫ Ю.М. Щодо вдосконалення методологи штегрального оцiнювання рiвня економiчноl безпеки Укра1ни: Аналiтична записка [Електронний
ресурс] / Ю.М. ХаразшвЫ, А.1. Сухоруков, Т.П. Кру-пельницька. — К.: Н1СД, 2013. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1358/.
12. ХаразшвЫ Ю.М. Проблеми штегрального оцшювання рiвня економiчноl безпеки держави / Ю.М. ХаразшвЫ, 6.В. Дронь // Банювська справа. — 2015. — № 1 (133). — С. 3—21.
13. Сухоруков А.1. Моделювання та прогнозування соцiально-економiчного розвитку репошв Ук-ра1ни: монографiя / А.1. Сухоруков, Ю.М. Харазь швiлi. — К. : Н1СД, 2012. — 368 с.
14. Методика розрахунку рiвня економiчноl безпеки Укра1ни, затверджена наказом Мiнекономiки Укра1ни №60 вщ 02.03.2007 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/ar-ticle?art_id.
15. Качинський А. Б. Засади системного аналiзу безпеки складних систем / А. Б. Качинський. — К. : ДП «НВЦ «бвроатлантик-шформ», 2006. — 336 с.
16. Качинський А.Б. 1ндикатори нацюнально! безпеки: визначення та застосування !х граничних зна-чень: моногр. / А.Б. Качинський. — К.: Н1СД, 2013. — 104 с.
17. ХаразшвЫ Ю.М. Адаптивний тдхщ до визначення стратепчних орiентирiв економiчноl безпеки Укра1ни // Ю.М. ХаразшвЫ, 6.В. Дронь // Еконо-мжа Укра1ни. — 2014. — № 5 (630). — С. 28—45.
18. Мiрошниченко О.В. Економiчна безпека Ук-ра1ни: стан i дослiдження питання (погляд скрiзь 20-Р!ЧЧЯ незалежностi) / О.В. Мiрошниченко // Вiсник економiчноl науки Украши. — 2012. — № 2. — С. 97— 101.
19. ХаразшвЫ Ю.М. Вимiрювання тшьового ВВП за допомогою функдiй сукупного попиту та су-купно1 пропозици / ХаразшвЫ Ю.М. // Економ^ Укра1ни. — 2007. — №1. — С. 57—63.
20. ХаразшвЫ Ю.М. Тшьова зайнятють та ri-ньова оплата пращ в Укра!ш: оцiнки та прогнози / ХаразшвЫ Ю.М. // Стратепя розвитку Украши (еконо-мша, соцюлопя, право). — К.: НАУ, 2011. — № 4, т. 1. — С. 171—182.
С. Б. Холод
канд. техн. наук
С. М. Войт
д-р екон. наук м. Днтропетровськ
КРИТЕРП ЕФЕКТИВНОСТ1 УПРАВЛ1ННЯ У СКЛДДНИХ САМОРЕГУЛЮЮЧИХ СОЦ1АЛЬНО-ЕКОНОМ1ЧНИХ СИСТЕМАХ МЕЗОР1ВНЯ
Постановка проблеми. З поглибленням процеетв трансформаци економiчноl системи значною мiрою зростае необхщшсть у пошуках найбшьш оптимальних варiантiв мiж особових виробничих вiдносин i най-б1льш ефективних систем управлшня, що забезпечу-ють входження у свггову економiчну систему. При-родно, що головним критерiем ефективностi управлшня, на основi якого розробляються рiзного роду ва-рiанти тако1 трансформаци, е отримання максималь-
но! вигоди при мiнiмiзацi! економiчних i соцiальних витрат кра!ни.
Традицiйно, тдвищення ефективностi репональ-ного розвитку потребуе теоретичних дослiджень та практичних дш управлiнцiв. Але бiда в тому, що, як правило, вважаеться, що поняття «ефектившсть», в силу свое! загально! вiдомостi, мов не потребуе пояс-нень i конкретизации Та бачите все це зовсiм не так. В рядi випадкiв сучасносп, вiдношення до цього по-
няття, як до чогось само собою уявляемого, виявля-еться надто некоректним для вирiшення реальних управлшських задач. Мова йдеться про випадки, коли необхiдно оцiнити рiвень ефективноси управлiння те-риторiею регiону i його суб'ектами у сукупностi в ди-намiцi, чи у ствставленш з iншими регiонами, де одних статистичних даних не досить.
Здшснити врахування цих проблем можливо лише завдяки розумiнню, що все ж таки криеться у цьому словi «ефектившсть», чим воно наповнене, яка його структура i яка цшшсть кожного iз елементiв його змюту. Для цього потрiбнi, i не один, критерп оцiнки, що береться в основу кожного з них. Без такого розумшня поняття стану управлiння одного i того ж об'екту, що управляеться, може бути оцiнено по-рiзному, виходячи з цшей, впливу зовншнього сере-довища, полiтичних факторiв i думки керiвництва, причому «за 1ерарх1ею».
Тут треба пiдкреслити, що теоретично визначене обГрунтування практично придатного критерда ефек-тивностi управлiння важливе не тшьки для подолання можливих протирiч в оцiнцi отриманих результатiв, але i з точки зору розробки конкретних механiзмiв уп-равлiння регюнальним розвитком, нацiлених на те, щоб результати, що досягаються були прийнятш для всiх учасниюв процесу.
Аналiз 1нши\ дослщжень та публiкацiй.
Питання, що пов'язаш з пiдвищенням ефектив-ностi регiонального розвитку i оцшкою щодо управ-лiнських дiй при цьому, постшно знаходяться в зош глибоко! уваги вiтчизняних i заруб1жних науковцiв i вчених. Так, М.Долшнш, констатуе необхiднiсть розвитку сустльства за рахунок збалансованого розвитку територп. Вiн вказуе на потребу в юнуючш оцiнцi еко-номiчного зростання на мезорiвнi, але при цьому не уточнюе на якш пiдставi мае здiйснюватися ця оцiнка [1]. А О'Саллiван досконало вивчае варiанти ефектив-них та неефективних оргашв мюцево1 влади, але не розкривае при цьому критерпв оцiнки цих дш [2]. В. Симоненко викладае яюсно теоретичнi i практичнi питання державно! политики щодо регiонального розвитку, обГрунтовуе 11 неефективнiсть, але не дае ви-значення поняттю «ефективнiсть» i яю критерп П оцiнки [3]. Д. Давидянц акцентуе увагу на критерiях соцiально-економiчноl ефективноси, але розглядае !х у загальному виглядi, причому лише для макрорiвня [4]. У бiльшостi публiкацiй яю присвяченi цiй проб-лемi, як правило, визначаеться лише важливе зна-чення того чи шшого фактора в функцюнуванш скла-дових оргашзацшно! структури системи оперативного управлiння, наводяться вщповщш приклади щодо практики !х застосування, але сутнiснi зв'язки з оргструктурою тае! чи шшо1 системи оперативного управ-лiння, 11 причино-наслiдковi механiзми до сьогоднi у повному обсязi не розкритi ш в теоретичному, нi в практичному аспекп.
Звiдси з'являються об'ективнi труднощi при ор-гашзаци адекватних дослщжень щодо оптимiзацiйних моделей функцiонування тдсистем i елементiв орга-нiзацiйних структур систем оперативного управлшня при проектуванш нових соцiально-економiчних систем. В свою чергу, цi обставини заважають викорис-танню сучасних методiв створення систем оперативного управлшня в умовах невизначеност та заважають використанню особливостей моделювання з викорис-
танням яюсних i кшьюсних характеристик оперативного управлшня.
Наведене вище дае пщстави стверджувати доцшь-нiсть i актуальнiсть науково-прикладного дослщжен-ня, результатом якого мае бути визначення кореляцп залежностi «фактори-оргструктура».
Досвiд дослiджень у цьому напрямку стверджуе, що помiж окремими факторами iснують латентнi (за-вуальованi) взаемозалежностi, яю, в свою чергу, теж потребують ц^льових дослщжень. Квантифжащя i визначення диверсифжацшних елементiв оргструктури системи оперативного управлшня теж потребують значних за об'емом i термшами спецiальних дослi-джень.
Мета роботи: розглянути i визначитись з основ-ними тенденцiями розвитку самих сощально-економь чних систем, форм i методiв оперативного управлiння i яке вiдображення цi тенденцГ! отримають в основних характеристиках органiзацiйних структур.
Основш результати досл1джень.
По-перше, складшсть систем оперативного уп-равлiння, у зв'язку з його багатофункцiональнiстю, поряд з тим, що труднощi оперативного управлшня з часом завдяки зростанню коефщента невизначеносп середовища (ускладнення продукцп, що випускаеться та технологГ! П виготовлення, зростання рiвня спецi-алiзацil виробництва i розширення кооперацГ!) буде зростати, а застосування матричних форм корпоративного управлшня, буде також допомагати зростанню його складносп; все це проявиться у збшьшенш об'емiв управлшських робгт, особливо тих, як1 потребують високо1 квалiфiкацil службовцiв; розширенш складу i багатофункцiональностi пiдсистем оперативного управлшня; збшьшенш кшькосп зв'язюв i взае-мод11 в самому механiзмi системи оперативного управ-лшня, що в сукупностi призведе до розширення орга-нiзацiйноl структури i ускладнення само1 системи оперативного управлшня.
По-друге, тип оргашзацшно1 структури систем оперативного управлшня, у зв'язку з тим, що загальна конф^ращя соцiально-економiчних систем (промис-лових пщприемств, корпорацiй, акцiонерних това-риств) буде змшюватися, оргструктура оперативного управлiння бшьш за все буде вiдповiдати дивiзiональ-нiй схемi. Але в рамках ще1 загально1 схеми можливе i велике рiзноманiття: у великих диверсифжованих структурах соцiально-економiчних систем можуть знайти притулок i окремi продуктовi елементи iз зам-кнутим циклом виробництва. Тож для оперативного управлшня такими структурами слщ застосовувати класичш лшшно-функцюнальш оргструктури, а в ба-гато продуктових елементах соцiально-економiчноl системи — проектно-програмш.
По-трете, для середнiх i деяких великих об'ед-нань з невеликою номенклатурою продукцп, що ви-пускаеться, може бути ефективним створення як про-дуктивних пщсистем, так i функцюнально-технолопч-них (як правило, допомiжних, забезпечуючи i обслу-говуючих).
Наприклад, вщомою великою електротехнiчною фiрмою Нiмеччини використовуеться оригшальна ди-вiзiонально-матрична структура системи оперативного управлшня. Тут створеш декшька продуктових вiддi-лень iз замкнутим виробничим циклом, з широкою внутршньою кооперацiею: виробництво електротран-спорту i обладнання для електростанцiй; виробництво
електроприладiв i 3aco6iB автоматики та зв'язку; се-рiйне виробництво електромоторiв i вим!рювально! техшки; серiйне виробництво побутово! техшки.
По-четверте, функцiонaльнi пщсистеми оперативного упрaвлiння створeнi за видами д!яльноси: зовнiшнiй ринок i внутрiшнe пiдприeмництво; розви-ток техшки i тexнологiй; фiнaнси; упрaвлiння персоналом.
Наведена схема, безумовно, являеться одшею i3 самих гнучких i eкономiчниx. Але, в той же час, вона базуеться на досить високому рiвнi централ!заци оперативного управлшня i широюй спещал!заци опера-цшного менеджменту, що створюе надзвичайно ве-лике навантаження на вище кeрiвництво по коорди-нац!! усix видiв дiяльностi.
Анaлiз показуе, що при реал!заци ефективних ло-кальних i середньомасштабних нововведень доцшь-ного характеру, в рамках тако! оргструктури можлив! надзвичайно! склaдностi труднощ! як шформацшного характеру, так i загальновиробничого та операцшного менеджменту.
По-п'яте, щодо ieрaрxi! оргашзацшних структур оперативного упрaвлiння. Як правило, класичш дивь зiонaльнi i лшшно-функцюнальш структури розбудо-вуються по принципу трьохступенево! !ерарх!!. Вищим р!внем являеться кер!вництво корпорац!! (об'еднан-ням, промисловим пщприемством, акцюнерним това-риством) разом з! сво!м штабним апаратом; середшм — кер!вництво окремими об'ектами складно! сощально-економ!чно! системи з! сво!м функцюнальним апаратом; низовим р!внем — лшшне кер!вництво первинних ланок окремих об'екив складно! сощально-економ!ч-но! системи.
В сощально-економ!чних системах диверсифжо-ваного характеру кшьюсть оргструктур i функцюналь-них ланцюпв стае настшьки великою, що для дотри-мання ветх норм правлшня потребуеться передбачити пом!ж вищим i середшм р!внем !ерархи пром1жш ко-ординацшно-штабш р1вш (групи менеджер!в), що на-дае оргструктур! р!вня чотиристутнчатость
Сшд мати на уваз!, що у зв'язку з великими об'емами управлшських робгг i розширенням спещ-ал!заци функцюнальних ланцюпв диверсифжаци оргструктури, апарат середнього i нижнього р!вшв !ерар-х!! управлшня мае також багатостутнчасту структуру операцшного менеджменту.
По-шосте, створення систем оперативного управлшня на основ! проектно-програмних оргашзацшних структур, особливо щодо реал1защ! великомасштабних довгострокових нововведень з високим р!внем неви-значеносп, з точки зору сфери контролю вищого ке-р!вництва, призводить до збшьшення кшькосп як еле-менив оргструктури так i юлькосп операцшних мене-джер!в. У зв'язку з цим, бшьш всього, застосування матричних структур призводить до формування в явному чи неявному вигляд! додаткового р!вня оперативного управлшня. При цьому менеджери конкретних проекив будуть знаходитися на третьому i, навиъ, нижньому р!вш вщ вищого кер!вництва.
При чому, внутршня структура проекив, в зале-жносп вщ масштаб!в i складносп, може бути також багатоступеневою. Тому пом!ж менеджерами проекпв i вщповщальними виконавцями, в таких випадках, вводяться координатори програм, а пом1ж вщповща-льними виконавцями i низовими ланцюгами може
знаходитися достатньо велика кшьюсть операцшних менеджер1в.
По-сьоме, питання централ1зацп прийняття опе-ративних управлшських ршень, фактором, що обумо-влюе збшьшення норм управлшня для кер1вниюв вищого i середнього ступеню 1ерарх!!, являеться децент-рал1зац1я прийняття оперативних управлшських рь шень. Однак, можливоси децентралiзацiï звужуються у зв'язку 3i спецiалiзацiею виробництва i диверсифжа-щею та нововведеннями, а також пщвищенням рiвня умов невизначеностi пiд впливом зовншнього середо-вища.
Ось чому у великих соцiально-економiчних системах, як правило, доводиться обходити можливосп (чи необхщноси) як повно! централiзацiï, так i максимально! децентралiзацiï.
Найбшьшу перевагу тут отримують варiанти частково! централiзацiï — коли операцiйнi управлш-сью рiшення приймаються менеджерами середнього рiвня iерархiï, а також методи розподшьчого прийняття оперативних управлшських ршень — коли на вищому рiвнi iерархiï затверджуються головнi цЫ (програми, проекти, бiзнес-плани), основнi !х обме-ження i нормативи, на середньому рiвнi розробляеться стратегiя виконання i формуються технологи нововведень, а на нижньому рiвнi — прямий операцшний менеджмент.
Подiбний пщхщ щодо централiзацiï прийняття оперативних управлшських ршень використовуеться в оргструктурах систем оперативного управлшня скла-дними соцiально-економiчними системами на основi проектiв. Але для окремих проекив, яю мають надзви-чайну важливiсть, або е необхщшсть !х реалiзацiï у скорочений термш i при обмежених ресурсах допуска-еться i повна централiзацiя оперативних управлш-ських рiшень, не залежно вiд масштабiв робiт.
По-восьме, питання диференщаци керiвництва. Оск1льки загальш цiлi складно! соцiально-економiчноï системи, якою е корпоращя чи акдiонерне товариство, промислове пщприемство, (ïï мiсiя) не змшюються, то структура керiвництва на вищому рiвнi зберiгаеться достатньо тривалий термiн.
На середньому рiвнi iерархiï вщбуваеться все бь льша i бшьша диференцiацiя задач оперативного управлшня, збшьшуеться число виробничих (виконав-чих) i функцiональних блоков та пщсистем, у зв'язку з чим зростае кшьюсть мене,джерiв, яю мають вщмшш риси характеру дiяльностi за вщведеною ш роллю, орь ентащею на вiдповiдальнiсть, професiйними i оргаш-зацiйними здiбностями, iнiцiативним iнтелектуальним потенщалом. При цьому збшьшуються протирiччя ш-тересiв i iнтелектуального рiвня, що викликае значнi труднощi прямих контакпв, ускладнюеться система координаци дiяльностi. Система оперативного управлшня розбалансуеться.
По-дев'яте, концентращя функцiональноï дiяль-ностi. 1снуе двi рiзноспрямованi тенденци. Для серед-нiх за об'емом соцiально-економiчних систем по мiрi збшьшення масштабу дiяльностi найбшьш ефектив-ним являеться процес концентраций оперативного уп-равлiння методом функцюнального обслуговування з укрупненням спецiалiзованих пiдсистем. У цих цшях щуть навiть на пiдхiд, за якого укрупнен управлiнськi ланцюги обслуговують навгть рiзноспрямованi елеме-нти соцiально-економiчноï системи.
Що ж стосуеться корпорацш i3 складною сощ-ально-економiчною системою, то зростання об'емiв управлiнськоï дiяльностi призводить до значного збь льшення функцюнальних пiдсистем. При цьому переваги спецiалiзацiï поглинаються складнощами, що ви-никають завдяки складнощам багатоступенево'1 структури, попршення зв'язюв мiж елементами обслугову-вання, погiршення оперативностi функцюнального керiвництва.
За тако'1 ситуацп переваги набувае розподш орга-нiзацiйних структур i перепрофшювання спецiалiзова-них блоюв в продуктовi елементи, або проблемно-орь ентованi пiдсистеми. Природно, що рамка дифузп ви-значаеться такими розмiрами функцiональних ланцю-гiв, за яких знов вiдтворюються переваги спецiалiзацiï.
По-десяте, норми управлшня. Ми вже вщзна-чали, що загальнi тенденцИ зростання об'емiв управ-лiнськоï роботи i розширення при цьому розподшу пращ (кооперащя труда) призводять до значного роз-галуження сфери операцiйного контролю менеджерами середньо'1 i вищо'1 ланки iерархiï управлiння. Якщо при цьому намагатися збертти традицiйнi норми управлшня, вщбудеться надзвичайне збшь-шення ступiнчастостi iерархiчноï структури всiеï системи оперативного управлшня, що, природно, попр-шить iнформацiйнi потоки, а з ними i оператившсть та надшшсть всiеï системи управлiння.
В цшях уникнення такого стану, необхщно вико-ристовувати всi можливостi, що дозволяють пщви-щити норми управлшня. Найбшьш ефективними методами являеться використання техшчних засобiв управлiнського контролю i оргашзацшно-шформацш-них технологiй, децентралiзацiя керiвництва, ство-рення штабних i координацшних структур при керiв-никах вищого рiвня iерархiï.
Враховуючи багатофактортсть форм програмно-проектного оперативного управлшня, а також неви-значеностi, слщ очiкувати, що кшьюсть оргашзацшно-шформацшних пiдсистем, створених для оперативного управлшня проектами, кшьюсть яких невизна-чено зростатиме, буде теж зростати лавиноподiбно. Але ж природно, що можливоси такого розвитку не можуть бути без юнцевими.
Незважаючи на той факт, що структури проектного оперативного управлшня мають тимчасовий характер, створення кожно'1 iз них з точки зору дифере-нцiацiï керiвництва i розширення сфери менеджменту вищого рiвня, рiвноцiнне створенню нових тдсистем i пiдроздiлiв.
Менеджери проектiв, забезпечуючи координацiю всього ланцюга проблем i к виконавцiв щодо досяг-нення визначених цшей, самi зацiкавленi в контролi i координацп.
А якщо згадати, що у матричних структурах ви-никае необмежена множиннiсть сотдпорядкування, яке потребуе надзвичайно оптимального розподшу вщповщальносп, регламентации процедур взаемодп, строгого контролю за використанням ресуретв i отри-маними результатами, можливо визначити насюльки зростае складнiсть органiзацiйноï структури при роз-ширеннi сфери проектного управлшня.
Одним iз напрямюв, яю дозволяють досягти де-якого компромюу (узгодженостi), являеться квантифь кацiя i змша параметрiв органiзацiйноï структури системи оперативного управлшня, що дозволить скоро-тити кшьюсть оргашв проектного управлшня групо-
вого типу, що об'еднуе класи i види однорщних про-ектiв.
Але i при цьому кшьюсть проекпв. як1 реалiзу-ються водночас на кожному iерархiчному рiвнi органi-зацiйноï структури системи оперативного управлшня i в кожнш пiдсистемi по вертикалi мае бути обмеженою.
По-одинадцяте, координацiйнi органи оперативного управлшня.
Збшьшення об'емiв координацшно1 роботи — одна з самих впливових тенденцш розвитку i диверси-фiкацiï органiзацiйних структур систем оперативного управлшня сучасноси. У зв'язку з цим бшьшють лi-нiйно-функцiональних менеджерiв середнього i вищого рiвня iерархiï не в змозi самостшно виконувати усi необхiднi координацiйнi функцп i змушенi створю-вати для цього вщповщш штабнi структури.
Як вщзначено вище, використання координа-цшно-штабних структур дозволяе значно зб^льшити норми управлшня i таким чином запоб^и зростанню ступневосп iерархiчностi органiзацiйних структур систем оперативного управлшня.
Але при цьому слщ пам'ятати, що одна з най-важливших особливостей координацшних структур — це надзвичайно велика юльюсть функцюнальних лан-цюгiв щодо збору управлшсько1 iнформацiï, щодо контролю виконання робтт, щодо погодження управлшських ршень, як1 знаходяться на стадп пiдготовки.
У зв'язку з цим, при проектуванш i створенш структур координац11, слiд прид^ляти пщвищений рi-вень уваги щодо регламентацп процедур взаемодИ лi-нiйних i функцюнальних ланок, чттке методично-iн-струкцшне забезпечення, максимальне використання iнформацiйно-обчислювальноï техшки.
Важливими також являються тi обставини, яю спонукають до розширення сфери проектного управ-лiння на матричнiй основ^ що, у свою чергу, призводить до появи допомiжних координацшних структур, яю мають бути об'еднаш в упорядковану, строго суб-ординацшну систему. При цьому роль таких пщсистем як планово-пiдприемницька i виробничо-координа-цiйна залишаеться керiвною.
Координацiйнi функцп можуть покладатися також на пщроздши, як1 традицiйно 1х не виконували, але при реалiзацiï нововведень об'ективно починають вiдiгравати iнтегруючу роль. В цшях назви таких пщ-роздМв навiть з'явився новий термш — «пограничний вiддiл». При цьому маеться на увазi якась група висо-коквалiфiкованих менеджерiв, як1 в спромозi iнтегру-вати зв'язки уетх пiдроздiлiв соцiально-економiчноï системи (корпорац11, фiрми, пiдприемства) iз зовнiш-нiм середовищем.
По-дванадцяте, колегiальнiсть керiвництва.
Оперативне управлшня шноващями в складних соцiально-економiчних системах потребуе розширення колепального прийняття рiшень замiсть тради-цiйного «единоначал1я» на вищому та середньому рiв-нях iерархiï.
Як правило, середньомасштабш i тотальнi про-екти з широкою сферою впливу за основу мають складнi довгостроковi i оперативнi рiшення, що стосу-ються практично усiх сфер функцюнально-господар-сько'1 дiяльностi. природно, що навтть найвищо'1 квалi-фiкацiï спецiалiсти (менеджери), яю керують проектами або спецiалiзованими пiдроздiлами, не можуть самостшно приймати управлшсью рiшення щодо проблем, яю розв'язуються декшькома пiдсистемами
складно'1 соцiально-економiчноï системи за умов не-визначеностi.
В цшях компетентного та оперативного пого-дження й прийняття управлiнських рiшень створю-ються при вще-президентах фiрм чи замюниках генерального директора пiдприемства структури з дорад-чими функцiями, яким надаеться право пiдготовки i погодження оперативних управлiнських рiшень. Так структури можуть створюватись i у головних менедже-рiв складних довгострокових програм i проекпв. До складу цих органiв залучаються тальки тi керiвники i менеджери, яю володiють необхiдною компетенцiею щодо розв'язання конкретних питань, пов'язаних з досягненням поставлених цшей. У бшьшосп випадюв колепальш органи створюються як тимчасовi i навiть по необхщносп для рiшення окремих складних питань. Самою важливою з маси оргашзацшних проблем при створенi колепальних органiв прийняття оперативних управлшських ршень, являеться можливiсть i мотиващя забезпечення достатньо'1 компетенцп за мь нiмального складу учасниюв, а також високо'1 вщповь дальностi експертiв за оптимальшсть к оцiнок згiдно з невизначешстю умов.
Важливим засобом досягнення мети колепально-стi прийняття оперативних управлшських ршень являеться однозначне додержання правил i процедур ко-лепального обговорення, в основi якого е принцип: «Кожен мае право на власне бачення природи i шляхiв розв'язання тiеï чи шшо'1 проблеми», а також обов'яз-кове документування прийняття наслiдкового рi-шення.
Немае пщстав вважати по-iншому, н1ж те, що ди-ференцiацiя управлiнськоï системи щодо виконавщв i розширення 1х функцiй призводить до подовження й ускладнення управлшських комушкацш.
За таких умов, в цшях забезпечення високо'1 на-дiйностi системи оперативного управлшня, потребу-еться формалiзацiя та регламентащя на основi оптимь зацп зв'язюв, процедурний та документальний контроль — оргашзацшна технологiя оперативного управлшня; максимальне використання технiчних засобiв i iнформацiйних технологiй.
В матричних структурах комушкативне наванта-ження на менеджерiв проектiв i вiдповiдальних вико-нувачiв надзвичайно висока. В той же час, дiяльнiсть по реалiзацiï нововведень, в свою чергу, викликае не-обхiднiсть щодо спрощення та скорочення комушкацш при розширенш прямих контакив, у вiдхиленнi вщ традицiйних схем i процедур к виконання.
Як бачите, тут суцшьш протирiччя i дотриматися к майже неможливо. Однак е можливiсть: чекати, що найбшьш ефективним буде використання форм комушкацш, яю притаманш органiзацiйним системам.
Тож в першу чергу слщ вщмовитися вiд бюрократично! субординацп iерархiï при наведеш зв'язюв м1ж спецiалiстами i менеджерами нижчого рiвня iерархiï i сумтжних ланцюгiв. При цьому слiд мати на уваз^ що розширення сфери прямих контакив, мiжособових вiдносин вщповщальних виконавцiв проектiв помiж собою, а також з менеджерами вищих рiвнiв iерархiï значно роз неволить комушкацп при збереженнi достатньо'1 надшноси системи оперативного управлiння.
Важливим являеться також перехщ всюди, де тшьки можливо, вiд директивного i регламентуючого управлiння до нормативного i шдикативного, коли ви-
конавцi в рамках поставлено'1 мети i створених обме-жень отримуе бшьш високий рiвень мотивацп та im-цiативи. Ефективним являеться також принцип вклю-чення комушкацш тшьки при виникненш вщхилень вщ технологи управлiння. В цих випадках при нормальному виконанш проектiв i досягненнi визначних щ-лей вiд виконавцiв не потребуеться нiяких спецiальних управлiнських доказiв i виходу на зв'язок.
Але, разом з тим, повинна постшно удосконалю-ватися техшка комунiкацiй, яка при необхщносп могла б забезпечити прямий зв'язок з вщповщальними ви-конавцями проекту в рамках соцiально-економiчноï системи.
По-тринадцяте, ефективнiсть органiзацiï систем оперативного управлшня.
Слщ вщмгтити, що загального i унiверсального критерiю, за допомогою якого можливо було б визна-чити ефектившсть оперативного управлiння, а також шновацш щодо удосконалення його оргашзацп, на сьогоднi не юнуе у явному виглядi. А для аналiзу систем оперативного управлшня прийнято користуватися деяким набором критерпв, якт тим чи iншим чином, опосередковано дають можливосп мати уяву щодо к ефективностi.
Звичайно, перш за все, система оперативного управлшня складними соцiально-економiчними системами промислового комплексу вважаеться устшною (ефективною), якщо надаються можливостi досягти поставлених (або спрогнозованих) цшей: отримано за-планований прибуток, досягнуто юнцевого результату щодо випуску ново'1 продукцiï i, при цьому, забезпе-чено достатнш для не'1 ринок, активно, цшеспрямо-вано i ефективно використаннi швестицп в розвиток технолог^ виробництва та ш. Але при цьому слщ у максимальнш можливостi враховувати i вплив об'ек-тивних i суб'ективних факторiв.
У б^льш глибокому аналiзi критерiями, що дають можливiсть кшьюсно'1 оцiнки, можуть бути показники витрат на самоуправлшня або чисельнiсть службовщв, якт зайнятi в системi оперативного управлшня. Але аб-солютними показниками для оцiнки ефективностi операцiйного менеджменту користуватися практично неможливо, у зв'язку з тим, що надзвичайно не просто визначити об'ем i яюсть управлшських процедур. Тож прийнято розраховувати вщносш показники: долю витрат на технологи операцшного менеджменту в зага-льному обсязi реалiзованоï продукцИ чи, наприклад частку службовцiв, що зайнята в загальнiй кiлькостi працюючих.
Але, найбшьш об'ективною характеристикою ефективностi оперативного управлшня в економiч-ному плаш можна вважати показник, що характеризуе (визначае) частку витрат на функцюнування системи оперативного управлiння в загальному об'емi реалiзо-вано'1 продукц11 чи отриманому об'емi доходу. Цей показник мае можливють порiвнювати рiзнi структури в корпорац11, або ж аналiзувати його динамiку у чает чи гад впливом зовнiшнiх подразниюв. Але все це слiд робити опосередковано щодо загальних досягнень корпорацп.
Звичайно, вiцсутнiсть методолог11 i механiзмiв оперативного управлiння економiчними процесами опосередковано з сощальними аспектами, а також кон'юнктура i напрямки органiзацiйного розвитку со-цiально-економiчних систем у сьогоденш, не дозволя-
ють розраховувати на термiновi досягнення стабшьно-ст i спрогнозувати розвиток систем оперативного управлшня пщвищено'! економiчноï ефективностi. Тим бшьш, що любий процес нововведень, маючи навиъ обГрунтоваш цiлi, порушуе цiлiснiсть функцiонапьних процеетв, що заважае взаемодiям як операцшних ме-неджерiв, так i технолопчних процесiв в целому.
Викладенi результати дослщжень доводять, що врахувати iзольований, локальний i сумiсний вплив фактс^в на органiзацiйнi системи оперативного управлшня складними соцiально-економiчними системами, визначае не щось iнше, як створення моделi великих розмiрiв. А ця задача пiдвласна лише спещат-зованим науково-дослiдним установам, а не користу-вачам. Так виникае ще одна задача — штерпретацп мо-делi оперативного управлiння.
На примгтщ ж iснуе ще одна група проблем, що носить досить принциповий характер, пов'язаний з неможливютю юльюсного вираження уетх характеристик визначених факторiв, що суттево обмежуе можли-востi кореляцiйного аналiзу i використання його результата при проектуванш оргашзацшних структур систем оперативного управлшня.
Можливий шлях поборення вказаних труднощiв ми вважаемо у використанш порiвняно невеликого числа, але по можливосп укрупнених контекстiв iз теоретично уявляемих яюсних характеристик визначених факторiв, або групи факторiв, яю дозволяють у найбшьшому ступенi можливого мати уявлення щодо конкретних умов формування здатних до функцюну-вання оргашзацшних структур оперативного управлшня складними соцiально-економiчними системами.
Але перш за все умовимося: в якост основних узагальнюючих характеристик соцiально-економiчноï системи дослщжувати будемо ïï функцiональнi про-цеси i деяю риси поведшки, як господарюючого суб'екта.
В умовах руху до iнтенсивного iнновацiйного розвитку, за умов застосування соцiально-економiчних пiдходiв, створення нових форм суспшьного устрою, з високим рiвнем самостшносп i рiзними формами власностi — щ фактори мають чи й не найважливше значення.
Тож оргашзацшш структури систем оперативного управлiння такими суб'ектами слiд розглядати як ю-льюсно i яюсно визначену у чает i просторi сукупнiсть елеменив, функцiонально-iнформацiйних зв'язюв, а також оптимiзацiя 1х в управляючiй пiдсистемi того чи шшого напрямку дiяльностi.
В нашому розумiннi органiзацiйна структура системи оперативного управлшня — це штегрована характеристика уете'1 сукупносп управляючих пiдсистем, а не ïï окремих компонентiв. Вона розкривае сутшсш властивостi та риси управляючо'1 пщсистеми складно'! соцiально-економiчноï системи (корпорацп, промис-лового пiдприемства та iн.). В той же час сама оргаш-зацшна структура пiдсистеми оперативного управлшня iдентифiкуе деяю множинi параметри оргашза-цiйноï структури. Серед них основне значення мають характеристики уособлених оргашзацшних форм (управлшських ланцюпв рiзних видiв i 1х оргашза-цшно оформлених агрегацiй).
Якщо м1ж функционально спецiалiзованими i структурно уособленими кватирками (органами, еле-ментами) соцiально-економiчноï системи визнача-еться деякий стiйкий порядок зв'язюв, обумовлюючих
вiдносну стiйкiсть системи як цшого, то сукупнiсть ви-никаючих вiдносин разом з цими кватирками i визначае поняття оргашзацшно'х структури.
Вiдомо також, що про оргашзацшну структуру йде мова, коли в наявноси неприродне походження кватирки i зв'язюв пом1ж ними. Тобто, коли вони створеш людьми усвщомлено в рамках деяко'1 сощ-ально-економiчноï системи. Цi обставини примушу-ють нас шукати сутнiсть оргашзацшно'х структури со-цiально-економiчноï системи у зв'язках з суспшьно-соцiальним середовищем.
Ось тут i постае питання: яка ж функцюнально-шформацшна характеристика притаманна тш чи ш-шш соцiально-економiчнiй органiзацiï?
Чи вона являеться засобом пщпорядкування людей одшею людиною, або сукупноси людей з метою реалiзацiï визначеного чи бажаного для останшх результату?
Або, яю виробничi вiдносини м1ж ними?
Вщносна стiйкiсть й унiверсальнiсть засобiв сощ-ально1 взаемод11, що вiдбуваеться опосередкованими зв'язками помiж взаемодiючими елементами немов би пщкреслюе особливим чином його штегруючу роль. Що немов би отримуе силу над взаемодiючими части-нами, в протирiччя реально'! ведучо'х ролi людини у взаемод11.
Саме через це i завдяки цьому засоби нерщко опосередковуються нами в якосп об'екту, що мае вза-емне спглкування зi всiма його компонентами.
Завдяки цьому соцiально-економiчна система проявляеться i сприймаеться не стшьки як заетб, ск1-льки як сощальна цiль, що створюе взаемодiючi ком-поненти — людину i сукупшсть людей, що володiють засобами; засоби яю впливають на людей; отриманий результат — ту чи шшу реальну соцiально-економiчну систему. Саме цим створюеться нова форма юнування сукупносп людей.
Органiзацiйнi засоби ускладнюються i розвива-ються паралельно з розвитком суспшьства, а ж до са-мовiдчування, коли з обох сторш взаемод11 знахо-диться одна й та ж сукупшсть людей, в однш i тш же формi прояву.
Ось чому дослщження процесiв розвитку органi-зацiйних засобiв i 1х прояви i соцiально-економiчних системах являються найважливiшою iз передумов для визначення оргашзацшних структур систем оперативного управлшня цими ж системами.
Звщси висновок: оргашзацшна структура системи оперативного управлшня являеться частиною (пщсис-темою) соцiально-економiчноï системи у взаемозв'яз-ках i взаемообумовленостi.
Отож. перш шж приступити до процеетв проекту-вання органiзацiйноï структури системи оперативного управлшня слщ визначити закономiрностi оперативного управлiння i дати характеристику змюту функ-цiональноï дiяльностi. Для цього необхiдно розкрити закономiрностi функцiонального структурування про-цесами оперативного управлшня в сощально-еконо-мiчних системах в рамках його спецiалiзованих функ-цiй. бо оперативне управлiння, як процес формування виробничо-господарсько'х дiяльностi, проявляеться не тшьки на рiвнi системи в цшому, але й на ветх рiвнях iнтеграцiï вiдносин, що проявляються в рамках кожно'1 цшеспрямовано'х економiчноï дiяльностi соцiально-економiчноï системи.
В чому ж проявляеться сутшсть i змют функщо-нально'1 економiчноï дiяльностi?
В лiтературних джерелах можна зустргти рiзнi по-нятiйнi визначення функцш. як таких, що вiдрiзня-ються тим чи шшим чином одне вщ одного, так i повшстю заперечуючи одне чи iнше. Ми будемо до-тримуватися того, що функщя визначае ту роль, яко'1 дотримуеться окрема соцiапьна iнституцiя, або що ви-конуе той чи шший соцiальний процес у вщношенш до цiлого i визначае його цшь, мiсце або призначення.
Як бачимо, основним у цьому тракгуванш е вщ-ношення м1ж частиною i цшим, пом1ж пiдсистемою i системою, мiж системою i сукупшстю систем. З цiеï точки зору, функщя характеризуе (визначае) дану систему (пщсистему) зовнi, з позицп входження ïï у вищу систему iерархiï. Саме функцiя системи (пщсис-теми) i визначае мюце останньо'1 в навколишньому се-редовищi.
В той же час функщя визначае i ряд особливих внутршшх характеристик системи, але напрочуд, без-пщставно зневажаеться дослщниками. Розкриваючи вiдношення « цше — частина» функцiя детермiнуе змют дiяльностi, дае перелiк i послщовшсть дiй, що необ-хiдно виконати. Причому, разом з методами, прийо-мами i засобами, з конкретизащею результату, що треба досягти, виконуючи ту чи шшу процедуру, суку-пнiсть яких i визначае функщональну (органiзацiйну) технологiю. Отже, люба функщя технолопчна за процедурами дп, причому, уособлюе в собi повний жит-тевий технологiчний цикл: «вщ проекту — через про-цедурш терени — до результату».
Специф^ функцiй любого рiвня системи, шд-системи, сукупностi систем полягае в тому, що як «щле» вона не тшьки об'еднуе сво'1 «частини» (еле-менти), але i вщображае притаманне тiльки 1м смис-лове значення.
Таким чином функщя перевтшюеться у сукупну характеристику кожно1 системи (пщсистеми), яка не являеться абсолютно i детально репрезентативною при дослiдженi системи в якост об'екту оперативного управлшня.
Поглиблюючи дослщження, слiд розглянути ти-пову структуру любо'1 цшеспрямовано1 дiяльностi су-купностi людей в рамках спецiалiзованих функцiй.
Завдяки опосередкуванню (цiлеспрямуванню im-цiативноï економiчноï дiяльностi отримуеться сукуп-ний результат: щеальний чи реальний, але корисний для соцiально-економiчного цiлого, спiльноти людей чи окремо'1 людини. В цiлях отримання цього результату взаемодють рiзнi елементи (субстанцп): люди, за-соби i предмети пращ, шформащя, грош^ комунiкацiï. Вони об'еднуються в едине цше за допомогою процесу вщтворення цiлiсностi, головним у якому е оргашза-цiйно-iнформацiйнi управлiнськi процеси.
Звичайно, i процеси оперативного управлшня i операцшний менеджмент, як суспшьно вигщна, цше-спрямована, спецiалiзована, економiчно-соцiальна дь яльнiсть, включають тi ж самi складовi, в тiй чи шшш послiдовностi i кiлькостi.
Таки чином, з одного боку, ми маемо дшо з не-визначеною сукупшстю ддачих елементiв: люди, iн-формащя, ресурси, результати ïï контактiв з навколи-шнiм середовищем. З шшого боку, ми маемо дiло з процесами i процедурами, яю виникають на основi поелементноï взаемодiï в рамках toï чи iншоï дiяльно-стi.
Слiд, однак, пам'ятати, що типове уособлення процеетв, якi ми назвали, не слщ абсолютизувати, майже вет вони — це процеси вщтворення:
— техшчного фактора в системi оперативного управлшня;
— технолопчного фактора в системi оперативного управлшня;
— сощального фактора в системi оперативного управлiння;
— економiчного фактора в системi оперативного управлшня;
— шформацшного забезпечення в системi оперативного управлiння;
— оргашзацшного фактора в системi оперативного управлшня;
— забезпечуючи процедур в системi оперативного управлiння;
— процедур обслуговування в системi оперативного управлшня;
— цЫсноси — об'еднання описаних процеетв i ïх виконавщв в едине цiле;
— управлшня сукупшстю процеетв системи оперативного управлшня — оргашзацшна технологiя опе-рацiйного менеджменту;
— спецiалiзованоï функцп щодо пщтримання (збереження) цiлiсностi органiзацiйноï структури оперативного управлiння.
Саме ця остання функщя вимагае найбiльшоï уваги — спецiалiзована функцiя по вщтворенню цiлiс-ностi системи оперативного управлшня. Вона проек-туеться як в аспекп удосконалення — сощальш фак-тори, так i в контекста виконання — економiчнi фак-тори. При чому, в контекста виконання слщ врахову-вати, що ця функщя визначае характеристику проце-етв постановки цiлей у самому загальному виглядi i процеси регулювання, як процедури реалiзацiï (досяг-нення) цшей. В процеет цiлеспрямування особливий наголос ставиться на функщю удосконалення, яка як правило виконуеться паралельно з виконанням всiеï спецiалiзованоï функцп. але особливо активiзуеться в перюд створення забезпечуючоï iерархiï цiлей.
Пщ час реалiзацiï сукупностi управлiнських про-цесiв в деяких пiдроздiлах i к функцiональному уособленнi виникае ряд труднощiв органiзацiйного забезпечення. Переш за все щ труднощi пов'язаш з про-тирiччями м1ж необхщшстю функцiональноï спецiалi-зацiï i штегращею — проблемою вiдображення (характеристики) конкретного об'екту i в штегруючому про-цесi оперативного управлiння. Це вимагае i спещаль зацiï в самш системi оперативного управлiння: форму-ються ланцюги (кватирки) за деяким критерiем функ-цiонального уособлення вщповщно iз специфiчною структурою самого управлшського процесу (сукупнi-стю технологiчних процедур). причому, з вщображен-ням специфiчноï структури дiяльностi в контекстi оперативного управлшня, а також цтсних оргашзацшних створень (оргашв, елементав) i ïk процесiв функ-щонування.
Звiдси виникае найголовнiше питання сього-дення перед вiтчизняною наукою управлшня — ви-найти способи оптимiзацiï цих внутрiшнiх протирiч.
На наш погляд (ми вже про це говорили), е мож-ливють його оптимiзувати удосконаленням органiза-цiйноï структури системи оперативного управлшня, штегруючи тим самим функщональну уособлешсть.
Звичайно, при цьому слщ враховувати i проблеми структурування, його оптимiзацiю при уособлеш лЬ нiйних центрiв керування. як правило на верхшх рiв-нях iерархiï оперативного управлiння, що забезпечу-ють оперативне керiвництво, необхщно створювати центр особливих повноважень для розв'язання задач стратепчного розвитку. причому, авторитет цього органу повинен бути значно вищим, н1ж авторитет зви-чайного штабного органу, незважаючи на те, що його створено, як раз, для допомоги вищому рiвню iерархiï керiвництва, без якого саме стратепчш плани роз-витку не приймаються.
Окрiм цього слiд пщкреслити необхiднiсть офор-млення у самостшний ланцюг сукупнiсть координу-ючих функцш пiдроздiлiв (органiв), що займають в iерархiï оперативного управлiння за сво'хм змiстом i суттю особливе мюце. Якщо вони, деколи i являються лише мехашчно складними сумами iз рiзних ланцюгiв.
I останне, постае питання щодо поборення сти-хшноси шляху формування i реорганiзацiï елеменив органiзацiйноï структури системи оперативного управлшня.
1сторично так сталося, що процес реоргашзацп розпочинаеться, як правило, «знизу», а заюнчуеться вже попм на самому «верху». Саме це часто являеться причиною створення неправильно'! (не оптимально!) органiзацiйноï структури iерархiï пiдпорядкування. Причина таких пiдходiв полягае в к соцiальностi, у намаганнях знаходження найменших соцiальних на-пруг, що приводить до намагань знайти мюце уам «старим» ланцюжкам, елементам, органам мюце у «но-вш» органiзацiйнiй структурi, що порушуе процеси ш-теграци останньо'ь
Але не можливо не враховувати i той фактор, що при проектуванш i створеннi системи оперативного управлшня та ïï органiзацiйноï структури користу-ються i використанням типових ршень, блоюв, пщ-систем. Бо вони обумовлюються набором типових функцiй операцшного менеджменту, використовуючи технолопчш процедури, що притаманш оперативному управлiнню, тобто функционально уособленi.
У сьогоденнi, при проектуванш конкретних оргашзацшних структур систем оперативного управлшня, ми вважаемо, що слщ керуватися наступними групами принципових вимог:
— по-перше, вимог, з «фзичною» характеристикою об'екта оперативного управлшня, яка повшстю залежить вщ рiвня розвитку виробничих сил i вироб-ничих вщносин, а також середовища, в якому йому доведеться функцюнувати: корпоративна регiональнi, державнi i закордоннi аспекти штеграцп;
— по-друге, обумовлених необхщшстю штегру-вати даний об'ект в середовищi вiдповiдного сощальн-ого цшого i в сукупностi загальноï iснуючоï сощ-ально-економiчноï формацiï;
— по-трете, вимог надiйного виконання системного оперативного управлшня функцш досягнення за-даного чи спрогнозованого результату (системна на-дшшсть).
Цi вимоги проходять через функцп, що формально передумовлеш органiзацiйною структурою системи оперативного управлшня в цшому, а подальшi ïx витоки в необхщноси надiйних зв'язюв людей i сощ-альних створень iз заданими сощальними передумо-вами функцiональноï уособленостi. Частина цих вимог вщдзеркалюе можливостi самих сощальних елементiв,
а частина — необхщшсть створення механiзмiв системи оперативного управлшня, яю гарантують своïм стимулюючим впливом мотивацiйнi чинники пове-дiнки людей;
— по-четверте, вимоги внутрiшньоï соцiальностi органiзацiйноï структури системи оперативного управлшня в широкому його розумшш по результату сощ-ально-економiчноï дiяльностi. Наприклад, для проми-слових пiдприемств — по продукцп, що випускаеться, по системi оплати пращ i розподЫ доходiв, по пщбору кадрiв та ïx професшнш придатностi у вiдповiдностi мiсцю використання, по шформацшному забезпе-ченню. та ш.
— по-п'яте, вимоги економiчноï ефективностi ор-ганiзацiйноï системи оперативного управлшня з пози-цiй рiзниx пiдxодiв за рiзниx аспектiв.
Природно, що вс цi вимоги не так вже й просто врахувати.
Але вет вони вщтворюються в процеа iтеративноï процедури уточнення цглей, функцш, в ïx взаемо-зв'язку, що дозволяе вщпрацьовувати оптимальне, або ж допустиме управлшське рiшення щодо цшьових функцiй.
При цьому самi оргашзацшш структури системи оперативного управлiння повинш вiцповiдати целому комплексу вимог:
— буди адекватними змiнам у самих виробничих процесах;
— вщповщати вимогам гнучкостi i оптимальнш адаптивностi до змiн в об'ектах, що управляються i пiд впливом зовншшх подразник1в, забезпечуючи при цьому високий ступiнь удосконаленостi i надшносп;
— вiдповiдати умовам i принципам iерарxiï, вза-емозалежностi i пщпорядкуванню, забезпечуючи при цьому послiдовнiсть переходу вщ одного рiвня iерарxiï до шшого;
— забезпечувати прюритети згщно типу, класу, характеру, роду i виду розв'язуючих завдань, створю-ючи умови для часткового або повного квантифщу-вання i оптимiзацiï вщповщних процесiв за рахунок безперервноï синхрошзацшно'^ паралельноï i опера-тивноï обробки iнформацiйниx потоков;
— забезпечувати рацюнальний баланс прав i вiд-повщальноси в окремих ланцюгах системи оперативного управлшня, а також оптимальних комушкатив-них i ефективних зв'язюв помiж них.
Все це у сукупноси взаемозв'язк1в i взаемооб-умовлення визначае, що люба оргашзацшна структура системи оперативного управлшня складною сощ-ально-економiчною системою являеться, перш за все, характеристикою ïï сощальносп, в яюй вiддзеркалю-ються всi основш, об'ективно притаманнi тгльки ïй ознаки i властивостi. Всi цi положення обумовлюють найголовнiший висновок, що досягнення вщповщно-стi мiж органiзацiйною структурою i характерними рисами самоï системи е основним принципом проекту-вання нових i вдосконалення ддачих систем оперативного управлiння складними соцiально-економiчними системами. Принцип, який потребуе визначення всiеï сукупностi основних фактс^в i ïx впливу на формування i розвиток не стшьки оргашзацшних структур систем оперативного управлшня, сюльки на характер юнування самих складних соцiально-економiчниx систем.
Висновки. Розв'язання цiеï задачi потребуе роз-робки сучасноï методологiï щодо одночасного ураху-
вання та виршення сощальних та економiчних питань в умовах великш кiлькостi складних, взаемообумовлю-ючих взаемозв'язюв. Такий пiдхiд створить основу для розвитку соцiально орiентованоl економiки, а його розвиток в подальшому дозволить казати про можли-вiсть переходу вiд полгтично1 економп до сощально1 економп. Виникнення необхщноста такого переходу (змiни економiчноl парадигми) е об'ективною необхщ-нiстю в бшьшоста складних соцiально-економiчних систем мезорiвня (в цьому випадку ми маемо на увазi у першу чергу економiки кра1н Захщно1 бвропи). Еко-номiка Укра1ни поки що знаходиться на етат, коли про такий перехщ говорити зарано, однак це пов'язано у першу чергу з вщсутшстю сучасного наукового об-Грунтування та недостатнiм розумiнням неминучостi такого переходу.
Список використаних джерел
1. Чухно А. А. Постiндустрiальна економiка: тео-рiя, практика та !х значення для Украши / А. А. Чухно / твори: у 3-х т. — К.: Логос, 2003. — 688 с.
2. Економп Украши: стратепя i политика довго-строкового розвитку / за ред. В.М. Гейця. — К.: Фе-ткс, 2003. — 1008 с.
3. Структуры змши та економiчний розвиток Украши: монографiя / В.М. Геець, Л.В. Шинкарук, Т.1.
Артьомова та ш.; НАН Укра1ни, 1н-т економiки та прогнозування. — К., 2011. — 696 с.
4. Медвсдчук В.В. Гражданское общество: Украинский выбор / В.В. Медведчук. — М.: Логос, 2012. — 628 с.
5. Неокоторые аспекты выбора вектора интеграции Украины: монография / А.И. Амоша, И.П. Бу-леев, Н.Е. Брюховецкая и др. — Донецк: ИЭП НАН Украины, 2013. — 184 с.
6. Промисловють i промислова политика Украши 2013: актуальш тренди, виклики, можливоста: нау-ково-аналiтична доповщь / О.1. Амоша, В.П. Вишнев-ський. Л.О. Збаразьська та ш. / За заг. ред. В.П. Виш-невського; НАН Укра1ни, 1н-т екон. пром-стi. — До-нецьк. 2014. — 200 с.
7. Перший стан модершзацп економiки Украши: досвщ та проблеми / О.М Клшов, О.1. Амоша та ш.; за заг. ред. В.1. Ляшенка; 1ЕП НАН Украши, КПУ. — Запор1жжя: КПУ, 2014. — 798 с.
8. Украина и ее регионы на пути к инновационному обществу: монография: [в 2-х томах] / [И.П. Бу-леев, В.И. Дубнпцкий, МП. Войнаренко и др.]; под общ. ред. В.И. Дубницкого и И.П. Булеева; ИЭП НАН Украины; ДЭГИ; АЭН Украины. — Донецк: Юго-Восток, 2011.
Д. В. Чигарьов
м. Мар1уполь
СУТШСТЬ ЕФЕКТИВНОСТ1 Д1ЯЛЬНОСТ1 СУБ'еКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
Постановка проблеми. Вкрай важливим завдан-ням у теперштх реалiях бiзнес-середовища, що скла-лося пiд впливом полгтично1 нестабiльностi, напруже-ностi зовнiшнiх вщносин iз торговельними партнерами близького i дальнього заруб1жжя, що впливае на фiнансову стабiльнiсть, економiчну безпеку як кра1ни в целому, так i окремих суб'ектiв господарювання, на соцiальну захищенiсть усiх верств населення, е роз-робка адекватних заходiв забезпечення i пiдтримки ефективного розвитку промислових пщприемств у стратегiчному напрямi iз пристосуванням до зовшш-шх умов функцiонування.
Аналiз останнгх публжацш. Необхiднiсть ефективного розвитку тдприемницьких структур закрiп-лено у Господарському кодекет Укра1ни [1]. У даному нормативно-правовому документа акцентуеться увага на розвитку тдприемництва як через забезпечення сощально1 спрямованостi господарювання, гармонiза-щю з iншими економiчними системами, так i через пiдвищення ефективностi суспшьного виробництва. Крiм цього ефективнiсть функцюнування i розвитку суб'ектiв господарювання регламентуеться основ-ними напрямами економiчноl полгтики держави, а саме: забезпеченням ефективного використання кош-тiв на потреби розширеного вщтворення основних за-собiв виробництва, досягненням ефективного готiв-кового об^ у межах грошово-кредитно1 полгтики держави [1, ст. 10]; забезпеченням ефективного використання природних ресурав [1, ст. 152]; створенням
умов для ефективно1 мобМзацп та розмщення суб'ектами господарювання фiнансових ресурсiв [1, ст. 166] та шшими економiчними, технiчними, техно-логiчними, органiзацiйними заходами у процеет виробництва и розподшу матерiальних цiнностей.
Порiвняно iз проблемами залучення iнвестицiй-них ресуретв, розвитку iнновацiй, забезпечення еко-лопчно1 безпеки проблема управлiння ефективнiстю дiяльностi промислового пiдприемства е не новою. До проблем, пов'язаних iз ефектившстю здеб^льшого звертаються науковцi i практики [2-32] у перюди кризи та необхщноста розвитку у пiслякризовому пе-рiодi, оск^льки саме у цей час, як школи, постае потреба у ефективних антикризових заходах, у ефектив-них мехашзмах боротьби за вщновлення конкурент-них ринкових позицiй, у ефективних шструментах впливу на стан руху матерiальних i грошових коштав, на вiдновлення д!лово1 активностi, платоспроможно-стi, стiйкостi, рентабельностi дiяльностi.
Однак потребують подальшого дослiдження пи-тання щодо визначення характерних особливостей формування ефективноста дiяльностi промислового пiдприемства у сучасних складних реалiях ведення бiзнесу.
Метою роботи е теоретичне узагальнення сутностi ефективностi дiяльностi суб'екта господарювання в сучасних умовах господарювання.
Основний матерiал. На основi аналiзу лiтератур-них джерел сучасно1 науково1 перiодики, економiч-
