CC BY
289КОНЦЕПЦІЇ ВІЛЬНОГО ЧАСУ ЛЮДИНИ, ЯК ВАЖЛИВОЇ КАТЕГОРІЇ РЕКРЕАЦІЇ
Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Войцех Лара Академія фізичного виховання, Вроцлав Карконоський колегіум, Єлєня Гура (Польща)
Анотація. У статті розглядаються теоретичні концепції вільного часу людини, як важливого фактора рекреаційної активності. Вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство є не приготованим до адекватного його використання.
Ключові слова: час вільний, час зайнятий, рекреація. Аннотация. Евгений Приступа, Аркадиуш Жепка, Вой-цех Лара. Концепции свободного времени человека, как важного фактора рекреации. В статье рассматриваются теоретические концепции свободного времени человека, как важного фактора рекреационной активности. Свободное время человека является важной социальной, экономической и психолого-педагогической проблемой современной цивилизации. Распределение свободного времени является неравномерным, а общество еще не подготовленным к адекватному его использованию. Ключевые слова: свободное время, занятое время, рекреация.
Annotation. Prystupa Yevhen, Rzepka Arkadiusz, Lara Wojcech. Conceptions of leisure as a significant factor of recreation. The article shows theoretical conceptions of leisure as an important factor of recreation activity. The free time of the person is the important social, economic and psychological pedagogical problem of a modern civilization. Distribution a free time is non-uniform. The society is not prepared yet for his adequate use.
Keywords: leisure, busy time, recreation.
Вступ.
Проблеми часу праці та вільного часу людини ґрунтовно досліджуються і дискутуються з епохи інтенсивного розвитку промисловості, по-чатків науково-технічної революції. Особливого значення зазначена проблема набуває в сучасних умовах інформаційного та глобалізаційного суспільства, яке привносить революційні зміни до традиційного способу життя людини.
В історичній перспективі проблема вільного часу людини зазнавала глибоких, почасти кардинальних змін. Зазначені зміни були зумовлені культурними, економічними та соціальними чинниками, а також і змінами значення та ролі вільного часу людини на певному етапі розвитку суспільства, трактування якого підлягало впливові як об’єктивних, так і суб ’ єктивних факторів.
Висловлюючи контроверсійний погляд R.Winiarski (34) підкреслює, що проблема рекреаційної активності людини така ж давня, як і сама історія розвитку людської цивілізації, оскільки вона (рекреація) тісно пов’язана із задоволенням біологічних і психічних потреб людини в русі, а також потреби у відпочинку та розвазі.
Ще Арістотель стверджував, що людина, яка навчилася працювати, мусить навчитися розважатися на дозвіллі. Власне, у цьому афоризмі закладено глибоке філософське розуміння необхідності чергування часу праці з часом, відведеним на дозв-
ілля. А саме дозвілля потребує не пасивного відпочинку, а власне активної розваги.
Одначе, про науковий підхід до вивчення проблем вільного часу та рекреації можна говорити, починаючи із кінця 19 століття, наприкінці якого, в науці було здійснено декілька спроб дослідження вільного часу в аспекті його еґатиліризації.
Кінець 19 століття можна вважати періодом створення перших теоретичних концепцій вільного часу, хоча їхні джерела сягають ще філософсько-соціальних поглядів Томаса Мора (14781535), Франціса Бекона (1561-1626), Томазо Кампа-нелли (1568-1639), Сен-Сімона (1760-1825), Оуена (1771-1858), Фур’ є (1772-1837). Суттєвий вплив на розвиток наукових досліджень проблеми вільного часу і рекреації, а також і формування теорій вільного часу, мала низка наукових конгресів, які відбулися протягом першої половини 20 століття. Перший з них відбувся у 1930 році у Льєжі (Бельгія), наступні відповідно у 1932 році в Лос-Анжелесі (США), у 1935 році в Брюсселі (Бельгія), у 1936 році в Ґамбу-рґу ( Німеччина), та у 1938 році в Римі ( Італія).
У зазначений період повстає надзвичайно багато теоретичних концепцій трактування вільного часу людини. Так, Хайзінґа ( 26 ) розглядає функції вільного часу в категоріях забави та розваги, наголошуючи на двох аспектах - культурологічному та біологічному. Розвиток культури автор поєднує із розвагою та змагальною діяльністю людини, тим самим протиставляючи свій підхід більшості теорій, які пов’язували розвиток суспільства з економічними факторами. Становлення культури, а також і рекреаційної активності, на думку Хайзінґи, відбувалося на ґрунті розважальної та забавової діяльності людини, і носило так званий людичний характер.
Одну із перших спроб визначення терміну „вільний час” зробив T.Veblen (Цит.за 33 ), який під цією дефініцією розумів сукупність життєдіяльності людини поза часовими вимірами трудової діяльності, вважаючи при цьому, що кількість вільного часу людини має безпосередній вплив на її соціальний статус.
Французький дослідник G. Friedmann ( Цит. за 35) крім поняття вільний час, застосовує термін «час незайнятий, свобідний». Різниця у зазначених термінах, згідно цієї концепції полягає у тому, що людина протягом часу, вільного від трудової діяльності, має низку сімейних та громадських обов’язків, а отже увесь проміжок позатрудового часу не можна вважати повністю вільним.
Найбільш розповсюдженою дефініцією вільного час, як уже зазначалося, є визначення французького соціолога Думазейдера (J. Dumazejder - 24), в якому вільний час окреслюється як „... заняття, які людина реалізує з власної волі, добровільно з метою відпочинку, розваги, безінтересовного вдосконалення своєї особистості, добровільної участі у громадському житті після виконання професійних обов’язків». Зазначена дефініція вільного часу ґрунтується на трьох факторах:
- вільний час є часом, який залишається людині після виконання всіх професійних, сімейних та громадських обов’язків;
- зміст та форми занять протягом вільного часу людина вибирає добровільно;
- заняття, які реалізуються протягом вільного часу спрямовані на відпочинок, розвагу, безінте-ресовне вдосконалення особистості чи участь у громадському житті.
Макс Каплан ( Цит. за 33) характеризуючи вільний час людини, виділяє наступні його ознаки :
- антитеза праці; - приємність, задоволення; - добровільна громадська праця; - психічне відчуття вільності, свободи; - культура; - виконання неістотних завдань; - розвага, забава.
Найбільш прагматичним баченням проблеми вільного часу відрізняється дефініція, запропонована А. Петерсонем ( Цит. за 34), у якій стверджується, що вільний час, є часом, протягом якого не виконується оплачувана робота, не виконуються домашні обов’язки, а також часом, протягом якого людина не спить.
Слід зазначити, що наукові дослідження підтвердили багаточисельні гіпотези про фізіологічно важливу роль сну у повноцінній життєдіяльності людини. Адже сон є не тільки станом суцільного загамування психічних процесів і різноманітних форм психофізичної активності людини. Під час сну відбувається багато важливих біологічних процесів, без яких не було б можливим правильне функціонування організму. Загалом, майже 30% життя людини припадає на сон ( 34, 31, 30).
Слід зазначити, що різноманітні теорії вільного часу, ґрунтуючись на даних соціології та економіки, мають дуже тісний зв’язок з певними напрямками психології та філософії. У зазначених теоретичних концепціях вільний час визначається як:
- категорія, протилежна (в розумінні антагонізму, опозиції) поняттю часу праці;
- категорія, яка істотно доповнює поняття часу праці;
- категорія, яка є автономною (самодостатньою), тобто незалежною від поняття часу праці.
Перша концепція вільного часу розглядає працю як ригористичний обов’ язок, а вільний час, як сферу розвитку особистості людини і єдину можливість реалізації її прагнень.
Адепти цієї концепції вважають, що з подальшим розвитком техніки людина звільниться від обов’язку праці, поступово перетворюючись із людини праці (homo faber) в людину забави і розваги ( homo ludens). Зазначеній меті мають слугувати автоматизація та комп’ютеризація праці, ефектом чого буде мінімалізація участі людини у виробничих процесах. В такому утопічному суспільстві вільного часу (англ. - leisure socjety ), згідно поглядів спеціалістів, праця буде виконувати похідну, другорядну роль по відношенню до розваги та забави ( 34, 29, 26, 23 ).
Теорії другого типу ґрунтуються на
органічній єдності праці та вільного часу. Їх прихильники стверджують про можливість нівеляції антиномії між працею та вільним часом (забавою, розвагою), а слугувати розв’язанню цієї проблеми має гуманізація людської праці, виключення із трудової діяльності негативних елементів, адаптація умов праці до потреб та зацікавлень кожної особистості ( 26,1, 2, 3 ).
Вказані зміни умов трудової діяльності стануть причиною виключення примусу, а сама трудова діяльність людини стане креативною, приємною, необхідною сутністю і метою життєдіяльності людини.
І, нарешті, третя концепція, розглядає час вільний від праці як категорію автономічну, незалежну від умов трудової діяльності ( 33, 4, 11 ).
Наголос в цій теоретичній побудові падає не на вивчення взаємозв’язків між трудовою діяльністю і дозвіллям, а на дослідження проблем безпосередньо вільного часу та рекреації. В зазначених теоретичних конклюзіях суттєво обмежується широта філософсько-соціологічних підходів, замість чого більш глибоко вивчаються аспекти самої рекреації та вільного часу.
Крім зазначених підходів трактування вільного часу, в науковій літературі великий вплив на становлення і розвиток сучасних концепцій рекреативної діяльності мали теорії гри, розваги та забави, які побутують і розвиваються в рамках сучасної психології, педагогіки, культурної антропології, теорії фізичного виховання.
Згідно поглядів вчених, всі зазначені теорії гри та забави, умовно можна розподілити на теорії біоґенні, тобто ті, які джерела рекреаційно-ігрової діяльності вбачають у самій природі людини та її фізіологічних потребах, та теорії соціоґенні, які акцентують увагу на соціально-культурних аспектах проблеми ( 34, 27, 22 ).
Взагалі, проблема дослідження часу життєдіяльності людини становить важливий елемент багатьох сучасних наукових дисциплін : філософії, соціології, психології, педагогіки, теорії фізичного виховання, культурної антропології, валеології, медичних та біологічних наук тощо.
Формулювання цілей роботи.
Мета роботи - аналіз теоретичних концепцій вільного часу людини, як важливого фактора рекреаційної активності.
Результати досліджень.
В тлумачних словниках категорія часу має надзвичайно різноманітний спектр визначень, прикладом чого можуть слугувати приведені дефініції :
- час - одна із форм (поруч із простором) існування матерії, послідовна зміна її станів;
- час - тривалість чогось, якогось встановленого явища, або процесу;
- час - відрізок визначеної тривалості, в якій що-небудь здійснюється;
- час - визначений момент, протягом якого щось відбувається;
- час - тривалість буття, простір життєдіяльності,
послідовність існування, продовження явищ, подій.
У словнику Вебстера ^еЬєІег, 1989) дефініції часу надається наступне значення :”...сис-тема секвенційних залежностей, у яких одна подія залишається у відношенні до іншої події, як минуле, сьогодення і майбутнє; безкінечне і безперервне тривання, у якому події відбуваються одна за одною”.
Власне спостереження циклічності процесів та явищ природи, їх протікання та наслідків, витворили у свідомості людини поняття часу. У цьому випадку припустимо говорити про психічні аспекти відображення часу людиною.
Згідно твердження Ґоца (Цит. за 34) :”.час є винаходом людини, який виник з потреби кращої орієнтації у подіях. Те, що дає нам природа - є ритмом . Фазове появлення сонця і місяця, удари серця
- обидва ті явища дозволяють розпізнати і пережити плин часу”.
Як вже зазначалося, з поняттям рекреації надзвичайно тісно є пов’язане поняття вільного часу людини. Вільний час людини окреслюється як частина часу, яка є незалежною від виконання професійних (праця), родинних і громадських обов’язків,
і, яка є призначена на добровільно вибрані людиною заняття, які слугують відпочинкові, розвазі та вдосконаленню власної особистості ( 33 ).
Як вважає Я. 'Мпіагекі (34), зазначена дефініція, як і інші подібні, не є повновартісною, оскільки вона не повністю окреслює які процеси, явища, стани тощо відносяться до поняття вільного часу. Власне, у наведеному випадку окреслюються саме ті процеси, які до вільного часу не належать, а лише трактуються ті явища і процеси, які не окреслені дефініцією, як вільний час.
Слід зазначити, що видима тотожність понять „ рекреація” та „вільний час” не дає можливості їх застосування як синонімів. Адже у першому випадку предметом аналізу виступає людська активність у рекреаційній сфері, ототожнювана з категорією діяльності, а в другому випадку предметом аналізу є власне категорія часу (19, 23, 34 ).
На перший погляд, може видаватись, що розуміючи рекреацію як категорію діяльності людини, яка реалізується протягом вільного часу, а також добровільно, без примушення чи зовнішнього натиску, не узалежнюємо того факту, що саме різновиди рухової (фізичної) рекреації виступають як найбільш бажані, і аж ніяк не завжди добровільні, а швидше необхідні для повновартісної життєдіяльності сучасної людини фактори.
Слід зазначити, що фізична рекреація, будучи обов’ язковим атрибутом здорового способу життя сучасної людини, у специфічний спосіб виходить за межі добровільної сфери життєдіяльності. В той же час, фізична рекреація, розповсюджуючись на обов’язкову сферу життєдіяльності, завжди реалізується протягом вільного часу.
Подібні труднощі виступають і тоді, коли намагаємося аналізувати рекреаційну активність людини через диференціацію діяльності людини у
сферах праці та відпочинку (розваги). Адже активність людини не обмежується лише трудовою діяльністю та відпочинком (розвагою). Існує ціла низка різновидів психофізичної активності людини, які не можливо розмістити в зазначених межах категорій праці та розваги. В науковій літературі всі ці специфічні різновиди активності людини називаються „третім станом” (29, 30). До таких різновидів активності відносяться : творча діяльність людини, сприйняття мистецтва, релігійні ритуали (наприклад, молитва ) тощо. Активність людини під час „третього стану” становить найвищий рівень розвитку та вдосконалення, адже у цьому стані найповніше реалізується власне „еґо” людини. „Третій стан” виступає як посередня ланка життєдіяльності між працею та розвагою (відпочинком). У цьому стані також існує можливість на рекреаційну активність, яка у даному випадку набуває власне креативних, творчих форм, пов’язаних із творенням нових цінностей у житті людини.
У соціології вільного часу людини розрізняють три його різновиди :
- короткотривалий вільний час протягом добової життєдіяльності - це час який залишається людині після виконання всіх професійних, громадських та сімейних обов’язків ;
- середньотривалий вільний час в рамках вікенду -це час, яким диспонує людина у кінці робочого тижня;
- довготривалий вільний час протягом відпусток.
Окрім зазначених різновидів виділяють ще вільний час осіб, які не працюють, або не вчаться.
В рекреалогії (науці про рекреацію) вільний час визначається як та частина доби, яка залишається людині після виконання всіх обов’язкових справ ( трудова діяльність, навчання, домашня і громадська робота ) та забезпечення фізіологічно необхідних потреб ( сон, споживання їжі тощо).
Однією із концепцій фізичної рекреації є її дослідження як форми організації дозвілля людини.
Термін „дозвілля” означає переважно вільний від роботи час, незайнятий час, гуляння, простір від роботи. Фактично, більшість дефініцій „дозвілля” визначають його як вільний від праці час, час відпочинку.
Близьким за значенням до терміну дозвілля в літературі використовується термін „хоббі”, під яким розуміється захоплення чимось, улюблене заняття для задоволення своїх культурних потреб на дозвіллі ( 30, 29 ).
Слід зазначити, що у вітчизняній науковій літературі проблемам дослідження дозвілля людини, як періоду відпочинку після виконання професійних, сімейних та громадських обов’язків та задоволення фізіологічних потреб (сон, харчування тощо), приділяється надзвичайно мало уваги.
Між іншим, дозвілля - не менш важлива сфера життєдіяльності людини від професійної праці. Ще в кінці 19 століття французький соціолог Г абріель Тард проголосив прихід ери дозвілля: ” Еко-
номічне життя людини складається не лише з праці, а й із дозвілля. І дозвілля, яке економісти повністю ігнорують, у певному сенсі є більш важливим для вивчення, як праця, адже дозвілля існує для праці, а праця для дозвілля” ( Цит. за 24).
Поняття „дозвілля”, як самодіяльної чи організованої форми відпочинку, ще не має чіткого визначення, адже в науковій літературі відсутнє однозначне розуміння співвідношення понять „фізична рекреація” та „дозвілля”. Слід зазначити, що І Міжнародний конгрес з проблем рекреації, який відбувся у 1964 році в Осаці (Японія), а також низка наступних світових форумів із цієї проблеми, не внесли суттєвих уточнень до розуміння рекреації у сфері дозвілля людини.
Відомий французький соціолог Думазей-дер визначає дозвілля як певні заняття, які індивідуум реалізує за власним бажанням - відпочинок, розваги, самовдосконалення, підвищення своєї кваліфікації, участь у громадському житті, після того, як він виконає свої професійні та громадські обов’язки (24).
На думку Орлова (16), рекреація завжди є функцією дозвілля, вона завжди розглядається як специфічна людська діяльність, а основу фізичної рекреації складають фізичні вправи. Адже сучасні концепції фізичної рекреації ґрунтуються на аналізі як соціально-культурних, так і біологічних чинників, які в сукупності впливають на процеси формування потреб організації свого дозвілля з використанням психофізичної активності.
Згідно поглядів американського вченого Дж. Келлі (27), рекреація у сфері дозвілля завжди пов’язана із відновленням фізичних та духовних сил після трудової діяльності.
Таким чином, у більшості наукових теорій дозвілля розглядається як активна творча діяльність, самоосвіта, пізнання культурних та духовних цінностей, фізичне та спортивне вдосконалення, заняття за інтересами, спілкування між людьми, громадська діяльність, добровільно реалізовані у вільний від основних обов’язків час. Отже дозвілля це не сама свобода, а час, коли здійснюється діяльність, основою якої є вільний вибір (18, 19).
Зазначена концепція дозвілля, як форми проведення вільного часу, полягає на багатовимір-ності та багатоаспектності цього важливого культурного, соціального та економічного явища, і охоплює культурологічний, біологічний, комунікативний, оздоровчий, спортивний та інші аспекти, що дозволяє розглядати дозвілля як пізнавальний, перетворюючий та ціннісно орієнтований різновид психофізичної активності людини.
В літературі предмету вільний час людини розглядається у наступних аспектах:
- як позитивне явище;
-як явище фізіологічне;
- як явище економічно-господарче;
-як явище небажане (29, 13, 35).
Вільний час, як позитивне явище, набирає
у певному сенсі політичного, або навіть ідеологічного забарвлення. Прагнення до зменшення тривалості робочого часу, або збільшення тривалості вільного часу, лежало в засадах соціальних і господарчих змін в розвинених державах Заходу.
Спосіб проведення вільного часу завжди підлягав визначеній моді. Наприклад, у певних колах було прийнято, щоб особа з „вищих щаблів суспільства» займалася кінним спортом, грала в теніс, або гольф.
Зазначені моди деколи насправді бувають чинником, який сприяє підвищенню рекреаційної активності суспільства в цілому. Прикладом може слугувати змінність моди на рекреаційну активність у США: у 70-80 роках минулого століття найбільшого буму набула така форма рекреації, як джоґґінґ (біг з помірною інтенсивністю для вдосконалення кардіореспіраторної витривалості), на початку 90 років на зміну джоґґінґу прийшла мода на різноманітні системи аеробіки (степ аеробіка, аквааеро-біка), на межі тисячоліть значної популярності набули системи атлетичної гімнастики (шейпінґ, боді-билдінґ, стречінґ тощо).
Слід зазначити, що окрім наукових досліджень, значний вплив на формування моди на різновиди рекреаційної активності суспільства мають засоби масової інформації, а за їх посередництвом потужні продукційні фірми, які пропонують різноманітні рекреаційні товари : обладнання, інвентар, спортивний одяг тощо.
Як явище фізіологічне, вільний час є необхідною умовою для регенерації сил та приготування організму до наступних етапів трудової діяльності.
Вільний час як явище економічно-господарче є важливою галуззю економіки високорозви-нених держав. Адже все більше і більше людей долучаються до активних форм рекреації, а для забезпечення зростаючого попиту на рекреаційні послуги, створюються численні фірми та клуби, в яких знаходять працю тисячі фахівців рекреації.
Подеколи надмір вільного часу може бути небажаним явищем, особливо, коли той час проводиться у неадекватний спосіб. Надмір вільного часу для дітей, позбавлених нагляду працюючих батьків, може створювати шкідливі передумови для неадекватної девіаційної поведінки. Також у певних ситуаціях, надмір вільного часу для людей пенсійного віку може створювати некомфортні психологічні умови життєдіяльності.
В соціології та психології розрізняють декілька вимірів вільного часу людини: об’єктивний, який визначається у годинах та хвилинах; суб ’ єктив-ний, величина якого оцінюється конкретною особою найчастіше в категоріях -багато-мало часу; а також час релятивний, параметри якого визначаються у співвідношенні вільного часу конкретної людини до вільного часу інших людей (34, 22 ).
Слід зазначити, що лише комплексне дослідження вільного часу у цих трьох вимірах дає можливості для реальної оцінки ролі вільного часу в
життєдіяльності сучасної людини.
Простір вільного часу людини заповнюють різноманітні заняття, здетерміновані такими ж різноманітними потребами, інтересами, а також психосоматичними особливостями.
Відносно мети рекреаційних занять, то вони можуть мати характер едукаційний, інтеґрац-ійний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно нелегкою справою є диференціація рекреаційної активності протягом вільного часу людини з метою визначення головних функцій : відпочинку, розваги чи самовдосконалення.
Слід зазначити, що один і той самий різновид діяльності людини, в залежності від поставленої мети та умов його реалізації, може бути віднесений або до форм життєдіяльності протягом часу занятого, або ж, навпаки - до рекреаційної активності. Прикметним може бути розгляд фізичної вправи в одному випадку як головного засобу фізичного виховання, процес якого вважається різновидом обов’язкової праці учня, а в другому випадку - до форм рекреаційної активності, під час якої та ж сама фізична вправа виконується добровільно.
Слід зазначити, що законодавче скорочення тривалості праці не завжди сприяє реальному скороченню часу праці і відповідному зростанню вільного часу, адже отриманий в такий спосіб резерв вільного часу може бути витрачений на виконання інших обов’язків. Отже, параметри вільного часу є надзвичайно еластичними в структурі добового бюджету часу, поскільки яка-небудь інша цілеспрямована діяльність, як правило, виконується в часі вільному від праці.
В сучасній літературі найчастіше вказується на дві причини збільшення вільного часу людини:
а) скорочення часу трудової діяльності;
б) розповсюдження часоощадних технологій (34, 5, 6, 7, 8).
При цьому підкреслюється, що реляції між параметрами часу праці та вільного часу суттєво залежать від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Збільшення параметрів вільного часу відноситься до одних із найважливіших показників якості життя людини, а сам вільний час трактується як категорія загальнолюдського добробуту (22, 16, 15).
Результати найновіших досліджень вказують, що параметри вільного часу людини у розвинених країнах світу детермінуються низкою чинників, до яких відносяться : характер професійної діяльності, рівень освіти, місце проживання, стан здоров’я людини, вік і стать, мотиваційні фактори, економічний статус тощо.
Таким чином, параметри вільного часу залежать не тільки від економічних чи соціально-демографічних факторів. Як зазначає Р. Вінярські (34), важливу роль у формуванні бюджету вільного часу відіграють фактори ціннісно-культурні, традиційний календар суспільства, звичаї та ступінь заанґажова-ності людей до праці. В цьому аспекті важливим
чинником виступає не тільки кількість, але й якість вільного часу, його змістовне наповнення. Як підкреслюється у багатьох дослідженнях, встановлені тенденції до збільшення кількості вільного часу людини значно випереджують процес формування необхідних навичок ефективного використання цього вільного часу ( 17, 3, 1, 2, 10).
В соціології для окреслення процесів ефективності використання вільного часу встановлено відповідний термін „культура вільного часу”, під яким необхідно розуміти усвідомлення людиною важливості ефективного відпочинку для відновлення організму, а також уміння вибирати для себе адекватні форми регенераційних занять з метою покращення свого фізичного стану і зміцнення здоров’я ( 6, 24, 33).
До ознак культури вільного часу відносяться, таким чином, не тільки кількісні, але й якісні параметри використання вільного часу, до яких зараховуються різноманітні різновиди рекреаційної активності, які знаходять підтримку у громадській свідомості і є необхідними для повновартісної життєдіяльності людини.
Німецький інститут досліджень вільного часу ще наприкінці минулого століття опублікував аналітичні результати, які підтверджують, що кожен третій громадянин Німеччини висловлює готовність отримувати меншу заробітню плату в замін за суттєве збільшення вільного часу (34).
Отже повноцінність і якість людського життя вимірюються, з одного боку досягненнями людини у професійній сфері, а з другого- способом її життя протягом вільного часу, ефективністю проведення свого дозвілля.
Комплексні дослідження, проведені на мешканцях м. Вроцлава у віці від 14 до 75 років показали, що найменшими параметрами вільного часу диспонують особи працюючі, при тому у жінок приблизно на пів-години менше вільного часу, як у працюючих чоловіків. У студентів вищих навчальних закладів у робочі дні виявилося на 30 хвилин більше вільного часу, як у учнів гімназій (відповідно 5 годин 30 хвилин проти 5 годин вільного часу у учнів) ( 36 ).
Таким чином, фактично всі категорії населення великого міста диспонують достатніми параметрами вільного часу для задоволення своїх рекреаційних потреб. Одначе, дослідження особливостей проведення вільного часу свідчать про надзвичайно невисокий рівень рекреаційної активності. Проведений аналіз засвідчує, що практично у всіх категоріях міського населення домінують пасивні форми рекреації - огляд телепередач, слухання музики, читання книжок та преси. Пасивні форми відпочинку декларує близько 90 % учнівської молоді, 80% студентів вузів та людей продуктивного віку, а у пенсіонерів зазначена форма рекреації преферується більше ніж у 90 % осіб. Характерно, що рекреаційно-спортивні заняття преферує лише 19,5% школярів. Слід зазначити, що додатковий
аналіз показав зменшення рекреаційно-спортивної активності у 16-19 річних школярів (17,4%) у порівнянні із їх молодшими колегами 14-15 річного віку, серед яких преференція спортивно-рекреаційних занять виносить близько 30 % (36). Найнижчі рівні зацікавленості формами фізичної рекреації спостерігаються у осіб пенсійного віку. Головними причинами такого стану вказуються недоліки фінансування рекреаційної сфери та незадовільний стан здоров’я ( 36 ).
Таким чином, у сучасній соціокультурній ситуації людина диспонує достатньою кількістю вільного часу, На параметри вільного часу мають вплив такі фактори, як місце проживання, вік, стать, економічний та соціальний статус. Однак, серед форм рекреаційної активності переважають пасивні (рецептивні -читання літератури, перегляд телепередач) її різновиди.
Видатний англійський філософ Бертран Рассел стверджував, що вміння з користю використати своє дозвілля є ознакою найвищого рівня цивілізованості. За даними Рижкіна ( 19 ), на дозвілля припадає приблизно 30-35 % вільного часу сучасної людини, але тільки 10-12 % людей уміють корисно організувати своє дозвілля, активно займаючись різноманітними формами рекреації. Особливу тривогу викликає факт істотного зменшення кількості людей, які преферують форми фізичної рекреації. Зазначене зменшення прослідковується уже в системі освіти. Так, якщо у молодших школярів рекреаційні форми з використанням фізичної активності охоплюють 3040% дітей, то уже у старшокласників спостерігається істотне зменшення цього показника до 10 %, у студентської молоді - до 5-7 %, а у людей продукційного віку - до 3-5 % (19, 36).
З цього погляду важливою проблемою педагогіки вільного часу є напрацювання ефективних технологій формування стійкого інтересу та сталої потреби у використанні всього багатства різновидів фізичної (активної) рекреації практично на всіх етапах психофізичного розвитку людини.
Висновки.
Зазначені тенденції домінації пасивних форм рекреації над активними у майбутньому, на думку вчених, збережуться, а одночасно будуть поглиблюватись наступні закономірності людської життєдіяльності у сучасному постіндустріальному, глобалізаційному та інформаційному суспільстві :
- збільшиться відсоток використання рекреаційних форм з низькою інтенсивністю психофізичної активності;
- надалі буде спостерігатись ступеневе зменшення форм фізичної рекреації на користь її культурно-інтелектуальних різновидів;
- відхід від рекреаційних занять у приміщеннях на користь рекреаційних занять на відкритому повітрі;
- відхід від організованих форм рекреації і збільшення відсотка самодіяльних форм рекреаційних занять, побудованих на неформальних
людських стосунках, більш камеральних та приватних;
- суттєвий зріст різноманітності, збагачення форм проведення вільного часу, завдячуючи інтенсивному розвитку „індустрії дозвілля і розваг”.
В сучасних філософських, соціологічних, психолого-педагогічних дослідженнях прослідкрву-ються суттєві зміни у підходах до вивчення проблем вільного часу людини, де домінуючим стає наступне систематизоване визначення зазначених змін у трактуванні вільного часу :
1. Відносність часу, яку належить розглядати не лише з точки зору теорії відносності Айнштай-на. Простір та час творять континіум, у якому суб ’ єктивний час людини не є ідентичним до об’єктивного перебігу часу;
2. Безумовне раціональне упорядкування вільного часу суспільства та людини має багато соціальних, економічних та психологічних проблем. В наукових футурустичних теоріях піддається сумніву концепція позитивного розвитку цивілізації ( 22, 27, 25). Розвиток суспільства ( у тому числі і збільшення параметрів вільного часу людини) не завжди можна трактувати як позитивні зміни.
3. Філософський аспект інтелектуальної активності людини у загальному контексті найкраще формулює у своїй філософській парадиґмі Хай-деґґер ( 25 ), який зазначає :”... побут, ключове поняття, яке найтісніше пов’язане з часом.” В своїй теорії Хайдеґґер розрізняє поверхневий побут від побуту справжнього. Власне у цій думці віддзеркалюється прагнення людства до розвитку нових концепцій часу, як важливої категорії життєдіяльності.
У сучасних концепціях вільного часу поступово проглядається намагання диференціації часу на „час вільний” (free time) та час цільової рекреаційної активності людини (leisure). У першому значенні вільного часу мається на увазі загальну кількість часу, необмежену працею (трудовою діяльністю), а також і незаповнену людською активністю. У другому значенні, вільний час людини окреслюється як активний спосіб проведення дозвілля для досягнення встановлених, переважно гедоністичних цілей.
Таким чином, вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педаго-гічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство є не приготованим до адекватного його використання.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем концепції вільного часу людини, як важливої категорії рекреації.
Література:
1. Андрєєва О., Чернявський М. Оцінка перспективності розвитку окремих видів фізичної рекреації в умовах мега-полісу// Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків. - 2004.-№°
15.- С. 4-9.
2. Андрєєва О., Благій О. Аспекти підготовки кадрів з рекреаційно-туристської діяльності // Матеріали 4 Всеукраї-
нської конференції, ,Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення,,.- Львів.-2004.- С. 244245.
3. Анашкина Н.А, Социокультурные факторы и социальнопедагогические механизмы формирования рекреативнооздоровительной деятельности женщин//Автореф. Дисс. Канд.пед. наук.- Москва:РГАФК.-1996.-19с.
4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районуван-ня.-К.: Видавничо-поліграфічний центр,,Київський універ-ситет,,.-2001.-395 с.
5. Бердус М.Г., Чувилин В.В., Боген М..М., Бердус Г.И. Физкультурная рекреация и ,,спорт для всех,, // 6 Международный научный конгресс,, Современный олимпийский спорт и спорт для всех,,.- Варшава.-2002.- С. 223-224.
6. Бердус.М., Боген М., Бердус Г., Чувилин В. Физическая рекреация и метатеоретические аспекты её теории//Меж-дународный конгресс: ,,Человек в мире спорта: новые идеи технологии, перспективы,,.-Москва.-1998.- С.521-522.
7. Виноградов П.А., Савин В.А. ,,Спорт для всех на пороге 21 века //ТиПФК.- 1999.- №
8. Выдрин В.М., Джумаев А.Д. Физическая рекреация - вид физической культуры// ТиПФК.-1989.-№3.- С.2-3.
9. Евстафьев Б.В. Анализ основных понятий в теории физической культуры.- Ленинград: ВИФК 1985.-118 с.
10. Жагин А.Е. Рекреация и некоторые её методы // Сборник научно-методических трудов :,,Оздоровительные технологии по физической культуре и спорту в учебных заведени-ях,,.-Белгород.-2004.- С.275-280.
11. Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму.-Луцьк:Вежа.-2000.-240с.
12. Зорин И.В. Рекреационная сущность экологического ту-ризма//ТиПФК.-2002.-№5.- С.
13. Калинкин Л.А., Матов В.В. Физкультурно-рекреационная стратегия развития современного общества //ТиПФК.-1990.-№ 1.- С. 8-11.
14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.-М: ФиС.- 1991.
15. Мосалев Б.Г. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учебное пособие.-М: МГУК.-1995.-96 с.
16. Орлов А.С. Концепция социологии рекреации // Социологические исследования.-1990.-№9.- С. 102-106.
17. Орлов А.С. Социология рекреации.-М.: Наука.-1995.-118 с.
18. Рыжкин Ю.Е. К вопросу о понятии феномена ,,физичес-кая рекреация,,//ТиПФК.-2001.-№4.- С. 55-57.
19. Рыжкин Ю.Е. Физическая рекреация в сфере досуга человека //ТиПФК.-2002.-№ 2.- С.
20. Рыжкин Ю.Е. Психолого-педагогические основы физической рекреации: Учебное пособие.- Спб:РГПУ им. А.И. Герцена.-1997.-36 с.
21. Теория и методика физического воспитания // Под ред Т. Ю. Круцевич.- Киев: Олимпийская литература.- 2003.22. Хьюз Э. Работа и досуг //Американская социология.-М:
Прогресс.-1972.-С. 68-81.
23. Demel M., Humen W. Wprowadzenie do rekreacji fizycznej.-Warszawa:SiT.-1970.- 120s.
24. Dumazejder J. Towards a society of leisure// Leisure.-1967.-P.25.
25. Heidegger M. Bycie i czas. - Warszawa. - 1981.
26. Hujzinga J. Homo ludens: zabawa jako zrodlo kultury. -Warszawa: Czytelnik. - 1998.
27. Kelly J.P. Leisure and sport: of sociological approach// Handbook of social sciences of sport. Champaigh: stipples publ.comp.- 1981.
28. Labaj M., Mazurkiewicz A. Wybrane zagadnienia z teorii i metodyki rekreacji ruchowej.- Krakow: AWF.-1984.- 232 s.
29. Pilawska A., Pilawski A., Petrynski W. Zarys teorii i metodyki rekreacji ruchowej.-Katowice: GWSH.-2003.-144 s.
30. Podstawy rekreacji i turystyki // Pod red. Sylwii Toczek-Werner.- Wroclaw:AWF.-2002.-150s.
31. Rekreacja ruchowa i turystyka //Pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:AWF.-1984.-223s.
32. Sport dla wszystkich rekreacja dla kazdego // pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:TKKF.-1994.- 90 s.
33. Teoria i metodyka rekreacji (zagadnienia podstawowe) Pod. Red. Iwony Kielbasiewicz-Drozdowskiej, Wieslawa Siwinskiego.-Poznan:AWF.-2001.-305 s.
34. Winiarski R. Wst^p do teorii rekreacji (ze szczegolnym uwzgl^dnieniem rekreacji fizycznej).- Krakow:AWF.-1989.-144 s.
35. Wybrane zagadnienia rekreacji ruchowej // Pod. Red. Teresy Wolanskiej.- Warszawa:AWF.- 1991.- 276 s.
36. Wyrzykowski Jerzy (redakcja naukowa) Studia nad czasem wolnym mieszkancow duzych miast Polski i jego wykorzystaniem na rekreacji ruchow^ i turystyk^.- Wroclaw: AWF.-2000.- 262 s.
Надійшла до редакції 19.01.2007р.
РЕКРЕАЦІЯ, ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ, РІЗНОВИД І РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ.
Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Войцех Лара Академія фізичного виховання, Вроцлав Колегіум Карконоське в Єлєнєй Гурє (Польща)
Анотація. У статті розглядаються теоретичні аспекти рекреації, як соціально-культурного явища, різновиду та результату діяльності людини. Окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов’язана з необхідністю відновлення та оптимізації розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення - наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес) соціальних чинників.
Ключові слова: рекреація, різновиди рекреації, вільний час людини.
Аннотация: Евгений Приступа, Аркадиуш Жепка, Вой-цех Лара. Рекреация, как социально-культурное явление, разновидность и результат деятельности. В статье рассматриваются теоретические аспекты рекреации, как социально-культурного явления, разновидности и результата деятельности человека. Очерчена группа специфических нужд, реализация которых связана с необходимостью восстановления и оптимизации развития человеческого организма, которая предопределяет необходимость обеспечения определенных условий их удовлетворения - наличие свободного времени, особые свойства пространства жизнедеятельности, материально-техническая база, система психических (мотивация, интерес) социальных факторов.
Ключевые слова: рекреация, виды рекреации, свободное время человека.
Annotation. Evgen Prystupa, Arkadiusz Rzepka, Wojciech Lara. Recreation as a social and cultural phenomenon, variety and result of activity. The article shows theoretical aspects of recreation as a social and cultural phenomenon, variety and result of activity. The free time of the person is the important social, economic and psychological pedagogical problem of a modern civilization. Distribution a free time is non-uniform. The society is not prepared yet for his adequate use.
Keywords: recreation, varieties of recreation, leisure.
Вступ.
Теорія рекреації, як і кожна нова галузь знань потребує чіткого і докладного визначення найважливіших понять (дефініцій), які становлять основу розуміння та інтерпретації найважливіших про-
