CC BY
146нської конференції, ,Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення,,.- Львів.-2004.- С. 244245.
3. Анашкина Н.А, Социокультурные факторы и социальнопедагогические механизмы формирования рекреативнооздоровительной деятельности женщин//Автореф. Дисс. Канд.пед. наук.- Москва:РГАФК.-1996.-19с.
4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районуван-ня.-К.: Видавничо-поліграфічний центр,, Київський універ-ситет,,.-2001.-395 с.
5. Бердус М.Г, Чувилин В.В., Боген М..М., Бердус ГИ. Физкультурная рекреация и ,,спорт для всех,, // 6 Международный научный конгресс,, Современный олимпийский спорт и спорт для всех,,.- Варшава.-2002.- С. 223-224.
6. Бердус.М., Боген М., Бердус Г., Чувилин В. Физическая рекреация и метатеоретические аспекты её теории//Меж-дународный конгресс: ,,Человек в мире спорта: новые идеи технологии, перспективы,,.-Москва.-1998.- С.521-522.
7. Виноградов П.А., Савин В.А. „Спорт для всех на пороге 21 века //ТиПФК.- 1999.- №
8. Выдрин В.М., Джумаев А.Д. Физическая рекреация - вид физической культуры// ТиПФК.-1989.-№3.- С.2-3.
9. Евстафьев Б.В. Анализ основных понятий в теории физической культуры.- Ленинград: ВИФК 1985.-118 с.
10. Жагин А.Е. Рекреация и некоторые её методы // Сборник научно-методических трудов :,,Оздоровительные технологии по физической культуре и спорту в учебных заведени-ях,,.-Белгород.-2004.- С.275-280.
11. Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму.-Луцьк:Вежа.-2000.-240с.
12. Зорин И.В. Рекреационная сущность экологического ту-ризма//ТиПФК.-2002.-№5.- С.
13. Калинкин Л.А., Матов В.В. Физкультурно-рекреационная стратегия развития современного общества //ТиПФК.-1990.-№ 1.- С. 8-11.
14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.-М: ФиС.- 1991.
15. Мосалев Б.Г. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учебное пособие.-М: МГУК.-1995.-96 с.
16. Орлов А.С. Концепция социологии рекреации // Социологические исследования.-1990.-№9.- С. 102-106.
17. Орлов А.С. Социология рекреации.-М.: Наука.-1995.-118 с.
18. Рыжкин Ю.Е. К вопросу о понятии феномена ,,физичес-кая рекреация,,//ТиПФК.-2001.-№4.- С. 55-57.
19. Рыжкин Ю.Е. Физическая рекреация в сфере досуга человека //ТиПФК.-2002.-№ 2.- С.
20. Рыжкин Ю.Е. Психолого-педагогические основы физической рекреации: Учебное пособие.- Спб:РГПУ им. А.И. Герцена.-1997.-36 с.
21. Теория и методика физического воспитания // Под ред Т. Ю. Круцевич.- Киев: Олимпийская литература.- 2003.-
22. Хьюз Э. Работа и досуг //Американская социология.-М:
Прогресс.-1972.-С. 68-81.
23. Demel M., Humen W. Wprowadzenie do rekreacji fizycznej.-Warszawa:SiT.-1970.- 120s.
24. Dumazejder J. Towards a society of leisure// Leisure.-1967.-P.25.
25. Heidegger M. Bycie i czas. - Warszawa. - 1981.
26. Hujzinga J. Homo ludens: zabawa jako zródlo kultury. -Warszawa: Czytelnik. - 1998.
27. Kelly J.P. Leisure and sport: of sociological approach// Handbook of social sciences of sport. Champaigh: stipples publ.comp.- 1981.
28. Labaj M., Mazurkiewicz A. Wybrane zagadnienia z teorii i metodyki rekreacji ruchowej.- Kraków: AWF.-1984.- 232 s.
29. Pilawska A., Pilawski A., Petrynski W. Zarys teorii i metodyki rekreacji ruchowej.-Katowice: GWSH.-2003.-144 s.
30. Podstawy rekreacji i turystyki // Pod red. Sylwii Toczek-Werner.- Wroclaw:AWF.-2002.-150s.
31. Rekreacja ruchowa i turystyka //Pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:AWF.-1984.-223s.
32. Sport dla wszystkich rekreacja dla kazdego // pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:TKKF.-1994.- 90 s.
33. Teoria i metodyka rekreacji (zagadnienia podstawowe) Pod. Red. Iwony Kielbasiewicz-Drozdowskiej, Wieslawa Siwmskiego.-Poznan:AWF.-2001.-305 s.
34. Winiarski R. Wst^p do teorii rekreacji (ze szczegolnym uwzgl^dnieniem rekreacji fizycznej).- Krakow:AWF.-1989.-144 s.
35. Wybrane zagadnienia rekreacji ruchowej // Pod. Red. Teresy Wolanskiej.- Warszawa:AWF.- 1991.- 276 s.
36. Wyrzykowski Jerzy (redakcja naukowa) Studia nad czasem wolnym mieszkancow duzych miast Polski i jego wykorzystaniem na rekreacja ruchow^ i turystyk^.- Wroclaw: AWF.-2000.- 262 s.
Надійшла до редакції 19.01.2007р.
РЕКРЕАЦІЯ, ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ, РІЗНОВИД І РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ.
Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Войцех Лара Академія фізичного виховання, Вроцлав Колегіум Карконоське в Єлєнєй Гурє (Польща)
Анотація. У статті розглядаються теоретичні аспекти рекреації, як соціально-культурного явища, різновиду та результату діяльності людини. Окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов’язана з необхідністю відновлення та оптимізації розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення - наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес) соціальних чинників.
Ключові слова: рекреація, різновиди рекреації, вільний час людини.
Аннотация: Евгений Приступа, Аркадиуш Жепка, Вой-цех Лара. Рекреация, как социально-культурное явление, разновидность и результат деятельности. В статье рассматриваются теоретические аспекты рекреации, как социально-культурного явления, разновидности и результата деятельности человека. Очерчена группа специфических нужд, реализация которых связана с необходимостью восстановления и оптимизации развития человеческого организма, которая предопределяет необходимость обеспечения определенных условий их удовлетворения - наличие свободного времени, особые свойства пространства жизнедеятельности, материально-техническая база, система психических (мотивация, интерес) социальных факторов.
Ключевые слова: рекреация, виды рекреации, свободное время человека.
Annotation. Evgen Prystupa, Arkadiusz Rzepka, Wojciech Lara. Recreation as a social and cultural phenomenon, variety and result of activity. The article shows theoretical aspects of recreation as a social and cultural phenomenon, variety and result of activity. The free time of the person is the important social, economic and psychological pedagogical problem of a modern civilization. Distribution a free time is non-uniform. The society is not prepared yet for his adequate use.
Keywords: recreation, varieties of recreation, leisure.
Вступ.
Теорія рекреації, як і кожна нова галузь знань потребує чіткого і докладного визначення найважливіших понять (дефініцій), які становлять основу розуміння та інтерпретації найважливіших про-
цесів, явищ, закономірностей тощо, характерних для сучасного етапу розвитку рекреації, як важливої складової фізичної культури.
Термін рекреація, як відомо, походить від латинського слова „recreatio” (повернути до життя, оживити, зміцнити, підкріпити, відновити, а також
- створити на ново ; recreation - франц.-розвага, відпочинок).
Рекреація як соціальне явище та науковий термін без сумніву становчо увійшов до наукового обігу і є зрозумілим та знаним.
Слід зауважити, що у минулому терміном «рекреація» називався пообідній відпочинок учнів, які вчилися в школах-інтернатах, і проводили свій вільний час у рекреаційних грах і забавах разом із своїми вчителями. Дослідники системи історії освіти в Україні на Литві та у Польщі у минулі історичні епохи підкреслюють, що рекреаційні мандрівки, різноманітні рухливі ігри та забави за участю учнів та вчителів регулярно відбувалися кожного вівторка та четверга післяобідньою порою ( 31, 30 ).
Дещо пізніше поняттям «рекреація» почали охоплювати інші різновиди дозвілля, навіть такі, які , на перший погляд не мали рекреаційних ознак ( 30 ).
В тлумачних словниках більшості мов під терміном «рекреація» розуміється, по-перше, проміжок часу, відведений на відпочинок, по-друге, сам відпочинок, відновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність, і, по-третє, термін цей асоціюється з канікулами, або ж тривалою перервою між навчальними заняттями.
Сучасне трактування поняття рекреація, незважаючи на деякі семіотико-семантичні , філософські, концептуально-теоретичні розбіжності спеціалістів, в загальних рисах полягає на ствердженні, що процес рекреації поєднує всю сукупність різновидів діяльності людини, яка реалізується на дозвіллі у часі, вільному від праці , навчання, виконання громадських та сімейних обов’язків та забез-
печення підставових фізіологічних функцій ( 31, 29, 30, 27).
Важливим є факт, що у визначенні дефініції рекреації не є істотним різновид чи форма людської діяльності (активності), а власне спосіб її трактування і рефлексії конкретною людиною.
Аналіз фахової літератури засвідчує, що термін рекреація використовується щонайменше у декількох значеннях. У першому значенні словом рекреація окреслюється різновид людської діяльності, який характеризується наявністю цільово-результативних відносин ( Рис. 1 ).
У цьому аспекті, рекреація розглядається як процес людської діяльності, спрямований на відновлення, реституцію, регенерацію природних здібностей людини, витрачених у процесі трудової (навчальної) діяльності, у вільний від головних обов’язків час, а також і як процес задоволення натуральних потреб людини у психофізичній активності, у зміцненні та відтворенні здоров’я, отриманні задоволення від психофізичної активності під час дозвілля та вдосконаленні психічних, духовних і тілесних (фізичних, соматичних) складових особистості людини.
Формулювання цілей роботи.
Метою роботи є аналіз теоретичних аспектів рекреації, як соціально-культурного явища, різновиду та результату діяльності людини.
Результати дослідження.
Всі різновиди людської діяльності, а одним із них є рекреаційна активність людини характеризуються необхідністю визначення кінцевої мети і способів її досягнення. Кінцевий результат рекреаційної діяльності виступає як специфічний продукт, який , у залежності від мети може конкретизуватись , по-перше, у вдосконаленні психічних та фізичних якостей, по-друге, у задоволенні біологічної потреби людини у фізичній (руховій) активності, по-третє, у відновленні (реституції) потенціалу організму, по-четверте, у зміцненні, збереженні та відтворенні здо-
ров’я, по-п’яте, у отриманні задоволення від реалізованої психофізичної активності під час дозвілля.
Рекреаційна діяльність людини передбачає у своїй структурі наявність суб ’ єкт-об’єктних та суб ’єкт-суб ’єктних взаємовідносин, зв’язків та кореляцій.
Сутність суб ’ єкт-об’єктних взаємовідносин полягає у тому, що суб ’ єкт - конкретна людина, у процесі рекреаційної діяльності оволодіває надбаннями цивілізації у галузі рекреації (засобами, методами, формами рекреації, системою знань тощо), тобто споживаючи (присвоюючи) їх, своєю активністю спричиняється до певних соціальних, психічних, біологічних змін свого індивідуального статусу.
Сутність суб ’ єкт - суб’єктних взаємовідносин слід розглядати, по-перше, як включення (соціалізацію) конкретного суб’єкта в інформаційну, опосередковану, або безпосередню, механічну взаємодію з іншими суб’єктами рекреаційної діяльності. І, по-друге, як вдосконалення конкретним суб ’ єктом власних психічних, духовних та фізичних якостей у результаті реалізації рекреаційної активності.
Таким чином, рекреація у діяльнісному аспекті розглядається як процес або спосіб раціонально організованої психофізичної активності людини, спрямованої на досягнення системи цілей, обумовлених істотою рекреації, у вільний від основних професійних, родинних та громадських обов’язків час.
Іншим аспектом розгляду рекреації, як соціального явища, є аспект предметно-ціннісний. Рекреація, як сукупність предметних цінностей, охоплює цілий ряд матеріальних та духовних досягнень, створених у суспільстві з метою задоволення рекреаційних потреб сучасної людини. Кожний етап розвитку рекреації характеризується своєрідним ціннісним змістом, і у цьому аспекті, цей зміст є для кожної людини, яка проявляє рекреаційну активність, предметом засвоєння. використання, своєрідною формою споживання рекреаційних послуг
Мова йде, у першу чергу, про багаточи-сельні популярні у сучасному суспільстві системи атлетичної гімнастики, боді-білдінґу, шейпінґ, аеробіку, стречінґ, дансінґ , джоґґінґ тощо, а також системи здорового способу життя, засадами яких виступають різноманітні чинники психотренінгу, релаксу, комплекси дієтичних рекомендацій, загартування організму, а також рекомендації із застосування традиційних фізичних факторів у сучасній рекреаційній практиці.
Поряд із адекватними досягненнями людства у використанні різноманітних систем психофізичної рекреаційної активності, які складають специфічний зміст рекреації, значну вартість мають і наукові знання, які узагальнюють сутність цієї галузі фізичної культури, принципи, форми, методи та методики використання фізичних вправ у рекреаційній діяльності; організаційні , матеріально-технічні та інші умови, які спеціально створюються для ефективного функціонування рекреаційної сфери (медико-біологічне, інформаційне забезпечення,
якість і доступність спортивних споруд, інвентаря та обладнання тощо).
Таким чином, предметно-ціннісний аспект рекреації полягає у сукупності науково-методичного, організаційного та матеріально-технічного забезпечення рекреаційної діяльності людини.
І, нарешті, рекреацію слід розглядати в аспекті персоніфікованого результату діяльності, який може характеризуватися сукупністю корисних змін, досягнень, ефектів, які відбулися у сфері психічної, духовної та фізичної життєдіяльності людини.
До таких у першу чергу необхідно зарахувати формування основ здорового способу життя, зміцнення здоров’я, оптимізацію антропометричних параметрів тіла людини, покращення фізичної підготовленості, оптимізацію психічного стану тощо.
Наступним аспектом розгляду рекреації є її ототожнення із відпочинком після трудової діяльності. У цьому аспекті рекреація розглядається як форма відпочинку, або як процес усунення наслідків втоми, спричиненої професійною діяльністю людини, або як процес регенерації сил.
Зазначена характеристика терміну рекреація випливає із докладного тлумачення слів loisir ( франц ) та leisure ( англ.), які означають час вільний від професійної праці, призначений для відпочинку чи довільної аматорської діяльності ( 30, 27, 22).
Експерт ЮНЕСКО, французький соціолог Думазейдер (Joffre Dumazejder, 1962) окреслив зазначений термін як систему занять, в яких людина бере участь добровільно з метою відпочинку, розваги, або для розвитку своїх знань, творчих здібностей протягом вільного часу після виконання професійних, родинних та громадських обов’язків ( 24 ).
Спеціалісти відзначають ще декілька аспектів рекреації, а серед них ототожнення рекреації, як динамічного суспільно-культурного явища, підстави розвитку якого становить тенденція суттєвого зростання параметрів вільного часу в структурі життєдіяльності сучасної людини ( 22, 23, 1, 2 , 8 ).
Розвиток постіндустріального суспільства, глобалізаційні зміни економіки, культури та науки, спричинилися у значній мірі до інформатизації життєдіяльності сучасної людини, яка, у свою чергу, суттєво обмежила параметри натуральної фізичної активності .
Саме рекреаційна активність може стати ефективним профілактичним засобом , який протидіятиме негативним наслідкам розвитку сучасної цивілізації - урбанізації, підвищенню стресорних впливів, гіподинамії, індустріалізації тощо.
З другого боку, збільшення тривалості життя людей у високорозвинених державах, спричинилося до появи великих груп людей , які диспонують вільним часом - пенсіонери, рентисти, а також збільшення відсотків студіюючої молоді. З погляду істоти рекреаційної активності , зазначені групи є найбільш реальними потенційними споживачами рекреаційних послуг.
Зважаючи на вищенаведені факти, пробле-
ма визначення дефініції „рекреація” є надзвичайно складною, з погляду на те ,що зміст рекреації складають добровільні заняття, які реалізуються у вільний від головних професійних, родинних та громадських обов’язків час, а спектр тих занять може бути таким різнобічним та широким , як і сама кількість людських потреб та зацікавлень ( 30, 27).
Польський теоретик рекреації Волянська ( 29 ) дає наступне визначення „... рекреація - це різноманітні заняття , які добровільно реалізуються у вільний час з метою отримання задоволення, авто-експресії, формування власної особистості, відновлення і збільшення психофізичних сил”. Автор стверджує, що не різновид цих занять має вирішальне значення у класифікації зазначених форм психофізичної активності в аспекті, чи відносяться вони до рекреаційної діяльності, а власне психосоціаль-ний контекст, а саме - чи є ці заняття добровільними, чи отримує від них людина задоволення, чи відповідають ці заняття інтересам людини, яка мотивація конкретної особи до даного різновиду активності, а також чи мають ці заняття позитивний вплив на розвиток особистості людини.
Цікавим є визначення терміну рекреація в.Б. ВиІЇега, який трактує її як „ певну форму активності (діяльності), яка реалізується не з погляду досягнення визначеної мети чи певних ефектів, але для самої діяльності, яка створює людині можливості для прояву її фізичних, розумових та творчих сил ( Цит. за 23 ).
Зазначена автотелічність рекреаційних занять у сучасному суспільстві стає все менш актуальною, адже сьогодні небагато осіб можуть собі дозволити займатися яким -небудь різновидом рекреації , трактуючи його як мету саму в собі. Адже окрім фактичного задоволення, не менш значущими видаються ефекти рекреаційних занять, які проявляються у зміцненні здоров’я, протидії та профілактиці цивілізаційним хворобам, оптимізації маси тіла , або іншим інструментальним ефектам. У такому випадку рекреаційні заняття стають цінністю -засобом, а не цінністю-метою.
Надзвичайно важливо, щоб рекреаційна активність становила певні цінності в наступних вимірах: - культурному -як суспільна вартість, яка є
повсюдно бажаною та важливою для суспільства; -суспільному - як діяльність, що має встановлені інституції та структури серед різноманітних груп суспільства; - індивідуально-психологічному - як цінності, отримані особистістю в результаті рекреаційної активності, які є орієнтиром здорового способу життя.
Підсумовуючи сказане, необхідно ствердити, що рекреація повинна стати загальною ціннісною вартістю якнайширших верств людей у сучасному суспільстві.
Доволі часто для практичних потреб розрізняють дві категорії рекреації : -рекреацію пасивну та - рекреацію активну. До пасивної рекреації відносяться наприклад такі її форми, як слухання музики, перегляд телепередач, загоряння тощо. До активної рекреації зараховують форми , у яких переважають розумово-психічні навантаження та форми, у яких домінують елементи фізичного навантаження (Рис.2)
Слід зазначити, що запропонований поділ форм рекреації є відносним, адже у реальній рекреаційній практиці виділення у чистому вигляді одного із зазначених різновидів рекреації практично є неможливим, швидше власне рекреаційна практика свідчить про комплексність її форм. Наприклад, надзвичайно поширені у сучасній цивілізації стилі життя, в яких людина проводить значний час біля екрану телевізора, або комп’ютера аж ніяк не можна віднести до пасивного різновиду діяльності людини. Адже відбір, переробка (аналіз-синтез) різноманітної інформації відносяться до інтенсивних форм людської активності, яка потребує значного напруження , концентрації психічних процесів, а також і значного видатку енергії. Саме такі, „пасивні” форми проведення вільного часу біля телевізора чи комп’ютера, особливо у надмірних часових параметрах, спричиняються до різноманітних розладів психіки, а навіть і психічних узалежнень та захворювань.
Як зазначають Пілявська, Пілявськи та Петриньськи ( 26 ), критерієм поділу на рекреацію активну та пасивну може бути рівень енергетичного обміну. Якщо цей рівень не перевершує параметрів метаболізму в стані спокою, рекреацію можна назвати пасивною. Коли рівень енергетичного
обміну є вищим , тоді рекреаційну активність можна віднести до активних форм рекреації (з домінуванням фізичної чи психічної активності).
У цьому аспекті необхідно звернути увагу на зміст структури рекреації, опрацьований Дума-зейдером ( 24 ), де він виділяє три великі сфери, а саме:
пасивну регенерацію сил у процесі розслаблення, релаксу; фізичний розвиток у процесі рекреаційних занять з домінацією фізичної активності, до якої автор зараховує і спорт; розвагу у процесі психічної (розумової) активності , до яких зараховуються також розваги та забави і хоббістичні різновиди рекреації ( Рис. 3 ).
Не піддаючи сумніву важливість всіх можливих різновидів рекреації, необхідно наголосити, що сучасні умови життєдіяльності людини потребують нагального збільшення співвідношення фізичних різновидів рекреації.
Згідно новочесних наукових даних оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (і з домінацією психічного і з домінацією фізичного компонентів) форм рекреаційної активності ( 30, 28 ).
Підсумовуючи сказане, слід наголосити, що рекреація повинна стати важливою потребою сучасної людини, яка має бути органічною складовою ціннісних і діяльнісних аспектів життєдіяльності.
Одним із найважливіших чинників рекреації виступає психофізична активність людини, яка їй приносить задоволення, радість, приємність, дає можливість до зменшення стресу .
Рекреаційна активність в системі галузі
науки про фізичне виховання і спорт розглядається як специфічна форма життєдіяльності людини, яка реалізується на дозвіллі у вільний від основних професійних, громадських та родинних обов’язків час (Рис. 4 )
Наступними важливими системоформую-чими чинниками рекреації виступають:
- добровільність рекреаційної активності, яка забезпечується свободою вибору та можливостями задоволення рекреаційних потреб вільно, без примусу, в залежності від особистих цінностей, потреб, мотивів та інтересів;
- відмінність змісту та форм рекреаційної активності від професійної, побутової та громадської активності, що зумовлено ієрархією цілей, засобів та методів, які побутують в рекреації, а також їх специфічністю;
- безінтересовність рекреаційної активності, що зумовлюється, у першу чергу, відсутністю економічної мотивації під час проведення дозвілля;
- розважальність рекреаційної активності, яка дає можливість створення атмосфери умовних цінностей, в якій багато дій реалізуються з метою задоволення автотелічних потреб.
В сучасній науковій літературі прийнято розрізняти наступні форми рекреації:
- рухова (фізична) рекреація, головною метою якої виступає оптимізація соматичної складової структури особистості людини, і яка об’єднує всі різновиди рекреаційних занять, системоформуючим чинником в яких, окрім категорії вільного часу виступає рухова активність, реалізована у формі фізичних вправ, а також використання низки чинників фізич-
Розслаблення
(Релакс)
Регенерація у пасивному процесі (відсутність активності)
Рис. 3 Структура рекреації (За 3. Dumazejder (24)). Умовні позначення : Л-лікування, В - видовища; РР-
розумові розваги
ного походження для цілеспрямованого впливу на організм людини (використання ,наприклад, фізи-кальних властивостей води, повітря тощо);
- творча (креативна) рекреація, головною метою якої виступає вдосконалення особистості за посередництвом впливу різноманітних форм культури ( музика, театр, фотомистецтво, бальні танці тощо);
- культурно-розважальна рекреація, метою якої виступає інтелектуальне вдосконалення особистості у процесі, наприклад, читання художньої літератури, інтелектуальних розваг, інтелектуальних ігор, колекціонування тощо;
- суспільно-громадська рекреація, метою якої є допомога у тій чи іншій сфері іншим людям, і, яка реалізується у вільний від основних обов’ язків час (участь у різноманітних харитативних організаціях тощо)(30, 23, 22);
Бурхливий розвиток рукреаційної індустрії протягом останніх десятиліть спричинився до становлення відносно нового різновиду - екстремальних форм рекреації, до яких відносяться дельтапланеризм, гірський туризм (у тому числі альпінізм), купання у льодовій воді, стрибки з парашутом тощо ( 32, 31, 27).
Необхідно зазначити, що за всіма ознаками до рекреаційної активності є всі підстави зарахувати також велику кількість хоббістичних різновидів діяльності людей, які реалізуються на дозвіллі, у вільний від роботи, родинних та громадських обов’язків час з метою як гедоністичною (отримання задоволення від зазначеної діяльності), або ж оздоровчою, едукаційною тощо. До таких різновидів рекреаційно-хоббістичної активності відносяться -рибальство, полювання, збирання грибів, колекціонування тощо ( Рис. 5 ).
Фактично, всі зазначені різновиди рекреації , відрізняючись структурними та змістовними елементами активності людини, мають одну спільну характеристику, а саме - всі вони можуть розглядатися як активний , цілеспрямований спосіб проведення дозвілля.
В сучасній науковій літературі , окрім зазначених , розрізняють наступні різновиди рекреації
: соціальну, біологічну, психологічну, кліматичну ( 18, 19, 20).
Дефініція фізичної рекреації полягає у першу чергу на визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, яка ґрунтується на використанні спеціально-організованої рухової активності у формі фізичних вправ із застосуванням природних та ґіґієнічних факторів протягом вільного часу людини добровільно, та з метою відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, креації (вдосконалення) своїх психічних та фізичних здібностей, відтворення та зміцнення здоров’я.
Фізичну рекреацію у цьому плані розглядають як органічну складову сучасної фізичної культури, істотою якої (рекреації) є процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами ( 8 ).
Слід зазначити, що рекреаційна активність може бути спрямована як на задоволення власних зацікавлень, з метою самореалізації (автотелічний аспект рекреації), або ж може бути потрактована інструментально, як спосіб досягнення визначених цілей (зміцнення та відтворення здоров’я, підвищення та оптимізація фізичної підготовленості, формування естетичної постави тіла тощо).
В галузі наук про фізичне виховання і спорт фізичну рекреацію нерідко ототожнюють із таким явищем, як спорт для всіх. Слід зазначити, що початки руху спорту для всіх , сягають 60 років минулого століття, коли згідно рекомендації Ради Європи (1966 рік) зазначена дефініція була впроваджена до наукового обігу з метою декларування права кожної людини до занять спортом . Концептуальні засади „Спорту для всіх” ґрунтуються на визнанні позитивної ролі різноманітних форм спеціально організованої рухової активності , як важливого чинника життєдіяльності сучасної людини.
За багатьма ознаками в науковій літературі терміни „Фізична рекреація” та „Спорт для всіх” ототожнюються як синоніми, при чому спеціалісти
не поглиблюючи термінологічних дискусій, погоджуються на практично однакове тлумачення зазначених термінів.
В сучасній англомовній літературі досить часто , окрім терміну „спорт для вгіх’ХєроіІ for all), використовуються терміни „Healht-related fitness”, „^alto-related physical actiwity”, „ ^alto-related physical exercise”.
Незважаючи на різні підходи до тлумачення зазначених термінів, всі вони ґрунтуються на аксіоматичних засадах визначення позитивного впливу спеціально організованих форм рухової(фізичної) активності на фізичну підготовленість, фізичний стан та здоров’я людини.
Як зазначає KMbasiewicz-Drozdowska ( 30 ), зміст рухової (фізичної) рекреації полягає на використанні всіх різновидів рухової активності протягом вільного часу з метою відпочинку, для отримання задоволення і особистого розвитку. Слід зазначити, що до рекреаційних форм рухової активності не цілком обґрунтованим буде зарахування саме всіх різновидів рухової активності, а лише тих, які відповідають ознакам рекреації. Тут йдеться про ті форми рухової активності, які використовуються лише з метою вдосконалення психофізичних якостей людини, задоволення людської потреби у русі, а в науковій літературі зазначені форми найчастіше окреслюються як фізичні вправи.
Головними класифікаційними ознаками фізичної рекреації виступають наступні ознаки, які і складають її зміст:
- фізична рекреація ґрунтується на руховій (фізичній) активності;
- головними засобами фізичної рекреації виступають фізичні вправи;
- фізична рекреація реалізується у вільний час;
- фізична рекреація включає у себе культурно-ціннісні аспекти;
- фізична рекреація складається із інтелектуальних, емоційних та фізичних компонентів;
- фізична рекреація здійснюється на добровільних, самодіяльних засадах;
- фізична рекреація оптимально впливає на організм людини;
- фізична рекреація у своєму змісті має виховні і освітні аспекти;
- фізична рекреація носить переважно розважальний (гедоністичний) характер;
- фізична рекреація реалізується переважно в натуральних ( природних) умовах ( 18 , 19 ).
Взаємозв’язки та взаємозалежності між фізичною рекреацією та рекреацією, а також між фізичною рекреацією та різновидами рухової (фізичної) активності зображено на рис.6 Висновки.
Слід зазначити, що бурхливий розвиток наукових досліджень рекреаційної проблематики останніми роками дає змогу окреслити вихідні постулати теорії рекреації як науки:
- серед багатьох потреб людини та суспільства окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов’язана з необхідністю відновлення (реституції) та оптимізації розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення - наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес) соціальних чинників;
- наявність зазначених потреб спонукає людину до рекреаційної активності, яка має низку відмінностей від повсякденної трудової, громадської, побутової діяльності, а суспільство (його інституції) - до створення необхідних умов;
- включаючи у сферу рекреаційної діяльності природні об’єкти (сили природи, природні явища, предмети та комплекси), створюючи та використовуючи технологічні системи, а також інших людей, людина таким чином віднаходить та формує, а суспільство створює, підтримує та розвиває особливі системи для задоволення рекреаційних потреб - рекреаційні системи;
- для опису рекреаційної системи необхідно оха-
Рис. 6 Взаємозв ’язки між руховою активністю, фізичною рекреацією та рекреацією (за А. РіІам>,?ка,
А.РіІажзкі, Ж. Реїгуакі, (26) , допрацьовано).
рактеризувати : потреби, напрямки діяльності, її елементи, внутрішні (між елементами) та зовнішні (між рекреаційною системою та суспільством і природою) системоформуючі взаємозв’язки та їх ефективність;
- призначення рекреаційних систем та їх властивості детермінуються функціями рекреації;
- за своїм характером рекреаційні системи відносяться до соціо-демографічо-екологічних , просторових та динамічних систем ( 12, 18 ).
Подальші дослідження передбачається
провести у напрямку вивчення інших проблем
рекреації.
Література:
1. Андрєєва О., Чернявський М. Оцінка перспективності розвитку окремих видів фізичної рекреації в умовах мега-полісу// Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків. - 2004.-№
15.- С. 4-9.
2. Андрєєва О., Благій О. Аспекти підготовки кадрів з рекреаційно-туристської діяльності // Матеріали 4 Всеукраїнської конференції ,,Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення,,.- Львів.-2004.- С. 244-245.
3. Анашкина Н.А. Социокультурные факторы и социальнопедагогические механизмы формирования рекреативнооздоровительной деятельности женщин//автореф. дисс. канд.пед. наук.- Москва:РГАФК.-1996.-19с.
4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районуван-ня.-К.: Видавничо-поліграфічний центр,,Київський універ-ситет,,.-2001.-395 с.
5. Бердус М.Г, Чувилин В.В., Боген М..М., Бердус ГИ. Физкультурная рекреация и ,,спорт для всех,, // 6 Международный научный конгресс ,,Современный олимпийский спорт и спорт для всех,,.- Варшава.-2002.- С. 223-224.
6. Бердус М., Боген М., Бердус Г., Чувилин В. Физическая рекреация и метатеоретические аспекты её теории//Меж-дународный конгресс: ,,Человек в мире спорта: новые идеи технологии , перспективы,,.-Москва.-1998.- С.521-522.
7. Виноградов П.А., Савин В.А. ,Спорт для всех на пороге 21 века //ТиПФК.- 1999.- №5. - С.34-39.
8. Выдрин В.М., Джумаев А.Д. Физическая рекреация - вид физической культуры// ТиПФК.-1989.-№3.- С.2-3.
9. Евстафьев Б.В. Анализ основных понятий в теории физи-
ческой культуры.- Ленинград: ВИФК 1985.-118 с.
10. Жагин А.Е. Рекреация и некоторые её методы // Сборник научно-методических трудов :,,Оздоровительные технологии по физической культуре и спорту в учебных заведени-ях,,.-Белгород.-2004.- С.275-280.
11. Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму.-Луцьк:Вежа.-2000.-240с.
12. Зорин И.В. Рекреационная сущность экологического ту-ризма//ТиПФК.-2002.-.№11.- С.9-13.
13. Калинкин Л.А., Матов В.В. Физкультурно-рекреационная стратегия развития современного общества //ТиПФК.-1990.-№ 1.- С. 8-11.
14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.-М: ФиС.- 1991.
15. Мосалев Б.Г. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учебное пособие.-М: МГУК.-1995.-
96 с.
16. Орлов А.С. Концепция социологии рекреации // Социологические исследования.-1990.-№9.- С. 102-106.
17. Орлов А.С. Социология рекреации.-М.: Наука.-1995.-118 с.
18. Рыжкин Ю.Е. К вопросу о понятии феномена ,,физичес-кая рекреация,,//ТиПФК.-2001.-№4.- С. 55-57.
19. Рыжкин Ю.Е. Физическая рекреация в сфере досуга человека //ТиПФК.-2002.-№ 5.- С.17-19
20. Рыжкин Ю.Е. Психолого-педагогические основы физической рекреации: Учебное пособие.- Спб:РГПУ им. А.И. Герцена.-1997.-36 с.
21. Теория и методика физического воспитания // Под ред Т. Ю. Круцевич.- Киев: Олимпийская литература.- 2003.- Том ІІ.-
22. Хьюз Э. Работа и досуг //Американская социология.-М: Прогресс.-1972.-С. 68-81.
23. Demel M., Humen W. Wprowadzenie do rekreacji fizycznej.-Warszawa:SiT.-1970.- 120s.
24. Dumazejder J. Towards a society of leasure// Leisure.-1967.-P.25.
25. Labaj M., Mazurkiewicz A. Wybrane zagadnienia z teorii i metodyki rekreacji ruchowej.- Kraków: AWF.-1984.- 232 s.
26. Pilawska A., Pilawski A., Petrynski W. Zarys teorii i metodyki rekreacji ruchowej.-Katowice: GWSH.-2003.-144 s.
27. Podstawy rekreacji i turystyki // Pod red. Sylwii Toczek-Werner.- Wroclaw:AWF.-2002.-150s.
28. Rekreacja ruchowa i turystyka //Pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:AWF.-1984.-223s.
29. Sport dla wszystkich rekreacja dla kazdego // pod red. Teresy Wolanskiej.-Warszawa:TKKF.-1994.- 90 s.
30. Teoria i metodyka rekreacji (zagadnienia podstawowe) Pod.
Red. Iwony Kielbasiewicz-Drozdowskiej, Wieslawa Siwinskiego.-Poznan:AWF.-2001.-305 s.
31. Winiarski R. Wst^p do teorii rekreacji (ze szczegolnym uwzgl^dnieniem rekreacji fizycznej).- Krakow:AWF.-1989.-144 s.
32. Wybrane zagadnienia rekreacji ruchowej // Pod. Red. Teresy Wolanskiej.- Warszawa:AWF.- 1991.- 276 s.
Надійшла до редакції 19.01.2007р.
СИНДРОМ ХРОНИЧЕСКОЙ УСТАЛОСТИ: ВОПРОСЫ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ
Прихода И.В.
Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко
Аннотация. В обзоре рассматривается важная проблема клинической медицины - синдром хронической усталости, которому уделяется повышенное внимание в течение последних лет. Предпринимались попытки внедрения синдрома хронической усталости в клиническую практику, в связи с чем разрабатывались критерии его диагностики. Постановка клинического диагноза синдрома хронической усталости предполагает влияние на факторы риска немедикаментозными (изменение образа жизни) и медикаментозными средствами, которые могут уменьшить суммарный риск у пациентов с синдромом хронической усталости.
Ключевые слова: синдром хронической усталости, диагностика, лечение.
Анотація. Прихода І.В. Синдром хронічної утоми: питання діагностики й лікування. У огляді розглядається важлива проблема клінічної медицини - синдром хронічної втоми, якому надається підвищена увага протягом останніх років. Здійснювались спроби впровадження синдрому хронічної втоми у клінічну практику, у зв’язку з чим розроблялись критерії його діагностики. Постановка клінічного діагнозу синдрому хронічної втоми передбачає вплив на фактори ризику немедика-ментозними (зміна стилю життя) та медикаментозними засобами, які можуть зменшити сумарний ризик у пацієнтів з синдромом хронічної втоми.
Ключові слова: синдром хронічної втоми, діагностика, лікування.
Annotation. Prikhoda I.V. Syndrome of chronic weariness: questions of diagnostics and treatment. The contemporary problem of clinical medicine - the chronic fatigue syndrome is reviewed in this article. In order to introduce chronic fatigue syndrome into clinical practice, several organizations formulated criteria for its diagnosis. A clinical diagnosis of the chronic fatigue syndrome is important because it affects life style modification, and therapeutic approaches in patients with risk factors, which may reduce the total risk in patients with chronic fatigue syndrome. Key words: chronic fatigue syndrome, diagnosis, treatment.
Введение.
Синдром хронической усталости (СХУ) является чрезвычайно актуальной и сложной проблемой современной медицины в виду широкой распространённости в популяции, при этом прослеживается четкая тенденция к неуклонному росту заболеваемости. В США зарегистрировано около 5 млн больных СХУ, который относят к категории «пандемии неинфекционного заболевания» и «диванной чумы XXI века» [8]. Точные данные относительно распространённости СХУ в Украине отсутствуют, поскольку данное патологическое состояние пока не относится к категории болезни и не выделено в от-
дельную нозологическую форму [1, 2].
Термин СХУ впервые возник в США в 1984 году и означает беспричинную сильную общую усталость. Однако, сам феномен быстрой и длительной усталости известен довольно давно. Аналогичные состояния под названиями «неврастенический синдром», «астено-депрессивный синдром», «нейромиастения» описаны врачами в XIX веке. При этом следует отличать СХУ от просто усталости, обусловленной не заболеванием, а природной реакцией организма на нагрузку, сигналом о том, что ему очень нужен отдых. СХУ - это беспричинная сильная общая усталость [2].
СХУ наблюдается преимущественно у взрослых лиц, независимо от возраста и профессиональной принадлежности. Установлено, что СХУ в два раза чаще встречается у мужчин, имеющих высшее образование и занимающихся умственным трудом. Все вышеперечисленное дает основание назвать СХУ «болезнью бизнесменов» [3, 7]. Следует отметить, что дети также страдают СХУ [3]. Точная статистика заболеваемости детей отсутствует, однако установлен рост количества случаев СХУ у детей на протяжении последних лет [6]. Подобную неблагоприятную тенденцию связывают с прогрессивно возрастающими информационными, ней-ропсихическими и физическими нагрузками, а также с процессами всемирной глобализации и урбанизации [1, 2, 3].
Работа выполнена по плану НИР Луганского национального педагогического университета имени Тараса Шевченко.
Формулирование целей работы.
Вопрос об этиологии и патогенезе СХУ нельзя считать окончательно решённым. Предполагают, что он развивается в результате хронического стресса, во время длительных умственных и/или физических напряжений, приводящих к «истощению» организма. Всё это обусловлено быстрыми темпами жизни, урбанизацией, социально-экономической и политической нестабильностью. Также развитие СХУ связывают с загрязнением окружающей среды (особенно токсическими продуктами), несбалансированным питанием, гиподинамией, влиянием радиации. Существует гипотеза о генетической детерминированности СХУ и присущей ему семейной склонности. Высказываются мысли о возможной роли инфекционного агента: «пенистого» вируса, вирусов герпеса 6, 7, 8 типов, Эпштейна-Барр, цитомегаловируса. Не исключают значения и нарушения нейроэндокринной регуляции в организме [1, 4].
Результаты исследований.
Японские исследователи называют СХУ аутоиммунным синдромом усталости (Autoimmune fatigue syndrome - AIFS). Они допускают важную роль аутоиммунного механизма в патогенезе СХУ, так как во время исследования пациентов с этим патологическим состоянием более чем у половины были выявлены антинуклеарные антитела. Также
