CC BY
1PHILOSOPHICAL SCIENCES
КОГН1ТИВН1 НАСТАНОВИ НЕКЛАСИЧНОГО ПРИРОДОЗНАВСТВА I МОДЕРН1СТСЬКА
МАТРИЦЯ В1ТЧИЗНЯНО1 НАУКИ
Зуев В.М.
Нацюнальний техтчний унгверситет Украши «Кшвський полтехтчний тститут
¡мет 1горя Сгкорського», доцент, канд. фтос. наук
COGNITIVE ATTITUDES OF NON-CLASSICAL NATURAL HISTORY AND A MODERNIST MATRIX
OF THE NATIONAL SCIENCE
Zuyev V.M.
the National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»,
associate professor, candidate of philosophical sciences
Анотащя
У робот розглянуто основш когштивш та методолопчш настанови некласично! науки. Шд час вив-чення стану наукового опрацювання проблеми встановлено, що сучасними науковцями i фшософами велика увага придiляeться дослвдженню рiзних аспектiв генезису i розвитку класичного та некласичного природознавства. З'ясовано, що на тзнавальних настановах класично! науки сформувався особливий стиль наукового мислення, який сьогоднi потребуе значно! модершзацп в контекстi розвитку некласично! науки. Адже змiна некласичною наукою когнггивних настанов, пiзнавальних принципiв i домiнант спри-чинила розширення предметного поля наукових дослщжень. Пiд час !х провадження з'являеться необ-хвдшсть застосування класично! i некласично! методологи. Але домывания в новiтнiй украшськш науцi когнiтивних i методологiчних настанов класичного природознавства зумовлюе упереджене ставлення на-уковцiв до некласичних методiв пiзнания. Допомогти вiтчизнянiй науцi подолати цю модершстську мат-рицю покликана трансформащя сфери освiти.
Abstract
The paper deals with the key cognitive and methodological attitudes of a non-classical science. During the study of the state of the problem, it has been established that modern scholars and philosophers pay great attention to the cognitive of various aspects of the genesis and development of classical and non-classical natural history. It was found out that on the cognitive attitudes of classical science was formed a special style of scientific thinking, which today requires significant modernization in the context of the development of non-classical science. The change of cognitive attitudes, principles and dominants by the non-classical science has been proved to cause the extension of the subject field of the scientific research. There is a need for the use of the classical and non-classical methodology while conducting the scientific research. However, the predominance of cognitive and methodological attitudes of the classical natural history in the Ukrainian science generates prejudice against non-classical methods of cognition. The transformation of the education is intended to help the national science overcome the modernist matrix.
Ключов1 слова: некласична наука, некласичне природознавство, когнггавна настанова, методо-лопчна настанова, впчизняна наука.
Keywords: a non-classical science, non-classical natural history, cognitive attitude, methodological attitude, national science.
Актуальшсть дослвдження. Наукова револю-ця кшця XVIII - першо! половини XIX ст. зумо-вила перехщ ввд орieнтовано! на вивчення ме-хашчних i фiзичних явищ класично! науки до дис-циплшарно оргашзовано! науки. I! основними рисами виявилися формування дисциплшарних наук та !х специф!чних об'екпв, поступовий вщхвд ввд мехашстично! картини свггу й реалiзацiя ще! розвитку (насамперед у бюлоги i геологи) та зарод-ження парадигми некласично! науки. Але докоршш змши в усталену юнуючими в науцi iнтегральними моделями тзнання вiдображальну схематику внесла третя наукова револющя шнця XIX - першо! половини ХХ ст. Саме вона призвела до утворення нового стилю наукового мислення та формування i розвитку некласичного природознавства ХХ ст. I! наслщком була поступова змiна вдеальних типiв, а
згодом i цглковита вiдмова вiд будь-яких гнтеграль-них моделей фшософуванпя i наукових дослгджень. Бо виняткова ланцюгова реакцiя революцгйних змiн у рiзних галузях знания - у фiзицi (вiдкриття подгльносп атома, становлення релятивiстськоi i квантово! теорп), у космологii (концепцiя неста-цiонарного Всесвiту), в хiмi! (квантова хiмiя), в бiологi! (розвиток генетики) тощо просто не вкла-далася в жодну iз наявних у класичнш науцi пгзна-вальних конструкцш. Далеко за !х межами опини-лася й побудована на засадах системности глобального еволюцiонiзму, самооргашзацп та iсторичностi в кiбернетицi й теорп систем сучасна наукова картина свггу (2; 6; 7; 20), штегральш ос-нови яко! в цглому вiдповiдають фундаментальним законам гснування г розвитку природи. До-сладження укра!нських учених розгорталися в
межах опанування щею новиньою науковою картиною свиу (22; 33). Як наслщок, когнiтивнi наста-нови вичизняно! науки дотепер продовжують три-матися на модернiстськiй матрицi класичного при-родознавства. З огляду на м1ждисциплшаршсть сучасних наукових дослiджень актуальною проблемою вичизняно! науки е грунтовнi змiни и ко-гниивних настанов та iнтегральних моделей тзнання.
Мета роботи - визначити когниивт й методо-логiчнi настанови некласичного природознавства та !х уплив на розвиток сучасно! вiтчизняноi' науки.
Стан наукового опрацювання проблеми. В сучасних мiждисциплiнарних дослiдженнях при-дiляеться велика увага вивченню рiзних аспектiв генезису i розвитку класичного та некласичного природознавства. Найактившше анатзуються юто-ричнi етапи його формування й пiднесення (10; 15; 27; 34; 35), когштивш основи науки технолопчно! доби (19; 31; 36; 37), лопка i методологiя наукового тзнання (1; 5; 22; 28; 29). Принапдно розгляда-ються рiзнi iдеальнi типи фiлософувань та наукових дослвджень (11; 13; 14; 23; 32). Особливим предметом розма!тих розввдок виявляються наукова картина свиу i наукова парадигма (3; 9; 24), наукова револющя й революцшт змiни в рiзних галузях природничо-наукового знания (8; 21; 25). Водночас пращ багатьох науковцiв i фiлософiв присвяченi розгляду стилю наукового мислення, пiзнавальних конструкцiй i когштивних настанов науки (12; 16; 18; 26; 30; 38). Однак необхвдно застерегти, що за-пропонованi представниками класично! науки мо-делi тзнання та когштивш настанови виявилися дещо обмеженими для формування i розвитку не-класично! науки. Тому остання сьогодш потребуе не тiльки докоршно! трансформацй' когнiтивних настанов, пiзнавальних принцитв i домiнант, але й урахування всього того «когттивного позитиву», який був напрацьований попереднiм розвитком науки.
Виклад основного матерiалу. Глибокi трансформацй' в некласичному природознавствi першо! половини ХХ ст. зумовили необхвдшсть появи в новинш некласичнiй i постнекласичнш науцi но-вих когнiтивних та методолопчних настанов. Як вдеали i норми ново! некласично! науки вони закла-далися пiд час науково-революцшних перетворень у некласичному природознавствi шнця XIX - першо! половини ХХ ст. На особливу увагу серед них заслуговують не пльки некласичнi уявлення про рацiональнiсть, але й антионтолопзм i операцю-натзм, активнiсть суб'екта i складнiсть об'екта тзнання, а також опанування систем, що саморегу-люються, з одного боку, та мiждисциплiнарнiсть i проблемна орiентованiсть, «науковий синкретизм» i синтез фундаментальних наук - з другого.
Класична наука вибудувала дедуктивну (Ев-клiд, Арiстотель, Р. Декарт) та iндуктивну моделi (Ф. Бекон, Д. М^ь) рацiональностi. Виникненню некласичних уявлень про рацюнальшсть сприяли розвиток iррацiональноi фшософп i позитивiзму. З прогресом технологiчного суспiльства, в якому рацюнальшсть набула нового ракурсу (здебтшого
з негативним ввдтшком, пов'язаним з антигуман-ними насл1дками освоення людиною свиу) сфор-мувався постнекласичний етап наукового тзнання. З'явилася активна опозищя культу науково! рацю-нальносп з огляду на неможлив1сть побудови едино! науки на засадах единого методу та едино! мови науки.
Розвиток некласичного природознавства першо! половини ХХ ст. позначився ввдмовою в1д примитивного онтолопзму та розумшням в1дносно! ютинносл теорш. 1деалу ютинно! теори класично! науки протиставлялася можлив1сть побудови дешлькох повноцшних теорш, як1 описують одну й ту саму реальшсть. Кр1м того, стало зрозумшим ви-няткове значення операцшних засоб1в, наприклад, наукових прилад1в у науковому дослвдженш та необхвдшсть !х взаемодш з об'ектом. Зокрема, якщо в класичнш ф1зищ 1деал пояснения й опису передбачав атестацш об'екта самого по соб1, без урахування засоб1в його дослвдження, то в некласичнш ф1зищ ф1ксац1я взаемодшчих з об'ектом за-соб1в спостереження запроваджувалася як обов'яз-кова процедура.
В некласичнш науц1 особлива увага почала звертатися на актившсть суб'екта тзнання. Вт ви-явився не ел1мшованим, максимально вилученим з процесу тзнання, не в1докремленим в1д об'екта, а розташованим немов би всередиш нього та в безпо-середнш ствди з ним. Досл1дники також дшшли висновку, що те, наскшьки об'ект виявляеться в1дкритим для тзнання, тдкорюеться йому зале-жать не т1льки в1д улаштування власне об'екта, але й в1д постановки питань, як1 визначають виб1р за-соб1в 1 метод1в тзнавально! д1яльност1. Об'екти тзнання в некласичнш наущ почали розглядатися як складш, 1ерарх1чно впорядковаш одноцш си-стеми. А головна увага в науковому дослвдженш переносилася на штегруюч1 зв'язки м1ж елемен-тами системи та на визначальш зв'язки частини й цвдого.
Змша некласичною наукою когниивних настанов, тзнавальних принцитв 1 домшант спричи-нила розширення предметного поля дослвдження й ввдкрила шляхи до опанування знаннями про складш системи, що саморегулюються. Для таких систем притаманна р1внева будова, наявшсть авто-номних шдсистем, управл1нського р1вня оргаиiзацi!' 1 зворотних зв'язшв. Залучення подiбних об'екпв у процес наукового дослвдження призвело до 1стотно! перебудови загально! картини свиу та до формування уявлень про природу як складну ди-нам1чну саморегульовану систему. Розглядаючи складн1 системи, що саморегулюються I. Приго-жин, I. Стенгерс, Г. Гакен, С. Курдюмов, А. Ру-денко та 1н. побудували р1зш теор1! еволюц1! 1 само-оргашзацп складних систем, в яких ввдображеш сп1льн1 процеси зародження, ускладнення, видоз-м1ни 1 тенденц1! до розпаду структур в самих р1зних царинах дшсносл. В постнекласичн1й науц1 склад-н1сть природи як системи була розгорнута до подв1йного розумшня, з одного боку, через запро-вадження способ1в обгрунтування складност1 (непередбачуван1сть, порушення симетрп,
ймовгршсть, герархгчшсть, актившсть), а з другого
- на тдставг трактування складностг як властивостг об'екта. Такий шдхгд дозволив звести визначення складностг до пояснення того, що таке складна система та до репрезентацп складностг як властивостг
До того ж, особливосп трансформацп науко-вого знання в останнгй третинг ХХ ст. скри-сталгзували збагачену гдеями синергетики нову форму дiалогу людини з природою, що Гстотно вплинуло на сучасний образ науки. В 70-х роках у наущ склалися орieнтованi на вивчення единих ме-ханiзмiв самооргашзацп концептуальнi моделГ, якг були названi: в Шмеччиш - синергетика (Г. Гакен), у Бельгп - нерiвноважна термодинамiка Г теорiя дисипативних структур (I. Пригожин), у США -теорГя динамГчного хаосу (М. Фейгенбаум), у Роси
- нелшшна динамжа (С. Курдюмов). Предметом уваги синергетики виявилися розмат ввдкрип, складш, нелшшш динашчш системи Г процеси !х самооргашзацп (вгд фГзичних до сощальних, гу-манггарних та шших систем). Але мгждисци-плшарна природа синергетики спричинила труд-нощГ щодо застосування математичних засобГв до розв'язання соцюгумаштарних проблем Г викли-кала потребу змши категорГального апарату рГзних наук. Запровадження засадничих термшв синергетики, зокрема таких як нелшшшсть, самоор-гашзащя, ввдкрипсть, складшсть, бГфуркащя, атрактор, упорядковашсть, хаос тощо, принципово змшило некласичну модель буття на постнекла-сичну. Як наслщок, виникла необхгдшсть пере-осмислення не тшьки традицшних проблем фшо-софи, Гсторп, етики, екологп, але й ново! модел свпу.
1нтенсивне використання наукових знань у рГз-них сферах суспшьного життя Г трансформащя пов'язано! з револющею в засобах продукування, збереження й передачГ шформацп (комп'ютериза-щя науки, поява складних Г дорогих комплексГв приладГв, якг обслуговують дослщницьш колективи та функцюнують аналопчно до засобГв промисло-вого виробництва тощо) природи науково! дГяль-ностг змшили й сутшсть власне науково! активности Ниш першочергове значення надаеться мГждисциплшарним Г проблемно-орГентованим формам дослгдницько! дГяльносп. В таких до-слгдженнях розкриваються ефекти системносл складних об'ектгв, якг не проявляються тд час за-стосування вузькоспещатзованого, дисциплшар-ного тдходу. Об'ектами сучасних мгждисци-плшарних дослгджень усе бГльше виявляються ушкальш вдарил, з притаманним !м саморозвит-ком системи. ПодГбт об'екти поступово починають зумовлювати Г природу предметних галузей тих фундаментальних наук, якг визначають особливГсть сучасно! постнекласично! науки. Якщо класична наука орГентувалася на осягнення Гзольованого фрагмента дшсносл, який був предметом яко!сь окремо! науково! дисциплши, то специфГку постнекласично! науки кгнця ХХ - початку XXI ст. визначають комплексш дослщницьш програми, в ре-атзаци яких беруть участь спещалюти рГзних галузей знання. Оргашзащя подГбних дослгджень
значною мiрою залежить вiд передбачення голов-них напрямiв !х провадження, фiнансування, тдго-товки кадрiв тощо. Тому пвд час з'ясування нау-ково-дослвдницьких прiоритетiв поряд з власне тзнавальними цiлями мiждисциплiнарних до-слщжень перевага надаеться економiчним i сощально-полтгачним аспектам !х розгортання.
А ось проблемно-орiентованi науковi до-слiдження виокремлюються не щодо об'екта провадження, а з огляду на розбiжнi класи складних наукових завдань рiзних наук (наприклад, системо-техшка, ергономiка, iнформатика тощо). Зокрема, завдання проблемно-орiентованого науково-тех-нiчного дослвдження грунтуеться на соцiальних очiкуваннях i тому формулюеться не з внутршньо-наукового погляду, а як визначене сощальним за-мовленням. Тому не важливо, надходить воно вiд певних урядових структур чи просто орiентоване на потреби сустльства. «В подiбних дослщженнях ш-теграцiя наявних знань i досввду слугуе вироб-ленню рекомендацш щодо стратегш прийняття ршень. Поняття «проблема», або «проблемна га-лузь» вже мютить в соб1 деяку наперед задану еври-стичну схему, оскшьки постановка проблеми пе-редбачаеться як вихвдний пункт такого до-слщження» [4, с.311].
Реатзащя комплексних програм породжуе особливу ситуацш зрощування в единш систем! д1яльност1 теоретичних та експериментальних до-слщжень, фундаментальних знань, штенсифжацп прямих i зворотних зв'язшв м1ж ними. З огляду на це з'являеться необхщшсть у своерщному «науко-вому синкретизмi» та сиш^ фундаментальних наук, шд час якого посилюеться спiвзалежнiсть р!з-них галузей наукового знання i поступово л^вду-ються жорстш розподшьш меж1 м!ж картинами ре-альностi р!зних наук. Вибудуванi окремi науковi картини реальносп постають фрагментами ц!л!сно! загальнонауково! картини св!ту.
Проте навiть на шляху побудови оабних фраг-менпв картини св!ту постнекласична наука шод! зiштовхуеться з певними труднощами. Зокрема, новине природознавство опинилося перед необ-х!дн!стю враховувати в реконструкцй' природно! реальностi осо6ливост! !сторичного розвитку систем. Спочатку iдея !сторизму була запроваджена в так1 науки, як бюлопя, астрономiя, геологiя, а в останш десятилiтгя - й ф!зию. нин! iдея едностi еволюц^ та юторизму е засадою синтезу фундаментальних наук. Орiентацiя постнекласично! науки на дослщження складних, таких, що юторично розви-ваються, систем змiнюе iдеали i норми досл!дниць-ко! д!яльност!. 1сторичн!сть системного комплексного об'екта та варiабельнiсть його поведшки м!стить широке використання особливих методiв опису i передбачення його сташв (розроблення сце-нарй'в можливих траекторш його трансформацi!', комп'ютернi моделi юторично! реконструкцй' тощо).
Здавалося б, реалiзацiя некласичною та пост-некласичною наукою нових когштивних i методо-лог!чних настанов мала б зм!нити акценти в ро-
звитку украшсько1 науки i прискорити вироб-ництво нею новптх знань. Але наша наука ще й дотепер залишаеться у веригах матриц модернiзму, спираючись на виробленi в нш iдеальнi типи фвдо-софувань i наукових дослвджень. Як не дивно, рацюцентрично орiентована вiтчизняна наука по-нинi акцентована на досввдну перевiрюванiсть знання. I хоча юторичш коренi емпiризму i рацю-натзму давно вiдомi сучасним укранським уче-ним, багато хто серед них уперто продовжуе повто-рювати помилки сво1х попередник1в. З одного боку, даеться взнаки довготривалий перiод домiнування когнiтивних i методолопчних настанов класично! науки. Але, з другого боку, захоплення постмо-дертзмом спричинило теоретичну примарнiсть та концептуальну невиразнiсть i, як наслвдок - неви-мушетсть форми та розмитiсть когнiтивних i методолопчних домшант у шзнанш свиу. Безмежний плюралiзм дослiдницьких настанов та штенцш за-сввдчив «зниження грунтовностi дослiджень, поси-лення випадкового характеру джерельно! бази, пвдвищення питомо! ваги суб'ективного чинника, чого завжди намагалася позбутися наука» [17, с. 13].
Висновки. Отже, сучасна вiтчизняна наука по-требуе докорiнноï змiни штегральних моделей фiлософування i наукових дослвджень. З огляду на це актуальним для неï е питання дiалогу наукового пiзнання з iншими - часто-густо альтернативними - формами тзнавального осягнення свiту, як1 до цього часу були на периферп гносеолопчних i ме-тодологiчних дослiджень. Водночас укранським ученим необхвдно позбутися обмеженосп успадко-ваних ними ортодоксальних когниивних i методолопчних настанов класично1' науки XVII-XIX ст. та упередженого ставлення до некласичних методiв тзнання. Якнайшвидше, i головне - яшсно, мо-дернiзувати когнiтивнi настанови вiтчизняноï науки в рiчищi запропонованих некласичною наукою трансформацiй можна за допомогою сфери освии. Саме остання повинна передбачити опертя шд час розробки навчальних програм не лише на природничо-наукову картину свiту, але й вивчення ïï соцюкультурно1' складово1'. Змши в засадах освiти визначатимуть необхвдшсть дiалектичного подходу до розвитку чуттево-предметно1', образно1' й аб-страктно-логiчноï форм тзнання; до гармоншного поеднання розсудку i розуму; рацiональних та iр-рацiональних форм i методiв тзнання тощо. Ре-алiзацiя цих завдань можлива лише за умов реально!' гуманиаризацп процесу освiти, впровадження розвиваючих, пошукових, дiалогiчних методiв фор-мування й розвитку креативного мислення, ввдтво-рення в освiтнiх структурах культурних зразк1в i норм, яш проектують виразнi елементи культурного середовища. Пвд цим оглядом гуманиаризащя вiтчизняноï освiти мае бути спрямована на пвдне-сення творчих здiбностей особистостi, на фор-мування в не1' цiлiсного, повного й грунтовного по-гляду на свiт та умшня креативно мислити i само-стiйно приймати рiшення.
Список лiтератури
1. Актуальные проблемы логики и методологии науки: сб. науч. тр. / [АН УССР, Ин-т философии; редкол.: ... М.В. Попович (отв. ред.) и др.]. -К.: Наук. думка, 1980. - 335 с.
2. Аршинов В.И. Синергетика как феномен постнеклассической науки / В.И. Аршинов. - М.: ИФ РАН, 1999. - 203 с.
3. Астрономия и современная картина мира / Отв. ред. В.В. Казютинский. - М.: ИФ РАН, 1996. -248 с.
4. Багдасарьян Н.Г. История, философия и методология науки и техники: учебник для магистров / Н.Г. Багдасарьян, В.Г. Горохов, А.П. Наза-ретян; под общ. ред. Н.Г. Багдасарьян - М.: Юрайт, 2015. - 383 с.
5. Баксанский O.E. Физика и математика: Анализ оснований взаимоотношения. Методология современного естествознания / O.E. Баксанский. -М.: Либерком, 2009. - 184 с.
6. Берг Л.С. Труды по теории эволюции / Л.С. Берг. - Л.: Наука, 1977. - 388 с.
7. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер. - М.: Изд-во иностр. литературы, 1958. - 200 с.
8. Габермас Ю. Фвдософський дискурс Модерну / Ю. Габермас. - К.: Четверта хвиля, 2001. -424 с.
9. Гнатик E.H. Высокие технологии и сдвиг гуманитарной парадигмы / Е.Н. Гнатик. - М., Либерком, 2012. - 168 с.
10. Даннеман Ф. История естествознания. Естественные науки в их развитии и взаимодействии: От эпохи Галилея до середины XVIII века / Ф. Даннеман. - М.: Кн. дом «ЛИБРОКОМ», 2011. -424 с.
11. Делокаров К.Х. В поисках новой парадигмы. Синергетика. Философия. Научная рациональность / К.Х. Делокаров. - М.: Наука, 1999. - 243 с.
12. Естествознание в гуманитарном контексте / Отв ред. Е.А. Мамчур. - М.: ИФ РАН, 1999. - 215 с.
13. Исторические типы рациональности / Отв. ред. В.А.Лекторский. - Т.1. - М.: ИФ РАН, 1995. -350 с.
14. Исторические типы рациональности / Отв. ред. П.П.Гайденко. Т.2. - М.: ИФ РАН, 1996. - 348 с.
15. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги XX столетия / В.А. Канке. - М.: Логос, 2000. - 320 с.
16. Кезин А.В. Научность: эталоны, идеалы, критерии. Критический анализ методологии редукционизма и плюрализма / А.В. Кезин. - М.: МГУ, 1985. - 128 с.
17. Кизима В. Культуролопя i сучасна методо-лопя гуманиарного тзнання / В. Кизима // Вюник НАНУ, 2001. - № 5. - С.13-25.
18. Ковальчук М.В., Нарайкин О.С., Яцишина Е.Б. Конвергенция наук и технологий - новый этап научно-технического развития // Вопросы философии. - М.: ИФ РАН, 2013. - № 3. - С.3-11.
19. Конвергенция биологических, информационных, нано- и когнитивных технологий: вызов философии (материалы круглого стола) // Вопросы филососфии. - М.: ИФ РАН, 2012. - № 12. - С.3-23.
20. Концепция самоорганизации в исторической ретроспективе / РАН. Ин-т истории естествознания и техники им. С.И. Вавилова; [Отв. ред. А.А. Печенкин]. - М.: Наука, 1994. - 239 с.
21. Кун Т. Структура научных революций: сост. В.Ю. Кузнецов / Т. Кун. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 605 с.
22. Лук'янець В.С., Кравченко О.М., Оза-довська Л.В. Сучасний науковий дискурс: онов-лення методолопчно! культури. - К.: ЗАТ В1ПОЛ.
- 2000. - 302 с.
23. Мамардашвили М.К. Классический и неклассический идеалы рациональности / М.К. Ма-мардашвили. - СПб.: Азбука, Азбука-Аттику, 2010.
- 288 с.
24. Меркулов И.П. Гипотетико-дедуктивная модель и развитие научного знания. Проблемы и перспективы методологического анализа / И.П. Меркулов. - М.: Наука, 2000. - 192 с.
25. Найдыш В.М. Научная революция и биологическое познание: Филос.-методол. анализ / В.М. Найдыш. - М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1987.
- 175 с.
26. Наука в условиях глобализации / под. ред. А.Г. Аллахвердяна, Н.Н. Семеновой, А.В. Юре-вича. - М.: Логос, 2009. - 520 с.
27. Огурцов А.П. Философия науки: двадцатый век: Концепции и проблемы: В 3 ч. / А.П. Огурцов. - СПб.: Изд. дом «Мгръ», 2011. - 502 / 495 / 336с.
28. Поппер К. Логика и рост научного знания. Избр. работы / К Поппер. - М.: Прогресс, 1983. -605 с.
29. Проблемы методологии постнеклассиче-ской науки / Отв. ред. Мамчур Е.А. - М.: ИФ РАН, 1992. - 199 с.
30. Проблемы ценностного статуса науки на рубеже XXI века / Отв. ред. Л.Б. Баженов. - СПб.: РХГИ, 1999. - 280 с.
31. Пути формирования нового знания в современной науке / Отв. ред. М.В. Попович; [С.Б. Крымский, Б.А. Парахонский, М.В. Попович и др. - К.: Наук. думка, 1983. - 231 с.
32. Рациональность как предмет философского исследования / Отв ред. Б.И. Пружинин, В.С. Швырев. - М.: ИФ РАН, 1995. - 225 с.
33. Свгтоглядш 1мпл1кацп науки / [В.С. Лук'янець [та ш.]; в1дп. ред. В.С. Лук'янець, О.М. Кравченко]. - К.: ПАРАПАН, 2004. - 408 с.
34. Торосян В.Г. Концепции современного естествознания / В.Г. Торосян. - М.: Высшая школа, 2002. - 208 с.
35. Черникова И.В. Постнеклассическая наука и философия процесса / И.В. Черникова. - Томск: Изд-во НТЛ, 2007. - 252 с.
36. Эволюционная эпистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики / Сост. Д.Г. Лахути, В.Н. Садовского и В.К. Финна; вступ. статья и общ. ред. В.Н. Садовского; послесловие В.К. Финна. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 464 с.
37. Эпистемология вчера и сегодня / Отв. ред. В.А. Лекторский. - М.: ИФ РАН, 2010. - 188 с.
38. Эпистемология. Перспективы развития / Отв. ред. В.А. Лекторский. - М.: «Канон+», 2012. -536 с.
ОСНОВНЫЕ ФАКТОРЫ ДИНАМИКИ ОБЩЕСТВЕННОГО ПРАВОСОЗНАНИЯ
Сотникова Ю.Н.
соискатель кафедры социальной философии и этнологии Северо-Кавказского федерального университета
MAIN FACTORS OF DYNAMICS PUBLIC ADJUSTMENT
Sotnikova Yu.N.
applicant of the Department of Social Philosophy and Ethnology, North-Caucasian Federal University
Аннотация
В статье обосновывается мысль, в соответствии с которой общественное правосознание следует рассматривать как необходимую составляющую общественного сознания, обусловливающую правовое творчество и выражающуюся в форме конкретной преемственной системы отношений представителей общности к позитивному праву. Преобладающее позитивное отношение к правовой системе характеризуется таким показателем как высокий уровень правосознания, доминирующее негативное отношение - как его низкий уровень. Важнейшими же глубинными факторами динамики правосознания являются: изменения правового менталитета; языковые трансформации; мировоззренческие изменения, модифицирующие и даже заменяющие традиционные идеологии; вариации степени влияния конкретных нравственных систем на общественное сознание и/или исторически необходимые модификации нравственных систем; изменения уровня личностной правовой культуры, формирование которой находится в прямой зависимости от воспитательно -образовательного процесса.
Abstract
The article affirms that public legal consciousness should be regarded as a necessary component of public consciousness, which determines legal creativity and is expressed in the form of a concrete successive system of relations between representatives of the community and positive law. The prevailing positive attitude towards the
