CC BY
151
Украинская литература: история и современность
«КОБЗАР» - КНИГА ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
© О. Яблонська
«КОБЗАРЬ» - КНИГА ЖИЗНИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО О. Яблонская
сл о
гм 00
d
Творчество Т. Шевченко представляет образ классика украинской литературы, который развился на основе образа народного певца, ассоциируясь прежде всего с фигурой кобзаря, выступающего гарантом сохранения национальной идентичности. Чувственно-эмоциональные переживания и интеллектуальные размышления автора воплощены в жизневажных поисках героев «Кобзаря». Книга продемонстрировала психологические, культурные, территориальные, исторические и политические измерения национальной идентичности, а автор - осознанную позицию исключительной ответственности за слово, наделеннное потенциалом действия. Издание, которое сначала было выражением всего творчества поэта, его самохарактеристикой, приобрело значение символа Украины.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: «Кобзарь» Т. Шевченко, «Книга бытия украинского народу» Н. Костомарова, авторитет, национальная идентичность.
Закономiрно, що творчкть Т. Шевченка як основоположника ново! укра'шсько! лиератури, духовного л1дера наци постшно перебувае в центр1 уваги досл1дник1в. До-речно пригадати шеститомне видання «Шевченывсько! енциклопеди» (Кпу, 2012, 2013, 2015), що стало своерЦним тдсумком пращ великого авторського колективу.
Вважаемо за потр1бне виокремити проблему бачення «Кобзаря» як книги життя Т. Шевченка. До реч1, читання поетичних твор1в зб1рки формуе 1хне сприйняття як суцльного тексту.
Очевидно, що така важлива под1я в житт Т. Шевченка-худож-ника, як визволення з кршацтва, шукаючи способ1в 1 шлях1в вира-ження психоемоцшного стану вЦчуття вол1, знайшла 1манентну словесну реал1зацш. В автобюграфп поет згадував: «О первых литературных моих опытах скажу только, что они начались в том же Летнем Саду, в светлые, безлунные ночи. Украинская строгая муза долго чуждалась моего вкуса, извращенного жизнию в школе, в помещичьей передней, на постоялых дворах и в городских квартирах; но, когда дыхание свободы возвратило моим чувствам чистоту первых лет детства, проведенных под убогою батьковскою стрехою, она, спасибо ей, обняла и приласкала меня на чужой стороне» [Шевченко 1963-1964, 5: 255]. Шевченков1 роздуми, що постали на папер1, впорядковаш ним у зб1рку «Кобзар». За спо-стереженням М. Зерова, «...хаотичшсть у подаванш в1ршового матер1алу школи не була рисою самого автора. Шевченко прекрасно розушв, що таке зб1рка поезш, певш зусилля прикладав, щоб надати 1й сущльносп; ушв подати першу поезш зб1рки, як ключ до не!, ушв замкнути зб1ркою сильною та ефектною кшщвкою» [Зеров 1990: 154]. Поезш «Думи мо!, думи мо!...», яку митець спещально написав для того, щоб стала в1зиивкою його першо! зб1рки, можна розцшювати як творче 1 громадянське кредо молодого автора, якому, як засвЦчують наступш етапи творчостх, залишаеться в1рним упродовж усього життя.
ЯБЛОНСКАЯ ОЛЬГА ВАСИЛЬЕВНА
кандидат филологических наук, доцент Восточноевропейского национального университета имени Леси Украинки (г. Луцк, Украина) E-mail: olk32@ukr.net
LD
О
ГМ
го
го
Ol А
(К
го
Ol
о о
У щоденникових записах вiд 1 липня 1857 р. Т. Шевченко згадував про свою ранню поетичну творч1сть: «Я занимался тогда сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии упали такой страшной тяжестью на мою убогую душу. Перед его (К. Брюллова.— О.Я.) дивными произведениями я задумывался и лелеял в своем сердце своего слепца Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков. В тени его изящно-роскошной мастерской, как в знойной дикой степи на[д]днепровской, передо мною мелькали мученические тени наших бедных гетманов. Передо мной расстилалася степь, усеянная курганами. Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести. Призвание, и ничего больше.
Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю. И даже подумываю иногда о тиснении (разумеется, под другим именем) этих плаксивых, тощих детей своих. Право, странное это неугомонное призвание» [Шевченко 1963-1964, 5: 43-44]. Як бачимо, в розмислах Т. Шевченка на передньому план драматичне усв1домлення сво-го призначення насамперед як поета. Окр1м того, митець вкотре називае сво! поетичш думи д1тьми, але змшюеться смисловий та емоцшний репстри: якщо у згаданому ранньому текст проступала батьывська отка («Кшти мо!, д1ти!» [Шевченко 1989-1990, 1: 57]; «Думи мо!, думи мо!, / Кшти мо!, д1ти!» [Шевченко 1963-1964, 1: 59]; «Привггай же, моя ненько! / Моя Укра!но! / Мо!х д1ток нерозумних, / Як свою дитину» [Шевченко 1989-1990, 1: 59]), в однойменному твор1, на-писаному в Косаралх, звучало очжування на них як на едину допомогу «1з-за Дншра широкого» [Шевченко 1989-1990, 2: 110] ( «Думи мо!, думи мо!, / Ви мо! едиш, / Не кидайте хоч ви мене / При лихш годиш» [Шевченко 1989-1990, 1: 110]; «Прилетайте ж, мо! любх, / Тихими речами / Привгтаю вас, як д^ок, / I заплачу з вами» [Шевченко 1989-1990, 1: 110]), то висмв у «ЖурналЬ> — «этих плаксивых, тощих детей своих» [Шевченко 1963-1964, 5: 44] — спонукае до з1ставлення з м1фолопчним образом злидшв, що приносять нещастя, прир1каючи на фатальну присутшсть.
Це усвЦомлення свое! нелегко! долi поета на-кладатиметься на самоусвЦомлення Mici! народного творця, у лисп до Я. Кухаренка вЦ 1 квиня 1854 р. Т. Шевченко писав: «Така мабуть уже уам кобзарям погана доля, як i меш недотепному ви-пала» [Шевченко 1963-1964, 6: 95]. Як вЦомо, ще в романтичнш поезп 30-х рошв Х1Х ст. («Бандурист» Л. Боровиковського, «Певец» М. Марке-вича, «Бандура», «Смерть бандуриста», «Самотш ствщ» А. Метлинського, «Ствець», «Шсня моя», «Соловейко» М. Костомарова) образ класика укра!нсько! лиератури набув обриав народного ствця, асощюючись насамперед i3 постаттю кобзаря, бандуриста, що презентуе народний свптогляд. Та й серед раншх творiв Т. Шевченка варто назвати «На вiчну пам'ять Котляревському», «Перебен-дя», «До Основ'яненка», «Гайдамаки», в яких осмислюються завдання укра!нсько! лиератури й укра!нського митця. Для поета фольклор — оргатчне природне середовище, тому й образ кобзаря, творчий авторитет якого в укра!нщв незапе-речний, стане iманентним вираженням суголосноста нащональним основам буття. М. Рильський свого часу спостерк: «За традищею ми звемо весь по-етичний, вiршовий доробок Тараса Григоровича Шевченка «Кобзарем», хоч вЦомо, що так назвав поет лише невелику ранню збiрку сво!х поезш. Назва «Кобзар» дуже виразно тдкреслюе одну з основних рис творчост Шевченка — глибокий та оргашчний зв'язок !! з народною творчктю» [Рильський 1956: III].
Виконавець укра!нських народних дум, пcалмiв, кторичних та лiричних пicень близький до еллшського аеда та рапсода. Можна знайтичима-ло cпiльного й iзмiфологiчним cпiвцем i музикантом Орфеем [Даниленко 2007: 3-16], музою Мнемою (за Павсашем), давньогрецьким поетом Гомером, давньоiудейcьким царем Давидом [Гарасим URL], давноруським ствецем i поетом Бояном, гусляром Садком.
Т. Шевченко у стил! народних дум про турець-ку неволю склав думу для героя поеми «Слший» Степана. В повкп «Прогулка с удовольствием и не без морали» наведено уривок створено! автором думи, яка нагадуе народт думи «Олексш Попович» та «Буря на Чорному морЬ» I можливо, якби по-шшому склалася доля Т. Шевченка, вш став би найкращим кобзарем столтгтя. Вiдомо, що поет знав напам'ять силу-силенну народних пicень, майстер-но !х виконував, часто iмпровiзував. Показово, що ще 1861 р. росшський критик А. Григор'ев тдмггав: «Шевченко — послЬднш кобзарь и первый великш поэтъ новой великой литературы славянскаго м1ра» [Григорьев 1861: 637].
Кобзар — i сусп1льний авторитет Т. Шевченка. Ц народш ствщ як медiуми у проcторi
укра1нсько1 1стори, 1 1хня роль полягае не тчльки у збереженш 1 власне творенш украшського фольклору, вони покликан зберегти волелюбний дух, донести його до поколшь, що зростали в темному царств1 Росшсько1 1мперп; щоб без св1тла ктини не стали украшщ духовними покручами. Св1домий виб1р стати поетом упослЦженого 1мпер1ею народу мктить значну долю жертовность Як писав О. Прщак, «Замкть робити особисту кар'еру, вш використав Петербург1 як арену для виходу Украши як дшчого чинника на нш. I це зробив вш св1домо, [...] жертвуючи своею блискучою кар'ерою» [Прщак 1991: 251].
Т. Шевченко, вЦстоюючи свое право творити р1дною мовою про наболгле для украшсько1 душ1, у першому встут до поеми «Гайдамаки» в1дпов1дае на закиди росшсько1 критики. Поет тдкреслюе свш усв1домлений виб1р народно1 етики, оствано1 кобзарем. Передмова до задуманого другого «Кобзаря» продовжить поле)шчшсть i дiалогiчнiсть таких складников тексту поеми, як перший вступ, «Передмова», сатиричне звертання «Панове субскрибенти!». Тут не ильки утвердження свого р1шення, а й убол1вання за украшський проспр укра1нсько1 лптератури. У лживому свт Росшсько1 iмперii («Кричать о братству а гризуться, мов скаженi собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять 1 заглянуть, що робить-ся у слов'ян!» [Шевченко 1963-1964, 6: 312]) 1 украшсью письменники не бачили правду про народ — «так, як його бог сотворив» [Шевченко 1963-1964, 6: 314]. Т. Шевченко висловлюе поради лптературнш братп: «Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб 1х списувать, то треба самому стать чолов1ком, а не марнотрателем чорнила 1 паперу. Отойд1 пиш1ть 1 дрюкуйте, 1 труд ваш буде трудом чесним» [Шевченко 1963-1964, 6: 314]. Поет переконаний, що треба писати по-своему, бо й «у нас народ 1 слово» [Ковал1в 2007: 314]. Особливо занепокоений митець мужами мудри-ми, ученими, як «Промшяли свою добру р1дну мат1р — на п'яницю непотребную [...]» [Шевченко 1963-1964, 6: 315]. Русиф1кувавшись заради службово1 кар'ери, вони втратили свою нащональну Центичшсть.
Т. Шевченко з пошаною згадуе тих, хто зали-шився в1рним своему, родному: «А Борнц усе-таки поет народний 1 великий» [Шевченко 1963-1964, 6: 314]; «Чому В. С. Карадж[ич], Шафар[ик] 1 шие не постриглись у шмщ (1м би зручшше було), а остались слов'янами, щирими синами матерей сво1х, 1 славу добрую стяжали?» [Шевченко 1963-1964, 6: 315]. Заклик автора «Кобзаря» сповнений в1ри та впевненоси: «... молитесь богу 1 работайте разумно, во 1м'я матер1 нашо1 Украши безталанно1» [Шевченко 1963-1964, 6: 315]. У цих роздумах поета про-
ступають засади Кирило-Мефодивського братства. Чимало твор1в Т. Шевченка суголосш «Книгам бут-тя украшського народу» М. Костомарова [Яблонсь-ка 2005]; як писав Р. Коропецький, Цеолопя цього програмного документа «в1дзеркалюе мислення самого Шевченка» [Коропецький 2001: 162]. Але-горичний характер «Книг буття украшського народу» М. Костомарова, оснований на старозавггнш риторищ [Козак 1994: 103-107], по суп, е аналогом м1ркувань поета перюду «трьох л1т», виконаних в шшш стил1стищ.
Творчкть — це справа життя Т. Шевченка. Вко-тре можна пригадати звертання до поетичних дум як до свогх дптей. Письменник постшно, кожного року розм1рковуе над своею творчютю, про роль слова («Думи мо1, думи мо'1...», «Чигрине, Чигрине...», «Гоголю», початок поеми «Невольник», «Три лита» та ш.). Як тдмиив В. Мовчанюк, «Роздумами про свое творче буття починаеться кожний перший в межах року в1рш "Мало1 книжки"» [Мовчанюк 1993: 63].
У поезп «Х!ба самому написать.», створенш 1849 р., Т. Шевченко зв1ряв сво1 сумшви паперу: «Либонь, уже десяте лтго, / Як людям дав я «Кобзаря», / А 1м неначе рот зашито, / Н1хто й не гавкне, не лайне, / Неначе й не було мене» [Шевченко 1989-1990, 2: 185]. Тут звучить не тгльки авторсь-ке бажання резонансу сво1х твор1в, а й думка про те, що таке сп1лкування для творця як здобуття життевого смислу. Як наголошуе в1домий шмецький ф1лософ-екзистенщал1ст К. Ясперс, «Стльним уйх граничних ситуацш е те, що вони обумовлюють страждання; сп1льним е 1 те, що вони (ситуацп) розгортають сили, як1 входять вкуш з вЦчуттям радост в1д кнування, смислу, зростання» [Ясперс 2009: 230].
Ойбно треба наголосити на знаковоста лиричного триптиха «Доля. Муза. Слава» (9 лютого 1858 р.): виокремлеш Т. Шевченком категорп творчого буття можна розцшювати як три 1де1 розуму I. Канта «Бог, свобода 1 безсмертя». Примино, що 1 в останньому твор1 поета «Чи не покинуть нам, небого...» звучить звертання до свое1 творчость
Свобода особистостi та свобода наци — наскрiзнi проблеми «Кобзаря» як тексту. Для Т. Шевченка воля е запорукою людсько1 пдносп 1 гарантом нормального сустльного буття. Як на-голошував Ю. Ковалiв: «Тому слЦ зрозумiти ушверсальну сутшсть зб1рки «Кобзар», яка у свогх семантичних структурах, де першорядна роль выведена художньому дискурсу, компенсувала онтолопчно важлив1, винищеш ланки украшського св1ту, який опинився у безперспективнш ситуацп «в1дсутньо1 присутносп», але був поновлений у креативнш сил! Шевченкового слова» [Ковал1в 2007: 54].
го ^
X
О! ^
со
О!
го и го а го
го
X
I
а
го по иэ о
го
-О и X
о ^
иэ
о
гм
го
го
О!
а
(К
го ^
и О!
о о
Шевченков1 геро! в1дпов1дно до романтичного канону активно вЦстоюють свое право на вибiр. Часто у протистоянш сусп1льним стандартам !хне життя постае як суцгльна жертва (Катерина з одно-йменного твору, сирота (балада «Причинна»)) або ж у сприйняти загалу виглядае абсолютно не-нормальним (Перебендя («Перебендя»), Ярина (поема «Невольник»), вдова («Ой крикнули ар!! гуси...»)). I. Ф1зер слушно тдмтгав: «.. .ставлення Шевченка до причинно! обумовлености чи дол! — зухвало iронiчне, а до свободи чи волi сповнене ентуз1язму» [Ф1зер 1991: 50].
Письменник реконструюе сощально-полггачний досв1д украшщв, особливу увагу прид1ляючи рол! козацтва в державотворчих процесах. Т. Шевченко наголошуе, що лицарська доба залишила в кторп Укра!ни 1 висок1 Цеали побратимства («Гамал1я», «Тарасова шч», «Гайдамаки» та ш.), 1 кризу нацюнально-полгеично! свЦомосп («Розрита могила», «Великий льох», «За байраком байрак...», «Якби-то ти, Богдане п'яний...» та ш.). У «Листах з хутора» П. Кулшвизначив: «Шевченко — наш поет 1 первий кторик. Шевченко перше вйх запитав наш! шм1 могили, що вони таке, 1 одному т!лько йому дали вони ясну, як боже слово, одпов1дь» [Кулиш 1989: 258]. УсвЦомлена
насл1дки недержавного буття свое! нац!! — втра-ту политично! ел1ти й народження политичного обивателя, байдужого до проблем нацюнально! Центичность I тод1 слово поета виконуе функцш духовного меча. Як наголошуе Ю. Ковалев, «За тво-рами Т. Шевченка можна вичитати справжню, не закамуфльовану ктор1ю Укра!ни [...]» [Ковал1в 2007: 54].
Нацiетворчi iдеали письменника спрямованi у прост1р майбутнього, в якому укра!нська штел1генщя стане справжшм лЦером нацп («I мертвим, 1 живим.»). «Кобзар» — це держава слова як д!!. Iде! нацюнального вЦродження Т. Шевченка, як уже зауважувалося, можна роз-глядати в зктавленш з меаашзмом «Книг буття укра!нського народу» М. Костомарова. «Кобзар» — це ктор1я Укра!ни в1д Т. Шевченка.
У центр! духовного свгту украшця, за Т. Шевчен-ком, Бог постае як справедливий суддя, тому його геро! в пошуках в1дпов1дей на складш морально-етичнi та сощально-полиичш проблеми зверта-ються до Господа з над1ею на справедливкть (див. л1ричний в1дступ у першш картиш комед!! «Сон (У всякого своя доля)», «Як умру, то поховай-те...»). Офщшна церква не стала авторитетом для поета («Кавказ»).
Т. Шевченко усвЦомлював, що свобода — це основа буття творчо! особитост1 (до реч1, у спогадах М. Костомарова «Воспоминания о двух малярах» (1861) така думка постае
як наскр1зна). Для нього заборона писати й ма-лювати — пов!л.ьна, мученицька смерть. Т1льки думка про Укра!ну додавала поету на засланш сто!цизму: «Так меш тепер тяжко, так тяжко, що якби не над1я хоч коли-небудь побачить свою без-таланную кра!ну, то благав би господа о смерп» [Шевченко 1989-1990, 6: 45].
У щоденникових записах так шдмгшв Т. Шевченко про «Москалеву криницю» (1857): «Стихи оказались почти одной доброты с прежними моими стихами. Немного упруже и отрывистее. Но это ничего, бог даст, вырвуся на свободу, и они у меня потекут плавнее, свободнее и проще и веселее. Дождусь ли я этой хромой волшебницы свободы?» [Шевченко 1963-1964, 5: 26]. Зго-дом поет висловлюватиме занепокоення: «Как-то примут земляки мои мою невольническую музу?» [Шевченко 1963-1964, 5: 209]. У лисп до Бр. Залеського в1д 8 травня 1857 р. Т. Шевченко розм1рковуе: «Ты замечаешь ли перемену моего почерка? Добрый знак, друже мой единый, знак свободы!» [Шевченко 1963-1964, 6: 161]. Звер-таючись до Я. Кухаренка, поет пише: «Я умисне приписав «Ченця» 1 «Веч1р», щоб пор1вняв його з «Криницею», бо «Криниця», бач, сьоголиня, а «Чернець» 1 «Веч1р» богзна колишш. Чи по-молодшав я через 10 л^ неволх, чи постаршав серцем, скажи мш, мш брате р1дний» [Шевченко 1963-1964, 6: 165].
Отже, теми та мотиви Шевченкового «Кобзаря» обшмають сутнкш вим1ри буття [Теми 1 моти-ви... 2008], що визначають координати укра!нсько! людини в кторичному простор!. У стати «Генш Укра!ни» В. Винниченко надзвичайно емоцшно та експресивно робить висновок: «Трудно знай-ти б1льш правдиву картину життя щлого народу як в «КобзарЬ> Шевченка. Але що, в суп, уявляе собою життя кождого народу? Стремлшня до якогось метафизичного добра? До здшснення таемничих предначертань дол!? Ш, богато просиш: до визволення себе вЦ паразiтiв» [Винниченко 1914: 119]. 6. Сверстюк розглядае поезш Т. Шевченка як своер1дш «мерехтлив! уламки укра!нсько! дом» [Сверстюк 1991: 318].
Поезп «Кобзаря» презентують, як спостерк 6. Сверстюк, антином!чн! законом!рносп: «Шев-ченкова поезгя проста — ! у Шевченка немае шчого простого.
Шевченко поет наскр1зь соцiяльиий — ! Шевченко зажди ! весь в област духовних проблем.
Шевченко нацюнальний у вах проявах — ! Шевченко скр1зь ставить проблеми загальнолюдськ!» [Сверстюк 1991: 309].
«Кобзар» демонструе, що для поета творчкть стала смислом життя. В умовах !мперського понево-лення книга продемонструвала психолопчний, куль-
турний, територтльнии, 1сторичнии i пол!тичнии вим1ри нацюнально! Центичност1, а автор — усвЦомлену позицш винятково'1 в1дпов1альност1 за слово, над!л.ене потенщалом дп. Видання, яке спочатку було вираженням уае! творчост поета, Иого самохарактеристикою, набуло значения символу Укра'ши. БiблiИниИ висл1в «Книга життя» чи не найкраще вiдтворюe знаковiсть щй книги в долi Т. Шевченка, Укра'ши та укра'шщв.
Л1ТЕРАТУРА
Винниченко В. Генш Укра'ши // Дзвiн. 1914.
Гарасим Я. Псалми Тарасовi: етноканошзацш бiблiйного жанру [Електрон. ресурс] // ИКЬ: http://ntsh.org/ поае/283.
Григорьев А. Тарас Шевченко // Время. 1861. Т. 2. № 4.
Зеров М. К. Твори: У 2 т. Т. 2. Юге, 1990.
Даниленко I. Давидова арфа й Тарасова кобза: «Давидовi псалми» Т. Г. Шевченка // Слово i час. 2007. № 5. С. 3-16.
Ковалев Ю. 1нтерпретац1я кторй як тексту в поезй Т. Шевченка // Шевченкознавчi студи: зб. наук. пр. Вип. 10. КЙУ, 2007.
Козак С. Бiблiя i «Книги буття украшського народу» // Дзвш. 1994. № 5.
Коропецький Р. Структурна едшсть Шевченкових «Да-видових псалмв» // Свiти Тараса Шевченка: зб. ст. до 185^ччя з дня народження поета. Нью-Йорк; Льв^в, 2001.
Кулш П. Листи з хутора. Лист III. Чого стоить Шевченко яко поет народний // Кулш П. Твори: у 2 т. Т. 2. КЙУ, 1989.
Мовчанюк В. Медитативна лiрика Т. Г. Шевченка. кйу, 1993.
Прщак О. Шевченко — пророк // Свiти Тараса Шевченка: зб. ст. до 175^ччя з дня народження поета. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львiв, 1991.
РильськийМ. Книга народу // Шевченко Т. Кобзар. Кйу, 1956.
Сверстюк £. Феномен Шевченка // Свми Тараса Шевченка: зб. ст. до 175^ччя з дня народження поета. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львiв, 1991.
Теми i мотиви поезй Тараса Шевченка / Ю. Барабаш, О. Боронь, I. Дзюба. Кйу, 2008.
Ф1зер I. Фiлософiя чи фiло-софiя Тараса Шевченка? // Свiти Тараса Шевченка: зб. ст. до 175^ччя з дня народження поета. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львiв, 1991.
Шевченко Т. Г. Повне зiбр. творiв: У 12 т. Т. 1-2. кйу, 1989-1990.
Шевченко Т. Г. Повне зiбр. творiв: У 6 т. Т. 5-6. кйу, 1963-1964.
Яблонська О. Шевченко i Костомаров // Сучасш про-блеми мовознавства та лмературознавства. Вип. 9. Ужгород, 2005. Ясперс К. Психолом свггогляд^в. Ki'iv, 2009.
REFERENCES
Vínníchenko V. fenij Ukraini. Dzvin. 1914. P. 113-122.
Garasim Ja. Psalmi Tarasovi: etnokanonizacija biblijnogo zhanru [Elektron. resurs] // URL: http://ntsh.org/ node/283
Grigor'ev A. Taras Shevchenko. Vremja. 1861. Vol. 2. № 4. P. 634-640.
Zerov M. K. Tvori: U2 t. Vol. 2. Kiiv: Dnipro, 1990. P. 4-245.
Danilenko I. Davidova arfa j Tarasova kobza: «Davidovi psalmi» T. G. Shevchenka. Slovo i chas. 2007. № 5. P. 3-16.
Kovaliv Ju. Interpretacija istorii jak tekstu v poezii T. Shevchenka. Shevchenkoznavchi studii: zb. nauk. pr. Vip. 10. Kiiv: VPC «Kiivs'kij universitet», 2007. P. 48-55.
Kozak S. Biblija i «Knigi buttja ukrains'kogo narodu». Dzvin. 1994. № 5. P. 103-107.
Koropec'kij R. Strukturna ednist' Shevchenkovih «Davidovih psalmiv». Sviti Tarasa Shevchenka: zb. st. do 185-richchja z dnja narodzhennja poeta. N'ju-Jork; L'viv: Naukove Tovaristvo im. Shevchenka, 2001. P. 152-164.
Kulish P. Listi z hutora. List III. Chogo stóit' Shevchenko jako poet narodnij. Kulish P. Tvori: v 2 t. Vol. 2. Kiiv: Dnipro, 1989. P. 256-262.
Movchanjuk V. Meditativna lirika T. G. Shevchenka. Kiiv: Nauk. dumka, 1993. 147 p.
Pricak O. Shevchenko — prorok. Sviti Tarasa Shevchenka: zb. st. do 175-richchja z dnja narodzhennja poeta. N'ju-Jork; Parizh; Sidnej; Toronto; L'viv, 1991. P. 249-276.
Ril's'kij M. Kniga narodu. Shevchenko T. Kobzar. Kiiv: Derzh. vid-vo hud. literaturi, 1956. P. III-VIII.
Sverstjuk €. Fenomen Shevchenka. Sviti Tarasa Shevchenka: zb. st. do 175-richchja z dnja narodzhennja poeta. N'ju-Jork; Parizh; Sidnej; Toronto; L'viv, 1991. P. 309-324.
Temi i motivi poezii Tarasa Shevchenka. Ju. Barabash, O. Boron', I. Dzjuba. Kiiv: Nauk. dumka, 2008. 376 p.
Fizer I. Filoofija chi filo-sofija Tarasa Shevchenka? Sviti Tarasa Shevchenka: zb. st. do 175-richchja z dnja narodzhennja poeta. N'ju-Jork; Parizh; Sidnej; Toronto; L'viv, 1991. P. 40-52.
Shevchenko T. G. Povne zibr. tvoriv: U12 t. Vol. 1-2. Kiiv: Nauk. dumka, 1989-1990.
Shevchenko T. G. Povne zibr. tvoriv: U6 t. Vol. 5-6. Kiiv: Vid-vo AN URSR, 1963-1964.
Jablons'ka O. Shevchenko i Kostomarov. Suchasni problemi movoznavstva ta literaturoznavstva. Vip. 9. Uzhgorod: Gosprozrahunkovij red.-vid. viddil upravlinnja u spravah presi ta informacii, 2005. P. 333-339.
Jaspers K. Psihologija svitogljadiv. Kiiv: Junivers, 2009. 464 p.
го x
Ol ^
со
Ol
го l_l го a го
го s
X
I
a
ГО
no
о
ra
-О X
о
Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, г. Луцк, Украина.
Поступила в редакцию 20.01.2016 г.
Received 20.01.2016 г.
UDC 821.161.2.09 "KOBZAR"
— THE BOOK OF LIFE OF TARAS SHEVCHENKO
O. Yablonska
T. Shevchenko's works present an image of the classic of Ukrainian literature, advancedbased on folk singer image, associated primarily with the kobzar figure (or banduryst), which is the guarantor of the preservation of national identity. Social, spiritual and creative authority of kobzar explain the name of T. Shevchenko's poetry collection. Sensory-emotional experience and intellectual thoughts of the author embodied in search meaning of the life by heroes of "Kobzar". In terms of imperial subjugation book demonstrated the psychological, cultural, territorial, historical and political dimensions of national identity, and the author — the perceived position of exceptional responsibility for the word, endowed with the action potential. The publication, which was originally an expression 01 of creativity of the poet, his autocharacteristic, has become a symbol of Ukraine. The biblical phrase
"book of life" the best plays of the symbolic books of fate Shevchenko, Ukraine and Ukrainian people. KEY WORD S: "Kobzar" by T. Shevchenko, "The book of Ukrainian folk's being" by M. Kostomarov, ud authority, national identity.
0
1 ■ yablonska olga v.
ro candidate of Philology, Associate Professor of East-European National university named after
s Lesya ukrainka (Lutsk, ukraine)
^ e-mail: olk32@ukr.net
