CC BY
7
УДК 340.12+1:316.3
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.38.140007
Коваленко 1нна kopiena, доцент, доцент кафедри фшософп Нацюнального юридичного ушверситету iMeHi Ярослава Мудрого,
м. Харюв, Укра'на е-mail: kinna087@gmail.com ORCID ID: 0000-0001-9320-1773;
Кальницький Едуард Анатолшович, доцент, доцент кафедри фшософп Нацюнального юридичного ушверситету iменi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на е-mail: kalnitsky@ukr.net ORCID ID: 0000-0002-1777-9992
ДО ПИТАННЯ ПРО ОНТОЛОГ1ЧН1 ЗАСАДИ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ: ДОСВ1Д ФЕНОМЕНОЛОГ1ЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ
У cmammi показаний взаемозв'язок структурност1 та процесуальност1 як форм правового життя. Цей взаемозв'язокрозглянутийу суттсному та функцюнальному аспектах. Обгрунтована теза про ттеграцт структурностi та процесуальностi як форм правового життя. Здтснений аналiз права-структури та права-процесу в аспектi заданих правил/кодiв, що оргамзовують гхню iнтерпретацiю. Показан особливостi впливу права-структури та права-процесу на xid сустльного розвитку.
Ключoвi слова: сощальне тзнання; некласичне розумiння права; правова онтологiя.
Постановка проблеми. Сучасш багатовекторш сошально-фшософсью дослщження явищ та процеав правового життя обов'язково передбачають звернення до нових тзнавальних можливостей. Феноменолопя як методоло-пчна основа штегративного праворозумшня дозволяе розширити меж сприй-няття права. Крiм того, феноменолопя передбачае вихщ у царину багатс^р-ного опису права, в якш воно виявляеться як дшсний свiт права або правове життя. З шшого боку, феноменологiя орiентуе на дослiдження актуального права, пошук засад права у людському бутп. Звернення до теоретичних можливостей феноменолопчно'' методологи дозволяе з'ясувати першоджерела специфiчноi дiйсностi права, виявити предметну визначешсть та буттевий смисл права як регюнально'' онтологл.
80
© Коваленко I. I., Кальницький Е. А., 2018
Аналiз останнiх до^джень i публжацш. У сучаснш сощогумаштарнш лiтературi широко представлеш працi, присвяченi обгрунтуванню процесу-альностi соцiального буття та застосуванню сучасних методологiй у розумш-ш структури та процесу [1-4]. Питання визначення та характеристики право-во! системи стали предметом спецiальних дослiджень вiтчизняних науковцiв [5-8]. Окрему групу становлять пращ, в яких застосовуеться евристичний потенщал некласичного праворозумiння ^ зокрема, дослiджуеться правова комунiкацiя як фактор самооргашзацп суспiльства [9-11].
Водночас слщ зазначити, що в сучасних фшософсько-правових розвiдках недостатньою мiрю використовуються методологiчнi можливостi феноменологи, яка дозволяе дослщити природу процесуальностi права у стввщнесен-нi 11 з процесуальшстю смислоутворення. Слiд також указати на те, що у переважнш бшьшосп дослiджень пануе пiдхiд, який визначае правову структуру як онтолопчну засаду права. Спираючись на закладену Е. Гуссерлем традищю, феноменолопя права дозволяе представити право або як су-купнiсть позачасових даностей, що передзадаш суб'екту, або як послщовнють синхронних зрiзiв. Однак процесуальшсть права, його динамiка залишають-ся поза розглядом.
Формулювання цтей. Теоретико-методолопчний потенщал феноменологи дозволяе продовжити пошук онтолопчних засад правового життя з ураху-ванням двоедино! суп права - бути як процесом, так i структурою. Вщповщ-но метою статп е аналiз взаемозв'язку структурност та процесуальностi як форм правового життя.
Виклад основного матерiалу. Виршення питання про форми буття права у сучаснш правознавчш та фшософсько-правовш лiтературi позити-вiстського спрямування традицшно вiдбуваеться через визначення онтолопчних засад права за допомогою поняття правово! системи або правово! структури. Слiд зазначити, що невеликою е кшькють наукових праць, де робиться спроба з'ясувати змютовш вщмшносп мiж цими поняттями [12, с. 36]. У переважнш бшьшосп дослщжень такi поняття не тiльки не набу-вають додатково! визначеностi, а й часто тдмшюються одне одним, пере-ходять одне в шше.
Для прикладу наведемо два визначення системи права, що належать рiзним авторам. У цих спробах можна вести мову про правову систему як про за-гальний концепт, що мае спшьш характерш риси: 1) право як сукупшсть створених державою норм, що перебувае тд п охороною; 2) законодавство як форма вираження цих норм; 3) правовi шституцп, що здiйснюють правову полпику держави; 4) судова та шша юридична практика; 5) мехашзм правового регулювання; 6) правореалiзацiйний процес; 7) права, свободи i обов'язки громадян; 8) система функщонуючих у суспiльствi правовiдносин; 9) закон-
шсть i правопорядок; 10) правова щеолопя; 11) суб'екти права; 12) системш зв'язки, яю забезпечують eднiсть, цiлiснiсть та стабшьшсть системи; 13) iншi правовi явища, якi утворюють «инфраструктуру правово'1 системи» [5, с. 18].
Або: «Зпдно з сучасними науковими уявленнями, система права склада-еться iз взаемозв'язаних та взаeмодiючих елементiв - норм права, що об'ективно впливае на побудову та розвиток системи законодавства, визначае його змют» [13, с. 12].
Стислий огляд указаних та схожих варiантiв дозволяе стверджувати, що змютовна частина визначень правово'1 системи характеризуе лише структуру права. У складi 11 сутнiсних ознак вщсутня дiяльнiсть суб'екта права, яка ви-являеться через дп, контакти та вщношення. Надмiрно звужене визначення права може бути пояснене акцентом на значущосп функщонального аспекту правово'1 структури, а також зведенням зв'язкiв у суспшьста до кшцево'1 мно-жини титзованих вiдношень. Наслiдком такого бачення стае розумшня системи права не як фактично даного феномену, а як науково'1 модел^ що уза-гальнюе усталенi форми чинного законодавства. На таку неявну суперечшсть теорп права звернув увагу В. Нерсесянц, зазначивши: «...система права е доктринальною юридико-логiчною моделлю для реально'1 практики право-встановчо'1 дiяльностi, видання вщповщних законодавчих та iнших право-становчих актiв, 1'хнього рацiонально оргашзованого облiку та систематизацп» [14, с. 442].
Схожi тлумачення системи права е яскраво забарвленими позитивютським праворозумшням унаслiдок наступного: по-перше, правовий суб'ект опиня-еться поза структурою права; по-друге, оскшьки деякi дослiдники вважають, що структура права трансформуеться законодавцем (державою), то вони роб-лять висновок, що головним завданням при дослщженш права е з'ясування об'ективних закономiрностей системи права, пiдвалини яких заклав законо-давець. На нашу думку, такий тдхщ представляе право редуковано та неви-правдано абсолютизуе статус законодавця як онтолопчно'1 засади права.
Особливе мюце у традицшних правознавчих дослiдженнях онтологп об'ективного права посщають працi, в яких робиться спроба пояснити мож-ливiсть юнування правових процесiв у жорстко структурованому просторi права. Зокрема, М. Матузов розумiе право як процес переходу простих мож-ливостей у дшсшсть: «Узагалi, у правовiй сферi переважно наявш юридично закрiпленi можливостi, а не реальности можливiсть певно'1 поведшки суб'екта; можливiсть вимагати вiд шших здiйснення певних дiй; можливiсть користу-ватись тим чи iншим благом; можливють задовольняти особистий iнтерес; можливють стати власником, розпочати власну справу; можливють звернути-ся до суду, захистити свою честь, пдшсть, повернути збиток тощо... Правовi можливостi - це свого роду тепершне, перенесене у майбуття. Увесь процес
реалiзацii права е процесом здшснення закршлених у ньому можливостей через вольову дiяльнiсть людей» [15, с. 18-19]. У цьому випадку основа права вбачаеться в уявленнях правового суб'екта про його дп. Таю дп юнують передуам як можливосп, темпоральнi даностi. Згодом уявлення про можли-вi дп, пройшовши всi етапи осмислення у свщомосп правового суб'екта («тепер», ретенцiя та протенщя), реалiзуються як актуальне право або право-вий процес.
Iнодi право розглядаеться як еднiсть правово! системи та правово! дшснос-та Правова дiйснiсть розумiеться як штерсуб'ективна соцiальна дiйснiсть у ракурсi «життевого свiту права, свiту «узвичаеного», в якому екзистенщ-ально вкорiнений кожний правовий суб'ект i в якому створюються правовi смисли та штерпретацп» [16, с. 258]. Вiдповiдно правова система виявляеть-ся як результат розумового вичленовування з правово! дшсносп. До п складу входить соцюкультурний контекст, що дозволяе порiвняльному правознавству видшяти так званi правовi ам'! - романо-германську, англосаксонську та мусульманську. Таким чином, правова дшсшсть витупае формою iдеалiзацii права, яка титзуе стiйкi зв'язки та вiдношення (правова структура), що скла-лися у контекст певно! культури.
Наведений огляд теоретичних позицш дозволяе стверджувати, що у фь лософп та правознавста поступово складаються передумови для вивчення штеграцп структурностi та процесуальностi як сторш правового життя. Од-нак слщ зазначити, що наявнi дослщження спрямованi радше на формуван-ня пiдходiв до вирiшення питання про онтолопчш засади правового життя у зазначеному ракурсi, нiж на його виршення. На нашу думку, обгрунтуван-ня тези про iнтегральну сукупшсть структурностi та процесуальностi як сторш правового життя мае здшснюватись у сутшсному та функцiональному аспектах.
Сутнюний аспект дозволяе висунути такi аргумента: смислову та фактич-ну едшсть структурностi та процесуальностi правового життя забезпечуе правовий суб'ект як джерело тако! едносп (наприклад, суб'ект права не може перебувати поза певною правовою шститущею або не бути учасником пев-ного правового процесу); саме ращональна, iнституалiзуюча дiяльнiсть суб'екта права забезпечуе вщтворення правово! структури i така дiяльнiсть спрямована на тдтримання або змiну соцiального порядку; правовщношен-ня та правова комушкащя виступають формами, в яких правовий суб'ект у процеа правово! дiяльностi реалiзуе структуру права, що характеризують правове життя з точки зору п стiйкого стану; правовий процес виявляеться як дискретна сукупшсть феномешв правосвщомосп та iнституцiй, якi без-упинно змiнюються i кожен з яких вщповщае певному рiвню структурно! оргашзацп правового життя; правова структура утворена елементами, яю
е iдеалiзацiями та титзащями правових явищ i процеав, яю, у свою чергу, можуть впливати на подальшi змiни стану правового життя; правова структура може виконувати функщю модели що дозволяе не тшьки з'ясувати вщ-мiнностi, а й зафiксувати стан переходу вщ неформалiзованих (сутнiсних) та формалiзованих даностей правового життя i навпаки (наприклад, оформлен-ня правових цшностей у виглядi норм, установлення балансу мiж правом та законом тощо).
З наведеного вище випливае, що у сутнюному аспект теза про штегращю структурностi та процесуальностi правового життя корелюе з традицшною для сощально! фшософп онтологiчною орiентацiею «дiя - структура». Суть п полягае у тому, що внутрiшня органiзацiя сощального життя здiйснюеться через дп та виступае зовнi як сукупнiсть взаемодш та структур. Безумовно, така онтолопчна орiентацiя суперечить логiцi «виворотного зображення» [17] класичного праворозумiння, яке характеризуе дiяльнiсть людей крiзь призму об'ективацп - у виглядi норм, правових установ, засобiв правово! легалiзацii тощо.
Приклад ефекту «виворотного зображення» представлений, зокрема, Е. Ерлiх: «Правила людсько! поведшки та правила, за якими суддi вирiшують суперечки, - зовсiм не одне й те саме, бо люди явно не завжди д^ть за тими правилами, яю застосовуються при виршенш суперечок... Юристи, щоправ-да, такi правила вважають правилами поведшки, але за цим криеться явна натяжка. Вони вважають, що правила, за якими виносяться судовi ршення, -це правила, за якими мають дiяти люди; до такого припущення приеднуеться ще й нечпка щея про те, що люди з часом все ж таки вчинятимуть згщно з тими правилами, за якими виносяться судовi ршення» [цит. за: 18, с. 624]. Тим бшьше, як показуе практика, судовi ршення не завжди вщповщають таким високим iмперативам.
Аби здолати меж1 такого шюзорного бачення, необхщний ракурс, завдяки якому за стшюстю структурного складу виявиться динамша його елементiв, а «люди будуть описаш не тiльки як провщники та носП процесiв, а й як сили 1'х вiдтворення, реалiзацii, зростання» [19, с. 10]. Засвоення такого ракурсу можливе за умови досягнення розумшня того, що, як зазначав Н. Луман, у су-часних умовах, коли норми та !хш дii не залежать вщ релiгii, природи та со-щально! структури, вони iснують та д^ть як проекцii часу. Так i слугують вони до пори, до часу, тобто до утвердження наступних норм [20, с. 78]. Таким чином, у такому ракура право-структура е процесуального, а право-процес породжуе iнварiантнi сполучення елеменпв у виглядi структури.
1ншими словами, правове життя виявляеться у свщомосп правового суб'екта як сукупнiсть процесiв. Нерегулярностi правового життя сприйма-
ються як таю завдяки активному конституюванню правових смиошв, якi ю-нують у формi процесу з штенцюнальною структурою. Однак, незважаючи на постшну мiнливiсть правового життя, правовий суб'ект мае штенцюналь-не поле постшно! присутностi у ньому. Деяю штенцп вiн утримуе у пам'ят^ деякi спрямовуе у майбуття. Але ефект присутност готуе пiдrрунтя для ш-тенцiонального видiлення елементiв i зв'язкiв, якi, врештi-решт, утворюють фшщю позачасово'1 правово'1 структури.
З позицп функцiонального аспекту доказ тези про штегращю структур-ностi та процесуальност як iпостасей правового життя показуе, що розрiз-нення таких сторш виникае внаслiдок накладання 1'х одна на одну. Право-про-цес - це стан змши правового життя, перехщ його вiд одше'1 стадп до шшо'1. Право-процес залучений до структури правових процеав як деякий прорив, стрибок, що тягне за собою яюсну перебудову сприйняття 1'х, а також форм та засобiв реалiзацп.
Першим критерiем розрiзнення можна вважати опис функцш, якi викону-ють у суспiльствi право-структура та право-процес. Правове життя, розгля-нуте з точки зору його структурних властивостей, покликане фшсувати на-пруження у суспшьсга та редукувати складшсть до «нормального» стану. Право-структура упорядковуе та регулюе розма'ття соцiальних вщносин, створюючи умови для синхронiзованого, ушверсального розумiння суспiльних цiнностей.
Право-процес актуалiзуе смисли правового життя, а його головна функщя полягае у тдтримщ очiкувань усiх учасникiв комунiкацii. Оскшьки вiн не акумулюе знання про можливi конфлiкти, то й не попереджае 1'хню появу. Незгоди учасниюв конфлiкту сприяють виробленню необхiдноi вибiрковос-тi, роблять можливим вiдтворення та вдосконалення комушкацп, 1'хню об'ективацiю у тих чи шших структурах. У концепцп права Н. Лумана таке положення конкретизоване наступним чином: «.Право використовуе мож-ливiсть конфлiкту з метою генералiзацп очiкувань; до того ж саме у ньому право знаходить елементи динамiзму, який дозволяе системi еволюцюнувати, адаптуючись за допомогою нових оч^вань до змiн суспшьного оточення» [20, с. 74-75].
Другий критерш порiвняння права-процесу та права-структури стосу-еться наявностi заданих правил або кодiв опису нормативностi. Стосовно права-структури код виявляеться тотожним лопчнш схемi процедури вста-новлення факту законносп або незаконностi. У правьпроцеа, особливо в умовах девальвацii правових цшностей, код законне/незаконне змiнюеть-ся кодом причетносп/непричетносп до iнститутiв влади та джерел розпо-дiлу матерiальних благ.
Третя характеристика стосуеться впливу права-структури та права-про-цесу на хщ суспшьного розвитку. Якщо право-процес е ключовим фактором позитивних або негативних змш у суспшьста, то право-структура може як стимулювати, так i блокувати його розвиток.
Для запоб^ання звинувачень в еклектичному змшуванш рiзних шостасей права (структурносп та процесуальностi) слiд уточнити, що для феноменологи неприйнятною е лопка заперечення суджень, якi виключають одне одного. Така лопка притаманна класичнш рацюнальносп, зокрема, властивому 1'й допущенню лiнiйностi процесiв оточуючого свiту. У лiнiйнiй логiцi дещо мае бути причиною, а шше - наслщком, дехто мае позицюнувати себе як суб'екта, а шший - як об'ект, дещо мае вiдрiзнятись стiйкiстю, а дещо - динамшою тощо. У процесi феноменолопчного пiзнання визначальною е настанова на штегративне сприйняття дiйсностi, результатом якого мае стати смисловий конф^урат, за допомогою якого здшснюеться моментальне схоплення-вщ-творення дiйсностi в усiй й багатоаспектностi.
Саме таку настанову реалiзуе Г. Гурвич у працi «Фiлософiя та соцiологiя права», стверджуючи, що регулярнють та законовiдповiднiсть змiн може бути встановлена для сощального життя тiльки на макросоцiологiчному рiвнi. Од-нак регулярнi правила змiн не можна вважати законами еволюцй через висо-кий ступiнь невизначеностi, яка характеризуе сощальну та особливо правову дшсшсть. Не дивлячись на те, що соцюлопя права готова запропонувати перелш регулярних правил перетворення правових шститупв, усi вони мають силу тшьки для змiн права у певних типах суспiльств. Тому, аби не видавати бажане за остаточш висновки, Г. Гурвич пропонуе обмежитись висуванням робочих гiпотез у виглядi опису факторiв регулярностей у перетвореннях, що вщбуваються у життi права [21, с. 766-767].
Слщ зазначити, що останшм часом у фшософськш та юридичнiй лiтера-турi окреслено напрям дослщжень, пов'язаних з розробкою синтетичних категорш, якi конкретизують зв'язку структурносп та процесуальностi у правь З-помiж таких понять особливе мюце належить поняттю правового життя, орiентованого на здолання непродуктивного протиставлення права-структури та права-процесу. Оскшьки неможливо представити форму життя, яка не прагнула б до розвитку та зростання, то правовi процеси складають найбшьш активну сторону тако! едносп. Вони проявляються як процеси розвитку, ви-робництва, пульсацй, прогресу та регресу. Правова структура е «розумом» правового життя, що вщповщае за формування й своерiдного iмунiтету, який створюе умови для нейтралiзацii та випснення негативних правових явищ (правопорушення, зловживання та iншоi «злоякiсноi юридично! пухлини») [22]. У такому контексп право-структура виявляеться як внутрiшньо органь зована, динамiчна цiлiснiсть, що складаеться з процеав та дiй.
Поряд iз поняттям правового життя штегративне спрямування вирiзняе таю поняття, як «правова творчiсть» та «правова комунiкацiя». Так, наприклад, правотворчiсть виявляеться як необхщна умова розвитку правового життя, його динамiчний момент. Пщ правотворчiстю у такому випадку слщ розумiти вид сощально"1 дiяльностi, що реалiзуеться як процес. Його рушшними силами або суб'ектами правотворчосп е не тiльки держава, а й iншi суб'екти права - депутати та виборщ, законослухнянi та не законослухняш громадяни, суддi, присяжш тощо. Звичайно, визначальна роль держави не може бути тд-дана сумшву, але вона не надшена такою роллю «творця» права першопочат-ково, i стае ним тшьки тiею мiрою, якою вдаеться реалiзувати законопроекти на практицi.
Як уже зазначалось, правотворчють представлена широким складом суб'екпв, що дозволяе охарактеризувати 11 як суб'ективний бiк правового життя. Вiдмiнною рисою суб'ектiв правотворчостi е здатшсть до особистого або адмшютративного розсуду. Пiд розсудом розумiеться в цьому випадку вибiр певно! мети та засобiв 11 досягнення, можливють виражати свою волю та приймати ршення незалежно вiд волi шших осiб. Пiдкреслимо, що по-тенщал розсуду виражаеться не тiльки у вшьному прийняттi рiшень, а й у втшенш 1х на практищ. Наприклад, у межах iснуючого житлового законо-давства громадяни на свш розсуд можуть рiзними засобами реалiзовувати сво1 права i породжувати правовi явища (iпотечний кредит, заповiт, судовий позов тощо). 1ншою вiдмiнною рисою розсуду е його штелектуально-вольовий характер, орiентацiя на доцiльнiсть та результатившсть.
Вiдсутнiсть таких складових, як осмислешсть та здатнiсть до особистого й адмшютративного розсуду, викривляють суть правотворчосп, перетворюють 11 на руйшвну силу. Правотворчiсть узагалi виявляеться як процес пошуку рiшень та вщповщних дiй. Проте 1хня кон'юнкцiя не обов'язково мае вщпо-вiдати правильним формам силопзму. Правотворчiсть бiльшою мiрою вiдпо-вiдае принципам символiзацii, яка передбачае, що нове народжуеться або як заперечення, або як варiативне сполучення старих умов. Тому спрямовашсть та стутнь активностi правотворчостi перебувае у прямш залежностi вiд складносп та швидкостi процесiв, що вщбуваються у суспiльствi. Це виражаеться не стшьки в кiлькостi виданих закошв та поправок до них, скшьки в якостi питань, що в них розглядаються. Можна вважати, що той або шший правовий акт може характеризуватись як явище правотворчосп, якщо вш вщображае смисл процеав, що вiдбуваються в суспшьсга.
Слiд зазначити, що закономiрнiстю сучасного законодавства е розвиток так званих «недержавних» або «змшаних» форм. 1хня диспозитивнiсть, як невiд'емна ознака будь-яких норм, дедалi частiше перетворюеться на при-ховану iмперативнiсть. А пропоноваш ними «рекомендацii» виявляються
у дшсносп найбшьш ефективними та едино можливими засобами виршення тих чи шших правових казуав. Головна перевага «недержавного сектору нормотворчосп» полягае у тому, що таю норми не потребують процедури визнання 1'х недшсними, оскшьки здшснення 1'х вiдбуваеться добровiльно. Так, наприклад, дедалi частiше у галузi фшансового, торгового, мiжнародно-го права, права штелектуально! власностi нормам слiдують доти, поки вони устшно регулюють т або iншi вiдносини, i вщ них вiдмовляються, коли актуальна, передуам економiчна ситуацiя, робить таку норму неприйнятною.
Наведеш вище мiркування показують, що правовi структури спрямоваш на об'ективацiю, а процеси правового життя пов'язаш з суб'ективацiею, тобто iз застосуванням суб'ективних свобод, у тому чист й свободи держа-ви як квазiсуб'екта. Як влучно зазначае I. Невважай, «життя е реальнютю, якою живуть, яку проживають. Воно не може бути чимось зовшшшм щодо суб'екта правового життя» [23, с. 40]. Ствердження суб'екта як засади, принципу ю-нування та мети правового життя передбачае визнання множинност позицш суб'екпв права, розмшття видiв та типiв породжуваних ними комунiкацiй.
Поняття правово! комушкаци порiвняно нещодавно з'явилось у постра-дянськiй фшософи права. Зарубiжнi дослщники вдались до його використан-ня наприкшщ ХХ ст. водночас iз появою теорiй комушкаци та комушкативно! ди (Ю. Хабермас, А. Щюц, П. Бурдье, Н. Луман, Ж. Деррща та iн.).
Передумови штересу до проблеми комунiкацii склались у феноменологи Е. Гуссерля. Його вчення про життевий свiт та принцип штерсуб'ективносп не сполучаються з класичною лшшною моделлю комунiкацii, яка передбача-ла адекватне передання iнформацii вщ адресата до адресата. Життевий свп у розумiннi Е. Гуссерля - це свп для нас, який необхщним чином передза-даний суб'екту та являе собою унiверсальне поле для дшсно! або можливо! практики. Життевий свп не спiвпадае з буттевим статусом речей, вiн мютить допредикативнi iстини, цiлепокладання, життевi проекти. Крiм власного до-свiду одиничного суб'екта, життевий свп представлений сприйняттям iнших суб'ектiв. Визнання передзадано! сощальносп суб'екта дозволило послiдов-никам Е. Гуссерля створити вчення, в якому комушкащя визначалась як спо-аб iснування життевого свiту та форма штерсуб'ективносп.
Вiдповiдно до фiлософського розумшня комунiкацii А. Поляков пропонуе трактування правово! комунiкацii. Згiдно з нею право утворюе таку систему вщносин, «суб'екти яко! на основi штерпретаци рiзних соцiально легiтимних правових текспв нормативно взаемодiють мiж собою шляхом реалiзацii прав та обов'язкiв, що вони 1'м належать» [16, с. 109]. На нашу думку, пропоноване таким визначенням звуження простору правово! комунiкацii до рамок легi-тимносп мае бути скореговане розумiнням багатоаспектносп правового життя й розмахттям стратегш суб'ектiв права.
Имецький фшософ К. Зельман розглядае право як комушкащю (спшку-вання) стосовно сощальних очiкувань. При цьому «вони мають стабшьно утримуватись ^зь певний часовий простiр, тобто тдтримуватись за допо-могою очiкуваного консенсусу третьо1 особи, i вони мають бути зменшеш за змiстовною складшстю, наприклад, за допомогою оргашзацп на сощальш ролi» [24, с. 153]. Комушкащя без суб'ектiв або комушкащя з приводу зазда-легiдь неповних оч^вань, ймовiрно, е прийнятними для оперативного зв'язку за допомоги сучасних технологiй. Однак правова комунiкацiя мае бути над-лишковою, нюансованою розмаггтям смислiв.
У зв'язку з цим бшьш продуктивною виявляеться комунiкативна теорiя Ю. Хабермаса, в якiй комушкащя розглядаеться як процес, що конституюе людську суб'ектившсть - комушкативний розум. Якщо в процес самозбере-ження людина актуалiзуе iнструментальний розум, що враховуе вщмшносп мiж 11 самютю та зовнiшнiм оточенням, то комушкащя формуе комунiкативний розум, орiентований «на символiчно структурований життевий свiт, який конституюеться в iнтерпретацiйних успiхах його учасниюв, вiдтворюеться через комунiкативну д^» [25, с. 62]. При цьому процеси збереження та ко-мушкацп не слiд протиставляти, оскiльки комушкативному розуму важливо зберегти те, що мае бути збережене для устшно1 комушкацп.
Отже, в iнтегративному смисл пiд правовою комунiкацiею, що вщбува-еться в контекстi правового життя, розумiеться iнтерсуб'ективна взаемодiя. Вона являе собою узгоджене тлумачення ситуацп та досягнення взаеморозу-мiння, що е результатом ращонального (критичного) опанування ситуацп. Визнання правово1 комушкацп як форми прояву правового життя передбачае створення умов для розвитку суспшьного дiалогу, прогнозування прийняття рiшень з позицш рiзних учасникiв комунiкацii. При цьому слщ ураховувати те, що чим складшшими е процеси, що вщбуваються у правовому життi, тим гострше вiдчуваеться потреба у розвитку правово1 комунiкацii.
Правове життя, розглянуте як система правових комушкацш, показуе, що воно не може бути локалiзоване в жодному елеменп структури права, але й також не може бути представлене як чиста тривалють, бо являе собою ед-шсть права-структури та права-процесу. Така едшсть виявляеться в уах можливих ситуащях правово1 комунiкацii - у взаемоди суб'ектiв - нос11в прав та обов'язюв, в iнтерпретацГi текстуальних форм об'ективаци права, у здiй-сненш правосуддя як зiткнення горизонтiв розумшня учасникiв процесу, у поведiнцi, яка обгрунтовуе або заперечуе справедливiсть норм на практищ, у специфiчному способi передання iнформацii у виглядi договору, общянки, наказу, заповiту тощо.
У кожному з цих випадюв правова комушкащя виявляеться як основа та умова вщтворення того чи шшого процесу. Разом з тим для реалiзацп сво1х
функцш вона мае певну структуру, мютить оргашзацшш правила та норми, виявляеться у свщомосп правових суб'екпв як усталена в культурi форма сощально"1 взаемодп.
Наведений опис правового життя дозволяе вщмовитись вiд локалiзацii його у законах, нормах, правовщносинах тощо. Воно може бути представле-не як такий феномен, в основi якого перебувае процес породження смислiв, що утворюють еднiсть соцiально-значущих та особистiсно-значущих орiен-тирiв дiяльностi суб'екта права. Те, що смисли проявляються та вщтворюють-ся як специфiчна, тривала у свщомосп активнiсть суб'ектiв права, визначае правове життя як темпоральну структуру. Тобто таку структуру, яка може набути стабшьносп тiльки у постшнш динамiцi, у процесi замiщення одних елементв iншими новими елементами. Таким чином, штегращя права-струк-тури та права-процесу означае 1хню сутнiсну едшсть за наявностi функцю-нальних вщмшностей: право-структура е процесуальною, а право-процес породжуе iнварiантнi сполучення елементiв у виглядi рiзних структур.
Оскiльки метою розробки будь-яко"1 методологи, у тому чи^ й феноме-нолопчно"1, е застосування ii до дослiдження актуальних проблем пiзнання та практики, то отримаш висновки на наступному кроку дослщження слiд ви-користовувати як теоретичш засади для опису процеав, що вiдбуваються у сучасному украшському суспiльствi.
Висновки. Аналiз теоретико-методолопчно1 аргументаци припущення про процесуальнiсть правового життя дозволяе стверджувати, що процес не е його абсолютною субстанщею. Феномен правового життя виявляе й структуры властивосп, якi, проте, iснують тшьки у процесуальному вимiрi. Наявнiсть онтолопчно"1 дихотомп процес/структура в описах правового життя обумов-лена фрагментарнiстю сощального iснування. Правова структура - це образ вiртуального порядку, що склався у суспшьста. Вiн реалiзуеться у формi процесу у практицi правового суб'екта. У свою чергу, опис правових процеав передбачае урахування штенцюнальних структур, що вiдповiдають за вираз-нiсть та стiйкiсть ix сприйняття. Таким чином, вирiшення проблеми пошуку онтологiчниx засад правового життя полягае у досввд iнтегративного опису права та видшенш у цiлiсностi правового життя двох взаемопов'язаних засад: право-структури та право-процесу.
л1тература
1. Штомка П. Социология социальных изменений. Москва: Аспект Пресс, 1996. 414 с.
2. Валлерстайн И. Миро-системный анализ. URL: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/ geoecon/waller.htm (дата звернення: 09.01.2018).
3. Луман Н. Общество как социальная система. Москва: Логос, 2004. 232 с.
4. Трансформации процеси у сощальнш сферг Ки!в, 2003. 140 с.
5. Онщенко Н. М. Правовi системи: проблеми теори: монографiя. Ки!в: 1н-т дер-жави i права iм. В. М. Корецького НАН Укра!ни, 2002. 362 с.
6. Хаустова М. Г. Нацюнальна правова система за умов розбудови правово! демократично! державносп в Укра!ш: дис. ... канд. юрид. наук. Харкiв, 2005. 199 с.
7. Правова система Укра!ни: iсторiя, стан та перспективи: у 5 т. Т. 1: Методолопч-ш та iсторико-теоретичнi проблеми формування i розвитку правово! системи Укра!ни. Харкiв: Право, 2008. 728 с.
8. Удовика Л. Г. Трансформащя правово! системи в умовах глобалiзацi!: антропо-логiчний вимiр: монографiя. Харюв: Право, 2011. 552 с.
9. Токарська А. С. Правовi аспекти суспшьно! комунiкацi!: монографiя. Львiв: ЛьвДУВС, 2008. 188 с.
10. Токарська А. С. Правова комушкащя в контекст посткласичного праворозумш-ня: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.12. Ки!в, 2008. 38 с.
11. Балинська О. М. Правова комушкащя: вербально^хевюристський шдхвд: моно-графiя. Львiв: ПА1С, 2008. 212 с.
12. Тиунова Л. Б. Системные связи правовой действительности. Санкт-Петербург: Изд-во СПбГУ, 1991. 133 с.
13. Кононов А. А. Общенаучная система права. Правоведение. 2003. № 3. С. 12-21.
14. Нерсесянц В. С. Общая теория государства и права. Москва: Юристъ, 1999. 539 с.
15. Матузов Н. И. Актуальные проблемы теории права. Саратов: Саратов. гос. акад. права, 2004. 510 с.
16. Поляков А. В., Тимошина Е. В. Общая теория права. Санкт-Петербург: Изд-во СПбГУ, 2017. 467 с.
17. http://modemlib.ru/books/kemerov_vyacheslav_evgenevich/vvedenie_v_socialnuyu_ filosofiyu/read/ (дата звернення: 03.05.2018).
18. Антология мировой правовой мысли: в 5 т. Т. III: Европа. Америка: XVII-XX вв. Москва: Мысль,1999. 829 с.
19. Кемеров В. Е. Концепция радикальной социальности. Вопросы философии. 1999. № 7. С. 13-14.
20. Посконина О. В. Никлас Луман о политической и юридической подсистемах общества. Ижевск: Изд-во Удмурт. гос. ун-та, 1997. 122 с.
21. Гурвич Г. Д. Философия и социология права: Избранные произведения. Санкт-Петербург: СПбГУ, 2004. 847 с.
22. http://ecsocman.hse.ru/data/184/333/1217/006mALXK0.pdf (дата звернення: 06.05.2018).
23. Невважай И. Д. Социально-философские основания концепции правовой реальности. Философско-правовая мысль. Санкт-Петербург; Саратов: Науч. кн., 2002. Вип. 4. С. 38-51.
24. Зельман К. Философия права. Владивосток: Право-Политика-Закон, 2003. Вып. 4. 200 с.
25. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия. Вестник МГУ. Серия 7, Философия. 1993. № 4. С. 43-63.
references
1. Shtomka P. (1996). Sotsiologija sotsial'nyh izmenenij. Moskva: Aspekt Press [in Russian].
2. Vallerstajn I. Miro-sistemnyj analiz. URL: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/geoecon/ waller.htm
3. Luman N. (2004). Obschestvo kak sotsial'naja sistema. Moskva: Izdatel'stvo "Logos" [in Russian].
4. Transformatsiini protsesy u sotsialnii sferi (2003). Kyiv: NAN Ukrainy In-t ekonomiky [in Ukrainian].
5. Onishchenko N. M. (2002). Pravovi systemy: problemy teorii: monohrafiia. Kyiv: In-t derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy [in Ukrainian].
6. Khaustova M. H. (2005). Natsionalna pravova systema za umov rozbudovy pravovoi demokratychnoi derzhavnosti v Ukraini. Candidate's thesis. Kharkiv [in Ukrainian].
7. Pravova systema Ukrainy: istoriia, stan ta perspektyvy : u 5 t. T.1 : Metodolohichni ta istoryko-teoretychni problemy formuvannia i rozvytku pravovoi systemy Ukrainy (2008). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
8. Udovyka L. H. (2011). Transformatsiia pravovoi systemy v umovakh hlobalizatsii: antropolohichnyi vymir: monohrafiia. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
9. Tokars'ka A. S. (2008). Pravovi aspekty suspil'noi' komunikacii. L'viv: L'vDUVS [in Ukrainian].
10. Tokars'ka A. S. (2008). Pravova komunikacija v konteksti postklasychnogo pravorozuminnja. Extended abstract of doctor's thesis. Kyiv [in Ukrainian].
11. Balynska O. M. (2008). Pravova komunikatsiia: verbalno-bikheviorystskyi pidkhid. Lviv: PAIS [in Ukrainian].
12. Tyunova L. B. (1991). Sistemnyye sviazy pravovoi deistvytelnosty. Sankt-Peterburh: Yzd-vo SPbHU [in Russian].
13. Kononov A. A. (2003). Obschenauchnaya sistema prava. Pravovedenie - Legal science, 3, 12-21 [in Russian].
14. Nersesyants V. S. (1999). Obschaya teoriya gosudarstva i prava. Moskva: Yurist [in Russian].
15. Matuzov N. I. (2004). Aktualnyye problemy teorii prava. Saratov: Sarat. gos. akademiya prava [in Russian].
16. Polyakov A. V., Timoshina E. V. (2017). Obshchaya teoriya prava. Sankt-Peterburg: Izd-vo SPbGU [in Russian].
17. http://modernlib.ru/books/kemerov_vyacheslav_evgenevich/vvedenie_v_socialnuyu_ filosofiyu/read/ 3.05.2018.
18. Antologiya mirovoy pravovoy mysli (1999). V 5 t. T. Ill. Evropa. Amerika: XVII-XX vv. Moskva: Mysl [in Russian].
19. Kemerov V. E. (1999). Kontseptsiya radikalnoy sotsialnosti. Voprosy filosofii. -Problems of philosophy, 7, 13-14 [in Russian].
20. Poskonina O. V. (1997). Niklas Luman o politicheskoj i juridicheskoj podsistemah obschestva. Izhevsk: Izd-vo Udmurtskogo gos. un-ta [in Russian].
21. Gurvich G. D. (2004). Filosofiya i sotsiologiya prava: Izbrannyye proizvedeniya. Sankt-Peterburg: SPbGU [in Russian].
22. http://ecsocman.hse.ru/data/184/333/1217/006mALXK0.pdf
23. Nevvazhay I. D. (2002). Sotsialno-filosofskiye osnovaniya kontseptsii pravovoy realnosti. Filosofsko-pravovaya mysl - Philosophical and legal thought, issue 4, 38-51. Sankt-Peterburg. Saratov: Nauchnaya kniga [in Russian].
24. Zelman K. (2003). Filosofiya prava. Vladivostok: Izd-vo «Pravo-Politika-Zakon» [in Russian].
25. Khabermas. Yu.(1993). Teoriya kommunikativnogo deystviya. Vestnik MGU- Bulletin MGU, issue. 7, Filosofiya, 4, 43-63 [in Russian].
Коваленко Инна Игоревна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина;
Кальницкий Эдуард Анатолиевич, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина;
к вопросу об онтологических основаниях
правовой жпзнп: опыт
феноменологического осмысления
В статье показана взаимосвязь структурности и процессуальности как форм правовой жизни. Данная взаимосвязь рассмотрена в сущностном и функциональном аспектах. Обоснован тезис об интеграции структурности и процессуальности как форм правовой жизни. Осуществлен анализ права-структуры и права-процесса в аспекте заданных правил/кодов, организующих их интерпретацию. Показаны особенности влияния права-структуры и права-процесса на ход общественного развития.
Ключевые слова: социальное познание; неклассическое понимание права; правовая онтология.
Kovalenko Inna Ihorivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine;
Kalnytskyi EduardAnatoliiovych, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
on ontological foundations of legal life: experience of phenomenological reasoning
Problem setting. Contemporary multi-vector socio-philosophical studies of the phenomena and processes of legal life imply the involvement of new cognitive abilities. Phenomenology as the methodological grounds of integrative legal awareness enables to expand the limits of law understanding. In addition, phenomenology implies transition into the field of multi-dimensional law description, where it appears as a real legal world or legal life, focuses on researching valid law, seeking legal bases in human existence. Addressing theoretical capacities ofphenomenology makes it possible to find the sources of the specific reality of law, show object denotation and existential sense of law as regional ontology.
Recent research and publications analysis. In modern social philosophy there are a number of works devoted to law studies within the paradigm of non-classical rationality. Nevertheless, though phenomenological methodology is used rather actively, domestic philosophy of law is not yet rich in the surveys, enabling, in particular, to find out the features of ontological foundations of legal life as the law sense configurate.
Paper objective. The study of ontological foundations of legal life by distinguishing between two interrelated forms in the integral legal life: law structure and law process.
Paper main body. The paper considers the interrelation of structural and procedural features as the forms of legal life.
Essentially, the following arguments are provided: the source of conceptual and actual factual integrity of the legal life structure and process is a legal entity, and its institutionalized activity aimed at supporting or changing the social order, ensures the reproduction of legal structure; legal activity of the entities is in the form of legal relations and legal communication; since the legal process is a discrete totality of continuously changing phenomena of legal consciousness and institutions, each of them naturally conforms to a specific level of hierarchical organization of legal life; legal structure performs two functions for legal process: selective function, aimed at inclusion/exclusion of facts and events of legal life into the legal process, and differentiation, or distinctive, function of its formal and essential realities.
Functionally, proving the thesis on the integration ofstructure and process as the forms of legal life imply that the difference between these features is manifested in the fact that the law structure and law process do not coincide in norm description coding. Therefore,
it was demonstrated that the law, consideredfrom the viewpoint of its structural properties, is designed to record tension in the society and reduce the complexity to «normal» state. The law process activates senses of legal life, but it does not accumulate the knowledge of potential normative conflicts thus not preventing them.
Further analysis of the law structure and law process referred to the given rules or codes, organizing their interpretation. It was shown that in the law structure the code appears to be identical to the logical scheme of the procedure of establishing the fact of legality/illegality. In the law process, especially under the conditions of devaluating rule-of-law principles, legality/illegality code is substituted with the code of involvement/non-involvement in governmental institutions and the sources of wealth distribution.
The third feature is related to the specifics of the law structure and law process influence on public development. It was found that if the law process is the key factor ofpositive and negative changes in the society, the law structure may either promote or impede its development.
Conclusions of the research. Thus, the integral whole of the law structure and law process means their essential unity despite functional differences: law structure is procedural and law process generates invariant combinations of elements as various structures.
Keywords: social cognition; non-classical law awareness; legal ontology.
