CC BY
9
УДК 340.12+1:316.3
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.36.123262
Коваленко 1нна Izopieua, кандидат фшософських наук, доцент, доцент кафедри фшософп, Нацюнальний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на е-mail: kinna087@gmail.com ORCID ID: 0000-0001-9320-1773
Кальницький Едуард Анатолшович, кандидат фшософських наук, доцент, доцент кафедри фшософп, Нацюнальний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на е-mail: kalnitsky@ukr.net ORCID ID: 0000-0002-1777-9992
ДО ПРОБЛЕМИ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОСТ1
ПРАВОВОГО ЖИТТЯ
Статтю присвячено концептуал^зацИ онтолог1чних засад правового життя. Проведений анал1зрозвитку проблематики процесуальност1 в iсторп фшософп та феноменологи права. Розглянутi традицтш феноменологiчнi вчення, можливостi структурно-функцюнального тдходу та теорИ' систем, простежений перехiд вiд базового уявлення про структуртсть до процесуальностi як головного предмета практичних та теоретичних проблем тзнання соцiальноi реальностi. Показано, що феномен правового життя виявляе структурш властивостi, що iснують тшьки у процесуальному вимiрi. Обгрунтовано, що виршення проблеми пошуку онтологiч-них засад правового життя полягае у формувант ттегративного досвiду опису права.
Ключовi слова: сощальне тзнання; некласичне розумтня права; правова онтология.
Постановка проблеми. У сучасному свт сфера впливу права поширю-еться далеко за меж юридично'' системи. Багатовекторне розповсюдження права обумовлене передуам станом та перспективами суспшьного розвитку на початку ХХ1 ст. Вщповщно у гумаштарнш науш вщчутний запит на новi методолопчш можливосп, що дозволили б стввщнести теоретичш моделi правового регулювання зi змшами у соцюкультурнш цариш.
Дослвдження нових умов правово'' реальносп актуалiзують потребу у критичному аналiзi традицшних концепцiй права, а також обумовлюють звернен-ня до некласично'' фшософсько'' традицп. Ознаки некласичного правового
© Коваленко I. I., Кальницький Е. А., 2018
65
мислення (концепщя полюуб'ектносп, можливють комушкативно-дискурсив-ного оновлення правових принцитв та норм, залучення внутршнього до-свiду правового суб'екта до розумшня права тощо), обумовлюють розвиток штегративного праворозумiння. Методологiчну основу цього перспективного фшософсько-правового напряму складае феноменолопя, яка, у свою чергу, орieнтуe iнтегративне праворозумiння на вивчення смислового конф^урату права - правового життя. Феноменологiчний концепт правового життя до-зволяе розкрити внутрiшню логiку змши правових норм, цiнностей та смитв, а також визначити право як горизонт життевого свiту та сощальний процес, що самопороджуеться, позбавлений позачасово'1 стiйкостi та певним чином впливае на праворозумшня.
У зв'язку з вищезазначеним одним iз дослiдницьких завдань стае застосу-вання iнтегративного тдходу до вивчення правового життя в онтолопчному напряму. Такий аспект дозволить з феноменолопчно'' точки зору пояснити природу процесуальносп правового життя та умови формування образу позачасово'1 правово'1 структури.
Анал1з останн1х дослщжень 1 публжацш. У сучаснiй фшософп права на-явна чимала кшькють праць, присвячених теоретичним проблемам вивчення феномену права. Водночас науковщ пщкреслюють, що у галузi фшософсько-правових та правознавчих дослiджень вiдчутна методолопчна нестача, обумов-лена невизначенiстю наукового статусу фшософп права [1-3], кризою класичних типiв праворозумiння (як позитивiзму, так i юснатуралiзму) [4; 5], пвдмшою правових феноменiв 1'хшми догматичними презумпщями [6; 7], надмiрною плюралiзацiею праворозумiння [8], вiдсутнiстю узгодженостi мiж сталою тер-мiнологiею та рухом сощального життя [9]. До евристичного потенцiалу феноменологи при досшдженш права звертаються також i правознавщ [10; 11]. Однак поки що практично не розробленою залишаеться проблема з'ясування онтологiчних засад правового життя як смислового конф^рату права.
Формулювання шлей. Теоретико-методолопчний потенцiал феноменологи дозволяе екстраполювати результати дослiдження правосвщомосп на вивчення правового життя та його онтолопчних засад. Гуссерлiанська феноменолопя передбачае, що реальний об'ект, вiдрiзняючись ввд штенцюналь-ного об'екта, тим не менш, е iманентним свiдомостi. Вiдповiдно, будь-якi реальнi едносп предметного свiту виступають як едносп смислу, якi, у свою чергу, передбачають юнування свiдомостi, що надшяе смислом i е по суп абсолютною [12, с. 30]. Виходячи з цього, можна припустити, що процесу-альшсть смислоутворення у тзнанш права спiввимiрна процесуальностi реального права. Пояснення ж природи процесуальносп права на початково-му етат передбачае аналiз наявних точок зору та формулювання проблеми пошуку онтологiчних засад правового життя, що е метою статт!
Виклад основного матер1алу. На початку слщ зазначити, що твердження про процесуальнють правого життя не е притаманним традицiйнiй феноменологи права. Так, у концепци М. Алексеева право виявляеться у двох вимiрах: з одного боку, воно е частиною загальносв^ового цiлого, а з другого - це певна вихщна та нерозкладна надалi структура, що наповнена чистим смис-ловим змютом i е атемпоральною. Фiлософ вважае, що стосовно правово'1' структури було б недоречно стверджувати, що «вона у будь-якому сми^ «вщбулась», «трапилась», «змшилась» тощо. .. .Структура права е тим сутте-вим визначенням, що лежить поза межами всього часово-фактичного зi всiма його рiзноманiтними властивостями та вщношеннями» [13, с. 147]. Осягнути багатс^рну природу права, за М. Алексеевим, - означае описати правову структуру в и головних даностях. Право, отже, виявляеться як структура в едност певних вимiрiв.
Схожу точку зору представлено у теорп А. Райнаха. Прагнучи дослщити право як фiксовану цiлiснiсть, учений виявляе в ньому значущi апрюрш по-зачасовi утворення. На думку А. Райнаха, правовi утворення мають такий само онтологiчний статус, як числа, дерева або будiвлi. Тобто це буття, яке е незалежним вщ того, чи осягаеться воно людьми, чи ш. Також це буття не залежить вщ будь-якого позитивного права [14, с. 156]. Як зазначае С. Лой-дольт, у такий споаб А. Райнах вщкривае поле «чистих правових закономiр-ностей, якi в усiх смислах юнують незалежно вiд «природи»: незалежно вщ людського пiзнання, вiд оргашзацп людини, а передусiм, незалежно вщ будь-якого фактичного розвитку св^» [15, с. 83]. Таку апрюршсть не слiд розумь ти як мютичну, або як категоричний iмператив, що не мае емпiричного корш-ня та розумiеться як безумовне керiвництво до свщомо'1' дп (кантсвське бачен-ня), або як припис позитивному праву вщповщати природному. Для А. Райнаха апрюршсть - це сутшсш закономiрностi, що iманентно при-таманнi праву та е обов'язковими для законодавця внаслщок об'ективного смислового змюту певного правового феномену. Будь-яка юторично мiнлива правова система мютить незмiннi правовi даностi.
На вщмшу вiд М. Алексеева, який визнае позачасовють правових цiннос-тей, А. Райнах характеризуе зв'язок права з буттям як темпоральний, щоправ-да такий зв'язок не позбавлений парадоксу. Так, А. Райнах наголошуе, що правовi утворення (зокрема, вимоги та обов'язки), на вiдмiну вiд атемпораль-них за своею суттю чисел, тривають певний промiжок часу i згодом зникають. Саме через це вони «суть темпоральш предмети зовсiм шшого виду, на який ранiше не звертали уваги» [14, с. 162]. Якщо виходити з того, що змютом вимоги та обов'язку е майбутня дiя, то тод^ справдившись у майбуттi, вимога та обов'язок водночас тим самим припиняються, зникають. 1хня реалiзацiя означае зникнення права. Тим самим право виявляеться не вкоршеним ш
у тепершньому, ш у майбутньому. Здолання такого парадоксу вчений убачае у пошуках засади права, без яко'1' неможливе юнування ш вимог, нi обов'язкiв. Така онтолопчна засада права мiститься в емтричнш реальностi певного роду подш. «Щоразу, як знову вiдбуваеться та ж сама подiя, мае виникати (втрача-ти силу) й вщповщна вимога. Вона необхiдним та достатшм чином детермь нована цiею подiею» [14, с. 169].
На наш погляд, правомiрним буде вести мову скорее про зовнiшню мшли-вють (процесуальнiсть) права, нiж про його iманентну часовiсть (темпораль-нiсть). Так, наприклад, вимогу виконання певно'1 ди, безперечно, слiд визнати недiйсною в момент, коли вона здшснена та оч^ваш результати досягнутi. Проте так само правомiрно припустити, що стшюсть та постiйнiсть, з якими вщтворюеться схема реалiзацii вимог, е наслщком закону, «який всезагальним та необхщним чином укорiнений у сутi вимоги як тако'1» [14, с. 162]. 1ншими словами, правовi явища юнують у часi, проте е непщвладними змiнам у часi.
Наведений вище розгляд ускладнень, що заважають розвитку тези про процесуальнють права, потребуе уточнення методолопчно! бази дослiдження. Слщ зазначити, що гуссерлiвська спадщина не позбавлена протирiч, якi ак-туалiзуються при застосуваннi феноменолопчно! редукци до дослщження регiональних онтологiй. Причину ускладнень можна пояснити тим, що для сощальних практик феноменолопчний заклик «виходити з самих речей» ви-являеться складно здшснюваним. В. Кемеров, указуючи на специфiчнiсть соцiального пiзнання, зазначае: «... '^ч" - це вже не проста рiч, предмет - уже не узагальнена ф^ура гносеологп, а складна сукупнiсть станiв, функцш, трансформацiй. I завдання вже - не у тому, аби дютатись образу реч^ задано-го самою рiччю, а у тому, аби видозмшити рiзнi вiдображення об'ектiв вщпо-вiдно до перетворень, у яких вони юнують» [16, с. 66].
Слщ зважати, що для Е. Гуссерля всшяю запитування про форми буття опиняються за дужками, тому визнання процесуальностi права як форми його буття виходить за рамки власне гуссерлiанськоi феноменолог^. Заперечуючи будь-яю метафiзичнi мiркування, фiлософ вважае, що таю форми - лише схоплений свщомютю факт, який тягне за собою iншi факти. Завдання ж феноменологи - описати штенцюнальш структури, в яких предмет е даним свщомосп як чистий феномен, тобто поза виявом взаемозв'язку факпв. У зв'язку з цим сучасний представник феноменологи Й. Зайферт, критикую-чи обмежешсть феноменолопчно! настанови, правомiрно наполягае на допо-вненш феноменолопчно! традицii принципами реалiзму та уточненш фено-менологiчного висновку «бути предметом, представленим у свщомосп» тезою «означае стверджувати взаемопроникнення одного в шше по сутi» [17, с. 148]. У такому випадку феноменологiя може збагатитись принципами взаемовпли-ву та мшливосп, притаманними фiлософii процесу.
Потенщал розвитку феноменологи у цьому напрямi слiд шукати, на нашу думку, у гуссерлiвському вченнi про життевий свiт. Появу такого вчення обу-мовила необхiднiсть видiлити особливу логику змiни форм заданостi людсько-го буття, своерiднiсть яко'1 фшософ визначив як кризу европейсько! культури. У контекстi життевого свiту сощальш та iсторичнi форми буття мали постати через '1'хш специфiчнi визначення, що мiстять просторово-часовi властивостi. Однак дана перспектива розвитку вчення про життевий свгг суперечить ви-хщнш настановi феноменологи про реальнiсть як iманентну властивiсть свiдомостi. Таку суперечшсть конкретизуе Н. Мотрошилова: «...Життевий св^ Гуссерль аналiзував з парадоксальною метою - прагнучи з допомогою оновлено'1 феноменолопчно! редукци «вивести з гри» всi обумовленi часом даностi життевого свггу» [18, с. 177].
Тим не менш, учення Гуссерля про час та часовють являе собою суттевий внесок у постметафiзичну фшософш процесу, хоча саме поняття процесу фшософ практично не використовував. Виняток складае праця «Феномено-лопя внутршнього часу свiдомостi», де Гуссерль уводить поняття процесу в контекст! уточнення поняття «темпорально-конститутивного потоку свщо-мосп»: «"Процес" .. .е, таким чином, поняття, що передбачае стшюсть. Стш-юсть е, проте, еднiсть, що конституюеться у потоцi, до сутi якого належить те, що у ньому не може бути шчого стшкого» [19, с. 130].
Антиномiчнiсть даного визначення можна пояснити тим, що Гуссерль, як i деякi його послщовники, визнаючи внутрiшнiй час свщомосп, уникали роз-гляду реальностi як тако'1 у формах часу, мшливосп та процесуальностi. Т. Керiмов пояснюе причини виключення об'ективного часу з феноменоло-пчного аналiзу таким чином: «З одного боку, об'ективний час - час свiту, реальний час, час природи - може, звичайно, представляти для когось штерес, але цей штерес не входить до завдань феноменологи... З другого боку, таке виключення може бути зрозумше таким чином, що це питання залишаеться вщкритим для феноменологи» [20, с. 57].
Гуссерля щкавило передуам безпосередне сприйняття часу у потощ штен-цiональних переживань, з яких, власне, i конституюються смисл реальности та об'ективний час. На дану особливють його позиц11 указуе П. Гайденко: «Гуссерля зрозум^и нескладно: йому, так само як i Платону, Арiстотелю, Декарту, Канту - одним словом, i античнiй, i середньовiчнiй, i новоевропейськiй мета-фiзицi - необхiдно припустити позачасове начало як джерело та фундамент як будь-яко'1 предметно'1 едностi, так i само'1 часово'1 тривалостi, вихiдну форму яко'1 Гуссерль iменуе "абсолютним темпоральним потоком"» [21, с. 173]. Наявнють глибинного протирiччя феноменологii часу дозволяе сформулювати антиномiю часу у дуа Августина - час е, i його немае. На нашу думку, саме така антиномiя лежить в основi логiки мiркувань М. Алексеева та А. Райнаха, яю стверджува-
ли, що правовий смисл юнуе поза часовим контекстом, але bïh виявляеться у чаа, коли розглядаеться як явище правового життя.
Логiка подальшого розгляду проблеми передбачае звернення також i до класичних титв праворозумiння, яким властивi мiркування про соцiальну обумовленiсть та юторичну мiнливiсть права. Проте право виявляе у œ6i також i стшю, незмiннi структури. Так, загальноприйнятим у теори права е положення, що право утворюеться стабiльними (базовими) та динамiчними (плинними) елементами. Головна особливють права у тому, що визначальною стае його стабiльнiсть, тдтримана правовою системою у цiлому, а також га-лузями, iнститутами та нормами права. Зовшшнш, виражений у сощальних змiнах динамiзм права, адекватний зв'язок його iз суспiльством та державою обумовлеш внутрiшнiм динамiзмом його структурних елементiв [22, с. 20], що не руйнують стабiльнiсть системи. Наведене пояснення мiнливостi права жодним чином не ставить пщ сумшв визначальну роль стабiлiзуючих елемен-пв права по вiдношенню до динамiчних, однак, на наш погляд, шчого не додае до гiпотези процесуально'1 сутi права.
З'ясованi суперечностi та прогалини у правовш феноменологи та класич-нiй теори права вказують на необхiднiсть додаткових уточнень. Зокрема, слщ з'ясувати питання про форму буття права. Вирiшення даного завдання мае принципове значення для розвитку феноменологи права як знання, орiенто-ваного на практику. На нашу думку, пошук вщповвд мае початись з уточнен-ня змюту понять «структура» та «процес». При цьому слiд рухатись вiд за-гальних визначень до з'ясування онтолопчних засад i попм до конкретизаци отриманих результапв стосовно правового життя. Унаслщок того, що право прийнято визначати через родове поняття «структура», припустимо, що саме структура е буттевою засадою правового життя i саме вона виявляеться в акт феноменологiчноï редукци.
Сучасне поняття «структура» етимолопчно пов'язане з латинським словом «structura», що означае упорядковану по вщношенню до зовнiшнiх впливiв побудову. Позитивiстська парадигма (зокрема, пращ Г. Спенсера), збагатила сощально-фшософське та сощолопчне знання протиставленням понять «структура» та «функци». Так, поняття «структура» застосовувалось при до-слiдженнi внутрiшньоï побудови або форми соцiального цшого, а поняття «функцiя» - при вивченш способiв його дiяльностi або трансформаци [23, с. 19]. У тепершнш час стосовно соцiальноï реальносп поняття «структура» вiдповiдае «зразкам» суспшьних зв'язкiв та виступае як описовий концепт. Поняття «функци» вказуе на можливють перетворення таких зразюв, проте до певного ступеня.
Виникнення структуралiзму, що намагався застосувати структурно-лiнг-вютичш моделi для пояснення культурних феномешв, актуалiзувало методо-
лопчне значення дуалютичного принципу синхронп та дiахронii, по сутi свош тотожного позитивiстському протиставленню статики та динамши. Наступним кроком у розвитку поняття «структура» стало виникнення теорп систем. I хоча прийнято вважати, що базовi iдеi дано! теорп вщповщають новiй моделi соцiальних змш, концептуальний апарат був повнiстю запози-чений у позитивютсько!' та структурал^сь^ фшософп. Головнi ускладнен-ня системнох та структурно-функцiоналiстськоi теорiй, що стали приводом для дискусш у сучаснш соцiальнiй фшософп, можна звести до таких питань: питання про матерiальнiсть або нематерiальнiсть зв'язкiв та структур; питан-ня про можливiсть установлення ввдповщностей мiж змiнами у цшому об'ектi та змiнами у його частинах; питання про передбачуванють змш у цшому, якщо вщома оргашзащя його частин; питання про зв'язашсть або iзольованiсть окремих змiн мiж собою.
Обговорення таких проблем сприяло коригуванню певних постула^в теорп систем. Зокрема, це привело до розумшня, що якщо процедура розкла-дення цiлого на частини демонструвала наявшсть матерiальних зв'язкiв мiж ними, то зворотна процедура таких зв'язюв не виявляла, оскшьки окрема частина мае шдивщуалютичш ознаки та в iзольованому станi прагне бiльше до диференщацп, нiж до штеграцп. Як зазначав Г. Щедровицький, «зв'язки та структура завжди привносяться ззовш i мають суто конструктивний та гшотетико-дедуктивний характер. Те, що 1'х оголосили визначальними влас-тивостями цiлого, не змшило 1'хнього характеру. По сут^ структура завжди була фiкцiею, що вводилась для зв'язку та пояснення зовшшньо виявлених властивостей цiлого та залежностей мiж ними. Тому структури завжди пiд-бирались таким чином i такими, аби вони могли пояснити виявлеш власти-востi та залежносп властивостей» [24, с. 252-253]. Спроби логшв та фiлосо-фiв вийти за меж1 такого ускладнення виявились невтiшними: частини з необ-хiднiстю не iнтегруються в структуру i не утворюють матерiальнi зв'язки. Бшьше того, «смисл пiзнання полягае у тому, аби якомога скорее спросту-вати всi гiпотетично введет структури» [24, с. 253].
У рамках теорп систем тд змшами розумшись трансформацii, що вiдбу-ваються всередиш системи або з самою системою. Однак, як конкретизуе таке положення П. Штомка, «якщо бути точним, то вщмшшсть мае мюце мiж станами однiеi й ж системи, що виникають один за другим у чаш> [23, с. 22]. 1ншими словами, у проспр дослiдження змiн долучались скорее так званi адаптивнi модифiкацii, шж власне структурнi вiдмiнностi. У тдсумку пояснення змiн системи зводилось до штерпретацп П функцiонування, однак виявити цю формальну невщповщнють засобами теорп було складно.
Глюстращя такоi методологiчноi «обмеженостi» мае мiсце у монографп М. Серова «Процеси i мiра часу». На думку автора, структурно^ахрошчш
дослщження можливi лише стосовно процеав, що можна багаторазово спо-стер^ати, вщтворювати i як представляють дослiджуванi явища як стшко функцiонуючi. При цьому дослiдник не схильний перебшьшувати евристич-ну значущiсть таких наукових пошукiв: «Очевидно, що вс цi рiзновиди структурно-дiахронiчного дослщження вельми близью по свош суп до син-хронiчного типу дослщжень, тобто такому, коли множина явищ аналiзуеться безвiдносно до 1'хньо'1 можливо! закономiрноi мiнливостi у часi» [25, с. 21].
Труднощi розвитку змюту поняття «структура» у рамках теорп систем зв'язанi щонайменше з двома обставинами. По-перше, теорiя систем до не-давнього часу поширювалась на достатньо стшю технiчнi системи, об'екти природознавства та аналогiчнi 1'м по суп об'екти соцюлогп. По-друге, структура штерпретувалась виключно як обмеження, а не як деяка вiртуальна зв'язашсть, що мiстить як необхщний елемент людину та «налагоджена» на реалiзацiю И активностi.
1ншим, не менш поширеним недолiком структурно-дiахронiчних досль джень е сполучення або часткова тдмша рiзних аспектiв - синхронп та дiа-хронп. Сумнiв стосовно можливосп застосувати поняття дiахронii до досль дження соцiальних явищ небезпщставно виражае I. Валлерстайн: «Синхро-шя - те саме, що й геометричний вимiр. Г! можна описати лопчно, але на паперi зобразити можна тшьки помилково. У геометрп точка, лiнiя або пло-щина можуть бути зображенi тiльки у трьох (або чотирьох) вимiрах. Так само i у "соцiальнiй науцi". Синхронiя - це понятiйна межа, а не сощально засто-сована категорiя. Усе описане мае час, i едине питання у тому, наскшьки широкий дiапазон тут пщходить. Подiбно до цього унiкальна послщовшсть описуеться тiльки у не-унiкальних категорiях» [26, с. 273]. Не менш iронiчно до вiдмiнностi мiж синхрошею та дiахронiею ставиться й М. Касторвдас, стверджуючи, що «все це перетворюеться на нещастя, коли безжиттевi аб-стракцii "синхронii" та '^ахрошТ' зводять в абсолют. Мода останшх десяти-лiть являе собою ще один споаб затемнення суспiльно-iсторичного, оскшьки синхронiя по сутi е дiахронiзованою та такою, що дiахронiзуе, як i дiахронiя -синхронiзованою та такою, що синхрошзуе» [27, с. 273].
Мабуть, подiбнi особливостi частково можуть бути пояснеш специфiкою штенцюнальносп, що визначае пiзнавальну дiяльнiсть iз рiзних точок бачен-ня предмета. Розширення меж тзнання вiдбуваеться як раз за рахунок подiб-них оман, а ххне «викриття» може бути назване створенням евристичнох тз-навальнох ситуацii. Саме така ситуащя врештi-решт спровокувала появу припущення, що вщмшнють синхронiчного та дiахронiчного аспекпв у до-слiдженнi структур мае умовний характер, який модулюе сукцесивний та симультанний процеси штенцюнальносп. Так, Г. Щедровицький, не вдаючись до вщповщно'! термшологп, достатньо у дуа iнтенцiонального аналiзу по-
яснюе причину тдмши синхрошчного та дiахронiчного аспектiв у дослщжен-ш структур: «Постiйне перетворення «сукцесивного», тобто розгорнутого та такого, що тривае у чаа, процесу, у «симультанне», тобто такого, що вщбува-еться у повнш сво'1 структурi водночас, - факт, давно зафшсований у найрiзно-манiтнiших дослiдженнях псиачно'! дiяльностi людини. Вiн привiв дослщни-юв до думки, що у так званому сукцесивному процесi у кожен момент часу здшснюеться не вся структура цшого, що вивчаеться, а тшьки частина п, причому у рiзнi моменти часу функцiонально рiзнi частини. Дiяльнiсть, узята в сво'й мiнiмальнiй об'ективнi цiлiсностi, виступила як «розмита» у чаа...» [24 с. 240]. При цьому поняття «структура» виконуе функцiю шформацшно! матрицi, що «видавлюе» з цiлого тiльки т частини, якi дещо додають до причинного пояснення та «вибраковують» ус виключення. Як бачимо, теорiя систем, а також iдейно спорщнеш з нею структуралiзм та структурно-функ-цiональний аналiз являють собою правила теоретизування, що демонструють те або шше явище вщповщно до заздалегщь вiдомого результату.
Прогалини у лопщ структуралiзму можна продемонструвати на прикладi аналiзу працi М. Фуко «Надзирати та карати. Народження тюрми». Автор наводить масштабш iсторичнi порiвняння, велику кiлькiсть фактiв та персоналш, що, у свою чергу, спричиняе таю питания: «наскшьки iсторичнi порiвняння е достовiрними? який характер (матерiальний чи вiртуальний) мають зв'язки мiж подiями та фактами? як ув'язати тезу про пом'якшення та гумашзащю судово-кримiнальних репресiй iз запереченням людини, навт з урахуванням того, що "людина - усього лише нещодавнш винахiд, формоутворення, якому немае i двох столггь..."» [28, с. 36].
Спроба виршити поставленi питання з допомогою методологи структу-ралiзму навряд чи дасть задовшьш результати. Причина полягае у тому, що текст М. Фуко слщ «бачити» як досвщ iсторичного оповiдання, де етстема або фундаментальна пiзнавальна структура виявляються як ненаявна шструк-цiя для невигадливого слухача-читача. Даний методолопчний прийом при-таманний творчостi М. Фуко у цшому, який вiн визначае як археолопчне дослiдження. В його трактуванш «археологiя. визначае синхроннi системи, а також низку мутацш, необхщних та достатнiх для того, аби окреслити пор^ ново!' позитивностi» [28 с. 35].
Принцип археологи наявний також у пращ «Надзирати та карати. Народження тюрми». Б. Бряник, аналiзуючи метафшософ^ Фуко, визначае еле-менти синхронного правосуддя як методолопчш м^ки: «Дослщжуваний ним перюд (межа 18 та 19 ст.) являе собою мутацшну за характером змшу кримi-нального правосуддя, а не поступове удосконалення того, що воно являло собою в епоху панування влади суверена. Вш тому й пише про нову еру в економи влади, про принципово новий стиль покарання. Порiг ново'! пози-
тивносп - це становлення сучасного типу кримшального правосуддя. Що стосуеться «синхронних систем», то маються на увазi рiзнi складовi кримь нального правосуддя - система профшактики правопорушень, кодифшащя протизаконностей, судово-правова практика, а також мехашзми та засоби кримiнально-виконавчоi системи, загальнi принципи покарання, стан право-знавчих галузей знання та шших гуманiтарних наук, оскшьки влада змушена спиратись на знання, на багато шшого» [29, с. 15]. При цьому маеться на уваз^ що оповщання про юторичну (сукцесивну) змiну частин та елеменпв кримiнального правосуддя дозволить вщтворити його (симультанну) цшс-нiсть. Однак «укарбована» у свiдомiсть об'ектно-онтологiчна структура пред-ставляе змiну кримiнального правосуддя не як реальний процес, а тшьки як установлення правил змши шдекав (значень) функцiональних зв'язкiв та залежностей мiж нумерованими елементами.
Наступне ускладнення, що виявляеться нездоланним для об'ектно-структурного дослiдження, стосуеться мехашзму змiн. Використанi для його пояснення закони дiалектики традицiйно описують структуры змiни (зо-внiшнi та внутршш) як природний, лiнiйний та кумулятивний процес переходу вщ одного стану до шшого. При цьому не береться до уваги, що будь-яю змши рщко бувають iзольованими, а також iснують латентш процеси, що проявляються у кшцевому пiдсумку. Як зазначае П. Штомка, в реальнос-тi мають мюце численнi фрагментарнi змiни, «якi можуть протшати пара-лельно, перетинатись, накладатись одна на одну або суперечити одна однш. Ми сприймаемо i можемо документально зафшсувати в юторп лише деякi процеси, такi, наприклад, як урбашзащя, iндустрiалiзацiя, мiграцiя, про-летаризацiя, демократизацiя тощо, але не «сощальш змiни» як такi» [23, с. 148].
У другш половиш ХХ ст. унiверсальнi методологiчнi можливосп струк-туралiзму та теорii систем у сощальному пiзнаннi були тддаш сумнiву i по-ступово замщеш альтернативними пiдходами. У нових сощальних теорiях (К. Поппер, Р. Нюбет, Ч. Тiллi, I. Валлерстайн) мютилась фундаментальна критика спадщини соцiальних наук попереднього сгашття.
К. Поппер запропонував замшити протонатуралiстичнi доктрини iсторич-ного розвитку теорiею невизначеностi та випадковосп iсторичних тенденцiй. Змiни автор трактував як результат багатьох спроб виршити конкретнi проб-леми з допомогою вибору значения для ситуацп. «Схопити» тенденцiю, «на-близитись до ютини» означае, що дослiдник може зрозум^и дii iсторичного суб'екта в об'ективному смиош, тобто може сказати, що «хоча у мене iншi цш та теорii (нiж, скажiмо, у Карла Великого), але будь я у такш-то та такш-то аналiзованiй ситуацii - причому ситуацiя мютить у собi цiлi i знання - то я би О ти також) дiяв так само» [30, с. 74].
Попперiвська критика протонатуралютичних доктрин конкретизована у працях Р. Исбета. Проставляючи бюлопчну та соцiальну еволюцiю, автор зазначае, що людському суспшьству властивi iнерцiя, опiр змiнам у сталих нормах поведшки. У свою чергу, змши не мають не тшьки просто'!, лшшно!' спрямованостi, а й кшцево!' мети. Вони часто мають переривчастий характер, зазвичай мютять кризи, далеко не завжди е необхщними та незворотними. Причини сощальних змш надзвичайно рiзноманiтнi та залежать вщ культур-но-iсторичних чинникiв. У пщсумку автор наголошуе, що «при вивченш со-цiальних змiн будь-яка спроба ^норувати часовий фактор та iншi частковi обставини призводить до помилок та банальности» [31].
До серйозно!' критики теорп розвитку вдався також i Ч. Тiллi. Автор за-пропонував вiдмовитись вiд попередньо!' соцюлогично!' спадщини так званих «згубних постула^в», головними серед яких е: цшюшсть суспiльства та со-цiальних змш; обумовлешсть шдивщуально!' поведiнки соцiальною структурою; висхщна послiдовнiсть стадiй розвитку суспшьства; сприяння легитим-них форм конфлшту штеграцп та контролю; обумовлешсть сощально!' патологи надмiрно швидкими сощальними перетвореннями тощо. Натомiсть, за Ч. Тшт, при визначеннi поняття суспiльства доречно скористатись метафорою «сощальна мережа», а саме суспiльство «розглядати не як деяку сутнiсть або вщмшну вiд iншого цiлiснiсть, а як таку, що перебувае у постшному руа, складну, з частково ствпадаючими, перехрещеними та накладеними одна на одну комiрками та вузликами мережу численних сощальних вщносин, з яких одш чiтко локалiзованi, а iншi охоплюють увесь свiт» [31]. Зпдно з Тiллi, в реальности iснуе не единий i головний процес сощальних змш, а численш фрагментарш процеси рiзного рiвня складносп та рiзноi спрямованостi, тодi як «сощальш змiни» - лише абстрактний термiн для позначення всезагальних, сумарних та зiбраних в едине цше результатiв таких процесiв.
У свою чергу, I. Валлерстайн, уникаючи ускладнень стосовно схематизацп та штерпретацп сощально'! реальностi, пропонуе визначати iсторичну мiнли-вiсть соцiальних систем як анал^ичну перемiнну. Таке концептуальне ново-введення приховуе в собi заклик до розгляду юторичних систем не як структур, а як процеав. На думку автора, вщ унiверсальних дихотомш синхронiя/дiа-хронiя, статика/динамiка слiд вщмовитись через те, що «т1. хто робить акцент на юторичному, як правило, пропускають або взагалi не розглядають його системш характеристики. ^ ж, хто фокусуе увагу на системному, зазвичай ^норують iсторичне. Не можна сказати, що важливють примирення цiеi традицiйноi дихотомп, або вiдмiнностi мiж статичним та динамiчним, син-хронiчним та дiахронiчним, не визнаеться. На абстрактному рiвнi формальнi спроби робились. Але на практищ вони вiдбувались пiд сильним шститущо-нальним натиском то одного напряму, то iншого.» [32, с. 198].
Наведеш дослщницью позицп, безперечно, е вщмшними за рiзними засадами, але ïx об'еднуе прагнення узгодити традицп соцiальноï онтологп з проблемами практики суспiльства. Саме тому в ххньому 3mïctî простежуеть-ся переxiд вiд сталого уявлення про структурну соцiальнiсть до процесуаль-носп як головного предмета практично'1' та теоретично'1' уваги.
Подальша лопка дано'1' статтi передбачае з'ясування питання про сутшсть процесу та виправдашсть дихотомп понять «процес» та «структура».
Значення поняття процесу не зазнало якихось суттевих змш порiвняно з вихщною етимологiчною констрyкцiею processus, що перекладаеться з ла-тини як «просування, проходження». Сучасне розyмiння процесу якнайвда-лiше, на наш погляд, конкретизоване В. Кемеровим: «Процес - це послщов-шсть станiв природних та штучних систем, зв'язанiсть стадш 1'хньо'1' змiни та розвитку, плин людсько'1' сукупно'1' дiяльностi, що породжуе рiзнi - очiкyванi та непередбачеш результати» [33].
Однак традицiйною для фшософп та науки залишаеться гносеолопчна проблема, конкретизована такими питаннями: чи е процес абсолютним способом юнування свiтy? i чи можна вважати поняття процесу своерщним переходом вщ абстрактних визначень буття до дослщження конкретних видiв людсько'1' дiяльностi?
Пошук вiдповiдей на зазначеш питання передбачае звернення до деяких фшософських iнтерпретацiй поняття процесу. Сучасне бачення проблеми процесуальност буття висловлене А. Бергсоном. Уведеш ним поняття «без-перервнiсть свiдомостi», «тривалiсть», «творча еволюцiя» стали свiдченням завершення епохи механщизму та детермiнiзмy, а також символами фшософ-ського переосмислення реальность
На противагу положенням жорсткого детермЫзму, Бергсон створюе прин-ципово шдетермшютську концепцiю свiдомостi. Для фiлософа очевидним е те, що «стан свщомосп суть процеси, а не речЬ> [34, с. 123]. Сдшсть свщо-мостi досягаеться самою ïï часовютю, постiйним iнтегрyючим впливом тепе-ршнього та минулого, що стягуе в едине цше всi рiзноманiтнi стани свщомосп. 1ншими словами, свщомосп притаманна тривалють, тобто часовiсть, безперервшсть та взаемопроникнення станiв свiдомостi, що забезпечують синтез минулого та тепершнього. Оскiльки тривалiсть пронизуе свiдомiсть, то, надшяючи речi смислом, люди надають ïm тривалостi у часi. Унаслщок цього реальнiсть (життя, за термшолопею Бергсона) виявляеться як порив, попк, безперервнiсть, цiлiснiсть, yтiлення розвитку, сфера непередбачувано-го та неповторного. Бшьш того, як пiдкреслюе фiлософ, «чим повнiше здш-снюються умови сощального життя, тим сильнiшим стае попк, що виносить з середини назовш нашi переживання, якi тим самим мало по малу перетво-рюються на речi» [34, с. 109]. Лопка мiркyвань Бергсона веде до ствердження
думки, що процеси утворюють суть буття, заповнюють ус його сфери та рiвнi. Фундащя процесу теоретично пов'язана незнищеншстю тривалостi як iманентноi якостi свiту свiдомостi та св^у речей.
М. Лосський, аналiзуючи фшософш А. Бергсона, акцентуе увагу на кате-горичностi, з якою французький фшософ протиставляе свою позицiю тради-цiйнiй метафiзицi. Зокрема, М. Лосський не роздшяе побоювання Бергсона, що, якщо ввести у склад св^ надчасовi начала, то живий процес творчо'1 змiни виявиться неможливим i усiляку змiну ми змушенi вважати суб'ективною iлюзiею. На думку Лосського, «необхщнють надчасових начал особливо пере-конливо виявляеться перед розумом, коли розглядаеш умови системносп свiту, тобто умови наявносп вiдносин мiж уама елементами його. Будь-яке вiдношення мiж множиною елементiв, наприклад, вiдношення тотожносп та протилежностi, вiдношения спiвiснування та послщовносп, вiдношения су-мiжностi та вщдаленосп у просторi тощо, передбачае юнування начала, що вмiщуе елементи та стввщносить 1'х. Начало, що обумовлюе вщношення часових елементiв, мае охоплювати 1'х усiх вiдразу, тобто понадчасово, i саме мае бути тому позачасовим» [35, с. 45]. Надалi фiлософ описуе образ цього начала - це надчасовий субстанцюнальний дiяч, або «наглядач Я над сво'1'м Я». Оскiльки знайти категорш, адекватну сутностi такого психофiзичного феномену неможливо, Лосський вводить метафори «душа» та «шдивщуальне особисте безсмертя».
Двозначшсть позицп М. Лосського стосовно образу вiчностi у виглядi «вiчних об'екпв» присутня i в реалiстичнiй за своею суттю фшософп процесу А. Уайтхеда. З одного боку, Уайтхед визначае процес як першооснову буття, тдкреслюючи, що «природа е структура процеав, що розгортаються. Реальшсть е процес» [36, с. 130]. А з другого боку, вш переконаний, що яюс-ний бш процесу виражають <шчш об'екти», представлеш у виглядi унiверса-лiй культури, перемiнних математики та математично!' лопки. Надалi Уайтхед, нiбито у продовження мiркувань М. Лосського, пропонуе бачити у будь-якому процесi стiйкий порядок (код, програму) реалiзацii. Такий порядок фшософ фшсуе у послiдовностi мшропроцеав, що утворюють макропроцес: 1) процес «уходження», аналогiчний тому, як перемшна входить у пропозицiональну функцiю; 2) процес «зрощення», яке «являе собою реальне внутршне кон-ституювання окремо юнуючого» [36, с. 296], або, шшими словами, процес поглинання об'екта суб'ектом та його наступне включення у новий досвщ; 3) процес «схоплення» або зв'язування розрiзнених частин нового досвщу в единий образ; 4) процес «переходу» вщ одше'1 дiйсноi сутностi («досягнуто!' актуальностi») до шшо'1.
Безумовно, аргументацiя М. Лосського та А. Уайтхеда е парадоксальною i у цьому смислi менш доказовою порiвняно з логiкою мiркувань А. Бергсона.
Однак уах цих мислшешв поеднуе те, що джерело процесуальносп буття вони вбачають у досввд свщомосп. Звiдси можна припустити, що «процесу -альнiсть» та «статичшсть» е рiвнозначними горизонтами бачення, яю демон-струють свою прiоритетнiсть залежно вщ обраноi точки спостереження.
Слщ зазначити, що в сучасних трактовках онтологл соцiального i дотепер формулюеться та ж сама проблема. Бшьше того, вона пiдсилюеться тим, що в XXI ст. людина дшсно живе у фрагментарному свт, а «багатомiрна, не редукована соцiальнiсть перебувае "по той бш" безпосереднього сприйняття, рами, вiкна, екрана телевiзора або комп'ютера» [16, с. 60]. Безпосередшсть соцiального процесу не вкладаеться в типовi рамки повсякденного досвiду, який складаеться зi стандартних взаемодiй з окремими людьми та речами. Тому слщ визнати, що з сучасшстю пов'язане переконання у тому, що сощ-альна реальшсть збершае зв'язашсть окремих И фрагментiв. Цi фрагменти зануреш в единий простiр смисшв, якi продукуються, вiдтворюються та роз-виваються множиною соцiальних взаемодiй у виглядi права, релт:1, освiти, моралi тощо.
Отже, наведеноi рiзноплановоi аргументацп, на наш погляд, достатньо, аби повернутись до ранiше поставлених питань. Перше з них потребуе визна-ченост щодо масштабу наявностi процесу в уах способах iснування свпу. Ми виходимо з того, що процесуальшсть - це визначальна характеристика сощального буття. Однак процес не е його абсолютною субстанщею. Ствер-дження зворотного означало б перехщ в iнобуття детермiнiзму - релятивiзм, що вiдрiзняеться вiд першого лише нюансами.
Як результат усвщомлення обмеженосп будь-яких тверджень про онтоло-пчш засади у сучаснiй соцiальнiй фшософп активно розвиваеться iнтегратив-ний пщхщ у розумiннi структури та процесу. Його прибiчниками е Дж. Алек-сандер, Ю. Хабермас, А. Сикурела, Е. Гiдденс, I. Валлерстайн та ш. Зокрема, Е. Гiдденс вважае, що структурш властивостi соцiальних систем юнують тiльки у процесуальному вимiрi та являють собою постiйно вщтворювану модальнiсть очевидного iнституцiонального порядку у суспшьсга. «Меха-нiзм», завдяки якому долаеться дискретшсть соцiальностi, - це людська ак-тивнiсть, тобто людина та п дii. Останнi, на думку соцiолога, це не окремi акти, а безперервний потiк поведшки, це плин дiйсних або припустимих утручань тшесних iстот у безперервний процес подш у свiтi. Сощальш iнсти-тути, у тому чист й право, не тiльки визначають дп iндивiдiв, а й вщтворю-ються з допомогою рефлексивних дш людей. Соцiальнi структури iснують виключно як базовi характеристики вiртуального порядку 1'хшх елементiв i вiдрiзияються вщсутшстю суб'екта. При цьому соцiальнi шститути розпiз-наються через практики, оргашзоваш як взаемозалежнiсть суб'екта дii та групи. Ця взаемодiя вiдбуваеться у чаа та просторi, тому сощальш системи
можна штерпретувати як структуры поля, де люди займають певш позицп по вiдношенню одне до одного [37].
Наступне питання потребуе уточнення: чи дiйсно поняття процесу е свое-рiдним переходом вiд абстрактних визначень буття до дослiдження конкрет-них видiв людсько'1 дiяльностi? Ствердна вщповщь е наслiдком ранiше наведено!' думки, що процесуальшсть предметних форм, сташв або подiй буття моделюеться темпоральшстю, тобто здатнiстю свщомосп 1'х зрощувати, схоплювати, включати, здшснювати переходи у часi. Як уточнюе Н. Луман, «свгг - це лише сукупний горизонт будь-якого переживання, яке може бути спрямоване як усередину, так i назовш, може бути звернене уперед або назад у часовому вимiрi» [38, с. 164].
Розглядаючи дещо, суб'ект «укарбовуе» у нього свою свщомють, над^-ючи певним смислом, i включае у внутршнш процес смислоутворення. У такому випадку предмет виявляеться як темпоральна iнтенцiональна структура. Наступш фази конституювання предмета перетворюють його на предикат дп. У свою чергу, опис визначальних характеристик дп передбачае конкретизацiю властивостей предмета через зазначення властивостей структур, що його утворюють, а також форм 'хнього втшення та опис залежносп останшх вiд людських дiй.
Як бачимо, в опис будь-якого процесу долучаються ушкальш принципи його оргашзацп. Це дозволяе включити у дослщження конкретних процеав образи 1'хньо'1 часово'1 стшкосп. Спробуемо застосувати дане теоретичне по-ложення до феноменологiчного дослiдження правового життя. Для цього висунемо ппотезу, що в онтологiчному аспектi право реалiзуеться як процес, а в гносеолопчному виявляеться як результат тзнання, у виглядi «картини», бiльш-менш структурованого образа права - його феноменолопчно!' моделi.
Теоретичною засадою, що може бути доказом достовiрностi дано!' ппоте-зи, слугують працi Н. Лумана, в яких право розкриваеться i як процес, i як структура. В основу свое!' теорп суспшьства Луман поклав послiдовну критику всшяких спроб установити детермiнованiсть будь-яких подш. Замiсть вивчення каузальних зв'язюв Луман пропонуе пошук «функцiональних еквь валентiв», вiдповiдних самоопису сучасних суспшьств.
Сучаснi суспiльства е складно оргашзованими, функцiонально диферен-цiйованими, мають розма'1'ття позицiй та початкову орiентацiю на функцп. У свою чергу, жодна з функцюнальних систем не може запросити для себе виключну позищю, жодна не здатна нав'язати свш опис шшим функцiональ-ним системам, тому що 1'хш функцii надто вщмшш. При цьому будь-яка структура е скорее селективно-вибiрковою роботою, шж директивним при-писом. На думку Лумана, саме селекщя привносить шформацшний та водно-час спрямовуючий смисл, тодi як свiй смисл вона отримуе з допомогою того,
що розкривае невизначешсть свггу та визначае об'ем можливостей, якi вщпо-вiдають горизонту часу та мсткосп людсько'1 свiдомостi.
Наведеш мiркування Лумана покликанi пiддати сумшву онтологiчне упе-редження, що системи юнують як об'екти. Акцент робиться не на «сощально об'ективнiй галузi систем», а на «притаманному св^» розрiзненнi системи та оточуючого середовища. Структура перестае бути фактором стшкосп системи: вона стае фактором й оновлення. Антитеза Лумана про не-необхщшсть порядку, його здатностi бути випадковютю («контингенцiею») поривае з де-термiнiстською онтологiею та методологiею структурно-функщонального аналiзу. Можна вважати, що процесуальний тдхщ, розроблений Н. Луманом, е матрицею самоопису суспшьства, яка дозволяе передбачити шляхи розвитку системи. Для нього е очевидним, що складнооргашзованим системам власти-вi власнi тенденцп, якi неможливо нав'язати. Проблема керованого розвитку мае набути форми самокерованого розвитку («аутопойезису»).
Визначаючи право як необхщну складову сустльно'1 еволюцп, Луман вважае, що змши у сучасному суспiльствi шокують громадську думку та зму-шують адекватно реагувати органи виконавчо'1 влади, проте цi змши мають за деякий час стабшзуватись. «Очiкування очiкування» як основа будь-яко'1 сощально'1 ситуацп мае припинити або щонайменше впорядкувати процес розпаду тдвалин, створити ефективнi форми для нового змюту. Яким чином, за Луманом, вщбуватиметься процес розвитку права?
По-перше, Луман розглядае iндивiдiв лише як навколишне середовище та «елементи оч^вання» системи. Вiдповiдно окремо взятий шдивщ (напри-клад, видатна особистiсть), за прогнозом мислителя, навряд чи зможе суттево вплинути на суспшьш процеси. За Луманом, «сощальним» е лише те, що мае комушкативну значущють i припускае можливiсть дiяти Alter ego. Комушка-цiя ж е результатом «подвшно'1' контингенцii», тобто подвшно'1' випадковостi, яка вiдiграе вирiшальну роль у формуванш соцiальних систем. Бшьше того, змiна людей - це найнебезпечшша мета, яку полiтика може, тшьки необачно побажавши, поставити перед собою.
По-друге, праву як будь-якш складно органiзованiй системi властива оперативна замкнешсть. Це означае, що розвивати новi функцiональнi елементи поза правовою системою, а попм уводити ix до ii складу неможливо, оскшь-ки за своею природою вони вже включеш до не'1. Будь-якi альтернативи подi-ям, фрагментам правово'1 системи можуть виступати виключно як функцiо-нальнi елементи. Вплив на право з боку економiчноi системи (наприклад, додаткове фшансування), полпично'1 системи (наприклад, примус через ш-ститути влади), псиxiчноi системи (наприклад, перехщ до особисто'1 взаемо-дii) мае бути адекватним праву та мютити вказiвку на передбачуваш функцii новацiй у системi права. Засобами сощально-шженерного пiдxоду таку ви-
могу реалiзувати неможливо. Система мае сама виробити альтернативи у взаемозв'язку процеав розпаду та самовщтворення.
Таким чином, процес розвитку права, за Луманом, ввдбуватиметься у про-сторi силових лiнiй суспiльства, здiйснюючи функщю його самовiдтворення. У працi «Суспшьне право» Луман пояснюе смисл аутопойетично! функцп права: «.Право iснуе для нас як деяка форма, що мае вщношення до проб-леми напруженост мiж часовим та сощальним вимiрами та витримуе таку напружешсть навiть в умовах еволюцiйного росту складносп, комплексностi суспшьно!' структури. Форма права видшяеться у комбшацп двох вщмш-ностей, а саме: модальностей оч^вань «когнiтивний/нормативний» та коду «законний/незаконний». Усi суспiльнi застосування права дшть у таких рамках та варшють предметний смисл, «поеднання» юридичних норм та програм, покликаних регулювати «правильне» розумiння цiнностей «право» та «по-рушення» з тим, аби забезпечити зв'язок чаав та здатшстю до злагоди/роз-бiжностi у сферi взаемно!' сумiсностi. I оскiльки предметний вимiр ураховуе цю функцiю вирiвнювання, не iснуе речового, предметного визначення права. Його мiсце займае системне визначення - «юридична система» [цит. за: 39, с. 76]. Не дивлячись на те, що юридична система е симулящею функщональ-но'1 специфшацп права, '11 як i ранiше, прийнято вважати своерiдним iмунiте-том суспiльства. Мiцнiсть соцiального статусу юридично!' системи визнача-еться тим, що вона несе на собi родовi риси права.
Так, подiбно до права, юридична система несе на собi ознаки аутопойези-су, тобто вона ввдкрита в шформацшному планi та закрита у плаш зовшшньо-го керування. Г! закритють проявляеться у тому, що, тдкоряючись мiнливим обставинам, вона сама визначае межi трансформацii. Крiм того, юридична система складаеться тшьки з таких комушкацш, якi пiдкоряються бiнарному коду законне/незаконне. При цьому кодування виконуе подвшну функщю. З одного боку, воно слугуе для окреслення проблеми невиконання очшувань, тобто того, що прийнято називати позитивною або негативного правовою оцiнкою. З другого боку, кодування необхщне для контролю постшних вну-трiшнiх вiдношень системи, тобто для «актуалiзацii '11 пам'ятЬ». У такому смислi друга функщя може бути названа процесом аутопойетичного вщтво-рення системи. У результат може виникнути думка, що едшсть диференцi-йовано!' юридично!' системи можливо забезпечити тшьки з допомогою позитивного права, тобто права, заключного у самш юридичнш система
На думку Лумана, вже зараз вщчутш тенденцп, що вказують на розгортан-ня дано!' тавтологii. Зокрема, змши у суспiльствi ведуть до змши розумiння сутностi юридично!' норми, а неч^юсть меж сьогоднiшнiх юридичних систем доволi вiдповiдае невизначеностi й дискретносп структур сучасних сус-пiльств. На думку Лумана, неодноразовi висловлювання про «тдрив право-
вого порядку» не е ш помилковими, ш випадковими. Дшсно, вщбуваеться поступова тдмша коду законне/незаконне на метакод включения/виключен-ня. Наприклад, сьогодш для головних груп населення бiльше значення мае не поведшкова орiентацiя на закон, а можливють виключення зi сфери легальности припинення доступу до тих чи шших ресурсiв суспiльства. Крiм того, iдiома законослухияностi, полiтичнi мотиви дiяльностi вiдсуваються на заднiй план та поступаються мiсцем економiчним штересам.
Висновки. Аналiз теоретико-методолопчно!' аргументацп припущення про процесуальшсть правового життя дозволяе стверджувати, що процес не е його абсолютною субстанщею. Феномен правового життя виявляе й структуры властивостi, якi, проте, iснують тшьки у процесуальному вимiрi. На-явнють онтолопчно!' дихотомп процес/структура в описах правового життя обумовлена фрагментаршстю сощального iснування. Правова структура - це образ вiртуального порядку, що склався у суспшьсга. Вiн реалiзуеться у фор-мi процесу у практищ правового суб'екта. У свою чергу, опис правових про-цесiв передбачае урахування iнтенцiональних структур, що вщповщають за виразнiсть та стiйкiсть 1'х сприйняття. Таким чином, вирiшення проблеми пошуку онтолопчних засад правового життя полягае у досввд штегративно-го опису права та видшенш у цшсносп правового життя двох взаемозв'язаних засад: право-структура та право-процес.
Л1ТЕРАТУРА
1. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) : монография. Москва : Аванта+, 2001. 560 с.
2. Козюбра М. I. Мюце фшософп права в систем! суспшьствозиавства (до питання про дисциплiиариий статус фшософп права). Проблеми фыософИ права. 2003. Т. 1. С. 27-32.
3. Костицький М. В. Фшософсью та наукознавчi проблеми юриспруденцп (як на-уково-практичного комплексу) та окремих галузей юридичио' иауки. Фыософсью таметодологiчнi проблеми права. 2013. № 1-2. С. 3-10.
4. Костицький М. В. Нормативiзм як методолопя юриспруденцп. Фiлософськi та методологiчнi проблеми права. 2016. № 1. С. 19-30.
5. Стовба О. В. Право i час : монографiя. Харюв : Тш Паблш Груп, 2016. 368 с.
6. Рабинович П. М. Фiлософiя права: деяю «^чнозелеш» наукознавчi сюжети. Право Украгни. 2011. № 8. С. 13-20.
7. Дробышевский С. А., Орлова С. В. О так называемых «мертвых» юридических нормах в политически организованном сообществе. Актуальные проблемы философии права и юридической науки в связи с коммуникативной теорией права : монография / под ред. М. В. Антонова, И. Л. Честиова. Санкт-Петербург : ООО Издательский Дом «Алеф-пресс», 2014. Т. II. С. 342-347.
8. Толстик В. Борьба за содержание права - важнейшее иаучиое направление. Право Украгни. 2010. № 4. С. 29-35.
9. Антонов М. В. О принципах научности и развитии правовой теории. Стандарты научности и homo juridicus в свете философии права : материалы пятых и шестых философ.-правовых чтений памяти акад. В. С. Нерсесянца. Москва : Норма, 2011. С.143-153.
10. Несинова С. В. 1нтегральна правова концепщя в дослщженш правових шститу-пв. Право i сустльство. 2014. № 6-1. Ч. 2. С. 33-39.
11. Веприцький Р. С. Феноменолопя злочинност як галузь кримшологп. Форум права. 2013. № 3. С. 84-87.
12. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Москва : ДИК, 1999. 335 с.
13. Алексеев Н. Н. Основы философии права. Санкт-Петербург : Лань, 1999. 256 с.
14. Райнах А. Априорные основания гражданского права. Собрание сочинений. Москва : Дом интеллектуальной книги, 2001. С. 153-327.
15. Loidolt S. Einführung in die Rechtsphaenomenologie. Tuebingen : Mohr Siebek, 2010. 210 s.
16. Кемеров В. Е. Метафизика-динамика (к вопросу об эволюции метафизики). Вопросы философии. 1998. № 8. С. 59-67.
17. Зайферт Й. Значение логических исследований Гуссерля для реалистической феноменологии и критика некоторых гуссерлианских тезисов. Вопросы философии. 2006. № 10. С. 130-152.
18. История философии. Запад - Россия - Восток. Книга третья (Философия Х1Х-ХХ вв.). Москва : Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1998. 444 с.
19. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени. Собрание сочинений. Москва : РИГ «Логос» : Гносис, 1994. Т. 1. 162 с.
20. Керимов Т. Х. Поэтика времени. Москва : Академический проект, 2005. 183 с.
21. Гайденко П. П. Мартин Хайдеггер: изначальная временность как бытийное основание экзистенции. Вопросы философии. 2006. № 3. С. 165-182.
22. Кононов А. А. Общенаучная концепция системы права. Правоведение. 2003. № 3 (248). С. 13-21.
23. Штомка П. Социология социальных изменений. Москва : Аспект Пресс, 1996. 414 с.
24. Щедровицкий Г. П. Исходные представления и категориальные средства теории деятельности. Избранные труды. Москва : Школа культурной политики, 1995. 759 с.
25. Серов Н. К. Процессы и мера времени. Проблемы методологии структурно-диахронического исследования в современной науке. Ленинград : Наука, 1974. 191 с.
26. Валлерстайн И. Миро-системный анализ. URL: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/ geoecon/waller.htm (дата звернення: 09.01.2018).
27. Касториадис К. Воображаемое установление общества. Москва : Логос : ГНОЗИС, 2003. 479 с.
28. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. Санкт-Петербург : А-cad : АОЗТ «Талисман», 1994. 405 с.
29. Бряник Н. В. Преступление и наказание в свете философии права. Предметные основания философии права: Философия права. Екатеринбург : Изд-во УрГУ. 2002. Вып. 1. С. 4-28.
30. Поппер К. Логика социальных наук. Вопросы философии. 1992. № 10. С. 65-75.
31. Ошибочная метафора роста: Роберт Нисбет. URL: http://www.vuzlib.su/beta3/ html/1/20568/20647/ (дата звернення 04.01.2018).
32. Валлерстайн И. Исторические системы как сложные системы. Философские перипетии. 1998. № 4. С. 186-197.
33. Национальная философская энциклопедия. URL: http://terme.ru/termin/process. html (дата звернення: 05.01.2018).
34. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания. Материя и память. Собрание сочинений в 4 т. Москва : Московский клуб, 1992. Т. 1. 325 с.
35. Лосский Н. Чувственная, интеллектуальная и мистическая интуиция. Москва : Терра - кн. клуб : Республика, 1999. 399 с.
36. Уайтхед A. Избранные работы по философии. Москва : Прогресс, 1990. 720 с.
37. Климов И. А. Социологическая концепция Энтони Гидденса. Социологический журнал. 2000. № 1-2. С. 121-149.
38. Луман Н. Общество как социальная система. Москва : Издательство «Логос». 2004. 232 с.
39. Посконина О. В. Никлас Луман о политической и юридической подсистемах общества. Ижевск : Изд-во Удмуртского гос. ун-та. 1997. 122 с.
REFERENCES
1. Kerimov D. A. (2001). Metodologiya prava (predmet, fUnkcii, problemy filosofii prava). Moskva: Avanta+ [in Russian].
2. Kozyubra M. I. (2003). Mistse filosofiyi prava v systemi suspil'stvoznavstva (do pytannya pro dystsyplinarnyy status filosofiyi prava) [The place of philosophy of law in the system of social science (the question of the disciplinary status of philosophy of law)]. Problemy filosofiyi prava - Problems ofphilosophy of law Vol. 1, 27-32 [in Ukrainian].
3. Kostyts'kyy M. V. (2013). Filosofs'ki ta naukoznavchi problemy yurysprudentsiyi (yak naukovo-praktychnoho kompleksu) ta okremykh haluzey yurydychnoyi nauky [Philosophical and narkoznam the problems of jurisprudence (as scientific-practical complex and individual spheres of legal science]. Filosofs'ki ta metodolohichni problemy prava - Philosophical and methodological problems of law, 1-2, 3-10 [in Ukrainian].
4. Kostyts'kyy M. V. (2016). Normatyvizm yak metodolohiya yurysprudentsiyi [Normativism as the methodology of jurisprudence]. Filosofs'ki ta metodolohichni problemy prava. - Philosophical and methodological problems of law, 1, 19-30 [in Ukrainian].
5. Stovba O. V. (2016). Pravo i chas. Kharkiv: Tim Pablish Hrup [in Ukrainian].
6. Rabynovych P. M. (2011). Filosofiya prava: deyaki «vichnozeleni» naukoznavtsi syuzhety [Philosophy of law: some «evergreen» nauczysz stories]. Pravo Ukrayiny. -Law Of Ukraine, 8, 13-20 [in Ukrainian].
7. Drobyshevskij S. A., Orlova S. V. (2014). O tak nazyvaemyh «mertvyh» yuridicheskih normah v politicheski organizovannom soobshchestve. Aktual'nye problemy filosofii
prava i yuridicheskoj nauki v svyazi s kommunikativnoj teoriej prava - Issues of the day of philosophy of right and legal science in connection with the communicative theory of righ. M. V. Antonov, Y. L. Chestnov (Ed.). Sankt-Peterburg: Izdatel'skij dom «Alef-press», 342-34 7[in Russian].
8. Tolstyk V. (2010) Bor'ba za soderzhanye prava - vazhneyshee nauchnoe napravlenye. Pravo Ukrayiny - Law Of Ukraine, 4, 29-35 [in Russian].
9. Antonov M. V. (2011). O pryntsypakh nauchnosty y razvytyy pravovoy teoryy. Standarty nauchnosty y homo juridicus v svete fylosofyyprava: proceedings of the fifth and sixth philosopher.-legal readings in the memory of acad. V. S. Nersesyants. Moskva: Norma, 143-153 [in Russian].
10. Nesynova S. V. (2014). Intehral'na pravova kontseptsiya v doslidzhenni pravovykh instytutiv. Pravo i suspil 'stvo - Law and society, 6-1, part 2, 33-39 [in Ukrainian].
11. Vepryts'kyy R. S. (2013). Fenomenolohiya zlochynnosti yak haluz' kryminolohiyi [The Phenomenology of crime as a branch of criminology]. Forum prava - Forum law, 3, 84-87 [in Ukrainian].
12. Husserl' E. (1999). Ydey k chystoy fenomenolohyy y fenomenolohycheskoy fylosofyy. Moskva: DYK [in Russian].
13. Alekseev N. N. (1999). Osnovyi filosofii prava. Sankt-Peterburg [in Russian].
14. Raynah A. (2001). Apriornyie osnovaniya grazhdanskogo prava. Sobranie sochineniy. Moskva: Dom intellektualnoy knigi, 153-327 [in Russian].
15. Loidolt S.(2010). Einfuehrung in die Rechtsphaenomenologie. Tuebingen: Mohr Siebek.
16. Kemerov V. E. (1998). Metafizika-dinamika (k voprosu ob evolyutsii metafiziki). Voprosyi filosofii - Problems of philosophy, 8, 59-67 [in Russian].
17. Zayfert Y. (2006). Znachenie Logicheskih issledovaniy Gusserlya dlya realisticheskoy fenomenologii i kritika nekotoryih gusserlianskih tezisov. Voprosyi filosofii - Problems of philosophy,10, 130-152 [in Russian].
18. Istoriya filosofii. Zapad - Rossiya - Vostok. Kniga tret'ya (Filosofiya XIX-XX vv.). (1998). Moskva: Greko-latinskij kabinet YU.A. SHichalina, 1998 [in Russian].
19. Gusserl' E. (1994). Fenomenologiya vnutrennego soznaniya vremeni. Sobranie sochinenij. Vol. 1. Moskva: RIG «Logos»: Gnosis [in Russian].
20. Kerimov T. KH. (2005). Poetika vremeni. Moskva: Akademicheskii proekt [in Russian].
21. Gaidenko P. P. (2006). Martin KHaidegger: iznachalnaia vremennost kak bytiinoe osnovanie ekzistentsii. Voprosy filosofii - Problems of philosophy, 3, 165-182 [in Russian].
22. Kononov A. A. (2003). Obschenauchnaja kontseptsija sistemy prava. Pravovedenie -Legal science, 3 (248, 13-21. [in Russian].
23. Shtomka P. (1996). Sotsiologija sotsial'nyh izmenenij. Moskva: Aspekt Press [in Russian].
24. Schedrovitskij G. P. (1995). Ishodnye predstavlenija i kategorial'nye sredstva teorii dejatel'nosti. Moskva: Shkola kul'turnoj politiki [in Russian].
25. Serov N. K. (1974). Protsessy i mera vremeni. Leningrad: Nauka [in Russian].
26. Vallerstajn I. Miro-sistemnyj analiz. URL: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/geoecon/ waller.htm
27. Kastoriadis K. (2003). Voobrazhaemoe ustanovlenie obschestva. Moskva: Logos : GNOZIS [in Russian].
28. Fuko M. (1994). Slova i veschi. Arheologija gumanitarnyh nauk. Sankt-Peterburg: A-cad : AOZT «Talisman» [in Russian].
29. Brjanik N. V. (2002). Prestuplenie i nakazanie v svete filosofii prava. Predmetnye osnovanija filosofii prava: Filosofija prava - The subject of the Foundation of the philosophy of law: Philosophy of law. Ekaterinburg: Izd-vo UrGU, issue 1, 4-28 [in Russian].
30. Popper K. (1992). Logika sotsial'nyh nauk. Voprosy filosofii - Problems of philosophy, 10, 65-75 [in Russian].
31. Oshibochnaja metafora rosta: Robert Nisbet URL: http://www.vuzlib.su/beta3/ html/1/20568/20647/ [in Russian].
32. Vallerstajn I. (1998). Istoricheskie sistemy kak slozhnye sistemy. Filosofskie peripetii -Philosophical twists and turns, 4, 186-197 [in Russian].
33. Natsional'naja filosofskaja entsiklopedija URL: http://terme.ru/termin/process.html [in Russian].
34. Bergson A. (1992). Opyt o neposredstvennyh dannyh soznanija. Materija i pamjat'. Moskva : Moskovskij klub, Vol. 1, 325 [in Russian].
35. Losskij N. (1999). Chuvstvennaja, intellektual'naja i misticheskaja intuitsija. Moskva: Terra - kn. klub : Respublika [in Russian].
36. Uajthed A. (1990). Izbrannye raboty po filosofii. Moskva: Progress [in Russian].
37. Klimov I. A. (2000). Sotsiologicheskaja kontseptsija 'Entoni Giddensa. Sotsiologicheskij zhurnal - Sociological journal, 1-2, 121-149 [in Russian].
38. Luman N. (2004). Obschestvo kak sotsial'naja sistema. Moskva: Izdatel'stvo «Logos» [in Russian].
39. Poskonina O. V. (1997). Niklas Luman o politicheskoj i juridicheskoj podsistemah obschestva. Izhevsk: Izd-vo Udmurtskogo gos. un-ta [in Russian].
Коваленко Инна Игоревна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
Кальницкий Эдуард Анатолиевич, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
К ПРОБЛЕМЕ ОБОСНОВАНИЯ ПРОЦЕССУАЛЬНОСТИ ПРАВОВОЙ ЖИЗНИ
Статья посвящена концептуализации онтологических оснований правовой жизни. Проведен анализ развития проблематики процессуальности в истории филосо-
фии и феноменологии права. Рассмотрены традиционные феноменологические учения, возможности структурно-функционального подхода и теории систем, прослежен переход от базового представления о структурности к процессуальнос-ти как главному предмету практических и теоретических проблем познания социальной реальности. Показано, что феномен правовой жизни обнаруживает структурные свойства, которые существуют только в процессуальном измерении. Обосновано, что решение проблемы поиска онтологических оснований правовой жизни состоит в формировании интегративного опыта описания права.
Ключевые слова: социальное познание; неклассическое понимание права; правовая онтология.
Kovalenko Inna Igorivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law
University, Kharkiv, Ukraine
Kalnytskyi EduardAnatoliyovych, Candidate of Philosophy, Associate
Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
ON THE ISSUE OF CONFIRMING PROCESS NATURE OF LEGAL
LIFE
Problem setting. The modern understanding of law implies the need of new methods, which could correlate theoretical models of legal regulation and changes in the sociocultural context. Reference to the theoretical opportunities of phenomenology enables, in particular, to study the nature of the legal life procedural features, and the conditions offorming the image of atemporal legal structure.
Recent research and publications analysis. Currently humanitarian knowledge includes a significant number ofpapers, devoted to the theoretical problems of studying the phenomenon of law. First of all, the authors emphasize that the field ofphilosophical-legal and legal studies is in the methodological crisis, determined by the uncertainty of the scientific status of the philosophy of law, one-sidedness of classical types of the law understanding, the incoherence of legal language and thinking styles etc. In addition, despite quite common use of the phenomenological methodology, the philosophy of law still lacks integrated concepts, enabling, inter alia, to find out ontological bases of legal life as a meaningful law configurate.
Paper objective. The objective of the study is the analysis (as the initial stage of research) of the existing opinions on the problem of the process and structural nature in
social cognition to explain the nature of the law process, as well as further search for the ontological grounds of legal life.
Paper main body. Phenomenological methods applied in studying legal life enable to suggest that law is of process nature, which is, in turn, comparable to the process nature ofsensemaking. The search for the ontological grounds of legal life implies retrospective analysis of the issues, related to the research into structural and process properties in philosophy and phenomenology of law.
The study of the works by E. Husserl shows that the philosopher confirmed the inner time of consciousness, but avoided considering reality itself from the standpoint of temporality, changeability and process. E. Husserl's followers (N. Alekseev, A. Rainakh) believed that the legal meaning existed beyond the time context, but could be found within time when it was analyzed as a social phenomenon.
The structural-functional approach and the systems theory show a number of difficulties, related to the conventionalism of the synchrony - diachrony dichotomy, the lack of considering the activity level of the subject of cognition, the openness of identifying the nature and mechanism of actual social changes, eclectics of cognition methods etc. The analysis of the process philosophy tradition (H. Bergson, N. O. Lossky, A. Whitehead) does not reveal clear arguments for the statement of the process nature of legal life either. It is due to the fact that process ontology is theoretically supported, on the one hand, by indestructibility of duration as an immanent property of the material world and the world of consciousness, on the other - by the need of elements beyond the time.
Alternative approaches to solving the problem of the ontology of social phenomena (K. Popper, R. Nisbet, Ch. Tilly, I. Wallerstein, N. Luhmann, V. Ye. Kemerov etc.) demonstrate the transition from the basic image of the structural nature to the process nature as the essential subject ofpractical and pure problems of social reality consciousness. They try to integrate structural and process nature as the modes of social reality ontology.
The analysis of theoretical and methodological arguments for the statement of the process nature of legal life enables to confirm that process is not its absolute substance. The phenomenon of legal life also shows structural properties, which, however, exist only within the process dimension. The availability of process-structure ontological dichotomy in the descriptions of legal life is determined by the fragmentariness of social existence. Legal structure is a virtual image, which is implemented as a process in the practices carried out by the subject of law. In turn, the description of legal processes suggests the «inclusion» of intentional structures, being in charge of articulation and sustainability of their perception.
Conclusions of the research. The solution to the problem of searching legal life ontological grounds consists in generating integrative experience of law description and singling out two interrelated grounds: «law-structure» and «law-process» within the integrity of legal life.
Short Abstract for an article
Ábstract. The paper discusses conceptualisation of ontological grounds of legal life. It analyzes the development of research into the process nature in the history ofphilosophy
and phenomenology of law. The study considers conventional phenomenological theories, structural-functional approach and systems theory capacities; it also looks into the transition from the basic image of the structural to the process nature as the key subject ofpractical and pure problems ofsocial reality cognition. It was shown that the phenomenon of legal life features structural properties, existing only within the process dimension. It was substantiated that the solution to the problem of searching legal life ontological grounds consists in generating integrative experience of law description.
Keywords: social cognition; non-classical understanding of law; legal ontology.
