CC BY
38
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент
ПРАВОВЕ ЖИТТЯ В 1НТЕГРАТИВНОМУ ПРАВОРОЗУМ1НН1: СМИСЛОВ1 ОБРИСИ
Стаття показуе особливост1 концепту правового життя як предмета феноме-нолог1чного вивчення права та ¡нтегративного праворозум1ння. Показано, що у зм1ст1 концепту правового життя можуть враховуватися як даност1 правовог реальност1, так 7 даност1 правосв1домост1 (правов1 смисли та процес породження гх). Проанал1зовано правове життя як активне начало сощального та особист1с-ного буття в класичних типах праворозум1ння. Правове життя концептуал1зоване як специф1чний правовий об'ект, що поеднуе феноменолог1ю права та ¡нтегратив-не праворозум1ння. Правове життя розум1еться як споаб людського ¡снування, що реал1зуеться через д1яльмсть правового суб'екта в актуальному зм1ст1 правових норм / цгнностей.
Ключовi слова: сощальне тзнання, правове життя, суб'ективмсть, ттенщо-нальтсть.
Актуальтсть до^джуваног проблема. Питання суттсного розумшня права мае фундаментальне значення для фшософп права, так само як i питання про ютину для фшософп та людського тзнання у цшому. На сьогодт арсенал фшософп права мютить множину концепцш, у яких на фшософ-ському, юридичному, релшйному, побутовому та шших рiвнях здшснено визначення, опис, пояснення або штерпретатю самого права.
Аналiз наукових публЫацш. Феноменолопя правового життя е перспек-тивним, проте недостатньо розробленим напрямом сотально! фшософп та фшософп права. Хоча у науковш лiтературi визнана продуктивтсть фено-менолопчного дослщження права, однак у наявних дослщженнях поки що вщсутня цшсна концепщя розумшня правового життя [1; 3; 9; 11; 15; 17].
Метою статтi е показ особливостей концепту правового життя як предмета феноменолопчного вивчення права та штегративного праворозу-мшня.
Феноменолопя пропонуе специфiчний ракурс бачення права, а сучасний етап 11 розвитку пов'язаний iз необхщшстю виршення двох головних за-вдань — формування теоретико-методолопчних засад для розвитку штегративного праворозумшня та дослщження правового об'екта як спшьного предмета тзнання.
106
© Коваленко I. I., 2016
Друге завдання, зокрема, реалiзуeться завдяки методу феноменолопчно1 редукцп, який дозволяе заключити у дужки наявнi трактування права та за-мiнити його смисловим конф^уратом — концептом «правове життя». По-няття «право», «правова реальшсть», «правовi вщносини» е традицшно вживаними i за ними закршились певнi сталi значення. Така обставина не дозволяе цим поняттям бути використаними у виршенш завдань розвитку феноменологи права. Тому доцшьно було б припустити, що метод феноме-нолопчно"1 редукцп допоможе виявити суть «живого» права у свщомосп суб'екта саме з допомогою концепту «правове життя».
У цьому випадку роль феноменолопчно1 редукцп полягатиме у фшсацп меж традицшних уявлень про право та заданш напрямку пошуку предметного смислу права. Такий смисл виникае у свщомосп правового суб'екта при безпосередньому сприйнятп та освоенш правових явищ. Феноменоло-гiчна настанова дозволяе звернутися до дослщження як самих правових явищ та пов'язаних з ними штенцюнальних переживань, так i до наступно'1' стадп дослщження — аналiзу процесу утворення правових смиошв. Необ-хiдно пiдкреслити, що концепт правового життя з необхщшстю вщображае всi цi етапи феноменолопчного пiзнання права. 1ншими словами, у змют концепту правового життя як предмета феноменологи права та штегратив-ного праворозумшня мають враховуватися як даност правово"1 реальностi, так i даностi правосвiдомостi (правовi смисли та процес породження 1х).
Змiстовне обгрунтування концепту «правове життя» ускладнюеться тим, що смислову зв'язку «право — життя» використовують рiзнi типи праворозумшня, даючи, вiдповiдно, рiзнi ексишкаци буття права. Так, наприклад, у додержавну добу особливого значення набули символiзованi ди, спрямо-ванi на пщтримку, обмеження або руйнацiю життя як такого. Така символь защя не передбачала жорсткого закрiплення, адже сощальш закономiрностi сприймались як очевидносп досвiду, шту1тивно. Регламентуючi ж шститу-цп, що мали переважно ритуальний характер, не були регулярними. Iсторiя права надае чимало прикладiв та правових звича'1'в, якi представляють право як життевий порив або стиию, що не пiддаеться рацюнальному пояснен-ню. Звичайно, так званий бюлопчний пiдхiд до уваги не береться, адже вш надмiрно перебшьшуе значення органiчних потреб, природного вщбору та боротьби за iснування у розвитку та функцюнуванш права [1].
Концепт правового життя наявний i в ученнях природного права. Влас-тива 1'м орiентацiя на метафiзичний унiверсальний образ права зовсiм не виключае наявностi в них «живого права», що складаеться з умов конкретно!' вторично!' ситуаци, розстановки пол^ичних та iдеологiчних сил. Мож-на стверджувати, що природно-правовi доктрини ставали актуальними у нестабшьш юторичш перiоди, коли санкцiонованi державою закони та
полпичний режим рiзко суперечили сощальним трансформащям та змшам правосвщомосп [2, с. 108-129]. Саме тодi суспiльство пiдтримувало потребу у вщтворенш зв'язку наявного права з щеями вiчного, справедливого та розумного права. Як наслщок виникали божественш образи, соцiальнi щеали, а також образи правового суб'екта, здатного мислити i дiяти на влас-ний розсуд. Слiд також зазначити, що доктрини природного права е завжди антрополопчно орiентованими i задають високий ступiнь публiчностi та щеолопчного навантаження образу «живого права».
Правова полпика сучасних держав не може не враховувати iмперативи природно-правових учень, хоча iнодi на уряди та окремих шдиввдв покла-даеться надмiрна кiлькiсть обов'язкiв, яких 1м важко дотримуватися. Так, загальнолюдськi стандарти прав та штереав особистостi визначають планку, нижче за яку держави опускатися не мають, тодi як через полiтичнi, економiчнi та щеолопчш обставини держави не в змозi виконувати вимоги природно-правових доктрин. З другого боку, щея лiбералiзму, яка е в осно-вi Всезагально! декларацп прав людини, а також доктрина модершзацп та етстемолопчна концепцiя рацiоналiзму дозволяють поставити тд сумнiв категоричнiсть природно-правових iмперативiв.
Зважаючи на властивий сучасному правовому простору конфлшт мiж правовими цiнностями, формою 1х законодавчого втiлення та способами реалiзацii, вихiд слiд шукати у вiдмовi вiд унiверсально-незмiнного розумшня права. Якщо виходити з настанови, що стабшьшсть суспiльства за-безпечуеться постшним оновленням усiх елементiв права як форми суспшь-ного життя, то у такому контекст права людини можуть бути зрозумш як характеристики якосп правового життя у сполученш з iншими правовими процесами.
1нтенщональшсть правового життя зв'язана також i з юридико-позити-вiстською парадигмою. Причинами збереження верховенства формалiзова-ного волевстановлення як стшко! традицii праворозумiння е також факти спрямованосп правосвiдомостi на феномени правового життя. У позити-вютському розумiннi правове життя розумiеться як система об'ективно встановлених потреб у стабшьнос^ соцiального та полпичного життя у спо-лученнi з заходами, спрямованими на задоволення таких потреб. Як зазначае I. Ю. Козлiхiн, «коли вщмшносп мiж "сущим" та "належним" перестали мати практично-полпичний характер, тодi не спекуляцii про щеально-на-лежне починають займати розум дослщниюв, а реально iснуючi факти дш-сностi, якi потребують 1х зведення у логiчно струнку систему, — настае час позитивiзму» [3, с. 57].
Слщ, однак, зважати на те, що позитивютське праворозумшня здатне вщбивати лише стiйкi, повторюваш правовi процеси, тодi як чимало фено-
мешв правового життя опиняеться за його межами. Поза його концептуаль-ним простором перебувае, зокрема, проблема дп правового суб'екта в умо-вах, що змшюються. Традицшною шюстращею такого стану е предмет дискусп мiж вiдомими фiлософами права Г. Хартом та Л. Фуллером. Як вщомо, суть правового факту полягала у засудженш двох людей на дiаме-трально протилежних засадах. Одну людину було засуджено за висловлену негативну оцшку Птлера та лiдерiв партп нацистiв у перiод 'х полiтичного панування. Судовий процес над другою людиною вщбувся вже тсля падш-ня нацистського режиму; 'й було висунуте звинувачення у тому, що вона сприяла позбавленню волi першо' особи, в дiях яко' на поточний момент складу злочину не було [4]. На думку Г. Харта як прибiчника позитивiзму, цей випадок шюструе дилему мiж вимогами порядку та вимогами хорошо-го порядку. Прихильник природно-правового мислення Л. Фуллер розцшюе цей приклад як доказ того, що правовi обов'язки бувають зв'язаш з будь-якими звичайними та неюридичними цшями людського життя [4]. Звщси буде неправомiрним розгляд права як чогось передзаданого життю та вста-новленого волею законодавця.
Аргументащя Г. Харта передбачала винесення «за дужки» щейних по-зицiй та вiдповiдних статуав учасникiв правово' подп, що, на його думку, дало б змогу виявити смисл 1'хшх дш. Виходячи з того, що у дискусп мала переважати лише одна точка зору, необхщно було прийняти широке розу-мшня права, згiдно з яким закони можуть бути несправедливими, проте нетдкорення 'м виправдане лише у тому випадку, якщо цим попереджаеть-ся бшьше зло, шж пожертвування законом [5, с. 212]. Слщ зазначити, що, посилаючись на фактолопю правового життя, обидва вчеш виходили з рiз-ного тлумачення якюних характеристик правового життя. Так, для Л. Фул-лера значущими були форми фактичночсторичного розумiння справедливости Г. Харт перевагу надавав фактам самосвщомосп особистостi у нор-мативних вимогах державного порядку. З позицш феноменологii неможливо надати перевагу жоднш з версiй iнтерпретацii вторичного факту, оскiльки твердження вiдносно будь-якого факту мають враховувати ва взаемозв'язки та змши досвiду його сприйняття. Саме вони згодом об'ективуються у системi правових норм та цшностей.
Розширити позитивiстське праворозумiння за рахунок вщновлення ге-нетичного зв'язку мiж правом та суспiльством прагнуть прихильники со-цiологiчного пiдходу. У цш парадигмi «живе право» протиставляеться «мертвому праву», i цей основоположний концепт мае охарактеризувати змютовний аспект права за допомогою опису та класифшацп можливих проявiв права i на основi цього вивести вiдповiднi правовi закономiрностi. «Живе право» складаеться не тшьки з iснуючих правових акпв, а й з судових
ршень, звича!в, юридичних штереав рiзноманiтних сощальних сил, мора-лi та полiтики як позаправових факторiв.
Так, у концепцп фактичних прав Е. М. Грибакшо! право виявляеться як прихована, офщшно невизнана сторона юридично! системи, яка, тим не менш, суттево впливае на реалiзацiю моделей поведiнки. До числа фактичних прав дослщниця вщносить привши керiвникiв, домiнування 1х у колек-тивi за рахунок незакршлених у посадових iнструкцiях засобiв, добровшь-не пiдкорення сваволi, приховування шформацп тощо. У результатi фактичне право мае подвшну дiю: з одного боку, воно загрожуе руйнащею балансу сощальних сил; з другого — сприяе здатносп шдивща та суспшь-ства вiдповiдати на новi виклики та створювати новi норми вщповщно до обставин, що змшюються [6].
Однак у межах сощолопчного пiдходу суб'ект права постае лише «фактом» об'ективно юнуючих обставин, а норматившсть як мiра всезагального належного замшяеться рiшенням «тут i зараз». Вiдповiдно питання про адекватшсть суб'екта права сво!м правам та обов'язкам слщ вирiшувати у бшьш загальнiй площинi, тобто поза сферою сощолопчного праворозумш-ня. Слiд погодитись з думкою Е. Фромма, який зазначав, що сощолопчний релятивiзм представляе людину не бшьш шж марюнеткою, якою керують нитки соцiальних обов'язюв [7, с. 54]. Тим не менш, необхщно творчо ви-користовувати потенщал соцiологiчного пiдходу, зокрема його настанову на протиставлення «живого права» правовим текстам, яю, як правило, спрямо-ваш на зовнiшне структурування та дисциплшування суспiльства i з часом втрачають свою легпимшсть.
Таким чином, правове життя, що розумiеться як активне начало соцiаль-ного та особиспсного буття, тим чи шшим чином представлене в уах кла-сичних типах праворозумiння. У межах рiзних iнтерпретацiй воно постае як культурночсторичш умови, метафiзичне начало, споаб життедiяльностi суспiльства, емпiрична реальшсть права та життя розуму, возведене у закон. Наявшсть таких штерпретащй дозволяе також розглядати правове життя як 1хню смислову рамку або конф^урат вiдповiдно до некласичного принципу доповнювальносп.
Одним iз головних завдань штегративного праворозумiння стае пошук смислового конфшурату права в аспектi його змюту та засобiв пiзнання. Дослщник Дж. Холл, зокрема, зазначав, що «науковий пошук фiлософii права, врештьрешт, фокусуеться на тому, що у найзагальшшому значеннi може бути означене термшом "правовий об'ект знання". Хоча дослщник у своему аналiзi об'екта мае провести його численш вщмшносп, правовий об'ект знання е у дшсносп чiтко обмеженою взаемозв'язаною структурою у постшному процесi» [цит. за: 8, с. 739-740]. На думку Дж. Холла, побудо-
ва штегративного праворозумшня напряму залежить вщ поетапно сформо-ваного специфiчного «правового об'екта знання».
Фiлософська та правознавча л^ература пропонуе низку варiантiв визна-чення об'екта iнтегративного праворозумшня.
У фшософськш концепцп юридично' норми А. Ф. Закомлютова запропо-новано щею вiдмови вiд уже вщомого в юторп права заради фшсацп умов можливостi права. Такою можливютю права може бути його протосмисл та момент юнування. Використовуючи методолопчш можливостi лопко-мате-матичного пiдходу, автор описуе право через обчислювання простору со-щального середовища. У такому аспект право постае як взаемодiя, що приводить до процесу диференщюючого упорядкування контактiв iндивiдiв шляхом стягання 'х концентрацп до единого центру.
Спрямований рух до единого центру пов'язаний з методикою урiвнова-жуючого мислення, можливосп якого демонструе перцептивний пщхщ. Таке мислення можливе в межах селективного ставлення до дшсносп через ви-користання схематизму порiвняння, установлення однаковосп, е^валент-ностi, подоби та схожосп [9, с. 16]. Як наслщок, буття права набувае аксю-логiчного вимiру, який передбачае обчислювання сощального простору у позитивнш та негативнiй взаемодп на публiчному та приватному рiвнях суспiльного життя. Таке обчислення вщбуваеться через установлення при-йнятностi певно' репрезентативно' ф^ури соцiальноi дii. Прийнятнiсть визначаеться автором як протонорма або першопочатковий момент аксюло-гiчного обчислення норовiв. Протонорма врiвноважуеться, у свою чергу, вщповщальшстю, що розумiеться як негативна реакщя або негативна санк-цiя на аномалп. Gднiсть протонорми та вщповщальносп утворюють онто-логiчнi засади юридично' норми, яка виявляеться квiнтесенцiею складно' сукупносп суспiльних вiдносин, а не оксюмороном, побудованим на опо-зицп держави i права, права i закону тощо [9, с. 28-29].
Сутшсний зв'язок права з бшьш широкою i бiльш абстрактною засадою дозволяе говорити про другий варiант визначення смислового конф^урату права. Цей випадок стосуеться не традицшного визначення виду через рщ, а передбачае пошук певно' онтологiчноi даностi права, завдяки якш можна було б вщтворити iсторiю права, показати його зв'язок iз позаправовими соцiаль-ними явищами, а також дослщити ушверсальний смисл та структуру права. У таких дослщженнях особливо пiдкреслюеться першопочаткова розумнiсть права, що зближуе 'х з природно-правовою доктриною. Разом з тим широке використання досягнень сучасного соцюгумаштарного знання дозволяе говорити про наближешсть i до некласично' фiлософськоi парадигми.
Яскравим прикладом тако' онтологiзованоi iнтегративноi теор^' е кому-нiкативна теорiя права, представлена трьома аспектами — дiяльнiстю свi-
домосп, сощокультурними умовами та мiжособистими правовими комунь кащями. Крiм того, комунiкативна теорiя нацiлена на вирiшення актуальних фшософсько-правових проблем — таких як суб'ект права та його свщомють, статус правових тестiв як джерел права та правових норм, правова взаемодiя в аспектi прав та обов'язюв.
Комунiкацiя розумiеться у двох вимiрах. З одного боку, вона е субстанщо-нальною засадою права; з другого — правовi суб'екти, 1х права та обов'язки, а також правовi норми мають комунiкативну природу. Комушкащя вказаних окремих елементiв права при цьому опосередкована правовими текстами та процедурами 1хньо1 штерпретацп [10, с. 103]. У такому визначенш через по-двоену комунiкацiю простежуеться вщома юснатуралiстична настанова про початкову розумшють права, що вимагае приведення правових текспв та 1х розумшня у вiдповiднiсть до вимог розуму.
Вагомим внеском у розвиток некласичного праворозумшня е тверджен-ня прихильниками комушкативно'х теорп про активнiсть правосвщомосп суб'екта. За аналогiею iз всезагальним розумом у природно-правовш тра-дицп комунiкацiя може набути онтологiчного статусу i стати обмеженням спонтанностi правовох свiдомостi.
Отже, правове життя як об'ект науки розглядаеться не вама прихильниками штегративного праворозумiння. Доволi часто натомiсть пропонуються апробованi щеальш конструкцп, як, наприклад, протонорма, комушкащя. Однак усю повноту наявного права вони вщбити не в змоз^ так само як i не мають можливост смислового конфiгурування рiзних типiв розумiння права.
Складнiсть дослiдження правового життя обумовлена також вщсутшстю у науковш лiтературi однозначноi думки стосовно змютовно! значущостi та функцiональностi цього поняття. Наприклад, М. I. Матузов з допомогою поняття правового життя визначае специфiчну царину людського спшкуван-ня поряд iз економiчною, культурною, релтйною, творчою, спортивною тощо. На вщмшу вiд iнших, як зазначае вчений, «особливють правового життя полягае у тому, що воно у чималому ступеш мае офщшний, норма-тивно-органiзацiйний, а iнодi владно-iмперативний характер, адже засно-ване на законах та шших правових актах, тдкорене певним правилам, ви-могам» [11, с. 112]. Автор не вважае поняття правового життя науковим, а скорее робочим, ужитковим висловом, фразою розмовно! мови. I зазначае також, що чинне законодавство та правова практика такого термша не зна-ють [11, с. 115]. На думку вченого, це поняття мае ощночну функщю i вщ-бивае прагнення людей жити впорядковано та цившзовано.
З метою пщвищення наукового статусу поняття правового життя М. I. Матузов пропонуе розумпи правове життя як вщображення правовоi системи,
яка, у свою чергу, визначаеться як результат формалiзацii та матерiалiзацii правового життя. Проте важко погодитись iз тим, що у такому аспект по-няття правово' системи може набути наукового статусу, адже саме поняття правово' системи залишаеться одним iз невирiшених завдань теорп права.
Етатистська модель праворозумiння пропонуе чимало варiантiв вщмш-ностей мiж поняттям права, правово' системи, системи права, системи за-конодавства, правово' норми, юридично' норми. Виявленi вщмшносп ха-рактеризують рiзнi стадп дiяльностi законодавця. Так, О. I. Бобилев пропонуе таю дефшщп вказаних понять: «Якщо право — це система нор-мативних настанов, що спираються на ще' людсько' свободи та справедливости виражена переважно у законодавсга та така, що регулюе суспшьш вiдносини, то система права — це внутршня побудова права, системна оргашзащя права» [12, с. 22]. Право за такого розумшня являе собою певну структуру, що под^еться на вщносно самостiйнi складов^ до яких належать галузi права та шститути, що регулюють певш групи суспiльних вiдносин. Звiдси випливае, що система прав вщбивае внутршню побудову права, а зо-вшшньою видимою формою системи права виступае система законодавства. Вона, у свою чергу, розумiеться як сукупшсть джерел права, що являють собою форму виразу правових норм [12, с. 24]. Правова система вмщуе як систему права та законодавчу систему, так i соцюкультурш феномени 'х реалiзацii, якими е правова культура, правовi шститути та заклади. Такий термшолопчний аналiз дозволяе дiйти висновку, що поняття правово' системи описуе сферу законодавчо' дiяльностi ^ вiдповiдно, не може вважати-ся замшою бiльш широкого за обсягом поняття правового життя.
Виходячи з наведеного, можна зробити припущення, що поняття правового життя не е юридичною категорiею. Це, скорее, фшософський концепт у стадп перманентного становлення, який не обмежуе дослщника рамками яко'сь одше' науки, що найповшше вiдповiдае завданням iнтегративного тзнання. Концепт як такий виражае процесуальний бш пiзнання, акцентуе увагу на динамiзмi пiзнання та рефлекс^ суб'екта тзнання. Також теорети-ко-методологiчнi можливосп концепту повнiстю вiдповiдають вимогам феноменолопчно' редукцй.
Концепт дозволяе робити акцент на початковш продуктивнiй дiяльностi свщомосп, яка спонтанно здiйснюе першопочаткову оргашзащю сприйнят-тя, завдяки чому чуттевий матерiал набувае свого конкретного смислу. На вщмшу вiд понять науки, концепт охоплюе не тшьки лопчно релевантнi форми мислення, а й передглуздовi форми у виглядi уяви, шту'цп, уявлень. Крiм того, науковi поняття, вiдображаючи предмети дiйсностi, перетворю-ють 'х вiдповiдно до лопки всезагального ряду, тодi як концепти характеризуются творчiстю та репрезентатившстю.
Традицшно репрезентащя визначаеться як подання або замша одного через шше. Феноменолопю ж в акт сприйняття щкавить те, що саме сприй-маеться тут i зараз. Адже згiдно з засадничим принципом феноменологи, тд описання тдпадае лише те, що е даним у досввд свiдомостi. Таким чином, на вщмшу вiд локювсько! традици ототожнення репрезентаци зi знаком, у феноменологи репрезентащя стае виразом значення, себто вказан-ням значення на самого себе або штенщею значення. Е. Гуссерль у зв'язку з цим зазначав: «... ми вс абсолютно не живемо в поданш слова, проте ви-ключно у здшсненш його смислу, його значення. I через те, що ми це здш-снюемо, через те, що ми розчиняемося в штенци значення, а iнодi i в и здшсненш, увесь наш штерес спрямований на штендоваш в нш та через не! назван предмети. Функцiя слова (або, скорее, умоглядного подання слова) полягае якраз у тому, аби викликати в нас смислонадаючий акт i вказати на те, що у ньому штендоване та, можливо, дане у здшснюючому (його повно-ту) спогляданш» [13, с. 89]. У цьому контекст репрезентащя означае те, що зараз актуально сприймаеться. Вщтак очевидною е обумовлешсть тако! характеристики концепту штенщею та конституюванням як процедурами штенщонального аналiзу.
Наукове поняття вiдрiзняеться вiд концепту також i вщношенням до ю-нуючих знакових систем. Так, поняття е безпосередньо зв'язаним зi знако-вими або граматично значущими структурами мови. Концепт же формуеть-ся мовою, хоча юнуе «по той бш» граматики — «у просторi людсько! душi з и ритмами, енергiею, внутрiшнiм жестикулюванням, штонащею. Концепт е гранично суб'ективним. Йому, ^м того, замало змши душi iндивiда, який мiркуе про реч^ вiн неодмiнно передбачае при формуванш iншого суб'екта — слухача, ... i у вiдповiдях на його запитання, що й породжуе диспут, актуа-лiзуе сво! смисли» [14, с. 143].
Здiйснений аналiз дозволяе стверджувати, що серед фшософських та правознавчих дослiджень поняття правового життя переважають позити-вiстськi трактування. Так, зокрема А. В. Малько вважае, що «правове життя сустльства — це форма сощального життя, що виражаеться переважно у правових актах та правовщносинах, яю характеризують специфшу та рi-вень правового розвитку цього сустльства, ставлення суб'екпв до права та ступшь задоволення !хшх iнтересiв» [15, с. 67].
У схожих дослщженнях мiстяться певш аргументи на користь некласич-ного штегративного праворозумiння. Так, В. А. Затонський розумiе правове життя як категор^, що характеризуе право з боку активносп суб'екта i вщо-бражае його бачення реального стану справ. «Це поняття дозволяе охопити ва нюанси i прояви права, його структуру та динамшу, стале i те, що постае. Дослщжуючи природу правового життя, слiд керуватися принципом "фшо-
софп життя", яка дозволяе зрозум^и повсякденне життя як органiчну, ди-намiчну сукупнiсть, здатну до самооргашзацп, продукуванню норм рацю-нально' поведшки, сощально' дiяльностi» [16, с. 10].
У концепцп iнтегративного праворозумiння С. I. Максимова правове життя виступае одшею з форм буття права поруч з щеею права та '' втшен-ням у виглядi правових норм i законiв. Автор визначае правове життя як процес сощально' взаемодп, що виражае самореалiзацiю як стадiю здшснен-ня права. На думку дослщника, правове життя мае два внутршш шари: «... а) св^ (мiкросвiт) сощально' предметности який опиняеться у центрi уваги штерсуб'ективних пiдходiв; i б) св^ (макросвiт) сощально' предметностi, який опиняеться у центрi уваги об'ективiстських пiдходiв. Останнiй рь вень — св^ сощально' предметностi — це пограничний шар, в якому право шбито "затухае", переходячи у свiт сощально' реальности» [17, с. 178].
На основi вчення Е. Гуссерля про «життевий свiт» будуеться позицiя I. Д. Невважая, який аналiзуе зв'язок понять «буття права», «правове сере-довище», «правова дiйснiсть», «правова сфера», «правова реальнiсть» з концептом правового життя. При цьому дослщник наголошуе, що найбшьш перспективним у цьому рядi понять е поняття правового життя, адже воно вщображае закономiрнi i випадковi, явнi та приховаш процеси у правi — себто всю сукупшсть проявiв права в суспшьсга. Як стверджуе автор, по-дiбно до «життевого св^у» Е. Гуссерля, правове життя е «невщрефлексова-ний шар людського досвщу, що iманентно мiстить правовi феномени, яю "фундують" теоретично осмисленi, юридично оформлеш структури» [18, с. 41]. Як форма життевого свггу правове життя мае власний тип об'ективност та власш стiйкi структури. Воно складаеться з передглуздових нормативних норм поведшки, переживань, оцшок та висловлювань. При цьому, на вщ-мшу вщ моралi, правове життя зв'язане не тшьки з уявленнями про належ-не, а й про збиток, який може бути спричинений шшому суб'екту.
Невщрефлексовашсть правового життя робить його не завжди зрозумшим для суб'екта, тому, як стверджуе I. Д. Невважай, його слщ тзнавати герме-невтично, тобто враховувати «непрозорють» правового життя. Таке розу-мiння дозволяе поставити пiд сумшв передзаданiсть правових норм як регламенту поведшки, визначеного кимось, виходячи з доводiв розуму.
Погоджуючись з наявшстю смислового зв'язку концепту правового життя з вченням про «життевий свго> Е. Гуссерля, слщ уточнити поняття «життя» в його розумшш. У зв'язку з цим слщ згадати слова Г.-Г. Гадамера про те, що фшософський задум Гуссерля спрямований не стшьки на свщомють, як при-йнято вважати, скшьки на «життя», тобто ушверсальну дiяльнiсть, «яка тшьки i може бути мiрилом унiверсальностi здiйсненного, тобто конституйова-ного у сво'й значущосл» [19, с. 297]. Гуссерль свщомо вiдмовився вiд
поняття свпу на користь поняття життя, аби вщмежуватись вщ онтологiчних постулатiв об'ективютських наук i зосередитися на передумовах будь-якого досвщу, даних людинi в кожнш конкретнiй ситуацп. «Видова своерщшсть людини, — зазначав Гуссерль, — полягае у тому, що вона може у будь-який час охопити все свое життя (як предметно конструйовану для нього едшсть). До цього належить ... також можливють прийняти у вшьний роздум нескш-ченшсть сво!х можливих справ ^ тим самим, нескшченшсть подiй в оточу-ючому свiтi щодо можливостей, що мютяться в ньому» [20, с. 127-128].
Отже, розумшня Гуссерлем життя мае чпю смисловi паралелi з поняттям правового життя: по-перше, як конституйована еднiсть смислiв; по-друге, як онтолопчна передумова «знання про.» та гносеолопчна засада прак-тичних дш та рiшень; по-трете, як життева форма рацюнальносп, що реа-лiзуеться у виглядi регуляцп та рефлексп; по-четверте, як форма актуалiза-цп норм i цiнностей у дiяльностi людини.
Уточнення змiсту смислового конф^урату права дозволяе стверджувати, що специфiчним правовим об'ектом, що поеднуе феноменолопю права та iнтегративне праворозумшня, е правове життя. Воно виявляеться як споаб людського iснування, що реалiзуеться через дiяльнiсть правового суб'екта в актуальному змют правових норм i цiнностей.
Таким чином, концепт «правове життя» дозволяе з'ясувати головш вимо-ги, що висуваються феноменолопчною редукцiею до правового об'екта в штегративному праворозумiннi: результати дослiдження мають застосовува-тись до критики тзнання взагалi; предмет дослiдження мае вщповщати всiм проявам права; предмет дослщження мае мiстити унiверсальну властивiсть, що забезпечуе комушкащю суб'ектiв права; правове життя мае виявлятись як смислова квштесенщя права, що мiстить уа форми його конституювання.
Л1ТЕРАТУРА
1. Оль П. А. Правопонимание: от плюрализма к двуединству : монография / П. А. Оль. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2005. - 241 с.
2. Проблеми модершзацп пол1тичних систем сучасност : монограф1я / М. I. Панов [та ш.] ; заг. ред. Л. М. Герасша, О. Г. Данильян ; Нац. юрид. акад. Украши ¡м. Ярослава Мудрого. - Х. : Право, 2008. - 320 с.
3. Козлихин И. Ю. Право и политика / И. Ю. Козлихин ; С.-Петерб. гос. ун-т. Юрид. и спец. юрид. факультеты. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 1996. - 193 с.
4. Фуллер Л. Л. Позитивизм и верность праву: Ответ профессору Харту / Л. Л. Фул-лер ; пер. с англ. В. В. Архипова ; под ред. И. В. Мироновой, Н. С. Лосева ; науч. рук. И. Ю. Козлихин // Правоведение. - 2005. - № 6. - С. 124-159.
5. Харт Г. Л. А. Понятие права / Г. Л. А. Харт ; под общ. ред. Е. В. Афонасина, С. В. Моисеева ; [пер. с англ. Е. В. Афонасина и др.]. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. - 300 с.
6. Грибакина Э. Н. Фактические права : монография / Э. Н. Грибакина. - Екатеринбург : Изд-во УрГЮА, 2011. - 320 с.
7. Фромм Э. Характер и социальный процесс / Э. Фромм // Психология личности. Тексты. - М. : Изд-во МГУ, 1982. - 287 с.
8. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / Нац. обществ.-науч. фонд. Т. 3 Европа. Америка: ХУП-ХХ вв. - М. : Мысль, 1999. - 829 с.
9. Закомлистов А. Ф. Философия юридической нормы : дис. ... д-ра филос. наук : 09.00.11 / А. Ф. Закомлистов. - Пермь, 2004. - 479 с.
10. Поляков А. В. Общая теория права : учебник / А. В. Поляков, Е. В. Тимошина. -СПб. : Изд-во СПбГУ, 2005. - 467 с.
11. Матузов Н. И. Актуальные проблемы теории права / Н. И. Матузов. - Саратов : Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2004. - 510 с.
12. Бобылев А. И. Современное толкование системы права и системы законодательства / А. И. Бобылев // Государство и право. - 1998. - № 2. - С. 22-27.
13. Гуссерль Э. Логические исследования. Т. II / Э. Гуссерль. - М. : Гнозис, Дом интеллектуальной книги, 2001. - 529 с.
14. Неретина С. С. Абеляр и Петрарка: пути самосознания личности / С. С. Неретина // Вопр. философии. - 1992. - № 3. - С. 141-144.
15. Малько А. В. Правовая жизнь / А. В. Малько // Обществ. науки и современность. -1999. - № 6. - С. 66-75.
16. Затонский В. А. Категория «правовая жизнь»: опыт теоретического осмысления / В. А. Затонский, А. В. Малько // Правоведение. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. - № 4. - С. 4-17.
17. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления : монография / С. И. Максимов. - Харьков : Право, 2002. - 315 с.
18. Невважай И. Д. Социально-философские основания концепции правовой жизни / И. Д. Невважай // Философская и правовая мысль. Альманах. - СПб. ; Саратов : Науч. кн., 2002. - Вып. 4. - С. 38-51.
19. Гадамер Г. Х. Истина и метод: основы философской герменевтики / Г. Х. Гада-мер. - М. : Прогресс, 1988. - 704 с.
20. Гуссерль Э. Статьи об обновлении / Э. Гуссерль // Вопр. философии. - 1997. -№ 4. - С. 125-131.
ПРАВОВАЯ ЖИЗНЬ В ИНТЕГРАТИВНОМ ПРАВОПОНИМАНИИ:
смысловые контуры
Коваленко И. И.
Статья показывает особенности концепта правовой жизни как предмета феноменологического изучения права и интегративного правопонимания. Показано, что в содержании концепта правовой жизни могут учитываться как данности правовой реальности, так и данности правосознания. Правовая жизнь концептуа-
лизирована как специфический правовой объект, объединяющий феноменологию права и интегративное правопонимание. Правовая жизнь понимается как способ человеческого существования, реализуемый через деятельность правового субъекта в актуальном содержании правовых норм и ценностей.
Ключевые слова: социальное познание, правовая жизнь, субъективность, ин-тенциональность.
LEGAL LIFE IN INTEGRATivE RIGHT uNDERsTANDING:
semantic contours
Kovalenko 1.1.
The phenomenology of legal life is the perspective direction of social philosophy and legal philosophy. A phenomenology task - to create the theoretical and methodological bases for development of integrative understanding of the right and to investigate legal subject. The phenomenological reduction allows to replace various interpretations of the right with a concept «legal life» and to reveal an essence of «the live right» in consciousness of the subject.
Article shows how a semantic sheaf «the right - life» is used in different types of understanding of the right. Features dogosudarstvenny, natural and legal, legal and positiv-istic and sociological are shown to an explication of life of the right. The conclusion is drawn: legal life is understood as the active beginning of social and personal life; it is presented in all classical types of understanding of the right: legal life is interpreted as cultural and historical conditions, the metaphysical beginning, a way ofactivity of society. In integrative understanding legal life can be considered as a semantic frame of the specified interpretations. One of the main tasks - step by step to create legal object of knowledge. Options of definition of object of integrative understanding of the right are shown in article: protosense of the right and moment of existence of the right, ontologic reality of the right, protonorm, communication.
Various options of understanding of the substantial importance and functionality of the concept «legal life» are shown in article. The assumption is made that the concept «legal life» isn't legal category. It is a philosophical concept in a stage ofpermanent formation. Specific characteristics of legal life as philosophical concept are shown.
The concept «life» of Edmund Gusserl's doctrine is specified. Semantic parallels are shown by the concept «legal life». The conclusion is drawn: legal life is a specific legal object which unites phenomenology of the right and integrative understanding of the right. Legal life is shown as a way of human existence which is realized in activity of the legal subject in actual contents ofprecepts of law and values.
Key words: social knowledge, legal life, subjectivity, intentionality.
