CC BY
11
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент
СМИСЛОВ1 ВИМ1РИ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ: ГНОСЕОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
У статт1 показане феноменолог1чне розум1ння права як горизонту життевого св1ту. Обгрунтовано, що смислов1 характеристики життевого св1ту задають контекст ¡нтегративног ¡нтерпретацИ, метою яког е розум1ння смисл1в права, що м1стяться у структурах св1домост1. Конкретизований зм1ст концепту правового життя в його смислових вимграх. Зроблений висновок, що у гносеологгчному аспек-т1 правове життя може бути визначене як форма потенщйног зм1стовност1 права, якареал1зуеться у д1яльност1 суб'екта права, актуальних формах правосв1домост1 та е первинною по в1дношенню до теоретичних тверджень про право.
Ключовi слова: сощальне тзнання, феноменолог1я права, ¡нтегративне право-розум1ння.
Актуальшсть до^джуваног проблема. Сощальна феноменолопя е сьо-годш одним iз важливих напрямiв наукових дослщжень. Вона виступае як теоретико-методолопчна концепщя, що розглядае суспшьство як конститу-йований св^ сми^в, взаемоузгоджених правил та варiацiй форм людсько! дiяльностi. Рецепщя методологи та категорiального апарату феноменологи, поширення принцитв некласично! ращональносп на теор^ права е засадою для розвитку штегративного праворозумiння як перспективно! верси сучас-ного праворозумiння.
Аналiз наукових публЫацш. Хоча у науковш лiтературi визнана продук-тивнiсть феноменолопчного дослiдження права, однак у наявних дослщжен-нях поки що вщсутня цiлiсна концепцiя розумiння правового життя [1-9].
Метою статт1 е показ евристичних можливостей концепту «правове життя» для дослщження права у гносеолопчному аспекта
Виклад основного матерiалу. Дослщження концепту правового життя передбачае застосування певного методолопчного шструментар^, зокрема принципу едност онтолопчного та гносеологiчного. Слщ враховувати, що ро-зумiння сут такого принципу вiдрiзняеться вiд трактувань, прийнятих у кла-сичнiй методологи сощального пiзнання. Така вiдмiннiсть пов'язана iз феноменологiчною редукцiею, яка обумовлюе залежнiсть форм та явищ правового життя вщ смислоутворюючо! функци свщомосп. Внаслiдок цього даний принцип виражае едшсть сторiн iнтенцiонального переживання: фор-
74
© Коваленко I. I., 2017
мування певно! предметностi свiдомостi та !! осмислення. Гносеологiчний аспект указуе на смисл предмета як такого, а онтолопчний спрямований на виявлення його предметного значення. 1хня еднють забезпечуеться активною синтезуючою дiяльнiстю свщомосп.
Гносеологiчний аспект у рамках феноменологи права е провiдним. Дiйсно, правове життя конституюеться передусiм як проспр осмислено! дiяльностi людей, яка згодом набувае тсе! чи шшо! форми фактичность У такому аспект вона описуеться за допомогою смислових вимiрiв, якi можна визначити як очевидш уявлення про право. Вони визначають потенцiйнi можливостi кон-ституювання права, дозволяють перейти до сприйняття правового життя у безпосереднш даност та опису його як смислово! межi життевого свiту.
При бшьш детальному дослiдженнi проблематики правового життя у гно-сеологiчному аспектi слщ зважати також на вiдмiннiсть феноменолопчного пiзнання свiту вiд пiзнання, властивого класичнш науцi про право. 1х вiдрiзняе спрямованiсть упорядкування смислових зв'язюв мiж можливiстю та дшсшс-тю права. Зокрема, наукове пiзнання св^у побудоване у ретроспективнiй логiцi. Вщповщно до не! право розглядаеться як результат попередшх подiй та явищ, як послiдовнiсть селективним чином ввдбраних реалiзованих та не-реалiзованих можливостей тепершньо! дiйсностi права. 1ншими словами, до сфери наукового дослщження зi всього розма!ття правових явищ потрапляе лише те, що з самого початку не суперечить його методологи та розв'язуеться науковим чином. Згодом редуковане у такий споаб право оформлюеться у теоретико-лопчну субструкщю, що «охоплюе те, що е принципово нетзна-ваним через досвiд у його власному самобутньому бутп» [1, с. 176]. У тд-сумку, з допомогою сери промiжних iдеалiзацiй право «примiряеться» до його власного конкретного донаукового юнування.
Критикуючи ретроспективнють суджень науки, А. Бергсон визначае специ-фiку ц1е! логiки таким чином: «Вона неодмшно проецируе у минуле, у виглядi можливостей або вiртуальностей, теперiшнi реальностi, а отже, те, що сьогоднi складаеться з частин, в !! очах було таким завжди... Вона не бажае повiрити, що якщо б щ елементи не з'явились як реальш, вони не iснували б рашше як мож-ливостi, оск1льки можливють речi - це завжди. мiраж iснуючоi реальностi, який вiдкидають в несюнченне минуле. Наша лог1ка вщтюняе у минуле, у формi мож-ливого, реальнiсть, що виникае у тепершньому, адже не бажае визнавати, що дещо з'являеться, створюеться, що час е д1евим» [2, с. 133].
Альтернативою лопщ зворотного руху наукових iстин е феноменологiчна лопка, згiдно з якою право - це горизонт життевого св^, тобто деяка попе-редня данiсть, яка вщступае у майбуття у процеа його «опiзнання». Будучи постiйним становленням, право не залишае надii дiзнатись, у чому ж його
остання ютина та призначення. Феноменолопчним тзнанням передбачаеть-ся занурення у допредикативну дашсть життевого св^, а потiм сходження до «горизонту» права. Таким чином, на кожному етат феноменолопчного дослiдження вщбуваеться уточнення смислу та призначення фенометв права, розширення кола проблем та перспектив дослщження, «змщення» 1'х у майбутне.
Е. Гуссерль визначав специфшу феноменологiчного дослiдження таким чином: «Будь-яке пiзнання законiв могло бути тшьки пiзнанням перспектив протiкання дшсних та можливих феноменiв досвiду, тзнанням тих чи шших, схоплених як закони передбачень, яю з розширенням досвiду окреслюва-лись... та тдтверджувались iндуктивним чином» [1, с. 76]. Власним вира-женням процесу сходження до можливих горизонпв права i е концепт «право-ве життя», що передбачае опис його форми та змюту мiрою руху «вщ ...» «до
Слiд зазначити, що таке сходження регламентуеться низкою феноменоло-гiчних процедур. Передусiм, право як горизонт життевого св^у мае бути вщкрите шляхом постiйного удосконалення феноменолопчно'1 редукцп, яка покликана виключити вс положення, що не зводяться до безпосередшх да-ностей свiдомостi. На наступному етапi дослiдження виявлена фактичшсть життевих процесiв повертае феноменологiю до ii початкового описового за-вдання. При цьому дескрипщя надае дослщнику можливiсть вiльно матпу-лювати комплексом уявлень про св^ i вшьно розпоряджатись його складом [3, с. 78]. На цьому етат виникае можливють, не вщриваючись вiд «грунту» життевого св^, дослiдити правове життя як предметний горизонт його смис-лоутворень та смислопокладань.
Необхщтсть виявлення смислових вимiрiв правового життя передбачае додаткове уточнення змюту вчення про життевий свiт Е. Гуссерля. Окреслю-ючи лiнiю демаркацп мiж феноменологiею та класичною наукою, воно ство-рюе новий образ св^ як нетематизованого цiлого, що служить умовою ро-зумiння мети людських дiй та конституювання нових сотальних смислiв. «Нетематизована цiлiснiсть» як суттсна характеристика життевого свiту утворена декшькома смисловими блоками, розгортання яких вiдповiдае сту-пiнчастiй послiдовностi застосування феноменолопчно! логiки.
«Проектнiсть», спрямованiсть феноменолопчно! логiки у майбутне е од-нiею з причин особливо'1 уваги сучасних фiлософiв до проблематики життевого св^у. Так, Н. В. Мотрошилова зазначае: «термiн "Lebenswelt" тепер вже перемютився з вузькоспецiального фшософського, феноменологiчного поля на широкий проспр суспiльного життя - наприклад, у пол^ику, у практику mass media» [4, с. 102]. Дослщниця також здшснила комплексний
аналiз учення про життевий св^. У результатi даного аналiзу був представлений щкавий пiдхiд до видшення смислових блокiв життевого св^у. 1хнш склад визначаеться такими змютовними характеристиками: «життевий свiт - едино дшсний свт», «життевий свiт як забутий чуттевий фундамент науки», «життевий св^ завжди i всьому передпосланий, передзаданий», «життевий свiт - царство початкових очевидностей», «життевий свiт як актуальний св^ життя».
Припустимо, що данi смисловi характеристики життевого св^у сумiснi зi змiстом концепту «правове життя». Однак слiд враховувати, що дана вщпо-вiднiсть не мае бути подобою причинно-наслiдкового зв'язку або вщношення «рiд - вид». Поняття правового життя представляе право як один iз регiонiв життевого св^у. Життевий свiт, у свою чергу, утворюе «грунт та горизонт» права. При цьому смисловi характеристики життевого св^у покликанi задати контекст штегративно! штерпретаци правового життя, метою яко'1 е встанов-лення взаемозв'язку мiж Г! даностями та смислами, що виникають у структурах свщомосп.
Отже, якщо розглядати правове життя у контекст смислового блоку - «життевий св^ - едино дшсний свт>, то воно виявляеться у ньому як первинне узагальнення, безпосереднiй досвiд опанування права, зi змiсту якого елiмiно-ванi науковi абстракци та звичнi уявлення. Однак це «виключення» мае тим-часовий характер, оскшьки науковi iдеалiзацii мають власну суб'ективнiсть та безпосередньо вплетеш у тканину правозастосування. Специфiкою даного смислового блока правового життя е те, що у ньому право виявляеться не тшь-ки як певна структура правосвщомосп, а й як життево-практичний модус та дiяльнiсний аспект уах комушкацш: вiд нормативно обумовлених контакпв у «домашньому свт» до правових взаемодiй у держава При цьому правове життя е дшсним остшьки, оскiльки е представленим фактичшстю, тобто само-очевиднiстю та цшшсною привабливiстю таких комунiкацiй.
Як приклад прояву правового життя як дшсного св^у права можна роз-глянути iдею справедливостi. Змiст и iнодi е настiльки очевидним, що до ще'Г ще'1 прийнято апелювати за будь-яких обставин професiйного та непрофесш-ного втручання у проспр правових вiдносин. Однак навiть поверховий аналiз iнтерпретацiй ще'1 справедливости (справедливють як чеснота, справедливiсть як рiвнi можливостi, справедливiсть як вираження розумного в людиш, спра-ведливiсть як законшсть тощо) показуе, що вона мае внутршнш (смисловий) та зовшшнш (предметний) вимiри. З позици першого вимiру справедливiсть iнкорпорована у смислову структуру права i пов'язана з такими його базови-ми щеями, як порядок, мiра, рiвнiсть та свобода. У зовшшньому вимiрi спра-ведливiсть виявляеться як спiврозмiрна сукупшсть умов, конкретних засобiв
!х реалiзацii у правосвщомосп та правовш дiяльностi. При цьому, якщо у внутршньому вимiрi iдея права е самоочевидною, ушверсальною та само-достатньою, то у зовшшньому вона iснуе лише як можливють, обумовлена конкретним змiстом дш, вiдносин, iнтересiв, мотивiв. У такш !! якостi вона не може розглядатись як !хнш автономний та безпосереднш регулятор. Ви-явлена суперечшсть мiж рiзними вимiрами покликана пояснити, що у дш-сностi справедливють як iдея та установчо-оцiночний акт - це правова данють, що реалiзуеться у певних, заздалегiдь вщомих умовах комушкацп, у межах конкретного сощокультурного контексту.
Другий смисловий блок життевого свiту - «життевий св^ як забутий чут-тевий фундамент науки» конкретизуе настанови попереднього блоку i звертае увагу на можливють осмислити правове життя як св^ донаукового досвiду. Це дозволяе уявити правове життя до держави, власносп, санкцюнованого покарання тощо, тобто уявити правове життя поза традицшними рамками наукового пояснення свiту, а також тддати сумнiву непорушнiсть наукових констатацш. Обгрунтованiсть такого «скепсису» перебувае на поверхш: пра-вознавству так i не вдалось пояснити внутрiшню лопку свого розвитку, необ-хiднiсть цих, а не шших понять, положень, теорш.
На вiдмiну вiд права як предмета об'ективютсько! науки, правове життя у такому контексп виявляеться як процес накопичення, конституювання та символiзацii соцiально-значущих смислiв, на яю люди орiентуються в iхнiй повсякденнш дiяльностi. «Оскiльки свiт замикаеться не границями, а з допо-могою активiзованого всерединi нього смислу» [5, с. 165], можна припустити, що зростання осмисленостi свiту конгруентне зростанню значущосп правово! нормативностi та наукових теорш.
Пщтвердженню такого припущення служить i розкриття третього смис-лового блоку - «життевий св^ завжди i всьому передпосланий, передзаданий». Назва даного блоку, якщо трактувати !! у контекстi класично! рацiональностi, явно мае привнести у концепт правового життя ознаки фаталiзму та детермь шзму. Однак для Е. Гуссерля «переддашсть» життевого свiту пов'язана з його трансцендентальною генезою, яка забезпечуе !й постшну i свiдому значущють як сущого. Життевий свiт виявляеться даним самим по собi без будь-яких попередшх предикацiй, i ця властивють переноситься i на право як фрагмент життевого св^. Самоцшшсть права обумовлена його здатнiстю до форму-вання уявлень про «нормальне життя». Сучасний нiмецький феноменолог Б. Вальденфельс пояснюе природу тако! здатносп процесами хабiтуалiзацii. Вiн пiдкреслюе, що дiючi норми - це не скрижалi заповiтiв та забобонiв, яю постiйно перебувають перед очима. Вони представляються кожному тим, на що вш може покластись за вже вщпрацьованою звичкою. Уявлення про «нор-
мальне життя» бере початок у минулому, що передуе нашому власному до-свiду (первинний хабiтус), а згодом воно дозволяе свщомо модифшувати або розширяти iснуючi норми (вторинний хаб^с) [6, с. 88]. Piвнi та форми правосвiдомостi, що реалiзуються у процесi засвоення нормативностi, е не просто дашстю правового життя, а й посщають у ньому центральне мюце. Як зазначае В. А. Бачинш, «якщо говорити про правосвщомють, то, вiдповiдно до лопки феноменологiчного аналiзу, всерединi Г! зовшшньоемтричноГ "обо-лонки" перебувае трансцендентальне "его", зусиллями якого утворюються тi структури та сутностi, якi на поверхш свiдомостi перетворюються на мораль-но-правовi норми та щнносп... Феноменологiя перемщае домiнанту норма-тивностi з зовшшнього трансцендентного свiту у внутрiшнiй, трансценден-тальний» [7, с. 938]. У результат людина виявляеться не марюнеткою, якою можна керувати як завгодно, а суб'ектом, який розглядае право i як форму нормативного регулювання повсякденного життя, i як споаб ствердження своеГ сошальноГ значущостi.
З'ясуванню значущосп права у повсякденному житп сприяе змiст четвертого смислового блоку життевого свiту - «життевий свiт - царство первинних очевидностей». За яких умов право стае очевидним так само, як не викликають сумшву предмети, що сприймаються «тут» i «зараз»? Мабуть, тсда, коли людина усвiдомлюе свою присутшсть у правових процесах, тобто ГГ штенцп та очiкування зб^аються з усталеними правилами нормативно! регламентацп суспiльних вiдносин. Стан присутностi у правi мае бути для неГ звичним. Не-ексклюзивнiсть, «нормальнiсть» правовоГ присутностi не виникае автоматично, а формуеться ззовш, з урахуванням iнтересiв людини, формалiзованими та неформалiзованими iнституцiями життевого свiту. У такому контекст безглуздою виявляеться тривала наукова та публщистична суперечка про прюритетш засоби формування правовоГ культури. Наприклад, абсолютно неважливо, що стало умовою виховання у конкретно! людини здатностей ствюнувати, волод^и та дiяти вщповщно до своГх прав та обов'язюв. Це може бути моральне за своГм походженням почуття власноГ гщносп, релiгiйна вiра у всесвiтню спочутливють, правова освiта або консультацii юриспв.
Звичнiсть та доступнiсть правових даностей е передумовою видшення з них стандартв у виглядi норм, зразюв поведiнки, стiйких реакцiй на повто-рюванi ситуацii тощо. А. Щюц, стверджуючи, що в ситуацii «обличчям до обличчя» такi стандарти е вкрай необхщними. Iнтерсуб'ективнiсть правових взаемодш iманентно мiстить нормативнiсть як умову вщтворення самих себе. Опанування нормативности, перехiд ГГ зi стану зовшшнього обов'язку у вну-трiшнiй iмператив залежить вiд ступеня очевидностi ГГ для суб'екта. А. Щюц, визначаючи очевидшсть як вiдношення iнтересу та розподшу знання, видiляв
чотири зони важливосп, що сприймасться: 1) CBiT безпосереднього оточення шдивща е зоною первинно! важливостi; 2) зони незначно! важливосп, що означають деякий готовий шструментарш досягнення поставлено! мети, -достатньо знати можливосп, шанси та стутнь ризику, якi можуть завадити реалiзащ! головного iнтересу iндивiда; 3) зони вщносно! несуттевостi, якi не мають сьогоднi зв'язку з iснуючим штересом; 4) зона абсолютно! несут-тевосп, яка нiколи не увiйде до сфери штереав iндивiда, i жодна змша в нiй нiколи не зможе вплинути на виршення проблем шдивща» (цит. за: [8, с. 161]).
На нашу думку, застосування у дослщженш правового життя шкали оче-видностi й значущостi, надано! А. Щюцем, мае серйознi перспективи. По-перше, воно може стати зразком штегративного дослiдження, що виходить за предметы меж сощологи, психологи, теори управлiння тощо. По-друге, воно дозволяе тдшти до комплексного виршення таких актуальних проблем су-часно! захщноевропейсько! та в^чизняно! правово! культури, як правовий шгшзм, дисномiя та девiацiя.
Дослiдження актуальних проблем права передбачае звернення до п'ятого смислового блоку - «життевий свiт як актуальний свiт життя». Строго кажу-чи, настанова Е. Гуссерля дати фшософи орiентацiю на свiт актуального до-свiду, у якому люди живуть i дiють, передувала появi вчення про життевий свiт. Якщо в класичнiй модальнiй логiцi поняття актуального набувае змiсту лише у зв'язку з поняттями потенцiального, можливого, то в фшософи Гуссерля актуальне, або «тепер» (Jetzt) е свщченням справжностi присутностi людини в свт. Актуальнiсть як справжнiсть розкриваеться ним як антитеза припущень об'ективютсько! науки про вiчнiсть та ушверсальшсть сущого.
Слiд зазначити, що прагнення виявити у правi дещо одвшу задане, не-змiнне притаманне уам класичним типам праворозумiння. Воно е «родовою плямою» об'ективiзму та обумовлене його призначенням: знайти в умовах юнування людини закони, якi були б подiбнi до вiчних закошв природи. Ек-зистенцiальнi причини дано! аберацп людсько! свiдомостi вдало описаш В. В. Бiбiхiним: «Ми вщчуваемо, що е такi речi, як доля... що повелiвае нам робити одне i забороняе друге. Ч^ко визначити таке вiдчуття важко, i ми шукаемо опору для свого юнування у прийнятiй нормi. Икому за жодних умов не хотшося б, аби норму нам диктували такi ж люди, як i ми. Джерело права мае бути глибшим та надiйнiшим, нiж людсью думки та встановлення. Про нещодавно прийнятi закони також незручно говорити, що !х сформулювали ми самь Законодавцi називають себе виразниками волi народу» [9, с. 15].
Дослщження життевого свiту права у феноменологи начебто також передбачае юторичну визначенiсть, проте така визначенiсть iманентно мiстить усi
аспекти людськоГ дiяльностi. Як слушно зазначае Н. В. Мотрошилова, критика Гуссерлем «натуралiзму» та «об'ективiзму» класичноГ науки повертае його до фшософп юторп К. Маркса. Як вщомо, вiн наполягав, аби дшсшсть у фь лософп бралася не у формi об'екта або «споглядання», а як «людська чуттева дiяльнiсть, практика» [4, с. 136]. 1ншими словами, актуальне право е умовою та результатом людськоГ предметно-перетворюючоГ активность Тавтолопя «актуальне через активнiсть» у даному випадку е виправданою. Дшсно, активна присутшсть у правi або правове життя передбачае, що суб'ект активно включений у право, вш засвоюе його i практично, д^чи або бездiючи вщпо-вщно до норм права, i духовно, уявляючи право як щншсть та теоретизуючи про нього.
Слщ звернути увагу на те, що критика класичних титв праворозумiння не означае заперечення щнносп науки про право як такоГ'. Вона мае свою засаду у життевому свт, подiбно до iнших людських дiянь. Перефразовуючи мiркування про iсторичну мiсiю наук Е. Гуссерля, можна стверджувати, що, не дивлячись на те, чи е науки про право ясними або неясними, значущими або позбавленими значущосп, вони, подiбно до всiх хороших або поганих шструментальних форм людства, належать як складовi до свiту як св^ реального досвiду [1, с. 346]. Феноменология права та науки про право утворю-ють спшьне предметне поле - право, проте вщображають рiзнi його «горизонта», оскшьки пiдходять до його освоення рiзними, але змiстовно-генетич-но зв'язаними способами. У першому випадку - це практично-духовне освоення, а в другому - теоретичне.
Правове життя закршлюе за собою атрибут актуальност ще й завдяки тому, що повертае суб'екту права волю, потреби, штереси, право розсуду тощо. Даш прояви суб'екта були витюнеш на заднiй план в ушверсальнш абстрак-цп суб'екта права. Внаслщок цього суб'ект права з «живих», укорiнених в ю-торп людей людських спшьнот та Г'хшх шституцш перетворився на форму пiзнання св^. Зв'язок актуальностi та суб'ектностi правового життя засно-ваний на перетворенш смислiв права на мету та схему дш, тобто на тому, що прийнято називати «освоенням». У термшологи Е. Гуссерля освоення у зна-ченнi умови життевого св^ отримало назву «самоосмислення», що спрямо-ване на прояснення усiеi сукупносп волящого та дiевого життя щодо того, що це «Я» власне бажае, до чого прагне у своему житп. Результатом такоГ праш з самопрояснення виступае формування уявлення про «узгоджений стиль здшснення майбутнього життя взагалЬ» [1, с. 361].
Таким чином, штерпреташя феномену правового життя у контексп вчен-ня про життевий свiт дозволяе переорiентувати класичне праворозумiння на той «грунт», з якого воно власне юторично виникло, i який е фундаментом
його значущосп. Таке трактування концепту правового життя дае можливють конкретизувати його змют за рахунок таких смислових вимiрiв: 1) правове життя - це дшсний св^ права; 2) правове життя - це втрачений фундамент наук про право; 3) правове життя передуе науковому та теоретичному осво-енню права; 4) правове життя - це проспр очевидних тверджень про право; 5) правове життя - це актуальне право.
Висновок. Пщсумовуючи виявлеш рашше характеристики та описи смислових блоюв концепту правового життя, можна стверджувати, що смисловi вимiри - це штенцюнальш iмплiкацii (термшолопя Е. Гуссерля). Вони задають модуси конституювання права, можливi напрями його феноменологiчного тз-нання. Феноменолопчна методологiя та вчення про життевий свiт повертають науку про право до сво!х засад та дозволяють виявити право як такий, що по-стiйно вiдсуваеться, «горизонт» актуального освоення св^. Таким чином, у гносеолопчному аспектi правове життя розглядаеться як форма смислово! змютовносп права, яка передуе теоретичним твердженням про нього. Правове життя утворене вихщними даностями правосвiдомостi, якi виражаються у ви-глядi доступних та очевидних уявлень про меж правового порядку.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль. - СПб. : Владимир Даль, 2004. - 400 с.
2. Бергсон А. Введение к сборнику «Мысль и движущееся». Часть первая. Возрастание истины. Возвратное движение истины / А. Бергсон // Вопросы философии. - 2007. - № 8. - С. 125-134.
3. Блюменберг Х. Жизненный мир и технизация с точки зрения феноменологии / Х. Блюменберг // Вопросы философии. - 1993. - № 10. - С. 64-93.
4. Мотрошилова Н. В. Понятие и концепция жизненного мира в поздней концепции Эдмунда Гуссерля / Н. В. Мотрошилова // Вопросы философии. - 2007. - № 7. -С.102-112.
5. Луман Н. Общество как социальная система / Н. Луман ; пер. с нем. А. Антоновский. - М. : Изд-во «Логос», 2004. - 232 с.
6. Вальденфельс Б. Происхождение норм жизненного мира // Вальденфельс Б. Мотив чужого : пер. с нем. - Мн. : Пропилеи, 1999. - 175 с.
7. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права / В. А. Бачинин. -СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2006. - 1091 с.
8. Шульц В. Л. Методология социального познания А. Щюца / В. Л. Шульц // Вопросы философии. - 2008. - № 1. - С. 152-162.
9. Бибихин В. В. Введение в философию права / В. В. Бибихин ; Рос. акад. наук ; Ин-т философии. - М. : ИФ РАН, 2005. - 343 с.
СМЫСЛОВЫЕ ИЗМЕРЕНИЯ ПРАВОВОЙ ЖИЗНИ: ГНОСЕОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
Коваленко И. И
В статье показано феноменологическое понимание права как горизонта жизненного мира. Обосновано, что смысловые характеристики жизненного мира задают контекст интегративной интерпретации права, целью которой является понимание смыслов права, содержащихся в структурах сознания. Конкретизировано содержание концепта правовой жизни в его смысловых измерениях. Сделан вывод, что в гносеологическом аспекте правовая жизнь может быть определена как форма потенциальной смысловой содержательности права, реализующаяся в деятельности субъекта права, актуальных формах правосознания и являющаяся первичной по отношению к теоретическим утверждениям о праве.
Ключевые слова: социальное познание, феноменология права, интегративное правопонимание.
THE SEMANTIC DIMENSION OF LEGAL LIFE: EPISTEMOLOGICAL ASPECT
Kovalenko 1.1.
The article is devoted to gnoseological aspect of legal life in the framework of phenomenology. The author draws attention: phenomenology understands the right as the horizon of the life-world. Phenomenological methodology involves immersion in depreciating a given life-world, and then climbing to the right horizon, with a gradual allocation of the corresponding ontological forms and structures. The expression of the process of ascension to the possible horizons of law is the concept of «legal life», which involves the description of its forms and content as the «from...» «to...».
The author proves the assumption that the semantic characteristics of the life-world set the context of the integrative interpretation of the law, the purpose of which is understanding the meaning of rights contained in the structures of consciousness.
This approach to the interpretation of the legal concept of life gives you the opportunity to specify its content through the following conceptual dimensions:
1) «the legal life is the real world of law»: the meaning of law will be defined as the vital practical modus activity and the context of all communications from the regulatory due to daily contacts to legal interactions, regulated by the state;
2) «the legal life is lost the Foundation of the Sciences of law»: legal life is conceived as the world ofprescientific experience, in which legal, life is a process of accumulation, institutionalization, and symbolization of socially significant meanings to which people are guided in their daily activities;
3) «legal life always precedes the scientific and practical development of law»: the intrinsic value of the rights is due to the ability of an entity to the formation of ideas about «normal life»;
4) «the legal life is the space obvious statements about the law»: the meaning of the law consists in the consciousness and articulation of the entity, its presence in legal processes, and the familiarity and accessibility of legal entities involve the allocation of these standards, norms, patterns of behavior, sustained reactions to recurring situations;
5) «the legal life is an actual right»: the sense of the active presence of the law suggests that the subject is included in the right, he mastered it and almost acts or omissions in accordance with the law involved in their creation, understands law as a value and a form of social consciousness.
Thus, in the epistemological aspect of legal life can be defined as a form ofpotential semantic content rights that are realized in the activities of an entity, relevant forms of justice and which is primary in relation to the theoretical claims on the right.
Key words: social cognition, phenomenology of law, integrative law.
