CC BY
22
УДК 340.12+1:316.3
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.40.155761
Коваленко 1нна kopiena, доцент, доцент кафедри фшософп Нацюнального юридичного утверситету iмен Ярослава Мудрого,
м. Харюв, Украша e-mail: [email protected] ORCID ID: 0000-0001-9320-1773
Кальницький Едуард Анатолшович, доцент, доцент кафедри фшософп Нацюнального юридичного утверситету iMeHi Ярослава Мудрого,
м. Харюв, Украша е-mail: [email protected] ORCID ID: 0000-0002-1777-9992
ПРАВОВЕ ЖИТТЯ ЯК ФЕНОМЕНОЛОГ1ЧНА МОДЕЛЬ: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА
У статтi описана фeномeнологiчна модель права, до^джет елементи ii структуры, запропонован вимiри фeномeнологiчноiмодeлi. До^джен сощальний досвiд та правовi цiнностi як вимiри-явища та як структурн складовi фeномeнологiчноi модeлi. Вихiдним структурним елементом та загальною смисловою рамкою фено-мeнологiчноiмодeлi визначений сощальний досвiд. Розглянута змiстовно-гeнeтична едтсть сощального досвiду з поняттям «досвiд», «життевий свт» та «дiяль-тсть». Обгрунтовано, що сощальний досвiд - це завжди досвiд дiяльностi, узято1 з боку проявiв суб'екта. Визначений зв'язок мiж правовими цтностями та право-вими нормами, а також показана вiдмiннiсть мiж ними.
Ключoвi слова: сощальне тзнання; некласичне розумтня права; правовi цiнностi.
Постановка проблеми. Одним i3 методолопчних принцитв феномено-лопчного осмислення права е принцип едност онтолопчного та гносеолопч-ного пiдходiв. У некласичнш парадигмi сощального тзнання гносеолопчний тдхщ дозволяе дослщжувати сам процес тзнання, а також його засоби та умови. У феноменолопчному дослщженш правового життя даний аспект рeалiзуеться через уявлення про правове життя як про вихщну датсть, тобто у виглядi смислових вимiрiв. Онтолопчний тдхщ традицшно нацшюе на те, аби проблема пошуку буттевих засад права виршувалась через вказiвку i на щось шше у виглядi вщношень або факпв (власшсть, вiдносини дарування та обмiну тощо). Як правило, такого роду засади вiдрiзняються високим сту-пенем абстрактносп, яка передбачае подальшу адаптацiю ix до реального
50
© Коваленко I. I., Кальницький Е. А., 2019
стану речей. Онтолопчний аспект iз позицп феноменологи виявляеться у роз-криттi вимiрiв-явищ, що формуються в процес становлення взаемоузгоджених типiзованих уявлень про структуру правового життя.
Вихщною феноменологiчною процедурою, що дозволяе вщкрити доступ до онтологiчних засад та загальних структур мисленневих акпв, е редукщя. У едностi з штенцюнальним аналiзом вона показуе, що конституювання права завжди дещо бшьше, нiж просто рефлексiя над звичними уявленнями. Унаслщок застосування таких процедур сформований смисловий конф^рат (правове життя), що е едшстю об'ективних та суб'ективних вимiрiв. Наступ-на феноменолопчна процедура - це дескрипцiя, що дозволяе встановити вщповщшсть мiж смисловими вимiрами та вимiрами-явищами. Описане з позицп едност онтологiчного та гносеолопчного пiдходiв, правове життя мае характеризуватися дашстю та очевиднiстю. Адекватнiсть результат дескрипцп мае пiдтверджуватися уявленнями суб'екта права та способами оргашзацп його дiяльностi.
Досягнення таких вимог ускладнюеться тим, що уявлення або штенщо-нальнi переживання е своерiдними штелектуальними продуктами, визнання яких залежить вщ здатностi людей досягати порозумiння та узгоджених дш. Ураховуючи те, що узгоджешсть на практицi виникае на основi простих та наочних титзацш та описiв-моделей, е пiдстави припустити, що результати дескрипцп мають бути уточнеш за допомогою процедури моделювання. На наш погляд, саме феноменолопчна модель права дозволить конкретизувати та розширити тзнавальш можливостi вимiрiв-явищ. Завдяки модельфокусу смисловi вимiри правового життя набудуть статусу характеристик змюту ви-хiдних даностей правового життя та реальних форм його юнування.
Анал1з останн1х досл1джень 1 публжацш. Застосування системного ана-лiзу в тзнанш соцiальних процесiв та явищ не завжди давало продуктивш результати, що, у тдсумку, дало пiдстави вважати вичерпаним евристичний потенщал класичного системного аналiзу в соцiальному пiзнаннi. Головною причиною методолопчно'1' обмеженостi теорii систем стала орiентацiя класичного системного аналiзу на вивчення систем у статичному сташ, позаяк соцiальне життя характеризуеться постшною динамiкою.
Результатом спроб здолати недолши класично'1' теорii систем стало введен-ня в науковий об^ поняття аутопойезису, яке в контексп соцiального пiзнан-ня можна визначити як сукупшсть соцiальних процеав, що породжують систему та забезпечують ш подальше функцiонування. У свош працi «Бiо-логiя пiзнання» У Матурана переконливо показав, що живi системи (до яких належать i соцiальнi системи) являють собою когштивш системи, а життя як процес е процесом тзнання [3]. Це означае, що умовою ефективного юнуван-ня системи в мiнливому навколишньому середовищi е наявнiсть у не'1' «зна-
ння». Засновуючись на понятп аутопойезсу, Н. Луман та Е. Пдденс розроби-ли сво'1' варiанти моделей суспшьства, якi описували iманентно властивi сус-пiльству процеси [4]. До такого ж напряму належить i теорiя юторично! системи правил К. Хюбнера [5].
Метод моделювання широко використовуеться в сучасному сощальному тзнанш [1; 2]. По сутi, тд впливом постемпiризму у фшософп тзнання сус-пiльства виникли новi тдходи, у яких провiдну роль при визначенш норм наукового дослiдження приписано не емтричному доказу та лопко-дедук-тивним процедурам, а моделям теоретичного пояснення, що 1'х застосовуе та чи iнша дослiдницька стратегiя.
Формулювання шлей. Теоретико-методолопчний потенцiал феноменологи дозволяе продовжити дослiдження засад сощально-фшософсьюо' рефлекса правового життя та його специфши. Вiдповiдно метою статт е опис феноменолопчно'1 моделi права та видшення 11 елементiв.
Виклад основного матер1алу. Незважаючи на критику Е. Гуссерлем та його послщовниками методiв об^тав^сь^ науки, застосування методу моделювання не суперечить феноменолопчнш та сощально-фшософськш дослiдницькiй традици. Саме моделювання дозволяе уявити образ дослщжу-ваного явища через опис його суттевих ознак. З одного боку, образ мютить ушкальш риси певно!' штенцюнально! практики, а з iншого - демонструе риси нормативности та соцiальноi обумовленостi. Унiверсальнiсть процедури моделювання можна пояснити тим, що будь-яка модель - це рщ дискурсу, у яко-му конкретизований той чи шший метод. Вщповщно, модель стае аналогом iнтенцiональноi структури предмета, а п елементи виявляються у процесi пiзнання.
Сучаснi соцiальнi теорп дедалi частiше використовують моделi поведшки або моделi соцiальних процесiв, у яких вщбш! загальнi принципи сощально-го життя. Слiд також зважати на те, що ва моделi мають похiдний характер i е результатом узагальнення щеальних об'ектiв. Функщю iдеальних об'ектiв у феноменологiчному дослщженш виконують вимiри-явища, змiст яких ви-значаеться смисловими змiнами як результатами конституювання правосвi-домостi.
Модель у наущ традицiйно розумiеться як аналог, «заступник» оригшала (у нашому випадку - фрагмента дшсносп), що в певних умовах вщтворюе властивостi оригшалу. Методологiчною засадою розробки та дослщження моделей вважаеться системний аналiз.
Акцент на едносп онтологiчного та гносеолопчного в соцiальному моде-люваннi дозволяе вважати, що сощальний порядок задаеться моделлю когнь тивного порядку. Можна припустити, що знання розподiленi у суспшьсга, тому люди, хоча й не завжди вiдчувають тиск норм, проте завжди знають про
них та, за можливютю, !х враховують. З цього випливае, що нормативний порядок стае розподшом знання та залишаеться таким, допоки члени сощально! системи готовi слщувати прийнятим нормам.
Слiд наголосити, що наявш варiанти соцiального моделювання поеднуе усвщомлення того, що створення сощальних моделей передбачае не тiльки визначення 1хньо1 структури, а й феноменолопчний опис дiяльностi свщо-мостi, що тзнае. 1ншими словами, метою моделювання стае визначення способу, завдяки якому емтричш факти можуть бути даш у сприйняттi, а також т властивостi об'екта, якi сприйняттю недоступнi.
Зазначене вище дозволяе припустити наявшсть у соцiальних моделях «символiчного моменту» як принципу !х створення. Вщповщно, модель ви-являеться як шструмент гри, яка, у свою чергу, е модусом людського буття. Залежно вiд iнтересiв дослiдника сощальна модель дозволяе зафiксувати образ сощального явища або процесу, так само як i розглядати св^ сощоморф-но - представляти сощум як модель, за допомогою яко! можна зрозумiти свiт. Символiзм сощальних моделей виявляеться також i в тому, що вони мютять, як зазначав Г. Щедровицький, «можливють двох дослщницьких позицiй при розробцi засобiв, що обслуговують моделювання: а) дослщник "бачить" об'екти свое! дiяльностi, змши та перетворення 1хнього матерiалу або вщ-ношень до iнших об'екпв; б) дослiдник "бачить" саму дiяльнiсть, функцп об'ектiв в дiяльностi та змiну '^'х...» [6, с. 632].
У обох випадках модельш уявлення виникають як концептуальнi структури завдяки вiзуальному мисленню вченого. Слщ зважати на те, що можливос-тi вiзуального мислення не зводяться до розумового або «ручного» оперуван-ня зображеннями чи макетами. Мислення обов'язково мае ознаки ейдетич-носп. О. Лосев, вивчаючи етимологiю поняття «ейдос», дiйшов висновку, що рашше за будь-яке iнше вживання воно належало до сфери бачення, умогляду, убачання та означало вид речг «Яю б значення це слово не мало, треба с^зь розглед^и це умоглядне, можливо, таке, що бачиться, коршня... Ба бiльше. Це - остання видимють..., прозора штуггивнють та безпосередня схопленiсть усього розумового» [7, с. 230-231]. Отже, ейдетичне в мисленш виявляеться у здатносп до штуТтивного схоплення «чисто! сутносп» об'екта вивчення та в умшш представити Г! в конкретному виявь Схоплення сутностей або умогляд у моделюванш можна вважати також результатом штенщонального аналiзу, при якому видшяються зв'язки мiж сутностями, намiчаються умови Их змiни.
Можливiсть використання моделювання у феноменолопчних дослщжен-нях визначаеться прагненням звернутися не тiльки до опису, а й до наочного уявлення дослщжуваного предмета. У моделюванш iманентно наявний единий зв'язок мiж штенщональним аналiзом, редукцiею, дескрипцiею та штерпре-тацiею. Так, моделювання формуе спрямоване бачення явища i створюе ш-
тенцюнальне уявлення про його форму та структуру. У процедурi дескрипцп вщбуваеться осмислення об'ективованих та суб'ективованих, екзистенщаль-них та онтологiчних вимiрiв моделi. Причини та правильнiсть встановлення тих чи шших вимiрiв не з'ясовуються, а приймаються як данють. При цьому необхщно зважати на специфшу феноменологiчних даностей, яка полягае у тому, що свп речей та свп людей осмислюються в штерсуб'ективно визна-ченому горизонтi бачення, похщним вiд здатностi людей до узгодження й ти-тзаци рiзних уявлень.
Опис предмета через систему титзованих смислових вiдповiдностей е од-нiею з найменш розроблених частин феноменолопчнох методологи. Розкри-ваючи можливють таких типiзацiй, Е. Гуссерль зазначав: «Дшсний сущий предмет утворюе всередиш такого розмшття деяку особливу систему стввщ-несених очевидностей, якi синтетично зв'язаш одна з одною настшьки, що включаються в одну, хоча, можливо, й нескшченну, тотальну очевидшсть. Не отримати таку очевиднiсть у дшсносп, ... - така мета була би позбавлена смислу, оскшьки, як вже говорилось, абсолютна очевидшсть е для них деяка щея, - але з'ясувати, якою е сутнюна структура, яка у вщношенш вах вну-трiшнiх структур сутшсна структура тих нескiнченних змiн, в яких систематично розгортаеться п iдеальний нескiнченний синтез, - складае зовам ви-значене, широке завдання...» [8].
Дескрипцiя у даному контексп не тiльки вiдповiдае за фшсащю смислових вiдповiдностей предмета, а й за створення класифшацш та типологш, якi зв'язують дану феноменологiчну процедуру з моделюванням. У свош сукуп-ностi вони дозволяють iдентифiкувати дослщжуваний предмет, не вдаючись до побудови формально-лопчних дефiнiцiй. Оскiльки рiзнi вимiри у феноме-нологiчнiй моделi фшсуються як данiсть, вони часто перебувають у прихова-ному, неочевидному сташ та потребують витлумачення. Тому штерпретащя виявляеться як завершальна процедура витягнення смислу явища та встанов-лення вiдмiнностей його вимiрiв. Таким чином, за безперервнох пiдтримки шших феноменолопчних процедур у моделюваннi вщбуваеться титзащя явища, що пiзнаеться, а далi - з'ясування його смислу через процедуру штер-претацii.
Припущення про те, що суб'ект права е джерелом конституювання та структурування права, дозволяе описати феномен правового життя за допо-могою смислових вимiрiв та вимiрiв-явищ. Конфiгуруючи зазначеш вимiри, важливо враховувати специфiчнi вимоги, що висуваються до феноменолопчних моделей у сощальному тзнанш. Зокрема, як зауважував А. Щюц, модель мае бути сконструйована таким чином, аби «людська дiя, здiйснена у реальному свт iндивiдуальноi дiевою особою та позначена типовою конструкщею, була б зрозумiла як самш дiйовiй особi, так i шшш людинi у термiнах буден-
но! свщомосп повсякденного життя» [9, с. 495]. Автор наполягае на тому, що обгрунтовашсть висновюв залежить вщ того, наскiльки iдеалiзованi об'екти другого порядку вщтворюють процес конструювання значень, тобто розкри-вають зв'язок наукових понять iз первiсно даним у досввд.
Узагальнюючи вимоги А. Щюца до побудови феноменолопчних моделей у сощальному пiзнаннi, Н. Смирнова зазначае: «Аби задовольнити феноме-нолопчний критерiй обгрунтованостi, модельнi конструкцп сощальних наук мають задовольняти такi вимоги:
- твщповщати законам формально! лопки (постулат логично! послщовнос-тi); хоча буденне мислення далеко не завжди вщповщае п канонам, для наукових конструкцш вимога логично! несуперечливосп е обов'язковою;
- будувати моделi тдившуально! свiдомостi, приписуючи ш такий "типо-вий" змiст, який дозволяв би вщнести людськi дИ, що спостер^аються, до к суб'ективних значень, тобто до того, що думають про сво! дп самi особи (постулат суб'ективно! штерпретацп)» [10, с. 127-137].
Беручи до уваги зазначеш вимоги, можна зробити декшька припущень. По-перше, феноменологiчна модель дозволяе розкрити процес виникнення рiзних систем знання, у тому числi й об'ективютських наук, пояснити вщ-ношення останнiх до життевого свiту. По-друге, феноменолопчна модель представляе буття людини як дещо цшюне, оскiльки саме в такш цiлiсностi воно виявляеться як самоочевидне та самодостовiрне. По-трете, феноменолопчна модель дозволить тзнавати та пояснювати соцiальний свiт як ушвер-суум iнтерсуб'ективних значень та правил Их iнтерпретацiг. По-четверте, феноменолопчна модель створить передумови для розумшня того, що будь-якi теоретичнi конструкти сощального мають зберiгати спадковiсть iз первинни-ми повсякденними рацiоналiзацiями.
Правознавець М. Алексеев вважаеться першим, кому вдалося створити феноменолопчну модель права. Необхщшсть моделювання при дослiдженнi права вш обгрунтовуе, виходячи з переконання у ненадшносп традицiйних засобiв визначення сутносп права: «Якщо наше знання не е замкнутим колом, порушене питання або приводить нас до необхщносп визнати, що проблема кшцевого визначення е не розв'язуваною, оскшьки веде у нескiнченнiсть, або ж ми наражаемось на деяку послщовну дашсть, яку вже треба прийняти як нездоланну, яку треба просто затвердити або описати» [11, с. 51]. Нато-мють М. Алексеев пропонуе описати правову структуру в п основних данос-тях - у вимiрах об'ективованого та суб'ективованого порядку. Так, на думку вченого, правова структура мютить такi елементи: суб'ект права як дiяч та носш актiв, що е правовою щншстю; правовi цiнностi або щеальш об'екти, що гх охороняе право (до Их числа належать особистють як правова цiннiсть, iдег справедливости порядку тощо); визначення правового вщношення мiж
цшностями та 1х ноаями, що виявляються переважно в поняттях правомочности та правового обов'язку. Моделюючи проспр права, правова структура вщкривае безумовнi зв'язки, якi можна виразити у самоочевидних судженнях.
Попри безперечну евристичшсть, учення М. Алексеева про правову структуру не позбавлене деяких недолшв. Так, слщ обов'язково враховувати, що автор, будучи ршучим противником позитивiзму, формуе свое вчення тд впливом структуралiзму, популярного на початку ХХ столггтя. За твердженням М. Алексеева, правова структура передзадана суб'екту, який змушений па-сивно тзнавати феномен права за п зрiзами [11, с. 73-74]. При цьому дина-мiка, процесуальнiсть феномена права виключеш як такi, що не вщповщають вимогам феноменологiчноi редукцп. У вченнi М. Алексеева правова структура е результатом рацiональноi проекцп цiлiсностi права, отриманох за допо-могою гносеологiчного контакту з феноменом права як об'ектом дослщження. При цьому онтолопчний аспект вивчення права залишаеться поза рамками вчення про правову структуру.
На нашу думку, слщ уточнювати висновки даного вчення з позицп актуального права, запропонувавши таю вимiри феноменологiчноi моделi правового життя: соцiальний досвiд, що задае контекст реалiзацii всiх iнших еле-менпв правовоi структури; правовi цiнностi, що визначають мету та змют правових практик; суб'екти права, якi характеризуются з боку 1'хшх можли-востей дiяти та бути визнаними у просторi права; судження суб'ектiв права, що актуалiзують '1хш здатностi та надають значення правовим фактам.
Слщ також пщкреслити, що вибiр саме таких вимiрiв феноменологiчноi моделi права не е претензiею на едино правильне праворозумшня. Будь-яка модель вщкривае право як свп значень, що !х тематизуе суб'ект, який дiе, розумiе й висловлюеться. Завдяки феноменолопчнш моделi право набувае своеi едносп й виявляеться у виглядi образу, уа елементи якого сприяють вираженню значущосп права у життi суспшьства. Будучи зв'язаною з де-скрипщею, ця модель фокусуе смисловi вимiри та вимiри-явища правового життя. Феноменолопчна модель, схоплюючи суттеве у множит ознак, слу-гуе засобом штерпретацп. А потiм, надаючи правовому життю певного значення або статусу феномена, вона включае п у повсякденш схеми розу-мiння.
Зазначене вище дозволяе показати, що феноменолопчна модель покликана допомогти дослщженню правового життя в його цшсносп, пщсилити ефекти дескрипцii та iнтерпретацii конкретних виявiв правового життя. На-ступним завданням стае дослщження сощального досвщу та правових цiн-ностей за допомогою едносп згаданих процедур. Вони, з одного боку, являють собою вимiри-явища або даносп правового життя, а з шшого - структуры складовi феноменологiчноi моделi.
Вихщним структурним елементом та загальною смисловою рамкою фе-номенолопчно!' модeлi е соцiальний досвiд як форма практично-духовного освоення правового життя. Для даного етапу дослщження потрiбно уточнити визначення сощального досвiду як вимiру-явища, розглянувши змютовно-генетичну еднiсть понять сощального досвщу, власне досвiду та життевого свiту з поняттям дiяльностi.
У сво'1'х раннiх працях Е. Гуссерль ставив поняття досвiду в один ряд iз поняттям споглядання, визначаючи сферу досвiду як царину рiзноманiтних покладань предмета в штенцюнальних переживаннях. Вiн стверджував, що в досвiдi можна перейти, з одного боку, до сутност цього предмета, а з шшо-го - до сут самих переживань. Складовi досвiду переживаються як прост значення, як 1хне штуггивне здшснення, як очeвидностi, як злиття 1'х у сут-ностi. Оскiльки таке розумшня досвiду пов'язане тiльки з шдивщуальними переживаннями того, що осягаеться розумом, то Гуссерль мав шукати аргумента проти звинувачень у крайньому суб'ективiзмi i навiть солшсизмь Саме тому у творах тзнього Гуссерля виxiдний досвiд розгортаеться у двох вимiраx: «досвщ мене самого» та «досвщ чужого».
Звертаючись до змюту гуссeрлiвського поняття «досвiд чужого», О. Шпа-рага зазначае: «1нша людина вiд початку зустрiчаеться меш як "свповий об'ект", що вiдрiзняеться вiд таких об"екпв, як реч^ своею "псиxофiзичнiстю", як "той, хто володарюе у своему тш"... З шшого боку, 1нший мае активне вщношення до свiту, вiдмiннe вщ пасивного iснування речей: вiн тзнае цей свiт та мене самого разом з ним. Про таку актившсть 1ншого свiдчить при-сутшсть в мо'1'й свiдомостi не-мо'1'х думок та вбачань, мiркувань, що виявля-ються в процeсi та в результат! проведення фeномeнологiчноi рeдукцii. 1нший, каже Гуссерль, виступае новим буттевим смислом, що виходить за меж1 мого монадичного Ego в його самюнш своерiдностi та вiдображаеться у мош мо-надi» [12].
Присутшсть смислу «1нший» в горизонтi сми^в для мене самого е пере-думовою тeматизацii та розумiння такого смислу; вона здшснюеться як вчу-вання. Введення образу «чужого» перетворюе бeзпосeрeднiй досвiд монадичного Ego на взаемний афективний досвiд, завдяки якому ми можемо брати до уваги переживання 1ншого. Хоча у пщсумку трансцендентальна суб'ективнiсть розширилася до штерсуб'ективносп та трансцендентно'1 соцiальностi, «досвщ чужого» залишаеться як i рашше асоцiальним та статичним, таким, що не гарантуе зв'язаностi суб'екта з сощальним свiтом. Акт вчування знову по-вертае Гуссерля на позицп солiпсизму, оскiльки в iнтeрсуб'ективному пере-сiчeннi Я та 1ншого активна роль належить Я, за 1ншим закршлюеться функ-цiя пасивно'1 присутносп у свiтi.
Наступним кроком в уточнены поняття досвщу стала розробка Гуссерлем учення про життевий св^. Слiд, однак, зважати на те, що якщо у працях початку ХХ сгашття фшософ розглядае життевий свп виключно в гносеолопч-ному аспекп, як досвiд сприйняття «едино дшсного свiту», як «горизонт ш-тенцюнального життя свiдомостi», то у 30-т роки поняття життевого свiту отримуе додатковий соцiальний вимiр. Увесь цей перюд Гуссерль цiкавиться соцiокультурними складниками життевого св^ - мистецтвом, техшкою, наукою тощо. У пщсумку смислова iдентичнiсть мiж досвiдом безпосереднього сприйняття та життевим свiтом руйнуеться. Досвщ стае формою освоення св^, «у якому тiльки "зараз" люди, яю живуть, можуть бути реальними, дш-сними агентами та контрагентами, яю впливають на свiт» [13, с. 136]. Отже, життевий свгг Гуссерля стае прийнятним «грунтом» i для вах видiв дiяльнос-ть Останнi розглядались ним як горизонти, що утворюють його окремi шос-тасi.
Подальший розвиток учення про життевий свп через включення до нього дiяльнiсного начала продовжили послщовники Гуссерля (А. Щюц, П. Бергер, Т. Лукман). Так, А. Щюц, на вiдмiну вщ свого вчителя, в акт епохе пропо-нував не утримуватись вщ вiри в реальшсть свiту, а навпаки, утримуватись вщ сумнiву в його юнуванш. Конституюючим моментом життевого свiту, на думку вченого, е дiяльнiсть. П. Бергер та Т. Лукман, звернувшись до вчення К. Маркса про базис та надбудову, зазначали, що «базис ("субструктуру") та надбудову ("суперструктуру") можна краще зрозумпи, якщо вщповщно роз-глядати 1'х як людську дiяльнiсть та свп, створений такою дiяльнiстю» [14, с. 17]. Саме в дiяльностi потiк iнтенцiональностей переживаеться людиною у термшах типового та змушуе п приймати як самi собою зрозумiлi принци-повi припущення про взаемодоповнювальнiсть перспектив та «конгруентшсть релевантностей».
Пiдкреслюючи значення дiяльнiсного аспекту в трактуванш поняття життевого свпу, М. Фiлiпсон зазначае, що сучасна феноменолопя зосереджуе свою «увагу не стiльки на унiкальностi шдивщуального досвiду, який нiколи не може бути схопленим у свош повнот^ скiльки на внутрiшнiй логiцi соць ального досвiду у цiлому. Якщо скористатись недосконалою аналопею, то можна сказати, що п цiкавлять не стшьки слова кожного iндивiда, скшьки та соцiальна мова, яка надае смислу його взаемодiям» [15, с. 281].
Слщ зазначити, що попри спроби сучасних дослiдникiв вивести поняття сощального досвiду за меж1 солшсизму сьогоднi вiдсутня достатня визначе-шсть в iнтерпретацiях даного поняття. Дане поняття не е новим, воно широко використовувалось у впчизнянш фшософп останньоi третини минуло-го стотття. У часи проводилися дослщження, присвяченi феноменологiчнiй iнтерпретацii сощального досвщу в контексп дiяльнiсного пщходу. Саме
в такому аспект слщ, на нашу думку, трактувати позицiю М. Кагана, який вважав, що людське ставлення до св^ потребуе не тшьки звернення свщо-мостi назовш, тобто цiлепокладання, а й звернення свщомосп всередину; у й здатносп самосвiдомостi, самооцiнки та самоконтролю [16, с. 93]. Мiра реа-лiзацй суб'екта в дiяльностi, способи дiяльнiсних втiлень суб'екта визнача-ються ним через поняття освоення. Зокрема, М. Каган стверджував, що дь яльшсть е не тiльки активний процес творшня, перетворення, суть й полягае у тому, «що суб'ект опановуе об'ект чи то практично, чи то теоретично, або практично-духовно» [17, с. 44-45]. До того ж процесс такого оволодшня (освоення) не збшаеться з «пристосуванням до середовища», але характеризуе мету людсько! дiяльностi та й цiннiсну спрямованiсть. Г. Батищев з метою штерпретацй поняття «освоення» використовував метафору «поле доступность»: «уявляеться наступна картина: е поле доступносп ("оброблена земля"), яке мае чгтко окресленi границi. По цей бш границi - добре освоена територiя, що покрита результатами виршення проблем, а по той бш границi - ще не освоена природа. Ус проблеми на меж з нею» [18, с. 41].
1ншими словами, дiяльнiсть - це весь проспр «поля», яке тшьки ззовш здаеться однорiдним. Освоення - це та його частина, де вщбуваеться осмис-лення «поля доступносп» та втiлення людських сутшсних сил у предметах. Оформлений таким чином проспр освоеного й слвд вважати соцiальним до-свiдом. Змют життевого свiту та соцiального досввду утворюють самоочевид-ностi, якi е «грунтом» будь-якого ситуацшно обумовленого тлумачення.
Беручи до уваги можливiсть рiзних трактувань поняття соцiального досвщу, можна припустити, що соцiальний досвщ - це завжди досвiд дiяльнос-тi, взято! з боку виявiв суб'екта. Вiн закрiплюе потенцiал практично д^чого та мислячого суб'екта, надае i процесу, i результату дiяльностi цiннiсного характеру. Будучи формою освоення дшсносп, досвiд акумулюе в собi не тiльки емоцiйнi та штелектуальш переживання з приводу дiяльностi, а й мю-тить й схему. З одного боку, сощальний досввд слугуе засадою феноменоло-гiчного осягнення предмепв, яке представляе гх в щеально-значимш формi -у виглядi цiнностей. А з iншого - виявляеться безпосередньо пов'язаним iз перетворенням ^тально! дiйсностi та з потребою суб'екпв у гх спiльному визнанш.
З iншого боку, соцiальний досвщ в однш зi сво^х граней виявляеться як горизонт штентонально! дiяльностi iндивiдуальног та суспiльног свiдомостi. Його змют визначаеться множиною смислових вщтшюв, у яких вiн може бути описаний: як результат синтезу протирiч «досвщу мене самого» та «досвщу чужого»; як цiльова форма освоення дшсносп або практично! та духовно! дiяльностi; як те, що протисто!ть об'ективованим формам або «культурному зору», що пвддае справжню реальнiсть замщенню iдеалiзованими об'ектами;
як результат повторювальноi дiяльностi та акумулятор дiяльнiсних здатностей суб'екта права; як форма збереження схем дiяльностi та мiра освоеного/нео-своеного в дшсносп.
Отриманi промiжнi висновки дозволяють уточнити проблемне поле до-слщження соцiального досвiду та пiддати дескрипцп його конкретнi вияви у правовому житп. Як приклад наведемо евристичш можливостi поняття «со-цiальний досвщ», звернувшись до досвiду здолання тоталпаризму в шмець-кому правовому житп. Вщомо, що пiсля завершення етапу правового свавiлля фашистського нацiонал-соцiалiзму у правовш системi Нiмеччини, здавалося б, зовам несподiвaно почався розвиток доктрини справедливого права. Неспо-дiвaнiсть появи тaкоi доктрини полягала у тому, що для шмецького права, що найповшше запозичувало iдеi римського права про верховенство закону, були не властивими твердження про справедливють поза буквою закону.
Поширення доктрини справедливого права у повоеннш Имеччиш не об-межувалось абстрактними конструкцiями теоретиюв природного права. Нова судова практика активно шнорувала прaвовi норми, що залишилися разом iз чиновниками та правовими закладами з чаав нацюнал-сощалютичного режиму. На прaктицi судовi шстанцп часто виносили рiшення стосовно кожного окремого випадку, обставини або, як заявляли сaмi судд^ «керуючись сутнiстю права», тобто сукупнiстю базових правових цшностей, якi вважали-ся вищими за будь-яке позитивне право. В юторш увшшла юридична формула Густава Радбруха, змют яко'1 полягае у тому, що дшсшсть легальних норм залежить вiд того, наскшьки правозастосовним органам вдаеться у сво'1х рi-шеннях та постановах урiвновaжити суворе дотримання «писаного права» з апрюрними принципами елементaрноi справедливость Така формула неодноразово використовувалася судом Имеччини, коли йшлося про ретроспек-тивне визнання недшсносп адмшютративних рiшень, прийнятих вiдповiдно до законодавства нaцистськоi Нiмеччини.
Причини описaноi вище метаморфози в розумшш права не слщ шукати нi у «формулi Радбруха» сaмiй по собi, ш в особливостях нiмецькоi прaвовоi системи. На нашу думку, вщновлення позитивних правових цшностей у повоеннш Кмеччиш стало можливим завдяки сощальному досвiду, що iсторич-но склався та визначив специфшу правового життя. Зокрема, сощальний досвiд мiстить характерне для нього правило апелювати до рацюнальносп та п носiiв у кризових ситуaцiях. Так, соцiaльнi катакшзми в Зaхiднiй Gвропi середини Х1Х столiття обминули Нiмеччину багато в чому завдяки тому, що шмецьм фшософи змогли вiдтворити «революцiю у розумах людей» (К. Маркс).
На початку ХХ столбя св^ова правова думка збагатилася «юриспруден-цiею iнтересiв» (Р. фон 1еринг, Ф. Хек), «неокaнтiaнством» (Р. Штаммлер,
Н. Гартман), неогегельянством (I. Колер, Е. Фехнер), «антрополопею» (Х. Ко-шг, Ж. Брюкман), «герменевтикою» (А. Кауфманн, I. Ессер). Вщома фшософ-ська та публщистична дiяльнiсть К. Ясперса, Е. Фромма та шших мислшешв, якi прагнули «прищепити досвщ кризово! свiдомостi». На !хню думку, для нацп переможених iсторiя зробила «виклик» та змушуе замислитись над тим, як не допустити того, що трапилось, як зробити неможливим вщродження режиму, провину за юнування якого мають взяти на себе шмщ. Сдино мож-ливою вщповщдю на такий виклик у галузi права стало вiдродження справедливого права.
Сьогодш слiд зважати на те, що саме шмецьким фiлософам належить ль дерство в розробцi нових онтолопчних засад суспiльства, у здоланнi кризи методологи права. Крiм того, можливють контролю за цiннiсними засадами правово! системи закрiплена у ст. 20 Основного закону, згщно з якою вико-навча влада та правосуддя мають здшснюватись «за законом та правом».
Маючи належшсть до романо-германсько! правово! системи, нiмецька правова система на основi наукових досягнень «прагне показати юристам цiлi гхньог дiяльностi, словник та методи, орiентувати !х у пошуках справедливос-тi» [19, с. 36-37]. Ця правова система мютить розрiзнення публiчного та приватного права, яю, у свою чергу, розподiляються на головнi галузЬ конститу-цiйне право, адмiнiстративне право, кримшальне право тощо. Як зазначав Р. Давид, тому, хто знае одну з правових систем, забезпечуеться розумшня шших правових систем [19, с. 62]. Имецькш правовш системi властива спе-цифiчна процедура кодифшацп, яка припускае, що законодавець може ство-рити право або переглянути його в цшому. Крiм того, ш властиве обов'язкове право та поняття «обов'язку», яке невiдомо шшим правовим системам.
Специфiчною рисою шмецького права е унiверситетське право, що по-еднуе в собi римське право з релшею, мораллю та фiлософiею. Рене Давид зазначав системоутворюючу роль принципу «переконання», що став щейною основою рiзних уявлень про справедливють та роль верховного законодавця i парламенту [19, с. 37]. Такi уявлення внаслiдок багатократного прикладання до iснуючих соцiальних умов сформували специфiчний для дано! кра!ни досвщ. Слщ зазначити, що цей досвщ не обмежуеться тшьки сферою права, полгтики або економiки; вш охоплюе всi сфери життя суспшьства, все роз-маггтя суспiльних взаемодш i в такому сенсi е сощальним.
Загалом у Нiмеччинi, яка найповшше запозичила iдег римського права, сформувалося таке колективне уявлення про справедливють, яке на практицi зробило роль верховного законодавця в юридичному плаш суворо обмеженою сферами управлшня та публiчного права. Для порiвняння, у Росiйськiй iмпе-рй монарх концентрував у собi еднiсть держави i права, символiзував iдею святосп та справедливостi. Показовим у зв'язку з цим е приклад, наведений
Ф. фон Халемом. Коли в часи aрхiепископa Геннaдiя Новгородського монах-домшшанець Вешамш познайомив Роаю з окцидентальним (заснованим на римському прав^ поняттям iстини, то Йосиф Волоцький використав його, пристосувавши до росшського вчення про владу Великого князя. Згодом таке вчення було сприйняте як керiвництво до дп 1ваном Грозним для остаточного зaкрiплення повноти влади самодержця [20, с. 50].
Отже, приклади здолання прaвовоi кризи при переходi Имеччини вiд фaшистськоi диктатури до демократичного суспiльствa демонструють певну траектор^ розвитку правового життя в конкретних формальних обставинах. У Имеччиш соцiaльний досвiд мiстить iдеi природного права та схеми дь яльностi, зaсновaнi на принципах римського права.
Розглянутий приклад дозволяе вважати сощальний досвщ, що рaнiше роз-глядався як форма освоення дшсносп, сукупнiстю колективних дiй iз визнан-ня правових цiнностей, втiлених у сощальних фактах та схемах дiяльностi. Будучи результатом '1х стiйкого вщтворення, соцiaльний досвiд акумулюе ю-торично розвинеш здaтностi суб'ектiв права, що дозволяе ощнити мiру осво-еного та неосвоеного у правовому житп.
Додатковим аргументом на користь тaкоi думки е дослщження юторп римського права, здшснене Дж. Вiко ще на початку XVIII сгашття. У пращ «Засади ново'1 науки» фшософ указуе на помилку iсторикiв, як вважають, що в основi розвитку римського права - вщ суворого дотримання Закошв Х11 Таблиць до повного нехтування ними на користь природно'1 Спрaведливостi -лежать людсью пристрaстi. «Вони, аби навести хоч би якесь мiркувaння, тяжко ображають римську прямодушшсть, говорячи, що суворють, урочис-тiсть, педaнтичнiсть, мовнi тонкощi й, нaрештi, таемниця цих Закошв були Обманом з боку Шляхетних, бо, маючи щ Закони у сво'1х руках, вони мали значну частину могутносп у мiстaх. Однак така поведшка була далекою вщ будь-якого обману; скорiше то були норови, що випливали з природи людей, яка за допомогою таких норовiв породжувала таю держави яю, зi свого боку, диктували саме таку, а не шшу поведшку» [21, с. 637].
1ншими словами, на думку Дж. Вшо, правильшше юридичнi закони вважати безпосередньо включеними в стиаю правових процеав, джерелом ди-нaмiзму яких е сощальний досвщ. Будь-яю закони мають витлумачуватися вщповщно до стiйких титв суспiльних дiй, загальноприйнятних уявлень про правду та справедливють. Так, за чаав Дж. Вiко соцiaльний досвщ вирiзняють «прагнення до зручностi, шжшсть щодо дiтей, любов до жшок та жага життя». Саме тому законодавча база европейських держав у XVIII столiттi розвива-еться переважно у приватному (особистому) прав^ зростае юльюсть юристiв, якi спецiaлiзуються саме в цш гaлузi. Висновки Дж. Вшо з дослiдження iс-торп римського права не тiльки дозволяють уточнити змют поняття соцiaль-
ного досвщу, а й перейти до дослщження змютовно-генетичного зв'язку мiж правовими цiнностями та правовими нормами. Зазначимо, що правовi цшносп е формою конкретизацп соцiального досвщу. Вони характеризують правове життя i як вимiр-явище, i як один з об'ективованих вимiрiв п фено-менолопчно! моделi.
Аналiз науково! л^ератури з теорп права показуе, що уявлення про право-вi цшносп у феноменологи суттево вiдрiзняються вщ того, що прийнято в рамках класичного праворозумшня. Зокрема, дослiджуючи значення по-няття «правовi цiнностi» Вл. Нерсесянц стверджуе: «Предметна галузь та основна тематика юридично! аксюлогл - це проблеми розумшня та тракту-вання права як цiнностi (як мети, належносп, iмперативног вимоги тощо) i вщ-повiднi цiннiснi судження (й оцiнки) про правове значення... фактично дано-го закону (позитивного права) й держави» [22, с. 53].
Схожу точку зору висловив i Р. Ромашов, який визначае правовi цiнностi як те, що являе собою «стверджувальш через офщшне визнання та проголо-шення (у рядi випадкiв - формально-юридичного закршлення) iдеальнi щ-льовi настанови, на досягнення яких спрямоване правове регулювання» [23, с. 5]. З такого розумшня випливае, що запропоноваш трактування поняття «правовi цiнностi» за сво!м змiстом тяжiють до поняття «норма».
З феноменолопчно! точки зору правовi цiнностi - це смислоутворювальш засади або принципи права, що визначають практичну значущiсть домагань правового суб'екта та забезпечують його включешсть у сощокультурш про-цеси конкретного суспшьства. Вони виявляють безпосереднiй зв'язок iз за-гальнолюдськими цiнностями, розглянутими як щеальний масштаб або смисловi передумови соцiального спiлкування. Можливiсть збереження стлкування фiксуеться iмперативно-атрибутивним станом свщомосп та об'ективуеться у правових поняттях та цiнностях. Свiдомiсть, занурена у та-кий простiр, е амбiвалентною: вона екологiчна, оскiльки спрямована на фш-сацiю власних станiв, але вона е й штерсуб'ективною, оскшьки передбачае наявнiсть осмислених домагань шших людей.
Правовi цiнностi слiд вщнести до роду загальнолюдських цiнностей, оскшьки вони виражають граничш уявлення суб'екта про справедливють громадського порядку, а також оцшку умов його гарантованост! Задля уник-нення термiнологiчног плутанини доцшьно розрiзняти цiнностi, що досяга-ються за допомогою права (до них можна вщнести цшносп порядку, благо-получчя, особисто! захищеностi тощо), та власне правовi цiнностi. Основна вщмшшсть полягае в тому, що правовi цiнностi можуть бути суто позитивни-ми. При цьому можна видшити два !х види. Перший вид - ейдетичш правовi цшносп, або цшносп самого права, що мають потенцшний характер i не залежать вщ !х конкретно-iсторичного втшення або вiд цiлей законодавця. До
них можна вщнести вс структуры елементи права - прaвовi норми, суб'ект права, прaвовi права та обов'язки, принципи правового порядку - принципи свободи, справедливости та рiвностi. Другий вид - актуальш прaвовi цшнос-тi - представляють т ж сaмi цiнностi, але розглянуп в певному юторико-куль-турному контексп, системi дiй та оцiнок суб'екта, який '1х сприймае. Напри-клад, смисловi нюанси у змiстi права власност («влaснiсть е священною та недоторканною»), що демонструють рiзнi юторично склaденi прaвовi системи, можуть отримати рiзну iнтерпретaцiю та оцiнку.
З феноменологiчноi позицп прaвовi цiнностi виявляються як штенцюналь-нi предмети, що осмислюються суб'ектом, який споглядае та оцшюе (Н. Гарт-ман). 1хня природа зв'язана з усвiдомленням суб'ектом значущосп того чи iншого правового явища або процесу. Формування цшносп являе собою по-слiдовнiсть акпв штенцп та рефлексп, унaслiдок яких шдивщ у змозi усвь домлювати те, що саме з безпосередньо переживаного вщповщае принципам його самовизначення в правь Прaвовi цiнностi можуть мати форму предмета, випадку, вчинку. Але вони можуть утворювати й незалежну вщ реальности сферу людсько'1 сутносп предмета, який е як втшеним виявом, як правило, граничних або цшьових орiентaцiй людини у свт. Як зазначав Н. Гартман, «строкатий достаток цiннiсних реaкцiй у житп, просякнутiсть ними всього людського життя е реальна сфера, в якш завдяки редукцп можна вбачати цш-нiснi сутностi. Цiнностi часто утворюють щеальний предмет цшнюно-чутте-вих акпв, складають 1'хнш об'ективний змют, який сприймаеться в них як незалежний вщ реaльноi поведiнки у вчинках та бажаннях» [24, с. 603].
Феноменолопчне дослiдження правових цшностей передбачае як вста-новлення демаркацп, так i опис змiстовно-генетичного зв'язку мiж правовими цiнностями та правовими нормами. Наявнють такого зв'язку доводиться хоча б тим, що i першi, i другi являють собою «уявлення про належне». Метафорично можна сказати, що норма - це редукована цшшсть, тобто така, що на-була в ходi багатократного вщтворення вигляду стандарту, усередненого масштабу дiяльностi й унaслiдок цього втратила свое метaфiзичне значення.
Вщмшшсть мiж правовими цiнностями та нормами полягае в тому, що прaвовi цшносп е мiрою осмисленостi суспшьного iснувaння людини. Право-вi норми завжди позасуб'ектш, деперсонiфiковaнi й не враховують оцшку суб'екта, який '1х сприймае. Ба бiльше, будь-яка правова норма покликана обмежити як шдивщуальш, так i суспiльнi уявлення про свободу i справед-ливiсть 1'хшми формальними редукцiями. Саме тому прaвовi норми завжди зв'язaнi з системою державного контролю, яка гарантуе сощальний порядок. Однак у дiйсностi така нормативна основа сама може бути джерелом супе-речностей та конфлiкгiв. Навпь якщо нормативний конфлiкг безпосередньо не спостер^аеться, вiн може виявлятися через aкцiйнi конфлiкги (конфлiкги
при реалiзацiг прав та виконанш обов'язюв), розв'язання яких може за певних умов привести й до змши самих нормативних актiв. У такому сена думка Р. 1еринга про те, що становлення й розвиток права завжди пов'язаш з бороть-бою, е по-справжньому концептуальною. Дшсно, потенцшна та фактична багатоварiантнiсть буття та правово! нормативностi слугують обов'язковою умовою змiни правових уявлень та правових систем.
Така думка Р. 1еринга в сучаснш лiтературi рiдко згадуеться й зводиться до обговорення питання про легiтимнiсть правових норм. Швидше суть пи-тання про нормативы конфлiкти полягае не в руйнацп зв'язкiв системи права, а в «лопщ» протiкання правових процеав. У контекстi процесуальностi правового життя стае очевидним, що норматившсть права слiд визначати як один iз показникiв стану правового життя. Вщповщно, змiна його стану тягне i змiну змiсту правових норм. Саме тому змiст останшх часто трансформу-еться при збереженш гхньог форми i структури. Як зазначае А. Бережнов, правова норма «прямо або опосередковано переломлюе в собi потреби та штереси сукупного суб'екта правотворчостi, його прагнення досягти конкрет-них цiлей, наслiдкiв; вона вщображае його розумiння суспiльних та природних закономiрностей, тенденцiй, оцiнку досвщу минулого, теперiшнього та уяв-лення про майбутне» [25, с. 11].
На вщмшу вiд правових норм, правовi цiнностi не мiстять сутшсних про-тирiч, що е джерелом конфлшпв. Причина «безконфлiктностi» правових цшностей полягае в тому, що загальнолюдсью цiнностi вiд початку виникають iз позитивних прагнень людини, «вiд усвщомлення яких залежить п здатнiсть проектувати майбутне, оцiнювати «iнше» й збер^ати у пам'ятi минуле» [26, с. 1001]. Звернення людини до цшностей дозволяе наповнити п життя такими екзистенцiалами, як «зрозумiлiсть», «розумнiсть», «досяжшсть», «ушверсаль-нiсть» тощо. Внаслiдок цього людиш властиво не боротися проти цшностей, а, як зазначав Е. Гуссерль, жити «у боротьбi за "наповнене цшностями", за-хищене вщ знецiнення, падiння цiнностей, розчарування, зростаюче у своему цшшсному змiстi життя, за життя, яке може забезпечити узгоджене i явне загальне задоволення» [27, с. 124].
У таких мiркуваннях фшософа простежуеться твердження наявносп змiс-товно-генетичного зв'язку мiж цшностями та нормами. Дшсно, подiбно до правових цшностей, змют правових норм також мютить екзистенцiальнi ас-пекти: позитивш очiкування соцiальног справедливостi, бажання слщувати релiгiйним, моральним, iдеологiчним та шшим цiнностям, iдеалам, переко-нанням, тш чи iншiй науковiй теорп, тим або iншим правовим ученням, доктринам тощо. Але рiвною мiрою на правовi норми можуть впливати омани, симпатп та антипатп щодо конкретних осiб або процеав. Вони можуть вiд-бивати чиесь бажання утриматись у владi й мютити в собi у зв'язку з цим
завищеш общяння; вони також можуть бути наслщком компромюу, рекомен-дацш або тиску ззовнi (наприклад, з боку шших держав або мiжнaродних оргaнiзaцiй). 1хнш змiст може бути й очевидним вираженням свавшля, диктату, наслщком проведення полпичних, економiчних та соцiaльних експери-ментiв.
Встановлення вщмшностей мiж правовими та правовими цшностями не виключае нaявностi змютовно-генетичного зв'язку мiж ними, що виявляеть-ся у тому, що: прaвовi норми та цiнностями включенi в загальний для них контекст сощального досвщу; прaвовi норми та щнносп е «ейдосами» умо-глядними формами, що збер^ають у собi щеальний об'ективний смисл; пра-вовi норми та прaвовi цiнностi е вираженням мiри в об'ективно можливiй оргашзацп дiяльностi i тому обов'язково включають у свш змiст схему про-поновaноi дп; зв'язок правових норм i цiнностей виявляеться в тому, що на-лежне, визначене нормою, можливе лише за наявносп цшшсного вiдношен-ня до норми.
У такому контекстi прaвовi норми та цiнностi можна визначити як вияв сутшсних сил людини. Норми мають властивють робити сво'1 вимоги й при-писи такими, що дедaлi бiльше проникають у внутршнш свiт людини. У рiз-нi iсторичнi моменти як передумови 1'х законодавчого утвердження ставали цiнностi свободи iндивiдa як морaльноi ютоти, суб'екта економiчноi та по-лпично'! дiяльностi.
Конкретизувати змiстовно-генетичний зв'язок мiж правовими цiнностями та правовими нормами можна за допомогою аксюлопчного aнaлiзу структури прaвовоi норми, запропонованим I. 1саевим: «Будучи символом влади (навпь у сферi приватноправових вiдносин), правова норма своею структурою де-монструе подiбну обумовленiсть. Нaйбiльш показовою й демонстративною п складовою е сaнкцiя, у якiй силовий та полгтичний елемент особливо рельефно видшений. Гiпотезa, породжена кaзуiстичною трaдицiею та найбшьш тiсно зв'язана з реальними потребами повсякденного життя, символiчно ви-ражае протiкaння самого життя. Нарешп, диспозицiя за сво'1м стилем та формою бшьше за все схильна до декларативности й формулювання загальних щей, що мютяться у нормЬ> [28, с. 8]. При цьому найбшьш навантаженою е диспозищя як правозобовязуюча структура, що надае в користування суб'ектам широкий дiaпaзон умов стшкого вiдтворення соцiaльного досвiду: «кожен мае право на життя», «право власносп охороняеться законом», «кожен мае право захищати сво'1 права уама засобами, не забороненими законом».
Дослщження природи правових цiнностей iз необхщшстю передбачае з'ясування мехaнiзму кореляцii мiж ними та загальнолюдськими цiнностями, причому зв'язку не стiльки логiчного, скшьки iсторично конкретного. На свiй манер виршують це питання свiтовi релiгii та тотaлiтaрнi iдеологii, проте поза
жорсткими щеолопчними або релЫйними рамками дане питання стае «ка-менем спотикання». Це обумовлено передусiм тим, що важко давати обгрун-тування деяким проголошеним цiнностям. Особливо актуальним дане питання стае у кризових ситуащях, коли змiнюються старi та виробляються новi цiннiснi орiентацiг. Для того, аби зробити вшьний цiннiсний вибiр, необхiдний достатнiй набiр цiнностей, а також визначенiсть ^хих засад.
На нашу думку, засадами правових цшностей е соцiальний досвщ та пов'язанi з ним загальнолюдсью цiнностi. Зокрема, правовi цiнностi виника-ють у контекстi загальнолюдських цшностей як результат загостреного розу-мшня актуальних соцiальних процесiв або суттевих трансформацiй сощаль-ного досвiду. Перехщ сощально! цiнностi «справедливiсть» у правову щннють обумовлений колективними переживаннями втрати гарантованосп звичних умов !хнього вщтворення. Це тягне за собою формування нового соцiального досвiду та передбачае необхщшсть юридичного оформлення соцiальних змш у виглядi правових норм. При цьому перехщ вщ одного стану сощального досвiду до iншого може бути описаний як процес редукцп - актуалiзацiг та очищення одного сощального досвщу у трансформацiях шшого.
На думку В. Графського, щнносп у правi реалiзуються сукупно з деякими особистими та груповими щнностями, а також у загальнiй взаемодп з уста-леною або такою, що складаеться, iерархiею цiнностей у даному суспшьста. Суттевим е те, що остаточна фшсащя цiннiсних орiентацiй у правових нормах вiдбуваеться в обстановщ щейно! та пол^ично! боротьби. Як зазначае В. Граф-ський, «перемога завжди мае вiдносне значення, оскшьки у набiр основних цшностей не можуть потрапити таю, яю роздшяе нечисленна та маловпливо-ва частина суспшьства» [29, с. 85].
Можна стверджувати, що правовi щнносп та норми е фiксацiями резуль-татiв розвитку соцiального досвiду. На першому етат вони виявляються в загальнолюдських щнностях як граничних орiентацiях людини у свiтi та критерiях соцiально визнаного. Подальший розвиток сощального досвщу приводить до !х конкретизацп стосовно певних видiв соцiальног практики, зокрема, права. Таким чином, виникають правовi щнносп, що в ходi багато-кратного вiдтворення на наступному етапi розвитку соцiального досвiду пере-творюються на формалiзованi сутностi - правовi норми.
Не претендуючи на вичерпшсть у вирiшеннi проблеми взаемозв'язку правових цiнностей та правових норм, зробимо деяю висновки. Правовi цiннос-тi визначають смисл та меж1 соцiальних практик, актуалiзуючи п з них, якi спрямованi на збереження перспектив довiрливого спiлкування. Правовi норми е легiтимними, якщо завдяки !м реалiзуються правовi цiнностi. Право-вi цiнностi е нормативними, оскшьки мютять не тiльки смисли та щеали, а й межi особиспсних домагань та стандарти легiтимних моделей поведшки.
npaBOBi щнносп безпосередньо корелюють i3 сощальним досвiдом. Як форма практично-духовного освоення дiйсностi вш, з одного боку, слугуе засадою духовного осягнення правових даностей, представляе ix в щеально-значимш форм^ а з шшого - безпосередньо пов'язаний з перетворенням правового життя вiдповiдно до штенцш суб'екта. Соцiальний досвiд та правовi щннос-тi, таким чином, розглянут як об'ективованi параметри феноменолопчно}.' моделi правового життя. При цьому феноменолопчна модель конкретизуе отриманi рашше результати в дескрипци даних вимiрiв-явищ i слугуе засадою для штерпретацп ix фактичних виявiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Халапсис А. В. Социальное прогнозирование и синергетическая модель культуры. Фыософ1я, культура, життя. 2006. Вип. 26. С. 36-48.
2. Комиссаров И. И. Использование модели абстрактного механизма в социально-философском познании (на примере договорных концепций Т. Гоббса и Дж. Локка). Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2016. № 1 (63). С. 83-86.
3. Матурана У. Биология познания. Язык и интеллект. Москва: Изд. группа «Прогресс», 1995. С.95-142.
4. Луман Н. Л. Общество как социальная система; пер. с нем. Москва: Издательство «Логос». 2004. 232 с.
5. Хюбнер К. Критика научного разума; пер. с нем. URL: http://www.kph.npu. edu.ua/!e-book/tpft/data/WOLG% 20% 23% 201/855.% 20 %D5%FE%E1%ED%E5%F0%20%CA.%20%CA%F0%E80/oF20/oE8%EA%E0%20 %ED%E0%F3%F7%ED%EE%E3%EE%20%F0%E0%E7%F3%EC%E0/855.%20 %D5%FE%E1%ED%E5%F0%20%CA.%20%CA%F0%E8%F2%E8%EA%E0%20 %ED%E0%F3%F7%ED%EE%E3%EE%20%F0%E0%E7%F3%EC%E0. pdf (дата звернення: 03.12.2018).
6. Щедовицкий Г. П. О различных планах изучения моделей и моделирования. Избранные труды. Москва: Школа культурной политики, 2005. 588 с.
7. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. Москва: Мысль, 1993. 962 с.
8. Гуссерль Э. Картезианские размышления. URL: http://rumagic.com/ru_zar/sci_ philosophy/gusserl/0/j26.html (дата зверенення: 03.12.2018).
9. Шюц А. Формирование понятия и теории в общественных науках. Американская социологическая мысль. Москва: МГУ, 1994. 496 с.
10. Смирнова Н. М. Классическая парадигма социального знания и опыт феноменологической альтернативы. Общественные науки и современность. 1995. № 1. С.127-137.
11. Алексеев Н. Н. Основы философии права. Санкт-Петербург: Лань, 1999. 250 с.
12. Шпрага О. В. Феноменология опыта: опыт как «почва и горизонт» познания URL: http://www.ruthenia.ru/logos/number/2001_2/08_2_2001.htm (дата звернення: 03.12.2018).
13. Мотрошилова Н. В. Понятие и концепция жизненного мира в поздней философии Эдмунда Гуссерля. Вопросы философии. 2007. № 9. С. 134-144.
14. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Москва : «Academia-Пресс», 1995. 323 с.
15. Филипсон М. Феноменологическая философия и социология. Новые направления в социологической теории. Москва : Прогресс, 1978. 392 с.
16. Каган М. Мир общения. Москва : Политиздат, 1988. 319 с.
17. Каган М. С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). Москва : Политиздат, 1974. 328 с.
18. Батищев Г. С. Деятельность и ценности. Критика «деятельностного подхода» и теории интериоризации. Вопросы философии. 1985. № 2. С. 58-64.
19. Давид Р., Жоффре К. Основные правовые системы современности. Москва : Международные отношения, 1999. 400 с.
20. Фон Халем Ф. Историко-правовые аспекты проблемы Восток-Запад. Вопросы философии. 2002. № 7. С. 26-51.
21. Вико Джамбаттиста. Основания новой науки об общей природе наций. Москва, Киев : «REFL-book», «Ирис», 1994. 656 с.
22. Нерсесянц В. С. Философия права : учеб. для вузов. Москва : Юристъ, 1997. 647 с.
23. Ромашев Р. А. Реалистический позитивизм: интегративный тип современного правопонимания. Правоведение. 2005. № 1. С. 4-12.
24. Гартман Н. К основоположенню онтологии. Санкт-Петербург : Наука, 2003. 640 с.
25. Бережнов А. Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права. Вестник МГУ. Серия 11. Право. 1999. № 4. С. 3-13.
26. Плотников В. И. Ценность Современный философский словарь. Лондон, Франкфурт-на-Майне, Париж, Люксембург, Москва, Минск, 1998. 1064 с.
27. Гуссерль Э. Статьи об обновлении. Вопросы философии. 1997. № 4. С. 109-135.
28. Исаев И. А. Символизм правовой формы (историческая перспектива) Правоведение. - 2002. № 6. С. 7-14.
29. Графский В. Г. Традиции и обновление в праве: ценностное измерение перемен. Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. Москва : ИГиП РАН, 1996. 89 с.
REFERENCES
1. Halapsis A. V. (2006). Social'noe prognozirovanie i sinergeticheskaya model' kul'tury.
Filosofiya, kul 'tura, zhittya - Philosophy, culture, life, Issue 26,6-48 [in Russian].
2. Komissarov I. I. (2016). Ispol'zovanie modeli abstraktnogo mekhanizma v social'no-filosofskom poznanii (na primere dogovornyh koncepcij T. Gobbsa i Dzh. Lokka).
Istoricheskie, filosofskie, politicheskie i yuridicheskie nauki, kul'turologiya i iskusstvovedenie. Voprosy teorii i praktiki - Historical, philosophical, political and legal Sciences, cultural studies and art history. Theory and practice, 1 (63), 83-86 [in Russian].
3. Maturana U. (1995). Biologiya poznaniya. Yazyk i intellekt - Language and intelligence. Moskva: Izd. gruppa «Progress», 95-142 [in Russian].
4. Luman N. L. (2004). Obshchestvo kak social'naya sistema. Moskva: Izdatel'stvo «Logos».
5. Xyubner K. (1994). Kritika nauchnogo razuma URL: http://www.kph.npu.edu.ua/te-book/tpft/data/WOLG%20%23%201/855.%20%D50/oFE0/oE1%ED%E5%F0%20 % C A . % 2 0 % C A % F 0 % E 8 % F 2 % E 8 % E A % E 0 % 2 0 %ED%E0%F3%F7%ED%EE%E3%EE%20%F00/oE00/oE70/oF3%EC%E0/855.%20 %D5%FE%E1%ED%E5%F0%20%CA.%20%CA%F0%E8%F2%E8%EA%E0%20 %ED%E0%F3%F7%ED%EE%E3%EE%20%F0%E0%E7%F3%EC%E0. pdf [in Russian].
6. SHCHedovickij G. P. (2005). O razlichnyh planah izucheniya modelej i modelirovaniya. Izbrannye trudy. Moskva: SHkola kul'turnoj politiki [in Russian].
7. Losev A. F. (1993). Ocherki antichnogo simvolizma i mifologii. Moskva: Mysl' [in Russian].
8. Gusserl' E. Kartezianskie razmyshleniya URL : http://rumagic.com/ru_zar/sci_ philosophy/gusserl/0/j26.html [in Russian].
9. SHyuc A. (1994). Formirovanie ponyatiya i teorii v obshchestvennyh naukah. Amerikanskaya sociologicheskaya mysl'. Moskva: MGU [in Russian].
10. Smirnova N. M. (1995). Klassicheskaya paradigma social'nogo znaniya i opyt fenomenologicheskoj al'ternativy. Obshchestvennye nauki i sovremennost' - Social Sciences and modernity,1,127-137 [in Russian].
11. Alekseev N. N. (1999). Osnovy filosofii prava. Sankt-Peterburg: Lan' [in Russian].
12. SHpraga O. V. (2001). Fenomenologiya opyta: opyt kak «pochva i gorizont» poznaniya. URL: http://www.ruthenia.ru/logos/number/2001_2/08_2_2001.htm [in Russian].
13. Motroshilova N. V. (2007). Ponyatie i koncepciya zhiznennogo mira v pozdnej filosofii EHdmunda Gusserlya. Voprosy filosofii - Problems of philosophy, 9, 134-144 [in Russian].
14. Berger P., Lukman T. (1995). Social'noe konstruirovanie real'nosti. Moskva: «Academia-Press» [in Russian].
15. Filipson M. (1978). Fenomenologicheskaya filosofiya i sociologiya. Novye napravleniya v sociologicheskoj teorii. Moskva: Progress [in Russian].
16. Kagan M. (1988). Mir obshcheniya. Moskva: Politizdat [in Russian].
17. Kagan M. S. (1974). CHelovecheskaya deyatel'nost' (opyt sistemnogo analiza). Moskva: Politizdat [in Russian].
18. Batishchev G. S. (1985). Deyatel'nost' i cennosti. Kritika «deyatel'nostnogo podhoda» i teorii interiorizacii. Voprosy filosofii - Problems of philosophy, 2,58-64 [in Russian].
19. David R., ZHoffre K. (1999). Osnovnye pravovye sistemy sovremennosti. Moskva: Mezhdunarodnye otnosheniya [in Russian].
20. Fon Halem F. (2002). Istoriko-pravovye aspekty problemy Vostok-Zapad. Voprosy filosofii - Problems ofphilosophy, 7, 26-51 [in Russian].
21. Viko Dzhambattista (1994). Osnovaniya novoj nauki ob obshchej prirode nacij. Moskva, Kiev: «REFL-book», «Iris» [in Russian].
22. Nersesyanc V. S. (1997). Filosofiya prava. Moskva: YUrist» [in Russian].
23. Romashev R. A. (2005). Realisticheskij pozitivizm: integrativnyj tip sovremennogo pravoponimaniya. Pravovedenie - Legal science,1,4-12 [in Russian].
24. Gartman N. (2003). K osnovopolozhennyu ontologii. Sankt-Peterburg: Nauka [in Russian].
25. Berezhnov A. G. (1999). Teoreticheskie problemy pravoponimaniya i formirovaniya soderzhaniya prava. Vestnik MGU. Seriya 11. Pravo - MSU Herald. Issue 11. Righ, 1999, 4, 3-13 [in Russian].
26. Plotnikov V. I. (1998). Cennost' Sovremennyj filosofskij slovar'. London, Frankfurt-na-Majne, Parizh, Lyuksemburg, Moskva, Minsk [in Russian].
27. Gusserl' E. (1997). Stat'i ob obnovlenii. Voprosy filosofii. - Problems ofphilosophy, 4, 109-135 [in Russian].
28. Isaev I. A. (2002). Simvolizm pravovoj formy (istoricheskaya perspektiva) Pravovedenie -Legal science, 6, 7-14 [in Russian].
29. Grafskij V. G. (1996). Tradicii i obnovlenie v prave: cennostnoe izmerenie peremen. Problemy cennostnogo podhoda v prave: tradicii i obnovlenie. Moskva: Izd-vo IGiP RAN [in Russian].
Коваленко Инна Игоревна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
Кальницкий Эдуард Анатолиевич, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
ПРАВОВАЯ ЖИЗНЬ КАК ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКАЯ МОДЕЛЬ:
ПОНЯТИЕ И СТРУКТУРА
В статье описана феноменологическая модель права, исследованы элементы ее структуры, предложены измерения феноменологической модели. Исследованы социальный опыт и правовые ценности как измерения-явления и как структурные составляющие феноменологической модели. Исходным структурным элементом и объемлющей смысловой рамкой феноменологической модели определен социальный опыт. Рассмотрено содержательно-генетическое единство социального опыта
с понятиями «опыт», «жизненный мир» и «деятельность». Обосновано, что социальный опыт - это всегда опыт деятельности, взятой со стороны проявлений субъекта. Определена связь между правовыми ценностями и правовыми нормами, а также показано различие между ними.
Ключевые слова: социальное познание, неклассическое понимание права, правовые ценности.
Kovalenko Inna Igorivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law
University, Kharkiv, Ukraine
Kalnytskyi EduardAnatolievich, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law
University, Kharkiv, Ukraine
LEGAL LIFE AS A PHENOMENOLOGICAL MODEL: CONCEPTAND STRUCTURE
Problem setting. The contemporary understanding of law implies addressing theoretical opportunities ofphenomenology and, in particular, allows finding and describing structural elements of the phenomenological law model.
Recent research and publications analysis. The method of modelling is widely used in modern social epistemology. Being influenced by post-empirism new approaches emerged in social epistemology. The leading role in them is given not to empirical evidence and logical-deductive procedures, but to the models of theoretical explanations, which are used by this or that research strategy.
Paper objective is to single out and describe the elements of the phenomenological law model from the viewpoint of its structure, formed by social experience and legal values.
Paper main body. The article discusses the structural elements of the phenomenological model, its methodological significance was shown ass the focus of the legal life description, specifying the content of meaningful dimensions and dimensions-phenomena.
The essence of the modelling procedure was identified, its connection with other phenomenological procedures was confirmed. Suggested phenomenological model measurements include: social experience, giving the context for implementing all other elements of the legal structure; legal values, determining the aim and the content of legal practices; legal entities, characterized by their abilities to act and be recognized in the legal domain; legal entity reasons, actualizing their abilities and bringing meaning to legal facts.
Social experience and legal values were studied as measurements-phenomena (or the given legal life) and as structural elements of the phenomenological model. The basic structural element and the overall meaningful framework of the phenomenological model
determine social experience. The content-genetic unity of the social experience with the concepts of experience, life world and activity was analyzed. It was confirmed that the social experience is always the experience ofactivity, taken from the entity expression. The social experience in the legal context appears as the total of collective actions to recognize legal values, expressed in the social facts and activity schemes. Therefore, legal values were determined as essential meaningful grounds and principles of law, determining the practical value of the claims of the legal entity and ensuring its involvement in the social -cultural, processes of the specific society.
The content-genetic connection between the legal values and legal regulations was specified, whereas the difference between them was also shown.
Conclusions of the research. The phenomenological model is designed to assist the integrity of law from inside and strengthen the effect of the description and interpretation of legal life specific manifestations. The consequence of the relative analysis of legal values and regulations was the development of the mechanism of their connection with the social experience and general human values.
Keywords, social epistemology, non-classical understanding of law, legal values.
