CC BY
80
СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЕ НАУКИ
1СТОР1Я РОЗВИТКУ ЯеЧНОГО ПТАХ1ВНИЦТВА ЯК ГАЛУЗ1
Осадча Юлiя Василмна,
кандидат альськогосподарських наук, доцент кафедри генетики, розведення i бютехнологИ тварин, Нацюнальний
утверситет бюресурав i природокористування Украши
HISTORY OF AS OF POULTRY EGG
Осадчая Юлия Васильевна, кандидат сельскохозяйственных наук, доцент кафедры генетики, разведения и биотехнологии животных, Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины Osadcha Yulia, Candidate of Agricultural Sciences, assistant professor of genetics, animal breeding and biotechnology National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine АНОТАЦ1Я
У статтi узагальненi лiтературнi данi про походження курей, iх диких предюв, час та мiсце одомашнення. Описан основнi шляхи розповсюдження курей у свiтi. Наведена iсторiя приручення курей та розвиток породоутворюваль-ного процесу. На пiдставi першоджерел показано зародження спецiалiзацii птахiвництва.
Ключовi слова: кури, походження, дик предки, розповсюдження, приручення, одомашнення, породоутворюваль-ний процес, спецiалiзацiя. SUMMARY
The literature data on the origin of the hens and their wild ancestors, the time and place of domestication are summarizes. The basic pathways of hens in the world are described. The history of hens domestication and breedformed process development are presented. The emergence of specialization poultry based on primary sources is showed.
Key words: hens, origin, wild ancestors, distribution, taming, domestication, breed formed process, specialization.
Вступ. Селекщю птищ почали одночасно з li одо-машненням, коли кожен власник курей ввдбирав для вщтворення кращих особин. До моменту переходу nraxiB-ництва на промислову основу селекцюнери створили кшька сотень порвд курей. Промислове птахiвництво пред'явило сво! вимоги до якостей породи. Упродовж ба-гатьох рошв селекцюнери удосконалювали породи, виво-дили кроси та спецiалiзованi лши, займаючись створен-ням вщповщно! птищ. Так, баншвська курка (Gallus bankiva) вщкладае лише 8-15 яець, у 1925 рощ курка за рк вщкладала 175 яець, а несучють сучасно! несучки складае 320-350 яець. Такому росту продуктивности в рiвнiй мiрi, сприяють новi методи годiвлi та утримання поголiв'я, адже удосконалення технологи дозволяе птищ ре-алiзувати створений генетичний потенщал. Тим не менше,
вивчення попереднього досв^ юторп розвитку птах1в-ництва свiту мае не лише тзнавальне, а й практичне значения, слiдуючи вiдомому вислову Д. Чоссера «Немае такого нового звичаю, який не був би старим». Ця стаття покладе початок наступним публiкацiям, присвяченим вивченню досвщу свiтового птах1вництва з питань розведення та селекци курей.
Походження та розповсюдження курей. Лггература про походження домашшх курей, !х диких предков, час i мюце одомашнення - вкрай суперечлива: дати одних i тих же подш у рiзних авторiв вiдрiзняються на сотш i навiть тисячi рошв. Фундаментальш дослiдження Ч.Дарвiна про походження домашних курей, ретельне порiвняння !х з чо-тирма дикими видами (Gallus bankiva, G.sonneratii, G.Stanley, G.varius; за Дарвiном) показали, що ва породи походять вiд одного виду - Баншвсько! курки (рис. 1) [1].
Рис. 1. Баншвсьш кури.
Систематика виду G. gallus у р1зних автор1в не збпаеться. Так, Баншвську курку Дарвш, як i багато шших автор1в, вщносив до розряду виду. Однак у сучасних працях з систематики птищ [3] вона значиться одним з п'яти шдвид1в G. gallus (шша усталене назва: червона
курка джунгл1в - Red Jungle Fowl). Судячи з наведеного Дарвшом ареалу розповсюдження G.bankiva, вш мав на уваз1 вид G.gallus. З теор1ею Дарвша про монофштичне походження домашшх курей погоджуються багато нау-
ковшв [5,6], хоча юнуе теорiя i про полiфiлетичне поход-ження [16]. Однак ва вченi сходяться в тому, що основний предок домашнiх курей - вид G.gallus.
У минулому полiфiлетична гiпотеза походження курей була основною через фенотипову рiзноманiтнiсть сучасних курей. Але, А. Fumihito з колегами [18] перекон-ливо показали, що гени, притаманш сучасним курям, були присутшми i у курей, знайдених на пiвнiчному сходi Та!ланду. Це тдтверджуе географiчне походження курей, яке ствпадае з археологiчними даними.
Як вважали до недавнього часу, першi вiдомостi про одомашнених курей вщносяться до III тисячолiття до н.е. Так, судячи з археологiчних розкопок в райош мiст Хараппа i Мохенджодаро, розташованих у долинi 1нду (сучасний Пакистан), де були знайдеш залишки курячих к1сток, фiгурки i печатки iз зображенням курей, вони пе-ребували вже в одомашненому станi приблизно в 3250 до н.е. [43,44].
У китайськ1й енциклопеди 1609 року на основi ста-родавнiх документiв повiдомляеться, що домашш кури iснували в Кита! приблизно в 1400 р. до н.е. i вказуеться, що кури потрапили туди з заходу [3]. Однак деяш до-слвдники [41] на пiдставi археологiчних знахiдок вказу-ють, що в Кита! курей приручили на сторiччя ранiше початку розвитку найдавшшо! iндiйськоl цившзацп - 6000 р. до н.е.
Рис. 2. Древш зображення пiвня.
Одне з найдавнiших зображень пiвня, що датуеться 1840 р. до н.е., знайдено в Сгипп, в храмi поблизу Фiв. У цей час торговi шляхи пов'язували Сгипет, Месопотамiю i Iндiю [11]. Подальшi древнi вiдомостi про те, що египтяни знали домашшх курей, вщносяться до часу царювання Тутмоса III (1525-1473 рр. до н.е.): зберися малюнок го-лови твня на стiнi гробницi вiзира Рекмари, в сценi тдно-шення дарiв з Кефтиу (сучасний Крит). Ще одне тдтвер-дження - малюнок швня на черепку, знайденому поблизу гробниц Тутанхамона, поховання якого датуеться 1338 до н.е. [16]. Це сввдчить про присутшсть курей в Сгипп в перiод Нового царства (1425-1123 до н.е.) [14,17]. Однак, надал^ аж до 650 р. до н.е. жодних графiчних ведомостей про перебування курей на цш територп не виявлено [15].
У Середземномор'1 вони з'явилися приблизно в УШ -VI ст. до н.е., спочатку в Древнiй Греци, попм у Римi. Про це сввдчать зображення на давньогрецьких монетах i вазах, що виготовлялися в Халквд, Коринтi i Лаконiцi (рис.2). У центральнш Gвропi, на пiвнiч вщ Альп, домашнi кури з'являються лише на початку нашо! ери. Моза!чне зображення пiвня, що ввдноситься до I ст. до н.е., знайдено на територп Римсько! iмперil [9,19].
Як вже згадувалося, е рiзнi точки зору на час i мiсце походження домашнiх курей. Так, багато в чому не збта-ються з викладеним вiдомостi Б.Вест i Б.-С. Жу, як1 зiбрали величезний матерiал (в основному остеолопчний) [42]. Вони проаналiзували не пльки опублiкованi роботи, але й похвдт щоденники i журнали археологiв i палеозоо-логiв, в яких мютилися данi про раннi знах1дки домашшх курей. Щ узагальнення показали, що в Кита! згадуються 18 мюцезнаходжень з залишками к1сток курей (приблизно 5935-1470 рр. до н.е.) i 71 - в шших кранах (VI тисячо-лiття до н.е. - I ст. н.е.).
У Сврот найдавшший остеологiчний матерiал знайдений на територiях сучасних Румунi! (6000-3000 рр. до н.е.) i Греци (4000-3000 рр. до н.е.) [41], на Украш (в околицях Киева) (4000-2500 рр. до н.е.) [37]; в Азп - 1раш (3900-3800 рр. до н.е.), Туреччиш (2600-2300 рр. до н.е.), Сирп (2400-2200 рр. до н.е.) [12], 1зра!ль ( 700 р. до н. е) [36] на Алта! ( 500 р. до н. е.), в Мохенджодаро автори да-тують знахвдки 2000 р. до н.е. [43].
Крiм к1сткових залишк1в, до аналiзу були залученi клiматичнi даш i особливостi рослинного покриву. На ос-новi цих в1домостей вчеш вважають, що центром походження слщ вважати Пiвденно-Схiдну Аз1ю (час домести-кацi! курей приблизно УШ тисячолггтя до н.е.).
У 1ндш кури могли потрапити з Китаю або бути одомашнеш незалежно i пiзнiше, нiж у Пiвденно-Схiднiй Азп. Отже, на думку авторiв, час доместикаци курей вiд-суваеться приблизно на 5 тис. рошв, поява домашшх курей у Сврот - на 5-2 тис. рошв назад порiвняно з вщомо-стями, наведеними вище, а мюцем доместикаци слщу вважати не долину у 1нду, а Пiвденно-Схiдну Аз1ю [3].
Що стосуеться розповсюдження курей у свт, то вони почали поширюватися з Хемуду в Пiвденно-Схвдному Кита! близько 7000 рок1в тому [8,45] через цен-тральну Азш на пiвнiч вiд Гiмала!в [26,28]. Кордошв Свропи кури досягли близько 3000 рошв до н.е. [9]. Це сввдчить про те, що початкове поширення курей вщ
твденного сходу Ази фактично обшшло Iндiйський субконтинент. До Африки кури потрапили або через Шльську Долину, або через Греко-Романський торгiвельний шлях Сходного узбережжя у перюд 100-500 рр., про що сввдчать знах1дки исток у Малi [37], Нубп [23], Схвдно-Африкан-ському узбережж [27] та швдш Африки [29]. Однак не виключають i бiльш ранню !х появу на цьому континентi через Сахару (через Фшшйський Карфаген). Деяк1 до-слвдники [20,22] вважають, що кури поширювалися по Са-харi, через Бербери, Схщне узбережжя i, можливо, через узбережжя Червоного моря в Ефюшю. Дискусiйним е питания присутносп курей у Новому Свт [13,21]. Вченi досi сперечаються чи були кури присутш на Захвдному уз-бережж1, куди iмовiрно були завезеш з Ази.
Аналiзуючи юторш та шляхи розповсюдження до-машшх курей, Р.Д. Кроуфорд [16] приходить до висновку, що рання поява !х в £гипп i на островi Крит була випад-ковою (як, можливо, i в шших частинах земно! кулi) i тому надалi не призвела там до розвитку високо! культури птахiвництва i створення сво!х типiв курей.
Дослщження Моiсеево! 1.Г. [3], показали, що серед курей азiатського походження виявилося значно бiльше морфологiчних форм. Деяш породи древнього походження виявилися близью за типом i до G.gaИus, i до се-редземноморських порвд. Тому, слад вважати, що в старо-давнi часи кури, близью за типом до сучасних Середземноморських порщ були вивезенi з Ази в Се-редземномор'я.
Однак, найбшьш невивченим е одомашнення та розповсюдження курей на шести географiчних областях:
У £врош в середш столiття i пiзнiше бiйцiвськими породами курей славилась Антя (англiйськi бшщвсьш породи старого i нового типу), Бельпя (бельгiйська бiйцiвська) i Роая (численнi рiзновиди московсько! бiйцiвськоi породи) [3].
До початку XIX ст. в англшському парламент було спещальне мiсце для фiнальних змагань твнячих бо!в. Ймовiрно, таким чином парламентарп знiмали власну агресш. Цiкава можлива версiя походження слова коктейль (cocktail), до^вно означае «твнячий хвют». В Англл iснував звичай тсля пiвнячих бо!в пити сумiш напо!в, що складаеться i3 стiлькох iнгредiентiв, ск1льки за-лишалося пiр'я в хвосп у переможця [31].
Люди стали використовувати домашних курей в культових служшнях i обрядах. У лiтературi 1рану (2000700 рр. до н.е.) е поввдомлення про те, що твень в ri часи вважався передвiсником зорi, сво!м криком вiн будив людей i закликав до творчо! роботи.
Та!ланд, Росiя, Укра!на, Iндiйський субконтинент, Швденно-Захвдна Азiя та Африка на твдень ввд Сахари [22,23].
Приручення курей. Вс фахiвцi, що займаються iсторiею використання домашнiх курей у житп людини [10,20,24], сходяться у тому, що на зорi доместикацii кури не служили джерелом гж1. Так, у Швденно-Схвднш Ази курей використовували для ворожшня та жертвоприно-шення [33]. Тодi люди звернули увагу на агресивну по-ведiнку птахiв, !х схильнiсть до постiйних бшок мiж собою. Цi властивосп вiдповiдали нахилам людини бронзового столитя (к1нець IV - початок I тисячолитя до н.е.), оск1льки Г! життя складалося з постiйно! боротьби за юнування, в як1й виживае i перемагае найсильнiший. Саме тому з давшх часiв бiйцiвський спорт поширився у ба-гатьох регюнах - в Iндi!, кранах 1ндокитаю, Малайського архипелагу, Стародавнiй Грецп, Римськш iмперi!, пiзнiше в Середнiй Ази, ПШвденнш Америцi [38].
Для кра!н з рiзними культурними традицiями ха-рактернi сво! напрямки селекцi! бшщвсько! птицi та форми проведення швнячих бо!в. У кожнiй кра!ш, навиъ у кожиiй мiсцевостi створювалася своя бшщвська порода, звiдси i велика рiзноманiтнiсть порвд цього напрямку (рис. 3).. У стародавшх грекiв пiвнячi бо! були улюбленою ро-зважальною грою, особливо в Афiнах, де з чаав перських воен (V ст. до н.е.) в театрi Дюшса влаштовувалися публiчнi бо!. Швень як символ змагання та перемоги зоб-ражувався на щитах во!шв, а також на великих кубках, яш пiдносили переможцям пвд час святкувань.
У творах давньоримських письменнишв - Вергiлiя (70-19 рр. до н.е.), Плшя Старшого (23 або 24-79 рр.) по-ввдомлялося про те, що крик твня мютив рiзного роду зна-мення i пророкування. Курей i пiвнiв часто приносили в жертву, а в деяких кра!нах !х вважали священними птахами i утримували при храмах.
Вiщуни Стародавньо! Греци та Риму використовували швшв для передбачень долi i прийдешшх подiй: на землi креслили лтгери алфавiту, на кожну помiщали зерно. Попм пускали пiвня i слвдкували, як1 букви вiн «скльовуе», i з них складали пророчi фрази.
У стародавньому Кита!' пiвень асоцшвався з со-нячним символом «ян», йому приписувалася здатнiсть за-хисту ввд грабiжиикiв, приносити в будинок багатство, щастя i вказувати час. Цим пояснюеться важлива роль твня в китайськш символiцi i орнаментах - традицшш малюнки на китайських тканинах пiд назвами «Кричущi швш», «вигнуп пiр'я пiвнячого хвоста»та iншi курячi
теми. Зображення твня, стваючого на барабащ вважа-лося символом свпу. Взагалi вся твняча символiка в Кита! мала доброзичливий змiст [2].
Природно, що священна птиця повинна була залу-чати погляди сво!м зовшшшм виглядом i володiти гарним голосом. Це дало початок декоративному напрямку птахiвництва i спорту пiвнячого ству. Так з'явилися чис-леннi породи бентамок, багато з яких дивовижно красивi i нагадують яскравих метелишв або букет строкатих коль-орiв (у Росп у XVIII ст. були створеш дуже красивi пав-ловськ1 кури). Пiвденно-Захiдна Азiя i Японiя славляться довгохвостими породами курей (фешкс, суматра, йоко-гама та ш), у яких довжина твнячого хвоста може дося-гати 10 м [3].
Спорт твнячого ству до цих тр поширений в рiз-них частинах земно! кулг У Японii, Греци, Албанп, Бельги iснують по калька порiд курей, що розрiзняються спiвом. У Росп здавна розводять юрловских голосистих курей, яш здатнi тримати ноту до 25 секунд, а в Туреччини виведена порода, ств пiвнiв яко! може тривати до 30 секунд. У Шмеччиш ввдома порода «прський ствак», що володie низьким, з особливими модуляшями, голосом, здатна ви-водити протяжну i меланхолiчну тсню. Очевидно, в кожнiй з цих кра!н самостiйно, шляхом вiдповiдного вщбору створювались пiвнi-спiвуни.
Розвиток птахiвництва як спешально! галузi сшьсь-кого господарства i як науки, утилiтарне використання до-машнiх курей в якосп джерела м'яса та яець ввдноситься до перiоду розквiту греко-римсько! культури. Багато римських письменник1в залишили обширш працi з птахiв-ництва, що сввдчить про його високий розвиток у той час. Так, у працях Колумелли (12 томiв), письменника i агронома I ст., е поради з шкубацп, методи селекци, годiвлi,
Зародження яечного птахiвництва. Тривалий час люди не вживали продукти птах1вництва в !жу. Основною причиною цього була присутшсть курей у багатьох ритуалах. Курячi яйця вважалися «брудним продуктом» та,
утримання, вiдгодiвлi, вибракування, контролю за хворобами, навиъ поради з маркетингу i цiновоi полiтики. Вш згадуе про iснування в його крш'ш чотирьох iноземних порiд: бшшвських - родонсько! (батькiвщина о.Родос), мщйсько! (Мiдiя, пiвнiчний захвд 1ранського напр'я), невiдомоi спецiалiзацil - танагранськ1 (з Танагра в Беотл, Стародавня Грешя ) i халк1ськ1 (з Халкис, о. Евбея ) [26].
Аристотель (384 - 322 р. до н.е.) i Плшш згадують ще мiсцеву адрiйскую породу (з Адри поблизу Венецil), що характеризуеться високою несучiстю. Згiдно Колу-мелл1, кращ кури виходять вiд схрещування швшв iно-земних порiд з мюцевими курми (початок створення кросiв - гiбридiв). Кращi несучки в той час давали близько 60 яець на рж, хоча Плшш зазначав, що видатш особини несуться кожен день [3].
Разом з розпадом Римсько! iмперil занепадае i ви-сока культура птахiвництва, яка стала вщроджуватися тiлъки в XIX ст. Друга половина XIX ст. в розвинених кра!нах характеризуеться потужним вибухом породоутво-рення всiх сiльськогосподарських тварин, у тому чи^ i курей. Вщкриваються товариства i клуби любител1в птахiвництва, проводяться виставки та конкурси продук-тивностi. Так, перша виставка порвд курей була проведена у Бостош в 1849 роцi [25,34], а вже у 1855 рощ i у Москш [4].
На даний час у свiтi людством створено близько 1500 пор1д, а можливо, й бiльше. Так, у енциклопеди Стромберга наведено 142 породи курей [32] (рис. 4), у книзi Вандельта i Вольтера [40] е даш про 420 порвд, каталог Р.Г.Соумса налiчуе 604 породи i рiзновиди курей, ви-ведених селекцiонерами з 22 кра!ни [30], однак деяк1 су-часнi досл1дники вважають, що цю цифру можна збiльшити удвiчi [3].
Рис. 4. Упродовж XVIII—XIX ст.
було створено бтьше 100 порщ курей \ Гх р1зновид1в.
навиь, продуктом «табу». Крiм того, вважалося марно-тратством вживати в !жу яйце не дочекавшись доки з нього з'явиться курка. В 1нди приблизно в I тисячолiттi до н.е. був закон, який забороняе !сти куряче м'ясо. Винятком
був Китай, де споживали куряче м'ясо i яйця, вважаючи !х важливим джерелом тваринного бшку. З Китаю традицiя вживання продуктiв птах1вництва поширилася на всю Схвдну Азiю. У Пiвденно-Схiднiй Ази та островах Тихого океану, куди кури потрапили з азiатськими колошзато-рами, була традицiя вживати «100^чш» яйця (рис. 5).
Насправдi, вони не були такими старими. Яйця зберпали илька тсяцш у cyMrni селiтри, глини та чайного листя. Шсля появи на шкаралyпi зелених прожилок, яйця вва-жали готовими до вживання [33,38].
Вживання курячих яець в 1жу набувае розповсюдження тсля виходу книги рецеппв Апiцiyса (25 р. до н.е.) в якш мiстилися рецепти заварних кремiв, омлетiв та ба-гатьох шших страв [25,38].
З тих чаав вiдомо мало фактiв про використання курячих яець аж до XVI ст. В цей перюд яйця вважали тсною стравою на рiвнi з м'ясом i ши 1х лише на Велик-день, попередньо занурюючи у жир або вюк та прикраша-ючи. Ця традицiя збереглася до наших дшв [38].
Ввдродження використання курячих яець в !жу прийшло лише в XVI ст. з роботою Ulisse Aldrovandi
(1522-1605). Iталiець написав 9 томiв про тварин, у тому числ i курей, в яких детально та систематично описав яйце [34].
Значному прогресу у кулшари сприяла праця Le Cuisinier, опублкована П'ером Франсуа де Вареном у 1961 рот. У raroi автор описав 60 рецеппв страв з яець [35].
Наступне столггтя характеризувалось селекцiею курей на колiр оперення та гребеня (рис. 6). Було створено б№ше 100 порщ та колiрних варiацiй курей. «Столитя курки» було також i столитям розвитку традицiй вжи-вання курячих яець.
В цей перюд були виявлет дiетичнi властивосп цього продукту, що сприяло початку широкого вживання яець в !жу. Варет яйця на снiданок стали улюбленою стравою французiв, а парижани щонедш збиралися на площi щоб помилуватися як Людовик XIV збивае верхiвку з яйця одним махом виделки [38]. У серединi XVIII ст. американщ, беручи приклад з англшщв, почали широко вживати яйця з беконом. У цей час яйця починають засто-совувати i пекарська промисловють [7,39]. В кiнцi XIX ст. яйця стають затребуваним продуктом харчування на За-ходi, а акцент у селекцп переходить вщ декоративного ви-гляду шоу-курей до продуктивних ознак.
Висновки. Численними науковими дослщженнями встановлено, що мiсцем одомашнения курей е не долина !нду, як прийнято вважати, а Швденно-Сходна Азiя. Уточнений також i час одомашнення - 8000 р. до н.е. Однак, бшьштсть висновк1в, зроблених вченими, базуються на ар-хеологiчних та лiнгвiстичних дослщженнях, як1 потребу-ють доведення на основi сучасних генетичних експертиз.
кнуе цiлий ряд географiчних областей свиу, у тому числi i Укра!на, на яких приручення та розповсюдження курей залишаються маловвдомими. Тому подальшого до-слвдження потребуе iсторiя одомашнювання курей в окре-мих кранах свiту.
Зародження яечного курiвництва, як спецiалiзова-но! галузi птахiвництва, вщбулося у Кита!. Однак, iсторiя його розвитку залишаеться невiдомою до аж XVI ст.
Список лiтератури
1. Дарвин Ч. Изменение домашних животных и культурных растений / Ч. Дарвин [Под ред. Е.Н.Павловского]. - М.; Л, 1951. - 245 с.
2. Лубо-Лесниченко Е.И. Китай на шелковом пути /
E.И. Лубо-Лесниченко. - М, 1994.- 98 с.
3. Моисеева И.Г. Происхождение и эволюция домашних кур / И.Г. Моисеева, М.Г. Лисичкина // Природа. - 1996. - Т.5. - С.88-96.
4. Никитин Н. Выставки птицеводства в дореволюционной России / Н. Никитин // Птицеводство. -1992.- №5. - С.23-27.
5. Петров С.Г. Происхождение и эволюция сельскохозяйственной птицы / С.Г. Петров // Сельскохозяйственная птица. - 1962. - Т.1. - С. 125-144.
6. Серебровский А.С. Происхождение домашних животных / А.С. Серебровский. - Л, 1934. - 213 с.
7. Astill G. The countryside of medieval England / G. Astill, A. Grant. - Oxford, 1988. - 314 р.
8. Bellwood P. Austronesian prehistory in Southeast Asia: Homeland, expansion and transformation / P. Bellwood, J. Fox, D.Tryon // The Austronesians: Historical and comparative perspectives. - 1995. - Р. 96-111.
9. Benecke, N. On the utilization of domestic fowl in central Europe from the Iron Age up to the Middle Ages / N. Benecke. - Poultry Sci. - 1993. - Vol. 73. - № 5. - P. 1838-1845.
10. Blench R. M. A history of domestic animals in northeastern Nigeria / R. M. Blench // Cahiers des Sciences Humaines. - Vol. 3. - P. 181-238.
11. Brewer D. J. Domestic plants and animals: The Egyptian origins / D. J. Brewer, D. B. Redford, S. Redford. - Warminster, 1994. - 289 р.
12. Buitenhuis H. The animal remains from Tell Sweyhat / H. Buitenhuis // Palaeohistoria. - 1983. - Vol. 25. - P. 131-44.
13. Carter G. F. Pre-Columbian chickens in America / G.
F. Carter, C. L. Riley, J. C. Kelley, C. W. Pennington,
R. L. Rands // Man across the sea: Problems of pre-Columbian contacts. - 1971. - P. 178-218.
14. Carter H. An ostracon depicting a red jungle-fowl / H. Carter // Journal of Egyptian Archaeology. - 1923. -Vol. 9. - P. 1-4.
15. Coltherd J. B. The domestic fowl in ancient Egypt / J. B. Coltherd // Ibis. - 1966. - Vol. 108. - P. 217-23.
16. Crawford R.D. Domestic fowl. Evolution of domesticated animals / R.D. Crawford. - London; New York, 1984. - P.298-311.
17. Darby W., The gift of Osiris / W. Darby, P. Ghalioungui, L. Grivetti. - London, 1977. - 425 p.
18. Fumihito A. One subspecies of the red junglefowl (Gallus gallus gallus) suffices as the matriarchic ancestor of all domestic breeds / A. Fumihito, T. Miyake, S.-I. Sumi // Proceedings of the National Academy of Sciences. - 1994. - Vol. 91. - p. 9-125.
19. Hernandez-Carrasquilla F. Some comments on the introduction of domestic fowl in Iberia / F. Hernandez-Carrasquilla // Archaeofauna. - 1992. - Vol. 1. - P. 4553.
20. Kuit H. G. Livestock production in central Mali: Ownership, management and productivity of poultry in the traditional sector / H. G. Kuit, A. Traore, R. T. Wilson // Tropical Animal Health and Production. -1986. - Vol. 18. -P. 31-222.
21. Langdon R. When the blue-egg chickens come home to roost / R. Langdon // Journal of Pacific History. - 1990. - Vol. 25. - P. 92-164.
22. MacDonald K. C. The domestic chicken (Gallus gallus) in sub-Saharan Africa: A background to its introduction and its osteological differentiation from indigenous fowls (Numidinae and Francolinus sp.) / K. C. MacDonald // Journal of Archaeological Science. -1992. - Vol. 19. - P. 18-303.
23. MacDonald K. C. Chickens in Africa: The importance of Qasr Ibrim / K. C. MacDonald, D. N. Edwards // Antiquity. 1993. - Vol. 67. - P. 90-584.
24. Manessy G. Les noms d'animaux domestiques dans les langues voltaïques / G. Manessy, J. M. C. Thomas, L. Bernot // Langues et techniques, nature et société; approches linguistiques. - 1972. - Vol. 1. - P. 20- 301.
25. McGee H. On food and cooking / H. McGee. - New York, 1984. - 269 p.
26. Moiseeva I. G., Comparative analysis of morphological traits in the Mediterranean and Chinese chicken breeds: The problem of the origin of the domestic chicken / I. G. Moiseeva, Z. Yuguo, A. A. Nikiforov, I. A. Zakharov // Russian Journal of Genetics. -1996. - Vol. 32. - P.57-1349.
27. Mudida N. 1996. Subsistence at Shanga: The faunal record. In Shanga / N. Mudida, M. Horton // The archaeology of a Muslim trading community on the coast of East Africa. - 1996. - P. 93-378.
28. Nishi Y. Can fowls fly hundreds of miles over the Himalayas? / Y. Nishi, T. Sakiyama, A. Sato // Asian languages and general linguistics. -1990. - P. 55-77.
29. Plug I. 1996. Domestic animals during the early Iron Age in southern Africa / I. Plug, G. Pwiti, R. Soper // In Aspects of African archaeology: Papers from the 10th Congress of the Pan-African Association for Prehistory and Related Studies. - 1996. - P.20- 515.
30. Somes R.G. International registry of poultry genetic stocks / R.G. Somes. - Exp.Stat.Bull.Conn., 1985. -469p.
31. Stromberg L. Poultry Oddities, History, Folklore / L. Stromberg. - Pine River, Minnesota, USA, 1992. - 356 P.
32. Stromberg L. Poultry of the World / L. Stromberg. -1996. - 516p.
33. Simoons F. J. Eat not this flesh. Second edition / F. J. Simoons. - Madison, 1994. - 289p.
34. Smith P. The chicken book / P. Smith, D. Charles. -San Francisco, 1982. - 458p.
35. Tannahill R. Food in history / R. Tannahill. - New York, 1989. - 562p.
36. Taran M. Early records of the domestic fowl in Judea / M. Taran // Ibis. - 1975. - Vol. 117. - P. 10-109.
37. Thesing, R. Die Großentwicklung des Haushuhns in vor- und frühgeschichtlicher Zeit. Ph.D. dissertation, Munich University, 1977. - 148p.
38. Toussaint-Samat M. A history of food, trans. Anthea Bell / M. Toussaint-Samat. - Cambridge, Mass, 1992. - 789p.
39. Trager J. The food chronology / J. Trager. - New York, 1995. - 854p.
40. Wandelt R. Handbuch der Nuhnerrassen die Huhnerrassen der Welt / R. Wandelt, J. Wolters // Verlag Wolters, 1996. - 258p.
41. West B. Did chickens go north? New evidence for domestication / B. West, B.-X. Zhou // Journal of Archaeological Science. - 1988. - Vol. 15. - P.33-515.
42. West B. Did chicken go north? New evidence for domestication / B. West, B.-X. Zhou // World's poultry Science Journal. - 1989. - Vol. 45. - P.205-218.
43. Wood-Gush D. G. M. A history ofthe domestic chicken from antiquity to the 19th century / D. G. M. Wood-Gush // Poultry Science. - 1959. - Vol. 38. - P. 321326.
44. Zeuner F.E.A history of domesticated animals / F. E. Zeuner. - London, 1963. - 421p.
45. Zorc R.D.P. Austronesian culture history through reconstructed vocabulary (overview) / R. D. P. Zorc, A. K. Pawley, M. D. Ross // Austronesian terminologies: Continuity and change. - 1994. - P.94-541.
