CC BY
82
УДК 636. 22 /. 28. 612. 621: 612. 014. 482
Кот Т.Ф., к. вет. н., старший викладач © Житомирський нацюнальний агроеколог1чний утеерситет
1СТОР1Я ОДОМАШНЕННЯ ПТАХ1В (ОГЛЯДОВА СТАТТЯ)
Дано анал1з етате одомашнення птах1е ряду куроподгбних (курка, ¡ндичка, цесарка, перетлка, паеич, фазан) I гусепод1бних (гуска, качка). ПриведенI породи сыьськогосподарськог птищ, ят ниш еирощують у господарстеах Украши.
Ключовi слова: птиця, людина, одомашнення, птах1еництео, Украта.
Вступ. Птахи - клас теплокровних вищих хребетних тварин, яю розповсюджеш по всш Земл1 Вони походять вщ особливо! групи динозаврiв -машрапторних тероподiв. На сьогодш уже вщомо понад 10 000 видiв птахiв. Проте, щороку вченi вiдкривають новi види. В Укра1ш налiчуeться близько 360 видiв птахiв. Людиною одомашнено iз ряду куроподiбних - курку, шдичку, цесарку, перепiлку, павича, фазана; гусеподiбних - гуску, качку [2, 7, 12]. Метою роботи було проаналiзувати л^ературш вiдомостi щодо одомашнення вказаних птахiв.
Гуску людина приручила першою серед птахiв у рiзних частинах свiту. Дику Сiру гуску (Ашег anser) - у Сврот та Ази, Нiльську гуску (^аепа1орех aegyptiacа) - у Пiвнiчнiй Африщ, Гуску-сухоноса (Anser cygnoid) - у Кита! та на Далекому Сходi [2, 15].
Предками сучасних порщ свшських гусей е Сiра гуска i Гуска-сухонос. Нинi дикi Сiрi гуси мешкають у лiсостепових районах Сврази, Сухоноси - у Монголи, Кита!, на пiвночi Сахалiну. Одомашнеш Нiльськi гуси вимерли, а дию - i сьогоднi мешкають у Сгипт1 Гуси згадуються в Одиссе! «у Пенелопи було 12 гусей i вона полюбляла спостерiгати як вони пощають намочене зерно». У Греци, Малiй i Середнiй Ази гуси були священними птахами, !х вважали символом достатку. Пiд час розкопок древнього мiста Пенджикента було знайдено зображення юнака, який тримае домашню гуску для жертвоприношення [2, 14].
Iндiйцi вiрили, що гуси давали поради самому Брахме. Римляни поважали гусей за те, що и у 390 рощ врятували Рим, розбудивши сво!м гоготанням жителiв мiста. Гусей утримували у храмi Юнони на Капiтолiйському пагорб1 Римляни цiнували яйця i м'ясо гусей. Але вони вважали, що звареш круто яйця е нею^вними. Гусяча печшка була великим делжатесом i римляни знали, як И збшьшити, згодовуючи птахам сумiш iз борошна, молока i меда. Пухове тр'я використовувалось для подушок i драпiровок. Застосування гусячого перя для письма вперше згадуеться у V ст. до н. е. Гусячий топлений жир зовшшньо використовували як заЫб проти шкiряних захворювань, всередину - проти кольок [2, 15].
© Кот Т.Ф., 2009
266
У Середш вжи свшсью гуси були широко розповсюдженш по всш Сврази. Франкшський король Карл Великий у 742-814 рр. видав наказ, у якому зобов'язував селян кожен рж до дня святого Мартша (10 листопада) доставляти у монастирi та притулки вщгодованих птахiв. У кшщ XIX ст. штенсивно розвивалось землевиробство, осушувалися болота, знищувалися природнi луки, а з ними i зникалили пасовища для гусей. У Захщнш Gвропi гуЫвництво прийшло у занепад. У Роси ж продовжували утримувати гусей та експортували за кордон ix тр'я, пух i м'ясо. Гусей переганяли тшки на продаж з Роси у Германш i Австро-Угорщину. Перед таким далеким шляхом птаxiв «тдковували». Робилось це так: на рiвному мiсцi разливали розтоплену рiдку смолу, а поряд з нею тонким шаром висипали тсок. Стадо гусей перегоняли спочатку через смолу, а поим - по тску. Шсля цього гуси могли пройти десятки верст, не пошкодивши лап [14, 15, 17].
У процес одомашнення основна увага в гусiвництвi придшялась розвитку м'ясо-сального напрямку. У тепершнш час в Укра1ш iснуe понад 20 порiд гусей, але найбшьшою популярнiстю користуються - Велика ара, Велика бша, Легарт, Тулузька, Китайська, Горювська, Роменська та iншi. Останш три породи мають високi показники несучост й виведення гусенят [2].
Курка - найбшьш поширена домашня птиця. Вона походить вщ банювсько! курки (Gallus bankiva), яка i нинi водиться у густих чагарниках 1нди та Швденно-Схщно! Ази. Банювсью кури людина приручила у неолт на територи Швденно-Схщно! Ази. Найбшьш розвиненими древшми культурами у той час були - Месопотамiя, Сгипет, Крiт i Грецiя. Але «слщи» курей у названих крашах виявляються набагато пiзнiше, нiж в 1нди. У 310 р. до н. е. принц Пенджабський (Iндiя) розрахувався з Олександром Македонським срiбними монетами, на яких був зображений твень з великими шпорами. У Древньому Сгипт кури з'явилися не ратше середини II тис. до н. е. Яйця курей шкубували жерщ xрамiв богинi Iзiди [2, 16, 17].
У Греци кури з'явилися тшьки на межi II i I ст. до н. е. Швшв вирощували для пiвнячиx бо1'в, якi були у той час популярна Птаxiв вiдбирали за мщшстю нiг, легкiстю i агресивнiстю. Так поступово сформувались бiйцiвськi породи курей, яю дiйшли до наших чаЫв. У народному епосi кра1'н Середньо! Ази (VI-III ст. до н. е.) курку описують як божественну iстоту. У релМ Заратустри твень е захисником добра, ворогом диявола i символом Сонця, що протидie руйнiвним силам вiтру. У Захщну Свропу кури потрапили у VI ст. до н. е. через Ггалш. Через грецью колони кури у V-IV ст. до н. е. потрапили на територш Древньо! Русi [14, 16].
У процес одомашнення i розведення курей людиною були створено бiльше 600 порщ. 1х подiляють на яечш, м'ясо-яечнi, м'яснi, декоративнi та спортивш (бiйцевi). В Укра1ш використовують яечш i м'яснi породи курей -Бший леггорн, Род-айленд, Корнiш, Плiмутрок та iншi [2].
Качку одомашнювали у рiзний час, однак уперше - у Греци. Вже у V ст. до н. е. в цш кра1ш розводили плямистих качок. 1х утримували пiд Ытками, щоб вони не вiдлетiли. Це свщчить про 1'х часткове одомашнення. Родоначальником свшських качок вважаеться крижень (Anas platyrhynchos), який нинi широко розповсюджений у Свропi, Ази, Америщ, Австрали, Африцi та Новiй Зеланди.
267
Крижень - перел^ний птах, тому його приручення вщбулося у рiзних крашах [2, 16, 17].
Одомашнення качок призвело до створення, у першу чергу, м'ясних порщ: Руансько! породи качок - в Сврот, Бшо! пекшсько! - у Кита". У Швденно-Схщнш Ази одержало розвиток яечне качювництво, був виведений легкий тип качок - шдшсью б^уни. В Америщ, ще до вiдкриття ïï европейцями, шдшщ одомашнили дикi мускуснi качки (Carina moschata), або iнша ïx назва - шдокачки, шипуни, нiмi, турецью, бородавчастi качки. У наш час дию мускуснi качки мешкають у Бразили, Болiвiï i Парагваï. У кшщ ХХ ст., завдяки французьким птаxiвникам, свiйська мускусна качка набула статусу м'яснох' птицi, яку використовують для отримання велико1' жирно1' печшки [14,
16, 17].
Породи качок подшяють на м'яснi, м'ясо-яeчнi, яечш та декоративнi. В Украïнi найбшьшого розповсюдження набули м'яснi породи качок - Пекшська, Украшська сiра, Украшська бiла, Глиняста, Чорна бiлогруда та iншi [2].
Цесарка родом iз Африки. Зграï диких цесарок (Numida meleagris) по 70100 голiв i зараз зустрiчаються у невисоких чагарниках Заxiдноï i Центральноï Африки. Древш египтяни не займалися ïx доместикацieю. У Грецiю цесарки потрапили не рашше V ст. до н. е. Вони були культовими священними птахами. У Римi цесарок розводили заради м'яса, яець i гарного тр'я. Добре знали цесарок у Захщнш Ази. Проте, у середш вiки цей птах з ряду причин загинув [2, 5, 17].
У XVI ст. португальщ вдруге завезли цесарку iз Гвше". У 1766 р. Карл Лшей (1770-1778) описав цесарку i дав ш видову назву - Нумща мелеагрiс. Назва символiчна: iм'я дане на честь краши, звiдки птиця завезена, по батьковi - знак глибокоï поваги до легендарних подвипв Мелеагра. У Росiю цесарки потрапили у XVIII ст. Слово «цесарка» походить вщ давньоруського «цар», тобто цесарка - царська птиця. Холодний ^мат Роси суттево не вплинув на цесарок. Внаслiдок добревираженого бюлопчного пристосування до умов середовища птахи легко переносили дуже низью i висою температури. Цесарку використовували як декоративну птицю [2, 4, 16].
В Украшу цесарки завезли з Угорщини у 1945 рощ. Але, через низьку несучють, цесарки не знайшли широкого розповсюдження. ïx розводять лише у фермерських та присадибних господарствах. Найбшьш розповсюдженими е таю породи цесарок: Оро-крапчаста, Срiблясто-крапчаста, Сибiрська бiла, Волзька, Загорська бiлогруда, Блакитна, Кремова [4].
1ндик е найбiльшим серед свiйськиx птаxiв ряду Куроподiбниx. Його маса може сягати 16 кг та бшьше. Родоначальником свшського iндика е дикий iндик (Meleagris gallopavo), який поширений у лках Мексики та Пiвнiчноï Америки. Видова наукова назва шдика складаеться з двох ^в: gallus - курка i pavo - павич. I дшсно, коли iндик розкривае хвкт i вигинае шию, вiн стае дещо схожим на павича [2, 14].
Час одомашнення шдичок невщомий. ïx розводили iндiйцi племенi майя. Вони виготовляли iз пiр'я птаxiв головнi убори, прикраси до одягу i стрш. До вiдкриття Америки европейцями, шдичка у Мексицi та Центральнш Америцi була единою домашньою твариною, не рахуючи собаки. Коли США домоглися
268
незалежност i постало питання про державний герб, то американський президент Б. Франклш запропонував зобразити на ньому дику шдичку. I дшсно, шдичка урятувала перших американських колонков. Вона була !х головною «продовольчою базою». Недарма дотепер в останнш четвер листопада - у День подяки головною стравою на столi американцiв е iндичка [16, 17].
В Свропу шдичок завезли iспанцi в 1500-1520 рр., а у 1571 р. на Нижньому Рейш !х вже розводили у великш кiлькостi. С згадка, що у нiмецькому мiстi Арнштадте у 1560 р. пiд час весшьного застiлля з'1ли 150 шдичок. У якост рiздвяноl страви шдичка з'явилася на столах англшщв уперше в 1585 р. Пiзнiше щ птахи потрапили у Росiю, Персш, Iндiю. У Роси iндички знайшли широке розповсюдження. Зображення iндика прикрашае герб росiйського мiста Хопьорськ у Тихорецькому район Краснодарського краю [14, 16, 17].
За час господарського використання у бувшому Радянському Союзi були створенi Пiвнiчнокавказька бронзова порода, Чорна тихорецька, Бша московська, Бронзова широкогруда та шш1 Проте вс вони у наш час для виробництва м'яса шдиюв у промисловому масштабi не використовуються. В Укра1ш розповсюджена лише одна порода шдиюв - Бiла широкогруда [2].
Перепшка - найменший свiйський птах ряду куроподiбних, важить лише 100 г. Родоначальником свшсько! перепiлки е дика перепшка (СоШгшх coturnix). Як джерело 1ш, перепiлок згадують у Бiблil. У стародавньому Сгиптi м'ясу i яйцям цих птахiв приписували лжувальш властивостi. Римляни використовували перепiлок у пташиних бшках. Приручили дику перепшку в IX ст. у Кита!. Звщти И завезли на Японсью острови, де вирощували як декоративну птицю. Лише у ХХ ст. перепелiв стали розводити задля отримання яець i м'яса. Нинi Япошя - центр перепiльництва. Тут кожен рш отримають близько 19 мiльярдiв перепелиних яець. З Япони перепелiв завезли до Свропи, США i кра!н Азiатського континенту. В США у середин ХХ ст. перепелiв стали використовувати для лабораторних дослщжень. Вони були включенi у космiчнi дослiдження за програмою «Аполон» [1, 2, 6, 11, 17].
У колишньому Радянському Союзi перепшьництво почало розвиватися тсля проведення Всесвiтнього конгресу з шж^вництва у мiстi Киевi (1966 р.). Там перепелiв експонували на Мiжнароднiй виставцi птахiвництва i !х купив Всесоюзний науково-дослiдний шститут птахоперероблюючо! промисловостi. На теперiшнiй час створено бшьше 10 порiд перепелiв, якi подiляють на яечнi та м'ясш. Найбiльш поширенi породи - Японська, Фараон, Смоюнгова, Англiйська бша i чорна [1, 2, 3, 8].
Фазан - дуже ошатний птах. В оперенш самцiв присутш фiолетовi, зеленi, жовтi та золотист тони. Хвiст довгий, жовто-бурий з фюлетовим вiдливом. Стародавнi греки першими вщкрили диких звичайних фазанiв (Phasianus colchicus) бiля рiчки Фазис у сво!й колони на Кавказi. Ще Аристотель (384-322 рр. до н. е.) докладно описав зовнiшнiй вигляд i повадки цього птаха. Приручили фазашв у Римськiй iмперil в 794-476 рр. до н. е. 1х вирощували заради м'яса i яець. 1з Ггали фазани поширились по всiй Свропi. На початку XVI ст. у Великобритани тд час правлiння Тюдорiв розведення фазашв стало самостшною галуззю птахiвництва. 1х розводили i випускали у
269
мисливсью угщдя. У ХХ ст. мисливсью угщдя Англи отримували кожен piK до 8 тис. фазашв, repMaHÍi' - 17 тис., Польщi - 60 тис [9, 13, 14, 17].
У наш час при розведенш фазашв переслщують двi мети: перша -пташенят вирощують для наступно' 'х пеpедaчi у мисливськi господарства, друга - фазашв вирощують для отримання м'яса. B^mí тaкi породи фазашв, як Мисливська, Золота, Коpолiвськa та iншi [2, 9, 13].
Павич - птах, який легко приручаеться. 1ндшський, або чубатий павич (Pavo cristatus) нинi живе зграями по 30-40 голiв у заростях Бipми. В 1нди його вважають священним птахом i посвящають богу Кршне. У III ст. до н. е. Олександр Македонський зaвiз у Македонш декiлькa iндiйськиx пaвичiв. Там i'x розводили у великих пташниках, посвящали Геpi - дpужинi Зевса, вважали символ небесного зводу i бога-птищ - Фаона. Згадки про павича е у древньогрецькш п'ес «Птахи» i бaйцi Езопа [10, 14].
У римлян павич був емблемою iмпеpaтpицi та доньки iM^paTOpa. Проте це не заважало !м вживати у !жу жорстке i несмачне м'ясо птищ. На столах вельмож було важливше пip'я пaвичiв в якостi прикраси, нiж м'ясо як страва. Маленью острови, що оточують Iтaлiю, до кiнця II ст. перетворилися на пaвичевi острови. Як оповщае Антiфaн, «пaвичiв у Римi було бiльше нiж пеpепелiв, тому цiни на них упали». 1з Риму через Альпи пaвичi потрапили у Зaxiдну Свропу. Там тр'я пaвичiв було предметом промислу. Французью pицapi використовували його для прикрашення шоломiв i кaпелюxiв, промовляли над ним об^ницю. Проте шдичка, м'ясо яко! значно смaчнiше, виткнила пaвичiв з пташиних двоpiв [2, 10, 17].
У Китай i Японш павич потрапив у XII ст., коли китайсью купщ досягли схщного побережжя Малайського пiвостpовa. У Кита! павич вважався символом красоти i статусу, був емблемою пpaвителiв династи Мшгов. У XIX ст. павич^ iмпоpтовaнi у Мексику, здичавши. Нинi !х можна зустpiти у США, Новш Зеланди, на Багамських островах. За час доместикаци пaвичi трохи збiльшили живу масу i стали дещо вищим на ногах. Ниш !х утримують у домашшх умовах в 1нди, пiвденниx районах Росшсько! Федераци, на Кaвкaзi [10].
Об'еднана асощащя з розведенню пaвичiв (United Peafowl Association, США) у 2005 р. видшила 10 основних, 5 вторинних забарвлень оперення пaвичiв i 185 'х комбiнaцiй. Найпопуляршшими piзновидaми звичайного павича е Бший, Чорнокрилий, Строкатий павич та iншi [9].
Перспектива подальших дослщжень. Людина продовжуе приручати iншi види птaxiв. Вона вже розводить у неволi стpaусiв, канарейок, папуг, бaклaнiв, соколiв. Нами плануеться пpоaнaлiзувaти лiтеpaтуpнi вщомост щодо 'х одомашнення.
Лiтература
1. Атамась Т. Перепш..., пеpепiлочкa / Т. Атамась/ Сучасне птaxiвництво.- 2004.- № 8.- С. 9-13.
2. Бондаренко С.П. Полная энциклопедия птицеводства. - Д.: Сталкер, 2002. - 448 с.
3. Бородай В.П. Виробництво продукци перепшьництва/ В.П. Бородай, В.В. Мельник, С.М. Базиволяк/ Сучасне шж^вництво.- 2007.- № 5.- С. 37-44.
270
4. Вейцман Л. Разведение цесарок/ Л. Вейцман. - М.: Россельхозиздат, 1983. - 286 с.
5. Громов А.М. Цесарки/ А.М. Громов, Я.С. Ройтер.- М.: Росагропромиздат, 1974. - 156 с.
6. Карапетян Р. Биологические и продуктивные качества перепелов/ Р. Карапетян // Птицеводство.- 2003.- № 8.- С. 29-30.
7. Косарев В.В. Происхождение, эволюция и жизнь домашних животных/ В.В. Косарев. - Курск: Из-во Курс. гос. сельхозакад, 1997. - 205 с.
8. Кочетов З.И. Породы и разновидности перепелов яичного и мясного направлений продуктивности/З.И. Кочетов /Ефективне шж!вництво.- 2008.-№ 5.- С. 43-44.
9. Кузнецов М.А. Дичеразведение/ М.А. Кузнецов. - М.: Лесная промышленность, 1972. - 345 с.
10. Отрыганьев Г.К. Как приручили животных/ Г.К. Отрыганьев.- М.: Колос, 1982.- 250 с.
11. Пигарева М. Перепеловодство/ М. Пигарева, Г. Афанасьев. - М.: Росагропромиздат, 1989. - 300 с.
12. Птахи: пер. з англ./ авт. тексту Дж. Бургер. - К.: Махаон - Украша, 2007. - 304с. - (енцикл. путвник).
13. Рахманов А. Фазановые: содержание и разведение/ А Рахманов, Б. Бессарабов. - М.: Агропромиздат, 1991. - 188 с.
14. Рубан Б.Н. Птицы и птицеводство/ Б.Н. Рубан.- Харьков: Эспада, 2005.- 304 с.
15. Сивак С. Ряивники Риму/С. Сивак // Агробiзнес сьогодш.- 2004.- № 2.- С. 22-23.
16. Силаева О.Л. История одомашнивания птиц/ О.Л. Силаева // Зоология.- 2004.- № 2.- С. 29-35.
17. Циганюк О.В. Як з'явилися домашш птахи/ О.В. Циганюк // Сучасне шаивництво.- 2005.- № 11.- С. 13-15.
Summary T.F. Kot
THE HISTORY OF DOMICILING THE FOWLS (PRECIS)
The analysis of stages of domiciling the gallinaceous birds (hen, turkey-hen, guinea fowl, quail, peafowl, pheasan)and anserous (gooses, duck). I also provide with the breeds of agricultural fowls bred on the farms in Ukraine nowadays.
Key words: bird, man, domiciling, bird-breding, Ukraine.
Стаття надшшла до редакцИ 21.09.2009
271
