CC BY
30
УДК 340.12
В. Б. Ковальчук
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., зав. кафедри конституцшного та мiжнародного права,
Я. C. Бопв
Нацiональний унiверситет "Львiвська полггехшка",
асист. кафедри
1ДЕЯ НАРОДНОГО СУВЕРЕН1ТЕТУ В УКРАШСЬКШ ПОЛ1ТИКО-ПРАВОВ1Й ДУМЦ1 К1НЦЯ Х1Х -ПЕРШ1Й ЧВЕРТ1 ХХ ст.
© Ковальчук В. Б., Бог1в Я. С., 2015
Здшснено аналiз icTopi'i становлення та розвитку щеУ народного суверештету в укра'шськш правов1й думщ. Вказано на те, що доктрина народного суверештету в УкраУш, яка була сформована у кшщ Х1Х - перш1й чвертi ХХ ст., хоча i випливала з европейськоУ традищУ права, однак мicтила деяк оcобливi ознаки, якi були характерш для народiв, позбавлених нащональноУ незалежност та державноcтi.
Ключовi слова: народний суверештет, нацiональне самовизначення, права людини, правова доктрина, конституцшна держава, народне самоврядування.
В. Б. Ковальчук, Я. С. Богив
ИДЕЯ НАРОДНОГО СУВЕРЕНИТЕТА В УКРАИНСКОЙ ПОЛИТИКО-ПРАВОВОЙ МЫСЛИ КОНЦА Х1Х -ПЕРВОЙ ЧЕТВЕРТИ ХХ в.
Осуществлен анализ истории становления и развития идеи народного суверенитета в украинской правовой мысли. Указано на то, что доктрина народного суверенитета в Украине, которая была сформирована в конце XIX - первой четверти ХХ в., хотя и принимала свои истоки из европейской традиции права, однако содержала некоторые особые черты, которые были характерны для народов, лишенных национальной независимости и государственности.
Ключевые слова: народный суверенитет, национальное самоопределение, права человека, правовая доктрина, конституционное государство, народное самоуправление.
V. B. Kovalchuk, Y. S. Bohiv
THE IDEA OF PEOPLE'S SOVEREIGNTY IN UKRAINIAN POLITICO-LEGAL THOUGHT AT THE END OF THE 19TH CENTURY -IN THE FIRST QUARTER OF THE 20TH CENTURY
The analysis of the history of formation and development of the idea of people's sovereignty in Ukrainian legal thought was performed. It was mentioned that the doctrine of sovereignty of the people in Ukraine which had been formulated at the end of the 19th century - in the first quarter of the 20th century, despite of coming from European legal tradition included
some particular features which were typical for the peoples deprived of national independence and sovereignty.
Key words: sovereignty of the people, national self-determination, human rights, legal doctrine, constitutional state, self-government of the people.
Постановка проблеми. Принцип народного суверенитету вже давно став основоположним принципом демократично! правово! держави, якою, вщповщно до Конституци, е i Укра!на. Конституцшному закрiпленню цього принципу передувало його утвердження як правово! ще! та доктрини, яка розпочалась з европейсько! полгтико-правово! думки XVIII ст. У контекст цiе! европейсько! правово! традицп вiдбувалося формування укра!нсько! доктрини народного суверенитету, яке вiдбувалось одночасно i3 процесом нацiонального самовизначення укра!нського народу. Вщсутшсть власно! самостiйно! держави та порушення нацiональних прав укра!нцiв, яю перебували у складi iнших держав, зумовили особливий характер ще! доктрини, який частково в^^знявся вiд европейсько! модели
У цьому контекстi набувае особливо! актуальносп аналiз правово! думки укра!нських учених кiнця XIX - першо! чвертi XX ст., який дасть змогу глибше зрозумiти змют принципу народного суверенiтету та мехашзми його забезпечення у сучасних умовах укра!нського державотворення.
Мета роботи - проаналiзувати процес зародження та розвитку доктрини народного суверенитету в Укра!ш на прикладi державно-правових поглядiв !! основоположникiв, серед яких якiсно вирiзняються науковi розробки таких вчених, як М. Драгоманов, Б. Юстяювський, С. Днютрянський. Вказати на особливостi ще! доктрини порiвняно з класичною теорiею народного суверенiтету.
Стан дослiдження. Окремi аспекти становлення та розвитку доктрини народного суверенитету в укра!нськiй правовш думцi знайшли свое вiдображення у працях сучасних укра!нських вчених, а саме: I Лисяка-Рудницького, Т. Андрусяка, П. Стецюка, О. Скрипнюка, В. Ковальчука, I. Куян, О. Щербанюк.
Виклад основних положень. Одним з перших в Укра!ш, хто звернувся до европейсько! ще! народного суверенитету, надавши !й свого особливого нащонального змiсту, був вiдомий укра!нський сусшльно-полгтичний дiяч, мислитель Михайло Драгоманов. Так само, як Ж. Ж. Руссо заклав основи правово! доктрини народного суверенитету для французько! правово! думки, полгтико-правове вчення М. Драгоманова мютило основнi положення майбутньо! укра!нсько! доктрини народовладдя, як стали дороговказом на шляху !! формування та реалiзацi! для цiло! плеяди вiтчизняних полгтиюв та вчених- юристiв.
Як слушно зазначае один з дослiдникiв вчення М. Драгоманова професор 1ван Лисяк-Рудницький, думка Драгоманова синкретична, тобто вона поеднуе демократичш i сощалютичш, патрiотичнi та космополiтичнi, слов'янофiльськi та захщницью елементи [10, с. 301]. З точки зору правово! теорп, погляди мислителя мають лiберально-демократичний характер, тобто вони зорiентованi на примирення як шдивщуальних, так i колективних щнностей, на узгодження двох основоположних принцитв - прiоритетностi прав та свободи людини та народного суверенитету.
Попри синкретичний характер вчення М. Драгоманова центральною точкою та визначальним чинником усiе! його полiтико-правово! доктрини е щея лiбералiзму. Лiбералiзм М. Драгоманов розглядае як доктрину про те, що свобода i гщнють людини е найбiльшими цiнностями, яю закладають основи полiтично! свободи. Це, своею чергою, означае, що шдивщуальш права е прiоритетними порiвняно з колективними, i саме вони е метою будь-яко! демократично! правово! держави. Безпека особи важливша, нiж участь у творенш колективно! полiтично! волк "Зайве доводити, що для кожно! особи недоторканiсть !! iндивiдуальних прав набагато ютотшша, нiж право !! впливати навiть прямо, а особливо опосередковано, на хщ державних справ" [2, с. 41].
До того ж, як вважае М. Драгоманов, для досягнення полгтично! свободи важливими е не лише особисп права, яю е невiд'емними та невщчужуваними (право на життя, недоторканють особи та И житла, право на честь та пднють, свободу свггогляду та вiросповiдання, свободу слова, недоторканють приватних лиспв та телеграм, свободу вибору мюця проживання i занять), але й полiтичнi права, яю можуть бути реалiзованi у колективний спошб у процесi взаемоди з державою (недоторканiсть нацiональностi (мови) у приватному i публiчному житп, свобода мирних зiбрань, свобода товариств i об'еднань, право цивiльного i кримiнального позову проти службових ошб i установ за незаконне порушення iнтересiв особи, право опору незаконним дiям урядовцiв) [2, с. 10]. Як зазначае мислитель, щ права взаемодоповнюють одне одного. У цьому контексп слушною е думка одного з дослщниюв полiтико-правових поглядiв М. Драгоманова, львiвського увченого Тараса Андрусяка про те, що так само, як право народу на самовизначення, становить основу ушх прав людини, основш права е необхiдним гарантом для реалiзацп громадянських, полiтичних чи економiчних прав людини [1, с. 59].
Розглядаючи проблему прав людини, Драгоманов тюно пов'язуе И зi свободою народу. Для нього не юнуе дилеми: або свобода людини, або свобода народу у правовш системi Драгоманова одне без шшого не iснуе та iснувати не може. Адже людина не може бути вшьною, якщо поневолений народ, частиною якого вона е, так само, як i свобода народу, е неможливою без особисто! свободи кожного И члена. Користування шдивщуальними правами матиме сенс тiльки тод^ коли народ, до якого належить цей шдивщ, вiльний i може розпоряджатися своею долею на свш розсуд. Якщо ж народовi вщмовлено у цьому правi, то уи iндивiдуальнi права будуть лише фкщею.
Мислитель був переконаний, що в умовах тогочасно! Укра!ни, народ яко! поневолений iншими нацiями, боротьба за особисп права тiсно переплiтаеться з вщстоюванням нацiональних прав: "Без свободи особисто! i гуртово! (нацюнально!) притуплюеться дух, маршють сили, взагалi зупиняеться людська культура. А найпрше з усього, це неволя слова й думки, бо вона мшае людям гуртуватися i один одного усвщомлювати" [8, с. 4-5]. Разом з М. Драгомановим цю думку висловлювали й iншi вiдомi укра!нсью суспшьно-полггичш дiячi, прихильники його розумiння ще! народного суверенiтету, зокрема М. Грушевський та I. Франко. Так, I. Франко у сво!й працi "Свобода i автономiя" зазначав, що основною метою украшщв у цей перюд повинна бути "повна полiтична воля i рiвнiсть кожно! людсько! одинищ, забезпечення И людських прав, а вже на цш основi автономiя нацюнальносп" [12, с. 363].
У полггико-правових поглядах М. Драгоманова щея народного суверенiтету посiдала одне з ключових мюць. Саме вона лягла в основу полггично! програми реформування Росшсько! iмперi! на засадах федералiзму. Однак треба мати на уваз^ що укра!нський мислитель доволi критично ставився до класично! доктрини народного суверештету, яка була запропонована Ж. Ж. Руссо у ХУШ ст. Будучи лiбералом, вш не сприймав будь-яко! форми абсолютного правлiння, - чи то монархiчного, чи республшанського. "Самодержавство народу" е таким самим небезпечним для полгшчно! свободи, як i самодержавство монарха. Тому для Драгоманова питання про переваги пе! чи шшо! форми державного правлшня мало другорядне значення.
М. Драгоманов передуем вiрив у непорушнi права людини, яю е критерiем лептимносп будь-якого державного правлiння i яю визначають межi дiяльностi державно! влади. Вш вiрив у непорушнi права ошб та природних груп (громад, господарських товариств, нацюнальностей): "Справдi вшьними можуть бути тiльки маленькi держави, або лшше сказати, громади, товариства. Справдi вiльною спiлкою може бути тшьки спiлка товариств" [7, с. 295]. Тобто йдеться не про суверештет усього нарду, а тшьки його окремих самоврядних груп - суверештет громади. Для нього свобода полягала у полгшчному та сощальному плюралiзмi. Тодi як доктрина народного суверештету, на його думку, вела до волi бшьшосп i до створення централiзованих, колективних оргашв. Такш централiзованiй волi бiльшостi, яка часто нетерпима до прав меншосп, Драгоманов протиставив систему мюцевого самоврядування, завдання яко! полягало у врахуванш штерешв та потреб усього народу: "Самоврядування це повинно бути представлене сходами або ж вибраними зборами, перед якими повинш бути вiдповiдальнi всi службовi особи, ^м суддiв, становище яких
повинно бути визначене особливо" [2, с. 11]. Система самоврядування мала особливе мюце у полгтичнш доктриш Драгоманова загалом i концепцi! народного суверенитету зокрема.
Отже, М. Драгоманов був одним з перших укра!нських учених, хто запропонував свое власне розумiння принципу народного суверенитету. По-перше, цей принцип набувае свого практичного втшення лише за умови, якщо вiн буде вiдображати основоположш права та свободи кожно! окремо взято! людини. По-друге, принцип народного суверенитету це жодною мiрою не е воля бшьшосп, яка призводить до централiзацi! влади i порушення прав меншостi, а воля невеликих територiальних громад, яка реалiзуеться через мюцеве самоврядування. По-трете, в умовах, коли народ е поневолений i не мае власно! держави, боротьба за права та свободи людини тюно переплгтаеться з вiдстоюванням народу свого права на нацюнальне самовизначення.
Доктрина народного суверенитету, яка була закладена у працях М. Драгоманова, знайшла свое лопчне продовження у державно-правових поглядах вщомого укра!нського вченого-юриста, представника соцюлопчно! школи права, професора Ки!вського унiверситету Володимира Великого Богдана Юстяювського. Учений висловлюе сво! погляди про народний суверенитет через призму вчення про правову (конституцшну) державу. Остання на його переконання грунтуеться на основi гармонiйного поеднання двох основоположних принцитв - прав та свобод людини та народного суверенитету: "В правовш державi влада повинна бути оргашзована так, щоб вона не пригшчувала особистiсть; у нш як окрема особистiсть, так i сукупнiсть особистостей - народ, повинш бути не тiльки об'ектом влади, але i !! суб'ектом" [9, с. 330].
Як зазначав Б. Юстяювський, в конституцшнш державi влада безпосередньо пов'язана з народом, оскшьки сам народ бере безпосередню участь в оргашзацп влади i створенш !! органiв. У конституцiйнiй державi уряд i народ не можуть протиставлятися, як щось протилежне та вороже один до одного. У той самий час вони не зливаються повнютю i не уособлюють щось нероздшьно юнуюче. Навпаки, державна влада в конституцшнш державi залишаеться цшсною, неподiльною владою i збертае свое власне, самостiйне значення та юнування. Але ця влада солщарна з народом, оскiльки !хнi завдання та цш однi i и самi, !хнi iнтереси значною мiрою спiльнi: "Gднiсть влади з народом являеться завжди цiллю i основною метою будь-якого конституцшного уряду" [9, с. 331].
У сво!х працях Б. Юстяювський дае правове розумшня категорi! народу. На його думку, народ такий самий невщ'емний елемент держави, як i влада. У правовш державi влада знаходить свое вираження у народi та його правосвщомосп. Можна сказати, що в правовш державi народ е найважлившим елементом, який являе собою надзвичайно складну i багатоманiтну органiзацiю. З державно-правово! точки зору народ е правовим союзом, у той час, як держава - це правовий союз народу, який знаходить свое завершення в органах влади. Народ, як правовий, вщграе в житп держави двояку роль: з одного боку, народ формуе шляхом виборiв вищi органи державно! влади, зокрема парламент, який е органом народного представництва, а тому е суб'ектом влади. З шшого, -народ зобов'язаний тдпорядковуватися наказам оргашв публiчно! влади, а тому е i об'ектом влади. Отож, як зазначае Б. Юстяювський, народ е одночасно i суб'ектом, i об'ектом влади.
Вщстоюючи таку точку зору, Б. Юстяювський тддае критицi як прихильникiв теорп народного суверенiтету Ж-Ж Руссо, яю розглядали народ виключно як суб'ект влади, так i представникiв консервативно! теорп права Едмунда Берка, яю залишали за народом лише статус тдданих: "В ушх сучасних державах народ в тш чи шшш мiрi залучений до влади..., бiльшiсть сучасних конституцiйних держав засновано на компромю, який укладаеться мiж iдеею народного суверенiтету i традицшною формою влади, створеною ще абсолютною монархiею. Як вказуе Б. Юстяювський у працi "Державне право (загальне i руське)", завдяки цьому компромюу i в сучасних конституцiйних монархiях народ хоча б частково являеться ношем чи суб'ектом влади" [9, с. 131].
Як зазначае вчений, у конституцшнш державi фактично вщсутне полгтичне протистояння рiзноманiтних класiв та суспшьних верств. Навпаки, будь-який акт у правовш державi завжди е чимось единим i цiльним. Ди влади у такiй державi не е простим вираженням думок i бажань пануючого класу, адже пануючий клас змушений гти на поступки шшим суспшьним верствам - це свого роду суспшьний компромiс. У будь-якому разi соцiально пригнiченi верстви завжди мають можливють впливати на хщ державного життя, оскiльки вони мають сво!х представникiв в органах
народного представництва. Це i сприяе встановленню пе! едносп мiж народом i державною владою, яка характеризуе конституцшну державу. Отже, вчений доходить висновку, що найпроспшим i природним державним утворенням е республша з народним представництвом.
Як вщомо, Б. Кютяювський прихильно ставився до iде! соцiалiзму, яка була популярною на той час не лише серед широких народних мас, але i в академiчному середовищг Однак побудова тако! соцiалiстично! держави - це лише далека перспектива, натомють конституцiйна держава - це та реальнють, яка гарантуе реалiзацiю принципу народного суверештету та суб'ективних прав особистосп: "Без сумшву, що повне еднання державно! влади з народом, тобто повне еднання держави як цшьно! сощально! оргашзацп, можливе лише у державi майбутнього, в народнiй чи сощалютичнш державi. Остання, однак, не буде у цьому випадку створювати новий принцип, а тшьки реалiзуе той принцип, який проголошений правовою державою" [9, с. 332].
Для реалiзацi! принципу народного суверештету у конституцшнш державу вважав Б. Кютяювський, народ повинен стати безпосередшм та активним учасником полiтичного процесу через народне представництво на ушх рiвнях: "Завдяки народному представництву i правилам людини та громадянина, яю гарантують полгтичну самодiяльнiсть як окремо! особи, так i суспiльних груп, вся оргашзащя правово! держави мае суспiльний чи народний характер. Правильне i нормальне виконання державних функцш в правовш державi залежить вiд самодiяльностi суспшьства i народних мас. Без активного вщношення до правового порядку i до державних iнтересiв, якi витшають iз надр самого народу, правова держава неможлива" [9, с. 333].
Б. Кютяювський також вказав на ще одну важливу умову, яка забезпечуе реалiзацiю принципу народного суверештету, а саме: на рiвень суспшьно! правосвiдомостi: " Свого повного розвитку правова держава досягае при високому рiвнi правосвщомосп народу i при сильно вираженому в ньому почутп вщповщальносп. В правовiй державi вщповщальнють за нормальне функцiонування правового порядку i державних установ лежить на самому народГ' [9, с. 333].
Проблема народного суверештету знайшла свое вщображення у працях ще одного вщомого укра!нського юриста першо! половини ХХ ст., представника сощолопчно! школи права Станюлава Днiстрянського. На думку вченого, новггая конституцiйна держава у сво!й дiяльностi повинна насамперед спиратися на волевиявлення сво!х громадян. Народ е не лише суб'ектом права, але й творцем права, вш е сувереном держави. Коли на чолi держави сто!ть монарх, то вш е лише одним iз громадян, що з волi народу та в межах закону керуе державою. Народ здшснюе свою сувереншсть або через представницью органи, або безпосередньо через народш збори.
Суверенш права особи та суспiльства е первинними по вщношенню до суверештету держави, яка, на думку вченого, в новггаю добу не е справдi суверенною, як це було в перюд середньовiччя та Нового часу: "Нова держава не е справдi суверенною; суверенним м^ би бути тшьки народ, коли б сувереншсть була провщним принципом юнування наци" [5, с. 23]. С. Днютрянський заперечуе тезу представниюв теори юридичного позитивiзму, якi розглядали суверештет як виключну ознаку держави, натомють вш бшьше схиляеться до лiберально-демократично! доктрини, основи яко! Днiстрянський виклав у робот "Демократiя та !! майбутне".
Доктрина народного суверенiтету С. Днютрянського сформувалася значною мiрою шд впливом тих демократичних перетворень, яю вiдбулися впродовж п'ятнадцяти рокiв юнування незалежно! Чехословацько! Республiки, якi значною мiрою стали можливi завдяки моральному авторитету !! президента Томаса Масарика. Аналiзуючи публiцистичну роботу останнього "Нова Свропа", С. Днiстрянський висловлюе свою шдтримку основним положенням цiе! пращ ^ зокрема, одному з них: "... держави е для народiв, !хня мета - розвиток народiв. Тому демократiя приймае модерний нацюнальний принцип, вщкидаючи етатизм, божественнiсть держави й динасп!" [3, с. 591]. Учений щиро переконаний, що майбутне новггаьо! Укра!нсько! держави нерозривно пов'язане з тими демократичними процесами, яю вщбуваються в кра!нах Свропи, але з урахуванням нацiональних особливостей, про що переконливо доводив ще Михайло Драгоманов [3, с. 599].
Виступаючи прихильником ще! демократа та народного суверештету, С. Днютрянський запропонував свою штерпретащю ще! доктрини. Так. поняття "спшьно! волi", яке було запроваджене Руссо, на думку укра!нського вченого, мютило в собi багато суперечностей.
По-перше, "стльна воля" е абстрактним поняттям, яке наповнюеться реальним 3mîctom, лише об'еднавши в собi волю кожно! конкретно! людини, права i свободи яко! е основною рушiйною силою уше! людсько! дiяльностi. По-друге, "стльна воля" передбачае участь кожного окремо взятого громадянина у полпичному житп держави. По-трете, для народiв, позбавлених свое! державносп, боротьба за народний суверенитет нерозривно пов'язана з боротьбою за нацiональне самовизначення.
Як в сво!х наукових працях, так i в конституцшному проектi Захiдно-Украïнськоï Народно! Республши, С. Днiстрянський неодноразово звертаеться до питання прав та свобод людини. У робот "Загальна наука права i политики" вчений запропонував таку класифшащю прав та свобод: "... свободу натуральну, особисту, полпичну та економiчну", при цьому зазначаючи, що "першi 3 категорiï (натуральна, особиста i полпична) сконструйованi на загальноприйнятих конституцшних принципах" [4, с. 337].
Так, в проект конституцiï ЗУНР С. Днютрянський особливу увагу придшяе тим правам та свободам, яю називае "натуральними та особистими". Принципово важливим у цьому контекст е наявнють положення про те, що "Кожна людина вiльна вiд природи. Рабство або кршацтво та здшснення влади, що грунтуеться на них, не дозволяеться" [11, с. 161]. Враховуючи це положення, логiчним та обгрунтованим е виклад положень про недоторканють особи, недоторканiсть житла, свободу поселення i пересування, таемницю особистого життя, а також свободу совют та свободу науковоï творчостi.
Блок полпичних прав та свобод представлений положеннями про свободу зборiв, правом на створення (об'еднання) громадських спшок, правом на подання петицш, свободою думки i слова, виборчим правом громадян. Полпичш права е дiевим мехашзмом реалiзацiï особистих прав та свобод людини, адже лише в оргашзований спошб громадяни здатнi вщстояти сво1' права перед публiчною владою.
Широко представлений у проекп Конституци ЗУНР блок економiчних питань. В основу економiчноï свободи людини покладено право приватно1' власностi. Однак приватна власнють: "... це не необмежена влада особи над рiччю, це тшьки правна приналежнiсть з метою заспокоення економiчних потреб поодиноких ошб. Як така, вона мусить тдлягати обмеженням з огляду на загальне добро" [5, с. 29].
Вслщ за Р. Iерiнгом, автором пращ "Боротьба за право", яка мала неабиякий вплив на украшських юриств того часу, С. Днютрянський вказуе на те, що народ е творцем свого права, адже за сво1' права необхщно боротися: "Сам народ творив собi право - так вш зрозумiв правду в суспшьному житп, так вiн зрозумiв iдею справедливостi" [5, с. 19]. Тому вщродження права "як народно1' правди" е основним завданням ново1' конституцiйноï держави. Традицiï та звича1' народу, або "дух народу", висловлюючись термшолопею представникiв iсторичноï школи права, повинен лежати в основi закошв, що дiють у державi, а органи державно1' влади повиннi враховувати це в процес законотворчостi.
Такою ж е i природа конституци, адже лише той основний закон держави, який тюно пов'язаний з ментальнютю народу, мае майбутне, лише вш може бути сприйнятий народом та мае уи тдстави стати справжшм регулятором важливих суспiльних вщносин: "В конституцiï сам народ становить свое право, свою державу. Вш може хотпи лише такого права i лише такого державного ладу, який вщповщае його народнш вдач^ що протягом лiт проявляеться в його суспшьному житп, коротко кажучи: в його народнш ютори, в його народних традищях. Конституцiя, що не числилась би з юторичною основою життя цшого народу, не може бути школи тривка." [6, с. 235].
Колективна воля народу, про яку вказуе Ж. Руссо, може бути реалiзована лише через мюцеве самоврядування, розвиток територiальноï громади. Колективна воля, про яку пише французький мислитель, на думку С. Днютрянського, межуе з принципом централiзацiï влади. Натомють справжшм е суверенитет народу, що грунтуеться на децентралiзацiï. Тому для С. Днютрянського близьюшими були погляди шшого французького вченого, засновника солщаристсько1' теорiï права Л. Дюп. Неабиякий вплив у цьому питанш на С. Днiстрянського мав також i Михайло Драгоманов, i його вчення про громадiвський рух. В умовах новпньо1' держави, як зазначае С. Днютрянський,
все бшьшого розвитку набувае громадянське суспшьство, iнститути якого, а саме - господарсью та професiйнi товариства, поступово переймають окремi функцiï держави: "Щц впливом полiтичноï свободи розвинули товариства, стоварищення й дуже розгалужене громадське життя. Прикмету загального виборчого права заступлено спещальними громадськими та приватними штересами найширших верств населення. Ц товариства й корпорацiï почали в рамках власноï автономiï сповнювати дуже важливi завдання державно1' спiльноти, та перебравши оргашзацшш форми, подiбнi до держави, вщграли й вiдiграють постшно рiшаючу роль у судьбi суспшьства" [5, с. 28].
I нареши, зазначае С. Днiстрянський, боротьба за суверенш права народу, який е поневолений, вщбуваеться одночасно як за особисп права та свободи, так i за нащональний суверенiтет. Кожен народ мае право на самовизначення, тобто мае право вибору: чи залишатися в межах юнуючо1' держави на правах автономи, чи вщроджувати свою власну державу у межах юторично сформовано!' "нацiональноï територiï". У цьому контексп вiдбуваеться постiйна боротьба мiж народом та державою, яка повинна завершитися примиренням, в основу якого будуть покладеш iнтереси народу: "Боротьба мiж народом та державою мусить завершитися, так як закшчилися релтйш вiйни, несучи свободу вiросповiдання; самовизначення народiв повинно примирити народ з державою. Не держава е самоцшлю, тшьки народ; держава мае служити цшям народу, вона мае бути видимим знаком народноï спшьноти - правовою оргашзащею народу" [5, с. 15].
Висновки. Отже, в украшськш правовш думщ кiнця XIX - першоï чвертi ХХ ст. була сформована власна доктрина народного суверенитету, яка частково вiдрiзнялася вщ класичноï теорiï народного суверенiтету Ж. Ж. Руссо. В основу цiеï доктрини були покладеш напрацювання як вщомих европейських вчених - Р. 1ершга, Г. Gллiнека, Л. Дюп, так i погляди вiтчизняних мислителiв, зокрема, М. Драгоманова, Б. Юстяювського, С. Днiстрянського. Суть цiеï доктрини зводилася до того, що народ е не лише суб'ектом, але й творцем права, i лише вш надшений реальним правом на суверенитет. Однак це право не е абсолютним, воно, по-перше, не може порушувати основоположш права та свободи людини; по-друге, воно може бути реалiзоване лише через шститути громадянського суспшьства та органи мюцевого самоврядування; по-трете, його основою повинш стати традицп та звичаï народу, його юторична самобутнiсть та ментальнють.
1. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини) / Т. Андрусяк. -Льв1в: Ceim, 1998. - 192 с. 2. "Вшьна стлка" - "Вольний союз". Спроба украгнськог полтико-со^альног програми: Збiр та пояснення Михайла Драгоманова // Драгоматвський збiрник "Вшьна стлка" та сучасний украгнський консmиmуцiоналiзм / за ред. Т. Г. Андрусяка. - Львiв: Свт, 1996. -С. 1-13. 3. Дтстрянський С. Демокраmiя та гг майбутне / С. Дтстрянський // Анmологiя украгнськог юридичног думки: в 6 т. / ред.. кол.: Ю. С. Шемшученко (гол.) та т. - Т. 4. - К.: Юридична книга, 2003. - С. 590 - 599. 4. Дтстрянський С. Загальна наука права i полтики / С. Дтстрянський. - Прага: Наклад украгнського утверситету в Празi, 1923. - 380 с. 5. Дтстрянський С. Нова держава / С. Дтстрянський. - Львiв: Видавництво "Украгнського скитальця", 1923. - 30 с. 6. Дтстрянський С. Новi проекти украгнських конституцт / С. Дтстрянський // Воля. - Т. 6, Ч. 5. - 1920. - С. 180 - 241. 1. Драгоманов М. Вибране ("мiй задум зложити очерк iсmорiï цивтза^г на Украгт") / М. Драгоманов. - К.: Либiдь, 1991. - 688 с.
8. Драгоманов М. Iсmорiя полтичних думок / М. Драгоманов. - Яворiв: Самоосвта, 1933. - 56 с.
9. Кистяковский Б. А. Философия и социология права. - СПб.: РГХИ, 1999. - 800 с. 10. Лисяк-Рудницький I. 1сторичт есе: у 2-х т. - Т. 1 /1. Лисяк-Рудницький - К: Вид-во "Основи", 1994. -554 с. 11. Стецюк П. Статслав Дтстрянський як консmиmуцiоналiсm / П. Стецюк. - Львiв, 1999. -232 с. 12. Франко I. Я. Свобода i авmономiя /1. Я. Франко // Анmологiя украгнськог юридичног думки: в 6 т. / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (гол.) та т. - Т. 4. - К. : Юридична книга, 2003. -С. 353-363.
