CC BY
15
УДК 124.4:159.955.4
Л. В. Чорна, кандидат пол^ичних наук, доцент
1ДЕАЛ ЯК КРЕАТИВНИЙ ПРОЕКТ
Анал1з розум1ння ¡деалу як системно! конструкци допомагае ¡нтерпретувати феномен 7деального та ¡деалу як пол1системну цмстсть. Сучаснерозум1ння ¡деалу анал1зуеться кр1зь призму ентроптних та негентроптних характеристик системи. Системний тдх1д в1дкриваеможлив1стьрозглянути ¡деал, ¡деальне як систему дис-позицт, транспозиций, систему категор1альних матриць формотворення. Ця схема е функщональним механизмом опису ¡деалу як ¡магтативного абсолюту та семан-тично означено! структури. Такий тдх1д створюе культуротворчу матрицю, в якт майбутне визначаеться у рамках цикл1чного простору-часу, де ¡деал набувае над-звичайно важливих вим1р1в креативност1 як переходу 7з небуття у буття.
Ключовi слова: буття, ентротя, ¡деал, креативмсть, небуття, негентротя, соц^окультурний прост1р, транспозитив, хронотоп.
Актуальшсть проблеми. Аналiз проблеми щеалу залишаеться у сучаснш фшософп не менш актуальним для дослщження, шж у попередш сташття. 1нтерпретащя щеалу як проекту майбутнього i сьогодш е злободенною темою для дискусш. Трактування поняття «щеал» е запорукою проведення грунтов-ного фшософського аналiзу сучасних щеолопчних установок. Адже вказана категорiя е своерщним базовим елементом, необхщним для побудови св^о-глядно'1 конструкци осягнення духовних процеав, що вiдбуваються у сучас-ному сощумь
Вивчення та тлумачення поняття «щеал» викликало штерес у значно'1 кшькосп фiлософiв, починаючи вiд найдавнiших чаав i до наших днiв. Про-те в данiй статтi пропонуеться зупинитися на осмисленнi фшософп перюду античностi щодо осягнення поняття «щея».
Аналiз останнгх джерел i публЫацш. Вивчення та тлумачення поняття «щеал» викликало штерес у значноi кшькосп фiлософiв, починаючи вiд най-давшших часiв i до наших дшв. Так, осягненню проблеми iдеалу присвятили роботи С. Булгаков, Е. 1льенков, В. Краус, I. Кант, П. Новгородцев, С. Тру-бецькой, С. Франк; сучасш украшсью фiлософи: В. Барков, В. Данильян, О. Дзьобань, В. Заблоцький, В. Коршенко, Ю. Легенький, Т. Розова, З. Самчук, М. Степико, В. Шинкарук; сучасш зарубiжнi дослщники: М. Аверiн, Ю. Га-бермас, В. Лекторський та багато шших.
Мета статт1 - осмислити та дослщити феномен щеалу як креативний проект культуротворчосп, що формуе майбутне.
© Чорна Л. В., 2016
161
Виклад основного материалу. Проект, який можна назвати креативним, визначасться, на нашу думку, як перехщ i3 небуття у буття i свщчить про те, що культура мае знайти ту першу точку бiфуркащi, яку вона визначае як небуття. Тут виникае досить багато проблем. Звичайно, перший креативний проект за-значаеться досить тзно, у культурi середньовiччя, тому що саме у фшософп середньовiччя вже е розумшня того, що Бог творив св^ iз нiчого. Кщо фактич-но було запереченням попередньо'1 культури, культури античностi. Якщо ми поглянемо на античнють, то там Бог е демiург, вiн створюе свiт з мулу, з глини. Перехщ iз небуття у буття е творчють, а не креащя. Згодом настае ще одна ста-дiя - посткреативний вимiр, коли креащя iз небуття у буття перетворюеться як перехiд iз буття у небуття. Так, сьогодш еколопчна загроза ставить людину в систему пошуку альтернатив не лише у рамках знаходження бiнарних опо-зищй. Вона ставить людину перед новою полiвекгорною полiмодальною матрицею, яку пов'язують iз полiфункцiональнiстю, з тим множинним варiативним знаходженням нормативних системотворчих i тяж1ючих до гармони структур культури, яю визначаються через таю поняття, як «атрактори», «патерни», система медiацii, трансформаци та передачi шформаци.
У цiй стаггi визначимо ix як складовi функцiонального розумiння, як презентацп i визначення щеалу в контекстi культуротворчосп. Так, поняття «патерн» вiд англiйськогоpattern - зразок, шаблон, модель, схема - це схема-образ, що дiе як уявлення, або чуттеве поняття, завдяки якому у процес одночасносп сприйняття та мислення виявляються закономiрностi, що ю-нують у природу мисленнi, суспiльствi. У цьому сена патерн розумiеться як шаблон або образ, який повторюеться. Полiсистемний тдхщ так чи iнакше набувае ознак еколопчного пiдходу як збереження природного со-цiокультурного потенцiалу суспiльства, а також збереження людини. Ця парадигма стае iмперативом i на основi ii увесь простiр здiйснення щеаль-ного як iдеалу звичайно структуруеться у контексп екомайбутнього. Важко не погодитися з Едгаром Мореном, одним iз дослщниюв великих систем, який пише: «Вихiд за межi юбернетики одночасно i критика, i штегращя, i заперечення, потребуе виконання таких попередшх умов: 1) розумiння основи фiзичноi складностi принципiв безладу i повне використання iдеi безладу не лише як феномену дезоргашзацп, але й також як оргашзуючого феномену; 2) розвиток ще'1 петлi зворотного зв'язку в ще'1 рекурсивно'1 ор-ганiзацii; 3) звернення до родового поняття машини, котре становиться по-лiцентричним; 4) принципове ускладнення вщношення управлiння - кому-нiкацiя та осягнення складносп вiдношень мiж ними, управлшня - комунi-кацiя, привласнення - звшьнення, апарат - оргашзащя - навколишне середовище» [1, с. 337].
Отже, вщбуваеться певна iнструменталiзацiя системотворчо'1 дiяльностi, яка осмислюеться як у рамках юбернетики, тобто ще'1 зворотного зв'язку, так i сибернетики (це поняття вводить Едгар Морен) як еколопчного, мета-фiзичного звернення до першовитоюв. Е. Морен констатуе, що лише тодi системi притаманна ентротя, коли вона увесь час омолоджуе себе, зверта-еться до сво'1'х витоюв i таким чином здшснюе свою дiяльнiсть на пiдставi того, що будь-який порядок корелюе з безладом. Безлад, негентротя, деструктивна л^я вписуеться в адаптивну стратепю петл рекурсп, тобто виникае зворотний зв'язок, який е оновлюючим, ювенально визначеним. Це надзвичайно важливi категорп, якi, наприклад, у О. Лосева визначаються як «айон» - вiчнiсть у сенсi юний, вiчний, ювенальний. Омолодження системи, оновлення п е необхiдною функцiональною характеристикою, яка визна-чаеться саме в рамках великих систем як принцип акцептора дп. Але акцептором дп у Едгара Морена виступае петля рекурсп як не стiльки передба-чення майбутнього, скшьки проекцп на це майбутне, як витоки того систе-могенезу i то'1 системностi, яка вщбуваеться у рамках дп функцюнально'1 системи. Говорячи про ентропiю та негентротю як еднiсть порядку та безладу, що фактично i характеризуе функцюнальну систему, Е. Морен констатуе: «З точки зору змiн ентропiя i негентропiя - це два прочитання одше'1 величини, одна з позначкою плюс, шша з позначкою мшус. Подiбно до прискорення або уповшьнення для швидкостi, важкостi та полегшення для ваги. Таким чином, будь-яка система може бути прочитана зпдно з п ентропiею S або негентропiею -S» [1, с. 337].
Отже, шею метафоричною формулою вш здшснюе певне узагальнення функцюнування великих систем i 1'х штерпреташю. Будь-який циклiчний процес, який штерпретуеться як екологiчна система, несе в собi принцип оновлення цiлiсностi та юнуе як перманентно скануючий холiзм, де холiзм -це принцип системности який домiнуе над уЫма складовими системи. Але Е. Морен тут же пише про те, що принцип холiзму мусить корелюватись антихолiзмом, визначенням окремого, одиничного як ноая системностi. Це надзвичайно важливо, ця бiнарна опозицiя холiзму (тотально'1 системностi) -антихолiзму (як системотворчосп на пiдставi одиничного, окремого, особливого) i дае можливiсть звернення до полiфункцiональних реалiй iснування еколопчних систем, як1 й утворюються на основi петлi рекурсii. Отже, на нашу думку, введення у науковий об^ визначених вище системних конструкцш допоможуть нам iнтерпретувати, прочитати, означити феномен щеального та iдеалу як полюистемно'1 цiлiсностi.
Широко використовуеться у природничих i точних науках поняття «ентротя» (вщ давньогрец. ¿утропя - поворот, перетворення), яке вперше
введено у науковий o6ir у термодинамщ та трактуеться як незворотне роз-аювання енергп. Сьогодш воно застосовуеться у математиц та теорп ш-формацп. Ентротя iнтерпретуеться як мiра невпорядкованостi системи. «Негентротя» - поняття, яке створено завдяки додаванню негативного значення до поняття «ентротя» i визначае протилежшсть до нього. Таким чином, негентротя означае мiру впорядкованост та оргашзованосп системи [6-11].
«Ентропiя та негентротя, хоча i складають характеристику одше"1 i lici ж величини, вщповщають антагонiстичним процесам з точки зору оргашзаци, дезоргашзацп та дегенерацп. З одного боку, реоргашзацп та регенерацп, на-вiть розвитку i ускладнення, з другого - процеси, що вщбуваються всерединi замкнених систем або неактивних оргашзацш, вiдповiдають простому розу-мiнню поняття «ентропп», котра не враховуе будь-яко'1 протилежно направлено!' негентропшно!' реальностi. Але негентропшш процеси не можуть обь йтися без процеав з6iльшення ентропп. Це означае, що щея негентропп е складною, несе у собi пряму протилежшсть, вщразу ж робить складним загальне розумшня ентропп, котре включае в себе цi два процеси. Отже, ми знаемо, що будь-яка оргашзашя обов'язково оплачуеться збшьшенням ентро-
Негентропiя у тiй же мiрi, в якiй вона вщповщае постiйно активнiй грi оргашзацп, тобто робот!, може лише тшьки ствпрацювати з ентропiею у якос-т свого по6iчного продукту» [1, с. 342-343].
Таким чином, негентротя як адаптивний фактор, як принцип, який завжди е адаптивно модиф^ючим, свщчить про те, що розвиток 6удь-яко1 системи, у даному випадку сошально1 системи, так чи iнакше несе в собi певнi етцен-три зростання ентропп та потсм шляхом петл рекурсп потребу долати щ епiцентри та шляхом омолодження системи досягти нового приросту якостi та системности Все це дае методологгчш засади для розумiння тих сошальних процесiв гло6алiзацiï, штеграцп мегапростору культурних штеракцш, де можна визначити як ентропшш, так i негентропiйнi процеси. Необхщно за-значити, що ентротя як скануюча вiсь наслiдування тотал^аризму та неген-тропiя як перманентне заперечення, цiла низка зворотних рекурсивних зру-шень, яка 6 долала цей тотал^аризм, наприклад, у пострадянських культурах, що формуються, - це складний процес. Вш свiдчить про потребу винайдення новгтньо1 гармони та нових шструментальних систем, де можна стверджува-ти, що будь-який ¿ктор соцiокультурних взаемодiй (це може бути й щеал, i норма, i функцюнальна схема, гельштальт, патерн, атрактор) повинен визна-чатися з позицш тотально! системностi. Отже, ¿ктори як дiевi процесуальнi чинники, детермiнанти цих процеав, повиннi визначатися з позицш тотально! системност (холiзму та антихолiзму). Але нео6хiдно враховувати i значення
у цьому цшому особливого, одиничного, того, що несе можливють Bapiam^ можливiсть уникнення ентропп. Полiсистемнa цшсшсть, коли один i той самий сощокультурний суб'ект може бути ¿ктором piзних систем i здшсню-вати себе у piзних вимipaх культурних iнтеpaкцiй як всеpединi культури, так i у мiжкультуpному пpостоpi, свщчить про те, що функцiонувaння iдеaлiв вписуеться у складний соцiокультуpний проспр тих сучасних системних pеaлiй бачення розвитку, деструкцп, оновлення, модершзацп i, знов-таки, нового занепаду систем, яю потребують не просто модершзацп, переносу, транзиту, а потребують, якщо визначатися постмодершстською мовою, повно'1 деконструкцп та критичного ставлення до вах конкурентоспроможних меха-нiзмiв культуротворення. У той же час необхщно знайти той генетичний алгоритм, який е природно зазначеним, оpгaнiзмiчним, що школи не буде за-перечений шякою деконстpукцiею, культурними кодами, якi пов'язують з piзними pелiгiйними, полiтичними системами i з конгломератом iдеaлiв або iдолiв. 1доли надзвичайно часто ототожнюються з iдеaлaми. Але найголовш-шими характерними ознаками iдеaлiв е: по-перше, пpиpодовимipнiсть, орга-нiзмiзм; по-друге, основою для щеалу повинна бути та сощальна мaтеpiя, яка мае свою полюистемну цiлiснiсть, вимipнiсть; по-трете, юнування тих обpaзiв та констaтaцiй тотальносп, якi дають можливiсть вписати щеал не просто у матрицю культурних штенцш, спонук, нaпpямiв, а осмислити його як акцептор дп культурних систем у контекст piзних вiдношень, piзних âктоpiв культуpотвоpчостi. Завдяки цим ознакам сам щеал стае ¿ктором, ноаем aктiв, здiйснюе акти цiлепоклaдaння, цiлездiйснення.
Отже, на основi сучасних полiсистемних дослiджень можна розглядати теор^ динaмiчних систем як ту, що трансформуеться та презентуе власну щентичшсть, а також знаходиться на межi дестpукцiй, втрати iдентичностi -вах тих пpоцесiв, що пов'язаш з глобaлiзaцiею, з екологiею та з тим метаеко-логiчним контекстом, що свщчить про досить складш культурш трансформа-цiï. Сучaснi сощокультурш тpaнсфоpмaцiï базуються на дiaлозi культур, культурних нав^ваннях, глобaлiзaцiйних процесах, що призводять до адап-тaцiï одше'1 культури iншою, щеплення iдеaлiв, принцитв, ноpмaтивiв. Цi процеси ведуть до перетворення культури, яка колонiзуе у культуру, що здат-на до адаптацп та утворення нових субкультурних pеaлiй. Вони ж вимагають не просто висування нових програм, проекпв, а й iдеaлiв як âктоpiв мета-культурних вiдносин, âктоpiв загального цившзацшного процесу, де iдеaл як aмбiвaлентнa цiлiснiсть, що поеднуе у собi дихотомiю, все ж збер^ае всеза-гальну полiвaлентнiсть, тобто тяжшня до всезагального, яке у будь-яких одиничних вимipaх збеpiгaе можливiсть цшого. Цей радикальний aнтихолiзм у поеднанш з радикальним холiзмом створюе ту антитетику функцiонувaння
щеалу, ту щеальшсть, що i стае запорукою сучасного методолопчного аналь зу iдеалу як функцюнально'1 системи, iдеалу як передбачення майбутнього.
Переходячи до розгляду щеалу як передбачення майбутнього, необхщно зупинитися на аналiзi розумшня просторово-часового континууму, хронотопу [2]. В юторп розвитку фшософсько'1 культури осягнення просторово-часового континууму юнувало, на нашу думку, у трьох моделях. Перша пов'язана з тим, що юнуе ци^чна система вщмшювання часу i простору. Вона найбшьш рання, де помiчаються лише тi точки, якi е максимум або мшмум циклiзму, i ми бачимо циклiчну модель, коли помiчаеться лише те, що минуло, або те, що приходить. Потсм виникае модель часу^чносп. II пов'язують уже з анти-чнiстю, коли час розумiеться не як коливання, а як певна темпоральнiсть, яка символiзуе гармонiю, символiзуе вiчнiсть - «айон» - вiчну молодiсть. Згодом виникае темпоральшсть строку - це християнський образ часу-стрши - це вже нов^ня темпоральнiсть, що починае визначати мшроштервали буття, змiнюеться сам хронотоп. Арха1чний хронотоп - це е еднання коливання точки в арха1чних культурах, яка символiзувала вiвтар i той простiр нескш-ченного, який символiзуе замкнену систему, замкнений св^, вiчнiсть, де iснуе сакральне. Це центрований проспр, де вщцентрована вiсь структуруе центр як системотворчий. Потсм виникае парадигма обмiну, парадигма давньогрець-кого зразку, де одна вiчнiсть замiнюеться на iншу вiчнiсть. Виникае та складна система, яка згодом замшюеться креативною парадигмою середньовiччя, коли е початок - кшець, е есхатологiя, е не просто мiрами згораючий i мiрами спалахуючий космос, що знов i знов омолоджуеться (за Гераклiтом), але е ка-тастрофiчний есхатологiчний св^. Цi три темпоральностi, що достатньо конструктивно визначаються у культурi та мають свiй хронотоп, мають сво1 системи майбутнього, його передбачення, мають свш проект. Надзвичайно ефективною е модель Ф. Шмта, який у 1919 р. написав книгу «Мистецтво -його психология, його стилютика, його еволюцiя», де вiн намагаеться описати континуум або весь формотворчий потенщал всесв^ньо! культури у рамках певних ци^в [3]. Перший цикл вш пов'язуе з палеолiтом, вважае, що тут головною системотворчою категорiею е ритм.
Отже, коливальний час-проспр i ритм формуе саме цей хронотоп. У нео-лiтi формотворчою домшантою стае категорiя форми замють розгорнуто1 зо-бражувальностi палеолiтичних малюнюв на стiнах, що вiдображували щеал як натуральну конструкцiю сакрального, до яко1 зверталися в актi iмагенацГI або в актi попередньо1 дп, що передувала полюванню. Цей акт був iдеально визна-чений як iмагiнативний абсолют (за Я. Голосовкером), де iмагiнативний абсолют i е актом переведення в образ, тобто в «гмаго» майбутнього щеалу, яке визна-чалося як вдала система, конструкщя, акт полювання [4].
Отже, неол^ вщходить вiд iмагiнацii, i перед нами постае розгорнута система схем, система символiв. 1деальна конструкцiя майбутнього визна-чаеться не шляхом iмагiнацii, а шляхом знаково'1 конструкци. Семiотика тут стае головним принципом презентацп реальностi. Надреальнiсть стае се-мантично напруженою конструкцiею. Згодом арха'1'чш культури, якi переду-ють античносп (культура Сгипту, Месопотами, 1рану, 1нди, Китаю) головним епiцентром формотворення роблять категор^ групування. 3, 5, 7, 9 - це е т щеальш патерни, якi створюють щеальне цiле на пiдставi завдано'1 нумерологи. Вертикальний космос Китаю розбивають на три частини: переднш план, середнш план i небо. Саме так зображують ушверсум рушшний, без-кiнечний, який утворюеться у процес щеаци, тобто iдеального ритуального самоздшснення ейдосу або ще'1, або iдеального як такого, що фшсуеться як зображувальне. У цешр обов'язково малюеться джерело, струмочок, який фшсуеться як безкiнечний рух. А сам принцип групування композици вже несе в собi те, що у Давнш Греци визначаеться як диспозитю (вiд dispositio - розташування) та транспозитю (вiд transpositiб - перекладання, перехщ з одного в шше). «Диспозитив» - це категорiя, опрацьована в кон-текстi доробку Мшеля Фуко, певна диспозицiя, що досягла гармоншного або культурно-антропологiчного визначення в певнш структурi. Категорiя «транспозитив» теж е неолопзмом, який варто ввести й лопчно визначити як шший бiк диспозицii, що свщчить про вже не просторовi протиставлен-ня як диспозицii, а часов^ - як транспозицiю, перехiд з одше'1 позицii на iншу [5, с. 39]. Так здшснюеться парадигма обмшу. Тут визначальною кате-горiею стае рух. Необхiдно пiдкреслити, що в античносп iдеал як конструк-тивний принцип соцiопрагматики, тобто орiентацii на функцiонування всiх пiдсистем культури, мае вже свою домшантну категор^ - рух. Вiн визначае ту парадигму змши мiсць, виробництва мюць, обмiну мiсцями, що виража-еться категорiею «дистенацiя» (мiсцезнаходження), яка е привабливою для культурного будiвництва. Наступна низка культур, яку Ф. Шмщт пов'язуе з Вiзантiею, з середньовiччям, з Вiдродженням, з Новим часом, засвоюе категорш «простiр» [3]. Проспр розглядаеться як те мiсце, яке стае амбiва-лентним. У ньому вже визначаеться верх - низ, у ньому визначаеться штен-сивна метрика (зростання угору) та екстенсивна метрика (захоплення по горизонтал^. Все це мае сво'1 аналоги в арх^ектур^ у полчищ, у геопол^и-щ, в тих системах, де можна здшснювати соцiальний дизайн, розподш те-риторiй, мiсць, простору. Виникае наука, яка мае ознаку проксемши, напри-клад, у американськiй лшгвютищ. Проксемiка - це вчення про просторовi зони, якi е цшшсноозначеними, що засвоюються культурою як носп того чи iншого iдеалу, того чи шшого абсолютного вимiру, тих максим, тих верхiвок
культуротворення, яю мають свою просторову зону. Згодом вже у Модерш визначаеться домшанта часу.
Таким чином, щеал, щеальне як система диспозицш, транспозицш, система категорiальних матриць формотворення, маючи у œ6i ам6iвалентну та полiвалентну природу свого юнування (подвоення i множиншсть, полщен-тризм), якi визначаються у культурi як ритм, що е природа означеного витоку всiх функцюнальних систем, як форма, як групування, як рух (о6мiн мiсцями, перехщ з мюця на мiсце), як проспр, як час. Ця схема е функцюнальним ме-ханiзмом опису щеалу або iмагiнативного абсолюту, або семантично означено! структури, або процесу обмiну мiсць. Це i створюе ту культуротворчу матрицю, в якш майбутне визначаеться у рамках ци^чного простору-часу, в рамках «айон» - вiчностi як ейдосу, в рамках часу-простору, де домшуе час-вектор, де щеал набувае надзвичайно важливих вимiрiв креативност як переходу iз небуття у буття. Сама його небуттевють визначаеться через буття, де етцентром е ri екстремальнi фази розвитку, що пов'язаш з ентропiею та не-гентротею, якi символiзують розвиток, еволюцiю, деградащю всiх систем.
Отже, iнварiантом для вах систем культуротворчостi, якi ми описували саме у рамках презентацп, актуалiзацiï та щентифшацп iдеального та щеалу, е та петля рекурсп, те метафiзичне оновлення або самооновлення всiх соцю-культурних систем як звернення до минулого, яке визначае майбутне, кинуте вперед минулим. Ця метафора е дуже важливою, особливо в посткомушстич-ному суспшьствь Вона примушуе не рвати з минулим, а навпаки, актуалiзу-вати його, визначити ii щнносп, якi юнували там, визначити у системно-еко-лопчному полiфункцiональному вимiрi. I тiльки тодi можна означити як гармонiйне ршення проблеми модифшацп, що позбавиться зайвого транзиту захщних цiнностей i самоактуалiзацiï всього того цiнного, що юнувало в тому суспшьств^ яке зветься радянським.
Аналiзуючи проблему майбутнього як щеалу, як передбачення майбутнього у сьогодшшнш ситуацп гло6алiзацiï, важливо зазначити, що гармо-нiя юнуе на пiдставi iнтеграцiï, де кожен з âкторiв взаемод^! е представни-ком рiзних систем. Така полiфункцiональна, полiмодальна, полiсистемна реальнiсть соцiокультурноï взаемодп на вiдмiну вiд тих âкторiв, що фор-мують iдеали €С або закладенi в основу протиставлення США та шшого свiту, свщчить про те, що система бшарносп, яка опрацьовуеться як антитетична, створюе не еколопчну, не гармоншну реальшсть у сучасному свiтi. Система бшарних опозицiй доби Модерну, трактовка iдеалiв крiзь цю призму вже не спрацьовуе у сучасному глобалiзованому свт. Гармо-нiйна реальнiсть мае даватися на пiдставi того метаеколопчного пiдходу, де найголовнiшим е завдання зберегти еколопчний потенцiал, зберегти
надра, зберегти потенщал природи та перш за все зберегти людину як суб'екта i ноая вах сощокультурних та сакральних щнностей, а також як головного продуцента щнностей буття в цшому. Неоднозначшсть сучасно'1 ^^окультурно^ ситуацп диктуе широкий контекст осмислення глобaлiзa-цiйних проблем сучасносп, де велику роль грае вектор щеального, вектор гapмонiйного майбутнього, яке, на нашу думку, необхщно пов'язати з ме-тaекологiчним iдеaлом, розум^чи його у широкому контекстi як еколопю людини. Метaекологiчний пiдхiд корелюе з метаантрополопею, з метасистемами piзних iнтеpпpетaтивних пiдходiв, якi дають можлив^ть не розмивати iдеaл по горизонту уЫх можливих зpaзкiв, зaсобiв щеацп та iмaгенaцiï, а навпаки, робити його етцентром як холютичного, так i анти-холiстичного тдходу щодо визначення соцiопpaгмaтики iдеaльного у кон-текстi глобaлiзaцiйних iнтегpaцiйних процеав.
Фpaнцузькi дослiдники Д. Мартен, Ж.-Л. Мецжер, Ф. П'ер у робот «Ме-таморфози свiту: Соцiологiя глобaлiзaцiï» надзвичайно aктуaлiзують ситуaцiю щодо глобaлiзaцiйних пpоцесiв у свiтi. Так, вони пишуть: «ХХ столiття породило надзвичайно прискорене товарне виробництво, яке за останш 50 роюв зросло майже уп'ятеро, збшьшилось тiльки на третину у 1980-1990 роках. Протягом стшття спостер^алося також постiйне розширення тоpгiвлi мiж державами, мiжнapоднa торпвля, яка у 1995 pоцi становила 15% обсягу св^о-вого виробництва, тсля Друго'1 св^ово^ вiйни зросла у 20 paзiв. Планета, на якш ми живемо, здаеться, школи не була такою багатою. Насправд^ на нiй не було школи тако'1 неpiвностi. Так, нинi на Землi нaлiчуеться понад 1-2 млрд бщних з доходом менш як $1 на день i 2, 8 млрд, понад 45% населення св^у, з доходом менше як $2. У той час, як 1,3 млрд людей не мають питно'1 води, статки 200 найбагатших людей Земно'1 кулi перевищують сукупний дохщ 41% населення Землi. Яка piзниця мiж Тaнзaнiею та компашею «Голдменсакс»? Перша - африканська краша, що заробляе $2,5 млрд на рш, дiлить 1'х мiж 25 млн жшешв, iншa - швестицшний банк, який заробляе $2,6 млрд i розпо-дiляе основну ix масу мiж 161 особою» [12, с. 6].
Виникае цiкaве питання: ям можуть бути пapaлелi мiж iдеaлaми цих людей? Чи можна знайти один щеал, який е^валентний щнностям усix цих мiльйонiв? Звичайно, що ш. Тодi виникае ще одне питання: як можуть ri щеали, що формуються у контексп надзвичайно кaтaстpофiчно piзниx соцiaльниx агломерацш, якось жити в одному щеальному пpостоpi, який ми умовно називаемо еколопчно домiнaнтним? Все це i утворюе весь вектор проблем, яю не мають однозначних ршень. Вони лише дають можли-вють iнтеpпpетaцiï тих полiвapiaнтниx констaтaцiй, що не можуть знайти одну гармошю, яка досить довго юнувала у виглядi комунiстичного iдеaлу,
але виявилася настшьки абстрактною, що не змогла функщонувати як iмагiнативний та нав^ь гносеолопчний щеал. 1магшащя його була не-можливою, образ не був адекватний тому гносеолопчному щеалу, який вибудовувався шляхом щеолопчно! ш^зицп або щеолопчно! системи щеплень. Але вiн був дiевим, вiн працював i певний час функцюнував як феномен, що створив щлу систему комунiстичних спшьнот по всьому свiту. Весь цей контекст зараз розпадаеться, формуеться шше майбутне для людей, яю позбавилися або яких позбавили того щеалу, що називався комушстичним. Все це формуеться на пiдставi апроксимацп (спрощен-ня) минулого, на пiдставi редукцп, тобто усунення минулого, транзиту або замщення минулого, яке просто переноситься з захщних кра!н. Але тут виникае дуже багато соцюкультурних деструктивних систем, яю й потре-бують поняття власного системогенезу, власно! культурно! реальности яку не можна водночас замшити iншою. У контекстi глобалiзацiйних процесiв сучасностi iдеали дiють iмплiцитно, на вiдмiну вiд норм i вах iнших функ-цiонуючих парадигм, що юнують у рамках чiтко зазначеного коридору, будь-то правового, будь-то щеолопчного, естетичного i т. п. Це е надзви-чайно важливою проблемою, яка свщчить про те, що сама система лепти-мацп щеалу наштовхуеться на нерiвнiсть, на катастрофiчний розрив по осi «схщ - захiд», «пiвнiч - твдень», розрив мiж 6iдними i багатими. Цi осi у своему перехресп потребують узгоджених концептуальних, основаних на консенсусу якщо не соцiальних iдеалiв, то схем, систем адеквацп, яю базуються на матрицi iдеального, але не е щеалом. Сьогоднi виникае велика спокуса редукувати щеал. Цю редукщю важко назвати системою iдолiв як повернення у арха!ку, але ïï можна визначити як систему симу-лякрiв (за Жаном Бодрiяром), що базуються на тих цшностях, якi е на-справдi псевдоцiнностями, що намагаються зрiвняти ел^аризм та егалiта-ризм, 6iдних i багатих, верх i низ, небо i землю, зрiвняти ва ri реал^! природи i культури, яю раптом стали технологiчно озброеними (насиче-ними технологiями). Сьогоднi вiд6уваеться намагання створити ще одну надгармошю нового механо-детерм^зму, коли висмоктуються надра, коли виникае система псевдоцшностей на пiдставi тоталiзацiï вiйни, вiйськовоï збро!, усунення вах моральних iмперативiв. Ми з тим стикаемося у сис-темi прогностичних комунiкативних реалiй, якi виникають як системи змагань та шформацшних вшн, де знов проблема щеалу е надзвичайно важливою як система випередження майбутнього, визначення справжшх цшностей на пiдставi начебто достатньо апробованих структурних клше демократ^, рiвностi, свободи. Але ва вони, коли потрапляють на конкрет-ний грунт функцюнування цих матриць або iдеалiв, не функцюнують.
Неpiвнiсть, тотальшсть i pозбiжностi розпод^ цiнностей, як мaтеpiaльниx, так i духовних, нищення духовних щнностей - все це спонукае до того, щоб розглядати щеал як один iз етцеш^в ^^окультурно^ штеракцп, сощокуль-турно^ взаемодп i водночас становлення кожной окремо^ особистов культури на пiдстaвi адаптацп та полiсистемного aнaлiзу. Саме iдеaл i дае можливють побачити бaгaтовимipнiсть, бaгaтовектоpнiсть людського планетарного фактору, людського «я» у контекст планетарних проблем, яю не вписуються у шкшьш прописи ентропи та негентропп. Це е функцюнальна характеристика дiевостi систем, яка надае присмак позитивiзму всiм вимipaм системних та полiсистемниx aдеквaцiй щеалу, але шшого шляху немае. Вш або буде знову субстантивним, коли розшукуються таю субстанцп, як «дух», «абсолют», або буде визначатися суто феноменолопчно як проспр, у якому даеть-ся свiт. Звичайно, що людина не може вийти з культури, якщо вона людина, як не може «вийти» з свщомосп. Але запорукою цього «невиходу» е норми, зразки, iмaгiнaтивний абсолют, щеал, який юнуе навколо людини не як будь-яка одиничшсть ïï споглядання i бачення уах артефаклв культури, але як етцентр буття, як сакральний центр, як щеальний центр усix намагань i уах зрушень формотворення. Важливо визначити, хто ж стае ноаем щнностей; хто визначае ïx; як вони презентують iнший пpостip позицiювaння âктоpiв свiтовиx спiльнот мiжкультуpниx вiдносин. Тут бшьше питань, нiж вщпо-вщей. Фpaнцузькi соцiологи пишуть: «Доцiльно було б нагадати про деяю очевидш pечi як той факт, що не юнуе свiтового уряду, водночас кшьюсть краш збiльшуеться. Не юнуе свiтовоï армй, як це показала нaспpaвдi спро-можнiсть ООН забезпечити мир у кшькох нещодaвнix конфлштах. Не iснуе свiтового права. Це видно з того, як важко вщдавати пщ суд колишнix чи шших диктaтоpiв хоча б в iм'я поваги до прав людини. Не юнуе свiтового збирача податюв i свiтовоï полiцiï. Нaвiть якщо спостер^ають спроби створити на-родну агору, ïxнi pегуляpнi провали дозволили головним чином закршити гегемонiю одша супердержави. Щоправда, нам систематично нагадують про бажання виробити початкове положення права то для притягнення до суду вшськових злочинцiв, то для обмеження шкiдливиx викидiв у довкшля чи для контролю за дотриманням конкретних соцiaльниx норм. Але вперт1сть, з якою нaйбaгaтшi США або нaйнaселенiшi Iндiя, Китай не ратифшують договори, якi б могли утворити таке право, показуе довжину шляху, що i треба нам по-долати» [12, с. 15].
Висновок. Отже, аш будь-яка вестершзащя, аш pомaнтизaцiя iдеaлiв (ат-лантизм, слов'яшзм, нaцiонaлiзм) не допоможуть у цьому надзвичайно проблемному пpостоpi глобальних вщносин. 1деали iснують, але ïx юнування е горизонтальним. Сама функщональшсть та pеaльнiсть соцiопpaгмaтики
щеального як орiентацiя на задоволення культурних потреб aкторiв взаемодп i становить найголовнiшу проблему сьогодення. Вс глобальнi меж росту, яю були вiдмiченi представниками Римського клубу, констатують лише той факт, що виникае багато сурогатних проекпв: екологiчний, комунiкативний, всеза-гально'1 етики. Але ус вони е еклектичними по суть Тому вимiр культурно!' самодостатносп iдентичносгi та одиничностi, цшсносп кожного окремого актора i всезагальш iдеали, якi пов'язують з еколопчним iдеалом i дають можливiсть передбачення майбутнього на пiдставi гармони, що апелюе до людяносп, а не до окремого образу вестерну, який так чи шакше залучаеться у глобалiзацiйних процесах сучасносп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Морен Э. Метод. Природа Природы / Эдгар Морен ; пер. с фр. Е. Н. Князевой. -М. : Прогресс-Традиция, 2005. - 464 с.
2. Чорна Л. В. 1деал як соцюкультурний хронотоп / Л. В. Чорна // Плея: науковий в1сник : зб. наук. пр. / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : В1Р УАН, 2016. -Вип. 110. - С. 151-158.
3. Шмит Ф. И. Искусство - его психология, его стилистика, его эволюция / Ф. И. Шмит. - Харьков : Книгоизд-во «Союз» Харьк. Кредит. Союза Кооперативов, 1919. - 330 с.
4. Голосовкер Я. Логика мифа / Яков Эммануилович Голосовкер. - М. : Наука, 1987. - 220 [4] с.
5. Чорна Л. В. 1деал як соцюкультурний диспозитив та транспозитив / Л. В. Чорна // Гумаштарний часопис : зб. наук. пр. - 2016. - № 1. - С. 38-45.
6. Bergman J. Albert Szent-Gyorgyi's Theory of Syntropy and Creationism [Електрон-ний ресурс] / J. Bergman. - Режим доступу: http://www.icr. org/article/136.
7. Шеннон К. Работы по теории информации и кибернетике / К. Шеннон. - М. : Изд-во иностр. лит., 1963. - 830 с.
8. Шредингер Э. Что такое жизнь? Точка зрения физика / Э. Шредингер. - М. : Атомиздат, 1972. - 88 с.
9. Вяткин В. Б. К вопросу взаимосвязи комбинаторного, вероятностного и синер-гетического подходов к определению количества информации [Електронний ресурс] / В. Б. Вяткин // Науч. журн. КубГАУ. - Краснодар : КубГАУ, 2015. -№ 4(108). - С. 1374-1408. - Режим доступу: http://ej.kubagro.ru/2015/04/pdf/99.pdf.
10. Вяткин В. Б. Введение в синергетическую теорию информации / В. Б. Вяткин // Информ. технологии. - 2010. - № 12. - С. 67-73.
11. Вяткин В. Б. Синергетический подход к определению количества информации / В. Б. Вяткин // Информ. технологии. - 2009. - № 12. - С. 68-73.
12. Мартен Д. Метаморфози свгту: Соцюлопя глобал1зацп / Д. Мартен, Ж.-Л. Мец-жер, Ф. П'ер ; пер. з фр. С. Мар1чева. - К. : Вид. д1м «КМ Академ1я», 2005. - 302 с.
ИДЕАЛ КАК КРЕАТИВНЫЙ ПРОЕКТ
Черная Л. В.
Анализ понимания идеала как системной конструкции помогает интерпретировать феномен идеала как полисистемную целостность. Современное понимание идеала анализируется сквозь призму энтропийных и негэнтропийных характеристик системы. Системный подход открывает возможность рассмотреть идеал, идеальное как систему диспозиций, транспозиций, систему категориальных матриц формообразования. Эта схема является функциональным механизмом описания идеала как имагинативного абсолюта и семантически определенной структуры. Такой подход образует культуротворческую матрицу, в которой будущее определяется в рамках циклического пространства-времени (хронотопа), где идеал приобретает важнейшие измерения креативности как перехода из небытия в бытие.
Ключевые слова: бытие, небытие, идеал, социокультурное пространство, транспозитив, хронотоп, креативность, энтропия, негэнтропия.
IDEAL AS A CREATIVE PROJECT
Chorna L. V.
Interrelation between ideal and its practical implementation is a much discussed issue in present-day philosophical thought. In this way or another the problem of contemporary social ideal has been treated by every philosopher from antiquity to our day. Understanding social ideals is basic for the philosophical comprehension of human existence. Ideals and purposes, that people or society have, fully determine their future.
The category of «ideal» is semantically heavily loaded. It comprises both the understanding of the necessary future, the models, the set-ups, everything that is considered best, essential and regulatory active. At the same time it includes the phenomenon of the individual that carries the universal in itself. The problem of the «ideal» interested thinkers of all times and peoples.
At the beginning of the XXI century the present-day vision of the problem of ideal is based on the theory of dynamic systems. Today it is necessary to study ideal as an identity on the border of destruction or loss of identity - all those processes that are connected with globalization, ecology and that metaecological context that testifies to the rather complex sociocutural transformations. The latter are based on the dialogue of cultures and globalization processes which bring forth adaptation of one culture by another, to inculcation of ideals, principles and norms. It brings about transformation ofa colonizing culture into a culture that is able to adapt. It brings about creation of new subcultural realities which demand not only formulation of new programmes and projects but lead to the suggestion of new ideals as actors of metacultural relations. They become actors of the general civilization process where ideal, as an ambivalent whole, which unites in itself a dichotomy, still keeps universal polyvalency, i.e. a pull to the universal, which in any
dimensions preserves the possibility of the whole. It creates that antiethics of ideal, of its functioning and of its ideal quality that becomes the pledge of today's methodological analysis of ideal as a functional system and of ideal as prevision of the future.
Current understanding of ideal is analysed in the light of entropic and negentropic system characteristics. Analysis of ideal understanding as a system construction helps to interpret the phenomenon of Perfect and Ideal as a multisystem integrity. System approach opens up the possibility to consider Ideal and Perfect as a system of dispositions, transpositions, system of categorical shape-creating matrixes. This scheme is the functional mechanism of describing ideal as a imaginative absolute and semantically determined structure. This approach creates a culture-creating matrix in which the future is determined within cyclical space-time, where the ideal assumes extremely important dimensions of creativity as the transition from non-existence to being.
Key words: being, non-existence, ideal, sociocultural space, transposition, chronotope, creativity, entropy, negentropy.
